Вересень в саду і на городі

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 676

15 серпня по обіді під час патрулювання по вулиці Володимирській у Ковелі поліцейські зупинили автомобіль під керуванням 48-річного жителя району за порушення Правил дорожнього руху. Чоловік, аби уникнути відповідальності, запропонував поліцейському 400 грн. неправомірної вигоди. Поліцейський на місце події викликав слідчо-оперативну групу Ковельського відділу поліції, яка зафіксувала правопорушення.

Слідчі за цим фактом відкрили кримінальне провадження за ч. 1 ст. 369 (Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає, зокрема, від двох  до чотирьох років позбавлення волі із спеціальною конфіскацією.

А от 19 серпня близько 11-ої години на автодорозі М-07 у Ковелі екіпаж патрульних зупинив Mercedes Benz E250, який проїхав на заборонний сигнал світлофора на вулиці Варшавській.

57-річний водій з Києва спробував «вирішити питання» і «домовитись». Не довго думаючи, він поклав у службовий автомобіль патрульних неправомірну вигоду 400 гривень.

Після попередження, що за це загрожує кримінальна відповідальність, чоловіка затримали за дачу хабара службовій особі.

Тепер водій відповідатиме перед Законом згідно з Кримінальним Кодексом.

Напередодні на автодорозі Київ-Ковель-Ягодин екіпаж патрульних зупинив MAN, який перевозив трактор Fendt 936 vario. При перевірці інспектори встановили, що водій не має дозволу на цей негабаритний вантаж, а його транспортний засіб не пройшов обов’язковий технічний контроль. 47-річний водій, житель Хмельниччини, запропонував «вирішити питання»: він запропонував, а потім і поклав грошову купюру 200 гривень між документами. Чоловік не зреагував на слова патрульних, що дача хабара карається кримінальною статтею, тож був затриманий після такого вчинку.  На місці події далі працювала слідчо-оперативна група.

Ще один випадок трапився на автодорозі Доманово-Ковель-Чернівці-Тереблече: патрульні виявили мотоцикл без номерних знаків і зупинили його. Встановили, що транспортний засіб розшукує Інтерпол, а водій має ознаки сп’яніння. Це згодом підтвердила перевірка. 24-річний чоловік зі Львівщини, не реагуючи на зауваження полісменів, запропонував їм неправомірну вигоду в сумі 1000 гривень, аби уникнути відповідальності. Його попередили, що такі дії караються криміналом, але це не подіяло, і він продовжував наполягати на своєму та поклав вказані кошти у службовий автомобіль. У результаті був затриманий і переданий слідчо-оператвині групі.

х  х  х

Слідчі Ковельського відділу поліції оголосили про підозру 31-річному волинянину в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України. Зловмиснику загрожує до 15 років позбавлення волі.

Інцидент трапився 18 серпня у Ковелі. Після спільного розпивання алкогольних напоїв місцевий житель наніс 41-річному ковельчанину декілька ударів поліном по голові. Постраждалий помер на місці події. Поліція затримала зловмисника в порядку статті 208 КПК України. Йому обрали міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. 

Слідчі проводять досудове розслідування в кримінальному провадженні.

х  х  х

У березні зловмисники обікрали будинок ковельчанки. Поліція встановила особи крадіїв. Їм повідомили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України. Йдеться про крадіжку.

У кінці березня до ковельських поліцейських із заявою про крадіжку звернулася 39-річна місцева жителька. Жінка розповіла правоохоронцям, що з її будинку у Ковелі невідомі викрали одяг та речі повсякденного вжитку, чим завдали матеріальних збитків на понад 20 тис. грн..

В ході оперативно-пошукових заходів співробітники кримінальної поліції встановили, що крадіжку скоїли двоє жителів Ковеля, 42 та 49 років. Слід відзначити, що зловмисники уже притягувалися до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини.

Частину викрадених речей вилучили.

Волинянам оголосили про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

х х  х

24 серпня, вдень, у Ковелі екіпаж патрульних отримав повідомлення про погрозу фізичною розправою чи вбивством.

На вулицю Чубинського правоохоронці прибули за лічені секунди. У дворі будинку двоє чоловіків конфліктували між собою. Один з них, за словами заявниці, здійснив два постріли з рушниці. Порушника негайно затримали. Також у нього знайшли мисливські ножі і протитанкову гранату.

На місце викликали слідчо-оперативну групу. Всі предмети слідчий вилучив для подальшої експертизи.

 Чоловіків доставили до відділку поліції.

За інформацією сектору  комунікації поліції Волинської області, патрульної поліції Волині.

15 серпня по обіді під час патрулювання по вулиці Володимирській у Ковелі поліцейські зупинили автомобіль під керуванням 48-річного жителя району за порушення Правил дорожнього руху. Чоловік, аби уникнути відповідальності, запропонував поліцейському 400 грн. неправомірної вигоди. Поліцейський на місце події викликав слідчо-оперативну групу Ковельського відділу поліції, яка зафіксувала правопорушення.

Слідчі за цим фактом відкрили кримінальне провадження за ч. 1 ст. 369 (Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає, зокрема, від двох  до чотирьох років позбавлення волі із спеціальною конфіскацією.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 393

На зміну “Синьому киту” прийшла нова суїцидальна гра!

Блогер розповіла, як спілкувалася з “Момо”. Номер “Момо” був зареєстрований в Японії, але розмова велася російською мовою. 

Момо — жінка з виряченими очима, без тіла, на курячих ніжках.  Нова суїцидальна гра “Момо”, що прийшла на зміну “Синьому киту” і “Червоній сові”, використовує ту ж тактику, що й її попередники: шантаж підлітків, залякування, обіцянки швидкої смерті. 

