Повідомлення в номер / Сумління нації

19.03.2020

Сумління нації

Біографія Ліни Костенко – приклад для українців. Усе своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї як за часів КДБ, так і за президентства Януковича. Зараз вона воліє мовчати, а з нами говорять її твори. Читайте цікаві факти про Ліну Костенко.

Ліна Василівна Костенко народилася у сім'ї вчителів 19 березня 1930 року в м. Ржищеві на Київщині. Коли дівчинці було 6 років – родина перебралася до столиці, де Ліна закінчила школу. Ще будучи ученицею, вона почала відвідувати літературну студію при журналі "Дніпро", який редагував Андрій Малишко. Перші вірші Ліна Костенко випустила в 16 років.

Після закінчення середньої школи майбутня поетеса вступила в Київський педагогічний інститут, а після його завершення стала студенткою Московського літературного інституту імені О. Горького, який закінчила в 1956 році.

Одразу після завершення навчання Ліна Костенко видала свою дебютну збірку поезій "Проміння землі". Друга збірка "Вітрила" вийша в 1958 році, за нею – збірка "Мандрівки серця" (1961). Поетесі одразу вдалося завоювати любов та повагу українців, але не всім подобалася її творча діяльність. "Зоряний інтеграл" 1962 року заборонила до друку цензуру, і відтоді ім'я Ліни Костенко зникло на 15 років. Увесь цей час поетеса писала "в шухляду" та стала однією з ключових фігур покоління українських шістдесятників.

За час вимушеного мовчання поетеса не сиділа, склавши руки, та створила свої найкращі твори: і "Берестечко", і "Маруся Чурай", і поезії, що згодом ввійшли до збірок "Над берегами вічної ріки" та "Неповторність". Повернутися до читачів Костенко змогла лише 1977 року: тоді опублікували збірку її віршів "Над берегами вічної ріки", а 1979-го – історичний роман у віршах "Маруся Чурай", який чекав свого виходу 6 років. За нього поетеса отримала Державну премію імені Тараса Шевченка.

Після книги італійською "Інкрустації" (1994) та "Берестечка" (1999) Ліна Костенко знову взяла паузу. На 10 років вона вже за власним бажанням зникла з публічного простору України. Вона відмовилася від звання Героя України, а до громадського життя на деякий час повернулася лише в період Помаранчевої революції.

А от літературне повернення Ліни Костенко відбулося 2010 року; письменниця видала свій перший прозовий твір "Записки українського самашедшого", що викликав великий ажіотаж. У січні 2011 року поетеса вирушила в тур-презентацію свого першого роману, але 9 лютого вона перервала свій тур через особисту образу.

Остання книга Ліни Костенко з'явилася в лютому 2011 року – до поетичної збірки "Річка Геракліта" ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій. Відтоді письменниця знову замовкла, хоча й зізнавалася, що практично написала роман-продовження "Записок" від імені жінки. Поки що невідомо, коли чекати нових творів письменниці.

Про чоловіків Ліни Костенко відомо не так багато, як, зрештою, і про її життя загалом. Письменниця була двічі заміжньою. Перший шлюб з Єжи-Яном Пахльовським, що став батьком дочки Костенко письменниці Оксани Пахльовської, протривав недовго, бо вони не зійшлись характерами.

Далі Костенко мала стосунки з Аркадієм Добровольським, письменником і перекладачем, який пройшов сталінські табори. Тоді поетесі було 28, а йому – 48. Знову не склалося.

Другий шлюб Костенко взяла із директором кіностудії імені Довженка Василем Цвіркуновим. Разом вони прожили 25 років аж до його смерті. Від цих стосунків Ліна Костенко народила сина Василя.

У 1963 році вона спільно з Аркадієм Добровольським написала сценарій до фільму "Перевірте свої годинники". Стрічка розповідала про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни, фільм зняли 1964 року, але на екрани він так і не вийшов. Остаточний варіант "Хто повернеться – долюбить" був так змінений, що Костенко відмовилася від авторства сценарію.

Ліна Костенко вміє відмовляти не тільки колегам: вона відмовилася і від премії "Золотий письменник України", не пояснивши нічого жодним словом, і від звання Героя України, яке хотів їй вручити Ющенко, а фраза "Політичної біжутерії не ношу" стала мало не афоризмом.

У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.

Ліна Костенко має чимало регалій, хоча вони для неї нічого не значать. Вона – почесний доктор Чернівецького національного університету (2002); лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1987, за роман "Маруся Чурай" і збірку "Неповторність"); лауреат Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000). Також її було нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня у березні 2000 року.

У дитинстві Ліна Костенко мріяла стати льотчицею. Бажання було настільки сильним, що вона змайструвала собі саморобний парашут із старої маминої парасолі та простирадла, піднялася з ним на горище і стрибнула. Тоді маленька Ліна ледве не загинула, тому з мрією дитинства було покінчено. Вже дорослою Костенко стала педагогом і лише згодом відкрила талант до поезії.

Ліна Костенко завжди писала, що хотіла, і говорила, що думала, ніколи не підлаштовуючись під обставини. Свою безкомпромісність поетеса успадкувала від бабусі – саме вона вчила онуку любити свободу і бути чесною. Тому у той час, коли колеги-письменники боялися репресій і мовчали, Костенко відкрито критикувала владу. У радянські часи поетеса була активною учасницею дисидентського руху, за що її твори були забороненими для друку впродовж 15 років. Це був важкий удар для неї, і вона навіть оголосила голодування. Однак акція протесту не дала жодного результату, і Ліні довелося навчитися жити у творчій ізоляції. Саме в цей час вона написала свої найвідоміші твори "Берестечко" і "Маруся Чурай".

Ліну Костенко називають сумлінням нації. Тож вітаємо її з 90-літтям, зичимо їй здоров'я на многії ще літа!

Підготував за матеріалами часопису “Журавлик”

Іван СИДОРУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 778

Повідомлення в номер / Славна дочка України

19.03.2020

Славна дочка України

Ліні Василівні Костенко виповнюється 90 літ. Народилася у Ржищеві на Київщині 19 березня 1930 року. Згодом сім'я переїхала до Києва. Після закінчення школи навчалася у Київському педагогічному інституті, а потім в Московському літературному інституті ім. Горького.

