Повідомлення в номер / Щоб Турія не створила загрози

12.08.2016

Щоб Турія

не створила загрози

Щоб Турія не створила загрози

Як відомо, нижче по течії річки Турії, за залізничним металевим мостом розташована гребля, або "водоспад", як його називають ковельчани. Для багатьох із них це – улюблене місце відпочинку. Однак нині гребля частково зруйнована, в результаті чого течія стала підмивати насип залізничної колії. Виникла реальна небезпека руйнування залізничного полотна і загроза безпеці руху поїздів, який досить інтенсивний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1230

Повідомлення в номер / Яку державу ми збудували і чи спроможні її захистити

12.08.2016

Яку державу ми збудували

і чи спроможні її захистити?

Точка зору людини, яка щиро не хоче,

щоб її передбачення справдилися втретє

Яку державу ми збудували і чи спроможні її захистити?

Точка зору людини, яка щиро не хоче, щоб її передбачення справдилися втретє

25 літ тому, у липні 1991 року, приблизно за місяць до так званого серпневого "путчу" ГКЧП, я видрукував у ковельській міськрайонній газеті, яка тоді мала назву "Прапор Леніна", статтю "Чи є у нас партія?". В ній висловив на той час "крамольну" думку: справжньої української компартії у нас немає, КПРС-КПУ переживає глибоку кризу і перебуває на грані краху. Радянський Союз стоїть перед загрозою розпаду. Стаття викликала значний резонанс і в міській партійній організації, і серед читацького загалу. Прочитавши її, одна з моїх знайомих при зустрічі сказала:...

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 621

Повідомлення в номер / Яку державу ми збудували і чи спроможні її захистити

12.08.2016

завантаження (2)

Яку державу ми збудували і чи спроможні її захистити?

(Продовження).

Маємо в Україні ще одну проблему: чи є наша держава справді суверенною, незалежною і вільною від зовнішніх впливів?

У зв'язку з цим згадую слова геніальної (без усякого перебільшення!) української поетеси, провидиці і мислительки Ліни Костенко: "Часом мені здається, що існує якийсь мозковий центр, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів".

Сказано різко, але, на мою думку, цілком справедливо. Щоб переконатися у правильності слів письменниці, досить проаналізувати (навіть побіжно) факти, які стають дедалі тривожнішими і очевиднішими. Не буду стверджувати категорично, що в планах "світового закулісся", як його іноді називають літератори і публіцисти, – знищення України та її народу фізично, однак інколи такі підозри виникають. І як тут не згадати тривожні слова Пророка нації Тараса Шевченка: "Погибнеш, зникнеш, Україно, не стане знаку на землі"?

Але перейдемо до конкретних цифр і фактів. Про загрозу територіальної цілісності держави було сказано вище. Тут же поміркуємо над демографічною ситуацією, яка склалася. Років двадцять тому якось я вичитав в одній із газет (інтернету тоді не було), що населення України має в близькій перспективі скоротитися до 25 млн. чоловік. "Дурниці! – подумав. – Яке може бути "планування" в такій делікатній сфері, як народжуваність і смертність?".

Виявляється, однак, що поставлене завдання "успішно" (свідомо чи несвідомо) виконувала і виконує наша влада. За оцінкою Державної служби статистики України, станом на 1 червня ц. р. чисельність населення в Україні становить 42 млн. 674 тисячі чоловік (без врахування анексованої території Криму). За січень-березень чисельність скоротилася на 51,9 тисячі осіб. Щоправда, природне скорочення склало ще більшу цифру – 57,7 тисячі осіб, але дещо "вирівняв" ситуацію міграційний приріст (5,8 тисячі осіб).

Нагадаю, що ще у 1989 році нас було 51,7 мільйона, а при здобутті Незалежності у 1991 році – 51,9 мільйона чоловік. Неважко порахувати, що за чверть століття "мінус" становить майже 10 мільйонів осіб! За демографічним прогнозом ООН, чисельність населення України повинна зменшитися до 40 мільйонів чоловік наприкінці 2020-их років та до 30 мільйонів – до початку 2060-их. Як тут не повірити у "план" фізичного знищення української нації?

Додайте до наведених вище цифр високий рівень трудової міграції, і ви зрозумієте, наскільки все серйозно. Як підраховано, за кордон виїхало в пошуках кращого життя від 1,4 до 2,7 мільйона осіб, з них більше половини – нелегально. В Росії працює і живе майже половина усіх мігрантів, в Чехії – 12, Італії – 13, Польщі – 8, Угорщині, Іспанії, Португалії – 3 відсотка вибулих.

