14.11.2022

img_622efdfcdd8d3.jpegДошкульне слово до бою готове!

В Україні – війна. Здавалося б, журба і сльози. Але українці – нація, яка в найстрашніші часи не корилася і не скориться ворогу. Їх перевіреною "зброєю" є гостре, дотепне і нищівне слово, гумор і сатира, які піднімають бойовий дух людей, не дають пропасти оптимізму, вірі і надії на Перемогу.
На підтвердження – добірка зразків народної творчості останніх днів.
l
Коли ми переможемо, треба обов'язково зняти комедію про цю війну.
Так, саме комедію.
Повнометражну, яку побачить увесь світ.
І про бандероавтомобіль, якому позаздрив би Бетмен.
І про гопників, які захопили ворожий БТР.
І про ромів. Які вкрали танк у росіян.
І про бомжів, які збирали пляшки для "Бандерівських смузі" чи коктейлів молотова.
І про бабусь, які шукали ворожі мітки і заодно замалювали по району всі контакти диверсантів.
І про обідраних російських військових, яких гостинно прийняла добра українська бабця і напоїла чаєм з пургеном, а тоді спалила одного просто у нужнику.
І про звичайного українського дядька, який голіруч з цигаркою в зубах переніс міну з дороги в лісопосадку.
І про те, як дівчина якомусь любителю слати дікпіки в месенджер дала номер рахунку для допомоги ЗСУ, а той переказав на нього гроші.
І про те, як українські залізничники на Сумщині заманили ворожий бронетранспортер в тупик. Коли москвота приїхала – двох "туристів" пов’язали і здали теробороні.
І як ті дебіли прийшли до відділення української поліції в Харківській області, щоб випросити трохи соляри, бо у них скінчилася.
І як руський десант по старих картах спустився туди, де мав бути ліс, а опинився в голім полі і був зразу ж пов’язаний.
І як десантуру скинули просто недалеко берега в Чорне море, а вода – 0°С. Тероборона чекала на березі, щоб перестріляти, а непрохані гості самі "передали" власні м’ясо і кості рибам.
І як у Миколаєві люди зловили і прив'язали мародера без штанів до стовпа, а поліцейський автомобіль, що приїхав на виклик, фарами підсвічував голий зад.
І як власниця турагенції з організації сафарі в Занзібарі переказала передплату від російських клієнтів на допомогу українським військовим і скинула їм квитанції.
І про сафарі в Гадячі, коли їхала колона в Полтаву і заблукала, повернула на Гадяч, а там натрапивши на наших мисливців, покидала танки і чухнули в ліс. А мужики відстрілювали їх по тому лісу.
І як дід Толя, який поцупив ворожий БМП, причепивши його до свого трактора.
І не забудьте про капітана Тараса Остапчука, який утопив яхту віце-президента концерну з виробництва зброї "Ростех" – російського олігарха Олександра Міхеєва, щоб помститися за обстріляний в Києві будинок, а іспанський суд його виправдав.
І про кіберугрупування "Anonymous", хакери якого поклали державні сайти рф, запустили в ефір гарну українську музику і в загальний доступ злили базу даних, яка містила телефони, пошту та імена співробітників міноборони росії.
Ні, Україна більше не сумна й не пригнічена. Ніколи більше. Ніяких страждань. Честь, Гордість, Пам’ять для наших Героїв.
А ворогу – зневага цілого світу. Смішні й бридкі дії хворого карлика.
Слава Україні!
Р.S. А в саундтрек пустити лиш одне слово "паляниця", і як його вимовляють перелякані свинособаки.
@Олена Донченко@
l
Свіжий рейтинг армій світу. Топ -10:
1. США. 2. Китай. 3. Київські. 4. Харківські. 5. Сумські. 6. Чернігівські. 7. Миколаївські. 8. Британські. 9. Збройне формування фермерського господарства Свирида Опанасенко. 10. Роми з трактором.
l
Викликає путін екстрасенса і запитує про своє майбутнє. Той каже:
– Ви помрете на велике українське свято.
– Я не знаю дат українських свят.
– Дата не має значення – колиб ви не померли, буде велике українське свято.
l
В Сирії московити їздили на навчання, в Чехію – на навчання, в Грузію – на навчання, в Україну – на навчання.
Ок! Україна вручить їм "дипломи": червоні від крові, з познакою "Смерть ворогам!"
l
Білоруси! Якщо ви надумаєте рушити на Волинь, пам'ятайте: тут живуть "найстрашніші" люди – копачі бурштину. Їх навіть наше СБУ не може побороти, а ви – тим більше.
l
Запитання по суті: не розумію, чому Бен Ладен, який підірвав два американських хмарочоси у 2011 році – міжнародний терорист, а істота, яка дала команду бомбардувати українські міста, ні?
l
Всі хто живуть в Україні, але мріють про росію, мають вибір:
1.Виїхати.
2. Заткнутися.
3. Померти.
Але росії в Україні не буде!
l
Бажаємо всім кацапам і деяким сябрам так спати по ночах, як “спить” вся Україна останніми ночами
l
Андрій Макаревич, рок-музикант, лідер групи "Машина часу" – путіну: "Щоб так обіср…тися в розрахунках(нападу на Україну – ред.), треба взагалі не бачити реальної картини того відбувається. Але якщо ти її не бачиш - як ти взагалі керуєш країною?".
l
Авраменко наголосив, що слова "росія", "москва", "путін" і т. д. можна писати з маленької букви. 
Зібрав Охрім СВИТКА.

В Україні – війна. Здавалося б, журба і сльози. Але українці – нація, яка в найстрашніші часи не корилася і не скориться ворогу. Їх перевіреною "зброєю" є гостре, дотепне і нищівне слово, гумор і сатира, які піднімають бойовий дух людей, не дають пропасти оптимізму, вірі і надії на Перемогу.

На підтвердження – добірка зразків народної творчості останніх днів.