Серед молодих письменників була найпримітнішою. Це був період "шістдесятників", коли в літературі творилось по-новому критичне слово щодо влади та тодішнього режиму. Збірки віршів Ліни Костенко "Проміння землі", "Вітрила", а згодом "Мандрівки серця" засвідчили справжню зрілість поетеси. Але владі не подобалась критика, тому вже в 1961 році зняли із плану зйомку фільму за її сценарієм "Дорогою вітрів". А в 1963 році збірки віршів "Зоряний інтеграл та "Княжа гора" зняли з верстки.

Розпочався погром "шістдесятників". Її вірші друкувались у Чехословаччині, Польщі, а в Україні зрідка поширювались, правда, в рукописах, залежувались у шухлядах.

Ліна Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції, виступала на захист арештованих, серед яких були брати Горині і В. Чорновіл.

У 1977 році вийшла збірка "Над берегами вічної ріки", в 1979 р. – історичний роман у віршах "Маруся Чурай", що пролежав без руху 6 років, бо автор числилась у "чорних списках", складених секретарем ЦК КПУ із ідеології В. Маланчуком. І тільки після його відходу твори побачили світ.

За роман "Маруся Чурай" у 1987 році Ліна Костенко удостоєна Державної премії ім. Т. Г. Шевченка. Головна героїня твору – Маруся Чурай – народна поетеса-піснярка. Вважалось, що вона є автором відомих музичних творів, як "Засвіт встали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні", "Ой, не ходи, Грицю" та ін. Це її вустами поетеса закликає бути мужніми, бо: "Комусь на світі гірше, як тобі", тож ніколи не падати духом. "Ця дівчина не просто так Маруся. Це – голос наш. Це – пісня. Це – душа". А мужність черпала героїня від батька Гордія, який загинув у боротьбі з польськими конфедератами як герой.

Тисячними тиражами одна за другою виходили книги письменниці. Серед них – роман "Записки українського самашедшого", поема "Берестечко", "Річка Геракліта", "Мадонна перехресть", "Триста поезій. Вибрані вірші" та ін.

1981 р. відбулась прем'єра вистави за "Марусею Чурай" у виконанні Ніли Крюкової та бандуристки Галі Менкуш. У день прем'єри виставу перенесли з філармонії у клуб заводу "Арсенал". Після концерту Ліна Костенко викликала у фойє директора філармонії Аркадія Лобанова: "Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина, чи провокатор?" і заліпила йому три ляпаси: "За "Марусю", за Мілу і за себе".

А 2018 р. на сцені Київського національного академічного театру оперети відбулася прем'єра однієї з найвідоміших легенд українського народу – поетичної драми "Маруся Чурай". Моновиставу "Маруся Чурай" по школах Волині в свій час популяризувала артистка Волинського драмтеатру ім. Тараса Шевченка Галина Кажан. У нас в Голобах теж була. У 2012 році відбулася презентація монографії про Ліну Костенко "Є поети для епох" авторства Івана Дзюби.

У липні 2018 р. вона підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.

"Мені тяжко, коли стверджуються мої прогнози", – так говорила Ліна Василівна, коли у 1986 році "зійшла зірка на ймення Полин" (це про Чорнобиль). А ще перед цією трагедією вона написала оповідання про сім'ю, в якій народилося маля-інвалід і через рік померло, бо тато служив у ракетних військах. А згодом був вірш про дощ зі стронцієм. Не давала до друку, не хотіла лякати людей.

Відтоді Ліна Костенко багато часу віддає збереженню спадщини Чорнобильщини, постійно порушує гострі побутові проблеми "зони". Багато спілкується з читачами.

Твори письменниці перекладено 8 мовами: англійською, польською, білоруською, естонською, італійською, німецькою, словацькою та французькою. Сама ж є авторкою перекладів чеської та польської поезій.

У 2005 році відмовилась Ліна Костенко від звання Героя України. "Поетам для спілкування з народом потрібно тільки слово. Ніякі брязкальця я не візьму", –твердо заявила. У 2015 році мала планета Сонячної Системи №290127 названа її ім'ям.

Донька Ліни Василівни Оксана Пахльовська –професор, письменниця, викладає українську мову та літературу у Римському університеті. Син – Василь Цвіркунов – програміст, живе в Америці.

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 613

Повідомлення в номер / Орендарі теж мають право

19.03.2020

Орендарі теж мають право

За останній період у пресі збільшилася кількість публікацій щодо безперешкодного рибальства рибалками-любителями на орендованих водоймах, що може ввести в оману рибалок та бути причиною можливих побутових конфліктів.

Управління Державного агентства рибного господарства у Волинській області звертає увагу на особливості чинного законодавства.

Про діяльність у сфері аквакультури

Відповідно до Закону України «Про аквакультуру» законодавство розрізняє різні порядки надання у користування водних об’єктів, особливо для рибогосподарських потреб:

– водні об’єкти – водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми) надаються в користування на умовах оренди, у тому числі для рибогосподарських потреб, відповідно та в порядку, передбаченому статтею 51 Водного кодексу України;

– рибогосподарські технологічні водойми - надаються в користування на умовах оренди для цілей аквакультури відповідно та в порядку, передбаченому статтею 14 Закону України «Про аквакультуру».

Також Закон України «Про аквакультуру» чітко розрізняє визначення «водні біоресурси» та «об’єкти аквакультури». Це дуже важливо розуміти та враховувати, особливо в аспекті права власності на об’єкти аквакультури (рибу), а також незрозумілого та безпідставного бажання рибалок – любителів ловити рибу на будь-якому водному об’єкті без врахування особливостей умов його оренди.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про аквакультуру» визначено, що «об’єкти аквакультури – гідробіонти (всі види риб, у тому числі представники аборигенної іхтіофауни), що використовуються з метою розведення, утримання та вирощування в умовах аквакультури».

Господарська діяльність суб’єктів аквакультури ведеться згідно з формою № 1 А – риба (річна) «Виробництво продукції аквакультури за 20__р» відповідно до наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 21 березня 2012 року, № 141 «Про затвердження форми звітності 1А–риба (річна).

