Повідомлення в номер / Гарбузи для женихів..

22.10.2020

IMG-d40a55eb95d0bab398a72cff24f70c64-V Гарбузи для женихів..

Уродились гарбузи
У дівчат на дачі.
Хоч на виставку
вези
На великій тачці.
А із виставки пізніш
Хлопцям роздавати,
Як почнеться в них
свербіж
Сватів засилати.
Лиш одна проблема
є:
Гарбузів хватає,
А чи старчить
женихів,
То ніхто не знає.
 
Уродились гарбузи
У дівчат на дачі.
Хоч на виставку вези
На великій тачці.
А із виставки пізніш
Хлопцям роздавати,
Як почнеться в них свербіж
Сватів засилати.
Лиш одна проблема є:
Гарбузів хватає,
А чи старчить женихів,
То ніхто не знає.
 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 266
22.10.2020

121678594_341842150232616_5884860766704377459_o“Ми вдячні тим, хто впродовж століть, захищав наш український рід"

Осіннього погожого ранку, 14 жовтня, на поклик церковних дзвонів місцевих храмів поспішали мешканці та гості с. Любитова, щоб віддати належну шану Святій Богородиці та розділити радість престольного свята.
Урочисто-святкова Богослужба в храмі Покрови Пресвятої Богородиці розпочалася із освячення води настоятелем парафії Віктором Домбровським.
Пізніше підтримати парафіян і приєднатись до спільної молитви прибули запрошені священнослужителі: о. Іван Зеленко із Старої Вижівки, о. Андрій Сех із Голоб, о. Сергій Зеленько із села Голядина, о. Олександр Добровольський із Кричевич.
Під час святкової відправи здійснювались традиційні церковні обряди, а доповнювали цю благодатну атмосферу чудові спільні молитви хористів, священиків та присутніх вірян. Всі щиро просили Святу Діву Марію міцного здоров'я, добробуту та благополуччя, захисту та швидкого повернення додому наших воїнів, настання довгоочікуваного миру в Україні.
Наприкінці Божественної Літургії священники, а також очільник Колодяжненської  ОТГ В. Л. Кашик висловили свої найщиріші вітання парафіянам та побажання, головним з яких було сприяння у подальшому будівництві нового українського храму. 
По тому присутні здійснили Хресний хід навколо храму, а також отримали помазання освяченим єлеєм.
Далі всі мали змогу скуштувати різноманітні смаколики, солодощі та зігрітись теплим чаєм. 
Важливо, що до 14 жовтня — дати, яка об'єднала Свято Покрови Пресвятої Богородиці, День захисника України, День українського козацтва та День створення УПА, Любитівська бібліотека підготувала святкове відео. У ньому своє вітальне слово висловив Любитівський сільський голова Віктор Павлов, а також були поетичні побажання від юних читачів Антонюка Дмитра, Романюка Владислава, Готь Софії, Романюк Анни, Лисенко Маргарити, Рачук Анни, Кушнір Юлії. Це відеопривітання під назвою "Ми вдячні тим, хто впродовж століть, захищав наш український рід" було розміщене на каналі Youtube, у соцмережі Facebook  й отримало безліч схвальних відгуків від глядачів. Бажаючі й досі можуть в будь-який  час переглянути відео й надихнутись основою ідеєю його створення — вшанування захисників України всіх часів та поколінь, збереження пам'яті про загиблих героїв та їх звитяжні вчинки, пробудження патріотичних почуттів у серці та свідомості кожного українця, утвердження переконань і поваги до культурного та історичного минулого нашої Батьківщини.
Насамкінець щиро хочеться подякувати священикам і хористам за святкову Літургію та прекрасне духовне свято, благодійникам та численним жертводавцям, всім прихожанам та дітям, які долучилися до підготовки та проведення храмового свята, а також сільському голові.
Юлія ВОЙТЮК,
бібліотекар с. Любитова. 
Осіннього погожого ранку, 14 жовтня, на поклик церковних дзвонів місцевих храмів поспішали мешканці та гості с. Любитова, щоб віддати належну шану Святій Богородиці та розділити радість престольного свята.
Урочисто-святкова Богослужба в храмі Покрови Пресвятої Богородиці розпочалася із освячення води настоятелем парафії Віктором Домбровським.
Пізніше підтримати парафіян і приєднатись до спільної молитви прибули запрошені священнослужителі: о. Іван Зеленко із Старої Вижівки, о. Андрій Сех із Голоб, о. Сергій Зеленько із села Голядина, о. Олександр Добровольський із Кричевич.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 538
Читати далі
15.10.2020

ВласовПРОГРАМА кандидата у депутати Ковельської міської ради Віталія Власова

У разі обрання міським депутатом головними орієнтирами в моїй роботі будуть:
n Всебічний розвиток медицини.
n Забезпечення розвитку та належного функціонування закладів освіти, культури та спорту.
n Продовження комплексу робіт із створення комфортного середовища, у тому числі і робіт із благоустрою, в усіх куточках міста і населених пунктах громади.
n Сприяння розвитку бізнесу як важливому чиннику наповнення місцевого бюджету та підвищення рівня зайнятості населення.
n Пошук та залучення інвестицій у соціально-економічний розвиток громади.
n Постійна увага питанням соціального захисту людей.
n Різнопланова і різнорівнева підтримка молодіжного середовища.
n Надання посильної допомоги військовим, які проживають на території громади, та співпраця з ними.

