Міграційна служба у Волинській області нагадує, що ID-картку та закордонний паспорт можна оформити незалежно  від місця реєстрації.

Це  означає, що кожен громадянин України може оформити закордонний паспорт та ID-картку вперше або взамін старого паспорта зразка 1994 року у будь-якому територіальному підрозділі Міграційної служби Волині незалежно від місця реєстрації.

Вартість документів:

ЗАКОРДОННИЙ ПАСПОРТ: до 20 робочих днів —  856 грн., до 7 робочих днів — 1496 грн.

ID-КАРТКА: до 20 робочих днів — 450 грн., до 10 робочих днів — 820 грн.

Нагадаємо: послуга з оформлення ID-картки вперше при досягненні 14 років є БЕЗКОШТОВНОЮ.

До уваги: діти при досягненні 14 років можуть одночасно отримати  паспорт і номер платника податків, витративши до 15 хвилин часу на заповнення заяви. Ця послуга також є БЕЗКОШТОВНОЮ.

На сьогодні, попри складні умови воєнного стану, адміністративні послуги доступні в 10 підрозділах Міграційної служби Волині.

Тож оформити або відновити втрачені паспортні документи можна у будь-якому підрозділі служби незалежно від місця реєстрації. Крім того, можна одночасно оформлювати ID-картку і закордонний паспорт.

Графік роботи підрозділу: вівторок,четвер: 08:00 - 17:00; середа, п'ятниця: 09:00-18:00; субота:                   08:00-15:45 год.; обідня перерва:   12:00-12:45 год.

Телефон підрозділу 0(3352)-5-33-18.

Відстежувати готовність паспорта можна через онлайн-сервіс "Перевірка стану оформлення документів".

Для зручності громадян в Управлінні працює телефон «гарячої лінії» (0332) 28-40-76, за яким можна отримати актуальні консультації.

Міграційна служба у Волинській області.

Міграційна служба у Волинській області нагадує, що ID-картку та закордонний паспорт можна оформити незалежно  від місця реєстрації.

Це  означає, що кожен громадянин України може оформити закордонний паспорт та ID-картку вперше або взамін старого паспорта зразка 1994 року у будь-якому територіальному підрозділі Міграційної служби Волині незалежно від місця реєстрації.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 306

  Відповідно до Закону України «Про культуру», Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження контрактної форми роботи у сфері культури та конкурсної процедури призначення керівників державних та комунальних закладів культури» управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради 01 лютого 2023 року оголошує конкурс на заміщення вакантної посади:

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 311

Погода в Ковелі  

2 – 8 лютого

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 324

Наші танкісти дадуть раду і «Леопардам», 

і «Абрамсам» 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 358

Інформаційний блок і поетичні рядки підготували студенти Ковельського фахового медичного коледжу.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 340

У Ковельському МТМО запрацював Центр психологічної реабілітації. Його відкрито на базі центральної районної лікарні (вул. Олени Пчілки, 4).

Питання ментального здоров'я людей в умовах війни набуло неабиякого значення і потреба в отриманні психологічної допомоги зростає. Тому докладаємо максимум зусиль, аби пацієнти отримували не лише якісні медичні послуги, а й почувалися у безпеці, знали, що про них піклуються. 

Наші фахівці допомагають адаптуватися до нових реалій життя, надають безкоштовну психологічну підтримку військовослужбовцям, учасникам АТО/ООС, членам їх сімей та сімей загиблих (померлих) бійців, внутрішньо переміщеним особам, які постраждали внаслідок воєнної агресії росії, та іншим категоріям населення. 

У Центрі працює мультидисциплінарна команда у складі психіатра, психотерапевта, психолога та медичної сестри. Послуги пацієнтам надаються амбулаторно за індивідуальними програмами реабілітації. 

Про потребу у допомозі фахівця може свідчити емоційний стан: тривожність, страх, спалахи гніву та агресії, перевага негативних думок, апатія і байдужість, втрата інтересу до життя, відчуття самотності, депресія. Можливі зміни й у поведінці людини: порушення сну, втрата апетиту і ваги, зловживання алкоголем, сексуальна дисфункція, підвищена конфліктність.

