28 червня в Україні відзначати державне свято — День Конституції на честь її прийняття у 1996 році. Але мало хто знає, що перша Конституція у світі була написана та прийнята в Україні ще у 1710 р., 5 квітня. Зараз її називають скорочено «Конституція Пилипа Орлика». Повна назва – «Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького». 

Конституція США була прийнята у 1787 році, Франції й Польщі – у 1791 році. Конституція П.Орлика випередила американську на 77 літ, а перші Європейські – на 81.

Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 р. у селі Косуті Ошлянського повіту на Віленщині (Литва). Батько його — Степан Орлик, чеський барон, католик, загинув на війні у 1673 р. Виховувала сина мати Ірина з православного роду Малаховських, тому й охрестила сина за православним обрядом. Пилип Орлик отримав освіту в Кєво-Могилянській академії й за протекцією С.Яворницького став писарем. Згодом перейшов працювати в канцелярію Генерального писаря козацького війська й через короткий час дослужився до Генерального писаря при гетьманові Іванові Мазепі. В той час Генеральний писар в козацькій раді відповідав сучасним посадам Міністра внутрішніх і зовнішніх справ. Тому він, як ніхто інший, знав стан справ в Гетьманщині. 

Гетьман Іван Мазепа наблизив його до себе так, що довіряв   найпотаємніші плани й зробив своїм помічником та однодумцем. В обов’язки Генерального писаря входило складати й шифрувати дипломатичні документи, листування гетьмана з Туреччиною, Кримом, польським королем Станіславом Лєщинським і з коханою жінкою. Писав гетьманські маніфести, з котрими Мазепа звертався до народу України, а також допомагав відбирати з козацької старшини вірних Гетьману полковників, щоб пішли за ним проти Московського царя. 

Зрозуміло, що Орлику були знайомі документи, в яких обмежували владу королів і, мабуть, добре знав «Генріхові Артиклі»(1573 р.) та «Pacta conventa!», у яких шляхта Речі Посполитої захищала свої права та привілей від свавілля короля. П.21 наголошував: «У разі ж, якщо ми (від чого, Боже, борони!) не виконаємо цих статей або умов, або учиним що-небудь всупереч їм, законам і вольностям, то всіх мешканців королівства і великого князівства (Литовського  – авт.) оголошуємо вільними від належної нам покори й вірності». У козаків була лише домовленість, ніде не закріплена документально. Гетьмана обирали й звільняли (імпічмент) за порушення козацьких законів на Раді. 

Легендарного гетьмана Костянтина Гордієнка обирали 14 разів! Тому така освічена людина, як Пилип Орлик це добре розумів й на практиці створив (мабуть, в співавторстві з кошовим отаманом Костянтином Гордієнком)  Конституцію, яка випереджала всі наявні подібного роду документи на той час. Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статей.     Перша стаття присвячена православній вірі. Адже для козаків це питання мало надзвичайно велике значення: «… годиться повести мову про святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький народ уперше й понині просвітився ще за панування хозарських каганів від апостольського Константинопольського престолу і яку й нині невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією збаламучений не був».

Козаки розуміли, що єдина віра об’єднує українців. Ця проблема була актуальною впродовж сторіч, доки Україна не здобула Томос. «А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського митрополичого престолу і задля зручнішого управління духовними справами нехай найясніший Гетьман доб’ється   звільнення  нашої Вітчизни з-під московського ярма для провінції, що йому наділена, надана і довірена, та для довколишніх земель від апостольського Константинопольського престолу первісної екзаршої влади». І це вдалося зробити в наші часи! 

Це питання стояло гостро ще й тому, що Польща бажала українців скатоличити, відбирала православні храми, перебудовуючи їх в католицькі. Навіть ікони переписували під чинний католицький стиль. Щоб висвятити священика, потрібно було питати дозволу у московського митрополита. Справа дійшла до того, що в Україні не вистачало священиків, щоб   хрестити народжених та провести в останній шлях померлих.

   Друге, що записали в Конституції – це турбота про цілісність кордонів держави. Гетьман та козацька старшина добре розуміли, що у них мале військо, щоб зберегти землі від зазіхань Московського царства й Речі Посполитої. Тому потрібен був союзник, який би став гарантом територіальної цілісності України. Тому І. Мазепа, а потім й П. Орлик заручаються гарантіями такого захисту від шведського короля Карла ХІІ й вступають з ним у військовий союз для визволення Лівобережної України від московського царя. 

