Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 19 червня 2025 року №26 (12982)

Повідомлення в номер / Думка дітей: хто приклад для наслідування?

30.05.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

війна і діти 4Думка дітей: хто приклад для наслідування?

Данило, 12 років: 
– Раніше б я сказав, що для мене є прикладом Брюс Лі. Але сьогодні – це всі українці. Наші воїни, волонтери, які боронять від нападників Україну. Я дуже пишаюся, що я українець.
Юля, 13 років:
– В Україні багато відомих людей. Тарас Шевченко, Леся Українка, Василь Стус…  Вони  боролися за Україну, по-справжньому її любили. Тепер наша черга боротися. Мій тато зараз на війні – він мій Герой.  
Арсеній, 12 років:
– Для мене найбільший приклад мама і тато. А ще Зеленський. Він дуже впливовий. Але коли виросту, хочу бути таким, як тато. Він завжди готовий прийти на допомогу, бо він розумний, мужній і рішучий. Мама говорить, що я схожий на нього.
Ярослава Семенюк, 7 років:
– Мій кумир – співачка Оля Полякова, бо вона гарно співає. Хочу бути схожою на неї і так само співати. А ще Президент України Володимир Зеленський – він дуже добрий, бореться за нашу країну. Нам усім разом потрібно його підтримувати і допомагати, щоб врятувати Україну.
Софія Кузьмик, 10 років:
– Минулорічні переможці Євробачення – гурт Maneskin. Вони своєю піснею закликали світ підтримувати Україну. 
Антон Мерзляков, 8 років:
– Я хочу бути сміливим, як мій тато. А як стану дорослим, буду поліцейським: допомагатиму людям, захищатиму їхнє життя, боронитиму Україну.
Максим Мерзляков, 10 років:
– Мені подобається готувати, тому моїм кумиром є суддя проєкту "Мастер-шеф" Ектор Хіменес-Браво. Я дуже люблю свого тата і хочу бути схожим на нього, бо він дуже хоробрий і завжди поряд.
Аня Яковець, 11 років: 
– Я дуже вдячна польському народові. Доброта, з якою поляки підтримують нас, додає сил і віри в Перемогу, в те, що ми не одні в боротьбі за нашу незалежність. А ще пишаюся українськими воїнами – вони відважні і сміливі люди, патріоти, які люблять свою землю і захищають її.
Нікіта Лукашук, 3 роки:
– Українці... Зеленський. Він – супергерой.
Записала Вікторія ЗІНЧУК.

Данило, 12 років: 

– Раніше б я сказав, що для мене є прикладом Брюс Лі. Але сьогодні – це всі українці. Наші воїни, волонтери, які боронять від нападників Україну. Я дуже пишаюся, що я українець...

Записала Вікторія ЗІНЧУК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0
Читати далі

Повідомлення в номер / Підтримаймо газету

30.05.2022

images-bigПідтримаймо газету!

Важкі часи переживає нині мати-Україна. Кожен день для кожного із нас, як рік. Живучи в умовах воєнного стану, страждаємо від безперервних звуків сирен, повідомлень про смерті Героїв, бомбардувань  міст і сіл…
І все ж  таки в  серцях живе надія на те, що український народ переможе. Підставою для такої впевненості є мужність і відвага, які демонструють захисники рідної землі у боях із зухвалим агресором. Цю впевненість ми, журналісти, намагаємося передати  вам, шановні читачі, газетним словом. 
На жаль, сьогодні це слово під великою загрозою. Взнаки даються наслідки падіння економіки, спричинені війною, загострення економічної і фінансової криз, а, отже, зниження життєвого  рівня населення. Зростають ціни на енергоносії, занепадає ринок реклами, збільшується вартість поліграфічних послуг,  що  знижує доходи редакцій друкованих ЗМІ.
В цих умовах вся  надія – на читачів і передплатників "Вістей Ковельщини". Ми розуміємо, що всім вам нелегко, але дуже просимо: підтримайте вашу рідну газету передплатою. Наразі ціна не змінилася і становить на місяць (разом із послугами зв'язку) 37 грн.  50 коп.; на 3 місяці – 107 грн. 50 коп.;  на 6  місяців – 209  грн. Це порівняно небагато, коли згадати, як стрімко злетіла вгору вартість продуктів харчування та предметів першої необхідності.
Дехто може сказати: "Нам зараз не до газети". Важко тут щось заперечити, бо проблем  справді вистачає в кожній сім'ї. Але при всьому тому важко уявити, як можна  обійтися без місцевої інформації, без розповідей про ваших друзів, знайомих, рідних, без порад і рекомендацій у цей складний і відповідальний період, коли вирішується доля держави, всього українського народу. 
Журналісти будуть вдячні, якщо своє потужне "плече" їм підставлять представники бізнесових структур, керівники підприємств, організацій, котрі виділять кошти для оформлення передплати ветеранам війни і праці, сім'ям учасників бойових дій, малозабезпеченим категоріям громадян. Саме так вчинили депутати Ковельської міської ради, її очільники, котрі одностайно прийняли рішення про підтримку цієї категорії людей, які мешкають на території Ковельської міської об'єднаної громади. Передбачені кошти й на висвітлення діяльності місцевої влади.
Передплата на друге півріччя  триватиме до 25 червня 2022 року. Саме у цей період вирішуватиметься доля одного з найстаріших і найавторитетніших друкованих видань Волині. Тож передплачуйте і читайте  "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!

