Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 591

Простий рецепт квашених помідорів 

1. На дно найбільшої каструлі, що є в домі, кладемо:

• кріп;

• корінь хрону;

• часник;

• перець горошок чорний і запашний, а також лавровий лист (по горошині кожного виду перцю і по лавровому листу на кожен літр каструлі);

• гіркий перець.

2. Далі викладаємо помідори.

3. Зверху кладемо ще лавровий листок, листя чорної смородини, а закриваємо все це листям хрону.

4. Заливаємо охололим розсолом таким чином: на 1 л води – 2 столові ложки з гіркою солі. 

5. Накриваємо марлею. Відразу попереджаємо, що на ній буде збиратися цвіль, тому її доведеться періодично міняти. Зверху потрібно також покласти якийсь вантаж.

6. Накриваємо кришкою і виставляємо на балкон або в льох.

Яблучний сік – поживно і смачно

Ароматний, смачний, а головне – дуже корисний яблучний сік на зиму можна приготувати з різних сортів цього чудового фрукта.

Але найкраще для заготовки в домашніх умовах вибирати яблука осінніх сортів – вони більш соковиті і солодкі. 

Чим соковитіші плоди, з яких готується яблучний сік на зиму, тим відповідно більше соку і менше відходу. Але не поспішайте викидати макуху –її також можна використовувати в кулінарії, приготувавши, наприклад, на її основі фруктові оладки або додавши в йогурт.

Інгредієнти:

• яблука;

• цукор за смаком.

Приготування:

1. Яблука помийте, розріжте, очистіть від серцевини і хвостиків, виріжте пошкоджені місця і поріжте на невеликі шматочки.

2. Відіжміть яблучний сік, пропустивши плоди через соковижималку. Використовуйте для цього скляний або емальований посуд.

3. Відокремте яблучний сік від м’якоті, процідивши його в чисту емальовану каструлю через кілька шарів марлі.

4. Поставте каструлю на вогонь і за смаком додайте цукор. 

5. Помішуючи сік і знімаючи утворену піну, доведіть його практично до кипіння, потримайте 2-3 хвилини на вогні, але не кип’ятіть. Температура соку має становити 90-95°С.

6. Розлийте яблучний сік по чистих стерилізованих банках і закатайте металевими кришками. Переверніть банки догори дном, укутайте ковдрою і залиште до повного охолодження.

7. Готовий яблучний сік на зиму можна зберігати при кімнатній температурі. 

Виноградний сік: кому корисний?

Виноградний сік домашнього приготування неймовірно корисний. У ньому міститься фолієва кислота, органічні кислоти, залізо, цинк, мідь, фосфор, натрій, багато вітамінів – С, РР, А, Ст. Сік з темного винограду благотворно впливає на роботу мозку, на зір. А сік з світлого винограду особливо багатий залізом, він добре зміцнює імунітет. 

Але при цьому є деякі обмеження для споживання цього смачного напою. Виноградний сік дуже калорійний, тому його не рекомендують вживати людям із зайвою вагою. Також він протипоказаний людям, що страждають цукровим діабетом, гіпертонією і хворобами шлунка.

Інгредієнти:

• виноград - 10 кг;

• цукор - за смаком.

Приготування:

Спочатку перебираємо виноград, викидаємо зіпсовані мляві ягоди. Хороші виноградинки обривати з гілочок не потрібно. Ретельно миємо грона і вкладаємо їх в ємність соковарки. Кількість ягід не повинно бути вище бортика. Якщо плануєте додавати цукор, то робити це потрібно одразу, посипаючи ним ягоди. 

Тепер приступаємо до складання соковарки: в нижню частину наливаємо воду, а зверху ставимо резервуар для соку, на нього встановлюємо ємність з виноградом. Ставимо соковарку на плиту, накриваємо кришкою і вмикаємо вогонь. На приготування соку піде близько години. 

Відразу ж гарячий сік розливаємо по банках і закатуємо. 

l

Можна сік одержати за допомогою соковижималки.

Інгредієнти:

• виноград - 5 кг.

Приготування:

Виноградинки відокремлюємо від гілочок, недоспілі і пошкоджені викидаємо. Гарні ягоди миємо і вичавлюємо з них сік за допомогою соковижималки. Після цього двічі проціджуємо його через марлю, складену в декілька шарів. 

Нагріваємо сік до температури 60 градусів, а потім даємо настоятися протягом декількох годин. Після цього сік акуратно переливаємо в іншу ємність таким чином, щоб весь осад залишився в старій каструлі. Ставимо ємність з соком на вогонь, нагріваємо до температури 90 градусів і розливаємо в стерильні банки і відразу ж закатуємо.

Яблучно-виноградний сік

Інгредієнти:

• виноград - 10 кг;

• яблука - 5 кг.

Приготування:

Виноград миємо, відокремлюємо ягоди від листя і гілочок і пропускаємо їх через соковижималку. Отриманий сік переливаємо в каструлю. Точно так само вичавлюємо сік з яблук і виливаємо його в каструлю з виноградним соком. 

Доводимо суміш практично до закипання, розливаємо по банках і стерилізуємо хвилин 20, після чого закатуємо.

