Автокефалія Православної Церкви України
15 грудня 2018 року у Києві відбувся об'єднавчий Собор, а 6 січня 2019 року наша Церква отримала свій Томос про автокефалію. Віднині в Україні по факту існує дві канонічні православні Церкви: Православна Церква України і Українська Православна Церква в єдності із Московським Патріархатом.
Для багатьох вірян ця реальність є непроста для усвідомлення і часто супроводжується численними міфами. Більш того, в полеміці лунають спотворені факти. Отож, мета нашої сьогоднішньої розмови – аргументовано відповісти на 10 найпоширеніших питань, що хвилюють православну спільноту України.
l
– Кажуть, не варто приєднуватись до Православної Церкви України, бо це буде зрада нашій православній вірі.
– Неправда, ніякої зради в цьому немає, тому що Православна Церква України у всьому дотримується православного віровчення, дотримується православного символу віри, постанов вселенських і помісних соборів та святих отців, а також всеправославного, святого і великого Собору на Криті, який відбувся у 2016 році. І, до речі, якраз останнє, на відміну від російської православної Церкви, яка проігнорувала православний Собор.
– Кажуть, що УПЦ Московського Патріархату вже має Томос, має всі необхідні права і визнається у всьому православному світі.
– Не є правдою. Документ, про який йдеться, є грамотою московського патріарха Олексія ІІ від 1990 року, в якій УПЦ надаються права широкої автономії та самоврядності. Такого канонічного статусу, як Церква з правами широкої автономії, в православному канонічному полі взагалі не існує. Свого часу було вигадано таку перехідну форму для того, щоби заспокоїти людей, які прагнули автокефалії. Це утворення не є ані автокефальною Церквою, ані автономною. І з точки зору помісних автокефальних церков, УПЦ Московського Патріархату є сукупністю єпархій РПЦ на території України.
Слід зазначити, що цей статус, який був наданий патріархом московським , також не влаштовував православну спільноту України. Підтвердженням цього є Собор, який відбувся 1-3 листопада 1991 року; помісний Собор, на якому було прийнято звернення до патріарха московського, до синоду Російської Православної Церкви та до всіх архієреїв з проханням надати канонічний статус незалежної Церкви України. Я процитую другий документ, який був направлений на ім'я патріарха Московського:
"Прошло около трех месяцев после Собора Украинской Православной Церкви (1-3 ноября 1991 г.), обратившегося к Вам с просьбой о даровании полной канонической самостоятельности нашей Церкви, но до сих пор мы не получили никакого ответа. У нас создается впечатление, что положительное решение вопроса умышленно затягивается.
А в это время религиозная обстановка, начавшаяся смягчаться после Собора УПЦ, обостряется снова. Определенные силы, в том числе и из Москвы, сеют смуту среди монашествующих, духовенства и мирян в отдельных областях и тем самым фактически работают против православия на Украине.
Мы снова обращаемся к Вашему Святейшеству и к нашим собратьям – русским архиереям с просьбой как можно скорее положительно решить вопрос с полной канонической самостоятельности Украинской православной Церкви".
Як ми бачимо із цього листа, зазначене прагнення православних віруючих України на чолі з усім єпископатом Української Православної Церкви, зокрема підпис, на якому є тодішнього єпископа Чернівецького і Буковинського Онуфрія. Але лише зараз через відновлення своїх законних прав Вселенського патріарха Варфоломія на київську митрополію нам надано статус автокефальної Української Православної Церкви.
– Кажуть, що положення Томосу ПЦУ говорять не про незалежність, а, навпаки, про залежність від Константинопольського Патріархату.
– Церковну автокефалію часто порівнюють із державною незалежністю, хоча принцип існування Церкви і політики абсолютно різні й часто навіть несумісні. Коли мова йде про надання автокефалії, не йдеться про незалежність Церкви в повному цьому обсязі, про її суверенність.
Мова йде про те, щоб компактно звершувати управління Церквою на конкретній території: в даному випадку – на території України. Слід також розуміти, що Константинополь, а саме у 1453 році, коли його завоювали турки-усмани, втратив весь свій політичний вплив, але не втратив свого авторитету як перший патріарх між іншими патріархами, рівний серед рівних, але якому довірено звершувати управління адміністративними міжцерковними відносинами. І моделі проголошення автокефалії у першому і другому тисячоліттях дещо різняться.
Мова йде про вселенський Собор – це єдиний, істинно колективний орган, колегіальний орган Церкви, який здатен підтвердити в повному обсязі те чи інше рішення. Отже, для грецької свідомості, що цілком є канонічно і історично виправдано, древні патріархати, такі як Александріївський, Антиохійський, Кіпрський – вони є справді незалежними в повному обсязі. Хоча мироваріння – момент, який дуже часто бентежить людей…
Приміром, в Єрусалимі древній патріархат першого тисячоліття все одно отримує миро від Константинополя. І цим підтверджується навіть братська єдність, взаємодопомога між Церквами.
