«Руський мір» у всій «красі»
Підсумки останніх парламентських виборів, на яких так звана «ОПЗЖ» («Опозиційна платформа «За життя») під проводом кума Путіна Медведчука набрала майже 13 відсотків голосів виборців, засвідчила: прихильників «руського міра» в Україні є немало. І хоч не стільки, як хотіли б у Кремлі, але цілком достатньо для того, щоб зрозуміти – «п’ята колона» не дрімає і мріє про реванш проросійських сил, готуючи його з усією серйозністю.
Звичайно, переконати прихильників Бойка–Рабіновича–Шуфрича у тому, що вони створили собі фальшивих кумирів і їх надії на реалізацію гасла «Путін, пріді!» примарні, важко, а то й неможливо. Ці люди живуть у світі ілюзій, сповідують замшілі ідеї «єдиного народа, єдіной культури і єдиной історії» і навіть найталановитіші лектори, агітатори й пропагандисти не переконають їх у протилежному.
Зрештою, я й не збираюся цього робити. Я хочу запитати тих, хто не втратив решток здорового глузду і поваги до України: ви хотіли б жити у суспільстві, де панує культ однієї особи, де брехня зведена в абсолют, де встановлена жорстока цензура у ЗМІ, де права особи постійно зневажають, а вільнодумство прирівняли до кримінального злочину?
Не сумніваюсь, що багато моїх земляків, особливо молодшого і середнього віку, котрі звикли їздити до Європи, як до себе додому, знають, що їх право голосу і віросповідання захищене Законом, що ніхто не може заборонити участь у мітингу чи демонстрації, вільно висловити найрадикальнішу думку у пресі, на радіо й телебаченні, скажуть категорично: «Ні! Такий спосіб життя нам не підходить».
І вони матимуть рацію – за 28 років Незалежності, при всіх наших бідах і негараздах, ми звикли до свободи, демократії, і в страшному сні не можемо уявити, що ще не так давно нас могли притягнути до суворої відповідальності за необережно мовлене чи написане слово, критику влади або участь у несанкціонованому мітингу, відмовити у прийомі на роботу з релігійних мотивів.
Але найголовніше наше право – це право вільного вибору. Ним сповна скористалися й 21 липня, коли народними депутатами обрали тих, кому довіряємо. Як показати результати голосування, найбільша кількість виборців підтримала партію «Слуга народу». Мають своїх прихильників і «Європейська солідарність», і «Батьківщина», і «Голос». Всі вони сповідують європейські цінності, декларують вірність ідеалам добра, миру, соціальної справедливості. Наскільки були щирими у своїх передвиборних обіцянках, побачимо дуже швидко – новий парламентський сезон не за горами.
l
Але чому ж тоді електоральна підтримка «ОПЗЖ» насторожує і викликає тривогу? Як на мене, не стільки тому, що люди проголосували за цю політичну силу, скільки за те, що повірили брехунам і демагогам, які обіцяють негайно встановити мир на Донбасі, налагодити «взаємовигідні» економічні й політичні стосунки з країною-агресором, забезпечити різке підвищення життєвого рівня народу.
Передвиборна і післявиборна риторика медведчуківців – це мішура, грубий політичний розіграш в стилі нахабної російської пропаганди. Щоб переконатися у цьому, досить проаналізувати події, якими нині живе «руський мір» в реальності. Для цього багато не потрібно – варто лишень ознайомитися з новинами, які щоденно повідомляють нам ЗМІ – як друковані, так і електронні. Слухаючи їх, відчуваєш, як морозом пробирає тіло і терпне шкіра – ми наче поринаємо у морок сталінської диктатури і більшовицького терору.
Найяскравіший приклад цьому – брутальний розгін мирної демонстрації у Москві, яка відбулася нещодавно й учасники якої вимагали вільних і прозорих виборів у столичну думу, реєстрації кандидатів від опозиційних сил, яким нахабно відмовили у виборчих комісіях. Для нас виглядає дико, що кандидатам у депутати відмовили у реєстрації лише тому, що вони не з «тієї» партії. І не лише відмовили, а й заборонили протестувати з приводу цього.
