Одним з найулюбленіших зимових свят наших дітей є День Святого Миколая, який щороку відзначаємо 19 грудня на честь святителя Миколая, архієпископа з Мир Лікійських, чудотворця.

На Ковельщині з нагоди свята відбулося чимало цікавих заходів, організованих працівниками органів  місцевої влади, відповідних служб, керівниками установ та організацій шкільного і дошкільного виховання. Про окремі з цих дійств читайте розповіді на 8-й сторінці сьогоднішнього номера "Вістей Ковельщини" у спеціальному святковому випуску "Рідного міста".

НА СВІТЛИНІ: учасники свята — вихованці Волинського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей, що діє у Ковелі (директор Галина Йовик).  

Фото з архіву центру.

Одним з найулюбленіших зимових свят наших дітей є День Святого Миколая, який щороку відзначаємо 19 грудня на честь святителя Миколая, архієпископа з Мир Лікійських, чудотворця.

На Ковельщині з нагоди свята відбулося чимало цікавих заходів, організованих працівниками органів  місцевої влади, відповідних служб, керівниками установ та організацій шкільного і дошкільного виховання. Про окремі з цих дійств читайте розповіді на 8-й сторінці сьогоднішнього номера "Вістей Ковельщини" у спеціальному святковому випуску "Рідного міста".

НА СВІТЛИНІ: учасники свята — вихованці Волинського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей, що діє у Ковелі (директор Галина Йовик).  

Фото з архіву центру.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 376

Погода в Ковелі 

24 - 30 грудня 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 360

Цей рік видався дуже складним для малого та середнього бізнесу. Підприємці зазнали чимало втрат під час локдауну навесні, карантину вихідного дня та постійних карантинних обмежень. Чимало українців вже витратили заощадження на підтримку власної справи, провели перші скорочення і відчайдушно потребують порятунку. Аби допомогти бізнесу вижити, Верховна Рада ухвалила низку антикризових законів. На які компенсації можуть розраховувати підприємці, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

Закони 

на підтримку бізнесу

Допомогти підприємцям пережити кризу мають три закони. Перший закон №4429 стосується соціальної підтримки. Відповідно до нього, ФОПи та наймані працівники, які постраждали через карантин, отримають одноразову матеріальну допомогу у розмірі 8 тисяч гривень. Згідно з прогнозами, на таку допомогу можуть розраховувати понад мільйон українців. 

«Якщо ви ФОП і змушені закрити, наприклад, свою кав’ярню, або найманий працівник – і вас звільняють, бо кав’ярня, де ви працювали, на жаль, закривається, ви зможете отримати допомогу в розмірі 8 тисяч гривень», – уточнює Президент Володимир Зеленський. 

Ще один тип виплат спрямований на збереження робочих місць. Якщо власник бізнесу не закрився, але через карантин скоротив час роботи і відправив працівників у вимушену відпустку – держава виплатить 8 тисяч гривень за кожного працівника. 

Заявку на отримання допомоги можна оформити на порталі «Дія» з 14 до 31 грудня включно. Для цього знадобиться електронний підпис та відкритий банківський рахунок у форматі IBAN. В уряді обіцяють, що заповнення заяви займе не більше 5 хвилин, а гроші автоматично будуть зараховані на рахунок після перевірки даних.

Закон також передбачає, що під час карантину і відразу після його закінчення не припинятимуть ліцензію на торгівлю алкоголем, навіть якщо підприємець вчасно за неї не заплатив. Для бізнесу, діяльність якого підпадає під обмеження, на період карантину скасовується орендна плата.

Другий закон №4430 – це зміни до Податкового кодексу. Він передбачає низку послаблень для бізнесу, зокрема списання податкових боргів, звільнення від сплати єдиного соціального внеску та єдиного податку ФОП першої групи. Закон пропонує списати податкові борги до 3060 грн та відтермінувати борги до 6800 грн, які виникли до 1 грудня 2020 року. За словами Президента Зеленського, борги пробачать чотирьом мільйонам українців. Документ також пропонує списати штрафи та пені з податкових боргів, якщо їх погасять протягом шести місяців після набуття законом чинності. Від оподаткування також звільняється матеріальна допомога, яку громадяни та бізнес отримують від держави у зв’язку з карантином.

Останній закон №4431 – це зміни до бюджету, які передбачають фінансування допомоги бізнесу за кошти Фонду боротьби з COVID-19. За інформацією уряду, загальна вартість пакету запланованої допомоги від держави – 14,6 млрд. грн. Перші виплати мають відбутись уже до нового року. 

Відтермінування касових апаратів 

Крім антикризових законів, Рада також підтримала відтермінування введення РРО (Реєстраторів розрахункових операцій), чого вимагали підприємці. Закон переніс обов’язкове використання касових апаратів на 1 січня 2022 року для ФОПів другої – четвертої груп, які платять єдиний податок.

Також документ скасував штрафи за невідповідність готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, зазначеній у денному звіті РРО, та за відсутність попереднього програмування товарів в РРО.

Важливо знати, що наступного року касові апарати будуть необхідними для підприємців, які реалізують побутові товари, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарські засоби та вироби медичного призначення. Також РРО мають використовувати ФОПи, що надають посередницькі послуги щодо нерухомого майна, а також виробляють, постачають чи продають дорогоцінні вироби.

Думки експертів 

Загалом експерти по-різному оцінюють ініціативи влади. Так, радник керівника Офісу Президента Михайло Подоляк впевнений: «Запровадження матеріальної допомоги та низки податкових стимулів для громадян та бізнесу на період карантину дозволить втримати економіку нашої держави, а підприємцям пройти можливий локдаун».

Водночас економіст Олексій Кущ зауважує, що значна частина українського бізнесу працює в «тіні», тому чимало підприємців не отримають від держави компенсації у 8 тисяч.

«Чому ця цифра до реальних умов української економіки не адаптована? Тому що в нас високий рівень тінізації ринку праці. Відповідно, близько трьох мільйонів найманих працівників податкова на своїх «радарах» узагалі не спостерігає. Ці люди опиняться ніби за бортом цієї допомоги бізнесу», – розмірковує експерт. 

