28.09.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

dsc_0678 (1)Хай буде мир й Твоя, о, Господи, любов!

Запитай себе, дорогий мій читачу, яке найактуальніше, найдорожче, сьогодні слово? Переконаний: ти, як і я, скажеш: «Мир!»
І це беззаперечно, бо війна не тільки на Сході країни, де чути гуркіт «градів» і свист куль. Вона відгукується на кожному кроці тут, у Ковелі, у кожній домівці, в новітніх пам’ятниках і просто в душах наших. У багатьох школах і навчальних закладах меморіальні дошки встановлені на честь героїв-випускників, які загинули, захищаючи мирне навчання і працю.
l
В день Різдва Пресвятої Богородиці й Міжнародного дня миру зібралися учні всіх шкіл міста на майдані біля Палацу учнівської молоді, щоб заявити: «Ні – війні! Так – миру!».
Здавалося, сама природа бере участь в цьому знаковому дійстві. Сірі хмари проясніли і дощик призупинили. Віти плакучої верби, ніби винуваті, опустили свої листочки до землі, нагадуючи, що краса природи безсила перед хилим агресором і що проти нього потрібно виступати єдиним фронтом. Прикро, що цю істину не зрозуміли деякі представники влади. Чом би депутатам, головам комісій, іншим чиновникам, не прийти сюди і не засвідчити, що й вони за мир?
Перед очима постає міжнародна акція в далекій Боснії-Герцоговині, в Меджугор’ї, у якій брали участь і ковельчани. Маршем миру довжиною 17 кілометрів (!) під палючим Сонцем йшли  зовсім юні і зрілі, а з ними разом – сивочолі. Що таке мир для тих, хто переживає жахіття війни, я бачив на власні очі в образі згорбленої бабусі, яка допомагала собі в ході милицями-малицями. Вона пережила біду і втрати від війни. Вона на «чотирьох» своїм ходом ніби закликала: зупиніть війни на планеті!
Наші діти й батьки, які теж прибули, на міську площу,  а з ними вихователі-керівники, через сірий простір несли свій голос:
«Президенте, політики і можновладці, дорослі дяді! Зупиніть війну прокляту заради життя в Україні».
l
Міська акція «Голуб миру-2017» пройшла напрочуд злагоджено, організовано і творчо. Маю право, як рядовий ковельчанин, виявити глибоку подяку, насамперед, методистам управління міської освіти Жанні Колесніковій, Палацу учнівської молоді – Людмилі Посполітак.
Окрасою урочистого дійства були по праву ведучі – Максим Ризванюк, голова ради учнівського самоврядування міста (ЗОШ №7) та Владислава Хвіц (ЗОШ №10). Все відбулося змістовно, чітко і артистично.
Про важливість і значення миру говорили виступаючі: Жанна Колеснікова, Олексій Шумік, працівник військкомату, Леонід Хвещук, голова Ковельської спілки ветеранів і волонтерів АТО. Мав слово і автор цих рядків. 
Переконливо з вуст виступаючих звучало, що саме «Юні – це майбутній мир» і кожен учень має бути гідним своєї Батьківщини – України. І разом з тим військовики запевнили, що, попри все, вони захистять і мирну працю, і навчання, і неньку-Україну.
Гарно прозвучали вірш «Про мир» у виконанні Ірини Сахарчук та Дарини Дубцюк і патріотична пісня у виконанні дуету (Евеліна Михалевська та Ілля Сидорук).
Під легку музику відбувся флешмоб «Мир», в якому діти виступали з голубами.
Кожна школа продекламувала свій девіз про мир.
Як і годиться, завмер майдан дорослих і юних у хвилині мовчання:
«Хай буде мир і зникне слід війни,
А голуб миру нас щораз оберігає.
Ми – українські дочки і сини,
І шлях до волі нас усіх єднає».
Ці слова майже молитовно пролунали з вуст ведучих. Переконаний: небо почуло. Нехай цей захід – маленька краплинка, але вона поповнює широке море мирних вод.
І я поетичними рядками долучаюся до боротьби за мир:
Чому ти плачеш, мамочко?
– Мамусю, рідна, мила моя
 мамочко,
Де татко наш? Нема його й нема…
– Ой, люба доню, моя співуча
 пташечко,
Не прийде він – забрала в нас його
 війна.
– Неправда, мамо! Я тобі не вірю,
Він сильний! Він війну перемагає.
– Моя дитино, пішов наш татко
 ради миру,
А куля хижа жалить в серце, 
не питає.
– Ні-ні, матусю. Чула я – Герої 
не вмирають.
А татко наш герой? Ну, правда ж,
 мамо.
– Герой… Його душа у небесах
 літає,
І в серці нашім він назавжди 
з нами.
– Мамцю, рідна, можна я світлину
Твою і татка під подушку покладу?
– Так, доню, нехай у сні прийде
 хвилина,
Де ми всі разом. Дай, Боже, миру
 наяву!
– Матусю, мила! Чому ти плачеш,
 мамочко?
Не вір нікому, що татка нашого
 нема.
– Закриймо віченьки. Засни вже,
 моє Сонечко,
Хай мир насниться й татко, а не
 війна.
l
Проснеться донечка, але немає
            вдома татка.
Ріка життя тече – сумує, плаче
 сиротина.
Дорослі дяді, зупиніть війну
 трикляту!
За гріх, який? За що нести провину?
О, Богородице свята, Ти добра,
 знаю.
Спини війну. Верни дитячий сміх.
Верни нам мир, прошу Тебе,
 благаю,
Заради щастя мам і татусів усіх.
Війна – це зло.
Війна – це кров.
Хай прийде мир
Й Твоя, о, Господи, любов!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Запитай себе, дорогий мій читачу, яке найактуальніше, найдорожче, сьогодні слово? Переконаний: ти, як і я, скажеш: «Мир!»
І це беззаперечно, бо війна не тільки на Сході країни, де чути гуркіт «градів» і свист куль. Вона відгукується на кожному кроці тут, у Ковелі, у кожній домівці, в новітніх пам’ятниках і просто в душах наших. У багатьох школах і навчальних закладах меморіальні дошки встановлені на честь героїв-випускників, які загинули, захищаючи мирне навчання і працю.
ххх
В день Різдва Пресвятої Богородиці й Міжнародного дня миру зібралися учні всіх шкіл міста на майдані біля Палацу учнівської молоді, щоб заявити: «Ні – війні! Так – миру!».
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 821
Читати далі
28.09.2017 Семенюк Анатолій Володимирович

dsc_0678 (1)Хай буде мир й Твоя, о, Господи, любов!

