Кажуть, що талант бере свій початок ще з раннього дитинства. А кожна людина народжується із зернятком у руці. Тільки треба знайти поле, де це зерно найкраще проросте.  Дванадцятирічна ковельчанка Анастасія Василевська, не дивлячись на юні роки, досить перспективна, розсудлива, комунікабельна, з іскрою в очах і  відкритим серцем. 

Дівчина – гідна представниця нової генерації української молоді, щиро любить свій край, родину, Батьківщину, дороге і  миле місто Ковель.

Напередодні державного свята – Дня Незалежності України ми поспілкувались з Анастасією Василевською, довідались про мрії, захоплення, про те, якою сучасна ковельчанка бачить Україну сьогодні та  в майбутньому.

— Анастасіє, розкажи трішки про себе. Де навчаєшся, чим займаєшся у вільний час?

— Навчаюсь в Ковельській міській гімназії імені Олени Пчілки. Навчатимусь у 7 класі. Дуже подобається, адже в нашому навчальному закладі найкращі педагоги-наставники, котрі дають нам не тільки достойні знання, а й вміють зацікавити, викладати так, щоб не залишити байдужим жодного вихованця. Найбільше до душі це англійська та німецька мови. Вважаю, що їх знання дають великі можливості для спілкування, будують своєрідний місточок, аби уникнути бар’єрного спілкування у будь-якій країні світу. Звісно, вимову і граматику слід постійно вдосконалювати, тому не полишаю занять у  літній період. Якщо відверто, то вже занудьгувала за рідною гімназією, хочеться побачитися з друзями, однокласниками, улюбленими викладачами.

— Скажи, будь ласка, окрім школи, чим ти займаєшся ще? Чи маєш якісь захоплення?

— Не уявляю себе без пісні, адже вона завжди надихає, зворушує, створює настрій. Коли навіть якийсь прикрий момент  чи зіпсований настрій, все вмить змінюється, коли співаю. Ти окрилений, піднімаєш свій дух, а  музична творчість – це завжди задоволення. 

Займаюсь вокалом з семи років у студії сучасного співу «Надія», що діє при Народному домі «Просвіта» (керівник Ірина Новожилова). Вона не тільки найкращий педагог, а підтримка, мудра наставниця, котра вболіває за нас, вихованців, як мама. 

Ще дуже люблю танцювати. До вподоби – танці в спортивному стилі. Сучасні, драйвові, запальні. Аж дух перехоплює, коли бачу професійну хореографію.

— Анастасіє, як ти провела літо?

— Люблю літню пору, адже це найкращий період для дитини, коли вона може відпочити в колі рідних і друзів. Разом з найкращими у світі батьками – татом Сергієм та мамою Лідією побували на багатьох волинських озерах, мали змогу набратися сил і натхнення від неповторної краси рідного краю. Відверто скажу, що я  відкрита для спілкування, легко йду на контакт з людьми, завжди подобаються нові знайомства і подорожі. Це так захоплює!

— Ким же ти мрієш стати?

— Мрію стати  лікарем-хірургом. Це досить непроста  і серйозна професія, але дуже потрібна людям.

Уявіть лишень: скільки життів можна врятувати за допомогою хірургічного скальпеля! Можливо, дехто скаже, що хірургія – не для дівчат і  жінок. Але, все ж таки, мрію вступити саме до медичного університету, тому наполегливо вивчаю біологію, яка,  до речі, подобається не менше іноземних мов. Впевнена, що професію слід обирати серцем. Лише ті навчання і  робота, які любиш і  подобаються, будуть вдаватися, а  тоді можна цілком себе реалізувати.

— Анастасіє, ти, мабуть, не випадково вбрана у вишиванку. Напевно, знаєш, що наближається  24 серпня – День Незалежності України. Якою уявляєш Україну, коли станеш дорослою?

