Повідомлення в номер / Наша авіація нас береже

18.08.2016

Наша авіація нас береже

Тривалий час в Україні послідовно і методично нищили Збройні Сили. Історія ще назве винних у цьому, бо нічого немає таємного, що б не стало явним.

Нині, слава Богу, держава повернулася обличчям до потреб армії. І, хоч можливо, справи на краще змінюються не так швидко, як того хочеться, але прогрес у цьому напрямку державного будівництва все помітніший. Відчувається він і на Ковельщині, де місцева влада тісно співпрацює з військовими, надає велику допомогу в організації призовних і мобілізаційних кампаній, посилює увагу до потреб і запитів учасників АТО, їх сімей.

Відповідна робота проводиться у населених пунктах району. І якщо на перших початках відчувалася повна недовіра до заходів, які вживалися для зміцнення обороноздатності країни, а також настороженість у настроях людей, то з плином часу ситуація змінюється – наші земляки дедалі більше розуміють, що державу потрібно захищати.

Таке розуміння, зокрема, демонструють мешканці сіл, які розташовані неподалік військового полігону "Повурськ". Тут тепер часто відбуваються навчання, в яких задіяні Повітряні Сили України, котрі нарощують свою потужність, а військові льотчики удосконалюють фахову майстерність.

Так, нещодавно на полігоні в рамках навчань "Небесний щит–2016" були відпрацьовані практичні дії авіації. Ось що з приводу цього повідомила прес-служба Повітряних Сил Збройних Сил України:

"У Повітряних Силах Збройних Сил України продовжується командно-штабне тренування "Небесний щит–2016" за участю органів військового управління різних рівнів під керівництвом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенанта Ігоря Колесника.

Бойові екіпажі авіаційних частин разом із бойовими обслугами зенітних ракетних та радіотехнічних військ Повітряних Сил у взаємодії з підрозділами Сухопутних військ, відпрацювали питання ведення повітряної розвідки, здійснили нанесення авіаційних ударів, ведення повітряних боїв та зенітного ракетного прикриття за різних умов ведення бойових дій з метою нарощування бойових спроможностей щодо адекватного реагування на загрози з повітря та підтримки сил і засобів Збройних Сил України.

Під час тренування чергових сил з протиповітряної оборони держави льотні екіпажі успішно здійснили практичне застосування авіаційних засобів ураження за визначеним задумом навчань по наземних цілях з метою вдосконалення практичних навичок з виконання завдань прикриття важливих об'єктів держави.

Ефективність виконання поставлених завдань була досягнута, передусім, завдяки налагодженню належної організації взаємодії між силами і засобами Збройних Сил України, які беруть участь у навчаннях".

До сухого офіційного повідомлення додам, що мешканці Поворська, як й інших населених пунктів, доброзичливо ставляться до військових, розуміючи важливість поставлених перед ними завдань. Багато з них не проти влаштуватися на роботу у місцеву військову частину, яка обслуговує полігон, адже заробітна плата зайнятих тут військовослужбовців значно зросла і нині перевищує сім тисяч гривень на місяць. Однак кількість робочих місць обмежена, і не кожен бажаючий може туди влаштуватися.

Відновлення навчань на полігоні "Повурськ" змушує усіх, хто полюбляв "тихе полювання" в тутешніх лісах, бути вдвічі, а то й втричі обережнішим, аніж раніше. Адже нині є загроза не тільки підірватися на боєприпасах, які не вибухнули, але й потрапити в зону бомбометання. А це надзвичайно небезпечно для життя.

Цікаво буде дізнатися читачам нашої газети й про те, що в рамках навчань "Небесний щит–2016" імітаційну посадку екіпажі винищувачів МІГ-29 та фронтових бомбардувальників здійснили на одній з ділянок автотраси Київ-Чоп. Рух автотранспорту на цей час був перекритий. Поблизу траси розгорнули штаб, який контролював проведення маневрів.

За подіями, які тут відбувалися, уважно спостерігали поліцейські, пожежники, а також місцеві мешканці, для яких це було цікаво й несподівано. Як пояснив т. в. о. командира Повітряного командування "Захід", такі навчання необхідні у зв'язку із загостренням ситуації на окупованих територіях.

Що ж, ситуація справді складна, а тому військово-повітряним Силам потрібно бути в постійній бойовій готовності. До речі, траса Київ-Варшава, яка проходить через Ковель і район, теж призначена для посадки військових літаків. Саме з такою метою її будували ще в радянські часи, про що відомо автору з достовірних джерел. Невипадково, мабуть, від українсько-польського кордону до Поворська її будували військові, які надзвичайно велику увагу приділяли якості робіт.