Але не обійшлося без нововведень: дівчина-відеоблогер, яка поспілкувалася із “Момо”, розповіла, що її співрозмовник з дивовижною оперативністю ухитрився вирахувати її вік, домашню адресу, дізнався щоденний розклад і знайшов особисті фотографії, передають “Факти”. 

Як відбувається діалог з “Момо”, розповіла 17-річна відеоблогер Анна Портер.  За словами дівчини, вона знайшла номер в інтернеті і написала повідомлення: “Я написала: “Привіт”, не чекаючи, що мені хтось відповість. Зізнаюся, що мене охопило тремтіння, коли я побачила, що моє повідомлення незабаром було прочитано і мені пишуть відповідь. “Даремно”, — написала Момо. “Що даремно?” — запитую. “Дарма написала. Тепер на тебе чекає...” — “Що чекає?” — “Смерть. Дарма написала. Я все знаю про тебе. Ти дурна, потворна бездарна малолітка”. 

Блогер спробувала відповісти: “Навіщо ти так грубо?” Момо ж, ніби не помічаючи мого питання, продовжила: “Я знаю, де ти живеш. Твоє місто. Будинок. Вулицю. Всі, хто мені пишуть, – помруть. 4 дні до твоєї смерті”. Блогер також розповіла, що співрозмовник не давав їй ніяких завдань — просто обіцяв смерть. 

Щоб довершити враження, організатор гри продемонстрував дівчині, що знає всі її секрети. “Цей монстр прислав мені інформацію про мене. Там дійсно була моя адреса, кілька моїх фотографій, які, я майже впевнена, що не викладала в інтернет. Також були описані деякі події з мого життя. Аж до таких подробиць, що я їла на сніданок. Я не знаю, як це можливо”, — підсумувала Портер. 

Раніше УНІАН повідомляв, що Україна входить до десятки країн з найвищим рівнем самогубств.

l

В Україні — перша жертва суїцидальної гри «Момо»: 13-річна дівчина вистрибнула з 6 поверху. Зараз дівчинка вже вийшла з коми, але її стан залишається стабільно важким. Дівчинку ввели в штучний сон.

Нещодавно у Кривому Розі вистрибнула з вікна шостого поверху 13-річна Софія. Серед контактів в її мобільному телефоні знайшли посилання на Момо, - повідомляє УНІАН.

Друзі дівчинки стверджують, що Соня була підписана також на суїцидальні групи “Синій кіт” та “Червона сова”, однак вчинок своєї подружки підлітки більше пов’язують саме з Момо.

За словами однокласників дівчинки, вона сильно цікавилася Момо і навіть змогла з нею зв’язатися. Соня показувала друзям відео, яке їй нібито надіслала Момо. Відео, за розповідями однокласників, жахливе.

Соня розіслала своїм друзям повідомлення: “Прощайте, я сьогодні піду”. Кілька друзів, отримавши дивне повідомлення, кинулися до її будинку, де побачили її сидячою на підвіконні. 

Перед тим як стрибнути вниз, Соня для чогось затулила пальцями ніс, ніби збиралася пірнати.

Дівчинку реанімобілем доправили в Дніпропетровську обласну дитячу лікарню. У перші дні медики не давали ніяких прогнозів.

”Були спроби вийти з коми, — розповіли у Дніпропетровській обласній дитячій лікарні. — Дівчинку ввели в штучний сон. Головне на сьогодні — це стан головного мозку та легенів”. Зараз дівчинка вже вийшла з коми, але стан залишається стабільно важким..

У поліції повідомили про те, що було відкрито кримінальне провадження за статтею «Доведення до самогубства». Санкція за цією статтею — до десяти років позбавлення волі.

Нагадаємо, мета гри «Момо» – довести гравця до суїциду. Відзначається схожість «Момо»  з “Синім китом” – на психіку дітей впливають приблизно однаковими прийомами. Поки точно відомо лише про один випадок смерті дитини в Аргентині.

Український департамент кіберполіції раніше повідомив, що про гру правоохоронцям відомо, але поки жодної заяви від постраждалих в Україні не надходило. 

ВолиньPost.

На зміну “Синьому киту” прийшла нова суїцидальна гра!

Блогер розповіла, як спілкувалася з “Момо”. Номер “Момо” був зареєстрований в Японії, але розмова велася російською мовою. 

Момо — жінка з виряченими очима, без тіла, на курячих ніжках.  Нова суїцидальна гра “Момо”, що прийшла на зміну “Синьому киту” і “Червоній сові”, використовує ту ж тактику, що й її попередники: шантаж підлітків, залякування, обіцянки швидкої смерті. 

Але не обійшлося без нововведень: дівчина-відеоблогер, яка поспілкувалася із “Момо”, розповіла, що її співрозмовник з дивовижною оперативністю ухитрився вирахувати її вік, домашню адресу, дізнався щоденний розклад і знайшов особисті фотографії, передають “Факти”. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 473

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 996

Гороскоп

з 3 по 9 вересня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 453

Погода у Ковелі  

 23–29  серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 522

27 – вік, коли людина вже точно знає, чого прагне від життя, усвідомлює, для чого живе, чітко ставить цілі, а  для держави — це час розвитку й утвердження.

Напередодні найвизначнішого для нас, українців, державного свята – Дня Незалежності України – ми поцікавилися у ковельчан, що для них означає цей день?  

l

Ігор ПІНІС, депутат Ковельської міської ради (голова фракції УКРОП), голова ГО «Підприємці  та працівники приватного сектора міста Ковеля»:

— День Незалежності для мене велике свято. Для України це був величезний крок вперед – здобуття Незалежності. Адже це свідчить про те, що нація має самовизначення, ціль і мету, вона здійснилася, відбулася. Єдине – щоб нам усвідомити це до кінця, щоб вся Україна знала, що протягом довгого відрізку історії української нації й до сьогодні  Незалежність давалася і дається  дуже важко. 