Важкі часи переживає нині мати-Україна. Кожен день для кожного із нас, як рік. Живучи в умовах воєнного стану, страждаємо від безперервних звуків сирен, повідомлень про смерті Героїв, бомбардувань  міст і сіл…

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 305
Читати далі

Повідомлення в номер / “Ковельтепло” працює стабільно

30.05.2022

Бойко Володимир Іванович“Ковельтепло” працює стабільно

Наш співрозмовник – директор ПТМ “Ковельтепло” Володимир БОЙКО.

– Володимире Івановичу, підприємство теплових мереж "Ковельтепло" – одне з провідних у комунальній сфері міста. Читачів газети цікавить, яка ситуація тут сьогодні в час нелегких випробувань, котрі переживає нині країна?
– ПТМ "Ковельтепло" продовжує працювати в штатному режимі. Звичайно,  з початком повномасштабної війни було вжито ряд заходів щодо посилення безпеки на наших об'єктах та їх охорони. Нині ситуація залишається стабільною. Завершили опалювальний сезон. Наразі тривають роботи з підготовки теплового господарства до нового опалювального періоду. Тож, незважаючи на складність роботи в умовах воєнного стану, колектив ПТМ "Ковельтепло" робить усе можливе, аби ковельчани були з гарячою водою, а взимку – з теплом.
– Наскільки успішно колектив "пройшов" випробовування осінньо-зимовими холодами, як справився із завданнями, що стояли перед ним?
– Перші осінні холоди 2021 року ковельчани зустріли в теплих оселях. Ми завжди своєчасно дбаємо про підготовку котелень та мереж до роботи в осінньо-зимовий період. Мали достатній запас паливних ресурсів. Тож цей опалювальний сезон пройшов успішно, без аварійних ситуацій. Поривів мереж гарячого водопостачання чи теплопостачання не було. Тимчасові перебої з постачанням тепла та гарячої води траплялися лише у зв'язку з неплановими відключеннями енергопостачання. 
За результатами минулорічної діяльності ми попрацювали з незначними прибутками. При тому, що тарифи на тепло для населення затверджувалися ще у 2017 році і вони не змінювалися упродовж трьох років. Лише у 2018 році проводилося їх коригування у зв'язку із зростанням вартості природного газу. Важливо, що кошти з прибутку спрямовуються у фонд розвитку підприємства, на модернізацію та оновлення матеріально-технічної бази. 
– В народі кажуть: "Готуй сани влітку". Чи вже приступили у ПТМ "Ковельтепло" до підготовки роботи в новому опалювальному сезоні? Які заходи вживаєте, щоб не допустити будь-яких непередбачуваних ситуацій?
– Літо для теплоенергетиків – це не період відпочинку, а час посиленої підготовки до нового опалювального сезону. Наше підприємство проводить усі заплановані роботи відповідно до розроблених графіків. Ремонтуємо котельні та трубопроводи, проводимо гідравлічні випробовування теплових мереж і мереж гарячого водопостачання. Наразі завершуємо планові ремонти трьох котелень, замінено майже один кілометр мереж. Роботи тривають. 
– Хотілося б почути Вашу думку про використання альтернативних видів палива підприємством. Чи економічно вигідно використовувати дрова, інші види твердого палива? І які тут є, образно кажучи, "підводні" камені і ризики?
– Варто зауважити, що ПТМ "Ковельтепло" одним з перших в Україні скоротило споживання природного газу на 30% завдяки програмі встановлення котлів, які працюють на альтернативних видах палива. Тож продовжуємо використовувати дрова, обрізки, тирсобрикети та щепу. Минулого року близько 35% загальної теплової енергії було вироблено на альтернативних видах палива. У 2020-му – 40%. 
Ризики, звичайно, є. Сировина дорожчає. У зимовий період значно зросла ціна на дрова. Вона становила понад 1200 грн. за м куб. Для того, аби заощадити кошти, ми проводили заготівлю дров влітку за ціною 1000 грн. за м куб. (за оборотні кошти підприємства). Це, звичайно, вигідно, проте є один недолік: вклавши гроші сьогодні, результат отримуємо через 6-10 місяців. 
– З Вашої точки зору як досвідченого господарника-комунальника, що може чекати Україну в цілому і Ковель зокрема у новому опалювальному сезоні? Чи достатньо будемо забезпечені природним газом, іншими видами палива? Які шляхи розв'язання паливної проблеми бачите Ви особисто?
