Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 26 червня 2025 року №27 (12983)

Повідомлення в номер / Сльози щастя

26.10.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

яблуняСльози щастя

Хто з нас не спотикався і не падав? Здавалося: перетерпи, вставай і йди.
Але є такі, що після першого падіння не встають, а в багнюку  сповзають. А там, в болоті, і гадюччя сатанинське до себе пригортає підступно. Сатана шепоче: "Тут – твоя доля!".
Ось так спіткнувся Захар. Замість того, щоб покаятися, ступив на шлях агресії і помсти. При цьому своє зло зганяв на рідних і близьких. Гроші, які були в батьків, він вкрав. Матір став зневажати, брата жорстоко побив, сестру словесно обезчестив. Батько згаряча виніс жорстокий вирок: "Немає у мене сина".
І сталося те, що мало статися – Захар потрапив за грати… Відомо, що тих, хто виправляється, там мало.
Душа Захара рухалася, мов маятник.  З одного боку, "зеки" тягнули у свої обійми.  З іншого, розгорялася Божа іскра, яка заставляла каятися і переосмислювати своє життя.  Не раз і не два приходило просвітління, і тоді він згадував матір, бачив її образ і гіркі сльози. "А батько? В чому він винен? Адже так хотів, щоб син став достойною людиною. А я похоронив його надії”. 
Не раз ховався у якомусь куточку і плакав.  Молився: "Спаси мене, Господи! Простіть, мої рідні!". 
Сповідь і каяття все більше очищали і змінювали його єство.
"Брати" по в'язниці застерігали: "Ти вже приречений бути з нами. Повернення звідси не буває. На волі тебе ніхто не чекає. Кому потрібен той, хто весь у злочинному бруді? Ми – твої друзі і опора".
Але коли той душевний маятник повертався у своє початкове місце, Захар знову чув мамине слово: "Синку, як ти там?" Звідкілясь доносилось щебетання рідної  сестри і навіть прощення брата.
І ось нарешті – воля! Куди їхати? Додому? А чи приймуть?
Написав листа: "Мої мамо і тату, та всі рідні! Я покаявся. Їду додому. Не знаю, чи мене простили і чи пустите на поріг. Я все розумію. Але якщо простили, то прошу: на яблуньку, що край саду, пов'яжіть голубу хустину.  Я з вікна вагона буду бачити. А якщо на гілках яблуні не буде хустини, я проїду біля хати, вклонюся і попрямую світ за очі".
Всю  довгу  дорогу одна думка черв'яком точила серце: "Чи простили?". Чим ближче, тим більше калаталося серце. Здавалося, воно готове було вирватися і полетіти, щоб першому побачити яблуньку. 
І ось воно, рідне  село, батьківська хата і …о, Боже,  яблунька!.. Ота яблунька на краю саду, вся уквітчана синіми, червоними, білими, зеленими і жовтими хустинами.
"Простили!!!" – заплакав, не соромлячись ні себе, ні пасажирів. Це були сльози щастя…
Анатолій СЕМЕНЮК. 
Хто з нас не спотикався і не падав? Здавалося: перетерпи, вставай і йди.
Але є такі, що після першого падіння не встають, а в багнюку  сповзають. А там, в болоті, і гадюччя сатанинське до себе пригортає підступно. Сатана шепоче: "Тут – твоя доля!".
Ось так спіткнувся Захар. Замість того, щоб покаятися, ступив на шлях агресії і помсти. При цьому своє зло зганяв на рідних і близьких. Гроші, які були в батьків, він вкрав. Матір став зневажати, брата жорстоко побив, сестру словесно обезчестив. Батько згаряча виніс жорстокий вирок: "Немає у мене сина".
І сталося те, що мало статися – Захар потрапив за грати… Відомо, що тих, хто виправляється, там мало.
Душа Захара рухалася, мов маятник.  З одного боку, "зеки" тягнули у свої обійми.  З іншого, розгорялася Божа іскра, яка заставляла каятися і переосмислювати своє життя.  Не раз і не два приходило просвітління, і тоді він згадував матір, бачив її образ і гіркі сльози. "А батько? В чому він винен? Адже так хотів, щоб син став достойною людиною. А я похоронив його надії”. 
Не раз ховався у якомусь куточку і плакав.  Молився: "Спаси мене, Господи! Простіть, мої рідні!". 
Сповідь і каяття все більше очищали і змінювали його єство.
"Брати" по в'язниці застерігали: "Ти вже приречений бути з нами. Повернення звідси не буває. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 528
Читати далі

