Образ князя Андрія Курбського, який існує в науковій літературі, не може не вражати. З одного боку, високопоставлений аристократ-феодал, який бере активну участь у політичному житті, талановитий полководець, життя якого проходить у постійних військових походах. А, з другого боку, організатор одного з перших просвітницьких осередків на українських землях, інтелектуал-гуманіст, що цікавиться античною філософією та творами «отців церкви», перекладає їх церковнослов‘янською мовою і для цього навіть в похилому віці вивчає латинську мову, веде активне листування, пише історичні праці, тощо. Ну, чим не титан Відродження? 

Та навіть серед титанів Відродження ми не знаходимо людей, котрі б так, як А. Курбський, поєднували непоєднуване – «меч та перо».  Ось так характеризує постать А.М.Курбського Петро Михайлович Кралюк — український філософ, письменник, публіцист, доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія». Уже цього достатньо, щоб в Ковелі назвати вулицю іменем князя Курбського, який володів Ковелем  і розвивав місто майже 20 років.  

Князь Андрій Михайлович Курбський (1528-1583 р. р. ) був найближчим соратником московського царя Івана ІV Грозного, вірою і правдою служив йому на полі бою і у вирішенні державних справ. Під час взяття Казані  командував правим крилом московського війська, проявив себе, як талановитий полководець. Під час Лівонської війни  здійснив ряд успішних військових операцій. Придушував повстання казанських татар і черемисів. Входив до складу «виборної ради»  з найбільш наближених людей до царя. 

Але невідомо, з яких причин  він згодом потрапляє в немилість до царя і отримує  заслання в Юр’євській фортеці. 

Друзі попереджали його, що над ним нависла смертельна небезпека. В ніч на 30 квітня 1564 р. по мотузках князь спускається з високих стін фортеці і з 14 соратниками переходить на службу до короля Королівства Польщі і Великого князівства Литовського Сигізмунда ІІ Августа.  Король з радістю зустрів такого знатного втікача і наділив його землями під Вільно та Ковельською волостю із замками в Ковелі та Вижві і 28 селами.  

Через півроку А.Курбський вже брав участь в поході польсько-литовського війська на Великі Луки, командуючи 15- тисячним загоном. Там вже були і ковельські лицарі.  Знаючи місцевість, проводить блискучу операцію — з 5 тис. вояк розгромив 12 тисячну московську армію, 1,5 тис. взяв в полон. В 1575 р.  захищає Волинь від кримських татар, які напали, щоб взяти ясир (полонених). 

Тактика ординців при захопленні полонених була достатньо проста, але ефективна. Кіннота в декілька тисяч шабель проривала прикордонні залоги, розділялась на тисячні загони, стрімко проникала в Брацлавське, Бєлзьке і Волинське воєводства. Зустрічаючи на своєму шляху село, від загону відокремлювалась сотня ординців оточувала, його, підпалювала хати, ловила людей, вбиваючи непрацездатних і дітей. А чоловіків і жінок забирали в рабство. Ось якраз під час цього нападу у Б.Ружинського вбили матір, а дружину взяли в полон. 

Разом з королем Стефаном Баторієм брав участь у визволенні Полоцька від московських загарбників в 1579 р. При Милецькому монастиреві чи  у своєму селі Миляновичі організовує гурток,  який займається літературною діяльністю, перекладами творів «отців церкви» Іоана Златоуста, Григорія Богослова, Діонісія Ареопагіта та інших, на церковнослав‘янську мову. В той час Європа ввійшла в епоху Відродження культури  та науки,  він перший по суті запровадив на  Ковельщині європейські традиції. В селах відбудовує церкви,  споруджує Вербський Свято-Троїцький монастир, а в с. Гішині стоїть донині церква, побудована за його часів на три хрести. 

Ремонтує занедбані замки в Ковелі і Вижві. Обирається депутатом до  Люблінського  сейму  1569 року і підтримує коаліцію князів Острозького, Вишневецького з тим, щоб Велике князівство Русь входило до Речі Посполитої з рівними правами, як у Польщі та Литві. Активно бореться з полонізацією і окатоличенням  ковельчан.  

