Злочини забуттю не підлягають
Шановна редакціє!
Досить часто у засобах масової інформації звучить тема депортації. Стосується вона переважно представників інших народів: кримсько-татарського, чечено-інгушського, вайнахського, калмицького та інших.
Але мене цікавить, чи є День пам'яті жертв депортації українців? Відомо, що тисячі їх по війні було насильно вивезено в Сибір, на Далекий Схід, в інші регіони колишнього СРСР, де так "вільно дихав чоловік", як співали у ті часи. В юні часи я сам бачив колони моїх земляків, які йшли вулицею Володимирською у Ковелі в супроводі озброєних конвоїрів.
Гнали дорослих, старих і малих. Моя мати не втрималася і голосно вигукнула: "Куди вас ведуть?". Хтось з натовпу відповів: "Будуть вивозити із рідної землі, бо кажуть, що ми – "бульбаші". Конвоїр грубо обірвав розмову: "Не разговаривать!" і пригрозив гвинтівкою. І таких обозів було дуже багато.
Хотілося б дізнатися зі сторінок газети, коли в Україні відзначають День депортації? Адже варварське ставлення до українців бачимо сьогодні на окупованих територіях, де московські окупанти силоміць вивозять людей у московію або на територію самопроголошених днр/лнр. Якщо такого Дня у нас в календарі немає, то потрібно його обов'язково встановити.
Яків ЛАВРЕНКО,
ветеран педагогічної праці, громадський активіст.
l
Шановний Якове Яковичу!
Постановою Верховної Ради України від 8 листопада 2018 року проголошено 12 вересня Днем пам'яті українців – жертв примусового виселення з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Байківщини у 1944-1951 р.р. Окрім того, ще є в Україні День пам'яті жертв політичних репресій, який відзначаємо кожного року у третю неділю травня.
Як бачимо, єдиного всеукраїнського Дня пам'яті жертв депортації українського народу немає. Але він, очевидно, потрібен, оскільки примусове виселення українців відбувалося не лише із Західної України, а й з інших територій. Про це свідчить інформація, яку пропонуємо читачам газети.
Примусове виселення українців
з етнічних історичних поселень
Депортація українців у Радянському Союзі – інструмент радянської національної політики сталінських часів. Депортація українців – це насильницьке переселення їх у віддалені місцевості СРСР, де вони розміщалися у спецпоселеннях.
Депортації здійснювали на основі адміністративного або судового рішення і часто супроводжувалися терором. Впродовж 20-50-х рр. XX ст. примусові виселення "соціально й політично небезпечних" осіб та народів стали складовою репресивно-каральної системи СРСР. У 1925-1928 роках проводила цю роботу так звана тристороння комісія УРСР, БРСР та РРФСР щодо перерозподілу кордонів, і як наслідок роботи тієї комісії та розподілу кордонів зукраїнських земель Стародубщини, Білгородщини, Орловщини, Дону були депортовані на Зелений, Малиновий та Сірий Клин сотні тисяч українців.
1930 року СРСР розпочав зачистку західних кордонів - і знову депортації українців. Так звана "куркульська" висилка 1930-1936 рр. забрала знову десятки тисяч українців. Із захопленням Радянським Союзом Західної України, Західної Білорусі та Прибалтики у 1939-1940 рр., депортації торкнулись і народів, що мешкали на цих землях. Уже восени 1939 p. перша хвиля депортації охопила польських осадників, які виселялися разом із сім'ями. Протягом грудня 1939 - березня 1940 pp. із Західної України та Західної Білорусі було депортовано понад 137 тисяч осіб. Їх виселяли в північно-східні області РРФСР, Комі АРСР і Казахстану.
Друга хвиля депортації прокотилась у квітні 1940 p., коли було вивезено заможних селян – "куркулів" (до 6 тис. сімей із Західної України та Західної Білорусі). Всього із Західної України в 1939-1940 pp. було вислано до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на Північ, за різними підрахунками, від 10 до 20 % населення. Чимало невинних людей, яких німецько-радянська війна застала в місцевих тюрмах, було знищено.