Зібрав Охрім СВИТКА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 169
Читати далі
14.11.2022
Ми всі – на посту!
Справжню суть людини виявляють екстремальні ситуації. Такою ситуацією ситуацією сьогодні є агресивна війна Росії проти України. Війна підла, кривава, антилюдська. Саме вона дає змогу, наче рентгенівські промені, "просвітити" кожну людину, отримати відповідь на запитання, хто є хто. 
На щастя, в більшості випадків відповідь на це запитання в Україні звучить зі знаком "плюс". Виявилося, що українці – це люди, для яких поняття честі й гідності не просто слова, а чіткий орієнтир до дії. Перед загрозою біснуватого московського монстра вони, як ніколи раніше, згуртувалися в єдине ціле, гуртом повстали проти спроб кремлівського бузувіра знищити нашу державу.
У ці чорні дні кожен із нас – на посту. Хто – на бойовому, хто – на трудовому, хто – на волонтерському. Всі ми об'єднані однією метою: зробити свій внесок у нашу майбутню перемогу, зміцнювати економічну і оборонну міць країни, оточити турботою соціально незахищені категорії населення, захистити дітей і онуків від жахіть війни, евакуювавши їх у безпечні місця.
На своєму посту – і журналісти "Вістей Ковельщини". В силу різних причин їх залишилося в редакції дуже мало. Але ми духом не падаємо, продовжуємо роботу з підготовки і випуску в світ чергових номерів газети. Сьогодні ми вирішили додати трохи позитиву у зустріч із вами, а тому сьогоднішній випуск – у повноколірному зображенні (перша і остання сторінки). 
Звичайно, номер менший за обсягом, аніж раніше – 8 шпальт замість традиційних 12-ти або 16-ти. Але, сподіваємося, це тимчасово. Головне, щоб наші ділові партнери – тернопільські поліграфісти і волинські поштовики – мали змогу успішно виконати свою роботу, як і попереднього четверга. Сподіваємося, що так і буде. 
З досвіду останнього часу ми переконалися:  газета людям дуже потрібна. Про це вони нам телефонують, розповідають при зустрічах, дописують у мережі Фейсбук. Зросла і їх творча активність, про що свідчать матеріали свіжого номера "Вістей Ковельщини". Тут – багато листів наших читачів, в яких – думки, почуття, болі і радості.
В свою чергу, редакція подає інформацію, яка, вважаємо, буде корисною для наших земляків.
Отож, ми всі – на посту! Тримаймося разом! Гуртом ми – сила!

війнаСлово до читача

Ми всі – на посту!

Справжню суть людини виявляють екстремальні ситуації. Такою ситуацією ситуацією сьогодні є агресивна війна Росії проти України. Війна підла, кривава, антилюдська. Саме вона дає змогу, наче рентгенівські промені, "просвітити" кожну людину, отримати відповідь на запитання, хто є хто. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 167
Читати далі
14.11.2022

Без названия (1)  Бог і Правда – на нашому боці!

Війна зайшла в наш дім, так стало страшно жити в нім, але це – наш дім, наша земля, наша країна, і тому агресора не треба боятися. Почали ми всі дружно разом об'єднуватися, підніматися заради оборони нашої неньки-України. 
Ворог не очікував такого опору, лютує все більше, поливає нещадним пекельним вогнем нескорені українські міста і села, намагається поставити нас на коліна. Але йому нас, українців, не подолати, не зламати патріотичний, сильніший сталі, дух, бо ми всі – разом, бо ми всі – єдині: влада, народ і армія, бо ми всі – на своїй рідній землі, а вдома навіть і стіни допомагають.
Дорогі наші воїни, наші славетні Захисники Вітчизні!
Бийте нещадно ненависного для нас ворога, який прийшов на нашу землю з вогнем і мечем, від яких і сам загине!
Ми, ветерани війни і праці, бажаємо Вам міцного-преміцного здоров'я, сили богатирської, сталевої витримки, мужності, непохитності в боях з ненависним ворогом!
Нехай Вас, наші соколи, ворожі кулі оминають, а Господь від усього лихого оберігає!
Бог і Правда – на нашому боці. 
Ця проклята війна закінчиться швидко, завдячуючи мужності й героїзму всього українського народу, і яскраве Сонце миру засіяє над усім світом!
Будь проклята війна!
Будь навіки проклята, кривава війна, 
І разом з нею – Путін, лихий Сатана,
Який прийшов на святу землю всіх лякати 
і гнобити, 
Який війну для українців розв'язав,
Та дух козацький в українців не зламав –
Всі українці піднялися Україну боронити.
Не так і легко ката лютого спинити…
Схід, Південь… Україна наша вся горить.
Палає рідний Київ – серце України…
Та на коліна не поставите ви нас, 
Ви тут усі зустрінете свій смертний час.
Непереможні ми, бо наш народ і армія єдині!
"Царям" таким, як Путін, треба пам'ятати:
Де живе Правда, там Бог готовий помагати,
А не агресорам, які крокують по трупах до
 слави.
Путін знищить українців захотів,
Та сам провалиться у пекло до чортів, 
Ще й в пух і прах перетвориться вся його
 держава!
Україні, народу, Героям – слава!
Марія БАТРАЧЕНКО,
голова Ковельської міської ради 
ветеранів війни і праці.

Війна зайшла в наш дім, так стало страшно жити в нім, але це – наш дім, наша земля, наша країна, і тому агресора не треба боятися. Почали ми всі дружно разом об'єднуватися, підніматися заради оборони нашої неньки-України. 

Марія БАТРАЧЕНКО.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 184
Читати далі
14.11.2022

