07.04.2016

DSC_1092Ювілейна весна Володимира Шевчука

Коли роки минають, течуть, як бистрі води, і срібним інеєм вкриваються скроні,  – тоді озираєшся назад і аналізуєш прожите життя. Воно буває складним, як у кожної людини. То чорним хрестиком стелиться на полотні долі, то – червоним. 
Здається, ще зовсім недавно Володимир Пахомович Шевчук чарував своєю грою на баяні усіх дівчат, які збиралися в клубі. Та коли ж це було? Вже 75-та весна стукає у двері ювіляра.
Народився В. П. Шевчук у Володимирі-Волинському районі, в с. Микуличах, в сім'ї колгоспників. Дитинство пройшло за коровами. Бувало, пожене хлопець пасти корову, а вона втече на людські городи, з'їсть  буряки чи картоплю. Ох, тоді вже було плачу, бо перепадало від батька "на горіхи".
Коли Володі виповнилось 10 років – сім'я переїхала в смт Люблинець. Хлопець не дуже хотів переїжджати, але батько пообіцяв, що купить гармошку, на якій так кортіло грати Володі. І слова дотримав. Батько радів за хлопця, який самотужки ще у 5 класі навчився грати. Знав і вірив, що з нього вийде хороший музикант. Не раз казав: "Заграй-но мені, сину…". І той грав, захоплюючи батьків грою на гармошці.
Школи у той час у Люблинці не було, то ж хлопець ходив у с. Довгоноси, де була семирічка. Вчився добре. На літніх канікулах разом з такими учнями, як сам, кіньми возив сіно, солому у колгоспі. Закінчивши навчання, Володимир Шевчук вирішив поступити у нововолинську гірничо-шахтарську школу.  Але йому на той час не вистачало два місяці до 18 років, щоб отримати дозвіл спускатися в шахту.
Та юнак не розчарувався – подав документи на будівельну спеціальність в тому ж місті. Навчання закінчив успішно. Так, як він добре вчився, то його на два тижні раніше забрали на роботу в будуправління, де він працював рік.
А в рідному Люблинці  чекала на свого коханого  Марічка, яку хлопець любив ще зі школи. Вона на той час вчилася у Ківерцях на бібліотекаря. Щонеділі Володя полонив дівчат грою на гармошці. Молодий музикант не звертав уваги ні на кого, лише на одну-єдину, яка давно запала йому в серце. 
В клубі танці, жарти – молодь веселиться. І серед них – Марійка, любов і кохання Володі. Та хлопець не міг запросити дівчину до танцю, бо хто ж буде грати? Боячись втратити Марію, запропонував їй вийти заміж за нього. Дівчина одразу дала згоду. 
В жовтні 1959 року молодята одружились. Обом тоді було по 18 років. Весілля було маленьке – 20 чоловік. Найближчі родичі зійшлись. Подружжя з перепійними грішми поїхало в Брест за покупками. Чоловік дружині купив пальто за 70 рублів (на старі гроші), а собі баян за 120 руб. Цей баян іще й досі стоїть у куточку, нагадуючи господарю про його молодість.
Невістку привів син у батьківський дім, де її прийняли, як рідну дочку. Марійка пішла працювати в їдальню, а Володимир – на будівництво траси "Київ-Варшава". Згодом народилися сини: Сашко і Вадим. Глава сім'ї потім перейшов працювати на залізницю рядовим стрілочником. 
В 1965 році станція Люблинець стала централізованою – першою на Волині. Отож, Володимира  Шевчука посилають здати екстерном екзамени на чергового по станції. Згодом він зайняв пропоновану посаду. Працював на Рівненщині, в Озерянах і Здолбунові. Потім перевели на Волинь: Турійськ, Овадно і Люблинець, де Володимир Пахомович працював аж до виходу на пенсію. 
У 1970 році Шевчуки почали будувати хату, а через 6 років справили новосілля. 
Де б не був господар – на нього завжди чекали дружина і діти. Жили в мирі та злагоді. Він ледарювати не любить. Ось уже 50 років, як займається бджільництвом. Годинами може розповідати про комах-трудівниць. Власноруч виготовляв вулики. Любить квіти, тож завжди садить їх біля хати. 
Володимир Пахомович веде здоровий спосіб життя: моржує, постійно відвідує сауну, лікується в санаторіях. Бував в Одесі, Моршині, Трускавці, Берегові, Закарпатті. 
Скрізь і всюди про нього відгукуються добрим словом. Його обирали депутатом селищної ради, членом виконкому і головою правопорядку. Вийшовши на пенсію, чоловік рук не склав – пішов між люди: працював старшим охоронником автомашин. Має 2 онуки і 3 правнуки. Замолоду майже в кожній хаті був за кума, бо була подвійна вигода: хрещений батько є і безплатні музики на хрестинах.
…Життя проходить. Вносить свої корективи. П'ять років тому Володимир Пахомович овдовів. 51 рік прожив з дружиною в парі. А тепер – сам. Старший син Олександр, що живе в Люблинці,  часто навідується до батька.
Вчора, 6 квітня, герою нашої розповіді виповнилося 75 років. Він дякує Богу за кожен прожитий день. Хай же ця ювілейна весна буде для Вас сонячною та мирною. Многая Вам літа, Володимире Пахомовичу!
Галина ОЛІФЕРЧУК, 
смт Люблинець.
НА ЗНІМКАХ:  Володимир ШЕВЧУК в різні періоди свого життя.
Фото із 
сімейного архіву.  

