Шановна редакціє! 

В газеті «Вісті Ковельщини» за 5 квітня ц. р. прочитав листа Заслуженого працівника культури Івана Сидорука під заголовком «Вшануймо Героїв!». Іван Васильович запропонував по-належному вшанувати у Ковелі пам’ять вояків 1-ої Української синьожупанної дивізії Армії УНР.

Був би щиро вдячний, якби на шпальтах газети ви детальніше розповіли про дивізію, її роль в Українській революції, 100-ліття якої відзначається в державі.

З повагою – 

Павло МИХАЙЛЮК, 

ветеран війни і праці.

х  х х

Ми звернулися до автора замітки Івана Сидорука з проханням дати відповідь дописувачу газети.  Публікуємо поданий ним матеріал Сергія Лиса, опублікований в «Календарі знаменних і пам’ятних дат Волині» на 2018 рік під заголовком «100 років від часу створення на Волині добровольчих Синьої і Сірої дивізій Армії УНР.

l

9    лютого   (27   січня)    Німеччина   і    Австро-Угорщина підписали з УНР Берестейський мирний договір, який включав у себе також положення про військову і економічну співпрацю між країнами. Центральним європейським державам потрібен був український хліб, а Україні – допомога у війні з Радянською Росією. Виконуючи свої зобов’язання, у лютому 1918 року німці та    австрійці    дають    дозвіл    на    створення    добровольчих українських підрозділів з числа військовополонених колишньої Російської  Імператорської армії. Оскільки  два західних  повіти Волинської   губернії –   Володимир-Волинський   і   Ковельський  загалом   контролювалися   німецько-австрійською  армією  (тут був утворений Волинський округ), то  на цих теренах у березні 1918   року   і   сформувалися   українські   підрозділи   синьо-   та сірожупанників.

1-а Синьожупанна дивізія Армії УНР постала з українських полонених і німецьких таборів «Раштат», «Вецляр» і «Зальцведель», які відмовилися дотримуватися присяги,  даної Російській імперії, та офіційно визнали себе   українцями. Остаточно її формування відбувалося у Ковелі. Очолив її генерал-майор Віктор Зелінський. Наприкінці березня 1918 року до Києва прибули перші чотири полки 1-ї Синьожупанної дивізії. 24 березня на Софійській площі їхній урочистий в’їзд до столиці приймав Голова Центральної Ради Михайло Грушевський.

Незабаром поблизу Голоб почалося формування 2-ї Синьожупанної дивізії. Але 27 квітня 1918 року німці роззброїли в Києві 1-шу Синьожупанну дивізію та припинили формування 2-ої на Волині.  Адже 29  квітня  вони  посприяли  державному перевороту та приходу до влади в Україні монархістів на чолі з Гетьманом Павлом Скоропадським. У цих умовах німецькі військові боялися, що синьожупанники стануть на захист Центральної Ради УНР. 

Після повалення Гетьманату, у січні 1919 року,  Директорія УНР відновила один Синій полк. Згодом він увійшов до складу 3-ї Залізної стрілецької дивізії Дієвої Армії УНР. Воювали синьожупанники за незалежність України до листопада 1920 року.

1-а козацько-стрілецька (Сіра) дивізія Армії УНР постала з українських полонених із австрійських таборів «Фрайштадт» і «Йозефштадт». Остаточно її формування відбувалося у Володимирі-Волинському. Очолив її підполковник Іван Перлик. Значну роль у формуванні дивізії відіграли і Українські Січові Стрільці. Після квітневого перевороту у Києві  сірожупанників не розпустили. Але гетьманська влада прислала нових офіцерів керувати дивізією. Вони розмовляли російською мовою та насміхалися з проукраїнських настроїв більшості сірожупанників.

У серпні 1918 року дивізія за наказом Гетьмана Павла Скоропадського була передислокована на Чернігівщину. В листопаді    1918        року    сірожупанники     підтримали антигетьманське   повстання     республіканської  Директорії. У лютому й на початку березня 1919 року Сіра дивізія воювала проти  російської  Червоної  Армії  на  Східній   Волині.  Овруч, Новоград-Волинський, Житомир, Бердичів – це ті міста, за які  вели бої сірожупанники.

У березні 1919 року Сіру дивізію передислоковують до Луцька для захисту міста від західного ворога – Війська Польського. У Луцьку сірожупанники розмістилися у колишніх казармах російських військ (тодішня частина вулиці Вокзальної, тепер – вулиця Стрілецька). На початку квітня 1919 року було створено штаб Холмського (Волинського) фронту, який очолив волинянин, в. о. Наказного Отамана генерал Олександр Осецький. Він реорганізував Сіру дивізію у корпус, командиром якого 5 квітня 1919 року призначив волинянина, генерала Іллю Мартинюка.

14-15 травня Військо Польське, отримавши значну військову допомогу із Франції, перейшло у  наступ. 16 травня 1919 року більшість сірожупанників потрапили до полону у результаті   штурму   Луцька  переважаючими   силами   Війська Польського. Лише частина стрільців 1 Сірої (близько 500 чоловік) дивізії на чолі з полковником Петром Ганжою вирвалися з оточення. 

21 травня 1919 року з них сформували збірний Сірожупанний полк. Влітку на його основі постала IV Сіра стрілецька дивізія. У листопаді 1919 року після багатомісячних важких боїв, у «трикутнику смерті» – між поляками, російськими білогвардійцями й  червоноармійцями – залишки сірожупанників були реорганізовані у IV збірний Сірий полк (у складі 11 Волинської дивізії). Після виснажливого Зимового походу у травні 1920 року полк реорганізований у IV стрілецьку Сіру бригаду (в складі тієї ж дивізії), яка воювала до   листопада 1920 року, тобто  до втрати УНР останньої території на Поділлі.

Подальша ж доля   полонених сірожупанників склалася так. З Луцька їх спочатку перевели до Ковеля, а на початку червня 1919 року – до польських таборів для українських військовополонених у Вадовиці та Сташалково. Табірна адміністрація поводилася із сірожупанниками вкрай погано. Всіх воїнів Дієвої Армії УНР було названо «гайдамаками» і «бандитами», різницю у ставленні до рядових і офіцерів скасували.

Після захоплення Військом Польським на початку червня Західної Волині бойові дії між ним і Дієвою Армією УНР практично припинилися. Наприкінці липня 1919 року поляки стали відпускати багатьох українських військовополонених до Дієвої Армії УНР для «ведення спільними силами боротьби з більшовиками». Адже Варшава тепер вважала основною своєю загрозою російську Червону Армію і хотіла використати українців, як буферний щит між собою і Москвою. Однак завдяки цьому чимало сірожупанників вийшли на волю та змогли влитися у лави IV Сірої стрілецької дивізії Дієвої Армії УНР.

Синьожупанники  та особливо  сірожупанники   залишили звитяжний слід у збройній боротьбі України за свою незалежність. І по праву цими військовими формаціями Дієвої Армії УНР, які обороняли Волинь від загарбників, мають у першу чергу гордитися жителі саме нашого краю.

Сергій ЛИС.

Шановна редакціє! 

В газеті «Вісті Ковельщини» за 5 квітня ц. р. прочитав листа Заслуженого працівника культури Івана Сидорука під заголовком «Вшануймо Героїв!». Іван Васильович запропонував по-належному вшанувати у Ковелі пам’ять вояків 1-ої Української синьожупанної дивізії Армії УНР.

Був би щиро вдячний, якби на шпальтах газети ви детальніше розповіли про дивізію, її роль в Українській революції, 100-ліття якої відзначається в державі.