IMG_20220305_145502_137 "Ми з вами!" – Польща з Україною

Більше мільйона українських громадян виїхали з України до сусідніх країн з тих пір, як Росія розпочала вторгнення в Україну. Більшість тих, хто шукає притулку, становлять жінки та діти. Про це повідомило видання Newsweek.
За даними ООН, майже половина біженців прибули до Польщі. Своєю чергою, поляки активно підтримують українців та збирають гроші на допомогу.
Магазини в Польщі почали працювати на підтримку України. 10% від суми покупок скеровують на допомогу українцям.
Як повідомили в телеграм-каналі "Інсайдер Україна", про загальнодержавну гуманітарну акцію поляків у магазинах сповіщають відповідні оголошення.
У громадському транспорті та посеред польських міст громадяни помічають усе більше табло зі словами підтримки для України. Окрім цього, для українців у Польщі зробили безплатним проїзд у комунальному транспорті. Тим часом, великі мережі магазинів у Польщі, такі як Biedronka, Carrefour, Zabka та Rossmann прибирають з полиць білоруські та російські товари.
х х х
Серед тих, хто зараз в Польщі, і мої знайомі: мами з дітьми. Вони постійно на зв'язку. Страх за українських чоловіків, Україну - їх і там тримає в постійній напрузі.
"Аби тільки чоловіка дочекатися з війни. Щоб був живий… Повертатися, мабуть, не будемо. Немає куди… – передає мені слова жінки з Харкова моя знайома ковельчанка Валентина. Вона з дітьми – донькою і сином – вже тиждень як в Явідзі, що біля Любліна. Таких історій наслухалася чимало. Сьогодні вона волонтер - допомагає таким як вона біженцям з України. 
– Ковельчани і лучани об'єднуються в групи, по всім соцмережам, розповсюджують дані про пункти прийому людей, зустрічають, заспокоюють, – розповідає Валентина. – Поляки, як рідні. Так з нами, як з малими дітьми. До речі, у Польщі, як і в Україні, цілодобово по всім каналам  – новини з російсько-українського фронту. 
Днями польські волонтери попросили нас доєднатися до їхньої роботи – зустрічали на митниці нову групу тих, хто втікав від війни. Жіночки з Житомира, коли почули українську мову, від радості плакали, але збадьорились, піднялися духом, розговорилися з нами – кожен ділився своєю бідою… 
– Після обіду знову їду на одну базу: допоможемо полякам бутерброди робити для біженців на митницю, – продовжила моя знайома. – Поспілкуватися з українцями, розказати, що вся допомога безкоштовна. Бо ж мови не розуміють, перелякані всі. Тут же тільки жінки і діти. До речі, щодо діток. Приємно глянути, це наша розрада. Вони всі задоволені, ніби у якусь пригоду потрапили. Цукерки, тістечка, інші смаколики, іграшки – все для них є.
– Як там твої діти, Валю? – запитую відразу.
– Вже відійшли. Дочка дуже була перелякана, постійно плакала і нервувала. Якби не її сльози, то, мабуть, нікуди не їхали б з України… Але тепер все добре. Допомагають у всьому, без діла не сидять. Син ще й англійську мову добре "підтягнув" – познайомився з хлопцями, які спілкуються англійською. 
– А як з житлом?
– Нам знайомий поляк (щире від усього серця йому спасибі) дав свій дачний будиночок. Там все, що треба для життя, є. Та всім українцям підшукують житло, навіть допомагають з роботою. Але, на жаль, не всі це цінують…
– А що, і незадоволені є?
– Вчора на митниці спілкувалася з українцем, який живе 15 років у Польщі (а сам з Трускавця). Вже три дні працює на одному з перевалювальних пунктів, де тимчасово перебувають наші біженці. Люди приїжджають сюди, тут можуть обігрітися, прийняти душ, поїсти, відпочити. А тоді автобуси безкоштовно відвозять їх в будь-яке місто Польщі. То цей чоловік теж казав, що соромно буває за наших. Поляки стараються, вже скільки ночей не сплять, їжу цілодобово готують і стоячи подовгу роздають. Є такі, що перебирають: наприклад, замість чорного зелений чай просять, капучино. То бутерброди холодні, а хочуть гарячих, і в такому ж дусі.
– Чула, що деякі жінки повертаються додому, бо в Польщі, працювати треба.
– Тут ніхто ні до чого не примушує. Просто пропонують. Ти ж не в санаторій приїхав. Тут такого не розуміють: в них працюєш, то маєш, не працюєш – вибач. В Польщі заможні люди, як мурахи, щось роблять, ворушаться, а наші хочуть просто пересидіти. Та це так, до слова… Але якщо сюди доведеться їхати, то можна не хвилюватися. Тут і без родичів чи друзів не пропадете – допомагають абсолютно у всьому, копійки не дають витратити. Головне – кордон перетнути, бо це довго і важко.
У Польщі сьогодні ще одна моя знайома. Вона з восьмирічною донькою в родичів у Варшаві. 
– Поляки – великі молодці. Друзі пізнаються у біді, і вони довели, що є справжніми друзями для України в цей важкий для нас час, – говорить моя знайома. – Я ніколи навіть уявити не могла, що з усіх куточків Польщі об'єднаються волонтери, бізнесмени, прості громадяни і розгорнуть допомогу, починаючи з польського кордону. 
У зв'язку з тим, що щодня лунають тривожні повідомлення, ситуація на кордоні не проста. Щодня польські кордони перетинає дуже багато жінок з дітьми, вагітних жінок і людей старшого віку. Спостерігаючи за тим, що коїться у чергах, помітила цілий бус дітей, яких перевозила лише одна жінка… Їхали не тільки автомобілями, а й великими автобусами . Дуже багато українців перетинали кордон пішки. Скільки живу, то собі такого навіть не уявляла…
– А як тобі з донькою довелося в дорозі (дівчинка має інвалідність, дуже хвороблива – авт.)?
– Нелегко. Довелося вистояти 15 годин у черзі. Але згодом інші українці мені казали, що нам ще поталанило, бо дехто вистоював по дві - три доби. Що дуже вразило, що прямо на пункті перетину кордону є волонтери, зібрані необхідні речі (медикаменти, гігієнічні засоби тощо), продукти. А поляки тобі готові віддати все: "Ще, пані, бери, ще!..". Зустрічають дуже душевно, підбадьорюють: "Ви мужні, ви сильні. Тримайтеся!". 
Дуже багато поляків розселяють по своїх домівках, приймають абсолютно чужих і незнайомих людей з України. Наші сусіди розуміють, що ми, українці, переживаємо зараз найбільше лихо, яке може спіткати людство. Вони щиро нам співчувають, шкодують, обіймають, готові віддати все, аби ми змогли вистояти. Щойно ми приїхали з донькою на місце, поляки, які почули, що ми з України, почали розпитувати в нас, що нам потрібно, чого не вистачає.
– Вже трішки освоїлися?
– Завтра стаю до роботи. Теж буду займатися волонтерською діяльністю, бо роботи дійсно багато, робочі руки треба. Родичі з Польщі познайомили мене з волонтерами,  які допомагають біженцям з України. Налаштована працювати, працювати й ще раз працювати, щоб хоч якось підтримати своїх співвітчизників.
Може, нас хтось і засуджує зараз в Україні: мовляв, повтікали, покинули. Але ми б цього ніколи не зробили, якби не наші діти. Чоловіки, які залишилися боронити нашу землю, тепер хоча б будуть спокійні за нас, своїх найрідніших…
Вікторія ЗІНЧУК.

