Багато квітів, сентименти, милі посмішки дітвори... 24 травня у 13-ти ковельських школах пролунав останній  дзвінок.

Загалом участь в урочистих лінійках взяли понад дев'ять з половиною  тисяч учнів, з них 350 –  випускники одинадцятих класів.

Міський голова Олег Кіндер привітав із закінченням навчального року колектив СШ №3 імені Лесі Українки.  Висловив повагу освітянам  за вагомі досягнення, що засвідчені численними нагородами і перемогами  особистими та  їх вихованців. 

 Олег Олексійович побажав  гарного й змістовного відпочинку учням молодших і середніх класів, випускникам – вдалого старту в самостійне життя, успіхів у здійсненні задумів і мрій, учителям – життєвих сил і натхнення, батькам – радості від своїх дітей. І найголовнішого – всім миру  та спокою в державі.

Гучними аплодисментами усі зустріли звістку про те, що на третю школу чекає впродовж двох років масштабне оновлення. Міський голова зазначив, що поки діти будуть відпочивати, у закладі  працюватимуть будівельники, які займатимуться термомодернізацією приміщення.  Уже понад 4,5 мільйонів гривень на ці потреби виділено з міського бюджету. Загалом передбачено понад 10 мільйонів.

 Тож за словами Олега Кіндера, уже першого вересня заклад має зазнати серйозних змін. Це буде гарний подарунок колективу до нового навчального року. 

Слова вітань та найщиріших зичень звучали й від освітян, випускників, директора навчального закладу Галини Власюк. 

 У третій школі навчається 880 дітей. Понад сто школярів середньої ланки завершили навчальний рік з похвальними листами.

Кращим учням та вчителям вручено  відзнаки. Серед них – переможцям міських та обласних олімпіад, призерам  всеукраїнських олімпіад, інтелектуальних конкурсів, лауреатам конкурсів-захистів науково-дослідницьких робіт. 

Найбільше уваги – одинадцятикласникам, для них – це особливий день. Їм щирі  побажання і напутні слова. А останній шкільний вальс у їх виконанні схвилював усіх, хто прийшов на свято. Прощатися  завжди важко, а тим більше із рідною школою, друзями, вчителями.

 І врешті пролунав останній дзвоник, який покликав учнів на канікули, а одинадцятикласників – у доросле, незвідане, самостійне життя.

Світлана ЛИТВИНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час свята останнього дзвоника в СШ № 3 ім. Лесі Українки.

Багато квітів, сентименти, милі посмішки дітвори... 24 травня у 13-ти ковельських школах пролунав останній  дзвінок.

Загалом участь в урочистих лінійках взяли понад дев'ять з половиною  тисяч учнів, з них 350 –  випускники одинадцятих класів.

Міський голова Олег Кіндер привітав із закінченням навчального року колектив СШ №3 імені Лесі Українки.  Висловив повагу освітянам  за вагомі досягнення, що засвідчені численними нагородами і перемогами  особистими та  їх вихованців. 

 Олег Олексійович побажав  гарного й змістовного відпочинку учням молодших і середніх класів, випускникам – вдалого старту в самостійне життя, успіхів у здійсненні задумів і мрій, учителям – життєвих сил і натхнення, батькам – радості від своїх дітей. І найголовнішого – всім миру  та спокою в державі.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 767

Більшість моїх світлих і найпрекрасніших спогадів про те, як ми проводили  час  із моєю матусею. Я не уявляла без моєї найріднішої  і найдорожчої й хвилинки свого життя.  Її материнська любов – це  є і вершина тієї любові, яка ніколи і нічого не потребувала взамін. 

Ми веселились, читали книги, танцювали, співали, подорожували, довго розмовляли на будь-які теми, які хвилювали мою допитливу дитячу голівоньку. Мама з любов'ю і непідкупним терпінням вислуховувала, підказувала, обіймала. О! Це були незабутні, найтепліші обійми у світі. Тоді здавалося, що ніхто і ніколи мене не скривдить, мама своїми лагідними "крильми" обігрівала, пригортала до свого люблячого серденька, а її молитва підносилась до небес, чи то в дитинстві, чи то в юності, і  тепер… у дорослому віці залишається моїм талісманом, знає найсокровенніше, залишається оберегом від усього. І я доземно вклоняюся своїй голубці сизокрилій і завжди готова цілувати її натруджені руки, які так багато переробили в житті.

З мамою ми були завжди близькими, маємо довірливі, теплі родинні стосунки й досі. Однак був час, коли я віддалилась від своєї найріднішої, робила їй боляче, а її слова та, власне, будь-яке намагання щось пояснити чи розрадити сприймались "в штики".

Тоді мені було не більше 15, коли, немов грім серед ясного неба, звалилась новина: "Ти всиновлена!". Неможливо описати, що відчула в цей момент. Розгублена, налякана, розчавлена, здавалося, що весь світ перетворився на суцільну темряву, а серце розірветься на тисячі дрібних шматочків.

Мабуть, як би "добрі" люди усвідомлювали, як ця звістка вплине на підліткову свідомість, то ніколи б язик не повернувся робити подібне. Інколи люди  не замислюються, що слово може не тільки підбадьорити, а й вбити. Мені не хотілося жити, невимовний біль ятрив мою душу. Відверто кажучи, після пережитого "удару" досі з обережністю і недовірою сприймаю оточуючих.

І хоч була зовсім юною, і, здавалося, що усе, всьому  кінець,  таки виховала в собі силу волі (не по роках) пережити цей непростий період у житті. Був і гіркий досвід розчарування, і  нерозділене кохання, і купа помилок… Мабуть, мамина турбота, ласка, щира материнська молитва вберегли мене. Господь не залишив наодинці мене з душевним розпачем і проблемами психологічного характеру.

Сьогодні, не задумуючись, скажу, що дуже вдячна Богу, долі, і  тим самим "щирим добродіям" за те, що маю сьогодні. Але відтоді минуло немало літ. Я переусвідомила цінності, адже  скільки болі і  тривог спричинила своїй любій матусі. Настільки ж пізніше прийшло усвідомлення того: "Не та матір, що народила…". 

А найголовніше – я стала мамою, прийомною мамою… Так склалось, що у нас з чоловіком не було дітей, і, куди б ми не звертались, які б пороги медичних закладів не оббивали, лікарі розводили руками, хоча заявляли, що у  нас є непогані шанси. Ми хапалися за кожну соломинку, проходили всі можливі обстеження, лікування за найсучаснішими медичними технологіями. Однак, наші намагання народити дитя не увінчалися успіхом.

Якщо відверто, то ще тоді, коли довідалась правду про своє народження і  таємницю свого походження, твердо вирішила: "Обов'язково обігрію любов'ю дитя, яке залишилось без материнського тепла, чого б мені це не вартувало!".