Треба було бачити, як поліція, закута в чорні «скафандри», воювала з мирними протестувальниками, серед яких було багато молоді, жінок. Вона оточила непокірних, яких вийшло на акцію не менше 10–15 тисяч чоловік, викручувала їм руки, била по ногах і тягнула в автозаки. Картина була схожа на побоїще – тільки не льодове, як на Чудському озері, а московське, недалеко від Кремля. Площу «зачищали» декілька годин, до пізнього вечора. Затримали більше 1,5 тисячі чоловік, чимало з яких травмували та ще й оштрафували.
Прикметно, що у цей час Владімір Путін не знайшов кращого заняття, як виїхати з Москви і продемонструвати своїм прихильникам неперевершене вміння занурюватися у спеціально обладнаному батискафі на морське дно з рулоном …туалетного паперу за спиною (це добре видно на фотосвітлинах). В соціальних мережах одразу з’явилися дошкульні коментарі, зміст яких можна звести до кількох слів: «Путін пробив дно!». Що ж, у почутті гумору інтернет-спільності не відмовиш.
Як завжди, в кращих традиціях «руського міра» зарекомендували себе путінські пропагандони. У випусках новин говорили про все, але й словом не згадали про один з наймасовіших протестів москвичів останнього часу. Лише Владімір Соловйов крізь зуби процідив незручну для влади інформацію, за звичкою звинувативши у провокації «лібералів» і «американців», похваливши «витримку», «мужність», «стійкість» поліцейських.
l
Було б наївно чекати від російських ЗМІ об’єктивності у висвітленні найдраматичніших подій суспільно-політичного життя. Як в поганої свекрухи, у всьому винна невістка, так і в путінської журналістської обслуги завжди винні у негараздах американці, європейці, українці – «бандерівці» та інші відверті і замасковані вороги Московії. Доходить до абсурду. Нещодавно на головному першому телеканалі ведучі взялися обговорювати «гарячу» тему – пожежі, які лютують у Сибіру і на Далекому Сході. Ними охоплено понад 3 мільйони гектарів лісових насаджень, тобто площу, яку можна порівняти з територією Бельгії.
Тема, дійсно, «гаряча», бо дим від пожарищ накрив не лише міста і села Росії, а й досяг США, Монголії, Китаю та інших країн, створивши гігантську зону екологічної небезпеки. Допомогу в приборканні вогню запропонував американський президент Дональд Трамп, від чого цар всія Русі відмахнувся. Мовляв, самі справимося, хоч кінця пожежам не видно.
Але як висвітлюють проблему московські телепропагандони? На словах вони визнають, що така проблема існує. Однак ситуацію не треба драматизувати і політизувати, застерігають ведучі. Пожежники й еменесники все роблять правильно, заважати їм не потрібно. Той, хто їх критикує, та ще й зачіпає владу, – трохи не вороги народу, наймити світової буржуазії, запроданці і негідники.
Що ж, у вмінні шукати ворогів росіянцям не відмовиш. Принцип: «Хто не з нами, то й проти нас!» тут діє ще з сталінських часів. В Московії не може бути нічого погано. Тут все – найкраще, найсучасніше, найпередовіше, що й намагаються втовкмачити в голови довірливих українців члени «ОПЗЖ». І як бачимо, їм дехто вірить.
l
Звичайно, є за «поребриком» і чесні журналісти й політики, які намагаються розбудити народ, донести до їх свідомості правду про трагедію, яку переживає країна. Особливо активні вони в інтернет-виданнях типу «Грані» або «Каспаров», деяких інших. Та біда в тому, що їх не читають ні путінські блюдолизи в Московії, ні прихильники «руського міра» в Україні.
А дарма. Факти – річ уперта, і щоб в цьому переконатися, треба їх брати до уваги. Нещодавно довелося прочитати нотатки відомого політика і журналіста В’ячеслава Костікова під промовистим заголовком «Росія, ти де?». У статті автор аналізує причини падіння престижу своєї держави на міжнародній арені, висловлюючи при цьому досить «крамольні» думки.