Більше мільйона українських громадян виїхали з України до сусідніх країн з тих пір, як Росія розпочала вторгнення в Україну. Більшість тих, хто шукає притулку, становлять жінки та діти. Про це повідомило видання Newsweek.

За даними ООН, майже половина біженців прибули до Польщі. Своєю чергою, поляки активно підтримують українців та збирають гроші на допомогу.

Вікторія ЗІНЧУК.

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 161
Читати далі
14.11.2022

8b6c657-660Вбивцям не буде пощади і прощення!

Шановний мій співвітчизнику! Загострене відчуття дійсності спонукає до спілкування з тобою. До твоїх роздумів, переживань, аналітики сучасного стану нашого життя пропоную свідчення поважної людини Івана Петровича Мілаша з часів Другої світової війни, яка здавалося на той час найстрашнішою, найбезжаліснішою, найбезглуздішою. Можливо, ці трагічні факти історії стануть поштовхом для переосмислення нашого сьогодення.
Вслухайся  і задумайся: "Ковель лежав в руїнах. Німецькі варвари піддали його цілковитому спустошенню. Над умервленним містом стояв сморід від трупів і згарищ. Замість будинків лежали купи цегли і скрученої бляхи, замість дерев і скверів обгорілі пеньки і чорні попелища"…
Пан Мілаш як голова Надзвичайної комісії із розслідування злодіянь німецько-фашистських загарбників повідомляє: "Увесь залізничний вузол, залізничні колії, електропідстанція, два депо, вокзал, водоканал, поліклініка, клуб - підірвані і відбувати їх неможливо. В місті  знищені пошта-телеграф, шкіряний завод, меблева фабрика, елеватор, два цегельних заводи, два кінотеатри, дві лікарні, поліклініка, всі школи, бібліотеки, магазини, їдальні, 4 пекарні. Підірвані православна церква і польський костел… Ворог замінував сади, городи, мостові, тротуари, поставив у всіх напівзруйнованих будівлях міни повільної дії".
Ці дані оприлюднила місцева газета 6 липня 1974 року, послуговуючись архівними даними.
Додайте до цього списку звірств війни 35 тисяч невинно убієнного мирного населення та ще стільки вивезеного на рабську працю в рейх, і ви зрозумієте трагізм людської долі, спричинений нацистським режимом. Досить співставити нищення засобів людського існування у 1944 році в Ковелі і в 2022-му – в Маріуполі, і щоб переконатися  у тому, що суть німецького фашизму ХХ століття і сучасного рашистського неофашизму схожі. Останній різниться хіба що більшим цинізмом, жорстокістю та підступністю. Якщо нацисти перед битвою за Ковель евакуювали мирне населення з міста, то рашисти в окупованих містах безжально вбивають непокірних і грабують їх. 
Прикро співставляти, але якби міста-побратими визначалися за ознаками горя, знущань, терпіння, то в цьому списку в перших рядах були б Ковель і Маріуполь.
Імперії з нацистсько-дикторськими режимами вважають підневільний, колонізований народ меншовартним і рабським. Вони  асимілюють його під свою суть, нищать культуру, мову, історію, духовність, просвітництво. Для досягнення цієї ганебної мети не гребують ніякими засобами: війна, психологічний тиск, репресії, зомбування пропагандою  свідомості.
Сьогодні своєрідним брендом для українців стало гасло: "Путін ху…о" – мовляв, йшов би ти за "рускім корабльом". Примітивно? Так. Але я навіть не засуджую цієї фрази, тому що це – емоційний протестний сплеск зраненої душі нашої.
Звичайно, образливі слова, на адресу агресора для путіна – це лише шум, і на перебіг подій не впливають. Диктатор неофашистського режиму почуває себе комфортно, бо має міцну основу – зомбованих вірнопідданих. Окремі політики та експерти вважають, що у цій братовбивчій війні винен лише путін. Немає підстав так думати. Адже бункерний диктатор – уособлення значної маси російського профашистського суспільства, яка формувалася не один день, а століттями.
Путін нічим не відрізняється в ненависті до українства і українців від Петра І, Катерини ІІ, Павла, Олександрів, Микол та їх прибічників. І хочемо ми чи ні, на  жаль, шовіністично налаштована гілка росіян завжди була і є активним співучасником ганебного геноциду українців.
Сьогодні вкотре пробудився непереможний дух непокірного українського роду. Ллються ріки людської крові, крові Героїв. Поранений агресор-звір за всяку ціну хоче знищити українську націю.
Та йому це не вдається, тому що на нашому боці - весь демократичний цивілізований світ. Настраханий війною, він обережний, повільний, неповороткий, але він, як і ми, хоче зупинити війну, зруйнувати імперський неофашистський режим. Ми на вістрі цих подій. Місія надзвичайно складна. Але в ім'я майбутніх поколінь, в ім'я збереження роду, в ім'я демократії та свободи мусимо іти, зціпивши зуби, долаючи смерть і терни, до кінця, до Перемоги. Вона буде, бо з нами Бог і Правда.
Анатолій Семенюк.
P. S. Коли цей матеріал був підготовлений до друку, в засобах правдивої інформації з'явились повідомлення про звірства російських окупантів в Бучі, Гостомелі, Ірпіні. Ці факти знущань над мирним населення сколихнули увесь світ. "Нелюди! Кати!" – чути звідусіль. На жаль, нічого іншого чекати не доводиться, адже ці звірства течуть стрімкою рікою, з часів орди ХІІІ століття, голодоморів і репресій ХХ століття тощо.
Слід нагадати, що руїни Ковеля 1944 року – великою мірою справа рук радянських "визволителів". Тому допоки буде існувати ця агресивна імперія, доти висітиме загроза не тільки над містами, але й над цілим світом.
А. С.

