Погода в Ковелі  

4–10 липня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 422

Щороку на площі "Героїв Майдану"  ковельчан  збирає особлива подія – урочиста церемонія випускного вечора. Ось і надвечір'я 28 червня у Ковелі заясніло барвистим вінком розкішних вечірніх вбрань, засяяло щасливими посмішками випускників, їх батьків, вчителів, гостей свята.

Урочисту лінійку з нагоди випуску учнів шкіл міста 2019 року і нагородження їх медалями відкрив начальник управління освіти міськвиконкому Віктор Бичковський.

Випускники поклали квіти до Меморіалу Слави, стели пам'яті на честь наших земляків – загиблих учасників АТО, меморіальної стели "Хрест пам'яті жертв більшовицького терору", пам'ятників Борцям за волю України, Тарасу Шевченку та Лесі Українці.

З вітальними словами та щирими зиченнями до винуватців свята звернувся Ковельський міський голова Олег Кіндер. Далі Олег Кіндер та Віктор Бичковський вручили "золоті" та "срібні" медалі кращим учням міста. Цього року 52 відмінники навчання отримали почесні нагороди, з яких 38 "золотих" та 14 "срібних" медалей.

Дружними оплесками вітали присутні медалістів.  "Золоті"  нагороди отримали Назар Білуха, Вадим Фринас,  Юлія Шум  (ЗОШ № 1), Тетяна Бєлікова, Дмитро Кисляк, Марія Кондратович, Олеся Мазурок, Максим Наумчик, Владислава Цешинська, Владислава Парадуха, Павло Щур, Назар Янів, Анна Музичук, Юлія Вознюк, Василина Хмизовець (СШ № 3), Катерина Грушевська, Софія Козлова, Соломія Купрійчук, Анна Суріна, Дмитро Деркач, Дмитро Косенков, Андрій Коссак (міська гімназія), Ірина Бортнічук, Мар'яна Грицюк, Андрій Домашенко, Юлія Кудриль (ЗОШ № 7), Катерина Міщанчук, Маріанна Смородінова (ЗЗСО № 8), Сергій Дзеблюк, Тетяна Сичик (ЗОШ № 10), Михайло Гордун (НВК № 11), Оксана Макарусь, Юлія Свиридюк (ЗЗСО № 12), Софія Кропива, Олеся Лонюк, Олександра Москалик, Ангеліна Капітула, Вікторія Костюк (НВК № 13).

"Срібні" медалі отримали Роман Ігнатьєв, Анна Хлуд, Юлія Антонюк, Діана Турик, Анна Шматюк (СШ № 3), Ольга Савенко (ЗЗСО № 5), Анастасія Казмірчук (ЗОШ № 7), Антон Данилевич, Анна Дехтяр, Ольга Романюк, Марія Чала (ЗОШ № 10), Олександра Мизовець, Тетяна Шейка (НВК № 11), Анна Ющенко (НВК № 13).

Активісти учнівського самоврядування закладів освіти міста під час урочистості відзначені Подяками. 

Від батьків слово було надано батькові випускниці НВК № 13 Віталію Москалику. Зворушливо прозвучали привітання від класного керівника одинадцятого класу ЗОШ № 1 Світлани Дарчук.

Щиру подяку  вчителям і батькам висловила випускниця ЗОШ № 7 Вікторія Бруча. До випускників також звернувся декан Ковельського міського деканату ПЦУ, протоієрей Василь Мичко.

Прекрасні емоції присутнім подарували учасники сучасного танцювального гурту "Модерн" – випускниця СШ № 3 ім. Лесі Українки Анастасія Жук та Богдан Заславський, які виконали святковий вальс. Пісенний дарунок презентувала випускниця НВК № 13 Вікторія Тітчук.

Святкова програма завершилася. Але ковельчани не поспішали залишати центральну площу міста. Дружні розмови, квіти педагогам, фото на згадку, інтерв'ю журналістам були своєрідними пазлами до загальної картини випускного вечора в Ковелі.

А вранці вчорашні школярі традиційно зустріли схід Сонця і свій перший день дорослого життя.

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: під час урочистої лінійки, присвяченої випуску учнів шкіл міста 2019 року в Ковелі.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Щороку на площі "Героїв Майдану"  ковельчан  збирає особлива подія – урочиста церемонія випускного вечора. Ось і надвечір'я 28 червня у Ковелі заясніло барвистим вінком розкішних вечірніх вбрань, засяяло щасливими посмішками випускників, їх батьків, вчителів, гостей свята.

Урочисту лінійку з нагоди випуску учнів шкіл міста 2019 року і нагородження їх медалями відкрив начальник управління освіти міськвиконкому Віктор Бичковський.

Випускники поклали квіти до Меморіалу Слави, стели пам'яті на честь наших земляків – загиблих учасників АТО, меморіальної стели "Хрест пам'яті жертв більшовицького терору", пам'ятників Борцям за волю України, Тарасу Шевченку та Лесі Українці.

З вітальними словами та щирими зиченнями до винуватців свята звернувся Ковельський міський голова Олег Кіндер. Далі Олег Кіндер та Віктор Бичковський вручили "золоті" та "срібні" медалі кращим учням міста. Цього року 52 відмінники навчання отримали почесні нагороди, з яких 38 "золотих" та 14 "срібних" медалей.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1550

Відбулась п'ятдесят друга сесія міської ради. На початку засідання міський голова Олег Кіндер запросив до слова керуючого справами Володимира Бойка, аби той роз'яснив ситуацію щодо обмеження місць в сесійному залі. Він повідомив, що на звернення одного з депутатів проведено перевірку приміщення Ковельським міськрайонним відділом управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області. У результаті пожежники зобов'язали обмежити  перебування людей у залі до 50 осіб. За проєктом передбачалось – 70. 

 Перевіряючі передали справу до Волинського окружного адміністративного суду. Поки питання буде вирішуватись,   частину столів і стільців з приміщення винесли. 

Керівники міста попросили з розумінням поставитись до ситуації. Зокрема  зазначивши, що всі бажаючі можуть спостерігати за ходом сесії у фойє, де розміщено екран, на якому ведеться трансляція засідання.

За досягнуті успіхи, плідну працю на благо громади, професіоналізм та ініціативність, активну громадянську позицію та з нагоди Дня Конституції України ряд ковельчан було відзначено Подяками міської ради. Серед нагороджених, зокрема, депутат Ковельської міської ради Андрій Мілінчук, голова громадської організації "Дитячий клуб туристів-рятувальників "Контур" Ірина Артемук, нотаріуси Наталія Заліська та Альона Кушнерук. Оплесками народні обранці привітали свого колегу Ігоря Пініса, який 23 червня відсвяткував день народження.

Після того, як було сформовано робочі органи сесії, був відведений час для оголошення депутатських запитань та запитів.

Першим із депутатським запитом до Ковельського міського голови звернувся Сергій Кошарук (фракція "Солідарність"). Він стосувався облаштування пішохідного тротуару по вул. Самчука. Згадана вулиця, довжина якої сягає приблизно 300 метрів,  перебуває в неналежному стані, а оскільки вона  знаходиться в районі пологового будинку,  нею щодня користуються чимало мешканців міста. 

Наталія Сеник (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП"), в свою чергу, озвучила звернення щодо облаштування паркомісць (так званих "кишень" для автомобільного транспорту)  поблизу дитячих садочків та освітніх закладів міста.

Депутатський запит Андрія Далеки (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП") стосувався внесення на наступний рік змін в роботу дошкільних навчальних закладів в контексті повноцінної роботи в літній період, оскільки на даний час влітку працюють лише два чергових садочки, які не забезпечують усіх бажаючих як територіально, так і кількісно, а тому вищезазначена проблема щороку залишається вкрай актуальною.