Схоже, однак, що у нас ніхто серйозно не займається розв'язанням проблеми скорочення населення. Висновок один: або не вміють, або не хочуть, або бояться. Чому – це вже питання не до мене. Але такі думки мимоволі приходять у голову, коли аналізуєш стан справ в охороні здоров'я, де окремі медустанови фінансуються за так званим залишковим принципом, а їх керівники замість того, щоб предметно займатися вдосконаленням лікувально-профілактичної роботи зайняті пошуком і "вибиванням" додаткових коштів.

Звідси – надмірна кількість платних послуг, яка викликає роздратування і невдоволення малозабезпечених пацієнтів, нахабство частини безсовісних медиків, які замість того, щоб допомогти хворому, в першу чергу цікавляться товщиною його гаманця.

Втішає одне: не скрізь так. Як ми знаємо, на Ковельщині влада приділяє велику увагу зміцненню матеріальної бази місцевої медицини, про що неодноразово писала газета "Вісті Ковельщини". Але подібна картина – швидше виняток, аніж правило.

Аж ніяк не сприяє оздоровленню нації розгардіяш в аптечних установах, яких розвелося, як грибів після дощу (навіть у нашому місті), але в яких ціни на ліки зростають майже щодень і суттєво різняться від цін конкурентів.

Пустивши на самоплив ціноутворення на медикаменти і віддавши аптеки в руки приватних осіб, можновладці чинять справжній злочин, бо, по-перше, підтримують корупцію у цій галузі, а, по-друге, сприяють фізичному знищенню населення, особливо похилого віку. Чомусь у сусідній Польщі, як мені розповідали, ціни на ліки вдвічі-втричі менші, аніж у нас, і знаходяться під своєрідним "захистом" держави, тому багато волинян у випадку необхідності привозять потрібні препарати звідси або з Білорусі.

В цьому – одна з причин високої смертності, особливо серед людей середнього віку. Той, хто не байдужий до життя нашого міста, знає скільки поховань щодня відбувається на кладовищі під Люблинцем. Порівняйте масштаби цього кладовища з тими, які розташовані на вулицях Незалежності або Володимирській (так звані "старі"), де людей хоронили століттями, і ви жахнетеся від темпів, з якими нині вмирають ковельчани. До речі, у 2013 році (свіжіших даних не маю) середня тривалість життя чоловіків в Україні була всього 66,3 роки! І в той же час урядовці дедалі голосніше базікають про необхідність підвищувати пенсійний вік. А коли ж людям жити?!

Все більш відчутною стає тенденція до "виманювання" еліти української нації у країни далекого і близького зарубіжжя, особливо – молоді. Перед нею гостинно відчиняють двері найпрестижніші навчальні заклади, їй створюють сприятливі умови для навчання, дослідницької і творчої роботи.

Причому часто-густо все це робиться безкоштовно. Там розуміють значення інтелекту для науково-технічного і соціально-культурного поступу країн. У нас – сором'язливо заплющують очі на проблему, хоч діти й онуки багатьох політиків і чиновників давно вже на Заході. Мабуть, не варто й нагадувати, що вони, здобувши освіту, ніколи не повернуться в Україну, не віддадуть їй свої знання, досвід, інтелект.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 899

Повідомлення в номер / Яку державу ми збудували і чи спроможні її захистити

12.08.2016

завантаження (2)

Яку державу ми збудували і чи спроможні її захистити?

(Продовження).

В одному з останніх номерів газета "Волинь-нова" у замітці під заголовком "Діти високопосадовців не хочуть вчитися в Україні" повідомила: "Доньки-двійнята Президента України Євгенія та Олександра Порошенко, дочка екс-міністра фінансів Наталії Яресько Христина Фіглус, Христина Гройсман і Христина Яценюк – дочки колишнього і нинішнього Прем’єрів цього року закінчили школу, однак не зареєстровані в базі ЗНО, а, отже, в українські навчальні заклади вступати не будуть".

Під гаслом реформування в життя, на моє тверде переконання, втілюються далекосяжні плани з розчленування держави (так звана децентралізація влади веде до знищення виконавчої вертикалі, а, отже, до анархії і самоуправства на місцях), зниження ефективності діяльності правоохоронних органів (під виглядом "очищення" цих органів на вулицю виганяють досвідчених фахівців, а на їх місце ставлять дилетантів або просто випадкових людей). А тим часом криміногенна ситуація в країні напружена до краю: людей вбивають, ґвалтують, обкрадають. І не де-небудь, а в самому стольному граді Києві. Нещодавно злодії обікрали квартиру екс-міністра оборони пана Кузьмука. Що вже говорити про людей, "рангом" менших? У них крадуть все підряд щодня й щогодини.