Коли роки минають, течуть, як бистрі води, і срібним інеєм вкриваються скроні,  – тоді озираєшся назад і аналізуєш прожите життя. Воно буває складним, як у кожної людини. То чорним хрестиком стелиться на полотні долі, то – червоним. 

Галина ОЛІФЕРЧУК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 933
Читати далі
07.04.2016

9mhgXhuDk3c (1)В Дарівці освячено каплицю

27 березня ц. р. архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир звершив чин освячення каплиці на честь святителя Миколая Мир Лікійського Чудотворця в с. Дарівці Ковельського району.
Перед освяченням архіпастиря з гарними словами та запашним короваєм зустріли найменші прихожани – діти. 
Після освячення каплиці було звершено Божественну літургію. Архіпастирю  співслужили благочинні о. Василій Сергійчук, ієромонах Ніфонт Омельчук, а також настоятель парафії о. Ігор Цуприк.
На свято прибули голова райдержадміністрації Віктор Козак, голова Голобської об'єднаної територіальної громади Сергій Гарбарук, а також представник фонду Степана Івахіва "Патріоти Волині" Павло Самолюк, який подарував громаді чашу для освячення води.
У день відкриття святиня була переповнена, чимало людей причастилися Тіла і Крові Христової.
Наприкінці Богослужіння архієпископ Володимир привітав усіх з величним святом – народженням нового Дому Божого.
За усердні труди перед святою Апостольською церквою фундатор цього храму Віктор Козак був удостоєний ордена святого великомученика Георгія Побідоносця. 
На завершення настоятель храму о. Ігор подякував владиці Володимиру, благочинним, прихожанам і гостям за спільну молитву. Окрему подяку висловлено хорам, які неперевершено співали, а також всім тим, хто доклав зусиль до зведення каплиці в Дарівці. 
Любов ЦУПРИК.
НА ЗНІМКАХ: під час освячення каплиці в Дарівці.
Фото з архіву автора. 

27 березня ц. р. архієпископ Володимир-Волинський і Ковельський Володимир звершив чин освячення каплиці на честь святителя Миколая Мир Лікійського Чудотворця в с. Дарівці Ковельського району. Перед освяченням архіпастиря з гарними словами та запашним короваєм зустріли найменші прихожани – діти. 

Любов ЦУПРИК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 865
Читати далі
07.04.2016

vk_5У виховній колонії – свято

Що не кажіть, а ювілей Ковельської виховної колонії, – подія знакова. Це не просто свято, а привід оглянутися на пройдений шлях, оцінити зроблене, виявити помилки і скласти план дій на майбутнє.
…Зібрались у той день ветерани служби. Прибули гості з Києва, Луцька, Маневич. Ігор Андрушко – начальник управління ДПтС   України, признається, що, приїхавши зі столиці, насамперед, оглянув територію, виробництво, ознайомився із результатами виховного процесу й залишився задоволеним. Заклад не стоїть на місці, а весь час розвивається.
Віхи історії
Якщо вийти за історичні рамки нашої розповіді про виховну колонію, то маємо згадати таке: Ковельська в'язниця бере початок із ХІХ століття в російській імперії, яку називали не інакше, як "тюрма народів". Своєю жорстокістю відома ковельська в'язниця за часів панської Польщі. Від тих режимів естафету перейняла комуно-“совєтська” імперія, яка "увінчала" себе розстрілом невинних українців-патріотів у червні 1941 року.
Повоєнний період існування виховної колонії розпочався у 1944 р. Якийсь час тут перебували в ув'язненні жінки. І лише 27 березня 1966 року в'язниця була реорганізована у трудову колонію для неповнолітніх.
Загляньмо в скарбницю здобутків новітнього виховного закладу. Із самого початку існування відкривається загальноосвітня середня школа. Розбудовується виробнича база. Перша продукція – це гідропульти, верстати, металеві лещата.
У  1972 році вже діє профтехучилище, яке готує із числа засуджених токарів, слюсарів, газозварювальників та будівельників.
Вводяться в експлуатацію нові  приміщення школи, механічні майстерні. Згодом – гуртожиток для засуджених, клуб на 456 місць, їдальня, адмінбудинок, банно-пральний комбінат і т. д., і т. п. Не забули керівники закладу і про оздоровлення працівників, а тому побудували базу відпочинку на озері Світязь.
Серед тих, хто був біля "керма" і вписав славну сторінку в історію виховної установи, пам'ятають Володимира Сахарука, Івана  Кириченка, Юрія Беца, Миколу Кузьмича, Олександра Філаретова, Олександра Герасимчука. Сьогодні колектив закладу очолює Іван Абрамчук.
Сказане вище – це тільки надводна частина "айсберга". Життя закладу – це  цікаві, захоплюючі і повчальні історії. Тільки один факт. При розширенні території в'язниці (ще до 1966 року) планування території проводив генерал Єременко із Києва. При цьому під розширену територію потрапила садиба пана Беца, внук якого Юрій Бец з 1975 по 1993 рік очолював виховну колонію. Такі несподівані повороти долі.
Ритми урочистого свята
Змістовно, професійно, із ліричними замальовками провели свято ведучі Світлана Романчук та Леонід Никитюк.
Як і годиться, перше вітальне слово – господарю закладу Івану Абрамчуку.
– Радий бачити колег, які творили історію і протоптували стежину для нас, передавали добрі традиції. Дякую всім, хто серце і душу вклав в установу! – сказав начальник виховної колонії. Він вручив грамоти та подяки присутнім гостям-ветеранам.
Почесні нагороди за сумлінне виконання службових обов'язків працівникам закладу вручив і очільник служби з Києва Ігор Андрушко. Він зазначив, що, вітаючи один одного з святом, працівники й ветерани підкреслюють, що вони живуть установою, переживають і хвилюються за те, що тут  діється. Чутки про реформи і тотальне скорочення працівників перебільшені, тому потрібно працювати, поліпшувати роботу і готуватися, як з усмішкою сказав пан Ігор, до 100-літнього ювілею.
Не менш переживає за колектив і вихованців Олександр Герасимчук, начальник управління ДПтСУ у Волинській області. Адже тут – його частиночка душі і серця. Він знає майже всіх, а тому найперше щиросердечна подяка – сивочолим ветеранам, вчителям, офіцерам, інспекторам, всім тим, хто і сьогодні на посту.
Він також вручив нагороди кращим і мікрохвильову піч для колонії.
Виховний заклад не відгороджений від загальноміського життя високими стінами. Про тісну співпрацю колективу з владою та органами правопорядку говорили Михайло Гетьман – перший заступник міського голови, Іван Тусь – начальник Ковельського відділу поліції, Ірина Смоляр – начальник кримінально-виконавчої інспекції, Жанна Вельма – начальник служби у справах дітей міськвиконкому.
У вінок урочистих вітань гарно впліталися музика, пісня і танці. Лунали оплески "Біс!", "Браво!".
Своє артистичне мистецтво подарували народне аматорське вокальне тріо "Лелія" із с. Дубового (кер. О. Бондарук); ансамбль народної пісні "Поліський дивоцвіт" (кер. О. Корнелюк); студія сучасного танцю "Пірует" (кер. М. Приц); студія вокального співу "Зорепад" (кер. Р. Шацька); хореографічна студія "Реверанс" (кер. І. Мизовець); дует у складі Наталії Никитюк та Вадима Влащука (Люблинець), дует Анастасії Смаль та Вікторії Тітчук, солісти Віктор Мороз, Світлана Романчук та інші.
А там, за стінами будинку культури колонії, своєю чергою йшло буденне життя-буття вихованців. Нині вони – далеко від родини і батьків. Забруднені колишніми злочинами і правопорушеннями, вони проходять виховне чистилище і чекають на звільнення. Біля них – "воїни" спасіння, які чистять той старий бруд.
Щасти Вам, хлопці! Сил, енергії та віри – Вам, "воїни", спасіння душ!
Анатолій СЕМЕНЮК.

