01.04.2022
Погода в Ковелі  
31 березня – 6 квітня

веснаПогода в Ковелі  31 березня – 6 квітня

Четвер. Хмарно. Температура: 5оС. Вітер північно-східний помірний.

В ніч на п'ятницю. Хмарно, дощ. Температура:  0оС.  Вітер північно-східний сильний.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 124
Читати далі
01.04.2022

78d6a4dfb705247f05c77dd97fe77f8cВолодимир Зеленський:

“Все більше людей у світі – на боці України”

Сильний народе нашої 
сильної країни!
Сьогодні той день, коли знову і знову переконуємося, наскільки далеко ми від Російської Федерації. Уявіть, вони там, у Москві, переполошилися через моє інтерв?ю російським журналістам. Тим із них, хто може дозволити собі говорити правду. Коли журналісти вже готувалися до публікації нашого інтерв’ю  російське цензурне відомство вийшло з погрозою. Так і написали – вимагають відмовитися від публікації розмови. Це було б смішно, якби не було так трагічно.
Знищили свободу слова у своїй державі, намагаються зруйнувати сусідню державу. Зображають себе глобальним гравцем. А самі при цьому бояться відносно короткої розмови з кількома журналістами.
Що ж, якщо така реакція, значить, ми все правильно робимо, значить, вони нервують. Мабуть, побачили, що у їхніх громадян виникає дедалі більше запитань до стану справ у їхній державі.
Максимальний контраст – моя розмова з нашими улюбленими українськими телевізійниками. Провів зум-конференцію з майже п’ятьма сотнями наших медійників, які створюють телемарафон "Єдині новини". Вдячний їм!
Хоча ми й були обмежені в часі, все ж доволі ґрунтовно поговорили. Відчувається, що всі дбають про Україну, дбають про нас із вами, дбають про наше майбутнє. Занотував собі багато запитань і пропозицій – усі обов'язково опрацюємо.
Сьогодні ж підтримав глобальний марафон заради миру в Україні. Не тільки телевізійний. Ще в десятках міст по всьому світу люди зібралися на підтримку нашої держави, на підтримку свободи. Приємно!
Вражаюча кількість людей на площах Європи, на інших континентах. І це надзвичайно важливо. Бо коли люди на площі, політики вже не зможуть вдати, що нібито не чують. Не чують нас із вами. Не чують Україну.
Продовжу звертатися й до парламентів інших країн. Тиждень планується дуже насиченим із дипломатичної точки зору. Тож нікому не вдасться сховати український інтерес десь у політичних кабінетах або в бюрократичних лазівках.
Нікому не дамо забути про наші міста, про Маріуполь та інші українські міста, які російські військові знищують. Все більше людей у світі – на боці України, на боці добра у цій битві зі злом. І якщо політики десь не вміють йти за людьми, ми їх навчимо. Це основа демократії та нашого національного характеру.
Знову хочу подякувати нашим людям у Херсоні, у Каховці, у Славутичі та інших містах, які не припиняють чинити опір окупантам. Якщо окупанти тимчасово зайшли в українські міста, це означає тільки те, що їм доведеться вийти.
І тим феноменальним дурням, які намагаються співпрацювати з російськими військами, я хочу нагадати, що вони і своїх-то кидають. Що ж вони зроблять з чужими зрадниками? Сказав би їм: подумайте. Але знаю, що думати таким людям нічим. Інакше і зрадниками не стали б.
Звичайно, будемо працювати й заради нових санкцій проти Російської Федерації, проти агресії, які потрібні доти, доки російські війська залишаються на території України.
Попереду – і новий раунд переговорів, бо ми шукаємо миру. Реально. Без затягування. Як мені доповіли, є можливість і потреба очної зустрічі вже на території Туреччини. Це непогано. Подивимося на результат.
Наші пріоритети на переговорах відомі. Суверенітет і територіальна цілісність України не підлягають сумніву. Дієві гарантії безпеки для нашої держави – обов?язкові. Очевидна й наша мета – мир і якнайшвидше відновлення нормального життя в нашій рідній державі.
Збройні Сили нашої держави стримують окупантів, а на частині напрямків роблять навіть кроки вперед. Молодці. Хоробрість наших захисників, те,  як мудро вони поводяться на полі бою... Це настільки важливо, що жодних слів вдячності просто не вистачить. Але знову й знову я не втомлююся дякувати. Кожному нашому захиснику, кожній нашій захисниці... Усім, хто виборює майбутнє для нас із вами, для наших дітей, для нашого народу.
Підписав укази про присвоєння звання Героя України 15 військовослужбовцям Збройних Сил України, трьом із них – посмертно.
А також указ про відзначення державними нагородами 142 військовослужбовців Збройних Сил України та п’ятьох військовослужбовців Управління державної охорони України.
Підписувати такі укази – для мене, скажу чесно, велика честь.
Вічна пам’ять усім нашим героям. Вічна пам’ять кожному, хто віддав життя за Україну. Заради нас із вами.
Слава всім вам!
Слава всім нашим героям!
Слава Україні!
Пресслужба Президента України.