З повагою – 

х  х х

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1785

«Найрадісніша подія у Воскресінні Христовому для мене – це зрушений камінь від гробниці. Він через жінок-мироносиць сповіщає нам, що Христос воскрес», — філософськи промовив якось один із знайомих священиків. 

Весняним лісом, серед квітучих анемонів і фіалок та співу пташок після Великодніх свят я йшов і роздумував над сказаним.

У 1991 році із волі Всевишнього зрушився камінь від темниці, у якій перебувала довгі роки Україна. О, яка тоді була всенародна ейфорія! Та радість була передчасною. Забули українці на світло Незалежності викласти плащаницю свободи. Ворог скористався цим, і нахабно накотив той камінь на Крим, і жахіттям війни притиснув Схід країни.

«Війна далеко, і дасть Бог, до Ковеля не дійде», — легковажу іноді я, як і багато інших моїх земляків.

А думка, мов сизокрила чайка, кигиче сумом, метушиться в тривозі, злітає з надією. 

— Чайко, чайко! Кого кличеш? Чи гніздо хтось руйнує? Чи за своїх малят переживаєш? Он вони на мирному плесі плавають, забавляються…

— Схаменися, безтурботний, самозакоханий чоловіче! Прочитай, що пишуть мої любі чаєнята зі Сходу із річки Сіверець, що на Луганщині. 

І я беру в руки книгу, схожу на учнівський зошит, із Сонцем, танком і прапором на обкладинці, під назвою: «Війна очима дітей», читаю і вже не можу відірватися.

Цю творчу роботу дарує нам справжня українська патріотка  Світлана Лихитченко, вчителька української мови ЗОШ І-ІІІ ступенів – ДНЗ с. Кримське Луганської області із своїми талановитими чаєнятами – учнями.

Вона не просто описує трагедію села в умовах воєнного стану, а б’є в потужні дзвони, промовляючи: «Хочу, щоб люди відчули наш відчай і страждання, пережили ті хвилювання, які довелося пережити всім мешканцям нашого села». 

Ті запахи війни, яка «руйнує дитинство і змінює дітей і дорослих», відчув усім своїм єством військовий капелан о. Михайло Іваняк, ігумен храму Блаженного Миколая Чарнецького в Ковелі. 

Він пише: «У 2015 році переді мною постали діти, в очах яких було дуже чітко видно – життя може завтра не бути. Ти не знаєш, чи завтра будеш живим. У будь-яку мить у твій дім або під час навчання може прилетіти смертельний снаряд смерті».

Але, попри все, під гучні канонади, свист куль, підступну пропаганду ворога, у них в душі вкоренилася Україна, і сяє світло Воскресіння Христового. 

х  х  х

Заглянемо в юну душу семикласниці Олени Бугери.

Про село її душа говорить: «Наше село розташоване понад річкою. Воно рівне, як струмочок. Красиві, чистенькі будиночки стоять, як намальовані, на кожному подвір’ї – квіти, городи чисті, у загородях гелготять гуси, кудкудакають кури, ревуть корови та хрокають свині. І все це має неповторний запах – запах рідної землі».

Про референдум. «Чужаки щось розповідали, махаючи руками, обіцяли нам краще життя, щасливе майбуття, якщо ми відділимось від України і будемо “Луганською народною республікою”, тобто “ЛНР”.

Так ось воно що! Це треба забути, що ти українець, не вчити рідну мову, не пишатися своєю країною, знищити обереги. Як так можна?! Це ж надбання століть! 

Всі народні звичаї, обряди, народна творчість збиралися по крупинках, передавалися із покоління в покоління протягом віків. І тепер це все не потрібне? Його треба знищити? Ні, так не можна».

Про смерть героя. «Він (чоловік вчительки, депутат сільської ради) відверто говорив людям, що треба жити в єдиній країні, не можна ділити нашу неньку-Україну, не можна відділятися.

Ці слова дійшли до ворогів, і вони застрелили дядю Гену серед білого дня прямо на його подвір’ї…

І тоді я вперше зрозуміла, що село розбилося на два табори, що серед мешканців села є вороги. Мені стало моторошно…».

Про українську армію. «Два тижні ми готували їжу із своїх нехитрих продуктів, годували солдатів. Потім вони поїхали. 

Розлучалися із сльозами на очах, з подякою за турботу про них. Ця подія перевернула моє життя…».

Про запахи війни. «У повітрі відчувався запах війни. Його не забуду ніколи і не переплутаю ні з чим. Раніше я не розуміла вислову «в воздухе пахло войной», але зараз цілком його усвідомлюю. Це запах пилу, кіптяви, мазуту і заліза, запах спітнілих солдатських тіл, крові і бруду, жахіття і болю. Стріляли вдень і вночі. Стріляли без перестанку».

«Гриміло все навкруги. Дрижали земля і небо. Ми чули, як з нашої і сусідніх квартир сипалися розбиті вікна, як снаряди від танків б’ють по дому, розбивають квартири і дах. У підвалі було моторошно. Стеля над головою хиталася і стіни здригалися від прямого попадання важкої зброї».

х  х  х

Про те, як дітей загартовує війна, робить їх дорослими, притлумлює відчуття страху, розказує Світлана Лихитченко:

«Вони вже звикли до обстрілів і не звертають уваги на постріли, які часто лунають вранці, коли йдуть на шкільний автобус. 

А під час виконання контрольних робіт, коли здається, що стріляють поруч із школою і земля дрижить, уважно слухають учителів, хвилюючись, що можуть зробити у зошиті помилку».

Та повернемося до розповіді Олени Бугери і зафіксуємо юний погляд на нашу дійсність: «Разом із пораненими мене вивозила «швидка допомога».

Ми їхали під обстрілами. Машину кидало з боку в бік. Поранені стогнали від болю. Було сумно і жахливо. Нас ніхто не зупиняв, але навкруги стріляли, і кулі інколи чіпляли машину. До міста доїхали з пробитим колесом. 

Брудні, перелякані, але живі…».

І ось воно – мирне місто: «Дивилися на людей, які ходили усміхнені, гарно вдягнені, наче з іншої планети. Вони поглядали на нас уважно, з цікавістю, але без жалю і співчуття, і ми зрозуміли, що «ситий голодному не вірить».

Серед тих запахів війни і випробувань, серед дитячих і дорослих поглядів на реалії воєнного буття я хочу віднайти відповідь на запитання: «А чи не скотиться камінь назад, на місце неволі? Чи Воскресіння України утвердилося в наших душах? Чи не надломився животворний дух?

У мирному Ковелі патріотизм проявляти легше – просто навчанням, працею. Буває (чого гріха таїти?) пафосними закликами на мітингах.

Там, серед пекла війни, я чую справжню патріотичну сповідь нашої милої Оленки, у якої «немає неправди за собою»: 

«Ми народилися на цій землі, із молоком матері ввібрали в себе любов до неї…

Ми всі настраждалися вдосталь. Треба сказати: «Досить! Зупиніть бойові дії, цей безлад, це братовбивство!». Треба дати людям змогу жити разом, в єдиній країні. Тож збережемо свою рідну землю, свою співучу, мелодійну мову, свою домівку!

Збережемо для себе і для майбутніх поколінь!».

х  х  х

Війна – це частина нашого життя. Вона перевіряє нас на вірність, гідність і стійкість. В роздумах про перемогу Воскресіння над смертю і зрадою я переконуюсь, що камінь уже не скотиться назад, і ми, воскреслі, побудуємо нову квітучу країну Україну.

