Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 19 червня 2025 року №26 (12982)

Повідомлення в номер / Ковельська громада попрощалася з Героями

06.06.2022

01Ковельська громада попрощалася з Героями

У п’ятницю 27 травня розридалось небо. Уже й природа не витримує того болю, який переживає нині наша земля. Війна продовжує забирати найкращих. Ще двоє ковельчан не повернулись додому, до своїх рідних.
Валерій Гонта загинув 21 травня біля населеного пункту Нагірне Донецької області, а Юрій Ковальчук – 23 травня неподалік Білогорівки Луганської області.
Валерій у липні мав відзначити свій 41-й день народження. Юрій 15 травня зустрів своїх лише 24.
“Надзвичайно боляче усвідомлювати, якими молодими, сповненими життєвих планів, вони йдуть від нас. Ковельчани Валерій Гонта та Юрій Ковальчук були справжніми воїнами. Із великої любові до України, до Ковеля, вони не могли інакше”, – під час громадянської панахиди сказав міський голова Ігор Чайка.
Цих хлопців об’єднувало наше рідне місто, вулицями якого вони ходили, навчалися вони в ковельських школах, далі — у технікумах. Тут закохалися. Встигли стати батьками. У Валерія залишилось двоє синів – дванадцяти та сімнадцяти років, а синові Юрія – всього лише два роки.
Валерій Гонта ще за життя став легендою. Він пішов на фронт у 2014 році. Брав участь у боях за Піски, був серед кіборгів, які захищали Донецький аеропорт, був на Світлодарській дузі, де виносив тіла своїх побратимів.
Юрій Ковальчук свій перший контракт підписав у 2018. Відразу після повномасштабного вторгнення росії пішов захищати Україну. Він був в багатьох гарячих точках: під Києвом, біля Чернігова, Ізюма.
“Низький уклін вам, наші Герої. Ми завжди будемо вас пам’ятати. Ви стали лицарями духу. Наш обов’язок – будувати таку країну, про яку вони мріяли, і яку захищали. Країну для їхніх синів, для синів їхніх синів. Країну навіки, на всі покоління”, – зазначив Ігор Чайка.
Щирі співчуття – рідним та близьким загиблих!
Вічна пам’ять та слава Героям!
Відділ внутрішньої політики 
та зв’язків з громадськістю виконавчого комітету Ковельської міської ради.

У п’ятницю 27 травня розридалось небо. Уже й природа не витримує того болю, який переживає нині наша земля. Війна продовжує забирати найкращих. Ще двоє ковельчан не повернулись додому, до своїх рідних.

 


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 224
Читати далі

Повідомлення в номер / Ковельська громада:виклики, люди, рішення

06.06.2022

М4Ковельська  громада:виклики, люди, рішення

Переселенців зустрічали, як рідних


За останні три місяці через Ковель проїхало біля сотні тисяч людей, які були змушені залишити свої домівки через війну. Найскладніші дні були від п’ятого до двадцятого березня. У той час прибувало по кілька потягів на день.
Міська влада одразу організувала розселення біженців. Цю ношу на себе взяли освітяни. Колективи шкіл, дитсадків у найкоротші терміни розгорнули у закладах тисячі спальних місць, налагодили харчування. Надзвичайно багато зроблено молитовними будинками, які досі продовжують цю роботу. Подбало місто і про відкриття медичного пункту, який вкрай був необхідним на залізничному вокзалі.
І саме там можна було зустріти найбільшу армію волонтерів. Вони були до цього незнайомі, але за кілька днів стали, наче одна сім’я.
Сергій Панасюк, якого у нашому місті знають як багаторічного організатора ковельських пробігів, і тут взявся координувати роботу двох сотень ковельчан, а згодом до них приєднались і мешканці інших регіонів.
«За всі часи у мене таких волонтерів ще не було. Я здивований. Всім дуже дякую! Низько вклоняюся за зусилля та самовіддачу. За цей час ми майже щоденно організовували ковельський марафон», – каже Сергій.
А роботи усім вистачало, бо наше місто приймало по кілька евакуаційних потягів. Люди прибували страшенно втомлені, налякані. І ковельчани взяли собі за мету не лише їх нагодувати, обігріти, але й додати трішки позитивних емоцій до знайомства з новим містом. Комусь прийшла ідея покликати на допомогу Event-агентство “Шоколад”.
І на пероні з’явився надзвичайно милий ведмідь, який зустрічав дітвору з сюрпризами, робив малечі подарунки, веселив хлопчиків і дівчаток. І мільйон фото поїхали із Ковеля з цим добряком.
Катерина пригадує, що якось з потяга вийшла жінка з маленьким хлопчиком. Дитина запитала, чи тут свято, бо немає війни. Мама відразу заплакала і пояснила, що бойові дії не всюди.
«Люди взагалі не очікували, що їх можуть так тепло зустріти”, – додає волонтерка.
На вокзалі обладнали кімнату для дітей, і окрема група опікувалась маленькими пасажирами. Андрій, який приїхав з Харкова, розповів, що раніше продавав техніку на одному з найбільших ринків України – Барабашово. Війна зруйнувала його робоче місце. Доля закинула в Ковель, де він одразу став невід’ємною частиною дружної вокзальної команди.
Дівчата хором сказали, що в Андрія дуже класно виходить ладити з малечею. А він узяв іграшку і побіг радувати нового маленького гостя.
Серед волонтерів – киянин Ігор, менеджер ресторанів. Потрапив до Ковеля випадково. Їхав до Львова як волонтер. Втім, побачив, що тут потрібна допомога, і залишився.
«Керую нічною зміною. Я завжди був впевнений, що люди на заході України максимально добрі і щирі. У Ковелі я ще раз у цьому переконався. І хоч родом з Донецька, тут для мене усе близьке та рідне”, – каже він.
Волонтери визнають, що працювали спочатку дещо хаотично. А згодом розділили повноваження, розробили структуру та обов’язки, продумали, що необхідно зробити, аби додати ефективності у своїй роботі.
Приємно здивувала активність ковельчан. Коли дізналися, що їдуть люди, які понад добу нічого не їли, то одразу відгукнулося дуже багато небайдужих. І мова йде не лише про Ковель чи громаду. Допомагали і мешканці інших районів. Варто лише було про щось попросити.
Це були справжні марафони добра. Вони загартували команду волонтерів і ще більше навчили діяти злагоджено.
У кожного з них є свої зворушливі спогади, історії, які запам’ятались із щоденного чергування. І більшість з них уже звиклись зі своєю новою роллю і не уявляють свого завтра без зустрічі з новими друзями.
У звичайному житті вони – продавці, підприємці, вчителі, будівельники, спортсмени, музиканти. А тепер вони – волонтери. Люди світла, які наближають нашу перемогу і роблять цей світ добрішим. Спасибі вам велике!
Варто додати, що цей матеріал готувався дещо раніше. Нині ж волонтерська команда вокзалу перепрофілювалась. Хтось повернувся на роботу, хтось пішов у Червоний Хрест, інші центри допомоги.
Хочеться вірити, що люди, які проїхали через наше місто за кордон, у найближчому майбутньому повернуться додому…
Все буде Україна!