Пригадую, я був свідком своєрідного експерименту, коли військові поставили склянку води на капот "газика" і стали їхати "варшавською" трасою. Із склянки жодна краплина води не виплеснулася на капот. Ось що тоді значили армійські дисципліна і відповідальність. Їх бракувало цивільним будівельникам, котрі продовжили будівництво дороги від Поворська в напрямку Києва через Маневичі й Сарни. Хто нею їздив і їздить нині, знає і про вибоїни, і про нерівності, і про інші огріхи. Очевидно, крім гвинтокрилів, там ніяка авіаційна техніка не приземлиться…

А військовим льотчикам і їх командирам напередодні Дня Незалежності України побажаємо тільки успіхів у вдосконаленні майстерності. Чистого Вам неба і м'яких посадок!

Микола Вельма.

На знімках: під час навчань "Небесний щит – 2016".

Фото з архіву прес-центру Повітряних Сил Збройних Сил України.

Тривалий час в Україні послідовно і методично нищили Збройні Сили. Історія ще назве винних у цьому, бо нічого немає таємного, що б не стало явним. Нині, слава Богу, держава повернулася обличчям до потреб армії. І, хоч можливо, справи на краще змінюються не так швидко, як того хочеться, але прогрес у цьому напрямку державного будівництва все помітніший. Відчувається він і на Ковельщині, де місцева влада тісно співпрацює з військовими, надає велику допомогу в організації призовних і мобілізаційних кампаній, посилює увагу до потреб і запитів учасників АТО, їх сімей.

Микола Вельма.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1056

Повідомлення в номер / Десять причин для того, щоб підписати контракт із Збройними Силами України

18.08.2016

Десять причин для того, щоб підписати

контракт із Збройними Силами України

Десять причин для того, щоб підписати контракт із Збройними Силами України

Українці – нація практична та прагматична. Ми можемо і уміємо працювати, а відтак – і підраховувати дивіденди від власної діяльності. Армійська служба – це також робота. Втім, окрім статків, вона шанована в суспільстві та приносить користь державі. То ж ми не порушуватимемо питань патріотизму, обов'язку і честі.

Сергій ГЛАДУН.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 707

Повідомлення в номер / Через терни випробувань

18.08.2016 Зінчук Вікторія Петрівна

Через терни випробувань

Сьогодні відзначає 80-літній ювілей чудова жінка, ковельчанка Нонна Малиновська. Напередодні її особистого свята ми зустрілися з нею, аби ближче познайомитися з цією неординарною людиною.

Нонна Олексіївна 42 роки свого життя віддала медицині. Працювала лікарем-реабілітологом в Ковельській ЦРБ та вузловій лікарні. Вона – ветеран охорони здоров'я, Почесний донор України. В молоді роки займалась спортом, була чемпіонкою Ковеля, області з легкої атлетики та лижного спорту, свого часу входила в десятку кращих кросменів України. А між тим доля цієї жінки склалася дуже непросто.

Війна, втрата матусі, холодні й голодні післявоєнні роки, байдужість до неї у сім'ї, спортивні і не тільки травми, які підірвали здоров'я, відсутність особистого жіночого щастя не зчерствили її м'яке і чуйне серце. Але про все по-порядку...

Стежками долі

Чи не найважчі, сповнені тривог і негараздів, були дитячі роки. Перше випробування – Друга світова війна. І хоч тоді була зовсім маленькою (народилася наша землячка, корінна ковельчанка, 1936 року), й не зовсім чітко пам'ятає часи, обпалені вогнем війни, та неможливо забути про те, як, покинувши рідну оселю, невеличке господарство, довелося ховатися в лісі, стривожені очі батьків, котрі боялись не так за себе, як за свою єдину "кровинку".

Нарешті сім'я Малиновських знайшла прихисток у небайдужих людей в Паридубах – жили в клуні на околиці села.

Коли Ковель звільнили від німецьких окупантів, повернулися в зруйноване ворогом місто. Але не довго раділи закінченню війни, бо її наслідки були не менш страшними. Як і багато хто з ковельчан, повернувшись до рідного обійстя, зазнали ще одного болючого удару. Рідна хатина дощенту згоріла, навіть хлівця не пощадив вогонь. Тож довелося пристосувати для житла якимось дивом вцілілий товарний вагон, якого батько купив свого часу. І хоч важко довелося сім'ї, та, на жаль, головні випробування чекали попереду.