Сильний народе нашої сильної країни!

Сьогодні той день, коли знову і знову переконуємося, наскільки далеко ми від Російської Федерації. Уявіть, вони там, у Москві, переполошилися через моє інтерв?ю російським журналістам. Тим із них, хто може дозволити собі говорити правду. Коли журналісти вже готувалися до публікації нашого інтерв’ю  російське цензурне відомство вийшло з погрозою. Так і написали – вимагають відмовитися від публікації розмови. Це було б смішно, якби не було так трагічно.

 


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 83
Читати далі
01.04.2022

плакат Вперед – до нашої Перемоги!

День за днем, все ближче і ближче до нашої Перемоги над лютим ворогом, який за місяць війни на нашій землі знищив стільки всього, що навіть в голові не вкладаються реалії всіх цих збитків. 
Нічого, нічого, проклятий Іудо, братовбивцю Каїне! Твій кривавий бумеранг, який ти кинув на нас, повернеться до тебе з такою ж силою, а, можливо, ще й більшою, трахне тебе по голові так, що ти відразу опинишся в пеклі, і будеш  там горіти у вогні, як сьогодні горять наші прекрасні міста, села, що не підкорилися твоєму дикому бажанню перетворити нас, українців, в твоїх рабів. 
Переможемо, а після Перемоги на зло ворогам, на радість нашим європейським друзям, які допомагають нам сьогодні в цей скрутний час, все відбудуємо, все відшкодуємо, адже на нашому боці – Бог, Правда, незламна Стійкість, могутній дух Патріотизму українського народу.
Вперед – до Перемоги! Слава Україні! Героям Слава!
Для Вас, шановні читачі нашої рідної, дорогої газети "Вісті Ковельщини", від колишнього малолітнього в'язня концтабору “Маутхаузен”, учасника бойових дій – три моїх вірші про криваву сьогоднішню війну із Росією.  У них – моє бачення цієї кривавої трагедії.
Запам'ятається сирена
В наше життя ввірвалася сирена.
Вона гуде пронизливо, тужливо,
Зове у бомбосховище щоденно:
"Біжи! Спасайсь! Все інше –
 неважливо…".
Якщо є бомбосховище поблизу,
То можна там сховатись і спастися.
Якщо ж нема, спускаєшся донизу,
Біля стіни-несучки притулися.
Для чого нам таке життя створили:
Ракети, бомби, гради: смерть повсюди? 
І чим ми перед світом завинили?
Коли кінець війні проклятій буде? 
8 березня 2022 р.
Воєнна ніч
У нашій рідній Україні
Всі ночі тихі і спокійні
Все спить: ліси, річки, діброви.
Все небо – в зорях, Місяць сяє,
На землю срібло розсіває
І тиша навкруги… Чудово!
Раптово, у лиху годину,
Прийшла війна на Україну.
Змінились українські ночі –
Ніч стала днем: земля палає
На небі Місяця немає.
Тривога не змикає очі…
Підступний ворог не дасть спати –
Вночі він прагне нас вбивати.
Вночі найбільше він лютує,
Вночі, як коршун, він літає,
На землю бомби нам скидає.
Нас не зламати! Ми – воюєм!
Чи день, чи ніч – нам однаково,
Ми не одягнемо окови…
Всі дружно йдем до Перемоги!
Вернемо ночі солов'їні,
Розквітне наша Україна
У спокої, у мирі, без тривоги!
16 березня 2022 р.
Війна! Йди 
геть від нас навіки!
Хто воював, той знає: Друга світова війна
Була страшною і жорстокою вона.
Та ця війна за Другу світову страшніша,
Бо в цій війні для нас усіх найжахливіше:
Не чужі німці, а російські солдати
Прийшли в наш дім нас катувати і вбивати.
По їх словах, своєю "братською" любов'ю
Залити хочуть нашу святу землю кров'ю.
Не встигли ми по-справжньому прийти 
до тями –
Кругом палає все, страшні руїни, ями.
Здавалося, що у таку лиху годину
Нас, українців, милосердний Бог покинув.
Ми не побоялися могутньої держави,
А піднялися, як один, на бій кривавий.
То ж ворог не чекав такого супротиву.
Завмерла вся Європа: ми для них, 
мов диво.
У мене, як у всіх людей, живе образа,
Як так: російська армія, мов та зараза,
Приперлася до нас не захищати, 
А наші мрії, життя, долі обривати?..
Концтабори німецькі  мною пережиті,
Від бомб із мамою ховались ми у житі.
А цю війну не так-то просто пережити –
Кати в любу хвилину можуть мене вбити.
Важливо інше: вірю в нашу Перемогу,
А якщо так, то не спішу іти до Бога.
Гуде сирена – бігти в бомбосховище
 ховатись,
Щасливого життя тут, в Україні дочекатись!
Війна! Вже місяць на моїй землі лютуєш
І день за днем нас всіх вбиваєш, 
все руйнуєш.
То ж зупинись! Перед тобою ми не винні.
Йди звідси геть! Хай живе мир в Вкраїні!
24 березня 2022 р.   
Марія БАТРАЧЕНКО,
голова міської ради ветеранів війни і праці.