У разі обрання міським депутатом головними орієнтирами в моїй роботі будуть:

  • Всебічний розвиток медицини.
  • Забезпечення розвитку та належного функціонування закладів освіти, культури та спорту.
  • Продовження комплексу робіт із створення комфортного середовища, у тому числі і робіт із благоустрою, в усіх куточках міста і населених пунктах громади.
  • Сприяння розвитку бізнесу як важливому чиннику наповнення місцевого бюджету та підвищення рівня зайнятості населення.
  • Пошук та залучення інвестицій у соціально-економічний розвиток громади.
  • Постійна увага питанням соціального захисту людей.
  • Різнопланова і різнорівнева підтримка молодіжного середовища.
  • Надання посильної допомоги військовим, які проживають на території громади, та співпраця з ними.
  • У межах визначених орієнтирів свою роботу буду спрямовувати на вирішення наступних, важливих для соціально-економічного розвитку громади, завдань:
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 461
Читати далі
15.10.2020

Євгеній Селівончик: «Дайте можливість молоді втілити в життя своє бачення перспективної європейської громади!»
Євгеній Селівончик належить до тієї категорії молодих людей, яким властиві творчий неспокій, чесноти, креатив, громадянська активність і непідробний патріотизм.
Ось що він каже: «Батьки змалечку виховували у мене самосвідомість та відповідальність перед суспільством. Власним  прикладом продемонстрували, що змін не треба чекати  —  їх потрібно творити.
Я твердо знаю, що тільки спільними зусиллями ми збудуємо дійсно сильну  громаду з комфортним середовищем. Мій досвід проживання  в Європі  та управління міжнародною компанією допоможуть втілити в життя ідею МІСТА ДЛЯ ЛЮДЕЙ.
Запитаєте, як?
Наша громадська організація «Робимо разом» уже підготувала низку проєктів, які зможемо реалізувати спільно з вами. Ми і  далі  продовжуємо шукати людей з креативними ідеями та цікавими інноваціями.
Тому прошу кожного із вас: дайте можливість молоді втілити в життя своє бачення перспективної європейської громади!
І давайте менше говорити про себе, а більше про всіх нас та не обговорювати проблеми, а розв’язувати їх. Адже наше спільне майбутнє – тільки у наших з вами руках!».
Євгеній Селівончик —  спадкоємець славних традицій сімей Стасюків і Щесюків, добре відомих багатьом мешканцям Ковельщини. Прадідусь Олександр Кирилович Стасюк – багаторічний  голова колгоспу імені Мартинюка у Поповичах, учасник партизанського руху. Прабабуся Галина Григорівна Стасюк – гордість і слава цього древнього волинського села, яка, незважаючи на свій поважний вік, і надалі залишається однією з найсумлінніших господинь та найпорядніших людей в окрузі.
Дідусь Василь Васильович Щесюк тривалий час працював заступником директора колишнього  машинобудівного технікуму у Ковелі, бабуся Лілія Олександрівна присвятила своє трудове життя професії медика.
Мама Євгенія – Тетяна Василівна Селівончик – директор одного з найпрестижніших на Волині навчальних закладів – Ковельсько-промислово-економічного фахового коледжу ЛНТУ, тато Анатолій Миколайович – ветеран правоохоронних органів.
Звертаючись до рідної неньки, син якось написав у Фейсбуці: «Ти ще в дитинстві навчила мене альтруїзму, вмінню любити усіх людей та поважати кожного. Своїм прикладом показала, що щасливим можеш  бути  тільки тоді, коли люди навколо тебе будуть щасливими. Ти – мій кумир. Разом ми несемо ці важливі цінності у справах і   зробимо  нашу громаду процвітаючою».
У свою чергу Тетяна Василівна зазначила: «Вірю своєму сину й у свого сина! Вважаю, що він зможе втілити в  життя намічені плани, реалізувати всі задумані проєкти на благо ковельської громади. Європейське майбутнє України – за чесною, порядною, достойною молоддю!».
Що додати до цих слів? Тільки одне – Тетяна  Василівна Селівончик – кандидат у депутати Волинської обласної ради, Євгеній Селівончик – кандидат у депутати Ковельської міської ради.
Підтримаймо їх на  виборах  25 жовтня ц. р.!
Мама і її гарний син заслуговують довір’я наших земляків.
Петро ВАСИЛЬЧЕНКО.
Євгеній Селівончик належить до тієї категорії молодих людей, яким властиві творчий неспокій, чесноти, креатив, громадянська активність і непідробний патріотизм.
Євгеній Селівончик належить до тієї категорії молодих людей, яким властиві творчий неспокій, чесноти, креатив, громадянська активність і непідробний патріотизм.
Ось що він каже: «Батьки змалечку виховували у мене самосвідомість та відповідальність перед суспільством. Власним  прикладом продемонстрували, що змін не треба чекати  —  їх потрібно творити.
Я твердо знаю, що тільки спільними зусиллями ми збудуємо дійсно сильну  громаду з комфортним середовищем. Мій досвід проживання  в Європі  та управління міжнародною компанією допоможуть втілити в життя ідею МІСТА ДЛЯ ЛЮДЕЙ.
Запитаєте, як?
Наша громадська організація «Робимо разом» уже підготувала низку проєктів, які зможемо реалізувати спільно з вами. Ми і  далі  продовжуємо шукати людей з креативними ідеями та цікавими інноваціями.
Тому прошу кожного із вас: дайте можливість молоді втілити в життя своє бачення перспективної європейської громади!
І давайте менше говорити про себе, а більше про всіх нас та не обговорювати проблеми, а розв’язувати їх. Адже наше спільне майбутнє – тільки у наших з вами руках!».
Євгеній Селівончик —  спадкоємець славних традицій сімей Стасюків і Щесюків, добре відомих багатьом мешканцям Ковельщини. Прадідусь Олександр Кирилович Стасюк – багаторічний  голова колгоспу імені Мартинюка у Поповичах, учасник партизанського руху. Прабабуся Галина Григорівна Стасюк – гордість і слава цього древнього волинського села, яка, незважаючи на свій поважний вік, і надалі залишається однією з найсумлінніших господинь та найпорядніших людей в окрузі.
Дідусь Василь Васильович Щесюк тривалий час працював заступником директора колишнього  машинобудівного технікуму у Ковелі, бабуся Лілія Олександрівна присвятила своє трудове життя професії медика.
Мама Євгенія – Тетяна Василівна Селівончик – директор одного з найпрестижніших на Волині навчальних закладів – Ковельсько-промислово-економічного фахового коледжу ЛНТУ, тато Анатолій Миколайович – ветеран правоохоронних органів.
Звертаючись до рідної неньки, син якось написав у Фейсбуці: «Ти ще в дитинстві навчила мене альтруїзму, вмінню любити усіх людей та поважати кожного. Своїм прикладом показала, що щасливим можеш  бути  тільки тоді, коли люди навколо тебе будуть щасливими. Ти – мій кумир. Разом ми несемо ці важливі цінності у справах і   зробимо  нашу громаду процвітаючою».
У свою чергу Тетяна Василівна зазначила: «Вірю своєму сину й у свого сина! Вважаю, що він зможе втілити в  життя намічені плани, реалізувати всі задумані проєкти на благо ковельської громади. Європейське майбутнє України – за чесною, порядною, достойною молоддю!».
Що додати до цих слів? Тільки одне – Тетяна  Василівна Селівончик – кандидат у депутати Волинської обласної ради, Євгеній Селівончик – кандидат у депутати Ковельської міської ради.
Підтримаймо їх на  виборах  25 жовтня ц. р.!
Мама і її гарний син заслуговують довір’я наших земляків.
Петро ВАСИЛЬЧЕНКО.