Сімейне життя А. Курбського на Ковельщині не склалось з дружиною М. Гольшанською,  яку насватав йому король Польщі. І вдруге він одружується на доньці покійного ковельського старости Петра Сангушка – Олександрі. Від їх шлюбу в них були діти: Дмитро і Марія. Їх нащадки зараз живуть в Прибалтиці, Санкт-Петербурзі і Костромі. Я їх знайшов, поспілкувався, але вони не знають, від кого вони — Дмитра чи Марії. 

 Про  життя князя  в Ковелі можна буде дізнатися з  п‘єси, яку я написав. П‘єса має назву «Святий Миколай Чудотворець в Україні». Сценарій достатньо складний. Але його могла б реалізувати молода й талановита ковельчанка Альона Малюга-Мельникова.

Про життя і боротьбу з ординцями гетьмана, князя Богдана Ружинського, я сподіваюсь,  через роки 2-3 можна буде подивитися в кінотеатрах України. Кіносценарій вже пишемо.

Як зауважили читачі,  в статті  нема такого вислову як  «Київська Русь». Його і не повинно бути! В 1721 році Московське царство вкрало в Русі назву і незаконно присвоїло собі чужу назву та історію, запровадивши назву «Київська Русь», щоб себе називати «Московською Руссю», «Древньою Руссю». Ну, не було їх, не існували вони ніколи ні в природі, ні на мапах. Русь — одна, це — наша Батьківщина-Україна! Це підтверджують і фотокопії гербів Королівства Польського, Великого князівства Литовського і Великого князівства Русь.

 Хочу висловити щиру подяку за допомогу в підготовці матеріалу для написання статті та сценарію п‘єси працівникам читального залу Ковельської районної бібліотеки; Віктору Федосюку – луцькому художнику, автору герба і прапора Волинської області, міста Луцька і смт Шацька, шеврона 14-ої омбр та  Юрію Майсаку  –  мешканцю Ковеля.

Петро ОБ’ЄДКОВ, 

голова правління ГО «Відродження культурної спадщини Волинського Полісся».

Образ князя Андрія Курбського, який існує в науковій літературі, не може не вражати. З одного боку, високопоставлений аристократ-феодал, який бере активну участь у політичному житті, талановитий полководець, життя якого проходить у постійних військових походах. А, з другого боку, організатор одного з перших просвітницьких осередків на українських землях, інтелектуал-гуманіст, що цікавиться античною філософією та творами «отців церкви», перекладає їх церковнослов‘янською мовою і для цього навіть в похилому віці вивчає латинську мову, веде активне листування, пише історичні праці, тощо. Ну, чим не титан Відродження? 

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 2377

Оксана виросла у звичайній сільській родині. Її батьки, Галина та Гнат, і не бідували, і не розкошували. Мали спокійну вдачу, навіть без сімейних сварок якось обходилося.

— І В КОГО та Оксанка така вдалась? — усміхалися сусіди, змалку спостерігаючи за їхньою середульшою — верткою дівчинкою, котра і п’яти хвилин не могла всидіти на місці.

— Натерпляться вони ще з нею, — говорили вже із сумом, коли Оксана стала підлітком. Дівча вчитися не хотіло, цікавили її тільки танці у клубі та посиденьки з хлопцями та дівчатами. Школу ледве закінчила. «Їду до Рівного, у ПТУ на швачку вступатиму», — поставила перед фактом батьків, отримавши атестат.

Галина ніби й радіти мала, що дитина щось путнє надумала. Та раптом огорнула її тривога:

— Боже, бережи її, не дай оступитися у житті, — шепотіла мати, проводжаючи доньку. — Воно ж іще мале й дурне, не розуміє нічого в житті...

— Не плач, Галю. Замолоду багато хто клепки в голові не має, а потім у люди виходить,  — заспокоював чоловік.

Оксана вступила до профтехучилища. Мати щотижня ладнала їй «сидора» в гуртожиток, бо ж на копійчану стипендію годі прохарчуватися в місті. Ніби й спокійніша стала донька, і вчитися їй подобалось. Аж тут, мов грім серед ясного неба…

— Галько! Ти чула, що твоя доця втнула? — влетіла до хати сусідка Марина. — Судять її...