 І так… Сьогодні в нашій сім'ї  зростає і виховується донечка, яку ми з першої хвилини знайомства прийняли у своє серце. І знову ж таки, щоб бути чесною, до кінця не усвідомлювала, яке це щастя і водночас колосальна відповідальність.

Рішення виконати задумане далося далеко не відразу. Але невичерпне внутрішнє бажання стати мамою, почуте таке заповітне, щебетливе "Мамочко!" перебороло усі страхи. 

Не хочу образити нікого, багато хто допомагав у здійсненні нашої мрії. Сприяли і в службах у справах дітей, і у відповідних інстанціях. Але все одно з болем і небезпідставним обуренням хочу сказати: "Процес всиновлення в нашій країні це все одно, що полетіти в Космос і повернутися назад". Коли стикнулась з усіма реаліями, збором необхідних документів, пошуками дитини по інтернатних закладах України, то досі здригаюся як у страшному сні.

Виявляється (наголошу, що мова йде не про усі інтернатні заклади), що далеко не усі працівники   мають  співчуття і переймаються сирітськими долями. Банально і можливо жорстоко прозвучить: "Більше дітей, більше штатних одиниць, більше фінансове забезпечення". А діти, які б мали виховуватись в сім'ях і, якнайшвидше обійняти своїх матусь, стають заручниками бюрократичної системи.

Лише, переживши усе на власному не дуже втішному  досвіді, усвідомлюєш, що відбувається з дитиною, коли вона з раннього віку опиняється в інтернатному закладі, що відбувається з її психікою, сприйняттям життєвих реалій, як складається доля дитини, яка зростає без сім'ї, любові, близьких людей. Але, повірте, коли в закладі працюють добрі, душевні люди, то картина не така вже й плачевна. Дякувати Богу, зустріла саме таких людей.

Але, все одно, страшно навіть подумати, що відбуватиметься з дитиною, яка залишає стіни закладу. Як не крути, до реалій вона точно неадаптована. І як би гучно не звучали голослівні (насправді) слова наших високопоставлених державних мужів заклади не забезпечуються належним чином, а на допомогу приходять, прості, чуйні люди, волонтери, які виконують левову частку  роботи,  громадські організації.

Наша доня, народжена нашими серцями, майже два роки перебувала в дитячому будинку в одному з міст України. Нелегко було її знайти, бо, як виявилось,  і, як не гірко це звучить: "Здорових дітей  в інтернатах одиниці". І хочу сьогодні розвіяти ілюзію, що вас кругом зустрінуть з дорогою душею, бо у вас благі наміри. НІ! Скоріше вам взагалі раді не будуть. В кращому випадку,  просто кинуть слухавку, або ж з жалем повідомлять: "Здоровых   детей у нас нет. А девочки у нас "дефицит". І здебільшого так відповідали нам не тут, на західній Україні, а в східних і південних областях. 

З власного досвіду скажу, що на Волині  живуть і працюють не такі зачерствілі люди, здебільшого ті, хто нам зустрічався, допомагали, радили, скеровували у цій непростій і відповідальній справі.

Моя порада. Усі, хто мріє і хоче стати прийомними батьками, не бійтеся, не так все складно, як здається, треба вірити у те, що ваша дитина десь чекає на вас. Не бійтеся тих діагнозів, які записані у медичній справі дитини. Все можна перевірити, аби пересвідчитись у їх достовірності. І нічого не бійтеся,  не переживайте, чітко і злагоджено дійте. 

Нам справді пощастило, ми звернулись у службу у справах дітей, де нас не тільки вислухали, а й надали правильні консультації, скерували у відповідні інстанції і тримали із нами зв'язок. 

Наша доня з нами вже 5 років.  Наша…Найрідніша, найдорожча. Вона увійшла в наше життя, як світлий промінчик Сонечка. Безцінна крихітка, як діамант, який ще треба шліфувати, щоб він набув витонченої оправи, але він наш.

Не все так "безхмарно", не всі нас розуміють, хтось каже, що ми здійснили подвиг, а хтось знизує плечима: "Мовляв, як ви могли взяти чуже дитя, ще й з інвалідністю. А тут ще й гени…".

Впродовж не одного року нам доводиться боротися з певними захворюваннями нашої рідної, дався взнаки ослаблений імунітет, ранні хірургічні втручання, ми довго не могли набрати вагу. Як і кожні батьки, колихали її ночами напроліт, цілували її дитячі долоньки, чесали її ріденькі коси, вчилися говорити, адаптовувалися до простих речей.

І насправді ми не здійснили подвиг. І це пощастило не нашій дитині, а нам, ми стали батьками. Наша принцеса надихає нас, дивує з кожним днем своєю дитячою безпосередністю, вселяє віру і надію. А ще вона розумничка і дуже старається бути як усі її ровесники.

Мама – це те слово, яке найчастіше повторює людина у хвилинки радості і смутку. Мамо, Ви для мене все – Всесвіт  мого життя. Ці слова хотілося б щодня говорити моїй найдорожчій людині, моїй турботливій і ніжній матусі.  Бо їй завдячую у житті усім.  

Уляна СМІЛА, 

Волинська обл.

Більшість моїх світлих і найпрекрасніших спогадів про те, як ми проводили  час  із моєю матусею. Я не уявляла без моєї найріднішої  і найдорожчої й хвилинки свого життя.  Її материнська любов – це  є і вершина тієї любові, яка ніколи і нічого не потребувала взамін. 

Ми веселились, читали книги, танцювали, співали, подорожували, довго розмовляли на будь-які теми, які хвилювали мою допитливу дитячу голівоньку. Мама з любов'ю і непідкупним терпінням вислуховувала, підказувала, обіймала. О! Це були незабутні, найтепліші обійми у світі. Тоді здавалося, що ніхто і ніколи мене не скривдить, мама своїми лагідними "крильми" обігрівала, пригортала до свого люблячого серденька, а її молитва підносилась до небес, чи то в дитинстві, чи то в юності, і  тепер… у дорослому віці залишається моїм талісманом, знає найсокровенніше, залишається оберегом від усього. І я доземно вклоняюся своїй голубці сизокрилій і завжди готова цілувати її натруджені руки, які так багато переробили в житті.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 563

Не дивіться, люди, телевізор, 

або Чи потрібен в домі зомбоящик?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 631

З жовтня минулого року патрульна поліція почала використовувати пристрої для вимірювання швидкості TruCam. Їх встановили на ділянках найбільшої концентрації ДТП як на трасах державного значення, так і у великих містах: Києві, Дніпрі, Харкові і Маріуполі. Ще до старту роботи радарів у поліції запевняли, що "патрульні не сидітимуть у кущах", а з місцем розташування пристроїв можна ознайомитися на сайті поліції. Чи справдились обіцянки МВС та наскільки результативною є нова система, дізнавались наші експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

Чи можна довіряти радару?

TruCam – прилад, який вимірює швидкість автомобіля на відстані до 1200 метрів. Він може працювати без підзарядки 15 годин і записувати понад 16 тисяч відеороликів. За допомогою GPS він точно фіксує координати порушення, а також час і дату.