День за днем, все ближче і ближче до нашої Перемоги над лютим ворогом, який за місяць війни на нашій землі знищив стільки всього, що навіть в голові не вкладаються реалії всіх цих збитків. 

Марія БАТРАЧЕНКО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 120
Читати далі
01.04.2022
Усміх долі
Посміхнулась  осонням  матуся,
Усміх  долю  збагачує  вмить.
Мить  оздоровлена – 
ранок  всміхнувся,
Усміх  долі – жити, аби  не  тужить.
В  колисковій  всміхайсь, 
Боже  милий,
Дітвори  сміх  мир  світла  несе.
Усміх  посестри  й  брата  стокрилий
Надихає  в  красі, понад  все.
Квітня  радість  в  джерелах
  спливає,
Сонця  день  сповиває  новий.
Божа  милість  надії  вселяє,
Сяє  благовіст  хай  весняний!
Бути  здоровим  старайся,
Усміх  весни  звеселить.
Першого  квітня  на  щастя
Благословляє  весь  світ.
Вказує  лікарське  слово:
Сміху  хвилина – як  дар.
Будьмо  взаємно  здорові,
Втішить  цілющий  нектар.
За  День  щасливий, народе  Бога!
За  усміх  обличчя  Перемоги!
Іван ЯРОШИК.
"Тридцяту добу не спиться 
всім нам"
Тридцяту добу не спиться всім нам,
Нас вражі снаряди зі сну клято
 будять.
Коли ж ти підеш, москалику, 
в храм?
Боїшся, що ангели з неба засудять?
Коли ж покаєшся в своїх гріхах?
У вбивствах щоденних, що душу
 гвалтують?
Коли ж по степах розвіється прах,
Побачиш ті сльози, що 
очі готують...
Рідна наша ненько! 
Уже йдуть соколи Землю захищати,
Вражую навалу вогнем спопелять
Хай же лине слава! Будемо вітати!
Хай же ляжуть в землю ті, хто йдуть
 вбивать!
Рідна наша ненько! Україно-мати!
Марія Дятел,
громадська організація 
"Реабілітаційний центр".
Приїдь, краще, у гостину!
Родились ми в одній країні,
В однім роду, в одній сім’ї.
І тато, й мама в нас єдині –
Для нас обох: твої й мої.
А доля так розпорядилась,
Що ти попав у Білорусь.
Тобою завше я гордилась,
Давать оцінку – не берусь.
Як я любила тебе, брате!!!
Люблю й любитиму завжди. 
Буду завжди переживати, 
Щоб не було в тебе біди.
Стоїть в садочку біля хати,
Як у Едемі, у раю.
Невже приїдеш убивати
Мене і матінку свою???
Відчинемо тобі ми двері.
Відкинь в багнюку автомат.
Тобі не браття людожери.
Ти мій, по крові, старший брат.
І матінка свою дитину
Не хоче бачити в бою.
Ми тебе ждемо у гостину,
Провідай матінку свою.
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
(Цей віршований твір написаний за мотивом розповіді Галини ОЛІФЕРЧУК, “з натури”).
Усміх долі
Посміхнулась  осонням  матуся,
Усміх  долю  збагачує  вмить.
Мить  оздоровлена – 
ранок  всміхнувся,
Усміх  долі – жити, аби  не  тужить.
В  колисковій  всміхайсь, 
Боже  милий,
Дітвори  сміх  мир  світла  несе.
Усміх  посестри  й  брата  стокрилий
Надихає  в  красі, понад  все.
Квітня  радість  в  джерелах
  спливає,
Сонця  день  сповиває  новий.
Божа  милість  надії  вселяє,
Сяє  благовіст  хай  весняний!
Бути  здоровим  старайся,
Усміх  весни  звеселить.
Першого  квітня  на  щастя
Благословляє  весь  світ.
Вказує  лікарське  слово:
Сміху  хвилина – як  дар.
Будьмо  взаємно  здорові,
Втішить  цілющий  нектар.
За  День  щасливий, народе  Бога!
За  усміх  обличчя  Перемоги!
Іван ЯРОШИК.
"Тридцяту добу не спиться 
всім нам"
Тридцяту добу не спиться всім нам,
Нас вражі снаряди зі сну клято
 будять.
Коли ж ти підеш, москалику, 
в храм?
Боїшся, що ангели з неба засудять?
Коли ж покаєшся в своїх гріхах?
У вбивствах щоденних, що душу
 гвалтують?
Коли ж по степах розвіється прах,
Побачиш ті сльози, що 
очі готують...
Рідна наша ненько! 
Уже йдуть соколи Землю захищати,
Вражую навалу вогнем спопелять
Хай же лине слава! Будемо вітати!
Хай же ляжуть в землю ті, хто йдуть
 вбивать!
Рідна наша ненько! Україно-мати!
Марія Дятел,
громадська організація 
"Реабілітаційний центр".
Приїдь, краще, у гостину!
Родились ми в одній країні,
В однім роду, в одній сім’ї.
І тато, й мама в нас єдині –
Для нас обох: твої й мої.
А доля так розпорядилась,
Що ти попав у Білорусь.
Тобою завше я гордилась,
Давать оцінку – не берусь.
Як я любила тебе, брате!!!
Люблю й любитиму завжди. 
Буду завжди переживати, 
Щоб не було в тебе біди.
Стоїть в садочку біля хати,
Як у Едемі, у раю.
Невже приїдеш убивати
Мене і матінку свою???
Відчинемо тобі ми двері.
Відкинь в багнюку автомат.
Тобі не браття людожери.
Ти мій, по крові, старший брат.
І матінка свою дитину
Не хоче бачити в бою.
Ми тебе ждемо у гостину,
Провідай матінку свою.
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
(Цей віршований твір написаний за мотивом розповіді Галини ОЛІФЕРЧУК, “з натури”).

