Повідомлення в номер / Сон війни

01.04.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

images (2)Сон  війни

Боюся ночі. Що вона віщує українцю?
24 лютого ц.р. ніч принесла віроломний, злочинний, широкомасштабний напад рашистів на Україну, а заодно смерть, горе і страх.
Але потрібно заснути. Сон подолає тривогу  мою і того солдата, що на передовій. Заспокоїть хоч на якусь годину, відсторонить від жахів війни. Якщо у цьому просторі десь існує бог сну, то я звертаюся до нього: не розбуди воїна сиреною, а ворогам навій вічне снотворне. Хай не проснуться до кінця віку.
Скажете: жорстоко думаю, не по-християнськи? А те, що творять ці зайди – вбивці в Маріуполі, Харкові, Чернігові, під яку віру підпадає?
Ота російська бидлота, зомбована пропагандою, несе в собі не просто вбивства, а геноцид нашої нації.
Прикро, що до цієї "вищої" цивілізації долучаються окремі псевдоукраїнці, які переформатовуються на колаборантів, яничар, манкуртів. Ті гірші і цинічніші за рашистів. З правдивих новин дізнаюся, що пілот агресора бомбить своє рідне місто, де народився і ріс. Інший "уродженець" з багатодітної сім'ї з волинських Ветлів дослужився до генерала, тепер розробляє стратегічні плани знищення своїх співвітчизників. Так і хочеться вигукнути: "Згиньте, виродки!". Це вам гоголівський Тарас Бульба виніс кару: "Я тебе породив – я тебе і вб'ю". Справді, народ породив це сміття, народ  має покарати і винести його з рідної хати прямісінько в пекло.
…А сон не йде. Знову крізь дрімоту – видіння жахів: сотні згорілих танків, сотні зруйнованих будинків і рештки ракет та снарядів…
Як та дівчинка буде жити з цим? Ішла мирним парком, як і всі інші, й раптом вибух! На неї посипався кривавий фарш. Ні, не тваринного походження, а рештки людського тіла. А ті криваві забави не стихають. Танк своєю смертоносною гарматою стріляє в перехожого - точно в ціль! Інший розстрілює автівку з мирною сім'єю, де двоє діток, які так мріяли про щастя.
"Полювання" продовжується… Історичні царські укази і репресії проти українства ХІХ-ХХ століття відпочивають в порівнянні з жорстокістю новітнього геноциду ХХІ століття.
В планах широкомасштабного наступу значиться далекосяжна мета – знищити мову, культуру, духовність.
Ось нова "сюжетна" (знову злочинна) лінія окупантів. На тимчасово захопленій території офіцер ФСБ вилучає з бібліотеки історичну, національну літературу, яку потім спалюють. Чи  не нагадує це вогнища фашистів? Ще не закінчивши "спецоперацію", окупант видає накази про викладання предметів у школах російською мовою.
Додайте сюди десятки понищених шкіл, духовних святинь, театрів (це все зафіксовані ознаки геноциду), і ви зрозумієте, що, зціпивши зуби, переборюючи біль, потрібно долати ці терни. Українська нація "не вмре, не загине". Маємо йти до кінця, щоб не загинути.
В окремих містах Московії, щоб схилити простих росіян до підтримки цієї ганебної політики, придумано заохочення: за спалений український прапор  – 5 кг цукру, а за понищені портрети Шевченка, Бандери, Чорновола – 4 кг крупи…
Який народ – така  й політика. А те безхребетне путінське стадо ми таки переможемо! Є козацька міць, є сила – буде перемога, бо за нами правда. Свободу не міняють на гречку.
Хтось мудро висловився: "Якщо перед вашою совістю постає вільний вибір – свобода чи хліб, то той, хто вибирає хліб, залишиться без хліба і свободи". І це правда!
Українці обрали свободу. Майорить прапор волі.
Теплішає… Повіки все міцніше закриваються. З'являються у військових строях Він і Вона, з вельоном і квітами. Це – чергове весілля на передовій. А там, де є кохання, – є життя і будуть діти, і буде мирне небо.
…Сон глибшає. З небес лунає тиха колискова:
Зорі по небу ходять,
 Сонце у ранок вводять,
Пісню життя співають,
Вийди коханна із раю.
Вийди до Воїнів Світла,
Їх душу зігрій привітно,
Навіщуй їм цей день без бою,
 Без ран і душевного болю
Хай насниться щаслива доля…
Ох, доле, ти доле! Снарядами
 всіяне поле.
А між  ними, я вірю, половітиме
 жито.
Відпочиньте, Воїни Світла, – 
ми будемо жити.
Відпочинь і ти, моя Україно, – 
Гряде мир і весна, і розквітне 
калина!
Анатолій Семенюк.