Карл ХІІ обіцянками не розкидався (на відміну від сучасних підписантів Будапештського меморандуму), слово тримав в міру своїх можливостей. Тому козаки життя короля берегли й коли він був поранений в Полтавській битві, то кошовий отаман Костянтин Гордієнко завантажив його з каретою на дві «чайки» і перевіз на правий берег Дніпра, тим самим рятуючи від полону.

І третє, що козаки хотіли бачити, – це збереження козацьких прав та вольностей. В Конституції вони розділили владу на три напрями, які функціонують самостійно, — законодавчий, виконавчий, судовий. Коли в Америці процвітало рабство, в Україні уже були проголошені демократичні засади  управління. Якби Україна не стала колонією Російської імперії, то за 300 років якого б розвитку вона досягла! Всі посади з державним управлінням були виборні. Посадовці звітували перед народом про свою діяльність. Козаки ставилися до виборів дуже виважено і прекрасно розуміли, що від їхнього вибору залежить їх життя. Шкода, що сучасний електорат це не завжди розуміє. 

Прикро, що Конституція залишилася лише на папері, а державу не вдалося захистити від колоніального режиму Речі Посполитої та Московського царства. Пилип Орлик все своє життя присвятив створенню міжнародної коаліції, щоб «вгамувати» загарбників України – московських царів! Йому цього  не вдалося зробити, й український народ жив 300 років під московською окупацією. Потім європейці дуже шкодували, що не прислухалися до Гетьмана П. Орлика: втратили багато земель, які зброєю відняла у них Московія, а деякі були окуповані. У 2014 році була спроба окупувати землю України, але завдяки наполегливості очільників держави, які забезпечили міжнародну коаліцію проти Російської Федерації, цього вдалось уникнути.

Обрання козацькою Радою Пилипа Орлика гетьманом України відбулось 5 квітня 1710 р. в Бендерах.  На козацькій Раді були присутні король Швеції й султан Османської імперії, старшини від Гетьманщини та посли з Січі й сам кошовий отаман Костянтин Гордієнко. Тому ті, що вважають Конституцію Пилипа Орлика художнім твором чи філософським трактатом, глибоко помиляються. Це – легітимний державний документ, за який проголосували всі верстви населення України через обраних представників. 

Постать Пилипа Орлика відома в країнах Європи. Про нього написано багато книг як про видатного політичного, військового діяча, талановитого дипломата. А також видаються книги з його поезією, адже був ще й поетом! Пилип Орлик незаслужено забутий в Україні, тому що постаралися «північні брати», адже він з І. Мазепою вів антимосковську боротьбу і вони характеризували й характеризують його як “зрадника”. Тільки кого він зрадив? Український народ? Ні! 

Коли будете їхати чи летіти до Парижа в аеропорт Орлі, то згадайте, що він названий на честь генерала французької армії Григорія Орлика, сина Пилипа Орлика, хрещеного сина Івана Мазепи.

 Петро Об’єдков. 

28 червня в Україні відзначати державне свято — День Конституції на честь її прийняття у 1996 році. Але мало хто знає, що перша Конституція у світі була написана та прийнята в Україні ще у 1710 р., 5 квітня. Зараз її називають скорочено «Конституція Пилипа Орлика». Повна назва – «Правовий Уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького». 

Конституція США була прийнята у 1787 році, Франції й Польщі – у 1791 році. Конституція П.Орлика випередила американську на 77 літ, а перші Європейські – на 81.

Пилип Орлик народився 11 жовтня 1672 р. у селі Косуті Ошлянського повіту на Віленщині (Литва). Батько його — Степан Орлик, чеський барон, католик, загинув на війні у 1673 р. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1583

У ніч на 25 червня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, якою фактично повернула російську делегацію у стіни інституції. Така позиція європейців стала шоком для багатьох українців, але не для дипломатів. Що відбулось у Страсбурзі і як це може змінити європейську політику, розібрався Центр громадського моніторингу та контролю.

Російський реванш

Парламентська асамблея Ради Європи підтримала зміни у регламенті, що позбавляють ПАРЄ права накладати санкції на делегації, які порушили норми і цінності інституції. За це рішення проголосували 118 членів асамблеї, 62 – висловились проти, 10 – утримались. Одностайно проти проголосували делегати з України, Грузії, Польщі, Естонії, Литви та Латвії.

