До чийого серця ти вперше пригорнувся? Яке перше слово промовив і до кого зробив перші кроки? Звичайно, до мами… Саме вона завжди піклуватиметься про тебе, даруючи безмежну любов і тепло. Для неї ти – найбільший дар у житті, весь її світ – в твоїх очах.

Серед величезної кількості свят, які відзначаються в Україні, День матері має особливе значення. Це свято нікого не залишає байдужим. Тож поцікавимося в наших найдорожчих, з яким настроєм вони його зустрічають, а також дізнаємося у ковельчан, що для них означає цей день та як саме вони збираються привітати своїх матусь?

Ніна ШУМ, заступник начальника відділу молоді, фізичної культури та спорту міськвиконкому: 

— Це трепетно-хвилюючий день для всіх матусь, які прагнуть лиш одного – аби в сім’ї зростали здорові та щасливі діти, був спокій та мир у родині, а в домі панували взаєморозуміння та злагода. Це свято – чудова нагода дітям подякувати своїм мамам за недоспані ночі, за їхню саможертовну любов, а чоловікам – своїм дружинам, які подарували їм радість батьківства. На честь цього свята прийнято влаштовувати святкові вечори, концерти, а матерям дарувати квіти, приємні сюрпризи. Але найкращий подарунок – це увага і любов.

Марія ХИЛЮК, пенсіонерка:

— Маю двох дорослих синів, трьох онуків. Не потребую жодних подарунків на свята, лишень у їхніх сім’ях був би лад. Проте до Міжнародного жіночого дня і до Дня матері намагаються підготувати для мене якісь подарунки. Та я їм кажу, що це зайве. Квіти зів’януть, солодощі з’їмо… Головне, щоб не забували подзвонити, провідати, аби я була за них спокійна і знала, що в них усе добре.

Любов М’ЯКОТА, багатодітна мама, мама-вихователька дитячого будинку сімейного типу:

— Мама для дитини – це годувальниця, порадниця і захисниця, надійне плече і міцна стіна. Вона – друг, вчитель і найчесніший критик. Мама ніколи не зрадить і не підведе, завжди прийде на допомогу і простить.

Для мене свої діти і прийомні – всі рідні. Я їх не розділяю і люблю однаково. Щаслива, коли бачу, що в них усе вдається, змінюється їхній світогляд, бо як би хто не говорив, що діти в дитбудинку доглянуті, ситі та мають дах над головою, їм все-таки потрібна родина, тепле гніздечко, мамина любов.

З нагоди Дня матері всім мамам бажаю бути щасливими. А наші діти – це і є наше щастя. Щаслива дитина – щаслива її мама.

Ігор ВАЩУК, студент:

— День матері – дуже важливе свято, адже для кожного з нас мама – найдорожча і найрідніша людина у світі. У цей день я завжди намагаюсь приділити якомога більше уваги своїй матусі, показати їй, як сильно я її люблю. Напередодні свята вітаю всіх жінок, усіх теперішніх і майбутніх матусь!

Світлана ШВОРАК, директор ЗОШ № 10:

— Це особливе свято для мене як мами, бабусі і доньки. Це свято, яке нам нагадує, що маємо більше говорити про таку безцінну радість у нашому житті, коли живі та здорові батьки, особливо мама як жінка, котру ніхто не замінить, до якої завжди можна звернутись за порадою, розділити радість чи смуток і просто прихилитись до її грудей. Цей день дає можливість ще раз усвідомити, наскільки важливими є матері у нашому житті. 

Найкращі подарунки для мене – щирі слова моїх дітей, їхня підтримка та розуміння, а ще — впевненість у тому, що живуть у мирі, щасті та злагоді.

Наталія ОКСЕНЧУК, учениця:

— На мою думку, таких свят має бути більше. Адже тоді з’являється привід усій родині зібратися разом. Мені здається, що найкращим подарунком для моєї мами будуть моя любов, повага та вдячність. А ще більше її радуватиме, якщо я виявлятиму свої почуття щодня. Не можна забувати, завдяки кому ми прийшли у цей світ і стали тими, ким є зараз.

Підготувала Вікторія ЗІНЧУК.

До чийого серця ти вперше пригорнувся? Яке перше слово промовив і до кого зробив перші кроки? Звичайно, до мами… Саме вона завжди піклуватиметься про тебе, даруючи безмежну любов і тепло. Для неї ти – найбільший дар у житті, весь її світ – в твоїх очах.

Серед величезної кількості свят, які відзначаються в Україні, День матері має особливе значення. Це свято нікого не залишає байдужим. Тож поцікавимося в наших найдорожчих, з яким настроєм вони його зустрічають, а також дізнаємося у ковельчан, що для них означає цей день та як саме вони збираються привітати своїх матусь?

Ніна ШУМ, заступник начальника відділу молоді, фізичної культури та спорту міськвиконкому: 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1528

У четвер, 3 травня, близько 17.30 год. в селі Черемошне Ковельського району трапилась пожежа. Про це повідомляється на сайті  ДСНС у Волинській області.

Загорання виникло в господарській споруді розміром 4х3 м, критій природним трав’яним утеплювачем. Загорання погашене очевидцями.

Під час пожежі отримали термічні опіки 1-3 ступеня троє дітей: трирічний хлопчик та його чотирирічний брат, а також хлопчик 5-ти років. Ковельчан просять здати кров для діток, які постраждали в жахливій пожежі. Наразі вони перебувають в критичному стані, за їх життя борються медики.

Пожежно-рятувальні підрозділи не викликались. Причина пожежі встановлюється. Імовірно, лихо трапилося через дитячі пустощі з вогнем.

х  х  х

Маленьких пацієнтів прооперували, стан їхній дуже важкий. Про це пише «Волинь».

Як розповів завідувач опікового центру, що діє на базі Луцької міської лікарні, хірург- комбустіолог вищої категорії Роман Трач, діти часто стають жертвами бездоглядності. Але цього разу ситуація була просто критична.

Потерпілих госпіталізували в обласну дитячу лікарню, де спільно із хірургами цього лікувального закладу провели невідкладні операції. В усіх трьох дітей було обпечено велику площу тіла.  

За словами заступника генерального директора Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання Людмили Гагаловської, викликали бригаду фахівців-консультантів із Києва, лікарі вживали  усіх заходів для порятунку малюків, але стан їхній надзвичайно важкий.

За попередніми даними, трагедію спричинило те, що малеча бавилася сірниками, закрившись у погребі. Коли зайнялися двері, малюки сховалися у куток і почали кликати на допомогу. Однак зайти у приміщення, щоб винести дітей, вдалося не відразу. Вогонь встиг зробити свою чорну справу.

х  х  х

Голова облдержадміністрації  Олександр Савченко 4 травня відвідав реанімаційне відділення Волинської обласної дитячої лікарні, де знаходяться троє маленьких мешканців Ковельського району, які напередодні постраждали внаслідок пожежі.

Про це інформує прес-служба Волинської облдержадміністрації.

