Ніхто не знає, коли та чи інша святиня відкриває перед людьми свої чудотворні властивості. Все в руках Божих. Приходять вірні до ікони, мощей святих чи то до Хреста з Ісусом, моляться, прикладаються, цілують і наповнюють себе вірою в зцілення душі і тіла.

Приглянутися ближче до ікони  Божої Матері "Всецариці" спонукав випадок. Отець Ігор Циб, колишній священнослужитель Свято-Благовіщенського собору, якось помітив, що молода жіночка (не парафіянка) довго та ревно молиться до ікони Пресвятої Богородиці. В будній день у храмі, як правило, людей менше, тож вирішив підійти ближче.

Молільниця, побачивши поруч священика, перестала молитися і запитала, чи може на знак подяки лишити біля ікони особисту прикрасу? У християн існує традиція: у відповідь на доброчинність дякувати і дарувати щось, дороге душі.

Отримавши дозвіл, дівчина зняла коштовний браслет  з руки, поклала біля ікони і пішла, не відкривши особистої тайни спілкування з Богоматір'ю.

Цей випадок зацікавив настоятеля собору отця Василя Мичка, декана Ковельського деканату ПЦУ. Виявилось, що вірні давно звертаються за поміччю до Богородиці.

Те, що Свято-Благовіщенський собор ще з початку ХХ століття по праву носить назву "українська церква" і позначений особливою Господньою благодаттю, волинянам й ковельчанам відомо давно.

Найстарший  ковельський храм із 1505 року пережив багато змін. Будівлю реконструювали, безбожники руйнували, але церква відроджувалася і знову поставала у своїй духовній величі.

Згадаймо, як вірні на початку 90-х років ХХ століття відвойовували намолене місце, на якому атеїстична влада збудувала спортивний комплекс. Не затоптали святість  і віру ані чиновники компартійної влади, ані спортсмени, які, самі того не знаючи, тренувалися на місці колишнього вівтаря.

По праву відродження Благовіщенського храму – це найголовніше чудотворне діяння Пречистої Діви Марії, "Всецариці небесної". Радуйтеся, ковельчани, – Пресвятая Богородиця з вами!

Ми не знаємо, яке зцілення вимолювала та дівчина у храмі перед іконою, та  із стовідсотковою впевненістю можемо стверджувати: вона його отримала після щиросердечної сповіді, покаяння із глибокою вірою в душі.

Кожен із нас у своєму єстві носить ті чи інші гріхи. У когось – заздрощі, в іншого гординя та осуд, у третього зневір'я, страх і зло. І тягнемо ми по життю гріховний негатив, немов сани у безсніжну зиму, збираємо хворості душі та тіла. А Ісус, Богородиця чекають на наше прозріння. До їхнього світла завжди відкриті двері. Той світильник ніколи не гасне.

l

Вдивляюся та проникаюся красою й добротою "Всецариці" нашої. Вона, як моя земна матінка, споглядає на мене, і ніби промовляє: "У мене Ісус маленький на руках, але й для тебе є місце у моїй душі. Моє серце вистукує великою Вселенською любов'ю до всіх стражденних".

Білосніжні ризи позначені вишивкою. Такі ж строї і в малого Богосина. Древня ікона Божої матері "Всецариці" писана святими ченцями на знаменитому Афоні, переродилася в нашу рідну українську сутність. Встановлена вона на почесному місці, ліворуч перед входом до вівтаря.

Перехрестися, вклонися і пошануй, всяк входящий в храм – це наша святість і доля!

"Богородице Діво, радуйся.  Благодатна Маріє Господь з Тобою…", – і вірні ковельчани теж з Тобою, звертаються до Тебе, як до рідної неньки.

Внизу старовинної кіотної рами розміщені  прикраси. Це намиста, сережки, браслети, годинники, персні та інші коштовні речі. То дарунки для неї за благодатне  зцілення. Скільки їх? Сто чи двісті? Найголовніше –  ці речі дорожчі золота!

Стежка до "Всецариці" засіяна пишними квітами. Та хто в наш час вірить  словам, особливо, коли точиться боротьба за першість між конфесіями? Тому отець Василь Мичко із своїми соратниками о. Ігорем  Цибом та о. Михайлом Левочко вирішили всі факти чудотворних зцілень фіксувати у спеціальній книзі.

Але послухаймо окремі розповіді від священиків. Говорить о. Василь Мичко: "Мої добрі знайомі Інна та Андрій вінчалися в 2010 році. Ішли роки, а вагітності немає. І лікарі нічого втішного не прогнозують. А яка сім'я без дітей?

Лишилася надія на Бога. Після сповіді та молебеню пішла пара до ікони Пресвятої Богородиці. Молились душею і серцем ревно. І усміхнулося щастя: у 2019 році народилося Боже янголятко з ім'ям небесним – Валерія".