– Дати відповідь на це запитання сьогодні досить складно. В одному можна бути певним – ситуація з газом буде напруженою, але ми до цього готуємося. Уже маємо заготовлених на наступний опалювальний сезон 8 тис. м куб. дров, майже 2 тис. м куб. обрізків, понад 400 тонн тирсобрикетів. Маємо намір заготовляти самостійно щепу, замовили подрібнювач дерев'яних відходів. Тож чекаємо на нову техніку. Звичайно, стовідсотково забезпечити виробництво теплової енергії за рахунок альтернативних видів палива ми не зможемо. А от на 45% – це можливо. 
– Наскільки ефективно допомагає міська влада у вирішенні назрілих питань ПТМ "Ковельтепло"? В чому колектив відчуває найбільшу потребу нині, коли загострилася фінансова й економічна кризи в країні, триває війна?
– Багато питань ПТМ "Ковельтепло" вирішує спільно з міською владою. Про забезпечення теплом і гарячою водою мешканців Ковеля дбаємо разом. Тож і ефективність від такої співпраці є очевидною. Це стосується, перш за все, модернізації підприємства. Торік ми отримали 3 млн. грн. на реконструкцію котельні по вул. Володимирській, 85. Цього року в міському бюджеті передбачено 7 млн. грн. на реконструкцію котельні по вул. Володимира Кияна, 82. Майже 2 млн. грн. ми вже отримали та провели авансові платежі за виготовлення газорегуляторної установки, твердопаливних та газових котлів. У зв'язку з воєнним станом нам, можливо, не вдасться провести реконструкцію у нинішньому році через певні обмеження у використанні коштів. Тому зробимо це у наступному. 
Щодо нагальних потреб, які зараз існують, то це проблема з пальним: бензином та дизпаливом. Вона загальнодержавна. Для виконання різного роду робіт, підготовки теплового господарства до зими, у нас задіяна спецтехніка. Але ми ці питання вирішуємо, роботи не зупиняються. 
– Чи задовольняє Вас рівень оплати послуг, які надаєте ковельчанам? Що порадите споживачам, які, можливо, в силу різних причин не мають можливості ці послуги оплатити в повному обсязі?
– Так, задовольняє. Станом на 1 травня 2022 року мешканці Ковеля боргують за теплопостачання та гарячу воду 42 млн. грн. З них – нарахування за квітень становлять майже 15 млн. грн. Якщо поточні платежі будуть сплачені, залишиться заборгованість в сумі 27 млн. грн. 
Усім, хто не має сьогодні можливості розрахуватися з боргами, радимо укладати договори на реструктуризацію. Або ж звертатися у відповідні служби для оформлення субсидії.
– Сьогодні кожного з нас хвилюють події, що пов'язані з ходом неоголошеної, але цілком реальної російсько-української війни. Наскільки торкнулися ці події Вашого колективу, як змусили перебудувати свою роботу? Яку допомогу надаєте Збройним Силам України, волонтерським організаціям?
– Ще починаючи з 2014 року, ми активно допомагали бійцям з ремонтом техніки. Зараз також ремонтуємо автомобілі, які були пошкоджені на фронті. Крім того, військовим ми передали дві одиниці вантажної техніки нашого підприємства. Виготовили “буржуйки” для обігріву приміщень та приготування їжі. На одному з об'єктів тероборони зробили реконструкцію системи опалення та запустили котельню.  Долучаємося до підтримки ЗСУ і й фінансово. 
Для потреб армії у лютому перерахувати 20% місячної заробітної плати, у березні – 10%, у квітні – одноденний заробіток. Загалом ця сума сягнула 1 млн. 170 тис. грн. За ці кошти було придбано для потреб ЗСУ і для терборони 20 тонн дизпалива, а також комп'ютер і автомобіль для військових.
П'ятеро наших працівників пішли захищати Україну до лав Збройних Сил. Решта колективу ПТМ "Ковельтепло" продовжує свою роботу на місцях, в тилу, аби ковельчанам й переселенцям, які зараз мешкають в нашому місті, було тепло і комфортно в оселях. Тож, працюємо спільно для Перемоги.
– Дякую за розмову! 
Розмову вів 
Микола ВЕЛЬМА.

– Володимире Івановичу, підприємство теплових мереж "Ковельтепло" – одне з провідних у комунальній сфері міста. Читачів газети цікавить, яка ситуація тут сьогодні в час нелегких випробувань, котрі переживає нині країна?

– ПТМ "Ковельтепло" продовжує працювати в штатному режимі. Звичайно,  з початком повномасштабної війни було вжито ряд заходів щодо посилення безпеки на наших об'єктах та їх охорони. Нині ситуація залишається стабільною. Завершили опалювальний сезон...

Розмову вів Микола ВЕЛЬМА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 327
Читати далі

Повідомлення в номер / Перейменування вулиць потрібне!