Малинове варення – поради досвідчених кулінарів

Готовність малинового варення перевіряють, капнувши на блюдце крапельку: якщо сироп не розтікся, варення вже готове.

Варення буде ароматним і швидко звариться, якщо не варити більше 2 кілограмів малини за один раз.

Додатковий аромат варенню додасть сік червоної смородини, якщо замінити ним воду. До речі, таке варення ніколи не «засахариться». 

Рівень варення в банках повинен бути міліметрів на 5 нижче горлечка.

Варення з малини — рецепт 1

Для малини, як і для полуниці, теж є рецепт, який називається «п’ятихвилинка». Принадність такого варення в тому, що мала термічна обробка ягід дозволяє краще зберегти саліцилову та фолієву кислоту, калій, мідь, залізо і вітаміни В і С.

Отже, необхідна за рецептом пропорція: на 1 кг цукру має припадати 1 кг малини. Засипану цукром малину залишають на 4-5 годин. Весь утворений за цей час сік зливають і кип’ятять 10 хвилин. Виходить сироп. У нього слід засипати ягоди, потім на слабкому вогні довести варення до кипіння і кип’ятити рівно 5 хвилин. Це варення збереже свої корисні властивості рік.

Варення з малини — рецепт 2

Сам процес варіння не займає багато часу і при приготуванні варення за цим рецептом. На кілограм малини слід використовувати 1,5 кг цукру. Ягоди укласти в ту ємність, в якій вони будуть варитися, засипати їх цукром і залишити в холодильнику годин на 10. Після чого варення довести до кипіння і кип’ятити 15 хвилин. Варення готове.

Білі гриби мариновані

Інгредієнти:

• білі гриби – 2,5 кілограма;

• цибуля ріпчаста — 3 штуки;

• 1 літр фільтрованої води;

• цукровий пісок – 2 столові ложки;

• сіль – 4 столові ложки без гірки;

• оцет 9% – 3 чайні ложки;

• лавровий лист – за смаком;

• перець духмяний горошок;

• гвоздика.

Приготування:

Найважливіше – акуратно і ретельно перебрати гриби, які нерідко бувають підточені хробаками, тому важливо стежити за тим, щоб не було ніяких пошкоджень. Почистіть їх від сміття і кілька разів промийте до чистої води. 

Потім треба всі гриби, які ви підготували, залити водою в каструльці і дочекатися, доки вони закиплять. Найпершу воду треба злити. Після цього знову будемо заливати гриби водою – на цей раз треба додати тільки один літр. Тепер слід дочекатися, доки вода не закипить, а потім все треба варити протягом 15 хвилин на маленькому вогні. 

Якщо будете бачити піну, то її треба буде обов’язково прибирати ложкою або шумівкою. Варіть приблизно 20 хвилин після того, як вода закипить, а потім можна все перекинути в друшляк. Пам’ятайте, що вода, в якій варилися гриби, буде потрібна. У неї ми додамо сіль, цукровий пісок і всі спеції, які вказані в рецепті. 

Поставте цей відвар з грибів на вогонь, після чого звідти дістаньте лавровий листочок і налийте туди оцту. Варіть все протягом 10 хвилин. Далі треба взяти цибулю ріпчасту, очистити її від лушпиння і порізати півкільцями. Покладіть усе на дно банок, які заздалегідь стерилізовані. Гриби необхідно залити киплячим розсолом і відразу ж закатати. Далі все просто – перевернути банки і вкутати їх, доки не охолонуть повністю.

Підготувала

Ірина ГОЛЄНКОВА.

1. На дно найбільшої каструлі, що є в домі, кладемо:

• кріп;

• корінь хрону;

• часник;

• перець горошок чорний і запашний, а також лавровий лист (по горошині кожного виду перцю і по лавровому листу на кожен літр каструлі);

• гіркий перець.

2. Далі викладаємо помідори.

3. Зверху кладемо ще лавровий листок, листя чорної смородини, а закриваємо все це листям хрону.

4. Заливаємо охололим розсолом таким чином: на 1 л води – 2 столові ложки з гіркою солі. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 631

Вересень у наших краях — традиційна пора "тихого полювання". Цьогоріч, однак, багато хто із нас сумнівався, що гриби взагалі вродять. Літо видалося посушливим, дощі випадали вряди-годи, то причин для сумнівів було більше, аніж достатньо.

Однак,  як справедливо кажуть, все — в руках Божих. Господь і раніше оберігав мешканців Ковельщини від різного роду катаклізмів, які впродовж останнього часу частенько докучали і докучають жителям інших областей України.  От і нині вересень розпочався досить помірним теплом і частими дощами, які, до речі, дуже потрібні й селянам — пора сіяти озимину.

Зраділи опадам і грибники. Особливо після того, як найбільші відчайдухи стали везти сумками і кошиками лісові дари. Вони першими розповідали, де з'явилися  маслюки, бабки, підберезники й білі, а тому цілими сім'ями взялися їх заготовляти. Хто — для домашніх потреб, хто — для продажу на ринках, хто — для реалізації заготівельникам, котрі одразу ж платять "живі" гроші.

