До уваги споживачів 

послуг ПТМ "Ковельтепло"

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 798

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 479

Нещодавно члени громадської організації "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії" зібрались дружною компанією та поїхали на екскурсію у Львів. Поїздка обіцяла бути дуже цікавою. Екскурсовод пані Лідія розповідала про цікаві сторінки історії нашого краю. А вже у Львові нас зустрів екскурсовод пан Мар'ян, який продовжив екскурсію по місту. 

Львівський оперний театр, площа Ринок і багато іншого ми побачили. Далі відбулася ще одна подія, на яку ми чекали давно, — виступ Ніка Вуйчича. І ось наша мрія здійснилася.  На Арені "Львів" виступив мотиваційний спікер Нік Вуйчич, який уже вшосте приїхав до України, але вперше — до Львова з програмою "Життя без обмежень".

Нік Вуйчич — християнський проповідник та мотиваційний тренер. Від народження живе без рук та ніг. Вперше завітав в Україну у липні 2008 року до Тернополя. У вересні 2017 року в Києві брав участь у відзначенні Дня подяки і 500-річчя Реформації. З 2010 року одружений з Канае Міяхарі. Пара виховує 4-х дітей.

"Я був в багатьох країнах світу. Але рідко буває таке, що в країну я повертаюсь кожні 6 місяців. Але Україна — одна з таких. Я вірю у ваше майбутнє, особливо в майбутнє молодих людей. Для мене віра, сім'я і друзі були завжди важливими. Мої батьки знають, що Бог ніколи не робить помилок. Те, що було використане на погане, може бути використане на добро. Віра — це вірити в те, що ти не бачиш", — сказав під час виступу Нік Вуйчич.

Усім присутнім спікер порадив бути рушіями змін, мріяти та робити добро, не боятися впасти на шляху до успіху.

Цей день ми запам'ятаємо надовго. Хотілось би, щоб таких моментів в нас було побільше. Ми були, ми є, ми будемо такі, як усі.

Дякуємо за сприяння і допомогу в організації поїздки депутатам Ковельської районної ради, головному лікарю МТМО Олегу Самчуку, супроводжуючому  лікарю Юлії Гричишин, туристичній фірмі Ірини Мороз, екскурсоводу Лідії Мелянчук та водієві Олександру.

Ольга Яренчук, 

прес-секретар громадської організації "АСОЦІАЦІЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ  "ДОБРОДІЯ В ДІЇ".

Нещодавно члени громадської організації "Асоціація осіб з інвалідністю "Добродія в дії" зібрались дружною компанією та поїхали на екскурсію у Львів. Поїздка обіцяла бути дуже цікавою. Екскурсовод пані Лідія розповідала про цікаві сторінки історії нашого краю. А вже у Львові нас зустрів екскурсовод пан Мар'ян, який продовжив екскурсію по місту. 

Львівський оперний театр, площа Ринок і багато іншого ми побачили. Далі відбулася ще одна подія, на яку ми чекали давно, — виступ Ніка Вуйчича. І ось наша мрія здійснилася.  На Арені "Львів" виступив мотиваційний спікер Нік Вуйчич, який уже вшосте приїхав до України, але вперше — до Львова з програмою "Життя без обмежень".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 860

Гороскоп

з 12 по 18  листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 670

За першої потреби подають руку допомоги кожному, хто цього потребує, фахівці  Ковельського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Інна ТРЕТЯК, Людмила ЗУБАРЄВА та їхні незмінні й надійні помічники – волонтери  Владислав ГОЛЕЧКО, Вікторія ЖУК, Вікторія КАЛЕНІКОВА, Катерина ЧАБАН, Анна ЛИСАКОВА, Олена СНІСАРЕВСЬКА, для яких професія соціального працівника й волонтерська діяльність – це не просто робота, а поклик душі, яка допомагає змінювати на краще людські життя і долі.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

