Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 5 березня 2026 року №10 (13019)

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

02.08.2018
Від  четверга 
до  четверга

кавунВід  четверга  до  четверга

3 серпня, п'ятниця
Схід Сонця - 05.54; захід - 21.00.
Місяць -  в Овні. 
Прпп. Симеона та Йоана, Онуфрія Мовчазного й Онисима, затв., печер.
Іменини: Євгенія, Ганни, Георгія, Івана, Петра, Федора.
4 серпня, субота
Схід Сонця - 05.55; захід -20.58.
Місяць - у  Тельці.
Мироносиці  рівноап. Марії Магдалини.
Іменини:  Корнилія, Олексія, Зінаїди, Марії, Михайла.
5 серпня, неділя
Схід Сонця   -  05.57; захід - 20.57.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 513
Читати далі

Повідомлення в номер / Гороскоп з 6 по 12 серпня

02.08.2018
Гороскоп
з 6 по 12 серпня

гороГороскоп з 6 по 12 серпня

ОВЕН. Неспокійний період. Подолати перешкоди допоможе впевненість у правильно обраному напрямку та у власних силах. Приємний бонус: зірки кажуть, що вам пощастить у фінансовому плані.
ТЕЛЕЦЬ. Сприятливий час для нових справ, пошуку однодумців. Постарайтеся нікуди не запізнюватись і нічого не забувати.
БЛИЗНЮКИ. На роботі – зміни до кращого. У вас буде реальний шанс отримати моральне задоволення й матеріальну винагороду. 
РАК. Цікавий і насичений подіями тиждень, головне – правильно розподілити сили та енергію. Будьте відверті зі своїми близькими. 
Коментарів до новини: 40
Переглядів новини: 545
Читати далі

Повідомлення в номер /

26.07.2018
Великою популярністю у ковельчан та гостей нашого міста користується магазин "Салют", розташований на привокзальній площі. Тут широкий вибір продовольчих товарів,   висока їх якість, належний рівень обслуговування.
НА ЗНІМКУ: керуюча магазином "Салют" Ольга ПАНАСЮК (третя ліворуч) з членами трудового колективу.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ. 
DSC00374Великою популярністю у ковельчан та гостей нашого міста користується магазин"Салют", розташований на привокзальній площі. Тут широкий вибір продовольчих товарів,   висока їх якість, належний рівень обслуговування.
НА ЗНІМКУ: керуюча магазином "Салют" Ольга ПАНАСЮК (третя ліворуч) з членами трудового колективу.
Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
DSC00383 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 665

Повідомлення в номер / Погода у Ковелі 26 липня – 2 серпня

26.07.2018
Погода у Ковелі  
26 липня – 2 серпня

літПогода у Ковелі   26 липня – 2 серпня

Четвер.  Мінлива хмарність, невеликий дощ. Температура: 260С. Вітер північно-східний помірний. 
В ніч на п'ятницю. Ясно. Температура: 190С. Вітер північно-східний слабкий.
П'ятниця. Мінлива хмарність, невеликий дощ, гроза. Температура: 260С. Вітер північно-східний помірний.
В ніч на суботу. Хмарно, дощ, гроза. Температура: 210С. Вітер східний слабкий.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 526
Читати далі