Прогнозую, що далі буде ще гірше. На руках у населення - багато зброї. Не виключено, що можуть діяти спеціально навчені за кордоном або "відряджені" звідти диверсійні групи, від яких можна чекати найгіршого. Зрештою, якщо у світі дедалі більшого поширення набуває міжнародний тероризм, то, на превеликий жаль, від нього не захищені й ми. І навряд чи порятують нас новостворені Національна поліція чи Національна гвардія України, керівники яких почуваються не завжди впевнено, а рядові служиві – тим паче. Хай на мене не ображаються, але скажу прямо: складається враження, що вони іноді й самі бояться злочинних угрупувань. Та й як не боятись, коли кількість поліцейських на місцях скоротили до неможливого, збільшивши в той час людей в мундирах у столиці і обласних центрах?

Можна говорити й про інші "дикі" і нормальним людям не зрозумілі речі, які кояться у всіх сферах життя української спільноти. Про них щодня розповідають засоби масової інформації, громадські активісти, прогресивно налаштовані політики. І що? А нічого, бо Васька (влада) "слухає і їсть". І їсть не скромно, культурно, вишукано, а захланно, або, як у народі кажуть, жере. Не зважаючи на те, що народ зубожіє, окремі наші владоможці живуть і розкошують.

У Державному бюджеті на 2016 рік нардепи передбачили збільшення фінансування Верховної Ради на 210 мільйонів гривень. З 1 грудня минулого року заробітна плата Прем єр-міністра та членів Кабміну зросла на 25 відсотків (окремі з міністрів отримують по 100 і більше тисяч гривень). Мають наближені до "царського трону" особи й інші преференції, про які ми можемо тільки здогадуватися, а деякі – бачити і знати.

Наприклад, віце-прем’єр Павло Розенко, людина молода й досить вгодована, зайнявши нову посаду, змінив не лише службове крісло, а й службове авто – тепер його возить п ятисотий "мерс". А саме панові Розенку доручено місію (дехто каже, що "таємну") вести переговори з головою МВФ Роном ван Роденом.

Так от, преса повідомляє, що в укладеному між ними "кулуарному пакті" передбачено скорочення соціальних витрат, посилення фінансового тиску, затвердження накопичувального рівня пенсійного забезпечення, підвищення пенсійного віку та ін. Наступ "світового закулісся" триває?

А хіба лише тут? Адже дехто цінову і тарифну політику Уряду теж називає не інакше, як геноцидом нації. Прикриваючись вимогами Міжнародного валютного фонду, можновладці доводять народ до крайньої межі зубожіння. І подібних прикладів і фактів можна наводити до безкінечності.

Зокрема, останнім часом стало відомо, що із коштів, виділених з Держбюджету на будівництво так званої "стіни" на українсько-російському кордоні, освоєно трохи більше 10 відсотків. Не буду говорити про те, що та "стіна" може врятувати від агресора хіба що у снах-фантазіях колишнього Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Мені, як і всім українцям, дуже хочеться знати інше: де поділися гроші і в чиїх офшорах осіли?

Дехто з народних депутатів ставить "руба" це питання, але чи дадуть на них відповідь Генпрокуратура і новостворене НАБУ, коли між ними дедалі більше розгоряється вогонь міжвідомчої війни?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 803

Повідомлення в номер / Яку державу ми збудували і чи спроможні її захистити

12.08.2016

завантаження (2)

Яку державу ми збудували і чи спроможні її захистити?

(Продовження).

То чи є вихід із ситуації, яка склалася?

Я його бачу, але не впевнений, що у такому виході зацікавлені власть імущі, які нині зайняті під виглядом боротьби з корупцією перерозподілом грошових потоків і посад.

Що я б зробив, аби мені це дозволили (перепрошую за "сміливість", але пишу про те, що болить)? Ось деякі мої "тези":

1. На рівні держави слід негайно створити аналітично-дослідницьку групу з видатних (не проплачених!) науковців, соціологів, політологів, які б зуміли об єктивно і відверто проаналізувати існуючий стан справ, окреслити можливі (реальні!) шляхи негайного оздоровлення внутріполітичної і зовнішньополітичної ситуації.