За першої потреби подають руку допомоги кожному, хто цього потребує, фахівці  Ковельського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Інна ТРЕТЯК, Людмила ЗУБАРЄВА та їхні незмінні й надійні помічники – волонтери  Владислав ГОЛЕЧКО, Вікторія ЖУК, Вікторія КАЛЕНІКОВА, Катерина ЧАБАН, Анна ЛИСАКОВА, Олена СНІСАРЕВСЬКА, для яких професія соціального працівника й волонтерська діяльність – це не просто робота, а поклик душі, яка допомагає змінювати на краще людські життя і долі.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 618

Погода  в  Ковелі 

у  найближчі  дні

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 579

"Серцем" залізничного вузла називають станцію Ковель, трудовий колектив якої очолює молодий та енергійний керівник Руслан Александрук. І хоч залізниця, як і багато інших галузей господарського комплексу країни, переживає не кращі часи, станційники рук не опускають, намагаються з високою відповідальністю виконувати покладені на них обов'язки.

На знімках ви бачите Руслана АЛЕКСАНДРУКА зі своїми підлеглими – черговим по станції Віталієм НОСКОМ, оператором Оксаною ЧИКІДОЮ, черговою по станції Галиною ДУДИНЕЦЬ; квиткових касирів залізничного вокзалу Надію ТИЩЕНКО, Світлану  КОТИЩУК, Галину БОГАМОЗ та чергову по вокзалу Тетяну ОЛЕКСЮК; чергову станції Ковель Любов М'ЯКОТУ.

З нагоди професійного свята редакція нашої газети, яку охоче передплачують і читають багато залізничників, щиро вітає працівників станції Ковель, усіх трудівників підприємств вузла, їх керівників! Зичимо Вам нових успіхів у праці, достойних заробітних плат, мирного неба над головою, родинного затишку й благополуччя!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

"Серцем" залізничного вузла називають станцію Ковель, трудовий колектив якої очолює молодий та енергійний керівник Руслан Александрук. І хоч залізниця, як і багато інших галузей господарського комплексу країни, переживає не кращі часи, станційники рук не опускають, намагаються з високою відповідальністю виконувати покладені на них обов'язки.

На знімках ви бачите Руслана АЛЕКСАНДРУКА зі своїми підлеглими – черговим по станції Віталієм НОСКОМ, оператором Оксаною ЧИКІДОЮ, черговою по станції Галиною ДУДИНЕЦЬ; квиткових касирів залізничного вокзалу Надію ТИЩЕНКО, Світлану  КОТИЩУК, Галину БОГАМОЗ та чергову по вокзалу Тетяну ОЛЕКСЮК; чергову станції Ковель Любов М'ЯКОТУ.

З нагоди професійного свята редакція нашої газети, яку охоче передплачують і читають багато залізничників, щиро вітає працівників станції Ковель, усіх трудівників підприємств вузла, їх керівників! Зичимо Вам нових успіхів у праці, достойних заробітних плат, мирного неба над головою, родинного затишку й благополуччя!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 574

Шановна громадо славетної Ковельщини!

З часу проведення виборів депутатів місцевих рад, які відбулися 25 жовтня 2015 року, коли громада Ковельщини довірила свої голоси та  обрала мене депутатом Волинської  обласної ради, минуло вже трохи більше трьох років. У  відповідності  до статті 16 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та  за посередництвом громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини" маю за  честь  звітувати перед виборцями про свою роботу.

Скажу відверто, що за цей невеликий проміжок часу у ролі представника  громади краю вдалось зробити чимало, але ще більше  планів та задумів  маю в перспективі.  Не вважаю себе  політиком, а займаю винятково позицію господарника. Адже, як на мене, політичними гаслами  не збудуєш ані школи,  ані дороги і, зрештою, не  допоможеш пересічному мешканцю району вирішити його проблеми, які він наодинці  подолати не в силі. 