Євгеній Селівончик належить до тієї категорії молодих людей, яким властиві творчий неспокій, чесноти, креатив, громадянська активність і непідробний патріотизм.

Ось що він каже: «Батьки змалечку виховували у мене самосвідомість та відповідальність перед суспільством. Власним  прикладом продемонстрували, що змін не треба чекати  —  їх потрібно творити.

Я твердо знаю, що тільки спільними зусиллями ми збудуємо дійсно сильну  громаду з комфортним середовищем. Мій досвід проживання  в Європі  та управління міжнародною компанією допоможуть втілити в життя ідею МІСТА ДЛЯ ЛЮДЕЙ.

Запитаєте, як?

Наша громадська організація «Робимо разом» уже підготувала низку проєктів, які зможемо реалізувати спільно з вами. Ми і  далі  продовжуємо шукати людей з креативними ідеями та цікавими інноваціями.

Тому прошу кожного із вас: дайте можливість молоді втілити в життя своє бачення перспективної європейської громади!

І давайте менше говорити про себе, а більше про всіх нас та не обговорювати проблеми, а розв’язувати їх. Адже наше спільне майбутнє – тільки у наших з вами руках!».

Євгеній Селівончик —  спадкоємець славних традицій сімей Стасюків і Щесюків, добре відомих багатьом мешканцям Ковельщини. Прадідусь Олександр Кирилович Стасюк – багаторічний  голова колгоспу імені Мартинюка у Поповичах, учасник партизанського руху. Прабабуся Галина Григорівна Стасюк – гордість і слава цього древнього волинського села, яка, незважаючи на свій поважний вік, і надалі залишається однією з найсумлінніших господинь та найпорядніших людей в окрузі.

Дідусь Василь Васильович Щесюк тривалий час працював заступником директора колишнього  машинобудівного технікуму у Ковелі, бабуся Лілія Олександрівна присвятила своє трудове життя професії медика.

Мама Євгенія – Тетяна Василівна Селівончик – директор одного з найпрестижніших на Волині навчальних закладів – Ковельсько-промислово-економічного фахового коледжу ЛНТУ, тато Анатолій Миколайович – ветеран правоохоронних органів.

Звертаючись до рідної неньки, син якось написав у Фейсбуці: «Ти ще в дитинстві навчила мене альтруїзму, вмінню любити усіх людей та поважати кожного. Своїм прикладом показала, що щасливим можеш  бути  тільки тоді, коли люди навколо тебе будуть щасливими. Ти – мій кумир. Разом ми несемо ці важливі цінності у справах і   зробимо  нашу громаду процвітаючою».

У свою чергу Тетяна Василівна зазначила: «Вірю своєму сину й у свого сина! Вважаю, що він зможе втілити в  життя намічені плани, реалізувати всі задумані проєкти на благо ковельської громади. Європейське майбутнє України – за чесною, порядною, достойною молоддю!».

Що додати до цих слів? Тільки одне – Тетяна  Василівна Селівончик – кандидат у депутати Волинської обласної ради, Євгеній Селівончик – кандидат у депутати Ковельської міської ради.

Підтримаймо їх на  виборах  25 жовтня ц. р.!

Мама і її гарний син заслуговують довір’я наших земляків.

Петро ВАСИЛЬЧЕНКО.

селівончик євгенЄвгеній Селівончик: «Дайте можливість молоді втілити в життя своє бачення перспективної європейської громади!»