Що не кажіть, а ювілей Ковельської виховної колонії, – подія знакова. Це не просто свято, а привід оглянутися на пройдений шлях, оцінити зроблене, виявити помилки і скласти план дій на майбутнє.

Анатолій СЕМЕНЮК.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 896
Читати далі
07.04.2016

DSCN3469Поліський  краю  дорогий

Музей – це минувшина, це історія, це душа, це серце наших предків, а для нас – величний храм, куди ми повинні входити з побожністю, а виходити з найглибшим побажанням і гарячою любов'ю до всього того, чим жили наші батьки, діди і прадіди, і повинні нести з собою як заповіт, і чому повинні учитися і ми, і покоління наших нащадків, поки стоїть земля і світить сонце.
"Обереги мудрості і любові", – під такою назвою в  ЗОШ І-ІІ ст. с. Озерного відбулося урочисте свято з нагоди ювілейної події – 25-річчя з дня заснування Озерненського народознавчого музею "Берегиня".
Однак захід "вийшов" далеко за межі окресленої теми і став, по суті, своєрідним гімном мальовничому українському селу, його працьовитим людям.
Свято розпочалося з урочистої лінійки і  виконання Державного гімну, а також молитви  "Отче наш...", вручення ювілейного короваю почесній гості –  М. Сільчук, матері 8 дітей та бабусі 14 онуків.
Перше вітальне слово виголосила   берегиня шкільної родини, директор школи  В. Г. Кондратюк, яка була ініціатором створення світлиці і зробила перший запис у візитаційній книзі про важливу подію 25-літньої давнини, яка відбулася в перший день весни 1991 року.  
Також Валентина Григорівна зачитала вітальний адрес від народного депутата С. Івахіва та вручила завідувачці музею цінний подарунок – книгу вибраних творів Лесі Українки "Волинський скарб". 
Приєдналися до привітань депутат районної ради В. Олексюк – меценат, який неодноразово допомагав нашій школі, голова фермерського господарства "Край" В. Лук'янчук, сільський голова с. Поворська С. Семенюк. Запрошена поетеса, вчитель зарубіжної літератури та основ християнської етики ЗОШ І-ІІІ ст. смт Люблинця  Олена Прадійчук  зачитала власний вірш "Україні", який вразив усіх глибиною змісту і почуттів,  на згадку подарувала свої поетичні твори.
l
Ведуча дійства  Т. Романюк  запросила гостей та учнів школи до віртуальної екскурсії – літопису "Берегині", який було розпочато 1 березня 1991 року. Умови національного відродження, будівництво незалежної України, демократизація виховної діяльності школи поставили перед колективом ЗОШ І-ІІ ст. с. Озерного завдання – відкрити музей народознавчого напрямку. 
Тому з метою виховання національної свідомості учнів і розширення їх знань про традиційний родинний уклад українців, громаду і громадське життя, звичаї, вірування, житло, харчування, одяг, знаряддя виробництва, промисла і ремесла, народне мистецтво відповідно до  наказу директора школи на базі ЗОШ І-ІІ ст. с. Озерного було створено музей "Берегиня". Названо його на честь слов'янської богині Берегині, до якої молилися наші пращури, благаючи вберегти від небезпеки їхнє родинне вогнище, їхній рід.
Присутні переглянули світлини про діяльність музею, адже   до цієї важливої справи залучалися не тільки учні, а й педагогічний колектив, батьківський комітет, громада села. Словами вдячності варто згадати: вчителя історії Ю. Ф. Книша (нині покійного), який у свій час розпочав досліджувати історію села, інвентаризував експонати;   творчу і талановиту працівницю, колишнього   організатора дитячого колективу В. Бондарчук, яка допомагала естетично оформляти не лише експозиції в "Берегині", а й стіни коридорів школи, а також заступника ЗОШ І-ІІІ ст. с. Поворська О. Левчук за активну співпрацю в музейній роботі. 
Неоціненний внесок зробила жителька села Євдокія Бондарчук, подарувавши музею ткацький верстат, а Марія Сільчук однією із перших подарувала вишитий портрет Кобзаря та багато картин. 
Вже 25 років постійно ведеться пошуково-збиральна робота старовинних речей, предметів хатнього вжитку. 
Напередодні ювілею у школі було проведено цикл народознавчих заходів,  оголошено акцію "Збагатімо "Берегиню", де майже всі учні взяли участь. Активно відгукнулися на пропозицію ради музею вчителі та працівники закладу.  Музей поповнився старовинними рушниками, картинами, плетеним кухром, личаками, зразками національного одягу, предметами побуту, відреставрованою піччю, дерев'яним міні-возом, літописами родоводів та буклетами старовинних пісень. А випускниця школи, талановитий художник-дизайнер, Тетяна Кондратюк, оформлюючи ювілейні експозиції, змогла передати високий мистецький та естетичний смак українського народу.
Відтепер в музеї "Берегиня" налічується понад 300 експонатів основного фонду. За період діяльності музею з його експозиціями познайомилися понад 700 відвідувачів, серед них –  відома актриса Галина Кажан, гості зі Швеції, представники влади, випускники різних поколінь, учні сусідніх шкіл та інші. На базі музею проводяться семінари, конкурси.
Гості, вчителі Підрізького округу та односельчани мали змогу переглянути відеосюжет ТЦ "Ковель" про роботу музею і про участь  школи у районному конкурсі "Нашому роду – нема переводу", де учень  П. Збешко, досліджуючи свій родовід, виборов одне із призових місць.

Музей – це минувшина, це історія, це душа, це серце наших предків, а для нас – величний храм, куди ми повинні входити з побожністю, а виходити з найглибшим побажанням і гарячою любов'ю до всього того, чим жили наші батьки, діди і прадіди, і повинні нести з собою як заповіт, і чому повинні учитися і ми, і покоління наших нащадків, поки стоїть земля і світить сонце.

Тетяна РОМАНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1634
Читати далі
07.04.2016