9a3805e4-7fa3b704f132bb7a4ff2dbe283bcf5c8Думки   вголос   поетичним   словом

Усміх долі

"Тридцяту добу не спиться всім нам"

Рідна наша ненько! 

Приїдь, краще, у гостину!

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 102
Читати далі
01.04.2022

А1Ковельська  громада:виклики, люди, рішення

Військовим  передали  автомобіль

За словами міського голови Ігоря Чайки, бійці, які перебувають на передовій, потребували транспортний засіб.
Кошти на авто зібрали освітяни, працівники виконавчого комітету, закладів культури, спорту, благодійники.
“Це буде невеликий внесок ковельчан для підтримки Збройних Сил України”, – зазначив Ігор Чайка.
Автомобіль Nissan Navara для учасників АТО купили в Німеччині і перевезли до України. З цим допоміг депутат обласної ради Віктор Козак.
Представник елітної військової частини Володимир, який приїхав за машиною, подякував усім за таку підтримку.
“Хтось повинен воювати, хтось має займатись волонтерством, хтось працювати в тилу. Тільки так одним дружним кулаком ми зможемо розбити рашистів”, – сказав він.
Усі побажали нашому захиснику повернутись у Ковель на цьому ж авто з Перемогою.
А потому  кузов машини завантажили продуктами харчування, сітками та іншими необхідними на війні речами.

Благодійна допомога з Ленчни

Ігор Чайка подякував за підтримку

Зустрілися мери двох міст

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 36
Читати далі
01.04.2022
Затверджено порядок надання допомоги
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року, № 332 затверджено порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі – Порядок), які змушені були покинути місце постійного проживання у зв’язку з широкомасштабним вторгненням російської федерації в Україну. 
Це – громадяни України, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і Севастополя, а також з територій активних бойових дій, визначених розпорядженням Кабміну № 204 від 6 березня (Волинська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Херсонська, Чернігівська області та Київ) і отримали довідку про перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО).
Облік ВПО ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р., № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” управлінням соціального захисту населення (м. Ковель, вул. Незалежності, буд. 148).
Звертаємо увагу, що малолітня дитина (до 14 років) звертається за отриманням довідки через законного представника.
Заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 до Порядку, подається в управління «Центр надання адміністративних послуг» (м. Ковель, вул. Незалежності, 73) або адміністраторам на віддалених робочих місцях старостинських округів. До заяви додаються:
– довідка з АТ «Ощадбанк» про номер поточного рахунка (за стандартом IBAN), відкритий на заявника для виплати допомоги;
– документ, що підтверджує наявність статусу особи з інвалідністю;
– копії свідоцтва про народження дітей (у разі відсутності ID-картки).
Допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, що отримала довідку про взяття на облік ВПО, у таких розмірах:
для осіб з інвалідністю та дітей — 3 000 гривень;
для інших осіб — 2 000 гривень.
Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням та дати припинення чи скасування воєнного стану.
Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 р. отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Крім того, зазначаємо, що подати заяву можна через портал «Дія».

imagesЗатверджено порядок надання допомоги

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року, № 332 затверджено порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі – Порядок), які змушені були покинути місце постійного проживання у зв’язку з широкомасштабним вторгненням російської федерації в Україну. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 83
Читати далі
01.04.2022