Повідомлення в номер / Листопад в саду і на городі

26.10.2017

дерево Листопад в саду і на городі

У листопаді, до приходу холодів, якщо ви цього не зробили раніше, ще раз уважно огляньте крони всіх дерев, скиньте з гілок і відразу ж спаліть всі чорні грудки – гнізда шкідників. Також огляньте штамби. Не забувайте, що для дерева шкідливо, якщо залишаться відкритими будь-які ушкодження: зрізи, що не затягнулися калюсом, ранки, діаметром 4-5 см та інше. Замажте їх садовим варом. Також їх можна закрити сумішшю коров’яку і розмоченої глини (гній містить мікроелементи та речовини для росту, необхідні для загоєння ран рослини).
Дупло, що утворилося в дереві, нехай навіть зовсім невелике, закрийте, не відкладаючи. Підготуйте необхідні матеріали, щоб поставити пломбу раніше, ніж випаде сніг. Для цього знадобиться пісок, вапно, цемент, садовий вар, а якщо дупло велике, то ще щебінь або бита цегла.
На початку листопада виберіть сухий погожий день і вичистіть з дупла відмерлу деревину. Приготуйте густий розчин з піску, вапна і цементу в пропорції орієнтовно 6:1:1 і відразу ж залийте його. 
Дуже велике дупло спочатку заповніть щебенем або дрібними осколками цегли, а вже потім заливайте. Буває, що дупло невелике, але глибоке. У таке дупло забийте пробку, вирізану з будь-якого поліна за його розміром. Намагайтеся, щоб пробка сиділа щільно, але занадто грубо забивати її не варто. Потім ззовні замажте садовим варом.
А якщо ви вирішили викорчувати дерево, саме зараз настав сприятливий час для цього. Ви, звичайно ж, знаєте, що розкорчування – справа нелегка. Головне правило – не рубайте дерево під корінь, а попередньо обріжте гілки, залишивши стовбур висотою 1,5-1,7 м, щоб потім наприкінці операції, розгойдуючи його, вам легше було обірвати в глибині корінь.
Звичайно, це не дуже приємний процес. Але знати, як правильно здійснити його, – необхідно. Спочатку оголіть корені зверху. Навколо стовбура викопайте поглиблення діаметром близько 1,5 м, видаліть від коренів землю – найкраще розмийте її водою зі шланга. Верхні корені після цього мають бути добре видними (для відводу води заздалегідь зробіть канавку, але, можливо, доведеться воду й вичерпувати). Потім розпиляйте кожний корінь у двох місцях, частину кореня біля стовбура приберіть зовсім, адже стовбур доведеться розгойдувати в усі боки. Потім видаліть довгі корені, що йдуть у глибину вертикально, і розгойдуйте стовбур. Він повинен піддатися досить швидко і нахилитися. 
НЕ ЗАЙВИМ БУДЕ НАГАДАТИ
n Не забудьте набрати землю на ділянці, поки вона не замерзла, якщо збираєтеся вирощувати свою розсаду.
n Розбираючи парники і всі плівкові спорудження, раму приберіть у приміщення або під навіс, у крайньому випадку, укрийте поліетиленовою плівкою. Якщо плівки добре збереглися, їх накручують на дерев’яні стрижні та зберігають у теплому приміщенні.
Справи господарські
Злийте воду з труб, шлангів та діжок. Невеликі ємності перекиньте догори дном, великі накрийте дошками, а потім, ті й інші ще і плівкою. Шланги, що продірявилися, приведіть в порядок. Очистіть стічні канави. До випадання снігу продовжуйте збирати і закладати в компост опале листя та інші рослинні рештки з саду і городу. На зиму укрийте землею, дошками, газетами або крафт-папером, а зверху — плівкою або нетканим матеріалом, щоб компостна маса сильно не промерзала.
Якщо не зроблено це раніше, приступайте до консервації парників: огляньте і пофарбуйте рами, вставте, де потрібно, нове скло, поновіть замазку. Рами зберігайте під дахом, бажано в сухому і закритому приміщенні, на підставках і перекладені дошками. Зміцнюйте льохи, сховища. Уважно стежте за режимом зберігання свіжих і перероблених овочів і фруктів. Теплої осені навіть у листопаді ще не пізно провапнувати ґрунт на своїй ділянці, якщо він надто кислий.
Захист стовбурів дерев
Для надійного захисту стовбурів від мишей обв’яжіть цупкою тканиною або встановіть навколо них циліндри з руберойду чи дрібної сітки.
Штамби і скелетні гілки молодих дерев краще не білити, а обгорнути папером. Зверху встановіть футляр з руберойду, нижній кінець якого заглибте в землю. Молоді дерева можна також обв’язати ялиновим лапником, уклавши його кінчиками голок вниз. Цей захід захистить дерева і від гризунів.
Не зв’язуйте в пучок гілки смородини. Від цього вона сильніше підмерзне і врожай наступного року знизиться.
Сильний мокрий снігопад може призвести до роздирання крони або до виламування окремих гілок, якщо на них ще залишилося листя. Саме в цей час треба допомогти деревам струсити сніг.
Живці для зимового щеплення
Однорічні пагони для зимових і весняних щеплень нарізають після перших морозів. Зрізуйте черешки з південного боку крони, з сильних і врожайних дерев. Гілки повинні бути до 40 см завдовжки з нормально розвиненими бруньками. Не беріть гілки з близько розташованими бруньками. Живці одного сорту зв’яжіть в пучок і загорніть у вологу тканину, потім в папір, а зверху обгорніть плівкою. Покладіть живці в прохолодне приміщення.
Підзимові посіви
У листопаді проводять підзимові посіви моркви, петрушки і шпинату в підготовлені грядки. Якщо ґрунт замерз, то сіють прямо по замерзлому грунту і присипають талою землею, торфом або перегноєм.
Зберігання овочів
Перевірте, як зберігаються овочі в підвалах. Стежте за температурою в сховищах: при температурі вище +5°C підсильте провітрювання. Цибуля може лежати в житлових приміщеннях, а яровий і озимий часник краще помістити в холодильник. Дрібна цибуля  добре зберігається (і потім не стрілкує) у холодильнику при температурі –1–3 °C і вологості повітря 80–90 %. Не викидайте лушпиння цибулі: настій з неї, приготовлений з розрахунку 200 г на 10 л води, стане в нагоді в боротьбі з павутинним кліщем: взимку — на кімнатних рослинах, а влітку — на огірках. У листопаді ще не пізно продовжити квашення капусти.
Уберегти суницю від морозу
Садова суниця з її поверхневою кореневою системою погано переносить морози. Зниження температури до –8°C призводить до пошкоджень коренів і кореневищ. Шар снігу в 10–12 см захистить рослини від морозів до –18 °C, а в 20–25 см — і від сильніших. У листопаді при настанні легких морозів та відсутності снігу рослини суниці можуть отримати значні пошкодження, тому їх краще вкрити листям деревних порід, дерев’яною стружкою або сухим торфом.
Збереження тюльпанів
На посадки тюльпанів розкладіть отруєні приманки від мишей, трохи присипте їх землею, щоб не склювали птахи. Якщо випаде сніг, розгрібаючи його, покладіть приманку на землю і знову засипте снігом.
Підзимовий посів літніх квітів
Коли встановляться мінусові температури і земля трохи промерзне, можна приступати до зимового посіву декоративних літників, таких, як волошка синя, гіпсофіла, годеції, дельфініум, іберис, календула, лаватера, лобулярія, маки, матіола, нігелла, ешшольція. Насіння сіють у борозенки, в заздалегідь підготовлену землю, трохи густіше і глибше, ніж навесні, і присипають посіви торфом або компостом. Для збереження снігу, під яким температура буває більш рівною, посіви прикривають гілками.
Як Зберегти насіння?
Запорука успішного зберігання квіткового насіння — сухе повітря і постійна температура. Але якщо вона вище +17°C, насіння може пересохнути. Для зберігання краще використовувати пакунки з вощеного паперу. Насіння квіткових культур зберігає схожість 2–3 роки, а настурції, календули, запашного горошку — до 4 років.
Підготувала
Ірина ГОЛЄНКОВА.
У листопаді, до приходу холодів, якщо ви цього не зробили раніше, ще раз уважно огляньте крони всіх дерев, скиньте з гілок і відразу ж спаліть всі чорні грудки – гнізда шкідників. Також огляньте штамби. Не забувайте, що для дерева шкідливо, якщо залишаться відкритими будь-які ушкодження: зрізи, що не затягнулися калюсом, ранки, діаметром 4-5 см та інше. Замажте їх садовим варом. Також їх можна закрити сумішшю коров’яку і розмоченої глини (гній містить мікроелементи та речовини для росту, необхідні для загоєння ран рослини).
Дупло, що утворилося в дереві, нехай навіть зовсім невелике, закрийте, не відкладаючи. Підготуйте необхідні матеріали, щоб поставити пломбу раніше, ніж випаде сніг. Для цього знадобиться пісок, вапно, цемент, садовий вар, а якщо дупло велике, то ще щебінь або бита цегла.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 586
Читати далі