А ось свідчення від о. Михайла Левочка.

"Молоде подружжя Василь та Марія кілька років надіялися на дитятко. Все марно. Ми й запропонували звернутися до "Всецариці". Відслужили молебень. Після сповіді та причастя молилися молодята до образу Божої Матері. Не втомлювалися вірити. І диво звершилося: народився в закоханої пари легень маленький – Давид. Скільки радості було!

І ще дивовижне зцілення від безпліддя вимолила подружня пара Олександр й Дмитро"…

l

Переглядаю  священницький зошит о. Василя і бачу, що таких свідчень занотовано більше двадцяти. Вдумайтеся, яке море радості повінню розлилося в душах зцілених та в серцях рідних і близьких! Справжня весна душі і неперевершена святість  "Всецариці". Життя наше хитке, підвладне хворостям та немочам. І завжди приходить Вона –  милосердна і безвідмовна та всесильна.

Пані Ольгу, ковельчанку, закувала у міцні лещата недуга. І знову – надія на Матір Божу. Молилася, цілувала образ, прикладалася  і молебень відслужила. Усе робила з міцною вірою у силу молитви і надією на поміч Пресвятої Богородиці. Відійшла хворість.

Слава тобі, Матінко Небесна! До цієї сімейної радості додалася інша. У доньки Тані після довготривалого безпліддя Даринка-квітка народилася.

У пані Лідії за посередництвом Богородиці відійшла велика жіноча хворість. У ковельчанки Любові залишилася остання надія – молитися і просити Пресвятую Богородицю: адже діагноз невтішний – рак. Хворість відступила – всесильна святість.

Серед парафіян багато тих, хто біля образу "Всецариці" відчувають душевне благодатне полегшення. Це своєрідна духовна реабілітація в умовах неспокійного, шаленого ритму буття. А як це важливо для наших воїнів після пекла війни на Сході!

У Свято-Благовіщенському соборі вже стало традицією іти на невідкладну операцію після поклоніння та молитви до святого образу Пречистої. Результат вражає: всі операції, під благословенним покровом Богоматері пройшли успішно.

Та, попри все, маємо не забувати Ісусове, коли Господь мовить: "Будь бадьорою, дочко, – твоя віра спасла тебе" (Матв. 9. 22).

А щоб віра стала спасенною, багато зусиль докладають священнослужителі Благовіщенської святині. Найперше – о. Василь Мичко, а з ним – о. Ігор  Циб та Михайло Левочко своєю жертовністю в ім'я Віри христової привносять в храм свою дещицю благодаті та довіри, отриману від Господа нашого Ісуса Христа, а разом з тим кріплять занепалий дух у душах зневірених.

Переді мною – подячні листи храму від  парафіян. Ось що пише ковельчанин Володимир Опіка: "Коли ми приходимо на Службу Божу, то відчуваємо всією душею таку чисту і благословенну Богом ауру, що хочеться постійно відвідувати цей храм і надовго залишатися в ньому".

Парафіянка Антоніна Коцюрська свідчить: "Отець Василій – це від Бога людина: чуйна, порядна, помічна. Він зумів при Господній допомозі із своїми настоятелями в Божому храму, з чудовими помічниками образами Матінки Божої та Миколая Чудотворця допомогти мені, мамі і моїй сестрі при великому нашому горі".

Що тут казати? Я й сам готовий підписатися під кожним благословенним словом, бо, перебуваючи у молитовному залі і біля чудотворної ікони, відчуваю особливу благодать, якесь дивне, трепетне піднесення.

Безсумнівно, вдячність прихожан і жертовність всечесних отців собору – це життєдайний еліксир для укріплення віри.

В окремих парафіян Свято-Благовіщенської церковної громади запитую: "Коронавірус Вас не лякає?". У відповідь чую переконливе: "Господь не допустить вірус у наш храм, бо він благодатний".

Саме звідси пульсує чудотворна сила і в храмі, і від "Всецариці" небесної. Вона – у Вірі.

Повниться книга дивних зцілень новими свідченнями вірних, оздоровлених біля ікони Богоматері. До цих миттєвостей щастя додаються інші, ще більш незбагненні людським розумом.

"Хай Господь благословляє Вас, отці наші, і дарує радість і здоров'я, щоб Ви довго відправляли Божі служби у нашому храмі", – зичать у своїх листах прихожани.

І я свої зичення промовляю:

Який бо світ багатий

 вірою Христовою,

Яка Марія благодатна –

 наша Матір світу!

У храмі, мов у казці, іде

 душі оновлення –

Я оживаю, здоровію, бо

 віра – це є світло.

О "Всецарице" мудра, 

я молюсь до тебе,

За оздоровлення і мир 

у отчим краї.

Це незбагненність, твій

 милий образ. Небо.

Сіяй, зоре у славі, – моря

 душа співає.