Із самого ранку приміські електрички і дизель-потяги переповнені. В лісах — густо від автомобілів, мотоциклів, скутерів, велосипедів.  В розмовах тільки й чути: "Буцинська гора", "Троянівка", "Ломачанка", "Замшани".  Для досвідчених грибників  — це ніби пароль, за яким вони довідуються про найврожайніші місця.

Про щедрі дари волинських лісів "сигналізують" міські ринки, а також місця вздовж автомобільних трас. Якщо тут є гриби, значить є вони скрізь. Щоправда, оте "скрізь" потрібно знати, бо,  як розповів мій знайомий,  поїхавши з дружиною у волошківський ліс, він побачив там більше людей, аніж гибів. Це, зрештою, зрозуміло, адже транспортних засобів тепер багато, й дістатися найвіддаленішого лісу не так і складно.

Для наших земляків грибна пора, як і ягідна, — не просто відпочинок на свіжому повітрі, а й дієвий засіб поповнити сімейний бюджет.  Адже невеличке відерце "польських" вартує 70-80 гривень,  маслюків — 50-60, білих — від 100 і більше. А ще ж є лисички, червоноголовці, бабки та інша всячина. Сусід розповідав мені, що за день вторговують із дружиною до тисячі гривень. Зрозуміло, що для цього слід добре постаратися — і недоспати, і недоїсти, і недопити. Але результат втішає.

Отож, гриби "пішли".  Ідімо до лісу й ми, тим більше, що попереду — вихідні, які обіцяють бути теплими.  Єдине прохання: ведіть себе на природі "по-людському", не збиткуйтеся над нею і пам'ятайте, що лісові багатства не ваша приватна власність, а дар Божий. Цінуйте цей дар, бережіть довкілля заради своїх нащадків, які теж  захочуть колись побачити “живого” гриба.

Володимир ПЕТРУК.

Вересень у наших краях — традиційна пора "тихого полювання". Цьогоріч, однак, багато хто із нас сумнівався, що гриби взагалі вродять. Літо видалося посушливим, дощі випадали вряди-годи, то причин для сумнівів було більше, аніж достатньо.

Однак,  як справедливо кажуть, все — в руках Божих. Господь і раніше оберігав мешканців Ковельщини від різного роду катаклізмів, які впродовж останнього часу частенько докучали і докучають жителям інших областей України.  От і нині вересень розпочався досить помірним теплом і частими дощами, які, до речі, дуже потрібні й селянам — пора сіяти озимину.

Зраділи опадам і грибники. Особливо після того, як найбільші відчайдухи стали везти сумками і кошиками лісові дари. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 836

Ось і настала осінь. Яскраве Сонечко поступається дошкульному вітру та дощу, немов би нагадуючи — час подбати про теплі речі, бо незабаром зима. І тільки осінні квіти, незважаючи на погоду, дарують нам свою ніжність, ще раз підкреслюючи, що кожна пора року має свої красу і неповторність.

Одними з найпоширеніших у нас є айстри, хоча родом вони з Північної Америки. Їх забарвлення надзвичайно різноманітне, тоненькі пелюстки, зазвичай, асоціюються із зіркою. Тож не дивно, що в більшості легенд айстри ведуть своє походження від зірок.

Колись індіанці Північної Америки розповідали, що один молодий мисливець, безтямно закоханий у найвродливішу дівчину племені, пообіцяв подарувати їй зірку з неба, якщо вона погодиться одружитися з ним. 

Ввечері, коли на небі спалахнули зорі, всі чоловіки племені зібралися подивитися, як хвалькуватий наречений виконає обіцянку. Юнак підняв лук і вистрілив. А через мить високо в небі розсипалася на палаючі іскри срібляста зірка. 

Розгнівався Бог на смертного, що насмілився збивати з неба зірки, адже якщо всі наслідуватимуть його приклад, на небі нічого не залишиться! І наслав Бог на землю страшну бурю. А коли вона стихла, сміливця, який збив з неба зірку, вже не знайшли. Тільки схили навколишніх пагорбів густо рясніли красивими променистими квітами. Відтоді індіанці називають їх айстрами, або “зірками, що падають”.

Не багато можна назвати квітів, що так швидко б і так міцно заволоділи симпатіями садоводів, як хризантема. Зовсім недавно вона була улюбленою квіткою тільки в Китаї та Японії. Національною квіткою і символом імператорської влади вважається хризантема в Японії. Зображення цієї красуні мають право носити виключно члени імператорської родини.

Китайська легенда про хризантему розповідає, що колись жив імператор, який не боявся нічого, крім старості. І повелів він виготовити ліки, що могли б подовжувати молодість. 

Хитрий лікар розповів, що на далеких островах ростуть квіти, які мають чудодійну силу. Та дістати їх може тільки людина із чистим серцем. 

Оскільки ні імператор, ні лікар не годилися для такої роботи, владика вирішив послати на острови три сотні молодих людей, сподіваючись, що серед них знайдуться “чисті серця”. 