DSC_538210 років служіння — це лише мить

Кожен християнин бачить у священику, перш за все, особу духовну. А це значить, що його дії, поведінка, слово мають бути виважені, досконалі, а інтелект — високого рівня.
Є священнослужителі, особливо ченці, які відгороджуються від життя земного, ніби одягнувшись у скляний футляр, стають недоступними до пересічних людей, поринувши в аскетичне, молитовне, жертовне служіння Всевишньому.
На мою суб'єктивну думку, священик — це ланка животворного ланцюга між Ісусом Христом і вірними.
Саме таким місіонером є о. Михайло Іваняк, настоятель церкви Миколая Чарнецького (на знімках).
На високу духовну посаду він був призначений 22 лютого 2015 року. З’явився на парафію, мов свіжий весняний вітер. Освятив церковну громаду своєю довірливою усмішкою, змістовною і мудрою проповіддю. На парафії запровадив окрему Службу Божу для дітей на 11-ту годину. Слід відзначити, що отець Михайло не просто любить дітей, а леліє їх, як Божих квіточок. 
Тут не тільки уроки на релігійні теми, але й екскурсії до знакових святинь Західної України, хресні ходи, вертепи. Велику увагу о. Михайло приділяє спортивним іграм та культурно-мистецьким заходам.
Ось урок в мініатюрі для спортсменів. «Баскетбол — це ріст, швидкість, кмітливість. Я вже не маю швидкості, і ріст мій замалий, зате у мене є кмітливість. Ось, дивіться, — і він 10 разів влучно потрапляє м'ячем в кільце. — Тому тренуйтесь, досягайте кмітливості, вдосконалюйтеся і, головне, вірте у свої сили. Віра і довіра до Бога допоможуть вам подолати всі перешкоди». Ось така спортивно-духовна наука закладається у свідомість.
Отець  Михайло невтомний. Він формує дитячу футбольну команду, везе її до Львова на регіональні змагання. Діти з Ковеля грають на рівних і перемагають. Ось так закріплюється віра у свої сили.
Юні християни люблять свого наставника. Послухайте: «Мамо, я на танці (дискотеку) сьогодні не іду, бо нас запрошує отець Михайло. Він — наш друг». Діти переконують: дружелюбний, вмілий організатор, добрий і взагалі — класний.
Імпонує його пошук доступних методів і форм навернення до Бога. Він виписує духовні заповіді на основі жертовного життя блаженнішого Миколая Чарнецького «10 кроків до святості». Вони корисні, повчальні і мудрі:
1.  Бог є Творцем твого життя — довіряй!
2.  Не бійся розпочинати щось нове.
3.  Вмій послужити, подай руку.
4.  Йди за Христом, допоможи там, де Його потребують.
5.  У теплоті любові топиться лід гніву.
6.  Сповідайся часто.
7.  У молитві від-кривай небо.
8.  Бог дав тобі все для щастя.
9.  Відкривай очі на диво.
10.     Все у руках Божих — відкривай долоні.
У нього талант проповідника. Він у найсерйознішу проповідь вміло вплітає притчі, усмішки, які легко сприймаються і, головне, підіймають настрій вірних. Хіба це не щастя — відчувати радість у храмі біля живого Христа?
За відносно короткий час парафіяни його полюбили і довірились своєму духовному наставнику. Від них чуєш: справедливий, порядний, людяний, вміє підняти настрій і т. д., і т.  п.
А ось його філософські думки для наших роздумів: «Хрест Господній — довготерпеливий. Хрест — лагідний. Хрест — не заздрить. Хрест не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою, вірить і надіється. Хрест — це любов Христа, візьми і неси його».
Ось такий він — земний і духовний ігумен монастиря Миколая Чарнецького. Родом о. Михайло Іваняк з с. Стримба Надвірнянського р-ну, що на Івано-Франківщині. 1998 року вступив до монастиря Редемптористів.
Священство о. Михайло отримав на велике свято Благовіщення — 7 квітня 2006 року з рук митрополита Ігоря Возняка у м. Львові. Того ж року скерований на служіння до монастиря в м. Кам'янці-Подільському.
З 2008 по 2015 р. виконував обов'язки префекта студентів Львівської Провінції Чину Найсвятішого Ізбавителя.
Сьогодні, у перший священицький ювілей о. Михайло — на духовних науках в Америці. Це ще один позитив біографії.
10 років служіння — це лише мить. Хрест важкий, шлях довгий!
З Ісусом у серці — многая літа Вам, отче Михайле!
З любов'ю і повагою — 
Анатолій Семенюк і парафіяни 
храму Миколая Чарнецького.