С2Осередок доброти і милосердя

Знайома з діяльністю нашого ковельського Товариства Червоного Хреста давно. Спільна робота по наданню різної допомоги ветеранам війни, хворим, одиноким зблизила нас із його головою Л. Стахорською та її дружним, знаючим колективом. Ніколи ніякої відмови в допомозі, шукали можливість, де взяти інвалідний візок чи підібрати гуманітарну допомогу, взагалі вирішити низку соціально-побутових проблем  людям старшого віку.
Саме зараз робота Товариства Червоного Хреста стала надзвичайно потрібною. 
"Країна наша перебуває у стані війни, працівники товариства, наш актив, волонтери, – говорить Л. С. Стахорська, – надають допомогу тим людям, яких війна погнала від їх зруйнованих міст, сіл, зруйнованих нажитих, обжитих домівок. Це один напрямок роботи, а головне – допомога армії".
Із початком війни майже щодня проводиться робота з населенням щодо надання першої домедичної допомоги. За цю ділянку  відповідають Руслана Голубчук та Інна Михайлова. 
За видачу продуктів довгострокового зберігання відповідає Надія Орлова, Світлана Карпук – за роздачу дитячого харчування, військового спорядження для військових; засобів гігієни, товарів першої необхідності – Марина Козакова; за логістику (зв'язки з перевізниками, закордонними поставками гуманітарної допомоги) – Ганна Шуляр. Такий розподіл полегшує роботу, тому що продуктів, різної гуманітарної допомоги дуже багато, людей, котрі потребують допомогу, і ті, що діляться своїм і приносять продукти, одяг, постіль теж багато. Тому на підтримку основним працівникам працює великий загін волонтерів, котрі працюють над розвантаженням машин, сортуванні речей, продуктів, працюють також психологи, допомога яких дуже потрібна, особливо дітям.
Допомога надходить із Польщі, Німеччини, Швеції, все це дуже потрібно нині як для військових, так і для цивільних людей. Тому що в товаристві не призупиняються роботи по наданню допомоги малозабезпеченим хворим, нашим жителям, котрі завжди були під опікою працівників Червоного Хреста.
На особливому рахунку робота з медичними препаратами, які також приходять як гуманітарна допомога з країн Європи. За цю ділянку роботи відповідає Валентина Канашкова. В її обов'язки входить провести переклад препарату і написати його на кожній упаковці, розприділити, кому і скільки потрібно, сформувати аптечки.
Ось в цій злагодженій роботі і є “арбітром” Л. С. Стахорська. Людмила Севастянівна підтримує зв'язки з військовими частинами. Розприділяє, завантажує машини з гуманітарною допомогою. І нашу допомогу радо зустрічають в Миколаєві, Харкові, Житомирі, Чернігові, Києві.
І все це врівноважено, із знанням справи, спокійно і головне, як сама говорить - "доставити вчасно", щоб митниця не затримувала вантажі теж клопіт турботливої Людмили Севастянівни. Бо сама завжди переймається болями людських страждань, бо і "собі болить".
Добре налагоджена робота завдяки тісній співпраці, розумінню, підтримці місцевої влади.
"Я дякую за підтримку, – ділиться Л. Стахорська, – голові військової державної адміністрації Ользі Черен, міському голові Ігорю Чайці, його заступнику Наталії Маленицькій, секретарю міської ради Оксані Багновій, генеральному директору Ковельського МТМО Валентину Вітру, працівникам військкомату".
З роботою волонтерів від Червоного Хреста я познайомилась на залізничному вокзалі, приїхавши до Ковеля. Коли виходила з поїзда, мені подав руку чемний хлопчина, допоміг дійти. На моє запитання: “Хто ви?” почула відповідь: "Волонтер від Червоного Хреста". Далі я була приємно вражена, як зустрічали пасажирів і супроводжували до вокзалу. Стояла, заворожено слухаючи схвальні відгуки тих, хто приїхав до Ковеля, рятуючись від війни. Подзвонила Л. Стахорській, аби поділитись побаченим. На що почула відповідь: "А це наші волонтери так працюють. В їх обов'язки входить зустріти, нагодувати, надати допомогу (працює санпост, де поміряють тиск, нададуть першу необхідну допомогу), організувати відпочинок при потребі мамам з дітьми (працює кімната матері і дитини), де є одяг, різне дитяче харчування. "Тією роботою керує наш волонтер, дуже відповідальна людина Сергій Панасюк, – радо повідомила Любов Севастянівна. – Ми вдячні за допомогу начальнику вокзалу Василю Сілівончику, який багато допомагає волонтерам, сприяє виконанню їх обов'язків – це і надання приміщення, транспорту, розміщенню людей".
Багато переселенців їдуть далі до Польщі, Німеччини, а тих, хто залишається в місті Ковелі, оточують увагою волонтери. Вони супроводжують їх до місця подальшого перебування. Дехто їде до знайомих, інших забирають просто жителі міста, а інших розселяють в школах, релігійних закладах. Освітяни оточують приїжджих теплом, увагою, організовують відпочинок, знайомлять з містом.
"Ми вдячні освітянам за допомогу, – говорить Л. Стахорська, – особливо В. В. Бичковському, С. С. Верчук. Коли переселенці зареєструвались і отримали довідку переселенця, вони у волонтерських центрах отримують необхідну гуманітарну допомогу. І ми радо зустрічаємо в приміщенні Червоного Хреста, аби оточити їх увагою, теплом, пригостити чаєм, пиріжком і надати допомогу, аби зменшити, притупити людський біль, допомогти вижити в тій складній, нелегкій ситуації, що її породила війна".
Я побувала в приміщенні товариства, практично, про щось поговорити було  неможливо. То забігали військові, то вирішували проблеми водії, бо комусь не вистачило посвідчення, а когось не встигали завантажити. А люди (приїжджі) підходили і підходили. Працівники, як я відзначила, знали чітко свої обов'язки, працювали злагоджено, дуже уважно ставились до переселенців, пропонували, радили, допомагали. Я послухала мову двох жінок з Маріуполя, які, виходячи, сказали: "Какие отзывчивые здесь люди". Інша додала: "И добрые, сердечные, мы не располагали на такую щедрость". 
Двох молодих жінок, котрі пригощались чаєм з пиріжками я запитала:  "Звідки ви?". Одна з них була з Херсона, інша з Києва, познайомились на нашому вокзалі, скоріше – познайомились діти. "У вас чудове місто, головне – тихо", – зі сльозами сказала киянка, а діти весело грались подарованими добрими тьотями-волонтерами іграшками. І той дитячий сміх був такий щасливий, безтурботний. І не можна було стримати сліз, і так хотілось, щоб він був завжди, але десь почулись звуки тривоги, і працівників Червоного Хреста чекала робота.
Валентина СІЧКАР.