Повідомлення в номер / Наперекір примхам погоди

26.07.2018 Троцюк Світлана Дмитрівна

МашиниНаперекір примхам погоди

Споконвіку українці ставилися до хліба з великою шаною,  поважали тих, хто  засівав ниву, вирощував щедрий урожай збіжжя,  молов у млинах його на борошно,  з якого згодом випікали й випікають духмяні, схожі на Сонце, паляниці.   І хоч дощі майже щодня вносять корективи у цьогорічну жнивну кампанію, хліба дозріли й "покликали" хліборобів на збирання врожаю. 
…Ми – на полях ТзОВ "В. Прометей",  просторі  лани якого розкинулись у Великому Порську. У повітрі витає запах золотої ниви, спекотного сонця, хоч цього дня й випав короткочасний дощ. В останні роки з приємністю спостерігаємо за стрімким розвитком господарства, молодою, енергійною його "командою", новою й сучасною сільгосптехнікою, потужність якої не може не вражати. 
Нині ТзОВ "В. Прометей" входить у групу компанії "Волинь Зерно Продукт" торгової марки "Вілія". Про перспективи підприємства, про те, які завдання сьогодні стоять перед хліборобським колективом, розповідає його директор Віктор САВЕНЮК:
– Наше сільськогосподарське підприємство орієнтоване на вирощування зернових і бобових культур, виробництво насіння олійних культур. У період жнив  усі сили й техніку спрямовуємо на поля. Кожен день, кожна хвилинка - на вагу "золота".  Свої корективи,звичайно, вносять погодні умови, однак кожен день використовуємо з максимальною віддачею, адже достиглий колос треба зібрати в оптимальні строки.
– Вікторе Володимировичу, скільки хліба плануєте зібрати?
– Днями завершили  обмолот  озимих ріпаків на площі 2900 гектарів. Приступили до обмолоту озимої пшениці, площа якої складає 2600 гектарів. Цьогоріч врожайність культур трохи нижча, ніж торік. На це вплинуло чимало факторів. Хоча з осені усе виглядало досить оптимістично. На сьогоднішній день обмолочено 800 гектарів пшениці. ЇЇ врожайність складає в середньому 50-55 центнерів з гектара.  Є господарства, які мають ще вищі показники врожайності. Так, в Горохівському районі Волинської області та Млинівському районі Рівненської, де знаходяться   посіви пшениці, середня врожайність культури складає 80-85 центнерів з гектара. 
– Куди реалізовуєте вироблену продукцію?
– Наше господарство, як уже згадувалось, входить в групу компанії "Волинь Зерно  Продукт" торгової марки "Вілія". Маємо власних зернотрейдерів – висококваліфікованих спеціалістів, які займаються продажем продукції на зовнішніх ринках. Пшеницю спрямовуємо на виробництво борошна і круп. Частину зерна реалізовуємо на експорт, інша – "осідає" в Україні. Продукцію торгової марки “Вілія” можна побачити на полицях магазинів не тільки в нашій області, а й далеко за її межами.
– Вікторе Володимировичу, скільки працівників трудиться в товаристві?
–   ТзОВ "В. Прометей" обробляє майже 7000 гектарів землі. Для виконання технологічних процесів маємо в штаті 54 працівники. Пишаємося тим, що у хліборобському колективі трудиться багато молодих людей. Хлопці досить досвідчені, на них можна в усьому покластися, довірити відповідальні ділянки роботи.  Великий обсяг робіт щодня виконують механізатори  Руслан Гребенюк, Юрій Павлович, Валентин Пасичник, комбайнери Олег Дмитрук, Сергій Корецький, Степан Баранкевич, Віктор Калитка, Олег Кравчук, Олександр Голобюк, Валентин Майко, Олександр Макарук, Сергій Демчук. Відповідально, із знанням справи, ставиться до роботи мій колега, мудрий і досвідчений порадник у трудових буднях, головний агроном господарства Сергій Балачук.
Щиро відданий хліборобській професії завгосп Петро Біліч, який багато років присвятив непростій, але такій потрібній роботі. 
– Бачимо в господарстві нову техніку…
– Так, маємо в наявності сучасну техніку європейських та українських виробників.  Обробіток землі повністю забезпечує потужний машинно-тракторний парк. Часом працюємо в цілодобовому режимі. 
Маємо сучасні причепи, які на період жнив забезпечують швидкий рух техніки.  Маємо в наявності новий ковчег, виготовлений на заводі "Кобзаренка", і причепи, що забезпечують перевантаження зерна від комбайнів. Враховуючи наші об'єми,  на період жнив необхідно від 12 до 15 комбайнів. Тому при потребі винаймаємо додаткову техніку.
– Бачимо багато змін у господарстві.
– Так. Ще чотири роки тому працювали  в інших умовах. Нині маємо фактично потужний машинно-тракторний парк, який щорічно оновлюється, техніка закуповується у провідних європейських виробників. Протягом останніх декількох років  "Волинь Зерно Продукт" збільшила чисельність зерновозів, які забезпечують наші потреби на період жнив. Цьогоріч вдається обходитися власним транспортом.
Тривалість робочого дня наших механізаторів повинна складати не більше 8 годин, тому при цілодобовій роботі на одному тракторі працює три людини.  Великий "плюс", що в господарстві трудяться не тільки  жителі Великого Порська, а й з ближніх сіл –Жмудчого, Борщівки, Мельниці, Попович. Працівники забезпечені не тільки роботою, а й пристойною заробітною платою. У нас дбають про кожного з них, кращих механізаторів преміюємо,  безкоштовно харчуємо. Ми з оптимізмом дивимось у майбутнє, бо бачимо реальний результат діяльності господарства, котре, як-то кажуть, набирає обертів і працює на перспективу.
l
…Вечірнє повітря наповнюється гуркотом потужних двигунів комбайнів, що повертаються до центральної садиби. Завтра вони знову вийдуть у поле, щоб швидко і без втрат зібрати хліб, вирощений нелегкою працею багатьох трударів. Хай щастить Вам, невтомні працелюби! Сонячної Вам погоди та щедрих ужинків!
Світлана ТРОЦЮК.
НА ЗНІМКАХ: директор ТзОВ "В. Прометей" Віктор САВЕНЮК з головним агрономом господарства Сергієм БАЛАЧУКОМ; добре справляється із зернозбиральним процесом механізатор Руслан ГРЕБЕНЮК; механізатори працюють у дружному трудовому ритмі; нова сучасна техніка забезпечує успіх справи.
Фото 
Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.
Споконвіку українці ставилися до хліба з великою шаною,  поважали тих, хто  засівав ниву, вирощував щедрий урожай збіжжя,  молов у млинах його на борошно,  з якого згодом випікали й випікають духмяні, схожі на Сонце, паляниці.   І хоч дощі майже щодня вносять корективи у цьогорічну жнивну кампанію, хліба дозріли й "покликали" хліборобів на збирання врожаю. 
…Ми – на полях ТзОВ "В. Прометей",  просторі  лани якого розкинулись у Великому Порську. У повітрі витає запах золотої ниви, спекотного сонця, хоч цього дня й випав короткочасний дощ. В останні роки з приємністю спостерігаємо за стрімким розвитком господарства, молодою, енергійною його "командою", новою й сучасною сільгосптехнікою, потужність якої не може не вражати. 
Нині ТзОВ "В. Прометей" входить у групу компанії "Волинь Зерно Продукт" торгової марки "Вілія". Про перспективи підприємства, про те, які завдання сьогодні стоять перед хліборобським колективом, розповідає його директор Віктор САВЕНЮК:
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1117
Читати далі

Повідомлення в номер / Українці мають право на Автокефальну Православну Церкву!

26.07.2018

церкваУкраїнці мають право на Автокефальну Православну Церкву!