В книзі «Війна очима дітей» вміщені малюнки та поезії інших учнів  загальноосвітньої школи с. Кримське.

В них – біль за Україну, молитви за воїнів АТО, рідну мову, маму і мир.

Пізнавати суть війни і миру на Сході через дитячу книгу необхідно дорослим і учням задля нашого прозріння.

І разом з тим, як зауважив о. Михайло Іваняк: «Молімося разом до Бога, щоб у очі і серце дітей Сходу України й в усьому світі, де триває війна, повернулося дитинство миру і любові».

Анатолій СЕМЕНЮК.

ВІД АВТОРА: книга «Війна очима дітей» вийшла нещодавно друком у Ковельській міській друкарні (підприємець В. М. Івановський). Її упорядкувала С. С. Лихитченко, а редагувала наша землячка О. І. Чабан. В книзі вміщені твори школярів, котрі брали участь у Всеукраїнських конкурсах учнівської творчості. Вірші, розповіді і малюнки учнів   загальноосвітньої школи с. Кримське, що на Луганщині, — про мир, добро, любов. Про те, про що мріють щодня і за що моляться діти Сходу України, де триває війна.

Прочитайте цю книгу!  

«Найрадісніша подія у Воскресінні Христовому для мене – це зрушений камінь від гробниці. Він через жінок-мироносиць сповіщає нам, що Христос воскрес», — філософськи промовив якось один із знайомих священиків. 

Весняним лісом, серед квітучих анемонів і фіалок та співу пташок після Великодніх свят я йшов і роздумував над сказаним.

У 1991 році із волі Всевишнього зрушився камінь від темниці, у якій перебувала довгі роки Україна. О, яка тоді була всенародна ейфорія! Та радість була передчасною. Забули українці на світло Незалежності викласти плащаницю свободи. Ворог скористався цим, і нахабно накотив той камінь на Крим, і жахіттям війни притиснув Схід країни.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2278

В світі ти одна – 

серцю люба сторона!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 884

Посеред дня на вулиці Незалежності у Ковелі поліцейські вилучили в 36-річного місцевого жителя пістолет «Stalker». За фактом незаконного зберігання зброї слідчі розпочали кримінальне провадження. Вилучене направили на дослідження.

Пістолет поліцейські виявили в рюкзаку ковельчанина під час  поверхневого огляду. Вилучений предмет направили на дослідження у Волинський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України.

Відомості слідчі внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України.

Нагадаємо, що до кінця квітня триває Всеукраїнський  місячник добровільної здачі зброї.

Громадяни, котрі добровільно здадуть до поліції зброю та боєприпаси, згідно з вимогами ч. 3 ст. 263 Кримінального кодексу України звільняються від кримінальної відповідальності за незаконне їх зберігання.

х  х  х

15 квітня на автодорозі Ковель-Луцьк поблизу села Колодяжного легковик «Mercedes-Benz Е200» збив пішохода. 

Пригода трапилася близько першої години ночі. За кермом легковика перебував 22-річний ковельчанин. Водій допустив наїзд на пішохода, 35-річного жителя Ковельського району, який перебував на проїжджій частині. Пішохід загинув на місці ДТП.

За цим фактом слідчі розпочали кримінальне провадження за ч. 2 та ч. 1 ст. 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) Кримінального кодексу України.  

х х х

Співробітники Ковельського відділу поліції викрили двох жителів району, котрі у Великодню ніч обікрали 75-річну односельчанку. Злодії винесли з помешкання пенсіонерки понад 140 тис. грн. і мобільний телефон.

Поліцейські встановили, що в ніч на 8 квітня 44-річний та 33-річний зловмисники проникли до помешкання пенсіонерки та викрали в неї гроші й мобільний телефон. Сума завданих збитків становить понад 147 тис. грн. 

 «Слідчі оголосили вже одному із правопорушників про підозру в скоєнні злочинів, передбачених ч.5 ст.27 і ч.3 ст.185 (крадіжка) Кримінального кодексу України. Іншого зловмисника затримали в готелі, де він переховувався. Нині його доставлено в ізолятор тимчасового тримання»,  – повідомив начальник Ковельського відділу поліції Іван Тусь.

Майже 27 тисяч викрадених коштів поліцейські вилучили в правопорушників і повернуть законній власниці.

 Відомості слідчі внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.3 ст.185   (Крадіжка) Кримінального кодексу України.  Триває досудове розслідування. 

За матеріалами сектора комунікації поліції Волинської області та Ковельського  відділу поліції.

х  х  х

За принципової позиції прокурорів Ковельської місцевої прокуратури ковельчанку, яка кинула гранату в брата, взято під варту.

Як відомо, подія сталася удень 3 квітня 2018 року у квартирі в будинку на вулиці 40 років Перемоги в Ковелі.

Нетвереза 33-річна жінка кинула боєприпас на ліжко, де лежав її 43-річний брат, з яким вони не ладнали.

Внаслідок вибуху чоловікові заподіяно тілесні ушкодження у вигляді множинних осколкових ран тулуба, ніг, грудної клітки, відкритого перелому кісток правої гомілки зі зміщенням. 

У межах кримінального провадження про замах на вбивство жінці повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Також щодо неї обрано запобіжний захід – тримання під вартою. Досудове розслідування триває.

Потерпілий чоловік помер від отриманих травм 11 квітня 2018 року.

Прес-служба 

прокуратури області.

х  х  х

В рамках операції “Акциз-2018” співробітники податкової міліції Волині спільно з працівниками прокуратури області в одному з населених пунктів Ковельського району виявили місце накопичення тютюнових виробів та спирту.

Відтак, правоохоронці на підставі ухвали  Луцького міськрайонного суду провели обшук в житловому та підсобному приміщеннях жителя Ковельського району, за результатами якого  з незаконного обігу вилучено  близько 34 тисячі пачок  тютюнових виробів «Compliment», «Marvel» та «Lifa»  без марок акцизного податку встановленого зразка, виробництва Республіки Білорусь,  та 60 літрів спирту.

Орієнтовна вартість вилучених підакцизних товарів становить понад 1 млн. гривень.

На даний час в рамках досудового розслідування у кримінальному провадженні проводиться ряд заходів з метою встановлення  осіб, причетних до незаконного переміщення тютюнових виробів на територію України.

За матеріалами 

оперативного управління ГУ ДФС у Волинській області.

Посеред дня на вулиці Незалежності у Ковелі поліцейські вилучили в 36-річного місцевого жителя пістолет «Stalker». За фактом незаконного зберігання зброї слідчі розпочали кримінальне провадження. Вилучене направили на дослідження.

Пістолет поліцейські виявили в рюкзаку ковельчанина під час  поверхневого огляду. Вилучений предмет направили на дослідження у Волинський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України.

Відомості слідчі внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 263 (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами) Кримінального кодексу України.

Нагадаємо, що до кінця квітня триває Всеукраїнський  місячник добровільної здачі зброї.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 487

За даними соціологічної групи незалежних експертів організації ООН в доповіді World Happiness Report – 2018, Україна зайняла 138-е місце зі 156 можливих в рейтингу найщасливіших країн світу.

Україна зайняла місце між Суданом і Того. Звісно, якщо оцінювати об’єктивно, до цих африканських країн нам ще є куди «падати». Чому ж тоді ми такі нещасні? Причинами цього, головним чином, є розчарування та наші марні надії на краще життя. А хіба можна почуватися щасливим, коли не знаєш, чи завтра втримаєшся на роботі, чи допрацюєш до пенсії та й, власне, чи доживеш до неї, зважаючи хоча б на окремі «нюанси» медичної реформи, яка спрямована на те, щоб люди не мали за що лікуватися і не було кому їх лікувати? 