Боюся ночі. Що вона віщує українцю?

24 лютого ц.р. ніч принесла віроломний, злочинний, широкомасштабний напад рашистів на Україну, а заодно смерть, горе і страх.

Анатолій Семенюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 316
Читати далі

Повідомлення в номер / Яка вона, доля переселенця?

01.04.2022 Мороз Оксана Леонідівна

397444w540zc0Яка вона, доля переселенця?

НАЙЦІННІШЕ – не те, що у нас є, а ті, хто у нас є. І це – істинна правда!
Андрій разом із сином та мамою  нещодавно пізнали гіркий присмак життя біженців. Правда, дещо раніше, в мирному минулому, ніхто й подумати не міг, що доведеться похапцем втікати з рідної домівки, прихопивши із собою лише найнеобхідніше.
Родом вони із Київської області. Спочатку втікати від окупантів-рашистів наважились бабуся Інна Олексіївна із онуком Владом.
Андрій практично до останнього не полишав їхньої квартири, хоча в містечку на той час вже були війська противника. 
А коли вкотре поспіль почався черговий наступ ворога і зовсім недалеко стали бити “гради”,  – за рідними поїхав і він. 
До речі, так склалось, що сина виховує він сам, тому йому  і за батька, і за матір.
Нелегка дорога цих біженців простяглась  довжиною  майже на два тижні. 
Їм довелось побувати в Хмельницькому, Тернополі, Ужгороді, Львові, Луцьку. І тільки днями, дякувати Богу і добрим людям, сім'я знайшла тимчасовий прихисток в одному із населених пунктів Волині.
Хоча, варто сказати, що спочатку десь далеко їхати не планували. Хотіли просто пересидіти десь цей час, але все склалось не так, як гадалося.
Тож, зробивши вимушений маршрут багатьма містами Західної України, лише тепер вони в спокійному, і, головне, безпечному, місці.
Як розповів Андрій, за цей час довелось пережити на власному досвіді багато чого, але нарікати нема на що. Бо, як додав згодом, є такі люди, яким набагато гірше.
Ночували в школі, садочку та в зовсім незнайомих людей, але скрізь зустрічали вимушених переселенців з турботою й увагою. 
"Опинились тут, мабуть, й тому, що звідси родом мій товариш, з яким колись працював. Він радив їхати саме сюди", – мовить чоловік.
А ще Андрій із рідними щиро тішиться, що небайдужі люди  не залишились осторонь, всіляко допомагаючи їм. 
Нині невеличка родина мешкає в оселі, яку надала їм місцева громада як внутрішнім  переселенцям. 
"Хатина, хоч і старенька, але є всі умови для проживання. Головне – дах над головою і не чутно пострілів довкола. 
Я не цураюсь ніякої роботи. Тож думаю, що з часом облаштую все, як слід", – додає наш співрозмовник.
Андрій радіє, що в сина тут з'явились вже нові друзі, Владу подобається нове місце. 
Переживає лише син за матір. Бо в жінки  пенсійного віку - цукровий діабет та проблеми з опорно-руховим апаратом, а  стрес знову загострив перебіг захворювання. 
"Нічого. Розберемось з усім. Нам не вперше.    Аби лиш попереду чекало мирне майбутнє", – завершує свою розповідь Андрій.
...Все буде добре: ми –  вистоїмо! Переможемо усе – незгоди,  проблеми, біди та ВІЙНУ!
Можна зруйнувати будинок, можна зруйнувати ціле місто, можна  скалічити людські  долі чи життя, але не можна знищити  душу справжнього українця, який прагне МИРУ й ДОБРА своїй рідній Україні!
Оксана МОРОЗ.

НАЙЦІННІШЕ – не те, що у нас є, а ті, хто у нас є. І це – істинна правда!

Андрій разом із сином та мамою  нещодавно пізнали гіркий присмак життя біженців. Правда, дещо раніше, в мирному минулому, ніхто й подумати не міг, що доведеться похапцем втікати з рідної домівки, прихопивши із собою лише найнеобхідніше.