Вторгували понад 17,5 мільйона

Дбають про благоустрій міста


Діятимуть нові правила благоустрою

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 227
Читати далі

Повідомлення в номер / Ми пишаємося нашим земляком!

06.06.2022 Ляшук Світлана Олександрівна

IMG-7121Ми пишаємося нашим земляком!

Пісню "Стефанія", з якою гурт Kalush Orchestra здобув перемогу у міжнародному пісенному конкурсі "Євробачення-2022", нині співає увесь світ. Лідер гурту Олег Псюк присвятив цю композицію своїй мамі Стефанії з нагоди її 60-річного ювілею. 
Нам, волинянам, особливо приємно, що перемогу у пісенному конкурсі у складі гурту виборювали в тому числі й троє наших земляків – Тимофій Музичук, Ігор Діденчук, Віталій Дужик.
29-річний Тимофій, який родом з села Пісочного Ковельського району – автор фольклорної основи пісні. Ми всі із захопленням слухали його віртуозне виконання соло на сопілці-тилинці (народний духовий інструмент, який має лише два відкриті отвори, – авт.). 
Тимофій змалку зростав в атмосфері творчості, адже всі у родині юнака не байдужі до музики. Його мама Світлана – викладач гри на бандурі в Поворській дитячій музичній школі. Далеко за межами району відома й бабуся Євгенія Савчук, яка понад сорок років працювала в  Поворському будинку культури. І сьогодні на сайті Поворської громади згадується, як під керівництвом Євгенії Карпівни артисти неодноразово підкорювали районну та обласну сцени. Гордістю Поворського Будинку культури був 100-голосий хор, яким вона керувала. Нині Євгенія Карпівна – регент місцевого церковного хору. 
Ще одна бабуся Тимофія – Лідія Іванівна, бібліотекар за фахом, у свій час створила фольклорний колектив.
– Недаремно маємо і знакове прізвище – Музичук, – жартує Світлана Анатоліївна, згадуючи у нашій розмові творчий шлях сина.  
– Тимофій навчався в Поворській дитячій музичній школі спочатку грі на баяні, згодом ще й на сопілочці, – розповідає Світлана Анатоліївна. – У музичну школу їздив за шість кілометрів від нашого села. Йому подобалось займатися музикою, із захопленням грав на сопілці.
Поспілкувалися ми і з директором Поворської дитячої музичної школи Володимиром Гриценюком, під керівництвом якого Тимофій розпочав освоювати гру на сопілці.
– Тимофій дуже талановитий, здібний, він був відповідальним  та старанним учнем. Ми пишаємось тим, що випускник нашого навчального закладу досяг таких високих творчих вершин, а також його позицією громадянина-патріота України, – зазначив Володимир Леонідович. 
Музичну освіту Тимофій вирішив продовжувати у Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського. Перед вступом впродовж року їздив на заняття до викладача Юрія Фокшея, який виховав не одного музиканта-сопілкаря. 
Під наставництвом Юрія Євгеновича юний музикант продовжив активно розвивати та вдосконалювати свій талант, став лауреатом численних всеукраїнських та міжнародних конкурсів. 
Згодом він здобув вищу освіту в Київському національному університеті культури і мистецтв, залишився працювати в Києві, – зокрема, був солістом київського академічного ансамблю української музики "Дніпро".
– Пані Світлано, якою була Ваша з чоловіком реакція, коли побачили сина на сцені "Євробачення", коли дізналися, що гурт виборов для України перемогу?
– Відчули величезну гордість і радість за нашу країну, культуру, за наших талановитих людей! Дуже хвилювалися, звичайно, вболівали за хлопців. До цих пір не можемо повірити, емоції переповнюють! Ми дуже пишаємось своїм сином Тимофієм та музичним колективом! 
І хоч пісенне шоу завершилось пізно вночі, після оголошення результатів конкурсу телефон пані Світлани не вмовкав. Дзвонили односельчани, друзі, рідні. А від щасливих батьків  в далекий Турин полетіло повідомлення-привітання сину Тимофію. 
До слова, молодший син Музичуків Назар теж має музичні здібності, але обрав шлях кадрового військового і зараз захищає країну в лавах Збройних Сил України.
Знайомство із сім'єю Музичуків засвідчило, що українці мають  надзвичайно багату культуру, а такі сини нашого народу, як Тимофій і Назар Музичуки – гордість і світле майбутнє України!
Світлана ЛЯШУК.
l
Український гурт Kalush Orchestra, який переміг на Євробаченні-2022, продав свій кришталевий кубок, щоб переказати гроші на потреби Збройних сил України.
Їм вдалося отримати 900 тисяч доларів. Аукціон відбувався у прямому ефірі в Instagram, його вів український шоумен Сергій Притула.
За ці кошти придбають безпілотники PD-2.
Окрім кубка, в аукціоні розіграли рожеву панаму, у якій фронтмен гурту Олег Псюк виступав на сцені Євробачення в Турині.
gazeta.ua

