Понад 200 років тому у селі на Черкащині постала династія неймовірно успішних господарників – Симиренків. Із клаптика землі на Черкащині, який купив колишній козак Степан Симиренко, його діти й онуки, виростили цілу цукрову імперію. А пізніше – стали засновниками наукового садівництва в Україні. 

Із кріпаків – у підприємці

Першим Симиренком, який прославив свій рід, став син Степана Федір Симиренко. Хоч він і потрапив у кріпацтво після смерті батька, але завдяки своїм здібностям і таланту до господарювання зумів викупити з неволі всю свою численну родину. Федір Симиренко успішно вправлявся з господарством графа Михайла Воронцова та ще й сам торгував борошном, орендувавши водяні млини. Ба, більше: справи йшли так добре, що Федір не лише отримав волю, а й разом із іншими колишніми кріпаками братами Яхненками заснував власну фірму.

"Брати Яхненки і Симиренко" – так називалася одна з перших агропромислових компаній на теренах України. Яхненки і Симиренки продавали зерно, худобу та іншу сільськогосподарську продукцію, а також побудували млини. Прибутки від торгівлі були такі високі, що фірма змогла купити землю, яка на той час була у вільному обігу, і розпочати нову, ще більш успішну справу – цукрове виробництво.

Цукрові магнати

У 1843 році фірма "Брати Яхненки і Симиренко" побудувала перший в Україні і Російській імперії загалом паровий пісково-рафінадний завод у селі Ташлик. Переробляли буряки, що їх засівали на орендованих полях графа Воронцова. Особливість цукрового заводу була в тому, що він виробляв додатково очищений рафінад. Новий бізнес був таким успішним, що через п'ять років було відкрито ще один пісково-рафінадний завод у Городищі, поблизу Млієва. Городищенський завод став найбільшим у Європі і давав від 50 до 150 тис. руб. прибутку щорічно. Умови роботи були надзвичайно вигідними. Усі селяни, які працювали на заводі, отримували платню. А при заводі були побудовані казарми, лазні, лікарня, церква, а також працювали бібліотека й технічне училище.   

Технічним керівником фірми був син Федора Платон Симиренко. Він здобув економічну освіту і вивчав основи цукровиробництва у Франції. Платон постійно вдосконалював технології виробництва, а 1846 року спорудив власний машинобудівний завод у Млієві. Підприємство виготовляло обладнання та машини для цукроварень, що дозволило українському селу стати незалежним від імпорту. Більше того, на заводі були випущені перші металеві пароплави, що перевозили товари по Дніпру, – "Українець" та "Ярослав Мудрий".

За даними істориків, 1861 року фірма володіла майном на суму близько 4 мільйонів карбованців. Крім заводу у Городищі, цукроварень, млинів та двох пароплавів, Симиренки володіли також будинками у Києві, Харкові, Одесі та Ростові. І все це - завдяки наполегливій праці, розумному підходу до управління і вмінню використовувати наявні  можливості: вільний обіг землі, кредити, нові технології тощо. 

Однак у 1880-х роках, після смерті Федора і Платона, через кризу і проблеми з кредитами фірма "Брати Яхненки і Симиренко" закрилася. Утім, нащадки Симиренків не відцуралися сільського господарства і розвинули новий на той час напрям – садівництво.

Яблука Симиренка

Платон Симиренко був не лише талановитим підприємцем, а й садівником. У своїх садах у Млієві він вирощував й удосконалював різноманітні плодові сорти. Тож не дивно, що його син Левко став одним із найвідоміших українських помологів.

Левко Симиренко почав вивчати рослини ще у батьківському саду. А от досвід садівника отримав у несподіваному місці – в Східному Сибіру, куди був засланий після університету через свої політичні погляди. 

Після повернення додому Левко Симиренко заснував у Млієві помологічний розсадник – першу в Україні лабораторію садівництва такого рівня. До Симиренка у галузі плодівництва панували іноземні фахівці – переважно німці, французи та бельгійці. Уже за кілька років розсадник українця став найкращим не лише на теренах Російської імперії, а й у Європі. 

Згідно з документами, у 1912 році у своїй помологічній колекції Симиренко мав майже 3 тисячі сортів плодових, ягідних, горіхоплідних і квітково-декоративних рослин. Серед них – 900 яблунь, 889 груш, 350 черешень та вишень, 115 персиків, 56 абрикос, 45 горіхів, а також 166 сортів аґрусу та 937 різних троянд. А крім того, були ще різноманітні хвойні дерева та кущі, бузок тощо.

Саджанці із Мліївського розсадника надходили у різні куточки Російської імперії і навіть імпортувалися до польських і литовських земель. Свідчення про це залишив сучасник Симиренка, професор М.І. Кічунов: "Певна річ, що Південь, Південний-Захід та Південний Схід Росії дають головну масу клієнтів, але не можна тут не підкреслити тих обставин, що розсадник має клієнтів також у Царстві Польському і в Литовських губерніях".

Результатом багаторічного вивчення і селекції сортів стали наукові праці Симиренка –"Генеральний каталог" із описом помологічної колекції, "Кримське промислове плодівництво" та "Помологія", видана вже після його смерті. 

Але найвідоміший плід його праці – сорт яблука Ренет Симиренка, названий на честь батька, Платона Симиренка. Ці зелені яблука відомі кожному українцю.     

Матеріал Центру громадського моніторингу та контролю.

Понад 200 років тому у селі на Черкащині постала династія неймовірно успішних господарників – Симиренків. Із клаптика землі на Черкащині, який купив колишній козак Степан Симиренко, його діти й онуки, виростили цілу цукрову імперію. А пізніше – стали засновниками наукового садівництва в Україні. 

Першим Симиренком, який прославив свій рід, став син Степана Федір Симиренко. Хоч він і потрапив у кріпацтво після смерті батька, але завдяки своїм здібностям і таланту до господарювання зумів викупити з неволі всю свою численну родину. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2560

До редакції нашої газети звернувся інженер-енергетик Георгій ФІСЕНКОВ з проханням опублікувати підготовлену ним статтю "Економія енергоресурсів і фінансових засобів". Оскільки матеріал надзвичайно об'ємний, а також містить багато незрозумілих для  пересічного читача науково-технічних термінів, ми попросили нашого громадського дописувача Анатолія СЕМЕНЮКА прокоментувати думки пана Фісенкова. 

Анатолій Володимирович, енергетик за спеціальністю, має багатий виробничий і особистий досвід у вирішенні проблеми енергоощадності, а тому про його точку зору, гадаємо, буде цікаво довідатися як автору листа, так і читачам.

l

Переді мною, як кажуть, на часі, стаття Георгія Фісенкова на тему енергозбереження та енергоефективності в житловому господарстві. Справді, така тема сьогодні цікавить всіх, а особливо збіднілу частину населення міста і країни. В статті – багато роздумів, аналітики і мудрих пропозицій.

На жаль, зважаючи на формат газети, подаємо матеріал у вигляді тез, виділяючи найголовніше.

Спочатку кілька прикладів енергоекономії в реальному побуті від автора. Опинившись в ситуації, коли потреби не співпадають з можливостями сімейного бюджету, я і моя родина були вимушено вживати кардинальні заходи для економії і ощадливості. Наприклад, ввечері (коли темно) ми дивимося телевізор при вимкненому освітленні. Газову колонку замінили на електричний бойлер, кран відкриваємо тільки в разі крайньої потреби на обмежений час (як у німців). Частину води після прання чи ще якихось водних процедур збираємо у спеціальне відро і цим змиваємо туалет.

Облік споживання води призвів до різкого зменшення обсягу при поливанні грядки: майже крапельний метод, як в Ізраїлі. Електролампи у місцях довготермінового освітлення замінили на економні. Воду для кави або чогось іншого нагріваємо на газовій плиті, залежно від кількості споживачів (1-2 кружки).