Під час недавнього перебування Президента України Петра Порошенка в селі Гончому Броді Ковельського району, де він брав участь у вшануванні пам’яті загиблих місцевих мешканців під час польсько-українського збройного протистояння 75 років тому, до Глави держави підійшла жінка старшого віку і попросила:
– Пане Президенте! Зробіть все можливе, щоб Українська Православна Церква була єдина!
Петро Олексійович відповів:
– Я роблю все для цього. Україна буде мати Томос від Вселенського патріарха  Варфоломія про надання автокефалії Українській Церкві. Я вірю в це!
Звичайно, отримати Томос – справа важка і складна. Але цілком реальна в сучасних умовах, незважаючи на опір, який чинить Московський патріархат та його прихильники в Україні. Вони все роблять для того, щоб перешкодити законному прагненню українців мати свою незалежну Церкву. В цю боротьбу  включилися російські дипломати, церковні ієрархи. Свідченням цього є поїздка делегації Московського патріархату до Стамбула.
–Делегація їздила туди, щоб переконати Вселенського патріарха не надавати Томос, – сказав нещодавно в одному з інтерв’ю Патріарх всієї Руси–України Філарет. – Варфоломій їх усіх вислухав і висловив свою думку після цього. Він заявив, що Україна – це його канонічна територія і що російська Церква є дочірньою щодо української, а українська – щодо константинопольської, і не варто це плутати. Після автокефалії в Україні не буде трьох, а буде одна Православна Церква. Той, хто не хоче бути Українською Православною Церквою, хай залишається, але називається Російською Православною Церквою.
Тоді ж предстоятель УПЦ КП наголосив:
–Якщо говорити про канонічність, то ми чинили згідно з канонами, а вони (Московський патріархат) постійно їх порушують. Наприклад, після Другої світової війни Молдову приєднали до Радянського Союзу. Молдовська Церква  перебувала в юрисдикції  румунського Патріарха. Москва, незважаючи на канони, приєднала її  до російської Церкви. Ми стали незалежною державою, а канони не лише дозволяють, а вказують, щоб кожен народ мав свого Першоєпископа.  Ми живемо за канонами, по правді, тому отримаємо перемогу і в церковному житті, і на Сході України.
l
Важко не погодитися зі словами Патріарха Філарета, бо у них – правда. Та правда, яка не подобається відвертим і замаскованим ворогам України. Є вони, на жаль, і  на Волині та  Ковельщині. Доводилося чути й читати про те, що окремі священики УПЦ (МП) і сьогодні  виголошують з церковних амвонів  слова про те, що українська мова “не надається для служби Божої”,  що віруючі Київського Патріархату  – «розкольники», а саме Патріархат  – «неканонічний». Мало того, ці священнослужителі  й досі  у проповідях закликають  молитися  за «здравіє» Патріарха Російської Православної Церкви   Кирила, який коли й не підтримує російську агресію на Сході  України, то не засуджує її, як, зрештою, й деякі ієрархи УПЦ (МП). 
З цього приводу віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко висловився так:
– Наша київська Церква стала ще потужнішою, бо вона називає речі своїми іменами. Вона допомагає війську, молиться за Україну, несе капеланську службу. Церква Московського патріархату (УПЦ) у кращому випадку відмовчується. Люди побачили на предметних прикладах, що є Церква українська, а є «українська» в лапках.
l
Автор цих рядків досить глибоко вивчив історію Української Православної Церкви, причини її розколу і дійшов висновку: «розкольниками» є ті, хто не бажає добра українському народу, хто прагне й надалі тримати його у покорі і залежності від Москви. Принагідно зазначу, що повністю самостійна і незалежна Церква називається автокефальною, вона ж помісна і знаходиться під  омофором  Вселенського патріарха, а не залежить від будь-якої помісної Церкви.
В  світовому Православ’ї автономними  є Фінляндська, Сінайська і Японська православні Церкви. Португальська православна Церква перебуває під заступництвом Польської автокефальної православної Церкви і канонічному й молитовному єднанні. Хочу нагадати, що сам факт появи в Україні УПЦ (МП) був сприйнятий громадськістю і рядом політиків насторожено. 
Відбулося це через півтора роки після того, як у жовтні 1990 року до Києва приїхав Патріарх Московський і всія Русі Алексій ІІ і у Софіївському соборі вручив митрополиту Філарету грамоту про надання УПЦ автономії. Вісімнадцять місяців після цього УПЦ  спокійно розбудовувала свою інфраструктуру,  і ніяких претензій до неї не було.
І от в квітні 1992 року почався «бунт» з скликання в Житомирі підпільного з’їзду єпископату УПЦ, який, проте, був невдалим, бо не приїхав на нього єпископ Яків Почаївський, не було кворуму і довелося  спробу повторити – зібрати тепер уже  Харківський собор УПЦ у травні 1992 року. Обидва неканонічні, бо на них не було предстоятеля УПЦ Філарета.   А це – грубе порушення канонічних правил, яке межує з церковним злочином.
І все ж оце, по суті, рейдерське захоплення Церкви, як уже було сказано, не залишилось поза увагою і осудом  громадськості. Це був явний розкол, й ініціаторам його довелось докласти чимало зусиль для захисту та виправдання свого неправедного дійства. І УПЦ (МП) вирішила, що найкращим методом  захисту є напад.  А жертвою нападу  обрала митрополита  Філарета, і почалася кампанія  з його дискредитації та безсоромного цькування, як нібито головного ініціатора розколу. Бо інших причин не придумали і не назвали.  
А народ був дезорієнтований, дехто повірив  харківським заколотникам, бо ж в голові не вкладалося, що  Церква, тобто духовенство, могла займатися такими недостойними маніпуляціями. Багато хто почав бездумно вірити наклепам і підтримувати промосковську Церкву, вірити в те, що вона є  Церквою-матір’ю,  до якої треба  хилитися, поважати її, але забути про те, що хрещення Русі відбулося все-таки у Києві та ще й за 159 років до першої згадки про Москву. А надалі звалювати все з хворої голови на здорову і  називати Київський Патріархат – «неканонічною церквою»  та ще й «розкольниками».
l
Можна довго і багато розповідати про протистояння в Українському Православ’ї, але обмежуся короткими зауваженнями. Для того, щоб скомпрометувати саму ідею незалежної Української Православної Церкви, у 90-их роках розпочалася атака на основу-основ будь-якої держави – її мову. Адже відомо: чия мова, того й влада. Тому-то священнослужителями УПЦ (МП) почала нав’язуватися віруючим думка про несприйняття української мови, на якій відбувається служба Божа у храмах Київського Патріархату.
З такою точкою зору мені довелося мати справу особисто, коли  не так давно поспілкувався з послушницею, яка продавала духовну літературу на привокзальній площі у Ковелі. На моє запитання, чому  на книжковій розкладці від Української Православної Церкви немає жодної книжки  українською мовою,  вона  «популярно» пояснила, що не друкують(!) книжок  українською, а, по-друге,  українська мова «не має Божої благодаті» і тому не надається для богослужіння.
Із жінкою марно сперечатися, бо так думає не лише вона. Просто нагадаю слова із Біблії: 
“Але в Церкві волію п’ять слів зрозумілих сказати, щоб і інших навчити, аніж десять тисяч слів чужою мовою! (І Кор. 14. 19)”.
Для тих  же, хто сумнівається або прикидається, що не розуміє, про що йдеться, далі є уточнення: 
“Як говорить хто чужою мовою, говоріть по двох чи найбільше по трьох, і то за чергою, а один нехай перекладає! (І Кор 14.27)”. 
Ну, а яка мова найзрозуміліша і що такою є рідна мова,  про це говорити, мабуть,  немає потреби.  
Хотілося б наголосити, що впродовж тривалого часу всі діяння РПЦ і УПЦ (МП) відбуваються з грубим порушенням всіх можливих канонічних правил. І важливо, що Вселенський Патріарх не відмежувався від УПЦ КП, а  виступив ініціатором миротворчої зустрічі  представників УПЦ КП, УПЦ (МП), УАПЦ, РПЦ та представника Вселенського Патріархату в Цюриху у липні 2001 року.