2. Особливу увагу приділити оцінці зовнішніх загроз і викликів Україні, про які я вище писав. При цьому раз і назавжди запам’ятати: військового вирішення проблем ні на Сході країни, ні на Заході, ні на Півдні немає. Україні тут ніхто не допоможе - ані США, ані Євросоюз, для яких своя сорочка ближче до тіла.

До обговорення цих дражливих питань я б залучив не "паркетних" генералів, а бойових командирів АТО, перевірених і надійних активістів волонтерського руху, знавців військової справи і міжнародної дипломатії (тільки не популістів!). Такі, на щастя, в Україні ще є.

3. Провести дострокові вибори Верховної Ради і її "перезавантаження". Не треба нардепам боятися втратити насиджені місця у парламенті – треба боятися в черговий раз втратити Україну!

Верховна Рада сьогодні перетворилася в розсадник корупції і злочинності. Для декого війна на Сході – додаткове джерело надходжень багатомільйонних прибутків, їх аж ніяк не хвилює доля держави, а тільки доступ до державного "корита".

Подібних типів не має бути в парламенті – його слід скоротити мінімум наполовину!

4. Рішучіше і наполегливіше слід діяти нашому Президенту. Йому важко. Його, образно кажучи, "цькують" з усіх боків. Моя порада Петру Олексійовичу, за якого я голосував, бо вірив, і який навряд, чи буде читати мої нотатки, така: визначтеся, ким Ви є – Президентом великої європейської держави чи бізнесменом? Якщо Президентом, то будьте зі своїм народом, прислухайтесь до його голосу, який стає дедалі більш гнівним і голосним. Ввічливо і тактовно поводьтеся з лідерами європейських країн (Ви, як колишній дипломат, вмієте це робити).

Але майте на увазі: ніхто ні на Сході, ні на Заході - не хоче бачити Україну міцною, економічно й політично незалежною, духовно і матеріально багатою. Така правда. Почуйте і зрозумійте її, якщо не хочете повторити долю деяких недалекозорих державних діячів.

5. І останнє. В ситуації, яка склалася, головну роль має відігравати громадянське суспільство. Воно ще не зріле, ще формується, але тільки при опорі на нього влада може врятувати державу, якій сьогодні загрожує смертельна небезпека.

Щоб це зрозуміти, великого розуму не потрібно. Для початку - хоча б відмінити воєнний парад, який має відбутися 24 серпня у Києві. Повірте: не до парадів нині, бо відомо, чим вони закінчувались у не такому вже й далекому минулому. Краще передбачені кошти віддати воїнам АТО або їх сім ям у тилу.

Паради потрібні, але тоді, коли здобудемо Перемогу – Перемогу одну на всіх!

Микола ВЕЛЬМА.

То чи є вихід із ситуації, яка склалася?

Що я б зробив, аби мені це дозволили (перепрошую за "сміливість", але пишу про те, що болить)? Ось деякі мої "тези":...

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 684

Повідомлення в номер / Як живеш, будівельнику

11.08.2016

Як живеш, будівельнику?

У переддень Дня будівельника я – в гостях у Василя Волинчука, засновника і керівника приватних фірм МПП "Інвестбуд" та ПП "Златогор".

– Василю Васильовичу, з яким настроєм зустрічаєте професійне свято? – запитую.

– З надією і тривогою. Позитив бачу в тому, що маємо достатньо замовлень, а працівники завантажені роботою.

Черв’ячок тривоги точить душу, коли думаєш про близьке і далеке майбутнє, адже всеукраїнська економічна криза триває і світла в кінці тунелю не видно.

– Напередодні свята прийнято підбивати підсумки. Знаю, що вони у вас є.

– Все пізнається у порівнянні. В недалекому минулому ми гордилися здачею великих промислових об’єктів і житла. Тепер обсяги в "рази" менші. В цьому році ми ввели в експлуатацію Центр надання адміністративних послуг.

Великий обсяг ремонтних робіт виконуємо на школі-інтернаті у Заболотті. А ще утеплили дитячий садочок у Дубовому. Обсяги виконаних робіт у цьому році збільшилось у 1,5 рази.

– Сьогодні який об’єкт "штурмуєте"?

– Маємо важливе замовлення на капітальний ремонт глядацького залу Палацу учнівської молоді імені Івана Франка у Ковелі.

– Це замовлення, очевидно, проходило через тендер? Як вдалося вибороти перемогу?