У середу, 26 червня, делегати ПАРЄ офіційно повернули до організації представників РФ, які з 2015 року не брали участі в засіданнях і не мали права голосу. Тепер вони зможуть просувати свої інтереси у ПАРЄ і навіть делегувати депутатів з анексованого Криму. Українці разом із представниками Литви, Латвії, Естонії та Польщі покинули засідання, щоб продемонструвати свою незгоду. На знак протесту проти рішення асамблеї українська делегація вирішила припинити загалом участь у роботі сесії ПАРЄ.

«Делегація звертається до Верховної Ради з необхідністю терміново розглянути питання зупинення участі України в ПАРЄ у подальшому», – повідомив на своїй сторінці у Facebook голова української делегації в ПАРЄ Володимир Ар’єв.

Гроші VS Цінності

Формальним приводом для повернення Росії в ПАРЄ стала необхідність захищати 140 мільйонів росіян у Європейському суді з прав людини (ЄСПЛ). Прихильники РФ в асамблеї наголошували на тому, що домовлятись із Москвою буде легше, якщо її представники сидітимуть в стінах асамблеї. На думку експертів, це було лише маніпуляцією, адже з одного боку, відсутність делегатів з Москви не зупиняла юрисдикцію ЄСПЛ. А з іншого – Росія переважно ігнорує рішення європейського суду.

Реальноюпричиною міжнародні й вітчизняні оглядачі називають російські гроші, що їх потребує Європа. Адже у 2017 році РФ, яка формує 1/10 бюджету інституції, припинила платити внески до РЄ. 

Українські правозахисники вважають, що повернення російської делегації до ПАРЄ є моральною капітуляцією цієї інституції.

«Проблема аж зовсім не у самому факті повернення російської делегації до ПАРЄ – це радше символіка. Дуже неприємна, але символіка. Реальна проблема у тому, що це поштовх до створення нової нормальності у відносинах з РФ», – переконаний міністр закордонних справ Павло Клімкін.

За його словами, небезпека в тому, що одразу після парламентських виборів в Україні  російські та європейські політики «намагатимуться вирішувати питання Донбасу і енергетичної незалежності, наприклад, газового транзиту, за наш рахунок». 

Приниження Європи

Спроби повернути РФ до асамблеї тривали від початку її вигнання. Утім, наголошують політологи, раніше більшість країн підтримували чітку позицію України в цьому питанні. Після президентських виборів в Україні шальки терезів похитнулися. Попри зустрічі президента Володимира Зеленського із лідерами Німеччини і Франції, їхні делегації проголосували за присутність агресора в ПАРЄ. 

Європейські журналісти та політики по-різному відреагували на ситуацію у Страсбурзі. Фонд родин жертв MH17 надіслав ПАРЄ листа з проханням не повертати право голосу РФ. Його голова Піт Плоег заявив, що не розуміє рішення асамблеї. 

Тим часом німецькі журналісти назвали повернення Москви до асамблеї результатом шантажу, а швейцарці заявили про підрив авторитету організації та приниження Європи. На думку швейцарського видання Neue Zьrcher Zeitung, відсутність стійкої позиції щодо тиранії ніколи не приводить до успіху. 

Чи повернеться українська делегація? 

Прогнозувати подальші кроки України у ПАРЄ складно. Чинна делегація має чітку позицію: не йти на поступки агресору.

«Я переконаний, що Україна має жорстко відреагувати на те, що відбулося – це питання самоповаги. І ця реакція має стосуватися не лише блоку міжпарламентського співробітництва ПАРЄ, але і блоку міжурядового співробітництва», – переконаний посол України в ПАРЄ Микола Кулеба, якого відкликали зі Страсбургу до Києва для консультацій.

Втім, після парламентських виборів українське питання у ПАРЄ відстоюватимуть уже інші делегати. Яку стратегію для них передбачає президент, поки не відомо. У відповідь на рішення ПАРЄ президент Зеленський заявив, що він «розчарований». Соратник Зеленського, голова партії «Слуга народу» Дмитро Разумков розкритикував дії української делегації в ПАРЄ. 

Тим часом регламентний комітет ПАРЄ ухвалив рішення звернутися до Венеційської комісії за офіційним роз’ясненням про статус депутатів Державної думи РФ, обраних за багатомандатним округом, що включає анексовані Крим та Севастополь (тобто за партійними списками). Якщо Венеційська комісія стане на бік України, це може припинити повноваження російської делегації, у партійних списках якої є депутати з анексованого Криму. Крім того, новообраний генсек ПАРЄ Марія Пейчинович-Бурич є представницею Хорватії, яка не відзначається дружніми зв’язками із Росією. На думку політологів, це є позитивним сигналом для України. 