Богдан Солодуха (ПП "Об'єднання "Самопоміч") звернувся із запитом щодо необхідності покращення безпеки руху в районі набережної річки Турії, а саме – встановлення необхідних інформаційних табличок та дорожніх знаків як для пішоходів, так і автомобілістів.

Свої три хвилини, відведені на озвучення депутатських запитань та запитів, Володимир Косцьов'ят (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП") надав мешканцям вул. Драгоманова, які звернулися до очільників міської влади з проханням посприяти у вирішенні наболілої проблеми – нормального функціонування вуличної каналізації. Адже за два з половиною роки, впродовж яких люди звертаються до міської ради, її так і не було вирішено.

Юрій Міцура (Партія "Блок Петра Порошенка "Солідарність") звернувся до міського голови від імені  мешканців першого і другого під'їздів по вул. Володимирській,  97 з проханням посприяти у ліквідації двох сухих дерев на території згаданого будинку з метою вбереження його мешканців та випадкових перехожих від можливих неприємностей. В свою чергу, мешканці третього під'їзду цього ж будинку просять сприяння у вирішенні ще однієї не менш нагальної проблеми - протікання даху в період дощів, внаслідок чого потерпають від затоплень квартири та сходинкова площадка на верхніх поверхах. 

Галина Стасюк (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП") озвучила колективну заяву, з якою до неї звернулися мешканці будинку по вул. Лесі Українки, 11 щодо незаконного переобладнання підприємцями Райчуком і Шваєм квартир № 22,23 в їхньому  будинку під магазин та аптеку без згоди мешканців. Вони заперечують проти добудови, оскільки після попереднього переобладнання квартир у несучій стіні будинку утворилася тріщина, яка вже доходить до вікон другого поверху. Мешканці будинку стурбовані  тим, що міська рада проігнорувала їхню колективну думку та прийняла рішення про добудову зазначеного будинку. Галина Миколаївна звернулася із депутатським зверненням вжити невідкладних заходів для вирішення зазначеної проблеми. 

Свої депутатські запити і звернення озвучив Геннадій Кіндер (ПП “Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина"). Зокрема, він наголосив, що до нього, як до депутата, неодноразово зверталися мешканці вул. Кленової, Кришталевої та Квітневої, які хочуть за власні кошти облаштувати зелену зону для відпочинку для чого потрібно лишень затвердити детальний план території. Однак уже два місяці дане питання чомусь ніяк не вноситься на розгляд сесії. 

Депутатське звернення Андрія Мілінчука (ПП "Об'єднання "Самопоміч") стосувалося встановлення в місті камер зовнішнього спостереження із розміщенням центрального сервера і пульта в органах місцевого самоврядування та з доступом для всіх правоохоронних органів. Також Андрій Валерійович запропонував розглянути можливість забезпечення відкритого доступу до камер для всіх мешканців міста.

Болючу тему стану річки Турія вкотре порушив на сесійному засіданні Ігор Пініс (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП"). Він озвучив депутатський запит до міського голови та голови житлово-комунальної комісії міськвиконкому з пропозицією звернутися до компетентних органів та інституцій, наукових закладів з метою встановлення причин та джерел забруднення річки Турія в межах міста Ковеля, а при потребі – й за його межами, також наголосив на необхідності депутатській комісії провести обстеження берегової лінії з метою виявлення або заперечення скидів до водойми будь-яких  стоків технічного антропогенного походження та встановлення відповідності забудови берега водойми до норм, передбачених законодавством України. Роботу комісії провести із залученням спеціалістів громадського активу, депутатського корпусу та представників засобів масової інформації. 

Депутати у ході роботи розглянули понад 100 питань. Половина з них стосуються врегулювання земельних відносин в місті. Також значна частина - розроблення, надання дозволу або ж затвердження детальних планів територій. 

Обранці громади погодили внесення змін до міського бюджету. За підсумками п'яти місяців головний кошторис позапланово отримав понад 10 мільйонів гривень. Вони будуть використані для забезпечення необхідних видатків, у яких виникла нагальна потреба. 

Зокрема, виділяються 850 тисяч гривень на капітальний ремонт розмежувальних конструкцій танцювальної зали НД "Просвіта". На сьогодні кількість дітей у гуртках збільшується. Тож для  занять їм будуть створені відповідні умови.   

Для реалізації субпроекту "Вдосконалення медичної допомоги хворим з хворобами системи кровообігу у Волинській області"  кошти отримає МТМО на придбання мобільної  рентгенсистеми типу С-дуги  для своєчасної діагностики, покращення якості лікування серцево-судинних та  судинно-мозкових захворювань. Також фінансові ресурси використають на окремі ремонтні роботи приміщень МТМО. 

Виділяються гроші на здійснення ремонтних робіт в ЗОШ №1 та придбання стільців для НВК №13.

1 мільйон 650 тисяч гривень надійде додатково для будівництва, реконструкції та ремонту об'єктів комунального господарства. Вони будуть використані на придбання контейнерів для збору ТПВ, демонтаж незаконно встановлених споруд, програму запобігання та захисту населення і територій міста від підтоплення грунтовими водами, роботи з електропостачання на вулицях Церковній, Макаренка та Князя Романа. 

Мільйон гривень буде спрямовано на переоснащення котельні по вул. Володимирській, 85. Це необхідно для забезпечення гарячою водою в літній період жителів вул.Володимирської та району "Сільмаш".

Ряд питань, які опрацьовувались, зумовлені реформою освіти. Йдеться про перейменування закладів, затвердження нових редакцій їхніх статутів, конкурсу на посаду керівника. 

Через два місяці закінчуються строкові трудові договори (контракти) директорів шкіл №1, №7, №11. Депутати затвердили на сесії  рішення про проведення конкурсів на посади керівників  цих закладів загальної середньої освіти.

Таке ж рішення прийнято щодо перейменування та затвердження нових редакцій статутів закладів загальної середньої освіти "ЛІЦЕЙ №1 м.КОВЕЛЯ", "ЛІЦЕЙ №7 м. КОВЕЛЯ",  "ЛІЦЕЙ №11 м. КОВЕЛЯ", ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ "ЦЕНТР РОЗВИТКУ ДИТИНИ №13 МІСТА КОВЕЛЯ", ЗАКЛАДУ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ "СТАНЦІЯ  ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ".

У ході роботи депутати внесли зміни до "Програми соціального захисту окремих категорій мешканців міста Ковеля на  2019 рік", які стосуються коригування сум видатків в межах передбачених коштів. Взято до відома інформацію про роботу відділу культури виконавчого комітету міської ради.

Депутати  проголосували за рішення про встановлення ставок земельного податку та податку на нерухоме майно. Підтримали  звернення до керівництва держави та "Укрзалізниці" з проханням відновити рух потяга "Здолбунів-Ковель-Холм". Його курсування було призупинено з 19 червня. Причиною такої ситуації стало неврегулювання окремих питань з митними органами Республіки Польща.  

В іншому зверненні обранці громади просять керівників країни  пришвидшити розгляд законопроектів щодо спрощення оподаткування транспортних засобів та встановлення пільгового періоду для розмитнення автомобілів на іноземній реєстрації (повні тексти звернень розміщені на сайті міської ради).

Галина ЦЮРА,

кор. газети "Вісті Ковельщини".

Відділ внутрішньої політики, організаційної роботи та зв'язків 

з громадськістю міськвиконкому.

Відбулась п'ятдесят друга сесія міської ради. На початку засідання міський голова Олег Кіндер запросив до слова керуючого справами Володимира Бойка, аби той роз'яснив ситуацію щодо обмеження місць в сесійному залі. Він повідомив, що на звернення одного з депутатів проведено перевірку приміщення Ковельським міськрайонним відділом управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області. У результаті пожежники зобов'язали обмежити  перебування людей у залі до 50 осіб. За проєктом передбачалось – 70. 

