День закоханих – свято любові, свято найкращого почуття, яке окрилює, дає силу і натхнення. 

Спеціально для Вас, шановні читачі, – історія знайомства і кохання ковельчан Олега і Наталії Рижків, 

яка розміщена на 8-ій сторінці сьогоднішнього номера газети.  

День закоханих – свято любові, свято найкращого почуття, яке окрилює, дає силу і натхнення. 

Спеціально для Вас, шановні читачі, – історія знайомства і кохання ковельчан Олега і Наталії Рижків,  яка розміщена на 8-ій сторінці сьогоднішнього номера газети.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 405

Погода в Ковелі 

13 – 19 лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 619

Минулої п'ятниці в Центрі обслуговування клієнтів Ковельського відділення "Волиньгазу" відбулась зустріч під назвою  "Відкритий діалог", під час якої обговорювалися актуальні  питання  щодо оплати доставки та споживання газу. З нового року продаж газу і його транспортування здійснюють різні компанії. Тому квитанції за газ та його доставку сплачуються окремо. 

Начальник Ковельського відділення АТ "Волиньгаз" Олег Гнатюк відповів на запитання відвідувачів, а також зазначив, що газова інфраструктура завжди має перебувати в робочому стані і підтримувати тиск газу. 

– Щоб наш клієнт міг прийти додому, включити газову конфорку і там завжди був газ. Стараємося людям максимально роз'яснювати ту проблематику, з якою вони стикаються станом на сьогоднішній день, – підкреслив у своїй промові Олег Леонідович.

З цього приводу також поінформувала керівник Центру обслуговування клієнтів Ольга Півень:

"З січня 2020 року, продовжуючи реформування ринку, регулятор – Національна Комісія з Регулювання Енергетики та Комунальних послуг  виділив платіж за доставку газу в окрему квитанцію, і  тепер вона сплачується окремим рахунком".  Якщо газове обладнання не використовується взагалі і ви не плануєте цього в майбутньому, то Вам варто розглянути можливість  від'єднання від газових мереж та розірвати  типовий договір на розподіл газу. Для цього необхідно звернутися до газорозподільної компанії. Розірвати договір або подати заявку на розподіл можна в Центрі обслуговування клієнтів. 

Клієнтів ковельського відділення найбільше цікавило, чому платіжку за доставку отримали навіть ті, хто газом не користувався?

А ще одну відвідувачку хвилювало наступне: "Померла бабця, а нам прийшла платіжка, що треба платити за транспортування 189 гривень. Там немає ні плити, ні пічки – ми взагалі  нічим не користуємося вже майже 8 років.  І от така ситуація. Я хочу, що нам якось посприяли, щоб ми менше платили. Я згідна платити якусь мінімальну суму за транспортування. Скажімо, гривень 50, але ж не 200".

Такі рахунки у "Волиньгазі" пояснюють наявністю постійних витрат на підтримку роботи системи газопостачання.  Для таких споживачів обсяг замовленої потужності визначається згідно з профілем споживання. А ці профілі визначені Кодексом газорозподільних систем. 

Такі "Теплі зустрічі" з клієнтами у Ковелі відтепер будуть постійними. Вони відбуватимуться щоп'ятниці о 15.00 годині в приміщенні місцевого відділення АТ "Волиньгаз" за адресою: вул. С. Бандери, 34-а.

Ольга ПІВЕНЬ, 

керівник Центру обслуговування клієнтів.

НА ЗНІМКАХ: під час зустрічі з клієнтами у Ковельському відділенні "Волиньгазу".

Фото Ольги КИРИЛЮК.

Минулої п'ятниці в Центрі обслуговування клієнтів Ковельського відділення "Волиньгазу" відбулась зустріч під назвою  "Відкритий діалог", під час якої обговорювалися актуальні  питання  щодо оплати доставки та споживання газу. З нового року продаж газу і його транспортування здійснюють різні компанії. Тому квитанції за газ та його доставку сплачуються окремо. 