Запитай себе, дорогий мій читачу, яке найактуальніше, найдорожче, сьогодні слово? Переконаний: ти, як і я, скажеш: «Мир!»
І це беззаперечно, бо війна не тільки на Сході країни, де чути гуркіт «градів» і свист куль. Вона відгукується на кожному кроці тут, у Ковелі, у кожній домівці, в новітніх пам’ятниках і просто в душах наших. У багатьох школах і навчальних закладах меморіальні дошки встановлені на честь героїв-випускників, які загинули, захищаючи мирне навчання і працю.
l
В день Різдва Пресвятої Богородиці й Міжнародного дня миру зібралися учні всіх шкіл міста на майдані біля Палацу учнівської молоді, щоб заявити: «Ні – війні! Так – миру!».
Здавалося, сама природа бере участь в цьому знаковому дійстві. Сірі хмари проясніли і дощик призупинили. Віти плакучої верби, ніби винуваті, опустили свої листочки до землі, нагадуючи, що краса природи безсила перед хилим агресором і що проти нього потрібно виступати єдиним фронтом. Прикро, що цю істину не зрозуміли деякі представники влади. Чом би депутатам, головам комісій, іншим чиновникам, не прийти сюди і не засвідчити, що й вони за мир?
Перед очима постає міжнародна акція в далекій Боснії-Герцоговині, в Меджугор’ї, у якій брали участь і ковельчани. Маршем миру довжиною 17 кілометрів (!) під палючим Сонцем йшли  зовсім юні і зрілі, а з ними разом – сивочолі. Що таке мир для тих, хто переживає жахіття війни, я бачив на власні очі в образі згорбленої бабусі, яка допомагала собі в ході милицями-малицями. Вона пережила біду і втрати від війни. Вона на «чотирьох» своїм ходом ніби закликала: зупиніть війни на планеті!
Наші діти й батьки, які теж прибули, на міську площу,  а з ними вихователі-керівники, через сірий простір несли свій голос:
«Президенте, політики і можновладці, дорослі дяді! Зупиніть війну прокляту заради життя в Україні».
l
Міська акція «Голуб миру-2017» пройшла напрочуд злагоджено, організовано і творчо. Маю право, як рядовий ковельчанин, виявити глибоку подяку, насамперед, методистам управління міської освіти Жанні Колесніковій, Палацу учнівської молоді – Людмилі Посполітак.
Окрасою урочистого дійства були по праву ведучі – Максим Ризванюк, голова ради учнівського самоврядування міста (ЗОШ №7) та Владислава Хвіц (ЗОШ №10). Все відбулося змістовно, чітко і артистично.
Про важливість і значення миру говорили виступаючі: Жанна Колеснікова, Олексій Шумік, працівник військкомату, Леонід Хвещук, голова Ковельської спілки ветеранів і волонтерів АТО. Мав слово і автор цих рядків. 
Переконливо з вуст виступаючих звучало, що саме «Юні – це майбутній мир» і кожен учень має бути гідним своєї Батьківщини – України. І разом з тим військовики запевнили, що, попри все, вони захистять і мирну працю, і навчання, і неньку-Україну.
Гарно прозвучали вірш «Про мир» у виконанні Ірини Сахарчук та Дарини Дубцюк і патріотична пісня у виконанні дуету (Евеліна Михалевська та Ілля Сидорук).
Під легку музику відбувся флешмоб «Мир», в якому діти виступали з голубами.
Кожна школа продекламувала свій девіз про мир.
Як і годиться, завмер майдан дорослих і юних у хвилині мовчання:
«Хай буде мир і зникне слід війни,
А голуб миру нас щораз оберігає.
Ми – українські дочки і сини,
І шлях до волі нас усіх єднає».
Ці слова майже молитовно пролунали з вуст ведучих. Переконаний: небо почуло. Нехай цей захід – маленька краплинка, але вона поповнює широке море мирних вод.
І я поетичними рядками долучаюся до боротьби за мир:
Чому ти плачеш, мамочко?
– Мамусю, рідна, мила моя
 мамочко,
Де татко наш? Нема його й нема…
– Ой, люба доню, моя співуча
 пташечко,
Не прийде він – забрала в нас його
 війна.
– Неправда, мамо! Я тобі не вірю,
Він сильний! Він війну перемагає.
– Моя дитино, пішов наш татко
 ради миру,
А куля хижа жалить в серце, 
не питає.
– Ні-ні, матусю. Чула я – Герої 
не вмирають.
А татко наш герой? Ну, правда ж,
 мамо.
– Герой… Його душа у небесах
 літає,
І в серці нашім він назавжди 
з нами.
– Мамцю, рідна, можна я світлину
Твою і татка під подушку покладу?
– Так, доню, нехай у сні прийде
 хвилина,
Де ми всі разом. Дай, Боже, миру
 наяву!
– Матусю, мила! Чому ти плачеш,
 мамочко?
Не вір нікому, що татка нашого
 нема.
– Закриймо віченьки. Засни вже,
 моє Сонечко,
Хай мир насниться й татко, а не
 війна.
l
Проснеться донечка, але немає
            вдома татка.
Ріка життя тече – сумує, плаче
 сиротина.
Дорослі дяді, зупиніть війну
 трикляту!
За гріх, який? За що нести провину?
О, Богородице свята, Ти добра,
 знаю.
Спини війну. Верни дитячий сміх.
Верни нам мир, прошу Тебе,
 благаю,
Заради щастя мам і татусів усіх.
Війна – це зло.
Війна – це кров.
Хай прийде мир
Й Твоя, о, Господи, любов!
Анатолій СЕМЕНЮК.
Запитай себе, дорогий мій читачу, яке найактуальніше, найдорожче, сьогодні слово? Переконаний: ти, як і я, скажеш: «Мир!»
І це беззаперечно, бо війна не тільки на Сході країни, де чути гуркіт «градів» і свист куль. Вона відгукується на кожному кроці тут, у Ковелі, у кожній домівці, в новітніх пам’ятниках і просто в душах наших. У багатьох школах і навчальних закладах меморіальні дошки встановлені на честь героїв-випускників, які загинули, захищаючи мирне навчання і працю.
ххх
В день Різдва Пресвятої Богородиці й Міжнародного дня миру зібралися учні всіх шкіл міста на майдані біля Палацу учнівської молоді, щоб заявити: «Ні – війні! Так – миру!».
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 506
Читати далі
28.09.2017

погодаДід Потап: «Головне – не панікувати!»