 Перевіряючі передали справу до Волинського окружного адміністративного суду. Поки питання буде вирішуватись,   частину столів і стільців з приміщення винесли. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 523

Замість передмови

13 липня 1949 року газета "Радянська Волинь" повідомляла: "Велике радісне свято відбулося в неділю, 10 липня, в колгоспному селі Колодяжному. Навіть дощ, що протягом дня неодноразово щедро проривався з важких сірих хмар, не перешкодив торжеству з приводу відкриття пам'ятника великій українці, поетесі – відбудованого Лесиного "білого будинка".

Саме з того пам'ятного дня розпочинається історія  одного з кращих в Україні музеїв Лесі Українки. Нагадаємо, що спочатку він працював на громадських засадах, а обов'язки екскурсовода понад 10 років виконувала сільська бібліотекарка Ніна Кошелюк.

Вагомий внесок у становлення та розвиток музейної справи зробили М. П. Скрильникова, Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук. Музей розбудовувався і поступово набирав якостей науково-просвітницького закладу. Багато сил та енергії до цього доклала Віра Комзюк, Заслужений працівник культури України.

Із 1979 року беззмінно 38 літ перебувала на посту. Саме під її очільництвом було взято на облік та збереження всі музейні експонати. Вони постійно поповнюються, і сьогодні їх нараховується майже 7 тисяч. Серед того надбання найцінніше – меморіальні речі, котрі  належали родині Косачів, яких є 120.

Сьогодні естафету попередніх поколінь музейників впевнено перейняла Ольга Бойко, молода, енергійна, креативна. Діяльність її і колег по справі багатогранна. Це - дослідницька робота, участь у науково-практичних конференціях всеукраїнського значення, організація виставок відомих художників, виступи в пресі та на телебаченні, проведення літературних читань і конкурсів. І найголовніше – популяризація творчості Олени Пчілки, Лесі Українки та всієї родини Косачів. Вклонімося низенько та подякуймо всім працівникам музею, серед яких ветерани Любов Мержвинська – провідний науковий співробітник та Марія Чашук – старший науковий співробітник. У цей "вінок" науковців, дослідників гарно вплітається талановита Катерина Волох.

Маємо розуміти, що музей – це не набір експонатів, а воїн просвітництва, еліксир ідентичності українства та одвічний дух нашого національного надбання.

 Що ж, свято музею – це вже історія. Попереду нові завдання  – нові здобутки  в просторі  культури та духовності України.

Свято всеукраїнського значення

Так вже склалося, що ювілейні дати з життя Олени Пчілки та історії музею Лесі Українки ідуть, як-то кажуть, пліч-о-пліч, немов дві душі, благословенні Небесами.

У ці дні музейники, а з ними вся небайдужа інтелігенція Волині урочисто відзначають 70-ліття від  дня заснування закладу і разом із тим провели Всеукраїнську науково-практичну конференцію з нагоди 170-річчя від дня народження Великої українки Олени Пчілки. Назва заходу говорить сама про себе: "Олена Пчілка, Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури".

До музею-садиби Косачів 26 червня ц. р. прибули поважні гості з  Києва, Львова, Луцька, міст Волині. Серед них – Ольга Чубара, начальник управління культури  Волинської облдержадміністрації; Оксана Важатко, директор Волинського краєзнавчого музею; Тетяна Матяшук, очільниця відділу культури Ковельської райдержадміністрації; Віталій Кашик, голова Колодяжненської ОТГ та інші.

Перед початком конференції гості та представники влади поклали квіти до підніжжя пам'ятника Лесі Українки.

Потому всі перейшли до музейної світлиці, де звучали вітальні, напутні та подячні слова музейникам і разом із тим зазначалось, що Олена Пчілка сьогодні сучасна, як ніколи. Вона – полум'яний борець за українську мову та українську національну ідентичність. Її етнографічні дослідження унікальні. Неоціненним є вклад Олени Пчілки у просвітництво.

Як і годиться, Ольга Бойко, завідувачка закладу, приймала не тільки вітальні слова, але й цінні дарунки для музею.

Тішить позиція  голови Колодяжненської ОТГ Віталія Кашика, який наголосив, що музей – це не тільки наша гордість, а,  перш за все, джерело високої духовності, осередок українства.

На урочистостях був присутній настоятель Свято-Миколаївського храму с. Колодяжного отець Іван Оринчак, який до вітальних слів долучив власні поезії,  приурочені до свята. Особливо уважно учасники науково-літературного форуму дослухалися до слів нової очільниці Волинського краєзнавчого музею Оксани Важатко. Вона наголосила, що Колодяжненський літературно-меморіальний комплекс є одним із кращих у мережі музеїв Волині.

– Тут присутній дух українства і любові до рідної землі. Виконую почесну місію - передаю вітання від Йосипа Струцюка, одного із засновників музею, Почесного  громадянина Луцька, відомого українського поета. 17 липня ц. р. йому виповнюється 85 років. Побажаймо  ювіляру здоров'я і творчих успіхів, – наголосила виступаюча.

Щирі зичення  лунали  від Маргарити Матвійчук, завідувачки Ковельського історичного музею. Мав слово і автор цих рядків.

З науковими доповідями виступили: Алла Диба, науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (м. Київ); Людмила Стасюк, директор обласної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки, Заслужений працівник культури України (м. Луцьк); Роксолана Козак, завідувачка художньо-меморіального музею Івана Труша (м. Львів); Оксана Біла, заступник генерального директора Національного музею ім. Андрея Шептицького (м. Львів); Марія Чашук, старший науковий співробітник Колодяжненського музею Лесі Українки та інші.

Гості ознайомилися із експозиційними виставками літературно-меморіального музею Лесі Українки. І як вінець, аматори художньої самодіяльності із Білина, Скулина, Уховецька подарували змістовний концерт для всіх учасників форуму.

Цінним подарунком для науковців та краєзнавців став збірник  наукових праць,  куди увійшли статті, які висвітлюють  маловідомі сторінки життєпису родини Косачів.

…Не стихає невмирущий  дух творчості Олени Пчілки та Лесі Українки. Мати і дочка й сьогодні серед нас, є символом безсмертя роду і славного українського народу. І до загальної мови – моє поетичне слово.

Шлях 

до вічності

Олені Пчілці – до 170-річчя від дня народження

"Я в серці маю те, що не

 вмирає", –

Летять слова крилаті понад

 світом.

Буває, легковажим і себе 

не питаєм,

З якого серця до нас пульсує

 Вічність.

Вона вкладала все – і душу,

 і думки.

Леліяла, навчала і в

 строгості вела.

Терпіла хворості доньки: 

не дні – роки:

З одного зболеного серця –

 два крила.

Талант і праця, 

і… самопожертва –

Корони не буває без

 тернового вінця.

Ольго Петрівно, це – любов. 

Її не стерти.

Це шлях до вічності: початок

 є – нема кінця…

Я бачив дивний сон. 

Маєток. Гості.

Франко і Лисенко,

 Старицький і Модест.

Розмова йде про мову –

не чути тостів.

Серед Великих - Вона. У неї

 свій пріоритет.

"Укази заборонні царські

 відмінити.

Книговидання вкраїнське

 без обмежень.

Не  діалект, а мова.  Цар має

 зрозуміти,

А ми повинні будувати мовні

  вежі".

І раптом бачу, як на новий

 Закон

    Потвори злі  сичать.

Кусають, не  вгавають…

    І знов встає Вона.

 Утверджує канон!

"Мова,  яка живе у серці

 вічно, не вмирає".

Анатолій СЕМЕНЮК,

голова міськрайонної організації Національної спілки краєзнавців України.

13 липня 1949 року газета "Радянська Волинь" повідомляла: "Велике радісне свято відбулося в неділю, 10 липня, в колгоспному селі Колодяжному. Навіть дощ, що протягом дня неодноразово щедро проривався з важких сірих хмар, не перешкодив торжеству з приводу відкриття пам'ятника великій українці, поетесі – відбудованого Лесиного "білого будинка".