Повідомлення в номер / Продемонстрували силу волі і мужність

26.10.2017

22554740_473088103091456_1750504728687720214_nПродемонстрували силу волі і мужність

21 жовтня в Голобах відбувся ІІ відкритий районний фізкультурно-оздоровчий фестиваль "Перемагай себе" серед осіб з обмеженими фізичними можливостями. Набуваючи статусу "традиційного щорічного", його організували Ковельська районна ГО інвалідів "ДОБРОДІЯ В ДІЇ" та Голобська селищна рада.
У фестивалі взяли участь не тільки жителі Ковельського району, але й представники громадських організацій інвалідів з інших районів нашої області: Горохівського, Маневицького, Ратнівського, Любешівського, Володимир-Волинського, а також міст Луцька, Нововолинська, Ковеля. Всього було майже сто учасників-інвалідів різних груп і категорій.
На урочистому відкритті фестивалю були присутні голова Ковельської районної ради Броїло А.П., заступник голови Голобської ОТГ Борисюк Н.І., представник благодійного фонду Ігоря Палиці "Тільки разом", представник фонду Степана Івахіва "Патріоти Волині", директор міськрайонного центру зайнятості Приймак І. Г., депутат міськради, голова Ковельської міської організації політичної партії "УКРОП" Пініс І. О., представник Академії рекреаційних технологій і права та представник Міжнародної організації міграції.
Товариська невимушена обстановка сприяла щирому і доброзичливому спілкуванню учасників під час проведення усіх видів змагань з дартсу, кеглів, крокету, баскету, стрільби з пневматичної гвинтівки, стрільби з лука. В рамках проведення фестивалю відбувся і турнір з гри бочча на Кубок Міжнародної організації міграції. Час пройшов у захоплюючому азарті, швидко і непомітно для всіх учасників. А підбиття підсумків фестивалю, нагородження переможців і всіх учасників призами та подарунками, як фінал свята, були вражаюче яскравими і незабутніми.
Отже, за підсумками змагань були визначені такі переможці:
- бочча (інваліди-опорники) — 1 місце — ГО "Інва Ратне"; 2 місце — ГО "Довіра" (м. Нововолинськ); 3 місце — ГО "Довіра" (смт Маневичі).
- бочча (загальне захворювання) — 1 місце — ГО "Джерело життя" (м. Луцьк); 2 місце — ГО "Сонце любові" (м. Горохів); 3 місце — Голобський будинок-інтернат.
- дартс (жінки) — 1 місце — Борусевич Валентина (м. Володимир-Волинський); 2 місце — Кузьміна Валентина (м. Нововолинськ); 3 місце — Яриченко Марія ( м. Горохів).
- дартс (чоловіки) — 1 місце — Коваленко Віктор (м. Нововолинськ); 2 місце — Мишковський Іван (м. Нововолинськ); 3 місце — Мартинюк Юрій (м. Володимир-Волинський).
- стрільба з пневматичної гвинтівки (жінки) — 1 місце — Борусевич Валентина (м. Володимир-Волинський); 2 місце — Іванюк Ніна (м. Нововолинськ); 3 місце — Коротинська Валентина (м. Ратне).
- стрільба з пневматичної гвинтівки (чоловіки) — 1 місце — Мороз Віктор (Колодяжненська ОТГ); 2 місце — Попович Сергій (м. Нововолинськ); 3 місце — Барбарук Олександр (Голобська ОТГ).
- стрільба з спортивного лука (жінки) — 1 місце — Погранічна Мирослава (смт Маневичі); 2 місце — Семенюк Анна (м. Луцьк); 3 місце — Коротинська Валентина (смт Ратне).
- стрільба з спортивного лука (чоловіки) - 1 місце — Барбарук Олександр (Голобська ОТГ);  2 місце — Полівода Микола (смт Ратне); 3 місце —Кравчук Володимир (м. Ковель).
- крокет (жінки) — 1 місце — Семенюк Анна (м. Луцьк); 2 місце — Борусевич Валентина (м. Володимир-Волинський); 3 місце — Коротинська Валентина (м. Ратне).
- крокет (чоловіки) — 1 місце — Хилько Олексій (м. Володимир-Волинський); 2 місце — Білов Андрій (м. Луцьк); 3 місце — Силіч Андрій (м. Луцьк).
- баскет (жінки) — 1 місце — Борусевич Валентина (м. Володимир-Волинський); 2 місце – Холодова Олена (м. Луцьк); 3 місце — Сучко Анна (м. Луцьк).
- баскет (чоловіки) – 1 місце – Міньковський Іван (м. Нововолинськ); 2 місце — Ващук Анатолій (Голобська ОТГ);  3 місце – Кравчук Володимир (м. Ковель).
- кеглі (жінки) — 1 місце — Печенюк Світлана (м. Ковель); 2 місце – Іванюк Ніна (м. Нововолинськ); 3 місце — Дубінська Ольга (м. Горохів).
- кеглі (чоловіки) — 1 місце – Сметюх Богдан (Колодяжненська ОТГ);  2 місце — Сокирян Микола (Голобська ОТГ); 3 місце — Міньковський Іван (м. Нововолинськ).
Насамкінець, хочемо щиро подякувати спонсорам цього грандіозного за значенням фестивалю: благодійному фонду Ігоря Палиці "Тільки разом", фонду Степана Івахіва "Патріоти Волині",ТзОВ "Наше місто", ковельському ринку, підприємцям М’якоті П. І., Місюрі О. В., Смітюху І. Є., Возняку А. С., Волинчуку В. В., Шарифуліну М. Р., Конопацькому Б. М., Пінісу І. О., Шаві В. П., Фалько Н. О., Титомиру О. М., Хороших Ю. В., Андросюку В. Т., Корнійчуку А. А., а також голові Ковельської районної ради Броїлу А. П. та голові Голобської селищної ради Гарбаруку С. В.
Володимир ЛИСЮК, 
заступник голови ГО інвалідів "ДОБРОДІЯ В ДІЇ".
НА ЗНІМКАХ: під час фестивалю.
Фото з архіву автора.
21 жовтня в Голобах відбувся ІІ відкритий районний фізкультурно-оздоровчий фестиваль "Перемагай себе" серед осіб з обмеженими фізичними можливостями. Набуваючи статусу "традиційного щорічного", його організували Ковельська районна ГО інвалідів "ДОБРОДІЯ В ДІЇ" та Голобська селищна рада.
У фестивалі взяли участь не тільки жителі Ковельського району, але й представники громадських організацій інвалідів з інших районів нашої області: Горохівського, Маневицького, Ратнівського, Любешівського, Володимир-Волинського, а також міст Луцька, Нововолинська, Ковеля. Всього було майже сто учасників-інвалідів різних груп і категорій.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 557
Читати далі