– Конкурент із Володимира-Волинського, справді, був серйозний. Ми запропонували меншу кошторисну вартість робіт. При цьому нагадали, що податки ідуть у міську казну і головне, що десятки ковельчан будуть зайняті роботою.

– Нові технології ремонтно-будівельних робіт на часі?

– Ми давно працюємо за європейськими стандартами. На даний час новітні технології застосовуємо при утепленні будівель та в художньо-оздоблювальних роботах.

– А що стримує рух вперед?

– Низька базова кошторисна зарплата. Сьогодні так звані "шабашники" встановлюють високу зарплату і вартість робіт, виходячи із курсу долара, цін на ринку, словом, із вартості виживання. Заклики вивести зарплату із "тіні" приречені на невдачу. Це – крик волаючого в пустелі.

Людині “болить” рівень її життя. Кожен думає: до пенсії та всіляких пільг далеко, а хліб потрібен сьогодні. Зрештою, хто із нас скаже, що буде завтра? І чи буде краще? Соціальне забезпечення іде на "низ". Тому чесно працювати ой, як нелегко.

– Конкуренти не стимулюють будівельний рух?

– Я не відчуваю. Кожна фірма має свою "нішу". І дай, Боже, справитися із тим, що має.

– Як казали древні, Земля тримається на трьох китах. Ваші фірми завдяки чому утримуються на "плаву"?

– Звичайно, в першу чергу, завдяки нашим людям, ветеранам-професіоналам. Серед них – виконроб Петро Овчаренко, столяри Андрій Шевчук та Ярослав Семенюк, електромонтажник Сергій Сидорук, маляр-штукатур Лідія Докись, плиточники-лицювальники Валентин Власюк та Володимир Гладищук, бухгалтер-кошторисник Ірина Аврусевич та інші. Всі заслуговують пошани та подяки. Хочу побажати колективу сил і здоров’я, сімейного благополуччя і мирного неба!

– Що ж, хай щастить!

Любомир ФІАЛКО.

– Василю Васильовичу, з яким настроєм зустрічаєте професійне свято? – запитую.

– З надією і тривогою. Позитив бачу в тому, що маємо достатньо замовлень, а працівники завантажені роботою.

Любомир ФІАЛКО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 702

Повідомлення в номер / Рідне місто

11.08.2016

Жінка має право...

У культурно-просвітницькому центрі відбулась зустріч представників громадської організації "Молодь зможе", Ковельського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з жінками, які опинились у складних життєвих обставинах.

Мета заходу – пошук спільних дій щодо ефективної реалізації принципу гендерної рівності, проведення інформаційних кампаній, спрямованих на подолання вкорінених стереотипів щодо соціальної ролі жінок і чоловіків, підвищення рівня обізнаності ковельчанок стосовно їхніх прав.

Анна Коршунова розповіла про висновки, які вона зробила з книги "Включайся. Жінки, робота і воля вести за собою" автора Шерил Синдберг, успішної американки, операційного директора Фейсбук.

Марина Наумчик виступила з презентацією "Гендерна дискримінація. Насилля." Також обговорили відеоролик "Чому прання не тільки жіноча справа". Його тематика – проблеми працюючих жінок, які намагаються поєднати роботу з турботою про родину.

Тетяна Медвєдєва та Марина Наумчик зупинились на питаннях захисту жінок від дискримінації та насильства в сім'ї.

Наприкінці зустрічі для усіх присутніх було організовано “солодкий” стіл. Щиро вдячні за спонсорську підтримку підприємцю Олександру Стасюку!

Ковельський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Медичні працівники висловлюють вдячністьКовельському міському голові Кіндеру О.О.

Адміністрація, профспілковий комітет та трудовий колектив медичних працівників Ковельського МТМО висловлюють слова щирої вдячності Вам і депутатам Ковельської міської ради за глибоке розуміння проблем та підтримку галузі охорони здоров'я міста Ковеля.

Які переваги термомодернізації?

У сесійній залі адміністративного Будинку рад з ініціативи голови Волинської обласної ради ОСББ Петра Лавринюка проведено семінар на тему: "Чи можна зменшити витрати на опалення у багатоквартирному будинку?".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 701

Повідомлення в номер / Заключний концерт фестивалю "Червона калина"

11.08.2016

Заключний концерт фестивалю "Червона калина"

В Ковельській виховній колонії управління Державної пенітенціарної служби України у Волинській області відбувся XXV фестиваль самодіяльної художньої творчості засуджених "Червона калина" за тематикою: "Ми славимо нашу Вітчизну єдину, співучу колиску – Святу Україну".