Я всіх вітаю з цим величним святом і бажаю не втрачати віри у краще, адже ми йдемо вірним шляхом. Вірити в те, що всі випробування, які послав нам Бог на цьому шляху, ми подолаємо й дійдемо до кінця, аби мати справді вільну, незалежну, квітучу Україну.

l

Алла ПОЛЯКОВА, громадська активістка, член Ковельської філії «Союз Українок»:

— Як для громадського діяча, патріота України для мене це надзвичайно важливе і значуще свято. Україна неймовірно багато вистраждала, щоб вибороти його, але як такої, омріяної українцями, України поки, на жаль, немає. Ми у постійній боротьбі за Незалежність і ще й досі живемо, як казав Тарас Шевченко: «На нашій не своїй землі».

Тож хочу побажати всім нам діждати того щасливого дня, коли Україна справді буде незалежною, зі своєю помісною Церквою, патріотичною й порядною «верхівкою», небайдужим народом. Адже сьогодні, коли йде війна на Сході України, а ми веселимося в кафе та ресторанах, на телебаченні, коли не ввімкнеш, – смішки і блазнювання, то складається враження, що ми не усвідомлюємо того, яка ж насправді небезпечна ця війна. І дуже складно при цьому на 27-у році Незалежності дивитися в очі нашим солдатам, які платять кров’ю за те, щоб ми мали майбутнє в нашій країні і вільно дихали її повітрям.

Давайте зважати на це і вірмо в щасливе майбуття нашої держави. 

Слава Україні!

l

Галина БОЖИК, директор Ковельської централізованої бібліотечної системи, Заслужений працівник культури України:

— З одного боку, це дійсно свято Незалежності, за яку боролися і гинули мільйони українців впродовж всієї нашої історії, і зараз продовжують це робити. А з іншого, воно з гірким присмаком, бо не думаю, що маємо таку Незалежність, щоби можна було нею тішитись сповна. 

Це свято, коли підсумовуємо й аналізуємо, і, дай, Боже, щоб були враховані помилки і зроблені правильні висновки.    

Бажаю всім нам, щоб реформи в Україні не тільки запроваджувались, але й доводилися до кінця, були пристосовані до українських реалій, щоб зріс рівень життя людей і не доводилося покидати рідний край, родини та їхати на заробітки по світах. І, звісно, щоб, нарешті, закінчилась війна…

l

Ігор ТКАЧУК, директор ЗОШ № 2, депутат Ковельської міської ради (фракція «ВО «Свобода»):

— Це день відновлення нашої державності. День Незалежності – це той час, коли ми осмислюємо, що для нас Україна, це – підсумок багатолітньої боротьби за Незалежність й разом з тим – початок великого шляху, який треба пройти нашій державі, аби вона розбудовувалася у справді сильну, соборну Україну, за яку боролися і зараз відстоюють кращі представники нації.

Миру і достойного життя кожному громадянину в незалежній міцній українській державі!

l

Людмила ДАНИЛЕВИЧ, голова ГО «Члени родин загиблих в АТО «Віра»:

— Звичайно, День Незалежності – це чудово для України. Але мені про цей день дуже важко говорити… Чотири роки тому, 24 серпня, коли наш президент грандіозним парадом відзначав День Незалежності, зібравши там всю бойову техніку, в Іловайську загинув мій син. Смерті наших синів, кровопролиття – на совісті отих напівграмотних, цинічних, але статусних, хто зараз при владі, хто незабаром, як на мене, становитиме реальну загрозу нашій Незалежності, якщо вже не становлять.

Звісно, святкувати треба. Це — наш день, як би важко не було. Хотілося би якось у цей день по-особливому підтримати наших воїнів, котрі в прямому сенсі, ризикуючи власним життям, відстоюють зараз цю Незалежність, а також їхніх рідних та близьких, яким теж нелегко сьогодні доводиться. Нехай підтримає і захистить їх Господь! 

А ковельчанам, в свою чергу, бажаю мирного неба, аби життя наших Героїв не було покладено намарне, і наші хлопці повернулися зі східних рубежів з перемогою.

l

Артем ВІНДЮК, боєць АТО, рік знаходився в полоні бойовиків:

— Я вважаю, що слід святкувати цей день, незважаючи на обставини, бо лише зараз ми зрозуміли, яка то велика цінність – Незалежність. Але, водночас, з продовженням війни переконуюсь, що Україна не була по-справжньому незалежною, і боротьба за її утвердження ще триває.

Сили всім нам і витривалості на цьому тернистому шляху. Ми всі – Україна! Це Богом дана нам земля, і ніхто не має думати інакше.   

Вікторія ЗІНЧУК.

27 – вік, коли людина вже точно знає, чого прагне від життя, усвідомлює, для чого живе, чітко ставить цілі, а  для держави — це час розвитку й утвердження.

Напередодні найвизначнішого для нас, українців, державного свята – Дня Незалежності України – ми поцікавилися у ковельчан, що для них означає цей день?  

ххх

Ігор ПІНІС, депутат Ковельської міської ради (голова фракції УКРОП), голова ГО «Підприємці  та працівники приватного сектора міста Ковеля»:

— День Незалежності для мене велике свято. Для України це був величезний крок вперед – здобуття Незалежності. Адже це свідчить про те, що нація має самовизначення, ціль і мету, вона здійснилася, відбулася. Єдине – щоб нам усвідомити це до кінця, щоб вся Україна знала, що протягом довгого відрізку історії української нації й до сьогодні  Незалежність давалася і дається  дуже важко. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 627

22 лютого 1989 року створено осередок прихильників Народного Руху України за перебудову на заводі “Ковельсільмаш”. Координатор В. Осіюк.