У свою чергу представник Економічної експертної платформи Олег Гетьман вважає доцільною матеріальну допомогу, але критикує відтермінування касових апаратів: «Підтримка малого бізнесу на суму 8 тисяч гривень вбачається доцільною. Ряд підприємців і їхніх співробітників дійсно постраждали від обмежень, введених Кабміном. І ще зазнають збитків від обмежень, які плануються для сфери громадського харчування та розваг на початку січня. А ось рішення про РРО не є оптимальним. Відстрочка РРО є відкладанням проблеми, а не її рішенням».

Згодні експерти в одному: криза ще не скінчилась, і підприємцям знадобиться підтримка. Ніхто не береться прогнозувати, як українська економіка переживе новий локдаун у січні. Залишається сподіватись, що податкові послаблення та фінансова підтримка допоможуть підприємцям пройти важкий період без серйозних втрат.

Оксана КОВАЛЬ.

Цей рік видався дуже складним для малого та середнього бізнесу. Підприємці зазнали чимало втрат під час локдауну навесні, карантину вихідного дня та постійних карантинних обмежень. Чимало українців вже витратили заощадження на підтримку власної справи, провели перші скорочення і відчайдушно потребують порятунку. Аби допомогти бізнесу вижити, Верховна Рада ухвалила низку антикризових законів. На які компенсації можуть розраховувати підприємці, дізнавались експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

Допомогти підприємцям пережити кризу мають три закони. Перший закон №4429 стосується соціальної підтримки. Відповідно до нього, ФОПи та наймані працівники, які постраждали через карантин, отримають одноразову матеріальну допомогу у розмірі 8 тисяч гривень. Згідно з прогнозами, на таку допомогу можуть розраховувати понад мільйон українців. 

«Якщо ви ФОП і змушені закрити, наприклад, свою кав’ярню, або найманий працівник – і вас звільняють, бо кав’ярня, де ви працювали, на жаль, закривається, ви зможете отримати допомогу в розмірі 8 тисяч гривень», – уточнює Президент Володимир Зеленський. 

Ще один тип виплат спрямований на збереження робочих місць. Якщо власник бізнесу не закрився, але через карантин скоротив час роботи і відправив працівників у вимушену відпустку – держава виплатить 8 тисяч гривень за кожного працівника. 

Заявку на отримання допомоги можна оформити на порталі «Дія» з 14 до 31 грудня включно. Для цього знадобиться електронний підпис та відкритий банківський рахунок у форматі IBAN. В уряді обіцяють, що заповнення заяви займе не більше 5 хвилин, а гроші автоматично будуть зараховані на рахунок після перевірки даних.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 341

Нинішнього року, коли й без того слабку вітчизняну економіку підкосила пандемія коронавірусу, відтак чимало співвітчизників втратили роботу, нас «прибивають до землі» ще й істотним збільшенням тарифів на комунальні послуги — пересічно на 57%. Через це мільйони родин стали неспроможними сплачувати «комуналку». Про це пишуть “Сільські вісті”.

Новий електрозашморг 

для населення

Як уже  повідомляла наша газета, з 1 грудня тариф національної компанії «Укренерго» на передачу електроенергії зріс на 30% і становить 312,76 гривні за МВт·год (досі був 240,23 грн/МВт·год). Щоправда, вважаймо, нам іще «пощастило» із розміром подорожчання. Бо у вересні Укренерго направило до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), розрахунки, згідно з якими тариф на передачу повинен був збільшитися до 640,48 грн/МВт·год, проти чого виступили споживачі: регіонами прокотилися протести.

Але цим не обійшлось. У розпал опалювального сезону «газівники» також укотре вирішили потрусити гаманці побутових споживачів.

“Золоті” ціни на газ

НКРЕКП схвалила підвищення з 1 січня 2021-го тарифів на розподіл природного газу (так звана абонплата). У середньому ціни зростуть на… 80%! Отже, автоматично підвищаться і тарифи на тепло та гарячу воду, вартісна складова газу в яких — 70-80%.

Тож поки що «втішаймося» цінами на грудень. Втім, експерти попереджають: у січні ми всі отримаємо нові платіжки за газ, де нібито заморожений грудневий тариф буде «надолужено».

До речі, ще рік тому, 2 грудня 2019-го, Президент Володимир Зеленський заявляв, що наступної зими завдяки «цікавому рішенню» тарифи на тепло вдасться знизити на 50% (удвічі). В результаті вже у жовтні 2020 року (на старті опалювального сезону) українцям на оплату житлово-комунальних послуг нарахували сумарно 11 млрд. грн., що на 57% перевищує показник минулого року (7 млрд. грн). В середньому платіжка на одну сім’ю зросла на 741,9 грн.

Нічим платити? Покарають санкціями

За даними Держстату, загальна заборгованість населення з оплати житлово-комунальних послуг на кінець листопада 2020 року сягнула майже 60 мільярдів гривень, левова частка яких — за постачання та розподіл природного газу, а також централізоване водопостачання. Сьогодні вже кожна четверта українська родина через відсутність коштів просто не оплачує компослуги.

А оскільки держава фактично самоусунулася від розв’язання цієї гострої соціальної проблеми, вирішувати її на свій лад узялися в регіонах комунальники. Так, газові компанії, яким населення вже заборгувало понад 25 мільярдів гривень, почали відключати помешкання українців від благ цивілізації.

Таких прикладів по всій Україні чимало. В місті Лубни Полтавської області, скажімо, користувачам відрізають газ за борг у розмірі 2 тисячі гривень. «Головне, в середині листопада дзвонила контролер, питала, коли заплатите. Їй сказали — 6 грудня, коли буде зарплата. Проте через два дні приїхали з “Лубнигаз”, коли діти були самі вдома, вломилися без дозволу, перелякавши малих, перекрили вентиль і опечатали. Ось так, без суду, без актів, без нічого», — розповідає мешканка міста.