Начальник Ковельського відділення АТ "Волиньгаз" Олег Гнатюк відповів на запитання відвідувачів, а також зазначив, що газова інфраструктура завжди має перебувати в робочому стані і підтримувати тиск газу. 

– Щоб наш клієнт міг прийти додому, включити газову конфорку і там завжди був газ. Стараємося людям максимально роз'яснювати ту проблематику, з якою вони стикаються станом на сьогоднішній день, – підкреслив у своїй промові Олег Леонідович.

З цього приводу також поінформувала керівник Центру обслуговування клієнтів Ольга Півень:

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 430

Добрими справами розпочала Ковельська міська філія "Союзу Українок" свій 20-річний ювілейний рік від дня відновлення діяльності організації  і  92-ий рік від дати створення "Союзу Українок" у Ковелі.

Шестеро “союзянок”, які працювали в організації з перших років її діяльності, за станом здоров'я і по віку уже не можуть бути з нами. Всі вони з щирої любові до України все своє життя наближали незалежність нашої держави і, перебуваючи в організації, робили все можливе для розбудови омріяної гідної України. 

В різдвяні дні ми відвідали наших посестер Катерину Бородюк (91 рік, ветерана УПА), репресованих Ларису Гладун (92 роки) і Ганну Ісюк (81 рік), Марію Бондар (90 років), Іраїду Чорну (82 роки) і Любов Ткачук (77 років). Колядками і віншуваннями привітали своїх посестер з Різдвом Христовим і з Новим роком. Невимовна радість і щастя світились в їхніх очах від зустрічі і спілкування з рідними по духу.

Багато попрацювали в ці різдвяні свята і учні "Школи гармонійного розвитку" при "Союзі Українок", яка утримується коштом “союзянки” Наталії Козоріз (директор школи Руслана Козачук). Викладач сценічного мистецтва Олександра Кузьмич щороку прищеплює дітям любов до національних традицій святкування днів святого Миколая, святого Андрія Первозванного; всі покоління школярів готували вертепи, святкували з “союзянками” Великдень, були окрасою Шевченківських читань, виступали в обласному військовому шпиталі перед воїнами АТО із сценками за творами класиків української літератури.

Цьогоріч на сцені НД "Просвіта" під час загальноміського свята Різдвяних колядок наші школярики гідно виступили з вертепом.

З ініціативи голови “СУ” Лілії Єгорової і “союзянки” Наталії Козоріз ми привітали мешканців стаціонарного відділення Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг м. Ковеля) з Різдвом Христовим і Новим роком колядками і дитячим вертепом "Школи гармонійного розвитку". Дитяча безпосередність і щирість маленьких акторів подарували присутнім приємні миті різдвяної радості. Того ж дня учасники вертепу виступили перед дітьми Комунальної установи "Волинський обласний центр соціально-психологічної реабілітації дітей".

І зринає у пам'яті рядочок з Послання апостола Павла: "…поки маємо час, усім робімо добро…".

Алла Полякова,

член ГО "Союз Українок". 

НА ЗНІМКАХ: фото 1 – “союзянки” вітають Катерину Бородюк, фото 2 – вертеп ШГР на сцені НД "Просвіта", фото 3 – вертеп ШГР в стаціонарному відділенні Терцентру, фото 4 – учасники вертепу ШГР з “союзянками”.

Фото з архіву 

ГО “Союз Українок”.

Добрими справами розпочала Ковельська міська філія "Союзу Українок" свій 20-річний ювілейний рік від дня відновлення діяльності організації  і  92-ий рік від дати створення "Союзу Українок" у Ковелі.

Шестеро “союзянок”, які працювали в організації з перших років її діяльності, за станом здоров'я і по віку уже не можуть бути з нами. Всі вони з щирої любові до України все своє життя наближали незалежність нашої держави і, перебуваючи в організації, робили все можливе для розбудови омріяної гідної України. 