— На мою думку, кожен свідомий громадянин нашої держави повинен не тільки одягатися в національне вбрання, а й  знати і поважати рідну мову, адже це – символ Незалежності держави.  Ми повинні оберігати її волю і  незалежність, аби ніхто не міг зазіхнути на наші кордони. У людини Батьківщина повинна бути одна-єдина, як і  родина, тому наше завдання – шанувати її культуру,  історію, звичаї, примножувати її традиції. 

Пишаюсь тим, що я  та мої батьки – українці. В майбутньому  бачу Україну вільною, прекрасною, квітучою,  європейською.

Розмову вела

 Світлана ТРОЦЮК.

НА ЗНІМКУ: юна ковельчанка Анастасія ВАСИЛЕВСЬКА.

Фото 

Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Кажуть, що талант бере свій початок ще з раннього дитинства. А кожна людина народжується із зернятком у руці. Тільки треба знайти поле, де це зерно найкраще проросте.  Дванадцятирічна ковельчанка Анастасія Василевська, не дивлячись на юні роки, досить перспективна, розсудлива, комунікабельна, з іскрою в очах і  відкритим серцем. 

Дівчина – гідна представниця нової генерації української молоді, щиро любить свій край, родину, Батьківщину, дороге і  миле місто Ковель.

Напередодні державного свята – Дня Незалежності України ми поспілкувались з Анастасією Василевською, довідались про мрії, захоплення, про те, якою сучасна ковельчанка бачить Україну сьогодні та  в майбутньому.

— Анастасіє, розкажи трішки про себе. Де навчаєшся, чим займаєшся у вільний час?

— Навчаюсь в Ковельській міській гімназії імені Олени Пчілки. Навчатимусь у 7 класі. Дуже подобається, адже в нашому навчальному закладі найкращі педагоги-наставники, котрі дають нам не тільки достойні знання, а й вміють зацікавити, викладати так, щоб не залишити байдужим жодного вихованця. Найбільше до душі це англійська та німецька мови. Вважаю, що їх знання дають великі можливості для спілкування, будують своєрідний місточок, аби уникнути бар’єрного спілкування у будь-якій країні світу. Звісно, вимову і граматику слід постійно вдосконалювати, тому не полишаю занять у  літній період. Якщо відверто, то вже занудьгувала за рідною гімназією, хочеться побачитися з друзями, однокласниками, улюбленими викладачами.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 751

Пісочненці дружно Й весело відзначили День села

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 923

"Золото в тарілці": п'ять страв 

зі свіжої кукурудзи

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 550

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 419

Бджолярів з давніх-давен шанували на українській землі.  Відомо, що секрети заготівлі меду відкриваються лише дбайливим і працьовитим. 

З відчуттям гармонії з природою, із знанням справи присвячує вільний час старовинному ремеслу Микола ПАВЛЮЧИК із Колодяжного (на знімку). У садку, поблизу родинного обійстя,  трудолюбивий господар  утримує 14 вуликів із бджолосім'ями.  

– Цілющий мед – це дар Землі та Сонця, має  не тільки корисні, а й  лікувальні властивості, – каже  Микола Іванович. – Для збирання меду цей рік дуже вдалий.

Щодня чоловік дбайливо доглядає  свою пасіку. Завжди в усьому йому допомагає турботлива  дружина Віра Федорівна. 

Недарма ж бо кажуть: "Мед  на столі – радість у господі". З ним дружна родина Павлючиків відзначає свята, пригощає гостей, продовжуючи славні традиції наших пращурів.

Вітаємо усіх бджолярів Ковельщини із Днем пасічника, яке в Україні відзначають 19 серпня! Нехай Ваше життя буде багатим на щастя, добро, доля стелиться барвистим рушничком достатку, Божої благодаті та щедрого медозбору!

Заодно святкові вітання шлемо усім читачам нашої газети, адже наступної неділі – Преображення Господнє, або Яблуневий (Другий) Спас. З цієї нагоди зичимо кожній родині Божого благословення, благополуччя і достатку, мирного неба над головою, яке так потрібне сьогодні українському народу!