28 листопада 1947 міністр внутрішніх справ СРСР С. Круглов направив заступнику голови ради міністрів СРСР Л. Берії повідомлення про переселення з західних областей України 26460 сімей (76268 осіб) "активних націоналістів і бандитів", 21197 сімей (61066 осіб) на роботу у вугільній промисловості східних районів СРСР, інші 5264 сім'ї (15202 особи) – в Омську область.
Хронологія депортацій: 16 жовтня 1922 р. – утворено Особливу комісію при НКВС СРСР з питань вислання в табори примусової праці. 10 серпня 1922 р. – декрет ВЦВК "Про адміністративне вислання" давав право на вислання всіх запідозрених осіб у віддалені регіони СРСР.
28 березня 1924 р. – затверджено "Положення про права ОДПУ в частині адміністративних виселення, заслання і ув'язнення в концентраційні табори". 4 квітня 1925 р. – ОДПУ отримало право забороняти “соціально шкідливим особам” проживати в певних місцевостях.12 червня 1929 р. – постанова "Про засл ання особливо злісних злочинців". 20 лютого 1930- постанова ЦК ВКП(б) про необхідність примусового виселення 200-300 тис. сімей з районів суцільної колективізації в райони Казахстану. Червень 1931 р. – утворено відділ спецпоселень в системі ГУЛАГу. 25 листопада 1935 р. – постанова ЦК КП(б)У про виселення із західної прикордонної смуги УСРР. 28 квітня 1936 р. – постанова РНК СРСР "Про виселення з УРСР в Карагандинську область Казахської АРСР 15 тисяч польських та німецьких господарств". 13 квітня 1938 р. – циркуляр №80 НКВС СРСР про облік спецпоселенців. Вересень 1939-червень 1941 р.р. – із Західної України було депортовано понад 500 тисяч людей. 1940 р. – утворено управління виправно-трудових колоній (ВТК) і трудпоселень ГУЛАГу. Березень 1943 р. – постанова ДКО СРСР "Про спеціальні заходи у західних областях України", яка зобов'язувала НКВС СРСР виселяти сім'ї "активних учасників ОУН-УПА у віддалені місцевості СРСР".
7 січня 1944 р. – розпорядження № 20 за підписом Л. Берії, в якому нарком наказував "усіх виявлених посібників на території України заарештувати з конфіскацією майна на підставі наказу НКВС СРСР". 31 березня 1944 р. – наказ НКВС СРСР № 122 за підписом Л. Берії про репресії членів родин оунівців, березень 1944 р. – постанова ДКО СРСР "Про спеціальні заходи у західних областях України", в п. 8 якої зазначалось: "Зобов'язати НКВС СРСР виселяти родини активних учасників ОУН, УПА і УНРА у віддалені місцевості СРСР". 24 березня 1944 р. – в структурі НКВС СРСР утворено відділ спецпоселень. 31 березня 1944 р. – директива НКВС №122 за підписом Л. Берії "Про виселення до віддалених районів Красноярського краю, Іркутської, Омської, Новосибірської областей членів родин оунівців і активних повстанців, як арештованих, так і вбитих у сутичках".
5 і 15 квітня 1944 р. – інструкція "Про порядок заслання членів родин оунівців та активних повстанців у віддалені райони СРСР" та інструкція-вказівка "Про порядок виселення родин активних учасників ОУН і УПА". 29 жовтня 1944 р. – постанова ДКО № 684-с, відповідно до якої місцем заслання для учасників національно-визвольних змагань та членів їхніх родин були Комі АРСР, Архангельська, Кіровська та Молотовська області "для трудового виховання".