Безробіття, мізерні зарплати та пенсії, принизливе заробітчанство… За цими та іншими антирейтингами ми – серед лідерів у світі. І винні в цьому, в першу чергу, наші шановні політики, які довели українців до зубожіння і, при цьому, мабуть, й складають той відсоток, завдяки якому наша країна у цьому рейтингу найщасливіших втримується на передостанніх позиціях. Але це так – лиш невеличка передмова до теми.

х  х  х

Справжній бунт військових пенсіонерів ледве не вибухнув в Україні. З початку нинішнього року пенсіонери по всій країні, у тому числі і у нашому місті, виходили на акції протесту. Все через несправедливість, адже в той час, як усім пенсії підвищили, вони залишились за «бортом».

Пенсії військовим обчислювали в залежності від окладу – 15 відсотків грошового забезпечення, яке отримували «силовики». Все інше складали надбавки, але їх не враховували при нарахуванні пенсії. 

Пенсійні протести все ж таки дали результат: керівництво держави обіцяє перерахувати виплати (щоправда, не відразу, а у три етапи). На першому етапі, який «стартував» заднім числом, починаючи з 1 січня 2018 року, пенсії для військовослужбовців підвищились в середньому на півтори тисячі гривень. З 1 січня 2019 року вони зростуть в середньому на 750 грн., а з 1 січня 2020 року – ще на стільки ж.

Є ще одна хороша новина: до 1 травня військовим пенсіонерам будуть проіндексовані пенсії за кілька років. Повноцінної індексації вони не мали з 2012 року.  

То чому ж колишні військові не надто вже з того радіють, адже влада начебто знайшла спосіб підвищити їм виплати і вони їх вже отримують? Бо більшість з них вважають ці гроші тимчасовою подачкою держави. Окрім того, й сама схема нарахувань зрозуміла поки не всім. Адже весь ефект псує оте нібито непомітне «в середньому» півтисячі до пенсії, тобто, виходить, що хтось отримає лише три сотні гривень, а хтось, може, й три тисячі.

От і нещодавно до редакції газети «Вісті Ковельщини» звернулись представники об’єднаного штабу ветеранів та пенсіонерів силових структур м. Ковеля та Ковельського району з проханням надрукувати на її сторінках статтю пенсіонера МВС Олександра Вотька, який уже більше двох років активно відстоює конституційні права усіх пенсіонерів силових структур України. Ця стаття є результатом участі у Всеукраїнському форумі пенсіонерів ЗСУ, МВС та інших силових структур України, що відбувся у Києві 24 березня ц. р.

Тож ідемо їм назустріч і друкуємо вище згадану статтю у дещо скороченому варіанті.

   

За даними соціологічної групи незалежних експертів організації ООН в доповіді World Happiness Report – 2018, Україна зайняла 138-е місце зі 156 можливих в рейтингу найщасливіших країн світу.

Україна зайняла місце між Суданом і Того. Звісно, якщо оцінювати об’єктивно, до цих африканських країн нам ще є куди «падати». Чому ж тоді ми такі нещасні? Причинами цього, головним чином, є розчарування та наші марні надії на краще життя. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1460

Викладачі Ковельської школи мистецтв називають свою вихованку «ангелочком». Скромна, відповідальна, добра, старанна, дисциплінована – такими якостями характеру наділена учениця Каріна Сиротюк з Ковеля.

Мама – Галина Миколаївна – привела дівчинку зовсім маленькою, коли їй було шість років. За один навчальний рік гри на інструменті Каріна опанувала програму трьох років. 

Побачивши великий талант в учениці, викладач (автор статті) «відкрила двері» до виступів. Конкурси, концерти, відкриті уроки, сольний концерт – це наші здобутки. 

Виконання відомого твору Г. Свірідова «Романс» з кінофільму «Заметіль» у супроводі камерного оркестру «Квінта» (керівник Т. В. Корнєва) та мелодії Дж. Вільямс з кінофільму «Список Шиндлера» у супроводі фортепіано, а згодом симфонічного оркестру (керівник Я. Літвінчук) не залишали слухачів байдужими. 

Володимир-Волинський, Луцьк, Трускавець, Устилуг – це ще не повний список міст, де Каріна демонструвала свою майстерність гри на інструменті.

Найщасливіші хвилини для учениці – це участь на VІІІ міжнародному конкурсі «Україна єднає світ» (м. Київ), на якому після яскравого виконання твору С. Людкевича «Чабарашка» член журі – професор, педагог, диригент, скрипаль Київського НПУ ім. М. П. Драгоманова факультету мистецтв В. Л. Федоришин вигукнув «браво». Каріна завоювала друге місце.

 А через місяць  в м. Рівному на ІІ міжнародному фестивалі-конкурсі мистецтв «Арт Центр Талантів» в рамках телепроекту «Єднання Заходу та Сходу України» нагороджена дипломом лауреата ІІІ ступеня. У міському Палаці культури зібрались творчі колективи з 16 областей, які боролись за звання «найкращий». До речі, Каріна була єдина з Волині, хто відстоював наш регіон в номінації «інструментальне мистецтво». Приємно отримувати вітання після таких виступів від адміністрації школи, колег, адже це дуже відповідальні конкурси.

Велику допомогу перед виходом на сцену учениці надавали концертмейстери школи мистецтв О. Б. Ярмольська, Ю. М. Мельничук, які її підтримували, заспокоювали, підбадьорювали.

Звісно, бачити щасливі очі своєї дитини, тішитись, гордитись її успіхами   — це найбільша радість для батьків.

З Каріною в сім’ї виховується ще троє діток. Старша донька Тетяна викладає англійську мову в м. Рівному. Торік працювала в Китаї, навчала учнів англійської мови в школах. Середня Інна – талановита художниця, навчається у Львівському університеті. Наймолодший Дмитрик теж уже тішить батьків своїми талантами. 

Скажу на завершення: в минулому в Каріни концертні, конкурсні виступи поки ще на маленьких сценах нашої країни. Але ми сподіваємось і віримо, що попереду будуть тільки на великих сценах України, Європи.

Анна ЗАВІРЮХА,

викладач вищої категорії школи мистецтв.

Викладачі Ковельської школи мистецтв називають свою вихованку «ангелочком». Скромна, відповідальна, добра, старанна, дисциплінована – такими якостями характеру наділена учениця Каріна Сиротюк з Ковеля.

Мама – Галина Миколаївна – привела дівчинку зовсім маленькою, коли їй було шість років. За один навчальний рік гри на інструменті Каріна опанувала програму трьох років. 

Побачивши великий талант в учениці, викладач (автор статті) «відкрила двері» до виступів. Конкурси, концерти, відкриті уроки, сольний концерт – це наші здобутки. 

Виконання відомого твору Г. Свірідова «Романс» з кінофільму «Заметіль» у супроводі камерного оркестру «Квінта» (керівник Т. В. Корнєва) та мелодії Дж. Вільямс з кінофільму «Список Шиндлера» у супроводі фортепіано, а згодом симфонічного оркестру (керівник Я. Літвінчук) не залишали слухачів байдужими. 

Володимир-Волинський, Луцьк, Трускавець, Устилуг – це ще не повний список міст, де Каріна демонструвала свою майстерність гри на інструменті.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 646

У Луцьку жінка випадково викинула у смітник 2200 доларів і тисячу гривень.