Саме з того пам'ятного дня розпочинається історія  одного з кращих в Україні музеїв Лесі Українки. Нагадаємо, що спочатку він працював на громадських засадах, а обов'язки екскурсовода понад 10 років виконувала сільська бібліотекарка Ніна Кошелюк.

Вагомий внесок у становлення та розвиток музейної справи зробили М. П. Скрильникова, Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук. Музей розбудовувався і поступово набирав якостей науково-просвітницького закладу. Багато сил та енергії до цього доклала Віра Комзюк, Заслужений працівник культури України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 639

Олена Пчілка 

у спогадах сучасників

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1506

На початку буремного ХХ століття у передмісті Ковеля на вулиці Мокрі Нивки у затишному будиночку залізничника Безеки Артема Семеновича зійшла зоря його первістка Мойсея. На вулиці стояв 1906 рік.

Хлопчик, огорнений любов'ю батьків, дідусів і бабусь, зростав здоровим, життєрадісним і допитливим. Привчений змалку до роботи, уже в п'ять років допомагав матері няньчити новонародженого брата Нестора. 

Артем Семенович працював помічником машиніста на залізниці. Товариство Київсько-Брестської залізниці, котре утворилося в 1870 році і пережило за короткий час багато реформацій, повинно було в кінці ХІХ століття забезпечувати стратегічні плани Російської імперії в західному регіоні. Швидкими темпами сталеві рейки залізничних магістралей розрізали Богом обдарований край і з'єднали через Ковель міста Центральної України із Заходом. 

Ковель із провінційного містечка волею долі перетворився у важливий стратегічний залізничний вузол. Уже на початку ХХ століття залізничні колії відходять від Ковеля п'ятьма променями: на Брест, Київ, Володимир-Волинський  Холм і Здолбунів. У місті швидко розвивається промисловість і торгівля. З лівого берега річки Турії ковельчани переміщуються на правий берег і починають забудову “другого” Ковеля. В цей час понад 4 тисячі жителів міста зайняті роботою на залізниці.

Голова сім'ї, причетний ще й до підготовки молодих кадрів, цілими днями пропадає на роботі. Дружина Степанида не нарікає. Мовчки справляється з дітьми і по господарству. А під її грудьми пульсує нове життя. Світ в цей період переживає страшну нестабільність і тривожність. В центрі Європи зароджується вихор Першої світової війни… 

l

А поки що в родині панує злагода і любов. Зайняті кожен своєю справою, молоді батьки не знають, що скоро опиняться перед дилемою: залишатися в рідному місті і чекати розгортання подальших подій, чи виїжджати до Москви. За розпорядженням управління залізниці Ковельський вузол отримав припис на евакуацію.  За наказом із Петрограда всі висококваліфіковані спеціалісти підлягали евакуації. 

Нашвидкоруч зібравши  найнеобхідніші речі, сім'я опинилася в дорозі. За вікнами вагона виднілися безкінечні групи біженців, котрі тягнули за собою домашній скарб і худобу. Вагони потягу дощенту були заповнені людьми. Невтішно плакали діти і схлипували матері… Дорога здавалася безкінечною. Але й стражданням настає колись кінець… 

Опинившись в Москві, родина поволі оговтувалася і облаштовувалася в двох кімнатах невеликого будиночка недалеко від залізниці. Потягнулися одноманітні сірі будні в очікуванні вістей із фронту. Життя вимагало ж напруженої праці і вирішення побутових проблем. Плакав маленький Григорій в колисці, дивилися напівголодними очима в душу батькам сини: гімназист Мойсей і школяр Нестор. Державна програма, запроваджена царським урядом відносно біженців, хоч і була дієвою, проте – недостатньою. Артем Семенович пропадав на роботі. Дружина крутилася, мов білка в колесі, по господарству, допомагала куховарити у дворянському маєтку, власники котрого віддали гостьове житло біженцям. 

Діти бачили всю важкість батьківського життя і старалися, як могли, підсобляти матері. Старанно гризли граніт науки і не цуралися посильної роботи. Можливо, саме в ті важкі часи і народжувалася в їхніх серцях працелюбність і жертовність, кувався характер і зароджувалася доля… А ще закладалася шляхетність і доброта в душах. Бо, не дивлячись на зайнятість, мати старалася долучати дітей до духовного і культурного життя. 

Змалку діти були привчені до молитви, до читання Євангелія. А по вихідних ходили в театр, гуляли на Воробйових горах, які були улюбленим місцем відпочинку тодішньої знаті. І хоч родина не мала матеріальних статків, мати старалася одягатися сама і одягати дітей у власно зшитий одяг, який не відрізнявся від фабричного.

l

Родина ще не оговталася повністю від переселення, як опинилася у круговерті революційних подій  в Російській імперії. В лютому 1917 року було повалено монархію, а вже в кінці цього ж року відбувся Жовтневий переворот, котрий поволі переходив у громадянську війну. В Москві стало неспокійно. Сутужно з продуктами. А з лона матері на світ уже просилася крихітна Настуня.

Для родини настали сутужні часи. Все частіше стали виникати розмови про повернення в Україну. Радянська держава, що виникла на теренах Російської імперії, декларуючи принципи соціальної рівності та пролетарської солідарності була неспроможна вирішити проблеми соціального забезпечення населення, зокрема врегулювати справи репатріантів. Адже вони переселялись  як піддані царя Російської імперії, а повертатися були змушені на терена новоутворених держав в статусі їх громадян. 

Невизначеність і очікування ставало нестерпним для родини Безек. Проте воно продовжилось аж до 1921 року. Поверталась родина в Україну перед самим укладенням Ризького договору. Поверталася у невідомість з п'ятьма дітьми. На руках матері сопів однорічний Дмитрик, а старші четверо тулилися біля неї. Як кажуть в народі: “Материнські ласка й тепло кінця не знають”. 

Рідні місця зустріли холодом і голодом. Батьківський будиночок вистояв, проте для життя був зовсім непридатним. Спільними зусиллями батьків і старших дітей житло привели до ладу.

Життя потрохи стало налагоджуватися. Артем Семенович повернувся працювати на залізницю. За часів польського панування він керував підрозділом шляхової дистанції. Під його керівництвом залізничні робітники виконували ряд робіт з поточного утримання і ремонту верхньої будови колій, земляного полотна та штучних споруд, тим самим забезпечуючи безпеку і безперебійність руху поїздів.

Мойсей з братом Нестором часто потайки навідувалися на дистанцію, де працював батько. Підлітки з цікавістю спостерігали за тим, що діялося на залізничному полотні, і мріяли, що коли виростуть, пов'яжуть своє життя, як і батько, з залізницею… Через якихось тринадцять років, пройшовши через важкі випробування, Мойсей свою мрію втілить у життя.      

l                                                                                                                           

А поки що шістнадцятирічний парубок вчиться у знайомого єврея шоферській справі. Прикипівши серцем і душею до керма, самотужки освоює будову автомобіля. В нагоді йому стає наука, здобута в московській гімназії політехнічного профілю, котру він успішно закінчив в Москві. Трохи згодом Мойсей заохочує свого брата Нестора до шоферської справи. Принагідно скажу, що в провінційному містечку Ковелі, за Польщі, було біля десятка водіїв, троє із них – брати Безеки. 

В сімнадцять літ Мойсей зустрів свою майбутню дружину Неонілу. Закохався з першого погляду в карооку красуню. Не дивлячись на вмовляння батьків, повів через два місяці дівчину до вінця. Три донечки, як сонечка, посипались в родині, неначе горошинки з неба. Своїм дзвінким сміхом Сяня, Фаня, Ганнуся звеселяли дім і серця молодих батьків. Мойсей Артемович, ставши відразу після народження першої донечки справжнім батьком, огорнув своїх дівчат  любов'ю і піклуванням. Вроджений талант інженера дав змогу знаходити високооплачувану роботу, котра приносила родині стабільний дохід. Декілька років Мойсей Артемович працював водієм на маршруті Ковель-Ратно. Кував своє щастя, як міг. 