Скажу, що ця економія  під знаком бідності мене дратує, але виходу іншого немає, тому мушу миритися. З іншого боку, як пише автор статті, при "Радянському Союзі" ми навчились споживати все без обмежень. У нас всього вистачало і економити не було потреби.

l

Та повернемося до статті Георгія Фісенкова, енергетика за фахом, який знає цю тему не з чуток або телевізора.

Він наголошує, що при стрімкому зростанні цін, тарифів необхідно вжити заходи щодо зниження споживання енергоносіїв. Таким шляхом пішов у свій час Захід. Уряди країн, які опинилися в центрі енергетичної кризи, звернулися  до населення з проханням взяти участь в реалізації державних програм подолання кризи. В ФРН, Італії,  Фінляндії втілення у життя такої програми було розраховано на 20 років. Програма передбачала співучасть населення в реалізації проектів з енергомодернізації.

На жаль, Україна і до сьогодні не  перейняла цей досвід. Проект Закону "Про енергоефективність житлового фонду і громадських споруд", який з'явився ще в дев'яностих роках минулого століття, не прийнятий і до сьогодні.

Відомо, що комфорт проживання в житловому будинку залежить від нормальної роботи інженерних мереж тепло, енерго, водо, газопостачання і разом з тим цілісності будівельних конструкцій.  Неякісне обслуговування мереж енергопостачання та неналежна експлуатація будівель житлово-ремонтними підприємствами накладають негативний відбиток на фізичний стан житлового фонду.

Не вирішує цих проблем і приватизація житла. Власник квартири своє помешкання тримає в належному і справному стані, але до будинку в цілому він так і не наблизився. Ближче до вирішення проблем енергоефективності і збереження житла  стали новостворені ОСББ та інші будинкові об'єднання. Вони демонструють  (і нерідко) свою ефективність. 

Звичайно, об'єктивні причини є. Модернізація потребує значних фінансових ресурсів. І тут виникають непорозуміння, коли власник квартири витрачає кошти на ремонт свого помешкання, але разом з тим він не готовий виділяти зі свого сімейного бюджету будь-які ресурси на ремонт під'їзду, покрівлі, підвалу та сантехнічних мереж загального користування.

При цьому, коли в черговий раз підвищують тарифи, він висловлює своє незадоволення і протести. Про модернізацію будівлі та інженерних мереж, які потребують не місяць, а часом рік і більше, громадянин і слухати не хоче.

Хоча, розв'язуючи ці проблеми, співвласники отримують відповідний комфорт в місцях загального користування і найголовніше – продовження терміну експлуатації житла, його архітектурної привабливості, і, зрештою, економію в сімейному бюджеті.

l

Уряди західних країн, яких торкнулася енергетична криза, розгорнули широку інформаційну кампанію. Європа наполегливо вчила людей, як рахувати та економити гроші, що дало свій ефект. 

Кожен має усвідомити, що комфорт та енергоефективність житла передбачають:

– відсутність тепловтрат;

– контроль використання електроенергії,  тепла води, газу;

– справну роботу інженерних мереж.

При цьому обов'язково має бути проведена термомодернізація (утеплення) будівельної частини житла, заміна вікон, дверей тощо.

Затрати на комплексну програму у відсотках  розподіляються так:

– 64% – утеплення будівельної частини (стіни, дах, підвал);

– 12% – заміна вікон;

– 24% – облік енергоносія.

З досвіду європейських країн бачимо, що затрати на довготермінову програму тепломодернізації повинні складати:

– державний, місцевий бюджет і міжнародні гранти – 70%;

– кошти власників помешкання – 30% (зрештою, вже сьогодні держава через банки  бере участь у програмах енергозбереження).

Автор впевнений, що в кінцевому підсумку здійснення вищеперерахованих заходів дозволить економити за опалення до 50-60 % сімейного бюджету.

Не меншої уваги на сучасному етапі розвитку потребує термомодернізація житлового фонду сільських громад (сіл та селищ), вважає Георгій Фісенков. Переважно там – житло приватне та одноповерхове.

Комунальне господарство місцевих рад через відсутність коштів та спеціалістів поточних ремонтів власних будинків (фасадів) не проводило і не проводить. А в житлових будинках – незадовільна циркуляція теплових потоків, через що всередині помешкання виникає сирість, трапляються захворювання дихальних органів як у дітей, так і в дорослих. Тому термомодернізація несучих конструкцій (стін), дверей, вікон і дахів надзвичайно актуальна.

Разом з тим необхідно створити системи регулювання теплових потоків повітрообміну.

Втілення в життя цих проектів, про що сказано вище, дозволить продовжити на 50-70 років експлуатацію будівельної частини будинку, покращить їх естетичний вигляд, що на шляху до європейської культури не менш важливо, а разом з тим зменшить рівень захворюваності сільського населення.

В цих проектах обов'язково мають взяти участь керівники районів, територіальних громад та сільських та селищних рад. Вони повинні виступити в ролі "агентів" реклами з енергоефективності, двигунами, які рухають термомодернізацію. Для цього потрібно проводити семінари, навчання, "круглі столи", виступи в ЗМІ.

l

Про те, що написане автором не просто слова й "гола" теорія, а реальна робота, засвідчує велика кількість заходів з енергоефективності здійснених в школах району, про що газета "Вісті Ковельщини" постійно інформує.

Що ж, подякуємо Георгію Фісенкову за активну громадянську позицію і  його небайдужість до проблем енергозбереження й термомодернізації. Шкода, що нині можновладці рідко прислухаються до голосу народу, і малоймовірно, що ці речі знайдуть відгук у душах чиновників та політиків. Але як навчав наш Господь Ісус Христос: "Стукайте, і вам відчинять".

Зрештою, енергоощадність – це проблема кожного з нас. Тому маємо усвідомити, що під лежачий камінь вода не тече, а треба рухатись вперед, діяти і боротись за краще життя.

Анатолій СЕМЕНЮК,

l

До своєї статті Георгій Фісенков додав проект плану "Комплексна термомодернізація міста Ковеля". У цьому проекті обґрунтована необхідність вжиття владою і населенням заходів, які б дозволили забезпечити виконання вимог Закону України "Про енергозбереження".

В розділі "Обгрунтування проекту", зокрема, сказано:

"Місту Ковелю – сотні років. Початковим етапом його розвитку та міського житлового фонду стало будівництво залізничного вузла з його структурою виробничих цехів, дільниць і залізничних станцій. Житловий фонд формувався на основі приватного сектора. Це – район Ковеля-2 (за винятком кількох житлових будинків, що не перевищують двох поверхів на бульварі Лесі Українки).

Наступним етапом розвитку міста стало відновлення міста після Другої світової війни (1945-1965 роки). Це період відновлення народного господарства, коли було сформовано і побудовано житловий масив (район "Черемушок").

В період так званої хрущовської "відлиги" прискореними темпами велося житлове будівництво, з'явилися знамениті п'ятиповерхівки  ("хрущовки”). Новий імпульс будівництва отримало  місто під час розвитку і розширення так званих містоутворюючих підприємств (льонозавод, сирзавод, крохмальний завод, м'ясокомбінат). Згодом було зведено і прийнято в експлуатацію житловий масив багатоповерхівок в районі заводу "Ковельсільмаш".

В якості основного будівельного матеріалу для зведення несучих конструкцій використана цегла. Стіни фасадів оштукатурені або облицьовані керамічною плиткою. Будинки, зведені з силікатної цегли, фактично не захищені.

Час невблаганний. Місто "дорослішає", а житловий фонд міста старіє. Фізичний стан несучих конструкцій знаходиться у вкрай зношеному стані і вимагає термінового капітального ремонту. Відшаровуються захисна штукатурка, керамічна плитка, слабшає цегляна кладка, що негативно позначилося на стані несучих конструкцій (стін).