30.05.2022

5d8db8f36ae3cПерейменування вулиць потрібне!

Ця стаття є нічим іншим, як реакцією на російсько-радянські нарративи, які, на превеликий жаль, мають місце  в сучасному українському житті. Мова піде про перейменування вулиць, яке відбувається в сучасній Україні, в тому числі у нашому краї.
Я живу в Ковелі, але сам – виходець з містечка Несухоїжі, нині розділеного на п'ять сіл: Заріччя, Тойкут, Волю, Лапні і Любче. Зараз ці села входять в одну територіальну громаду з центром в місті Ковелі.
При поданні варіантів щодо перейменування вулиць мною особисто було запропоновано назвати  вулицю на честь сотника УПА Зінчука Тихона (позивний "Кубик"), де він народився і де знаходиться його хата, а ще одну з вулиць, – на честь воїнів УПА або героїв УПА. Моя пропозиція викликала бурхливу реакцію.
Посилаючись на художню книгу "Несухоїжі", яку написав наш земляк Яків  Абрамчук за допомогою історика – комуніста, колишнього викладача Волинського педагогічного університету, мою пропозицію відхилили. Знайшлися такі, що безпідставно звинуватили сотника "Кубика" у вбивствах мирних людей, а саме – поляків і євреїв. Чому безпідставно? Тому що це не доведено фактами, тим  більше є ще люди, які володіють інформацією і свідчать протилежне.
Вони знають сотника як порядну людину, проте у них ніхто не поцікавився, що було, як було і хто спровокував всі трагічні події, які мали місце в наших Несухоїжах,
До війни, а точніше до приходу совєтів, тут було все добре: люди  жили мирно, господарювали, торгували, одружувалися, народжували,  хрестили дітей, кумувалися, незважаючи на національність. Ось тільки з приходом у 1939 році "славнозвісних московскіх освободітєлєй" все й почалося. Окупанти спровокували провокації і неприязнь у ставленні до поляків, й навпаки. Почали переслідувати національно свідомих українців, а також господарів, просто заможних селян. В подальшому забирали від них землю та майно. Одних садили до в'язниці, інших висилали до Сибіру, а тих, хто лишився, заганяли в колгосп, де бідували не тільки люди, а й тварини.  
В 1941 році прийшли ще одні "визволителі" з Німеччини. Люди думали, що може ці будуть кращі за московських окупантів, але пізніше стало зрозуміло, що це – такі ж слуги диявола, як і перші. Вони проводили каральні операції для знищення єврейського населення Несухоїж, українців вивозили на роботу у Німеччину. Справжні повстанці на чолі з "Кубиком" побачивши, що і одні, і другі є ворогами українського народу і української незалежності, розпочали воєнні дії з метою визволення рідного краю від німецько-російської нечисті.  Німцям перешкоджали вивозити наших людей на примусові роботи, а совєтам – заганяти людей в колгосп. 
Та сили були нерівні, і до влади по війні знову прийшли совєти, які продовжили свою варварську місію. Вони написали нам історію  подаючи воїнів-повстанців, патріотів України, як  злочинців.  Під впливом такої пропаганди виросло декілька поколінь. Всіх розумних людей намагалися наблизити до себе, щоб зміцнювати російську владу, а хто не хотів служити московії, того знищували як морально, так  і фізично. Поступово вивітрювалося з українців все українське. Як наслідок, це призвело до багатьох бід, які постукали нам у "двері": переслідування, репресії, голодомор, війна, Чорнобиль, а тепер і ця війна з найпідступнішим  одвічним ворогом України, – московією. 
Для того, щоб народ жив у безпеці і був самодостатнім, він має знати правдиву свою історію,  Богом дану рідну мову, яка має панувати у всіх сферах нашого життя. Саме завдяки назвам вулиць ми глибше пізнаємо нашу історію.
Нащадки енкаведистів і московських холуїв-сателітів, які віками живуть в Україні і свідомо нищать все українське, продовжують  брудом обливати тих, хто віддав своє життя за майбутнє України. 
Я читав дві версії книги "Несухоїжі". І перша, і друга з червонуватим "відтінком", де автор показує "добру" радянську владу і компрометує борців за волю України. Сам автор в житті зробив багато добра, допомагаючи людям як лікар, але все перекреслив в кінці свого життя вищезгаданим твором,  який оснований на власних домислах, а не на фактах, чим розколов і пересварив мешканців Несухоїж. В деяких випадках доходило навіть до суду.  
Що стосується знищених німецькими фашистами євреїв, то хіба українські націоналісти поглумилися над їхніми могилами, збудувавши на кістках убитих колгоспні корівники? Саме вандали "доброї" радянської влади скоїли ці злочини.
Ще один момент, про який хочу сказати. Працюючи в Палаці культури і техніки ім. Т. Г. Шевченка заступником директора, я співпрацював з єврейською громадою щодо викриття і засудження акту вандалізму, вчиненого колишньою радянською владою над єврейською громадою – будівництвом культурно-розважального закладу на єврейському цвинтарі. Чи може і це спишете на українських націоналістів? Що, не знайшлося місця у Ковелі, де будувати? Звісно, знайшлося б! Але все це робив "червоний диявол", який сьогодні відкрив своє гниле кацапське нутро і продовжує знищувати наш народ і нашу країну, при цьому кажучи, що "ми самі все це робимо". 
Але світ побачив і зрозумів, звідки це виходить, і сподіваюся, що з Божою допомогою незабаром прийде Перемога над всіма темними силами – як зовнішніми, так і внутрішніми.
Слава Україні! 
Героям Слава! 
Василь Марчук,
член Ліги письменників України ім. Павла Чубинського, 
член громадської ради при Ковельському міському  голові.