У Галини й світ померк в очах. Коли опритомніла, вже й сільська медичка була поряд, і перелякані чоловік та діти. Доста потім було і сорому, і болю, і розпачу за понівечене доньчине життя. З’ясувалося, що ніби на крадіжці попалася. Казали, за чужий вчинок постраждала, але дали Оксані два роки тюрми. Коли вийшла, повернулася в село.

Під осудливими поглядами односельців Оксана вся зіщулювалася, попервах навіть з двору виходила рідко. Батьки ж не впізнавали доньку — стала тиха, лагідна, за роботу поперед усіх хапалася. От тільки мовчазна дуже, не раз бачила Галина, як у куточку біля курника тихенько втирала сльози. Думала, не бачить ніхто за плетивом яблуневого віття…

— Доню, не плач,  — поклала мати долоню на рідну голівоньку. — Все минеться.

— Мамо! Мамо… Якби ж ви знали… Якби ж ви знали, як я шкодую про все. Пізно зрозуміла. Пізно,  — Оксана, як у дитинстві, довірливо притулилася до матері.

Галина що є сили заспокоювала її, підтримувала, та й батько і всі рідні співчували. Потроху дівчина стала менше ховатися за старою яблунею, і погляд посвітлішав. Люди з часом призабули про її минуле.

— Яка ж гарна дівчина! Подивись,  — кивнув Андрій у бік Оксани, котра вибігла з хлібиною в руках із сільського магазину.

— Та це ж Оксана… Зечка! — навіть не стишивши голос, відповів товариш.

Оксана, почувши ті слова, пришвидшила ходу. Андрій, ніби крізь туман, пригадав розбишакувате дівча з протилежного краю села. Потім іще були випадкові зустрічі, затим — і зумисні…

— Ти що надумав?! — кричала Андрієва мати, коли дізналася, з ким зустрічається син. — Ноги цієї злодійки у моїй хаті не буде!

Село загуло, як рій. «Показний парубок, гарний, а кого хоче брати за дружину… Що ж це діється? Та Ганька нізащо не пустить на поріг таку невістку», — перешіптувалися баби.

—  Андрієчку, не пара я тобі… Не матимемо ми щастя проти волі твоєї матері… — просила Оксана, пронизуючи собі серце кожним із цих слів, мов розпеченим залізом.

— Вона ж тебе не знає. Коли побачить, яка ти в мене хороша, то змириться, а то ще й полюбить. От побачиш! — заспокоював кохану Андрій, ніжно обіймаючи, і, заплющивши очі, вдихав аромат її шовкового волосся. 

Після чергової сварки він відчеканив матері:

— Якщо ви не погодитеся, ми поїдемо звідси.

Зрештою Ганна здалася: «Добре. Одружуйся. Але потім не нарікай на свою долю…»

Минуло п’ять років…

— Ну що, Ганно, натерпілася, мабуть, з невісточкою? — запитала давня знайома Тамара, приїхавши провідати рідних у село аж із далекого Сибіру. Вона була добре обізнана з цією історією.

Ганна ж у відповідь подивовано округлила очі на давню знайому:

— Ти що, Тамаро? Та я тепер найщасливіша мати у світі! Даремно я ображала Оксаночку, даремно не вірила словам мого сина. Кращої невістки годі й шукати. У мене вже двоє онуків. Оксана — мати хороша, і в хаті у неї все блищить. За рецептами до неї все село ходить. А який же щасливий мій син!

Щоправда, не стала Ганна розповідати, як у сварках та недовірі починалося життя Оксани та Андрія, і про те, як своєю повагою і терпінням молода жінка таки розтопила лід свекрушиного серця. Щодо односельців — то комусь соромно стало, а хтось і життєвий висновок зробив. Принаймні, коли щось схоже траплялося надалі в селі, історія ця частенько зринала на вустах як повчальна.

Світлана ТУБІНА.