Для того, аби постраждалі діти отримували необхідне лікування та найсучасніші медикаменти, додатково було виділено 190 тисяч гривень з обласного бюджету.

«У надзвичайних ситуаціях, коли час іде на хвилини, важливо працювати згуртовано та рішуче для досягнення результату. Саме тому я дуже дякую голові обласної ради Ігорю Палиці за оперативне вирішення питання щодо сприяння у бюджетному фінансуванні на порятунок дітей. Особлива подяка медичному колективу обласної дитячої лікарні, які професійно підійшли до своїх обов’язків і, окрім власних зусиль, залучили провідних фахівців з Києва та Сполучених Штатів Америки, які надають їм відповідні консультації щодо найбільш ефективних методів лікування.

Доручив головному лікарю доповідати мені про стан дітей щогодини.

Мав розмову з двома народними депутатами України про можливість відправлення дітей на лікування до Сполучених Штатів Америки. Але, звичайно, лише після того, як стан дітей стабілізують і їх можна буде перевозити санітарною авіацією. Молюся разом із батьками та родичами постраждалих дітей за їх найшвидше одужання», – зазначив Олександр Савченко.

х  х  х

На жаль, найменший хлопчик  із трьох дітей, які постраждали в пожежі у селі Черемошне, помер  в лікарні. Інформацію підтвердив головний лікар Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання Сергій Ляшенко, – пише ВолиньPost.

Дитина пішла із життя під ранок 5 травня. Інші двоє малюків перебувають у стабільно критичному стані. За словами медика, у дітей триває  найважчий період боротьби за життя. Небайдужі можуть допомогти родині діток. 

Переказати гроші можна на карту ПриватБанку батька дітей (4149 4996 4950 4915 - Пастух Василь Віталійович).

За матеріалами інтернет-видань підготувала Валентина ОЛІЩУК.Померла друга дитина, яка постраждала в пожежі на Волині

У лікарні помер ще один хлопчик із трьох дітей, які постраждали в пожежі у селі Черемошне Ковельського району. Дитини не стало сьогодні, 9 травня.

Про це Інформаційному агентству ВолиньPost повідомив генеральний директор Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання Сергій Ляшенко.

Це вже друга втрата у родині. Наймолодша дитина померла 5 травня. Медики наразі борються за життя найстаршого хлопчика.

”Стан критичний, боремся”, - прокоментував Сергій Ляшенко стан третьої дитини.

Нагадаємо, діти отримали по 50-60% опіків тіла. Трагедія сталась днями в Ковельському районі. 

Діти 3, 5 та 6 років закрилися у погребі та, очевидно, бавилися сірниками. Зайнялися двері у приміщенні. Діти почали кликати на допомогу, дорослі кинулися їх рятувати. Поки батьки визволяли малечу з погребу, ті отримали опіки та вже були у непритомному стані. Дітей доправили у Волинську обласну дитячу лікарню, в опікове відділення. Хлопчик, який постраждав у пожежі на Волині, — у київській лікарні. До Києва повезли 6-річного хлопчика, який постраждав у пожежі.

Про це у коментарі Інформаційному агентству ВолиньPost повідомив генеральний директор Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання Сергій Ляшенко.

«Вчора (9 травня, - ред.) дитину доставили до опікового центру для отримання спеціалізованої допомоги», - зазначив медик.

Він зауважив, що лікарі у цьому закладі займаються саме такими випадками. 

«Все, що ми могли зробити, ми зробили. Тепер дитина лікуватиметься там», - резюмував Сергій Ляшенко. 

Нагадаємо, діти отримали по 50-60% опіків тіла. Трагедія сталась днями в Ковельському районі. 

Діти 3, 5 та 6 років закрилися у погребі та, очевидно, бавилися сірниками. Зайнялися двері у приміщенні. Діти почали кликати на допомогу, дорослі кинулися їх рятувати. Поки батьки визволяли малечу з погребу, ті отримали опіки та вже були у непритомному стані. Дітей доправили у Волинську обласну дитячу лікарню, в опікове відділення.

Вранці, 5 травня, найменший трирічний хлопчик помер. 9 травня не стало 5-річного хлопчика.

Волинь Post. 

У четвер, 3 травня, близько 17.30 год. в селі Черемошне Ковельського району трапилась пожежа. Про це повідомляється на сайті  ДСНС у Волинській області.

Загорання виникло в господарській споруді розміром 4х3 м, критій природним трав’яним утеплювачем. Загорання погашене очевидцями.

Під час пожежі отримали термічні опіки 1-3 ступеня троє дітей: трирічний хлопчик та його чотирирічний брат, а також хлопчик 5-ти років. Ковельчан просять здати кров для діток, які постраждали в жахливій пожежі. Наразі вони перебувають в критичному стані, за їх життя борються медики.

Пожежно-рятувальні підрозділи не викликались. Причина пожежі встановлюється. Імовірно, лихо трапилося через дитячі пустощі з вогнем.

х  х  х

Маленьких пацієнтів прооперували, стан їхній дуже важкий. Про це пише «Волинь».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 881

Зачепила за живе стаття Анатолія Семенюка «Обережно: політика!», опублікована нещодавно у «Вістях Ковельщини».

Звичайно, без політики обійтися сьогодні практично неможливо. Адже  недаремно кажуть, що коли ти не цікавишся політикою, то рано чи пізно політика може зацікавитися тобою. І  півбіди, якщо така політика буде гуманною, милосердною, доброзичливою, а якщо ні?

Не буду багато писати, а нагадаю лишень про Надію Савченко. Ще зовсім недавно її трохи не носили на руках, обіймали, цілували, зробили  народним депутатом, Героєм України і т. д., і т. п.

А тепер що? Верховна Рада дала дозвіл на позбавлення депутатської недоторканості, суд – на арешт і тримання під вартою. Сьогодні про Надію Савченко вряди-годи згадують засоби масової інформації, повідомляючи про допит на поліграфі, то про схуднення на 15 кілограмів, то про інші якісь дрібні деталі.

Так, пані Надія наробила багато помилок у своєму житті. Але найбільша полягає в тому, що пішла в політику, де панують брехня, лицемірство, корупція, демагогія. Сьогодні вона, напевно, зрозуміла, що воювати з ворогом  на полі  бою іноді легше, аніж жити «в мирі» з підступними і заздрісними «друзями».

Не знаю, наскільки об’єктивно буде проведено слідство стосовно Надії Савченко, яку затримали не за скоєний злочин, а тільки за слова про можливу підготовку до нього.

Але постає запитання у мене, людини далекої від політики: а як зрозуміти позицію наших правоохоронних органів, котрі не спроможні забезпечити лад і громадський спокій у самому Києві, де чи не щодня вибухають гранати, лунають постріли і навіть стріляють з гранатометів по приміщеннях офіційних установ? Не кажу вже про розгул злочинності і бандитизму на «периферії», де серед білого дня вбивають і грабують людей, обкрадають оселі, вчиняють розбійні напади на працівників пошти, охоронців банків тощо.