Ця стаття є нічим іншим, як реакцією на російсько-радянські нарративи, які, на превеликий жаль, мають місце  в сучасному українському житті. Мова піде про перейменування вулиць, яке відбувається в сучасній Україні, в тому числі у нашому краї.

Василь Марчук.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 331
Читати далі

Повідомлення в номер / Робимо, що можемо – кожен на своєму “фронті”

30.05.2022
Другий місяць поспіль відбуваються зустрічі акторів театру "10 ряд 10 місце" з дітками, які зараз перебувають в Ковелі – вимушено переселеними з інших міст та сіл... Арт-терапевтичні заняття включали в себе і казкотерапію, і ігротерапію, і драматерапію... 
Діти вчаться володіти емоціями та розуміти їх, цьому сприяють творчі завдання, а вправи з пластики – знімають стрес та розслабляють. На заняттях вони знайомляться і з різними видами театру – ляльковим, пальчиковим, паперовим і т.д. – дітки з задоволенням перевтілюються у персонажів та захоплено дивляться постановки один одного, адже казкові герої – допомагають переосмислити події з життя та прийняти їх, знайти вихід зі складної ситуації, але найголовніше – повертають віру у диво та надію на те, що все мусить закінчитись врешті добре... 
Віримо, тримаємось, допомагаємо, робимо, що можемо – кожен на своєму фронті. Заради Перемоги, заради майбутнього, заради України.
Альона 
Малюга-Мельникова.

Четвер, 26 травня  2022 року   № 21 (12819)Робимо, що можемо – кожен на своєму “фронті”

Другий місяць поспіль відбуваються зустрічі акторів театру "10 ряд 10 місце" з дітками, які зараз перебувають в Ковелі – вимушено переселеними з інших міст та сіл... Арт-терапевтичні заняття включали в себе і казкотерапію, і ігротерапію, і драматерапію... 
Діти вчаться володіти емоціями та розуміти їх, цьому сприяють творчі завдання, а вправи з пластики – знімають стрес та розслабляють. На заняттях вони знайомляться і з різними видами театру – ляльковим, пальчиковим, паперовим і т.д. – дітки з задоволенням перевтілюються у персонажів та захоплено дивляться постановки один одного, адже казкові герої – допомагають переосмислити події з життя та прийняти їх, знайти вихід зі складної ситуації, але найголовніше – повертають віру у диво та надію на те, що все мусить закінчитись врешті добре... 
Віримо, тримаємось, допомагаємо, робимо, що можемо – кожен на своєму фронті. Заради Перемоги, заради майбутнього, заради України.
Альона 
Малюга-Мельникова.

Другий місяць поспіль відбуваються зустрічі акторів театру "10 ряд 10 місце" з дітками, які зараз перебувають в Ковелі – вимушено переселеними з інших міст та сіл... Арт-терапевтичні заняття включали в себе і казкотерапію, і ігротерапію, і драматерапію... 

Альона Малюга-Мельникова.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 292
Читати далі