Знайома з діяльністю нашого ковельського Товариства Червоного Хреста давно. Спільна робота по наданню різної допомоги ветеранам війни, хворим, одиноким зблизила нас із його головою Л. Стахорською та її дружним, знаючим колективом. Ніколи ніякої відмови в допомозі, шукали можливість, де взяти інвалідний візок чи підібрати гуманітарну допомогу, взагалі вирішити низку соціально-побутових проблем  людям старшого віку.

Валентина СІЧКАР.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 109
Читати далі
01.04.2022

02Біда на всіх одна

Цими днями довелося побувати в деяких селах Ковельського району, де поцікавився умовами проживання тимчасово переміщених осіб з різних регіонів України.
Зустріч з Сергієм Гарбаруком,  очільником Голобської громади, вранішньої пори була короткою. Тут очікували приїзду ще 31 переселенця зі Сходу України, крім поселених раніше. Ось і черговий дзвінок до Наталії Хом'як   директора місцевої школи, був конкретним: 
– Будуть діти зі Сходу, подумайте, щоб вони позаймалися на спортмайданчику із штучним покриттям. Для психологічного розвантаження, на випадок повітряної тривоги, підвальні приміщення щоб були відкриті.  
Незабаром вже мав розмову з Наталією Вікторівною:
“Зараз і працівники, і вчителі дбають не тільки про допомогу армії, а й переселенцям. В Новомосирській школі ремонтуємо кухонні ванни, перебираємо овочі, готуємо обіди. Вправно і злагоджено працює Юрій Пастушок”. 
Тут зустрів і активну дописувачку газети Валентину Остапчук, яка принесла свою консервацію і продукти. Завантажуємось і їдемо в с. Новий Мосир. Тим часом очільник ОГ разом з місцевою старостою Наталією Гоголюк вже зустріли переселенців.  В селі всі дороги ведуть до школи. Хто підводою віз ліжка, матраци, інші –велосипедами, а хто просто із сумками йшов.  Село об'єдналось в скрутну днину, щоб допомагати один одному. 
З неспокоєм і з хвилюванням в душі заходимо до школи, де стіни, здається, ще дихають важким прохолодним повітрям. В одному із класів-спальні зустрічаю переселенців. Вони втомлені, і мовчазно сиділи на ліжках. Запитую: "Звідки ви?". Чую: "Ми із Сєвєродонецька, а ми із Рубіжного Луганської області. Квартири розбомбили повністю, що встигли взяти в руки, з тим і сиділи в підвалах. Згодом самі розгрібали завали і під покровом диму та пострілами втікали разом із дітьми, рятуючись від війни”. 
Далі бачу сльози в очах, і стає зрозуміло, що коїться у їх душах. Після певної паузи запитую:  "А як вам тут умови?" – "Головне, що ви нас в біді не залишили наодинці, що у вас тут відносно тихо”. 
Я залишав ще не розігріту грубками місцеву  школу, зате зігріту теплотою сердець і чуйним ставленням місцевих жителів та працівників Голобської селищної ради до людей.
У Свидниках місцева жителька під "нуль  оплати" надала притулок сім'ї переселенців із Київщини. 
– Нашу хату, – розповідає переселенка, – розбили вщент, якби не підвал, загинули б всі. Будували хату, як могли, а залишились без нічого, сусідська хата також горіла. Не знаю, чи залишився там хто живий. Дякуємо людям і місцевій владі, які турбуються про нас".
В рідне село Поповичі до матері приїхав Микола  Євтушко з дружиною Раїсою та її 98-річним батько Фадеєм. Микола розповів, що Макарів почали обходити рашисти з двох сторін, йшли на Київ дуже великими колонами. 10 днів Макарів був під  обстрілами. Вранці  в квартиру зайшли солдати, очевидно, буряти, бо невисокого зросту, із вузькими очима, брудні і не поголені. Наставили автомат: "Руки ввєрх і за голову! Чужиє люди есть?" Я кажу: "Немає. Тільки моя сім'я". "Оружиє єсть?". – "Немає". В мене у руках був мобільний телефон, то взяв і розбив об підлогу, так і комп'ютера. Забрали два ліхтарики. Все поповертали, попередивши, щоб далеко не ходили. Промайнула думка, що треба втікати. Прибігаю в гараж, а він горить, моя машина також згоріла. Тоді беру синову машину, і з величезними проблемами виїжджаю з Макарова в с. Поповичі до матері”.
Пані Валентина прибула з Овруча Житомирської області в Поповичі до своєї рідної сестри Галини. Привіз її чоловік, а сам повернувся назад і пішов добровольцем, в минулому – військовий прикордонної служби.  “В Овруч рашисти  в'їхали на танках колоною. На першому – червоний прапор. Розбомбили великий свинокомплекс,  – розповідає жінка. – Виїжджаючи з Овруча, зустріли танки з нашими хлопцями. Чоловік сигналить, махає їм руками, вони йому. А я сиджу в машині, сльози рікою пливуть. Моя дочка і син молоді, захищають Україну на Півдні”. 