Зі специфікою роботи  органів місцевого самоврядування я знайомий, оскільки мене обрали  депутатом одного із  попередніх  скликань облради та мав депутатський мандат у Ковельській районній раді. Відтак, беру активну  участь в роботі сесійних засідань ради, адже ряд рішень, що ухвалюються депутатами,  безпосередньо стосуються  і мають  вплив на  життєдіяльність  моїх виборців. Зовсім не випадковим є той факт, що  працюю в  постійній комісії   з питань промисловості, транспорту,  зв'язку, паливно-енергетичного комплексу, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства, адже фахові знання та досвід, отримані  під час професійної діяльності за попереднім місцем роботи, допомагають  досконало володіти питаннями цієї сфери. 

Скориставшись законодавчо закріпленими нормами, у періоді, за який звітую, озвучив на пленарних засіданнях обласної ради   депутатські запити, котрі знайшли підтримку у народних обранців. Зокрема, щодо виділення коштів на проведення ремонтно-реставраційних робіт Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки та щодо включення об'єктів в План заходів відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки. 

Вважаю, що край, де Леся Українка жила і який надихнув її на створення геніальної драми-феєрії "Лісова пісня", по праву має стати туристичною візитівкою Волині. З цією метою спільно з  представниками місцевої влади вдалось напрацювати спектр інфраструктурних заходів, що потребують впровадження на території Колодяжненської ОТГ, в рамках підготовки до відзначення 150-річчя від дня народження Лесі Українки. Серед них: капітальний ремонт "білого" та "сірого" меморіальних будиночків, реконструкція та розширення площі парку біля літературно-меморіального музею Лесі Українки у селі Колодяжне, капітальний ремонт та благоустрій території будинку культури, реставрація погруддя Лесі Українки біля будинку культури, реконструкція дороги "Ковель-Нечимне", облаштування велосипедної доріжки з Колодяжного до Нечимного, розроблення туристичних маршрутів: "Колодяжне-Ковель-Скулин-Нечимне"; "Колодяжне-Волошки-Уховецьк-Скулин-Нечимне", встановлення інформаційно-вказівних знаків у селах Колодяжне та Скулин тощо. 

Щодо роботи у виборчому окрузі, то скажу відверто: для мене однаково важлива кожна людина району,  Ковельщину не поділяю на територію округу і не округу. Ковельський район  – це мій рідний край, земля, де я народився, ходив до школи, живу і доля якого мені ніколи не була байдужою, а тому добробут жителів Ковельщини – це пріоритет у щоденній діяльності як голови районної державної адміністрації, так і депутата обласної ради. 

Завдяки тісній та ефективній співпраці місцевої  виконавчої і представницької влади, підтримці депутатів  усіх рівнів, дієвій допомозі і розумінню  як керівництва Волинської облдержадміністрації, так і  обласної ради  вдалось  вирішити  низку життєво важливих для Ковельського району питань. 

Тож, співпрацюючи  з народним депутатом України Степаном Івахівим, на соціально-економічний розвиток краю  вдалось акумулювати чималі кошти, а це, в свою чергу, дало можливість провести  заміну вікон на енергозберігаючі у закладах загальної середньої освіти сіл Тойкут, Озерне та провести  заміну  шатрової покрівлі в школі села Козлиничі. Результатом співпраці з керівництвом Волинської облдержадміністрації є залучення коштів Державного фонду регіонального розвитку  на  проведення реконструкції НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. - ДНЗ  с. Вербка" з добудовою спортзалу, їдальні та новим будівництвом котельні та  стадіону "Дружба" в смт Голоби (влаштування спортивних майданчиків, бігової доріжки). 

Працюючи спільно з  Волинською облдержадміністрацією та сільськими, селищними радами, у цьому році вдалось відремонтувати найбільш проблемні ділянки доріг, а саме: проведено капітальний ремонт під'їзної дороги до села Волошки та поточні середні ремонти окремих ділянок: під'їзної дороги та в межах села Козлиничі,  Жмудче, Новий Мосир і Майдан, Велицьк, зроблено ямковий ремонт окремих ділянок доріг:  в межах сіл Поворськ, Велицьк,  Облапи, Воля-Любитівська, Дроздні, Мощена та Кашівка, під'їзної дороги до села Кричевичі, між населеними пунктами Люблинець – Калинівка, Велицьк – Кухарі, Ковель – Білин – Скулин, Голоби – Жмудче – Велицьк.