Повідомлення в номер / Традиції Героїв минулого продовжують Герої сьогодення Урочисті заходи з нагоди Дня Захисника України, 75-річчя утворення УПА, Дня українського козацтва відбулися на Ковельщині

20.10.2017
Традиції Героїв минулого продовжують Герої сьогодення
Урочисті  заходи  з  нагоди  Дня  Захисника  України,  75-річчя  утворення  УПА, 
Дня  українського  козацтва  відбулися  на  Ковельщині 

DSC09391Традиції Героїв минулого продовжують Герої сьогодення Урочисті  заходи  з  нагоди  Дня  Захисника  України,  75-річчя  утворення  УПА,  Дня  українського  козацтва  відбулися  на  Ковельщині 

Минулої п'ятниці на Ковельщині  традиційно відбулись офіційні заходи, присвячені Дню Захисника України, 75-ій річниці утворення УПА та Дню українського козацтва.
Ще з самого ранку зібралися люди на меморіалі Слави, де відбувся мітинг  на честь захисників України, які віддали життя за рідну Батьківщину, за те, аби вона була вільною й незалежною.  
Саме тому представники міської і районної  влади, жителі міста прийшли сюди, аби вшанувати пам'ять про Героїв, перед якими ми – в неоплатному боргу.
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1208
Читати далі

Повідомлення в номер / У поштовиків – свято

20.10.2017

DSC09381У поштовиків – свято

9 жовтня – Всесвітній день пошти. З цієї нагоди в Ковельському центрі поштового зв'язку №4 Волинської дирекції ПАТ "Укрпошта" відбулися урочисті збори.
Вступним словом зібрання розпочала начальник ЦПЗ Лариса Філіпчук, яка щиро привітала членів колективу з професійним святом, побажала усім миру, добра, благополуччя.
 Свої поздоровлення зв'язківцям адресували голова Ковельської районної державної адміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло, а також його заступник Олександр Пасенковський. Очільники виконавчої і представницької влади вручили Почесні грамоти кращим працівникам поштового зв'язку Ковельщини.
На    зборах    виступив    директор    ТзОВ "Редакція газети "Вісті  Ковельщини" Микола Вельма. Окрім традиційних привітань, він повідомив про грошові премії працівникам сільських і міського відділень зв'язку, які досягли найкращих результатів у передплаті "Вістей Ковельщини" на ІІ півріччя 2017 року. 
Нагороду, зокрема  отримав Леонід Гончарук, листоноша відділення "Ковель-2".  Решті його колег – Тетяні Васейко з Білина, Любові Лукашук з Колодяжного, Любові Жабюк з Радошина, Любові Дудар із Сільця премії будуть вручені безпосередньо на робочих місцях.       
І  хоч у святковий день прийнято не  надто багато говорити про проблеми, які чекають свого розв'язання,   виступаючі нагадали про важливість передплатної кампанії на 2018 рік, яка розпочалася нещодавно, наголосили на її винятковому значенні для  консолідації суспільства, патріотичного виховання населення в умовах фактичної війни з Росією.
В цьому контексті йшла мова про необхідність чіткої організації передплати на міськрайонну громадсько-політичну газету "Вісті Ковельщини", яка в краї є, по суті, єдиним джерелом місцевої інформації.
Наш кор.
НА ЗНІМКУ: учасники святкового зібрання в Центрі поштового зв'язку №4.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
9 жовтня – Всесвітній день пошти. З цієї нагоди в Ковельському центрі поштового зв'язку №4 Волинської дирекції ПАТ "Укрпошта" відбулися урочисті збори.
Вступним словом зібрання розпочала начальник ЦПЗ Лариса Філіпчук, яка щиро привітала членів колективу з професійним святом, побажала усім миру, добра, благополуччя.
 Свої поздоровлення зв'язківцям адресували голова Ковельської районної державної адміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло, а також його заступник Олександр Пасенковський. Очільники виконавчої і представницької влади вручили Почесні грамоти кращим працівникам поштового зв'язку Ковельщини.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 577
Читати далі

Повідомлення в номер / Є ще порох в порохівницях!