Пісню "Стефанія", з якою гурт Kalush Orchestra здобув перемогу у міжнародному пісенному конкурсі "Євробачення-2022", нині співає увесь світ. Лідер гурту Олег Псюк присвятив цю композицію своїй мамі Стефанії з нагоди її 60-річного ювілею. 

Світлана ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 443
Читати далі

Повідомлення в номер / "Безсмертна" бабуся Таня

06.06.2022

бабуся"Безсмертна"  бабуся  Таня

Столітня бабуся ще сама порається на городі, підтримує порядок скрізь, і не хоче йти жити ні до кого зі своєї хати, бо тут вкладена її праця, тут її спогади прожитих років. 
Сайчун Тетяна Іванівна народилася 18 січня 1922 року в с. Осова Холмського  повіту в Польщі. Оскільки сім'я батьків мала шестеро дітей, то дівчинка змалечку стала заробляти собі на хліб. Вона ходила до пана садити ліс. Нелегко було, але мусила працювати. Дуже рано Тетяну віддали батьки заміж. 
– Мені й 16 років не було, як Антон заслав сватів, – розповідає Тетяна Іванівна… – Ще два місяці не хватало – дівка "зелена ягода" була. Думаю, пройде тих два місяці, і жених, може, передумає. Але ні – не передумав! Він був для мене "старий" парубок – на 11 років був старший. Я його не любила, а любила лісничого сина, який разом зі мною працював у пана на посадці лісу. Він мені помагав, воду підносив, щоб поливати дерева. Ми любили одне одного. Але він пішов служити в армію і там загинув. Я дуже сумувала за ним. 
Антон Сайчун довго служив у польській армії, а тому, прийшовши додому, вирішив одразу женитися. І хоча Тетяна не хотіла його – все-таки пішла, бо колись ніхто ні в кого не питав згоди. Віддали – і все! Навіть у першу шлюбну ніч Тетяна спала не з чоловіком, а з дружкою, яку поклала коло себе.
– То було не весілля, – пригадує бабуся. – Мені весело не було, бо я всеньке виселлє проплакала. Журба на серці велика була. А на другий день мати з батьком принесли скриню з приданим і насварили мене за те, що я плакала на весіллі і не хотіла йти заміж. Чоловік був добрий – не обіжав мене, помагав. Отак і прожила я з ним усе життя.
Багато чого довелося пережити Тетяні Сайчун. На останньому місяці вагітності її з чоловіком евакуювали на Волинь, бо німець напав на Польщу. Їхали товарняком, і на станції Голоби Ковельського району у Тетяни почалися пологи. В куточку вокзалу, відгородженого якимось лахом, з'явилася на світ перша донечка. Пологи приймав якийсь лікар, а потім породіллю перевезли в пологовий будинок Голоб, де вона пробула кілька днів. 
Потрапили вони у Миколаївську область – подалі від кордону з Польщею. Молода сім'я пробула там приблизно три роки. Поселили їх до якоїсь бабусі, вона була дуже доброю до біженців – гляділа дитинку, поки ті ходили працювати в колгоспі. 
Згодом Тетяна з чоловіком і дитиною  повернулися у своє село Осова, з якого під примусом виселяли українців з території Польщі в Україну.
– Нашвидкуруч збирали нехитрі пожитки, бо вже на порозі нашої хати сиділи поляки, – пригадує  бабуся. – Скілько- то ми мали землі, і все мусили покинути.
Після всіх поневірянь, сім'я Сайчун осіла в Рівненській області, де у них народилася друга дочка. Стали створюватися колгоспи, а Тетяна з чоловіком не хотіли вступати в колгосп – тож втекли у Здолбунівський район, в с. Глинськ. 
– Нас поселили в половині хати, де проживали чехи, – розповідає бабуся. – Працювала в городній ланці. Та колгоспи “дійшли” й туди. Мусили ми вступати в колгосп. Я була ланковою 3 роки, Антон працював у Здолбунові на цегельні. Щодня на роботу пішки ходив 10 км. Начальство цегельні запропонувало нам житло у Здолбунові, і ми вже тоді виїхали з села і стали там обоє працювати. Колись була в мене виробнича травма, то я перейшла працювати прибиральницею в контору, де працювала до самої пенсії. 