Спільно з органами місцевого самоврядування  ми успішно втілили в життя чудову ідею, яка була задекларована у Меморандумі  про співпрацю щодо формування на Волині  мережі інклюзивно-ресурсних центрів – відкрили на базі Колодяжненської ОТГ інклюзивно-ресурсний  центр, котрий  став структурою суспільства рівних можливостей. Адже усі наші діти повинні мати однаковий доступ до навчання і виховання, усі вони  для нас особливі і найкращі.  Саме дбаючи про дітей, як інтелектуальний потенціал держави, Ковельщина одна із перших в області та й в Україні загалом оперативно  освоїла кошти освітньої субвенції, спрямовані на реалізацію концепції Нового освітнього простору у рамках ключової реформи Міністерства освіти і науки "Нова українська школа".

Важливим проектом, над яким нині працюю з командою однодумців, є створення на Ковельщині індустріального парку "Ковель", котрий був презентований  і отримав успішний старт просуванню на бізнес-форумі "Волинь – Інвест-2018" і, сподіваюся,  стане прикладом успішної реалізації державно-приватного партнерства. 

Історичною подією  для Ковельщини стало відновлення  об'їзної дороги Любитів-Колодяжне, яка з'явилась на "карті" району завдяки співпраці місцевих жителів, усіх гілок влади, депутатів усіх рівнів, дорожніх та лісогосподарських підприємств. Відтак, підтримана громадою моя  ініціатива, 92 людини, задіяних до робіт різного характеру, три тижні роботи, жодної копійки   бюджетних коштів і в результаті  – проблему жителів села Любитова, пов'язану із блокуванням руху через залізничний переїзд, розв'язано. Розраховую на підтримку депутатів місцевих рад, аби дорогу зробити з твердим покриттям.

Отже, як показує час, спільними зусиллями обіцянки, плани та задуми  перетворюються  у реальні справи, адже головна мета, яка  поєднує нас усіх, – змінити життя наших громадян на краще, аби воно було заможним і стабільним.

Бажаю усім жителям славетної Ковельщини віри в щасливе і мирне майбутнє нашого краю і неньки-України!

Слава Україні!

Віктор КОЗАК,

депутат Волинської обласної ради, голова 

Ковельської районної державної адміністрації.

Шановна громадо славетної Ковельщини!

З часу проведення виборів депутатів місцевих рад, які відбулися 25 жовтня 2015 року, коли громада Ковельщини довірила свої голоси та  обрала мене депутатом Волинської  обласної ради, минуло вже трохи більше трьох років. У  відповідності  до статті 16 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад" та  за посередництвом громадсько-політичної газети "Вісті Ковельщини" маю за  честь  звітувати перед виборцями про свою роботу.

Скажу відверто, що за цей невеликий проміжок часу у ролі представника  громади краю вдалось зробити чимало, але ще більше  планів та задумів  маю в перспективі.  Не вважаю себе  політиком, а займаю винятково позицію господарника. Адже, як на мене, політичними гаслами  не збудуєш ані школи,  ані дороги і, зрештою, не  допоможеш пересічному мешканцю району вирішити його проблеми, які він наодинці  подолати не в силі. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 959

Народилася Марія Петрівна в селі Олексіївка (Бєлогородська область) в далекому 1933 році. Батьки – хлібороби, батько орав, засівав колгоспне поле, мама працювала на фермі дояркою. 

Важкі то були часи  – в Росії якраз організовували колгоспи. Можливо,  від важкої роботи, можливо – від нестатків  померла мама  маленької Марії, а їй виповнилось всього 8 років.  В сім'ї ще двоє дітей було. Тяжко доводилося  батькові зводити кінці з  кінцями, аби прогодувати дітей. Але одне горе не буває. 