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 481

Кінець  епохи  бідності,

або  Реалії  сьогодення

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 389

Село Радошин – не тільки мальовничий острівець Ковельщини, оточений родючими землями, лісом. Він має свою цікаву історичну біографію. Тут живе багато пенсіонерів, які, незважаючи на труднощі і непрості будні, залишаються старанними, енергійними, не втрачають віри у  власні сили. У розмові з ними відчувається душевне тепло, мудрість, доброта, терплячість. Вони, колишні працелюби, вміли жити і  нині вміють "виживати" за мізерні пенсії.

Моя співрозмовниця – Василина Никанорівна Бичунь, колишня вчителька Радошинської  середньої школи. Про неї і йтиметься у моїй розповіді.

– Хочеш чи не хочеш, а вік дає своє, не зогледілась, як роки повернули на осінь, – трішки з сумом пригадує Валентина Никанорівна. – Більше 40 літ присвятила себе педагогічній праці, 14 років працювала, уже будучи на заслуженому відпочинку. Але як не  шкода, а довелось попрощатись із своїм улюбленим, згуртованим колективом, дорогою школою, а головне – з допитливими, розумними дітьми. Але не сиджу без роботи. Щоб заповнити оту порожнечу, знаходжу розраду, стараюся  робити корисне дітям, онукам, сусідам. Знаходжу себе і в домашній праці та все хочу, ще хоч трохи бути корисною. Беру участь в художній самодіяльності, співаю в церковному хорі.

Слухаю з цікавістю розповідь колишньої вчительки про її життя. Дивуюсь, що ця тендітна, мудра жінка не розгубила прекрасні людські якості.

Летять, ніби в калейдоскопі, літа. Глибшою стає пам'ять. Невтішні думки огортають ветерана, бо летять вони у далеке дитинство, з болем ворушать все те, що оточувало, чим жила.

Народилась Василина Никанорівна в багатодітній сім'ї у с. Рокита Старовижівського району, в якій виховувалось 7 дітей. Василина була найменшою. Це був перший мирний повоєнний рік.  Так, вона не бачила жахів війни, але  дитяче серце назавжди закарбувала її жорстокі наслідки. Про який достаток можна говорити, коли в сім'ї семеро дітей, а кругом розруха? Добре, що село розташоване серед лісів, то ж гриби і ягоди рятували. Дітей змалечку привчали до їх збирання. У сезон інша робота відкладалась. А ще в підсобному господарстві завжди були коні, корови. 

Проте батьки завжди хотіли, аби діти навчались. Сама Василинка не по роках була серйозною дівчинкою, бавилась тільки книжками і понад усе хотіла бути вчителькою. Батько іноді сердився: мовляв, з тієї науки нічого доброго не вийде. Мама, навпаки, тішилася донечкою, старалась завжди купити нову книжечку і всіляко підтримувала Василинку в навчанні. Сім класів у своєму селі закінчила на "відмінно". Далі навчання потрібно було продовжувати в Дубечному, у десятирічній школі. Але можливості не було. Довелося навчатися у вечірній школі. Вдень – робота у лісгоспі, а ввечері – навчання.

Після закінчення школи вибір впав на Кременецький педінститут. Поїхала, а там конкурс великий. Подала документи на хімічний факультет. Ще зі школи любила хімію. І тут  свою роль зіграла порада: "Не вийде вчителя – будеш агрономом". Після іспитів повернулася додому. Навіть не надіялась, що вдало їх склала. Але все виявилося добре.  Радості не було меж: збулася мрія дівчини. Після успішного закінчення інституту отримала направлення вчителювати в Радошинську школу. 