Глибоким потрясінням для дев'ятирічної Нонни стала трагічна загибель матусі. Якось вони обоє зібрались провідати бабцю. Аби дістатись до бабусиної оселі, потрібно було перейти через міст, який звели тимчасово для воєнних потреб. Лишень зійшли на нього, як трапилось щось неймовірне. Що сталося, не пам'ятає, бо втратила свідомість. Отямившись, дівчинка зрозуміла, що лежить під мостом, відчула руки людей, які намагалися дістати її звідти. А ще жалібний голос мами, яка кликала на допомогу. Не встигли, не допомогли...

Як виявилось згодом, п'яний водій наїхав і покалічив аж семеро людей, серед яких була і Нонна. А от її матуся, потрапивши під колеса автомобіля й спливаючи кров'ю, померла на місці. Померла на очах у своєї доньки...

З переломом гомілки та чисельними травмами дівчинка довго пролежала на лікарняному ліжку. Тілесні рани загоїлись, а от душевні – ні. Згадуючи ці події, Нонна Олексіївна й зараз не може стримати непрохану сльозу. Тоді, дитиною, ще не знала, що втратила людину, яка любила її так, як ніхто потім у житті. Але й не здогадувалась жінка, що через багато років переживе справжнє "дежавю": через аварію ледве сама не опиниться на тому світі.

Після війни, а особливо після смерті матусі, дуже бідували. Батько працював касиром в залізничній будівельній організації, потім у ліспромхозі. Нонна жила у бабусі, бо більше нікому було за нею наглядати. Навчалась у першій школі, а згодом у третій.

Аж ось тато одружився вдруге. І ніби все було нічого. Крапелька уваги їй таки перепадала. Але коли у сім'ї з'явились власні діти, дівчинку перестали помічати.

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 706

Повідомлення в номер / Через терни випробувань

18.08.2016 Зінчук Вікторія Петрівна

Через терни випробувань

(Продовження).

Щоб не вмирали мами

Але світ не без добрих людей. Напевно, життя Нонни Олексіївни склалося б інакше, якби на її шляху не зустрічались добрі люди. Саме вони допомогли їй вступити у школу медичних сестер. І ніби у воду дивилися, бо відколи втратила маму, Нонна мріяла стати лікарем. "Щоб не вмирали мами", – не раз собі казала.

Навчалась там два роки. При цьому розуміла, що може розраховувати лише на себе. Тому, щоб не голодувати і мати якусь копійчину, влаштувалась на протималярійну станцію, підробляла санітаркою.

Після закінчення курсів медсестер їй запропонували роботу в молочно-контрольному пункті, згодом працювала шкільною медсестрою та в шкірвендиспансері. Але ж не про це вона мріяла, не до душі було те, чим займалася. Однак професійного досвіду (та й життєвого теж) таки набралася. Тому не опускала руки і наполегливо йшла до своєї мети.

У 1965 році Нонна вступила у Львівський інститут фізичної культури (факультет лижного спорту та лікувальної гімнастики і масажу), після закінчення якого працювала лікарем-реабілітологом у Ковельській ЦРЛ, а згодом лікарем ЛФК фізіотерапевтичного відділення поліклініки Ковельської вузлової лікарні. Нарешті могла реалізувати свій професійний потенціал по максимуму.

Щасливі ті,

хто присвятив себе спорту

У цьому впевнена й Нонна Малиновська. Адже спорт, яким почала займатися у шкільні роки, загартував не лише тіло, але й дух. Ще в юності, ввійшовши в азарт, дівчина могла пробігати 11 кілометрів звичним їй маршрутом – від "Черемушок" до вул. Горького (нині вул. Шевченка), а звідти – до села Зеленого.

Попри те, що юність та молодість припала на нелегкі часи, вона завжди знаходила час для спорту: біг на довгі і короткі дистанції, стрибки, метання диску, штовхання ядра, туризм, шахи, шашки, лижі... Скільки років захищала честь міста і області! Серед нагород – срібна медаль з багатоборства ГПО на республіканській першості, срібна і бронзова медалі 4-ї спартакіади Волині 1967 року, а на всеукраїнських змаганнях у Харкові ввійшла в шестірку кращих лижників республіки. Не злічити всіх перемог, всіх встановлених рекордів.

Крізь терни –

до щастя

"Часом життя буває схоже на стежину, яка може в будь-яку мить обірватися в темне провалля, та це не означає, що нею потрібно йти обережно, зі страхом і без надії на щастя", – ось такою життєвою мудрістю ділиться Нонна Олексіївна.

Дарувати добро і теплоту своєї душі іншим – таке її життєве кредо. 28 років працювала лікарем в ЦРЛ, 14 – в залізничній лікарні. Більше тридцяти років була донором, має звання "Почесний донор України".