 Зрозуміло, що ні до чого там не домовились, запланували наступну зустріч у жовтні, але і цього не відбулося через обструкцію РПЦ. А після цієї наради у Цюриху митрополит Агафангел з УПЦ (МП) публічно скаржився, що представники Вселенського Патріархату ставились до представників УАПЦ і УПЦ КП так само, як до представників РПЦ, тобто, як до рівних, а не як до схизматиків, як трактує ці конфесії РПЦ. 
З приводу цього Вселенський Патріархат зробив заяву, в якій популярно пояснив Агафангелу його помилкову позицію і в кінці заяви відзначив таке: “Треба також зазначити, що головне прохання тих, що у розколі перебувають, засноване на проголошенні Української  Православної  Церкви автокефальною із застосуванням до неї такого ж розв’язання питання, що застосовувалося і приймалося стосовно до всіх інших автокефальних Церков (Росії, Грузії, Сербії, Румунії, Болгарії, Греції, Польщі, Албанії, Чехословаччини і т. ін.) і через те не можна вже заздалегідь вважати його неканонічним.  Взявши це до уваги, шляхетне ставлення представників Вселенського Патріархату в Цюриху до всіх інших учасників дискусії було виправданим  і доречним і зовсім не є «антиканонічним».
l
У світлі сказаного і процитованого дуже дивною для тверезомислячих людей виглядає поведінка окремих представників духовенства УПЦ (МП), які вперто продовжують називати УПЦ КП «неканонічною», «розкольницькою», такою, що «не має авторитету в народу» і одночасно агітують за РПЦ як «високоморальну», «канонічну» і «авторитетну» Церкву-матір.
Але відомо, що свій авторитет російська церква  втратила ще в 1720 році, коли Петро І ліквідував патріаршество і наставив очільником церкви оберпрокурора. І в такому неканонічному стані РПЦ перебувала майже 200 років (у 1918 році було обрано Патріарха Тихона, а вже у 1922 більшовики розігнали Священний синод, розстріляли 32 митрополита і архієпископа, Тихона посадили під домашній арешт, де він сидів  до смерті Леніна. У січні 1924 року в лютий мороз  почали рити котлован під будівництво тимчасового мавзолею для Леніна, і будівельники випадково пошкодили каналізаційну трубу. Мороз пошкодження «прихопив» і все залишилось непоміченим. Мавзолей збудували, поклали покійника, а при першій же відлизі трубу прорвало і каналізаційні стоки залили мавзолей. Коли про це повідомили Тихона, він із сумом сказав: “По мощах и елей”).   
Зрозуміло, що і поваги від народу у Церкви не було.  Доказом цього можуть бути відомі художні полотна (їх марксисти називали крамольними) російських художників. Це  – “Отказ от исповеди” і “Чаепитие в Мытищах”. Є ще один доказ. Це – відомий лист до Гоголя, в якому Бєлінський дає нищівну характеристику російському духовенству.
l
Як було сказано вище, нині український народ (принаймні, значна його частина) чекають від Вселенського Патріарха Варфоломія Томосу про надання Українській Православній Церкві автокефалії. У зв’язку з цим, звертає на себе увагу знакова подія в духовно-суспільному житті нашої держави – вихід у світ  книги В’ячеслава Кириленка «Три розмови про Україну», в основі якої – бесіди автора з Патріархом Київським і всієї Руси–України Філаретом, письменником Василем Шклярем та журналістом Миколою Вереснем.
Нещодавно відбулася її презентація, в якій взяли участь В’ячеслав Кириленко, Патріарх Філарет і Микола Вересень. Головною темою, яка хвилювала і співрозмовників, і слухачів, був Томос про надання автокефалії Українській Православній Церкві. Ось деякі думки, що прозвучали під час презентації (цитую за репортажем Тетяни Байбак з «Радіо  «Свобода»):
«Філарет пояснив, що в Росії активізувалися, бо саме зараз це є можливим, і наголосив, що не хоче, щоб в Україні почалася релігійна боротьба, хоча провокації є.
На підставі того, що треба захищати свою Церкву, Путін може мати причини втручатися. Наша позиція – не дозволити цього. Ми проти насильницького затягування в українську Церкву і хочемо, щоб це було добровільно. Те, що є такі «клікуші», які працюють на російську Церкву, ми знаємо, але воно все загине так само, як загинула радянська влада і комуністи».
Також глава УПЦ КП нагадав, що за часів СРСР двічі знищували автокефальну Церкву – в 1930-х та 1940-х роках.
А у 1989 році тодішня влада її офіційно відновила. «Це сталося, тому що відроджувалася Українська греко-католицька Церква. Православна Церква в Галичині була неспроможна протистояти греко-католицькій, бо її звинувачували в служінні Росії. Там Росію не любили, а, отже, відкидали і православну Церкву. Тоді КГБ дійшло до- того, що треба відродити автокефальну церкву, яка і до нині залежить від Москви. Які підстави вважати, що вона досі залежна? Ми тричі доходили до об’єднання, а в останній момент із Москви їм приходила вказівка не йти на це, тому вони починали придумувати умови, які ми прийняти не могли», – зазначив патріарх Філарет.
В’ячеслав  Кириленко зазначив, що теперішній політичний клас єдиний у своїх поглядах на автокефалію, і в Константинополі на це звертають увагу. Верховна Рада підтримала звернення Президента України Петра Порошенка до Вселенського патріарха Варфоломія з проханням надати Томос на автокефалію православної Церкви в Україні.
Глава УПЦ КП Філарет розповів, що Вселенський патріарх Варфоломій поставив умови: до нього мають звернутися єпископи Київського патріархату, Автокефальної Церкви і хоча б деякі із МП. Окрім того, Президент України їм це також запропонував. Тепер має бути скликаний архієрейський Собор із тих єпископів, які звернулися до Вселенського патріарха, серед яких є 10 єпископів Московського патріархату. На цьому архієрейському Соборі виберуть предстоятеля, який стане предстоятелем єдиної Української Православної Церкви.
Патріарх Філарет налаштований оптимістично: «Буде єдина УПЦ, буде Томос, буде і подальше приєднання до української Церкви парафій Московського патріархату. Зараз вони бояться це робити. Коли Президент Кучма викликав митрополита Володимира і запропонував об’єднатися із КП, архієрей відповів: «Боюся». Так і зараз: із МП підписалися 10 осіб, але лише 2 назвали свої імена. Якщо не буде незалежної Церкви, то не буде і держави. Це зрозумів і теперішній Президент України, тому він докладає зусиль, щоб цей Томос був наданий під час його каденції».
Як відомо, 28 липня – День хрещення Київської Руси–України. Було б добре, якби з цієї нагоди здійснилася віковічна мрія багатьох поколінь українців – мати свою незалежну помісну Православну Церкву. Звичайно, цей процес ускладнений обставинами, про які йшлося вище. Не виключено, що окремі ділки від політики і Церкви можуть спровокувати непередбачувані ситуації, виникнення яких тільки чекають у Москві, для якої Україна та незалежна її Церква – як ніж у серце, про що, до речі, цими днями попередив українців Дмитро Тимчук, координатор «Інформаційного спротиву», народний депутат України.
Президент України Петро Порошенко 22 липня ц. р. у Твіттері наголосив: «Автокефалія – це питання нашої Незалежності та нашої національної безпеки. Тому і чинять такий шалений спротив Москва та її п’ята колона в Україні. Ми не маємо вважати, ніби Томос у нас в кишені. Ми повинні молитися та боротися за його отримання».
Будемо  сподіватися, що Бог не полишить український народ у цей важкий  відповідальний час, і перемога буде за нами.
Віталій ПОШТАР.
м. Ковель.
Під час недавнього перебування Президента України Петра Порошенка в селі Гончому Броді Ковельського району, де він брав участь у вшануванні пам’яті загиблих місцевих мешканців під час польсько-українського збройного протистояння 75 років тому, до Глави держави підійшла жінка старшого віку і попросила:
– Пане Президенте! Зробіть все можливе, щоб Українська Православна Церква була єдина!
Петро Олексійович відповів:
– Я роблю все для цього. Україна буде мати Томос від Вселенського патріарха  Варфоломія про надання автокефалії Українській Церкві. Я вірю в це!
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 557
Читати далі