Молодій вчительці хотілося працювати на своїй малій Батьківщині, але доля склалась інакше. Дуже сподобалося село, де широкі вулиці, чепурні будинки. Хоч і було не зовсім просто звикнути до нової місцевості, але Валентина Никанорівна полюбила свою роботу, людей, а особливо дітей. Молоду вчительку з хімії та біології спочатку прийняли насторожено. Але з часом  полюбили усі за людяність, привітність, за щиру посмішку, доброту і працелюбність.

Досі в пам'яті педагога –найяскравіші  моменти з життя школи, які хвилюють й досі, а в душі стає тепло і затишно. Більше 20 років Валентина Никанорівна працювала завучем.

Життєва дорога героїні нашої розповіді цікава. Яку б сторінку не відкрив, там  – захоплюючі уроки хімії, біології, досліди, робота на шкільних ділянках, діти, котрі всім серцем прикипіли до вчительки. Неможливо забути зустрічі, вечори відпочинку, екскурсії, виступи і перемоги на обласних, районних олімпіадах.

Про вчительську роботу можна говорити безкінечно – вона повторюється і продовжується в учнях. Гордиться Василина Никанорівна Анею Кузнєцовою, Світланою Морозюк, Наталею Юрчик, Назаром Волошко, які стали також вчителями хімії.

В буденних клопотах будувала вчителька і своє жіноче щастя. У селі – як в селі: нові враження, знайомства. Тут і зустріла Володимира, з яким пов'язала  долю. Молоде подружжя розуміло, що сім'я не лише радість спілкування з коханою людиною, але й праця та батьківські обов'язки, турбота, відповідальність. Тож нова хата, яку побудували самі, вдихнула в їх життя більше тепла, затишку, тішив і додавав сил дитячий сміх сина і донечки. 

Життя продовжувалось. Виросли діти, відлетіли від батьківського гніздечка. Подарували батькам п'ятеро онучат. Донька пішла маминою стежиною і  стала вчителем, син обрав батькову професію – водія. На жаль, пішов у Вічність глава сім’ї. Тож всі домашні клопоти і  турботи лягли на плечі Валентини Никанорівни. Сусіди розповідають, що вона дуже працьовита: здається, нема роботи, яку б не могла виконати. На допомогу завжди поспішають діти, але ненька, доки здужає поратися, дає усьому лад сама. Жінка активна, життєрадісна, встигає скрізь – і на городі, і до лісу сходити, і  пораду мудру дати. То дивись – вже на репетиції.

– Вдома її важко застати, – розповідає про колегу Г. О. Пушенко, голова Радошинської ветеранської організації. – Один  мудрець колись сказав: "Жінки здатні на усе. А деякі навіть на більше". Це істина, яку підтверджує своїм життям Валентина Никанорівна.

На завершення розмови героїня моєї розповіді промовила: "З щемом згадую своє село, родину, якої вже, на превеликий жаль, нема.  Згадую, як ніби учора ішла сільською  дорогою, як милувалася довколишньою  красою. Саме там  відчула любов до людей, там –початок моєї життєвої долі. У селі промайнули мої  найкращі роки. Тут виросли мої діти, тут вони живуть і  працюють. А мої діти – учні, якими дорожу".

Тут продовжується і земне життя вчительки…

Валентина СІЧКАР.

НА ЗНІМКАХ: героїня розповіді Валентина БИЧУНЬ у різні періоди свого життя.

Фото з домашнього архіву.  

Село Радошин – не тільки мальовничий острівець Ковельщини, оточений родючими землями, лісом. Він має свою цікаву історичну біографію. Тут живе багато пенсіонерів, які, незважаючи на труднощі і непрості будні, залишаються старанними, енергійними, не втрачають віри у  власні сили. У розмові з ними відчувається душевне тепло, мудрість, доброта, терплячість. Вони, колишні працелюби, вміли жити і  нині вміють "виживати" за мізерні пенсії.

Моя співрозмовниця – Василина Никанорівна Бичунь, колишня вчителька Радошинської  середньої школи. Про неї і йтиметься у моїй розповіді.