Але про всі ці кричущі факти українські політики переважно мовчать, як мовчать про загрозу самого факту фізичного знищення  України. Бо, як написав Анатолій Семенюк, «хитріші втікають за кордон (там їх уже мільйони). Окремі роблять спроби виживати в рідній країні, хоч на них тисне безжальний і жорстокий прес державний з його податками і корупційними хабарами».

Час перервати оте мовчання. Але так  станеться лише тоді, коли владу довіримо людям з чистими помислами і відкритими душами. На щастя, вони в Україні  є,  і мандат довіри на наступних виборах треба вручити  саме їм.

Марія ОСТАПЮК.

Зачепила за живе стаття Анатолія Семенюка «Обережно: політика!», опублікована нещодавно у «Вістях Ковельщини».

Звичайно, без політики обійтися сьогодні практично неможливо. Адже  недаремно кажуть, що коли ти не цікавишся політикою, то рано чи пізно політика може зацікавитися тобою. І  півбіди, якщо така політика буде гуманною, милосердною, доброзичливою, а якщо ні?

Не буду багато писати, а нагадаю лишень про Надію Савченко. Ще зовсім недавно її трохи не носили на руках, обіймали, цілували, зробили  народним депутатом, Героєм України і т. д., і т. п.

А тепер що? Верховна Рада дала дозвіл на позбавлення депутатської недоторканості, суд – на арешт і тримання під вартою. Сьогодні про Надію Савченко вряди-годи згадують засоби масової інформації, повідомляючи про допит на поліграфі, то про схуднення на 15 кілограмів, то про інші якісь дрібні деталі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 539

З увагою і великим інтересом завжди читаю статті ковельчанина Анатолія Семенюка. І не тільки тому, що він – Почесний громадянин міста, голова місцевого осередку краєзнавців, автор ряду історико-краєзнавчих досліджень, поет-пісняр.

Найголовніше полягає в тому, що пан Анатолій – патріот своєї держави, мудрий і далекоглядний політик, ветеран місцевого самоврядування Волині. Його перебування на посаді міського голови випало на важкі і трагічні для нашої країни часи. Не вистачало грошей на зарплати і пенсії, бракувало в магазинах товарів першої необхідності, банкрутували підприємства, які наповнювали міський бюджет, вирували політичні пристрасті.

В цих складних умовах Анатолій Семенюк зумів у виконавчому апараті міської ради сформувати команду однодумців, не допустити протистояння на національному чи релігійному грунті, забезпечити розвиток демократичних засад у діяльності місцевого органу влади.

Саме тому він мав повне право назвати свої  нотатки, опубліковані нещодавно у «Вістях Ковельщини» під рубрикою «Точка зору, — «Обережно: політика».

Звичайно, не всі погоджуються із висловленими ним думками, але багатьох вони зачепили за «живе», викликали бажання продовжити дискусію, що я сьогодні й роблю.

Чому політика нині стала справою небезпечною і майже «токсичною»? Бо займаються нею часто-густо особи, не завжди моральні і високодуховні, котрим наплювати на інтереси людей, їх проблеми і  поневіряння. Головне для декого – гроші, «теплі» посади і прихильність київських покровителів (залежно від уподобань).  

Вони, наче хамелеони, змінюють політичну орієнтацію, перебігають з партії в партію, вірою і правдою служачи тим, хто «напоїть» і «нагодує», відкрито або приховано зраджуючи своїх колишніх соратників і однодумців.

Їх «бурхлива» діяльність не минає безслідно. Гаманці наповнюються хрусткими купюрами, серед яких переважають зеленого кольору, з’являється можливість примножити рухоме і нерухоме майно. Дивись – і перетворився колишній націонал-демократ у зажерливого горлохвата, який вміє гарно говорити, але так і не навчився гарно робити. Б’ючи себе в груди, повчає всіх, що потрібно чесно працювати, служити інтересам народу, хоч сам той народ зневажає і ставиться до нього з презирством.

На щастя, таких спритників порівняно небагато. Більше – людей щирих, безкорисливих, душею і серцем відданих Україні. Читаючи «Вісті Ковельщини», згадую тих, кого вже немає в живих, – Марію Хотинську, Адама Поляка, Віктора Стрижука, подружжя Лучків та їх побратимів. Це були люди високої моральної чистоти і духовності, порядності і щирості.

Сьогодні мені імпонує позиція Алли Полякової, Якова Лавренка, Івана Сидорука, подружжя Голубовичів, Антоніни Гладун, Лідії Гарлінської, Ніни Горик, Олени Цьомик, цілого ряду депутатів міської, районної і обласної рад, громадських активістів. Вони не проголошують гучних гасел, а займаються важкою, не завжди вдячною, але потрібною громаді працею.

У той же час чимало в нас осіб, які перетворили політику в різновид бізнесу. Вони, як наголошує Анатолій Семенюк, «новітні жерці, які служать своїм фараонам. Гасла, пропаганда, фінансові ресурси – все націлене на запрограмований об’єкт чи особу, а не на людське благо. Всі телеканали, без винятку, наввипередки зомбують свідомість збіднілого населення».

Саме про це й написав Анатолій Семенюк. Так сталося, що незадовго після публікації його статті я ознайомився з виступом відомого українського співака Святослава Вакарчука у Києво-Могилянській академії під час зустрічі зі студентами та своїми симпатиками. Пан Вакарчук – один з тих молодих і неспокійних людей в Україні, якого дехто бачить навіть в ролі кандидата на посаду глави держави на майбутніх виборах.

Не знаю, чи станеться саме так, але його думки мені подобаються, як, зрештою, думки пана Анатолія.

Ось що сказав пан Святослав (цитую за «Українською правдою»):

 – «від половини до 60 відсотків населення України не може вибрати жодного політика або політичну силу зі списку, з числа «політичного меню»… Це страшна ситуація, дуже загрозлива» (мова йде про відсутність в Україні політиків, яким би довіряв народ –М. І.);

– «вони вже 26 років то у владі, то в опозиції. Прізвища в основному ті самі. Люди від них починають змучуватися»;

– «я дуже радий, що мене сьогодні не можна назвати політиком. Я щасливий, що я не такий, як вони. Боронь, Боже, будь-кому з нормальних людей проживати таке життя, яким живуть і якими методами діють вони»;

– «люди зневірені, вони потребують якоїсь надії. Людям важко жити. Не тільки тому, що у них проблеми матеріального характеру. Вони не бачать світла в тунелі, вони не мають справедливості. У них не в прямому, а в переносному сенсі сіре небо над головою. Постійно»;

– «люди починають втрачати надію, що щось краще може статися в їх житті».

Як на мене, у цих словах молодого, не зіпсованого сумними реаліями українського життя-буття, але досить перспективного громадського (а, може, й політичного?) діяча – сувора правда, присуд сучасній політичній системі нашої держави, її головним дійовим особам, про що з болем написав Анатолій Семенюк.