20.10.2017 Семенюк Анатолій Володимирович
Є  ще  порох 
в  порохівницях!

DSC_0405Є  ще  порох  в  порохівницях!

Хто з нас не мріє побувати у казці, наповненій романтикою, возвеличеній славою і прихорошеній життєдайним побутом?
Так ось, доки дорослі готувалися до урочистостей, приурочених до Дня Захисника України, Дня козацтва та Дня створення УПА під знаком святої Покрови, учні міських шкіл на сцені Палацу учнівської молоді імені Івана Франка створили захоплюючу і правдиву казку. Вони, немов на крилах птаха історії, перенесли глядача у далекі ХVІ-ХVІІІ століття і нагадали про славу козацьку.
Шість шкіл міста взяли участь у конкурсі "Козацькому роду нема переводу". Кожен освітянський заклад готував до боротьби свого козака-характерника. Не менш відповідальним елементом цієї підготовки була "підтанцівка", тобто супровід піснею, танцем, єдиноборствами на шаблях тощо. Це суттєво підсилювало виступ того чи іншого героя-козака.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 835
Читати далі

Повідомлення в номер / Мерехтять зірки прожитого

20.10.2017

павлюкМерехтять зірки прожитого

Ігор Володимирович Павлюк – один з небагатьох волинських журналістів, яких можна назвати маестро Слова. Прийшовши до редакцій спочатку горохівської районної, а пізніше – ковельської міськрайонної газет, він зберіг любов до професії донині. Звичайно, тепер не пише ані статей, ані кореспонденцій, ані репортажів, як це було в минулому, але час від часу тішить читачів спогадами про бачене і пережите, викликає усмішку дотепними гуморесками.
Але найбільше захоплення нашого земляка – поезія. Вихований на кращих зразках світової і вітчизняної літератури, Ігор Володимирович творчо наслідує традиції поетів-ліриків, вкладає у  написане душу і найщиріші почуття. У них – і легка зажура за минулими літами, і спомини про найдорожчих йому людей, і захоплення героями, котрі боронили від ворогів рідну землю.
Багато творів присвячено рідній матері, селу, в якому народився на Рожищині, квітучій волинській природі. У кожному рядку відчуваються його небайдужий погляд на минувшину і сучасність, переживання за майбутнє рідного народу.
24 жовтня в Ігоря Павлюка – ювілей. З цієї нагоди надаємо йому сьогодні слово в газеті, щиро бажаючи при цьому й надалі берегти свою любов до рідного Слова, щедро засівати поетичну ниву добірним зерном правди, любові і добра.
Хай Господь дарує Вам, колего, ще не один рік активного творчого життя, Своє милосердя і благословення!
Колектив "Вістей Ковельщини".
Ігор Володимирович Павлюк – один з небагатьох волинських журналістів, яких можна назвати маестро Слова. Прийшовши до редакцій спочатку горохівської районної, а пізніше – ковельської міськрайонної газет, він зберіг любов до професії донині. Звичайно, тепер не пише ані статей, ані кореспонденцій, ані репортажів, як це було в минулому, але час від часу тішить читачів спогадами про бачене і пережите, викликає усмішку дотепними гуморесками.
Але найбільше захоплення нашого земляка – поезія. Вихований на кращих зразках світової і вітчизняної літератури, Ігор Володимирович творчо наслідує традиції поетів-ліриків, вкладає у  написане душу і найщиріші почуття. У них – і легка зажура за минулими літами, і спомини про найдорожчих йому людей, і захоплення героями, котрі боронили від ворогів рідну землю.
Багато творів присвячено рідній матері, селу, в якому народився на Рожищині, квітучій волинській природі. У кожному рядку відчуваються його небайдужий погляд на минувшину і сучасність, переживання за майбутнє рідного народу.
24 жовтня в Ігоря Павлюка – ювілей. З цієї нагоди надаємо йому сьогодні слово в газеті, щиро бажаючи при цьому й надалі берегти свою любов до рідного Слова, щедро засівати поетичну ниву добірним зерном правди, любові і добра.
Хай Господь дарує Вам, колего, ще не один рік активного творчого життя, Своє милосердя і благословення!
Колектив "Вістей Ковельщини".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 597
Читати далі