Це вже не перші радари, які з'являються на українських дорогах. Спроба запровадити контроль швидкості була ще 2010 року. Проте тоді російські вимірювачі "Візир" мали низку проблем із сертифікатами якості і надавали неточні дані. Головною проблемою радару експерти називали занадто широкий промінь, який може фотографувати один автомобіль, а показники швидкості приписувати іншому. Це призвело до низки позовів і, зрештою, заборони використання цих пристроїв. Частина водіїв, яка пам'ятає ці проблеми, скептично зустріла новину про появу вимірювачів TruCам.

Втім, у Міністерстві внутрішніх справ заспокоюють, що, на відміну від попередніх приладів, американський TruCам посилає в обраний автомобіль не радіопромінь, а лазер. Завдяки вузькому лазерному променю в щільному потоці транспорту визначається швидкість тільки одного автомобіля.

"Оскільки даний прилад є лазерним вимірювачем, точність його дуже і дуже висока. Похибка складає плюс-мінус 2 км. Це дуже суттєвий показник у даній сфері", – запевняє перший заступник начальника департаменту патрульної поліції Олексій Білошицький. 

TruCаm пройшов в Україні держвипробування й отримав експертний висновок від Департаменту захисту інформації Держспецзв'язку. Крім того, апарати запрограмовані так, щоб уникнути зловживань з боку патрульних. Якщо у попередніх моделях можна було вручну змінити відстань і кут відносно дороги, тепер це відбувається автоматично.

Більше штрафів, менше аварій

Спочатку поліцейські використовували TruCamу в пілотному режимі лише для профілактики, аби водії звикли до нововведень. А з15 жовтня 2018 року почали виписувати штрафи. Як свідчить статистика, від початку використання радарів TruCam поліцейські зафіксували понад 150 тисяч порушень швидкісного режиму.

Штраф за перевищення швидкості руху транспортних засобів більш як на 20 км/год становить 255 гривень, а більш як на 50 км/год – 510 гривень. У МВС кажуть, що найважливіший показник ефективності TruCam – це не кількість штрафів, а скорочення аварійності. Як свідчить статистика, на ділянках дороги, де застосовуються радари з веденням відеофіксації, аварійність знижується на 15-20%.

Сьогодні на дорогах України використовується 75 приладів. Як і обіцяли правоохоронці, карта їх розміщення доступна на сайті патрульної поліції (http://patrol.police.gov.ua).За актуальною інформацією також можна слідкувати на сторінці у Facebook (https://www.facebook.com/patrolpolice.gov.ua). На ділянках, де патрульні  використовують TruCam, заздалегідь стоять попереджувальні знаки про фото- і відеофіксацію. За словами правоохоронців, водії на радари реагують загалом позитивно і визнають, що їхали занадто швидко. Дехто навіть зупиняється, щоб просто роздивитися прилад. 

У МВС визнають, що посилення безпеки на українських дорогах вимагає більше часу, ніж розраховували на початку реформи. Це пов'язано із необхідністю додаткових законодавчих змін і пошуком фінансування на обладнання. Проте TruCam – це тільки перший етап контролю за швидкістю з боку патрульних, який здійснюється у ручному режимі. Наступний крок – це автоматична фіксація на відеокамери, яку обіцяють запровадити вже до кінця цього року.

"Майже все готово. Нам не вистачає маленьких деталей, однієї постанови Кабміну і однієї поправки в парламенті. Думаю, ще в цьому році ми підключимо камери по всій країні. Спочатку запрацює 30 камер, потім 50, потім 150. Думаю, межа буде 1000 камер", – розповідає міністр внутрішніх справ Арсен Аваков.

Правоохоронці сподіваються, що завдяки посиленому контролю за швидкістю на дорогах до 2020 року кількість ДТП скоротиться щонайменше на 30%. Адже усі ці заходи мають одну головну мету – навчити водіїв безпечно їздити й дотримуватися правил дорожнього руху. 

Оксана КОВАЛЬ.

З жовтня минулого року патрульна поліція почала використовувати пристрої для вимірювання швидкості TruCam. Їх встановили на ділянках найбільшої концентрації ДТП як на трасах державного значення, так і у великих містах: Києві, Дніпрі, Харкові і Маріуполі. Ще до старту роботи радарів у поліції запевняли, що "патрульні не сидітимуть у кущах", а з місцем розташування пристроїв можна ознайомитися на сайті поліції. Чи справдились обіцянки МВС та наскільки результативною є нова система, дізнавались наші експерти Центру громадського моніторингу та контролю. 

TruCam – прилад, який вимірює швидкість автомобіля на відстані до 1200 метрів. Він може працювати без підзарядки 15 годин і записувати понад 16 тисяч відеороликів. За допомогою GPS він точно фіксує координати порушення, а також час і дату.

Це вже не перші радари, які з'являються на українських дорогах. Спроба запровадити контроль швидкості була ще 2010 року. Проте тоді російські вимірювачі 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 421

Шановний читачу, друже і не друже, опоненте чи прихильнику моїх думок! Запрошую тебе до непростої розмови.

Сідаючи за цей нарис, згадав таку собі повчальну оповідку.

Жорстокий господар спіймав в степу орла. Приніс додому, посадив у курник і прив'язав міцною мотузкою за лапку.

Довго боровся полонений  із неволею. Не приймав їжу, рвав мотузку, до крові обідрав пір'я на крилах,  та марно. Врешті-решт, покорився долі. Став клювати курячу їжу, задовольнявся сидінням у пташиному товаристві. Відповідно і свою свідомість "переформатував"  на примітивне споживацьке існування.

Не зчувся, як прийшла весна. За зиму міцний шнурок зотлів і обірвався. Та орел не скористався дарованою свободою. Не полетів у безмежні небесні простори – залишився в курнику.

Думаю собі: скільки українців-"орлів" стали схожими на нашого полоненого. Майже тридцять літ пройшло з тих пір, як мотузка  залежності від Росії обірвалася, а частина громадян України мріє жити у путінському "курнику". У них немає прагнення до свободи і вільного лету. Як кліщ, впився в кров рабський ген.

Згадайте результати цьогорічних президентських виборів. Не маю на увазі перемогу В. Зеленського – він здобув її завдяки вміло проведеній передвиборній кампанії. Перші його заяви вселяють надію на те, що європейський курс наша держава збереже. Але чим пояснити  значний відсоток голосів, відданих за проросійські сили? Ці кандидати відкрито, нахабно й цинічно проголошували прокремлівський курс. Більше того, коли хвиля виборчих перегонів досягла піку, Юрій Бойко із відомим прихильником Кремля, кумом Путіна Віктором Медведчуком полетіли до Москви.

Колись гоголівський коваль Вакула, осідлавши чорта, летів до цариці в Петербург за туфелькою для своєї нареченої Оксани. Змилостивилась імператриця і подарувала українцеві золоту обувку із своєї ноги.