Повідомлення в номер / Доля, помножена на любов

30.05.2022

images (1)Доля, помножена на любов

У житті Олени Іванівни це було 85 свято Великодня. По-різному довелося їй відзначати його раніше. Якщо озирнутися назад, то доля жінки увібрала в себе різні кольори, помережені і смутком, і радістю. 
Колись її батьківський будинок – добротний, великий – стояв в кінці села, а далі виднілися верболіз, ставок. У будь-яку пору року краса надзвичайна. Пізніше село розбудовувалося. Але батьківська хата, де народилась й зростала, зберігала теплі спогади її життя. 
При зустрічі Олена Іванівна розповіла свою родинну історію, точніше  історії двох родин, які міцно переплелись поміж собою, і мені дуже захотілося повідати цю розповідь читачам газети.
l
«Моя доля могла би скластися по-іншому, бо все було для того, але сталося так, як сталося, — розпочала свою розповідь-сповідь Олена Іванівна. – Не так вийшло, як мріялось, десь загубилась моя жіноча доля, надламавши життя. Але винуватити нікого не хочу – сама винна, а, може, винна й моя любов.
Дитинство минуло в тривожний час війни, хоча  мало що пам’ятаю. А ось повоєнний період не виходить з пам’яті донині. Важко було тоді і дорослим, і дітям. Можливо, з якоїсь причини нам пощастило: батько на війні не був, разом із матір’ю займались своїм господарством, пізніше – в колгоспі, хоча який там заробіток був? Тож вся надія на своє. Я – одиначка, дитина пізня. 
Тому вся увага, тепло – до мене. Гляділи, берегли, здували з мене всі пилинки і хотіли, щоб доля склалась моя якнайкраще. Ще коли бігала до школи, мама збирала мені посаг і все приказувала: «Хай знають – ми рід заможний, не якісь злидарі». Говорила так, щоб чули сусіди. А кругом люди жили бідно – повоєнний час. Порозвішує мама цілий двір покривал, скатертин, подушок, аби всі бачили: росте в хаті дівчина багата, і ніхто їй не рівня».
l
Оленка зростала простою, звичайною, доброю дівчиною, могла на вулиці довірливо говорити з ровесниками або з бабусею сидіти на лавочці. В школі їй все давалося легко, тож по закінченню навчання чекали медаль і надзвичайно велике бажання навчатися далі.
«З Василем, а в дитинстві просто Васьком, ми зналися з дитинства. Його рідні їй були ті «злидарі», про яких завжди говорила мати. Жили вони бідно. Батько не повернувся з фронту, а мама сама виховувала 4-х синів. Васько, мій ровесник, був найменшим. Їх мама, тьотя Ганна, завжди в роботі, дітей привчала теж до праці. Але грошей не те, щоб одягтися, а на їжу не хватало. Правда, коли хлопці попідростали, працювали в колгоспі і мали якийсь незвичний потяг до техніки. Завжди замурзані, щось майстрували, ремонтували, але щось і виходило.
Ось так підростали, виживали, закінчували школу, а далі їх кликали по черзі до армії. Всі «по черзі» закінчували вищі навчальні заклади, отримували освіту, влаштовувались на роботи, налагоджували своє особисте життя. Але повернемося трохи назад. Коли був малим Васько, на Пасху любив приносити мені букет латаття. Босим полізе в холодну воду, ноги судоми брали, але квітів нарве.
А я вже хлопцю за те білого хліба пасхального давала. А коли навчались в одному класі, Васько носив мені сумку. Дійдемо до верболозу, станемо і смакуєм мої пироги, котрі мама поклала в сумку. Васько того ж не мав».
«Коли зародилась наша любов, яка, може, була з дитинства, – вдивляючи у роки своєї юності, продовжує свій спогад Олена Іванівна, – ми не могли один без одного. І в школі разом, і дихали разом, і сміялись разом, і плакали разом. Бо то була наша радість і наше горе, хоча ми того не знали. 
Про наші стосунки дізналися мої батьки. Ой, що то було! Мама кричала на ціле село, що дочку в злидні не віддасть, а злидаря не хоче бачити в себе на порозі. 
Василь був добрим, спокійної вдачі хлопцем. Та й його мати не проти, щоб я була невісткою. А я? До цих пір не збагну, для чого було те багатство? Хіба любов питає дозволу, в якій хаті живеш, скільки у тебе приданого? 
l
Згодом поїхала Олена на навчання до міста. Спочатку це були медсестринські річні курси, а потім – виш, і дипломована лікарка приступила до роботи в обласній лікарні. Сільську дівчину під час навчання так захопив вир студентського життя, що не мала часу ні на що. Лекції, практичні заняття, бібліотека, а у вихідні – сумка з продуктами, привезена батьками, аби лишень дочка не їхала в село. Про Василя боялась запитати. 
А Василь? Спочатку була армія, служба проходила на Уралі, згодом дали направлення на навчання. Ставши військовим, працював там же. Мабуть, приниження, образа  була сильнішою за любов. Додому не приїздив.
«Ось так і почали розходитись наші дороги, але почуття виявилися сильніші за нас. З часом все міцнішало наше кохання, – вела далі мову Олена Іванівна. – Я була сільською дівчиною, в місті важко було приживатися: шум, гамір, метушня. Але довідалася, що амбулаторію відкривають в селі. Не роздумуючи, повернулась додому. Звичайно, не тільки робота тягнула сюди. 