Євгеній Селівончик належить до тієї категорії молодих людей, яким властиві творчий неспокій, чесноти, креатив, громадянська активність і непідробний патріотизм.
Ось що він каже: «Батьки змалечку виховували у мене самосвідомість та відповідальність перед суспільством. Власним  прикладом продемонстрували, що змін не треба чекати  —  їх потрібно творити.
Я твердо знаю, що тільки спільними зусиллями ми збудуємо дійсно сильну  громаду з комфортним середовищем. Мій досвід проживання  в Європі  та управління міжнародною компанією допоможуть втілити в життя ідею МІСТА ДЛЯ ЛЮДЕЙ.
Запитаєте, як?
Наша громадська організація «Робимо разом» уже підготувала низку проєктів, які зможемо реалізувати спільно з вами. Ми і  далі  продовжуємо шукати людей з креативними ідеями та цікавими інноваціями.
Тому прошу кожного із вас: дайте можливість молоді втілити в життя своє бачення перспективної європейської громади!
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 573
Читати далі

Повідомлення в номер /

15.10.2020
У довколишньому світі є багато речей, без яких кожен із нас може легко обійтися. Однак повітря, вода і хліб – це те, що дає можливість людству існувати на білому світі.
Причетні до задоволення першочергової потреби наших земляків у продовольстві працівники ТзОВ "Ковельський хлібокомбінат", яких очолює тямущий господарник, хлібороб з діда-прадіда Іван Євдокимович Смітюх.  Про нього і його команду в народі кажуть: Наші годувальники".
І це справді так. Адже колектив не тільки виготовляє смачні хлібобулочні і кондитерські вироби, але й    постачає у свої фірмові заклади торгівлі "Соломійка" молоко, сметану, сир, овочі і фрукти, займається заготівлею і переробкою дарів природи – ягід, грибів тощо. Покупці задоволені якістю пропонованих смаколиків.
НА СВІТЛИНІ ви бачите працівниць кондитерського цеху ТзОВ "Ковельський хлібокомбінат" Тетяну СІЛІВОНЧИИК, Антоніну ШВОРАК, Вікторію ФЕСЬ, Людмилу ОЛЕЩУК. Бажаємо і їм, і всім трудівникам підприємства гарного святкового настрою, нових успіхів у потрібній людям праці, миру, добра, родинного благополуччя!
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
_DSC7235У довколишньому світі є багато речей, без яких кожен із нас може легко обійтися. Однак повітря, вода і хліб – це те, що дає можливість людству існувати на білому світі.
Причетні до задоволення першочергової потреби наших земляків у продовольстві працівники ТзОВ "Ковельський хлібокомбінат", яких очолює тямущий господарник, хлібороб з діда-прадіда Іван Євдокимович Смітюх.  Про нього і його команду в народі кажуть: Наші годувальники".
І це справді так. Адже колектив не тільки виготовляє смачні хлібобулочні і кондитерські вироби, але й    постачає у свої фірмові заклади торгівлі "Соломійка" молоко, сметану, сир, овочі і фрукти, займається заготівлею і переробкою дарів природи – ягід, грибів тощо. Покупці задоволені якістю пропонованих смаколиків.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 435
Читати далі

Повідомлення в номер / Музею потрібна допомога

15.10.2020

1012201218aМузею потрібна допомога

Ковельський музей-садиба Самійла Підгірського відзначив свою другу річницю від дня створення. Нагадаємо,  що Самійло  Підгірський  — адвокат, активний діяч Української революції 1917-1921  років, член Центральної Ради (Київ), провідник ОУН на Ковельщині у змаганні за Самостійну Соборну Україну у визволенні від польських, російських, німецьких окупантів 1920-1944 роки. Закатований россійсько-совєтською владою  десь у1946 році. 
Першим привітав із  знаменним днем народження музею  Заслужений журналіст України, редактор газети «Вісті Ковельщини» Микола Вельма,  бажаючи результативної праці у популяризації українського самоусвідомлення. Подарував засновнику музею-садиби Самійла  Підгірського» Володимиру (Генадію) Сарапіну свої літературні творчі праці, краєзнавчу літературу. 
Також з нагоди Різдва Пресвятої Богородиці та дня народження музею-садиби, що співпали, привітали колеги,  журналісти , письменники, музейники, краєзнавці, діячі культури, серед них — Сергій Цюриць, Степан Шегда, Володимир Приходько, Вадим Листовиря, Іван Сидорук, Василь Козак, Алла Полякова, Сергій Козуля  та інші. 
Традиційно на відкритті урочистої академії прозвучав Гімн України. Засновник та одночасно директор музею Володимир (Геннадій) Сарапін  розповів про свої нові дослідження зв’язків та буремної визвольної діяльності нашого земляка, продемонстрував оригінальні  речі його родини – вишиті бісером крайку, намисто, вишитий полотняний рушник, фото Нани, прийомної дочки Самійла, розстріляної німецьким гебітскомісаром. Розповів про тісні зв’язки родини Підгірських з видатною Українкою Оленою Телігою, а також про родинні стосунки  з подружжям ідеолога Українського націоналізму Дмитра Донцова.
Присутні  відкрили пам’ятний знак на подвір’ї музею-садиби, але про це згодом розповімо. В свою чергу,  племінниця Самійла Підгірського повідомила нові подробиці з життя видатного земляка.
Музей потрохи розвивається але потрібні благодійники, які зможуть пособити в його  облаштуванні   системою опалення, адже  сирості експонати псуються. 
Наш кор.
НА СВІТЛИНАХ: Володимир (Геннадій) САРАПІН у приміщенні музею-садиби Самійла Підгірського та його подвірї.
Фото 
Мирослава ДАНИЛЮКА.
Ковельський музей-садиба Самійла Підгірського відзначив свою другу річницю від дня створення. Нагадаємо,  що Самійло  Підгірський  — адвокат, активний діяч Української революції 1917-1921  років, член Центральної Ради (Київ), провідник ОУН на Ковельщині у змаганні за Самостійну Соборну Україну у визволенні від польських, російських, німецьких окупантів 1920-1944 роки. Закатований россійсько-совєтською владою  десь у1946 році. 
Першим привітав із  знаменним днем народження музею  Заслужений журналіст України, редактор газети «Вісті Ковельщини» Микола Вельма,  бажаючи результативної праці у популяризації українського самоусвідомлення. Подарував засновнику музею-садиби Самійла  Підгірського» Володимиру (Генадію) Сарапіну свої літературні творчі праці, краєзнавчу літературу. 
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 416
Читати далі