Потрапити на прийом до спеціалістів Центру психологічної реабілітації можна за електронним скеруванням від сімейного чи лікуючого лікаря. 

Адміністрація 

Ковельського МТМО.

У Ковельському МТМО запрацював Центр психологічної реабілітації. Його відкрито на базі центральної районної лікарні (вул. Олени Пчілки, 4).

Питання ментального здоров'я людей в умовах війни набуло неабиякого значення і потреба в отриманні психологічної допомоги зростає. Тому докладаємо максимум зусиль, аби пацієнти отримували не лише якісні медичні послуги, а й почувалися у безпеці, знали, що про них піклуються. 

Наші фахівці допомагають адаптуватися до нових реалій життя, надають безкоштовну психологічну підтримку військовослужбовцям, учасникам АТО/ООС, членам їх сімей та сімей загиблих (померлих) бійців, внутрішньо переміщеним особам, які постраждали внаслідок воєнної агресії росії, та іншим категоріям населення. 

У Центрі працює мультидисциплінарна команда у складі психіатра, психотерапевта, психолога та медичної сестри. Послуги пацієнтам надаються амбулаторно за індивідуальними програмами реабілітації. 

Про потребу у допомозі фахівця може свідчити емоційний стан: тривожність, страх, спалахи гніву та агресії, перевага негативних думок, апатія і байдужість, втрата інтересу до життя, відчуття самотності, депресія. Можливі зміни й у поведінці людини: порушення сну, втрата апетиту і ваги, зловживання алкоголем, сексуальна дисфункція, підвищена конфліктність.

Потрапити на прийом до спеціалістів Центру психологічної реабілітації можна за електронним скеруванням від сімейного чи лікуючого лікаря. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 403

Запрошуємо підписати декларацію з сімейним лікарем Іванною Ярославівною Котелюк!

Вона вестиме  прийом пацієнтів у міській амбулаторії загальної практики сімейної медицини №1 Центру ПМСД Ковельського МТМО за адресою: м. Ковель, вул. Театральна, 16. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 545

Геннадій Сарапін –голова Волинського обласного відділення українського Фонду культури, активіст громадсько-політичного життя краю, журналіст і видавець, директор музею-садиби Самійла Підгірського, добре відомий ковельчанам. Та й не тільки їм, бо за чимало літ свого бурхливого і неспокійного життя побував у цілому ряді міст колишнього срср, вчився у тамтешніх демократів 90-их років урокам революційної  боротьби, та й сам щедро ділився власним досвідом підпільної антирадянської роботи. 

А згадати пану Геннадію є що, бо ніколи не відсиджувався в закутку, а завжди був в авангарді протестного руху, брав участь у ньому тоді, коли деякі із сьогоднішніх націонал-демократів пішки під стіл ходили, хоч сьогодні, голосно б'ють себе у груди, волаючи: "І ми "орали"!”.

Цими днями Геннадій Сарапін завітав до редакції, тримаючи в руках тоненьку, пожовтілу від часу, папочку з аркушами паперу, схожими за формою на військкоматівські повістки. Привітавшись, сказав:

– Хочу вам продемонструвати своєрідні "архівні" документи, які засвідчують мою участь у революційній боротьбі за відновлення самостійності Української держави в 1990-их роках.

– Але ж про Вашу участь в цій боротьбі люди й так знають, – відповів я.

– Знають, та не все. Ось почитайте оголошення, яке надруковане на розгортці цієї  папочки.

Читаю: "З 02.10.90 буде проводитися реєстрація громадян України з 18.00 до 20.00 год. Звертатися за адресою: вул.  Чкалова,  7".

– А що це за реєстрація? - запитую я. – Не пригадую такої кампанії у той час.

– Вона  проводилися не органами влади, а мною і моїми соратниками по революційній боротьбі. Всім, хто зголосився до реєстрації, ми видавали тимчасові посвідчення такого змісту: "Видане такому-то (такій-то), що він є громадянином Української Народної Республіки згідно із Законом про громадянство  УНР, ухваленим Центральною Радою  2 березня 1918 року. Реєстраційний номер такий-то, дата видачі така-то".