Навесні 1989 року до редакції “Пам’яток України” надійшов схвильований лист мешканців міста Ковеля В. Осіюка, Г. Сарапіна, Т. Колотюка з приводу вкрай загрозливого становища, в якому опинилась будівля старої аптеки та ще декількох вцілілих після війни пам’яток містобудування.

6 жовтня 1989 року створено осередок НРУ за перебудову в Ковельській геологорозвідувальній партії в кількості 5 чоловік. Уповноваженим осередку обрали Андрія Мостицького.

24 листопада 1989 року створено осередок НРУ при стоматполіклініці м. Ковеля. Головою осередку обрали  Володимира Потапчука.

16 грудня 1989 року створено Ковельську міськрайонну організацію Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. Збори відбулися у Будинку вчителя. Головою організації обрано Адама Поляка.

30 грудня 1989 року на вул. Калініна (бульвар Лесі Українки) було побито представників демократичних сил Волині, що приїхали з Луцька для проведення мітингу. Поламано прапори, побито диктофон та мегафон. Від Ковеля лучан зустрічали з метою участі у мітингу  члени УРП Осіюк В., Сільчук С. 

21 січня 1990 року у неділю сотні тисяч українців утворили гігантський “живий ланцюг”, що поєднав Київ зі Львовом, Тернополем. Були між ними представники Галичини, Буковини, Полтавщини і Харкова. Ковельська делегація також брала участь у цьому заході.

Ми стояли відразу на виїзді з м. Рівного у бік Житомира. І коли на початку відстань між нами дорівнювала 30-50 метрів, то пізніше   могли триматись за руки і відчувати серцем, що ми – діти однієї матері-України.

30 січня 1990 року у Ковельському СПТУ №5 відбулися установчі збори осередку НРУ. Головою обрали Петра Білінського.

6 лютого 1990 року створено НРУ за місцем проживання центрального району м. Ковеля. Головою обрано Ігоря Лучка.

6  лютого 1990 року проведено установчі збори осередку НРУ заводу “Ковельсільмаш”. Присутні 16 чоловік з 17, що подали заяви. Головою обрано Володимира Осіюка.

7    лютого 1990 року відбулись установчі збори осередку НРУ Ковельського ДОКу. Всього членів – 13 чоловік. Головою обрано Черняка В. В.

11   лютого 1990 року проведено у Ковелі на стадіоні “Локомотив” перший санкціонірований мітинг. Стадіон заповнений вщент. Присутніх було  більше 10 тисяч чоловік.

12 лютого 1990 року проведено установчі збори осередку НРУ АРМ та АТП ОСС. Головою осередку обрано Василя Печенюка.

13  лютого 1990 року створено осередок НРУ у селі Задиби. Головою обрано Юрія Стемпеля.

14  лютого 1990 року на м’ясокомбінаті створено осередок Народного Руху. Головою обрано Аліма Цвєлькіна.

15   лютого 1990 року проведено установчі збори осередку НРУ в Ковельському лісгоспзазі. Головою осередку обрано Григорія Олійника.

15   лютого 1990 року створено осередок НРУ у Люблинці у виробничому об’єднанні  “Ковель-будіндустрія”. Головою обрано Марію Хотинську.

16 лютого 1990 року відбулись установчі збори Ковельського осередку Спілки незалежної української молоді (СНУМ). Головою обрано Сергія Бобрицького.

16  лютого 1990 року відбулись установчі збори осередку НРУ на Ковельському сирзаводі. Головою обрано  Вячеслава Абрамчука.

17    лютого 1990 року відбулись установчі збори Ковельської міськрайонної організації Народного Руху України за перебудову. Всього подано 108 заяв. Присутні 88 чоловік, які представляли 13 осередків. Збори вів Андрій Мостиський. Обрано раду уповноважених у кількості 13 чоловік. Скарбник – Ольга Калінчук. З чотирьох кандидатур обрано трьох співголів (Володимир Осіюк, Андрій Мостиський, Іван Сидорук).

26 лютого 1990 року створено осередок НРУ за місцем проживання. Головою обрано Геннадія Сарапіна.

11 квітня 1990 року вийшов перший номер газети “Доля”. Редактор Г. Сарапін.

18    квітня 1990 року вийшов перший номер газети “Криця” Ковельського осередку Української Гельсінської спілки. Газету друковано самвидавом у Литві під редакцією В. Осіюка, художник С. Доценко.

26 квітня 1990 року о 20.30 год.  у центральному парку міста відбувся мітинг-реквієм по жертвах Чорнобильської катастрофи. Під час мітингу збирали  підписи про закриття Чорнобильської АЕС, а також провели  збір коштів на потреби дітей, які потерпіли від неї. Скарбникові надійшло від громади м. Ковеля 547 крб.

Продавали  газети “Доля” та “Криця”.

1 травня 1990 року. Рух взяв  участь у демонстрації. Йшли під рідними українськими прапорами та гаслами “Хай живе КПРС на Чорнобильській АЕС!”, “Не дамо себе об’єгорити і об’євгенити!” Демонстранти скандували: “Героям слава! Слава! Слава!” та: “Україні волю! Волю! Волю!” 

На майданчику біля будуправління проведено коротенький мітинг. Виступили А. Мостиський та В. Осіюк.

10 травня 1990 року біля будинку старої аптеки СНУМівці збирали підписи за припинення діяльності Чорнобильської АЕС, Рівненської АЕС та Хмельницької АЕС. Списано 4 аркуші 24 формату, та всім бажаючим не вистачило  місця. Списки передані голові міської Ради М. Вельмі.