На островах прибульці й знайшли хризантему – квітку, що звеселяла серце і молодила душу. Молоді люди вирішили не повертатися назад. Вони і заснували нову державу – Японію. І хризантему зробили своєю улюбленою квіткою. На честь хризантеми навіть названо дев’ятий місяць китайського року.

Жоржина... Батьківщиною цієї квітки є гірські райони Мексики, Перу та Чілі. Ацтеки здавна додавали в їжу дикі жоржини, а порожні стебла використовували як... водопровідні труби. Ці квіти вирощували для прикрашання храмів Сонця та обрядів сонцепоклоніння.

До Європи жоржини були завезені більш, ніж чотириста років тому. Іспанці раділи, що подарували Європі дуже цінну їстівну рослину. Однак європейцям клубні прийшлися не до смаку і про них швидко забули.

Лише у кінці 18 століття декоративні властивості цієї рослини були належно оцінені. І квітка, нарешті, отримала назву – на честь професора Петербурзької академії наук Йоганна Готліба Георгі.

Про походження королеви квітів – троянди – існує також чимало легенд. Одна з них – з Персії, батьківщини троянд. 

Довгий час владикою всіх квітів  була біла королева Троянда. Вона була настільки прекрасною, що соловей не втримався і обійняв її. 

Шипи наскрізь пронизали серце закоханого і недоторкано білі пелюстки пофарбувалися у червоне. Так з’явилася червона троянда.

Давні греки вважали троянду дарунком богів. За словами давньогрецького поета Анакреона, квітка народилася з білосніжної піни, що покривала тіло Афродіти, коли богиня кохання вийшла з моря. Боги побризкали квітку нектаром – тому і насолоджуємося чарівним ароматом.

Троянда залишалася білою, допоки Афродіта не дізналася, що її коханого Адоніса поранив вепр. Богиня побігла до нього по квітках, незважаючи на шипи. Так троянди стали яскраво червоними.

З давніх давен люди дарують троянди, вкладаючи в букет таємний зміст. В залежності від кількості і кольору квітів, з троянд складаються ненаписані листи, що висловлюють почуття краще, ніж слова. 

Наприклад, червоні дарують, висловлюючи кохання і повагу. Білі – юнкам на знак поваги до їхньої недоторканності і чистої краси. Рожеві троянди доречні у випадку легкого захоплення. Коралові або помаранчеві говорять про пристрасне бажання розвитку стосунків. Троянди блідих пастельних відтінків дарують на знак дружби та задоволення від спілкування. А чайна троянда вважається символом вічного кохання.

Валентина КОРЕНЧУК.

Ось і настала осінь. Яскраве Сонечко поступається дошкульному вітру та дощу, немов би нагадуючи — час подбати про теплі речі, бо незабаром зима. І тільки осінні квіти, незважаючи на погоду, дарують нам свою ніжність, ще раз підкреслюючи, що кожна пора року має свої красу і неповторність.

Одними з найпоширеніших у нас є айстри, хоча родом вони з Північної Америки. Їх забарвлення надзвичайно різноманітне, тоненькі пелюстки, зазвичай, асоціюються із зіркою. Тож не дивно, що в більшості легенд айстри ведуть своє походження від зірок.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 4768

Серпень пов'язаний з іменем нашої видатної землячки, знаменитої поетеси, драматурга Лесі Українки, незламного борця за волю України.

104 роки пройшло, коли відійшла у Вічність дочка Прометея.  Працюючи вчителем, я з нетерпінням чекала, коли почнуться уроки вивчення біографії й  творчості Лесі Українки.  Не раз переривався від хвилювання голос, коли бачила сльози на очах своїх учнів.  

Високо (як і належить) оцінила та  полюбила Лесю Українку  моя колишня учениця Валентина Савчук (Прокіп), яка вивчає і досліджує, опрацьовує і видає уже другу книгу епістолярної спадщини Лесі Українки.

Мені пощастило назавжди пов'язати себе із цим ім'ям, бо живу по вулиці Лесі Українки. Радію, бо ще із 2001 року з ініціативи письменників Волині на Ковельщині щорічно широко відзначають і вшановують  цю мужню і нескорену Людину.

До цього року мою вулицю можна було назвати “Калюжною”. Зверталася до голів облдержадміністрацій: покійного Б. П. Клімчука, до теперішнього В. П. Гунчика. Тішилася обіцянками.

Почала збирати підписи-прохання. Дехто скептично сприймав, казав: "Не мучте  ноги даремно. Кому Ви вірите?!". Дійсно, роки все частіше нагадують про себе. 

Але надія вмирає останньою.  Не розійшлося слово із ділом у голови райдержадміністрації, депутата облради Віктора Козака і голови Голобської об'єднаної  територіальної громади Сергія Гарбарука.

Коли уже знали точно, що будуть асфальтувати вулицю, люди враз почали обрізувати гілки, вирубувати дерева, замітати, вичищати, дякувати.  І от на свято Семи Мучеників Маккавеїв запрацювала могутня техніка відомого підприємства "Ідея" на моїй вулиці. 

Все у чіткому ритмі, жодної хвилини простою.  Так, дійсно відчуваються належна дисципліна  і злагодженість у роботі.  Та ще й погода сприяла. У Ковелі заливні дощі, а у Голобах в ті моменти кладуть асфальт!