Повідомлення в номер / Для чого закривають відділення зв'язку

26.07.2018

поштаДля чого закривають відділення зв'язку

Останніми днями, як повідомляють волинські засоби масової інформації, зростає кількість закритих поштових відділень зв'язку. Особливо помітна тривожна тенденція  на селі. А село без пошти – це люди без пенсій, соціальних допомог, газет і журналів.
Нещодавно сайт PolitVolyn. com. ua розмістив інформацію, автором якої є Володимир Кравценюк, керівник обласної організації Радикальної партії Олега Ляшка. З огляду на її важливість пропоную текст заяви читачам "Вістей Ковельщини".
"В сільській місцевості Волині зачиняться близько 400 поштових відділень – в селах Веселе, Смолигів  Луцького, Волі-Щитинській  Ратнівського,  Поповичах Ковельського районів і ще в багатьох інших населених пунктах. Люди приголомшені цією звісткою. Таким чином Волинська дирекція "Укрпошти" проводить так звану "оптимізацію", від якої постраждають  мешканці невеликих населених пунктів. Вони у розпачі і не знають, як тепер будуть отримувати пенсію, платити за комунальні послуги, бо не кожен може дістатися до сусіднього села за 5 чи 10 кілометрів. 
Вважаємо, що дирекція "Укрпошти", розпочавши "оптимізацію" роботи установи, вирішила закрити поштові відділення в багатьох селах, які, на її думку, є нерентабельними. Волинська територіальна організація Радикальної партії Олега Ляшка, розуміючи проблеми підприємства, в той же час вважає, що згадане рішення  є невчасним і буде мати негативні наслідки. Воно дискредитує  органи влади та новостворені органи місцевого самоврядування.
Закриття поштових відділень викличе незадоволення пенсіонерів, малоспроможних громадян, які отримують пенсію та іншу фінансову допомогу у сільських поштових відділеннях. Разом з тим, через погані дороги та сполучення виникнуть труднощі у місцевих жителів з оплатою комунальних послуг, податку на землю з фізичних осіб та інших платежів. Закриття відділень призведе до погіршення інфраструктури населених пунктів та ускладнить виплату пенсій".
Володимир Кравценюк звернувся від імені однопартійців до голови Волинської ОДА Савченка Олександра Ілліча та голови Волинської обласної ради Палиці Ігоря Петровича з проханням:
n докласти максимум зусиль для призупинення рішення Волинської дирекції "Укрпошта" щодо скорочення сільських поштових відділень;
n розробити спрощений та безпечний механізм виплат мешканцям сіл пенсій, фінансової допомоги та оплати громадянами комунальних та інших платежів;
n провести серед жителів Волинської області інформаційно-роз'яснювальну кампанію щодо впровадження нового механізму.
Територіальна організація Радикальної партії Олега Ляшка вважає, що не громадяни існують для держави, а держава існує для людей і хоче, щоб це зрозуміли волинські органи державної влади та місцевого самоврядування”.
Гадаю, що заява  вчасна, правильна і має бути розглянута не тільки на рівні Волині, але й усієї держави.
 Віктор ЗІНЧУК,
 ветеран праці.
Останніми днями, як повідомляють волинські засоби масової інформації, зростає кількість закритих поштових відділень зв'язку. Особливо помітна тривожна тенденція  на селі. А село без пошти – це люди без пенсій, соціальних допомог, газет і журналів.
Нещодавно сайт PolitVolyn. com. ua розмістив інформацію, автором якої є Володимир Кравценюк, керівник обласної організації Радикальної партії Олега Ляшка. З огляду на її важливість пропоную текст заяви читачам "Вістей Ковельщини".
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 662
Читати далі