"Наші" (хоч які вони наші?) чартерним рейсом (читай: "чортовим" за Гоголем) долетіли  до самого прем'єр-міністра Росії В. Медведєва – торгували Україною.  Які "ставки" на торгах?

За Україну – 25 відсотків знижки на газ і мир на Донбасі. Умови миру прості: вони продиктовані не Україною, а царем Путіним. Це автономія так званих "ДНР" та "ЛНР". Вільна зона торгівлі та економічних стосунків із проросійським Митним союзом.

На переконання пана Медведчука, в Україні має бути єдиний православний духовний простір, і тільки з приналежністю до  Московського патріархату.

Вслухаючись у майже щоденну риторику кума Путіна на телеканалі "112" та деяких інших, починаєш мимоволі схилятися до думки, що такий "братній" договір врятує українців від бідності, а знижені тарифи на газ забезпечать піднесення промисловості, єдина російська Церква об'єднає всіх вірних. Так і уявляєш собі гасло: "Православні всіх церков, єднайтесь навколо Московського патріархату і царя Путіна!".

Старше покоління пам'ятає плакат-агітку, на якому "щасливі" західняки із квітами зустрічали червоноармійців. Це був вересень 1939 року. Невдовзі вони відчули ту "радість" на собі – так зване визволення було омите кров'ю патріотів, оперезане колючим дротом концтаборів. Тисячі й тисячі українців стали враз "ворогами народу". Цвіт нації осипався, немов пелюстки, з квітучого українського дерева. І сьогодні ці життєдайні пелюстки опадають на землю від куль проросійських найманців та російської зброї на  Сході країни.

На жаль, є українці, які без докорів сумління  весну нашої Незалежності бездумно і легковажно вимінюють на "весну руського міра".

Не думаю, що боротьба за російське управління Україною закінчилася інавгурацією нового Президента. Навпаки: загостриться на виборах народних депутатів України, які незабаром мають відбутися. Завдання партій "За життя", "Опозиційного блоку" та їх прибічників – створення проросійської коаліції в парламенті і зміна вектора руху держави на Москву.

З погляду на загальний перебіг подій на виборчих перегонах, їх результати, це їм може вдатися. Одна з причин цього – майже цілодобове зомбування  електорату проросійськи налаштованими політиками. Після виборів вони поводяться дедалі нахабніше. Через це, на мою думку, Україна – на межі поразки. Війна на Сході, за висловом відомого Дмитра Корчинського, найменш кривава в історії України. 

Ми завдяки патріотизму та героїзму наших співвітчизників тут, на Ковельщині, не відчуваємо  запаху пороху і не чуємо вибухів мін та снарядів.  Але є інша підступна війна. Постійне зомбування – це найвища загроза нашому існуванню. Відомий журналіст Віталій Портников   висловив таку думку: "Якщо б теперішні олігархи Фірташ, Коломойський, Ахметов, Пінчук та інші об'єднали  свої телеканали в один вектор політики, то могли б легко спрямувати нас і в стан авторитаризму (диктатури), і так само стадом свідомо загнати під путінське крило на умовах Новоросійської губернії і згадуваного "руського міра".

Не хочу бути лихим пророком, але боюся, що попереду нас може чекати нова хвиля хаосу та неспокою, а, значить, нового падіння економіки й благополуччя, а разом з тим – нового рівня корупції та бандитизму. Гарантія миру, стабільності і спокою не в Європі і не в Москві. Вона – у нас самих, в українській душі.

Є гарна реклама: "Купуй українське!". Запозичу для нашої теми: "Обирай українське – Президента, Уряд і депутатів".

І найголовніше – полюби Україну всім серцем. Може, з Любові щось  і народиться?

Анатолій СЕМЕНЮК.

Шановний читачу, друже і не друже, опоненте чи прихильнику моїх думок! Запрошую тебе до непростої розмови.

Сідаючи за цей нарис, згадав таку собі повчальну оповідку.

Жорстокий господар спіймав в степу орла. Приніс додому, посадив у курник і прив'язав міцною мотузкою за лапку.

Довго боровся полонений  із неволею. Не приймав їжу, рвав мотузку, до крові обідрав пір'я на крилах,  та марно. Врешті-решт, покорився долі. Став клювати курячу їжу, задовольнявся сидінням у пташиному товаристві. Відповідно і свою свідомість "переформатував"  на примітивне споживацьке існування.

Не зчувся, як прийшла весна. За зиму міцний шнурок зотлів і обірвався. Та орел не скористався дарованою свободою. Не полетів у безмежні небесні простори – залишився в курнику.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 447

У Києві з 10 по 13 травня тривав третій фестиваль Українського аматорського театру "День театру". Відзначити цю подію зібралась величезна українська театральна родина – більше тисячі яскравих, талановитих, відданих театральному мистецтву людей, захоплених сценою, тих, для кого театр став життям.

На професійній сцені виступали дитячі, юнацькі, шкільні, студентські та аматорські театральні колективи, вік учасників – від 5 – до 65 років! Усього – 95 самодіяльних театрів з 40 міст України. Були представлені всі жанри та види театрального мистецтва – драми, комедії, трагедії, мюзикли, хореографічні вистави, опера, лялькові вистави, пластичні вистави, театр тіней, "чорний театр", вуличний театр, експериментальний театр.

Це був справжній театральний марафон, адже за фестивальні дні (з 10 по 12 травня) Київ побачив 115 вистав, які в загальному тривали 150 годин!  

Волинь представляли два колективи з Луцька та Ковельський аматорський експериментальний театр-студія "10 ряд 10 місце" (режисер-постановник та художній керівник - Альона Малюга-Мельникова).

Постановки відбувалися одночасно на шести театральних майданчиках столиці. Ковельчанам випала честь виступати на камерній сцені ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Столичному глядачеві показали виставу-диптих за мотивами історичних романів відомої української письменниці та поетеси Ліни Костенко – "Берестечко" та "Маруся Чурай", драму під назвою "Несказане лишилось несказанним…". 

За чудову постановку твору ковельчан відзначили Дипломом та відзнакою фестивалю у номінації "За сценографічне рішення вистави". 

Урочисте закриття фестивалю та церемонія нагородження учасників у формі справжнього театрального балу пройшло у Колонній залі Київської міської державної адміністрації. Ковельський театр, представляючи своє місто, вкотре зірвав бурхливі овації присутніх, які достойно оцінили "Легенду про Ковель" – театралізоване дійство, створене у стилі середньовічного перфомансу. 