Шановний мій співвітчизнику! Загострене відчуття дійсності спонукає до спілкування з тобою. До твоїх роздумів, переживань, аналітики сучасного стану нашого життя пропоную свідчення поважної людини Івана Петровича Мілаша з часів Другої світової війни, яка здавалося на той час найстрашнішою, найбезжаліснішою, найбезглуздішою. Можливо, ці трагічні факти історії стануть поштовхом для переосмислення нашого сьогодення.

Анатолій Семенюк.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 141
Читати далі
08.04.2022

maxresdefault"Какой рускій чєловєк не сопрьот нічьо"…

Свої нотатки я планував назвати дещо інакше. Наприклад, "Орки – банда мародерів, злодіїв, убивць".
Або: "Потворне обличчя "руського міра".
Але, ознайомившись нещодавно із "прослушкою" СБУ телефонної розмови військового-рашиста із "коханою" дружиною, котра мешкає на московії, не зміг стримати свого обурення і не винести в заголовок слова, які ви бачите вище. Як на мене, у цих словах – вся суть світогляду переважної більшості росіян, починаючи від бункерного карлика і закінчуючи пересічним громадянином РФ, незалежно від статі, віросповідання і професії.
l
Отож, про що йшла мова? Процитую її в "оригіналі". Нагадаю, що розмоляють  окупант Андрій та його законна дружина: (далі – А. і Д.):
А.: "Я тут маленько подукрал косметики вам немножко. Там пробники, правда".
Д.: "Ну и ладно – это привет из Украины будет. Не, нормально. Ну какой русский человек не сопрет ниче".
А.: "Кроссовки потом женские, но они NВ, они фирменные, тут все такое. 38 размер. Они вообще классные. Тут все качественное, вся одежда".
Д.: "Да, там, наверное, все мальчишки набрали".
А.: "Да, тут все сумками тащат, была бы у меня возможность - я бы ноутбук забрал, но можно маленько спалиться".
Д.: "А так, представь, Софья пойдет учиться - ей ноутбук тоже нужен, блядь".
А.: "Ну, тут спортивная семья такая живет, я витаминов набрал дорогих, новые футбольные майки и хоккейные".
Д.: "Ну, набирай, набирай все, Андрей, че можешь, бери, все равно футболки всегда нужны".
А.: "Шорты еще взял. Тут вещи качественные, конешно. Я офигел, когда зашел в комнату".
Д.: "Прикинь, как они жили - да? И как мы живем. Вот за это и бьются. Они говорят: "Мы нормально жили, это вы сюда пришли".
А.: "Дом, ремонт офигенный просто. Камнем обложено, мебель плетенная вся. Мы тут второй день в сауне паримся".
Д.: "Ох, нифига себе! А спортивных костюмов там не было? Надо было тебе взять спортивный костюм какой-нибудь красивый".
l
Не думаю, що є необхідність коментувати розмову цих двох покидьків. Обоє, як кажуть, рябоє. А хіба тільки вони? Вся нечисть, яка сьогодні плюндрує і руйнує Україну, – однієї масті: сатанинської, яка наважилася чинити найважчий гріх, порушивши Господні заповіді: "Не убий!" і “Не вкради!”. І не тільки ці. Воістину, посланці пекла, яких рано чи пізно спіткає кара Божа.
Щоправда, їх дії цілком узгоджуються із ідеологією, яку нав'язує своєму населенню путінський режим ось уже більше 20 років. За цей час виросло ціле покоління нащадків Булгаковського Шарикова, знайомого нам за романом "Собаче серце". Вони навчилися у свого фюрера путіна вбивати, красти, брехати, плювати на закони моралі і християнської етики, про що так люблять патякати політики й духовні ієрархи московії. На підтвердження своїх слів наведу декілька фактів-цитат.
20 листопада 2019 року на форумі "росія кличе" путін відверто сформулював своє життєве кредо, яке полягає у тому, що злодійство, брехня і бандитизм – головне у державній політиці. Нагадаю його блюзнірські слова: "Давайте ми почекаємо, доки американці витратять гроші на нові технології із видобутку сланцевої нафти, а потім у них – цап-царап (тобто вкрадемо – О.С.)… Ну, я пожартував".
Але які жарти, коли політику "цап-царап" московія практикує впродовж багатьох сторіч? Нагадаю декілька скандальних епізодів з її історії – давньої і сучасної.
l
Найбільшим злочином правителів з-за "порєбрика" є крадіжка назви своєї країни. Як образно писав відомий український поет Іван Драч, "назва Русь вирвана із серця Києва залізною рукою Петра". Сталося це 22 жовтня 1721 року, коли цар Петро І проголосив московське царство "російською імперією", а московитів – "росіянами". Як зазначив Михайло Грушевський, "ми є народ", у якого вкрали назву. Від себе додам: й історію теж.
l
А тепер – дещо з літопису сучасності.
"У відповідь на приєднання Швейцарії до санкцій ЄС через війну проти України ФСБ 27 березня 2022 р. обшукала приміщення місцевої дочірньої компанії швейцарського виробника годинників класу "люкс" і вилучила годинники на мільйон доларів”.
l
Станом на 17.03.2022 р. росія в результаті захоплення всіх гідротехнічних споруд Північнокримського каналу вкрала української води на суму майже 620 млн. грн. (з початку війни). Дані Держекоінспекції.
l
23.03.2022р. рф відмовилася повертати  західним лізингодавцям понад 50 літаків на суму 20 млрд. доларів. Сам міністр транспорту РФ Віталій Савельєв визнав, що рішення росії не віддавати лізингові літаки на вимогу власників є крадіжкою.
l
13.03.2022 р. російські окупанти розтрощили відомий замок-палац "Садиба Попова" у м. Василівка, єдиний на Запоріжжі. Він є пам'яткою архітектури ХІХ ст., у ньому працює музей-заповідник. Орки вкрали все цінне майно, навіть раритетний унітаз, а приміщення музею знищили. 
Директорка музею Анна Головко сказала:  "Винесено все, що можна було взяти в руки і сумки. Оргтехніку розбито  і потоптано ногами. Виламано всі двері, побито вікна. Знищено все, що трапилося на шляху".
l
15.08.2019 року в інтерв'ю "Голосу України" радник президента США з національної безпеки Джон Болтон заявив, що рф розробляє гіперзвукову зброю на викрадених в США технологіях. Через рік президент США Дональд Трамп підтвердив цю інформацію. В той же день путін заперечив звинувачення американців, хоча всі факти підтверджують: рф вкрала розробку США. 
l
28.03.2022 р. Володимир Зеленський заявив: "За нашими даними, понад 2 тисячі дітей вивезено в рф з Маріуполя, а це означає – вкрадено. Тому що нам невідомі точні локації всіх цих дітей. І це катастрофа. Їх тримають як душі для обмінного фонду".
l
16.03.2021 р. – сім років тому – рф вкрала український Крим, провівши під дулами автоматів так званий "референдум", фактично анексувавши територію України.
l
24.03.2022 р. – письменник Юрій Андрухович та колектив Івано-Франківського драмтеатру в сюжеті ТСН телеканалу 1+1 повідомили, що пісня "Вставай, страна огромная", яка нібито народилася в один з перших днів після нападу Німеччини на СРСР 1941 року і текст якої нібито написав російський поет Васілій Лєбєдєв-Кумач, насправді сягає 1919 року, хоча слова належать Лєбєдєву-Кумачу. А от мелодія народилася у загонах криворізьких повстанців УНР під назвою "Повстань, народе мій!".
l
Названі вище факти великих і малих крадіжок, здійснених московією, – це лише крапля в морі злодіянь новітніх піратів ХХІ століття. То чи варто дивуватися поведінці сучасних варварів, які здійснили 24 лютого ц. р. бандитський напад на суверенну Українську державу і нині без почуття сорому й співчуття її гвалтують і нищать?
Так на практиці виглядає сучасний "руській мір", про який мріють навіть деякі наші земляки. Не хотілося б, аби вони, їх діти й онуки відчули його “принади” на практиці.
Маркіян ІВАЩИК.  