Хочеться сподіватися, що цю політичну систему рано чи пізно змінять такі, як Святослав Вакарчук та його однодумці. Звичайно, було б добре, якби це сталося швидше, але реальні зміни в політиці, на превеликий жаль, відбуваються повільно. І все ж надія вмирає останньою.

Маркіян ІВАЩИК.

З увагою і великим інтересом завжди читаю статті ковельчанина Анатолія Семенюка. І не тільки тому, що він – Почесний громадянин міста, голова місцевого осередку краєзнавців, автор ряду історико-краєзнавчих досліджень, поет-пісняр.

Найголовніше полягає в тому, що пан Анатолій – патріот своєї держави, мудрий і далекоглядний політик, ветеран місцевого самоврядування Волині. Його перебування на посаді міського голови випало на важкі і трагічні для нашої країни часи. Не вистачало грошей на зарплати і пенсії, бракувало в магазинах товарів першої необхідності, банкрутували підприємства, які наповнювали міський бюджет, вирували політичні пристрасті.

В цих складних умовах Анатолій Семенюк зумів у виконавчому апараті міської ради сформувати команду однодумців, не допустити протистояння на національному чи релігійному грунті, забезпечити розвиток демократичних засад у діяльності місцевого органу влади.

Саме тому він мав повне право назвати свої  нотатки, опубліковані нещодавно у «Вістях Ковельщини» під рубрикою «Точка зору, — «Обережно: політика».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 664

Сьогодні Україна стоїть на порозі історичної події – створення Єдиної Помісної Церкви. Така церква повинна об’єднати розрізнені православні патріархати та вперше за багато років стати незалежною від Москви. Які можливості та наслідки для України матиме об’єднання церков, розбиралися наші експерти.

Шанс на єдність

У середині квітня Президент Петро Порошенко звернувся до Вселенського Патріарха Варфоломія із проханням надати автономію Православній Церкві в Україні. Як вимагає процедура, звернення підписали ієрархи українських церков, зокрема, Київський Патріарх Філарет та глава Автокефальної церкви Макарій. Також документ підтримав український парламент.

Помісна Церква – це об’єднання православних вірян за територіальним принципом. Така церква є незалежною та самоврядною на території держави. У разі створення Української Помісної Церкви роль матері-церкви буде виконувати Константинопольський патріархат. Власне, так і було з X до XVII століття, коли Православна Церква на більшій частині сучасної України була єдиною. Тільки наприкінці XVII століття внаслідок зміни митрополита Українська Церква потрапила у залежність від Москви. Утім, зараз з’явився шанс розірвати цей зв’язок і відновити єдину Церкву.

Сьогодні в Україні існує три Православні церкви: Київського (УПЦ КП) та Московського (УПЦ (МП) патріархатів і Автокефальна православна Церква (УАПЦ). УПЦ (МП) підпорядковується Росії і вважає себе єдиною канонічною церквою, оскільки УПЦ КП і УАПЦ були створені без узгодження з найвищою церковною владою. Хоча Московський патріархат переконує світ у незалежності від російської влади, факти говорять про інше. І церква залишається чи не найголовнішим ідеологічним форпостом країни-агресора. 

«Для України Єдина Помісна Православна Церква дуже потрібна. Якби у нас була б така церква, то тієї війни, яка сьогодні триває на Сході, не було. Росія б не відчувала підтримки в Україні, бо не мала б тут своєї Церкви», – вважає Патріарх Київський Філарет.

Українці не перший раз звертаються до Вселенського Патріарха із проханням надати місцевій церкві автокефалію. Проте вперше є реальні шанси отримати згоду Патріарха. Так, 22 квітня, відбулось засідання Святого і Священного Синоду під головуванням Варфоломія, на якому Вселенський патріархат прийняв до розгляду українське питання. 

«Отримавши від церковних і цивільних органів, які представляють мільйони українських православних християн, звернення з проханням надати автокефалію, вирішив детально обговорити і скоординувати це питання з сестринськими православними Церквами», – йдеться в оприлюдненому Синодом рішенні.

Експерти зауважують, що, оскільки попередні звернення залишались без відповіді, така реакція дає надію. Діалог нарешті офіційно розпочався. Тепер рішення залежить від позиції українських церков, які мають висловити свою волю до об’єднання. Хоча, звичайно, не варто недооцінювати небезпеку перешкоджання цьому процесу з боку Москви. Адже речник Московського патріархату та проросійські політичні сили в українському парламенті жорстко розкритикували звернення про автокефалію та назвали його «втручанням у церковні справи».

«Безумовно, Москва щосили намагатиметься зірвати це рішення, і сьогоднішня істерика її п’ятої колони в Верховній Раді – яскраве тому свідчення», – підкреслює народний депутат Ганна Гопко.

Директор Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Олександр Леонов вважає, що спротив Московського патріархату є закономірним, оскільки втрата релігійного впливу на Україну сильно послабить позиції російської Церкви. Зокрема, якщо говорити про Києво-Печерську Лавру та Почаївську Лавру, то це – державна власність, і Помісна Церква матиме всі права претендувати на неї.

«Російська Православна Церква втратить не тільки паству, але й велетенські ресурси. Це удар, після якого їй буде складно піднятися», – зауважує Леонов.

Якщо Константинополь погодиться

Майже 40% українців підтримують створення Єдиної Помісної Церкви, 18% – проти цієї ініціативи. Про це свідчать результати соціологічного опитування групи «Рейтинг», яке було проведено влітку 2017 року.

Якщо Патріарх дасть згоду, то Помісна Церква буде створена на базі Київського патріархату та Автокефальної церкви. За власним бажанням до церкви зможуть  приєднатися священики та віряни Московського патріархату.

«Ми висловлюємо сподівання, що і серед єпископату УПЦ Московського патріархату є відповідальні ієрархи, які справді турбуються про майбутнє Православ’я в Україні та підтримають зусилля щодо канонічного визнання Вселенським Патріархом української церковної незалежності», – зауважують у прес-службі Київської патріархії. 

Водночас глава держави Петро Порошенко наголошує, що  в Україні буде гарантована свобода совісті, і всі охочі зможуть залишитись у своїй церкві. Адже Єдина Помісна Церква не буде державною, і жодного зобов’язання ходити саме до неї не буде. 

«Ніхто з боку світських лідерів  чи керівників держави не буде вказувати, як хреститися і до якого храму ходити, в який спосіб мають відбуватися церковні процедури, хто є більш канонічною Церквою, хто є менш канонічною Церквою. Але є православна традиція – на території держави має бути одна Церква», – запевняє український Президент.

Важливо, що Патріарх Помісної Церкви буде обиратися в Україні, без вказівок із Москви. Глава Київського патріархату Філарет вже висловив готовність очолити єдину Церкву, якщо архієреї проголосують за нього. У разі надання українській Церкві автономії в Києві відбудеться архієрейський Собор, на якому врегулюють всі закони церковної організації.