13 травня 1990 року відбулись установчі збори осередку Народного Руху в селі Гішині. Подано заяву 14 чоловік. Обрали співголів Василя  Мельника та  Анатолія Малюка.

19 травня 1990 року в будинку техніки м. Луцька відбулись установчі збори Волинської крайової організації УРП.

За клопотанням трудового колективу “Ковельсільмаш”, при підтримці УРП, НРУ та ТУК, народним депутатом УРСР А. Мостицьким отримано дозвіл на побудову в місті пам’ятника Тарасові Шевченку. Відкрито рахунок для збору коштів.

8 червня 1990 року у актовому залі районної лікарні міста Каменя-Каширського відбулись установчі збори місцевого Руху. Від Ковеля були запрошені член УРП О. Мезенцев, співголова Руху І. Сидорук.

18  червня 1990 року у Пляшевій під Берестечком відбулось свято козацької слави. Від Ковеля також споряджено автобус з делегацією.

23   червня 1990 року у Луцьку проведено “живий ланцюг” від колишньої тюрми до КДБ. Ковельчани взяли активну участь.

24  червня 1990 року у м. Камені-Каширському проведено мітинг під національною символікою. Виступили О. Гудима, П. Віцяк. Від Ковеля – І. Сидорук, Г. Марчук.

30  червня 1990 року у Ковелі відбулась обласна рада УРП. Виключено з лав партії голову Луцької міської організації О. Юрченка  та розпущено цю організацію. На раді виступив С. Хмара.

6 липня вперше з ініціативи та за активної участі Народного Руху проведено свято Івана Купала.

8 липня 1990 року відбулась установча конференція Турійської районної організації НРУ  та мітинг біля будинку культури. Після мітингу у центрі під спів гімну “Ще не вмерла Україна” піднято український національний прапор. Ковельська делегація брала  найактивнішу участь.

1-6 серпня 1990 року делегація ковельських козаків у кількості 10 чоловік перебувала у мандрах по Україні та на святі Козацької Слави на Нікопольщині. Жили в наметах у невеличкому ліску біля Олексіївської затоки. 

Всупереч намаганням “товаріща” Причкіна та його партопричників недопустити контакту ‘“західняків” з місцевими жителями, контакт відбувся і не на користь місцевої партмафії.

19   серпня 1990 року проведено свято Козацької Слави у Ковелі. Голова оргкомітету – В. Лотоцький.

21   серпня 1990 року вночі підлою рукою було зірвано освячений український прапор.

22 серпня 1990 року вночі обрізано трос і прапор опущено до середини щогли.

22 серпня 1990 року вдень прапор за допомогою техніки закріплено до верхівки щогли. Шалійте! Шалійте! Скажені кати.

27  серпня 1990 року біля будинку міської ради  розпочав голодування колишній працівник заводу м’ясокісткового борошна В. Михалик.

28  серпня 1990 року розпочала роботу сесія міської Ради третього скликання. З самого ранку біля пам’ятника Леніну проводилось пікетування членами Народного Руху та УРП. 

2 вересня 1990 року в Ковелі відбувся мітинг, організований Ковельською організацією УРП під гаслом: «Ми проти союзного договору». На мітингу виступили: голова Ковельської МРО УРП В. Осіюк, члени УРП Л. Ніколаєв, А. Дементьєв, О. Мезенцев, М. Олексюк, С.Сільчук, депутати міської Ради Г. Олійник та І. Пащук, депутат обласної Ради Ю. Музичук, член Руху В. Печенюк, “комсомолець” В. Якубовський. 

Резолюцію мітингу зачитав заступник голови Ковельської МРО УРП І. Лучко – депутат міської ради. Голосували одноголосно. На мітингу було близько тисячі людей.

9 вересня 1990 року у селі Новий Загорів Локачинського району біля зруйнованого монастиря відбувся мітинг та відслужена панахида на могилі 29 воїнів УПА, що загинули у нерівному бою з фашистськими загарбниками. Від Ковеля виїжджало 2 автобуси з людьми  та приватні авто.

16  вересня 1990 року у Луцьку, під час пікетування “надзвичайної сесії” обласної Ради було розбито омонівцями голову депутату О.Свириді. Ковельчани з УРП та СНУМу брали участь у пікетуванні.

17  вересня 1990 року у Ковелі відбулась звітно-виборна конференція Народного Руху, на якій обрано керівні органи, а також делегатів на обласну конференцію та другий з’їзд НРУ. Співголовами стали: Іван Сидорук, Ігор Пашук, Адам Поляк.

30 вересня 1990 року у Києві пройшов мітинг та маніфестація проти союзного договору. Взяли  участь більше 300 тисяч громадян України, з них – 17  ковельчан.

27-28 жовтня 1990 року у київському палаці «Україна» проходили Другі Всеукраїнські Збори Руху. Ковельщину представляли: А. Поляк, М. Солтис, О. Мезенцев, В. Мельник, В. Буханкович, Т. Бодюк.

23 грудня 1990 року, всупереч рішенню Ковельського міськвиконкому, біля будинку культури ім. Щорса (“Просвіта”) в парку встановлено Хрест Пам’яті жертвам більшовицького терору. Хрест освячений отцем Михайлом з Червонограда.

7 січня 1991 року в палаці культури ім Т. Шевченка  відбувся перший вертеп на Ковельщині. Зал заповнений повністю. На балконі ніде яблуку впасти. Вертеп готували члени Руху. Після вертепу концерт дали хор НРУ «Родовід», самодіяльні артисти із Скулина, Облап.