Почалася війна. Хоч була ще й  далеко, та відгомін її, страх вже були серед людей.  Невдовзі в хаті з'явилася  мачуха. Та стала доброю, люблячою матір'ю. 

Згадуючи нині ті важкі воєнні часи, Марія Петрівна з теплотою пригадує Дуню (мачуху). Ставлення до нерідних дітей не змінилось навіть після народження власного сина.

В 1943 році батька забрали  на фронт. Невдовзі прийшла похоронка. Ніби доля насміялася над сиротами, бо сталось це по закінченню війни.

Настало мирне життя. Закінчила Марія 7 класів, а десятирічка – за 30 кілометрів. Як добратися, а, головне, в чому? 

Пішла на ферму. Спершу допомагала матері, а потім сама взяла групу корів. Тяжко було. Сама Марійка  маленька, худорлява, а відра – важкі!

"Думала,  не витримаю, – згадує моя співрозмовниця.  – Не раз від розчарування плакала, а виходу іншого не було. Старалась, працювала далі".

А тут мамина сестра пошкодувала:  забрала на Донбас, де сама уже працювала на будівництві.

"З одного пекла потрапила в друге", – сумно згадує Марія Петрівна.  – Хоч робота важка, але молодість все-таки брала своє. Потомимось  за день, а на вечір пісні, танці – забуваєш про втому".

На той час там було велике будівництво, молодь їхала із усіх куточків країни сюди, як тоді казали, "на вербовку". Якраз прибули  хлопці з Волині, познайомилась з голобчанином Юрієм. 

Невдовзі отримали кімнату в гуртожитку, радості  не було меж. Робота, люблячий чоловік, свй куточок – чи мріяла про таке колись?  Згодом народився син Віктор. Але  для дитини умов ніяких немає, тож вирішили їхати на Волинь.  Зима була сніжною. Голоби зустріли морозом і кучугурами снігу.

А ще холоду додавало те, що їхала в чужу незнайому сторону, не знала, як зустрінуть і приймуть невістку. Та хвилювання були марними.  Господарі відразу оточили увагою й теплом. Раділи онукові, а Марію  прийняли за рідну доньку.  Молоді стали жити з батьками, хоча там ще мешкали  чоловікові  брат і сестра.

Прийшла весна, розтанув сніг, зазеленіли поля, зацвіли сади, квіти  кругом хати.  Та й люди  привітні видались. Вирішила – нікуди не поїду.  І мову скоро перейняла: як вдома, так і на роботі.  А нині вже й російську забула.  "Раніше їздила у своє село, доки жили брати", – розповідає про своє життя Марія Петрівна а ще додає, що не шкодує про те, що тут залишилась. 

"Роботи не вибирала, хоч у селищі на той час працювало багато  підприємств. З чоловіком пішли на ферму. Доглядали телят, доїла корів. Старалась працювати, не раз подяками, медалями  відзначали, – розмотує клубочок спогадів Марія Петрівна. – Побудували нову хату, недалеко від батьків, садок  засадив чоловік, а я квіти сіяла".

В родині Новаків народились ще син Володимир і донечка Валентина. Все добре було, аж тут – біда. Захворів чоловік. Поховала господаря. Після важкої втрати наче в тумані минали  роки життя.

Кожен з них залишав на її долі свій слід, але вона не зламалась, не розчарувалась.  Приймала долю, даровану їй Богом, і раділа життю далі. 

Довго працювала, бо любила трудитися, виховувала дітей, доглядала онуків, яких має 6.  Як сили дозволяють, бавить  і правнуків, а їх є аж 15.  Допомагає дітям.

Всі позвивали свої сімейні “гніздечка”. Марія Петрівна проживає з дочкою. Гостює то в одного, то в другого сина. Буває важко, адже  мусить ходити з двома паличками. Часто хворіє, бо дає про себе знати колишня нелегка робота.