Оксана МОРОЗ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0
Читати далі

Повідомлення в номер / Український народ – безсмертний

01.04.2022
Український 
народ – безсмертний

maxresdefaultУкраїнський народ – безсмертний

Боляче писати про мою зболену, окривавлену Батьківщину, але безсмертну і нескорену. Про ту, про яку заговорив весь світ.  Прочитала у “Вістях Ковельщини” незбагненне для свідомості нормальної людини: "Росіяни горді, що ведуть війну проти України і хочуть, щоб і надалі президентом був путін". 

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 386
Читати далі

Повідомлення в номер / Перервана вечеря

01.04.2022

276309817_5401090799903635_3711239723328226889_nПерервана  вечеря

Напередодні 1 квітня путін, сидячи у бункері, в режимі онлайн вів нараду з найближчими соратниками. На таємну вечерю він викликав шойгу, лаврова, володіна, пєскова. Щоб було трохи веселіше, запросив машку захарову і вальку матвієнко.
– Як там справи? – поцікавився у вихідця з тайожного краю, фанатика містичних обрядів і просто любителя свіжої людської крові шойгу. 
– Все йде по плану, товаришу головнокомверх, – голосом, як у сибірського ведмедя, проревів Кугутович.
– Поясніть детальніше, – путін незадоволено зморщив підстаркувате обличчя, яке вже помітно втратило товарний вигляд через нестачу батоксу, який в московію перестали завозити зарубіжні партнери.
– Спеціальну операцію успішно продовжуємо. Правда, є деякі погрішності, але загалом все більш-менш нормально.
– Менш чи більш нормально?
– Як коли. Коли менш, коли більш.
– Наприклад.
– Більш тоді, як бомбардуємо мирні міста і вбиваємо дітей та жінок. Кількість смертей зашкалює. Навіть вашому вчителю і наставнику Гітлеру таке не снилося. 
– А менш?
– Коли втрачаємо живу силу в особі генералів, полковників, підполковників і майорів, не кажучи вже про молодших офіцерів і рядовий состав.
– В чому причина втрат?
– Не бережуть себе. Сміливо йдуть у бій і кричать: "За родіну! За путіна!". От їх українці й підстрілюють, як дичину у лісі.
– Молодці!
– Хто? – не зрозумів шойгу в силу своєї дрімучої тайожної неосвіченості. – Нацисти?
– Наші славні воїни! Негайно їх нагородити!
– Так орденів і медалей не вистачить на всіх, – спробував пояснити міністр.
– Терміново дайте замовлення виробникам!
– Та вони стоять, бо сировини з-за кордону не привезли.   
– Не знаю, як, але щоб було зроблено! Виконуйте!
Пригладивши свою лису голову, де від збудження піднявся залишок волосся, путін подивився на лаврова.
– А у вас що нового?
– Все нормально, – закивав конячою головою міністр. – Наші дії в Україні рішуче підтримала ще одна країна світу.
– Яка?
– Зараз подивлюся у папери…
– Гівностан, – як завжди вчасно, підказала машка захарова, яка перед тим з валькою матвієнко видудлили останню пляшку віскі з передвоєнних запасів.
– Назва якась підозріла, – знову зморщив лоба путін.
– Яка вже є, – спокусливо усміхнулася машка, заголивши коліна і виставивши їх шефу трохи не під самий ніс на моніторі. Але путіна це не зворушило, бо він давно вже не цікавився жінками. Педофілія не лікується…
– А що скаже товариш володін?
Переляканий голова госдури, вкрившись вологим потом, тільки й спромігся вичавити з себе:
– Буде путін – буде росія!
– Молодець. Правда, пора вже знати трохи більше слів. 