Кожен християнин бачить у священику, перш за все, особу духовну. А це значить, що його дії, поведінка, слово мають бути виважені, досконалі, а інтелект — високого рівня. Є священнослужителі, особливо ченці, які відгороджуються від життя земного, ніби одягнувшись у скляний футляр, стають недоступними до пересічних людей, поринувши в аскетичне, молитовне, жертовне служіння Всевишньому.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1426
Читати далі
07.04.2016
У перших числах квітня виповнюється 95 років від дня народження Олексія Пилиповича Петренка (на знімку вгорі праворуч) — людини-легенди, великого Учителя, багаторічного директора «третьої» школи. З його ім'ям пов'язані значимі події у житті закладу. Його понині пам'ятають, згадують, шанують покоління вдячних випускників. Життя Олексія Пилиповича — яскравий приклад служіння улюбленій справі.
Олексій Пилипович народився 8 квітня 1921 року на Полтавщині. Після закінчення семирічної школи в Грицунівці продовжив навчання у Рамаданівській залізничній середній школі. 1939 року вступив до інституту, однак восени цього ж року був мобілізований до лав армії. У перші дні війни опинився на передовій. 
Воював у складі танкової дивізії 5-ї Армії, що дислокувалася у Володимирі-Волинському. Був учасником Курської битви, Чернігівсько-Прип'ятської наступальної операції, визволення Лівобережної України, Східної Прусії, Праги. Обпаленими вогнем фронтовими дорогами дійшов до Берліна. 
Спочатку служив баштовим стрільцем, згодом — заступником командира 5-го гвардійського мотоциклетного батальйону. Закінчив війну на посаді начальника відділу штабу корпусу. Нагороджений орденами “Червоної Зірки”, “Вітчизняної війни” II ступеня, медалями «За оборону Сталінграда», «За оборону Києва», «За звільнення Праги», іншими відзнаками.
1950 року по закінченню Ніжинського педагогічного інституту імені Миколи Гоголя Олексій Пилипович був скерований на роботу у СШ №3 м. Ковеля. 1951 року його призначили директором цієї ж школи.
Школа, очолювана Петренком О. П., стала успішним навчальним закладом. Її учні були постійними переможцями обласних та республіканських предметних олімпіад, фестивалів учнівської творчості, виставок юних умільців, спартакіад. Велику увагу Олексій Пилипович приділяв зміцненню матеріально-технічної бази закладу. Усе робилося для того, щоб діти не лише навчалися у затишних класах, але й мали можливість протягом періоду навчання в школі здобути професію. 
У всіх напрямках діяльності закладу директор школи виявляв ініціативу, творчий підхід, і цим самим гуртував педагогічний колектив, залучав до співпраці. Постійно самоудосконалювався як фахівець. Брав активну участь у громадському житті міста, області. 1952 року був обраний депутатом Ковельської міської ради.
За роки його керівництва школа набула авторитету в області, в Україні. Мала статус опорного закладу Міністерства освіти УРСР. Відповідно була відзначена праця Петренка О. П. — 1957 року за зразкову роботу він був нагороджений значком «Відмінник народної освіти». У 1964 році наказом Міністра освіти УРСР №211 був призначений громадським інспектором управління шкіл Міністерства освіти УРСР. 1974 року нагороджений медаллю А. С. Макаренка. У 1977 році Олексію Пилиповичу присвоєно звання Заслуженого вчителя УРСР. 1982 року призначено персональну пенсію республіканського значення. У 1992 році Олексій Пилипович Петренко пішов на заслужений відпочинок.
Небагато, мабуть, у Ковелі є людей, які десятиліттями очолювали б один і той же колектив. Олексій Пилипович — один із них. Про нього можна багато розповідати. Добрі спогади гріють серце колишніх випускників, педагогів (частину з яких Ви бачите на знімку внизу), яким пощастило працювати поряд з Великим Учителем. 
Але, мабуть, найкращу оцінку його діяльності дала випускниця школи, кандидат філософських наук, доцент, докторант кафедри філософії Харківського державного університету Надія Корабльова (Мороз). Цитую рядки її листа: «Те, до чого прагнув директор, та атмосфера, яку він створював довкола, завжди надихали педагогів та учнів на творчість. Байдужості він не терпів, умів підтримати професіоналізм на досить високому рівні. «Машина», запущена невтомним О. П. Петренком, надійно працює до цього часу» (з архіву музею історії школи).
Людмила Зима,  
завідувач музею історії
Ковельської спеціалізованої школи
І-ІІІ ступенів №3 ім. Лесі Українки,
випускниця школи 1978 року.
Фото з архіву школи.