Наш співрозмовник – дід Потап, який добре знайомий читачам газети. Але сьогодні ми говоримо з ним не про політику, як це часто буває, а про… погоду і наступну зиму. Тема розмови викликана телефонними дзвінками і листами до редакції.
l
– Шановний пане Потапе! Багатьох читачів «Вістей Ковельщини» цікавить не зовсім звичне питання: що означає велика кількість грибів цьогорічної осені в лісах краю? Це добре чи погано?
– Те, що щедрим видався «урожай» грибів, безперечно, добре. У людей є можливість значно поповнити домашню «касу», адже гриби охоче приймали і приймають заготівельники. Знаю сім’ї, де за один день заробляли по тисячі і більше гривень.
Окрім того, дари лісу – відчутна підмога нашим землякам в харчуванні. У час, коли ціни на м’ясо, рибу, курятину зашкалюють, страви з грибів, як-то кажуть, і дешеві, і смачні. Рецепти їх друкує багато газет, в тому числі «Вісті Ковельщини», розміщені вони і в інтернеті.
– Все це правильно. Але дехто стверджує, що велика кількість грибів – погана прикмета на близьке майбутнє. Навіть, може розпочатися війна (багато грибів – багато гробів), інші природні і суспільно-політичні катаклізми.
– Знаєте, людським фантазіям меж немає. Однак ні для кого не є секретом, що й сьогодні у світі неспокійно. Триває неоголошена війна на Сході України, лихоманить Близький Схід, зберігається напруга між США і КНДР і т. д., і т. п. Якщо в цьому «винні» гриби, то в чому винні ті, хто полюбляє військові авантюри, мріє про третю світову війну? Не в грибах справа, а в людях.
Зрештою, гриби вродили не лише у наших краях, а  і в Росії, Європі. Не можна їх вважати першопричиною всіх бід і катастроф. Якби було так, то не траплялося б землетрусів, ураганів, повеней у країнах, де грибів взагалі немає або майже немає.
– А чи справді грибний «врожай» віщує нам дуже холодну зиму, як дехто стверджує?
– Однозначно відповісти на це запитання складно, хоч прийдешня зима може бути як холодною, так і помірною. Не від грибів це залежить. Причина – в цілому комплексі взаємопов’язаних природничо-кліматичних умов, які аж ніяк не залежать ані від людини, ані від урожаю фруктів або овочів.
– Але ж синоптики попереджають про ранні заморозки вже найближчими днями.
– Ну й що з того? Не забуваймо, що на календарі незабаром 1 жовтня. Об такій порі в минулі роки бували і морози, і сніг. Пригадую, наприкінці вересня 1977 року сніг випав, як співається у пісні, на зелене листя.
Хочу також зауважити, що, за народними прикметами, чим раніше настануть холоди, тим лагіднішою буде зима.
Однак, якою б не була зима, до неї потрібно ретельно підготуватися. Це мають зробити і житлово-комунальні служби, і власники особистих домоволодінь. Як мовиться у відомій приказці, готуй сани влітку, а воза – взимку.
– То Ви вважаєте, що особливих підстав для хвилювання у наших земляків не повинно бути?
– Хвилюватися іноді корисно, а панікувати – шкідливо. Адже наші негативні думки, настрій можуть викликати негативні явища в природі, суспільстві.
Тому моя порада така: будьте оптимістами, більше усміхайтеся, не вірте чуткам і пліткам, хоч, звичайно, як-то кажуть, тримайте порох в порохівницях сухим.
Не буває безвихідних ситуацій. У важку хвилину мобілізуйтесь, приведіть у дію приховані можливості й резерви. Тоді ніякі надзвичайні ситуації вас не застануть зненацька. З Божою поміччю людина мусить все витерпіти й пережити, і перемога неодмінно буде за нею.
Розмову вів 
Володимир ПЕТРУК. 
Наш співрозмовник – дід Потап, який добре знайомий читачам газети. Але сьогодні ми говоримо з ним не про політику, як це часто буває, а про… погоду і наступну зиму. Тема розмови викликана телефонними дзвінками і листами до редакції.
ххх
– Шановний пане Потапе! Багатьох читачів «Вістей Ковельщини» цікавить не зовсім звичне питання: що означає велика кількість грибів цьогорічної осені в лісах краю? Це добре чи погано?
– Те, що щедрим видався «урожай» грибів, безперечно, добре. У людей є можливість значно поповнити домашню «касу», адже гриби охоче приймали і приймають заготівельники. Знаю сім’ї, де за один день заробляли по тисячі і більше гривень.
Окрім того, дари лісу – відчутна підмога нашим землякам в харчуванні. У час, коли ціни на м’ясо, рибу, курятину зашкалюють, страви з грибів, як-то кажуть, і дешеві, і смачні. Рецепти їх друкує багато газет, в тому числі «Вісті 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 502
Читати далі

Повідомлення в номер / Готуємось до зими…

28.09.2017

одягГотуємось до зими…

Із першими  справжніми осінніми днями,  які принесли разом із собою дощі і вже не літню прохолоду, багато хто із нас по-серйозному  задумався про зиму, на прихід якої залишилось чекати не так і довго. 
Як обіцяють синоптики, перші морози будуть в кінці жовтня. Після цього випаде  сніг. А от найбільш  холодна пора року, як прогнозують,  все-таки  лютуватиме не на жарт.
Тож  нам пора готуватись до цього,  як кажуть, і в прямому, і в переносному значенні  цього слова… 
l
Той, хто особливо полюбляє літо й осінь,  незабаром потерпатиме від деяких "незручностей", які  "презентує"  зимонька-зима.  Та це не так   й  страшно,   до цього поступово можна звикнути. А от наскільки цьогоріч ми "нагріємось" в грошовому еквіваленті за спожите тепло,  невідомо.
Багато хто із нас вже зараз починає бідкатись  з приводу того, чим платитиме за комунальні послуги.  Бо якщо до цього за літні місяці доводилось викласти в середньому 700-800 гривень (мається на увазі однокімнатна квартира без субсидії), то невдовзі ця сума зросте щонайменше вдвічі, а то й навіть  більше. 
"На новий опалювальний сезон кошти слід було починати  економити, коли тільки-но завершився попередній сезон", –  так сумно жартують  тепер деякі пенсіонери.  Та від таких жартів, на жаль, не сміятися, а плакати хочеться. 
Так що впевнено можна сказати  про те, що "душевні холоди" вже потроху почали  нагадувати про себе.
"Я без заспокійливого заснути не можу. Тільки закрию очі – кошмари всілякі сняться, погані думки в голову лізуть. А все через те, що переживаю, як пережити зиму", – бідкалась нещодавно жіночка пенсійного віку, купуючи в аптеці чергову партію стандартного набору ліків від серця, артеріального тиску та ін. 
Із  настанням прохолоди  надворі помітно  заметушились  і продавці зимового одягу – як на ринках, так і в магазинах.  Задумались серйозно  над тим, в чому ходитимуть зимою, і  самі покупці.  Але бажання багатьох не завжди співпадають із їх можливостями, бо ціни, відверто кажучи, просто шокують.
Звичайно, виграли ті, хто зробив покупки ще задовго до початку зимового   сезону, коли вартість на той чи інший товар коливалася в межах розумного.  Дехто знайшов  для себе вигідну акцію, інші дістали  заощадження, щоб використати їх з користю.  
Та більшість із нас хочуть,  та не можуть дозволити собі купити, бо ще не назбирали (а той не назбирають) потрібної суми, яка вимірюється не однією  тисячею гривень.
Так, для прикладу, жіночий верхній одяг  нині вартує від 5 тисяч гривень, взуття – 3 - 4 тис. грн. Якщо врахувати головний убір, рукавички, теплі спідницю та светр,  – ще одна тисяча з лишком. Загалом же сума "потягне" на  цілих десять тисяч, які приблизно дорівнюють трьом мінімальним зарплатам пересічного громадянина.
Щоб одягти чоловіка, потрібно викласти дещо менше, та все одно немало. А от дитячий одяг практично  не різниться в ціні порівняно із  дорослим.
Правда,  останнім часом спостерігається значний попит на товари вітчизняного виробника, який пропонує клієнтам  якісний асортимент товарів за доступними цінами. Сюди можна віднести Рівненську трикотажну фабрики  та Харківську фабрику верхнього одягу тощо.
l
В одній із відомих пісень співається про те, що головне – погода в домі. А якою вона буде,  залежить від нас. Та про що тоді мова, коли морально ми всі вже давно передчасно " зустріли" зиму, переживаючи з приводу того, що діється довкола, де лютує інфляція, ростуть ціни і комунальні тарифи? А до весни гей, гей, як далеко… 
 Орися ФІЛІПЧУК. 
Із першими  справжніми осінніми днями,  які принесли разом із собою дощі і вже не літню прохолоду, багато хто із нас по-серйозному  задумався про зиму, на прихід якої залишилось чекати не так і довго. 
Як обіцяють синоптики, перші морози будуть в кінці жовтня. Після цього випаде  сніг. А от найбільш  холодна пора року, як прогнозують,  все-таки  лютуватиме не на жарт.
Тож  нам пора готуватись до цього,  як кажуть, і в прямому, і в переносному значенні  цього слова… 
ххх
Той, хто особливо полюбляє літо й осінь,  незабаром потерпатиме від деяких "незручностей", які  "презентує"  зимонька-зима.  Та це не так   й  страшно,   до цього поступово можна звикнути. А от наскільки цьогоріч ми "нагріємось" в грошовому еквіваленті за спожите тепло,  невідомо.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 561
Читати далі