Володін спітнів ще більше. Він був не проти вчити слова, але заважав переляк, який відчував, коли дивився в очі шефу. Навіть на моніторі. Адже розумів: в Гаагу поїде разом з путіним, якщо не вріже дуба раніше. Тому тільки й сказав:
– Так точно. Буду вчити.
Валька матвієнко вставила і своїх "п'ять копійок". За походженням  українка, вона найбільше боялася, щоб її не звинуватили в нацизмі. Хоч із неї нацистка, як із свині балерина.
– Український народ схвалює ваші дії, – сказала, вставши на весь зріст. 
– Та не вставайте, сидіть, – знову зморщився кремлівський карлик. І тут же запитав: – А який народ? Хіба він ще є?
Валька мимоволі згадала слова поета, які пам'ятала ще зі школи: "Я єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була", але вчасно опам'яталася: за таке можуть і отруїти "Новачком". Тому брякнула:
– Та це вже не народ, а маленький народець. Залишки нацистського охвістя.
Путіну, видно, сподобалася відповідь матвієнко, яку він цінував ще з часів петербурзьких підворіть. Повернувшись у кріслі так, щоб бачити пєскова, наказав: "Поінформуєш засоби масової інформації, що все йде по плану, перемога буде за нами. Тільки не гони пургу, як ти вмієш, бо біда буде твоїй дружині, яка занадто багато собі дозволяє останнім часом".
Пєсков, увібравши голова і рижі вуса у свої худюзні плечі, тільки й сказав: "Буде зроблено!".
l
– На цьому нашу оперативну нараду завершено, – сказав путін, намагаючись ногами впертися в підлогу, яку останніми днями вдавалося нащупати все важче і яка постійно хиталася, наче палуба на потонулому кораблі “Орськ”. – Дякую всім за роботу. А оскільки  завтра, 1 квітня, в нашого народу велике національне свято – День дурня, то дозволяю вам випити по кілька грамів "Бояришника". Машко, наливай!
Захарову не треба було довго просити. Вона швиденько витягнула з-під спідниці пляшку улюбленого московитами напою і почала розливати в алюмінієві кружки. Першим мала на прицілі свого шефа з конячою мордою – лаврова. Але тільки-но взялася за пляшку, як раптом екрани моніторів погасли і образ путіна розчинився в порожнечі. Всі завмерли в очікуванні чогось жахливого, а володін відчув, як мокро стало не тільки під руками, а й між ногами.
– Спокійно, громадяни бандити! – донеслося до присутніх звідкілясь із висоти. – З вами розмовляє головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії Залужний. Щойно ми завдали нищівного удару по цитаделі міжнародного тероризму – місту москві. Всі урядові установи знищені, над кремлем піднято державний прапор України. Ви всі заарештовані. Просимо вийти на подвір'я, де чекає літак спеціального призначення. Пілот першого класу Іван Піддубний доставить вас просто в Міжнародний суд Гааги.
В залі запанувала мертва тиша. Її зненацька порушив гучний постріл: це звів порахунки із життям  міністр оборони шойгу. 
Заридала машка захарова, яка  так і не допила свій "Бояришник". Валька матвієнко у відчаї подумала: "І чому я зрадила Україну й поперлася в ту прокляту московію, будь вона неладна?". 
Лавров і пєсков не думали нічого, бо їх шеф давним-давно розучив думати. Один лиш володін розпачливо мізкував над тим, як непомітно сісти у літак з мокрими штанами.
Одному путіну було все фіолетово: з переляку він блискавично помчав туди, куди поплив російський корабель…
Охрім СВИТКА.     