Заощадження, які пенсіонерка з Луцька збирала на, так би мовити, «чорний» день, через прикру випадковість опинилися у смітнику. Лучанка повідомила Інформаційному агентству «Волинські новини», що зберігала кошти у сумі 2200 доларів США та тисячу гривень у коробочці за ліжком. Під час прибирання на Великдень, забувши, що у коробці зберігаються її заощадження, жінка помилково викинула її. 

Жінка закликала усіх небайдужих допомогти у пошуку викинутих коштів.

«Волинські новини».

х  х  х

В Одесі відкрили пам’ятник «ключу від квартири, де гроші лежать».

На одеській вулиці Ільфа й Петрова з’явився арт-об’єкт в формі ключа, присвячений роману “12 стільців”.

Пам’ятник “ключу від квартири, де гроші лежать” розташувався на початку вулиці на тротуарі. Цей предмет фігурував у романі “12 стільців” одеських письменників Іллі Ільфа та Євгена Петрова.

Довжина самої фігури становить лише 28 сантиметрів. Серед елементів її форми – скрипічний ключ, серце, а також скорочення “ЩВ”, що означає “Щастя вам”.

Скульптуру спеціально вирішили встановити не в центрі, а на вулиці Ільфа й Петрова. 

“Центр міста сам по собі дуже гарний. А в Київському районі багато висотних будинків, але мало пам’яток. Натомість Одеса – це не тільки центр, це і Суворовський, і Київський, і Малиновський райони”, – розповів одеський скульптор Андрій Любов.

«УКРІНФОРМ».

х  х  х

Дівчина з Нововолинська у США стала учасницею міжнародного конкурсу Mrs. Globe («Місіс Земна куля»).

Дівчина з Нововолинська Яна Власюк, яка більше двох років проживає у США, стала переможницею штату в рамках найпрестижнішого конкурсу світу серед дівчат після 25-ти років та заміжніх Mrs. Globe («Місіс Земна куля»).

Яна розповідає, що заявку подала випадково і навіть не розраховувала, що зможе взяти участь.

Отримавши перемогу  у своєму штаті і титул «Місіс Пенсильванія», Яна в червні буде змагатися за титул «Місіс США», який буде проходити в Каліфорнії. Якщо їй вдасться його отримати, то представлятиме Америку на фінальному етапі «Місіс Земна куля» в Китаї.

«Буг».

х  х  х

Німецькі археологи підняли з дна Боденського озера і передали в музей доісторичний корабель, який претендує на звання найстарішого на планеті. 

Повідомляється, що три роки тому судно було виявилено дайвером Крістофером Шмидом, який вивчав і проводив фотозйомку дна озера. Спочатку передбачалося, що вік корабля становить приблизно чотириста, потім – шістсот років. Але вивчення деревини судна показало, що він був побудований приблизно 3150 років тому. 

Як розповів голова Баварського товариства підводної археології Тобіас Пфледерер, судно зроблено з дуба, який зрубали біля озера приблизно у 1130-х роках до нашої ери. Його довжина становить трохи менше семи метрів, а ширина – близько метра. 

Після того, як у воді були зроблені знімки для 3-D реконструкції, артефакт підняли на поверхню. Зараз він знаходиться в музеї археоло-гічної державної колекції в Мюнхені. Археологи займаються консервацією знахідки. Публіка побачить артефакт приблизно через 3 роки.

«Голос українською».

У Луцьку жінка випадково викинула у смітник 2200 доларів і тисячу гривень.

Заощадження, які пенсіонерка з Луцька збирала на, так би мовити, «чорний» день, через прикру випадковість опинилися у смітнику. Лучанка повідомила Інформаційному агентству «Волинські новини», що зберігала кошти у сумі 2200 доларів США та тисячу гривень у коробочці за ліжком. Під час прибирання на Великдень, забувши, що у коробці зберігаються її заощадження, жінка помилково викинула її. 

Жінка закликала усіх небайдужих допомогти у пошуку викинутих коштів.

«Волинські новини».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 757

(Продовження. Початок в номерах «Вістей Ковельщини» за 25 січня, 1, 8, 22 лютого, 15, 22 березня, 5 квітня ц. р.).

«Союз Українок» свято шанує світочів нації. Особлива увага – до постаті Лесі Українки. Вона жила і творила на волинській землі, ходила вулицями нашого міста. Тут її надихало усе: природа, церкви, люди, пісні…

З великою любов’ю до геніальної землячки «Союзом Українок» в різні роки було організовано в місті заходи до дня її народження: з нагоди 136-ої річниці в НД «Просвіта» відбувся літературно-мистецький  вечір «В серцях нащадків голос твій живе». В ньому взяли участь аматори сцени міста, школярі. Заслужена артистка України п. Галина Кажан прочитала уривок з твору «Одержима». Присутня п. Ніна Горик своїм натхненним словом додала емоційного піднесення заходу.

Міський голова п. Сергій Кошарук щиро подякував «Союзу Українок» за організацію дійства та подарував квіти.

До 141-ої річниці в культурно-просвітницькому центрі організували літературно-музичний вечір «Моя любове, смутку мій пречистий». В синіх сутінках ошатної зали замерехтіло полум’я численних свічок і полинула ніжна мелодія  скрипки. Твори Лесі Українки декламували переможці міського конкурсу читців, а музичні твори виконував камерний ансамбль «Квінта» під орудою п. Тетяни Корнєвої. До підготовки заходу активно долучилася методист центральної районної бібліотеки п. Ольга Бичковська, завідуюча міським відділом культури п. Світлана Кисляк, заступник міського голови п. Ігор Прокопів.

До 145-ї річниці від дня народження Лесі Українки відбувся захід біля пам’ятника геніальній поетесі в центрі міста. Студенти медичного коледжу чудово виконали твори Великої Українки. Їх підготували п. Інна Третяк та п. Галина Голубович. Лауреат обласного конкурсу читців творів Лесі Українки п. Олена Місюра (директор будинку культури с. Доротища) особливо проникливо читала геніальну поезію Лесі. В пошануванні взяли участь представники влади, управління освіти, громадськість міста. Було відчуття незримої присутності Лесі Українки.

Організатором і душею цих заходів була палка прихильниця Лесиного слова, заступник голови «СУ» м. Ковеля Галина Голубович.

Дотримуючись засад збереження і примноження національних традицій, що формують націю і гуртують громадян, «Союз Українок» вписав славну сторінку в житті нашого міста: його члени виявили ініціативу й організували величне вшанування 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка. В культурно-просвітницькому центрі міста поєднали два заходи: свято родинного читання Кобзаря і виставку домашніх раритетів жителів міста і «союзянок» — кобзарів, світлин тощо.

Ошатна зала була прикрашена старовинними рушниками із колекції мешканки с. Скулина п. Катерини Барчук. Портрет Тараса – вбраний найкращими з них. 

Кожен учасник отримав посвідчення з Всеукраїнським логотипом ювілею та словами: «Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!» Стільці  в залі були прикрашені стрічками кольору національного прапора. Звучали звуки бандури та пісні на слова Кобзаря. 

Читання  творів Т. Шевченка розпочала родина священика о. Іоана Оринчака, продовжили  родини Бичковських, Козуль, Козорізів, Ткачуків, чудовий гурт ЗОШ № 8 та багато інших. Окрасою читань стала родина учнів Школи гармонійного розвитку при “СУ».

Паніматінка Марія Фурман по-особливому зворушливо прочитала «Тополю». Ведучою заходу була п. Вікторія Савлук, яка вправно додала святу урочистості, родинності і згуртованості. Знову спільними зусиллями вписали цю чудову сторінку в життя міста, бо до підготовки свята долучилися зав.відділом культури п. Світлана Кисляк та заступник міського голови п. Ігор Прокопів.