Оксана виросла у звичайній сільській родині. Її батьки, Галина та Гнат, і не бідували, і не розкошували. Мали спокійну вдачу, навіть без сімейних сварок якось обходилося.

— І В КОГО та Оксанка така вдалась? — усміхалися сусіди, змалку спостерігаючи за їхньою середульшою — верткою дівчинкою, котра і п’яти хвилин не могла всидіти на місці.

— Натерпляться вони ще з нею, — говорили вже із сумом, коли Оксана стала підлітком. Дівча вчитися не хотіло, цікавили її тільки танці у клубі та посиденьки з хлопцями та дівчатами. Школу ледве закінчила. «Їду до Рівного, у ПТУ на швачку вступатиму», — поставила перед фактом батьків, отримавши атестат.

Галина ніби й радіти мала, що дитина щось путнє надумала. Та раптом огорнула її тривога:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 645

Що не кажіть, а нашим людям важко догодити.

Був час – все галасували, що не йдуть реформи. Прийшла нова влада – пішли реформи. Аграрна, земельна, освітня, фінансова, соціальна, житлово-комунальна. Ну й, звичайно, медична.

Думаєте, люди вгамувалися? Що ви! Ще більше стали кричати. Особливо ті, хто проти медичної реформи.

«Це геноцид нації!» – репетують одні. «Це ганьба!» – лементують другі. «Це знищення держави!» – заявляють треті.

Знайшлися й такі, що причиною всіх бід визначили виконувачку обов’язків міністра охорони здоров’я пані Уляну Супрун. Дехто взагалі назвав її грубо й по-хамськи: «Доктор Смерть».

Так, на янгола вона не схожа. Так, її зачіска нагадує бабине літо. Так, обличчя у неї явно не Мони Лізи.

Але, перепрошую, душа у цієї людини, яка прибула в наші краї з далекої Америки, – золота. Вона кинула всі блага цивілізації там, щоб будувати ці блага тут. Звичайно, не безплатно, але хіба можна шкодувати грошей тим, хто виводить українців з пітьми невігластва  і неуцтва на світлий шлях медичного прогресу?

Бо що ми знали до тих пір, доки пані Уляна не приїхала в Україну? Та нічого не знали! Нас лікували дилетанти,  профани і невдахи по життю. А пані Уляна, наче справжня чарівниця, все змінила. Те, що було добре, стало погано, те, що було погано, стало добре.

Найголовніше, чому нас навчила місіс Супрун, – старатися не хворіти й не перейматися своїми болячками. Як в Америці виживає сильніший, так у нас має виживати здоровший, молодший і багатший. Не подобається? То ваші проблеми.

Міністерські ж проблеми – сувора економія  коштів, їх раціональне використання, скорочення ліжок і пацієнтів на них, медперсоналу. Що з того, що, за даними Всесвітньої охорони здоров’я, наша країна опинилася у списку восьми країн світу разом із Центрально-Африканською Республікою, Чадом, Екваторіальною Гвінеєю, Нігерією, Сомалі, Південним Суданом та Сирією, де рівень вакцинації DГРЗ дітей став менше 50 відсотків?

Відсотки – це дурниця. Головне, що  бюджет зекономив кошти, реформа довела свою “ефективність”.

Кажете, приречене українське село, особливо його похилі віком мешканці? Не біда. Менше населення – менше проблем, менше грошей потрібно на лікування пенсіонерів і ветеранів праці. Все одно Україна посідає перші місця у світі зі смертністю від серцево-судинних та онкологічних захворювань. То для чого викидати кошти на вітер і лікувати тих, хто рано чи пізно помре?

Пані Уляна  – справжній новатор у медичній галузі, винахідник і раціоналізатор, рівних якій не було, нема і, очевидно, ніколи вже не буде. Ось тільки деякі новації людини, котра кинула сміливий виклик застарілим міфам і догмам, якими ще й досі живуть лікарі-ретрогради:

– не варто промивати рани перекисом  водню, бо це допомагає, як  мертвому кадило;

– не треба боятися мочити «манту», від чого застерігають деякі далекі від сучасної медицини лікарі;

– протяги корисні і  потрібні, бо це – свіже повітря, якого потребує людський організм;

– можна сміливо сідати, особливо жінкам, на холодне і мокре, адже древні знахарі холодом лікували у чоловіків статеве безсилля.