Напередодні 1 квітня путін, сидячи у бункері, в режимі онлайн вів нараду з найближчими соратниками. На таємну вечерю він викликав шойгу, лаврова, володіна, пєскова. Щоб було трохи веселіше, запросив машку захарову і вальку матвієнко.

Охрім СВИТКА.     

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 227
Читати далі

Повідомлення в номер / Буде хліб – буде Перемога

25.03.2022

посівнаБуде хліб – буде Перемога

Сьогодні, як ніколи раніше, ми зрозуміли великий зміст слів: "Розпочалася битва за хліб". Так, саме битва. Бо в умовах агресії путінської московії проти України виграти і цю битву – значить зробити вагомий внесок у нашу майбутню Перемогу.
Президент Володимир Зеленський, звертаючись до сільськогосподарських виробників різних форм власності, попросив їх активно включитися у посівну кампанію 2022 року. Адже не секрет: хід цієї кампанії у східних та південних областях України перебуває під великою загрозою. Рашистські вояки вдень і вночі обстрілюють сільські населені пункти Херсонщини, Миколаївщини, Одещини, "засівають" найродючіші землі Європи снарядами, мінами, гранатами, плюндрують господарства, які там розташовані, не шкодуючи ані людей, ані техніки, ані виробничих приміщень.
Світ з тривогою слідкує за звірствами окупантів, дедалі більше усвідомлюючи, що війна, що триває, серйозно загрожує продовольчою кризою планетарного масштабу.
В цих умовах велика відповідальність лягає на плечі аграріїв західних областей України, зокрема Волині. Тут організовано розпочали і продовжують весняно-польові роботи. В області восени посіяли близько 200 тисяч гектарів озимих культур.  Наразі  погодні умови сприяють їх підживленню. В багатьох господарствах розпочався другий етап цих робіт.
Про це повідомив начальник департаменту агропромислового розвитку військової обласної адміністрації Юрій Горбенко в ефірі телеканалу "Суспільне. Волинь". “Цьогоріч, – зазначив він, – посіви технічних культур зменшуватимемо. Ставку робимо  на ярі культури". За його словами, на Волині створено достатній продовольчий ресурс. Проблем з продуктами харчування немає.
Весняно-польові роботи тривають і на Ковельщині. На жаль, з огляду на вимоги воєнного стану ми не маємо права називати конкретні факти і приклади, господарства, де живуть і працюють за принципом: "Весняний день рік годує". Але хочемо запевнити, що трудівники полів розуміють величезне значення своєї праці. На підтвердження цього пропонуємо вашій увазі світлину з одного сільгосптовариства району, де активно підживлюють озимі культури на орендованих землях.
Тож побажаємо аграріям перемог у боротьбі за багатий урожай!
Наш кор.
Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

Сьогодні, як ніколи раніше, ми зрозуміли великий зміст слів: "Розпочалася битва за хліб". Так, саме битва. Бо в умовах агресії путінської московії проти України виграти і цю битву – значить зробити вагомий внесок у нашу майбутню Перемогу.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 366
Читати далі
25.03.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

час“Літній час”: коли переводити стрілки?

У 2022 році переведення годинників в Україні на літній час буде у ніч з суботи (26 березня) на неділю (27 березня) о 3.00 на 1 годину вперед.
Розподіляти час на літній та зимовий в Україні розпочали у 1981 році, а у 1996 законодавчо регламентували цей процес.
Багато хто вважає, що переведення годинників – пережиток минулого. Однак це допомагає зменшити споживання електроенергії. 
Необхідність переведення годинників на літній і зимовий час зумовлена й іншим. Україна – досить велика країна, а тому географічні відстані між західною та східною її частинами немаленькі. Періодичне переведення годинників є так званим "часовим компромісом". 
Хоча на думку експертів, економія від цієї процедури сьогодні є незначною (1 - 3%). Це пов'язано з більш ефективним розподілом енергії в сучасному світі та більш досконалими технологіями. Зараз переведення годинника скоріше носить номінальний характер. При цьому багато країн від такої практики вже відмовилися.
Більше того, багато експертів вважають, що адаптованим часом для українців вважається постійний зимовий час, а переведення стрілок на літній негативно позначається на здоров'ї. Переведення стрілок годинника на зимовий і літній час збиває графік людей. Це може призвести до тимчасового порушення сну та виникнення стомлюваності.
Перехід на літній час більш негативно впливає на організм, ніж перехід на зимовий час. Так відбувається через те, що стрілки переводять на одну годину вперед, через що люди менше сплять.
Крім того, переведення годинників може викликати проблеми зі здоров'ям у людей, які страждають від серцево-судинних і хронічних хвороб.
Лікарі радять перед переведенням часу максимально вирівняти свій графік сну за тиждень до переведення, зсуваючи час відходу до сну та пробудження на 15 хвилин щодня. Важливі справи і навантаження краще перенести на тиждень вперед. У такий період важливо висипатися, більше гуляти на свіжому повітрі та пити менше кави. 
А вже після переведення годинників варто на кілька днів знизити навантаження на організм на роботі й у повсякденному житті. Деякі фахівці навіть рекомендують у цей час не водити автомобіль.
Підготувала 
Вікторія ЗІНЧУК.

У 2022 році переведення годинників в Україні на літній час буде у ніч з суботи (26 березня) на неділю (27 березня) о 3.00 на 1 годину вперед.

Підготувала Вікторія ЗІНЧУК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0
Читати далі
25.03.2022 Зінчук Вікторія Петрівна
Об’єднані війною: “Ми всі 
в одному човні”

Без названия (1)Об’єднані війною: “Ми всі в одному човні”

Ковель активно приймає переселенців – у нашій територіальній громаді на 22 березня офіційно зареєструвалися 1980 вимушено переміщених наших співвітчизників, які покинули свої домівки, рятуючись від війни. 