Повідомлення в номер / «Революція на граніті»: як це було

15.10.2020

прок«Революція на граніті»: як це було

Чи задумувався ти, шановний читачу, над тим, як зароджуються океанські цунамі? Десь у глибоких водах океанських просторів раптом збурюються потужні хвилі. Вони летять до берегів країн і народів, змінюють ландшафти берегів на своєму шляху, змивають старі, неміцні споруди, немов нагадуючи, що людське буття потребує оновлення.
Питання не риторичне, адже революційні соціальні бурі так само виникають у надрах заскорузлого, загниваючого, застарілого суспільства від енергії романтичної молодої сили і переростають у засіб для реалізації змін усіх форм нашого життя.
Такою прелюдією до Незалежності стала «Революція на граніті». Події відбувалися з 5 по 17 жовтня 1990 року.
l
Людська свідомість схильна забувати і важливе, незначне. Скажете: є інтернет, у ньому – вся наша історія. Так, але важливо почути про те, що відбувалося 30 років тому від самих учасників революції.
Тому я – в гостях в активного учасника тих протестних студентських акцій Ігоря Прокопіва, заступника Ковельського міського голови. 
– Ігоре Ярославовичу, студентська хвиля непокори виникла стихійно і раптово?
– Революції стихійно не народжуються. Цьому передувало застійні  процеси в радянському суспільстві. Горбачовська перебудова спонукала до дій. Вже активно діяв Народний рух України за перебудову. Студенти завжди були на вістрі боротьби. 
– Які вимоги висунули студенти до тогочасної влади? Не страшно було? 
– Хто з студентів думав про страх? Справді, могли виключити із вишу, побити кийками на протестних акціях і навіть відкрити  кримінальне провадження. Але перемагав романтизм, революційний дух, притаманний студентам. Ми вимагали від центральної влади недопущення підписання нового союзного договору, повернення українських солдатів на батьківщину і проходження військової служби винятково в Україні, націоналізації майна Компартії, відставки голови Ради Міністрів УРСР В. Масола, перевиборів Верховної Ради.
– Ви вірили в реалізацію, здавалося б, майже нереальних політичних вимог?
– Ми наперед розуміли, що опір буде великий  і довготривалий. Із самого початку до нас приходили емісари із міліції та КДБ і вимагали припинити протест. Ми стояли на своєму і оголосили голодування.
– Влада йде на поступки, коли революційні дії широкомасштабні. А Ваших страйкарів було багато?
– Спочатку  – більше ста студентів, через кілька днів піднялись люди по всій Україні.
– Рух без підтримки неможливий. Ви відчували лояльність з боку киян?
– Так. До нас приходили прості кияни, приносили теплі речі, адже було вже холодно. Міліція ставилася толерантно, а київська влада дала навіть дозвіл на встановлення палаток. 
– Мабуть, кожного з нас хвилює процес голодування. Як він відбувається практично?
– Найважчі перші дні. І вночі їжа смачна сниться. А ще приходили провокатори і перед нами споживали їжу. Ми стояли на своєму. Заспокоювало й те, що біля нас чергували лікарі, і вони в кожну мить могли надати відповідну допомогу.
– А інші провокації мали місце?
– Так нас спочатку хотіли зіштовхнути з воїнами-афганцями, потім з футбольними фанатами, але після переговорів усі вони ставали на нашу підтримку. 
– Хто Вас організовував, керував, направляв?
– Одними  із головних організаторів та координаторів революції були Маркіян Іващишин - голова Львівського студентського братства та Олесь Доній голова Української студентської спілки. За охорону наметового містечка відповідав Ігор Коцюруба. 
– Коли влада зрозуміла, що це серйозно? 
– До нас була прикута увага   засобів масової інформації, в тому числі міжнародних. Нас підтримувала українська діаспора Канади, Австралії, Америки  та інших країн. Відчувалась прихильність широких мас населення. О. Доній озвучував  нашу позицію у Верховній Раді та в телеефірі. А силу ми відчули, коли до нас на перемовини завітав Леонід Кравчук, тодішній Голова Верховної Ради. Згодом до нашого Руху приєдналися народні депутати України.
– Цікаво, Леонід Кравчук пропонував щось конкретне? 
– Ні. Як завжди, говорив про все потрохи і ні про що конкретно. 
– Словом, «пройшов між крапельок»? Рух ширився в інші міста України?
– Так. Найбільш активними були Львів, за ним – Суми, Тернопіль, Рівне, Житомир та інші міста.
– Ви до кінця витримали акцію голодування?
– Ні. Через п’ять днів у мене сильно погіршився стан здоров’я і мені заборонили далі голодувати. Я поїхав в Рівне, де очолював студентське братство і там організували наметове містечко. Відчувалася підтримка рівнян. Ми провели акцію підтримки наших побратимів у Києві, на яку, за повідомленням Радіо Свобода вийшло понад 10 тисяч  молодих людей. До нас навіть приходив перший секретар компартії Віталій Луценко (батько майбутнього Генпрокурора), який просив нас відступити але це вже було неможливо. 
– А як рідні поставилися до Вашої участі в революції?
– Рідним спочатку я ні в чому не признавався – вчуся та й усе. Приїхав додому, а мама й питає про моє навчання. Я її заспокоюю: мовляв, усе добре. А вона показує газету, в якій на світлині я – серед протестуючих. Звичайно ж, хвилювалися за мене, переживали,  але й розуміння було присутнє.
– А викладачі, декан інститут на чиєму боці були?
– Як не дивно, але співчували і навіть заспокоювали. При цьому нікого із студентів з вузів не виключили. Нам навіть вдалося забезпечити правовий захист.
– Протест має тоді сенс, коли приносять позитивний, переможний результат. Ваші вимоги не лишились на папері?
– Я тішусь щиро, що брав участь у тій історичній, знаковій події. Всі наші вимоги були задоволені. Я набув досвід громадської роботи…
l
– Вслухаюся в цю захоплюючу розповідь про боротьбу юного покоління того часу в ім’я нашого сьогодення і бачу, як в Ігоря Ярославовича загоряються очі. Це значить, що він на якусь мить відволікся від важливих справ, поринув у цікаве, яскраве, значуще минуле. З вежі теперішнього часу я бачу в тих подіях дух Крутів, патріотизм Помаранчевої революції і жертовність, омиту кров’ю, перемоги Майдану та Небесної сотні. Все непросто!  «Революція на граніті» – це ризик і безкомпромісна боротьба за наше майбутнє, світле і мирне.
l
Мусимо фрагментарно нагадати хронологію тих тривожних подій.
2 жовтня. Студенти ВУЗів на площі Жовтневої революції оголосили про початок голодування і висловили вимоги до влади.
3 жовтня. До голодуючих завітали представники ВР (серед них – Ігор Юхновський), Укрпрофради та Міносвіти. Облаштовано 47 наметів. Зареєстровано 137 голодуючих.
4 жовтня. Прибули студенти з Вінниці, Івано-Франківська, Сум, Рівного, Тернополя, найбільше – з Києва. 
5 жовтня. Зустріч з Леонідом Кравчуком. Згоди не досягнуто. У 90 відсотків голодуючих – підвищена температура. 
6 жовтня. Намагання ліквідувати наметове містечко ветеранами Компартії. На захист вийшло 50 тисяч киян.
8 жовтня. Голодуючих  – 158 чоловік із 24 міст України. Прокотилася хвиля масового виходу із лав КПРС. 
10 жовтня. На підтримку студентів та їх вимог 9 депутатів Верховної Ради оголосили голодування.
12-14 жовтня. Перекрито Хрещатик. Масові протестні акції, проходять мітинги в підтримку вимог голодуючих.
16 жовтня. Погрози представників Компартії. «Окуповано» червоний і жовтий корпуси політехніки.
17 червня. Розгляд вимог голодуючих неа засіданні парламенту. Голодування  припиняється. Перемога! Над Києвом у небі – неопізнаний літаючий об’єкт. Всі переконані, що це – добрий знак. 
l
У фіналі розмови я запитав Ігоря Прокопіва:
- Основи незалежної України хитаються. Яким Ви бачите майбутнє?
- Треба вірити та діяти, і перемога прийде, а з нею – мир і наше гідне благополуччя, – відповів він твердо.
– І цим все сказано.
Розмову вів 
Анатолій СЕМЕНЮК. 
Чи задумувався ти, шановний читачу, над тим, як зароджуються океанські цунамі? Десь у глибоких водах океанських просторів раптом збурюються потужні хвилі. Вони летять до берегів країн і народів, змінюють ландшафти берегів на своєму шляху, змивають старі, неміцні споруди, немов нагадуючи, що людське буття потребує оновлення.
Питання не риторичне, адже революційні соціальні бурі так само виникають у надрах заскорузлого, загниваючого, застарілого суспільства від енергії романтичної молодої сили і переростають у засіб для реалізації змін усіх форм нашого життя.
Такою прелюдією до Незалежності стала «Революція на граніті». Події відбувалися з 5 по 17 жовтня 1990 року.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 466
Читати далі
15.10.2020