Світлана ТРОЦЮК.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Бджолярів з давніх-давен шанували на українській землі.  Відомо, що секрети заготівлі меду відкриваються лише дбайливим і працьовитим. 

З відчуттям гармонії з природою, із знанням справи присвячує вільний час старовинному ремеслу Микола ПАВЛЮЧИК із Колодяжного (на знімку). У садку, поблизу родинного обійстя,  трудолюбивий господар  утримує 14 вуликів із бджолосім'ями.  

– Цілющий мед – це дар Землі та Сонця, має  не тільки корисні, а й  лікувальні властивості, – каже  Микола Іванович. – Для збирання меду цей рік дуже вдалий.

Щодня чоловік дбайливо доглядає  свою пасіку. Завжди в усьому йому допомагає турботлива  дружина Віра Федорівна. 

Недарма ж бо кажуть: "Мед  на столі – радість у господі". З ним дружна родина Павлючиків відзначає свята, пригощає гостей, продовжуючи славні традиції наших пращурів.

Вітаємо усіх бджолярів Ковельщини із Днем пасічника, яке в Україні відзначають 19 серпня! Нехай Ваше життя буде багатим на щастя, добро, доля стелиться барвистим рушничком достатку, Божої благодаті та щедрого медозбору!

Заодно святкові вітання шлемо усім читачам нашої газети, адже наступної неділі – Преображення Господнє, або Яблуневий (Другий) Спас. З цієї нагоди зичимо кожній родині Божого благословення, благополуччя і достатку, мирного неба над головою, яке так потрібне сьогодні українському народу!

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 554

Погода у Ковелі  

16 – 22 серпня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 632

Мертві сорому 

не мають. А ми?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 701

Для щастя треба зовсім

  небагато –

Вродися для добра і вдайся

 до роботи.

Ці слова пригадались, коли почула про Ніну Миколаївну Бояркіну від радошинських ветеранів. Звичайно, в селі багато чуйних, працьовитих жінок. Але Ніна Миколаївна   особлива.

Ми зустрілися у медпункті в селі, де вона – санітарка. Робота, на перший погляд, ніби з легких. Але скільки треба попрацювати, щоб у п'яти кімнатах все "дихало" чистотою, свіжістю, порядком. І халати, сніжно-білі, накрохмалені  її руками, чекають сільського фельдшера. Але, на жаль, вже деякий час його нема. Приїжджають то один, то інший. З Мельниці приїжджала, нині Ольга Чепенюк з Байківців не забуває.

Ніна Миколаївна переконана: в селі повинен бути свій спеціаліст. Люди старші, хворіють часто. З радістю розповідає, як колись працювала Людмила Володимирівна Наквацька. Це була "сільська докторка", знаюча, ніколи не рахувалась з часом. Хоч приміщення старе, тісне, треба було палити грубки, але Радошинський ФАП завжди служив прикладом. Багато чого у Людмили Володимирівни навчилась і Ніна Миколаївна. І нині ці навики використовує в своїй роботі. Вона чуйно ставиться до відвідувачів, чим може – допоможе. Навіть тиск поміряє, температуру, щось порадить, викличе "швидку".

Галина Олексіївна Степанюк, голова місцевої ветеранської організації, схвально говорить про Ніну Миколаївну: "Їй тільки "папірця" не вистачає, а  першу допомогу сама успішно може надати". "Вона в нас добра помічниця для ветеранів, бо тільки першу половину дня в медпункті, а після обіду – листоноша. Ось тут вона нам і допомагає", – говорить за  пенсіонерів сіл Радошина і Мар'янівки Галина Олексіївна.

Бо разом з турботою про те, щоб періодику люди одержали вчасно, Ніна Миколаївна кожному проплатить  і рахунок за світло, і податок земельний. Не треба старшим ветеранам десь їхати. А ще виконує прохання і приносить до їх домівок різноманітні товари, ліки.