І  промовлю молитовно: "Достойно, і є це істина, славити тебе, Богородицю Присноблагословенну, Пренепорочну і Матір Бога нашого, чеснішу від Херувимів, незрівнянно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породила, сущу Богородицю тебе величаємо". Амінь!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Ніхто не знає, коли та чи інша святиня відкриває перед людьми свої чудотворні властивості. Все в руках Божих. Приходять вірні до ікони, мощей святих чи то до Хреста з Ісусом, моляться, прикладаються, цілують і наповнюють себе вірою в зцілення душі і тіла.

Приглянутися ближче до ікони  Божої Матері "Всецариці" спонукав випадок. Отець Ігор Циб, колишній священнослужитель Свято-Благовіщенського собору, якось помітив, що молода жіночка (не парафіянка) довго та ревно молиться до ікони Пресвятої Богородиці. В будній день у храмі, як правило, людей менше, тож вирішив підійти ближче.

Молільниця, побачивши поруч священика, перестала молитися і запитала, чи може на знак подяки лишити біля ікони особисту прикрасу? У християн існує традиція: у відповідь на доброчинність дякувати і дарувати щось, дороге душі.

Отримавши дозвіл, дівчина зняла коштовний браслет  з руки, поклала біля ікони і пішла, не відкривши особистої тайни спілкування з Богоматір'ю.

Цей випадок зацікавив настоятеля собору отця Василя Мичка, декана Ковельського деканату ПЦУ. Виявилось, що вірні давно звертаються за поміччю до Богородиці.

Те, що Свято-Благовіщенський собор ще з початку ХХ століття по праву носить назву "українська церква" і позначений особливою Господньою благодаттю, волинянам й ковельчанам відомо давно.

Найстарший  ковельський храм із 1505 року пережив багато змін. Будівлю реконструювали, безбожники руйнували, але церква відроджувалася і знову поставала у своїй духовній величі.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 836

Пройшла ніби вічність,

Здається – лиш мить.

Душа Твоя в очі усім

 зазирає,

І погляд Твій щирий зорею

 горить,

Немов у Всевишнього долі

 благає 

Отут залишитись навік

 поміж нас…

Лине під Сонцем мелодія

 днів,

Життя Твого подих й тепер

 в кольорах,

Які Ти нащадкам своїм

 залишив,

Для віри, надії, любові 

й добра…

 Ніна Шугніло.

З нагоди 150-річного ювілею талановитого художника, педагога, земляка Андроника Григоровича Лазарчука у ЗОШ І-ІІІ ст. с. Уховецька відбулися музейні гостини і літературно-музична композиція "Палітра життєвої творчості Андроника Лазарчука", на яку з різних куточків Ковельщини зібралися у той зимовий день поважні гості, родичі художника, односельчани. 

Розпочалося вшанування художника-ювіляра  в залі Історичного музею загальноосвітньої школи, де на гостей чекала його керівник Савицька Т. О., яка ознайомила присутніх із біографією художника, звернула увагу на копії  картин,  архівних документів, фотографій, які були виготовлені самостійно учнями та  вчителями школи ще у 2014 році. Всі присутні мали змогу ознайомитись із деревом родоводу Андроника Лазарчука, яке старанно  оновила і підготувала для перегляду праправнучка племінниці ювіляра, вчителька української мови та літератури Мирослава Чирук, на якому родичі митця мали можливість знайти свої гілки від славного роду, котрий налічує вже 9 поколінь!

Потім директор школи Олена Алексійчук гостинно запросила всіх піднятися до шкільної світлиці, де розпочалася літературно-музична композиція "Палітра життєвої творчості Андроника Лазарчука", яку   період за періодом, відкривали для всіх глядачів педагоги-організатори  Тетяна Бабич та  автор цих рядків.  Насамперед вони торкнулися дитячих років художника, який народився 15 січня 1870 року в сім'ї Григорія  Комара (він же Лазарчук) і його дружини Ксенії Косминої п'ятим дитятком, і  на другий день після народження був охрещений  в сільському Свято-Троїцькому храмі.

 Батько в минулому був кріпаком,  25 років служив у царській армії, учасник Кримської війни та оборони Севастополя 1854-1855 років, додому "отпущений по білєту". Повернувшись до села, одержав від громади   десятину землі для  городу. Займався "стельмахуванням" та столярством. Мати Андроника була дуже лагідною жінкою з поетичним баченням світу, умінням відчувати красу в буденному селянському житті.

Під загадкову мелодію окарини всі присутні ніби поринули в минуле, бо на сцені відбувалась театралізована сценка "Брати і Доля", в якій з теплом і любов'ю передали розмову матері і сина вчителька початкових класів Оксана Гнатюк та її синок-другокласник Станіслав. 