Від імені великої частини Голоб, з якими я добиралася на залізничний вокзал по бездоріжжю,  щиро дякуємо Віктору Козаку.  Хай процвітає   "Ідея" і приносить людям задоволення і добрий настрій! 

Допізна милувалися вулицею дорослі, а діти (треба було бачити) бігали босоніж, каталися на роликах та велосипедах. Сміх, гамір. Мрія здійснена. Леся заслуговує такої вулиці. 

Лідія ГАРЛІНСЬКА. 

смт Голоби. 

Серпень пов'язаний з іменем нашої видатної землячки, знаменитої поетеси, драматурга Лесі Українки, незламного борця за волю України.

104 роки пройшло, коли відійшла у Вічність дочка Прометея.  Працюючи вчителем, я з нетерпінням чекала, коли почнуться уроки вивчення біографії й  творчості Лесі Українки.  Не раз переривався від хвилювання голос, коли бачила сльози на очах своїх учнів.  

Високо (як і належить) оцінила та  полюбила Лесю Українку  моя колишня учениця Валентина Савчук (Прокіп), яка вивчає і досліджує, опрацьовує і видає уже другу книгу епістолярної спадщини Лесі Українки.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 606

І хоч з часу Другої світової війни минуло понад сім десятиліть, відновлення історичної пам’яті залишається досить важливою частиною життя будь-якої громади. Особливо, коли йдеться про євреїв. Більшість ковельчан, які виросли в цьому місті, добре пам’ятають той час, коли по вулиці Володимирській на початку 80-х років минулого століття було знищено єврейське кладовище. А натомість постав Палац культури імені Т. Г. Шевченка. 

Неоднозначно сприйняли місцеві мешканці таке «архітектурне рішення». Найцинічнішим був той факт, що останки померлих не були перезахоронені, а під час будівництва лежали просто неба, під ногами самих будівельників, простих перехожих. І що найгірше – усе це відбувалося на очах учнів ЗОШ №11, які щодня цією дорогою ходили до школи. Єврейська громада на той час робила спроби вплинути на ситуацію, щоб останки з цвинтаря були перепоховані у належному місці. Але сталося так, як сталося. 

Такі були тоді часи. На щастя, вони змінилися. Нехай навіть і через десятиліття. Для багатьох поколінь історична цінність цього кладовища, де були поховані відомі люди єврейської громади, залишається важливою. Ковельчани завжди з повагою ставилися до світлої пам’яті померлих, загиблих і закатованих, незважаючи на їх національність чи віросповідання. І про це свідчить значна кількість пам’ятників, пам’ятних знаків та інших пам’ятних місць у Ковелі, побудованих та облаштованих у різні роки. 

Нинішній міській владі, а особливо міському голові Олегу Кіндеру, випало розв’язати чи найскладніше питання, яке потребує виваженого рішення. Адже йдеться про «Єврейське питання». Нині обговорюється можливість встановлення пам’ятного знака чи пам’ятника між промислово-економічним коледжем та Палацом культури ім. Т. Г. Шевченка. На цьому місці й досі зберігаються надмогильні плити від єврейських поховань. 

До початку Другої світової війни населення Ковеля складалося з кількох основних етнічних спільнот, серед яких найбільшу частину становили євреї. І саме їх доля виявилась найбільш трагічною. З різних джерел відомо, що у Ковелі майже кожен кілометр землі просякнутий людською кров’ю. Місця нацистського терору, табори, гетто були всюди. Найбільш постраждала єврейська громада, яка була майже вся винищена. Одним із місць масового розстрілу, за спогадами старожилів, була територія поблизу згаданого єврейського цвинтаря. Проте документальних фактів немає. 

Загальновідомо, що євреї мають досить міцну генетичну пам’ять. І, проживаючи по всьому світу, вони залишаються згуртованим народом, який робить усе можливе, аби зберегти для майбутніх поколінь пам’ять про предків, свою історію. Нехай навіть і трагічну. У Ковелі також колись існувала велика  єврейська громада. Про ті часи з розповідей своїх рідних пам’ятає ковельчанка Сіма Шихман, яка з 1996 року мешкає в Ізраїлі. 

Аби допомогти вирішити складне і водночас дуже важливе питання, відновити історичну справедливість, вона планує уже вдруге цього року приїхати на свою малу Батьківщину у Ковель. Її візит відбудеться у вересні. 

Нагадаємо, що вона, як представник громади ковельських євреїв в Ізраїлі, дізнавшись, що питання вшанування загиблих євреїв виходить далеко за межі делікатності  й толерантності, приїхала у Ковель, аби з’ясувати усі обставини особисто. Йдеться про те, що Громада Прогресивного іудаїзму безпідставно звинувачувала нинішню міську владу Ковеля у зневажанні пам’яті загиблих через надання дозволів на встановлення поблизу колишнього цвинтаря циркових шапіто. Та ковельчани знають, що циркові та розважальні атракціони почали розгортати тут уже давно, ще після того, як на звичному для них місці постав пам’ятник Кобзарю та було облаштовано парк ім. Тараса Шевченка.