"Чи тяжко?” – запитую. "Ні, – усміхається моя співрозмовниця.  –Коли тепло – велосипед виручає, буває по три великі сумки везу, а взимку запрягаю домашнього коника (на знімку). Особливо в Мар'янівку ніби й важко добиратися, але коли прийдеш до одинокої хворої, то розумієш: така послуга ой, як потрібна. Та й діти радо зустрічають, адже магазину в селі немає…

А ще передплата газет. Колись в кожну хату ішло по 3-5 видань, а нині доводиться економити гроші".

Ось так поєднує дві посади Ніна Миколаївна, бо не хоче сидіти без роботи, завжди знаходиться між людьми. Змалку привчилась до праці. Мама весь час працювала дояркою. Робота важка, виснажлива. Тож чотирьом дітям доводилось виконувати різні доручення по господарству, ще й на ферму бігати допомагати неньці.

Після закінчення школи вступила в торговельний технікум і отримала диплом повара – дуже любила цю роботу. Вже і в Ковелі влаштувалась. Але… Її обранець Микола нікуди не хотів виїжджати  із села, тож Ніну любов покликала до села. Відтоді будують своє сімейне життя. Їх радість – донька Оксана – після закінчення торгово-економічного інституту в Києві живе, там і працює. Летять на канікули до бабусі і дідуся столичні онучата, бо село – це свіже повітря, овочі, фрукти.

Син Сергій – будівельник, має "золоті” руки. “Йому б будувати”, – і сльози туманять очі, адже перебуває на Сході в ООС. Болить серце батьків. Кожен день в тривозі. Хоч солдат і  заспокоює батьків, щоб не хвилювались, але це ж війна. Чим можна заспокоїти материнське серце, які слова підібрати?

"Добре, – говорить Ніна Миколаївна, – що люди підтримували і підтримують. Священик нашої церкви отець Іоан постійно молиться за хлопців".

Кажуть, що матері люблять своїх дітей у добрі, а найбільше – у біді. От і все відходить на другий план, а головне, щоб мир був в країні, аби  живими, здоровими повернулись усі діти – це найголовніше для Ніни Миколаївни, це у неї, як молитва.

"Колись про війну знала з розповідей, кіно, книги, а нині вона прийшла в мою хату, моє  серце, в мої сни. Як же так сталось, що в світі надломилось, що ніби у мирний час діти взяли зброю в руки, вмирають, бачать всі жахи війни. Чому?" – ніяк не може знайти відповіді Ніна Миколаївна. Біль свою тамує в роботі, між людьми.

Старається робити добро, допомогти тим, хто потребує допомоги. Адже, як говорить священик: "Треба завжди знайти час вислухати старшу людину, бо на старості вас не буде кому слухати".

Ось і старається Ніна Миколаївна жити життям села, його болями, радощами. Старається встигнути скрізь і дома навести лад, і по господарству "побігати", і на репетицію до клубу піти. А в неділю – до церкви помолитись за здоров'я, за мир, за благополуччя  дітей, онуків. Таке її кредо, така вона вся без цього не може, бо тут вона щаслива в своєму селі. Не шукає легкого. 

Ніна Миколаївна – жінка добра, чуйна, з відкритим серцем, добротою в душі твердо іде по життю.

Валентина СІЧКАР.

Ці слова пригадались, коли почула про Ніну Миколаївну Бояркіну від радошинських ветеранів. Звичайно, в селі багато чуйних, працьовитих жінок. Але Ніна Миколаївна   особлива.

Ми зустрілися у медпункті в селі, де вона – санітарка. Робота, на перший погляд, ніби з легких. Але скільки треба попрацювати, щоб у п'яти кімнатах все "дихало" чистотою, свіжістю, порядком. І халати, сніжно-білі, накрохмалені  її руками, чекають сільського фельдшера. Але, на жаль, вже деякий час його нема. Приїжджають то один, то інший. З Мельниці приїжджала, нині Ольга Чепенюк з Байківців не забуває.