Не втрачала надію, що приїде Василь. Але з роками зрозуміла: доля приготувала мені таке випробування, треба миритися і далі жити. Щоденна улюблена робота забирала багато часу, додавала життєвих сил».
При зустрічах з матір’ю Василя опускала очі, а вона розповідала, як гарно живуть її сини. Та що там розповідати? Вони частенько приїжджали до неньки, дружно допомагали по господарству. І огорожа з’явилася нова, і хатина ожила, і скрізь порядок. Машина в той час була рідкістю, а вони на машинах: дві, а то й три стоять на подвір’ї, онуки веселяться. І люди раділи за тітку Ганну – намучилась, то нині хоч має втіху від дітей. 
От тільки Василь не їхав з Уралу – гроші матері вишле, листа напише. А якось зустріла Олену тітка Ганна і похвалилася листом й світлиною, які прислав Василь. Світ захитався під ногами дівчини, защеміло серце. На світлині – молоді: Василь з дружиною. 
Втратила спокій. Розвела назавжди їх доля. І знову згадувала батьківське багатство, жадібність рідних, які перекроїли їхнє життя. Картала себе і… тихо любила. Життя ніби проходило повз неї. Ночами оплакувала свою долю, яка колись подарувала справжнє кохання. Десь і вона в тому винна, що все залишилось в минулому. 
l
А в селі, як у селі: усе на виду. Пішли пересуди. Чому це така гарна, добра «дохторка» заміж не йде, а все сумна ходить? На те віджартовувалась: мовляв, де ж взяти тих женихів? Одні виїхали, інших розібрали, а по вечірках не ходив, бо літа уже не ті.
А мати Василя все несе Олені нові світлини – то її онучата, сини Василя. А в дівчини серце крається.
Що війна в Афганістані розпочалася, Олена Іванівна знала, але ніколи не думала, що вона пройде через її серце. Навіть сама хотіла поїхати як лікар. Ходила до військкомату, але чомусь її не взяли. Ще більше розхвилювалась, коли прийшло повідомлення, що Василь у Афганістані. Якось ця звістка зблизила тітку Ганну з Оленою. Частенько заходила, розраджувала, бо бачила в тому, що син не приїздив до матері, і свою вину. Нерідко плакали обоє: одна за долю сина, інша – за своєю безталанною долею. Слава Богу, закінчилась згодом війна.
В житті Олени було все – робота, повага, гроші, але не було найголовнішого – сім’ї. Вдень ще нічого, а вночі оплакувала свою долю. Ні, залицяльників вистачало, але серцю не накажеш. Жоден не розтопив лід її серця. Вже і коса сріблом переплелась, а вона чекала того, за яким стільки літ плакала і тужила.
«І таки дочекалась, – з болем у серці мовила Олена Іванівна. – Померла Василева дружина». Бідкалась тітка Ганна, плакала, а як же там її син з двома дітьми раду собі дає? Вона ж не може допомогти, дорога далека. Своєю бідою поділилась з Оленою. Ні на хвилину не задумалась жінка: взяла адресу, за якусь годину зібралась і поїхала. Вже в дорозі все передумала, але рішення не змінила. 
...Хворий, поранений, виснажений війною, Василь довго дивився на Олену, ніби на свою далеку юність, і сказав: «Як я хотів тебе ще хоч раз побачити там, далеко в горах Афгану. Можливо, то й допомогло мені вижити. Мене врятувала моя любов до тебе». «Ні, – тихо мовила Олена. – Моя».
l
«Їхали на Волинь «сім’єю»: діти, Василь і дві милиці як пам’ять війни. Але я була така щаслива, що словами не передати, – продовжувала спогади Олена Іванівна. – Та й вдома ніби заново народилась.
Встигала скрізь, лікувала Василя. Зрозуміла, що сама не справлюсь, тому шукала кращих спеціалістів».
Але незабаром згасла свіча життя її коханого: так мало часу їм дано було, щоб відчути смак сімейного життя.Вони довго ішли до нього, але не нажилися, не наговорились. 
«Чужа війна забрала мого Василя. Не хотілось жити. Але із страхом дивились на мене дві пари дитячих очей. Зібрала увесь біль до купи і всю любов віддала дітям, його дітям, – снує нитку спогадів жінка. – Текли роки, вбираючи в себе мої сімейні проблеми з радощами і смутками. Час – мудрий лікар: якщо не вилікує, то принаймні притупить біль і зарубцює рани. Виростали діти. Я стала мамою двох синів, навіть не відчула, як мене заполонила любов до них. Не спала ночами, коли хворіли, раділа успіхам у навчанні, одержувала разом із ними атестати, хвилювалась, коли вступали до вишів, влаштовувала їх на роботи, благословляла на сімейне життя, і завжди чула: «Спасибі, мамо!».
«Часто, сидячи біля могили Василя, розповідала про успіхи його синів. Ось така я, авторка своєї долі, від якої, кажуть, не втечеш», — на закінчення мовила Олена Іванівна і мовчки подивилась в далечінь – туди, де загубилась її молодість, де проминуло її життя. 
Враз спохмурніла і додала: «Все було б добре, якби не нинішня війна». Вона – третя у її житті, яка болем озивається в серці. Боляче жінці за нашу Україну, за людей, дітей, котрі гинуть, оберігаючи наше життя. І ніяк не можна знайти відповіді: за що? чому? 
Ось така життєва історія. Я спілкувалась із доброю, не по роках гарною жінкою, щиро їй симпатизувала, бо доброта й любов і є тим єдиним вогником, який зігрівав та допомагав жити і виживати.
Валентина СІЧКАР. 