"Це був надзвичайний досвід, ми зуміли достойно представити наш колектив і наше рідне місто на такому високому рівні, а, крім того, ми отримали масу позитивних емоцій, яскравих вражень, побачили справжнє різнобарв'я форм та жанрів у виконанні інших колективів, знайшли нових друзів і однодумців, та отримали вже кілька запрошень на театральні події у різні куточки України…", – каже режисер театру Альона Малюга-Мельникова і продовжує:

– Щиро дякуємо всім, хто підтримував нас, вболівав і допомагав. Зокрема, ця поїздка відбулась завдяки сприянню заступника міського голови Прокопіва Ігоря Ярославовича, а також відділу культури виконавчого комітету Ковельської міської ради в особі начальника відділу  Савлук Вікторії Анатоліївни. Дякуємо костюмеру Народного дому "Просвіта" Літвін Лілії Степанівні, Ковельському історичному музею (в особі директора Матвійчук Маргарити Євгеніївни та доглядача фондів  Мороз Мирослави Леонідівни) та Старовижівському районному народному краєзнавчому музею (в особі директора Ковальчук Наталії Леонтіївни), ДУ "Ковельська виховна колонія" та Волинському академічному облмуздрамтеатру ім. Т.  Г. Шевченка, а також Шлюєву Юрію Миколайовичу, Кушнерук Альоні Юріївні, Кушнеруку Юрію Пилиповичу та усім, хто доклав зусиль для того, щоб ковельський театр міг заявити про себе та своє місто на такій яскравій і значимій театральній події у столиці. Дякуємо, "День театру - 2019"! Це було неймовірно! І до зустрічі у наступному році!..".

Ірина ГОНЧАРУК.

НА ЗНІМКАХ: актори Ковельського аматорського експериментального театру-студії "10 ряд 10 місце" на фестивалі Українського аматорського театру "День театру" в Києві.

Фото з архіву театру-студії.

У Києві з 10 по 13 травня тривав третій фестиваль Українського аматорського театру "День театру". Відзначити цю подію зібралась величезна українська театральна родина – більше тисячі яскравих, талановитих, відданих театральному мистецтву людей, захоплених сценою, тих, для кого театр став життям.

На професійній сцені виступали дитячі, юнацькі, шкільні, студентські та аматорські театральні колективи, вік учасників – від 5 – до 65 років! Усього – 95 самодіяльних театрів з 40 міст України. Були представлені всі жанри та види театрального мистецтва – драми, комедії, трагедії, мюзикли, хореографічні вистави, опера, лялькові вистави, пластичні вистави, театр тіней, "чорний театр", вуличний театр, експериментальний театр.

Це був справжній театральний марафон, адже за фестивальні дні (з 10 по 12 травня) Київ побачив 115 вистав, які в загальному тривали 150 годин!  

Волинь представляли два колективи з Луцька та Ковельський аматорський експериментальний театр-студія "10 ряд 10 місце" (режисер-постановник та художній керівник - Альона Малюга-Мельникова).

Постановки відбувалися одночасно на шести театральних майданчиках столиці. Ковельчанам випала честь виступати на камерній сцені ім. Сергія Данченка Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка. Столичному глядачеві показали виставу-диптих за мотивами історичних романів відомої української письменниці та поетеси Ліни Костенко – "Берестечко" та "Маруся Чурай", драму під назвою "Несказане лишилось несказанним…". 

За чудову постановку твору ковельчан відзначили Дипломом та відзнакою фестивалю у номінації "За сценографічне рішення вистави". 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 716

«Буває часом, що вночі зоря впаде в долоні вогником блакитним. І не згорить, як вогники горять,  а затремтить в долонях, мов троянда, в час розлуки».

Ці поетичні рядки згадалися мимоволі  на святі останнього дзвоника в Озерненській гімназії – філії ОЗЗСО “Поворський ліцей Волинської області”. Ця зоря-троянда тремтить сьогодні тривогою не в долонях, а в душах вчителів, батьків і учнів загальноосвітнього закладу, на мою суб’єктивну думку, одного з кращих на Ковельщині. Тремтить переживаннями і надією. І не безпідставно – в просторі управлінських та господарських рішень влади з’явився «проект-ідея» про закриття школи. Мовляв, учнів не вистачає до встановленої норми, а раз так, то утримувати заклад економічно не вигідно.

Про це із болем у серці говорила у своєму вітальному виступі очільниця гімназії Валентина Кондратюк. Проти закриття закладу висловився присутній на святі Анатолій Корнійчук, депутат районної ради.

– Ніхто вас не закриє. Відстоїмо.  Буває, що подекуди влада замість того, щоб  скоригувати видатки на високі зарплати чиновників, закриває ФАПи, школи. Не бійтеся – зустрінемося на святі першого дзвоника і я принесу вам  подарунки, – обнадійливо заявив Анатолій Авакумович.

Не можна не погодитись із словами виступаючого.  Закриття просвітницького закладу – це черговий крок до занепаду  села, втрати віри в щасливе українське  майбутнє.

Будемо сподіватися, що депутати Поворської сільської ради, її керівництво це розуміють.

х х х

А село, немов лялечка, в садах квітучих. І озеро шепче легенди про славну історію. Це рай земний, і в ньому – добрі люди.  Обличчя села – це рідна школа-гімназія. Звідти пульсує дух інтелігентності, і тут визначається його інтелектуальний рівень. Порекомендую: хто закоханий в красу  первозданної української душі, – завітайте сюди!

Цвіте школа у рушниках, вишиванках, картинах, виготовлених руками і творчим духом учнів, батьків, вчителів. Завітаєте в музей  “Берегиня” – і ваша уява на унікальних побутових експонатах, мов на килимі-літаку,  понесе в минуле –далеке і близьке. Губиться око  в тих витончених   шедеврах. Подумалось: якби душа Олени Пчілки завітала сюди,  була б заворожена, здивована і зворушена. Цвіте школа квітами і вишиванками. А ще при вході в школу вас зустріне «Сонечко» та «Колобок». Ллється чисте, як джерельна вода, у ваше серце, непідкупне, справжнє українство!

На першому поверсі ваш погляд спіткнеться об сучасні реалії життя. Тут куточок патріотизму, який нагадує про війну і героїв села. Славні, мужні хлопці дивляться на вас із світлин.

l

Та повернемося до урочистостей. Дружною родиною зібралися сюди батьки та рідні учнів, щоб полюбуватись на своїх дітей. А вони травнево-квітучі, солов’їно-співучі входять в просторе фойє школи із піснею: «Ой, у лузі червона калина…». Ні-ні!   Не зажурилася і не похилилася. Вона тут поруч біля мальовничого диво-озера заусміхалася, заквітчена у білі кетяги квітів, немовби в білий вельон наречена вбралася.

Виструнчилися учні та випускники гімназії в почесному строю. «Отче наш», як Божий птах, злітає в сині небеса. А затим всією школою піднесено і впевнено, із рукою на серці залунала пісня пісень українців – Гімн України.

О, читачу,  ти не все знаєш! Гімназія – це не просто школа, а станиця «Червона калина». І кожен клас – це бойовий загін учнів, який сьогодні звітує про успішно завершений навчальний рік. Втрат немає, відстаючих теж. Дисципліна з оцінкою «добре». Звіт прийнято! В свою чергу, президент учнівської станиці Вікторія Книшук доповідає   директорці гімназії про фінальні здобутки 2018–2019 навчального року.