Ніна Миколаївна переконана: в селі повинен бути свій спеціаліст. Люди старші, хворіють часто. З радістю розповідає, як колись працювала Людмила Володимирівна Наквацька. Це була "сільська докторка", знаюча, ніколи не рахувалась з часом. Хоч приміщення старе, тісне, треба було палити грубки, але Радошинський ФАП завжди служив прикладом. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 684

Пенсійному фонду України до кінця року може не вистачити ще, як мінімум, 12 мільярдів гривень на виплату пенсій… Що відбувається? До чого слід готуватися? Про це розповідають “Сільські вісті”.

Як відомо, у країні діє солідарна пенсійна система. Тобто щомісячні виплати пенсії здійснюються з єдиних соціальних внесків (ЄСВ), які вираховують із заробітків офіційно працевлаштованих громадян. Таким чином, молодше покоління утримує старше. На жаль, про гідно забезпечену старість не йдеться: українські пенсії сьогодні найнижчі в Європі.

Чому це так, стає зрозумілим, коли подивитися демографічну статистику. Сьогодні у країні отримують пенсію 11,9 мільйона громадян, із яких понад 9,1 мільйона — за віком. У середньому чоловіки живуть на пенсії (після 60 років) 14,8 року, а жінки — 19,9 року. При цьому загальна частка пенсіонерів у суспільстві зростає. Так, іще 1959-го українців старше 60 років було 11%, 2001-го — 21%, 2010-го — 23%, 2018-го — 25%... За прогнозом соціологів Інституту демографічних досліджень, якщо ця тенденція збережеться, то вже 2032 року громадян віком від 20 до 60 років буде на 10% менше, ніж тих, хто старше 60 років, а 2050-го й поготів — на 10 працюючих припадатиме 17 пенсіонерів.

І без того нині в країні на 10 офіційно працевлаштованих припадає дев’ять пенсіонерів. Замислімось, а скільки ж мають заробляти молодші покоління українців, щоб їхній єдиний соціальний внесок, який поповнює ПФУ, прирівнювався до розміру пристойного прожиткового рівня для пенсіонера? За підрахунками економістів – 50 тисяч гривень. Чи й більше. Фантастика якась. То звідки ж, питається, взятись пристойним пенсіям?

l

Саме через демографічну кризу в країні запроваджена ще в роки СРСР солідарна пенсійна система й затріщала по швах. Адже ЄСВ — давно дотаційний податок, який далеко не покриває потреб Пенсійного фонду. Його ледь «нашкрібається» на 67% пенсійних виплат! Нестачу ПФУ компенсує за рахунок державних дотацій, які забезпечує Мінфін.

Оскільки пенсії у нашій країні виплачуються буквально «з коліс» (ті ж внески ЄСВ за липень спрямовуються на липневі пенсії), то у разі їхньої затримки всі планові виплати летять шкереберть.

Звичайно, уряд залагоджує проблему в авральному порядку, не допускаючи відкритих народних протестів. Але питання в тому, в який спосіб це буде зроблено – за рахунок чого або кого. І будьте певні: «дірищу» завбільшки 12 мільярдів гривень у Пенсійному фонді опосередковано доведеться латати платникам податків.

Як довго може тривати ручне «регулювання» солідарної пенсійної системи? На жаль, з огляду на вищеназвані демографічні тенденції, до яких додається й дедалі зростаючий відтік співвітчизників на заробітки за кордон, експерти дають доволі невтішний прогноз — може статися так, що пенсіонерам в Україні не буде з чого виплачувати пенсії.

l

Що може врятувати Пенсійний фонд від збоїв? Більшість розвинених країн уже давно перейшли на накопичувальну пенсійну систему, коли кожний працюючий громадянин, поки він трудиться, накопичує собі кошти на власному індивідуальному пенсійному рахунку.