Тішимось, що наша ініціатива відзначити 20-річчя  Незалежності України Парадом вишиванок під назвою «Орнаменти Незалежності» (назву запропонувала п. Ніна Горик) була підтримана міською владою і жителями міста. 24 серпня 2001 року Ковель ще не бачив такої кількості радісних, вбраних у чудові українські строї людей – від найменшеньких до найстарших.  

Сценарій свята запропонувала п. Галина Голубович, вона ж була членом журі з оцінки найкращих вишиванок в різних номінаціях. Запам’яталось, що в номінації «Наймолодший учасник»  були нагороджені семимісячні близнятка, яким мама до свята сама вишила сорочечки. Учасники  свята реєструвались на площі біля Будинку рад, отримували пам’ятні посвідчення. Далі усі разом, величезною барвистою колоною рушили до пам’ятника Тарасу Шевченку, де відбулась церемонія нагородження. На завершення свята його учасники, взявшись за руки, оточили пам’ятник Великому Кобзареві і виконали велично «Реве та стогне Дніпр широкий».

Кожного року до сценарію свята вносяться нові ідеї – і ось уже сім років поспіль Парад вишиванок єднає громадян Ковеля в любові до України.

Стільки ж років за пропозицією «Союзу Українок» в культурно-просвітницькому центрі Ковельська школа мистецтв дарує ковельчанам напередодні Дня Незалежності чудові вечори української музики. Для проведення цих вечорів та інших заходів у культурно-просвітницькому центрі «Союз Українок» коштом п. Наталії Козоріз придбав піаніно з гарним звучанням.

«Союз Українок» щиро вдячний за багаторічну співпрацю колишньому директору Ковельської школи мистецтв п. Людмилі Кобченко, керівнику камерного ансамблю «Квінта» п. Тетяні Корнєвій, колективу школи мистецтв, члени якого брали участь у багатьох наших заходах, а також нинішньому керівнику установи п. Андрієві Мигулі.

День Матері для патріотично налаштованого українського жіноцтва – особливе свято. Воно відродилось і стало державним зусиллями «Союзу Українок» України, головно – його очільниці пані Атени Пашко (дружини В’ячеслава Чорновола). Ідею вітати жінок в пологовому будинку в День Матері міська влада охоче сприйняла, і досі вважає робити це своїм обов’язком. 

«Союз Українок» Ковеля теж вітає жінок  у пологовому будинку, які народили первістків в День Матері. Минулого року п. Олена Місюра та п. Лідія Козуля, п. Лідія Савлук привітали двох матерів і подарували їх новонародженим синочкам вишиті сорочечки.

Алла ПОЛЯКОВА.

НА ЗНІМКАХ: 1 – вечір до дня народження Лесі Українки 24 лютого 2012 року в міському культурно-просвітницькому центрі. Учасники: камерний оркестр «Квінта» школи мистецтв – керівник п. Тетяна Корнєва (крайня ліворуч),  школярі  міста – переможці конкурсу читців поезії Лесі Українки і п. Галина Голубович; 2 – учасники загальноміського заходу, організованого «Союзом Українок» до дня народження Лесі Українки 25 лютого 2017 року за участю студентів медичного коледжу; 3 – свято родинного читання «Кобзаря» 22 травня 2014 р. в культурно-просвітницькому центрі. Зала, прикрашена старовинними рушниками п. Катерини Барчук, сімейними раритетами ковельчан; 4 – учасники цього хвилюючого дійства; 5 – переможці Параду вишиванок в номінації «Найчисельніша громадська організація – Ковельська філія «Союзу Українок» разом із священиками міста 24 серпня 2013 року; 6 – учасники вперше організованого у Ковелі з ініціативи «Союзу Українок» 24 серпня 2011 року Параду вишиванок «Орнаменти Незалежності», під час якого в парку культури і відпочинку імені Лесі Українки громадські організації демонстрували свою діяльність. «Союзянки» — біля оформленої ними палатки; 7 – Парад вишиванок 24 серпня 2013 року; 8 – члени «Союзу Українок» Марія Шепелевич і Олена Юрченкович вітають у  День Матері 9 травня 2010 року жінок у пологовому будинку з народженням первістків. 

Фото з архіву Ковельської філії «Союзу Українок».

(Продовження. Початок в номерах «Вістей Ковельщини» за 25 січня, 1, 8, 22 лютого, 15, 22 березня, 5 квітня ц. р.).

«Союз Українок» свято шанує світочів нації. Особлива увага – до постаті Лесі Українки. Вона жила і творила на волинській землі, ходила вулицями нашого міста. Тут її надихало усе: природа, церкви, люди, пісні…

З великою любов’ю до геніальної землячки «Союзом Українок» в різні роки було організовано в місті заходи до дня її народження: з нагоди 136-ої річниці в НД «Просвіта» відбувся літературно-мистецький  вечір «В серцях нащадків голос твій живе». В ньому взяли участь аматори сцени міста, школярі. Заслужена артистка України п. Галина Кажан прочитала уривок з твору «Одержима». Присутня п. Ніна Горик своїм натхненним словом додала емоційного піднесення заходу.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 722

Не в числі щовесни ми очікуємо  два споріднених і особливих жіночих свята. Друга неділя після Пасхи- День Свв. Жінок-мироносиць (22 квітня), друга неділя травня — День Матері (13 травня).

Ось уже майже два тижні при зустрічі християни вітають одні одних радісним стверджувальними словами:  «Христос Воскрес!». І, не сумніваючись у істинності такого твердження, відповідають: «Воістину Воскрес!».

Осуджений людською невдячністю і злобою, померлий, прибитий до хреста Господь, переміг владу смерті над людським тілом. Він воскрес із мертвих, і своїм воскресінням відкрив усім людям дорогу до життя вічного.

Першими свідками цієї радісної події стали декілька побожних жіночок, імена яких записані у Євангелії: Марія Магдалина, Марія Клеопова, Соломія, Іванна, Марфа і Марія, Сусанна. Але їхнє щастя не тільки в тому, що їхні імена навіки увійшли в історію спасіння людського роду. Крім цього, вони сподобились першими отримати благословення воскреслого Господа, почути Його голос.

«Радійте і веселіться!  – промовив до них Спаситель. –  Бо ви воістину заслуговуєте цієї радості. У важкі для мене хвилини ви не покинули мене, не відвернулись від мене, як це зробила більшість апостолів, ви разом із моєю Пречистою Матір’ю і улюбленим учнем Іоаном до кінця були зі мною.  В той час, коли цілий світ відвернувся від мене, ви стояли під Хрестом, і ваша присутність додавала мені сили в терпінні страшних мук».

Про подвиг цих святих жіночок можна писати богословські праці. Вони є представниками слабкої статі людства, прості, немічні жінки. Але скільки любові, доброти і милосердя  бачимо у їхній поведінці, як вони турбуються про Божого Сина! Вони не переймаються страхом перед юдеями,  не бояться осуду книжників і фарисеїв та можливості бути відлученими від синагоги, а смиренно віддають себе на служіння Богові. Їхнє служіння стало прикладом для багатьох побожних жінок-християнок, які вірою і правдою безкорисливо служили і служать Христовій Церкві.