Повідомлення в номер / Біля воріт раю

19.10.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

райБіля воріт раю

Якщо рай, а разом з тим і пекло ми в уяві вималювали, то із чистилищем складніше. Одні стверджують, що випробування грішника в чистилищі перед воротами раю важкі, нестерпні та жорстокі. Є версія, що чистилище – це семиярусна гора, піднімаючись якою кожен проходить свою неземну реабілітацію.
Так ось, шановний читачу, не суди мене строго: на одному із ярусів я розміщую… лікарню (!).
Не секрет, що до раю людина повинна прийти здоровою, очищеною від всіляких вірусів та хвороб. Це тільки «антилікар» Люцифер хоче мати немічних клієнтів у пеклі.
Ви ж не заперечите, що саме лікарня з Божими янголами в білих халатах розташована перед одним із вищих ярусів духовного очищення.
l
Передчуття смерті з’являються несподівано. Серед білого дня раптом з’являється біль голови. Температура різко скаче до 39 градусів. Тіло хтось ніби затискує у лещата, й воно стає ватним і холодним. Невидима сила кладе тебе в ліжко.
Щось схоже сталося  і зі мною. На щастя, мені пощастило, бо поруч знаходилася моя дружина Марія (медсестра в минулому). Коли пізнім вечором вона стомлювалася і йшла до іншої кімнати, до мене приходив кіт Принц. Як тільки-но я починаю ворушитися, він чимдуж біжить до господині і будить її. Та одразу ж приходить. Словом, повний контроль і «комфорт».
Не знаю, з ким «спілкуються» інші хворі вночі, а до мене, мов надокучливі  мухи, з’являлися видіння із табору «лихого». Я промовляв: «Отче наш», хрестився, і вони зникали.
Так тривало 4 дні та 4 ночі. І раптом температура різко впала. Стало холодно, а все тіло, руки і ноги пронизав жахливий біль. Я зрозумів: без лікарні нікуди! Отож – в «чистилище»…
Тамара Янів, мій рятівник і моя надія, направляє  мене на аналізи. Добре, що у віддаленому відділенні по вул. Грушевського можна зробити все на місці: і рентген, і кров, і кардіограму тощо (позитивна оцінка для молодого головного лікаря Олега Самчука заслужена).
За той час, доки ми здавали аналізи, проходили рентген, робили кардіограму, біля прийомного кабінету виникла добре знайома нам, українцям, черга.
l
О, черга – унікальне явище. Це майданчик політичних суперечок, критики і звинувачень влади й водночас рейтингова оцінка місцевих чиновників.
Моя провідниця вирішує зайти і запитати лікарку, що робити далі. Черга обурено загула.
– Я тільки запитати, – намагалася пояснити жінка, відчиняючи двері кабінету.
– Бач, яка нахаба! Їй треба запитати. А я що сюди на посиденьки прийшла? – сердито озвалася сусідка по черзі.
– Та куди не кинься, скрізь безлад! Нагорі що твориться: крадуть, брешуть і не зупиняються, – додала інша. – А ця зайшла і не виходить. Що вона там запитує? Загляну.
Відкривши двері і зазирнувши, продовжує:
– Дивися: всілася біля лікарки, як копиця, і не рухається. Запитує вона!
– А мені в школу потрібно на уроки, – подала несердитий голос третя пацієнтка.
– Ви чули, пенсію для інвалідів дитинства підвищують на  89 гривень? По телевізору міністр соціальної політики казала. Налікуєшся, наживешся і наїсишся, коли ціни, як гриби після дощу ростуть, – підтримує розмову друга пацієнтка.
– А  із субсидіями що?  У половини людей забрали. Піднімуть пенсію і назад заберуть. Ні вгорі, ні внизу немає порядку. В домівках холод, а кого це цікавить? Один начальник вирішив, що тепло треба подавати 15 жовтня, і хоч гопки скачи.
– Дивись, а та нахаба ще й досі не виходить, – знову озивається перша пацієнтка.
Раптом двері кабінету відчинилися, медсестра запрошує мене на прийом.
О, яку бурю протестів та агресії викликав цей необачний крок!
– Не сваріться. У вас  же тиск підніметься, серце  стресу може не витримати, – стараюся їх заспокоїти. – Хай заходить жіночка, якій в школу потрібно.
Молода пацієнтка зраділо зникає в кабінеті лікаря.
– Я більше нікого не пропущу, хіба через мій труп! – знову погрожує перша пацієнтка.
– Та не сердіться, зайдете, і той, хто за вами, теж, – знову намагаюся заспокоїти чергу.
Виходить медсестра і пояснює, що та жіночка має право на позачерговість, як ветеран медицини, а з нею – і я.
Жіночки допитливо дивляться на мене:
– То ви теж ветеран медицини?
Раптом її «осінює»:
– Ой, почекайте! То ви ж Семенюк… Анатолій Володимирович. Я навіть знаю, де ви живете, – виплескує вже потеплілу  «воду» перша.
Впізнає мене і друга «сусідка» по черзі. Здається, пік агресії минув, і я пояснюю, що ми були вже в лікарки. Потрібно лише проконсультуватися (повторно), як діяти далі.
Мене знову запрошують до лікарки. Я пропоную, щоб заходила перша пацієнтка. На диво, вона відмовляється і вже майже з усмішкою поступається чергою, змінюючи недавній гнів  на милість.
– Даю вам півгодини, – люб’язно дозволяє, усміхаючись.
l
Тамара Степанівна Янів, красуня, квітка-айстра і лікарка від Бога, вносить у моє сіре існування промінчик Сонця. Вона уважно розпитує про самопочуття, вивчає результати аналізів. Нарешті, виписує за даними цієї діагностики ліки, уколи, призначає «капання».
«Будемо жити!» – згадую я відомий кінофільм «У  бій  ідуть лише старики».
Надія на видужання з’являється ще більше після чудотворного «укольчика», приписаного лікаркою.
Мій прийом тривав п’ятнадцять хвилин. Це ще більше заспокоїло моїх «візаві» у черзі. Ми залишаємо їх з подякою, бажаємо добра і міцного здоров’я. Здається, постільна «кома» проходить, і я навіть їду на годинну оздоровчу процедуру до лісу.
На другий день цілий ранок мною знову опікується мила Тамара Степанівна. Вона перепитує, як діють ліки, уколи і чи є покращення?
Я кажу, що про політ на Місяць думати зарано, але фізичні процедури мені під силу.
Як би там не було, але Тамарі Янів та тим ніжним квіточкам-медсестрам я щиро дякую!
Моя реабілітація перед раєм продовжиться ще на кілька днів, але зі своєї немочі  я виніс  та пізнав багато цікавого – переважно позитивного, що теж лікує й очищує.
Анатолій СЕМЕНЮК.
Якщо рай, а разом з тим і пекло ми в уяві вималювали, то із чистилищем складніше. Одні стверджують, що випробування грішника в чистилищі перед воротами раю важкі, нестерпні та жорстокі. Є версія, що чистилище – це семиярусна гора, піднімаючись якою кожен проходить свою неземну реабілітацію.
Так ось, шановний читачу, не суди мене строго: на одному із ярусів я розміщую… лікарню (!).
Не секрет, що до раю людина повинна прийти здоровою, очищеною від всіляких вірусів та хвороб. Це тільки «антилікар» Люцифер хоче мати немічних клієнтів у пеклі.
Ви ж не заперечите, що саме лікарня з Божими янголами в білих халатах розташована перед одним із вищих ярусів духовного очищення.
ххх
Передчуття смерті з’являються несподівано. Серед білого дня раптом з’являється біль голови. Температура різко скаче до 39 градусів. Тіло хтось ніби затискує у лещата, й воно стає ватним і холодним. Невидима сила кладе тебе в ліжко.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1004
Читати далі