петренко (1)Педагог. Людина. Громадянин

У перших числах квітня виповнюється 95 років від дня народження Олексія Пилиповича Петренка (на знімку вгорі праворуч) — людини-легенди, великого Учителя, багаторічного директора «третьої» школи. З його ім'ям пов'язані значимі події у житті закладу. Його понині пам'ятають, згадують, шанують покоління вдячних випускників. Життя Олексія Пилиповича — яскравий приклад служіння улюбленій справі.

Людмила Зима.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 874
Читати далі
07.04.2016

Istoria_-_Василь_Гей_2_jpg_203x203_crop_upscale_q85"Де маминим голосом  тиша мовчить"

Відійшов у Вічність відомий не лише на Волині, а й в Україні поет, письменник, публіцист Василь Гей (на знімку). Його знають добре й на Ковельщині. Він був ініціатором організації в лісовому урочищі Нечимному свята "Лісова пісня". Це свято стало міжнародним. Сюди приїздили знані діячі мистецтва, культури, письменники, поети з різних країн світу.
Багато років підряд Василь Гей не лише організовував це свято, а й вів програму, читав свої палкі вірші про рідний край, його людей.
Родове коріння письменника — в селі Заболотті Любомльського району. 19 років був керівником обласної літературної студії "Лесин кадуб". 17 літ очолював Волинську обласну Спілку письменників України, яка тепер має статус Національної.
Поет, письменник, публіцист, член Національної спілки письменників України з 1974 року. Видав більше 20 книг, багато його статей було надруковано в обласній пресі та всеукраїнських газетах і  журналах. Зокрема, Василь Гей активно відстоював і оберігав відоме урочище і озеро в Нечимному, публікував в багатьох газетах і журналах статті, щоб ця унікальна перлина Волині була збережена.
Письменник став ініціатором видання літературного альманаху "Світязь" (упорядник і редактор 11-ти його випусків), Лауреат всеукраїнської премії імені Андрія Головка.
Василь Гей — Заслужений діяч мистецтва України. Автор книг "Закон вірності", "Крила Світязя", "Витоки", "Вічно пам'ятаєм", "Кольори вересня" "Лесин кадуб", "Під сузір'ям калини", "Яворник", "Де маминим голосом тиша мовчить" та ін.
Трагедія роду Василя Гея типова для західних хліборобів. У книзі "Де маминим голосом тиша мовчить" автор змалював картину вимушеної розлуки родини зі своєю прадідівською землею.
Жахна картина хижої доби,
Залізний змій у даль везе родину. 
А кінь у лісі голосом журби
Пронизує німу осінню тишу.
Розмірковуючи над витоками своєї творчості, Василь Гей наголошує, що вона почалася "з жайвора над полем і лелек над  лугом, з рипу коліс і ритмічного хилитання воза...”.
А ще його творчість почалася з маминої пісні. Навіть не колискової, а жниварської. Вона й досі звучить у його поезії. У ній — крапля болю і долі автора, а скільки любові у цих рядках?
Ніколи я не заздрив журавлю, 
Що в край далекий звик щоріч літати,
Бо й з рідної криниці коло хати
Ніяк своєї спраги не втолю.
У кожному вірші автора присутні образи рідного краю, матері. Вони завжди хвилюють уяву автора.
Десь у досвітку зрілого пера Василь Гей задумався вести поетичний щоденник. І назве свої вірші просто — краплинками.
А скільки тепла і зачарованості в рядках:
Зустрінемось, де осінь ще теплиться
Хоч холод вже дихає до віч.
У збірці "Де маминим голосом тиша мовчить" Василь Гей болісно розмірковує над долею власного народу:
Наша хата нібито не скраю,
Не чужа — своя в ногах землі.
То за що нас Бог весь час карає?
Образ матері неодмінно асоціюється з рідним Заболоттям. Воно завжди кликало поета до себе. Тут він знаходив втіху, черпав снагу на творчість.
Письменник постійно навідувався сюди, аби відчути рідну землю, аби вивірити по ній своє слово.
Кожну відпустку письменник проводив у селі. Як він казав, біля "витоків свого життя і слова".
Скільки політиків, хоч їх засолюй,
Чи засипай, мов картоплю в бурти.
Чи розсівай по колгоспному полю,
Тільки чи буде те поле цвісти?
Василь Гей не боявся бути чесним і непідкупним у найгостріших ситуаціях. Він міряв своє життя за найвищим законом — законом Правди.
Повість "Яворник" — ще один крок у творчості Василя Гея. Тут є епізод, у якому розповідається, як на місці знищеного села Яворника садять молоденького явора, аби розростався, міцнів і кликав під свої крила душі земляків.
Про що б не розповідав у своїх творах автор, він шукав відповідь на одне запитання: "Як випростатися поліщукові, зігнутому під вагою щоденних турбот і гризот?". І у творах дає на це відповідь.
Прочитаймо щирі рядки Василя Гея. Згадаймо, що був письменник, який подарував нам насолоду своєю творчістю високої проби.
Степан СКОКЛЮК,
член Національної спілки
письменників України.