– Хочеш чи не хочеш, а вік дає своє, не зогледілась, як роки повернули на осінь, – трішки з сумом пригадує Валентина Никанорівна. – Більше 40 літ присвятила себе педагогічній праці, 14 років працювала, уже будучи на заслуженому відпочинку. Але як не  шкода, а довелось попрощатись із своїм улюбленим, згуртованим колективом, дорогою школою, а головне – з допитливими, розумними дітьми.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 498

Лютий – непередбачуваний місяць. Від нього можна очікувати як снігопадів і хуртовин, так і відлиги і теплої сонячної погоди. 

Саме в цьому місяці природа починає підготовку до весни, хоча на перший погляд це може бути зовсім непомітно. Але роботу в саду та на городі можна знайти навіть і в цей період.

Роботи в лютому 

в саду – дерева і кущі

Урожай кущів і дерев безпосередньо залежить від того, наскільки сумлінно були проведені роботи в лютому  в саду. Якщо місяць видався сніжний, то варто прибрати сніг з гілок дерев і чагарників, а також ущільнювати сніг навколо стовбурів дерев, щоб захистити кореневу систему рослин від несподіваних морозів.

Але лютий може бути і зовсім безсніжним, тому необхідно подбати про багаторічні рослини, укривши їх будь-яким підручним матеріалом – соломою, хмизом. 

Гризуни можуть серйозно зіпсувати дерева, тому що харчуються їх корою. А це може позначитися на врожаї рослин. Щоб захистити дерева від зайців, мишей та інших, досить здійснити побілку – запах хімікатів відлякають  цих непроханих гостей. Якщо ж від гризунів використовувався інший метод захисту, то слід перевірити його надійність.

Актуальною проблемою саду залишаються шкідники, які формують свої гнізда в листочках, що залишилися на деревах з осені, незібраних плодах, в корі і на гілках. Від них треба позбавлятися шляхом руйнування їх гнізд та зрізанням  уражених ділянок. Якщо є гілки, уражені інфекцією, їх треба спалити.

Також не варто забувати і про птахів, які є незаміними помічниками в боротьбі зі шкідниками. Щоб їх залучити на допомогу, достатньо спорудити годівницю і регулярно її наповнювати.

Коли в лютому наступають теплі дні, то обов'язково слід обприскати кущі та дерева засобами від шкідників. Також можна зробити обрізання, зрізати живці для щеплення.

Для кращого росту ягідних чагарників можна зрізати старі і слабкі гілки. Корисно буде обрізати кореневі порослі, очистити кору від комах. Молоді саджанці кущів починають готувати до посадки.

Особливої уваги заслуговує виноградник. Важливо стежити за тим, щоб в теплу погоду його кореневища не запріли, тому, в міру  необхідності, потрібно провітрювати ґрунт, а іноді і зволожувати. Також в лютому готують живці винограду і контейнери для розмноження.

Готуємось до початку робіт на городі

Найкраще скласти список того, що садити в лютому на розсаду, і відповідно до переліку приступаємо до роботи.

Відбираємо власноруч насіння і перевіряємо посадковий матеріал на схожість. Насіння з характерними ознаками цвілі і механічних пошкоджень в якості посадкового матеріалу не використовуємо.

У другій декаді лютого готуємо ґрунт під посадку розсади. Засипаємо ґрунт в квіткові горщики, пластикові стакани та інші ємкості, які підбираються відповідно до типу розсади.

Починаючи з середини місяця, висаджуємо петрушку, кріп, цибулю на перо, салат та шпинат. Посадковий матеріал розміщуємо на підвіконнях з сонячної сторони будинку.

Підготувала 

Наталія Романовська.

Лютий – непередбачуваний місяць. Від нього можна очікувати як снігопадів і хуртовин, так і відлиги і теплої сонячної погоди. 