Під час свого перебування у Ковелі Сіма Шихман передала копію листа від головного рабина Житомира та Західної України Вільгельма Шломо та поставила до відома як міську, так і обласну владу, що Громада Прогресивного іудаїзму, яка здійснює свої релігійні потреби на території України і Волині зокрема (від неї і надходили звернення до міської влади) не має жодного відношення до традицій іудаїзму, що історично сповідувався єврейськими громадами Волині. Це нова самостійна релігійна течія, яка не визнається канонічною течією, а тому не може претендувати на культові споруди громад ортодоксального іудаїзму та відповідно освячену історичну релігійну пам’ять. А такі дії організації призводять до штучного розпалювання міжнаціональної та міжконфесійної ворожнечі. Адже об’єктивних причин для цього немає. Навпаки, є порозуміння, а думка місцевої влади і Ковельської єврейської общини в Ізраїлі є однаковою.

Тож попереду копітка праця – облаштування місця пам’яті, визначення концепції споруди, фінансування. Але її результат у будь-якому разі засвідчить, що позиція та дії міської влади Ковеля спрямовані на зміцнення національної святині ковельських євреїв. Відновлення історичної пам’яті має велику цінність як для єврейських нащадків по всьому світу, так і для сучасних жителів міста. А для істориків та краєзнавців залишається відкритою тема для дослідження. 

Петро САМЧУК.

І хоч з часу Другої світової війни минуло понад сім десятиліть, відновлення історичної пам’яті залишається досить важливою частиною життя будь-якої громади. Особливо, коли йдеться про євреїв. Більшість ковельчан, які виросли в цьому місті, добре пам’ятають той час, коли по вулиці Володимирській на початку 80-х років минулого століття було знищено єврейське кладовище. А натомість постав Палац культури імені Т. Г. Шевченка. 

Неоднозначно сприйняли місцеві мешканці таке «архітектурне рішення». 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 714

Непересічна подія відбулася у Ковелі минулого вівторка, 29 серпня ц. р.:  в міськрайонному центрі зайнятості урочисто відкрито Центр розвитку підприємництва. Це третій такий Центр на Волині – після Луцька і Нововолинська.

На церемонію відкриття прибули Ковельський міський голова Олег Кіндер, директор обласного центру зайнятості Роман Романюк, представники управлінь та відділів міськвиконкому й райдержадміністрації, банківських структур, засобів масової інформації, окремі підприємці тощо.

Урочистість  вступним слово відкрив директор Ковельського міськрайонного центру зайнятості Ігор Приймак. З вітаннями виступили Олег Кіндер, Роман Романюк, які перерізали традиційну стрічку перед входом до офісу Центру розвитку підприємництва.

Після того відбулося засідання своєрідного "круглого столу", на якому присутні обмінялися думками  з приводу подальшої співпраці, перспектив розвитку підприємництва на Ковельщині, висловили ряд зауважень і пропозицій.

Докладнішу інформацію про захід читайте в наступному  номері "Вістей Ковельщини".

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: під час урочистого відкриття Центру розвитку підприємництва у Ковелі.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Непересічна подія відбулася у Ковелі минулого вівторка, 29 серпня ц. р.:  в міськрайонному центрі зайнятості урочисто відкрито Центр розвитку підприємництва. Це третій такий Центр на Волині – після Луцька і Нововолинська.

На церемонію відкриття прибули Ковельський міський голова Олег Кіндер, директор обласного центру зайнятості Роман Романюк, представники управлінь та відділів міськвиконкому й райдержадміністрації, банківських структур, засобів масової інформації, окремі підприємці тощо.

Урочистість  вступним слово відкрив директор Ковельського міськрайонного центру зайнятості Ігор Приймак. З вітаннями виступили Олег Кіндер, Роман Романюк, які перерізали традиційну стрічку перед входом до офісу Центру розвитку підприємництва.

Після того відбулося засідання своєрідного "круглого столу", на якому присутні обмінялися думками  з приводу подальшої співпраці, перспектив розвитку підприємництва на Ковельщині, висловили ряд зауважень і пропозицій.

Докладнішу інформацію про захід читайте в наступному  номері "Вістей Ковельщини".

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: під час урочистого відкриття Центру розвитку підприємництва у Ковелі.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 685

Фотозони  в  Ковелі: 

яскраво  та  креативно

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2478

Африканська чума свиней (АЧС) косить свійських та диких свиней по всій Європі. В минулому році вперше було зареєстровано на Волині, а саме в Любешівському та Ратнівському районах. Станом на 20 серпня 2017 року підтверджено спалах АЧС в селі Хотешів Камінь-Каширського району в індивідуальному господарстві.

Африканська чума свиней – надзвичайно заразна вірусна хвороба свиней всіх вікових груп, що характеризується здебільшого гострим перебігом та проявляється раптовою загибеллю свиней, лихоманкою (температура тіла до 42 градусів), значними крововиливами та синюшністю шкіри, червоновато-фіолетовими плямами черева, підгрудка, вух, п'ятачка та кінцівок, ураженням внутрішніх органів та високою смертністю.