Цей мистецький захід став уже традиційним і проводиться щоліта. Мета фестивалю – виховання засуджених неповнолітніх в дусі національних традицій, поваги до історії свого народу та рідної мови.

Цьогорічне свято зібрало багато глядачів. Серед них – виконуючий обов'язки начальника управління ДПтС України у Волинській області полковник внутрішньої служби Андрій Скіць, заступник начальника управління підполковник внутрішньої служби Юрій Безушкевич, співробітники установи, рідні та близькі вихованців, представники релігійних та громадських організацій.

Під час концерту звучали пісні та вірші про Україну, дивували гостей танцями самодіяльні ансамблі, захоплювали майстерністю театралізовані постановки.

У рамках проведення заходу хлопці отримали паспорти громадянина України (ID-картки), а два вихованці – довідки про звільнення.

Наприкінці культурно-мистецького дійства до його учасників звернувся начальник Ковельської виховної колонії Іван Абрамчук, який привітав усіх з святом та подякував юнакам за хороше виконання номерів. Зауважив, що для потреб клубу установи від міської влади отримали в подарунок мікрофон, від колоній області – спортивний інвентар, релігійної місії "Благовістя" – набори санітарно-гігієнічного призначення, від профспілки департаменту пенітенціарної служби України – електроплиту.

Для усіх вихованців за сприяння відділу молоді, фізичної культури та спорту виконавчого комітету Ковельської міської ради, благодійного фонду "Реабілітація" було організовано "солодкий” стіл.

Кожного року фестиваль "Червона калина" дарує своїм гостям все більше і більше хороших емоцій та вражень. Для неповнолітніх засуджених – це шанс проявити себе з найкращої сторони, розвиватися і не зупинятися на досягнутому.

Служба у справах дітей, Ковельський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Служба у справах дітей, Ковельський міський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 756

Повідомлення в номер / А у нас – родинне свято

11.08.2016

А у нас – родинне свято

Кожне село у нашій Україні – це велика родина. Тут знають одне одного: рідні, двоюрідні, троюрідні брати і сестри, куми, свати, друзі, колеги, сусіди, без яких не можна обійтись в радості і в горі. Тож цей День села в Облапах був особливий.

Ще до урочистостей частина залу була прикрашена розмаїттям вишитих рушників, картин, домотканих килимів й інших видів мистецтва рукодільниць. А в центрі – портрет Тараса Шевченка, над яким "постарались" учні місцевої школи. Окремий столик був заповнений письмовими і друкованими матеріалами про рідне село. Тут відображена його історія.

Після позивних "Волинь моя" і щебету соловейка, який, ніби пташат, скликав усіх в Облапський будинок культури, розпочалося велике дійство. Сільський голова Любов Демчук привітала земляків зі святом і оголосила про його початок.

Ведучі Оксана Олексюк і Людмила Клинова запросили на сцену після вступних слів Романа Ліщука, який виконав пісню "Родина", що вже стала традиційною на таких урочистостях, бо нагадує всім про символічні образи глибокого коріння і високого гілля від батька й до сина. Адже кожен має свою малу батьківщину і поспішає до неї із близьких й далеких доріг, щоб провідати батьків, вклонитися святим могилам.

Зал був переповнений. Куди не глянь – скрізь вишиванки, в них ніби дух народу воскресає. Веселі, радісні, щасливі обличчя у всіх гостей, а в артистів – особливо, бо вони ще й хвилювались, готуючись дарувати людям святковий настрій.

Треба сказати, що аматори сцени постаралися на славу: аплодисменти в залі не вщухали ні на мить. Особливо полонили всіх Роман Міщанчук з донькою Анастасією. Він – вроджений музикант, який супроводжував концерт, а вона - вже "зіронька" і світить на весь район, бо перемагала на конкурсах і фестивалях. Коли заспівали пісню "Балада про мальви", то плакала не тільки мати загиблого в АТО Романа Данилевича Людмила Леонтіївна, а й усі матері. Незабутні враження справили пісні у їх виконанні: "Алича", "Мама і тато", "Моя сорочка-вишиванка" та ін.

Як приємно, що в селах теж народжуються і розквітають таланти. Ось випускниця місцевої школи Оксана Колядко написала вірш "Моє село", а Ольга Килиба його зворушливо прочитала. Прозвучала і пісня про Облапи в її виконанні і Олі Карпук. Цей дует сподобався всім до глибини душі, їх приємно було ще й ще раз чути. Мабуть, Оля у бабусі Галі навчилась співати, яка є учасником вокальної групи.