«За законом, для того щоб відключити боржника від газопостачання, потрібно йти до суду, доводити, що споживач боржник. Але для комунальників це – фінансові витрати і час, оскільки справа може затягнутися не на один рік. Та й суди можуть стати на бік соціально незахищених громадян, — коментує інцидент з газівниками в регіонах юрист Сергій Іваненко. — Зі свавіллям комунальних компаній миритися не можна. Якщо попередження не вручено, а у працівників відсутні направлення за конкретною адресою, якщо люди проникли без дозволу на приватну територію, потрібно викликати поліцію. 

А витік газу фіксується не на нюх, а спеціальним сертифікованим приладом, який називається детектором  витоку, або газоаналізатором. Тобто якщо людям газівники будуть заявляти про витік газу, у них повинен бути прилад і сертифікат на нього. В іншому разі це можна трактувати як незаконне проникнення на приватну територію».

А тим часом комунальники пішли в наступ і законодавчим шляхом. Адже у Верховній Раді є така собі голова Комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів від «Слуги народу» Галина Третьякова, яка їх чудово розуміє. Ще перед початком опалювального сезону вона зареєструвала постанову, якою рекомендує парламенту ухвалити законопроєкт про зміни до законодавства щодо вдосконалення порядку погашення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг. 

Чи не найцікавіші зміни пропонуються до Закону «Про виконавче провадження». Так, у ньому пропонується прирівняти боржників в оплаті житлово-комунальних послуг до боржників за аліментами. Зокрема, змінами передбачено, що за наявності відповідної заборгованості державний виконавець виносить постанови: про встановлення тимчасового обмеження для боржника у праві виїзду за межі України, керування автомобілем тощо.

Також передбачені штрафи для злісних неплатників. Стягнення можуть розповсюджуватися на заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи, а також може бути звернено на… майно боржника. Тобто на квартиру або іншу нерухомість. При цьому в окремих випадках стягнення на заробітну плату ще й може накладатися одночасно з конфіскацією майна.

Пообіцяти не значить одружитися

Отакий законодавчий «сюрприз» готують нам «слуги народу». Чи треба казати, що населення в період пандемії і так обсіли злидні. Інститут демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, який вивчає в тому числі й рівень бідності, констатував, що за підсумками 2020 року українці збідніли на 17%, ніж були 2019-го. А загальний рівень абсолютної бідності можна застосувати до 45% населення України! Тобто майже половини співвітчизників.

Такий соціальний показник — ляпас усьому українському народові.  Попри передвиборні обіцянки, нинішня влада не зробила в соціальній сфері нічого для того, щоб допомогти людям долати труднощі карантину.

У зв’язку з цим хотілось би нагадати слова Зеленського, які він виголосив під час дебатів на «Олімпійському» у 2019 році, будучи у статусі кандидата в президенти, про те що «пенсіонери повинні спокійно дивитися у платіжки — і не боятись інсульту або інфаркту»... Він обіцяв «розібратися з комунальними тарифами», себто знизити їх. Чи виконана ця обіцянка? Ні. Ба більше — ціни за комірне тільки підстрибують.

17 липня того ж року Володимир Зеленський оголосив, що його команда працює над тим, аби взагалі скасувати комунальні тарифи для малозабезпечених пенсіонерів віком за 70 років. Про це він розповів в інтерв’ю, яке опублікував на офіційному Інтернет-каналі.

Проте вже за два тижні Андрій Герус поправив Главу держави, що, мовляв, мається на увазі не утопічна ідея повністю безоплатних комунальних послуг, а сплата пенсіонерами віком понад 70 років «лише незначної частини рахунків за житлово-комунальні послуги». Решту покриватиме держава.

На жаль, виконання обіцянок не є обов’язковим для наших політиків. Механізм відповідальності за пустопорожнє «вішання локшини на вуха» повинен існувати, а ті, хто довів країну до бідності, повинен відповідати, і не тільки політично.

Замість післямови

Для всіх  очевидно: ні держава, ні органи місцевого самоврядування про соціальний захист населення у цьому випадку фактично не дбають. А поки енергогенеруючі компанії зосереджені в руках монополістів, це прямий шлях до економічних змов, всіляких маніпуляцій і фінансових схем, які дають можливість постачальникам максимізувати власний прибуток, системно грабуючи — називаймо речі своїми іменами — населення з низькою платоспроможністю.

Ми сплачуємо великі рахунки за неякісний природний газ, хоч нас переконують, що це і є ринковий підхід. Так само отримуємо занадто великі рахунки за тепло. Можна, звичайно, добиватися справедливості у судовому порядку. Але не знаючи, як це робити, не маючи відповідної юридичної підтримки та й не довіряючи вітчизняній судовій системі, громадяни України не дуже поспішають саме так відстоювати свої права.

От і виходить, що живемо в умовах, коли і холодно, і дорого, і некомфортно. І змін на краще наразі не видно.

Олена КОЩЕНКО.

Нинішнього року, коли й без того слабку вітчизняну економіку підкосила пандемія коронавірусу, відтак чимало співвітчизників втратили роботу, нас «прибивають до землі» ще й істотним збільшенням тарифів на комунальні послуги — пересічно на 57%. Через це мільйони родин стали неспроможними сплачувати «комуналку». Про це пишуть “Сільські вісті”.

Як уже  повідомляла наша газета, з 1 грудня тариф національної компанії «Укренерго» на передачу електроенергії зріс на 30% і становить 312,76 гривні за МВт·год (досі був 240,23 грн/МВт·год). Щоправда, вважаймо, нам іще «пощастило» із розміром подорожчання. Бо у вересні Укренерго направило до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), розрахунки, згідно з якими тариф на передачу повинен був збільшитися до 640,48 грн/МВт·год, проти чого виступили споживачі: регіонами прокотилися протести.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 353

До глибини душі схвилювало мене “Слово до читача” під заголовком «Ті, хто поруч з нами». («Вісті Ковельщини» від 19 листопада ц. р.).