Україна, як ніколи, близька до появи власної Єдиної Помісної Церкви. За попередніми даними, рішення Вселенського патріархату може бути ухвалене вже до 1030-річчя хрещення Київської Русі, яке відзначатимуть у липні.

Матеріал Центру громадського моніторингу та контролю.

Сьогодні Україна стоїть на порозі історичної події – створення Єдиної Помісної Церкви. Така церква повинна об’єднати розрізнені православні патріархати та вперше за багато років стати незалежною від Москви. Які можливості та наслідки для України матиме об’єднання церков, розбиралися наші експерти.

Шанс на єдність

У середині квітня Президент Петро Порошенко звернувся до Вселенського Патріарха Варфоломія із проханням надати автономію Православній Церкві в Україні. Як вимагає процедура, звернення підписали ієрархи українських церков, зокрема, Київський Патріарх Філарет та глава Автокефальної церкви Макарій. Також документ підтримав український парламент.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 635

Травень – місяць «специфічний» для нас, українців. Особливо цьогорічний, коли часом здавалося, що надворі не весна, а літо. Були дні, що температура підіймалася вище 25оС.

Така погода сприяла і сприяє як праці на землі, так і відпочинку на лоні природи. Тим більше, що влада «порадувала» нас додатковими вихідними, яких для  декого виявилося аж забагато. Але даремно часу ніхто не марнував: традиційні «маївки» наші земляки провели в садах, на дачах, городах, на берегах річок і озер, в затишку лісів, парків і скверів.

Не обійшлося без традиційних шашликів, хоч цьогоріч не кожен може дозволити собі подібну розкіш, прогулянок на свіжому повітрі, занять спортом. Словом, було чим зайнятися і було як відпочити. Про все це й розповідає фоторепортаж редакційного фотокореспондента Мирослава ДАНИЛЮКА, який пропонуємо увазі читачів газети.

Травень – місяць «специфічний» для нас, українців. Особливо цьогорічний, коли часом здавалося, що надворі не весна, а літо. Були дні, що температура підіймалася вище 25оС.

Така погода сприяла і сприяє як праці на землі, так і відпочинку на лоні природи. Тим більше, що влада «порадувала» нас додатковими вихідними, яких для  декого виявилося аж забагато. Але даремно часу ніхто не марнував: традиційні «маївки» наші земляки провели в садах, на дачах, городах, на берегах річок і озер, в затишку лісів, парків і скверів.

Не обійшлося без традиційних шашликів, хоч цьогоріч не кожен може дозволити собі подібну розкіш, прогулянок на свіжому повітрі, занять спортом. Словом, було чим зайнятися і було як відпочити. Про все це й розповідає фоторепортаж редакційного фотокореспондента Мирослава ДАНИЛЮКА, який пропонуємо увазі читачів газети.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 813

Квіти, що прориваються з дула пістолета... Військові літаки з ромашками... Бойова граната, більше схожа на квіткову вазу… Ці малюнки могли б стати ілюстрацією до якогось з альбомів рок-гурту «Guns N’ Roses». В одному зі своїх найвідоміших треків «Civil War» американські бунтівники співали рядки: «Мої руки зв’язані. Все, що я бачив, змінило мою думку, але війни все йдуть, і роки проходять». 

Це перегукується з тим, що передала у своїй новій колекції молода волинська художниця Тетяна Калівошко. Щоправда, з тією відмінністю, що її картини не про громадянську війну. АТО, російсько-українська війна, збройний конфлікт – як би це не називали, а усім українцям болить за Схід. Коли здійснилась Революція Гідності, ми уявляли майбутнє як голлівудський хепі-енд, в якому після перемоги починається наше світле майбутнє. 

Саме в цей час Тетяна починає шукати себе в інших країнах, і на відстані в півземної кулі спостерігає за тим, що змінюється на її Батьківщині. 

«Вже четвертий рік  я живу по закордонах, і незалежно від того, наскільки мені подобається Китай чи Америка, в моєму серці завжди Україна – моя близька і рідна Вітчизна. І серце стискається, коли приїжджаю додому, й чую звідусіль лише розмови про політику, АТО і те, які ж жахливі ціни та зарплати. 

Моя остання виставка під назвою «Весняна війна» присвячена саме тій «безкінечній війні». Більшість земляків через всі ці складнощі, кризу, загальнодержавну депресію і безнадійність не цікавляться чимось прекрасним,  зокрема мистецтвом», – робить висновки художниця. Нинішній час заслуговує критики, але війна стала дефібрилятором суспільства, і тепер країна проводить ревізію самої себе. Це звучить оптимістично, погодьтесь? А що може асоціюватись з оптимізмом більше, ніж весна? 

«Ідея моїх картин –  це донести людям істину: що б не відбувалося в Україні, ми завжди повинні вірити і надіятись на краще, як ті квіти, що розцвітають з весною, а найголовніше – підтримувати один одного, вилікувати країну позитивним настроєм і гарними вчинками та словами. Виставляючи свої роботи в Америці, часто чую запитання про концепцію картин і, що цікаво, українців та росіян тут теж багато, і всі ми друзі». 

Колекція нараховує 10 робіт, виконаних в техніці «міксед медіа, колаж». Молода художниця уже чотири рази презентувала їх публіці на різних виставках, серед яких – один з найпрестижніших ярмарків у світі «Art Palm Beach». Тепер Таня думає над тим, як би і українцям показати свої роботи, а ще не приховує, що  було б добре, коли б картини знайшли своїх власників, а частину від виручених коштів спрямувати на підтримку воїнів. Мистецтво і війна, зброя і квіти переплетені. 

Ірина МИХАЛЕВИЧ. 

Квіти, що прориваються з дула пістолета... Військові літаки з ромашками... Бойова граната, більше схожа на квіткову вазу… Ці малюнки могли б стати ілюстрацією до якогось з альбомів рок-гурту «Guns N’ Roses». В одному зі своїх найвідоміших треків «Civil War» американські бунтівники співали рядки: «Мої руки зв’язані. Все, що я бачив, змінило мою думку, але війни все йдуть, і роки проходять». 

Це перегукується з тим, що передала у своїй новій колекції молода волинська художниця Тетяна Калівошко. Щоправда, з тією відмінністю, що її картини не про громадянську війну. АТО, російсько-українська війна, збройний конфлікт – як би це не називали, а усім українцям болить за Схід. Коли здійснилась Революція Гідності, ми уявляли майбутнє як голлівудський хепі-енд, в якому після перемоги починається наше світле майбутнє. 

Саме в цей час Тетяна починає шукати себе в інших країнах, і на відстані в півземної кулі спостерігає за тим, що змінюється на її Батьківщині. 

«Вже четвертий рік  я живу по закордонах, і незалежно від того, наскільки мені подобається Китай чи Америка, в моєму серці завжди Україна – моя близька і рідна Вітчизна. І серце стискається, коли приїжджаю додому, й чую звідусіль лише розмови про політику, АТО і те, які ж жахливі ціни та зарплати. 