Ось у мене збереглися посвідчення №" 1237 та 1238, виписані на ім'я батька і сина Годовицьких Романа Сергійовича і Назара Романовича. З яких причин вони їх не отримали, вже не пригадаю, але, судячи з нумерації посвідчень, бачите, що бажаючих їх отримати вистачало.

– А який сенс був у цій акції?

– Якщо сказати коротко, то наша мета полягала у тому, щоб спонукати земляків до усвідомлення того  факту, що всі вони є українськими громадянами, а не "гражданами союза советских социалистических  республик", коли всі із захопленням співали: "Мой адрес не дом и не улица, мой адрес – советский союз!".

– Але ж це було небезпечно! Ще міцно трималася радянська влада, кермувала кпрс, на повну силу діяли кдб, інші силові структури.

– Так, 1990 рік був не зовсім сприятливим для демократичного руху, але рух той почався.

Згадайте: революційні події вирували у країнах Балтії, на Закавказзі, в країнах так званого соціалістичного табору. Та й  в  Україні 18 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет республіки.

Ми з однодумцями вирішили прискорити цей процес, нагадавши, що Самостійна Українська держава вже у нас була. Правда, тоді вона називалася УНР, але суті справи це не міняло. Було важливо, щоб якомога більше людей усвідомили, що вони – українці, і мають цим пишатися. То був хоч і скромний, але важливий крок до процесу самоідентифікації нації, яка тоді переживала свого роду ренесанс.

А що така самоідентифікація була необхідна, свідчить хоча б те, що своє оголошення ми вручну писали на розвороті  папки, на титульній сторінці якої ковельські бюрократи друкарським способом виготовили напис (цитую мовою оригіналу): "Комиссия по борьбе с пьянством при исполкоме  Ковельского городского Совета народных депутатов. Протокол №____ заседания комиссии от "___"__________198_года".

Уявіть собі: 80-ті роки ХХ століття, а у Ковелі діловодство у найвищому органі місцевого самоврядування, "оплоті" народовладдя, ведуть російською, точніше московитською, мовою! Де таке бачено і чувано! В Польщі, Чехословаччині, Румунії, не кажучи вже про Францію, Німеччину чи Великобританію? У них завжди державною була рідна мова, а в нас – чужинська. То чи варто дивуватися, що український народ тоді повстав проти колонізаторської, антинародної влади?  

В кінцевому підсумку, ця боротьба увінчалася перемогою національно-демократичних сил у 1991 році. На жаль, сьогодні московія знову зазіхає на нашу свободу, демократію і територіальну цілісність.

– Чи не свідчить це про те, що революційна боротьба 1990-их років була марною і за більш як 30 років нічому не навчили українців?

– В жодному разі! Державна незалежність України, яка здобута мирним шляхом, сьогодні омита священною кров'ю бійців ЗСУ, членів територіальної оборони, волонтерів, учасників підпільного руху. 

Ми починали цю боротьбу в умовах комуністичної диктатури, загрози тюремного ув'язнення, а наші спадкоємці продовжують її на фронтах війни з путінськими вбивцями і головорізами. Їм смертельно важко, але вони не здаються.

Ні, не пропала справа, за яку віддавали життя "січові стрільці", члени ОУН-УПА, учасники повстанського руху, патріоти-дисиденти. Українська нація безсмертна, а тому я переконаний: все буде Україна!

Микола ВЕЛЬМА.

На світлинах Копії "архівних" матеріалів 1990-их років.

Фото з архіву 

Геннадія Сарапіна.

Геннадій Сарапін –голова Волинського обласного відділення українського Фонду культури, активіст громадсько-політичного життя краю, журналіст і видавець, директор музею-садиби Самійла Підгірського, добре відомий ковельчанам. Та й не тільки їм, бо за чимало літ свого бурхливого і неспокійного життя побував у цілому ряді міст колишнього срср, вчився у тамтешніх демократів 90-их років урокам революційної  боротьби, та й сам щедро ділився власним досвідом підпільної антирадянської роботи. 

 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 627

19 січня Європарламент проголосував за створення спецтрибуналу для кримінального переслідування організаторів воєнних злочинів проти України. Йдеться, зокрема, про покарання вищого керівництва  держави-агресорки. 