Якщо Ви помітили схожі ознаки хвороби або раптовий падіж як диких, так і домашніх свиней, негайно повідомте спеціалістів ветеринарної лікарні (тел. 7-13-88, 5-99-58). Заборонено самостійно ліквідовувати, закопувати трупи загинувших свиней.

Нагадуємо: для людини ця хвороба є безпечною, але для "п'ятачків" вона смертельна. Причому розповсюджується дуже швидко. Спалах цього захворювання наносить значні економічні збитки, призводить до краху свиногосподарств.

Методів лікування африканської чуми свиней не існує.

Зараження свиней відбувається шляхом безпосереднього контакту, через грунт, предмети догляду й утримання, обслуговуючий персонал, транспортні засоби, бродячих тварин, гризунів, при згодовуванні відходів, що містять продукти забою хворих чи інфікованих тварин.

Мешканців міста і району просимо не купувати м'ясо та м'ясопродукти свинини в місцях не санкціонованої торгівлі. Заборонено використовувати для годівлі свиней відходи харчування, що містили свинину.

Не купуйте живих поросят для відгодівлі із загрозливої зони, а саме – Камінь-Каширського району.

Ліна Мацан,

начальник відділу безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Ковельського міськрайонного  управління Держпродспоживслужби.

Африканська чума свиней (АЧС) косить свійських та диких свиней по всій Європі. В минулому році вперше було зареєстровано на Волині, а саме в Любешівському та Ратнівському районах. Станом на 20 серпня 2017 року підтверджено спалах АЧС в селі Хотешів Камінь-Каширського району в індивідуальному господарстві.

Африканська чума свиней – надзвичайно заразна вірусна хвороба свиней всіх вікових груп, що характеризується здебільшого гострим перебігом та проявляється раптовою загибеллю свиней, лихоманкою (температура тіла до 42 градусів), значними крововиливами та синюшністю шкіри, червоновато-фіолетовими плямами черева, підгрудка, вух, п'ятачка та кінцівок, ураженням внутрішніх органів та високою смертністю.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 657

Вересень – перший місяць осені, перші думки і перші турботи про вирощений врожай. Дуже важливо зробити все вчасно, щоб взимку з легкістю на душі згадувати минулий сприятливий рік.

Саме в цей час необхідно прибрати все вирощене в строк, вибираючи оптимальну, суху і трохи вітряну погоду. Потрібно встигнути підготувати всі приміщення, де будуть зберігатися і дозрівати ваші овочі. Крім усього, потрібно і далі доглядати за літніми та осінніми посівами. Загалом, роботи у вересні вистачить вдосталь.

У суху теплу погоду викопують картоплю. Відібрану насіннєву картоплю необхідно виставити на світло для позеленіння, це додасть картоплі витривалості та збереже її від хвороб і шкідників. Розділяють картоплю, як правило, на сорти.

У вересні прибирають насіннєву цибулю. Збирають, коли 50 % (але не більше) стебел поляже на землю, оскільки запізнення із збиранням, особливо у вологий період, може призвести до подальшого відновлення зростання, а це, у свою чергу, погано позначиться на зберіганні. Після викопування цибулю гарненько складають на грядці, щоб її просушити. У дощову погоду необхідно занести цибулю у сухе приміщення, укладаючи невеликим шаром на будь-яке природне полотно. Коли вона висохне, зрізують стебла на три-чотири сантиметри вище шийки. Відбирають хворі або пошкоджені цибулини, а решту зберігають в сухому, добре провітрюваному місці.

Не забудьте і про ярий часник, який не терпить прямих сонячних променів, тому його потрібно сушити під навісом. В іншому випадку, його головки набудуть гострого і неприємного смаку.

На ділянці продовжують зріти помідори, перець, баклажани та інші овочеві культури. Їм також потрібен дбайливий догляд, при якому вони зможуть дати великі та смачні плоди.

Орієнтиром для збирання солодкого перцю може послужити зниження температури повітря до 15 градусів Цельсія і нижче. Справа в тому, що перець дуже теплолюбний, і така температура є граничною для його вегетації. Як тільки вдень повітря прогрівається не вище цієї позначки, перець припиняє своє зростання, і його потрібно відразу ж зібрати.

Не слід забувати поливати і робити підживлення. Припиняти підживлення необхідно за чотири тижні до передбачуваних похолодань і збору врожаю.

У разі вересневих заморозків близько 0°C, що трапляється рідко, необхідно зібрати плоди помідорів, баклажанів, перцю тощо. Їх розсортовують на зрілі, зелені, великі та дрібні. Дрібні і недозрілі плоди опускають в окріп, додавши солі, на три хвилини, після чого виймають. Укладають шарами, пересипаючи їх тертим часником. Зверху наливають олії і придавлюють гнітом. Зберігають при кімнатній температурі один – два тижні до повної готовності.

У вересні вже встигає дозріти насіння бобових (квасоля, соя тощо). Вилущивши їх з бобів, гарненько просушують і кладуть на зберігання. Дуже часто квасоля, горох уражаються зернівкою. Для запобігання псуванню зберігають бобові на балконі або в холодильнику, бо температура нижче 10 °C  перешкоджає розвитку яєць шкідника, відкладених ним ще при зав’язі.