Бабуся Таня завжди була хорошою господинею, куховаркою. Її кликали на кожне весілля куховарити – навіть у Ковелі була. Кругом хати і в хаті – скрізь порядок. Жодної зелинки нема в городі – все повиполює.
У 1980 році Тетяна Іванівна овдовіла. Перед смертю чоловік їй сказав: " Я хочу, щоб ми померли в один день...".
– Та я ж  ще молода, – кажу йому. – А ти вже хочеш, щоб я вмирала. Ревнував мене дуже. Після Антонової смерті сваталися до мене женихи, але я не схотіла. Як же я піду заміж? А що скажуть діти – сміятися будуть! Та й куда я піду зо свеї хати? Я ж стільки труда вклала! Важко працювала, копійку до копійки складала. Навіть тепер, коли мені виповнилося 100 років, я ні до кого не піду жити. Хочуть мене глядіти – хай приходять в мою хату і живуть. А я – нікуди не піду! Раніше жив зо мною онук, але вже ось 10 років, як вибрався і живе у Києві, а я хазяюю сама.
Ще бабуся садить город, квіти, восени сама помаленьку викопала  бульбу (2 сотки). Не забувають стареньку дочки і онуки. Дочки передають молоко, харчі. А онуки привезуть усе, що треба. Ще помаленьку Тетяна Іванівна їсти зварить собі сама, хоча вже трохи стала недобачати. Журиться, що не може вже спекти якого пляцка. Онуки дуже полюбляють бабусин холодець і тушковану капусту – все рецепт просять. А бабуся каже: " Та який там рицепт ?! Я все на гоко даю!". Дуже смачно вже у неї все виходить, бо готує з любов'ю. 
Ще чотири роки тому ювілярка давала майстер-клас з писанкарства. Старечі вузлуваті руки повільно і майстерно виводили цікаві узори Холмщини на яєчній шкарлупі. Бабуся має хорошу пам'ять – пам'ятає геть усе до дрібниць. Навіть пам'ятає, скільки курей і качок було в хазяйки, де були в біженцях. Пам'ятає всі прізвища людей, яких колись вона знала. Гарна співрозмовниця. Дотримується всіх постів, хоча  має тиск більше, ніж 200. Це вже 20 років вона живе з таким тиском. Добра душею, любить командувати, щоб було так, як вона скаже. Ще і зараз показує: "Фарбуйте мені вікна в хаті  щоб було хороше". Дітлахи на вулиці бабу Таню називають "безсмертна". 
– Та я й сама не вірю, що прожила сто років, – каже ювілярка. – Чому я так довго живу – сама не знаю! Не можу змиритися, що болять ноги, погіршився слух. А ще хочеться щось робити, а не сидіти, склавши руки. Доки я ворушуся – то я ще живу! Адже маю дві дочки, семеро онуків, восьмеро правнуків і 2 праправнуки – є для кого жити! Дуже хотілося б хоча б іще раз вступити на рідну землю Холмщини, де пройшли мої дитинство та юність.
...Доживає віку столітня ювілярка у своїй власній хаті – не хоче йти ні до кого, хоча дочки і онуки кличуть до себе. Живе своїми спогадами, які тереблять сон кожну ніч. І хто б міг подумати, що я у 100 років мушу пережити війну. Я обов'язково дождуся Перемоги!
Галина ОЛІФЕРЧУК.

Столітня бабуся ще сама порається на городі, підтримує порядок скрізь, і не хоче йти жити ні до кого зі своєї хати, бо тут вкладена її праця, тут її спогади прожитих років. Сайчун Тетяна Іванівна народилася 18 січня 1922 року в с. Осова Холмського  повіту в Польщі. Оскільки сім'я батьків мала шестеро дітей, то дівчинка змалечку стала заробляти собі на хліб. Вона ходила до пана садити ліс. Нелегко було, але мусила працювати. Дуже рано Тетяну віддали батьки заміж. 

Галина ОЛІФЕРЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 225
Читати далі

Повідомлення в номер / Чому плакала Марійка?

06.06.2022

вінецьЧому  плакала  Марійка?