Повідомлення в номер / "Шлях, освячений любов'ю" –

28.09.2017

DSCN0217"Шлях, освячений любов'ю" –

так ніжно і трепетно назвали свою книгу сестри Валентина і Марія Богдановичі із Ковеля та їхня сестра по вірі Світлана Оксенюк. Бо йдеться в ній про незвичайні події у православному житті –  Хресні ходи до Почаївської Лаври. Авторки зібрали спогади учасників п'ятьох минулих ходів, котрі діляться "…своїми незабутніми враженнями, радістю і дивами, які Господь посилав у їх нелегкому подвигу", – зазначено в анотації. 
Тут немає нарікань на спеку, натерті мозолі, знемогу чи пилюку... Хоча і про це згадується, але як про щось скороминуще, не варте уваги. Ось як пише про свій перший хід протоієрей Іоанн Горун, настоятель храму Різдва Христового села Колодяжного:
"Першого року було найтяжче. Йти хочеш, а часто ввечері чи під ранок кроку ступити не можеш. Плачеш і просиш: "Матір Божа, допоможи". І от – крок, потім молитва – вже й день пройшов… 
А коли приходиш до Лаври, душа наповнюється надзвичайною радістю. І коли стаєш на коліна перед ворітьми зі співом "Под Твою Милость", сльози щастя навертаються на очі…
Але найбільша благодать від того, що відчуваєш, що ти на святі в Неї, в Матері, в гостях, як удома. І Вона все впорядковує тобі: і нічліг і трапезу, і коли службу Божу служити…".
Щирі, відверті розповіді дихають силою Святого Духу, оптимізмом, піднесенням, силою молитви. Хто пішов у Хресний хід уперше, потім цілий рік просить Господа, щоб сподобив ще не один раз іти до Почаєва. Звідки виникає це прагнення? Медсестра Хресного ходу Валентина на це запитання відповідає так: "Із бажання щось змінити в собі, в своєму житті і починається паломництво на гору Почаївську…". Але головна ціль для паломників, – вважає вона, – "зміна свого духовного життя, вдосконалення його, покращення внутрішнього свого стану, можливість привести в гармонію душевний і фізичний стан свого буття".
Її думки підтверджує Світлана: "Можливо, вперше в житті навчаєшся постійно творити молитву, аналізувати свої вчинки, слідкувати за своїми словами або ж взагалі зберігати мовчання. Дорослішає, мужніє, оживає душа, і такою оновленою її хочеться залишитися назавжди…".
А Марія розповідає, як "… звучить молитва в серці, наповнює душу: від того стаєш милосерднішим, справедливішим, люблячим. Так з'являється бажання весь світ пригорнути…".
Ці рядочки, взяті окремо від загального тексту, не можуть повністю розкрити, що таке Хресний хід. Чому вірні церкві Христовій вирушають пішки в далеку дорогу до своїх святинь? Хто їх туди кличе і веде? Хрестоходці йдуть у Почаїв до Матінки Божої. І Вона веде їх. "Здається, що Вона йде поруч, – розповідає протоієрей Іоанн, – здається що Небо відкрите для молитов. Хресний хід – як колінопреклоніння перед Матір'ю, а яка Матір не схилиться до сина, що став перед нею на коліна? В дорозі ніби відчуваєш Її подих, Її ласку, Її турботу…".
Скільки любові у цих словах! Читаю – і тепла хвиля оповиває душу, рятує її від самотності, байдужості, розпачу. Але щоб сповна відчути силу Господньої любові, необхідно не просто взяти в руки книгу, перегорнути сторінки, а напитися з кожного слова тієї життєдайної благодаті, яку вона несе читачеві.
Тут 24 розповіді. І лише 100 сторінок. Але про їхню духовну висоту, думаю, красномовно свідчать назви до кожної з них: "Дорога до Матері", "Молитовний спогад на все життя", "Джерело небесної благодаті", "Радість, яку неможливо описати", "Життя – це шлях", "Благословенні дні", "Квіти для Богородиці"… 
Далі не буду перелічувати, бо названі вже говорять самі за себе. Усі розповіді ілюстровані. Роздивляючись фотографії, чітко усвідомлюєш, який тяжкий труд беруть на себе хрестоходці задля слави Божої, возвеличення імені нашого Спасителя та спасіння нашої душі". Ці слова належать митрополиту Володимир-Волинському і Ковельському – Володимиру. Його благословенням відкривається ця чудова праця. А завершується вона зверненням авторів до читачів: продовжити цю книгу своїми відгуками і розповідями про Хресний хід 2017 року.
13 серпня ц. р. презентація книги "Шлях, освячений любов'ю" відбулася в Голобах. А 10 вересня духовне свято з цього приводу здійснено у Старій Вижівці. В ньому взяли участь хрестоходівці 2017 року та священики: благочинний Старовижівського округу протоієрей Дмитро Юхимук, священик Свято-Преображенського храму протоієрей Олег Симонович зі Старої Вижівки і священик Свято-Михайлівського храму м. Ковеля протоієрей Віталій Баранчук.
Розповіді учасників цьогорічного Хресного ходу були цікаві, щирі, хвилюючі. Тому дві з половиною години духовного спілкування минули непомітно. Хотілося слухати цих одухотворених людей ще і ще. Адже на шляху, освяченому Господньою любов'ю, були і Божі дива, і теплі зустрічі в селах та містах, і безкорислива допомога, і тривожні (навіть комічні) ситуації. Усе це згадується сьогодні, як величне свято, бо 9 днів Хресного ходу, незважаючи на всі труднощі, були незабутнім празником для кожної душі.
Божа Матінка владнала все, щоб гостинно прийняти своїх дітей у день вшанування Її ікони у Своєму Домі – Свято-Успенській Лаврі на Почаївській горі.
"Шлях, освячений любов'ю"
Що я пізнала, прочитавши враження учасників Хресних ходів?
В цій книзі – радість світлої
 ходи,
Очищення трудом душі
 людської
Від пристрастей, від скверни,
 від злоби,
Від погрішінь і суєти мирської.
Тут б'ють ключем найкращі
 почуття:
Любов до Богоматері і Сина,
Високий пульс духовного
 життя,
Псалмів, молитви сила
 невгасима.
…Дорога до спасіння нелегка,
Освячена у пошуку святому,
Вона веде простого ходака
До істини – лиш через біль 
і втому.
Пречиста всіх в дорозі берегла,
Її Любов і Материнська
 Вірність.
Вона весь час попереду ішла,
В серця вселяла каяття 
й покірність.
Любов'ю був освячений 
той шлях…
Позаду – всі незручності 
і втома.
І вже на святі в Неї, у гостях
Відчули враз себе, неначе
 вдома.
О, скільки радості було!.. 
А скільки див
Пізнали хрестоходці в тім
 поході!..
Хто з вас в такий похід ще 
не ходив –
Пройдіть той шлях в здоров'ї. При нагоді…
Олена ЧАБАН.
так ніжно і трепетно назвали свою книгу сестри Валентина і Марія Богдановичі із Ковеля та їхня сестра по вірі Світлана Оксенюк. Бо йдеться в ній про незвичайні події у православному житті –  Хресні ходи до Почаївської Лаври. Авторки зібрали спогади учасників п'ятьох минулих ходів, котрі діляться "…своїми незабутніми враженнями, радістю і дивами, які Господь посилав у їх нелегкому подвигу", – зазначено в анотації. 
Тут немає нарікань на спеку, натерті мозолі, знемогу чи пилюку... Хоча і про це згадується, але як про щось скороминуще, не варте уваги. Ось як пише про свій перший хід протоієрей Іоанн Горун, настоятель храму Різдва Христового села Колодяжного:
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 585
Читати далі

