Олег Романчук: потрібне перезаснування України
То щастя, що у нас в Україні є унікальні особистості, з душі яких випромінюється цілюща українська думка. Випромінюється не безжурним тихим струмком, а студеним водограєм, спадаючи на тих, хто досі живе під маскою "гомосовєтікус", на тих, у свідомості котрих укоренилась матриця "какая разніца", на тих, хто байдужий і заспаний, на тих, хто сповідує "щастя повного живота".
Приводить цей водограй до тями і очільників найвищої влади, які, на жаль, далеко відійшли від розуміння потреб свого народу. А ще в думках цих особистостей — дороговказ в далеке і близьке майбутнє.
На моєму письмовому столі — "широкоформатна" за змістом книга (600 сторінок!) публіцистичних творів Олега К. Романчука під промовистою назвою: "Не бійсь. Не зраджуй. Не мовчи" (на знімках), яка побачила світ у видавництві "Універсум". Назва спонукає до роздумів і дає зрозуміти, що спокійно не буде. Водограй думок має властивість омивати, очищати, будити від байдужості та інертності.
Скажу чесно: аналізувати і осмислювати таку глибу політичних, соціальних та філософських роздумів ой, як не просто.
Більше того, автор як досвідчений майстер публіцистичного слова не претендує на роль оракула-всезнайки, а вміло вибудовує міцну основу, заручившись мудрими думками видатних політичних діячів, соціологів, філософів сучасності і минувшини.
Спробуймо бодай побіжно проаналізувати написане паном Олегом.
l
Не зникає з порядку денного питання: "Бути Україні незалежній чи ні? Скільки в часі витримає держава внутрішній хаос (в багатьох випадках — штучно змодельований) та неприхований, лютий зовнішній воєнний, економічний та політичний тиск з боку Росії?".
Питання не риторичне і, як кажуть, на часі.
Шукаємо відповідь. Олег Романчук має своє бачення виходу із кризи. Він продукує ідею перезаснування України, проводячи певну аналогію із стиснутою пружиною (розділ "Перезаснування України. І на те нема ради…"), застерігаючи: "Якщо ви достатньо вперті і поставили за мету якомога довше втримати пружину в такому стані, то ви переконаєтеся, що всі ваші думки спрямовані лише на виконання поставленого завдання". І тоді потужніша насильницька система з допомогою додаткових зусиль легко призведе вас до поразки".
Упродовж трьох тисячоліть, наголошує автор, українське суспільство продовжує перебувати в стані своєрідної пружини, на яку, до всього іншого, чиниться зовнішньоекономічний та зовнішньополітичний тиск. Як довго може тривати такий експеримент?
Публіцист Романчук проводить думку, що "момент істини" може наступити після "тиску громадськості і усвідомлення парламентарів" про неможливість утримувати пружину в стисненому стані. Як вихід, треба змінити виборчу систему і через посередництво установчих зборів перезаснувати Українську державу. Та чи це не "глас вопіющого в пустелі"?
В історичному 1991-му році, коли стиснута насильницько пружина тріснула і розлетілася на шматки, енергійні компартійці швидко зметикували і кинулись влаштовувати особисте життя, залишивши напризволяще весь державний устрій. А ті, хто міг стати біля керма, не зуміли чи то не захотіли реалізувати ідею установчих зборів. Тепер маємо те, що маємо.
На думку автора, установчі збори мають визначити соціально-економічний устрій, який забезпечив би добробут народу, його свободу та захист від негативних внутрішніх та зовнішніх впливів.
Та чи був тоді рішучий, цілеспрямований лідер (або група людей) із стратегічним перспективним мисленням, який зреалізував би цю ідею? У хвилях океану романтичних емоцій та ілюзій потонуло життєтворче зерно. Чи не те саме бачимо сьогодні. "Нові обличчя? Є такі: кандидат непрофесіонал і не політик. Не біда — навчиться!".
Олег Романчук пропонує своє бачення лідера, який відповідав би вимогам на посаду Президента, чітко сформульоване ще мудрим Євгеном Сверстюком. Це — цілеспрямована особистість, українець із бездоганною репутацією, людина високої культури із розумінням національних пріоритетів тощо.
До цього ідеалізованого образу я б ще додав обов'язкове "з Україною в душі", де присутні рідна мова, народні традиції, українська культура.
Погоджуюсь на 200 відсотків з думкою про те, що українцям вкрай потрібна визначена українська ідея та чітко сформована ідеологія держави. Не даремно ж радянська система мала простий і зрозумілий "Кодекс будівника комунізму", який був співзвучний із заповідями Святого письма. Натомість: "Маємо слабку демократію при слабкому суспільстві та слабкій державі".