Така ситуація не тільки в місті Ковелі, а й у всій Україні. Щоб утримати високий рівень комфортності в житловому приміщенні, необхідно:

– збільшити товщину несучих конструкцій (стін):

– змінити систему теплопостачання;

– змінити схему вентиляційних і циркуляцій потоків повітря.

Для цього необхідно затратити величезні фінансові кошти, на що  потрібно дуже багато часу і зусиль.

Житловий фонд в місті різноманітний і багатоликий за своєю архітектурою. Це житло низького рівня енергоефективності із дуже високим ступенем енергоспоживання. Проект з ліквідації тепловтрат і досягнення максимального комфорту називається комплексною термомодернізацією. У місті його необхідно починати з житлових будинків, які утворили ОСББ.

Щоб поліпшити привабливість міста, необхідно виконати комплексну термомодернізацію, починаючи  від перехрестя вул. Володимирської (ЗОШ №7) і кінчаючи житловим масивом "Черемушок". Особливу увагу варто звернути на житлові будинки по вул. Незалежності, 79, 83, 89, 101, 106, 113, 115, 117, 122, 128, 134, 136, 140, 142, 144, 146 і т.д. 

Комплексна термомодернізація – це  виконання робіт для всього житлового будинку. Ефект полягає в тому, що повного комфорту можна досягти в квартирах всього будинку. Тільки тоді буде зекономлено сімейний бюджет. Це – головний "козир" комплексної термомодернізації, яка дозволить:

– продовжити термін експлуатації житлового фонду додатково на 50-60 років;

– знизити тепловтрати за рахунок масивного бар'єру теплоізоляції;

– піднести на  належний європейський рівень комфорт проживання;

– зменшити споживання енергоресурсів на 37-45%;

– суттєво зменшити викиди чадних газів в атмосферу;

– створити нові робочі місця.

Всі ці заходи дозволять підвищити рівень енергоощадності, поліпшити екологічний стан довкілля, дадуть поштовх розвитку житлово-комунального господарства.

l

Що ж, пропозиції автора статті цікаві. Можливо, хтось із фахівців, читачів газети має бажання продовжити розмову, висловити свою точку зору на порушену проблему? В такому разі надішліть листа до редакції, бо, як відомо, в дискусії народжується істина.

 Михайло КУЗЬМУК.

До редакції нашої газети звернувся інженер-енергетик Георгій ФІСЕНКОВ з проханням опублікувати підготовлену ним статтю "Економія енергоресурсів і фінансових засобів". Оскільки матеріал надзвичайно об'ємний, а також містить багато незрозумілих для  пересічного читача науково-технічних термінів, ми попросили нашого громадського дописувача Анатолія СЕМЕНЮКА прокоментувати думки пана Фісенкова. 

Анатолій Володимирович, енергетик за спеціальністю, має багатий виробничий і особистий досвід у вирішенні проблеми енергоощадності, а тому про його точку зору, гадаємо, буде цікаво довідатися як автору листа, так і читачам.

ххх

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 920

1 жовтня в святковий, щедро напоєним теплом, осінній день, поважні і шановані люди Ковельщини відзначали День ветерана.

На своє свято в центральну бібліотеку з'їхалися голови первинних ветеранських організацій, учасники війни, учасники національно- визвольного руху, актив. Це люди – великого життєвого досвіду, мудрості, мужності. Вони вміли жити і виживати. Колись у кожного було яскраве життя, хоч на шляху не завжди було рівно, гладко, а траплялися й терни. В багатьох не зітруться з пам'яті роки жорсткої Другої світової війни, голоду, холоду і болю втрат за близькими, рідними.

У післявоєнні роки вони відбудовували країну, створивши міцний фундамент для Незалежної України. В усьому, до чого торкнулися їх руки, залишилась часточка душі. А нині головне багатство ветеранів – досвід, знання, чесність, любов до Батьківщини і багато інших хороших рис, які вони не розгубили з роками. Саме за це і дякували на святі ветеранам.

Із словами найщиріших вітань виступили голова РДА, депутат обласної ради В. Т. Козак, голова районної ради А. П. Броїло.

Зокрема, Віктор Теодосійович відзначив, що цей день є особливим, адже кожна людина, кожен громадянин мають пам'ятати свою історію, вшановувати і надавати підтримку людям старшого віку – ветеранам війни, праці, бо нині вони найбільш потребують уваги суспільства.

З великим хвилюванням я завжди йду на зустріч з людьми, за плечима яких – десятки років воєнних і трудових звитяг, які володіють не до кінця ще оціненним багатством – життєвою мудрістю і золотим досвідом. Заспокоює мене лише те, що ветерани – люди не лише високої моральної стійкості, але й справжні патріоти України, які довели це своїм непростим життям.

Віктор Козак високо оцінив роботу ветеранської організації району, яка багато зробила для об'єднання людей старшого покоління, підвищення їх ролі в суспільно-політичному житті, допомоги ветеранам, увічнення пам'яті загиблих під час бойових дій.

Наша районна організація ветеранів послідовно і всебічно захищає права та інтереси ветеранів війни та праці, робить неоціненний внесок у патріотичне виховання молоді.

Очільники влади району найтеплішими словами висловили глибоку вдячність ветеранам за громадянську свідомість, за досвід, за важливий внесок у розбудову нашої Ковельщини та держави, а також вручили подяки окремим ветеранам.

Грамотою обласної адміністрації відзначена І. О. Соловей, бухгалтер ветеранської організації. Подяками – І. П. Пазина, голова Зеленської первинної ветеранської організації; О. П. Вавринюк – Ситовичівської, Н. А. Відрінська – Старо-Мосирської, К. П. Махнюк  –Поповичівської, Г. Я. Кузик – Дубівської ветеранських організацій. За сумлінне ставлення до своїх обов'язків, патріотичну позицію відзначена В. І. Остапчук – секретар ради Подякою обласної ветеранської організації.

Теплим, щирим було музичне вітання, яке підготували районний будинок культури, ведуча зустрічі І. В. Вознюк – вміло, професійно віршовані слова вітань поєднувала з музичними вітаннями аматорського народного хору працівників культури "Вишиванка". Вдало підібраний репертуар, висока майстерність виконання зачаровувала шановних слухачів. Іноді викликала радість, а іноді смуток. В тих словах була їхня молодість, їхні життєві долі.

Зворушливим став виступ голови волонтерського центру Г. І. Халепи. Її вірш "Ветеран" схвилював серця присутніх.

Із словами вітань виступила голова Ковельської філії "Союзу Українок" Олена Місюра, яка на знак поваги до ветеранів подарувала коровай.

Летять літа, як білі журавлі,

Дзвенять, як ті волошки в житі,

Та не зникає слід їх на Землі,

Якщо для добрих справ були прожиті.

Як добре, що сьогодні у цьому неспокійному вирі життя у нас не втратили свого значення: доброта і милосердя. Бо ці надбання так необхідні сьогодні тим, кому на життєвий поріг постукала старість.

Так, старість – осінь життя, але й вона може бути сонячною, теплою, затишною, якщо людину оточують добрі і чуйні люди.

l

У День ветерана до стаціонарного відділення постійного проживання одиноких в селі Облапи завітали представники влади: Р. Я. Кульцман – перший заступник голови РДА, О. Г. Давидович – начальник управління соціального захисту населення, А. М.  Степанюк – директор територіального центру обслуговування одиноких, Р. В. Троцюк – голова Дубівської об'єднаної територіальної громади, щоб привітати, побачити, як проживають тут ветерани.

В котрий раз, коли я буваю в Облапах, хочеться цей заклад назвати "Будинком добра і милосердя". Іще з подвір'я вражає різнобарв'я квітів "золотої осені". В приміщенні – затишок, чистота, порядок, по-домашньому тепло. На стінах – вишиті рушники, серветки, квіти все це зроблено з смаком, вміло, видно жіночі руки – дбайливі, вмілі. Оце все – належні побутові умови, чистота забезпечена невтомними руками працівників будинку, їх керівником Н. Миронюк, яка вже багато років є "господинею" цього будинку.