ТовстигаАндрій Товстига: “Ковельським комунальникам є чим пишатися"

Житлово-комунальне господарство – дуже складна і важлива   галузь. Від того, наскільки злагоджено вона працює, залежить розвиток нашого міста, якість проживання у ньому, зрештою, картинка, яку бачать мешканці та гості Ковеля.
Найліпше про цю непросту і часто невдячну роботу може розповісти заступник міського голови Андрій Товстига, який шостий рік веде цей напрямок. 
– Андрію Володимировичу, напередодні виборів Ви, напевно, аналізували, що вдалося зробити, де залишаються прогалини, та й загалом, від чого залежить успішна робота галузі?
– Що вдалося? Хотів би розпочати з наших ініціатив. До прикладу,  візьмемо водовідведення. Місто має проблеми, адже грунтові води – високо, що зумовлює часті  підтоплення. Коли в 2014 році я прийшов на цю посаду і ми почали наводити тут порядок, то з’ясували, що на утримання мереж водовідведення взагалі ніхто ніколи не виділяв коштів. Ми цю проблему розв’язали, розробивши програму з ліквідації підтоплень окремих територій. Завдяки цьому нам дуже багато  вдалося зробити.
Найперше  почали інвентаризацію мереж водовідведення, відновили  технічну документацію. Зокрема, мікрорайонів “Сільмаш”, вулиці Володимирської, центральної частини міста. Є у нас такі проблемні ділянки, про які всі знали, але ніхто ці питання вирішувати не хотів. Це –  вулиці Липинського, Грабовського. Загородньої. Там ми уже завершуємо роботу. Буквально в кінці жовтня запустимо КНС на вулиці Липинського. 
Є у нас непростий відрізок під мостом на Сагайдачного, де частково здійснено  роботи. У цьому році планували завершити проєкт шляхом модернізації мережі приймання стічних вод під мостом. У зв’язку з епідемією довелось вносити зміни в  бюджет, і  цей об’єкт відклали на далі.
Є ще складна ділянка – перехрестя Театральна – Сагайдачного. Фактично  тут точка прийому води з великої території –частини вулиць Незалежності, Косачів, Олени Пчілки, Театральної, бульвару Лесі Українки.
Об’єм води, що сюди надходить, є колосальним. Мережа – працююча, але її пропускна здатність дуже занижена, вона не відповідає тим потребам, які є на сьогодні. У проєкті реконструкцій прибудинкових територій на Театральній, Сагайдачного і Мічуріна заплановано перекладання мереж господарсько-фекальної каналізації на цих трьох прибудинкових територіях і реконструкція мережі водовідведення від перехрестя вулиць Сагайдачного та Театральна до Турії. 
Дозвільні документи перебувають зараз на стадії оформлення. Тендери відбулися. Тобто  ще в цьому році ми цю проблему теж знімемо.
Ковельчани помітили, що  на усіх центральних вулицях проведено реконструкцію вуличного освітлення. Згідний з багатьма, що необхідні камери, потрібне освітлення пішохідних переходів, інших елементів, які гарантуватимуть безпеку руху, але без організації належної системи освітлення нічого працювати не буде. 
Здійснено паспортизацію вуличного освітлення. Ми відновили частину технічної документації з проведенням інвентаризації трансформаторних підстанцій, мереж з реконструкції вуличного освітлення. Та все ж моя мрія – заміна  мереж вуличного освітлення відкритого типу на ізольовані. 
Хочу сказати, що у 2014 році 100 відсотків мереж були відкритого типу. При перших поривах вітру, негоді  досить часто стаються короткі замикання. Бувало, відключались цілі мікрорайони міста. Зараз від цього ми уже трішки відійшли, правда, ще не повністю.
Сучасне вуличне освітлення – це й економія бюджетних коштів. Якщо раніше органи місцевого самоврядування на такі потреби, як освітлення вулиць, мали 50% пільгу, то згідно з новим законодавством такого зараз нема. Місто платить  за електроенергію усі 100 % вартості.
Міняючи мережі освітлення на сучасні, коштів на електроенергію ми витрачаємо, звісно, менше, але хто з цим більше розбирався, розуміє, що повноцінної економії не досягнеш. 
Наступне, що необхідно: влаштовувати центральний пульт управління вуличним освітленням на території міста для того, щоб своєчасно вмикати і вимикати ліхтарі. Поки це робиться у нас в ручному режимі. Але  це – лише перший крок.
Другий – інтеграція системи зміни подачі потужності на мережі освітлення  у відповідності до часу доби, адже потреба у кількості освітлення вночі є різною. До прикладу,  з 7 до 10 вечора — найбільше споживання, з 10 до 12 – використовується менше світла, а до четвертої, п’ятої ранку — мінімальні показники. Тобто подається 100%, 70%, 50% електроенергії. Коли розпочинається робочий день — знову 100. 
Це вважається в розвинутих країнах ідеальною системою управління вуличним освітленням, яка підлаштована під потреби громади.
Наступний важливий момент — світлофорні об’єкти. У нас відбулась реконструкція усіх світлофорів, крім тих, що на перехрестях вулиць Драй-Хмари – Брестської та  Варшавської — Шевченка.
Цим однозначно досягнуто підвищення рівня безпеки. Про це свідчать і позитивні відгуки від наших партнерів з Польщі. Торік вони приїжджали на День міста і говорили: “Супер! Сучасні світлофори з відліком часу. Молодці. Нам це дуже подобається”. 
Є певні мікрорайони, де було зроблено прорив у частині розвитку. До прикладу, взяти “другий” Ковель, який був без централізованого водозабезпечення.
 “Завдячуючи” ситуації з ветсанзаводом, місто отримало на водогони солідну суму з Держбюджету.  Виділити такі кошти, щоб прокласти воду на “другий” Ковель,  було б дуже складно для будь-якого міського голови, для будь-якої влади.