Повідомлення в номер / Покинуті напризволяще

26.07.2018

ремонтПокинуті напризволяще

Об'єднані  територіальні громади – це, на мою думку, для дрібних населених пунктів вирок. Таке твердження виникло у мене від спостережень за нашим Дубівським об'єднанням.
Коли тільки запрошували до об'єднання, то обіцяли, що будуть прислуховуватись до думки населення, запевняли, що школу збережуть, а вийшло все з точністю до навпаки.  Для початку закрили ФАП у с. Красноволі, другим попав у немилість ФАП у с. Гредьках, на черзі – ФАП у с. Городищі. 
Шановні очільники громади! А нам що робити, до кого звертатись у разі потреби?  Не потрібно нам нахвалювати так звану "реформу"  медицини, бо люди дедалі голосніше висловлюють своє невдоволення. 
Раніше потрібно було вистояти тільки одну чергу, а тепер – дві: до сімейного, а тоді до лікаря за фахом, який потрібен тобі. Якщо великий населений пункт, то не факт, що до нього  потрапиш.
Так і хочеться запитати нашу владу: де ж ділися ваші мільйони, які мали бути у громади на рахунках? Тепер за допомогою скорочень ви плануєте "збагатити" бюджет. Подумайте і про нас, грішних. Мінімум, що нам потрібно від Вас, – це увага й повага.
Кожен сільський мешканець має право на гідне життя, а ви примушуєте нас тільки існувати. Отримуючи високі оклади, не забувайте, що більшість із нас має аж надто мізерні пенсії, і для нас хоч один ФАП на території села повинен працювати. 
Наталія Валеріївна завжди відгукнеться на виклик, підкаже, які  ліки потрібні, до "швидкої" вона звертається лише в надзвичайному випадку.  Велосипедом наша "медичка" встигає об'їхати три села, не дивлячись на вибрики погоди.
Друге питання, яке хвилює, – це ремонт дороги.  Мені не зрозуміло, для чого на дорозі ота “показуха” у вигляді  одного кілометра асфальту? Дуже хотілося б, щоб Прем'єр-міністр пан Гройсман проїхався по нашій дорозі або хоча б з висоти пташиного польоту глянув на це посміховисько.  Від центральної траси – 1, 5 кілометра, але скрізь – ямки, на яких можна вибити зуби, доки доїдеш до того "благословенного" кілометра асфальту, який, певно, можна назвати "євротрасою". Ну, а далі – не дорога, а звичайна "пральна дошка". Якщо  коштів не вистачає, то, можливо, було б краще зробити косметичний ремонт усієї дороги до села?
Третя проблема – це придбання шкільного автобуса. Купили ніби для хорошої справи, але вийшов справжній абсурд: дітей довозять тільки до Дубівської школи. Інші, які потрапили в немилість, бо пішли в Облапську школу, добираються … рейсовим автобусом! І автобус на 36 посадочних місць ганяє від Городища до Дубового, возячи всього 10 чоловік разом із обслуговуючим персоналом.  Вартість бензину, амортизаційні відрахування, зарплата шоферу, я думаю, "влітає" в дуже велику копійку.
Четверте питання. Будинок без господаря гине дуже швидко. А тому дуже б хотілося, щоб ті будівлі, які приносять селу користь, не пропали марно.
Пане Троцюк! Врахуйте, що нищенням сіл ви не досягнете наповнення бюджету. Уже майже всі молоді сім'ї виїхали на заробітки до Польщі, в тому числі – і вчителі. і медики. Я розумію, що, можливо, і важко утримувати таку школу, яка була у нас, але потрібно було  початкову школу залишити. З 1  вересня діткам треба  іти на підготовче навчання у перший клас. Врахуйте, що сільські діти – це "домашні" діти,  і кинути їх напризволяще на цілий день – безглуздя.
Незабаром вибори,  і я думаю, шановні, вам дуже нелегко буде вистояти у протистоянні з виборцями.  А воно відчувається все більше – у кожної влади дуже багато помилок, на помилках ми “вчимося”. Але краще чомусь не виходить, а з кожним роком стає все гірше. Рухаючись таким "курсом", як тепер, ми невдовзі будемо сидіти біля розбитого корита. 
Панове із влади!  Старайтесь залучати інвесторів, аби щось будувати, дати роботу людям на місцях. А у вас вийшло, що все закрили, штат збільшили, а утримувати його немає змоги. 
Розпочніть із себе, а над простим народом не ставте експерименти. Про людей потрібно таки дбати, а не знущатись, – терпець може й увірватися.  Дуже шкода, що пан Гройсман, пан Порошенко в таку глибинку, як у нас, ніколи не їдуть, а хай би побачили, що Україну нищать, починаючи із дрібних сіл.
Вибачте, що,  можливо,  щось написала не дуже ввічливо… Нічого особистого, – просто важко дивитись на таке варварське ставлення  до людей. Я думаю, що мене підтримають й інші.
З повагою – Ніна ФЕДОРУК, 
ветеран праці, городищенська "баба Параска". 
с. Городище Дубівської об'єднаної територіальної громади. 
Об'єднані  територіальні громади – це, на мою думку, для дрібних населених пунктів вирок. Таке твердження виникло у мене від спостережень за нашим Дубівським об'єднанням.
Коли тільки запрошували до об'єднання, то обіцяли, що будуть прислуховуватись до думки населення, запевняли, що школу збережуть, а вийшло все з точністю до навпаки.  Для початку закрили ФАП у с. Красноволі, другим попав у немилість ФАП у с. Гредьках, на черзі – ФАП у с. Городищі. 
Шановні очільники громади! А нам що робити, до кого звертатись у разі потреби?  Не потрібно нам нахвалювати так звану "реформу"  медицини, бо люди дедалі голосніше висловлюють своє невдоволення. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 577
Читати далі