30 жовтня Марії Петрівні виповнилося  85 років. Люблячі діти попросили, аби написали про  маму в її улюбленій газеті. Бо як там не було, а ненька знайшла своє щастя  саме тут, у селищі, де в колі рідних прожила десятки літ.

За святковим столом бажали   дорогій людині ще довгих-довгих років життя й обіцяли, що турботу, тепло люба матуся, бабуся і прабабуся відчуватиме завжди.

Валентина СІЧКАР, 

голова районної ветеранської організації.

НА ЗНІМКАХ: Марія НОВАК в різні періоди свого життя з дорогими їй людьми. 

Фото з домашнього архіву. 

Народилася Марія Петрівна в селі Олексіївка (Бєлогородська область) в далекому 1933 році. Батьки – хлібороби, батько орав, засівав колгоспне поле, мама працювала на фермі дояркою. 

Важкі то були часи  – в Росії якраз організовували колгоспи. Можливо,  від важкої роботи, можливо – від нестатків  померла мама  маленької Марії, а їй виповнилось всього 8 років.  В сім'ї ще двоє дітей було. Тяжко доводилося  батькові зводити кінці з  кінцями, аби прогодувати дітей. Але одне горе не буває. 

Почалася війна. Хоч була ще й  далеко, та відгомін її, страх вже були серед людей.  Невдовзі в хаті з'явилася  мачуха. Та стала доброю, люблячою матір'ю. 

Згадуючи нині ті важкі воєнні часи, Марія Петрівна з теплотою пригадує Дуню (мачуху). Ставлення до нерідних дітей не змінилось навіть після народження власного сина.

В 1943 році батька забрали  на фронт. Невдовзі прийшла похоронка. Ніби доля насміялася над сиротами, бо сталось це по закінченню війни.

Настало мирне життя. Закінчила Марія 7 класів, а десятирічка – за 30 кілометрів. Як добратися, а, головне, в чому? 

Пішла на ферму. Спершу допомагала матері, а потім сама взяла групу корів. Тяжко було. Сама Марійка  маленька, худорлява, а відра – важкі!

"Думала,  не витримаю, – згадує моя співрозмовниця.  – Не раз від розчарування плакала, а виходу іншого не було. Старалась, працювала далі".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 721

Ймовірна дата народження Ковеля

Із далекого ХІХ століття походить хибна точка зору про те, що перша писемна згадка про місто датується  1310 роком. Російські історики, складаючи альманах "Живописная Россия", помилково “прив'язали” історію міста  Коваль, що розташоване в центральній Польщі, до волинського Ковеля.

Із польських джерел відомо, що своє існування наше місто бере із початку ХІV століття. Але конкретної дати допоки не віднайдено.

І ось Олена Бірюліна, завідувачка музею історії Луцького Братства, у своїх дослідницьких розвідках натрапила на документ, у якому Ковель згадується в 1430 році.

Повідомлення цікаве і надзвичайно важливе. Ці літописні дані знаходяться в історичних архівах польського Кракова. Для ковельчан вкрай необхідно отримати факсимільне відтворення цього документа. Беззаперечно, необхідно владі і краєзнавцям звернутися із відповідним поданням до польських архівних інституцій і постаратися отримати цей документ. Історія, пам'ять стукають у наші серця.

Про засади Магдебурзького права

Історії місцевого самоврядування торкалося у своїх дослідженнях багато науковців України. Серед них бачимо Віктора Сірука (м. Київ), Маргариту Матвійчук (м. Ковель), Акаша Крішана (м. Київ) та інших.

Із дискусій, які виникали на секційних заняттях і в перервах роботи конференції, випливало закономірне запитання: а чи діяло самоврядування в Ковелі після отримання у 1518 році Грамоти про Магдебурзьке право? І справді, сумнів не безпідставний, адже управлінська структура залишалася в руках землевласника і володаря князя Василя Сангушка.