Саме в цьому місяці природа починає підготовку до весни, хоча на перший погляд це може бути зовсім непомітно. Але роботу в саду та на городі можна знайти навіть і в цей період.

Урожай кущів і дерев безпосередньо залежить від того, наскільки сумлінно були проведені роботи в лютому  в саду. Якщо місяць видався сніжний, то варто прибрати сніг з гілок дерев і чагарників, а також ущільнювати сніг навколо стовбурів дерев, щоб захистити кореневу систему рослин від несподіваних морозів.

Але лютий може бути і зовсім безсніжним, тому необхідно подбати про багаторічні рослини, укривши їх будь-яким підручним матеріалом – соломою, хмизом. 

  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 398

Магія  поезії  отця  Івана  Оринчака

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1078

Кожна людина на Землі мріє знайти свою  другу половинку – половинку, яка і стане справжнім коханням. Ми уявляємо його, ми готові їхати за ним хоч на край світу. Але іноді  буває, що ми дивимося, але не бачимо, слухаємо, але не чуємо. Не чуємо і не бачимо того, що справжнє кохання може бути зовсім  поруч.  Так сталось і в житті ковельчан Олега та Наталії Рижків.

Познайомились молоді люди на роботі. Вона — енергійний, незважаючи на молоді роки,  керівник і організатор. І він — перспективний, цілеспрямований хлопець, який став для дівчини спочатку надійним помічником, а згодом  — другом і коханим.

Дівчина й гадки не мала, що  він — той єдиний, з ким  ділитиме навпіл хвилини радості і хвилини душевних хвилювань, з ким буде так тепло, спокійно і затишно. Довгий час Олег і Наталія працювали разом, кожен жив своїм життям. Тільки з часом Олег і Наталія зізналися, що симпатизували один одному з першої хвилини знайомства. Однак зустрічатися почали лише через декілька років. Їхнє перше побачення, скоріше за все, вони й самі не сприйняли всерйоз. Але не тут-то було…

Їхні стосунки розвивались так стрімко і бурхливо, що оточуючі не могли повірити, що між колегами виникли справжні почуття. Усі  свята разом — спільні вечірки з друзями, Наталчин день народження  і ці  незабутні зустрічі… Мабуть, їхньому коханню по-доброму  заздрили навіть ті, хто хоча б раз мав нагоду бачити, які почуття  відображають їхні очі.

Олег та Наталія віднайшли свій ідеал. Ось він —  мужній і сміливий чоловік та витончена, ніжна жінка, з якою можна піти на край світу.  Принаймні ці слова один про одного підтверджує саме подружжя.

 Здавалося б,  закохані такі різні і в той же час такі схожі, вони гармонійно доповнюють один одного і готові здійснити заради кохання маленькі дурниці і серйозні вчинки.

Наталка зізнається, що покохала  Олега за дотепні, влучні жарти, справжні чоловічі вчинки, приємний тембр голосу, що гіпнотично вплинув  на рішення стати його дружиною. Про це все подружня пара  сьогодні згадує з гумором, однак в них обох є чимало рис  характеру, якими можна симпатизувати і переймати.

У молодої сім’ї підростають дві маленькі принцеси-донечки – Анастасія і Соломійка. Справжньою втіхою для Рижків є домашня улюблениця – собачка на прізвисько «Сара», котра як повноправний  член родини подорожує з господарями і скрізь їх супроводжує. А незабаром молоде подружжя очікує ще  поповнення.

Але чи не найбільше мені імпонує те, з якою любов’ю Олег і Наталія займаються волонтерською діяльністю та доброчинними справами. Наталія Василівна – співзасновник організації «Благодійний фонд «Жити краще», створення якої особисто ініціювала в 2015 році. Але справа зовсім не в посадах і статусах. Скільки  вдалося  зробити, скількох дітей і сімей, які опинилися  в складних життєвих обставинах, підтримати! 