Стаціонарне відділення – це заклад, де не лише лікують, а й доглядають тих, хто на старості літ опинився віч-на-віч із своєю самотністю. Тут мешкає майже 20 одиноких бабусь та дідусів. Всі живуть єдиною дружною сім'єю, хоч в кожного з них – своя доля і кожний потребує сторонньої допомоги. Працівники будинку виявляють милосердя до своїх підопічних, за велінням серця роблять добро, аби в тихому дружньому колі проживали їхні шановані ветерани. Вже традиційно у свята їм ставлять концерт учні місцевої школи, сільські самодіяльці. Раз у тиждень приходить місцевий священик Вітик Віталій, який відправляє богослужіння, спілкується з старенькими, надає духовну допомогу.

В День ветерана сюди завітала працівник будинку культури Ніна Божук із своїм співочим колективом. Віночок гарних задушевних пісень з теплими віршованими словами присутні із великою вдячністю сприйняли.

І я в котрий раз думала, як добре, що є добрі, розуміючі люди, котрі у наш нелегкий час змогли подарувати людям, які втомлені нелегкими життєвими долями, свято.

Я дякую всім, хто долучився до проведення Дня ветерана в районі. Щире "Спасибі" І. Смітюху, Ю. Хороших, В. Потапчуку, О. Місюрі, Р. Цибульському. Я щиро вдячна всім, хто за доброю волею, чуйним серцем надає будь-яку допомогу ветеранам.

Не забувайте: "… роби добро, Господь сказав: так треба! Я здалека добро розпізнаю".

Валентина СІЧКАР, 

голова районної ветеранської організації. 

1 жовтня в святковий, щедро напоєним теплом, осінній день, поважні і шановані люди Ковельщини відзначали День ветерана.

На своє свято в центральну бібліотеку з'їхалися голови первинних ветеранських організацій, учасники війни, учасники національно- визвольного руху, актив. Це люди – великого життєвого досвіду, мудрості, мужності. Вони вміли жити і виживати. Колись у кожного було яскраве життя, хоч на шляху не завжди було рівно, гладко, а траплялися й терни. В багатьох не зітруться з пам'яті роки жорсткої Другої світової війни, голоду, холоду і болю втрат за близькими, рідними.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 636

"І на піску можна збирати хороші врожаї зернових", –

в цьому переконаний молодий аграрій Андрій Кур'ян

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1430

Воронки й окопи давно

 заросли полинами, 

А в мене ще й досі не гоїться

 болю клубок…

Ці спомини – немов клич білих журавлів, що відлітають у вирій. Він тужливий, бо не впевнені птахи, чи повернуться назад. На жаль, ті, що відлетіли у 1943, вже ніколи не повернуться.

Але живі хочуть їхньої реабілітації хоч би знаком символічним, для нагадування, що для доброї душі війна – це жах.

l

Багато писала преса про зруйновані єврейські кладовища у Ковелі.  І наміри справедливі й обґрунтовані – встановити символічний знак на місці невинно  убієнних мирних людей.

Але чомусь тужлива пісня, образно кажучи, прозвучала тільки на івриті. Забули ковельські українці, що в  тому жалібливому журавлиному ключі було місце і для наших рідних та близьких.

До мене звернулася мешканка села Дольська Турійського району, ветеран освіти Надія Свігун, щоб розказати про жахливі події, які відбулися під час "полювання" на євреїв  у роки війни.

Так сталося, що до хати дольчанки Євгенії Кулик (яка мешкала у Ковелі) прибігла знайома молода єврейка із двома дітьми і попросила пересидіти в їхньому льоху до ночі.

Як відмовити? Хоч добре знала, що за переховування євреїв – розстріл. Як це в нас  іноді буває, хтось із сусідів повідомив у поліцію. Реакція була блискавичною – дім оточили.  В помешканні на ту хвилину ще був дев'ятилітній прийомний син (колись молода дівуля, не наважуюсь сказати мати, підкинула під двері хлопчика, а сім'я й  усиновила).

Та біда не ходить одна. Саме в цей час, нічого не підозрюючи, до тітки Євгенії приїхала п'ятнадцятирічна племінниця Марійка (сестра Надії Свігун). Побачила біду і попросила поліцая, щоб її впустили до тітки.  Той дозволив, хоч знав, що прирікає дівчину на вірну смерть. Тітка Євгенія просила відпустити дітей, та марно.

Ув'язнених  протримали три дні голодними у якомусь льоху і потім разом з іншими розстріляли. Очевидці бачили, як за кладовище  (вул. Володимирська в районі палацу ім. Тараса Шевченка) під'їхало  три вантажівки.  Фургони були повні людей, яких згодом розстріляли. Потому всіх повкидали у три великі ями і засипали землею. Так примирилися в одній братській могилі євреї і українці.

Пані Надія повідала продовження цієї історії, яка межує з містикою. Батькові прийшов уночі сон чи то видіння, що його Марійка переодягається і в білосніжній сорочці летить на небо. Не на місці душа. Щось сталося?

Запряг коней – і до Ковеля. Застав тільки свіжовириті і засипані могили. Стояв на колінах і молився, хоч і не знав, у якій ямі його рідні поховані. 

Так сталося, що і його Друга світова забрала – в останній день війни пан Дем'ян загинув в Угорщині. Його свідчення залишилися в пам'яті доньки Надії.  Ця подія також відтворена у книзі Н. Свігун "Гріє душу село" (на знімку).

– Може, не доживу, але якщо будуть ставити пам'ятний знак, то внесіть туди і наших невинно убієнних,– із сльозами на очах попросила при зустрічі Надія Дем'янівна.

Як бачимо, Голокост вогнем обпік не лише євреїв, але й українців.  В ті часи нацисти розстріляли багато й наших земляків. Це я знаю з особистого досвіду.  Мій дядько Семенюк Вікентій, батько Віктора Семенюка – начальника дільниці водоканалізації (у цьому році відійшов у засвіти), був розстріляний німцями у 1942 році і десь захоронений – ймовірно, разом із євреями.  Де – на Бахівській горі чи в районі вул. Володимирської – досі невідомо.  Так чи інакше ковельчани і разом із тим влада мають на рівні із єврейськими общинами подбати про відродження пам'яті.

Місце розстрілу євреїв та українців встановлене – у березовому гайку поблизу Ковельського промислово-економічного коледжу ЛНТУ.  Це місце потребує не тільки оновлення, але й повної реконструкції – словом, надання йому нового символічного звучання, яке випливає із вищевказаного.  Мають бути прокладені доріжки, посаджені кущі, дерева, проведений благоустрій.  Так у свій час  зробив  теперішній начальник "Ковельводоканалу" Юрій Рибачок на території управління газового господарства, де також поховані жертви терору.

"Людина живе доти, доки її пам'ятають!" – часто кажемо ми. Тож наш священний обов'язок перед Богом і власною совістю – зробити так, щоб це були не лише слова, а й конкретні справи.

Анатолій СЕМЕНЮК, голова Ковельської міськрайорганізації Національної спілки краєзнавців України. 

Ці спомини – немов клич білих журавлів, що відлітають у вирій. Він тужливий, бо не впевнені птахи, чи повернуться назад. На жаль, ті, що відлетіли у 1943, вже ніколи не повернуться.

Але живі хочуть їхньої реабілітації хоч би знаком символічним, для нагадування, що для доброї душі війна – це жах.

ххх

Багато писала преса про зруйновані єврейські кладовища у Ковелі.  І наміри справедливі й обґрунтовані – встановити символічний знак на місці невинно  убієнних мирних людей.