Євродепутати вирішили: трибунал має бути створений за аналогією з Нюрнберзьким процесом, коли після Другої світової судили нацистських лідерів. Подібні трибунали створювались за рішенням Радбезу ООН і для судів над винними у воєнних злочинах в колишній Югославії та Руанді. 

Раніше схожі резолюції щодо можливого міжнародного трибуналу ухвалили парламентські асамблеї ОБСЄ та НАТО. Коли, врешті, може розпочатись суд над винуватцями війни в Україні та які перешкоди виникнуть на шляху до цього – розбирались у Центрі громадського моніторингу та контролю. 

 

Завдання – засудити путіна та лукашенка 

Перше завдання, яке стоїть перед світовою спільнотою, – домогтись принаймні юридичної можливості організувати суд над головними злочинцями: президентом рф путіним та всім військовим керівництвом рф,  а також над олександром лукашенком та керівництвом білорусі – як держави, що підтримує та бере участь у збройній агресії проти України. 

Однак, на керівництво держав поширюється міжнародний імунітет, якого, щоби розпочати суди, необхідно позбутись. Зробити це через засідання радбезу ООН на практиці – майже неможливо, адже рф є її постійним членом. Тож, ЄС та Україна мають шукати підтримку в Генеральній Асамблеї ООН та на різних міжнародних форумах, активно застосовуючи дипломатію, вирішили у Європарламенті. 

Разом із тим, щоби почати спецтрибунал, необхідно створити спеціальну міжнародну прокуратуру, яка опікуватиметься розслідуванням злочинів, заявив на засіданні Європарламетру комісар із питань юстиції Дідьє Рейндерс. Є  робота і для українських депутатів: Україна досі не ратифікувала Римський статут Міжнародного кримінального суду, який дає визначення злочину агресії. Це необхідно для початку розслідування та судових процесів. 

Із розслідуванням воєнних злочинів, зокрема зі збором доказів, раніше обіцяли допомогти країни великої сімки на зустрічі міністрів юстиції G7.

Конфісковуватимуть активи рф 

на репарації 

Європарламент у своїй резолюції також закликав ЄС знайти шляхи використання заморожених активів Центробанку ЄС (таких вже понад 17 млрд. євро) на допомогу Україні у формі репарацій. Нині ж, за європейськими законами, російські гроші також мають імунітет, який необхідно зняти у зв'язку із тяжкістю вчинених рф правопорушень. 

А от в CША вже вдаються до конкретних кроків: днями у Міністерстві юстиції Сполучених Штатів заявили, що найближчими місяцями розпочнуть процес передачі конфіскованих  у рф грошей.

Скільки 

ще чекати?

Вочевидь, на розслідування воєнних злочинів проти Украни, та тим паче доведення цього процесу до трибуналу, підуть роки. Утім українська влада налаштована оптимістично. В Офісі Президента України вважають, що до початку практичної реалізації цього задуму світова спільнота може наблизитись вже за рік-півтора – за умови збереження нинішнього темпу роботи над цим процесом. 

"Порівнюючи з історичними прикладами створення відповідних трибуналів, ми рухаємося з гіперкосмічною швидкістю. Ми отримали надзвичайно велику кількість рішень щодо міжнародної політичної підтримки створення спецтрибуналу від Парламентської асамблеї Ради Європи, ОБСЄ, Європарламенту, Єврокомісії, окремих європейських країн. 

Ми тут дуже сильно просунулися. Я думаю, якщо вдасться зберегти такий темп, протягом найближчих року-півтора підійдемо до практичного створення трибуналу", – заявив заступник керівника Офісу Президента України Андрій Смирнов.  

Оксана Коваль.

19 січня Європарламент проголосував за створення спецтрибуналу для кримінального переслідування організаторів воєнних злочинів проти України. Йдеться, зокрема, про покарання вищого керівництва  держави-агресорки. 

Євродепутати вирішили: трибунал має бути створений за аналогією з Нюрнберзьким процесом, коли після Другої світової судили нацистських лідерів.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 375

– Тату, не сором мене. Нащо тобі ця коза? – сердився син, коли останнього разу приїздив до села зі столиці. – Водишся з нею днями. А користь яка?

– Молоко цілюще, Вітю.