При цьому пенсійні фонди Великої Британії, Польщі, Франції із цими коштами працюють — не просто акумулюють їх на своєму рахунку (як це робить наш ПФУ), а вкладають виплати під певний відсоток. Можуть, наприклад, інвестувати в облігації. Тобто гроші «крутяться». І коли виникає якась непередбачувана ситуація, вона вирішується з доходу, отриманого від їх розміщення.

Україна конче потребує запровадження подібної накопичувальної пенсійної системи замість солідарної. Але зрозуміло, що із нашою кризовою економікою і мізерними фінансами Пенсійному фонду поки що нема куди й інвестувати. Держава біднішає.

Крім того, у передових країнах існує система недержавних пенсійних фондів. У нас теж набереться з десяток великих системних недержавних фондів, які працюють за принципом накопичувальної системи. Вони відкривають рахунок, ця сума інвестується у цінні папери, і коли людина виходить на пенсію, вона має кошти з певних доходів. 

l

Чому в Україні досі не запроваджено накопичувальної системи? Висновок напрошується тільки такий: тому що нинішня неефективна солідарна вигідна владцям, які заробляють на ній політичний капітал і рейтинги.

При солідарній пенсійній системі кожен політик іде на вибори з гаслом: «Я вам забезпечу достойні пенсії!». Проте коли пенсійна система буде накопичувальною, ця обіцянка втрачає сенс, адже кожний пенсіонер отримає рівно стільки, скільки він накопичив.

Чи не тому пенсійна псевдореформа, яку уряд «провернув» минулої осені, провалилась? Бо обіцянка запровадити для певної вікової категорії населення багатостраждальну накопичувальну систему так і залишилась обіцянкою. 

Процес досі не запущений народними депутатами. Наші політики просто не готові до таких змін. Такими чином, пенсійна система, а з нею і вся Україна залежать, по суті, від політичного «розкладу».

Солідарна пенсійна система з величезними труднощами тримається на плаву «солідарної відповідальності співвітчизників». Тим часом фінансова проріха у Пенсійному фонді не зменшується. А молоді люди, які не можуть знайти офіційну роботу і здебільшого працевлаштовуються на зарплати «у конверті», вже звикаються з думкою, що в рідній державі для них пенсійних перспектив узагалі немає.  

Немає сумнівів, що після президентських і парламентських виборів, які відбудуться наступного року, політики, що стануть біля керма, вийдуть до народу і скажуть: «Треба щось робити з цією пенсійною системою. Попередники все розвалили». 

І почнеться нова політично кон’юнктурна пенсійна псевдореформа…

Олена КОЩЕНКО.

Пенсійному фонду України до кінця року може не вистачити ще, як мінімум, 12 мільярдів гривень на виплату пенсій… Що відбувається? До чого слід готуватися? Про це розповідають “Сільські вісті”.

Як відомо, у країні діє солідарна пенсійна система. Тобто щомісячні виплати пенсії здійснюються з єдиних соціальних внесків (ЄСВ), які вираховують із заробітків офіційно працевлаштованих громадян. Таким чином, молодше покоління утримує старше. На жаль, про гідно забезпечену старість не йдеться: українські пенсії сьогодні найнижчі в Європі.

Чому це так, стає зрозумілим, коли подивитися демографічну статистику. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 554

З 2012 року благодійний фонд Степана Івахіва "Патріоти Волині" бере активну участь в святкуванні днів сіл та селищ на території виборчого округу народного депутата. Добру традицію підтримують і донині: 5 серпня за дорученням Степана Івахіва помічник нардепа Наталія Маленицька  привітала з Днем села жителів Дрозднів та Пісочного.

У фойє клубу села Дроздні – ніде яблуку впасти. Увагу місцевих та гостей   привертає гастрономічна виставка:  мешканці кожної вулиці до свята  підготували експозицію домашніх кулінарних шедеврів. Авторським стравам дрозднівських господинь того дня міг би позаздрити не один шеф-кухар волинських ресторанів!   