Валентина Григорівна не просто вчителька та просвітницька особистість – це Велика мати цих тендітних, креативних, з тонкою душею учнів і не помилюсь – всього села Озерного.

Я бачу, як вона щиросердечно дбає про кожного учня, а у відповідь біля неї гора квітів найкращих, тільки для неї – рідної мами. Вона мудра, активна, рішуча та дбайлива. За нею – як за стіною.

Поруч з директоркою – заступниця Тетяна Романюк. Красуня від Бога і з ангельською доброю душею та осяйною сонячною усмішкою. Вона теж несе нелегку вчительсько-виховну ношу. І її так само щиросердечно люблять учні. Не будем звіряти славу, хто більше вкладає праці і сил в просвітництво на селі, в сьогоднішню програму свята останнього дзвоника. Тут не розподіл, а моноліт. І це тішить.

Демократичний устрій школи-гімназії до душі всій гімназійній родині. Тут панує рівність між керівництвом і прибиральницею. А ще, де ви бачили, щоб керівники закладу на рівних змагалися в художній самодіяльності? Очільники гімназії виступають в аматорському співочому гурті «Берегиня». І лунає пісня гарно, милозвучно, душевно – заслухаєшся.

А святкова аура огортає вас піснями першокласників та випускників. Звучить поезія. Звеселяють  троїсті дитячі музики. Славно! Як і годиться, найкращим – похвальні листи, грамоти, подяки, спеціальні сертифікати.

Першокласникам вручають Дипломи за успішне виконання програми Нової української школи. Серед нагороджених – учасники олімпіад, мовно-літературних конкурсів, спортсмени та інші.

 Від спонсорів – сувеніри. Від редактора газети «Вісті Ковельщини» Миколи Вельми – щиросердечні вітальні  слова і учням, і колективу, а краєзнавчому музею – книга автора.

Не забули організатори привітати маму учня Ольгу Парфенюк з днем народження, а також учасника АТО Віктора Книшука квітами. Зворушливо! Скажете, забагато деталізую. Аж ніяк. Роблю це усвідомлено, бо з цих деталей складається основа багатогранного педагогічно-виховного процесу.

l

І ось він – дзвоник, та не останній, бо кожен першокласник (індивідуально) сповіщає, що учнівська естафета перейшла в надійні руки. І знову цей щемливий шкільний вальс в парах випускників з батьками та вчителями.

Мудро зауважила поетеса Ліна Костенко, що «І кожен фініш – це, по суті, старт».

Випускники – такі юні, стартують у невідомість.  Я і своє настановче  слово посилаю їм: «Вчіться, боріться, працюйте і… вчіться. І так до тих пір, поки сили є. Такий закон успішного буття. Щасти вам».

«Прощавай, рідна школо моя» – влітає в душу пісня учнів гімназії. Ця добра, славна школа – гімназія проводжає нас, як дорогих гостей. Вся команда журналістської родини схвильована і розчулена. «Ми ще зустрінемось», – злітає птахом надія.

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКАХ: під час свята останнього дзвоника в Озерному.

Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

«Буває часом, що вночі зоря впаде в долоні вогником блакитним. І не згорить, як вогники горять,  а затремтить в долонях, мов троянда, в час розлуки».

Ці поетичні рядки згадалися мимоволі  на святі останнього дзвоника в Озерненській гімназії – філії ОЗЗСО “Поворський ліцей Волинської області”. Ця зоря-троянда тремтить сьогодні тривогою не в долонях, а в душах вчителів, батьків і учнів загальноосвітнього закладу, на мою суб’єктивну думку, одного з кращих на Ковельщині. Тремтить переживаннями і надією. І не безпідставно – в просторі управлінських та господарських рішень влади з’явився «проект-ідея» про закриття школи. Мовляв, учнів не вистачає до встановленої норми, а раз так, то утримувати заклад економічно не вигідно.

Про це із болем у серці говорила у своєму вітальному виступі очільниця гімназії Валентина Кондратюк. Проти закриття закладу висловився присутній на святі Анатолій Корнійчук, депутат районної ради.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 770

Закінчилась швидкоплинна весна, настає найвідповідальніший період у році – літо, саме зараз потрібно мобілізувати всі сили по догляду за садом і городом, щоб отримати багатий урожай овочів і фруктів. Природа щедра на сюрпризи – перший місяць літа в цьому році буде клопітким, синоптики обіцяють аномальну погоду: повернення ранкових заморозків, дощі і шквальні вітри. Майбутні катаклізми потрібно зустріти у всеозброєнні. Більш детально про плани на червень: чим зайнятись  городнику і садівнику. Роботи і клопотів багато, але почнемо з найсолодшого – з ягід.

Одну ягідку беру, на іншу дивлюсь – ось і настав час збору полуниці, перші червонобокі ягоди миготять на грядках тут і там. Якщо плантація закладена з дружньо плодоносних сортів, урожай доведеться зібрати і переробити саме в червні, адже ароматна полуниця визріває хвилею. Ремонтантні сорти також дають багатий урожай, а самі рослини  потребують негайного догляду – тому що вони витратили стільки сил на визрівання ягід. Догляд за полуницею після віддачі кущами урожаю повинен мати такі заходи:  

1. Обрізка або скошення старого листя;

2. Видалення розсохлих вусиків;

3. Вивільнення грядок від будякових рослин;

4. Ретельне розпушування грунту на грядці (обов'язково розбийте верхню кірку, щоб забезпечити доступ повітря до коріння);

5. Полив;

6. Внесення добрив;

7. Обробка кущів від шкідників і хороб.

Іноді виникають питання, як видалити старе листя – багато просто обрізають їх ножицями, а деякі городники практикують скошення. До скошення не можна приступати зразу після збору ягід, необхідно вичекати, щоб  кущі встигли оправитись. Зазвичай вистачає 1 тижня. Листя косять обережно, на висоті 8 см від поверхні грунту, стараючись не пошкодити точку росту полуничного куща. Молода зелень з'являється після скошення уже через тиждень.

ГОРОД

 Красне літо дає надію на хороший врожай овочів, і не тільки – на грядках буйно заколосились будяки.

Є одна народна мудрість, яка дає надію на те, що будяки не з'являться на ваших грядках. Для цього потрібно прополоти грядки з овочами 18 червня до полудня. Видаляти будякову рослинність краще при неповному Місяці. 

Прополювати потрібно оперативно і швидко, звільняючи життєвий простір культурним рослинам. 

На грядки продовжують висаджувати розсаду ранніх овочевих культур.

Огляньте посадки картоплі, перцю, баклажанів  – колорадський жук уже почав свої шкідливі дії. Жуків можна збирати вручну, складаючи їх в пляшки з керосином. Допускається провести обробку посадок хімічними засобами, особливо ефективний препарат "Сонет" (розводиться в пропорції 1 ампула на 10 літрів).