– Я вам із мамою надсилатиму щомісяця по тисячі гривень – купуйте. Скільки ти ноги битимеш за цією білою відьмою?

«Це Снігурка – біла відьма? Е-е, сину, не знаєш ти нічого», – подумав Григорій Федорович, але нічого не сказав. Хіба таке розповісти можна? Ще б другу якомусь, ровеснику. Але ж і той може не сприйняти.

Береже він Снігурку як зіницю ока. Народилася та дві зими тому, якраз напередодні Нового року. Біленька, пухнаста. Назвав Снігуркою. Слухняна, тиха. У сусідів кози мекають, кричать, летять світ за очі, а його – тільки господаря знає. Дружині Насті він Снігурку не довіряє. І пасе сам, і доїть. Найбільше Григорію подобається гуляти з кізкою біля річки, подалі від дому. Візьме маленький стільчик, сяде в лозах. Снігурка пасеться, а Григорій роздивляється все навколо. Йому видно, а його – ні. Вигідна позиція. Все бачить і чує. Майже щодня вусатий мотоцикліст зупиняється на стежці та чекає пишногруду Юльку. Вона завжди спізнюється, оглядається, щоб, бува, чоловік не біг слідом, падає в коляску. Тоді летять кудись у гущавину, подалі від річки і доріг.

– Тьху! – спльовує Григорій. – Їй-Богу, якби з’явився в цей момент Юльчин благовірний Сашко, вказав би пучкою, куди подалися ці навіжені.

І кізка бачить, і хазяїн, як часто під вербою пиячать «ділові» люди. Яких тільки розмов не наслухаєшся.

– Мовчи, Снігурко, – наказує Григорій.

Коза мовчить. Інша вже вискочила б і пішла до компанії, а їй господар дорожчий.

Та найбільша насолода для Григорія Федоровича, коли прибігає купатися русява Світланка. Хіба вона здогадується, що в цих місцях за нею хтось може спостерігати? Ніжиться на Сонці, грається з водою русалкою. Як вийде на берег, у Григорія пересихає в горлі. Він боїться поворухнутися, щоб не налякати богиню.

Світланка – сама ніжність. Дивився б і дивився. Навіть Снігурка переставала в ці хвилини їсти гілочки і дивилася в бік дівчини.

Щодня Григорій Федорович ховався у лозах, прикривши лисину зеленим капелюхом. Де ще таке диво побачиш? Хіба що по телевізору. Ні, там не такі. Світланка справжня, неповторна. Здається, тільки руки простягни, й вона твоя.

Снігурка щоразу мовчки спостерігала за купальницею. Та одного разу чомусь не витримала і штовхнула ріжками Григорія Федоровича в спину: чому, мовляв, сидиш, спіши до неї...

Від несподіванки пастух полетів зі стільчика наперед й опинився на роздоллі перед русалкою, що вийшла з води.

Що тут було! Дівчина впізнала дядька Грицька і його козу, що вибігла слідом. Почала верещати. Григорій Федорович ніяк не міг збагнути, що сталося, забув і про капелюха, очей від Світланки не відводив.

Замість того, щоб прикритися рушником, роздягнена красуня вперіщила ним дядька Грицька. Снігурка, відчувши, що їй теж таке буде, заходилася тікати. Втік і господар.

...Снігурку він продав. У лози не ходить. Та й Світланка в тому місці не купається. Вітьок щомісяця надсилає гроші. Настя чуже молоко п’є, а Грицько не може.

Часто журиться за Снігуркою. Та ще більше за Світланою і молодістю.

Зоя ШМАТОК.

– Тату, не сором мене. Нащо тобі ця коза? – сердився син, коли останнього разу приїздив до села зі столиці. – Водишся з нею днями. А користь яка?

– Молоко цілюще, Вітю.

– Я вам із мамою надсилатиму щомісяця по тисячі гривень – купуйте. Скільки ти ноги битимеш за цією білою відьмою?

«Це Снігурка – біла відьма? Е-е, сину, не знаєш ти нічого», – подумав Григорій Федорович, але нічого не сказав. Хіба таке розповісти можна? Ще б другу якомусь, ровеснику. Але ж і той може не сприйняти.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 342