– Спробуйте наші бутерброди, піцу, м'ясні страви, – запрошує до столу з табличкою "Осередки"  Ольга Гілюта. – Ми живемо якраз посередині села, в самому центрі Дрозднів. Звідси й назва вулиці – Осередки...

Цікавимось: скільки часу знадобилося господиням, аби приготувати увесь цей гастрономічний достаток?

–  Готували всю ніч, було не до сну! Але всі старалися:  навіть пенсіонери здавали по 20 гривень, щоб закупити необхідні продукти, – не без гордості за своїх сусідів зауважує пані Ольга. – Зате, ось бачите результат! Пригощайтеся... (на знімку вгорі –   одна з кулінарних команд села Дрозднів). 

Біля кожного столу залюбки дегустують страви. Окрім оригінальних рецептів, відчувається, що в кожну з цих страв господині вкладали  душу.

– Куховарили всі: від малого до старого, – розповідає Тетяна Толмач з вулиці Загадки. –  Діти та літні люди ліпили вареники, ми смажили млинці. Тепер  пригощаємо: когось – за пісню, хто не так подивиться – тому продамо, а хто сподобається – того й так нагодуємо...

Весела кулінарна прелюдія задає загальний тон свята (на знімку в центрі – під час оглядин кулінарної виставки).

– Ніби обійшов всі вулиці села, – жартує голова райдержадміністрації Віктор Козак після оглядин фуд-корту. І уже серйозно додає:  – Ще раз переконуюсь, що  такі свята сьогодні потрібні: вони об'єднують людей, гуртують  громаду. Вчать пам'ятати історію та підтримувати традиції своєї маленької батьківщини. А такі села, міста та містечка в сукупності, зрештою,  і утворюють нашу спільну Вітчизну – Україну!

Багато щирих слів та привітань прозвучало і з головної сцени свята.  Дрозднівський сільський голова Ніна Колочун подякувала односельцям, що  ті активно відгукнулися на пропозицію відсвяткувати День села: 

– Знаю, що у всіх зараз багато роботи: жнива, клопоти по домашньому господарству. Але ми сьогодні вкотре довели, що вміємо не лише  працювати, а й відпочивати...

Про особливе значення селянської праці, повагу до людей, які працюють на землі, йшлося й у вітальній телеграмі народного депутата України Степана Івахіва. Її жителям Дрозднів зачитала помічник народного депутата Наталія Маленицька. До побажань здоров'я, миру і достатку додалися і цінні призи  для  святкової лотереї, які традиційно надав благодійний фонд Степана Івахіва "Патріоти Волині".  Розіграш призів викликав справжній ажіотаж, а той, кому найбільше поталанило, виграв суперприз лотереї – пилосос. 

Гарного настрою присутнім додали і самодіяльні артисти – учасники святкового концерту на сцені сільського будинку культури.

l

Зі спільної молитви розпочали урочистості з нагоди дня села у Пісочному. На сільському стадіоні впродовж дня відбувалися спортивні змагання. Там же змонтували і виставку робіт місцевих майстринь "Від минулого – до сьогодення". На ній представили вироби з льону (колекція вчительки Валентини Федік), ткані рушники, старовинні та сучасні вишивки та одяг. 

В Пісочному рукоділлям займаються люди різного віку. 29-річна Тетяна Мельничук, наприклад, створює свої картини та ікони бісером. А от 86-річна Ксенія Савлюк і до сьогодні вишиває хрестиком на полотні.

– У свої літа ця жінка має не лише терпіння до такої роботи, а й чудовий зір: вона в мене ще книжки бере додому читати! – захоплено розповідає про  старійшину цеху рукодільниць сільський бібліотекар Тетяна Северенюк. – Наше село багате талантами...

У справедливості таких слів міг переконатися кожен з глядачів святкового концерту в Пісочному. Дотепні жарти, яскраві костюми та неймовірна експресія вирізняли на сцені  юних театралів з драматичного гуртка "Кумасі" (на знімку внизу).