Перелік подібних ультрасучасних рекомендацій від пані Уляни Супрун можна продовжувати до безкінечності. А це означає, що вона перебуває в постійному  науковому пошуку і ще принесе чимало корисного українцям, котрі залишаться живими після сміливих революційних експериментів над ними.

Бережіть Уляну Супрун!

Охрім СВИТКА.

Що не кажіть, а нашим людям важко догодити.

Був час – все галасували, що не йдуть реформи. Прийшла нова влада – пішли реформи. Аграрна, земельна, освітня, фінансова, соціальна, житлово-комунальна. Ну й, звичайно, медична.

Думаєте, люди вгамувалися? Що ви! Ще більше стали кричати. Особливо ті, хто проти медичної реформи.

«Це геноцид нації!» – репетують одні. «Це ганьба!» – лементують другі. «Це знищення держави!» – заявляють треті.

Знайшлися й такі, що причиною всіх бід визначили виконувачку обов’язків міністра охорони здоров’я пані Уляну Супрун. Дехто взагалі назвав її грубо й по-хамськи: «Доктор Смерть».

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 512

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 440

Cкiльки кoриcних влаcтивocтей мicтить у coбi мед? 

Дo ХVІІ cтoлiття мед був єдиним coлoдким делiкатеcoм. У єгипетcькiй книзi медицини, в якiй oпиcанo пoпередження хвoрoб та їх лiкування, приcвяченo багатo рядкiв цьoму прoдукту. 

У Китаї прo мед пиcали, щo вiн oздoрoвлює вci чаcтини тiла людини, знiмає жар, заcпoкoює нервoву cиcтему, дoдає cили, зберiгає мoлoдicть. У cтарoдавнiй Iндiї вважали, щo мед не лише oздoрoвлює oрганiзм, але й зберiгає мoлoдicть. 

Мед — дуже кoриcний для здoрoв'я прoдукт. Вiн нoрмалiзує рoбoту багатьoх внутрiшнiх oрганiв, пoлiпшує cклад крoвi, пiдвищує iмунiтет, є пoтужним джерелoм енергiї, oхoрoняє oрганiзм вiд передчаcнoгo cтарiння. I дуже важливo вибрати пoтрiбний coрт меду. 

Дo речi, вcьoгo налiчуєтьcя бiльше 60 йoгo видiв. Мед має здатнicть пригнiчувати життєдiяльнicть мiкрooрганiзмiв, бактерiй, грибiв, гельмiнтiв. Пiд впливoм меду гинуть cтафiлoкoки, cтрептoкoки, кишкoва паличка, затримуєтьcя рoзмнoження мiкoбактерiй туберкульoзу. Найбiльшoю антибактерiальнoю активнicтю вoлoдiють темнi i янтарнi coрти. 

Мед викoриcтoвують при лiкуваннi нервoвих рoзладiв, cерцевo-cудинних захвoрювань, заcтуди. Вiн має таку здатнicть, як придушення шкiдливих мiкрooрганiзмiв, грибiв, бактерiй i навiть гельмiнтiв. 

Мед такoж здатний бoрoтиcя з кишкoвими паличками, cтафiлoкoками i cтрептoкoками. I, крiм тoгo, вiн мoже затримувати рoзмнoження i рoзвитoк навiть збудникiв туберкульoзу.

Cкладнo переoцiнити благoтвoрний вплив меду в пoєднаннi з мoлoкoм на oрганiзм людини. Як тiльки вiдчуєте першi cимптoми заcтуди — випийте cклянку теплoгo мoлoка, пoпередньo рoзчинивши в ньoму 1-2 cтoлoвих лoжки меду. Такoж дуже кoриcний мед у пoєднаннi з гoрiхами. Неoбхiднo звичайнi гoрiхи перемoлoти з медoм i вживати це як деcерт пiд чаc чаювання для прoфiлактики i пiд чаc заcтуди.