Щодо вимог рибалок-любителів до орендаря щодо надання актів зариблення ставка, то вони є безпідставними та незаконними, оскільки Законом України «Про аквакультуру» чітко визначено зобов’язання суб’єктів аквакультури (частина 2 статті 5). Відповідно до встановлених зобов’язань орендар – суб’єкт аквакультури інформацію щодо обсягів виробництва продукції аквакультури, а також акти зариблення, у визначені строки за формами, затвердженими у встановленому порядку, має подавати територіальним органам Держрибагентства України.

Про любительське рибальство

Відповідно до статтей 17, 27 Закону України «Про тваринний світ» на природних водоймах встановлено два види любительського рибальства: на умовах загального та спеціального використання водних біоресурсів. Однак, діяльність у сфері аквакультури не належить до спеціального використання водних біоресурсів (стаття 3 Закону України «Про аквакультуру»).

Крім того, любительський і спортивний лов риби і водних безхребетних для власних потреб дозволяється всім громадянам України, іноземцям, а також особам без громадянства у всіх водоймах України, за винятком вилову у водоймах природно-заповідного фонду, ставкових та інших риборозплідних господарствах, водоймах, спеціальне використання яких обмежене (питні, технічні, лікувальні та інші), водоймах, де лов або добування (далі – лов) заборонені цими Правилами рибальства» (п. 3.1 Правил любительського і спортивного рибальства).

Звертаємо увагу, що на рибогосподарських технологічних водоймах також жодного любительського рибальства не можна здійснювати, тому що риба є власністю господарюючого суб’єкта.

Важливо пам’ятати той факт, що об’єкти аквакультури (всі види риб, у тому числі представники аборигенної іхтіофауни), які розведені, утримуються та/або вирощуються суб’єктами аквакультури у межах наданих їм відповідно до закону у приватну власність, в користування рибогосподарських водних об’єктів (їх частин), рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України, у межах належних їм технологічних пристроїв і споруд (рибницький басейн, плавучій рибницький садок тощо) або набуті іншим не забороненим законом шляхом, перебувають у приватній власності суб’єктів аквакультури (стаття 6 Закону України «Про аквакультуру»). Використання водних біоресурсів – об’єктів аквакультури без згоди суб’єкта господарювання може кваліфікуватись як крадіжка.

Про умови загального водокористування

Відповідно до статті 51 Водного кодексу України водні об’єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування (у тому числі любительського та спортивного рибальства), однак, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до положень зазначеної статті на водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених саме водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об’єкт в оренду, що може бути врегульовано у договорі оренди або у додатковій угоді між ними.

Водокористувач, який узяв водний об’єкт у користування на умовах оренди, зобов’язаний довести до відома населення: або умови загального водокористування, або про встановлення обмежень загального водокористування на водному об’єкті, наданому йому в оренду.

Разом з тим відповідно до Закону суб’єкти аквакультури можуть надавати рекреаційні послуги (а не загальне водокористування) на платній або безоплатній основі. Під час вирощування рибопосадкового матеріалу та товарної риби суб’єктами аквакультури застосовуються заходи з інтенсифікації виробництва (внесення органічних та мінеральних добрив, рибних кормів, препаратів захисту від екто та ендо паразитів), інші технологічні операції, що є несумісними особливо із купанням та відпочинком населення.

З метою попередження конфліктів між рибалками-любителями та орендарями пропонуємо орендарям встановлювати аншлаги з інформацією про орендовану водойму.

Про СТРГ та КРГ

Поряд з тим зазначаємо, що є водні об’єкти, на яких створені режими спеціальних товарних рибних господарств (далі – Режим). Організацію надання послуг з любительського рибальства на водних об’єктах, які використовуються відповідно до такого Режиму, регламентує Інструкція про порядок здійснення штучного розведення, вирощування водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затверджена наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 р., № 4, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28.01.2008 за № 64/14755.

Також відповідно до Правил любительського та спортивного рибальства (пункт 3.10.) для створення сприятливих умов любительського рибальства та надання відповідних послуг рибалкам-любителям на ізольованих водоймах місцевого значення або ділянках таких водойм можуть створюватись в установленому порядку культурні рибні господарства (КРГ). Режим любительського рибальства в КРГ встановлюється користувачами цих господарств.

З переліком водних об’єктів, які надано в оренду та на яких здійснюється аквакультура, можна ознайомитися за посиланням (http://vl.darg.gov.ua/_perelik_sub_jektiv_0_0_0_680_1.html)

Про діяльність у сфері аквакультури

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 670

Повідомлення в номер / Армія з людським обличчям

19.03.2020

Армія з людським обличчям

Найважливішим ресурсом армії є люди – професійні, мотивовані із сильним бойовим духом. Коли військові отримують гідну зарплатню, служать у належних умовах, мають житло та інші пільги, вони готові захищати свою країну. А державі не бракує охочих укласти контракт на військову службу. Саме тому посилення соціального захисту військових є одним із пріоритетів Міністерства оборони та Збройних сил України на 2020 рік. Про соціальні реформи оборонки дізнався Центр громадського моніторингу та контролю.

Зарплатна реформа

Цього року Генеральний штаб Збройних сил України планує розпочати реформу грошового забезпечення. Нинішня тарифна сітка є недосконалою, оскільки не враховує багатьох моментів. Зокрема, чиновники у кабінетах отримують більше, ніж бойові командири. У Генштабі вважають, що так бути не повинно.

"У командира бригади тарифний розряд – 39. У заступника начальника відділу командування видів Збройних cил України тарифний розряд теж 39, у полковника Генерального штабу на такій же посаді – 46. Маємо встановити справедливі і тарифні розряди, і звання на всіх посадах з огляду на рівень відповідальності та світову практику", – переконаний перший заступник начальника Генштабу ЗСУ генерал-лейтенант Сергій Корнійчук.

За його словами, Україна орієнтується на модель американської армії, де молодий офіцер-спецпризначенець може отримати більшу винагороду, ніж генерал.

"Ми теж плануємо ввести систему надбавок лише за конкретні виконані завдання. За вихід у море, несення бойового чергування, стрибок з парашутом, розмінування, розвідку і таке інше. А також змінити принципи відповідності військових звань до посад, максимально уніфікувати", – зазначив Корнійчук.