Моя остання виставка під назвою «Весняна війна» присвячена саме тій «безкінечній війні». Більшість земляків через всі ці складнощі, кризу, загальнодержавну депресію і безнадійність не цікавляться чимось прекрасним,  зокрема мистецтвом», – робить висновки художниця. Нинішній час заслуговує критики, але війна стала дефібрилятором суспільства, і тепер країна проводить ревізію самої себе. Це звучить оптимістично, погодьтесь? А що може асоціюватись з оптимізмом більше, ніж весна? 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1055

Забулася зимова паніка, коли експерти цілком серйозно прогнозували тридцять гривень за долар. Але сьогодні отримуємо стреси вже з інших причин…

Останнім часом американський долар утримується порівняно на низькій позначці (нині він коливається в рамках 26 гривень), а українська гривня демонструє дива витривалості і росту. Але разом з національною валютою ростуть і ціни на продукти.

— Ціни на м’ясо навряд чи стануть доступнішими для покупців, — вважає Олег, котрий реалізовує на привокзальному ринку, переважно, свинину. – Хоча порівняно з передвеликоднім періодом, ціна, наприклад, сала знизилась десь на десять гривень – зараз воно коштує 25-45 гривень за кілограм. Але у різних регіонах по-різному. Все залежить від виробника, адже вартість м’яса на прилавках пов’язана з затратною частиною – утримання тварин, годівля і т. д. 

А ще – чим вища ціна енергоносіїв, тим нижча рентабельність. В нас ціни «перескочили» більшість європейських. І це при найнижчій зарплатні, можна сказати, у світі. Це ж треба нашим можновладцям зуміти найбагатшу країну Європи за рівнем життя поставити в один ряд з деякими африканськими, — «перескочив» на іншу тему мій співрозмовник. І в цьому має рацію.

Виявляється, ми «пасемо задніх» у світовому рейтингу процвітання. За даними британського аналітичного центру The Legatum Institute у минулому році Україна посіла 112 місце за рівнем життя у світі, втративши п’ять позицій у порівнянні з 2016 роком. А серед найбідніших країн – якраз Судан і ЦАР, які займають 147 і 148 місця відповідно, поступаючись лиш азіатському Ємену.

l

Весна. Ну просто-таки «тягне» на свіжі вітаміни. 

— На ціну впливає урожай, —  впевнена Олена, продавчиня овочів та фруктів, що на «привокзалці». – Щоб він порадував, потрібно опалювати теплицю, а ціна на газ підскочила в рази. Пальне теж тільки дорожчає. Отже, аби тільки привезти товар, потрібно витратитись. Тому дешевих цін на ранні овочі годі сподіватись. 

Й справді, пізня весна підняла ціни на перші овочі нового врожаю – молоду цибулю, капусту, редиску, зелень. Ціни на них поки вищі торішніх на 15 – 20%, але експерти агроринку обіцяють до середини травня їх здешевлення, оскільки дозріють плоди з теплиць на півдні України.

Порівняно з минулими роками навіть на свята люди купують значно менше, а через «кусючі» ціни беруть свіже поки що неохоче.

— Колись овочі і фрукти брала кілограмами, а тепер – поштучно, — зізнається працююча пенсіонерка пані Ганна. – А на 30 гривень, у що оцінюють кілограм редиски в супермаркетах, можу купити овочів, яких мені вистачить на борщ, і до гарніру.

l

Добре, що хоч картоплю з буряком ще можемо собі дозволити, а от м’ясо для більшості – делікатес. Особливо для наших пенсіонерів, більшість яких на  м’ясні прилавки в магазині заглядають, як на рідкісні експонати в музеї.

— З пенсією в 1800 гривень хіба «розгуляєшся»? Ціни на продукти – астрономічні, — каже пані Ольга, пенсіонерка з 37-річним стажем роботи в торгівлі. — Кілька років тому, аби так-сяк день-два прохарчуватися, вистачало 50 гривень, а тепер – в сто ніяк не вкладешся. І хоч після Великодніх свят ціни дещо впали, все-одно для нас, пенсіонерів, вони захмарні. Про м’ясо навіть й мови не має, окрім хіба коли курятини, якого ліверу або печінки. До прикладу, у деяких магазинах куряча четвертина зараз коштує на десять гривень дешевше – 40 гривень за кілограм, а домашні яйця, які були по 35 – 40 гривень за десяток, стали – 18 – 20 гривень. Але навіть це собі можу дозволити у свята чи в день пенсії.

Микола Анатолійович, який теж на заслуженому відпочинку, після підвищення пенсії отримує дві тисячі гривень. Зізнається, що йому з дружиною, яка має трохи більше півтори тисячі пенсії, й цього вистачило б, аби прожити. Але обоє хворіють, і більша частина коштів йде на ліки. 

— Для звичайних пенсіонерів раз у місяць яка котлетка на столі – вже добре. Більшість з нас давно поставали вегетаріанцями, — жартує чоловік. 

Але, правду кажучи, тут не сміятися, а плакати хочеться. Хіба наші батьки, бабусі й дідусі заслуговують такої ганебної старості? Українські пенсіонери отримують найнижчі пенсії в Європі. Так, у Білорусі мінімальна виплата більш, ніж у півтора рази вища за українську, а в Польщі – в п’ять разів більша.

l

У нас ціноутворюючі фактори — «комуналка» і дороговартісне паливо. Але цифри на АЗС завжди були пов’язані з показниками в обмінниках. Чому ж  на заправках ціни не змінюються? Виявляється, у всьому винна нафта, яка дорожчає на світовому ринку. Тому у здешевлення пального ніхто не вірить. 

Ще однією причиною росту цін є збільшення мінімальної зарплати. 

— І що з того, що на кількасот гривень почала отримувати більше. Ці копійки відразу «випаровуються», — говорить одна моя знайома. – Коли долар коштував вісім гривень, то навіть при меншій зарплаті за сто доларів могли одягнутися  разом з чоловіком і двома дітьми. А зараз доношуємо те, що тоді придбали.     

l

Але на порозі – літо, і на думці зовсім інше. Перші виїзди на природу, відпочинок на свіжому повітрі з сім’єю та друзями і традиційний у таких випадках шашлик. А чому б і ні, коли погода тішить? Та запитання в іншому: чи дозволить “попікнікувати” гаманець? 

Що ж, скупимося на п’ятьох-шістьох осіб. За два кілограми свинячого ошийка доведеться заплатити десь 220 гривень. Огірки та помідори, кілька пучечків зелені, зеленої цибульки, редиски «потягнуть» ще на гривень сто. 

Плюс – хліб, кетчуп, мінеральна вода, сік… А якщо пікнік з дітьми, то й без чогось солоденького не обійтись. 

Таким чином, цьогоріч  вихідний із шашликом по-скромному може обійтися в 400 – 500 гривень. І це, не враховуючи спиртних напоїв, з якими ця сума значно підросте. 