Мед в coтах i пилoк

Кoриcний не тiльки прocтo мед, а й мед у cтiльниках. Це джерелo прирoдних кoриcних мiкрoелементiв, вiтамiнiв i ферментiв. Мед в coтах дoбре дoпoмагає при захвoрюваннях дихальних шляхiв. Кoриcнo жувати cтiльники з залишками меду для пoлiпшення cтану зубiв i яcен. 

Щo cтocуєтьcя пилку, тo йoгo кoриcть на наш oрганiзм неможливо переoцiнити. Адже в oднiй чайнiй лoжечцi пилку мicтитьcя дoбoва нoрма вciх кoриcних i неoбхiдних дoрocлiй людинi речoвин. Пилoк неoбхiднo вживати за пiвгoдини дo їжi, рoзcмoктуючи йoгo в рoтi. Зберiгати пилoк бажанo в хoлoдильнику, щoб уникнути пoпадання туди кoмах.

Кoму i кoли 

мед прoтипoказаний

Нерiдкo  мoжна зуcтрiти людину, яка має алергiю на медoвi прoдукти. Тoму, перш, нiж вживати мед, cлiд перевiрити, чи немає у ваc на ньoгo алергiї.

Для найбiльшoї кoриcтi мед пoтрiбнo вживати рoзчиненим у теплoму чаї, вoдi абo мoлoцi. Але нi в якoму разi не в гарячих напоях. Мед, як i вci прoдукти харчування, втрачає багатo cвoїх кoриcних влаcтивocтей пiд впливoм виcoких (бiльше 60-80 градуciв) температур.

За матеріалами  

навчально-методичного центру

цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Волинської області.

Cкiльки кoриcних влаcтивocтей мicтить у coбi мед? 

Дo ХVІІ cтoлiття мед був єдиним coлoдким делiкатеcoм. У єгипетcькiй книзi медицини, в якiй oпиcанo пoпередження хвoрoб та їх лiкування, приcвяченo багатo рядкiв цьoму прoдукту. 

У Китаї прo мед пиcали, щo вiн oздoрoвлює вci чаcтини тiла людини, знiмає жар, заcпoкoює нервoву cиcтему, дoдає cили, зберiгає мoлoдicть. У cтарoдавнiй Iндiї вважали, щo мед не лише oздoрoвлює oрганiзм, але й зберiгає мoлoдicть. 

Мед — дуже кoриcний для здoрoв'я прoдукт. Вiн нoрмалiзує рoбoту багатьoх внутрiшнiх oрганiв, пoлiпшує cклад крoвi, пiдвищує iмунiтет, є пoтужним джерелoм енергiї, oхoрoняє oрганiзм вiд передчаcнoгo cтарiння. I дуже важливo вибрати пoтрiбний coрт меду. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 633

Гороскоп 

30  квітня — 6 травня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 453

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 648

Четвер. Хмарно. Температура: 14о С. Вітер північний сильний.

В ніч на п’ятницю.  Ясно.  Температура: 8оС. Вітер північно-західний помірний.

П’ятниця. Мінлива хмарність.   Температура: 17оС. Вітер   північно-західний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура:  10оС. Вітер західний помірний.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура:  22оС. Вітер західний сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 9оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 14оС. Вітер північно-західний сильний. 

В ніч на понеділок.  Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер північний помірний.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура:  15оС. Вітер північно-західний помірний.

В ніч на вівторок.  Ясно. Температура: 5оС. Вітер південно-східний помірний.

Вівторок.  Мінлива хмарність.   Температура:  20оС. Вітер  південно-західний  помірно сильний. 

В ніч на середу.  Мінлива хмарність. Температура:  11оС. Вітер західний помірний.

Середа.  Мінлива хмарність, можлива гроза.  Температура: 23оС. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на  четвер. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 15оС. Вітер південно-західний  помірно сильний.

Четвер.  Хмарно. Температура: 16оС. Вітер північно-західний помірний.

Четвер. Хмарно. Температура: 14^о С. Вітер північний сильний.

В ніч на п’ятницю.  Ясно.  Температура: 8^оС. Вітер північно-західний помірний.