Тим часом у Верховній Раді чекає на друге читання законопроєкт про збільшення мінімальних окладів військовослужбовців: за званням – до 1 прожиткового мінімуму (2027 грн), а за посадою – до 2 прожиткових мінімумів (4054 грн). Сьогодні мінімальна зарплатня військового за контрактом з урахуванням надбавок та премій становить понад 10 тисяч гривень.

Реформа харчування

Три роки тому Міністерство Міноборони розпочало тестувати нову систему харчування за каталогом, і в березні цього року всі бойові частини нарешті позбулись радянських порядків у їдальнях. Військові відмовились від послуг компаній-аутсорсерів, які раніше доставляли продукти, скасували норми споживання продуктів харчування. Меню зросло із 32 до понад 400 продуктів, з яких можна скласти щоденний раціон.

"У каталозі є два показники: вартість за добу та калорійність, що дозволяє за допомогою спеціальної програми формувати щодня різноманітне меню, балансуючи в потрібних показниках", – пояснює керівник офісу реформ Міністерства оборони Діана Петреня.

Як повідомили у відомстві, тепер начальник продовольчої служби військової частини може замовляти будь-які продукти з каталогу залежно від побажань частини. Головна умова – залишитись у межах 67-74 грн. за один добовий комплект.

Після реформи харчування у раціоні військових з'явились свіжі фрукти та овочі, йогурти, м'ясо та риба. Страви подаються за принципом "шведського столу", тому кожен може обрати собі їжу до смаку.

Житлова реформа

Сьогодні у черзі на квартиру стоять 46,5 тис. військовослужбовців. Щоб додати прозорості у процес, Міністерство оборони оприлюднило квартирні списки на своєму сайті. Також у відомстві проводять аудит усіх житлових об'єктів, щоб створити електронну централізовану систему. У планах відомства за наступні 5 років ліквідувати чергу, забезпечивши армійців квартирами за небюджетні кошти.

За словами заступника міністра оборони Олексія Марценюка, на балансі ЗСУ є величезна кількість надлишкового майна та земель, які можна використати для інвест-житла. Наразі Міністерство оборони разом із депутатами готують відповідний законопроєкт, у якому врахують всі ризики інвест-будівництва.

"Україна – єдина з пострадянських країн, що купує-будує квартири для армії. Передові країни, особливо наші партнери по НАТО, давно відійшли від такого виду забезпечення, натомість, використовують монетарне забезпечення. Це і фінансовий лізинг, і пільгове кредитування тощо", – заявив Олексій Марценюк і додав, що відомство вже підготувало перелік земельних ділянок на конкурси під інвест-забудову, і найближчим часом його буде винесено на розгляд Кабміну.

Щоб організувати прозорий процес інвест-будівництва, без корупції та зловживань, Міністерство оборони збирається об'єднати Головне квартирно-експлуатаційне управління та Головне управління майна та ресурсів в єдине Головне управління активів. У ньомувсі землі і фонди ЗСУ будуть обліковані в одній електронній системі.

У відомстві наголошують, що інвест-житло є лише однією ланкою комплексного підходу до забезпечення житлом військових. Актуальним є також питання штатно-посадового житла, т.зв. казарм, де контрактники проживають на час служби. За минулі півроку міністерство ввело в експлуатацію 40 казарм поліпшеного планування, ще понад 100 казарм – у процесі зведення. Також у відомстві обіцяють компенсацію орендної плати тим військовим, які змушені знімати житло.

У відомстві підкреслюють, що житлове забезпечення військових важливе не лише як соціальна стратегія, а й оборонна. Адже соціально захищені військові – це запорука обороноздатності держави.

Оксана КОВАЛЬ.

Зарплатна реформа

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 398

Повідомлення в номер /

19.03.2020

"Какая разніца?",

або Історія і логіка русифікації

"Какая разніца", або Історія і логіка русифікації

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох не однаково мені.

Т. Г. Шевченко.

Разом із цими святими словами свого національного пророка Тараса Шевченка українці флешмобом відреагували на нещодавно мовлені Володимиром Зеленським слова: "Какая разніца?".

"Мовляв, "какая разніца" – українська чи російська мови, Церква московська чи наша українська, НАТО чи путінський договір про колективну безпеку, так званий ташкентський пакт?

Або: якщо "Мой адрес не дом и не улица, мой адрес Советский Союз", то, дійсно, "какая разніца", який пам'ятник і що за провулок, ти патріот чи малорос.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 420

Повідомлення в номер / Трапилося цими днями

19.03.2020

Трапилося цими днями
Скоїв потрійну ДТП
і втік
9 березня в Ковелі житель Хмельницької області спричинив потрійну ДТП та втік з місця пригоди.
Внаслідок аварії постраждало двоє волинян та пошкоджено три автомобілі. Наряд патрульної поліції за декілька кілометрів затримав винуватця автопригоди. Аби уникнути відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля надав поліцейським неправомірну вигоду. За обома фактами слідчі внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Ввечері по вулиці Варшавській у Ковелі 54-річний житель Хмельницької області, керуючи вантажівкою "Renault Маgnum", не зупинився на світлофорі перед транспортними засобами та зіткнувся з автомобілем "Mitsubishi Pajero", внаслідок чого відбулось зіткнення із легковиком "ВАЗ 2105". Уламки транспортних засобів пошкодили ще одне авто - "Buick Encore".
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди двох пасажирів легковика "ВАЗ 2105", серед яких 12-річний хлопець, із тілесними ушкодженнями доставили до травмпункту Ковельського МТМО, після надання медичної допомоги їх відпустили додому.
Водій вантажівки покинув місце пригоди, але за кілька кілометрів його затримали працівники патрульної поліції Ковеля. Під час спілкування із поліцейськими водій надав їм неправомірну вигоду. Факт дачі хабара зафіксовано, гроші вилучили.
Слідчі Ковельського відділу поліції відомості внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.1 ст. 286 (порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами) та ч.1 ст. 369 (пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі) Кримінального кодексу України. Триває слідство.
Сектор комунікації поліції Волинської області."Зняли порчу"… за 10 тисяч гривень
7 березня в Ковельський відділ поліції звернулася місцева мешканка з повідомленням про те, що вона стала жертвою шахрайки.
За словами потерпілої, подія трапилась вдень, в парку по бульварі Лесі Українки, що у Ковелі. До неї підійшла невідома жінка і почала розмову, мовляв, на заявницю накладена "порча", і запропонувала її зняти.
27-річна ковельчанка погодилася, віддавши за "добру справу" незнайомці 400 гривень та ювелірні вироби. Загалом дівчину ошукали на 10 тисяч гривень.
Відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першої статті 190 (шахрайство) Кримінального кодексу України.
Поліція радить: в таких ситуаціях найкраща порада – якомога швидше розійтися з непроханими благодійниками і звести до мінімуму вербальний та зоровий контакт з ними. У крайньому разі покликати на допомогу когось стороннього.
Шановні громадяни, будьте пильні, перевіряйте надану вам інформацію, не довіряйте незнайомим людям!
Ковельський відділ поліції Волинської області.
Скоїв потрійну ДТП і втік