Між номерами концерту ведучі не забували і про гостей. В першу чергу пошанували хлібом-сіллю на вишитих рушниках директора СТзОВ "Облапське" Леоніда Самчука, представника благодійного фонду Степана Івахіва "Патріоти Волині" Павла Самолюка. Був на святі і можливий голова майбутньої територіальної громади, а нині Дубівський сільський голова Павло Безека. Ведучі згадали про велику допомогу у нещодавно проведеному капітальному ремонті будинку культури, якого тепер не впізнати в порівнянні з тим, що був раніше.

А Павло Самолюк і цього разу прибув не з порожніми руками. Зачитав вітання від С. Івахіва і вручив подарунки з Любов'ю Демчук іменинникам, найстарішому і наймолодшому жителям Облап. Леонід Самчук поздоровив усіх із святом і подарував молоді на дискотеку світомузику.

Продовжили свято хористи церкви Симеона Стовпника на чолі із священиком отцем Любомиром і регентом Людмилою Борисюк. До речі, храми в Облапах – це 2 красуні-будівлі, які нагадують, що ми християни і що Божий Закон для нас один, бо через храм ідемо до Бога і очищаємо свої серця.

А ведучі Оксана та Людмила тим часом нагадували про сумну історію села в минулому, коли ворожий чобіт топтав його красу. Тож вогняними дорогами війни пішли односельчани захищати рідний край. Багатьох не дочекалися рідні додому. Ще й сьогодні, на жаль, боротьба продовжується і гинуть люди. Серед них – і односельчани Роман Данилевич та Ігор Киреєв. Сумно і тяжко тривала хвилина мовчання. До Братської могили і пам'ятного знака "Борцям за волю України" учні поклали квіти.

На святі вшанували сім'ї загиблих "афганців", ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, воїнів, які і зараз із зброєю в руках захищають кордони України, аби ми мали можливість святкувати, і тих, хто нині в Збройних Силах України несе службу. І знову – подарунки всім учасникам АТО, сім'ям тих, хто зараз там, на посту, мамі Романа Данилевича. Нікого не забули згадати в цей день. На їх адресу звучала пісня про рідне село. Скільки ж їх прозвучало в цей день! Вокальна група будинку культури, яка неодноразово одержувала на районних фестивалях призові місця під керівництвом незмінного керівника Ніни Божук, старалася на совість.

Звичайно, головну роль в концерті виконувала саме Ніна Петрівна, яка через рік нажне копу літ. Все своє свідоме життя вона дарує талант односельчанам. Спочатку сама виспівувала на сцені, а згодом відшукала стільки талантів, що стали, як і вона, гордістю Облап. Співає і в церковному хорі. Про таких кажуть, що з піснею народились і йдуть з нею по життю. Це ж саме можна сказати про учасницю цього хору Ніну Олексюк, якій уже 76 років. Вона без пісні жити не може, хоч і потерпала за неї в свій час.

На свято завітали також місцеві "кумасі" Алла Супрунюк і Наталія Собко. Взагалі, драмгуртківці постаралися на славу. Дійсно, люди відчули, що у них свято. І "дві бабці" на День села прийшли, і "кум з кумою" зустрілись несподівано за плетеною огорожею серед соняшників, що "цвіли" на сцені. Розсмішили і розвеселили всіх, а найповажніших гостей навіть спонукали до танцю, в чому вони й не відмовили.

Згадали на святі старожилів: Євдокію Шум (93 р.), Юстинію Дмитрук (92 р.), Євдокію Миронюк (91 р.), Ганну Калівошко і Федора Поліщука (по 90 літ). Їм адресували ліричні рядочки, щоб не боліли натруджені руки і шанували діти й онуки, побажали до 100 літ прожити. За станом здоров'я не були присутні, але їх привітали оплесками. Бо праця ветеранів – джерело мудрості, що передалося нащадкам.

Пошанували і тих, хто в парі прожив 50 років. Це – Марія та Юхим Тарасюки, Євдокія і Павло Миронюки, Олександра й Анатолій Шуми, Панас та Ганна Борисюки, Лариса й Федір Галійчуки, Олена та Юхим Хвищуки та Олександр і Ніна Герасимчуки. Для них прозвучала пісня "Мама і тато", а для молодят Наталії і Романа Дорошуків – "Перепілочка".