Очевидно, зовсім невипадково  у церковній історії ми так багато бачимо поруч із благочестивими і преподобними мужами  святих жінок: мучениць, рівноапостольних, преподобномучениць і преподобних, які подвизалися не менше в подвигу, ніж самі чоловіки. Наприклад, до святої великомучениці Варвари ми звертаємось такими словами: «Радуйся, невісто Христова прекрасна». То дуже яскраве свідчення і вказівка на те, яке життя вели ці жінки: вони полишили все з думкою: «Мій Жених і мій Скарб — на небесах». Всі вони, без винятку, були вродливими, їх чекала земна слава і благополуччя, але у їхніх серцях перемагав Христос. Керувала їхніми вчинками любов до Бога, тому й від усього земного благополуччя вони відверталися. 

Коли ви будете у Святій Софії Київській, найбільш величному і значущому храмі нашої Руси-України, кафедрі Київських митрополитів, зверніть увагу, як зображена в Мазепинській капелі свята рівноапостольна княгиня Ольга. Інколи свята Ольга зображується із храмом у руках, а в цій капелі у давньому образі вона зображена з посудиною мира і підписана як «мироносиця Русі», яка принесла і миро, і мир християнським благовістям на нашу землю.

У древній церкві жінки відрізнялися палкою вірою і любов’ю до Господа. Із співом псалмів і усмішкою на устах вони йшли на муки за Христа. Своєю поведінкою  розбивали закам’янілі серця своїх мучителів і навертали їх до Бога. Їхніми іменами переповнений православний церковний календар, де за кожним іменем стоїть подвижницьке життя, приклад доброти, жертовності і самозречення, приклад страждань і смерті за ім’я Господнє. Це — приклад того, якою повинна бути сучасна жінка-християнка і якою має  бути її роль  у Церкві Христовій.

Як творіння Боже, жінка сама по собі є втіленням краси і ніжності, доброти і милосердя. Коли наш праотець Адам перший раз побачив це прекрасне творіння Боже, якому було надано ім’я Єва, він радісно вигукнув: «Це кість від костей моїх, плоть від плоті».

Головне призначення жінки – народження дітей. Бути матір’ю – почесний, Богом установлений, обов’язок жінки. Жінка спасається через дітонародження. В муках народжуючи дітей, вона годує їх своїми грудьми. Над їхніми колисками недосипає довгих ночей. Вона турбується про дітей і всю сім’ю, вдень і вночі, не жаліючи ні своїх сил, ні свого здоров’я. А коли дитя стає свідомим, то мати першою засіває у його серце зерна доброго, вічного, святого.

Вона бере дитинку за ручку і вчить її класти на себе перше хресне знамення. Ранком і ввечері мати ставить дитинку перед іконою і разом з дитиною молиться, а в неділю і святкові дні бере дитину за ручку і разом із нею іде до святої Церкви. Так у невпинних турботах минають літа, діти виростають і, мов ті пташки, в’ють свої гнізда, а далі мати стає бабусею, і знову все починається з початку. Знову — недоспані ночі і сльози, але вже над колискою онуків. Таким нелегким і тернистим є шлях материнства для справжніх християнок.

Не хочеться сьогодні згадувати про негативні моменти материнства, про тих нещасних горе-матерів, які залишають дітей на смітниках, в убиральнях,  чинять гірше звірів і тварин. Вони, нещасні, піддалися впливу тих, які не цінували людського життя, які вважали: немає людини — немає проблеми.

Хочеться пригадати що у нас, в Україні, з давніх часів постать жінки-матері стояла на високому п’єдесталі поваги і значимості. Візьмімо для прикладу Тараса Шевченка:

У нашім раї на землі, нічого

      кращого немає,

Як тая мати молодая, з своїм

  дитяточком малим,

 Я перед нею помолюся, як

  перед образом святим.

Мати завжди була у великій пошані в українців, діти зверталися до неї на “Ви”, ніхто не смів навіть подумати про маму щось лихе, не те, що дозволити собі якийсь образливий вислів в бік матері. В Західній Україні до 1939 р. існувало свято — День Матері. Його відзначали  у другу неділю травня. У 1939 році в Галичину прийшли «визволителі». Їм не сподобалося таке святе вшанування матері. Свята мати-Україна не вписувалась в образ їхньої матері – із серпом і молотом в руках, фуфайкою на тілі і кирзовими чобітьми на ногах — образ жахливого біоробота, призначеного швидше звертати гори,  аніж народжувати дітей.

День Матері заборонили святкувати. Його замінили чужим безідейним, космополітичним міжнародним жіночим днем, до якого деякі українці так звикли, що продовжують за інерцією святкувати його вже у незалежній Українській державі. По суті, 8 березня  нині — це вже комерційне «свято», історію якого навіть не хочеться нагадувати…

Євген Сверстюк наголошував: «Свято матері є винятково правдивим. Що не кажіть, в нашому світі підробок і імітацій мама залишається тією самою, що і тисячі років тому: вона в муках народжує дитину, і любов її до дитини є материнською. Вона хоче, щоб навколо був порядний світ, де не буде пасток, розставлених на її дитину… Через відродження материнства ми будемо вертатися до традиції, і до релігії, і до надії…».

Дуже важливо усвідомлювати роль жінки у Православній Церкві, у християнському храмі. Жінка не менше служить тут, аніж сам священнослужитель. Жінки співають, жінки відвідують храм щоденно, вони моляться більше, аніж чоловіки. Навіть у ті, не зовсім далекі часи, хто відстояв і вимолив Церкву — чоловіки? Ні, жінки! Хто, наприклад, в роки Другої Світової війни був присутній у храмі на молитві? Сини воювали, чоловіки  боролися за життя і незалежність України, а жінки мирно й тихо йшли до храму, схиляли свої покриті голови і просили миру на нашу святу землю. А сьогодні? Погляньте, скільки жінок стоять поряд з нашими Захисниками, скільки праці, допомоги, любові, молитов вони вносять, щоб здобути Перемогу!

Тому, дорогі чоловіки, звертаюсь найперше до Вас: шануйте своїх жінок! Це їх сьогодні день. Вітайте не з «мартовским празником», який завжди випадає на час Великого посту, а  у третю неділю після Пасхи, коли церква торжествує і радіє у Воскреслому Христі Спасителі. Даруйте квіти і радість своїм жінкам, бабусям, матусям, донечкам, сестричкам, онучкам. Любіть своїх жінок, берегинь роду і сім’ї і оберігайте їх, тому що так заповідає Христос, так вчить нас Свята Церква.

Нам сьогодні потрібно по-особливому показувати, що ми є християнами, що ми свідчимо про Христа. Отже, будемо пам’ятати про ці важливі свята для наших жінок і мам. Вони — найпрекрасніші і єдині у цьому світі!

Матвій ОЛІЙНИК,

прот., настоятель Свято-Пантелеймонівського храму смт Люблинець. 

НА СВІТЛИНАХ: образ жінок-мироносиць; автор статті з рідною мамою.

Фото з  архіву автора.

Не в числі щовесни ми очікуємо  два споріднених і особливих жіночих свята. Друга неділя після Пасхи- День Свв. Жінок-мироносиць (22 квітня), друга неділя травня — День Матері (13 травня).

Ось уже майже два тижні при зустрічі християни вітають одні одних радісним стверджувальними словами:  «Христос Воскрес!». І, не сумніваючись у істинності такого твердження, відповідають: «Воістину Воскрес!».

Осуджений людською невдячністю і злобою, померлий, прибитий до хреста Господь, переміг владу смерті над людським тілом. Він воскрес із мертвих, і своїм воскресінням відкрив усім людям дорогу до життя вічного.