Українці перебувають в постійному страху тотальної невизначеності, яка міцно осідає у підсвідомості, викликає зневіру, призводить до соціальної апатії з усіма можливими наслідками. "Президентські вибори-2019 лише загострили стан невизначеності. На тлі розчарувань в умовах гібридної війни гору взяли ілюзії", — б'є у дзвони свідомості публіцист Олег К. Романчук.
Визнаймо, що ідея перезаснування держави є актуальною і сьогодні, напередодні тридцятої річниці Незалежності. Разом із тим, пам'ятаючи про Закон стисненої пружини, не маємо права втрачати оптимізм і життєдайний дух, адже тиск в часі - величина непостійна і може послабшати або взагалі зникнути. Скажімо, запанує демократія в "сусіда", зникне з агресивно-політичної арени В. Путін, посилиться вплив на агресора міжнародного європейського товариства та США і тим полегшиться наше зростання в розбудові держави.
В перезаснуванні України чільне місце має заняти історична правда, а тому святкування Дня держави повинне брати початок від дня заснування її, тобто щонайближче — від часів княгині Ольги.
Зважаючи на обмежений формат часопису, не маю можливості проаналізувати всі полемічні статті книги. Тому, мій читачу, щоб ти міг осягнути світоглядний простір публіциста Олега К. Романчука, презентую тобі назви окремих творів: "Як перемогти в інформаційній війні"; "Хто врятує наші душі, або загрожена українська ідентичність"; "Українська мова і приціл Путіна"; "Українське державотворення: без культури і без моралі, або країна втрачених шансів"; "Народ скаже, як зав'яже", "Коли ООН позбудеться Росії". Таких публіцистичних праць в книзі більше 80! І всі вони цікаві, захоплюючі і змістовні — з першого речення не відпускають до останнього. Письменник, літературознавець, лауреат Шевченківської премії Михайло Слабошпицький про Олега Романчука влучно сказав: "Глибокий політичний аналітик, добрий знавець української історії, автор, що називається постійно тримає руку на пульсі дня — такий Олег К. Романчук не може не цікавити допитливого читача".
Краще не скажеш. Залишається ще раз нагадати, що публіцистика О. Романчука — це своєрідна зброя в гібридній війні з агресором, це промінь, який просвітлює сірі мізки зазомбованих путінською пропагандою "овець" українського суспільства.
l
Доречно додати кілька штрихів до творчого портрета письменника-публіциста. Він — доктор філософії. Засновник і шеф-редактор журналу політології, футурології, економіки, науки та культури "Універсум", лауреат премії імені Івана Багряного "За визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства".
Пан Олег — лауреат багатьох інших престижних премій і нагород, зокрема, премії імені Івана Франка Держкомтелерадіо України у галузі інформаційної діяльності 2019 року в номінації "За кращу публікацію у друкованих засобах масової інформації". Автор навчального посібника "Соціальна інформатика" (2016 р.). Він — кандидат філологічних наук, доцент кафедри української преси факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.
Народився Олег К. Романчук 16 липня 1951 року в Кам'янці-Бузькій Львівської області. Таким чином, завтра йому виповнюється 70 років. З цієї нагоди надсилаємо ювіляру найсердечніше вітання і побажання довгих літ життя й активної творчої діяльності! Нехай сповнюються всі плани і задуми, а переконливе слово вченого, журналіста, письменника все голосніше звучить на захист України, її державності, мови і культури!
Многих і благих Вам літ, пане Олеже!
Анатолій СЕМЕНЮК.
То щастя, що у нас в Україні є унікальні особистості, з душі яких випромінюється цілюща українська думка. Випромінюється не безжурним тихим струмком, а студеним водограєм, спадаючи на тих, хто досі живе під маскою "гомосовєтікус", на тих, у свідомості котрих укоренилась матриця "какая разніца", на тих, хто байдужий і заспаний, на тих, хто сповідує "щастя повного живота".
Приводить цей водограй до тями і очільників найвищої влади, які, на жаль, далеко відійшли від розуміння потреб свого народу. А ще в думках цих особистостей — дороговказ в далеке і близьке майбутнє.
На моєму письмовому столі — "широкоформатна" за змістом книга (600 сторінок!) публіцистичних творів Олега К. Романчука під промовистою назвою: "Не бійсь. Не зраджуй. Не мовчи" (на знімках), яка побачила світ у видавництві "Універсум". Назва спонукає до роздумів і дає зрозуміти, що спокійно не буде.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 181