Всі глядачі, затамувавши подих, вслухалися в голоси ведучих, які промовляли  про перше горе, яке впало на Андрусеву голову: коли йому виповнилось 6 років, не стало мами. Тільки-но Андронику минуло 9 років, як раптово помирає батько, бо далися взнаки 25-літня військова муштра і важка сільська праця. Всім дітям довелося подорослішати відразу. Брати дуже цінували талант і свого найменшого Андроника: відмовляючи собі, вони старались розвивати здібності брата, всіляко допомагаючи йому з навчанням. 

Під час літературно-музичної композиції ведучі гармонійно переплели життєві кроки Андроника Лазарчука з його художніми роботами, народними піснями "Ой, літає соколонько" з записів Лесі Українки, яку виконали діти молодшої групи фольклорного гурту "Веретенце",  і "Летить галка через балку", записану від старожилів села Уховецька,  яку виконали вчителі школи Оксана Рибачок, Наталія Яцук, Ірина Ніколюк та Руслана Семотюк; інструментальною музикою, з поезією Олени Пчілки, Анатолія Семенюка, яку виразно читали учні Матвій Алексійчук, Юлія Юрко, Анна Нестерук, Надія Хомук та Роксолана Демидюк; спогадами доньки художника Олени Андрониківни, родича Петра Лазарчука, десятирічного Андроника та жителів села Уховецька, яких по-справжньому намагалися  зобразити  учні школи, а саме: Софія Римарчук, Станіслав Ковальчук та Станіслав Берчук.

По-особливому присутні вслухалися у виступ  наукового працівника літературно-меморіального музею Лесі Українки, що в с. Колодяжному, Марії Чашук, яка на свято вшанування пам'яті про Лазарчука привезла безцінні раритети, що стосуються його життя. Це – дві записні книжки з його замальовками, окремі фото та  ікона, яка стала справжньою окрасою дійства, бо належала дружині художника Таїсії, а тепер її поставили  на почесному місці, з якого вона ніби давала своє благословіння на все, що відбувалось в шкільній світлиці.  

Марія Борисівна розповіла про взаємини Косачів з Андроником Лазарчуком, про  його співпрацю   з Оленою Пчілкою щодо часописів   "Молода Україна" та "Рідний край". Розповіла про жителя Чернігівщини В. Пашкуденка, який передав деякі особисті речі Андроника для музею в Колодяжне. Звернула увагу присутніх на те, що завдячуючи попередньому  директору музею Вірі Комзюк, яка правильно організувала роботу із збору цінних особистих речей, музей Лесі Українки нараховує 60 експонатів, які належать художнику, і вони чекають того часу, коли Ковельщина вирішить питання по створенню музею Андроника Лазарчука.

На пам'ять про славне минуле свого села, його знаменитого земляка, у січні 2017 року з ініціативи отця Миколая Качмаря та за підтримки фонду імені Івана Омелянюка вдалося виготовити і урочисто відкрити меморіальну пам'ятну дошку, яка знаходиться на фасаді сільського Свято-Троїцького храму, про що на святі  нагадала  поетичними рядками  Людмила Клімчук.

Оскільки  долю Андроника Лазарчука назавжди освітило світло Різдвяної Зірки, на свято   завітали  колядники, учасники старшої групи фольклорного гурту "Веретенця", котрі, зберігаючи живу народну говірку, старовинні колядки, намагалися не розірвати   постійної нитки пам'яті, яка непомітно пов'язувала цього дня минуле і сучасне села Уховецька. Колядникам на подяку від усіх присутніх господиня школи Олена Алексійчук винесла повну макітру пирогів і цукерок.

Шлях Андроника Лазарчука у мистецтво дуже нагадує долю Тараса Шевченка, бо проліг він від сирітства, наймитування у маляра аж до Санкт-Петербурга. Цю обдаровану, талановиту, чуттєву душу назавжди захопило малювання. Художник повинен працювати постійно, і він працює як здібний послушник Почаївської Лаври над створенням ікон, бере участь у монументальних розписах церков, навчає чистописання, креслення та малювання у Ковельському міському початковому училищі, виклададає малювання і креслення у Дедеркальській вчительській семінарії.

Митець працював у різних живописних жанрах. Він залишив багату портретну галерею образів селян, жінок, дітей, представників інтелігенції, колекцію різновікових автопортретів. Чудові його настроєві пейзажі, достовірні картини побутової тематики. Детальніше про це для всіх присутніх розповіла мистецтвознавець, викладач з історії мистецтв Ковельської художньої школи ім. Андроника Лазарчука Мирослава Гудим. Вона познайомила учасників дійства із творчою спадщиною відомого уховчанина, який визнаний кращим портретистом XIX ст. в Україні. Його твори експонувалися у Варшаві,   Парижі, є у приватних колекціях любителів живопису Білорусі та Росії, зберігаються у музеях Краснодара, Києва, Луцька, Чернігова, Кременця, Конотопа, Борзни. А ще продемонструвала всім присутнім роботи своїх учнів, які мали завдання намалювувати  портрети митця. 