Ще одна пристрасть Нонни Олексіївни – дача. Про неї вона може довго й натхненно розповідати. На жаль, саме ця любов до землі, до праці на ній стала причиною біди, яка спіткала її в 2004 році, коли, повертаючись велосипедом з дачі, потрапила під автомобіль. У результаті аварії 18 днів жінка перебувала без пам'яті з важкими травмами в реанімації, два з половиною місяці лікувалася в травматології. Невдала операція на колінному суглобі в Києві призвела до того, що нині змушена пересуватися за допомогою милиць. А ще даються взнаки колишні спортивні травми. Але і це не підломило її волі до життя.

Відкрита, принципова, небайдужа, закохана в життя, а ще весела, іронічна, з вогником в ясно-небесних очах - саме такою знають Нонну Малиновську сусіди, знайомі, колишні колеги. Не забули вони її привітати з нагоди 80-річного ювілею. А ми, в свою чергу, приєднуємося до всіх привітань і бажаємо ювілярці міцного здоров'я й життєвих сил, радісних подій й бадьорості духу. Хай Бог дарує серцю доброту та ласку, а душу зігріває миром і спокоєм!

Вікторія ЗІНЧУК.

НА ЗНІМКАХ: Нонна МАЛИНОВСЬКА в різні періоди свого життя.

Фото

з домашнього архіву.

Щоб не вмирали мами

Щасливі ті, хто присвятив себе спорту

Крізь терни – до щастя

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 969

Повідомлення в номер / Час робити висновки з "уроків" минулого

18.08.2016

Час робити висновки

з "уроків" минулого

Час робити висновки з "уроків" минулого

Проблема, яку порушили у своєму листі мешканці села Дрозднів, на жаль, не нова. У свій час Ковельщину через постійні крадіжки оливи з трансформаторних підстанцій, без усякого перебільшення, "лихоманило". Питання обговорювали і на нарадах в обласній та районній державній адміністраціях, і на засіданні громадської ради, і на сесіях рад різних рівнів тощо.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 643

Повідомлення в номер / Люди – в ролі заручників енергетиків

18.08.2016

Люди – в ролі заручників енергетиків?

Добрий день, шановна редакціє газети "Вісті Ковельщини"!

Звертаються до вас жителі с. Дрозднів. Вашу газету виписуємо, читаємо і з нетерпінням чекаємо кожного номера не один десяток років.

Ми надіємося на вашу допомогу. Наш лист – це крик душі жителів вул. Незалежності с. Дрозднів.

Справа ось у чому. 4 серпня ц. р. у трансформаторі, що забезпечує електроенергією нашу вулицю, виявили витік чи крадіжку масла. Терміново викликали працівників ПАТ "Волиньобленерго" та поліцію. Служби приїхали швидко. Працівники "Волиньобленерго" відключили трансформатор і десь близько 15-ї год. поїхали, а для жителів села почалися важкі години чекання.

На вулиці – спека до 320С, в більшості колодязів висохла вода, колонки без електроенергії не працюють, холодильники і морозильні камери почали розморожуватись, їжу довелося готувати в будинках на плитах, топлячи дровами, від чого температура в хатах стала вищою, ніж на вулиці, стаціонарні телефони не працювали, корови доїли вручну, хоч дехто утримує по 3–5 голів, молочні пункти не працювали, бо ніяк було охолоджувати молоко і т. д.

Напруга незадоволення в селі зростала. Люди у нас терплячі, але й їх терпінню є межа. Після двох днів очікування подачі електроенергії народ зібрався перекривати трасу Ковель-Луцьк, щоб звернути на себе увагу і щоб керівники підприємства та району почали щось робити.

Все незадоволення роботою працівників ПАТ "Волиньобленерго", районної влади і ситуацією, яка склалася, прийшлося вислуховувати сільському голові, яка, незважаючи на те, що знаходилася у відпустці, вийшла і пробувала допомогти вирішити проблему.

Селяни рятувалися, як могли. На тачках, возах, тракторах, машинах вивозили свої холодильники і морозильні камери на сусідні вулиці, в сусідні села, Ковель. Незадоволення людей сягнуло крайньої межі. І лише в суботу по обіді голова РДА пан Козак посприяв, щоб МНС виділили генератор, аби дати електроенергію хоча б на декілька годин. В суботу генератор працював 3 години ввечері, в неділю – 2 години вранці і 2 години ввечері та 2 години вранці в понеділок.

Чи могли холодильники і морозильні камери набрати відповідну температуру після 54 годин розморожування? Ні. Що сталося з продуктами, ясно. Але кого то хвилювало?