Час добігав до закінчення навчання у культурно-освітньому училищі. Марійка навчалась на бібліотекаря і вже знала, у якому районі буде працювати. 
Зайшовши у відділ культури, вона дізналася, що їй запропонували роботу бібліотекаря в одному із сіл на період декретної відпустки. Надалі заввідділом культури запевнив, що не залишить її без роботи. Відтак Марійка опинилась в чужому селі. Їй підшукали квартиру у самотньої бабусі неподалік місця роботи. Дівчина була задоволена і квартирою, і роботою.
Літо було у розпалі. Люди займались заготівлею сіна на зиму худобі. Збирали чорниці. В таку пору у селі роботи вистачає всім. Марійка тим часом передивлялась кожну книжку у книгозбірні, наводила тут лад на свій смак. Молодій дівчині на перших порах хотілось показати свої знання у роботі: провести читацьку конференцію на вибрану читачами тему чи обговорити з ними якусь прочитану книгу. Але до бібліотеки навідувались люди здебільшого у святкові дні та ще різних вікових груп. Щось організувати з такою категорією людей було важко. 
Та молода, енергійна дівчина, не дивлячись на розпорядок дня, перебувала у бібліотеці зранку до вечора. У святкові дні та вечірні години могли завітати у бібліотеку сільські хлопці, поспілкуватись з незнайомкою. 
Частіше всіх сюди навідувався Сергій. Він весною повернувся з армії і планував створити сім'ю. Незнайомка на перших порах припала хлопцеві до душі. Вечірні години почали проводити разом під старим розлогим дубом. Кожен вечір Сергій дарував Марійці букет запашних квітів – щоразу вони були різні. А через місяць запропонував  одружитись. 
У дівчини від пропозиції на якусь мить відняло мову, але невдовзі вона погодилась. Спочатку треба було подати заяву на реєстрацію шлюбу. Молода пара вибрала певний день і вирішила пройтись пішки чотири кілометри, милуючись природою. Саме така відстань була до сільської ради, де реєстрували подану заяву на взяття шлюбу.
Марійка на визначену годину чекала Сергія у бібліотеці. Серпневий день радував пекучим теплом. Сергій з Марійкою, пройшовши селом, помітили на ослінчику лише стару бабцю, що спершись на ковіньку, сиділа під яблунею у холодочку. Очевидно, люди в таку пору ховались по домівках  від спеки. Йшли вони повільно, взявшись за руки. Сонячне проміння плуталося в Сергієвому золотисто-русявому чубі. Він старався щось розказувати коханій, а вона тим часом мовчала. За селом у колі струнких кучерявих беріз сіли на лавочці відпочити. Густі, розкішні гілки дерев дарували їм тінь. 
Марійка все частіше схлипувала сльозами, а потім почала плакати. Сергій співчутливо глянув на неї і запитав: "Що сталось?". Марійці  стримати хвилювання ставало все важче і важче. А ще важче було розповісти про пригоду, що сталась з нею весною. Але, як би там не було, вона змушена була розказати все Сергію:
–  Навесні я поїхала в гості до подруги в іншу область. Батьки у неї були багаті. Ми гуляли по місту цілий день. Вона ознайомила мене з містом, показала визначні місця у ньому, а надвечір повела у шикарний ресторан. Згодом до нас підсіли два спортсмени. Веселої вдачі хлопці розговорились з нами, за свій рахунок замовили вечерю. Ми гарно провели з ними вечір. 
Нарешті один з них запропонував переночувати з ним у готелі. Обіцяв мені великі гроші. У нас сім'я була велика – крім мене, ще шестеро менших братів і сестер. А мені на той час потрібні були кошти: на купівлю нового дорогого плаття на випускний та й на сам випускний вечір. Він заплатив мені непогано, але з того часу – вагітна…
Марійка після сказаного ще більше розридалась. У Сергія похололо на серці. Він не знав, що робити в такому випадку. Сам засумував, але заспокоював від плачу Марійку, яка час від часу витирала сльози хустиною. Вони ще певний час продовжували сидіти на лаві. А потім вже вона просила пробачення у коханого за те, що довго тримала у собі гірку таємницю. 
Марійка пропонувала Сергієві повернутися назад додому, припускаючи, що невдалий її вчинок до заміжжя він буде згадувати все життя. Але Сергій поки що із цим змирився. Сонце повернуло на захід. У повітрі парило. Легенький вітерець із їхніх облич забирав піт. Взявшись за руки, вони все ж продовжили рух до сільської ради…
Невдовзі молодята відгуляли своє весілля. Зразу із села виїхали до міста, щоб заховати Марійчину таємничу історію від злих очей. Влаштувались там на роботу. А взимку молодята вже мали хлопчика Артура. Через неповних два роки у них народився знову хлопчик Ярославчик. Чоловік був опорою для дружини – допомагав глядіти дітей, пізніше заводив та забирав їх із садочка. Сім'я жила у злагоді. А коли підросли діти, чоловік почав їздити на сезонні роботи. Спочатку через певний період повертався додому, віддавав всі зароблені гроші дружині. 
Та незадовго все рідше став повертатися додому, гроші пересилав поштою. Знайшов собі іншу дружину. А тепер лише гроші отримує Ярослав. Ось так закінчилася ця любов...
Микола ДЕНИЛЮК.

Час добігав до закінчення навчання у культурно-освітньому училищі. Марійка навчалась на бібліотекаря і вже знала, у якому районі буде працювати. Зайшовши у відділ культури, вона дізналася, що їй запропонували роботу бібліотекаря в одному із сіл на період декретної відпустки. Надалі заввідділом культури запевнив, що не залишить її без роботи. 