Знаковим для уховчан стало призначення настоятелем сільського Свято-Троїцького храму у 2019 році  отця Івана, який 7 років  служив  в Українській православній церкві, що в Борзні. Він поділився з усіма присутніми враженнями про це місто, бо саме з 1915 року сім'я Лазарчуків переїздить на постійне місце проживання у  Борзну Чернігівської області. Там Андроник влаштувався вчителем креслення і малювання в жіночій та чоловічій гімназіях. Навчав своїх учнів людським взаєминам, порядності, правдивості стосунків, красі природи, яка завжди поруч, формував в дитячій душі врожай любові і добра. 

В 1919 році він очолив художні курси, у 1922 році став ініціатором заснування Борзнянського краєзнавчого музею, до якого зібрав колекцію картин Миколи Ґе, бо сам добре розумів свою сутність і призначення мистецтва в житті людини. Відбудову держави  потрібно починати кожному з себе, з глибин своєї душі, з розуміння її тонких граней. 

Та ще одне страшне і останнє випробування чекало на земній стежині Андроника Лазарчука – Голодомор, який, мов хижий звір, нищив сім'ї і цілі села. Переживши жахливий голод 1933-го року, художник тяжко захворів і 6 вересня 1934 р. помер, залишивши про себе добрі спогади людей. Похований на Новоміському кладовищі міста Борзни. 

Андронику випало зібрати повну палітру кольорів людського життя – від яскравих, теплих материнських барв до вічної темряви холодного і голодного людського життя. Але для нас він назавжди залишиться яскравою зіркою, людиною, яка жила і творила для людей. 

На завершення дійства всі присутні виконали гімн Колодяжненської громади, після якого до учасників дійства з вітальними словами звернулися  голова Колодяжненської громади Віталій Кашик, голова Ковельської районної ради Андрій Броїло, депутат Ковельської районної ради Олександр Титомир, завідувач сектору культури, молоді та спорту Тетяна Матяшук, директор центральної бібліотечної системи, Заслужений працівник культури України Галина Божик, голова правління благодійного фонду Івана Омелянюка "Майбутнє Волині – Україна" Галина Голубович, які приїхали до школи з цінними подарунками.

Усіх присутніх об'єднала думка поділитися своїми враженнями про почуте. Так, праправнучатий племінник художника Віталій Петрович Трофімов  навів цікаві та маловідомі факти із життя свого талановитого предка. 

Після закінчення літературно-музичної композиції, після того емоційного піднесення, наповнення від спілкування з прекрасним, всі стали для загального фото. По-родинному директор школи Олена Алексійчук запросила всіх учасників дійства до ще однієї зали  з картинами, виготовленими праправнучатою племінницею художника Мирославою Чирук, де на всіх чекало смачне частування пирогами та узваром, до приготування  якого долучилося багато хороших, небайдужих господинь села.

 Так ми склали свою шану назавжди Нашому Андронику Лазарчуку. 

Руслана Семотюк.

педагог-організатор 

ЗОШ І-ІІІ с. Уховецька.

Ніна Шугніло.

З нагоди 150-річного ювілею талановитого художника, педагога, земляка Андроника Григоровича Лазарчука у ЗОШ І-ІІІ ст. с. Уховецька відбулися музейні гостини і літературно-музична композиція "Палітра життєвої творчості Андроника Лазарчука", на яку з різних куточків Ковельщини зібралися у той зимовий день поважні гості, родичі художника, односельчани. 

Розпочалося вшанування художника-ювіляра  в залі Історичного музею загальноосвітньої школи, де на гостей чекала його керівник Савицька Т. О., яка ознайомила присутніх із біографією художника, звернула увагу на копії  картин,  архівних документів, фотографій, які були виготовлені самостійно учнями та  вчителями школи ще у 2014 році. Всі присутні мали змогу ознайомитись із деревом родоводу Андроника Лазарчука, яке старанно  оновила і підготувала для перегляду праправнучка племінниці ювіляра, вчителька української мови та літератури Мирослава Чирук, на якому родичі митця мали можливість знайти свої гілки від славного роду, котрий налічує вже 9 поколінь!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 607

Можливо, життя Миколи Мезеіна із села Городища і не склалося б так, але, кажуть, написану Богом долю змінити не можна. Народився Микола в далекому холодному Магадані. Мама при пологах померла. Тато не міг дати раду двом синочкам, тому найменшого віддали в будинок маляти. 

Але, як кажуть, світ не без добрих людей. Сусідка їх була родом з України, тож почала "бити на сполох". Стала писати листи до сестри Миколиної мами, і та з плачем і острахом поїхала на край світу, щоб забрати дітей.