Першими свідками цієї радісної події стали декілька побожних жіночок, імена яких записані у Євангелії: Марія Магдалина, Марія Клеопова, Соломія, Іванна, Марфа і Марія, Сусанна. Але їхнє щастя не тільки в тому, що їхні імена навіки увійшли в історію спасіння людського роду. Крім цього, вони сподобились першими отримати благословення воскреслого Господа, почути Його голос.

«Радійте і веселіться!  – промовив до них Спаситель. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 948

Родючість ґрунту 

та сучасні добрива

ГАРНИЙ стан ґрунту підтримується шляхом унесення мінеральних та органічних добрив. Основне підживлення органікою та «хімією» зазвичай проводять восени. А навесні вносять добрива перед посівом, тоді як у вегетацію роблять кореневе і позакореневе (по листю) підживлення.

Як передпосівне підживлення вносять азотні й фосфорні прості добрива близько 1 кг на сотку.

Але не слід нехтувати позакореневими підживленнями добрив у рідкій формі. Їх проводять протягом усього вегетаційного періоду, припиняють за місяць-півтора до збирання врожаю.

Дози слід підбирати за рекомендаціями на упаковці, оскільки склад добрив різноманітний. Інтервал між підживленнями — приблизно 10-14 днів. Принцип застосування такий. На початку вегетації потрібні добрива, що містять більше азоту і фосфору для стимуляції росту вегетативної маси. В період цвітіння — ті, що мають усі три основних елементи живлення і максимум мікроелементів. Для наливу і дозрівання врожаю потрібні азот і калій, в тому числі по листю. Добрива з регуляторами і стимуляторами дуже зручні саме для позакореневих підживлень.

Не слід ігнорувати і місцеві добрива, які завжди під рукою. Переброджені органічні відходи, зокрема й бур’яни, добре підходять для кореневих підживлень (при розведенні водою у співвідношенні 1:10).

Тривалий час у сільському господарстві використовувалися тільки органічні добрива, в яких поживні речовини містяться в масі органіки, що розкладається під дією мікробів: свіжий або напівперепрілий гній тварин і птахів, перегній, компост. Тривалий час вони залишалися чи не єдиним видом добрива поряд із попелом. Потім з’явилася можливість добувати і синтезувати хімічним шляхом мінеральні добрива.

У природі зазвичай видобувають калійні й фосфорні добрива з покладів мінералів, а азотні у вигляді селітри вже виснажились, і їх створюють штучно.

Перші добрива були простими і містили чимало баласту (незасвоювана частина). Вони використовуються і зараз, але значно рідше. У своєму складі містять по одному з основних елементів живлення: азот в аміачній селітрі або у сульфаті амонію, фосфор у суперфосфаті, калій у калійній солі або сульфат калію.

Потім навчилися змішувати три або два основних елементи, і з’явилися змішані добрива: азофоска, нітроамофоска, амофос, фоскамід. Наявність баластних речовин у них, які погано розчиняються, спонукали до створення комплексних водорозчинних добрив.

Ці добрива містять, крім основних елементів живлення, ще й мікроелементи і навіть ультрамікроелементи, необхідні рослинам у малих кількостях. Такі добрива легко вносити через крапельні системи. Більш того, продукцію можна вирощувати взагалі без ґрунту (малооб’ємна гідропоніка).

Процес удосконалення добрив і способів їх застосування триває досі.

Розсада 

з парника

ВСЕ ЧАСТІШЕ господарі вдаються до вигонки розсади у холодних парниках. Для цього варто лише обгородити грядочку потрібного розміру та вкрити поліетиленовою плівкою. Можна пристосувати як накриття й старі віконні рами.

Важливе значення має вологість ґрунту. Так, якщо він перезволожений, через брак кисню насіння може задихнутись і загнити. Тому на початковій стадії його проростання слід підтримувати землю у пухкому стані.

Причиною затримки появи сходів може бути надмірне заглиблення насіння. Запам’ятайте просте правило для будь-якого насіння: глибина його загортання має дорівнювати триразовій ширині насінини.

Не варто забувати, що кожна культура має свій термін проростання. Втім, трапляється, різні сорти й гібриди однієї культури сходять у різні терміни. Дражоване, інкрустоване й оброблене насіння перцю, помідорів, огірків (здебільшого закордонних виробників) дає сходи пізніше. Річ у тому, що воно перебуває у більш глибокому стані спокою, через те, що має вологість лише 3-4%.

Будемо з капустою

КАПУСТА — холодостійка культура, її насіння починає повільно проростати вже за температури 2ОС, при цьому сходи з’являються через 15 днів, а за 10ОС — через 10 днів, 12ОС — через вісім. Оптимальна температура для проростання насіння — 18-20ОС. 

За цих умов дружні сходи з’являються на 3-4-й день. Подальше підвищення температури негативно позначається на насінні, затримується його проростання і, відповідно, знижується схожість.

Капуста — культура довгого дня, світлолюбна, яка абсолютно не переносить загущення, дуже страждає від затінення, особливо в період появи сходів. За нестачі світла сіянці сильно витягуються.

При появі масових сходів плівку з ящиків знімають. Протягом перших трьох діб сходи досвічують безперервно. Потім лише вранці й увечері стільки часу, щоб сумарний світловий день для розсади становив 16 годин.

Посіви в перші п’ять діб не поливають, а лише обпудрюють попелом, щоб унеможливити захворювання чорною ніжкою. Після утворення першого справжнього листка сіянці розпікіровують у горщики, наповнені поживною сумішшю (відро перегною, відро польової землі, півлітрова банка попелу, півсклянки суперфосфату).

При появі третього листка з допомогою ручного обприскувача проводять перше підживлення рослин сечовиною (40 г на 10 л води). Перед цим розсаду поливають, а після підживлення злегка обприскують водою. Другий раз проводять підживлення у фазі чотирьох-п’яти листків настоєм попелу (півлітра на відро води, витримати протягом п’яти діб). У ньому міститься багато калію, вапна, фосфору, а також бор, марганець та інші мікроелементи.

Розсаду капусти переносять на постійне місце, коли утвориться шість-вісім справжніх листків. За один-два дні до цього сіянці підживлюють (20 г простого суперфосфату на 10 л води). Ця обробка підвищує холодостійкість капусти і поповнює запас поживних речовин, вельми необхідних перед висаджуванням розсади в ґрунт.

Що ж до білих черв’яків, які під’їдають капустяне коріння, на що нарікають чимало наших читачів, то, найімовірніше, вони вилупились із яєць, відкладених метеликом-білокрилкою. Заходи боротьби зі шкідником такі — підкопайте корінь і полийте інтавіром (розводьте препарат згідно з інструкцією). Зверху обпудріть рослини попелом. Дехто в попіл додає червоний мелений перець.

Якщо уникаєте застосування «хімії» на городі взагалі, то доведеться поморочитись зі встановленням дуг, на які треба накинути найтонший укривний матеріал. Причому останній має щільно прилягати, без отворів. Знімають його, лише коли потрібно полити і спушити землю, й одразу знову накривають. Сформуються качани — вже шкідники не страшні, дуги можна знімати.

(“Сільські вісті”).

ГАРНИЙ стан ґрунту підтримується шляхом унесення мінеральних та органічних добрив. Основне підживлення органікою та «хімією» зазвичай проводять восени. А навесні вносять добрива перед посівом, тоді як у вегетацію роблять кореневе і позакореневе (по листю) підживлення.

Як передпосівне підживлення вносять азотні й фосфорні прості добрива близько 1 кг на сотку.

Але не слід нехтувати позакореневими підживленнями добрив у рідкій формі. Їх проводять протягом усього вегетаційного періоду, припиняють за місяць-півтора до збирання врожаю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 508