Відійшов у Вічність відомий не лише на Волині, а й в Україні поет, письменник, публіцист Василь Гей (на знімку). Його знають добре й на Ковельщині. Він був ініціатором організації в лісовому урочищі Нечимному свята "Лісова пісня". Це свято стало міжнародним. Сюди приїздили знані діячі мистецтва, культури, письменники, поети з різних країн світу.

Степан СКОКЛЮК.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 3266
Читати далі
07.04.2016

images (1)Городникам на замітку

n Якщо розсаду кожен день по 1-2 хвилини погладжувати по маківках, вона не буде витягуватися. При торканні виділяється етилен, який стримує цей процес.
n Насіння огірка при посіві розташовують гострим кінцем вниз. Якщо насіння огірка замочити в молоці, то плоди будуть більш смачними і ніжними, а якщо в медовій воді – більш солодкими. Хорошим супутником для огірка є кріп. 
n Редис не виносить калійні добрива. Для нього кращими підгодівлями вважаються нітроамофоска і компост.
n Буряк любить полив методом дощування і часті, але обережні розпушування. Після другого проріджування буряк підгодовують мінеральними добривами. 
n Поки у моркви не з'явилися сходи, її поливають регулярно. Коли з'являться сходи, їх 12-15 днів краще не поливати, за винятком посушливих днів. Це дає можливість корінню піти якомога глибше в грунт. При поганому рості моркви грядки з цією культурою поливають розчином солі – 1 ст. ложка на 10 літрів води.
n Кріп краще сіяти на сонці, так як в тіні у нього знижується аромат листя. Під кріп не вносять золу і вапно.
n Кропива збільшує стійкість рослин, які ростуть поруч, до хвороб. Саме тому корисно мульчувати міжряддя подрібненою кропивою. 
n Суницю корисно мульчувати хвойним опадом. Це поліпшує смак ягід, а також допоможе впоратися з сірою гниллю, довгоносиком, кліщем, дротяником. А мульчування папороттю допоможе суниці впоратися з нематодами і сірою гниллю.
n Якщо гірчицю посіяти поряд з горохом, у нього урожай буде вищим вдвічі.
n Посіяний уздовж картоплі і томатів буряк допомагає їм впоратися з фітофторозом. При посадці картоплі в лунку висипають жменю золи – є добривом і допомагає від дротяника. 
З інтернет-сайтів.
  • Плекаємо  розсаду баклажанів