Свої нотатки я планував назвати дещо інакше. Наприклад, "Орки – банда мародерів, злодіїв, убивць".

Або: "Потворне обличчя "руського міра"...

Маркіян ІВАЩИК.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 240
Читати далі
01.04.2022
Усміх долі
Посміхнулась  осонням  матуся,
Усміх  долю  збагачує  вмить.
Мить  оздоровлена – 
ранок  всміхнувся,
Усміх  долі – жити, аби  не  тужить.
В  колисковій  всміхайсь, 
Боже  милий,
Дітвори  сміх  мир  світла  несе.
Усміх  посестри  й  брата  стокрилий
Надихає  в  красі, понад  все.
Квітня  радість  в  джерелах
  спливає,
Сонця  день  сповиває  новий.
Божа  милість  надії  вселяє,
Сяє  благовіст  хай  весняний!
Бути  здоровим  старайся,
Усміх  весни  звеселить.
Першого  квітня  на  щастя
Благословляє  весь  світ.
Вказує  лікарське  слово:
Сміху  хвилина – як  дар.
Будьмо  взаємно  здорові,
Втішить  цілющий  нектар.
За  День  щасливий, народе  Бога!
За  усміх  обличчя  Перемоги!
Іван ЯРОШИК.
"Тридцяту добу не спиться 
всім нам"
Тридцяту добу не спиться всім нам,
Нас вражі снаряди зі сну клято
 будять.
Коли ж ти підеш, москалику, 
в храм?
Боїшся, що ангели з неба засудять?
Коли ж покаєшся в своїх гріхах?
У вбивствах щоденних, що душу
 гвалтують?
Коли ж по степах розвіється прах,
Побачиш ті сльози, що 
очі готують...
Рідна наша ненько! 
Уже йдуть соколи Землю захищати,
Вражую навалу вогнем спопелять
Хай же лине слава! Будемо вітати!
Хай же ляжуть в землю ті, хто йдуть
 вбивать!
Рідна наша ненько! Україно-мати!
Марія Дятел,
громадська організація 
"Реабілітаційний центр".
Приїдь, краще, у гостину!
Родились ми в одній країні,
В однім роду, в одній сім’ї.
І тато, й мама в нас єдині –
Для нас обох: твої й мої.
А доля так розпорядилась,
Що ти попав у Білорусь.
Тобою завше я гордилась,
Давать оцінку – не берусь.
Як я любила тебе, брате!!!
Люблю й любитиму завжди. 
Буду завжди переживати, 
Щоб не було в тебе біди.
Стоїть в садочку біля хати,
Як у Едемі, у раю.
Невже приїдеш убивати
Мене і матінку свою???
Відчинемо тобі ми двері.
Відкинь в багнюку автомат.
Тобі не браття людожери.
Ти мій, по крові, старший брат.
І матінка свою дитину
Не хоче бачити в бою.
Ми тебе ждемо у гостину,
Провідай матінку свою.
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
(Цей віршований твір написаний за мотивом розповіді Галини ОЛІФЕРЧУК, “з натури”).
Усміх долі
Посміхнулась  осонням  матуся,
Усміх  долю  збагачує  вмить.
Мить  оздоровлена – 
ранок  всміхнувся,
Усміх  долі – жити, аби  не  тужить.
В  колисковій  всміхайсь, 
Боже  милий,
Дітвори  сміх  мир  світла  несе.
Усміх  посестри  й  брата  стокрилий
Надихає  в  красі, понад  все.
Квітня  радість  в  джерелах
  спливає,
Сонця  день  сповиває  новий.
Божа  милість  надії  вселяє,
Сяє  благовіст  хай  весняний!
Бути  здоровим  старайся,
Усміх  весни  звеселить.
Першого  квітня  на  щастя
Благословляє  весь  світ.
Вказує  лікарське  слово:
Сміху  хвилина – як  дар.
Будьмо  взаємно  здорові,
Втішить  цілющий  нектар.
За  День  щасливий, народе  Бога!
За  усміх  обличчя  Перемоги!
Іван ЯРОШИК.
"Тридцяту добу не спиться 
всім нам"
Тридцяту добу не спиться всім нам,
Нас вражі снаряди зі сну клято
 будять.
Коли ж ти підеш, москалику, 
в храм?
Боїшся, що ангели з неба засудять?
Коли ж покаєшся в своїх гріхах?
У вбивствах щоденних, що душу
 гвалтують?
Коли ж по степах розвіється прах,
Побачиш ті сльози, що 
очі готують...
Рідна наша ненько! 
Уже йдуть соколи Землю захищати,
Вражую навалу вогнем спопелять
Хай же лине слава! Будемо вітати!
Хай же ляжуть в землю ті, хто йдуть
 вбивать!
Рідна наша ненько! Україно-мати!
Марія Дятел,
громадська організація 
"Реабілітаційний центр".
Приїдь, краще, у гостину!
Родились ми в одній країні,
В однім роду, в одній сім’ї.
І тато, й мама в нас єдині –
Для нас обох: твої й мої.
А доля так розпорядилась,
Що ти попав у Білорусь.
Тобою завше я гордилась,
Давать оцінку – не берусь.
Як я любила тебе, брате!!!
Люблю й любитиму завжди. 
Буду завжди переживати, 
Щоб не було в тебе біди.
Стоїть в садочку біля хати,
Як у Едемі, у раю.
Невже приїдеш убивати
Мене і матінку свою???
Відчинемо тобі ми двері.
Відкинь в багнюку автомат.
Тобі не браття людожери.
Ти мій, по крові, старший брат.
І матінка свою дитину
Не хоче бачити в бою.
Ми тебе ждемо у гостину,
Провідай матінку свою.
Віталій ЛИХОБИЦЬКИЙ.
(Цей віршований твір написаний за мотивом розповіді Галини ОЛІФЕРЧУК, “з натури”).