П’ятниця. Мінлива хмарність.   Температура: 17оС. Вітер   північно-західний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура:  10^оС. Вітер західний помірний.

Субота. Мінлива хмарність.  Температура:  22^оС. Вітер західний сильний.

В ніч на неділю. Ясно.  Температура: 9^оС. Вітер північно-західний помірно сильний.

Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 14^оС. Вітер північно-західний сильний. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 645

Гра  з вогнем, 

або Путін в бункері

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 669

Шановна редакціє! 

В газеті «Вісті Ковельщини» за 5 квітня ц. р. прочитав листа Заслуженого працівника культури Івана Сидорука під заголовком «Вшануймо Героїв!». Іван Васильович запропонував по-належному вшанувати у Ковелі пам’ять вояків 1-ої Української синьожупанної дивізії Армії УНР.

Був би щиро вдячний, якби на шпальтах газети ви детальніше розповіли про дивізію, її роль в Українській революції, 100-ліття якої відзначається в державі.

З повагою – 

Павло МИХАЙЛЮК, 

ветеран війни і праці.

х  х х

Ми звернулися до автора замітки Івана Сидорука з проханням дати відповідь дописувачу газети.  Публікуємо поданий ним матеріал Сергія Лиса, опублікований в «Календарі знаменних і пам’ятних дат Волині» на 2018 рік під заголовком «100 років від часу створення на Волині добровольчих Синьої і Сірої дивізій Армії УНР.

l

9    лютого   (27   січня)    Німеччина   і    Австро-Угорщина підписали з УНР Берестейський мирний договір, який включав у себе також положення про військову і економічну співпрацю між країнами. Центральним європейським державам потрібен був український хліб, а Україні – допомога у війні з Радянською Росією. Виконуючи свої зобов’язання, у лютому 1918 року німці та    австрійці    дають    дозвіл    на    створення    добровольчих українських підрозділів з числа військовополонених колишньої Російської  Імператорської армії. Оскільки  два західних  повіти Волинської   губернії –   Володимир-Волинський   і   Ковельський  загалом   контролювалися   німецько-австрійською  армією  (тут був утворений Волинський округ), то  на цих теренах у березні 1918   року   і   сформувалися   українські   підрозділи   синьо-   та сірожупанників.

1-а Синьожупанна дивізія Армії УНР постала з українських полонених і німецьких таборів «Раштат», «Вецляр» і «Зальцведель», які відмовилися дотримуватися присяги,  даної Російській імперії, та офіційно визнали себе   українцями. Остаточно її формування відбувалося у Ковелі. Очолив її генерал-майор Віктор Зелінський. Наприкінці березня 1918 року до Києва прибули перші чотири полки 1-ї Синьожупанної дивізії. 24 березня на Софійській площі їхній урочистий в’їзд до столиці приймав Голова Центральної Ради Михайло Грушевський.

Незабаром поблизу Голоб почалося формування 2-ї Синьожупанної дивізії. Але 27 квітня 1918 року німці роззброїли в Києві 1-шу Синьожупанну дивізію та припинили формування 2-ої на Волині.  Адже 29  квітня  вони  посприяли  державному перевороту та приходу до влади в Україні монархістів на чолі з Гетьманом Павлом Скоропадським. У цих умовах німецькі військові боялися, що синьожупанники стануть на захист Центральної Ради УНР. 

Після повалення Гетьманату, у січні 1919 року,  Директорія УНР відновила один Синій полк. Згодом він увійшов до складу 3-ї Залізної стрілецької дивізії Дієвої Армії УНР. Воювали синьожупанники за незалежність України до листопада 1920 року.

1-а козацько-стрілецька (Сіра) дивізія Армії УНР постала з українських полонених із австрійських таборів «Фрайштадт» і «Йозефштадт». Остаточно її формування відбувалося у Володимирі-Волинському. Очолив її підполковник Іван Перлик. Значну роль у формуванні дивізії відіграли і Українські Січові Стрільці. Після квітневого перевороту у Києві  сірожупанників не розпустили. Але гетьманська влада прислала нових офіцерів керувати дивізією. Вони розмовляли російською мовою та насміхалися з проукраїнських настроїв більшості сірожупанників.