Усі, хто мав забезпечити відновлення електропостачання, і ті, хто мав проконтролювати, як проводяться роботи, видно, відпочивали, адже ж були вихідні дні. А селяни жнивують, у них вихідних ніколи немає.

То за що ж покарали тих, хто вас годує хлібом, молоком, м'ясом? Як вам спалося і відпочивалося, енергетики і керівники, адже ви прекрасно знали, що понад 300 жителів села залишилось без електроенергії?

В понеділок, аби не вислуховувати обурених людей, сільський голова на 8.00 год. відправилась в Ковель до енергетиків, заявивши, що піде з підприємства тоді, коли повезуть масло в село. Дякувати Богу, десь об 11.20 год. машина з маслом, енергетиками і сільським головою прибула в село. Люди чекали біля трансформатора, всім було цікаво, скільки ж то масла треба було і скільки часу потрібно для запуску трансформатора?

І ось що здивувало й обурило людей. Енергетикам не сподобалось, що їх роботу контролюють, люди рахували кількість відер з маслом, яке заливали. Вони залили приблизно 100 літрів масла і сказали, що в них обід. Дехто з людей відійшов, а дехто залишився. Пообідавши, залили ще два відра масла, заварили гайку, що зайняло 20–25 хвилин, все підключили і поїхали.

Ми розуміємо, що в енергетиків обід по розпорядку, але ж вони добре знали, що вже п'яту добу люди без електроенергії, то якби й поїли на 20 - 30 хвилин пізніше, то не похудли б, а то, поки обідали, прийшли корови з паші і люди їх доїли вручну, з сусідніх вулиць везли воду і т. д.

Шановна редакціє! Ми дуже просимо вас, щоб у газеті "Вісті Ковельщини" керівники ПАТ "Волиньобленерго" пояснили, за що вони позбавили жителів села електроенергії більш, як на 4 доби?

Нас цікавить, чому відповідні районні служби не проконтролювали виконання робіт, хоча вони одні з перших знали про ситуацію, та хто понесе відповідальність за несвоєчасність виконання робіт?

Чекаємо, щоб працівники юридичного відділу райдержадміністрації роз'яснили людям їх права в даній ситуації, та які документи слід оформляти на відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

З повагою за дорученням односельчан –

Т. І. ГАВРИЛЮК,

Т. О. ТОЛМАЧ, Т. В. МАСЮК, О. Г. ДУДІК, С. М. АБРАМЧУК, О. В. КОСОВСЬКА,

Л. А. ВАСИЛІВ, О. В. ГІЛЮТА.

Добрий день, шановна редакціє газети "Вісті Ковельщини"!Звертаються до вас жителі с. Дрозднів. Вашу газету виписуємо, читаємо і з нетерпінням чекаємо кожного номера не один десяток років.Ми надіємося на вашу допомогу. Наш лист – це крик душі жителів вул. Незалежності с. Дрозднів.

Справа ось у чому. 4 серпня ц. р. у трансформаторі, що забезпечує електроенергією нашу вулицю, виявили витік чи крадіжку масла...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 665

Повідомлення в номер / З поетичного зошита

18.08.2016

З поетичного зошита

Поліська фантазія

В моїм серці яснить

Незнищенна любов

До землі, що дала мені крила;

Все життя, кожну мить,

Зігрівала теплом

І дочку в мені вірну зростила.

І ніде не знайти,

Скільки б хто не шукав,

В усім світі прекрасніш

куточка,

Бо весна залюбки

Одягає його

В цвітом вишиту

долю-сорочку.

Літні барви зовуть

В поле, луки, гаї –

І душа захлинається

щастям!..

Тож возношу хвалу

Тому, Хто це створив,

Мов святе знов куштую

причастя.

Ліс. Осика тремтить.

Там одвіку й навік

Подружились з берізками

сосни.

Неосяжну блакить

Тче Небесний Митець

На божественних сонячних

кроснах.

Дуб столітній завмер

На узліссі давно,

Пам'ятає вороже засилля.

У люстерка озер

Заглядають хмарки,

І цілується з берегом хвиля.

В'ється річечка вдаль,

Очерет шелестить, –

Про щось з вітром собі

розмовляє.

У пахучих житах

Голосистий цвіркун

Вечорові акорди збирає.

…Час невпинно снує

Павутинку життя.

Береже любий край Божа

ласка,

Бо Полісся моє,

Синьоока Волинь, –

Несказанна краса й дивна

казка.

Сільський триптих

У густих споришах

загубилась стежина,

Що до рідного дому роками

вела…

В самоті доживає старенька

хатина,

Сиротою німою стоїть край

села.