Але українці навчились економити на іншому. Приміром замість свинини не з меншим апетитом розійдуться курячі стегенця або крильця. Зрештою, аби компанія хороша, посмажити можна й ковбаску. 

l

«Давайте працювати таким чином, щоб у 2019 році нам не було соромно дивитися людям в очі, — закликав народних обранців, виступаючи з парламентської трибуни, Прем’єр-міністр Володимир Гройсман. – Ми знаємо, що 2018 рік має всі підстави бути успішним. Тож пропоную сьогодні йти далі для того, щоб дати справжню відповідь на всі виклики і бути чесними перед українськими громадянами».

Дехто вважає, що вже з середини травня може бути прийняте рішення про нову «мінімалку» в 4200 гривень. Й на цьому оптимістичні прогнози не закінчуються:  українцям «пророкують» 6200 гривень мінімальної зарплати в 2021 році. Але, боюся, що з нашими реаліями до того часу її вже нікому буде платити.

Вікторія ЗІНЧУК.

Забулася зимова паніка, коли експерти цілком серйозно прогнозували тридцять гривень за долар. Але сьогодні отримуємо стреси вже з інших причин…

Останнім часом американський долар утримується порівняно на низькій позначці (нині він коливається в рамках 26 гривень), а українська гривня демонструє дива витривалості і росту. Але разом з національною валютою ростуть і ціни на продукти.

— Ціни на м’ясо навряд чи стануть доступнішими для покупців, — вважає Олег, котрий реалізовує на привокзальному ринку, переважно, свинину. – Хоча порівняно з передвеликоднім періодом, ціна, наприклад, сала знизилась десь на десять гривень – зараз воно коштує 25-45 гривень за кілограм. Але у різних регіонах по-різному. Все залежить від виробника, адже вартість м’яса на прилавках пов’язана з затратною частиною – утримання тварин, годівля і т. д. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 521

Сьогодні своє існування без інтернету не можуть уявити більшість людей. В наше життя він увійшов дуже міцно і давно вже став не просто розвагою, а необхідністю, сучасною реальністю, від якої вже нікуди не дітися.

Якщо вірити даним статистики, то:

- в Америці інтернетом користуються близько 95% відсотків підлітків і 85% дорослих.

- Кожна сьома людина використовує facebook.

- до 2016 року, за прогнозами, кількість інтернет-користувачів складе близько трьох мільярдів, а це – практично половина всіх людей, що населяють Землю.

- якщо б інтернет був країною, за рівнем економіки він посів би  5 місце і тим самим випередив би  Німеччину.

Користь інтернету для людини

Більшість людей, особливо користувачів мережі, погодяться з твердженням, що інтернет – це величезне досягнення людства. Він є невичерпним джерелом інформації, що допомагає отримати необхідні знання та вирішити складні завдання. 

Всесвітня павутина допоможе стати розумнішим, ерудованішим, навчить багатьом цікавим речам.

Крім цього, користь інтернету полягає в тому, що він ніби стирає кордони між країнами або навіть континентами. Люди без проблем можуть спілкуватися, навіть якщо вони знаходяться один від одного на відстані тисяч кілометрів. 

Всесвітня павутина дає можливість відшукати нових друзів або навіть любов.

Час в інтернеті з користю можна провести, переглядаючи передачі, отримуючи нові знання, освоюючи іноземні мови. Деяким навіть вдається з його допомогою отримати нову професію або влаштуватися на хорошу роботу. 

Шкода інтернету для здоров’я

Звичайно, користь мережі величезна, і з цим не посперечаєшся. Проте шкода від  інтернету є чималою. Коли заходить мова про згубний вплив всесвітньої павутини, в першу чергу, говоримо про  інтернет-залежність. Та  це не просто якийсь міфічний термін.

Науково доведено, що близько 10% користувачів інтернету залежні від нього, причому третина з них вважають інтернет таким же важливим, як дім, їжа і вода. У Південній Кореї, Китаї і Тайвані інтернет-залежність вже розцінюють як проблему національного масштабу.

Однак не тільки цим може нашкодити інтернет. Занадто довге перебування за монітором  не кращим чином впливає на зір, перебування тривалий час в неправильних позах згубно позначається  на опорно-руховому апараті.

До недоліків інтернету можна віднести наявність у ньому інформації, здатної зашкодити психіці. За допомогою мережі шахраї можуть роздобути особисту інформацію про людину і використовувати її в своїх цілях. 

Інтернет для дітей

В наш час підростаюче покоління користується інтернетом навіть більше,  ніж дорослі. Користь інтернету для дітей теж велика. Це -  доступ до потрібної інформації, можливість розвиватися, вчитися, спілкуватися і знаходити нових друзів.

Багато хто з тінейджерів проводять в мережі більшу частину часу, причому не тільки вільного. Ні для кого не секрет, що інтернет істотно спрощує виконання домашніх завдань.

Вирішуючи багато завдань і знаходячи необхідну інформацію з допомогою інтернету, діти не тільки вчаться новому, але й все менше навантажують свій мозок. 

Навіщо годинами ламати голову над складним прикладом або згадувати потрібну формулу або правило, якщо відповідь можна знайти у всесвітній павутині?

Проте шкода інтернету для дітей більше виявляється зовсім не в цьому. Всесвітня мережа переповнена інформацією (порнографією, сценами насильства),  здатною зашкодити незміцнілій дитячій психіці. 

Крім цього, постійно перебуваючи у віртуальному світі, діти втрачають як  потребу, так і здатність спілкуватися з реальними людьми.

Дитина має більше шансів стати залежним від інтернету. Постійне перебування в мережі призводить до того, що діти мало рухаються, майже не бувають на свіжому повітрі. 

Це може стати причиною ожиріння, захворювань хребта, погіршення зору, безсоння, а ще, що не мало важливо, призвести до проблем неврологічного характеру.

l

Приблизно 30 років тому, коли батьки декого з нас були підлітками, то основними електронними засобами масової інформації вважалися телевізор і радіо. А телефони, які в ті часи, зазвичай,  були стаціонарними, використовували лише для розмов. 

Тож, як бачимо, своє повсякденне життя вони вважали  цілком комфортним і без всіляких гаджетів, які в прямому значенні цього слова заполонили  наше життя.

Нині дехто, сам того не розуміючи, вже давно став рабом електронних «іграшок», не підозрюючи, що страшна залежність  щоденно «косить»  ряди українців. 

«Якийсь час  я не могла вийти з дому, не глянувши на свою веб-сторінку – раптом там з’явилось щось новеньке. Нерідко бувало, що, прокинувшись  серед ночі, «лізла в Інтернет», оновлювала свій блог», - говорить дев’ятикласниця  Богдана.

Дівчина ще нещодавно абсолютно  не реагувала на вмовляння батьків поберегти своє здоров’я (бо й так зір до цього був поганий). Лише візит до лікаря переконав юнку в тому, що батьки мали рацію.

І таких прикладів, на превеликий жаль, немало…

В повсякденному житті можна  побачити багато «плюсів» і «мінусів» інтернету, який в буквальному значенні цього слова присутній скрізь та  всюди. Почнемо, як-то кажуть,  з малого – з самого початку.