У серпні 1918 року дивізія за наказом Гетьмана Павла Скоропадського була передислокована на Чернігівщину. В листопаді    1918        року    сірожупанники     підтримали антигетьманське   повстання     республіканської  Директорії. У лютому й на початку березня 1919 року Сіра дивізія воювала проти  російської  Червоної  Армії  на  Східній   Волині.  Овруч, Новоград-Волинський, Житомир, Бердичів – це ті міста, за які  вели бої сірожупанники.

У березні 1919 року Сіру дивізію передислоковують до Луцька для захисту міста від західного ворога – Війська Польського. У Луцьку сірожупанники розмістилися у колишніх казармах російських військ (тодішня частина вулиці Вокзальної, тепер – вулиця Стрілецька). На початку квітня 1919 року було створено штаб Холмського (Волинського) фронту, який очолив волинянин, в. о. Наказного Отамана генерал Олександр Осецький. Він реорганізував Сіру дивізію у корпус, командиром якого 5 квітня 1919 року призначив волинянина, генерала Іллю Мартинюка.

14-15 травня Військо Польське, отримавши значну військову допомогу із Франції, перейшло у  наступ. 16 травня 1919 року більшість сірожупанників потрапили до полону у результаті   штурму   Луцька  переважаючими   силами   Війська Польського. Лише частина стрільців 1 Сірої (близько 500 чоловік) дивізії на чолі з полковником Петром Ганжою вирвалися з оточення. 

21 травня 1919 року з них сформували збірний Сірожупанний полк. Влітку на його основі постала IV Сіра стрілецька дивізія. У листопаді 1919 року після багатомісячних важких боїв, у «трикутнику смерті» – між поляками, російськими білогвардійцями й  червоноармійцями – залишки сірожупанників були реорганізовані у IV збірний Сірий полк (у складі 11 Волинської дивізії). Після виснажливого Зимового походу у травні 1920 року полк реорганізований у IV стрілецьку Сіру бригаду (в складі тієї ж дивізії), яка воювала до   листопада 1920 року, тобто  до втрати УНР останньої території на Поділлі.

Подальша ж доля   полонених сірожупанників склалася так. З Луцька їх спочатку перевели до Ковеля, а на початку червня 1919 року – до польських таборів для українських військовополонених у Вадовиці та Сташалково. Табірна адміністрація поводилася із сірожупанниками вкрай погано. Всіх воїнів Дієвої Армії УНР було названо «гайдамаками» і «бандитами», різницю у ставленні до рядових і офіцерів скасували.

Після захоплення Військом Польським на початку червня Західної Волині бойові дії між ним і Дієвою Армією УНР практично припинилися. Наприкінці липня 1919 року поляки стали відпускати багатьох українських військовополонених до Дієвої Армії УНР для «ведення спільними силами боротьби з більшовиками». Адже Варшава тепер вважала основною своєю загрозою російську Червону Армію і хотіла використати українців, як буферний щит між собою і Москвою. Однак завдяки цьому чимало сірожупанників вийшли на волю та змогли влитися у лави IV Сірої стрілецької дивізії Дієвої Армії УНР.

Синьожупанники  та особливо  сірожупанники   залишили звитяжний слід у збройній боротьбі України за свою незалежність. І по праву цими військовими формаціями Дієвої Армії УНР, які обороняли Волинь від загарбників, мають у першу чергу гордитися жителі саме нашого краю.

Сергій ЛИС.

Шановна редакціє! 

В газеті «Вісті Ковельщини» за 5 квітня ц. р. прочитав листа Заслуженого працівника культури Івана Сидорука під заголовком «Вшануймо Героїв!». Іван Васильович запропонував по-належному вшанувати у Ковелі пам’ять вояків 1-ої Української синьожупанної дивізії Армії УНР.

Був би щиро вдячний, якби на шпальтах газети ви детальніше розповіли про дивізію, її роль в Українській революції, 100-ліття якої відзначається в державі.

З повагою – 

х  х х

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1925