Але чомусь тужлива пісня, образно кажучи, прозвучала тільки на івриті. Забули ковельські українці, що в  тому жалібливому журавлиному ключі було місце і для наших рідних та близьких.

До мене звернулася мешканка села Дольська Турійського району, ветеран освіти Надія Свігун, щоб розказати про жахливі події, які відбулися під час "полювання" на євреїв  у роки війни.

Так сталося, що до хати дольчанки Євгенії Кулик (яка мешкала у Ковелі) прибігла знайома молода єврейка із двома дітьми і попросила пересидіти в їхньому льоху до ночі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 808

У наш час великою популярністю користуються нові програми з виявлення та розвитку здібностей і талантів дітей. І кожен із батьків з надією дивиться на своє крихітне немовля, малюючи в уяві його блискуче майбутнє.

Безумовно, вчасно виявити здібності своєї дитини та правильно їх розвинути  дуже важливо. Це запорука правильного вибору навчального закладу для сина чи дочки, їх професії, гарантія задоволення і успіху в роботі.

Здібності та таланти — це природна обдарованість. Здібність — це індивідуально-психологічна особливість особистості, що є умовою успішного виконання тієї чи іншої продуктивної діяльності. А талант — це та ж здібність, тільки високого рівня, це блискуча, унікальна здібність. Таким чином, здібність, обдарованість і талант є синонімами.

Кожна дитина від народження володіє чудовими здібностями. Бездарних дітей не буває! І саме батьки покликані виявити і розвивати таланти своєї дитини.

Першою і найбільш ранньою ознакою пробудження здібності є схильність, яка проявляється у прагненні дитини до певної діяльності (малювання, співу). В одних дітей схильності проявляються дуже рано, в інших — пізніше. Батькам варто пам’ятати простий науковий факт: тільки в 10-15% випадків природні схильності проявляються в ранньому віці, у більшості дітей вони виявляються пізніше.

Існує чимало тестів для виявлення прихованих здібностей дитини. Проте батьківські тривалі спостереження за розвитком їхніх чад не замінять жодні тести. Найчастіше батьки самі відчувають, що найкраще підходить їхній дитині.

Ознакою таланту дитини в будь-якому віці є швидкість виконання різних завдань. Якщо хлопчик чи дівчинка швидко схоплюють інформацію і роблять щось, випереджаючи своїх однолітків, обдарованість очевидна.

Другою ознакою обдарованості дитини є її захоплення цим заняттям, яке малюк демонструє регулярно. Простіше кажучи, дитині явно подобається те, в чому вона досягає успіху. 

Батьки можуть переплутати талант і захоплення дитини, останні можуть змінюватися з часом: через місяць, через півроку або навіть через два заняття. Якщо ж ідеться про природні здібності, то дитині ця діяльність буде цікава не тільки зараз, але й через рік, і навіть через 10 років. Вона буде викликати у неї постійний інтерес, і дитина займатиметься нею із задоволенням протягом тривалого часу.

Це заняття буде даватися легше, ніж будь-яке інше, і, ймовірно, що воно в майбутньому стане професією, якщо ж, звичайно, батьки зуміють розпізнати і розвинути талант. І наші уявлення про здібності й талант не повинні обмежуватися художніми, музичними та поетичними. Адже можливих здібностей вашого сина чи доньки може бути багато.

Підготував 

Ігор ВИЖОВЕЦЬ. 

У наш час великою популярністю користуються нові програми з виявлення та розвитку здібностей і талантів дітей. І кожен із батьків з надією дивиться на своє крихітне немовля, малюючи в уяві його блискуче майбутнє.

Безумовно, вчасно виявити здібності своєї дитини та правильно їх розвинути  дуже важливо. Це запорука правильного вибору навчального закладу для сина чи дочки, їх професії, гарантія задоволення і успіху в роботі.

Здібності та таланти — це природна обдарованість. Здібність — це індивідуально-психологічна особливість особистості, що є умовою успішного виконання тієї чи іншої продуктивної діяльності. А талант — це та ж здібність, тільки високого рівня, це блискуча, унікальна здібність. Таким чином, здібність, обдарованість і талант є синонімами.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 774

Відомо, що Інтернет став засобом заробітку, розваг і хорошого відпочинку. Хтось створює свої сайти, які можна вважати бізнес-справою; інші відкривають інтернет-магазини, в яких можна купити все, що заманеться, навіть не виходячи з дому.

Але буває й таке, що можна витратити кілька годин біля монітора просто так, забувши поїсти чи щось зробити.

Існує притча. Якось сатана скликав своїх помічників на  нараду. У порядку денному було питання, як заполонити серця людей таким злом, щоб його було важко позбутись. Після довгих перемовин сатана порадив змушувати людей менше спілкуватися і відбити бажання ходити до церкви. 

Почувши це, помічники розсміялися, бо знали, що віруючих людей важко буде розлучити із сім'єю, друзями та рідними. Сатана ж далі стверджував: якщо ввімкнути телевізор, то людина з допомогою помічників дивитиметься його значно більше, ніж потрібно.  Тож він радив давати людям якомога більше неправдивої інформації, пліток, якихось визначних і водночас неправдивих подій. Нехай вони менше говорять про себе, а думають про своїх кумирів чи зірок.

А дізнатися про такі події ми можемо із журналів, телебачення і, звичайно ж, Інтернету! Ми, здається, ввімкнули комп'ютер лише на хвилинку, а минула година, бо щось зайве прочитали, побачили чи (ще гірше) грали в якусь гру. Це як в анекдоті: "У квартирі вимкнули Інтернет. Хлопець встає зі стільця і каже: "Ого, брате, як ти виріс! Мамо, ви що, нові шпалери поклеїли? Тату, невже ти купив машину?".

Насправді такі ситуації не смішні. Звісно, ми залежні від Інтернету, коли працюємо, бо заробляємо на прожиття чи забезпечення сім'ї. Та існує інша проблема: часто й довго проводити час за комп'ютером, відвідуючи різні соціальні мережі, чати чи граючи в онлайн-ігри. Найбільше від цього потерпають діти, адже саме вони в основному захоплюються такими розвагами. 

Особливої шкоди завдають інтернет-ігри. Це наче манія, якої не можливо позбавитися. Підлітки не хочуть ні їсти, ні спати, і на прохання батьків вимкнути комп'ютер вже вкотре обіцяють: "Мамо, ще п'ять хвилин!". 

Що вже казати про дітей, коли дорослі самі залежать від Інтернету і не можуть стриматися від тих різноманітностей, які він нам пропонує. А потім себе картають, бо, не виспавшись, ідуть на роботу втомлені. У такі моменти потрібно вчасно сказати собі "стоп", бо далі буде ще гірше.

Факти доводять, що деякі люди є залежними від своїх сторінок у соцмережах. Вони заглядають туди кожні 15 хвилин, щоб перевірити, чи є нові по-відомлення і хто відвідав їхню сторінку. 

Буває, що хочуть познайомитися з другою половинкою через сайти знайомств і не звертають увагу на те, що вже минув рік з моменту реєстрації, а навколо — реальний світ, реальні люди. 

Ми чекаємо від Інтернету любові та кохання? І немає часу поглянути навколо себе: можливо, друга половинка чекає тебе, наприклад, на автобусній зупинці. Можна спілкуватися з друзями, яких не можемо бачити, через Інтернет, але це не означає, що слід постійно сидіти за комп'ютером. А ще буває злість і роздратованість через якісь неполадки з Інтернетом і через це псуються нерви.

У реальному світі існує дружба, кохання, гармонія з природою, щирі усмішки людей і, зрештою сім'я, рідня. І все це можливо без Інтернету. Ми ж справжні. Навчімося розрізняти такі несумісні речі, як Інтернет і реальне життя. Цінуймо те, що маємо: книги, природу, активний відпочинок і духовне спілкування.