9a3805e4-7fa3b704f132bb7a4ff2dbe283bcf5c8Думки   вголос   поетичним   словом

Усміх долі

"Тридцяту добу не спиться всім нам"

Рідна наша ненько! 

Приїдь, краще, у гостину!

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 346
Читати далі
01.04.2022

А1Ковельська  громада:виклики, люди, рішення

Військовим  передали  автомобіль

За словами міського голови Ігоря Чайки, бійці, які перебувають на передовій, потребували транспортний засіб.
Кошти на авто зібрали освітяни, працівники виконавчого комітету, закладів культури, спорту, благодійники.
“Це буде невеликий внесок ковельчан для підтримки Збройних Сил України”, – зазначив Ігор Чайка.
Автомобіль Nissan Navara для учасників АТО купили в Німеччині і перевезли до України. З цим допоміг депутат обласної ради Віктор Козак.
Представник елітної військової частини Володимир, який приїхав за машиною, подякував усім за таку підтримку.
“Хтось повинен воювати, хтось має займатись волонтерством, хтось працювати в тилу. Тільки так одним дружним кулаком ми зможемо розбити рашистів”, – сказав він.
Усі побажали нашому захиснику повернутись у Ковель на цьому ж авто з Перемогою.
А потому  кузов машини завантажили продуктами харчування, сітками та іншими необхідними на війні речами.

Благодійна допомога з Ленчни

Ігор Чайка подякував за підтримку

Зустрілися мери двох міст

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 188
Читати далі
01.04.2022
Затверджено порядок надання допомоги
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року, № 332 затверджено порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі – Порядок), які змушені були покинути місце постійного проживання у зв’язку з широкомасштабним вторгненням російської федерації в Україну. 
Це – громадяни України, які перемістилися з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і Севастополя, а також з територій активних бойових дій, визначених розпорядженням Кабміну № 204 від 6 березня (Волинська, Донецька, Житомирська, Запорізька, Київська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Сумська, Харківська, Херсонська, Чернігівська області та Київ) і отримали довідку про перебування на обліку внутрішньо переміщених осіб (далі – ВПО).
Облік ВПО ведеться відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р., № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” управлінням соціального захисту населення (м. Ковель, вул. Незалежності, буд. 148).
Звертаємо увагу, що малолітня дитина (до 14 років) звертається за отриманням довідки через законного представника.
Заява про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за формою згідно з додатком 1 до Порядку, подається в управління «Центр надання адміністративних послуг» (м. Ковель, вул. Незалежності, 73) або адміністраторам на віддалених робочих місцях старостинських округів. До заяви додаються:
– довідка з АТ «Ощадбанк» про номер поточного рахунка (за стандартом IBAN), відкритий на заявника для виплати допомоги;
– документ, що підтверджує наявність статусу особи з інвалідністю;
– копії свідоцтва про народження дітей (у разі відсутності ID-картки).
Допомога надається щомісячно з місяця звернення на період введення воєнного стану та одного місяця після його припинення чи скасування на кожну внутрішньо переміщену особу, що отримала довідку про взяття на облік ВПО, у таких розмірах:
для осіб з інвалідністю та дітей — 3 000 гривень;
для інших осіб — 2 000 гривень.
Допомога виплачується за повний місяць незалежно від дати звернення за її наданням та дати припинення чи скасування воєнного стану.
Допомога на проживання призначається автоматично без подання додаткового звернення внутрішньо переміщеним особам, які станом на 1 березня 2022 р. отримували щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
Крім того, зазначаємо, що подати заяву можна через портал «Дія».

imagesЗатверджено порядок надання допомоги

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року, № 332 затверджено порядок надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (далі – Порядок), які змушені були покинути місце постійного проживання у зв’язку з широкомасштабним вторгненням російської федерації в Україну. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 213
Читати далі
01.04.2022