Повідомлення в номер / Чому українці їдуть в Туреччину?

28.09.2017 Мороз Оксана Леонідівна

туреччинаЧому українці їдуть в Туреччину?

На кордоні Європи та Азії, Заходу і Сходу, розташувалася дивовижна країна, потрапити в яку мріє багато хто. Курорти Туреччини  сьогодні вважаються найпопулярнішими у світі. Адже вони мають цілий список переваг. 
По-перше, чудово підходять для відпочинку з дітьми, для старшого покоління і для молоді, для чоловіків і жінок. По-друге, на море чи в гори їхати доведеться немало часу, а  політ до Туреччини займе кілька годин залежно від рейсу і місця вильоту. 
По-третє, курортні готелі, незалежно від рівня зірок, пропонують комфортабельне житло з усіма зручностями. По-четверте, всі популярні курорти забезпечать  насичену екскурсійну програму по регіону, де вони розташувалися.
Чудово, що їхати до Туреччини можна в будь-який час року. Морські курорти вибирають влітку, так як в цей час можна купатися в теплих хвилях хоч цілий день, ніжитися на пляжах, занурюватися з аквалангом і будувати замки з піску. У зимову  ж пору року туристи вирушають на турецькі гірськолижні бази. 
На карті країни вони розташовані поблизу міст Паландокен, Улудаг, Сарикамиш і Карталкая. А в будь-яку погоду можна оздоровитися в гарячих джерелах або пройти курс водолікування мінеральною водичкою в Кангале, Ялові, Памуккале.
Досвідчені мандрівники, які залишають відгуки на різних форумах, обов’язково радять насолодитися місцевою кухнею. Баранина і овочі, сири і міцна кава, знамениті солодощі та ароматні спеції  неабияк порадують істинного гурмана. 
Колоритні базари, де можна купити все, що забажає душа, немов створені для шопоголіків. Та найголовніше, що  ціни тут  здатні здивувати навіть дуже ощадливу людину!
l
…На автобусній зупинці увагу до себе привернула жіночка із гарною засмагою. Напевно, нещодавно на морі була…  Але, як виявилось згодом, це було хибне враження.
Розбалакавшись із сусідкою, незнайомка розповіла, що тільки-но з донькою повернулися з Туреччини, де відпочивали 10 днів і звідки привезли  масу приємних і незабутніх спогадів. 
«За двох заплатили  (по путівці) всього десять тисяч гривень», –  повідомила та знайомій, продовживши, що за таку ціну санаторій на узбережжі моря в нас важко буде знайти. 
“Уявляєш, там скрізь можна торгуватися  – і в магазині, і на базарі, і… навіть в аптеці. Не так, як тут: п’ять – десять гривень скидають на тому чи іншому товарі, рахуючи це знижкою”. 
 По завершенню цікавої бесіди жінки домовилися, що днями зустрінуться за філіжанкою кави, де й обговорять все детальніше.
Побувати в курортній країні випала також нагода цього літа і далеким родичам, які відвідали Туреччину вперше. 
«По суті, поїздку наперед ми не планували.   Сестра із сім’єю  та друзями мали їхати. Але останнім практично в останній момент не вийшло.  Тож нам запропонували скористатися шансом», – розказала вона. 
Інна розказала, що діти від поїздки просто в захваті.  Вже й альбоми із фотографіями оформили.  Та і для них з чоловіком було на що подивитися і чому подивуватися.  Для прикладу, увагу до себе особливо привертали житлові будинки, які кардинально відрізняються від наших помешкань (мається на увазі архітектурне планування).
Якщо ж брати квартири із кількома кімнатами, то кожна із них становить собою,  так би мовити, окреме місце проживання, де в кожній є своя  кухня, санвузол і балкон. Тобто зручності там на першому плані. 
За словами української туристки, Туреччина – це країна  з добре розвиненою інфраструктурою й  економікою.   Серед екзотичних мальовничих пейзажів  увагу до себе найперше привертають привітні  гостинні тамтешні мешканці. Вони завше радо допоможуть у всьому: чи  то з мовними, чи то з певними побутовими питаннями.
«Майже відразу по приїзді нам довелось звертатись до лікарні, бо  дитина отримала незначну травму під час купання.  Правда, приймали нас в приватній клініці, але це не міняє  суті справи. Адже медицина там –  дійсно на високому рівні.
Це, насамперед, кваліфіковані спеціалісти, новітнє  сучасне обладнання, яке здатне за лічені хвилини встановити точний діагноз та методи лікування тої чи іншої хвороби», – поділилась в розмові  враженнями  про лікувальну  справу    зарубіжної країни ковельчанка.
l
Слід додати, що, за словами іноземців, цього року серед відпочиваючих там  побільшало українців, яких в минулому році   було набагато менше.
Ні для кого не секрет, що раніше подорож за кордон вважалася неабиякою розкішшю.  Дозволити собі таке могли не так багато наших співвітчизників.  Однак  тепер все змінилося в кращий бік.  Можливо, ми побагатшали, а дехто трохи побіднішав (маються на увазі  ті ж іноземці)…
Так, кількість українців, що поїхали відпочивати до Туреччини,  від січня до травня зрос0ла на 24,48% порівняно з аналогічним періодом минулого року. Про це повідомив директор однієї із провідних туристичних компаній України.
“Україна увійшла до топ-10 країн-лідерів турпотоку до Туреччини, продемонструвавши зростання на 24,48%, порівняно з показниками минулого року”,  –  зазначається в зверненні.
Загалом за п’ять місяців 2017 року Туреччину відвідало 316,252 тис. українців. Варто зазначити, що найпопулярнішим  містом для відпочинку серед українців залишається Анталія. Вартість відпочинку на курорті цьогоріч складає $ 1,32 тис. за дев’ять ночей на двох. 
2016 року  в Туреччині побували  1 млн. 250 тис. туристів з України. 
Підготувала 
Оксана МОРОЗ.