З переселенцями працюють волонтери, медики, працівники освіти. Ніхто не залишився на вулиці: знайшли дах над головою, забезпечили речами першої необхідності, харчуванням, надали медичну та психологічну допомогу. 

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 354
Читати далі

Повідомлення в номер / Хай звучить наш голос набатом!

25.03.2022

фотоХай звучить наш голос набатом!

Шановна редакціє!
Хочу нагадати, що 13 вересня 2014 року мої діти Олексій, Маркіян, Маріанна та Іванна написали листа донькам президента московії із закликом вплинути на свого батька-убивцю, щоб він зупинив війну з Україною.
Це звернення було публіковано в газеті "Вісті Ковельщини" і, сподіваюсь, зіграло свою роль у формуванні громадської думки на теренах нашого краю, яка була одностайна: "Ганьба путінським головорізам! Україна єдина!".
Сьогодні московія веде широкомасштабну війну проти нашої країни, зухвало ігноруючи будь-які норми моралі і міжнародного права. Щоденно чуємо повідомлення про руйнацію міст і сіл, смерть дітей, жінок, похилих віком людей, хворих і немічних.
Переконливо прошу вас розгорнути на шпальтах газети кампанію громадського протесту проти бандитської влади держави-агресора, її вождів, як, зрештою, безмовних рабів-москалів, які схвалюють злочинну політику путіна та його оточення. 
Так, наскільки мені відомо, ректори 260-ти тамтешніх вузів підтримали цю війну. 18 березня ц. р. у москві відбувся багатотисячний мітинг, який радісно і піднесено аплодував своєму кривавому бункерному фюреру, а декілька співаків-пенсіонерів (на щастя, їх було не так багато) ще й бадьоро виспівували.
Вважаю, що варто у цю громадську акцію протесту включитися депутатам рад різних рівнів, очільникам органів влади, представникам освіти, культури. Чекаємо твердого, рішучого слова від людей, котрі носять звання "заслужених", “почесних”, директорів шкіл і навчальних закладів.
Ворог має відчути: нас багато і нас не подолати!
З повагою – 
Іван СИДОРУК,
Заслужений працівників культури України.  

Шановна редакціє! Хочу нагадати, що 13 вересня 2014 року мої діти Олексій, Маркіян, Маріанна та Іванна написали листа донькам президента московії із закликом вплинути на свого батька-убивцю, щоб він зупинив війну з Україною.

Іван СИДОРУК.

"В злочинах путіна винні і ви!"

В мережі Фейсбук цими днями з'явився пост відомої у Ковелі людини, активного громадського діяча Євгенія Селівончика. Його звернення адресоване підписникам, знайомим і родичам, котрі мешкають в росії і Білорусі. Пропонуємо пост увазі читачів газети, мовою оригіналу.

Наш кор.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 286
Читати далі

Повідомлення в номер / Все буде моя Україна

25.03.2022 Семенюк Анатолій Володимирович

maxresdefaultВсе буде моя Україна

Підкажи, мій читачу, як зрозуміти, що діється сьогодні з нами? Яким словом описати цю вбивчу війну? Де взяти сил, ресурсів і духу, щоб вистояти?
Здається, якісь злі вищі сили вибрали українців, щоб випробувати міцність світосистеми та існування людства в ній.
Але цей експеримент далекий від людяності. Він схожий на полювання за піддослідними істотами, яких методично й безжально відстрілюють ракетами та іншими найсучаснішими видами озброєння.
Зійшлись у двобої карлики і гулівери. Хто кого? 
Мільйони спостерігають  за цими битвами і плескають в долоні стоячи. Мовляв, слава вам, хоробрим і мужнім! Не задумуються, що Маріуполь, Харків – це прелюдія до кінця Світу.
І все ж: "Слава Україні!" – чути звідусіль впевнене. Лунає гімн-молитва перед черговою атакою.
– Героям слава! – відповідаю я.
Вірю, що моя країна переможе, заживе мирним, радісним і щасливим життям!

Підкажи, мій читачу, як зрозуміти, що діється сьогодні з нами? Яким словом описати цю вбивчу війну? Де взяти сил, ресурсів і духу, щоб вистояти?