Трапилося цими днями

Скоїв потрійну ДТП і втік

9 березня в Ковелі житель Хмельницької області спричинив потрійну ДТП та втік з місця пригоди.

Внаслідок аварії постраждало двоє волинян та пошкоджено три автомобілі. Наряд патрульної поліції за декілька кілометрів затримав винуватця автопригоди. Аби уникнути відповідальності за скоєння дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля надав поліцейським неправомірну вигоду. За обома фактами слідчі внесли відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Ввечері по вулиці Варшавській у Ковелі 54-річний житель Хмельницької області, керуючи вантажівкою "Renault Маgnum", не зупинився на світлофорі перед транспортними засобами та зіткнувся з автомобілем "Mitsubishi Pajero", внаслідок чого відбулось зіткнення із легковиком "ВАЗ 2105". Уламки транспортних засобів пошкодили ще одне авто - "Buick Encore".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 378

Повідомлення в номер / З вірою у силу Бога

19.03.2020

З вірою у силу Бога

Сергій Настю бачив всього дві хвилини, і одразу запитав чи згодна вона вийти за нього заміж, на що та ствердно відповіла:" Так!". Сім'я Лазаруків разом уже 4 роки, мають двох синочків: Мусліма та Імрана. Вони прийняли іслам і живуть за мусульманськими законами.

Ковельчанин Сергій Лазарук до 33 років був православним, жив у цивільному шлюбі 7 років з жіночкою, яка має свою дитину. Спільних дітей у них не було. Але згодом пара розлучилася. А причиною розлучення став іслам. Сергій, як чоловік, розумів, що треба жити по-божому і порвати з минулим, тому хотів узаконити стосунки. Але цивільна дружина не погодилась – тож сім'я розпалася.

Сергій став порівнювати православну релігію з іншими релігіями, шукав істину серед багатьох вірувань і вирішив прийняти іслам.

– Прийнявши іслам, я став молитися, щоб Всевишній послав мені дружину, – розповідає Сергій. – Та таку, яка розділяла б мої релігійні погляди і жила згідно із законами Корану. Але де ж її знайти? Адже у Ковелі є лише 10 сімей мусульман. Бог почув мою молитву, і цей момент істини настав.

Якось Сергій приїхав у гості до знайомих мусульман. Там була Анастасія, родом з Івано-Франківщини, яка вчилася в Тернополі. За законами ісламу, жінки збираються окремо від чоловіків, а чоловіки – окремо від жінок. Всі в різних кімнатах. Говорили про буденні життєві справи. І хазяїн дому сказав Сергію, що до його дружини в гості прийшла молода дівчина, яка недавно прийняла іслам. Якщо хоче, може познайомити.

– Ми обмінялися з Настею поглядами, які тривали не більше двох хвилин, – пригадує Сергій. – Я зрозумів, що це відповідь на мою молитву і запропонував їй вийти за мене заміж. Дівчина відразу погодилася. Я на той час був майже безробітний, статків не мав ніяких. Але любов і турботу зі свого боку їй пообіцяв і сказав, що буду турбуватися про дружину так, як велів Бог.

– А як батьки поставилися до того, що ви обоє прийняли іслам? Адже наша країна не є мусульманською? – цікавлюсь я в подружжя Лазаруків.

– Наші батьки (його і мої) були дуже проти, щоб ми приймали іслам, – каже молода вродлива господиня дому Анастасія. – Всупереч всім і всьому ми таки стали мусульманами. Весілля у нас було в Тернополі, скромне, в колі близьких друзів, бо батьки Сергія і мої на весілля не прийшли, мотивуючи тим, що їхні діти вчинили проти батьківської волі.

Десь через два тижні сім'я Лазаруків переїхала жити у Ковель, в хатину, яку колись подарувала бабуся Сергієві. Настю батьки залякували, що її обвішають гранатами і зроблять з неї терористку. Але як тільки з'явився перший онучок, мама Насті одразу приїхала, і лід у серці розтанув, бо побачила, що зять з дочкою живуть добре. А якщо часом бувають якісь негаразди та непорозуміння – сім'я звертається до Корану.

Сергій, як глава сім'ї, має в першу чергу ставитися гарно до батьків дружини, забезпечувати сім'ю. І хоча Настя молодша за чоловіка на 14 років, з обов'язками матері і дружини справляється: глядить дітей, варить їсти. Спочатку люди ставилися до них з підозрою, а потім почали цікавитися, чому обрали саме іслам.

Настя, коли виходить з дому, одягає хиджаб (мусульманський жіночий одяг).

А вдома перед чоловіком одягається звичайно, як усі сучасні жінки. Сім'я по інтернету вивчає арабську мову, вільно читає Коран, молиться на арабській мові і вимовляє прості побутові речення. До речі, їхнє свідоцтво про шлюб виписано двома мовами: державною і арабською.

– Розкажіть, будь ласка, про свята і традиції мусульманства, – просимо ми.

– Обов'язковим є те, що потрібно повідомити всіх своїх знайомих про сімейний стан, коли хтось побачить тебе з хлопцем чи дівчиною, щоб не було пересудів. Їжу вживають тільки чисту, ту, що дозволив Бог. Свинину не їмо. Чоловіки опускають погляд до землі, щоб не дивитися на чужих жінок.