Ймовірно, що діяли старі порядки. Зате із грамотою князь отримав привілеї, – скажімо, дозвіл на проведення ярмарок,  притаманних міському статусу. Зміни в структурі влади відбулися у 1543 році, коли місто перейшло в королівське підпорядкування.

Демократична структура міського управління гарно вимальовується всередині ХVІІ століття, коли лавники і ради (райці) працювали злагоджено й плідно, і разом із тим діяла справедлива (нехай і надмірна) виборна система. Судові та адміністративні рішення приймались колегіально.

Україна – в пошуку нових форм господарювання у громадах. Видається цінним досвід далекої і близької історії.

Залізниця, яка з'єднала Ковель 

з Європою

Тетяна Яцечко-Блаженко (м. Луцьк) презентувала тему залізниці, яка завжди мала і сьогодні має стратегічне значення в сфері економічного розвитку Ковеля та всієї України.

Вдумаймося в цифру: 459 кілометрів (!) залізничної колії прокладено за відносно короткий термін від польського міста Млава, що у центральній Польщі, до волинського Ковеля. Перший потяг пройшов шлях у 1877 році через територію Варшавської, Люблінської, Холмської, Волинської та інших губерній. Ідея будівництва млавсько-ковельської залізниці виникла у 1872 р. Проектний кошторис склав 20 млн. тодішніх рублів.

Очевидна вигідність проекту спонукала багатьох інвесторів до дій. 70 відсотків акції викупив багатій і фінансист Леопольд Крокенберг, іншу частину придбав Ян (Іван) Бльох. В ході фінансових операцій ціна залізниці зросла до 90 млн. руб.

Дослідниця подає у нарисі короткі біографії вище названих інвесторів. Ця історія нагадує про важливість мудрих, а разом з тим сміливих рішень, славу    яким вистукують колеса потягів по рейках залізниці і сьогодні.

Концентраційний табір "Береза-Картузька" 

і ковельчани

Петро Мазур (м. Кременець) та Олександр Ільїн (м. Пінськ) заглиблюються в цю історичну тему невипадково. У згаданому концентраційному  закладі у 30-х роках ХХ століття перебували політичні в'язні, члени ОУН та КПЗУ з полонізованих територій Великої Волині та Ковеля.

Про цю польську катівню для українців – коротким штрихом (із тексту авторів нарису): "Арештовані носили конопляний одяг і з круглою полотняною шапкою, на ногах дерев'яні черевики (!). Ув'язнені на виклик замість прізвища називали лише номер. Важка виснажлива  щоденна робота. Переміщуватися табором можна було лише бігом під градом ударів гумових палиць.

Ув'язнених харчували недопеченим хлібом, рідким супом, червивим горохом, салом з хробаками". "На туалет відводилося всього кілька хвилин після сніданку… Тих, хто порушив, на думку поліцейського, порядок, тут же змушували повзати по загаженій нечистотами підлозі".

Така ціна свободи. Така ціна приналежності до української нації. Така плата за мрію і гідність бути незалежним.

Історія вчить, нагадує, б'є в національні дзвони – Україна святе, і ми маємо виборювати свою свободу.

"Зазивний лист ковельської "Просвіти"

Діяльність ковельської "Просвіти" у 30-их роках ХХ століття та патріотична співпраця Миколи Косача із цією організацією знаходяться  наче в нерозсіяному ранковому тумані. І ці пізнавальні просвітницькі промені дарує нам Катерина Волох (с. Колодяжне).

Вона відкриває зацікавленому "Зазивні листи Ради Ковельської ймення Лесі Українки Повітової "Просвіти" до української людності Ковельщини". Листи віддзеркалюють сутність просвітянського зібрання. Ось окремі тези:

"Цілим гуртом люди з сіл, містечок, а також з міста Ковеля записувалися до "Просвіти". Бути членом "Просвіти" – це значить разом із другими спільними силами, діяльно йти до освіти, книжкою, газетою рідною, світлом освіти рідної свій розум просвіщати".