Рашистам – живим і мертвим

Зозуле, накуй перемогу

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 443
Читати далі

Повідомлення в номер / Нас захищають – ми підтримуємо!

25.03.2022

FMWX5S9XEAAQNCmНас захищають – ми підтримуємо!

День 24 лютого ц. р. розділив наше життя на До і Після, а людей на дві необхідні нині професії – захищати і надавати допомогу. Нема сьогодні байдужих до долі країни, до долі усіх нас. 
Жителі Голобської громади з перших днів включилися в боротьбу з ненависним ворогом. Центром, координатором  всієї роботи стала селищна рада. Саме тут вирішуються найважливіші питання. Тут – місце збору і надання допомоги, робота з біженцями.
Багато мешканців громади виявили бажання взяти зброю за покликом серця. У Ковельський військкомат в перші дні прибули 250 молодих відважних хлопців. Уже 114 односельчан мобілізовані. Нині вони дають відсіч ворогам, стоять на сторожі важливих об'єктів, не даючи ворогові здійснити задуману окупацію. І в міру можливостей з ними підтримують зв'язки, надають допомогу.
Відрадно, що у всіх селах громади створили приймальні пункти із збору допомоги армії. Кожен із моїх земляків намагається максимально бути корисним. Люди діляться овочами, консервацією, приносять крупи, вермішель, фрукти, солодощі, теплий одяг, постіль, допомагають коштами – і все це щиро, адже ми просто підтримуємо наших воїнів, ми робимо все можливе для перемоги. І будь-яка допомога – мала чи велика – надзвичайно потрібна, як і молитва, звернення до Всевишнього з проханням захистити Україну, не дозволити впасти воїну, допомогти вистояти. Це так потрібно саме нині!
А які чудові кулінарні здібності у наших жінок, чого тільки вони для своїх дорогих воїнів не придумують! І рум'яні пиріжки, щоб і смачні, і свіжі були, і вареники з різними начинками, і пампушки. В домашніх умовах вони роблять тушонки (вже добре налагоджене виробництво). Одні привозять м'ясо, інші дають кошти на закупівлі. І все це – з любов'ю, найкращими побажаннями для воїнів-захисників. На кожну коробку, відеречко – подяка, найкращі слова впевненості у Перемозі. Взагалі, хто яку б роботу не виконував, вона надзвичайно потрібна. Ніхто нікого не зобов'язує, не заставляє. Люди самі ідуть пропонують, запитують, чим допомогти.
В селищі плетуть маскувальні сітки. Жінки відгукнулись активно. Одні приносять тканину, інші нарізають стрічки. Кому важко прийти, працюють по хатах, а потім приносять готове. Навчились робити основи сіток. Спочатку було важко, а потім робота пішла швиденько. Іноді при згадці останніх новин то в одної, то в іншої матері з'явиться сльоза, усі заплачуть, бо материнське серце болить за кожним втраченим воїном, за кожною вбитою дитиною. Жінки ладні своїми маскувальними сітками не тільки прикрити військову техніку, але й захистити всю українську землю, аби не ранили її ворожі бомби і снаряди.
В громаді вирішують складні гуманітарні проблеми, надають допомогу і для жителів зруйнованих міст і сіл. Голобчани гостинно приймають тих, що евакуювались з небезпечних територій. Їх уже в нас багато, але селищна рада робить все, щоб їх оточити увагою, забезпечити житлом, приділити максимуму тепла, милосердя, особливо – дітям.
За час війни горе здружило, згуртувало людей. Вони гуртом працюють задля Перемоги, аби швидше вигнати з нашої землі агресора, аби швидше закінчилась війна. 
Ми, голобчани, віримо: мирна весна у нас буде, і буде вона із синьо-жовтими кольорами.
Валентина СІЧКАР. 

День 24 лютого ц. р. розділив наше життя на До і Після, а людей на дві необхідні нині професії – захищати і надавати допомогу. Нема сьогодні байдужих до долі країни, до долі усіх нас. 

Жителі Голобської громади з перших днів включилися в боротьбу з ненависним ворогом. Центром, координатором  всієї роботи стала селищна рада. Саме тут вирішуються найважливіші питання. Тут – місце збору і надання допомоги, робота з біженцями.

Валентина СІЧКАР. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 374
Читати далі