На кордоні Європи та Азії, Заходу і Сходу, розташувалася дивовижна країна, потрапити в яку мріє багато хто. Курорти Туреччини  сьогодні вважаються найпопулярнішими у світі. Адже вони мають цілий список переваг. 

По-перше, чудово підходять для відпочинку з дітьми, для старшого покоління і для молоді, для чоловіків і жінок. По-друге, на море чи в гори їхати доведеться немало часу, а  політ до Туреччини займе кілька годин залежно від рейсу і місця вильоту. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0
Читати далі
28.09.2017

завантаженняБрати Яхненки: із селян – у цукрозаводчики

Кіндрат Яхненко знайшов у ставку затоплений гайдамацький човен із золотом – і так розбагатів. Іншого пояснення величезних статків колишніх кріпаків односельці просто не мали. Адже де це бачено, щоб простий чоловік, не спадковий поміщик чи дворянин, раптом почав успішне виробництво? 
Однак вони помилялися. Усе своє багатство Яхненки (на знімку) здобули завдяки власній праці, природному хисту до підприємництва і вдалим обставинам: незайнятою на той час нішею цукрового виробництва, вільним обігом землі і надійними компаньйонами.
Викупитися із кріпацтва
Михайло Яхненко був непересічним селянином. Вихідець із черкаського містечка Сміла, він, хоч і був кріпаком, але не бажав миритися із таким становищем. Його метою було заробляти гроші і працювати на себе, а не на когось.
Михайло Яхненко почав займатися торгівлею шкірою, худобою, збіжжям та борошном. Справи йшли добре, і він зміг викупити із кріпацтва всю свою сім’ю: дружину і чотирьох дітей – синів Степана, Терентія та Кіндрата і доньок Анастасію та Євдокію.
Отримавши волю, Яхненки змогли далі вести торгівлю, однак шукали й інші шляхи заробити. Тож не дивно, що, зрештою, брати Яхненки взялися за нову на той час галузь – цукрове виробництво. 
«Брати Яхненки і Симиренко»
Близько 1815-1820 рр. троє братів Яхненків разом із чоловіком сестри Анастасії Федором Симиренком заснували фірму «Брати Яхненки і Симиренко». Керували фірмою Кіндрат Яхненко і Федір Симиренко, оскільки інші брати були неписьменними. Спочатку підприємці вели гуртову торгівлю. Взяли в оренду борошномельні млини у Смілі та Умані, відкрили 6 магазинів в Одесі, на додачу мали склади у Миколаєві та Севастополі. Але згодом розпочали цілком нову для себе справу – стали цукрозаводчиками. 
У 1843 році фірма побудувала перший у Російській імперії пісково-рафінадний завод у Ташлику, а через кілька років – ще один у Городищі поблизу Млієва. Землю під заводи взяли у місцевих поміщиків. На щастя, тоді це було легко зробити, адже земля була у вільному обігу. А от мрія побудувати завод у Києві – не здійснилася. У 1846 році брати Яхненки і Симиринеко попросили київського губернатора Фундуклея надати дозвіл на зведення пісково-рафінадного заводу на Куренівці, й отримали відмову. Така ж доля  спіткала і прохання до Київської думи.
Утім, це не спинило підприємницький ентузіазм братів. У 1846 році їхня фірма збудувала у Млієві один із найбільш технічно оснащених на той час машинобудівних заводів, найперше – для потреб власного цукрового виробництва. 
Завод випускав обладнання і машини для цукроварень, які раніше можна було купити лише за кордоном. Відтак українські цукрозаводчики здобули більше незалежності і тепер не мусили втрачати гроші через довгий простій у разі поломки. Більше того, на заводі також були виготовлені перші металеві пароплави, які фірма використовувала для транспортування товарів, зокрема зерна, по Дніпру. 
«Батько Кіндрат» 
Фірма «Брати Яхненки і Симиренко» приносила великі прибутки не лише її власникам. Зиск від її роботи отримували всі навколо – селяни, робітники і навіть тодішня інтелігенція. Передусім варто зазначити, що заводи забезпечували роботою велику кількість людей. Лише на машинобудівному заводі у Млієві працювали 4 тисячі осіб.
«Батько Кіндрат» Яхненко, як його назвав під час зустрічі 1859 року Тарас Шевченко, опікувався цілим робітничим містечком під Млієвом. При заводі було побудовано житло для працівників, лікарню, лазню і магазин. Більшість постійних працівників мали навіть окремі будинки із землею. Більше того, на утриманні заводу були також училище, театр і церква. Скрізь на вулицях були рідкісні тоді газові ліхтарі, і в містечку було проведено водогін. 
Крім того, фірма була завжди готова допомогти людям у скрутний час. Під час голоду 1830-го року Яхненки і Семеренко впродовж кількох місяців безкоштовно роздавали борошно майже 10 тисячам селян. Також фірма пожертвувала 10 тис. рублів потерпілим від Кримської війни.
Яхненки приятелювали і з українською інтелігенцією. У різні роки їхню фірму відвідували історик Микола Костомаров, вчені Михайло Драгоманов, Костянтин Михальчук, адвокат Дмитро Григорович-Барський, поет Тарас Шевченко та ін. А в 1870–1873 роках у містечку Яхненків жив і працював Павло Чубинський – автор слів Гімну «Ще не вмерла Україна».
Матеріал Центру громадського моніторингу та контролю.
Кіндрат Яхненко знайшов у ставку затоплений гайдамацький човен із золотом – і так розбагатів. Іншого пояснення величезних статків колишніх кріпаків односельці просто не мали. Адже де це бачено, щоб простий чоловік, не спадковий поміщик чи дворянин, раптом почав успішне виробництво? 
Однак вони помилялися. Усе своє багатство Яхненки (на знімку) здобули завдяки власній праці, природному хисту до підприємництва і вдалим обставинам: незайнятою на той час нішею цукрового виробництва, вільним обігом землі і надійними компаньйонами.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 844
Читати далі