Згасла радість в її

потьмянілих вже вікнах –

Призахідне лиш Сонечко

зблисне на мить,

Розбудивши думки про

недовгий цей вік наш

І про те, як самотність

нестерпно болить.

Сміх дитячий давно не

дзвенить в її стінах,

Молитви тата й мами

замовкли в устах…

Немов привиди, спогади

світлою тінню

Все блукають в саду,

поглядають на шлях.

По коліна в землі опинилася

клуня,

Її тік не колоссям, а цвіллю

пропах…

Золотих жнив колишніх

щасливе відлуння,

Спроневірившись, вмерло

у темних кутках.

Засинає джерельце в забутій

криниці,

У зажурі схилився старий

журавель…

Їм все сниться, що прийдуть

напитись водиці,

Що повернеться радість

з далеких земель.

Ніжно мальви під вікнами

квітнуть щоліта.

Є лелече гніздо. В нім – крило

до крила…

Біль померлих батьків: "Повертайтеся, діти!..",

Щоб воскресло село

й Україна жила…

Мозаїка любові

Чорно-білу мозаїку з

втрачених днів

На долонях життя ми

невпинно складали.

Кольоровим став світ і на

мить занімів,

Коли наші стежки однією

враз стали.

Візерунки любові: душа –

до душі,

Потім – серце до серця…

Закохані руки…

Тільки плакали тихо осінні

дощі –

Відчували, мабуть,

непотрібну розлуку.

Надірвалась струна, вітром

біль наш несе…

Ти самотності одяг

благенький приміряв,

Бо подумав, що зможеш

забути усе,

І Жар-птиці жаданій чомусь

не повірив.

Не надійся даремне. Повір,

не мине…

Не мине, якщо й душу на

клапті подерти!

Кожен клаптик промовить,

як любиш мене.

Поодинці вже нам – і не

жити, а вмерти.

Хоч не раз ти палив, та знов

зводив мости.

Так химерно: з любові, зневіри, з півправди, –

Щоб над прірвою болю

зі мною пройти.

Прикипіла ж душа до душі!..

І назавжди…

Не відірвеш уже... Бо десь там, в небесах,

Наші долі навіки зійшлися-

з'єднались.

І всі зорі в далеких хитких

Терезах

У мозаїку щастя для нас

поскладались.

Олена Прадійчук.

Поліська фантазія

Сільський триптих

Мозаїка любові

Моя любов

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 576

Повідомлення в номер / Страта осавула

18.08.2016

Страта осавула

Ногайці, що вирвались з байрака і залишились живими, та загін з ясиру повернулись у Каушани (літню резиденцію кримського хана) і сповістили хану про набіг. Вони принесли сумну звістку про втрату знамена і багатьох мужніх аскерів (аскер – воїн). Але кримський хан свого досяг: Суха балка була на землях нагайської орди, уруси переступили кордон, погнавшись за нагайцями, і тому є привід розпочати війну між Туреччиною та Росією.

Каплан-Гірей І слухав, що йому доповідав сераскір (сераскір – головнокомандувач орди), але не чув його. Думки блукали десь далеко. Султан буде радий його відповіді. Все складається так, як віщують зорі…

Але коли побачив, що сераскир якось запитально дивиться на нього, повернувся до розмови.

– Сераскіре, що ти хотів мені ще сказати?

Сераскір вклонився.

– Мій повелителю, хай Аллах пошле тобі довгі літа і твоя боротьба за віру буде непереможною. Ми захопили гяура-осавула Запорізького війська, важну птицю, з великим хрестом на шиї. Хрест, напевно, з чистого золота. Ми привезли невірного до ханського палацу.

Що, мій повелителю, Сонце земель наших, будемо з ним робити? Цей невірний лаявся всю дорогу. Вай кьопек! (От собака! – турецькою). А ще ніби хизувався весь час своїм хрестом. Лаяв Аллаха, відрізати б йому язик, мій повелителю!

Каплан-Гірей І пильно подивився на сераскіра.

– Я тут вирішую, що робити. Ведіть його сюди!..

Через декілька хвилин до передпокою притягнули зв’язаного осавула. Титарівського куреня Дмитра Переступа, якого ногайці захопили в полон в Сухій балці. Козаки в Січі дали йому прізвисько «Дяк» за те, що він, придбавши десь позолочений великий натільний хрест, ніколи не розлучався з ним і носив на шиї на тонкому чорному шнурку. Ієромонах Григорій не раз робив йому зауваження, щоб Дмитро зняв хреста, тому що він надто великий для натільного, але Дмитро вперто тримався свого, що то не тільки його натільний хрест, а оберіг в усіх битвах. І справді, ані стріла татарська, ані куля ворожа з того часу, як Дмитро надів хреста на шию, не торкалися його. Він був наче заговорений. В кінці-кінців ієромонах Григорій освятив його оберіг.