Немов вода, швидко спливав час. Батьки ще зовсім молоді і серцем юні. А вже старшенька Сяня в свої шістнадцять немов лілея. На виданні. І наречений не забарився – Серж. На весіллі мати й донька немов сестрички… Одне різнило – заплакані очі материнські. Відчувало серце Неоніли, напевне, що розлука полином квітує коло двору. 

“Золотий” вересень 1939 року розпочався з ейфорії. Та дуже скоро в їхній дім постукала біда. Радянська влада, що прийшла у Волинське воєводство “визволяти” українців з-під польського гніту, згодом показала своє справжнє обличчя. За переповіданий анекдот Серж попадає до в'язниці. В домі повисає гнітюча тиша. Ночами Сяня мовчки обливає подушку сльозами. Рветься батьківське серце від жалю, а допомогти ніяк…

l

Нові порядки, нова влада, котра потребувала висококваліфікованих спеціалістів... Мойсею і Нестору пропонують вакансії водіїв у залізничному управлінні Ковеля. Тут вони зустрінуть війну і мобілізацію…

Як і більшість новобранців, в хаосі відступу, опиняться в німецькому полоні. Після декількох місяців поневірянь, їх виснажених і знедолених відпустять додому. Потягнуться довгі дні війни… Набачилися всього і настраждалися. Деякий час Мойсею Артемовичу довелося возити Еріха Касснера – начальника цивільної адміністрації району. В майбутньому, це шоферування не раз “аукнеться” чоловіку…

Чорна веремія війни, після довгих днів німецької окупації, наближалася до Ковеля. Німці ставали більш підозрілими і жорстокими. Готувалася кругова оборона важливого залізничного вузла. Цивільне населення примусово зганяли на земляні роботи. Копали окопи, протитанкові рови. Більш дужих громадян вивозили в Німеччину на примусову працю. Часто цілими сім'ями. Не оминула ця доля і молоді сім'ї Безек – Мойсея, Нестора і Григорія. 

Мойсею зі своїми домочадцями вдалося в районі села Замшан відстати від колони. Боліла в нього душа за донькою Сянею, котра, маючи образу на радянську владу, на початку війни перебралася жити з чоловіком до Німеччини. Була надія на зустріч. Та любов до рідної землі була в Мойсея непереборною…

Переховувався  чоловік зі своїми домочадцями на далекому хуторі в Седлищанському районі, допоки тривала облога Ковеля. Поверталися після його визволення на практично спустошене місце. Довелося зазнати горя і нестатків. Проте в душі жила віра на краще життя. 

l

Мойсей Артемович повернувся працювати на залізницю. Всі об'єкти ковельського залізничного господарства, котрі зазнали нищівних ударів під час визволення Ковеля, були понівечені: вокзал зруйнований повністю, пошкоджене залізничне полотно, розбиті паровозне і вагонне депо. Не вистачало професійних кадрів і робочих рук для відновлення залізничного вузла, котрий грав ключову роль у відбудові народного господарства. 

Післявоєнне відродження ковельської залізниці було надзвичайно важким. Професійні кадри готували  “на льоту” через курсову освіту із колишніх партизанів з'єднання Ковпака. Понад 1900 ковпаківців стали простими робітниками-залізничниками. До відновлювальних робіт залучали цивільне населення і німецьких військовополонених. 

Близько 180 професійних спеціалістів було прислано зі сходу України. Саме із них було сформоване адміністративно-господарське управління залізниці. Одну із найважливіших вакансій – посаду головного інженера депо було запропоновано Безеці Мойсею Артемовичу. Його працелюбність і винахідливість зіграли ключову роль у швидкому відновленні депо, де проходив ремонт паровозів  і вагонів.  Саме його “золотими руками” були зроблені необхідні вимірювальні пристрої і пристосування для ремонту техніки, про котрі в той час не можна було і мріяти. Під його мудрим керівництвом були відбудовані перші одиниці залізничної техніки. До майстра прийшли визнання і повага колег і підлеглих… Та була в душі майстра одна таємниця, котра псувала життя і змушувала постійно бути в напрузі. Це – доля братів Нестора, Григорія і доньки Сяні із зятем Сержем.

А долі, долі… Вели вони братів дорогами неволі і страху. Пройшовши випробування проміжного табору в Польщі, сім'ї Нестора і Григорія, потрапили до Німеччини й опинилися на військовому заводі, котрий базувався на території закритого табору. Як і іншим остарбайтерам, їм були присвоєні особисті номери, витаврувані на руці. Німці вважали східну робочу силу воєнним трофеєм і ставилися до неї майже так само, як до військовополонених. При мінімальних затратах на їх утримання з остарбайтерів вимагали найвищої працездатності. Вони потерпали від хронічного голоду, від холоду і вкрай незадовільних умов праці.

l

Та чим ближче підходили радянські війська до німецьких кордонів, тим поступливішими ставали німці. Можна було розшукати своїх родичів і знайомих. Нестора Артемовича розшукувала племінниця Сяня, котра жила в Штудгарті. Він звернувся з проханням про зустріч в комендатуру Мюнхена, на теренах якого проживав з родиною в таборі. Але оскільки  Штудгарт посилено бомбився радянською авіацією, йому наразі було відмовлено. Пізніше він не став розшукувати Олександру Мойсеївну через страх. Мотивував це тим, що Серж сидів у в'язниці перед війною. Навіть у Німеччині люди боялися радянської влади.

Звільнені були українські в'язні американською армією. З'явилася можливість їхати в будь-яку країну світу на постійне проживання. Поляки, котрі працювали разом з Безеками на військовому заводі, так їм і говорили: “Треба їхати в ту країну, де не було війни. Україна повністю зруйнована”. Проте сімейства Нестора і Григорія переїхали в Східну Німеччину і прийняли тверде рішення повертатися додому. Майже півроку жили в фільтраційному таборі. Визволителі вважали остарбайтерів зрадниками і ретельно перевіряли, хто є хто. 

Коли ж, нарешті, дозвіл на повернення був отриманий, виявилося, що жінки і чоловіки повинні їхати  на Батьківщину у різних потягах. Гамір, плач і метушня на вокзалі панували  неймовірні. Проте над Безеками стояло провиддя долі. На платформі, де метушилися тисячі людей, Григорій Артемович зустрів капітана – начальника пересильного табору, який в 1939 році був начальником Ковельської залізниці. Саме він наказав видати братам паспорти на вільний виїзд, безапеляційно заявивши: “Я знаю цих людей як порядних громадян. Перед війною працював разом з ними. Нехай повертаються у свій Ковель”… 

А Нестору Артемовичу шепнув на вухо, що потяг з чоловіками відправляють на Кольський півострів. Можна тільки здогадуватися, яка доля чекала б Нестора і Григорія Безек…

Родини повернулися у зруйноване дощенту рідне місто. Радісна зустріч з братом Мойсеєм була затьмарена невідомістю долі його доньки.

Сяня обізвалася через десять довгих років з далекої Австралії. Зболіле батьківське серце втішалося звісткою: “Жива!” і благало Господа щоб цей зв'язок не обірвався… 

Кожен доньчин лист ретельно перевірявся спецслужбами. І так же ретельно Мойсей Артемович отримував запрошення на “довірливу розмову” в КДБ, котра неодмінно закінчувалася традиційною фразою: “Скажіть доньці щоб не була такою відвертою і не вихвалювала капіталістичний світ. Бо, якби на Вашому місці був хтось інший”… Фраза завжди закінчувалась жестом, імітуючим небо в клітинку…

l

Радянська влада, котра допустила гуманітарну катастрофу для свого народу у початковий період війни, що призвела до депортації в Рейх мільйонів людей, не визнавала своєї провини і всі наслідки цієї катастрофи приписувала лише простим смертним.