  • Iнформовані – значить, озброєні

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 781
Читати далі
07.04.2016

Vesennij_sadВесняний  захист  саду

Роботи із захисту саду проводять до початку розпускання бруньок. 
Насамперед, слід з'ясувати ступінь зараженості дерев шкідниками, ознаки тих чи інших хвороб, а вже потім визначитись із обприскуванням. Його проводять, коли середньодобова температура повітря сягне 5ОС. 
До розпукування бруньок у садах можна застосовувати нітрафен, препарат № 30 та його аналоги, олеокупріт, залізний і мідний купорос. 
Недосвідчені садівники помилково вважають, що хімічні засоби захисту рослин, рекомендовані для ранньовесняного обприскування, однаково ефективні проти всіх видів зимуючих шкідників. Це далеко не так. 
Препарат № 30 (і його аналоги) – 76-відсоткова нафтомасляна емульсія – дуже дієвий проти щитівок, що зимують у стадії личинок, яєць плодових кліщів, але менш помічний при заселенні саду попелицями, медяницями, листокрутками, яблуневою міллю, не дає ефекту і в боротьбі зі збудниками хвороб рослин. Застосовується в концентрації 3% (300 г на 10 л води) для обприскування плодових дерев і ягідних чагарників, а також декоративних рослин. 
60-відсоткова паста нітрафену використовується для боротьби із зимуючими щитівками, попелицями, кліщами, листовійками, міллю, а на опалому листі – зі збудниками парші та інших хвороб. 
Для обприскування плодових дерев нітрафен застосовується в концентрації 3%, а ягідних чагарників і суниці – 2% (200 г на 10 л води). 
Для знищення збудників парші яблуні та груші в опалому листі навесні замість нітрафену згодиться сечовина (700 г на 10 л води), витрата розчину 25 л на 100 кв. м. 
Мідний купорос застосовується до розпускання бруньок проти збудників парші, моніліозу, різних плямистостей листя яблуні та груші, клястероспоріозу, кокомікозу та плямистостей кісточкових дерев, антракнозу, септоріозу аґрусу та смородини. Концентрація робочого розчину – 100 г на 10 л води. 
Залізний купорос – для обприскування яблунь, груш і ґрунту під ними до початку вегетації, а також для боротьби з хворобами штамбів і гілок, в тому числі і з мохами та лишайниками. Певною мірою стримує розвиток парші, інших плямистостей і моніліозу. Концентрація робочого розчину – 200-300 г на 10 л води. 
Увага! Тільки при рясному змочуванні гілок можна знищити шкідників і спори збудників хвороб.
До розпускання бруньок на гілках чорної смородини (рідше порічок) добре помітні ненормально роздуті бруньки. Надалі вони стають дещо схожими на маленькі качанчики і погано розпускаються. Ці бруньки уражені кліщами. Їх потрібно обірвати і знищити, окремі дуже пошкоджені гілки доцільно вирізати і спалити. З кущів, заражених кліщами, не можна заготовлювати живці. 
Щоб стримати розвиток грибків, обприскайте дерева розчином нітрафену (200 г на 10 л води ) або препаратом № 30 та його аналогами (300 г на 10 л води), а профілактично від усіх хвороб – мідним (100 г на 10 л води) або залізним (200-300 г на 10 л води) купоросом.
Суничники, малинники можна обробити 3-процентною бордоською рідиною (300 г мідного купоросу і стільки ж вапна на 10 л води).

Роботи із захисту саду проводять до початку розпускання бруньок. Насамперед, слід з'ясувати ступінь зараженості дерев шкідниками, ознаки тих чи інших хвороб, а вже потім визначитись із обприскуванням. Його проводять, коли середньодобова температура повітря сягне 5ОС. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1544
Читати далі
07.04.2016 Романюк Аліна Петрівна

скачанные файлыВід четверга до четверга

8 квітня , п'ятниця
Схід Сонця - 6.39; захід - 20.06; тривалість дня - 13.27.
Місяць у Рибах / Тельці.
Фаза Місяця - новий Місяць.
День працівників військових комісаріатів.
Собор Архангела Гавриїла. Священномученика Іринея.
Іменини:  Гаврила, Лариси, Василя, Ганни, Алли.
9 квітня, субота
Схід Сонця - 6.36; захід - 20.08; тривалість дня - 13.32.
Місяць у Тельці.
Мучениці Мотрони Солунської.
Іменини: Мануїла, Мефодія, Мотрони, Феодосія.
10 квітня, неділя
Схід Сонця - 6.34; захід - 20.09; тривалість дня - 13.35.
Місяць у Тельці / Близнюках.
Преподобного Іларіона Нового. Преподобного Стефана чудотворця, сповідника.
Іменини: Іларіона, Степана, Євстрата, Бояна.
11 квітня, понеділок
Схід Сонця - 6.32; захід - 20.11; тривалість дня - 13.39.
Місяць у Близнюках.
Всесвітній день боротьби з хворобою Паркінсона.
Міжнародний день визволення в'язнів фашистських концтаборів.
Мучеників Марка, Кирила та інших з ними.
Іменини: Марка, Кирила, Остапа, Івана.
12 квітня, вівторок
Схід Сонця - 6.30; захід - 20.13; тривалість дня - 13.43.
Місяць у Близнюках / Раці.
Всесвітній день авіації і космонавтики.
День працівників ракетно-космічної галузі України.
Преподобного Іоана безмовника. Святителя Софронія.
Іменини: Софронія, Івана, Зосима.
13 квітня, середа
Схід Сонця - 6.28; захід - 20.14; тривалість дня - 13.46.
Місяць у Раці. 
Священномученика Іпатія. Святителя Іони.
Іменини: Веніаміна, Іпатія, Інокентія, Ганни.
14 квітня, четвер
Схід Сонця - 6.26; захід - 20.16; тривалість дня - 13.50.
Місяць у Раці / Леві.
Фаза Місяця - перша чверть.
Іверської ікони Божої Матері. Преподобної Марії Єгипетської.
Іменини:  Марії, Марка, Макара, Макарія, Юхима.
У прикмети вір, але й перевір
n Якщо дуб раніше від ясена розпуститься – на сухе літо.
n Вранці проти Сонця туман – дощу не буде.
n Якщо до 14 квітня не рушать весняні води, літо буде холодне й дощове.
n У квітні вітер з південного заходу – чекай тривалої негоди.
Підготувала Аліна Бондар.

8 - 14 квітня

У прикмети вір, але й перевір

  • Якщо дуб раніше від ясена розпуститься – на сухе літо.
  • Підготувала Аліна Бондар.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 656
Читати далі
123