Обличчя полоненого було закривавлене. Одне око заплило (так сераскір хотів дорогою заставити Дмитра замовкнути). Каптан був подертий в клоччя так, що видно було на голих грудях осавула справді хрест, який сяяв золотом.

Хан глянув на полоненого і в грудях його закипів гнів:

– Як смієш ти, невірний, ступати в мої покої, правовірного мусульманина, хана кримського, з цією гидотою на шиї? – і він тицьнув пальцем в бік хреста на шиї осавула. – Зніми негайно!

Товмач переклав осавулу слова хана. Осавул сплюнув кров, розбита щелепа пекла вогнем, говорити було важко.

– Ти, мусульманський хане, або зовсім не знаєш козаків, або ніколи з ними не стикався, а воював лише у цих ханських хоромах. Я козак – запорожець. Бог милостивий, мій хрест і моя віра захистять завжди мене…

Товмач переклав слова осавула запинаючись.

Хан посміхнувся.

– Гяуре, ти віриш, що твій Бог тебе врятує? Як? Врятує, коли після страшних тортур, кат відріже тобі голову? І як ти смієш, невірний, так зі мною говорити?

Осавул обтер кров з обличчя роздертим рукавом.

– Не лякай, хане, смертю, бо я не з лякливих. Козак смерті не боїться. А душу мою тобі, хане, не забрати, тільки Бог може взяти її.

По тих словах Дмитро перехрестився.

Хан здригнувся.

– Ти, невірний, народився під щасливою зорею. Сьогодні я не хочу нікого карати: мої аскери принесли мені добру звістку.

Я подарую тобі життя, коли ти привселюдно покаєшся, відречешся від свого химерного Бога і станеш правовірним мусульманином. Ла ілаха іла-л-лаху на Мухамадун расулу-л-лахі! (Немає Бога окрім Аллаха і Мухамед посланець Бога – мусульманська шахада).

Осавул подивився уважно на хана.

– Ні, хане, козаки душу не продають. А зректися віри? Як то?!

А потім звернувся до товмача:

– Переклади, товмаче, що я народився християнином, ним і помру.

Товмач сердито кинув:

– Ти не розумієш, що тобі говорить хан? Ти що, дурний? Чи впертий як віслюк на каушанському базарі? Тобі подарують життя.

Я з-під Салонік, не турок, але прийняв шаріат і Аллах милостивий до мене. Я маю все. Аллах щедро нагородив мене. Що тобі дає твій Бог, окрім цього хреста на шиї?

Дмитро дивився на товмача презирливо.

– Пес лиже чоботи своїм господарям. Може, він від того щасливий. Але ми – люди, а не собаки, щоб лизати чоботи ворогові…

– Мовчи, нещасний! Ти сам собі підписуєш вирок. Якщо не погодишся, вже завтра Азраїл (ангел смерті в мусульман) забере тебе під своє крило. Поміст готовий, а кат добре нагострив свою шаблю. Ще не пізно, подумай про це…

Щось в душі Дмитра тьохнуло. Він згадав ту мить, коли аркан захопив його і вирвав з сідла, а татари поволочили його слідом за собою. Він нічого зразу й не второпав. Та, зрозумівши, що попав у полон, твердо вірив: козаки наздоженуть і врятують. Сам не раз відбивав своїх братів-козаків з полону.

Але їх не наздогнали.

Коли переходили Інгул, стало ясно, що справи кепські, та полон – це ще не смерть. З полону можна втекти. Але зараз Дмитро вперше зрозумів: нічого не змінити. Не те, щоб він жахнувся цієї мислі чи впав у розпач, чи його душу пройняв жаль, що прийдеться прийняти смерть – ні, але якась туга охопила його єство: немає своїх поряд. Одна справа, коли ти гинеш в бою, поряд з тобою твої побратими, вони в останню хвилину закриють очі, і зовсім інша, коли ти сам на сам з костистою і зі своїх поряд – нікого.

Олена Мокроусова.

Олена Мокроусова.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 727

Повідомлення в номер / Літературна вітальня

18.08.2016

ІсторіяКовельщини написана і видана!