Разом із тим тривожне: "З сумом і болем мусимо зазначити, що "Просвіти" цураються наші освічені люди, так звана інтелігенція. На останніх зборах нашої "Просвіти" не було жодного священика, були тільки два вчителі. А на  зборах було більше 300 душ просвітян – селян і міщан. Де наша інтелігенція? Лінива, дурним, вигаданим страхом налякана, нічого для освічення громад т. з.   інтелігенція не робить".

Наскільки змінились ми? І чи не передається ця тривога сьогодні у серця патріотів-українців?

Член Центральної Ради Дмитро Ісаєвич

У своєму краєзнавчому нарисі Катерина Савчук (м. Ковель) розповідає про життя  діяльність видатної особистості – Дмитра Ісаєвича, уродженця села Велицька, що на Ковельщині.

Звернемося до тексту: "Він був одним із близьких соратників Михайла Грушевського, який мав для нього беззаперечний авторитет".

Михайло Грушевський згадує: "Зроблено багато – і для престижу партії (і я сам, і Ісаєвич, ми скрізь інформували про її роль і діяльність) і для реноме українського соціалізму, і для національної та політичної справи".

Д. Ісаєвич був членом офіційної української делегації на Паризькій мирній конференції.  Загалом "участь українських делегацій на чолі з Михайлом Грушевським та Дмитром Ісаєвичем в міжнародних конференціях та політичних форумах стала рисою дипломатії України часів визвольних змагань".

Життя Дмитра  Ісаєвича – це боротьба і активна діяльність за міжнародне визнання Української Народної Республіки, століття якої ми відзначатимо нині.

Післяслово

Відспівала свою історичну "пісню" Всеукраїнська наукова історико-краєзнавча конференція "Ковель та Ковельщина в українській та європейській історії". Прозвучали цікаві доповіді, прошуміли гарячі дискусії науковців, краєзнавців, істориків. Скарбниця ковельської історії поповнилася літописом у 620 сторінок. Свій доброчинний внесок у цю скарбницю подарували 95 дослідників історії з Києва, Львова, Рівного,  Бердичева, Пінська та ін.

Ковельське краєзнавство вписало ще одну яскраву сторінку у пізнання своєї минувшини.

Видано багато книг та статтей на історико-краєзнавчу тематику (М. Вельма, Д. Корнелюк, Я. Лавренко, І. Сидорук, Г. Сарапін, І. Пахасюк, Л. Карасовська, А. Полякова та інші). Неоціненний  вклад у пізнання історії краю нашої рідної газети "Вісті Ковельщини".

Залишається щиросердечне слово вдячності подарувати безпосереднім організаторам Всеукраїнського форуму і найперше – Олегу Кіндеру, міському голові; Ігорю Прокопіву, заступнику міського голови; Вікторії Савлук, начальнику відділу культури міськвиконкому; Геннадію Бондаренку, професору СНУ, голові Волинської обласної організації НСКУ; Анатолію Силюку, в. о. директора Волинського краєзнавчого музею, а разом з тим низькій уклін і пошанування  – всім, хто досліджував, готував статті та нариси і брав участь у важливому для міста заході.

Слався, наш Ковелю, мирною працею у незалежній благодатній Україні!

Анатолій СЕМЕНЮК,

голова міськрайорганізації Національної спілки краєзнавців України, член оргкомітету з підготовки і проведення конференції.

Із далекого ХІХ століття походить хибна точка зору про те, що перша писемна згадка про місто датується  1310 роком. Російські історики, складаючи альманах "Живописная Россия", помилково “прив'язали” історію міста  Коваль, що розташоване в центральній Польщі, до волинського Ковеля.

Із польських джерел відомо, що своє існування наше місто бере із початку ХІV століття. Але конкретної дати допоки не віднайдено.

І ось Олена Бірюліна, завідувачка музею історії Луцького Братства, у своїх дослідницьких розвідках натрапила на документ, у якому Ковель згадується в 1430 році.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 702