Підготував Ігор ГРИДЬКОВЕЦЬ.

Відомо, що Інтернет став засобом заробітку, розваг і хорошого відпочинку. Хтось створює свої сайти, які можна вважати бізнес-справою; інші відкривають інтернет-магазини, в яких можна купити все, що заманеться, навіть не виходячи з дому.

Але буває й таке, що можна витратити кілька годин біля монітора просто так, забувши поїсти чи щось зробити.

Існує притча. Якось сатана скликав своїх помічників на  нараду. У порядку денному було питання, як заполонити серця людей таким злом, щоб його було важко позбутись. Після довгих перемовин сатана порадив змушувати людей менше спілкуватися і відбити бажання ходити до церкви. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0

Позавчора до редакції зателефонував мешканець міста і поцікавився:

– Чи вже розпочалася передплата "Вістей Ковельщини" на 2018 рік?

– Так. Звертайтеся до найближчого відділення зв'язку або до листоноші й оформляйте необхідні документи, – відповіли ми.

Чоловік подякував, а ми, в свою чергу, – йому за те, що в суєті повсякденних клопотів не забув про найближче для кожного жителя краю  видання, яке хоче читати й наступного року.

Так, передплатна кампанія розпочалася. Буде вона, звичайно, в силу різних причин непроста, про що ми писали в минулому номері газети, а тому повторюватися не будемо. Скажемо головне: її успіх – у Ваших руках, дорогі земляки. Якщо ми хочемо зберегти єдине громадсько-політичне видання на Ковельщині, з чітко вираженою патріотичною позицією і усталеними демократичними традиціями, маємо підтримати ковельських журналістів у цей скрутний час.

Хочемо повідомити, що передплатна ціна зросла не набагато і не буде обтяжливою для Вашого сімейного "гаманця", якщо порівняти її з вартістю навіть товарів першої необхідності.

Отож, передплатна ціна "Вістей Ковельщини" становить (разом із послугами поштового зв'язку):

1 місяць – 19 грн. 21 коп.;

3 місяці – 56 грн. 23 коп.;

6 місяців – 108 грн. 86 коп.;

12 місяців – 215 грн. 12 коп.

Хочемо зауважити, що це – досить помірковані ціни. І якщо замислитися над тим, що на ці гроші можна придбати, скажімо, на ринку, то висновок напрошується сам собою: "Вісті Ковельщини" варто передплачувати тільки тому, що вони будуть Вашим найбільшим, надійним і щирим другом, порадником тривалий час. М'ясо, ковбаса, молоко, сир, сметана, яйця, масло, овочі і фрукти, які споживаємо досить швидко, потрібні для того, щоб жити, але без духовних харчів це життя буде духовно бідним і неповноцінним.

За традицією, редакція оголошує конкурс "Передплатіть і виграйте!" для тих, хто оформить підписку на 6 або 12 місяців наступного року й надішле або принесе копію квитанції за адресою: м. Ковель, вул. Грушевського, 2, "Вісті Ковельщини" з позначкою на конверті: "На конкурс".

Серед передплатників будуть розіграні продуктові набори, товари повсякденного попиту, інші потрібні в домашньому господарстві речі, перелік яких ми повідомимо дещо пізніше. Запрошуємо стати спонсорами конкурсу керівників підприємств різних форм власності, завдяки чому про Вас дізнається максимальна кількість людей, адже підсумки будуть оприлюднені й на інтернет-сайті "Вістей Ковельщини".

Радимо не баритися, бо час минає дуже швидко. Хто раніше оформить передплату, той виграє: інфляційні процеси можуть в подальшому викликати підвищення передплатної ціни.

Передплачуйте і читайте 

"Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!

Редакція.

Позавчора до редакції зателефонував мешканець міста і поцікавився:

– Чи вже розпочалася передплата "Вістей Ковельщини" на 2018 рік?

– Так. Звертайтеся до найближчого відділення зв'язку або до листоноші й оформляйте необхідні документи, – відповіли ми.

Чоловік подякував, а ми, в свою чергу, – йому за те, що в суєті повсякденних клопотів не забув про найближче для кожного жителя краю  видання, яке хоче читати й наступного року.

Так, передплатна кампанія розпочалася. Буде вона, звичайно, в силу різних причин непроста, про що ми писали в минулому номері газети, а тому повторюватися не будемо. Скажемо головне: її успіх – у Ваших руках, дорогі земляки. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 733

– Андрію Петровичу, Ви займаєте одну з найвищих посад у районі, очолюючи представницьку  гілку влади. Скажіть відверто, ніколи не шкодували, що дали згоду балотуватися на цей пост? "Шапка Мономаха" не обтяжує Вашу голову?

– Буду відвертим. Це рішення мені давалося нелегко, адже, маючи певний досвід роботи в органах місцевого самоврядування, я усвідомлював відповідальність, яка ляже на мене у разі обрання головою районної ради. Хвилювало і те, чи зможу я дійти згоди  і порозуміння з представниками усіх політичних сил, що обрані до районної ради, а найголовніше – чи зможуть депутати, незалежно від політичної приналежності, об'єднатися заради конструктивної  роботи спрямованої на підвищення якості життя жителів району. 

Тішило тільки те, що поруч були люди, які казали: "Не бійся. Разом ми зможемо…"

– Розкажіть трохи більше про свій життєвий шлях. Як мені здається, читачі газети не надто обізнані з Вашою біографією. Ви – людина скромна і не любите себе "рекламувати", хоч керівник такого рівня – особа публічна, і йому немає чого приховувати від виборців.

– Насправді моя автобіографія не є секретом і оприлюднена на сайті районної ради. Та й особливого у ній немає нічого, що суттєво мене відрізняло б від інших українців.

Народився я у селі Доротище в сім'ї колгоспників: батько був пастухом в колгоспі, а мати працювала в рільничій ланці. Зараз батьки хоча й поважного віку – батькові 86, а матері 81 рік,  досі тримають невелике господарство, мають коня, яким і обробляють присадибну ділянку. 

З дитинства знав і любив сільську працю. Тому не дивно, що після закінчення восьмирічки вступив до Горохівського радгоспу-технікуму, а після нього – до Національного аграрного університету в м. Києві, по закінченню якого мені була присвоєна кваліфікація "вчений-агроном". 

Трудовий шлях розпочав у рідному селі із бригадира рільничої бригади, згодом  –агронома по  захисту рослин, потім – головного  агронома. Після Помаранчевої революції спробував себе на чиновницькій роботі, перебуваючи на посаді головного спеціаліста відділу рослинництва управління сільського господарства  Ковельської райдержадміністрації. 

Згодом мене було обрано на посаду Доротищенського сільського голови п'ятого скликання. Уже з першого року роботи на посаді зрозумів, що необхідно здобувати нові знання, освіту. Саме це стало  причиною навчання у Національній академії Державного управління при Президентові України, а саме – в її регіональному інституті, що у Львові. 

Але  ще раз обиратись не спробував, оскільки запропонували одну з керівних посад в райдержадміністрації. Однак на ній пробув лише кілька годин, оскільки, будучи уже на той час депутатом Ковельської районної ради шостого скликання,  не проголосував за висуванця від Партії регіонів на посаду голови  районної ради.

Слава Богу, безробітним був не довго: працював радником голови районної ради, а згодом – керуючим справами районної ради шостого скликання. Я не вважаю себе кар'єристом, хоча у прагненні людини досягнути кар'єрного росту нічого не бачу поганого.

За посередництвом вашої газети хочу подякувати всім людям, хто разом зі мною працював усі попередні роки, навчав, допомагав, співчував, навіть тим, хто докоряв і справедливо критикував, адже без помилок не обійшлось.Та дорогу подолає той, хто йде, тому закликаю небайдужих: не зволікаймо, йдімо, бо дороги ще досить.

Якщо комусь цікаво, то я був членом лише однієї політичної сили – Української Народної Партії.