Дійсно, чи завжди замислюємося ми над тим, як живеться людині, котра поруч, чи усвідомлюємо, що таке старість? Пригадую, написала якось про хорошу людину – електрика Леоніда Клімчука. Там писала, що інколи змушені просити навіть лампочку вкрутити. А в редакції подумали: це вже занадто. І викинули ці слова. Ні, молоденькі і міські. Не занадто. У селах хати вищі, як міські квартири — у мене, наприклад, 2,85 метра.

Щоб вкрутити лампочку, треба вилізти на стіл, а як? Молодим це важко зрозуміти. Тому і дуже вдячні люди пенсійного віку тим, хто не байдужий до чужих проблем. Я живу серед таких хороших людей. Це Лідія і Віктор Кудацькі,  Зоя Голу-бова, Володимир Андросюк, Володимир Камінський, Вадим Зиц. А його донечка Аня! Коли може і як може, допомагає стареньким сусідам. 

Отже, якщо бачимо, що комусь гірше, аніж нам, не залишаймося байдужими. Людина варта любові та поваги від навколишніх –  звичайно,  якщо цього заслуговує. Не можемо допомогти фізично, то хоча щирою усмішкою, добрим словом, морально підтримаймо людину. Та ще у такий важкий час. 

Надходять величні свята — на жаль, календарні, бо на душі свята нема. Кругом пекло: ненаситний жорстокий коронавірус поглинає людські життя і кошти. З іншого боку – війна на Сході, де мучаться і гинуть найкращі. А якщо і повертаються живими, то з якою психікою? Уявити важко: у тебе стріляють, а ти, маючи зброю в  руках, опусти плечі і покірно терпи. Про обмін полоненими не чути. 

Ввімкнеш   телевізор – новини відбирають сон. Обман, приниження. Як ставитися до події, яку подають водночас і як «білу», і як «чорну»? Головне – не бути рабом чужого нав’язливого бачення, а підключати свій розум.

Для оптимізму мало місця. Раніше в  Голобах були майстерні по ремонту одягу, взуття, пільгова перукарня. Тепер немає нічого. Ідеш увечері (а тепер вечір о 17-й годині)  мимо вокзалу, а він (історична красива пам’ятка)  потопає в темряві, мовчазний, як люди в масках. Тому підтримуймо один одного, будьмо добрішими, то, може, Бог не буде  так тяжко карати. Хвороб вистачає і без коронавірусу.

Мені давно хочеться тепле слово сказати про жінку доброї душі, щиру, невтомну трудівницю Олену Миколаївну Сичук (на знімках), яка нині стійко зносить випробування долі, не втрачаючи любові до людей, до життя.

Їй всього 69. Народилася і виросла у селі Сільце, в хорошій дружній сім’ї хліборобів. Мати була кухарем у школі. Дві сестрички виростали у  батьківській ласці і любові, ще  й часто під злагоджений спів батьків. Винесли і зі своєї сім’ї принцип: жити у  злагоді, берегти  сім’ю, любити працю  і вміти працювати. Олена закінчила Нововолинське медичне училище (дошкільний відділ). Почала працювати у Підріжжі медичною сестрою у школі, а потім вихователькою у дитячому садку в Голобах.

Створили міцну сім’ю. Побудували будинок, завели велике господарство: коні, свині, різного виду птиця. Усьому треба дати лад. Нагодувати, напоїти, почистити, дітей зібрати в школу. І встигнути на роботу. Заслуговує пам’ятника той, хто створив чудовий двоколісний транспорт, ім’я якому – Велосипед. На працю – як на свято. Ні хвилини запізнення! Гарно одягнена, усміхнена, красива. Через деякий час – ось  і вони: кароокі, голубоокі, щербаті, допитливі… Щебечуть, туляться, хапають за руки. А он у куточку спокійне, заплакане, яке ніяк не хоче розлучитися з мамою. Треба і до нього підхід знайти. Любила дітей, і вони відповідали такою ж  любов’ю.

А який колектив був! Як одна родина. Радість – подвійна, горе – пополам.

Пані Олена — чудова господиня, неперевершений кухар і пекар. Щиро ділилася своїми  вишуканими рецептами і пригощала подруг. Щоб поповнити сімейний бюджет, тягала сумки і на ринок — у Львів, Брест. Часто почали підводити ноги, а у 60 років зовсім здали. Ходити не могла. Запропонували операцію. Відвезли в Київ. Довелося вставляти сустав. Процедура коштувала 5 тисяч доларів. Лежала горілиць три тижні в Києві, а потім 4 місяці в Голобах у тому ж положенні. І тут нова біда: відкрилася рана, розкрився шов. Лікував хірург Черніцов Олег Олександрович. Щоденні перев’язки… «Щоб полегшити мої страждання, лікар розважав, розказував, як він готує гриби, як квасить капусту, підбадьорював, як міг. А його дружина, Віра Степанівна, моя землячка, приносила різні смаколики, заставляла їсти», — згадує Олена Миколаївна. 

Треба лікувати і другу ногу, а поки що допомагають милиці. Жінка не здається завдяки підтримці  чоловіка,  добрих і уважних доньки Мирослави і сина Віктора. Та з Ковеля, той із Луцька приїжджають, допомагають, співчувають. Про совість і виховання  Мирослави мені хочеться сказати окремо. Колись я, поповнюючи мобільний, написала одну цифру помилково.  Мій рахунок попав  до неї. І вона повернула, на що я не сподівалась. 

Добрим  словом Олену  Миколаївну згадує колега Лідія Йосипівна Климовець: «З нею було приємно працювати. Компанійська, щира, здібна до всього. Любили діти, поважали колеги». Своїми вишуканими стравами пані Олена підгодовувала і працівників ринку, які не забувають її, вітають із святами та днем народження. Така увага, спогади про щасливі і бурхливі роки життя і праці зігрівають серце і тамують біль.

Хочеться і мені побажати міцнішого здоров’я, витримки, терпіння і незламного духу. Для цього потрібне головне — уміти жити й радіти життю. 

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

До глибини душі схвилювало мене “Слово до читача” під заголовком «Ті, хто поруч з нами». («Вісті Ковельщини» від 19 листопада ц. р.).