Повідомлення в номер / Жовтень в саду і на городі

28.09.2017

садЖовтень в саду і на городі

Ось і закінчився “дачний” сезон. Жовтень – середина осені і переломний момент між літом і зимою. У першій половині місяця ще йде збір останнього врожаю, а у другій ми вже повним ходом готуємо ділянку до зустрічі зимових холодів. Погода все частіше стоїть прохолодна, з ранковими заморозками, які наче підганяють нас швидше закінчити сезонні роботи на своїх ділянках.
Сад
Садівник повинен знати, що жовтень ще дарує тепло вдень, але вночі рослини можуть очікувати заморозки. Тому з утепленням зволікати не варто. Ось перелік робіт, які потрібно виконати:
l Осіннє прибирання саду. Сад до настання зими повинен бути чистим і доглянутим. Потрібно прибрати все опале жовте  листя, інакше воно приверне увагу мишей;
l Посів холодостійких рослин. Насіння таких квітів, як волошки, нагідки, мак, сіють в жовтні, аби вже ранньою весною вони починали цвісти;
l Пересадка кущів і дерев. Врахуйте, що це можна здійснювати лише тоді, коли все листя вже опало;
l Обрізання і мульчування (покриття грунту мульчою). Мульчують зазвичай багаторічні рослини і чагарники;
l Створення зимового укриття, опор і підв'язок. Садівникові необхідно підв'язати рослини на зиму, вкопати при потребі додаткові опори, їх вкрити і прикопати;
l Розмноження. У жовтні можна розмножувати чагарники і багаторічні рослини шляхом ділення і відводок;
l Викопування гладіолусів, жоржин та інших багаторічників. Якщо клімат в місцевості дуже вологий і холодний, тоді необхідно викопати гладіолуси через 30-40 днів після їх цвітіння. Гортензії і жоржини викопують після перших приморозків;
l Закладання листового перегною; підготовка до посадки цибулинних рослин, що цвітуть влітку. До них відносяться тюльпани, лілії, крок осмії. Крім того, потрібно висадити і озимий часник (за 3 тижні до настання заморозків);
l Підготовка грунту до весняних посадок. Сюди відноситься внесення добрив (фосфорних і калійних), а також гною або золи. Необхідно вкрити готові грядки чорною плівкою для прогріву навесні і кращого захисту грунту взимку. Прозору плівку можна застосувати для листових дерев (в цьому випадку використовувати поліетилен заборонено);
l Підготовка будинку патіо. В цей пункт входить прибирання літніх меблів на зберігання, прочищення труб і стоків, усунення всіх дефектів і поломок;
l Підготовка теплиці до зими. Необхідно дезінфікувати і зробити прибирання всіх парників і теплиць.
Всі роботи в саду повинні проводитися послідовно і вчасно. Не можна нічого втрачати, адже чим якісніше ви підготуєте сад до зими, тим більше врожаю він дасть вам навесні і влітку.
Пізньозимові сорти яблунь і груш потребують тривалого вегетаційного періоду для повного дозрівання плодів. Тому до їх прибирання приступають тільки в жовтні, до свята Покрови (14 жовтня). Збір урожаю проводиться в суху погоду, плоди відразу ж укладають по шухлядах і поміщають в прохолодне місце, а з настанням холодів переносять в підвал для зимового зберігання.
В цей же час збирають ягоди чорноплідної горобини, трохи пізніше приступають до прибирання айви, яка дозріває тільки до середини місяця.
Після збирання плодів приступають до профілактичних робіт проти хвороб і шкідників саду. Дерева і чагарники обробляють відповідними препаратами після перших слабких заморозків. Обприскують їх повністю, включаючи листя, гілки та стовбури, а також опале листя на землі. Такі профілактичні заходи значно знижують захворюваність саду в майбутньому році.
Восени у дерев і чагарників відбувається посилений ріст і зміцнення кореневої системи. Тому при тривалій сухій погоді сад необхідно рясно полити. Виробляють підгодівлю саду органічними або фосфорно-калійними добривами. Міжряддя суниці перекопують з внесенням органіки або деревної золи. Після перших заморозків знімають і укладають на землю батоги винограду, попередньо видаливши листя і недостиглі пагони (вони зеленого кольору на відміну від коричневих доспілих).
В кінці місяця в суху теплу погоду білять стовбури та товсті скелетні гілки розчином вапна або спеціальною фарбою для побілки плодових дерев. Чому це потрібно зробити саме восени? Тому що тільки так дерева будуть захищені від сонячних опіків, які часто трапляються в лютому і березні та призводять до розтріскування кори, а в подальшому і до захворювань. Весняна ж побілка носить чисто косметичний характер.
В останню чергу, коли сад повністю скине листя, потрібно провести остаточне прибирання, згрібаючи листя і залишки гички і трави, щоб вони не привертали на ділянку гризунів в зимовий час. В кінці місяця проводять планову обрізку садових дерев і чагарників, замазуючи місця обрізки садовим варом.
У цьому місяці відповідний час для посадки саджанців плодових і ягідних дерев і чагарників. Зимостійкі культури висаджують відразу на постійне місце (смородина, агрус, малина, деякі сорти яблуні). А менш зимостійкі саджанці прикопують на незатоплюваній талими водами ділянці, уклавши їх в яму під кутом в 45 градусів і майже повністю засипавши землею. При цьому дно ями і самі саджанці ретельно обкладають ялиновими лапками для захисту від мишей.
Якщо ж посадка будь-яких молодих саджанців планується навесні, то жовтень –  підходящий час, щоб приготувати під них посадочні ями. При цьому потрібно знати, що садити молоді саджанці на місце старих дерев не можна через виснаженості грунту і накопичення шкідливих мікроорганізмів, специфічних для кожної культури.
Кора молодих дерев – улюблені ласощі в зимовий час для гризунів. Особливо шкодять миші, обгризаючи всю кору біля самої основи стовбура під снігом. Для захисту дерев стовбури обмотують різними матеріалами: руберойдом, ялиновим лапником, капроном, використовують металеві циліндри. При цьому засіб захисту обов'язково повинно бути заглиблено в грунт на 5-10 см нижче поверхні, а земля ретельно втоптана. 
Абсолютно неприпустимо використання в цих цілях поліетиленової плівки! Ялиновий лапник або капрон – найоптимальніший варіант, що не вимагає додаткових операцій. Миші їх не чіпають, та й кора не прітиме, коли сонце почне пригрівати. А ось при використанні руберойду потрібно підкласти під нього ганчірки або мішковину, а зверху обов'язково побілити, щоб не було перегріву стовбура. Металеві циліндри заввишки близько 50 см згортають з м'якої жерсті і встановлюють таким чином, щоб був зазор між корою і металом не менше 3-5 см, вдавлюючи їх в грунт на потрібну глибину.
 
Город
У жовтні завершують збирання врожаю всіх культур у відкритому грунті. До настання сильних заморозків прибирають пізньостиглу білокачанну капусту і  коренеплоди. Заготовляють грунт для майбутньої розсади, набираючи його  з незаражених хворобами ділянок. 
Триває осіннє перекопування  грунту з внесенням органіки або мінеральних добрив. Підготовляють грядки для сівби холодостійких культур: кропу, цибулі, буряка, петрушки, салату, шпинату, редиски, моркви, селери та ін.
Викопують у горщики або ящики коренеплоди  буряка, петрушки, селери, кореневища щавлю та інших культур, щоб зайнятися вигонкою вітамінної зелені в зимовий час.
 