– Навіть не сподівалися на такий успіх, – зізнається за лаштунками сцени директор будинку культури Надія Магаль. – Всі артисти – це діти з нашої школи. Перший раз виступаємо на День села: самі написали сценарій, вивчили  ролі, готували сценічні костюми... Хвилювалися, звичайно. Але вже по аплодисментах зрозуміли: все вдалося!

– Велика заслуга в підготовці концерту нашої завклубом Надії Павлівни, – підсумовує в. о. старости села Пісочного Володимир Кізей. – В адміністративному центрі нашої ОТГ – Поворську є музична школа. Там багато наших дітей навчаються, розвивають свої творчі здібності. Тому й на сцену є кому виходити...

Дев'ятикласниця Віка Потолкова ледве встигає переодягати сценічні костюми: вона і в театрали записалася, і в танцюристи. А пісні під бандуру у виконанні дівчини –  справжній майстер-клас народного мистецтва.

– Віка дуже талановита дівчинка, має чудовий голос –розповідає вчитель по класу бандури Поворської музичної школи Світлана Музичук. –  Вона й у загальноосвітній школі добре вчиться, але мріє виступати на сцені як бандуристка. Віка у нас на всіх концертах – на перших ролях. Скрізь встигає... (на знімку праворуч – Вікторія Потолкова разом зі своєю вчителькою по класу бандури Світланою Музичук).

Звернулися у Пісочному і до народних обрядів: на імпровізованому весіллі в ролі нареченої був ... депутат районної ради Сергій Кондратюк, а за нареченого - соціальний працівник Наталія Пахольчук. Учасниками обряду-постановки були також багаторічний начальник відділення зв'язку Лідія Антонюк та Заслужений працівник сільського господарства України Нінель Абрамчук. Цікаво, що уся ця весела весільна команда, мешканці однієї вулиці – Зеленої.

– Свято села – це чудовий привід зустрітися у родинному колі, поспілкуватися з друзями, порозважатися в конкурсах та змаганнях, – ділиться враженнями голова Поворської ОТГ Сергій Семенюк. – Людям це потрібно, тому їх стільки й зібралося на стадіоні. Дякую всім, хто відгукнувся. І всім, хто допоміг в організації цього свята і допомагає нашій громаді у повсякденних буднях.

Вітальною телеграмою привітав жителів Пісочного і народний депутат України Степан Івахів: її зі сцени зачитала помічник нардепа Наталія Маленицька.  А благодійний фонд Степана Івахіва "Патріоти Волині" подарував пісочненцям  цінні призи для святкової лотереї.

Сергій Семенюк також вручив Наталії Маленицькій Почесну подяку сільського голови для Степана Івахіва та його благодійного фонду "Патріоти Волині" “За  активну життєву позицію, громадську діяльність, виконання депутатських обов'язків, вміння працювати з людьми і для людей та вагомий особистий внесок у розвиток села Пісочного". 

Олексій Тіщенко.

Фото автора.

З 2012 року благодійний фонд Степана Івахіва "Патріоти Волині" бере активну участь в святкуванні днів сіл та селищ на території виборчого округу народного депутата. Добру традицію підтримують і донині: 5 серпня за дорученням Степана Івахіва помічник нардепа Наталія Маленицька  привітала з Днем села жителів Дрозднів та Пісочного.

У фойє клубу села Дроздні – ніде яблуку впасти. Увагу місцевих та гостей   привертає гастрономічна виставка:  мешканці кожної вулиці до свята  підготували експозицію домашніх кулінарних шедеврів. Авторським стравам дрозднівських господинь того дня міг би позаздрити не один шеф-кухар волинських ресторанів!   

– Спробуйте наші бутерброди, піцу, м'ясні страви, – запрошує до столу з табличкою "Осередки"  Ольга Гілюта. – Ми живемо якраз посередині села, в самому центрі Дрозднів. Звідси й назва вулиці – Осередки...

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 980