Довший час точилася дискусія і серед державних чиновників, і краєзнавців, і журналістів Ковельщини з приводу того, чи потрібна книга про історію району? Доки у нас говорили-балакали, то і на Ратнівщині, і на Камінь-Каширщині, і на Старовиживщині, і в деяких інших райцентрах такі праці виходили друком і одразу ж знаходили вдячного читача.

Нарешті, "крига скресла" і у нас. Завдячуючи ініціативності і наполегливості місцевого історика-краєзнавця (за покликанням, а не за фахом), лауреата обласної премії імені Олександра Цинкаловського, поета і письменника Анатолія Семенюка, нещодавно у видавництві "Надстир'я" побачила світ його об'ємна праця на 649 сторінках "Ковельщина: історія, слава і доля". В цьому у свій час пана Анатолія морально підтримали колишній голова райдержадміністрації Сергій Матяшук і голова райради Ігор Верчук, а фінансово – їх наступники Віктор Козак та Андрій Броїло.

Великий внесок у важливу справу зробили бібліотечні працівники району на чолі із Заслуженою працівницею культури України Галиною Божик, педагоги, громадські активісти, працівники культурної галузі, представники духовенства та інші свідомі патріоти нашого краю (всім їм вміщена подяка в кінці згаданої книги). Таким чином, спільна праця, помножена на творчу енергію Анатолія Семенюка, дала гарний результат.

Не збираюсь переповідати зміст унікальної історико-краєзнавчої праці – із ним кожен бажаючий може ознайомитися особисто, або взявши для прочитання у будь-якій бібліотеці міста та району, або придбавши в книгарні Ковельської міської друкарні (вул. Грушевського, 2). Книга – прекрасний подарунок тим, хто хоче більше дізнатися про Ковельщину та її людей – як минулих, так і теперішніх часів.

А дізнатися тут можна багато чого: і про очільників місцевої влади, починаючи з XV століття, і про місцеве самоврядування, і про пам'ятки історії, культури й архітектури, і про чарівні куточки природи, і про воєнні події на теренах краю, і різного роду реформи, революції й еволюції, і про вчорашній і сьогоднішній день культури, освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, і про безліч інших цікавих речей.

Анатолію Семенюку за допомогою небайдужих людей вдалося описати минуле і сучасне практично кожного населеного пункту району. Якщо врахувати, що таких пунктів сьогодні є більше 90, то можна уявити, який обсяг роботи було виконано у порівняно короткий строк.

Особливе місце у книзі належить розділові "Золоті імена Ковельщини". Тут – узагальнена інформація про учасників двох світових воїн та національно-визвольної боротьби, подвижників праці, просвітництва й науки, представників духовенства, літератури й мистецтва, журналістики. Про багатьох із них цікаво не тільки просто дізнатися, а й необхідно докладно ознайомитися із життєвим шляхом, особливо молодому поколінню, щоб зрозуміти: тільки наполеглива праця може принести успіх і сприяти визнанню заслуг тієї чи іншої людини громадськістю.

Особисто мені деякі факти і прізвища стали відомими вперше, допомогли розширити власний кругозір і збагатити набуті раніше знання. Гадаю, з таким обширним матеріалом буде цікаво познайомитися і ветеранам війни і праці, і родичам тих, кого у праці згадано, і педагогам, і їх вихованцям.

Звичайно, як і в кожній книзі, тут не все бездоганно. Автор її допрацьовує, уточнює і доповнює деякі факти. Не виключено, що знайдуться і критики нового творчого доробку нашого земляка, бо ще той не вродив, хто усім догодив. Але то пусте. Головне, що історія Ковельщини написана і видана, при чому – у досить гарному художньо-поліграфічному оформленні. У зв'язку з цим можна лише подивуватися наполегливості й завзяттю пана Анатолія і позаздрити білою заздрістю. Скажу прямо: якби не він і ті, хто його підтримав, Ковельщина ще довго не мала б подібної книги.

Тож нехай Господь дарує Анатолію Семенюку, Почесному громадянину Ковеля, ще багато літ плідної творчої праці!

Михайло КУЗЬМУК.

НА ЗНІМКУ: титульна сторінка книги “Ковельщина: історія, слава і доля”.

Фото з архіву редакції.

Михайло КУЗЬМУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 644

Повідомлення в номер / Газопостачання можуть припинити

18.08.2016

Газопостачання можуть припинити

Понад 2 тисячі мешканців міста Ковеля та Ковельського району одержали попередження про припинення газопостачання. За оперативними даними загальна сума заборгованості жителів Ковельського району та міста Ковеля за блакитне паливо становить понад 16 513 000 тисяч гривень. Тенденцію до постійного зростання кількості боржників насамперед спровокувало різке збільшення ціни на блакитне паливо.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 563