– Народна мудрість гласить: "Не дай, Боже, жити в період перемін". Сьогодні в Україні, як стверджують київські можновладці, – час активних реформ. Ви задоволені їх ходом? Яка практична користь мешканцям району від, скажімо, освітньої, медичної, адміністративної реформ? Чого тут більше – "плюсів" чи "мінусів"?

– Насправді реформ  в Україні здійснюється багато. Що стосується бюджетної сфери, то використання коштів тепер є публічним, і кожен громадянин, за потреби, може перевірити доходи і видатки будь - якої бюджетної установи.

Більш прозорим стало ухвалення рішень органами місцевого самоврядування, оскільки запроваджено поіменне голосування, у відкритому доступі  є декларації посадовців та інформація про їхню власність і таке інше.

Однак погоджуюся з тим, що життя пересічного громадянина від запроваджених  реформ не надто покращилось. 

Та й відверто кажучи, не всі ініціативи є ефективними. До прикладу, земельна реформа ще більше ускладнила процедуру отримання земельних ділянок у власність чи оренду, в тому числі для учасників АТО; новації в медичній галузі не дають відчутного результату на безоплатне медичне обслуговування;  об'єднання громад викликає певний спротив у працівників бюджетної сфери  і таке інше. 

Але чому так відбувається? Основна, на мою думку, причина – це дезорієнтація громадськості внаслідок розбіжності у трактуванні реформ різними інституціями. Не побоюсь сказати, що це стосується і установ районного підпорядкування. Погодьмося також з тим, що реформи штучно гальмують і політичними чинниками. 

На мою думку, помилкою в запровадженні тих чи інших реформ є ще й те, що до їх обговорення та розробки проектів рішень поверхово залучається громадськість, яка, в свою чергу, також є пасивною. 

Але нам треба розуміти, що країна  живе на етапі неоголошеної війни, а зволікання з реформами віддаляє нас від стійкого миру і економічного зростання. Тому, попри всі мінуси, нам треба йти вперед.

Чи не основну увагу я зараз рекомендував би всім гілкам влади зосередити на реформі громадянської освіти. Тільки тоді, коли більшість жителів наших громад усвідомлять, що саме вони можуть і мають право регулювати всі суспільно  -політичні процеси, всі реформи будуть успішними.

– На мій погляд людини, котра часто буває на сесіях районної ради, теперішній склад представницького органу влади досить поміркований і належно підготовлений. Сесії, як правило, відбуваються конструктивно, по-діловому, хоч і дискусій не бракує. Вас  влаштовує співпраця з депутатським корпусом? Які прийняті ним рішення особливо результативні і дають Вам задоволення від зробленого?

– Дякую за оцінку роботи нашого депутатського корпусу, адже насправді більшість депутатів – це ініціативні люди, з активною життєвою позицією, які, незалежно від політичної приналежності, працюють на користь Ковельщини. За майже два роки роботи районна рада провела 16 сесійних засідань, на яких ухвалено 333 рішення. 

Сесія районної ради  – це завершальний етап міжсесійної роботи, адже їй передують засідання Президії, постійних комісій або тимчасово контрольних комісій, депутатських фракцій, погоджувальних нарад тощо.  

Слід відзначити, що результативності роботі районної ради додає й те, що голова адміністрації В. Козак бере участь в роботі усіх комісій, Президії – це дає можливість депутатам  з'ясувати ті чи   інші питання безпосередньо з головою виконавчої гілки влади району чи з іншими керівниками структурних підрозділів.

Можемо пишатися тим, що ухвалені рішення дали змогу реалізувати багато інвестиційних проектів   у Ковельському районі. Завдяки частці співфінансування з районного бюджету відбулось будівництво школи в с. Білині, відновили  роботу дошкільні навчальні заклади  в с. Колодяжному та Уховецьку, проведено ремонти майже усіх спортзалів шкіл району, відремонтовано багато  доріг і таке інше.

Звісно, що успіхи району були  б неможливими, аби не було дієвої співпраці з виконавчою владою району, але спільний успіх – також здобуток.

Окремою темою є волонтерська робота депутатського корпусу та територіальних громад району, спрямована на підтримку наших військовослужбовців на Сході України. Попри те, що загальноукраїнська тенденція волонтерського руху є спадаючою, на  Ковельщині благодійники і волонтери  продовжують свою патріотичну місію.

Позитивом є й те, що за останній рік ми налагодили співпрацю з районними радами із прифронтових територій Луганської і Донецької областей, проводимо обміни делегаціями і таке інше.

– Як відомо, Ковельський район - своєрідний лідер в питаннях децентралізації на Волині. Наскільки, на Вашу думку, цей процес ефективний і потрібний людям? Чи вдається Вам співпрацювати з головами об'єднаних територіальних громад,  депутатським складом їх рад? Які форми роботи використовуєте і яким бачиться майбутнє районної ради?

– Драматичні події в Україні що розпочалися у листопаді 2013 року, докорінно змінили внутрішньополітичну ситуацію в країні. Переконаний, що саме російська агресія проти України стала відповіддю на прагнення українського народу створити цивілізовану, демократичну європейську державу. Та самого прагнення замало.

Потрібні реальні дії,  пов'язані з вирішення конкретних завдань, одне з яких – децентралізація влади та реформа місцевого самоврядування. До речі, це, поряд з реформуванням системи правосуддя, прокуратури, адвокатури, не лише засіб наближення до європейських стандартів, а й частина мирного плану з врегулювання ситуації, спричиненої зовнішньою агресією проти України.

Ми всі розуміємо, що досягнення таким чином миру – це тривалий процес, а зміцнення демократії  ще триваліший. Тут немає швидких рішень, хоча мені, як і кожному свідомому українцю, хочеться швидких і ефективних реформ. Знову ж таки, від кого це залежить? Тільки від наших громад.

На місцях мають, зрештою,  зрозуміти, що зволікання з утворенням ОТГ не сприяє демократичним процесам. Не сподіваймося зайве на міжнародні інституції – вони можуть нам лише допомогти, а робити треба нам.

Уже сьогодні ми бачимо реальні успіхи новоутворених ОТГ. І Децентралізація, в моєму розумінні,  – це коли пріоритети визначають на місцевому рівні. Саме тоді громада визнає себе господарем. Але успішність має бути  не тільки від економічних показників, а, насамперед, від довіри до місцевої влади. А довіра не може бути нав'язаною, “імпортованою” або придбаною. Її можна здобути тільки на основі колективної взаємодії у великих і малих справах.

Поки що у нас, на жаль,  цієї довіри немає, але вона формується. 

Стосовно співпраці районної ради з об'єднаними територіальними громадами, то вона є і буде винятково на партнерських засадах. Уже зараз з окремими ОТГ ми розробляємо низку екологічних інвестиційних проектів, які можуть бути реалізовані у недалекому майбутньому. В першу чергу, це стосується поводження з твердими побутовими відходами, використанням сонячної та вітрової енергетики. 

Стосовно майбутнього районної ради в районі, в якому всі громади об'єднаються, то як член Президії Української Асоціації районних та обласних рад запевняю, що уже сьогодні в Україні є такі райони, які цілком добре почуваються без "шефів" з райдержадміністрацій та райрад.

Однак переконаний і в тому, що навіть в таких умовах має бути присутнім державний контроль за органами місцевого самоврядування, який буде обмежений лише спостереженням за дотриманням законності при ухваленні рішень місцевими радами. 

– Стосунки між очільниками районної ради і районної державної адміністрації на Ковельщині у різні часи складаються по-різному. Мені імпонує, що сьогодні є тісна співпраця. Завдяки чому досягнуто такого результату?

– Відповідь проста – не ставити власні амбіції вище інтересів територіальної  громади. Я вірю  в те, що  дуалізму влади на районному рівні не буде, а майбутнє району – за розвинутим і реальним місцевим самоврядуванням. Однак,  тепер не той, час, щоб з'ясовувати, чий перший підпис має бути, чи хто перший має виступати.