С2Осередок доброти і милосердя

Знайома з діяльністю нашого ковельського Товариства Червоного Хреста давно. Спільна робота по наданню різної допомоги ветеранам війни, хворим, одиноким зблизила нас із його головою Л. Стахорською та її дружним, знаючим колективом. Ніколи ніякої відмови в допомозі, шукали можливість, де взяти інвалідний візок чи підібрати гуманітарну допомогу, взагалі вирішити низку соціально-побутових проблем  людям старшого віку.
Саме зараз робота Товариства Червоного Хреста стала надзвичайно потрібною. 
"Країна наша перебуває у стані війни, працівники товариства, наш актив, волонтери, – говорить Л. С. Стахорська, – надають допомогу тим людям, яких війна погнала від їх зруйнованих міст, сіл, зруйнованих нажитих, обжитих домівок. Це один напрямок роботи, а головне – допомога армії".
Із початком війни майже щодня проводиться робота з населенням щодо надання першої домедичної допомоги. За цю ділянку  відповідають Руслана Голубчук та Інна Михайлова. 
За видачу продуктів довгострокового зберігання відповідає Надія Орлова, Світлана Карпук – за роздачу дитячого харчування, військового спорядження для військових; засобів гігієни, товарів першої необхідності – Марина Козакова; за логістику (зв'язки з перевізниками, закордонними поставками гуманітарної допомоги) – Ганна Шуляр. Такий розподіл полегшує роботу, тому що продуктів, різної гуманітарної допомоги дуже багато, людей, котрі потребують допомогу, і ті, що діляться своїм і приносять продукти, одяг, постіль теж багато. Тому на підтримку основним працівникам працює великий загін волонтерів, котрі працюють над розвантаженням машин, сортуванні речей, продуктів, працюють також психологи, допомога яких дуже потрібна, особливо дітям.
Допомога надходить із Польщі, Німеччини, Швеції, все це дуже потрібно нині як для військових, так і для цивільних людей. Тому що в товаристві не призупиняються роботи по наданню допомоги малозабезпеченим хворим, нашим жителям, котрі завжди були під опікою працівників Червоного Хреста.
На особливому рахунку робота з медичними препаратами, які також приходять як гуманітарна допомога з країн Європи. За цю ділянку роботи відповідає Валентина Канашкова. В її обов'язки входить провести переклад препарату і написати його на кожній упаковці, розприділити, кому і скільки потрібно, сформувати аптечки.
Ось в цій злагодженій роботі і є “арбітром” Л. С. Стахорська. Людмила Севастянівна підтримує зв'язки з військовими частинами. Розприділяє, завантажує машини з гуманітарною допомогою. І нашу допомогу радо зустрічають в Миколаєві, Харкові, Житомирі, Чернігові, Києві.
І все це врівноважено, із знанням справи, спокійно і головне, як сама говорить - "доставити вчасно", щоб митниця не затримувала вантажі теж клопіт турботливої Людмили Севастянівни. Бо сама завжди переймається болями людських страждань, бо і "собі болить".
Добре налагоджена робота завдяки тісній співпраці, розумінню, підтримці місцевої влади.
"Я дякую за підтримку, – ділиться Л. Стахорська, – голові військової державної адміністрації Ользі Черен, міському голові Ігорю Чайці, його заступнику Наталії Маленицькій, секретарю міської ради Оксані Багновій, генеральному директору Ковельського МТМО Валентину Вітру, працівникам військкомату".
З роботою волонтерів від Червоного Хреста я познайомилась на залізничному вокзалі, приїхавши до Ковеля. Коли виходила з поїзда, мені подав руку чемний хлопчина, допоміг дійти. На моє запитання: “Хто ви?” почула відповідь: "Волонтер від Червоного Хреста". Далі я була приємно вражена, як зустрічали пасажирів і супроводжували до вокзалу. Стояла, заворожено слухаючи схвальні відгуки тих, хто приїхав до Ковеля, рятуючись від війни. Подзвонила Л. Стахорській, аби поділитись побаченим. На що почула відповідь: "А це наші волонтери так працюють. В їх обов'язки входить зустріти, нагодувати, надати допомогу (працює санпост, де поміряють тиск, нададуть першу необхідну допомогу), організувати відпочинок при потребі мамам з дітьми (працює кімната матері і дитини), де є одяг, різне дитяче харчування. "Тією роботою керує наш волонтер, дуже відповідальна людина Сергій Панасюк, – радо повідомила Любов Севастянівна. – Ми вдячні за допомогу начальнику вокзалу Василю Сілівончику, який багато допомагає волонтерам, сприяє виконанню їх обов'язків – це і надання приміщення, транспорту, розміщенню людей".
Багато переселенців їдуть далі до Польщі, Німеччини, а тих, хто залишається в місті Ковелі, оточують увагою волонтери. Вони супроводжують їх до місця подальшого перебування. Дехто їде до знайомих, інших забирають просто жителі міста, а інших розселяють в школах, релігійних закладах. Освітяни оточують приїжджих теплом, увагою, організовують відпочинок, знайомлять з містом.
"Ми вдячні освітянам за допомогу, – говорить Л. Стахорська, – особливо В. В. Бичковському, С. С. Верчук. Коли переселенці зареєструвались і отримали довідку переселенця, вони у волонтерських центрах отримують необхідну гуманітарну допомогу. І ми радо зустрічаємо в приміщенні Червоного Хреста, аби оточити їх увагою, теплом, пригостити чаєм, пиріжком і надати допомогу, аби зменшити, притупити людський біль, допомогти вижити в тій складній, нелегкій ситуації, що її породила війна".
Я побувала в приміщенні товариства, практично, про щось поговорити було  неможливо. То забігали військові, то вирішували проблеми водії, бо комусь не вистачило посвідчення, а когось не встигали завантажити. А люди (приїжджі) підходили і підходили. Працівники, як я відзначила, знали чітко свої обов'язки, працювали злагоджено, дуже уважно ставились до переселенців, пропонували, радили, допомагали. Я послухала мову двох жінок з Маріуполя, які, виходячи, сказали: "Какие отзывчивые здесь люди". Інша додала: "И добрые, сердечные, мы не располагали на такую щедрость". 
Двох молодих жінок, котрі пригощались чаєм з пиріжками я запитала:  "Звідки ви?". Одна з них була з Херсона, інша з Києва, познайомились на нашому вокзалі, скоріше – познайомились діти. "У вас чудове місто, головне – тихо", – зі сльозами сказала киянка, а діти весело грались подарованими добрими тьотями-волонтерами іграшками. І той дитячий сміх був такий щасливий, безтурботний. І не можна було стримати сліз, і так хотілось, щоб він був завжди, але десь почулись звуки тривоги, і працівників Червоного Хреста чекала робота.
Валентина СІЧКАР.

Знайома з діяльністю нашого ковельського Товариства Червоного Хреста давно. Спільна робота по наданню різної допомоги ветеранам війни, хворим, одиноким зблизила нас із його головою Л. Стахорською та її дружним, знаючим колективом. Ніколи ніякої відмови в допомозі, шукали можливість, де взяти інвалідний візок чи підібрати гуманітарну допомогу, взагалі вирішити низку соціально-побутових проблем  людям старшого віку.

Валентина СІЧКАР.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 393
Читати далі
1234