Повідомлення в номер / Пам’ять стукає в наші серця

13.10.2017

памПам’ять стукає в наші серця

Проходять роки, десятиліття, але пам’ять про минулу війну, біль старих ран залишаються. На території нашого краю можемо знайти не одне свідчення перебування тут німецьких загарбників, а сотні тисяч людей живуть надією дізнатися про долю своїх рідних більше, ніж у казенній жорсткій формулі – «пропав безвісти» чи то «подальша доля невідома».
Всієї правди про будь-яку війну не знає ніхто. Ні учасники, ні жертви, ні дослідники ніколи не складуть єдиної і повної картини подій. Для всіх нас війна – вічна у незгасній пам’яті. Адже пам’ять – частина духовного життя народу, його найсвятіша істина. Народ, осяяний історичною пам’яттю, – нездоланний. Той, хто пам’ятає, завжди сильніший, бо озброєний досвідом минулого.
22 червня 1941 року з нападом Німеччини на Радянський Союз вся Україна була втягнута в Другу світову війну. Нацистський окупаційний режим  був тут особливо жорстоким. Але найгіршим було становище євреїв і циган, яких чекало поголовне знищення. 
Знищення єврейського, в тому числі і українського єврейства у роки Другої світової війни прийнято позначати кількома термінами. Пріоритетними у науковій літературі є термін  “Голокост” (у перекладі з давньогрецької – «жертвоприношення», «всеспалення»).
З 2 по 4 липня 1942 р. всі мешканці з другого гетто м. Ковеля були вивезені за межі міста і знищені. З раннього ранку приречених шеренгами вели до залізничного вокзалу, садовили на поїзди і відвозили до Бахова, де їх розстрілювали у колишніх польських піщаних кар’єрах. 9 серпня 1942 р. окупаційна влада почала знищення мешканців з першого гетто. Схема вбивства євреїв була проста і цинічна: їх вантажили в автомашини, везли на станцію Вербка, а звідти невеликим малопотужним потягом доправляли в кар’єр до Бахівської гори. Людей розстрілювали з автоматів і гвинтівок.
“По закінченню кривавої акції трупи сяк-так присипали, що земля рухалась”, – згадувало подружжя Цьомиків з Бахова. 
Останні мешканці гетто були знищені 6 жовтня 1942 року. Після ліквідації гетто юденрати та “жовта” міліція розшукували євреїв, що втікли з гетто або врятувалися. Така доля спіткала Іцхака Зальцмана, його сестер та ще близько 200 мешканців міста Ковеля. До зими 1943 р. вони переховувалися на горищах, у підвальних приміщеннях напіврозвалених помешкань ковельчан, але були виявлені і приречені до розстрілу на єврейському кладовищі. 
Перед вироком чоловіків примусили копати яму, до якої підводили приречених на розстріл. І. Зальцмана разом з товаришем залишили її зарити. Поки поліцаї курили, мужні хлопці-євреї накинулися на них з лопатами і зникли. 
Назавжди в пам’яті жителя с. Городельця С. Мелещука закарбувалась мить розстрілу приречених євреїв м. Ковеля у жовтні 1943 р., що здійснювався на єврейському цвинтарі.   Останні поодинокі розстріли євреїв, які переховувались у застінках Великої синагоги, німці здійснили у 1943 році. Серед них була комсомолка Рейчел Фогельман. 
Серед тих, хто брав активну участь у створенні гетто, транспортуванні євреїв у бахівські піщані кар’єри, супроводжував колони приречених до місця розстрілу, привласнював собі майно розстріляних та виїжджав для участі в розстрілах євреїв м. Ратне, сіл Озеряни і Сушібаби Турійського району та с. Поворськ, були й деякі колишні поліцейські Ковельського щуцманшафт-батальйону.
Яків Абрамчук у своїй книжці описує страшну картину розстрілу у с. Тойкуті. Людей приганяли невеликими партіями по 10–15 чоловік. Есесівці стріляли з явною насолодою. Для вищої арійської раси, як пише автор, це була уявна розвага. На них не діяли ні плач, ні молитви, ні прокляття. «Вони стояли біля ями – один в одному кінці, другий – в другому, безжальні і жорстокі, в чорних мундирах, як живе втілення смерті».
За даними «Історії Голокосту в Україні», на території України було знищено 1 821 748 євреїв, з них 109000 – на теренах Волині та 18000 – на території м. Ковеля. У роки війни знищено 53% населення міста, 45% становили євреї. Про страшну катастрофу нагадує світлина старого єврея у ритуальному вбранні, який обіймає стовп, що міститься у історичному музеї міста Ковеля. На ньому видніється цифра 18000. Саме стільки євреїв знищено у місті Ковелі під час війни.
Чекаючи на мученицьку смерть, євреї залишали свої передсмертні записи рідним, знайомим близьким та всім людям доброї волі, які здатні оцінити всі звірства нацизму на стінах Великої синагоги. Вони писали олівцями, пальцями, вмоченими у кров, були вишкрябані шпильками та нігтями на різних мовах: на ідиш, польській та російській. 
Таких передсмертних записок, знайдених і в гетто, і в інших місцях міста, було багато. Ці та інші свідчення страшної трагедії вміщені у ритуальній книзі «Ковель».
Про жорстокість нацистів свідчать спогади  Шер Бен- Ціона, який пережив жах гетто м. Ковеля. Наявні архівні матеріали дозволяють підтвердити факт розстрілу євреїв Ковельського гетто біля с. Бахів у піщаному кар’єрі. Це, зокрема, документи Надзвичайної Державної комісії (НДК) з встановлення злодіянь німецько-фашистських загарбників. Працювала після відновлення радянської влади у 1944 р. Метою Комісії було встановлення людських втрат та економічних збитків, завданих німецькими окупантами (Акт від 22 липня 1944 р., складений членами Ковельської міської НДК).