У житті Олени Іванівни це було 85 свято Великодня. По-різному довелося їй відзначати його раніше. Якщо озирнутися назад, то доля жінки увібрала в себе різні кольори, помережені і смутком, і радістю. 

Валентина СІЧКАР. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 303
Читати далі

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

30.05.2022 Романюк Аліна Петрівна
Від  четверга 
до  четверга

дітиВід  четверга до  четверга

30 травня, понеділок

Схід Сонця - 05.13; захід - 21.25.

Місяць - у Близнюках.

Всесвітній день боротьби проти астми і алергії.

Свт. Стефана Константинопольського.

Іменини: Євдокії, Степана, Єфросинії.

Народні прикмети

 

Місячні фази у травні-червні

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 296
Читати далі

Повідомлення в номер / Головне — не скільки прожив, а як

30.05.2022

b425eeb6a66df2e957be48ac6293ec44Головне  — не скільки прожив, а як...

Ці слова стосуються усіх матерів стареньких, і серед них — Галина Іванівна Халепа, що живе у Голобах. У день поважного ювілею — 80-річчя від дня народження, 5 червня, її вітатимуть рідні, друзі, колеги… Згадають, звичайно, про той час, коли вона була щодня серед людей. А нині з двома паличками рухається тільки по хаті. Територія обмежена, але жінка не сумує, бо за плечима вирувало кипуче і цікаве життя. Є що згадати. У Голобах її всі знають. Раннє дитинство було тяжким на Миколаївщині. Після війни зазнала і голод, і бідність. Не було у що взутись і вдягнутись. Дуже хотілось учитися, щоб вибитись в люди. І добилась свого — стала «медичкою».

Валентина ОСТАПЧУК.

 

 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 186
Читати далі

Повідомлення в номер / Прилетіли лебеді…

30.05.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

лебеді1Прилетіли лебеді…

Нинішньої весни на річку Турію знову прилетіли білі лебеді. Цікаво спостерігати за поведінкою цих граціозних птахів, які, здавалося б, зовсім не бояться людей – підпливають до самого берега, ніби хизуючись перед нами своєю величавістю. 
Приходять помилуватися ними ковельчани та гості міста, особливо радіють діти – вони наче потрапили в казку. Лише  рибалкам таке "товариство" не зовсім до вподоби: їм набридає, що птахи підпливають зовсім близько до вудочок, відлякуючи рибу. 
Коли ми з моєю донею Сашунею підійшли до водойми, всі вони теж, як за командою, одразу були біля нас, махаючи крилами, безшумно та легко пливучи по воді. Задивилися на них, замилувалися. Бо що може бути сьогодні гарнішим й таким дивовижним, аніж білі лебеді – цей символ Сонця і добра, любові та вірності? 
Вікторія ЗІНЧУК.

Нинішньої весни на річку Турію знову прилетіли білі лебеді. Цікаво спостерігати за поведінкою цих граціозних птахів, які, здавалося б, зовсім не бояться людей – підпливають до самого берега, ніби хизуючись перед нами своєю величавістю. 

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 337
Читати далі

Повідомлення в номер / Для Вас, Герої!

30.05.2022

діти3Для  Вас,  Герої!

Не менше, ніж дороговартісній оптиці та іншим приладам, життєво необхідним на передовій, українські військові радіють яскравим та зворушливим дитячим малюнкам, які дарують змученим війною чоловікам змогу відчути родинне тепло і заряджають їх наснагою. 
Солдати вірять, що зігріті дитячими серцями, такі малюнки, покладені під бронежилети або у шолом, є найсильнішими оберегами від ворожих куль.
"Віримо. Любимо. Чекаємо…", "Всім серцем з Вами!","Нехай в Україні буде мир!", – підписують малюнки хлопчики і дівчатка, підписують від душі, як можуть лише діти…
Дитячі малюнки різноманітні, яскраві та різнобарвні. Майже на кожному з них – символіка України та величезне бажання миру.
Тож ми, хто сьогодні під надійним захистом наших бійців, щиро сподіваємось, що ці краплини тепла дитячих сердець підтримають наших захисників, піднімуть їх бойовий дух та дадуть можливість вкотре усвідомити те, що український народ цінує їхню щоденну самопожертву, чекає і молиться за них.
Наш кор.

Не менше, ніж дороговартісній оптиці та іншим приладам, життєво необхідним на передовій, українські військові радіють яскравим та зворушливим дитячим малюнкам, які дарують змученим війною чоловікам змогу відчути родинне тепло і заряджають їх наснагою. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 221
Читати далі
  • 165
  • 166
  • 167
  • 168
  • 169
  • 170
  • 171
  • 172
  • 173
  • 174
  • 175

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025