Життя “під ковпаком” для Мойсея Артемовича продовжувалось до самої смерті. Майстер-“золоті руки”, ковельський самородок, котрий винайшов безліч приладів, станків, що допомогли відновити повоєнне народне господарство залишався для влади неблагонадійним. Інші отримували визнання і нагороди…

Шану ж Майстру віддав народ. Похоронна процесія з тілом гідного українця супроводжувалася зупинкою всіх підприємств Ковеля під мелодію гудків. Крізь сріблясті хмари виглянуло Сонце і в краплях дощу опустило веселку – міст для великої Людини у безсмертя.

Валентина Клюнтер, 

член Національної спілки краєзнавців України.

НА ЗНІМКАХ: ліворуч – М. А. Безека; в центрі – родина Безек; праворуч – Н. А. Безека.

Фото з архіву.

На початку буремного ХХ століття у передмісті Ковеля на вулиці Мокрі Нивки у затишному будиночку залізничника Безеки Артема Семеновича зійшла зоря його первістка Мойсея. На вулиці стояв 1906 рік.

Хлопчик, огорнений любов'ю батьків, дідусів і бабусь, зростав здоровим, життєрадісним і допитливим. Привчений змалку до роботи, уже в п'ять років допомагав матері няньчити новонародженого брата Нестора. 

Артем Семенович працював помічником машиніста на залізниці. Товариство Київсько-Брестської залізниці, котре утворилося в 1870 році і пережило за короткий час багато реформацій, повинно було в кінці ХІХ століття забезпечувати стратегічні плани Російської імперії в західному регіоні. Швидкими темпами сталеві рейки залізничних магістралей розрізали Богом обдарований край і з'єднали через Ковель міста Центральної України із Заходом. 

Ковель із провінційного містечка волею долі перетворився у важливий стратегічний залізничний вузол. Уже на початку ХХ століття залізничні колії відходять від Ковеля п'ятьма променями: на Брест, Київ, Володимир-Волинський  Холм і Здолбунів. У місті швидко розвивається промисловість і торгівля. З лівого берега річки Турії ковельчани переміщуються на правий берег і починають забудову “другого” Ковеля. В цей час понад 4 тисячі жителів міста зайняті роботою на залізниці.

Голова сім'ї, причетний ще й до підготовки молодих кадрів, цілими днями пропадає на роботі. Дружина Степанида не нарікає. Мовчки справляється з дітьми і по господарству. А під її грудьми пульсує нове життя. Світ в цей період переживає страшну нестабільність і тривожність. В центрі Європи зароджується вихор Першої світової війни… 

ххх

А поки що в родині панує злагода і любов. Зайняті кожен своєю справою, молоді батьки не знають, що скоро опиняться перед дилемою: залишатися в рідному місті і чекати розгортання подальших подій, чи виїжджати до Москви. 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 750

Друже мій, ковельчанину! Не раз і не два  ти споглядав українок-красунь, іноді мимоволі відзначаючи: чогось у них не вистачає. А коли бачив те диво писане підперезане стрічкою та прихорошене намистом, тоді, зачарований, забував про все на світі. "Краса рятує світ", – ще й ще раз переконувався.

Отож, так само на якусь мить уяви собі свій рідний Ковель без тихоплинної Турії, яка блакитною стрічкою оперізує місто. Звичайно, такого не може бути, бо ріка століттями несе свої води і робить Ковель неповторним і вічно юним. 

Багато легенд існує про Турію. Ось декілька з них.

Легенда перша. 

Як виник Ковель?

Давним-давно, коли ще півні не співали і кури не гомоніли, жив-був багатий князь.

Як здавен ведеться, воював, господарював і люд навколишній в покорі тримав. Найдорожчим скарбом і багатством для нього була красуня-донька. Все – для рідної Лілеєчки. Вже й до весіння готувалися.

А тут, де не візьмись, кохання, мов птаха, над маєтком защебетало. Місцевий коваль закохався в князівну. Ходить, виглядає, сохне, а та не відповідає. Мовляв, не рівня. Та де там! Коли кохання полонило – розум спить.

Відомо, що ті безрозсудні залицяння добром не кінчаються. Якось повернувся князь із далекого походу, а йому, ще до порога слуги нашептали: мовляв, горе до твого маєтку приблукало – князівна ваша з ковалем місцевим подружилася. Сором, ганьба.

"Диму без вогню не буває", – подумав князь і вирішив прослідкувати за молодими. І таки підстеріг.

– Зарубаю обох! – вигукнув  голосно і меч гострий злетів над головою.

– Зупинися, князю. Я кохаю Лілею, і кари не допущу, – у відчаї кинувся юнак на князя і вибив меч із його рук.

Занімів, закляк, ошелешений князь. Не чекав такого нечуваного зухвальства.

А коваль, немов орел, злетів на князевого коня, підхопив, немов пір'їну, милу Лілеєчку, і помчав на крилах кохання у невідомість. Доки оговтався князь, втікачі були далеко. А надвечір до річки тихоплинної долетіли. А там поміж рукавів, за широким плесом острів затишний у верболозах приліг. Знайшли брід і переправились.

– Що ж ми натворили з тобою, ковалику? – бідкалася із сльозами на очах князівна.

– Збудуємо дім і будемо жити. Довірся мені, – заспокоював свою милу хлопець.

– Хай буде так. Тепер ти – мій князь! – приречено прошепотіла Лілея.

Відкрию тобі друже, ковельчанину, ще одну таємницю того вечора. Коваль змайстрував ложе з верболозу. Вистелив його квітами з лугу і дах з очерету зробив. Бачила ту вправність князівна. Відчували молодецьку силу і зрозуміла - це її щаслива доля. І ніжно та трепетно поцілувала… Ще й до сьогодні очерет шелестить про ту першу ніч закоханих.

А коли ви біля річки буваєте, вслухайтеся в спів очеретянки. Вона вам розкаже, що від тої ночі першої дітки пішли. А згодом і поселення народилося. Коваль своєю працею славу здобув, відомим став.

Тій пташці подай теревенити. Це ж вона на хвості принесла, що наше місто князівсько-ковальського походження (майже аристократичне) і що Турія вінчала, а вона благословляла молодят, і що дітей в закоханої пари була копа, і що пісню: "Очерет мені був за колиску" вона чула від самого коваля. І що біла диво-квітка лілея взяла  свою назву від закоханої князівни. І ще… І ще… 

Вклонімось Турії!..

Легенда друга. 

Від бога Тура

У житті древніх племен важливу роль відігравали символи, а ще більше – боги.

Скажімо, грізний Перун кидав блискавки і громовиці. Його боялись в поважали.

Поліський і Волинський бог Тур – Велес теж залишив по собі багато пам'яток. Погляньте на карту, і ви побачите названі його іменем поселення, річки, озера: Турійськ, Туричани, Туропин, озеро Тур, Турів і т. д., і т. п. Погодься, читачу, що  і назва нашої річки Турії походить від славетного древнього божества. Він був захисником та охоронцем, духовним провідником древніх на цій благодатній землі. А його прообраз – бика Тура – безстрашного, сміливого і сильного воїна теж виправданий. Пошанування було не тільки в назвах, а мало й практичне застосування. Вояки народного ополчення носили шоломи, на яких прикріплювали роги Тура. На полі бою це наводило страх на ворогів.

Якось в ті далекі від нас часи, поліською дорогою мандрував купець із слугами й товаром. При  собі літописця тримав. Записували все побачене: звичаї, культуру, пісні, слова.