Ввечері того ж дня ця програма була показана у центрі міста на сходах “Дитячого світу”. Найактивнішими учасниками були  В. Лотоцький, А. Цвєлькін, А. Чайнікова, І. Кузьмич, О. Цехончук, В. Крук, Г. Олійник.

7 січня 1991 року вертеп було поставлено на сцені клубу в с. Облапах, де зібрано на місцеву церкву 256  крб., а також у Старій Вижві на центральному майдані. Пізно ввечері –  на ковельській швейній фабриці.

19 січня 1991 року вертеп ставили у Голобах та селі Волошках.

20 січня 1991 року у Палаці культури ім. Шевченка відбувся урочистий вечір, присвячений проголошенню IV Універсалу Центральної Ради. Доповідь проголосив Народний депутат УРСР А. Мостицький, прочитали співдоповіді В. Лотоцький та І. Лучко.

27 лютого 1991 року –  мітинг з нагоди відкриття пам’ятника Лесі Українки у Ковелі.

10 березня 1991 року – мітинг з нагоди проведення Всесоюзного референдуму.

12 березня 1991 року “круглий стіл” в редакції “Прапора Леніна” з приводу референдуму за участю різних політичних сил.

21 квітня 1991 року у с. Свинарині Турійського району відбувся мітинг та панахида на могилі вояків УПА. Ковельчани взяли найактивнішу участь. На мітингу виступили: Г. Кожевніков, Д. Себій, В. Осіюк, В. Лотоцький, І. Сидорук.

18 травня 1991 року у селі Колодниці біля символічної могили Тарасу Шевченкові відбулися урочистості з нагоди 130-річчя перепоховання тіла поета на Чернечій горі у Каневі. “Рухівську” колону з Ковеля місцеві жителі зустрічали хлібом-сіллю та козацьким маршем.

На урочистостях виступили Г. Олійник – голова ТУМу, І. Сидорук – член Ради Руху, В. Лотоцький – заступник голови Ковельської організації ДемПУ, В. Осіюк – голова Ковельської МРО УРП, який прочитав вірш «Стоїть в селі Суботові”. Програму вела Ніна Горик.

26 травня 1991 року в с. Буцині на могилі членів ОУН, які загинули від рук енкеведистів рівно 50 років тому,  проведено силами УРП, ДемПУ, Руху, ТУМу мітинг та панахиду. Після панахиди заспівали: “Як ви умирали” та гімн “Ще не вмерла Україна”.

2 червня 1991  року у Старій Вижві за ініціативою Руху проведено мітинг.  Нарешті, і тут прорвано більшовицьку облогу, створено осередок НРУ. Активну участь брала  делегація УРП з Ковеля: І. Сидорук, В. Осіюк, Т. Бодюк.

18 серпня 1991 року в переддень заколоту у Москві (ГКУП)  біля урочища «Калдуби» відкрито пам’ятник Ганні Сороці, яка на цьому місці була замордована енкаведистами. Пам’ятник збудовано на кошти П. Кошелюка та з його ініціативи. Міліції наїхало аж з двох районів. Напевно, щось знають...

25 серпня 1991 року проведено мітинг в міському парку “Більшовицько-кагебістському заколоту – НІ! Самостійній демократичній українській державі – ТАК!!!”.

24 листопада 1991 року проведено мітинг на майдані біля міської Ради під гаслом: “Нам пора для України жить”. 

На мітингу виступили народні депутати України Михайло Горинь та Андрій Мостиський.

22 лютого 1989 року створено осередок прихильників Народного Руху України за перебудову на заводі “Ковельсільмаш”. Координатор В. Осіюк.

Навесні 1989 року до редакції “Пам’яток України” надійшов схвильований лист мешканців міста Ковеля В. Осіюка, Г. Сарапіна, Т. Колотюка з приводу вкрай загрозливого становища, в якому опинилась будівля старої аптеки та ще декількох вцілілих після війни пам’яток містобудування.

6 жовтня 1989 року створено осередок НРУ за перебудову в Ковельській геологорозвідувальній партії в кількості 5 чоловік. Уповноваженим осередку обрали Андрія Мостицького.

24 листопада 1989 року створено осередок НРУ при стоматполіклініці м. Ковеля. Головою осередку обрали  Володимира Потапчука.

16 грудня 1989 року створено Ковельську міськрайонну організацію Товариства української мови ім. Тараса Шевченка. Збори відбулися у Будинку вчителя. Головою організації обрано Адама Поляка.

30 грудня 1989 року на вул. Калініна (бульвар Лесі Українки) було побито представників демократичних сил Волині, що приїхали з Луцька для проведення мітингу. Поламано прапори, побито диктофон та мегафон. Від Ковеля лучан зустрічали з метою участі у мітингу  члени УРП Осіюк В., Сільчук С. 

21 січня 1990 року у неділю сотні тисяч українців утворили гігантський “живий ланцюг”, що поєднав Київ зі Львовом, Тернополем. Були між ними представники Галичини, Буковини, Полтавщини і Харкова. Ковельська делегація також брала участь у цьому заході.

Ми стояли відразу на виїзді з м. Рівного у бік Житомира. І коли на початку відстань між нами дорівнювала 30-50 метрів, то пізніше   могли триматись за руки і відчувати серцем, що ми – діти однієї матері-України.

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 767

Восени минулого року я мав дещо несподівану, але досить цікаву зустріч. В один із  днів до мене у службовий кабінет завітала вчитель навчально-виховного комплексу № 11 Т. С. Хавіна і попросила зустрітися з групою учнів школи.

– Яка мета зустрічі? – поцікавився я.