Відлякати колорадського жука від картоплі і перцю можуть простенькі садові квіти і трави: піжма, хрін, фіалка нічна, календула, часник, цибуля, достатньо посадити їх між кущами картоплі або по периметру грядки.

ТРИ ОБОВ'ЯЗКОВИХ ПРАВИЛА ДЛЯ ГОРОДНИКІВ

n Рясно поливати рослини. Саме зараз, коли сформувалися  плодові зав'язі, їх потрібно зберегти. Будь-яка посуха в цей період – згубна для врожаю, тому що зав'язі можуть обсипатися. Заплануйте ранкові або вечірні поливи, коли спекотне Сонце не висушує воду перш, ніж вона встигне вбратися в грунт.

n Рихлити ґрунт під рослинами. Коріння живлять всю рослину і якщо залишити їх задихатися без повітря, то і стеблам теж доведеться несолодко. У червні, коли під пекучими променями сонця земля буквально запікається, потрібно рихлити ґрунт, щоб забезпечити коріння киснем. Це дасть змогу рослинам швидше рости і допоможе їм легше переносити спеку.

n Вносити добрива. Рясне плодоношення неможливе, якщо в грунті мало поживних речовин. Подбайте про це ще на етапі цвітіння і підгодуйте ваші рослини комплексними добривами.

6 СПРАВ В ГОРОДІ

1. Пора пасинкувати томати. Цю процедуру потрібно провести саме зараз, поки зайві пагони не стали занадто великими.

2. Викопуйте редис, інакше він може перерости і стати жорстким.

3. Зрізуйте салатні листя кожні два тижні, інакше вони почнуть гірчити.

4. Перевірте грядки з кропом – якщо він досяг висоти 10-15 см, то його можна зрізати на сушку і заморозку.

5. Підкопати кущ ранньої  картоплі – цілком можливо, що бульби вже досягли зрілості і їх можна варити, смажити або запікати.

6. Просапайте грядки від бур'янів, що душать овочі і забирають вологу.

В САДУ

 У червні сад стає схожим на райські кущі – все цвіте, пахне, росте і розпускається. Хочеться милуватися цією красою, смажити шашлики і влаштовувати пікніки під кронами пишних яблунь. Однак, і про роботу забувати не варто. Тим більше, що саме зараз відбувається закладка майбутнього врожаю, і щоб він був рясним – рослинам доведеться допомогти. 

В червні спостерігається опади зав'язі на плодових деревах, які не розрахували свої сили, зав'язавши забагато плодів. Зав'язь, яка упала, своєчасно видаляйте з пристовбурових кругів і прилеглої садової території. Якщо опадає дуже багато зав'язей, потрібно допомогти деревам, вирізавши слабкі або уражені плоди секатором. Не рекомендується залишати на гілках більше 1-2 плодів. Зупинити масове опадіння плодів допоможе обприскування крон дерев сечовиною, розведеною в співвідношенні 2 ст. л. на 10 л води. 

В червні на яблуні нападає багато шкідників: моль, плодожерки, листовірки, а також дерева уражаються борошнистою росою і паршою.

Пильщика можна знищити тільки в червні, своєчасна обробка дозволить позбавити сад від цього шкідника. Якщо пропустити цей термін, пильщик поселиться в серцевині солодких яблук, звідки його неможливо дістати і вигнати. Для обробки від пильщика і плодожерки можна використати препарат Фуфанон, Фітоверм, Лепідоцид. 

Обробка від парші проводилась в квітні, коли дерева цвіли. Якщо позбути від хвороби не вдалося, проводять повторну обробку дерев, використовуючи препарати Скор, Алатар, Хорус. Така обробка допоможе справитись з моноліозом і борошнистою росою.

В робочому порядку обкопують дерева, видаляють будяки із пристовбурових кругів, вносять добрива. В період дозрівання плодів, дерева удобряють калійно-фосфорними речовинами, можна підгодувати мікроелементами і настоєм зеленої трави.

На червоній і чорній смородині можна помітити осередки борошнистої роси – обробляйте кущі смородини препаратом Топаз, обробку необхідно провести за 2 тижні до збору врожаю.

До середини місяця дозріють чорна і червона смородини, починають достигати червона малина і аґрус.

Для захисту від пернатих “розбійників” можна використовувати сітку, яку натягують над рослинами на час дозрівання врожаю.

Обов'язково огляньте кущі на предмет грибкових захворювань, при появі тривожних симптомів, необхідно вжити термінові заходи по ліквідації осередків інфекції.

Землю під кущовими ягідними культурами корисно розпушувати, після збору урожаю вносять добрива і поливають посадки.

Підготувала 

Наталія Романовська.

Закінчилась швидкоплинна весна, настає найвідповідальніший період у році – літо, саме зараз потрібно мобілізувати всі сили по догляду за садом і городом, щоб отримати багатий урожай овочів і фруктів. Природа щедра на сюрпризи – перший місяць літа в цьому році буде клопітким, синоптики обіцяють аномальну погоду: повернення ранкових заморозків, дощі і шквальні вітри. Майбутні катаклізми потрібно зустріти у всеозброєнні. Більш детально про плани на червень: чим зайнятись  городнику і садівнику. Роботи і клопотів багато, але почнемо з найсолодшого – з ягід.

Одну ягідку беру, на іншу дивлюсь – ось і настав час збору полуниці, перші червонобокі ягоди миготять на грядках тут і там. Якщо плантація закладена з дружньо плодоносних сортів, урожай доведеться зібрати і переробити саме в червні, адже ароматна полуниця визріває хвилею. Ремонтантні сорти також дають багатий урожай, а самі рослини  потребують негайного догляду – тому що вони витратили стільки сил на визрівання ягід. Догляд за полуницею після віддачі кущами урожаю повинен мати такі заходи:  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 582

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 366

Нещодавно в приміщенні Волинської обласної бібліотеки для дітей відбувся обласний етап Всеукраїнського конкурсу «Книгоманія-2019».

Всеукраїнський конкурс дитячого читання «Книгоманія» проводиться з 2005 року. Всього у конкурсі за роки проведення взяло участь понад мільйон школярів з усіх областей України.

Метою конкурсу є залучення дітей до творчості, активізації роботи літературних гуртків, клубів юних любителів художнього слова при бібліотеках, будинках культури, формування у підростаючого покоління пошани і любові до рідної мови, популяризація кращих надбань вітчизняної та світової літератури, розвиток зацікавленості дітей до читання.

Цьогоріч до обласної бібліотеки для дітей позмагатися приїхали 20 переможців з міст, районів та об'єднаних територіальних громад різних куточків Волині. Учасники конкурсу розповідали про свою улюблену книжку та представляли на розгляд журі читацькі щоденники.