Дійсно, чи завжди замислюємося ми над тим, як живеться людині, котра поруч, чи усвідомлюємо, що таке старість? Пригадую, написала якось про хорошу людину – електрика Леоніда Клімчука. Там писала, що інколи змушені просити навіть лампочку вкрутити. А в редакції подумали: це вже занадто. І викинули ці слова. Ні, молоденькі і міські. Не занадто. У селах хати вищі, як міські квартири — у мене, наприклад, 2,85 метра.

Щоб вкрутити лампочку, треба вилізти на стіл, а як? Молодим це важко зрозуміти. Тому і дуже вдячні люди пенсійного віку тим, хто не байдужий до чужих проблем. Я живу серед таких хороших людей. Це Лідія і Віктор Кудацькі,  Зоя Голу-бова, Володимир Андросюк, Володимир Камінський, Вадим Зиц. А його донечка Аня! Коли може і як може, допомагає стареньким сусідам. 

Отже, якщо бачимо, що комусь гірше, аніж нам, не залишаймося байдужими. Людина варта любові та поваги від навколишніх –  звичайно,  якщо цього заслуговує. Не можемо допомогти фізично, то хоча щирою усмішкою, добрим словом, морально підтримаймо людину. Та ще у такий важкий час. 

Надходять величні свята — на жаль, календарні, бо на душі свята нема. Кругом пекло: ненаситний жорстокий коронавірус поглинає людські життя і кошти. З іншого боку – війна на Сході, де мучаться і гинуть найкращі. А якщо і повертаються живими, то з якою психікою? Уявити важко: у тебе стріляють, а ти, маючи зброю в  руках, опусти плечі і покірно терпи. Про обмін полоненими не чути. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 443

Справжнє кохання пізнала на схилі літ

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 290

У Франції зафіксували найбільший в історії європейських лотерей виграш у 200 млн. євро.

Як передає власний кореспондент Укрінформу, про це виданню Le Parisien підтвердив найбільший європейський оператор лотерей Euromillions.

Як відзначається, це є найбільший виграш в історії європейських лотерей. Попередній рекорд у 190 млн. євро був зафіксований у Великій Британії у 2019 році.

За правилами гри, власник щасливого квитка вгадав 5 номерів і три зірочки.

Нині він (або вона) має 120 днів, щоб заявити на отримання 120 млн. євро.

"Укрінформ".

l

Волинянин Ярослав Карпук (на фото праворуч), який свого часу став срібним призером популярного проєкту "Голос. Діти", переміг на міжнародному вокальному конкурсі 2220 International Music Festival.

Про це інформують організатори заходу.

"Ярослава чекають на 27-му Міжнародному фестивалі "FeNS" в Копері, Словенія (червень 2021 р.)", — йдеться в повідомленні.

Нагадаємо: нещодавно юний співак Ярослав Карпук зайняв перше та друге місця у міжнародному конкурсі талантів.

Окрім того, срібний призер "Голосу Діти" зі Старої Вижівки потрапив до світової шістки найкращих учасників шоу, які виконували пісні про кохання під час сліпих прослуховувань на проєкті.

"ВолиньPost".

l

74-річний Майкл Есмонд з міста Галф-Бріз, штат Флорида (США), вирішив оплатити борги своїх сусідів — багатьом з них погрожували відключенням комунальних послуг перед Різдвяними і Новорічними святами.

Це вже не перший раз, коли бізнесмен допомагає людям — минулого року він витратив $4600, щоб оплатити борги 36 сімей.

Цього року йому довелося витратити більше грошей, але він зміг допомогти набагато більшій кількості сімей, пише CNN. Крім пандемії, по місту Галф-Бріз вдарив також ураган "Саллі" — багато дахів в місті досі пошкоджені і накриті тентами.

Через заборгованість комунальники могли відключити опалення та електрику в будинках у 114 сімей. Есмонд витратив $7,615.40, щоб покрити їхні борги, і люди могли зустріти свята в нормальних умовах. Замість чергових рахунків ці сім'ї отримають листівки.

"Мене це дуже вразило — багато хто не може дозволити собі витратити 100 доларів, щоб оплатити рахунок — настільки у них все погано. Тому я зміг допомогти такій кількості людей", — розповідає бізнесмен.

Сам чоловік займається облаштуванням і ремонтом басейнів, і в 2020 році справи у нього йшли добре. Тому Есмонд вирішив поділитися чимось хорошим з сусідами.

"Я розумію людей, які не можуть заплатити за рахунками. Це один з найбільш важливих факторів, чому я в принципі вирішив допомогти — я був у такому положенні", — розповідає він. У 80-ті він теж не міг заплатити за комунальні послуги, через що залишився без опалення в будинку з трьома дітьми під час однієї з найхолодніших місцевих зим.

nv.ua

l

Житель італійського міста Комо вирішив прогулятися після сварки з дружиною і через тиждень виявився в 450 кілометрах від дому, пише Wanted in Milan.

Чоловіка затримали в містечку Фано за порушення комендантської години, коли він "безцільно блукав" о другій годині ночі.

 За словами 48-річного втікача, він не усвідомлював пройдену відстань, а їжу просив у людей, які зустрічалися на шляху.

Як з'ясували правоохоронці, тиждень тому між подружжям стався скандал, після якого чоловік вийшов на вулицю, щоб заспокоїтися, і зник. Його дружина подала заяву про зникнення.

У Фано втікача відвезли в готель і нагодували. На наступний день його забрала дружина. Як пише видання, горе-утікач має оплатити рахунок готелю і штраф у розмірі 400 євро за порушення карантину.

Історія отримала відгук у соціальних мережах, де чоловіка почали називати "італійським Форестом Гампом".

ua.korrespondent.net

l

У Дніпрі вже тричі відловлюють чотирилапу мандрівницю, яка на одному й тому ж місці влаштовує виступ для водіїв.

Про це йдеться у сюжеті ТСН.

Тварина приходить до улюбленої ділянки, ставить лапи на відбійник та починає голосно гавкати до тих, хто мчить з одного берега на інший.