Повідомлення в номер / Спорт – його любов на все життя

26.07.2018
26 липня ц. р. виповнюється 80 років знаному на Волині  ентузіасту і подвижнику фізкультурно-спортивного руху, авторитетному педагогу, багатолітньому викладачу фізкультури колишнього професійно-технічного училища № 5 Володимиру Васильовичу Косяку (на знімку праворуч – він у молодості).
Народився ювіляр   1938 року в селі Битні колишнього Голобського (тепер – Ковельського) району в селянській сім'ї. Батьки працювали у колгоспі, мали підсобне господарство, тому юнак з малих років був привчений до роботи (на знімку внизу у центрі – мама Наталія Степанівна і тато Василь Павлович).
Володимир Васильович з дитинства і юності  поріднився з фізкультурою і спортом. У 1955 році він став громадським інструктором по спорту та капітаном футбольної команди колгоспу імені Івана Франка. Під його керівництвом була здобута не одна яскрава перемога.
Закінчивши сім класів, вирішив із хлопцями-однолітками вступити в автошколу ДТСААФ. Щоранку п'ятірка крутила велосипедні педалі, добираючись до Ковеля двадцять кілометрів. Закінчивши навчання і одержавши водійські права, хлопець був прийнятий шофером на самоскид ГАЗ-51 у колгосп. Спорт не полишав, регулярно захищав на змаганнях різного рівня честь рідного колгоспу, а пізніше – й Ковельського району, до збірної команди якого входив разом із Миколою Степанюком.
Футбольна команда колгоспу імені Івана Франка на той час була дуже сильною, і виступала нарівні з голобчанами, мельничанами, гішинцями, дубівчанами та ін.
У жовтні 1957 року Володимира Васильовича призвали в армію. Після військового карантину відібрали в полкову сержантську школу при Новоград-Волинській стрілецькій дивізії. І тут демонстрував неабиякі досягнення в спорті, завдяки чому отримав армійський розряд з легкої атлетики, потрапив у футбольну команду дивізії, беручи участь в розіграші першості дивізії, армії, Прикарпатського військового округу та міста Новограда-Волинського.
Далі – служба при штабі військової частини, участь у змаганнях і спартакіада й навіть – в автомобільних гонках у 1959 році. Довелося два рази брати участь у навчаннях військ Варшавського договору на полігонах Рівненської і Львівської областей. Тоді ж закінчив курси шоферів і склав іспити на права водія другого класу.
У жовтні 1960 року, як згадує Володимир Косяк, під кінець військової служби його, не питаючи згоди, направили у складі так званих армійсько-студентських загонів у Новосибірськ і Красноярськ. Батьки про це нічого не знали. Працювали хлопці на Красноярському паперово-целюлозному  комбінаті. Шоферський заробіток був непоганий, але робота дуже й дуже важка. Знову ж таки ставав у пригоді фізичний гарт, заняття спортом. А "розвернутися" там було де. На комбінаті трудилося майже 20 тисяч чоловік, переважно – молодь. До їх послуг – стадіон на 5 тисяч місць, футбольні, волейбольна, боксерська, хокейні та інші команди.
Важко перерахувати, на яких змаганнях з різних видів спорту не виступав молодий волинянин. Тут захопився туризмом, мандрівками на плотах і катамаранах  бурхливим Єнісеєм. Плюс – любительське рибальство, полювання.
Згодом, здобувши права першого класу, Володимир Васильович став водієм автобуса, на якому працював до 1964 року. Будучи у далеких краях, не забував про батьків, котрі дуже переживали за сина. Маючи щороку майже півторамісячну відпустку, постійно приїжджав додому, продовжуючи виступати у складі футбольних команд і колгоспу, і району.
Повернувшись на Ковельщину, пристав на пропозицію начальника паровозного депо Ковель М. Г. Таракана і в лютому 1965 року став тренувати футбольну команду "Локомотив". Одночасно зайнявся громадською роботою, тренував вуличну команду для участі в розіграші приза "Шкіряний м'яч".
У ті часи, як пригадують ковельчани старшого і середнього віку, команда "Локомотив" своїми успіхами славилася на всю Львівську залізницю, не кажучи вже про  Волинь і Ковель. 1965 року з рахунком 4:1 локомотивники перемогли львів'ян. Володимир Косяк, як сьогодні пам'ятає тих, хто разом з ним виборював перемогу. Це – В. Станкевич, Я. Ілюшик, В. Малиновський, М. Карелін, О. Сергієнко, І. Царьов, Є. Голубович, Р. Якубович, В. Супрунюк, В. Шнирьов (на знімку праворуч). Через рік ковельчани перемогли з рахунком 3:1 польську команду з Любліна у міжнародному товариському турнірі.
Для того, щоб розповісти бодай коротко про роботу, якою у ті роки займався Володимир Васильович, потрібно дуже й дуже багато газетної площі. Але найголовніше при цьому, що герой нашої розповіді був активний і в професійній діяльності, і у громадських справах. 1967 року на міському фізкультурно-спортивному активі його одноголосно обрали головою міськспорткомітету. Займаючи відповідальну посаду, продовжував грати у футбол. Закінчивши курси при Київському інституті фізкультури, здобув право вести уроки фізичного виховання в закладах профтехосвіти.
Згодом доля звела ювіляра з коханою Валентиною Миколаївною Дубій, яка навчалася на останньому курсі Ковельського медичного училища, у складі збірної команди якого грала в баскетбол. 1967 року у них народився син Едуард. У вересні 1971 року Володимир Косяк перейшов на роботу в ПТУ № 58 (пізніше – № 5) на посаду керівника фізичного виховання, тренера і викладача фізкультури.
– Прийшовши в училище, я вже знав, з чого маю почати, – розповідає Володимир Васильович. – Найголовніше, що мені пощастило з колегами-педагогами, адже сам я нічого б не досяг. Добрим словом згадую Є. Таранюка (баскетбол, легка атлетика), В. Полятичка (волейбол), С. Філіпчука (лижі), О. Вацека (футбол), В Шафету (волейбол, дівчата). Гарно ми спрацювалися з молодим фахівцем О. Вельмою.
У 1974 в сім'ї Косяків народився другий син – Олександр. До речі, обидва хлопці були теж завзятими спортсменами. Згодом вони підросли, створили свої сім'ї. А далі з'явилися на світ онуки: в Едуарда з Іриною – Максим, в Олександра з Тетяною – Владислав. Всі вони знайшли своє місце в житті, стали гарними спеціалістами. Та найбільша гордість Володимира Косяка – його вихованці. Кращою із кращих він вважає Світлану Поліщук (на знімку – вгорі ліворуч), яка навчалася професії "різьбяр по дереву і бересті", була багаторазовою чемпіонкою училища, міста, області з легкої атлетики, волейболу, баскетболу, настільного тенісу тощо. Встановила чимало рекордів училища. Працювала в Луцьку тренером в ДСТ "Спартак".
Пишається вихователь іншими своїми учнями. Це – Тетяна Кіпреєва, Світлана Орловська, Василь Янович, Микола Стасюк, Валерій Міндер, Олег Паримончук, Володимир Мовчан, Іван Смолярчук, Борис Зінчук, Едуард Савенюк та багато, багато інших. Їх просто неможливо всіх перелічити, адже впродовж 50 років праці путівку в життя отримали 13 тисяч (!) юнаків і дівчат.
Гордість училища – Тетяна Коб, багаторазова чемпіонка міста та області з легкої  атлетики, учасниця престижних змагань з волейболу, баскетболу, настільного тенісу. Після закінчення училища почала займатися боксом і стала багаторазовим чемпіоном України, Європи, призером чемпіонатів світу, учасницею Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро.  Її сестра Тамара теж вписала не одну яскраву сторінку в спортивну історію ПТУ-5 (на знімку – вгорі праворуч).
Володимир Васильович веде своєрідний літопис слави викладачів і учнів навчального закладу, якому віддав півстоліття свого неспокійного життя. Як на мене, за цими матеріалами можна було б написати цікаву, захоплюючу і повчальну (особливо для молоді) ілюстровану книгу, на якій  вчити підростаюче покоління любові до праці, вмінню долати труднощі і впевнено йти до мети.
У ювіляра – обширний "нагородний" список. Адже його неодноразово нагороджували грамотами, дипломами, подяками. Ось  тільки деякі з відзнак: "Відмінник освіти України", іменний  годинник Ковельської міської ради, Почесна грамота Міністерства освіти України, почесні грамоти і дипломи міської ради, обласного управління освіти, Волинської облдержадміністрації та ін. Володимир Косяк – спеціаліст вищої категорії, кандидат в майстри спорту з настільного тенісу, має медаль "Ветеран праці".
Не кожен із нас може похвалитися такою кількістю почесних нагород. Але справа не тільки в них. Мабуть, найголовніше – повага людей, любов рідних, шана колег. Адже Володимир Васильович Косяк – це жива історія Ковеля і району, свідок і учасник тих подій, що відбувалися на теренах Волині у повоєнні роки і у наш час.
Тож побажаємо ювіляру Божого благословення на многії і благії літа, родинного благополуччя і злагоди в сім'ї, міцного здоров'я і завжди гарного настрою! Здоров'я і настрій йому особливо потрібні, адже разом із дружиною, ветераном охорони здоров'я міста, займаються домашнім господарством, вирощуванням овочів і фруктів, квітникарством.
Хай щастить!
Михайло КУЗЬМУК.
НА ЗНІМКУ внизу у центрі – збірна команда училища з футболу – чемпіон міста й області у 1980-их роках, внизу ліворуч – збірна команда з футболу ПТУ-5 (2004 рік); внизу – молода сім’я Володимира і Валентини КОСЯКІВ з дітьми.
Фото з сімейного архіву.