Взяли Миколу з будинку маляти кволого, ледве виходили і поставили на ноги. І вже в 1957 році повернувся в Україну. Усі знають, що це були нелегкі часи. Але моя мама не робила між дітьми різниці. Усі закінчили школу і вступили в навчальні заклади. Микола обрав Рожищенський ветеринарний технікум, який успішно закінчив, і  став працювати в колгоспі імені Кутузова. 

Служив в армії і, як усі молоді люди, шукав кращої роботи. Згодом  знайшов роботу на будівництві, одружився на дівчині із сусіднього села Тетяні. Довгий час винаймали квартири у місті, свого житла не мали. Згодом дочекалися власної оселі. Микола облаштував у ній усе своїми руками. Тетяна прикрасила стіни вишивками. Але життя не стоїть на місці. Сім'я стала більшою, у них народилося двійко хлопчиків – Олександр і Петро.

В місті стало жити важче, тому вирішили збудувати  хоч і невелику, але власну хатину у селі. Будинок вийшов просторий, гарний. Тут уже Миколиній фантазії не було меж. Стіл великий і дубовий змайстрував власноруч, за яким збирається на свята уся дружна родина. На стіні розмістив міні-бар з дуже гарним вирізьбленим малюнком. Буфет теж виготовив своїми руками. У коридорі змайстрував шафу для верхнього одягу. Та я уже всього і не пригадаю. 

Подвір'я також облаштував гарно. Народилися онуки. Для них змайстрував дитячий майданчик – велику гойдалку, гірку, пісочницю. Біля майданчика – альтанка  з таким самим орнаментом, як і  огорожа. Кругом альтанки з весни і до пізньої осені квітнуть різнобарв'ям квіти. Це вже --Тетяних рук робота. На подвір'ї, наче теремок, стоїть літня кухня. Там вбудована дуже оригінальна плитка з екраном телевізора. 

А починав Микола із сірників, майстрував  гарні  мініатюрні церкви, дуже оригінальні, навіть отримував замовлення від знайомих. Із “системи” (медичної) робив різні фігурки: рибки, зайчики і т. п. Із баночок з-під пива  виготовляв оригінальні стільчики, столики –  іграшкові меблі. Тетяна не відставала від чоловіка. Вона займалася вишивкою.  Це – різноманітні серветки, наволочки, рушники, доріжки. Тепер звикли говорити, що "не модно", а це - справжні шедеври, витвори людських рук.

 Як  кажуть на селі,  це - звичайна сільська сім'я, але вони обоє невтомні. Тримають велике господарство, обробляють більше гектара землі з  допомогою коника. Звичайно, виручають діти, але Петро тепер мешкає у Ковелі, працює на залізниці. Тож часу для допомоги залишається дуже мало. Старший Олександр живе з батьками, але також працює. Отже, основну роботу доводиться виконувати Миколі і Тетяні. 

Звичайно, як і у всіх сім'ях, бувають і негаразди, але подружжя  стійко їх долає.  Тож і ми  бажаємо їм міцного здоров'я, злагоди в сім'ї, благополуччя. Нехай вони й надалі своїми рукотворними шедеврами милують око односельців! Щоб ще довго Микола міг допомагати споруджувати людям будинки, печі, облицьовувати плиткою. Ну і, звичайно, й надалі робити Тетяні такі незвичайні подарунки. Щасти Вам!

Ніна ФЕДОРУК.

 с. Городище.

НА ЗНІМКАХ: вироби, які виготовляє майстер декоративно-прикладного мистецтва  Микола МЕЗЕІН з с. Городища.

Фото 

з  архіву автора.

Можливо, життя Миколи Мезеіна із села Городища і не склалося б так, але, кажуть, написану Богом долю змінити не можна. Народився Микола в далекому холодному Магадані. Мама при пологах померла. Тато не міг дати раду двом синочкам, тому найменшого віддали в будинок маляти. 

Але, як кажуть, світ не без добрих людей. Сусідка їх була родом з України, тож почала "бити на сполох". Стала писати листи до сестри Миколиної мами, і та з плачем і острахом поїхала на край світу, щоб забрати дітей.

Взяли Миколу з будинку маляти кволого, ледве виходили і поставили на ноги. І вже в 1957 році повернувся в Україну. Усі знають, що це були нелегкі часи. Але моя мама не робила між дітьми різниці. Усі закінчили школу і вступили в навчальні заклади. Микола обрав Рожищенський ветеринарний технікум, який успішно закінчив, і  став працювати в колгоспі імені Кутузова. 