Останні в’язні ковельського гетто були вбиті 6 жовтня 1942 р. на католицькому цвинтарі в Ковелі, де після вигнання німців були знайдені могили з приблизно 2000 тіл загиблих людей. В. Наконечний в книзі «По місцях трагедії і пам’яті» на конкретних прикладах описує, як євреї боролися проти німців. Ті, що зуміли втекти з гетто і з міста, йшли в ліс, а там – вливалися в партизанські загони. Багато євреїв воювали у загонах В. Бегми, О. Федорова, С. Ковпака. У поліських лісах успішно діяло з’єднання А. Беренштейна.
Доречним буде згадати про партизанку Фріду, корінну ковельчанку, яка поневірялася у Ковельській, Луцькій та Бригідській в’язницях. У лютому 1942 р. вона зустрілася  з  партизанським загоном, де стала санінструктором, і до кінця війни воювала проти гітлерівців. За мужність і відвагу Фріда нагороджена кількома орденами і медалями.
Коли радянські війська знову ввійшли до Ковеля, в місто повернулися близько 40 євреїв. За підрахунками радянських органів обліку населення, станом на 1 вересня 1944 р. в усій Волинській області залишалося лише 594 євреї від загальної кількості населення у 573 474 осіб, у тому числі в місті Ковелі – 22 євреї, а в Ковельському районі – усього 5 євреїв. За висновком радянської Надзвичайної Державної комісії зі встановлення злодіянь німецько-фашистських загарбників, усього в Ковелі було розстріляно 18 000 євреїв з міста та навколишніх сіл.
Тих, хто залишився живим, було надто замало для відродження єврейського общинного життя. Але вони прагнули принаймні вшанувати пам’ять їхніх родичів, які загинули. З ініціативи тих євреїв, хто залишився в живих, у листопаді 1944 р. місце розстрілу було огороджене дротом та встановлений дерев’яний стовп з цифрою 18 000.
30 червня 2015 р. на місці розстрілу євреїв, що знаходиться у піщаному кар’єрі с. Бахова,  було відкрито меморіальний комплекс за європейським зразком. 
Не забувають про цю трагедію учні Голоб. 2 жовтня 2017 року вихованці ООЗ  НВК «ЗОШ І – ІІІ ст. – гімназія» смт Голоб» разом з автором цих рядків провели урок пам’яті та здійснили прибирання навколишньої території.
Сьогодні у світі немає держави, де б жили представники тільки одного народу. Так само в Україні живуть багато етносів і народів. Отже,  історія і культура України – це історія і культура всіх народів, які її населяють. Трагічна загибель українських євреїв у роки нацистської окупації нашої землі – це не лише сторінка історії єврейського народу, а й частина історії України XX століття. Ці люди передчасно пішли з життя неприродним шляхом тільки через те, що вони були євреями. І, щоб не повторилася ця страшна сторінка історії, потрібно пам’ятати про ті жахіття. 
Олена Оришкевич, учитель історії ООЗ  НВК «ЗОШ І – ІІІ ст. – гімназія» смт Голоб», керівник шкільного музею, депутат районної ради.
НА ЗНІМКАХ: учні  Голобської школи-гімназії під час уроку пам’яті і прибирання території меморіального комплексу поблизу с. Бахова.
Фото з архіву автора.
Проходять роки, десятиліття, але пам’ять про минулу війну, біль старих ран залишаються. На території нашого краю можемо знайти не одне свідчення перебування тут німецьких загарбників, а сотні тисяч людей живуть надією дізнатися про долю своїх рідних більше, ніж у казенній жорсткій формулі – «пропав безвісти» чи то «подальша доля невідома».
Всієї правди про будь-яку війну не знає ніхто. Ні учасники, ні жертви, ні дослідники ніколи не складуть єдиної і повної картини подій. Для всіх нас війна – вічна у незгасній пам’яті. Адже пам’ять – частина духовного життя народу, його найсвятіша істина. Народ, осяяний історичною пам’яттю, – нездоланний. Той, хто пам’ятає, завжди сильніший, бо озброєний досвідом минулого.
22 червня 1941 року з нападом Німеччини на Радянський Союз вся Україна була втягнута в Другу світову війну. Нацистський окупаційний режим  був тут особливо жорстоким. Але найгіршим було становище євреїв і циган, яких чекало поголовне знищення. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1211
Читати далі

Повідомлення в номер / Хоробре серце земляка, або Про війну, любов і самопожертву…

12.10.2017 Троцюк Світлана Дмитрівна
Хоробре  серце  земляка, 
або Про війну, любов і самопожертву… 

DSC09353Хоробре  серце  земляка,  або Про війну, любов і самопожертву… 

Любов до Батьківщини, почуття патріотизму… Як їх пояснити? За що матір любить своє дитя? А за що ми любимо своїх матерів? Адже далеко не усі діти, якщо уважно придивитися, виправдовують материнську любов. Як і не усі матері віддають до останку свої тепло, турботу, любов і піклуються про своїх кровинок. 
Але, попри все, любов до землі, де ти народився, виріс, де пройшли найкращі роки дитинства, юності, де живуть твої рідні, де спочивають на цвинтарях твої предки, вічна. Це не викарбувати з пам'яті, не перекреслити, не вирвати з серця. Усе, що пов'язує вас з вашим корінням, родом, мовою, спогадами і сьогоденням, а, отже, і з Батьківщиною.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 851
Читати далі
  • 441
  • 442
  • 443
  • 444
  • 445
  • 446
  • 447
  • 448
  • 449
  • 450
  • 451

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025