Забрати собаку з імпровізованої сцени щоразу приїжджають працівники зооконтролю. 

Виявилося, що собаку звуть Вовча (на фото вгорі). Вона стерилізована та вакцинована. Собака мешкає в іншому районі міста, але щодня долає шість кілометрів заради виступу на мосту.  Мандрівниці шукають нових господарів.

Зібрала Світлана ЛЯШУК.

У Франції зафіксували найбільший в історії європейських лотерей виграш у 200 млн. євро.

Як передає власний кореспондент Укрінформу, про це виданню Le Parisien підтвердив найбільший європейський оператор лотерей Euromillions.

Як відзначається, це є найбільший виграш в історії європейських лотерей. Попередній рекорд у 190 млн. євро був зафіксований у Великій Британії у 2019 році.

За правилами гри, власник щасливого квитка вгадав 5 номерів і три зірочки.

Нині він (або вона) має 120 днів, щоб заявити на отримання 120 млн. євро.

"Укрінформ".

ххх

Волинянин Ярослав Карпук (на фото праворуч), який свого часу став срібним призером популярного проєкту "Голос. Діти", переміг на міжнародному вокальному конкурсі 2220 International Music Festival.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 284

Завітають до нас негаразди – кажемо приречено: «Доля». Сяйне Сонечко радості у віконце – «Бог послав».

Те, що прилетіло на крилах гріха до Марини, принесло із собою миті радості, кохання,  переживання глибокі, розчарування і нову надію.

Хто сказав, що надія помирає останньою?

Навпаки: вона летить стрілою, обганяючи час, до нових тривог і звершень. Стріла-надія долає перешкоди, негоду, людські зради. Та чи долетить до квітки щастя Марини?  Хто знає...

l

Тихий літній вечір запрошував втомлених працею за день до відпочинку. Ясні зорі повиходили на небо і безжурно теревенили про останні новини Всесвіту. Темна ковдра ночі все більше огортала живе і суще.

Марина, наймана робітниця фермера, звільнившись від виснажливих господарських клопотів, готувалася до сну. Вона роздяглася, охолодила тіло студеною  криничною водою, витерлася м’яким рушником і гулькнула в заповітну постельку.

Сон повільно заколихував втому і нав’язливі  думки. Та спокій тільки снився. Опівночі крізь марево сну дівчина відчула, як хтось намагається стягнути з неї покривало, чиїсь дужі руки торкалися її дівочого тіла. Вона злякалася. Сон вмить пропав. Марина щосили намагалася відбитися, пручалася, відпихала насильника.

— Пусти! Відчепись! Буду кричати! — у відчаї заголосила дівчина.

— Кричи! Ніхто не почує, — прохрипів ґвалтівник, і ще дужче став домагатися дівчини.

Сили були нерівні, і фермер, а це був він, домігся свого…

Марина почувалася збещеною, розтоптаною, приниженою, як зів’яла квітка, котру зламали і кинули на землю.

Осиний рій думок жалив дівочу душу.

– Пручаєшся, відбиваєшся, а сама давно незайманість втратила. Хто він? – раптом порушив гнітючу тишу чоловік.

– Ти зґвалтував мене і про дівочу цноту питаєш? – різко відповіла Марина.

– Я і без тебе дізнаюся. Хто це – Іван чи Степан? – не вгавав фермер.

– Помовч, — злетіло з вуст примирливе.

Фермер, відчуваючи провину,  покірно притих.

Свідомість Марини поглинули спогади.

l

На Київщину, із свого далекого села вона приїхала давно. Хтось пообіцяв золоті гори. Мовляв, у тамтешнього фермера можна підзаробити не гірше, ніж у Польщі. Господарство успішне, й зарплатню вчасно виплачують. Хто з дівчат не мріє мати модну спідничку, круті туфельки чи коралі на грудях?

Поїхала до того «щастя» з подружкою. Робота нелегка, але їм не звикати. Як і всі дівчата, Марина не була відлюдницею, спілкувалася на вечорницях з хлопцями і з дівчатами-подружками.

Тоді вона й запримітила Микиту, що біля худоби  господарював і коней доглядав. Марина про нього наслухалася: добрий, розумний, спокійний, уважний. Єдина вада – ні в кого не закоханий.

О, ці людські пересуди – то до небес підносять людину, а потому, дивись, і бруду не пошкодують.

Як би там не було, але дівчина шукала зачіпки, щоб ближче познайомитися з хлопцем. То поглядом сяйне спокусливо, то слівце кине невинне. Словом, зерно сіється, тож чекай сходів.

– Ти чому такий сумний завжди? – якось запитала у хлопця.

– А з якої ласки   маю веселитися? Тебе люблю, а ти гордишся, до себе не підпускаєш.

– Якщо любиш, то женись – сяйнула ясними очима, вдарила маленьким кулачком у груди хлопця та й побігла до себе.

Стріла Амура таки вразила серце. Після чергового безневинного флірту Микита, немов клятву, промовив:  «Женюсь!».

Вона і сама не знала, як це сталося – підбігла до нього і поцілувала в губи.

– Приходь ввечері до конюшні, про весілля побалакаємо, – запропонував Микита.

– Прийду, – погодилась дівчина.

День повз черепахою. Вона прагнула цієї зустрічі. Нарешті сутінки огорнули землю. Микита теж з нетерпінням чекав на неї, і коли вона підійшла ближче, то опинилася в міцних, незграбних обіймах. Серце закалатало, як у спійманої горлиці. Вона довірилась йому і пригорнулась. Той солодкий незбагненний поцілунок відкрив  двері закоханих душ і впустив бурхливі потоки пристрасті.

l

З того незабутнього вечора молодята шукали зустрічі щодня і щохвилини. Кожен потаємний куточок засвідчував ті любощі.

Ішов час, і, здавалось, наближався день їхнього весілля. Тоді вона відчула  в собі нове життя. Хто там: хлопчик чи дівчинка? Байдуже – хто б не був, це їхній скарб щастя.