Сім'я Лазаруків своїх синів назвала мусульманськими іменами – Муслім та Імран. Дітей не хрестять. У мусульманстві в році святкують 2 свята: Рамадан і Ід Аль – атха. Під час святкування Рамадану цілий місяць дотримуються посту (цілий день, доки Сонце не зайде, не їдять і не п'ють воду). А як тільки настав вечір, можна їсти. І так цілий місяць. Рамадан мусульмани обирають самі собі будь-якого місяця, тоді, коли зійде Молодик. Живуть за мусульманським календарем, і на який місяць випаде це свято – тоді і святкують. Бажано в цей період робити добрі діла, давати милостиню. До цього свята сім’я, відповідно до свого достатку, відкладає певну суму грошей для того, щоб дати комусь біднішому. А ті, щоб могли відчути милість Божу через людей.

Друге свято у мусульман – Ід Аль-атха (свято жертвоприношення), яке бере початок від часів Авраама, який мав принести в жертву свого сина Ісаака, але Бог дав йому в жертву баранчика замість сина. В цей день мусульмани ріжуть теля або барана і м'ясо роздають бідним та нужденним. Кожну п'ятницю (це у них день молитви), приходять у мечеть на молитву.

Сергій і Настя знайшли свій шлях у житті і впевнено крокують ним, дотримуючись мусульманських звичаїв та обрядів, сподіваючись на допомогу Всевишнього.

Хай їм щастить у цьому!

Галина ОЛІФЕРЧУК.

НА СВІТЛИНІ: Сергій і Настя ЛАЗАРУКИ.

Фото з архіву автора.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 468

Повідомлення в номер / За сценарієм Люцифера

19.03.2020 Семенюк Анатолій Володимирович

За сценарієм Люцифера

Співрозмовнику, мій друже! Погодься, що нинішній світ – неадекватний, деформований і зітканий із протиріч. Як усвідомити, що із відродженням Христової віри, після, здавалося б, краху твердолобого атеїзму, раптом здійнялася не хвиля, а справжнє цунамі ненависті, помсти, гордині, брехні, осуду та зневіри?

Поінформовані кажуть, що диявол після прийняття конституційного закону про свободу віросповідання зібрав прислужників сатани і виголосив: "Ми не можемо заборонити людям молитися. Ми не можемо відняти у них віру в Бога. Ми не можемо заперечити моральні істини любові, добра і милосердя. Але ми можемо у їхню свідомість легко посіяти сумніви, привнести розпач, зневіру. Ідіть в маси і за посередництвом новітніх засобів комунікації викликайте паніку і безвір'я. Там, де любов, – сійте зерна ненависті. Там, де добро, – пропагуйте зло. У мирний простір навіюйте гіркі запахи та жахи війни. Інформаційний ефір заповнюйте катастрофами, конфліктністю.

Слабкодухих заманюйте в тенета залежності від алкоголю, наркотиків, ігрищ та суїциду. Вашим прихильникам на Землі пропонуйте гроші, владу, розпусту. Земний світ – ваш!".

У сказаному мною вище – нічого нового. Ймовірність існування сценарію таких регулярних нарад в "офісі" диявола цілком реальна. Слабкодухі, спокушені золотим тільцем, легко потрапляють у тенета спокуси. Прикро бачити, як молодь (і не тільки) легко стає залежною від щохвилинного, щогодинного, щоденного інформаційного насилля.

Спостереження. В доопераційній палаті, де я перебуваю, хворі змінюють один одного. Коли вони на ліжку, звідти лунає бісівський шабаш. Із першого смартфону чути черги автоматів, нелюдські зойки. На другому – жахлива війна із динозаврами. На третьому – вампіри, які п'ють кров, а потім бандити мордують жертву вогнем газового різака.

Не моляться пацієнти за успіх майбутньої операції. Не наповнюють душу надією світлого здоров'я, а купаються у морі жахів, вигаданих бісом. Не буде у них радості й після операції – вони знову поринуть у свій дикий віртуальний світ.

Дивлюся на вулицю. Човгає ногами сумна, сіра маса по тротуарах. Суне, мов хмара, відсторонена від радості. Рухається із якоюсь приреченістю та безвихіддю. Здається, що своїми підошвами по душі моїй зраненій ступає. Боляче!..

Ці всі витівки диявола породжують страх, збуджують внутрішню агресивність. Звідси – невиліковні хвороби. Звідси – конвеєр смертей від раку та недуг серця. Звідси – тисячі травмованих на шляхах і дорогах.

А, може, це не віртуальний сатана-диявол, а глобалісти із масонських лож перетворюють дійсність на пекло? Існує ж теорія, що в їхніх підступних планах передбачено: на Землі в комфортних умовах має проживати не більше мільярда населення у визначених елітних країнах. На цей "золотий" мільярд мають працювати наймані працівники (раби) із занепалих країн (таких, зокрема, як Україна). Інша категорія убогих, хворих, немічних повинна зникнути із поверхні Землі. І це не уявний Армагеддон, а реальні плани, про які дедалі частіше повідомляють ЗМІ. Якщо згадати, що в Україні за два з лишком десятків років населення із 52 мільйонів осіб зменшилось до 38, то маємо усвідомити, що операція глобалістів-масонів проходить на теренах нашої держави успішно.

І це не випадково. Україна не Африка. Тут великі запаси корисних копалин, найродючіша у світі земля, неперевершена диво-природа. Тому дарована Богом українська земля із унікальним етнічним населенням опинилась у списку приречених.

У цій підступній грі на перших ролях – путінська Росія, точніше її бездушний і жорстокий "цар". Недарма його часто називають намісником Люцифера на Землі. Цей нашу країну буде нищити до останнього.

Оте нищення відбувається безкарно на очах усього світу. Судіть самі.

В активній фазі –войовнича пропаганда, де українці – це жорстокі "націоналісти", "фашисти", "бандерівці", "антисеміти". Путінці роблять все можливе і неможливе для створення хаосу в Україні в економічній, соціальній та безпековій сферах. Невеликий штрих: подаючи дешеву електроенергію в Україну, спонукають нас до закриття шахт, вітчизняних електростанцій, породжуючи безробіття, незадоволення населення і соціально-економічну нестабільність.