Отож підійшли вони до широкої, повноводної ріки, а за нею містечко вимальовується на острові, мов у казці. Бам-дзінь - дзелень - чути "музику" коваля. Як оминути? Але й народна дружина з протилежного боку чекала -хтозна, що за люди з'явилися біля міста?

Вийшли назустріч.

– Хто ви? Що  за місто? – запитає купець. Мова його людям незрозуміла. Старшина дружини показав на роги: мовляв ми бога Тура люди.

– Тур – я. Розумієш: Тур!

Купець сказане зрозумів по-своєму. Він покликав літописця і наказав:

– Запиши: ця річка називається Тур'я.

Прижилася назва в народі. Гордяться ковельчани рікою, позначеною самим Богом Туром-Велесом.

Признаюся, що легенду про купця я почув від поляка, який колись мешкав у Ковелі, а той - від свого прадіда. Так чи інакше, але ковельчани люблять свою ріку, і вона їм відповідає тим же – оздоровлює, купає, рибу на споживання віддає і духовно збагачує творчі душі.

В Тур'я в пахучих лепехах

 шепоче

Про Бога і долю, про щастя

 дівоче,

Про битви звитяжні, про

 воїнів волі,

Про квітку Волині,

 замріяний Ковель.  

          

Ковель біля Тур'ї  

ліг спочити…

Змінюються вірування, назви міст і вулиць, а Турія тихоплинно несе свої води до старшої сестри Прип'яті. Виринувши з-під землі десь біля Затурців, пливе на північний захід. А там, мовби передумавши зустрічатися з Богом, повертає праворуч до Ковеля. Сьогодні там, де був острів закоханих, ринок вирує. Через перехрестя в різні боки шалений рух сталевих коней. Той шум вправно заспокоюють християнські святині своїми молитвами.

Відступилася річка від тої шумливої круговерті на південний схід, ближче до сучасного центру. До Турії менші "сестрички" – притулились: Бобрівка, Воронка, Чорна. І немов у казці, за велінням всесильного мага на русло ріки ковельське "море" наклалося. То радість для спортсменів-веслувальників рибалок, закоханих і тих, хто любить купатися та засмагати влітку.

Ви запитаєте: чи є у Турії паспорт? Звичайно.

Ось її дані. Національність – українка. Довжина 184 кілометри, площа басейну 2900 квадратних кілометрів, глибина від 0,8 до 3 метрів. Вдача тиха, лагідна – швидкість течії 0,1-0,2 метра за секунду. Патріотка – охороняла у всі часи і віки місто від ворогів.

Екскурс в історію: в молодості  борошномельні млини крутила та ліс волинський сплавляла. У всі часи людей своєю водою, чистою, як сльоза, оздоровлювала. Біля Ковеля ріка розгалужувалася на кілька рукавів. Один із них сьогодні засипаний біля шостої школи, в другий – за центральним ринком.

Втручання в русло ріки мало місце і раніше. У 1936 році польською владою воно було випрямлене в центрі міста довжиною 1,2 кілометра. Затрачено на реконструкцію природної водойми  було 150 тисяч злотих.

В ближчі до нас часи, при будівництві заводу "Ковельсільмаш", виникло ковельське "море", яке стало окрасою міста, а разом із тим його легенями.

Хочеш заспокоїтися, пороздумувати і прийняти правильні рішення – іди до рідної Турії.

Дивишся і дивуєшся, милуєшся і не намилуєшся. Виблискує, іскриться вдень широке плесо від променів Сонця ясного. Ввечері таємничі стовпи світла від ліхтарів лягають на воду. А вночі зорі з русалками хороводять, і Місяць їм підтанцьовує.

Там лірична душа оживає і співає пісні про кохання.

А Ковель біля Турії ліг

 спочити.

Ріка заквітчана у лілії, 

мов панна.

Так пригорнулись, їх не

 розлучити

І долю колихають Богом

 дану!

Вклонімось Турії…

Анатолій СЕМЕНЮК.

Друже мій, ковельчанину! Не раз і не два  ти споглядав українок-красунь, іноді мимоволі відзначаючи: чогось у них не вистачає. А коли бачив те диво писане підперезане стрічкою та прихорошене намистом, тоді, зачарований, забував про все на світі. "Краса рятує світ", – ще й ще раз переконувався.

Отож, так само на якусь мить уяви собі свій рідний Ковель без тихоплинної Турії, яка блакитною стрічкою оперізує місто. Звичайно, такого не може бути, бо ріка століттями несе свої води і робить Ковель неповторним і вічно юним. 

Багато легенд існує про Турію. Ось декілька з них.

Давним-давно, коли ще півні не співали і кури не гомоніли, жив-був багатий князь.

Як здавен ведеться, воював, господарював і люд навколишній в покорі тримав. Найдорожчим скарбом і багатством для нього була красуня-донька. Все – для рідної Лілеєчки. Вже й до весіння готувалися.

А тут, де не візьмись, кохання, мов птаха, над маєтком защебетало. Місцевий коваль закохався в князівну. Ходить, виглядає, сохне, а та не відповідає. Мовляв, не рівня. Та де там! Коли кохання полонило – розум спить.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1254

Свою першу прем'єру – грандіозний шоу-мюзикл "Снігова королева" – представила дитяча студія Ковельського аматорського експериментального театру "10 ряд 10 місце".

Глядачі, що завітали розділити свято театралів, потрапили у справжню феєрію зимової казки посеред літа. З перших секунд дійство зачаровувало і кликало далі за собою. Протягом більш як двох годин глядачі мали змогу радіти, сміятись, плакати та переживати разом з героями. 

Сцени змінювали одна одну – з теплої та затишної кімнати, де живуть Герда, Кай та їх бабуся, вони переносились у казкове й яскраве царство чарівних квітів, у старовинну бібліотеку до Пані Вченої та Пані Гадалки, у королівську опочивальню до Принца і Принцеси, у моторошний ліс до розбійників, і нарешті – у саме серце крижаного царства – кришталевий палац Снігової Королеви... Проте справжній дружбі та любові не можуть протистояти жодні чари, і, звичайно ж, казка закінчується щасливо.

Режисер-постановник та художній керівник Альона Малюга-Мельникова – людина, яка створила цю дивовижну казку власноруч. У нашій розмові пані Альона детально розповіла, як "народжувалася" "Снігова королева".

– Сценарій шоу-мюзикла був написаний мною за мотивами оригінальної казки Г. К. Андерсена та п'єси Є. Шварца, там багато моїх власних сюжетних ліній, авторських знахідок... Я вирішила зробити повноцінний широкоформатний україномовний дитячий спектакль-мюзикл, але одна справа – придумати, а зовсім інший – втілити свою ідею у життя. 

З Нового року, паралельно з написанням сценарію, я оголосила для своїх студійців старшої групи кастинг, на якому вони повинні були презентувати монолог героя, якого бажають зіграти. Це був дуже хвилюючий момент, адже я стала перед нелегким вибором – всі студійці надзвичайно серйозно і відповідально підійшли до завдання, – вони складали і розігрували монологи у прозі та віршах, використовували елементи реквізиту та костюмів, плакали, сміялись і дуже переживали.

Коли головні ролі були розподілені, студійці середньої та меншої груп змогли вибрати, у яких сценах другорядного плану та епізодах вони бажали б зіграти. Всім знайшлася роль до душі. Роль Герди виборола Софія Шевчук, роль Кая – Максим Бортнюк, образ Снігової Королеви дістався Валерії Кордобі, Маленької Розбійниці – Дарії Тищук, Принцеси – Вікторії Мельник, Принца – Костянтину Рудчук, яскраві ролі ворон Карла і Клари приміряли Філіп Кушнерук та Евеліна Муліна, в бабусю перевтілилась Анастасія Швед, а в Казкарку - Ангеліна Махнюк. Замість злого Радника у нас з'явились три Поважних Дами - Катерина Леденцова, Дарина Борзовець та Олександра Прадійчук, а на противагу їм – Добрі Жительки – Анжеліка Томашевич, Софія Канонік та Вікторія Мельник. Квіткаркою стала Софія Хмелярська, Гадалкою – Дарина Сидорук, Отаманшею – Вікторія Колєнда, а Вченою – Емілія Круткова. Решта студійців отримали ролі квіточок, сніжинок, розбійників, друзів Кая та Герди тощо. Всього у виставі було задіяно 57 дітей, віком від шести до п'ятнадцяти років.