Конкурс відкрила директор Волинської обласної бібліотеки для дітей Наталія Граніч. Зі словами привітання до учасників звернулися голова журі, член Національної спілки письменників України Клавдія Корецька, українська дитяча письменниця, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, літературний редактор журналу «Малятко», лауреат літературної премії імені Наталі Забіли Оксана Кротюк, голова Волинського обласного відділення Української бібліотечної асоціації Лариса Назарчук.

Відрадно, що за рішенням поважного журі переможницею конкурсу стала Марія Шевчик, учениця 7-Б класу ОНЗ «Дубівська ЗОШ І-ІІІ ступенів», користувачка публічно-шкільної бібліотеки Дубівської сільської ради.

Всіх учасників конкурсу нагороджено дипломами та подяками управління культури з питань релігій та національностей облдержадміністрації та бібліотечками книг.

Дубівчанці ж Марії Шевчик дісталася головна нагорода — поїздка до Львова на фестиваль дитячого читання «Книгоманія», який проходив17-19 травня ц. р. 

Слід зазначити, що юні шанувальники книги із с. Дубового не вперше стають призерами та переможцями обласного етапу Всеукраїнського конкурсу “Книгоманія”. Так, у 2008 році першість на конкурсі здобув Максим Балецький, у 2017 році почесне третє місце посіла Софія Литвин, а у 2018 році Тетяна Мартинюк виборола друге місце.

l

Своїми враженнями про Всеукраїнський конкурс дитячого читання “Книгоманія”  поділилися член журі конкурсу Оксана Кротюк та, безпосередньо, його переможниця, учениця ОНЗ “Дубівська ЗОШ І-ІІІ ступенів” Марія Шевчик.

Оксана КРОТЮК: “Мені довелося працювати в журі Всеукраїнського конкурсу читання “Книгоманія”. Діти, учасники конкурсу, — просто неймовірні! Вони — прекрасні! Усі 20, котрі змагалися на Волині.

Загалом, робота в журі такого потужного конкурсу складна: оцінювати треба читачів, а читання — справа інтимна. Відтак, і себе, і обрану книжку кожен представляє по-різному. Але в кожному — очевидна особистість.

На власні очі я вкотре переконалася, як потужно працюють районні й сільські бібліотеки. Це вони відрядили своїх книголюбів на змагання в обласний центр. (А якби ж їм належне фінансування, та якби їхня кількість зростала, а не скорочувалася під маркою “оптимізація” — який потужний людський ресурс можна ростити!..).

В свою чергу, Волинська обласна біліотека для дітей, де змагалися конкурсанти (цього разу — семикласники), — простір фахівців. Все тут працює, як годинник, навіть у дрібницях — творчий підхід і любов до дитини. Я була серед однодумців, дякую!

Марія ШЕВЧИК: “Як переможець фінального етапу Всеукраїнського конкурсу "Книгоманія- 2019" з превеликим задоволенням  відвідала місто книги — Львів. Була учасницею неймовірно захоплюючого  фестивалю-форуму “Книгоманія-2019” (на знімку). 

17 травня ц. р. відбулася церемонія нагородження переможців “Книгоманії-2019”у найстарішій в Україні бібліотеці —  Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка. До речі, надзвичайно гордо було отримати там не лише читацький Диплом переможця і читацький сертифікат, а й Диплом магістра науки. 

Окрім того, було дуже цікаво пройти вишкіл у чотирьох кращих школах: у Братських студіях, Академії єзуїтів, Австрійській гімназії та у Школі січових стрільців. Перебуваючи там, я зрозуміла, наскільки це величне місце! Зустрілася з цікавими людьми, знайшла дуже багато нових друзів.

Познайомилася з Олексою Шкляром. Прямого стосунку до Василя Шкляра Олекса немає, але є відомості, що його бабуся і дідусь з того ж села, що і пан Василь. Для себе відкрила чимало письменників, ілюстраторів, видавців та видавчинь. Так, приємно було поспілкуватись, скажімо, з Олександром Есауловим і отримати омріяний автограф! Рада була зустріти і юну акторку Вероніку Лук'яненко — героїню відомого серіалу "Школа". 

І, звичайно, прикупила собі чимало книг, тобто шість, і ще десять — в подарунок. Мабуть, найближчих три місяці в бібліотеці не з'являтимусь (посміхається — авт.). Побачила Палац Потоцьких і Палац мистецтв у Львові.

Грала у різні ігри, залюбки брала участь  у цікавих і, безумовно, корисних тренінгах, які проводили для нас харизматичні волонтери — Святослав, актор Театру імпровізацій, та розумні, кмітливі, веселі студенти львівських вузів.

Особливо цікаво було поспілкуватись зі своїми ровесниками-книголюбами з різних куточків України. Мабуть, за ці чотири дні, які я провела у Львові, я зробила найбільше фотознімків за усе своє життя!

Щиро вдячна — своєму бібліотекарю Валентині Петрівні Балецькій, моєму вчителю української мови і літератури пані Наталії Тхоржевській, публічно-шкільній бібліотеці Дубівської сільської ради (Ніна Бочарова) та Волинській обласній бібліотеці для дітей за цю неймовірну можливість, якою я скористалась сповна. А також дякую усім, хто зробив дні мого перебування у Львові барвистими і незабутніми!

Наш кор.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Нещодавно в приміщенні Волинської обласної бібліотеки для дітей відбувся обласний етап Всеукраїнського конкурсу «Книгоманія-2019».

Всеукраїнський конкурс дитячого читання «Книгоманія» проводиться з 2005 року. Всього у конкурсі за роки проведення взяло участь понад мільйон школярів з усіх областей України.

Метою конкурсу є залучення дітей до творчості, активізації роботи літературних гуртків, клубів юних любителів художнього слова при бібліотеках, будинках культури, формування у підростаючого покоління пошани і любові до рідної мови, популяризація кращих надбань вітчизняної та світової літератури, розвиток зацікавленості дітей до читання.

Цьогоріч до обласної бібліотеки для дітей позмагатися приїхали 20 переможців з міст, районів та об'єднаних територіальних громад різних куточків Волині. Учасники конкурсу розповідали про свою улюблену книжку та представляли на розгляд журі читацькі щоденники.

Конкурс відкрила директор Волинської обласної бібліотеки для дітей Наталія Граніч. Зі словами привітання до учасників звернулися голова журі, член Національної спілки письменників України Клавдія Корецька, українська дитяча письменниця, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки журналістів України, літературний редактор журналу «Малятко», лауреат літературної премії імені Наталі Забіли Оксана Кротюк, голова Волинського обласного відділення Української бібліотечної асоціації Лариса Назарчук.

Відрадно, що за рішенням поважного журі переможницею конкурсу стала Марія Шевчик, учениця 7-Б класу ОНЗ «Дубівська ЗОШ І-ІІІ ступенів», користувачка публічно-шкільної бібліотеки Дубівської сільської ради.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 508