Маємо відзначити той факт, що Росія, яка не входить до списку високоіндустріальних країн, самовільно присвоїла собі титул "наймогутнішої" держави світу, так званого "третього Риму". Її зомбоване населення захоплено плескає в долоні за ганебну окупацію Криму, Донбасу, підступні плани анексії земель, які названі "Новоросією". Політика агресії і шовінізму зведена в ранг державної.

Тішить мою думку одне, навіть викликає гордість – це те, що справжні патріоти-українці, ризикуючи життям, з автоматом у руках захищають країну, кожного із нас, свою рідну землю. Багато є і тих, у кого зброя – це перо і слово.

Гнітить і тривожить інше: незважаючи на курс в Європу, нас там не бачать серед рівних. Сьогодні весь інформаційний простір в Україні заповнений, як було сказано вище, катастрофами, побутовими вбивствами, зґвалтуваннями, кримінальними серіалами і т. д., т. п.

Всі ці "страшилки" спрямовані на наші голови із західних країн. Весь негатив світу – у наш простір, який ми "споживаємо" безперервно. Активні українці працею підіймають багату Європу, збіднюючи свою неньку-Україну. Церква добра і любові не в змозі нас врятувати і оздоровити.

Нещодавно на телеканалі "ЗІК" мав слово Почесний патріарх України-Руси Філарет. Прикро, що із його вуст прозвучали слова, які спонукають не до єдності, а до розбрату. Таке враження, що у Його святості – вся правда світу: Томос “недійсний”, бо Патріарх відкликав свій підпис із рішення Вселенського патріарха. І найголовніше: виявляється, йому потрібна ще одна Церква під назвою "Київський патріархат". На чий млин тут вода ллється, зрозуміло без слів.

Сьогодні журналісти, ведучі телеканалів хором засуджують проєкт Закону про ЗМІ, вбачаючи у ньому посягання влади на свободу слова. Спостерігаючи за проросійськими та олігархічними телеканалами, запитуєш себе: яку ще свободу вам треба, шановні? Скільки там сичання проти України!

Але я не про політику. Я – проти зомбування щирого українця. Це вже не свобода слова, а патологія. Від Путіна вона, чи від Сороса, або від наших олігархів – ЗМІ мають бути в якихось рамках. Скажімо, не завадила б квота на негативну інформацію. Ми забуваємо, що свобода слова – це усвідомлений вибір, який в цивілізованій країні повинен бути позначений Господніми, моральними, духовними та соціальними цінностями.

Сатана – це не свобода, а шлях до прірви. Теперішня свобода слова веде до переродження нації і зникнення українського етносу із лиця благодатної землі.

Ви уявляєте цей світ без української пісні, звичаїв, традицій? Я – ні.

Моє зранене серце волає: "Зніміть з екранів інформацію та фільми насильницького характеру! Спопеліть серіали жахів, а попіл розвійте десь далеко від української землі. Введіть Закон, який буде карати тих, хто сіє зло, ненависть, розбрат та страх.

Ще і ще раз б'ю у застережні дзвони: "Виродження духовного начала перетворює людину у роботизовану машину, тварину із обмеженими потребами. Не допустімо цього!".

Болить серце за народ, який наївно вірить у доброго звіра. І це не тільки двоголовий орел із Московії – зло сичить і від вище згадуваних глобалістів Заходу.

Мусимо прозрівати, зміцнювати свій дім, розбудовувати і разом із тим обирати не просто "нові обличчя", а мудрих поводирів.

У багатій ресурсами, духовністю, добром країні є всі можливості створити елітну державу. Не чекати подачок із простягнутою рукою від міжнародних банків, а створити свою систему управління, фінансів, не забуваючи про позитивний інформаційний простір.

Вірмо, і збудеться!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 500

Повідомлення в номер / Бібліотека – храм душі

19.03.2020

Бібліотека – храм душі

В святковому залі школи мистецтв у Люблинці зібрались читачі бібліотеки, жителі селища, гості, керівництво громади, щоб відсвяткувати півстолітній ювілей Люблинецької публічної бібліотеки.

"Бібліотека – море книг,

Бібліотека – храм науки…

Переступайте наш поріг,

Беріть скарби нетлінні в

руки –

такими віршованими словами розпочали своє вітання наші читачі Вікторія Колб, Уляна Васковець, Софія Гладун, Яна Сохацька, Діана Соломянюк та Соломія Ревейчук.

Далі присутні ознайомились з історією книгозбірні. Спочатку вона розташувалася в приміщенні контори міжрайплемоб'єднання. Першим бібліотекарем була Троцюк Валентина Тимофіївна. Фонд налічував 630 книг. Потім бібліотеку перенесли в новозбудований кінотеатр – теперішній Будинок культури. А з 1993 року по даний час вона знаходиться в приміщенні колишнього дитячого садочка.

Історія нашої установи наповнена багатьма цікавими подіями. Тут працювали, творили, віддавали свої сили і уміння надзвичайно відповідальні, щедрі люди. Біля витоків формування бібліотеки стояли Жмуйда Любов Андронівна, Куцевич Ніна Григорівна, Кошарук Любов Андріївна, Пашко Валентина Анатоліївна, Денисюк Ольга Володимирівна, Кузьмук Тетяна Федорівна, Щур Валентина Василівна, Вознюк Інна Вікторівна.

Селищний голова Люблинця Наталія Сіховська нагородила подяками та вручила квіти ветеранам праці, які прийшли на свято.

"Легенди, повісті, романи

Чекають вас у тишині.

І лиш один бібліотекар

Знайде книжки тобі й мені,

Бо лиш вона господар

в домі,

Чатує в храмі книг давно,

Летять роки, вона ж без

втоми,

В душі пророщує

зерно…" –

із цими словами звернувся ведучий свята Андрій Полянчук до Надії Іванівни Савчук, яка майже 40 років безперервно очолює книгозбірню. В її трудовій – один запис: "Призначено на посаду завідуючої бібліотекою с. Люблинець 1 серпня 1980 року". У лютому 2019 року було внесено зміни: нині вона – директор Люблинецької публічної бібліотеки. Надія Іванівна привітала всіх зі святом, коротко розповіла про прожите і пережите.