Отож, почались репетиції. Вночі я прописувала сцени, а вдень ми вже працювали за ними. Репетиції проводились практично щодня і займали мінімум по 4-5 годин.

Оскільки це мюзикл, у кожній сцені, у кожної групи персонажів мала бути своя музична та хореографічна композиція, своя тема. Деякі пісні писались досить легко, інші доводилось виношувати по кілька днів і ночей, проте найскладнішою для мене чомусь стала фінальна пісня - дует Кая і Герди після перемоги над Королевою. Її я дописала буквально за три тижні до прем'єри. Вона відразу так сподобалась дітям, що вони сказали: "Цього варто було почекати!". Загалом у нашому мюзиклі 15 музичних та хореографічних композицій. З них 9 пісень (композитори Андрій Морсін, Ігор Крутой), тексти до яких написані мною спеціально для цієї постановки. 

Є композиції без слів, але на всі - і з піснями, і без були придумані й поставлені для дітей авторські танці. З цим мені допомагала прекрасний талановитий хореограф Олена Слайко. Всі танці дуже непрості. Щось придумувала я, щось вона, ми об'єднували наші ідеї, пробували станцювати все спочатку самі, тоді старались підлаштувати їх під можливості дітей,  і прямо на сцені народжувався і вальс, і чарльстон, і рок-н-рол, і акробатичні трюки, й сюжетні танці зі справжньою драматургією... 

На репетиціях постало питання необхідності запису фонограм, адже навіть професіоналам складно одночасно вживу співати й танцювати, а що казати про дітей. Але для акторського озвучення потрібні не просто гарні голоси співаків чи вокалістів, тут треба зіграти роль – хай і одним голосом. Більше того, це мало бути ефектно, красиво, цікаво і неодноманітно. Тож, разом з моїм голосом у звуковій палітрі нашого мюзиклу зазвучали голоси справжніх професіоналів своєї справи – Галини Яцини, яка перевтілилась у саму Снігову Королеву, Наталії  Никитюк (соло у пасторалі про Кая і Герду, ансамбль у "Карнавалі" та фінальній пісні), а головним голосом вистави стала Оксана Мизовець, чий неповторний голос можна почути у кожній дорослій музичній композиції. Дівчата, дякую вам дуже за цей чудовий досвід, ви були прекрасні! Долучились до озвучення і юні актори – записали свій дует Кай та Герда, та королівський реп "Сніп-снап-снурре" – ворони Карл і Клара, Принц, Принцеса та Герда.

Окремим нелегким моментом підготовки стали декорації. Сценографічне рішення прийшло досить швидко – вистава "лягала" для мене композиційно у дві частини. Перша – розігрувалась у декораціях кімнати, з обстановкою якої теж виникали певні труднощі, до прикладу, як облаштувати камін, зробити троянди Кая та Герди і т. д. Ну, а друга частина – подорож Герди у зачарованому світі вимагала немалих затрат і ресурсів, але з допомогою небайдужих людей ми вирішували ці питання. 

Великий вклад у розробку та підготовку декорацій здійснили: директор художньої школи Олена Цьомик та викладачі, флорист-дизайнер  Оксана Павляшик, художник Наталія Прокопів, надзвичайно активно приймали участь і батьки студійців, зокрема, значна частина декорацій та реквізиту була виготовлена чи придбана та подарована театру головою батьківського комітету Юрієм Шлюєвим, художником Василем Королюком.  Батьки дуже багато допомогли і в тій частині вистави, яка є, немов підводною частиною айсбергу, – поклеїти, пришити, прикрасити, прибрати і т. д. За що їм усім величезна подяка!

Долучились до дійства і мої актори дорослого театру – Михайло Бразінський, Юрій Дацюк, Назар Андросюк, Тетяна Кислюк, Анастасія Рудчук. Оскільки тут головними були дітки, дорослі учасники перевтілились у чорно-білих мімів, які здійснювали перестановки та ігрові переходи між сценами вистави. Гримером для персонажів стала Софія Ліпич.

Театр – мистецтво синтетичне і комплексне. Аби глядач побачив гармонійну загальну картину довершеного дійства, потрібні немалі зусилля багатьох людей. Тому я дуже вдячна за підтримку і допомогу: Ковельському міському голові Олегу Кіндеру, заступнику міського голови  Ігорю Прокопіву, секретарю міської ради   Вірі Федосюк, депутатському корпусу, фінансовому управлінню в особі начальника  Валентини Романчук, відділу культури в особі начальника Вікторії Савлук та бухгалтерії, дирекції та працівникам Народного дому "Просвіта" – костюмеру Лілії Літвін, звукооператорам Віталію Дрегель та Володимиру Федоруку, світлооператору Ігорю Пєрвому, завідуючому господарською частиною   Володимиру Головницькому та столяру Олександру Олексюку, технічним працівникам. А також висловлюємо подяку голові та членам батьківського комітету – Юрію Шлюєву, Альоні Кушнерук та Яні Муліній (окрема подяка і за розробку, і виготовлення афіш, запрошень та реклами), усім батькам – за талановитих діток, всім і кожному, хто тим чи іншим чином, словом та ділом долучився до створення нашого дійства.

"Мої дорогі, маленькі та юні актори! Ми разом з вами пройшли цей нелегкий шлях. Так, планка від початку була поставлена для вас, можливо, в чомусь і занадто висока, проте ви мене не підвели. Майстри кажуть, що акторству та режисурі не можливо навчити, але ним можна навчитись. І я рада, що ви бажаєте цьому навчитись, і щодня у мене вчитесь, долаєте власні комплекси та страхи, переборюєте лінь, втому та сумніви і знову, й знову стараєтесь та доводите мені, що я повірила у вас недарма. 

Вітаю вас з першою прем'єрою! Нехай це стане початком довгого, сповненого успіхів та досягнень творчого шляху нашого колективу. Не втрачайте ніколи блиску в очах, бажання творити, не бійтесь помилятись чи падати, головне – підніматись і йти далі. Люблю, завжди ваша, – режисер Альона Малюга-Мельникова".

Юлія ЛИТВИНЮК.

НА ЗНІМКАХ: дитяча студія Ковельського аматорського експериментального театру "10 ряд 10 місце" представила на ковельській сцені шоу-мюзикл "Снігова королева".

Фото з архіву театру.

Свою першу прем'єру – грандіозний шоу-мюзикл "Снігова королева" – представила дитяча студія Ковельського аматорського експериментального театру "10 ряд 10 місце".

Глядачі, що завітали розділити свято театралів, потрапили у справжню феєрію зимової казки посеред літа. З перших секунд дійство зачаровувало і кликало далі за собою. Протягом більш як двох годин глядачі мали змогу радіти, сміятись, плакати та переживати разом з героями. 

Сцени змінювали одна одну – з теплої та затишної кімнати, де живуть Герда, Кай та їх бабуся, вони переносились у казкове й яскраве царство чарівних квітів, у старовинну бібліотеку до Пані Вченої та Пані Гадалки, у королівську опочивальню до Принца і Принцеси, у моторошний ліс до розбійників, і нарешті – у саме серце крижаного царства – кришталевий палац Снігової Королеви... Проте справжній дружбі та любові не можуть протистояти жодні чари, і, звичайно ж, казка закінчується щасливо.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1330

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 406

Гороскоп

з 8 по 14 липня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 547