15 травня 1945 р. – Львів. На нараді з секретарями обкомів КП(б)У та начальниками обласних управлінь НКВС та НКДБ М. Хрущов вимагав вислати родини повстанців у віддалені місцевості СРСР. 19 травня 1945 р. – звернення керівництва УРСР "до робітників, селян та інтелігенції західних областей України", яких попереджали, що в разі неприбуття з повинністю (до 20 липня) "до всіх учасників банд будуть застосовані найсуворіші заходи". 20 квітня 1946 р. – директива МВС СРСР №97 про заслання "колишніх поліцаїв, власовців та інших осіб". 10 вересня 1947 р. – постанови Ради Міністрів (РМ) СРСР № 3214 про виселення на спецпоселення за рішенням Особливої наради при МДБ СРСР "родин учасників банд ОУН, посібників учасникам ОУН та членів їхніх родин, куркулів-націоналістів та їхніх родин". 15 жовтня 1947 р. – таємна постанова № ПБ-148/142 ЦК КП(б)У та РМ УРСР "Про порядок використання земель і майна, залишених після виселення родин націоналістів та бандитів". 21 лютого 1948 р. – Указ Президії ВР СРСР "Про виселення з УРСР осіб, що злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадський, паразитичний спосіб життя". 23 лютого 1948 р. – Указ Президії ВР СРСР про заслання на поселення засуджених "учасників банд ОУН" після відбуття покарання у виправно-трудових таборах (ВТТ).
26 листопада 1948 р. – Указ Президії ВР СРСР "Про кримінальну відповідальність за втечі з місць обов'язкового та постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни". 1950 року утворено 9-те управління МДБ СРСР, яке відало спецпоселеннями. 15 квітня 1950- наказ МВС СРСР № 00248 "Про оголошення виселенцям-оунівцям про залишення їх навічно в спеціальних поселеннях". 13 лютого 1951 р. – постанова РМ СРСР № 377-100 "Про депортацію з України колишніх військовослужбовців армії Андерсата члени їхніх родин". 1944-1952 р.р. – з території західних областей України було депортовано 203 662 осіб. 30 жовтня 1954 р. – утворено 4-й відділ МВС СРСР для обліку і контролю за спецпоселеннями. 5 липня 1954 р. – постанова ЦК КПРС і РМ СРСР "Про зняття деяких обмежень правового становища спецпоселенців", яка не поширювалась на українських націоналістів і членів їх сімей, виселених із західних областей України.
29 березня 1959 р. – через зняття з обліку спецпоселенців 4-й відділ МВС СРСР для нагляду за спецпоселеннями ліквідовано. 15 червня 1959 р. – Указ Президії ВР СРСР "Про відповідальність колишніх спецпоселенців за самочинне повернення їх в місця, звідки вони були виселені", порушникам якого загрожував 3-річний термін виселення.
14 листопада 1989 р. декларація ВР СРСР скасувала депортаційні обмеження. Реабілітовано всі депортовані народи.
l
Навіть з переліку наведених вище документів та історичних фактів видно, що радянська влада впродовж всього часу свого існування, продовжуючи традиції імперської росії, послідовно вела боротьбу з українським народом, нещадно його репресувала і нищила. Цю практику нині продовжує путінська москвія, про що свідчать трагедії, які щодня спостерігаємо на окупованих територіях України.
Чи буде цьому край? Тільки в одному випадку: у разі цілковитого знищення бандитської російської влади, злочинців, що захопили її в свої руки, по лікті забруднені кров'ю безневинних жертв. Будемо вірити, що рано чи пізно таке станеться.
Підготував
Володимир Петрук.
Шановна редакціє!
Досить часто у засобах масової інформації звучить тема депортації. Стосується вона переважно представників інших народів: кримсько-татарського, чечено-інгушського, вайнахського, калмицького та інших. Але мене цікавить, чи є День пам'яті жертв депортації українців?
Підготував Володимир Петрук.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 323
З ювілеєм, дорога колего!
Від щирого серця!
Миру і молодості душі!
Ігор Чайка: "Війна перетворила нас на управлінців в умовах кризи" 
Депутати на черговій сесії внесли зміни до місцевих програм
Сила газетного Слова
Журналісти – на інформаційній “передовій”
Як Росія влаштовує геноцид українців
Своє життя віддав за Україну