Із 787 року вселенських соборів більше не було, а тому більшість Церков православних, таких, як Болгарська, Сербська, Румунська і Українська зокрема, в той чи інший період часу були засновані певною мірою Константинополем, і він ніс за них свою адміністративну і духовну відповідальність. Коли настав час, кожна з цих Церков отримала свою автокефалію, але єдність зберігається, і патріарх звершує кординаційну місію в братніх православних відносинах між Церквами. Тому Українська Церква є рівною серед рівних в момент, коли була відновлена церковна митрополія Константинопольського патріархату, і було прийняте рішення дарувати своїй канонічній частині, своїй митрополії, Українській митрополії, Київській митрополії Томос про автокефалію.
– Кажуть, що Константинопольський Патріарх не мав права в односторонньому порядку без згоди всіх інших автокефальних Церков вирішувати "українське питання". Такий крок є грубим порушенням канонів.
– Неправда. Тільки Константинопольський патріархат і має таке право. Взагалі, в Православній Церкві до сьогоднішнього дня не існує канону щодо надання автокефалії Православній Церкві. Дійсно, це питання обговорювалось на всеправославному Соборі на Криті у 2016 році, але так і не було внесено до порядку денного Собору. Отже, Патріарх Варфоломій діяв (згідно) до своїх повноважень, які має вселенський патріарх, зафіксованих у 9 і 17 правилах четвертого вселенського Собору. До речі, таке його апеляційне право завжди притримувалась і Російська Православна Церква в своїй історії і в той період, коли вона була розкольницькою, що зафіксовано в постановах стоглавого Собору, і аж до 20 століття, коли, наприклад, вона апелювала до Константинопольського Собору стосовно самопроголошення своєї автокефалії Грузинською Церквою.
– Кажуть, що Патріарх Варфоломій не мав права втручатись у внутрішні справи РПЦ, оскільки Україна є її канонічною територією.
– Напівправда, а, отже, неправда. Так, до певного моменту Константинополь не мав права втручатись в церковні справи на території України. Незважаючи на те, що акт про правопоставлення Київського митрополита Московським патріархатом від 1686 року було грубо попрано, Константинополь не оспорював його, хоча в Томосі про дарування автокефалії Польській Православній Церкві в 1924 році на це вже було чітко вказано. Але до 11 жовтня 2018 року Константинополь не втручався на територію України, хоча був і залишається Церквою-матір'ю.
Ця дата 11 жовтня 2018 року є переломною, тому що з цього моменту на засіданні священного синоду Константинопольський патріархат, скориставшись своїм правом приймати апеляції, відновив древню Київську митрополію для того, щоб на її базі утворити автокефальну Православну Церкву України. Константинополь завжди був церквою-матір'ю для Церкви в Україні, однак дотримувався канонічних правил і власних синодальних рішень, сподіваючись на те, що церковна Москва зможе сама вилікувати українське церковне розділення.
Але коли впродовж десятиліть цього не сталося, Константинополь, враховуючи стан Церкви в Україні, запити українського суспільства і отримавши підтвердження чіткої позиції державної влади, наважився на такий сміливий і рішучий крок, як створення ПЦУ, на яке він, як Церква-матір, мав повне право.
– Кажуть, що ПЦУ жодна з автокефальних Церков, окрім Константинопольської, не визнають і ніколи не визнають.
– Ні, це напівправда, а, отже, неправда. Справа в тім, що на сьогоднішній день пройшло трішки більше місяця від надання ПЦУ Томосу про її автокефалію, і на сьогоднішній день нашу Церкву визнає тільки матір-Церква – це Константинопольський патріархат. Однак у соціальних мережах, у мас-медіа, в розмовах, дискусіях можна не раз почути про те, що нашу Церкву ніхто не визнає, крім Константинопольського патріархату. Справа в тім, що багато хто спирається на думку окремих ієрархів тих чи інших помісних церков, які не виражають соборної думки помісної Церкви того чи іншого народу. На сьогоднішній день фактом залишається і те, що категорично проти канонічної автокефалії ПЦУ виступив тільки Московський патріархат. Жодна із помісних Церков православного світу не виступила із якоюсь заявою чи судженням соборним про невизнання автокефалії ПЦУ.
Кожна із Церков обов'язково визначиться із цим питанням на засіданнях Соборів своїх чи синодів, і ми віримо, і для цього є всі підстави, що протягом року або трішки більшого часу більшість Православних Церков визнає автокефалію Православної Церкви в Україні.
Саме цей факт не дозволив більшості предстоятелів помісних Православних Церков бути присутніми на інтронізації блаженнішого митрополита Епіфанія. Мене особисто зворушив, як християнина, той факт, що відомі духоносні старці святої гори Афон: старець Олексій, ігумен монастиря Ксенофонт, інші монахи-святогорці були присутні і співслужили на літургії, під час якої була здійснена інтронізація нашого предстоятеля. Це нам говорить про те, що свята гора Афон – разом із нашою Церквою, за що ми їй сердечно вдячні.