Служив в армії і, як усі молоді люди, шукав кращої роботи. Згодом  знайшов роботу на будівництві, одружився на дівчині із сусіднього села Тетяні. Довгий час винаймали квартири у місті, свого житла не мали. Згодом дочекалися власної оселі. Микола облаштував у ній усе своїми руками. Тетяна прикрасила стіни вишивками. Але життя не стоїть на місці. Сім'я стала більшою, у них народилося двійко хлопчиків – Олександр і Петро.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 407

Березень повертає остудженій землі щедре Сонце, але новому давноочікуваному квітуванню дасть початок найсильніший місяць розвою життя – квітень. Місяць, якому всі раді, на який ніхто ні за що не нарікає. 

Пригадаймо його переважно світло-блакитні назви: сніготон, сніготок, снігозгін, водолій, дзюрчальник, красенець, лелечник, місяць першоквіту. Головне ж, квітень – то час роззеленення. А весняні хліборобські прикмети закріпилися за квітнем такі:

l Бузина зацвіла – садіть картоплю, капусту.

l Вишні зацвіли – можна сіяти кукурудзу.

l Вільха зацвіла – сійте гречку.

l Вільха взялася пилком – пора виставляти вулики.

l Горобина почала цвісти – можна сіяти огірки й помідори.

l Горобина зацвіла – час сіяти льон.

l Цвіте черемха – найкраще садити картоплю.

l Черемха зацвітає перед останніми весняними приморозками.

l Цвітуть фіалки – сійте моркву, петрушку.

l Цибулю садять, коли цвітуть вовчі ягоди, коли вперше закумкали жаби.

l Жаби не починають своїх "концертів" – ще повернеться холод.

l Розпускаються бруньки на яблунях – знищуйте попелицю.

l Роботи квітневої на травень не відкладайте.

l Коли дуб раніше від ясена розпустився – на сухе літо.

l Із берези тече багато соку – на дощове літо.

l Тріскаються сережки берези – час хліб сіяти.

Березень повертає остудженій землі щедре Сонце, але новому давноочікуваному квітуванню дасть початок найсильніший місяць розвою життя – квітень. Місяць, якому всі раді, на який ніхто ні за що не нарікає. 

Пригадаймо його переважно світло-блакитні назви: сніготон, сніготок, снігозгін, водолій, дзюрчальник, красенець, лелечник, місяць першоквіту. Головне ж, квітень – то час роззеленення. А весняні хліборобські прикмети закріпилися за квітнем такі:

• Бузина зацвіла – садіть картоплю, капусту.
• Вишні зацвіли – можна сіяти кукурудзу.
•  Вільха зацвіла – сійте гречку.
•  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1645

Гороскоп

з 6 по 12 квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 420

У час, коли практично цілий світ охопила пандемія коронавірусу, особливо зросла роль медичних працівників. На них лягла чи не найбільша відповідальність за ефективність протидії підступній недузі, порятунок хворих людей.

На передньому краї непростої і виснажливої боротьби за здоров'я людей на Ковельщині, без усякого сумніву, знаходяться лікарі так званої "первинки" — загальної практики сімейної медицини.  Саме їм доводиться першими мати справу з хворими, які до них звернулися за допомогою, визначати діагноз і обирати шляхи, які мають забезпечити перемогу над хворобою.

Успішно справляються з цими відповідальними обов’язками лікарі ЗПСМ Ковельського МТМО, яких Ви бачите на цьому знімку, — Юлія МОКІЙЧУК, Наталія ЗВОЗДЯК, Олеся Кінах, Надія КОТИК, Софія КОВАЛЬЧУК. Побажаємо ж їм подальших успіхів у роботі, вдячних пацієнтів і, звичайно, міцного здоров’я, яке їм сьогодні дуже й дуже потрібне.

Щастя Вам і добра, наші цілителі!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

У час, коли практично цілий світ охопила пандемія коронавірусу, особливо зросла роль медичних працівників. На них лягла чи не найбільша відповідальність за ефективність протидії підступній недузі, порятунок хворих людей.

На передньому краї непростої і виснажливої боротьби за здоров'я людей на Ковельщині, без усякого сумніву, знаходяться лікарі так званої "первинки" — загальної практики сімейної медицини.  Саме їм доводиться першими мати справу з хворими, які до них звернулися за допомогою, визначати діагноз і обирати шляхи, які мають забезпечити перемогу над хворобою.

Успішно справляються з цими відповідальними обов’язками лікарі ЗПСМ Ковельського МТМО, яких Ви бачите на цьому знімку, — Юлія МОКІЙЧУК, Наталія ЗВОЗДЯК, Олеся Кінах, Надія КОТИК, Софія КОВАЛЬЧУК. Побажаємо ж їм подальших успіхів у роботі, вдячних пацієнтів і, звичайно, міцного здоров’я, яке їм сьогодні дуже й дуже потрібне.

Щастя Вам і добра, наші цілителі!

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 407

Погода в Ковелі 

26 березня - 1 квітня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 464

Медики всього світу солідарні в тому, що стійкість імунної системи відіграє одну з ключових ролей у боротьбі з будь-якою хворобою. Так само, як і в процесі одужання. 