Їдучи із сільським старостою Віталієм Мартинцем, звертаю увагу, як люди обабіч прибирають дорогу, вирубують самосіви. Біля місцевої школи молоді жіночки з дітками згрібали листя після зими. Видно, що громада і влада роблять все, щоб село було чистим і охайним.
Побував я і в селищі Турійську. Бачу: Микола  Горобей, 85 років, мій земляк з 1965 року, і по цей час проживав в Маріуполі з дочкою Оленою, яка доглядала батька. Ще до війни розмовляв з Миколою по телефону, цікавився долею свого села. І думки не мав, що зустрінуся із ним. Але війна внесла свої корективи. Будинок розбомбили, як і сусідній. Тиждень сиділи у підвалі без світла. Спали хто на чому, їли те, що встигли з собою взяти. 
"Я чоловік вже в літах,  – каже пан Микола, – але дивитись, як горять будинки, як люди вибігають,  падають від пострілів, кричать і плачуть – це просто страхіття. 
Через тиждень нас перевезли в бомбосховище драмтеатру. Людей було дуже багато, але давали раз в день їсти. Потім "зеленим" коридором завезли в Запоріжжя, далі – поїздом до Львова, а зі Львова вже в Турійськ”. 
Розмови були значно тривалішими, ніж описано. Як бачимо, життєві історії кожної сім'ї біженців – сумні і трагічні, але їх об'єднує одне людське горе, назва якому – війна.
Сергій ДАНИЛЮК.
Фото автора.

Цими днями довелося побувати в деяких селах Ковельського району, де поцікавився умовами проживання тимчасово переміщених осіб з різних регіонів України.

Сергій ДАНИЛЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 116
Читати далі
01.04.2022

gallery-photoДикунство ХХІ століття

В Україні назріває екологічна катастрофа через убитих солдатів росії. Їх тіла не забирають до росії з поля бою, тож вони розкладаються в українських лісах і полях. 
Про це повідомляє "Суспільне", посилаючись на слова в. о. директора управління охорони здоров'я Сумської області Анатолія Котляра. За його словами, росія досі не подбала про вивезення трупів загиблих солдатів. 
"Вони не потрібні тій стороні, їх не забирають, вони залишаються у нас і становлять велику загрозу, насамперед екологічну. Розкладаючись, людське тіло виділяє трупну отруту", – заявив Котляр. Він додав, що більшість військовослужбовців без документів, тож їх складно ідентифікувати. Щоб зберігати російських бійців, замовлено 10 рефрижераторів, але через блокування деяких залізничних напрямків їх досі не доправили. В результаті тіла загиблих упаковують в поліетиленові пакети".
Інформацію такого змісту 24 березня опублікував інтернет-сайт ВолиньPost. Прочитавши її, я відчув, як кров застигає в моїх жилах, а волосся на голові ворушиться від жаху. Адже те, що робить військове керівництво московії, іншим словом, як "дикунство", назвати не можна. Мало того, що вони кинули в полум'я війни десятки тисяч військових, серед яких багато ненавчених строковиків, обдурених брехливою пропогандою, то навіть вшанувати пам'ять своїх "защитніков отєчества" не спроможні. Неможливо собі уявити, що подібне може бути у ХХІ "освіченому" столітті. І де? В країні, яка часто називає себе "другим Римом", "центром світового православ'я". Ганьба!
Обурливо, але з такими ганебними діями влади, мінообори миряться матері, батьки, рідні вбитих. Чи, може, їх влаштовує така неповага до вбитих і поранених? Якщо так, то маєте те, що заслуговуєте. 
Дехто з моїх земляків іноді заявляє: "Вбиті московити хай щедро удобрюють українську землю. Кращим буде урожай пшениці!".
Не думаю, що це правильно. Яка пшениця може бути на трупній "органіці"? Не потрібна нам така пожива! Потрібно, щоб в Україні і сліду не залишалося від орків – і живих, і вбитих! Геть з рідної української землі!
Віктор ЗІНЧУК, 
ветеран праці.
P.S. До речі, мою позицію щодо "удобрення" наших полів ворожими трупами (точніше – її несприйняття) підтримують й відомий на Ковельщині ветеран педагогічної праці, активний учасник громадсько-політичного життя, член Асоціації українських письменників імені Павла Чубинського, дописувач "Вістей Ковельщини" Яків Лавренко, багато моїх знайомих. 
До речі, пропоную до друку один з останніх віршів пана Якова на цю тему.
Україна бореться і плаче,
Вона – на сторожі рідної землі.
Московські кілери, одначе,
В мішках поїдуть навесні.
Сюди прийшли, можливо, 
Не з власної вини,
Та із собою окупанти
Принесли жах війни.
В. З.