На сьогодні на 19 вулицях там є центральне водопостачання, і люди задоволені. На цьому робота не припиняється. У такому мікрорайоні, як Ковель-2, треба продовжувати будувати нові мережі і не лише в санітарно-захисній зоні. Там занижені території, вони підтоплені. І влаштування індивідуальних міні-башт не вирішує проблему, адже мешканці так не отримають воду потрібної якості.
Але разом з тим, там треба паралельно розпочинати будувати мережі централізованого каналізування, аби не погіршити санітарний стан цього мікрорайону. І лише тоді братись за асфальтування доріг.
– Тож про дороги. У Ковелі – 200 кілометрів автомобільних шляхів. Є вони різні. Уже досить сучасні, як на Олени Пчілки, Мічуріна чи частині Відродження. А є біло-щебеневі.  Як визначається почерговість їх ремонтів, пріоритети?
– Дуже багато нарікань є щодо стану доріг на вулицях, які чомусь дехто називає периферією. Хотів би заперечити. Наша позиція – нема периферійних вулиць. Всі мешканці мають однакове право на забезпечення належних умов проживання. І не важливо, чи це мікрорайон Ковель-2, Сільмаш, вулиці Володимирська, Кияна, чи Черняховського –Відродження.
Останнім часом ми дещо навіть  відійшли від впорядкування центральних шляхів і дуже багато зробили біло-щебеневих доріг якраз в оцих перелічених мікрорайонах. Зокрема, знову ж таки “другого” Ковеля, де люди не знали, що таке тверде покриття дороги.
Коли було зроблено біло-щебеневе, то всі мешканці були задоволені. Але це перший рік, другий. А далі всі починають запитувати, а де наш асфальт? І тут виникає  ряд інших питань. Каналізація потрібна? А водопостачання?  Безперечно. 
Звісно, біло-щебенева дорога – тимчасова, яка дозволяє на певний період забезпечити належний доїзд. 
Тому необхідно буде затвердити дорожню карту комунального господарства міста. Все зробити одразу не вийде, це однозначно, але щороку кілька вулиць будуть вноситись в графік.
Що стосується центральної частини Ковеля, то всі ми знаємо, що наше місто не є молодим. Якщо взяти Грушевського, Незалежності, Театральну, на цих вулицях є колектори, яким не рік, не два і навіть не 30 і не 40.
А два роки тому, ремонтуючи вулицю Олени Пчілки,  ми побачили,  який стан тих колекторів, на якій глибині вони знаходяться - це  від 7 до 9 метрів, і який об’єм робіт необхідно провести із їх заміни.
Тобто, якщо серйозно займатись дорогами, то необхідно  обов’язково включати роботи  з відновлення, реконструкції або модернізації центральних колекторів – каналізаційних і водовідведення. Не все так просто.
І це нам показали ремонти і  на вулицях Вітовського, і Павлова. Ми їх вирішили зробити правильно, за всіма технологіями — із заміною мереж водопостачання, каналізації, водовідведення. Як з’ясувалось, наші люди не готові до цього. Всі хочуть, щоб дорогу швиденько зробили, і все було гарно. 
А такий процес із облаштуванням всіх мереж займає доволі багато часу і є дороговартісним. Та все ж до кожної справи потрібно підходити фахово, з розумінням, і переконувати та пояснювати це людям.
Комунальний напрямок роботи в місті був, є і буде найскладнішим. 
– А тендери на виконання робіт. Чому їх часто виграють не місцеві організації?
– Логічно, що мало б  так і бути.  Адже немає відрядних, логістичних витрат. Тож цінова пропозиція повинна бути меншою. 
– То чому ж вони не виграють?
– Давайте змоделюємо ситуацію. Я – бізнесмен і  рахую витрати: до прикладу, доїхати з Луцька в Ковель, привезти людей, заплатити їм відрядні і лишається  10 % заробітку. Мені вигідно все одно, бо пропозицій обмаль, і я готовий до будь-якої роботи. 
Місцеві підприємці не хочуть 10 %, а не менше 30. Зрозуміло, що тендер вони програють. 
У нас одну прибудинкову територію ремонтує фірма з Піддубців Луцького району. Я зустрічаю місцевих підприємців, а вони мені кажуть: “Нехай за такі гроші самі працюють”.
Але ж луцькі будівельники йдуть на такі умови. У них чітко оптимізований виробничий процес. Одна одиниця техніки демонтує старий асфальт, проводить планування, на ній працює мала фреза, під’єднується бетонозмішувач. Витрати зменшують і отримують зиск. Вони ж не працюють в мінус. Інші учасники б задіяли 3-4 одиниці техніки. 
Раз ми уже заговорили про претензії, які висловлюють люди до комунальників, то мушу роз’яснити ще одну ситуацію. Торік дорікали ковельчани, що не було снігу, а кошти списали. 
Знову хочу пояснити на прикладі. Приходить на службу пожежник чи поліцейський. Це ж не означає,  що  кожен день  вони наздоганяють злочинців або ж щодня  гасять пожежу. І це добре. Вони просто заступають на чергування. 
Житлово-комунальне господарство – дуже складна і важлива   галузь. Від того, наскільки злагоджено вона працює, залежить розвиток нашого міста, якість проживання у ньому, зрештою, картинка, яку бачать мешканці та гості Ковеля.
Найліпше про цю непросту і часто невдячну роботу може розповісти заступник міського голови Андрій Товстига, який шостий рік веде цей напрямок. 
– Андрію Володимировичу, напередодні виборів Ви, напевно, аналізували, що вдалося зробити, де залишаються прогалини, та й загалом, від чого залежить успішна робота галузі?
– Що вдалося? Хотів би розпочати з наших ініціатив. До прикладу,  візьмемо водовідведення.  
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 471
Читати далі