– Микитцю, мій любий, – несміливо повела розмову вона, –  у нас буде дитина.

Хлопець не кинувся в обійми, не розцілував, а втупив погляд в землю і буркнув:

– То добре, хай буде.

О, те холодне «добре» ранило її душу. Передчуття справдилися – невдовзі Микита, не попрощавшись, зник з її життя назавжди. Що було робити? Хто порадить? Кинула все і повернулася до рідної неньки. Наплакалися  і вирішили дитя кохання ростити й доглядати. Тепер вона мусила жити і заробляти на двох. Хлопчик вдався гарний — копія батька. Та що з того, коли його немає?

Сьогодні підступно і грубо познущалися над її гідністю. Вона не могла усвідомити, чому це сталося.

– Це той Микита, що в мене конюхом був? – порушив тишу та її спомин фермер.

Вона мовчала. Та й що скажеш? Про їхні колишні потаємні стосунки знали всі. І про розлуку теж. Одні щиро співпереживали. Іншим – байдуже. Були й такі, що зловтішалися.

А сьогодні? Хто повірить, що вона не хотіла цього? Хто поспівчуває? Чому така доля нещаслива? Спаси й помилуй, Господи!

І Господь почув.

– Знаєш, Марино, що було, те з вітром віднесло.Ти мені давно подобаєшся, до того ж працівниця ладна і господиня справна. Виходь за мене заміж. 

Слова чоловіка впали на Марину, як грім з ясного небо. Чи то він насміхається, чи то знущається?

Мовчала.

– То що, готова віддати руку і серце?

– Ти ж мене не знаєш. У мене дитина, — і сльози розпачу градом посипалися з очей Марини.

– Не переживай. Хіба я не можу бути батьком? Житимемо  в злагоді. І тебе кохатиму. То як, приймаєш мою пропозицію?

– Так – після короткої паузи злетіло з вуст Марини ледве чутно.

х х  х 

Янгол спокуси загадково усміхався. Він з’єднав дві грішні душі в сімейне лоно. Що там, за межею? Хто зна.

Сьогодні доля усміхнулась, а солодкий поцілунок засвідчив це єднання і примирення.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Завітають до нас негаразди – кажемо приречено: «Доля». Сяйне Сонечко радості у віконце – «Бог послав».

Те, що прилетіло на крилах гріха до Марини, принесло із собою миті радості, кохання,  переживання глибокі, розчарування і нову надію.

Хто сказав, що надія помирає останньою?

Навпаки: вона летить стрілою, обганяючи час, до нових тривог і звершень. Стріла-надія долає перешкоди, негоду, людські зради. Та чи долетить до квітки щастя Марини?  Хто знає...

ххх

Тихий літній вечір запрошував втомлених працею за день до відпочинку. Ясні зорі повиходили на небо і безжурно теревенили про останні новини Всесвіту. Темна ковдра ночі все більше огортала живе і суще.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 308

Серед видатних діячів науки і техніки ХХ ст. особливе місце займає Степан Прокопович Тимошенко, який зробив величезний вплив на розвиток інженерної справи та інженерної освіти в усьому світі. 

Народився С. П. Тимошенко у селі Шпотівка Конотопського повіту Чернігівської губернії (зараз Конотопський район Сумської області) 23 грудня 1878 р. у родині землеміра. Першою вчителькою п’ятирічного Степанка була мама. Восени 1886 р. привезли вчительку з Києва, котру через рік замінив талановитий і досвідчений педагог Михайло Михайлович Коваленко. Він зумів зацікавити свого вихованця вивченням практично всіх предметів, і батьки вирішили готувати сина до вступу в Роменське реальне училище.  

В училищі Тимошенко завжди був першим учнем у класі. 1896 р. Степан, закінчивши реальне училище, їде до Петербурга складати вступні іспити до Шляхового інституту – давньої своєї мрії. Юнак успішно пройшов випробування до одного з найкращих навчальних закладів Російської імперії, в якому у 60-х р. читав лекції і керував хімічною лабораторією Д. І. Менделєєв.

1900 р. навчання успішно завершене – виконано чотири дипломні проекти, випускний іспит, а за звіт про будівництво найбільшого на той час у світі аркового моста через річку Віорд отримав премію. Протягом 1901 р. С. П. Тимошенко відбув рік обов’язкової військової повинності.  

Після служби у війську Тимошенка приймають лаборантом механічної лабораторії Шляхового інституту, якою керував М. А. Белелюбський. Навесні 1903 р. Степан Прокопович перейшов працювати до щойно організованої механічної лабораторії Петербурзького політехнічного інституту.  

Улітку 1904 р. – третя поїздка за кордон для ознайомлення з досягненнями вищих технічних шкіл Берліна, Мюнхена, лабораторії Фепля тощо. У зв’язку з революційними подіями 1905 р. інститут було закрито, і Степан Прокопович виїжджає до Німеччини, щоб попрацювати у Прандтля в Геттингенському університеті.

На початку 1906 р. вийшла підсумкова стаття. Цей науковий доробок разом із кількома іншими невеликими працями дозволяли С. П. Тимошенку очолити кафедру опору матеріалів у Київському політехнічному інституті. Було тоді молодому вченому 28 років. Улітку цього ж року Тимошенко знову їде до Геттингена, де поряд із дослідницькою роботою слухає лекції Е. Цермело, В. Фогта, бере участь у семінарі з будівельної механіки.

8 січня 1907 р. найбільша в Київському політехнічному інституті фізична аудиторія була переповнена – майже 400 студентів інженерних відділень прийшли послухати першу лекцію з опору матеріалів нового професора – Степана Прокоповича Тимошенка. Протягом весняного семестру 1907 р. Тимошенко читає короткий елементарний курс опору матеріалів.

Потрібного ж для курсу підручника не було, тому поставив собі за мету написати його. Спершу підручник з’явився у літографованому вигляді навесні 1908 р., остаточний варіант курсу було надруковано 1911 р. Це був особливий підручник: Тимошенко повністю перебудував весь курс опору матеріалів, методику викладу предмету. Цікаво, що цей курс і донині читається у вищих школах. Він перекладений кількома мовами.