– Ми із школярами працюємо над проектом "Гласність в СРСР у 1980-1991 р.р.", оголошеним посольством Чеської Республіки. Знаємо, що ви у той час були редактором газети у Ковелі, головою міської ради, а, отже, добре знаєте тодішню суспільно-політичну ситуацію в краї. От про все це учні й хочуть почути, як-то кажуть, з перших вуст.

Мить поміркувавши, я дав згоду на зустріч. Невдовзі вона відбулася. До редакції завітали учениці колишнього 10-Б класу Анастасія Родіонова, Тетяна Шейка, Анна Шевчук разом із координатором проекту – згаданим вище педагогом. Я виявився у ролі респондента, і майже впродовж години відповідав на запитання інтерв'юера  Анни Шевчук. Її подруги старанно записували сказане мною на диктофон.

Не буду переповідати те, про що розповів дівчаткам. В загальних рисах воно відоме всім, хто на той час жив у Ковелі, цікавився громадсько-політичним життям або брав участь у ньому. Скажу про інше. Напередодні зустрічі Тамара Сергіївна попросила мене передивитися особистий архів і, можливо, відшукати якісь цікаві фотосвітлини, документи, рукописи тощо.

З архівом у журналістів, як правило, туго: все написане або сказане ними – на шпальтах газет, в передачах радіо й телебачення. Та й хто думав  тоді про фото – і телезйомки, якісь записи (хоча, можливо, й дарма)? Ми, газетярі, просто робили те, що могли – утверджували гласність і свободу слова на Ковельщині і Волині.

Щоправда, дещо знайшлося: листи до редакції, і особисто до мене,  кілька фотознімків. А найголовніше - копія "Літопису Відродження" (з підзаголовком "Шляхи до Незалежності на Ковельщині"). Сьогодні я вже не пригадую, хто мені дав цю копію – чи покійні нині Марія Хотинська, Адам Поляк, Ігор Лучко, а чи живі й повні сил та енергії Володимир Осіюк, Іван Сидорук, Геннадій Сарапін,  зачинателі й організатори національно-демократичного руху у нашому краї.

Але суть навіть не в цьому. Найважливіше, що такий документ є і він зберігся до сьогодні. Ще раз перечитавши його, подумав: а чому б не опублікувати цей літопис у газеті напередодні чергової річниці від Дня проголошення Незалежності України – 24 серпня? Адже, на моє тверде переконання, щоб успішно будувати майбутнє, треба досконало знати минуле. І дуже добре, що молоде покоління, з якого почав свої нотатки, хоче це  минуле знати (до речі, згадані вище учні стали одними з переможців конкурсу).

Отож, і для них, і для всіх інших пошуковців та  краєзнавців, пропонуємо матеріал, розшуканий в редакційному архіві. Шкода лишень, що не можу назвати імені людей, які його готували. Можливо, це повідомлять ті, хто має причетність до національно-демократичного руху на Ковельщині у 90-их роках минулого  століття?

Микола ВЕЛЬМА.

Восени минулого року я мав дещо несподівану, але досить цікаву зустріч. В один із  днів до мене у службовий кабінет завітала вчитель навчально-виховного комплексу № 11 Т. С. Хавіна і попросила зустрітися з групою учнів школи.

– Яка мета зустрічі? – поцікавився я.

– Ми із школярами працюємо над проектом "Гласність в СРСР у 1980-1991 р.р.", оголошеним посольством Чеської Республіки. Знаємо, що ви у той час були редактором газети у Ковелі, головою міської ради, а, отже, добре знаєте тодішню суспільно-політичну ситуацію в краї. От про все це учні й хочуть почути, як-то кажуть, з перших вуст.

Мить поміркувавши, я дав згоду на зустріч. Невдовзі вона відбулася. До редакції завітали учениці колишнього 10-Б класу Анастасія Родіонова, Тетяна Шейка, Анна Шевчук разом із координатором проекту – згаданим вище педагогом. Я виявився у ролі респондента, і майже впродовж години відповідав на запитання інтерв'юера  Анни Шевчук. Її подруги старанно записували сказане мною на диктофон.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 738

 Прелюдія

Доле моя, доле! Що ж ти натворила? Довірилась тим лайдакам – душу погубила.

З незалежності в залежність, як покритка, впала. Продалася. Кров’ю вмилась. У чужі одежі мою волю вбрала.

Кажуть, свято… Де ж те свято? З ким маю гуляти? Може, бідність та недолю будем пропивати?

Хто у гості до нас прийде, за столом присяде?

Хто думки мої дурнії вивітрить, розрадить?

Посумую. Помудрую. Подивлюсь паради.

Марш козацький душу гріє. Прапор  вітру радий.

Плюну з дива – тим прозрію: гріх на святі сумувати. Гріх країні дорікати, плакатись на долю.

Бо ж ганьблю себе самого. Ганьблю свою волю. Я ж – і є ота країна – ненька-Україна. А що я зробив для неї у важку хвилину?

Не вона мені багатство має дарувати. Це я щирим серцем мушу привітати.

Прости мене, добрий Боже! Пробач, Україно! Сповідаюсь. Мучусь всує. Вірю в світлу днину. Заглядаю за куліси сивої історії. Там – і реквієм, і пісня, й  гучна ораторія.

Реквієм

Ми всякі є. Ми ще не вийшли з

    рабства –

Лихий москаль на млин розбрату

       воду ллє.

Одні під кулями, а інший вже

 продався.

Одні – за Україну, а той, бач, за

 своє.

Чумацький шлях від Криму і до

 Криму

Нам сипле сіль гірку, не

 рафіновану.

Козакували ми. Немало нас

 загинуло,

А скільки молитов до Матінки

 промовлено!

Ясир  на Схід – відбірні молодиці.

І ті дівчатка  – свята незаймана

 краса!