А01Спорт - його любов на все життя

26 липня ц. р. виповнюється 80 років знаному на Волині  ентузіасту і подвижнику фізкультурно-спортивного руху, авторитетному педагогу, багатолітньому викладачу фізкультури колишнього професійно-технічного училища № 5 Володимиру Васильовичу Косяку (на знімку праворуч – він у молодості).
Народився ювіляр   1938 року в селі Битні колишнього Голобського (тепер – Ковельського) району в селянській сім'ї. Батьки працювали у колгоспі, мали підсобне господарство, тому юнак з малих років був привчений до роботи (на знімку внизу у центрі – мама Наталія Степанівна і тато Василь Павлович).
Володимир Васильович з дитинства і юності  поріднився з фізкультурою і спортом. У 1955 році він став громадським інструктором по спорту та капітаном футбольної команди колгоспу імені Івана Франка. Під його керівництвом була здобута не одна яскрава перемога.
Закінчивши сім класів, вирішив із хлопцями-однолітками вступити в автошколу ДТСААФ. Щоранку п'ятірка крутила велосипедні педалі, добираючись до Ковеля двадцять кілометрів. Закінчивши навчання і одержавши водійські права, хлопець був прийнятий шофером на самоскид ГАЗ-51 у колгосп. Спорт не полишав, регулярно захищав на змаганнях різного рівня честь рідного колгоспу, а пізніше – й Ковельського району, до збірної команди якого входив разом із Миколою Степанюком.
Футбольна команда колгоспу імені Івана Франка на той час була дуже сильною, і виступала нарівні з голобчанами, мельничанами, гішинцями, дубівчанами та ін.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1082
Читати далі

Повідомлення в номер / Поліп ендометрія: великі клопоти від маленького наросту

26.07.2018
Поліп ендометрія: великі клопоти 
від маленького наросту

наромтіПоліп ендометрія: великі клопоти  від маленького наросту

Чим небезпечні поліпи і як їх позбутися, розповідає акушер-гінеколог, репродуктолог, гінеколог-ендокринолог, лікар вищої категорії МЦ "Боголюби" Євгенія ЩЕПКО (на знімку).
— Що таке поліпи, які вони бувають і звідки беруться?
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2836
Читати далі
  • 418
  • 419
  • 420
  • 421
  • 422
  • 423
  • 424
  • 425
  • 426
  • 427
  • 428

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2026