У  нас з головою адміністрації спільні бачення  і завдання: завершити процес об'єднання  територіальних громад, передати їм всі повноваження районного рівня забезпечивши при цьому дотримання принципу добровільності і демократичності. Ми не  раз спілкувалися з цього приводу з головою Волинської  обласної державної адміністрації  В. Гунчиком, і він також стоїть на цій позиції. Шкода, що подібного діалогу  у нас немає з головою обласної ради.

– Реформи торкнулися і друкованих засобів масової інформації. Зокрема, нині ми вже не комунальне підприємство, а ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини". І хоч з цього приводу я маю свою точку зору, але нав'язувати Вам її не буду. Просто хочу запитати, якою Ви бачите подальшу співпрацю районної влади із журналістами, чи готові допомогти у їх роботі? Адже уряд фактично кинув працівників місцевих мас-медіа напризволяще. Коли я на одній з нарад в обласному центрі почав про це говорити, у відповідь почув: "Шукайте багатого спонсора!".

– З приводу цього можна сказати наступне: з одного боку роздержавлення ЗМІ  дає свободу редакційної політики того чи іншого видання і скасовує поняття "піар" місцевої  та центральної влади за кошти платників податків. 

З іншого боку, такі комунальні друковані ЗМІ, як "Вісті Ковельщини", у "вільному плаванні" можуть або потонути, або ж бути поглинутими однією з транснаціональних компаній. У той час, коли в країні йде війна, в тому числі й інформаційна, обидва сценарії є неприйнятними.

Знову ж таки, якщо газета потрібна читачу, то вона виживе завдяки своїй аудиторії. Шкода тільки, що й тут є недобросовісна  конкуренція – я маю на увазі "безоплатні" тиражі газет, які випускають під патронатом тієї чи іншої політичної сили. Адже інформація у таких газетах подається упередженою, що негативно впливає на формування громадської думки.

Ну, а стосовно районної ради, то, сподіваюсь, депутати підтримають пропозицію продовження співпраці з вашою газетою за Програмою висвітлення діяльності органів місцевого самоврядування.

Однак, як Ви знаєте, у нас завершальний  етап  об'єднання  територіальних громад, а тому газеті уже зараз  необхідно працювати з новоутвореними ОТГ щодо висвітлення їх діяльності.  Ми, в свою чергу,  готові допомогти в цьому процесі, адже на теперішньому етапі друковані ЗМІ є чи не єдиним джерелом інформації в сільській місцевості, де існують проблеми, навіть, з мобільним зв'язком, а не тільки з інтернетом.

– І  наостанок таке запитання: яка у Вас сім'я, де мешкаєте, які у Вас захоплення, плани і задуми?

– Проживаю з сім'єю там де і народився – у с. Доротищі. Разом з дружиною Наталією виховуємо шестеро дітей. Старша донька Ганна – студентка СНУ ім. Лесі Українки, де навчається на факультеті "Музичне мистецтво", син Дмитро – четвертокурсник Ковельського промислово-економічного коледжу, середульші – Катерина та Світлана – навчаються в Доротищенській школі, а найменшенькі Назарій та Софійка ще тільки до неї готуються. 

Якихось особливих вподобань чи захоплень у мене немає. У вільні хвилини від роботи і господарських справ люблю читати і навчатись. 

У планах і задумах – спільно з депутатами районної ради та господарським активом району зробити ще багато хороших справ.

– Дякую за відверту розмову.

Розмову вів 

Микола ВЕЛЬМА.

– Буду відвертим. Це рішення мені давалося нелегко, адже, маючи певний досвід роботи в органах місцевого самоврядування, я усвідомлював відповідальність, яка ляже на мене у разі обрання головою районної ради. Хвилювало і те, чи зможу я дійти згоди  і порозуміння з представниками усіх політичних сил, що обрані до районної ради, а найголовніше – чи зможуть депутати, незалежно від політичної приналежності, об'єднатися заради конструктивної  роботи спрямованої на підвищення якості життя жителів району. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1042

В рамках Закону уряд підвищить пенсії з 1 жовтня цього року на суму від 200 до 1000 грн. для 9 мільйонів українців.

Верховна Рада України ухвалила Закон про пенсійну реформу, який вводить вимоги до мінімального страхового стажу для виходу на пенсію і передбачає підвищення пенсій 9 млн. пенсіонерам на суму від 200 до 1000 грн. з жовтня. Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення законопроекту №6614 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" проголосувало 288 депутатів при необхідному мінімумі в 226 голосів.

Закон передбачає введення автоматичної норми про щорічну індексацію (перерахунок) пенсій для захисту від інфляції: з урахуванням фінансових можливостей солідарної системи, але не менше, ніж на 50% зростання середньомісячних зарплат за три роки і на 50% індексу споживчих цін. 

Закон не передбачає підвищення пенсійного віку, але вводить вимоги до страхового стажу. Так, для виходу на пенсію в 60 років потрібно буде мати 25 років страхового стажу. При стажі від 15 до 25 років на пенсію можна буде вийти в 63 роки, при стажі менш ніж 15 років - у 65 років. Водночас, люди, у яких немає страхового стажу, зможуть претендувати на соціальну допомогу при досягненні 63 років. Розмір допомоги визначатиметься, виходячи з рівня доходів сім'ї пенсіонера. Всі нормативи мінімального страхового стажу збільшуватимуться на 1 рік кожні 12 місяців до 2028 року. Таким чином, з 2028 року для виходу на пенсію в 60 років потрібно буде мати 35 років страхового стажу. Один рік стажу коштує 16 896 грн. Можна купити до п'яти років стажу, п'ять років обійдуться в 84 480 грн. Закон передбачає скасування спеціальних пенсій для держслужбовців, суддів, науковців та інших категорій. Всі вони переводяться на загальну систему нарахування пенсій. Крім того, скасовується право на призначення пенсії за вислугу років для працівників освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, прокурорських працівників та інших, які раніше могли виходити на пенсію достроково – за п'ять-десять років до настання пенсійного віку. Виняток зроблено лише для військовослужбовців і співробітників силових органів. Розмір пенсії кожного громадянина України, відповідно до Закону, розраховуватиметься за формулою "Розмір пенсії = Сз х ІКЗ х Кс", де Сз – розмір середньої заробітної плати в Україні за 3 роки перед зверненням за призначенням пенсії, ІКЗ – індивідуальний коефіцієнт заробітної плати (співвідношення розміру отримуваної зарплати до середньої зарплати, Кс – коефіцієнт страхового стажу, визначається як множник тривалості років стажу роботи людини на величину оцінки одного року страхового стажу. Базова середня заробітна плата для розрахунку пенсій становиме 3 764 грн. 60 коп., що майже в 3 рази більше, ніж до реформи – 1197 грн. Коефіцієнт страхового стажу для розрахунку пенсій знижений з 1,35 до 1. Мінімальний розмір пенсії встановлений на рівні 1452 грн., що на 140 грн. більше, ніж було до ухвалення Закону. Також у рамках Закону скасовано 15-відсоткове зменшення пенсій для 500 тис. працюючих пенсіонерів. 

УНІАН.

В рамках Закону уряд підвищить пенсії з 1 жовтня цього року на суму від 200 до 1000 грн. для 9 мільйонів українців.

Верховна Рада України ухвалила Закон про пенсійну реформу, який вводить вимоги до мінімального страхового стажу для виходу на пенсію і передбачає підвищення пенсій 9 млн. пенсіонерам на суму від 200 до 1000 грн. з жовтня. Як передає кореспондент УНІАН, за ухвалення законопроекту №6614 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" проголосувало 288 депутатів при необхідному мінімумі в 226 голосів.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 912