Чужинське сім’я  і… українські

 лиця.

А Бог мовчить: над хмарами звиса.

Тепер ясир не той. Самі ідуть в

 неволю:

І козаки, й козачки – мандрують по

 Європі.

За клятий євро плюндрують свою

 долю,

А око всевидюще «береже» їх

 спокій.

Та ба! Ніхто не береже.  Багато

            наших впало

На Сході й Заході. Мить, зупинись!

Не спиниться… Знов сина

 розірвало.

Мамо!!! І ріки сліз на землю

 пролились.

О, земле! Земля моя обітована!

Коли ти життєрадісно всміхнешся?

Коли, Україно, загоїш свої рани,

Від вікового рабства відречешся?

Не згас наш дух 

Були гетьмани! Оті великі князі

Велику Русь тримали у міцних

 руках.

На древі долі було добірної зав’язі –

Невже усе перемололось в прах?

Невже перегоріло, перетліло,

І попіл весь розвіявся по світу?

Народе мій, у тебе є ще крила,

Щоби до світла світу долетіти.

Не згас ще дух Аскольда й

 Святослава,

Княгині Ольги і Володимира

 Великого.

Данила і Богдана, і Ярослава.

На марші – мудрі і хоробрі лики.

У нас свої, не куплені пророки:

 Сковорода, й Шевченко, і Українка

 Леся.

Костенко Ліна. Ще сотні спереду і

            збоку –

Свої святі нас збережуть у

 піднебессі.

Є мудреці, є слава, є герої –

Вставай. Іди. Злітай над цілим

 світом!

А око всевидюще не дає нам

 спокою,

Бодай воно над Україною осліпло!

Чекає доля на своє прозріння.

Народ встає: є порох, міць і сила.

Я вірю: очистимося від чужого

 баговиння.

Господи, благослови народ на мить

 щасливу!

Симфонія життя

Лунає музика, спокійна, тиха,

 жалісна.

Маестро ледь пливе смичком над

 скрипкою.

Повітря згусло, мов би віск: холодне, сіре та безрадісне. Скажи, маестро, чому мелодія сумує влітку?

Який був день!.. Емоцій сплеск злетів з мільйонів душ. Лунало: «Слава!», «Гей-Гей, Гей-Гей!» – злітало до небес. Свобода!... Ніхто не руш! 

Народ воскрес – не буря, а цунамі. Ішли поводирі, трощили заскорузлу кригу могутні криголами. В. Чорновіл попереду. Він – честь і гідність Руху. Крокує, мов святий, після тортур і каторги. Лунає слово запальне – послухай.

Сини і доньки, з ним треба брататись. Далеко не дійшов. Він олігархам – кістка в горлі. Ці не прощають. В них гроші, а не вуличні білборди. За віру, стійкість та непокору – смерть. Схилімо голови в мовчанні…

Прекрасно за народ померти. І протрубили труби поминальну.

На сцену вийшли недоторкані жерці. О, ці безжально, як жорна, перемелють все і вся. І не зупиняться. Із лісу, вулиці і  коридорів влади розбійник-соловей накази свище.

Не чути Іллі Муромця. Проходять претенденти в змові з олігархами без страху і сумління, і не журяться. В них – влада. Вони – вищі.

Майдану спалах? Для них це – лиш народна маса. Для неї в них залізний  налигач. Тепер немає Маркса, Леніна. Немає класів. Із надр землі волає наш  та  Ярославни плач.

О, Господи, прости!

Не зчувся, як маестро з акордів тихих, смутку  і печалі, завів в стихію звуків, зірвав  громи, навіяв розпач і журбу.

О, як я хочу чути у фіналі величальну! Невже не дочекаюся, у безнадії вмру?

Та не стихай, мелодіє. Буди народ! Бо це – симфонія життя. Симфонія моєї Незалежності. Симфонія моєї і твоєї долі. На сповіді – таємне каяття. Є страх і застереження. Можливо (хай Бог простить) чиєсь підступне прокляття моєї Незалежності?..

Та знаю добре я: той, хто відчув весни свободу, крізь смерть пройде, вогонь і воду.

І віщий Янгол України перемогу мого народу протрубить.

Пісня – молитва

Пливуть над Карпатами сині

 тумани

І хвилі Дніпрові, мов моря прибій.

Волинь синьоока прокинеться

 зрання,

І пісня розкаже про шлях наш

 земний.

Усе, що навколо, – це моя Україна.

Приймаю колючу, в терновім вінку.

Приймаю єдину, у щасті ділиму,

Приймаю свободу і долю гірку.

Тут батьківська хата й моя рідна

 мати,

Тут перше кохання, жагуче до сліз.

Символ єднання – червонії маки

Нам долю віщують під шелест

 беріз.

Гучні перемоги – бували й поразки.

Козацькі походи – без фінішу

 старти.

Скроні  сивіють. Дай, Господи,

 ласки,

В любові піднятись, пройти і не

 впасти.

l

Пресвятая Богородице,

       благослови з небес,

Щоб в радості і щасті народ

 воскрес!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Доле моя, доле! Що ж ти натворила? Довірилась тим лайдакам – душу погубила.

З незалежності в залежність, як покритка, впала. Продалася. Кров’ю вмилась. У чужі одежі мою волю вбрала.

Кажуть, свято… Де ж те свято? З ким маю гуляти? Може, бідність та недолю будем пропивати?

Хто у гості до нас прийде, за столом присяде?

Хто думки мої дурнії вивітрить, розрадить?

Посумую. Помудрую. Подивлюсь паради.

Марш козацький душу гріє. Прапор  вітру радий.

Плюну з дива – тим прозрію: гріх на святі сумувати. Гріх країні дорікати, плакатись на долю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 776