В Україні назріває екологічна катастрофа через убитих солдатів росії. Їх тіла не забирають до росії з поля бою, тож вони розкладаються в українських лісах і полях. 

Віктор ЗІНЧУК.


Україна бореться і плаче,

Вона – на сторожі рідної землі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 51
Читати далі
01.04.2022

images (1)Ми – не "єдиний" народ!

Війна кожному з нас принесла багато горя, біди, переживань. У багатьох  забрала найрідніших людей – батьків, чоловіків і навіть жінок та дітей. В інших – житло, матеріальні цінності, придбані впродовж багатьох років важкої праці.
Дехто каже: і московитам непереливки. Проти них запроваджені жорсткі санкції, долар різко "скочив" догори, в магазинах – дефіцит  товарів. Провалився план блискавичної війни, про яку мріяв бункерний диктатор путін і яку розв'язали його генерали. На полі бою загинули тисячі молодих росіян, яких не можуть навіть по-людськи поховати, адже вимовляти слова "війна", "вбиті" і "поранені" за порєбриком заборонено.
Але коли в Україні боротьба із зухвалим агресором – священна справа, яку дехто називає вітчизняною війною, а її учасники – Герої, то у москалів головна проблема в тому, як нажитися на цій війні, врятувати рубль від знецінення, зберегти комфортні умови життя. Вони й далі вірять путіну та його банді, казкам про успішну "спеціальну операцію з демілітаризації й денацифікації".
Наша дописувачка Ірина Лобко надіслала до редакції поетичні рядки, які досить влучно характеризують сприйняття найбільшої трагедії ХХІ століття представниками демократичного українського суспільства і антиморального московитського.
Пропонуємо вірш вашій увазі і дякуємо автору за глибоке, хоч і лаконічне, відображення світогляду й настроїв тих, кого біснуватий путін ще недавно називав "єдіним народом".
Слова, виділені чорним шрифтом, належать уявному представнику української спільноти, світлим курсивом – "потерпілому" росіянцю.
"Я устала, 
сил больше нет…"
"Я молюсь за хвилини життя".
"Я не знаю, что сегодня надеть?".
"Я відправив батьків в небуття".
"Не могу я зайти в инстаграм".
"Знову вибух лунає і "град!".
"Закрыли ИКЕА - не спам".
"Ми втікаєм зі свого житла!".
"Доллар скочил, наличку где снять?".
"Щастя в грошах для нас вже нема…".
"Муж обидел, вот сука и блядь!".
"А в мене чоловік мій пропав".
"СМИ молчат, президент наш удрал",
"Ми все знаєм, і гарант поряд нас".
"Украину народ наш спасал".
"Ми жили прекрасно й без вас".
"Когда откроют небо для нас? 
Хочу в Нидерланды слетать".
"Коли закриють простір від вас?
Не було вже в нас сну ночей з п'ять...".
"Россия для нас – наша мать".
"Росія нехай вся згорить".
"В церковь давно не хожу".
"Не вмовкаю я Бога молить!".
l
Ви – меркантильні, зомбовані ЗМІ,
В серцях наших – віра й любов.
Ще постанемо з попелу ми,
Відбудуєм країну разом!
Ірина ЛОБКО.

Війна кожному з нас принесла багато горя, біди, переживань. У багатьох  забрала найрідніших людей – батьків, чоловіків і навіть жінок та дітей. В інших – житло, матеріальні цінності, придбані впродовж багатьох років важкої праці.

"Я устала, сил больше нет…"

"Я молюсь за хвилини життя".

"Я не знаю, что сегодня надеть?".

Ірина ЛОБКО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 66
Читати далі
12