Микола ДЕНИЛЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0
Читати далі

Повідомлення в номер / Немає солі? Не панікувати!

03.06.2022 Зінчук Вікторія Петрівна

сільНемає солі? Не панікувати!

Українці стикнулися з дефіцитом солі. ДП "Артемсіль", що розташовується в місті Соледар Донецької області, зупинило свою роботу внаслідок ворожих обстрілів. Запас готової продукції з підприємства вивезли по складах та торговельних мережах ще у квітні.
Через повідомлення про зупинку підприємства-монополіста з полиць магазинів миттєво зникла або різко піднялася в ціні сіль у звичній біло-синій пачці. В певних регіонах цінник на кам'яну сіль доходив до 100 гривень за кілограм. Разом з артемівською сіллю із супермаркетів розмели й інші різновиди солі: екстра, йодовану, гімалайську – люди попросту запанікували.
Причин для серйозної паніки немає, стверджує віцепрезидент Торгово-промислової палати України Михайло Непран. Він радить "у жодному разі не бігти та не скуповувати сіль", аби не створювати штучний ажіотаж. "Дефіциту солі не буде. Не йдіть, не біжіть, не купуйте по 10-20 кілограмів солі. Не ведіться на такі розмови. Ситуація абсолютно нормальна", –сказав Непран.
При цьому він визнав, що проблема з підприємством "Артемсіль" є, тому що воно закривало 92 % ринку солі в Україні, але в Україні є й інші родовища. Зокрема, вони розташовані під Дрогобичем, у Солотвино на Закарпатті. Непран зауважив, що є багато інших можливостей, щоби не допустити дефіциту солі в Україні. Крім того, за словами чиновника, наразі є можливість завозити імпортну сіль. А от у ковельських магазинах та супермаркетах на час підготовки матеріалу солі в наявності не було. На оптовому ринку пропонують сіль з Румунії, яка вартує 28 гривень за кілограм.
Отож, "полювання" за сіллю триває. Її скуповують пачками, кілограмами. Але чи дійсно без солі ніяк? Чи є цьому продукту якась альтернатива? Спробуємо розібратись.
Сіль нам необхідна. Проте ми споживаємо набагато більше солі, ніж потрібно.
За рекомендаціями Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), достатньо 5 грамів солі на день на людину. Це близько однієї чайної ложки, але зазвичай ми перевищуємо її майже вдвічі.
Для дітей норма ще менше: від 1 до 3 років – 2 г на день, від 4 до 6 - 3 г; а від 7 до 10 років – 5.
І це ми кажемо про ситуацію, коли ви самостійно щось готуєте, наприклад, суп, салат чи запікаєте рибу. Проте не варто забувати, що дуже багато продуктів, які ви купуєте в крамниці, вже мають доволі високу кількість солі, особливо якщо ми кажемо про ковбасні вироби, деякі види сиру тощо.
Надлишок солі – одна з ключових небезпек для нашого здоров'я. Найбільше людей у світі вбиває не куріння і навіть не високий тиск, а неповноцінне харчування. Надмірне вживання солі – одна з поширених поганих звичок в раціоні.
Медичні організації вже давно попереджають нас про небезпеку солі. Вони стверджують, що сіль спричиняє проблеми зі здоров'ям, зокрема високий кров'яний тиск і хвороби серця.
Отож згрібати з полиць сіль кілограмами точно не варто, її дійсно потрібно в нашому раціоні небагато. Але заклики повністю відмовитись від солі також можуть бути шкідливими.
Науковці стверджують, що натрій і хлор (інша назва солі – хлорид натрію (NaCl) – то найпоширеніші позаклітинні іони.
"Іони потрібні для низки процесів: натрій-калієві канали важливі для функціонування клітин серця, іони хлору потрібні для роботи шлункових ферментів і беруть участь в створенні кислого середовища шлункового соку.
Одним словом, нам потрібні і натрій, і хлор, без них діла не буде. І ми їх втрачаємо з потом, в міру роботи травної системи, втрачаємо, коли блюємо, маємо кровотечі. Ще зовсім трохи втрачаємо із сечею", – пояснює біологиня Дарка Озерна. 
Деякі сорти солі можуть містити невелику кількість кальцію, калію, заліза і цинку. Також в кухонну сіль часто додають йод.  
Мінерали солі діють як важливі електроліти в організмі. Вони допомагають підтримувати м'язову функцію, водний баланс та передавати нервові імпульси.
Історично сіль використовували для збереження їжі. Велика кількість приправи може запобігти розмноженню бактерій.
Але чи можна замінити сіль з точки зору смаку? Можна. Наприклад, робити їжу цікавішою та насиченішою за допомогою прянощів. Чилі чи імбир теж даватимуть відчуття, що їжа має смак, а не прісна. Присмачити страву можна сушеним часником (цибулею), копченою паприкою, соєвим соусом, цедрою цитрусових, кропом, петрушкою, руколою, кінзою тощо.
Наші винахідливі люди почали купувати морську сіль для ванн як заміну кухонної солі. З цим краще бути обережними, насамперед через вміст домішок в ній. Сіль для ванн має ще барвники, ароматизатори, що завгодно, що не пасуватиме до страв чи травлення.
До речі, більшість солі у сучасному харчуванні ми отримуємо з ресторанної їжі та запакованих оброблених продуктів.
Солені перекуси, консервовані супи і супи швидкого приготування, оброблене м'ясо, мариновані продукти та соєвий соус. Ось приклади продуктів, де багато солі.
До речі, є деякі продукти, де є багато солі, але ми думаємо, що там її немає або майже немає. Наприклад, хліб, домашній сир чи деякі пластівці на сніданок (уважно читайте склад).
Отже, обмежувати себе чи ні? Тут головне дотримуватись "золотої" серединки, як кажуть, до всього підходити без фанатизму.
Чим замінити такий ходовий продукт розповів відомий кулінар Євген Клопотенко.
Перший секрет, який рекомендує кулінар – це класти набагато менше солі в страви, тоді й витрата буде малою. За словами Клопотенка, через тиждень-два ваші рецептори адаптуються, і ви зрозумієте, що, можливо, до цього їли занадто багато солі. Це набагато корисніше для організму.
Друге правило – це класти в страви продукти, що вже містять сіль. Це може бути соєвий соус, бринза, сулугуні, взагалі будь-який сир, солоні горішки, оселедець.
"Якщо є розсіл з торішніх огірків/помідорів, то додати трохи в борщ, і це зробить його солоним", – сказав кулінарний експерт.
Євген нагадав, що сіль – вкрай важлива і корисна для організму людини, а перша ознака її дефіциту – це втома і нестача енергії.
Отож, дефіцит солі – не означає її повну відсутність. В Україні є імпортна сіль. Так, вона дорожча, але ми вже з'ясували – багато нам і не треба.
Профільні експерти ринку запевняють: ситуація має місце, але її катастрофічність більше надумана і ближчим часом все має владнатися – головне, аби українці поводилися культурно і не скупляли всю сіль, яка обов'язково з'явиться, тоннами. Сольового дефіциту у країні не має бути.
Підготувала 
Вікторія ЗІНЧУК.