На жаль, у багатьох із нас імунітет є далеко не найсильнішою стороною. Екологічна ситуація в містах, сидячий спосіб життя, неправильне харчування — всі ці фактори призводять до ослаблення імунітету.

Отож, пропонуємо Вашій увазі кілька корисних порад, які допоможуть  в стислі терміни підвищити імунітет, а, отже, знизити шанси на захворювання.

Продукти харчування, які підвищують імунітет

Для початку, звичайно ж, варто згадати про мед, який містить безліч вітамінів — А, В, С, Е, К, а також фолієву кислоту. У ньому також у великій кількості є флавоноїди, які регулюють активність ферментів в організмі.

Певна річ, варто їсти лише натуральний мед. Штучний не принесе вам нічого, крім надлишку цукру.

Молочні продукти також вкрай важливі для імунітету. Не варто зловживати солодкими йогуртами або молоком в чистому вигляді. Для того, щоб підвищити імунітет, варто вживати кефір або ряжанку. У них містяться пробіотики, які нормалізують травлення і допомагають виводити з організму шлаки.

У горіхах містяться вкрай корисні жирні кислоти омега-3 і рослинний білок, який на відміну від білків в м’ясі, не призводить до утворення шлаків в організмі. Крім того, горіхи збагачені калієм, магнієм і фосфором, які дуже сприяють зміцненню імунітету.

Цитрусові — це джерело вітаміну С, який хоч і не є насправді тією «панацеєю від усіх бід», яким його вважали в XX столітті, проте вкрай важливий для імунітету.

І нарешті, ягоди. Чорниця, малина й інші ягоди багаті вітамінами і антиоксидантами і є просто «турбоприскорювачами» для імунітету.

Однак медики зазначають, що навіть правильне харчування має не миттєвий, а накопичувальний ефект. Тому ліпше поєднувати перехід на правильне харчування з прийомом вітамінів в таблетках, адже тоді ви зможете підвищити свій імунітет набагато швидше.

Почати варто з вітаміну С. Яблука і цитрусові, звичайно, допоможуть вам отримувати його природним чином, але цей ключовий для імунітету і метаболізму вітамін не завадить вживати і в пігулках. 

Ще один найважливіший «двигун» імунної системи — вітамін А. Він не тільки допомагає нормальному функціонуванню органів зору та серцево-судинної системи, а також є запорукою здорового імунітету. 

Вітамін Е відіграє величезну роль у виробленні антитіл, важливих для опору до вірусів.

Вітамін D, відомий своєю роллю в зміцненні кісток, також важливий і для імунітету. 

Діяльність, яка підвищує імунітет

Не слід забувати також про те, що імунітет залежить не тільки від вітамінів і мікроелементів, а й від низки інших чинників. Наприклад, стрес, тим більше хронічний, призводить до падіння імунітету.

На ваш імунітет може вплинути навіть така «дрібниця», як зволожувач повітря в квартирі. А також регулярні вологі прибирання. Дихайте свіжим повітрям, і організм віддячить вам за це. 

Медики також рекомендують дотримуватися розпорядку дня — вставати і лягати в один і той же час.

Фізична активність вкрай необхідна для нормальної роботи імунної системи. Достатньо двох 15-20-хвилинних прогулянок щодня.

Також не завадить виробити звичку регулярно приймати контрастний душ.

До того ж, варто пам’ятати про необхідність пити в достатній кількості питну воду кожен день. Це може бути від 1,5 до 3 л звичайної води на день, залежно від маси вашого тіла.

І, звичайно ж, кидайте курити, якщо ви ще не зробили цього! Це не тільки фактор ризику з позиції онкології і серцево-судинних захворювань, а й величезний фактор стресу, констатують медики.

Валентина ДОБРОТА.

Медики всього світу солідарні в тому, що стійкість імунної системи відіграє одну з ключових ролей у боротьбі з будь-якою хворобою. Так само, як і в процесі одужання. 

На жаль, у багатьох із нас імунітет є далеко не найсильнішою стороною. Екологічна ситуація в містах, сидячий спосіб життя, неправильне харчування — всі ці фактори призводять до ослаблення імунітету.

Отож, пропонуємо Вашій увазі кілька корисних порад, які допоможуть  в стислі терміни підвищити імунітет, а, отже, знизити шанси на захворювання.

Продукти харчування, які підвищують імунітет

Для початку, звичайно ж, варто згадати про мед, який містить безліч вітамінів — А, В, С, Е, К, а також фолієву кислоту. У ньому також у великій кількості є флавоноїди, які регулюють активність ферментів в організмі.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 444

ЄВГЕН КОМАРОВСЬКИЙ: 

оптимізм — головний спосіб перемоги над коронавірусом

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 433

"Какая  разніца?", 

або  Історія  і  логіка   русифікації

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 458