На початку 1909 – 1910 навчального року Степана Прокоповича обирають деканом інженерно-будівельного факультету.   Саме тоді Тимошенко завершує роботу над монографією «Про стійкість пружних систем» (1910). Цю роботу було відзначено премією Д. І. Журавського, видатного механіка та інженера. Тимошенко був першим і останнім лауреатом цієї премії.

У зв’язку з публікацією реакційного Столипінського циркуляра, що викликало студентські заворушення, група професорів Київської політехніки висловила протест. Під ним стояли підписи 26 професорів та викладачів, зокрема С. П. Тимошенка і Є. О. Патона. Вінценосний Петербург не міг стерпіти такого. Тимошенка звільняють з роботи, позбавивши його засобів до існування. У серпні 1911 р. вчений переїжджає до Петербурга. Із січня 1913 р. Тимошенко – професор Шляхового інституту. Невдовзі він стає професором Політехнічного та Електротехнічного інститутів. 

З вибухом Першої світової війни виникла проблема збільшення пропускної здатності залізниць, зростання ваги поїздів та локомотивів. У зв’язку з цим Степан Прокопович пише чотири спеціальні роботи, присвячені міцності рейок та їх експлуатації. Підсумувавши раніше опубліковані роботи, вчений завершує другу частину курсу теорії пружності (1916 р.).  

Наприкінці грудня 1917 р. С. П. Тимошенко їде до Києва і стає працювати професором Київського політехнічного інституту. Невдовзі у працях Української Академії наук публікує роботу з розрахунку арок. 1922 р. вона з’явиться у Парижі в перекладі французькою мовою. 

На початку 1918 р. у комісію академіка В. І. Вернадського, яка займалась організацією Української Академії наук, було запрошено і С. П. Тимошенка. Він опікувався питаннями створення Відділу механіки для теоретичних та експериментальних робіт. Восени цього ж року всі члени комісії стали академіками УАН, а Тимошенко очолив організований ним Інститут механіки (нині відомий як Інститут механіки України).

1920 р. вчений емігрував у Югославію; у Загребській політехніці очолив кафедру опору матеріалів. Із 1922 р. Степан Прокопович працює співробітником однієї американської фірми. Незабаром його авторитет науковця-практика стає загальновизнаним серед американських спеціалістів. 1923 р. вчений переходить на роботу в компанію «Вестінгауз».  

Через п’ять років після приїзду до Америки Тимошенко повертається до викладацької роботи. У Мічіганському університеті очолює кафедру з дослідницької роботи в галузі механіки, залишаючись консультантом фірми «Вестінгауз». З вересня 1936 р. С. П. Тимошенко – професор Каліфорнійського університету у Стенфорді. Він переїжджає до Пало Альто, де продовжує заняття з докторантами, читає різні курси. 

Величезні заслуги С. П. Тимошенка в інженерній справі були відзначені різноманітними преміями та нагородами: премія імені Салова – Міністерства шляхів сполучення Росії за роботу «К вопросу о прочности рельс» (1915), медаль імені Ворчестера Ріда Варнера – за заслуги в галузі механіки (1935) та медаль імені Ламе (1939) – за заслуги у царині інженерної освіти від Американського товариства інженерів-механіків, медаль імені Ревері за статтю про розрахунок підвісних мостів (Інститут імені Франкліна, 1948), міжнародна медаль імені Уатта за досягнення в інженерній справі (Інститут інженерів-механіків, 1947), медаль Густава Тринзестера від Спілки інженерів Льєзького політехнікуму (1948), медаль імені Джеймса Алфреда Евінга від Товариства англійських цивільних інженерів (1963).

С. П. Тимошенко був членом академій наук багатьох країн світу: Української Академії наук, Російської Академії наук (згодом – іноземний член АН СРСР), Польської Академії наук, Американського філософського товариства, Французької Академії наук, Американської Академії наук, Лондонського королівського товариства.

Почесні звання доктора наук (honoris causa) присуджені вченому Лехайським та Мічіганським університетами, Цюріхським Вищим технічним інститутом, Мюнхенським Вищим технічним інститутом, університетом міста Глазго, Болонським університетом, Загребською політехнікою, Туринським політехнікумом.

У 1958 р. С. П. Тимошенко відвідав СРСР. Вдруге побував на Україні 1967 р. Відвідав Ромни, був у Києві, а також у Москві та Ленінграді.

З 1960 р. учений мешкав у Вупперталі (ФРН) у своєї доньки – Ганни Степанівни Гельцельт-Тимошенко, де й помер 29 травня 1972 р. на 94-му році життя. Поховали його, за бажанням доньки, у могилі дружини в Пало Альто (США).

 Якби Степан Прокопович залишився б свого часу в Україні, біографія його була б значно «мальовничішою»: Соловки або Колима; лиховісний 33-ій міг би провести траурну межу, чи вигадана чекістами «СВУ» поставила б останню крапку в біографії вченого. Хто знає…

Підготував  

Ігор  ВИЖОВЕЦЬ.

Серед видатних діячів науки і техніки ХХ ст. особливе місце займає Степан Прокопович Тимошенко, який зробив величезний вплив на розвиток інженерної справи та інженерної освіти в усьому світі. 

Народився С. П. Тимошенко у селі Шпотівка Конотопського повіту Чернігівської губернії (зараз Конотопський район Сумської області) 23 грудня 1878 р. у родині землеміра. Першою вчителькою п’ятирічного Степанка була мама. Восени 1886 р. привезли вчительку з Києва, котру через рік замінив талановитий і досвідчений педагог Михайло Михайлович Коваленко. Він зумів зацікавити свого вихованця вивченням практично всіх предметів, і батьки вирішили готувати сина до вступу в Роменське реальне училище.  

В училищі Тимошенко завжди був першим учнем у класі. 1896 р. Степан, закінчивши реальне училище, їде до Петербурга складати вступні іспити до Шляхового інституту – давньої своєї мрії.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 431

Від четверга 

до четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 281