Українці стикнулися з дефіцитом солі. ДП "Артемсіль", що розташовується в місті Соледар Донецької області, зупинило свою роботу внаслідок ворожих обстрілів. Запас готової продукції з підприємства вивезли по складах та торговельних мережах ще у квітні.

Підготувала Вікторія ЗІНЧУК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0
Читати далі

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

03.06.2022 Романюк Аліна Петрівна
Живий!
Зненацька 9 березня
Долинуло до мене
 звернення:
"Ви чули? Більше
 немає Вельми!"
Серце в грудях забилося,
Стрепенулося вельми.
"А як же ми? Як газета 
Без Миколи Григоровича
 Вельми?!"
Чекайте… Хвилина, 
мить – 
Телефон у руці тремтить.
Набираю знайомий
 номер,
Завмерла у тиші…
Чую спокійний, знайомий
 голос:
"Слухаю Вас!"
Усмішка заіскрилась
 блискавкою:
Я поспілкувалась з
 людиною близькою!
Звернулась до оточуючих:
 "Живий!"
З усмішкою сяючою.
Бережіть один одного 
Душею прощаючою!
P. S. Ці рядки народилися раптово, коли почула повідомлення про те, що вже немає в живих редактора нашої газети Миколи Вельми. Не знаю, кому була потрібна ця новина-фейк (можливо, хтось почув дзвін, та не знав, звідки він), але я дуже рада, що вона не підтвердилася. Ось тому і написала ці рядки.
Марія Богданович.

С1Від  четверга до  четверга

3 червня, п'ятниця

Схід Сонця - 05.10; захід - 21.29.

Місяць - у Леві.

Вишгородської (Володимирської) ікони Богоматері. Рівноапп. Константина і Єлени.

Іменини: Костянтина, Олени, Михайла, Федора.

Народні прикмети

  •  Комарі літають роєм – на погоду.

  • Місячні фази у червні

Зростаючий Місяць – до 13 червня, 30 червня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 299
Читати далі

Повідомлення в номер / Кофту Президента продали на аукціоні

03.06.2022 Ляшук Світлана Олександрівна

Без названия (1)Про  що  пишуть  Інтернет-сайти?