Найбільше, чим пишається бібліотека, – це читачі, адже в центрі нашої уваги завжди були і є вони, їхні запити і інтереси. Гарним словом і подяками згадували читачів, зовсім маленьких, юних, і поважного віку в окремих номінаціях. Ними стали: "Наймолодший читач – Баглик Діана, яка в 4 роки вперше переступила поріг бібліотеки: "Найкращий читач серед дітей" – Васковець Уляна, яка щороку прочитує до ста книг; "Найкращий читач серед дорослих" – Ковальчук Марія Олексіївна, за рік прочитує до 200 книг та журналів; "Активний учасник районних та обласних літературних конкурсів і масових заходів" – Падун Вікторія Вікторівна.

Найстаршим читачем є Тарханова Альбіна Федорівна, якій незабаром виповниться 84 роки.

Неможливо було не подякувати тим, кому не байдужа доля бібліотеки, хто допомагає робити її більш ошатною, затишною, дарує книги зі своїх надбань. Це: Пасаман Валентина Іванівна, Сельвашук Світлана Анатоліївна, Гуліта Валентина Олександрівна, Терещук Богдан Федорович, Кравчук Ольга Тарасівна, Сонюнюк Володимир Федорович (м. Київ), Прадійчук Олена Лук'янівна, Лотоцький Ігор Володимирович (м. Ковель).

Велика подяка за допомогу і підтримку – першому заступнику голови обласної ради Поліщуку Юрію Петровичу; фонду Ігоря Палиці "Тільки разом", фонду Степана Івахіва "Патріоти Волині".

Треба сказати, що активний читач є не тільки в Люблинці, але і в Калинівці, Клевецьку.

На свято завітала наша читачка, яка привітала всіх віршем, Дружинович Таїсія Василівна:

"Бібліотеці нашій – 50.

У 50, як світлу стежину,

топчем.

До храму, де зібралися

книжки,

І мудрість свою віддають

охоче

Бо ж електронна книга –

це не те:

Не шелестять сторінки і не

пахнуть.

В казковий і щемливий світ

веде

Бібліотека в Люблинці –

найкраща".

Щирими оплесками ми приймали поздоровлення та подарунки, які надійшли від директора Ковельської централізованої бібліотечної системи Галини Божик та усього колективу, який вона очолює, директора школи мистецтв Ольги Денисюк.

На закінчення Люблинецький селищний голова Наталія Сіховська вручила подяку та подарунок Надії Іванівни Савчук для бібліотеки. Отець Матвій подарував нам книгу архієпископа Епіфанія "На шляху до спасіння".

Окрасою свята були музичні вітання від школи мистецтв та гурту "Колорит" з районного будинку культури. Щире "спасибі" – артистам та вихованцям школи мистецтв: Яні та Денису Буряк, Діані Соломянюк, Анастасії Шудрук, Яні Сохацькій, Дарині Страховій, Уляні Васковець, Дарині Середі, Івану Куцову та викладачам школи мистецтв.

Дякую всім, хто долучився до проведення свята: за фінансову підтримку – голові Люблинецької громади Наталії Сіховській, управлінню гуманітарної сфери, директору школи мистецтв Ользі Денисюк, гурту "Колорит" та всім, хто був присутній на святі.

А щоб захід залишився у пам'яті не тільки цікавим, а ще й смачним, запросили всіх до бібліотеки на смаколики.

Неоніла СОЛОМЯНЮК,

методист Люблинецької публічної бібліотеки.

"Бібліотека – море книг,

Бібліотека – храм науки…

Переступайте наш поріг,

Беріть скарби нетлінні в руки –

Історія нашої установи наповнена багатьма цікавими подіями.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 645

Повідомлення в номер / "Снігова королева" зібрала аншлаг

19.03.2020 Ляшук Світлана Олександрівна

"Снігова королева" зібрала аншлаг

Наприкінці зими дитяча студія аматорського експериментального театру "10 ряд 10 місце" знову представила перед глядачами свою велику роботу – грандіозний шоу-мюзикл "Снігова королева".

Цього разу театр запрошував на зустріч зі своїми героями маленьких та юних поціновувачів мистецтва. Режисер-постановник та художній керівник аматорського експериментального театру "10 ряд 10 місце"Альона Малюга-Мельникова у розмові з журналістом так підсумувала роботу колективу в "Сніговій королеві":

– Було зіграно три вистави. І щоразу ми із задоволенням тричі бачили перед собою переповнену залу глядачів. Прекрасну зимову казку за цих три дні прийшли подивитись більше тисячі діток та дорослих. Дякуємо вам за щирі емоції, за очі, повні захвату та захоплення, за гарячі овації та теплі відгуки!

Ми також дуже вдячні всім за підтримку, за допомогу – хто був поряд та брав участь у створенні театрального казкового дива! І якщо актори – дорослі чи дітки – в гарних костюмах на виду на сцені, то ще є багато людей, яких глядач ніколи не бачить, але без їх участі та допомоги вистава не може відбутись.

Це і наша чарівниця-костюмер та реквізитор Лілія Літвін, і звукооператори та світлооператори Віталій Дрегель та Володимир Федорук, і технічні працівники усіх напрямків – Олександр Олексюк, Володимир Головницький, Анатолій Мельник, Ірина Цехончук, дівчата-касири, гардеробниці, мої помічники (актори дорослого театру) Михайло Бразінський, Юрій Дацюк – це все незрима варта, яка завжди готова стати на допомогу і підтримати. Щира вдячність моїм творчим однодумцям та друзям, які за першим покликом відгукуються на всі мої ідеї та проєкти – Оксані Мизовець, Олені Слайко, Інні Темрук – всіх і не перерахуєш. Дякую, що ви зі мною!

Висловлюємо вдячність батьківському комітету, дирекції НД "Просвіта", бухгалтерії відділу культури, заступнику міського голови Ігорю Прокопіву – за постійну підтримку колективу та надану можливість гідно представляти нашу творчість.

До побачення, "Снігова королева" та зима – настала весна, а з нею на горизонті – нові звершення і прем'єри!

Підготувала

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: актори дитячої студії аматорського експериментального театру "10 ряд 10 місце" під час вистави "Снігова королева".

Фото з архіву театру-студії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 773