Повідомлення в номер / Від четверга до четверга

15.10.2020
Від  четверга 
до  четверга

мВід  четверга до  четверга
16 жовтня, п’ятниця

Схід Сонця – 07.51;  захід – 18.22.
Місяць – у Терезах.
День Шефа.
Всесвітній день продовольства.
Всесвітній день анестезіолога.
Сщмч. Діонисія Ареопагіта, єп. Афінського. Прп. Діонисія, затв., К-Печ.
Іменини: Антона, Дениса, Івана, Павла, Петра, Яна.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 359
Читати далі

Повідомлення в номер / Студенти коледжу не підвели

15.10.2020
Студенти коледжу не підвели

viber_image_2020-10-09_12-38-01Студенти коледжу не підвели

Управлінням ДСНС у Волинській області був оголошений конкурс на створення авторських мультимедійних засобів із навчання населення правил безпеки життєдіяльності "Створюємо інтерактивний простір безпеки".
Рятувальники запропонували студентам створити в рамках конкурсу комп'ютерні ігри, відеоролики, мультфільми, презентації з використанням анімації, вірші або пісні.
Креативні студенти Ковельського промислово-економічного фахового коледжу Луцького НТУ активно долучились до корисної суспільної справи — допомоги підростаючому поколінню та дорослому населенню у підвищенні рівня знань з правил особистої безпеки та алгоритму поведінки під час кризових ситуацій природного чи техногенного характеру завдяки сучасним інтерактивним засобам.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 367
Читати далі