Дозволю собі деякі з них зацитувати: «Якщо кілька років тому про уповільнення розвитку чи ризики сповзання на світову периферію говорили небагаточисельні «наклепники», то сьогодні про це відверто заговорила в близька до Кремля еліта. Передусім – економічна.
Росія з двома процентами світового валового виробництва (у США – 24%, у Китаю – 16%) залишається галасливим, але небагатим сільським родичем на вишикуваному міському весіллі. Ці слова не з вуст опозиції, а зі шпальт шанованого прокремлівського видання. Що стосується терміну «регіональна держава», то в середовищі наших економістів він став загальновживаним… Росії стало явно не вистачати ні засобів, ні сил, щоб вигідно позиціонувати себе у міжнародному просторі».
Що ж пропонує автор для того, щоб Московія не застрягла, як він висловлюється, в « периферійному просторі» і «державній самотності»? Перш за все, для прискорення економічного зростання звузити горизонт зовнішньополітичних амбіцій і зосередитися на внутрішніх проблемах. По-друге, наголошує В. Костіков, «слід не демонструвати свою винятковість, не протиставляти себе європейським цінностям, а повернутися в Європу. В таку, якою вона є. З усіма її перевагами і недоліками. Ставши її частиною, ми перестанемо бути периферією».
«Рецепт», здавалося би, простий і правильний. Однак біди в тому, що Путін у Європу не хоче: він мріє шантажем, погрозами, війною утвердити на планеті Земля велетенський концентраційний табір під назвою «руський мір». Він плює, користуючись слабкістю західних країн, на принципи і норми цивілізованого співіснування держав, вважаючи, що тільки сила – головний аргумент в міжнародній і внутрішній політиці.
Яскравим підтвердженнями цього є черговий розгін з використанням ОМОНу і Росгвардії мирної акції протестувальників, яка відбулася минулої суботи, 3 серпня, у Москві, з вимогою зареєструвати кандидатів від опозиції на виборах до столичної думи. Знову пішли в хід палиці, викручування рук, арешти всіх тих, хто у той час знаходився на вулицях і площах, оточених «космонавтами». Видовище, яке транслювали незалежні московські інтернет-телеканали, по-справжньому жахало. Спостерігаючи за ним, так і хотілося вигукнути: «Люди, прокиньтеся! Фашистський звір під назвою «руський мір» набирає сили! Якщо його не зупинити сьогодні, завтра може бути пізно!».
Хотілося б, аби це усвідомили передусім в Україні, яка може стати першою жертвою кривавого чудовиська. Нині чудовисько лютує на Сході, але немає ніякої гарантії, що не захоче йти далі – на Захід, куди його «запрошують» (свідомо чи несвідомо) члени різноманітних «ОПЗЖ». То, може, час отямитися і дати відсіч тим, хто сіє ненависть і розбрат серед українців?
Ярема ГОЯН.
Підсумки останніх парламентських виборів, на яких так звана «ОПЗЖ» («Опозиційна платформа «За життя») під проводом кума Путіна Медведчука набрала майже 13 відсотків голосів виборців, засвідчила: прихильників «руського міра» в Україні є немало. І хоч не стільки, як хотіли б у Кремлі, але цілком достатньо для того, щоб зрозуміти – «п’ята колона» не дрімає і мріє про реванш проросійських сил, готуючи його з усією серйозністю.
Звичайно, переконати прихильників Бойка–Рабіновича–Шуфрича у тому, що вони створили собі фальшивих кумирів і їх надії на реалізацію гасла «Путін, пріді!» примарні, важко, а то й неможливо. Ці люди живуть у світі ілюзій, сповідують замшілі ідеї «єдиного народа, єдіной культури і єдиной історії» і навіть найталановитіші лектори, агітатори й пропагандисти не переконають їх у протилежному.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 440