– Кажуть, що державна влада не мала права втручатись у церковні справи, а тому ПЦУ – це чисто політичний проект, це "Церква Порошенка".
– Не відповідає дійсності, тому що більшість новітніх автокефалій саме проголошувались за підтримки держави. Навіть існує такий факт, що держава проголошувала автокефалію. Про це нам відомо з того, що Греція, яка отримала автокефалію, була проголошена у 1933 році і лише через 17 років отримала визнання. Взагалі, всі автокефалії не проголошувалися, а виборювалися Церквою за сприяння держави, і завжди вони не мали спочатку визнання, і тільки згодом були визнані Константинопольською церквою і всією спільнотою церков світу.
Винятком є автокефалія української Церкви, яка отримала безпосередньо свій статус автокефальної від Константинопольської Церкви. Це рішення було прийнято як відповідь на прохання парламенту, який представляє народ, Президента України і єпископів УПЦ КП, УАПЦ і десяти єпископів Української Православної Церкви. В односторонньому порядку українська влада не могла би вирішити це питання. Українська Церква з'явилася лише завдяки тому, що було бажання більшості православного населення України отримати автокефальну Церкву.
– Кажуть, що ПЦУ – це легалізований розкол.
– ПЦУ створена на базі Київської митрополії, яку було відновлено у 2018 році, тобто через 332 роки після того, як у 1686 році патріарх Діонісій IV передав Київську митрополію в розпорядження Московського патріархату. Це не можна назвати власне переданням, це було більше моментом, коли митрополит Київський міг за певних умов бути рукопокладеним Московським патріархом. Цей акт 1686 року був порушений в усіх пунктах, але Вселенська патріархія старалася не загострювати це питання до 2018 року, до моменту, коли Президент і парламент України як представники верховної законодавчої і виконавчої влади звернулися до Константинопольського патріарха.
На синоді 9-11 жовтня 2018 року було прийнято скасувати акт 1686 року, і таким чином Київська митрополія була відновленою на території України. Усі єпископи колишніх Української автокефальної православної Церкви та Української Православної Церкви Київського патріархату були прийняті через ікономію, тобто через поблажливість і милість, в єдність, а всі анафеми, які були накладені Московським патріархатом, були визнані політичними і які не мають реального сенсу до виміру християнського життя.
Таким чином через милість, я повторюю, був зцілений розкол в православному середовищі України, і Православна церква України отримала Томос на базі Київської митрополії, яку вселенський патріархат відновив через 332 роки після того, як її було передано Московському патріархату.
– Кажуть, що таїнства в ПЦУ є недійсними.
– Неправда. ПЦУ знаходиться у сопричасті із Константинопольським патріархатом, з яким, у свою чергу, у сопричасті знаходяться всі помісні автокефальні церкви світу, окрім Російської православної церкви. Не дивлячись на всі свої заяви і синодальні рішення, Російська церква визнає дієвість таїнств, що здійснюються у Константинопольському патріархаті. І яскравим доказом цьому є те, що священноначалля цієї церкви благословило своїм вірним причащатися у Свято-Пантелиймонівському монастирі руському на Афоні, який знаходиться в юрисдикції Константинопольського патріархату.
Духовенство Свято-Преображенського храму Православної Церкви України, м. Київ.
15 грудня 2018 року у Києві відбувся об'єднавчий Собор, а 6 січня 2019 року наша Церква отримала свій Томос про автокефалію. Віднині в Україні по факту існує дві канонічні православні Церкви: Православна Церква України і Українська Православна Церква в єдності із Московським Патріархатом.
Для багатьох вірян ця реальність є непроста для усвідомлення і часто супроводжується численними міфами. Більш того, в полеміці лунають спотворені факти. Отож, мета нашої сьогоднішньої розмови – аргументовано відповісти на 10 найпоширеніших питань, що хвилюють православну спільноту України.
ххх
– Кажуть, не варто приєднуватись до Православної Церкви України, бо це буде зрада нашій православній вірі.
– Неправда, ніякої зради в цьому немає, тому що Православна Церква України у всьому дотримується православного віровчення, дотримується православного символу віри, постанов вселенських і помісних соборів та святих отців, а також всеправославного, святого і великого Собору на Криті, який відбувся у 2016 році.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 621
Дорога до світла в житті Світлани
Перерахунок пенсій з 1 березня
Будьте здорові: поради й рекомендації
Від четверга до четверга
Гороскоп з 11 по 17 березня
Камерному оркестру "Квінта", що був створений на базі Ковельської школи мистецтв (на знімку) сьогодні виповнюється 15 років. Ще ніби вчора навколо ідеї його створення гуртувалися найкращі й найталановитіші учні і викладачі школи та небайдужі до камерного музикування люди. Засновником і керівником колективу є завідуюча струнно-смичковим відділом Тетяна Корнєва.
Погода в Ковелі 28 лютого – 6 березня
В їхніх серцях жила Україна
Твої таланти, Україно!
Автокефалія Православної Церкви України