Скільки одягу, взуття, іграшок зібрано і передано в інтернатні заклади області, скільки адресної допомоги надано ковельчанам завдяки Олегу і Наталії, їхнім друзям, які завжди підтримують! Вони доповнюють один  одного, підтримують у будь-яких починаннях, а це так важливо, коли між чоловіком і  дружиною панують гармонійні стосунки. 

Вони щасливі, бо мають один одного. 

Серце переповнюється гордістю за цю прекрасну молоду сім’ю. Виявляється, щастя можна тримати в руках, цілувати і вкривати ковдрою!

З Днем закоханих Вас, Олеже і  Наталіє! Бережіть своє кохання, радійте життю!

Світлана ТРОЦЮК. 

НА ЗНІМКУ: молода сім’я Рижків з красунями-донечками Анастасією і Соломією.

Фото Ігоря ЛИХОБИЦЬКОГО.

Кожна людина на Землі мріє знайти свою  другу половинку – половинку, яка і стане справжнім коханням. Ми уявляємо його, ми готові їхати за ним хоч на край світу. Але іноді  буває, що ми дивимося, але не бачимо, слухаємо, але не чуємо. Не чуємо і не бачимо того, що справжнє кохання може бути зовсім  поруч.  Так сталось і в житті ковельчан Олега та Наталії Рижків.

Познайомились молоді люди на роботі. Вона — енергійний, незважаючи на молоді роки,  керівник і організатор. І він — перспективний, цілеспрямований хлопець, який став для дівчини спочатку надійним помічником, а згодом  — другом і коханим.

Дівчина й гадки не мала, що  він — той єдиний, з ким  ділитиме навпіл хвилини радості і хвилини душевних хвилювань, з ким буде так тепло, спокійно і затишно. Довгий час Олег і Наталія працювали разом, кожен жив своїм життям. Тільки з часом Олег і Наталія зізналися, що симпатизували один одному з першої хвилини знайомства. Однак зустрічатися почали лише через декілька років. 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 529

Епоха Водолія на планеті Земля розпочалася із відсторонення людини від реального, позначеного Богом, життя. Комп'ютер, всюдисущий смартфон, телевізор поглинають розум і спотворюють свідомість.

Можна передбачити, що через 50-70 років такі почуття, як кохання, любов, ненависть, людина буде переживати в уявному віртуальному світі.

l 

Тендітна, мила, вродлива із пасмом кучерявого волосся, вона невидимим магнітом притягувала мою увагу до себе.

Її очі, наче дві зірки із далекої Галактики, випромінювали світло. Воно переливалося яскравими барвами весняної веселки і, не чекаючи запрошення, проникало у моє зачерствіле буденністю єство.

Через якусь мить Незнайомка усміхнулася. На мене чекало  нове диво. Усмішка злетіла світло-бірюзовою хмаринкою і, змінюючись у формах та відтінках кольору, теж поселилася в потаємних куточках моєї душі. Чомусь здалося, що ефірне тіло хмаринки розділилося, і друга частинка попрямувала в небо до сузір'я Оріона.

Чому так далеко? Чому їй на Землі незатишно? Можливо, в космічному холодному Всесвіті на неї чекає суджений? Думки, немов бджоли, роїлися в голові. Уява малювала віртуальні картини нереального буття.

Ось моя хмаринка перевтілилася в красуню Фею. Незаймана, чиста, непорочна серцем, вона спішить до свого чарівного принца. У невідомому сузір'ї має пізнати кохання; відчути всім єством це незбагненне відчуття; пережити миті найсолодшої пристрасті; переконатися, що кохання – це еліксир життя.

Та раптом Незнайомка повернулася в бік чорного монстра-рояля. Вона не йшла, а пливла тихою водою до якоїсь нової утаємниченої ролі. Поправивши пишне плаття, легкою пір'їнкою опустилась на круглий стілець. Граціозно, мов лебединими крильми, змахнула руками. Кінчиками пальців торкнулася чорно-білих клавішів.  І мов за покликом мага-местро, в сірий простір злетіли ніжнотонні звуки. Вони  розсипалися маленькими іскристими зірочками: "Дзень-дзінь, бім -бом-бам".