Пораділи всією родиною за новонароджену Анічку Герасимчук. Слова вдячності висловили на святі і багатодітним матерям (по 4 діток в їх сім'ях). Це – Тетяна Горова, Аліна Миронюк, Світлана Ляхович, Ірина Балецька, Ганна Микитюк та Оксана Килиба. Ще раз пошанували іменинників цього дня, але вже піснею – Лідію Клинову, Людмилу Олексюк і Сергія Півня.

І про дітей не забули. Вони ж – продовження батьків. Переймають трудову естафету, дбають про те, щоб розквітало село. А його й справді не впізнати.

Я вдячна облапцям за запрошення на свято. До берега дитинства і дітям моїм захотілось прибути. То ми проїхали через усе село і не впізнавали майже нічиєї домівки. А моя ж сім'я 20 років була “облапською” (правда, в минулому столітті), і я знала всіх людей з хати в хату, а тепер добудувались, перебудувались, стіни обновили, на місці старих будинків цілі котеджі звели. Це буквально за років 6, бо на попередньому Дні села ще не було таких обнов.

Відвідали і школу, сподобались різнобарвні квітники, постояли в жалобі біля Дошки меморіальної, що на фронтоні на честь Романа Данилевича. Школа була зачинена, бо ж неділя. Але за нею відчули "крик" старого саду, якому більше 50 років і який потребує заміни на новий. Раді за чудовий спортзал, де гартують юні здоров'я.

Доля розкидала по світах багатьох односельчан. Найдалі, мабуть, живе Ганя Бабарика – аж у Магадані. А Іра Поліщук хоч і не була присутня на святі, бо живе в Шепетівці Хмельницької області, проте чула окремі номери концерту, які їй "транслювала" мобілкою подруга ще з першого класу Алла Остапчук.

Тож хай з року в рік багатшають і красивішають Облапи, а жителям доля дарує міцне здоров'я, щастя і любов!

А ось на сцені – всі учасники святкового концерту. Софійка Клинова завершує його піснею "То моя земля".

Любов Демчук подякувала їм, спонсорам за допомогу в організації свята, і запросила всіх посмакувати рибною юшкою, яку приготували завзяті рибалки, і кулішем.

Після перерви ще довго розважались молоді облапці на дискотеці.

Свято залишиться незабутнім життєвим промінчиком у серцях тих, хто на ньому був присутнім.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час святкування Дня села в Облапах.

Фото з архіву

будинку культури.

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1050

Повідомлення в номер / Святкували всім селом

11.08.2016

Святкували всім селом

Моя маленька батьківщина – мальовниче село Велицьк – багате на щедрі врожаї, працьовитих людей, гарні традиції і звичаї, співучі голоси.

Ще не згасли враження після святкування Дня села, яке проводилось в 15-й раз, як 24 липня люди прийшли до сільського будинку культури на Свято вареників, започатковане вперше за підтримки сільського голови Віктора Ковальчука та сільського депутата Михайла Киденька.

Відроджуючи народні звичаї та традиції, вшановували селяни у цей день хліб. До свята долучились жителі сусідніх сіл громади – Підліс та Кухарів, які також взяли участь у командних змаганнях конкурсу "Хай смачний вареник всіх єднає нині".

На святі сердечні слова вітання лунали від сільського депутата Михайла Киденька, який був почесним головою журі даного заходу, а також постійно підтримує місцевих працівників культури.

Люди на свято завітали у вишиванках, а скільки вражень та позитивних емоцій отримали всі присутні від святкової програми!

Спасибі усім, хто прийшов

на свято,

Хто любить пісні, жарти,

а ще – танцювати.

Хай линуть пісні, квітне

рідне слово.

За українським звичаєм

кличемо до столу!

Смачні пироги, запашні,

рум'яні,

Вареники добрі у сметані.

До столу у нас є всього на

святі,

І гостей хороших вмієм

пригощати!

Надовго у Велицьку запам'ятається це веселе і смачне свято, яке, сподіваємося, стане традиційним для нашої громади.

Лариса Дембіцька,

директор Велицького будинку культури.

Моя маленька батьківщина – мальовниче село Велицьк – багате на щедрі врожаї, працьовитих людей, гарні традиції і звичаї, співучі голоси. Ще не згасли враження після святкування Дня села, яке проводилось в 15-й раз, як 24 липня люди прийшли до сільського будинку культури на Свято вареників, започатковане вперше за підтримки сільського голови Віктора Ковальчука та сільського депутата Михайла Киденька.

Лариса Дембіцька.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 657