Приділіть увагу всім видам капусти – кольорової, броколі, кольрабі, білокачанної, савойської. Своєчасно зрізують готові до збирання головки. У цей час добре набирає вагу середньо- та пізньостигла білокачанна капуста. Забезпечують її вологою і «харчуванням». Не повинно бути різких перепадів з поливаннями – капуста дуже до цього чутлива, що проявляється на її голівках, які можуть тріскатися і відповідно погано зберігатися.

Ріпа, бруква, редька також продовжують достигати у вересні на городі. Не слід і їх забувати поливати й захищати від шкідників. Основним шкідником є хрестоцвіті блішки, для профілактики і боротьби з якими рослини посипають попелом рано-вранці.

В перших числах вересня можна посіяти шпинат, редис, салат. Вони до наступного місяця встигнуть дати смачні і соковиті плоди. Для прискорення дозрівання зазвичай використовують додаткові накривні матеріали.

У цьому місяці можна пересаджувати багаторічні види цибулі. Зазвичай пересаджують чотирьохрічні рослини. Після того, як викопують рослини, розділяють їх на посадкові одиниці. У кожного посадкового матеріалу видаляють сухі листя, а коріння вкорочують, залишаючи довжиною два сантиметри. Висаджують за стандартною схемою. Після садіння проводять полив, після чого лунку присипають сухим ґрунтом. До настання морозів рослини добре вкорінюються і можуть зимувати без додаткових укриттів.

Сад

У вересні починається масовий збір урожаю плодів осінніх і зимових сортів яблунь і груш. У першу чергу, знімають дозрілі плоди, не допускаючи їх опадання на землю. Визначають зрілість плодів за характерним сортовим забарвленням, наявністю зрілого насіння всередині і легкого відділення з плодової гілочки. Такі плоди буквально самі падають у руку при дотику до них. Відривати плоди із зусиллям або відкручувати їх з гілки не бажано – нехай вони повисять ще кілька днів, дозріють. Збирати врожай потрібно в теплу суху погоду до настання затяжних дощів і заморозків.

На молодих саджанцях, які не плодоносили, необхідно прищипнути верхівки у всіх однорічних пагонів. Цей прийом прискорює визрівання молодої деревини і сприяє підвищенню її морозостійкості.

У пристовбурові кола вносять калійно-фосфорні добрива, перегній, який одночасно буде слугувати і утеплювачем для кореневої системи в зимові холоди.

Якщо плануєте садити додаткові молоді саджанці плодових дерев, то для них заздалегідь готують ями. Уже з кінця вересня можна починати пересаджувати плодові дерева.

Особливу увагу слід звернути на наявність достатньої кількості вологи в грунті. При посушливій погоді сад потребує поливу – правда, в міру. Інакше дерева підуть в зиму ослабленими і будуть більше схильні до вимерзання. Якщо ж періодично йдуть дощі, то поливати сад необов’язково.

У вересні знімають врожай винограду. Грона акуратно зрізають в теплу суху погоду. Після перших же заморозків лозу слід зняти з шпалер і укласти на землю, попередньо обрізавши недозрілі пагони і видаливши всі залишки листя. У цей період лоза гнучка і легко піддається скручуванню й укладанню. Якщо ж вона зазнає заморозків, то стане ламкою, і укласти її буде набагато важче.

У першій половині місяця висаджують здерев’янілі живці червоної смородини, у другій половині – чорної смородини. Вирізають живці з 5-7 бруньками із середньої частини пагонів поточного року і заглиблюють в грунт на 1-2 бруньки під кутом 45 градусів. Місце посадки гарненько поливають і протягом всього теплого періоду стежать, щоб грунт був досить зволоженим. З настанням стійких холодів живці ретельно мульчують торфом або перегноєм і вкривають хвоєю або іншим матеріалом.

Дорослі кущі смородини, агрусу підгодовують перегноєм або фосфорно-калійними добривами згідно з прийнятими нормами. Грунт навколо кущів перекопують, але неглибоко, пам’ятаючи, що коренева система лежить близько до поверхні. Кущі корисно злегка обгорнути родючою землею. Ще не пізно вирізати зайву стару або загустілу крону пагонів, якщо це не зробили влітку.

Перша декада вересня - крайній термін для висаджування розсади садової суниці. На плодоносній грядці, як і раніше, актуальні прополка, видалення відростаючих вусів і зрошування при необхідності.

Підготувала

Ірина ГОЛЄНКОВА.

Вересень – перший місяць осені, перші думки і перші турботи про вирощений врожай. Дуже важливо зробити все вчасно, щоб взимку з легкістю на душі згадувати минулий сприятливий рік.

Саме в цей час необхідно прибрати все вирощене в строк, вибираючи оптимальну, суху і трохи вітряну погоду. Потрібно встигнути підготувати всі приміщення, де будуть зберігатися і дозрівати ваші овочі. Крім усього, потрібно і далі доглядати за літніми та осінніми посівами. Загалом, роботи у вересні вистачить вдосталь.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 782