За якусь хвилю звуки вишикувалися у тиху лагідну мелодію. Здавалося, я окунувся в спокійне, благодатне, мирне життя. Та спокій тільки сниться…

З-під пальців Незнайомки раптом зірвалася і  впала на мене бурхлива хвиля громоголосих акордів. Вони летіли вгору, розліталися бризками і падали назад. Мої думки, переживання, надумані сюжети мимоволі летіли за вітром над синіми морями, горами високими, степами неозорими.

Я підкорювався цьому магічному лету, не задумуючись, що вітер кожної миті занесе мене в скелі, вдарить і розіб'є, а шматочки розсипле над морями, океанами.

Незнайомка не вгавала. Вона в цю мить перебувала в іншому, неземному світі. В якісь хвилини я збирав свою волю в кулак і повертався до реальності. Вдивлявся в те диво і не міг збагнути, як вона своїм розумом підкорює ті ніжні тонкі пальчики, створюючи гармонію всього людського єства – тобто тіла, душі і духу. А Незнайомка пірнала в глибінь найнижчої (для мене невідомої) октави і в частки секунди злітала на свій віртуальний Еверест. Вона все більше проникала у всі можливі  закутки душі, заповнювала найменші її клітини.

Моя свідомість була у полоні цієї віртуозної музики. Непомітно мелодія наповнилася теплом, радісним відчуттям і благодаттю. І я знову поринув у незбагненний віртуальний світ. Ось Незнайомка підходить до мене, кладе руки на плечі. Заглядає в мої очі, немов запитуючи: "Ти зрозумів, що музика  і кохання – сестри? Відчуй нас…".

Я мимоволі горнувся до Незнайомки. Ось воно, божественне тіло – відчуваю його. Несміливо цілую ясні очі, щічки і ті диво-пальчики. "Поцілуй мене по-справжньому", – чую голос з небес. Звідки цей голос – із сузір'я Оріона? А, може, я і є той далекий принц, тільки земний? Це ж я,  закохався  в оту незбагненну світло-бірюзову ауру принцеси. Насмілююсь – і відчуваю солодкий дотик губ Незнайомки. Небесне сяйво спалахує яскравим і різнобарвним феєрверком.

Мить, зупинись – я готовий до Вічності!

Раптом щось обірвалось. Я повертаюся до реальності. Стихли неземні акорди і звуки. Незнайомка встала із стільця і гречно вклонилася. З очей промінилось сузір'я Оріона. Пасмо кучерявого волосся збуджувало почуття кохання…

Анатоль КОХАНОВСЬКИЙ.

Епоха Водолія на планеті Земля розпочалася із відсторонення людини від реального, позначеного Богом, життя. Комп'ютер, всюдисущий смартфон, телевізор поглинають розум і спотворюють свідомість.

Можна передбачити, що через 50-70 років такі почуття, як кохання, любов, ненависть, людина буде переживати в уявному віртуальному світі.

ххх

Тендітна, мила, вродлива із пасмом кучерявого волосся, вона невидимим магнітом притягувала мою увагу до себе.

Її очі, наче дві зірки із далекої Галактики, випромінювали світло. Воно переливалося яскравими барвами весняної веселки і, не чекаючи запрошення, проникало у моє зачерствіле буденністю єство.

Через якусь мить Незнайомка усміхнулася. На мене чекало  нове диво. Усмішка злетіла світло-бірюзовою хмаринкою і, змінюючись у формах та відтінках кольору, теж поселилася в потаємних куточках моєї душі. Чомусь здалося, що ефірне тіло хмаринки розділилося, і друга частинка попрямувала в небо до сузір'я Оріона.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 365