Квітник
У першій половині жовтня завершують  викопування цибулин гладіолусів, посадку  цибулинних рослин, які цвістимуть навесні, якщо ще не зробили це у вересні. При денній температурі не нижче 5 °С вони встигнуть добре вкоренитися і підготуватися до зими. Жоржини, бульбові бегонії викопують в суху погоду і поміщають на просушку протягом 2-3 днів перед закладкою на зберігання. Обрізають і вкривають чайно-гібридні троянди, клематиси знімають з опор, скручують у кільце і укладають на землю. Плетисті троянди в кінці місяця при настанні стійкої холодної погоди також укладають на землю, обклавши ялиновим ялиновим гіллям. Невизрілі  пагони і залишки листя обов'язково видаляють. Прикореневу зону цих культур підгортають сухим торфом або тирсою на висоту близько 20 см.
Наземну частину однорічних і багаторічних квітів після пожовтіння прибирають з дільниці. Півонії обрізають тільки після того, як їх листя саме ляже  на землю. В залежності від погоди до кінця місяця їх вкривають сухим торфом або перегноєм на зиму. Так само роблять і з іншими багаторічниками (лілії, флокси, ромашки, дзвіночки та ін.) Теплолюбні  кущі  (форзиція, рододендрон та ін.) також відповідним чином утеплюють напередодні холодів.
У цьому місяці триває догляд  за газоном. З нього потрібно регулярно згрібати опале листя, щоб воно не стало осередком розвитку грибкових хвороб.
Підготувала
 Ірина ГОЛЄНКОВА.
Ось і закінчився “дачний” сезон. Жовтень – середина осені і переломний момент між літом і зимою. У першій половині місяця ще йде збір останнього врожаю, а у другій ми вже повним ходом готуємо ділянку до зустрічі зимових холодів. Погода все частіше стоїть прохолодна, з ранковими заморозками, які наче підганяють нас швидше закінчити сезонні роботи на своїх ділянках.

Сад
Садівник повинен знати, що жовтень ще дарує тепло вдень, але вночі рослини можуть очікувати заморозки. Тому з утепленням зволікати не варто. Ось перелік робіт, які потрібно виконати:
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2405
Читати далі

Повідомлення в номер / "У 87 почуваюся на 60"

28.09.2017

_DSC3064"У 87 почуваюся на 60"

Саме так говорить ковельчанин Василь Ромах, який, незважаючи на свої роки  (яких йому й не даси),   ще самостійно скопує город, засаджує його, а потім – дбайливо доглядає.   Чоловік наголошує, що бути здоровому та бадьорому йому допомагає рух, адже він практично ніколи не сидить без діла.

"На пенсії життя тільки починається", – жартує пенсіонер із гарним почуттям гумору. І,  дивлячись на нього, можна сказати, що це   дійсно так.  Господаря дому ми якраз застали,  коли  він тільки-но прийшов  із "тихого полювання".  А за грибами із рідними  їздив аж у Старовижівський район (до речі, звідти він родом). 

 

Саме так говорить ковельчанин Василь Ромах, який, незважаючи на свої роки  (яких йому й не даси),   ще самостійно скопує город, засаджує його, а потім – дбайливо доглядає.   Чоловік наголошує, що бути здоровому та бадьорому йому допомагає рух, адже він практично ніколи не сидить без діла.
"На пенсії життя тільки починається", – жартує пенсіонер із гарним почуттям гумору. І,  дивлячись на нього, можна сказати, що це   дійсно так.  Господаря дому ми якраз застали,  коли  він тільки-но прийшов  із "тихого полювання".  А за грибами із рідними  їздив аж у Старовижівський район (до речі, звідти він родом). 
Про таких, як він, говорять: "Душа компанії". Жодні родинні посиденьки, свято із друзями чи знайомими не обходяться без його пісень, любов до яких зародилася змалечку. Василь Макарович – цікавий співрозмовник, який знайде тему для бесіди із будь-ким. 
Ковель став по праву для чоловіка рідним, адже разом із сім'єю  прожив тут немало.  Спільно  з дружиною Ольгою виростили й  достойно виховали  п'ятьох дітей (чотири сини й одну доньку), які подарували їм десятьох онуків. 
"Невдовзі онука будемо женити", – хваляться приємними клопотами в розмові із журналістами дідусь із бабусею. 
В далекому 1957 році, після армії,  чорнявий  красень Василь приїхав на роботу до Ковеля. Став працювати шофером. Загалом за кермом чоловік провів більше 40 років свого життя. 
"Завдяки роботі я собі й дружину знайшов, бо познайомився з нею у відрядженні", – розказує  він. 
Спочатку молода сім'я жила на квартирі, згодом стала будувати свій дім, де й зараз вдвох мешкають. Чоловік шоферував, дружина працювала в лікарні, згодом – на "Ковельсільмаші".  Непомітно промайнув час, повиростали діти.
Найстарший Анатолій живе тепер у Воркуті (Росія).  Щороку у відпустку приїздить до батьків. Планує після виходу на пенсію перебратися сюди назавжди. Там, за тисячі кілометрів, син щиро вболіває за долю своєї рідної серцю країни, постійно телефонує і цікавиться подіями, що тут відбуваються. 
Михайло та Наталія   живуть в Ковелі, є надійною опорою та підтримкою для найрідніших у світі людей, які дали життя. 
Гордістю для батьків стали сини  Олег та Роман, яких виховали справжніми патріотами. Перший був мобілізований в АТО ще з самого початку, пробув там півроку. Зараз, дякуючи Всевишньому і материнським молитвам, вже вдома.
А менший Роман і нині боронить державу від ворога, гідно виконуючи свій громадянський обов'язок на Сході України.  "Вже два роки в жовтні буде, як він служить", – із сльозами на очах  говорить Ольга Семенівна. 
"Раніше в нас більше господарство було, навіть корову в Ковелі тримали. А тепер лише – 3 сотки картоплі, городина. А взагалі,  я роботи ніякої не боюсь, бо в ранньому дитинстві, допомагаючи батькам, з 12 років став за плужком ходити", – зазначає  пан Василь. 
 А ще чоловік полюбляє "тихе полювання", до якого звик змалечку та  риболовлю (виріс поруч із озером).  Бадьорий пенсіонер – із роду довгожителів, його двоюрідному брату тепер 93 роки. 
"Можливо,  "еліксиром молодості" для мене є дружина. Недаремно я ж вибрав молодшу від себе", – жартує Василь Макарович.
Тож нехай і далі здоров'я не підводить пенсіонера, а молодечий запал та "іскринка" в душі супроводжують його по життю  ще немало літ! 
Оксана МОРОЗ.
НА ЗНІМКАХ: подружжя Василя та Ольги РОМАХІВ з Ковеля.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 534
Читати далі
28.09.2017
Операція “Матильда”, 
або Хто роздмухує вогнище тероризму?

вогнищеОперація “Матильда”,  або Хто роздмухує вогнище тероризму?

«Привид бродить по Європі – привид комунізму», — написав бородатий класик у Маніфесті комуністичної партії, який побачив світ 1848 року. І хоч у тому Маніфесті було більше фантазії, аніж правди (сам Карл Маркс якось у компанії таких же любителів пива, як і він, зізнався, що його праця – звичайнісінький розіграш наївних і занадто довірливих бюргерів), і автору, і його утопічним теоріям досі б’ють поклони ортодоксальні марксисти-ленінці.
Перефразовуючи класика і оцінюючи сучасне політичне становище у світі, насмілюсь зробити  власний висновок: «Привид бродить Росією – привид тероризму».
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0
Читати далі