Кофту Президента продали 
на аукціоні
У Лондоні на аукціоні зі збору коштів на потреби України продали знамениту флісову кофту президента Володимира Зеленського.
Лот пішов з молотка за 90 тисяч фунтів стерлінгів. Початкова ціна – 50 тисяч фунтів стерлінгів.
Додамо, що перед початком торгів виступив прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон. Він закликав учасників аукціону не скупитися.
Під час аукціону виступив й Володимир Зеленський. Він похвалив Великобританію та "хороброго Бориса", який раніше відвідав Україну.
УНІАН.
Кіт Степан виграв престижну нагороду
Популярний український кіт-блогер Степан із Харкова виграв престижну нагороду четвертої Міжнародної премії інфлюенсерів та блогерів World Influencers and Bloggers Awards-2022. 
На червоній доріжці в Каннах він з'явився з синьо-жовтою символікою.
Власниця кота поділилася фотографією улюбленця разом зі статуеткою на офіційній сторінці Степана в Instagram із фразою від імені тварини: "Дякую вам усім! Я дуже, дуже щасливий!".
Нагадаємо, що церемонія нагородження відбулася в Каннах, на узбережжі Середземного моря у Франції, 18 травня. Статуетку World Influencers and Bloggers Awards 2022 кіт Степан взяв за те, що зібрав понад 10 тисяч доларів допомоги для тварин, які постраждали через війну в Україні.
Перейменували потяг
Поїзд №43, сполученням "Київ – Івано-Франківськ" упродовж 2022 року в розкладі називатиметься "Стефанія Експрес". 
На вокзалах у Києві, Калуші та Франківську на час прибуття поїзда звучатиме пісня "Стефанія" гурту Kalush Orchestra. В Укрзалізниці зазначають, що це буде перший у світі поїзд, названий на честь мами.
Річард Гір допомагає Україні
Голлівудський актор і режисер, добре відомий публіці за фільмом "Красуня" Річард Гір, вкотре вирішив допомогти українцям під час війни.
72-річний актор виставив на продаж свій кабріолет Jaguar XK8 1999 року випуску, щоб допомогти українцям, які постраждали від війни з Росією. Про це повідомляється на аукціонній платформі Bring A Trailer.
Кабріолет Jaguar XK8 1999 року випуску є власністю актора і знаходиться у Нью-Йорку. Автомобіль з люксовим оздобленням має двигун об'ємом 4 л та п'ятиступінчасту автоматичну коробку передач. Загальний пробіг 30 тис. миль (48,2 тис. км.).
"Вся сума продажів, включаючи винагороду покупця, буде розподілена порівну між World Central Kitchen та Open Arms Ukraine, які є некомерційними організаціями та надають ресурси тим, хто постраждав від війни в Україні", – йдеться у підписі до лоту.
Зібрала
 Світлана ЛЯШУК.

Кофту Президента продали на аукціоні

Кіт Степан виграв престижну нагороду

 

Перейменували потяг


Річард Гір допомагає Україні

Зібрала  Світлана ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 339
Читати далі

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП 6 – 12 червня

03.06.2022

гороскоп

ГОРОСКОП
6 – 12 червня

ГОРОСКОП 6 – 12 червня

ОВЕН (21.03-20.04). Ви відчуєте смак до нових вражень, а з ними у вашому житті з’являться і нові знайомі. Тримаючи натиск обставин, ви досягнете позитивних змін відразу в декількох сферах. У вихідні спілкування з друзями піде вам на користь і в емоційному і у фінансовому аспекті. Сприятливий день - середа, несприятливий день - п’ятниця.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 219
Читати далі

Повідомлення в номер / 1 червня – Міжнародний день захисту дітей

30.05.2022

війна і діти 11 червня – Міжнародний день захисту дітей

Традиційно свято – Міжнародний  день захисту дітей цьогоріч не таке веселе й безтурботне, як колись.  

Джонсон написав лист українським дітям: “Україна виграє цю війну!”

Глава британського уряду Борис Джонсон написав відкритий лист дітям України, запевняючи їх у тому, що вони не самотні та що Україна виграє війну.
Текст листа публікує Sky News, пише "Європейська правда".
Джонсон згадав про свою поїздку до Києва для зустрічі із українським Президентом Володимиром Зеленським у квітні та попросив дітей пам'ятати про дві речі. 
По-перше, про те, що вони мають безмірно пишатися "своєю країною, своїми батьками, своїми сім'ями та своїми солдатами, і найбільше пишатися собою".
"Багато хто з вас бачив або пережив те, свідком чого не повинна бути жодна дитина.Тим не менше, щодня українські діти вчать усіх нас, що означає бути сильним і гідним, високо тримати голову навіть у найважчі часи. Я не можу згадати кращого прикладу для наслідування для дітей та дорослих у всьому світі", – йдеться в листі.
По-друге, Джонсон запевнив дітей, що "ви не самотні".
"Можливо, вас розлучили з друзями вдома, але у вас є мільйони інших людей по всьому світу. Тут, у Сполученому Королівстві, ми вивішуємо українські прапори над нашими будинками, офісами, церквами, магазинами та ігровими майданчиками, навіть над моїм власним дахом на Даунінг-стріт, де вікна заповнені соняшниками, намальованими британськими дітьми. Наші молоді люди малюють ваш прапор у своїх класах та роблять сині та жовті браслети на підтримку вашої країни", – написав Джонсон.
"Я вірю, як і ваш Президент, що Україна виграє цю війну. Я всім серцем сподіваюся, що незабаром ви зможете повернутися у свої будинки, у свої школи, у свої сім'ї. І що б не сталося, скільки б часу це не зайняло, ми у Великій Британії ніколи вас не забудемо і завжди пишатимимося тим, що можемо називати вас своїми друзями", – йдеться у листі.
Нагадаємо, Борис Джонсон у розмові з Президентом України Володимиром Зеленським минулого тижня домовився активізувати роботу з союзниками для визначення довгострокової архітектури безпеки для України.

Глава британського уряду Борис Джонсон написав відкритий лист дітям України, запевняючи їх у тому, що вони не самотні та що Україна виграє війну.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 565
Читати далі
  • 164
  • 165
  • 166
  • 167
  • 168
  • 169
  • 170
  • 171
  • 172
  • 173
  • 174

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025