Прокинувшись   вранці, більшість із нас відразу вмикають комп’ютер. Це, свого роду, стало вже звичкою. Тут можна переглянути свіжі новини, фільм, який не бачили вчора чи просто почитати якусь корисну інформацію.

Маля уважно спостерігає за мамою і татом, тому й саме, як не дивно, з раннього віку починає рученятами перебирати по клавіатурі, уважно «вивчати» чудо-техніку, яка згодом стане для неї «забавлянкою».  А батьки так і не розуміють, чим це може в майбутньому обернутися для їхнього чада.

А потім виходить так, що дитина просто «не може» без мультиків на планшеті, чоловік – без електронних  ігор, годинами сидячи перед ноутбуком, а господиня дому – без улюблених соціальних мереж.

Тож, як радять психологи, аби не стати залежним, потрібно вчити себе  (дітей) обходитися без соцмереж: користуватися Інтернетом  в разі  нагальної  необхідності, а не так, заради розваги, або, щоб просто «вбити» час. Мовляв, раніше ви ж якось жили без цього…

l

Ми відволікаємось на повідомлення під час обіду з друзями чи романтичного побачення, заповнюємо хвилини очікування переглядом стрічки новин у Facebook, або перевіряємо пошту, коли нам нудно.

Такі тенденції породжують нові терміни та поняття. Наприклад, номофобія – страх опинитися без мобільного телефона.

Приміром, в одній із американських шкіл директорка зобов’язалася виплатити 100 доларів кожному своєму учню, який зможе відмовитися від гаджетів щовівторка протягом усього літа. Загалом – 11 днів.

З’явилося навіть поняття “цифровий детокс”. Тобто період, коли людина свідомо відмовляється від гаджетів, аби відпочити, зануритися у себе, попрацювати або поринути у творчість.

Так, до цього руху, зокрема, долучилися працівники компанії Apple: колишній виконавчий директор компанії Тоні Фаделл  заявив, що людство має детальніше вивчити наслідки цифрової залежності та пом’якшити шкідливий вплив цього явища.

На всьому цьому починають заробляти найбільш винахідливі: автори жіночих журналів та сайтів на лайфстайл-тематику готують матеріали з порадами, як відмовитися від смартфонів та планшетів і пояснюють, навіщо це потрібно.

Створюються спільноти, де можна проводити час поза інтернетом разом із однодумцями, які також “сидять” на цифровому детоксі: йога-табори, туристичні поїздки у гори, танцювальні чи театральні гуртки або корпоративні вечори, де заборонено використовувати цифрові девайси.

Зловживання гаджетами також призводить до проблем із пам’яттю. Раніше, до появи мобільних телефонів, чи не кожна людина могла без проблем запам’ятати з десяток телефонних номерів своїх близьких та рідних, аби у разі необхідності подзвонити з телефона-автомата.

Сьогодні більшість з нас покладається на інтернет та смартфон. Потрібну адресу легше знайти завдяки Google Maps, номери збереже телефонна книга, а про дні народження нагадає сповіщення у Facebook.

Замість того, аби порахувати числа в голові, тепер легше просто відкрити калькулятор, а потрібну інформацію легше загуглити, аніж напружитися та згадати самотужки.

«Соцмережа вже встигла наламати таких дров, що все більше і більше людей, які навіть самі з нею працюють, тим чи іншим чином радикально обмежують кількість фастфуд-контенту, який їм підсовують…

За інфо, розвагами, відео, новинами – куди завгодно, тільки далі від безкінечної стрічки-жувачки, що грає на найпростіших людських слабкостях.  І не хвилюйтеся, нічого  ви не пропустите. А якщо і пропустите, то  й що?”, — підсумовує один із психологів своє дослідження з приводу так званої технологічної залежності. 

Тож робімо і ми правильні висновки!

Підготувала Орися ФІЛІПЧУК.

Сьогодні своє існування без інтернету не можуть уявити більшість людей. В наше життя він увійшов дуже міцно і давно вже став не просто розвагою, а необхідністю, сучасною реальністю, від якої вже нікуди не дітися.

Якщо вірити даним статистики, то:

- в Америці інтернетом користуються близько 95% відсотків підлітків і 85% дорослих.

- Кожна сьома людина використовує facebook.

- до 2016 року, за прогнозами, кількість інтернет-користувачів складе близько трьох мільярдів, а це – практично половина всіх людей, що населяють Землю.

- якщо б інтернет був країною, за рівнем економіки він посів би  5 місце і тим самим випередив би  Німеччину.

Користь інтернету для людини

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 6205

Уродженка Дубового Богдана Постолюк посіла четверте місце у Західній Німеччині на змаганнях з бодібілдингу, які відбулися 6 травня у місті Райнбах, і невдовзі візьме участь у загальнонімецьких змаганнях.

Вона представляла федерацію NAC (National Athletik Committee), виступала у категорії фігур.

«Ця категорія не дуже популярна серед жінок, бо там має бути суттєво більше м’язової маси. Не багато вирішують таке робити, – розповіла Богдана та поділилась очікуваннями від майбутніх змагань. – Хочеться ввійти в п’ятірку, я викладаюсь на повну».

До слова, наступний етап відбудеться 19 травня.

Дівчина родом із села Дубового Ковельського району. Навчалась у СНУ імені Лесі Українки на географічному факультеті. Під час навчання захопилась спортом. 

Влітку 2013 року вона виїхала в Німеччину, щоб розвивати свою спортивну кар’єру. 

У 2014 році Богдана Постолюк брала участь у трьох змаганнях із фітнес-бікіні, згодом вирішила перейти в категорію фігур.

До слова, готується дівчина до виступів самостійно та сама займається тренерською діяльністю.

ВолиньPost.

Уродженка Дубового Богдана Постолюк посіла четверте місце у Західній Німеччині на змаганнях з бодібілдингу, які відбулися 6 травня у місті Райнбах, і невдовзі візьме участь у загальнонімецьких змаганнях.

Вона представляла федерацію NAC (National Athletik Committee), виступала у категорії фігур.

«Ця категорія не дуже популярна серед жінок, бо там має бути суттєво більше м’язової маси. Не багато вирішують таке робити, – розповіла Богдана та поділилась очікуваннями від майбутніх змагань. – Хочеться ввійти в п’ятірку, я викладаюсь на повну».

До слова, наступний етап відбудеться 19 травня.

Дівчина родом із села Дубового Ковельського району. Навчалась у СНУ імені Лесі Українки на географічному факультеті. Під час навчання захопилась спортом. 

Влітку 2013 року вона виїхала в Німеччину, щоб розвивати свою спортивну кар’єру. 

У 2014 році Богдана Постолюк брала участь у трьох змаганнях із фітнес-бікіні, згодом вирішила перейти в категорію фігур.

До слова, готується дівчина до виступів самостійно та сама займається тренерською діяльністю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 369