Оксана КОВАЛЬ.

У ніч на 25 червня Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію, якою фактично повернула російську делегацію у стіни інституції. Така позиція європейців стала шоком для багатьох українців, але не для дипломатів. Що відбулось у Страсбурзі і як це може змінити європейську політику, розібрався Центр громадського моніторингу та контролю.

Парламентська асамблея Ради Європи підтримала зміни у регламенті, що позбавляють ПАРЄ права накладати санкції на делегації, які порушили норми і цінності інституції. За це рішення проголосували 118 членів асамблеї, 62 – висловились проти, 10 – утримались. Одностайно проти проголосували делегати з України, Грузії, Польщі, Естонії, Литви та Латвії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 289

Колись давно якийсь мудрий чоловік (напевно, невиправний романтик) порівняв людей із зорями. А й справді, люди – мов зорі… Деякі надзвичайно сліпуче засяють на життєвому небозводі, зблиснувши на коротку мить, і якось несподівано потьмяніють. Інші скромно світяться, даруючи своє ніжне світло і тепло всім довкола, нічого не чекаючи взамін. А коли настає відповідний час, заради ближніх падають на землю і гаснуть, описавши прощальну вогненну дугу і подарувавши комусь останню надію на щастя.  

Яскрава зірочка Анатолія Вікторовича Шиліка на безмежному небосхилі людських доль загорілася 16 вересня 1976 року у селі Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області. Як тішилися його мама і тато маленьким синочком! Своєю несказанною радістю, дорогою надією, новою тендітною гілочкою їхнього великого роду… 

Молоді щасливі батьки тоді навіть і припустити не могли, що недовго сяятиме у космічних просторах зоря їхнього новонародженого сина. Сповнені оптимістичних планів на майбутнє, невдовзі після народження первістка вони переїхали у смт Нижні Сірогози Херсонської області. Батько, Віктор Михайлович, став працювати інспектором ДАІ, а мама, Ганна Іванівна, – вихователем у дитячому садочку. 

Саме там, на півдні України, огорнутий батьківською та материнською любов’ю і ласкою, зробив Толік свої перші кроки, почув перші розповіді про славних українських козаків і їхні бойові походи, пішов у школу. 

l

Тоді ж, ще будучи першокласником, уперше пережив і страшну непоправну втрату – смерть батька. Пізніше хлопець не раз згадував ті щасливі дні дитинства, коли вони вдвох із татом рибалили на Балці, коли разом господарювали вдома… І таким дорослим здавався він тоді самому собі! 

Згадував Толік і те, як потому з молодшим братиком у всьому допомагав мамі, адже після смерті тата став для неньки єдиною чоловічою опорою, стараючись якнайбільше турбот взяти на свої ще не окріплі плечі. 

І чи то козацька історія стала тому причиною, чи то від когось із предків передалося по крові, але ще зі шкільних років Анатолій плекав бажання стати військовим. Тож зразу після завершення курсу середньої школи вступив у Сумське вище артилерійське військове училище імені М. В. Фрунзе, успішно його закінчив. Тоді ж остаточно переконався, що професія військового – саме його справа. Навіть і не уявляв себе деінде.

Для проходження подальшої військової служби Анатолій був направлений у місто Ковель Волинської області. У військовій частині, де служив, молодого офіцера поважали за його високоморальні особисті якості. Сумлінний, порядний, відповідальний, наполегливий, чесний, він відразу ж привернув увагу і рядових солдатів, і начальства. Всі знали, що він ніколи і нікого не підведе, завжди прийде на допомогу, дасть добру пораду. І таким був не тільки на службі, а й у повсякденному житті.

l

Саме у Ковелі вродливого, коренастого лейтенанта чекала його щаслива доля. Серце і душу юнака полонила тендітна красуня Оленка … Коли вони вперше зустрілися зимового грудневого дня, глянули одне одному в очі, обоє зразу ж зрозуміли, що це – кохання з першого погляду, кохання навіки, до останнього подиху… І відразу ж відчули серцями, що віднині вони вже не зможуть жити поодинці.

Далі були незабутні зустрічі, мрії про майбутнє… Молоду закохану пару спочатку випробовували сніг і морози, потім – вінчала квітнева повінь садів, осипаючи на щастя білим-білим вишневим цвітом. А 6 серпня 2000 року молодята одружилися...

Щастя і справді довгий час посміхалося Анатолію та Альонці (саме так ласкаво називав дружину чоловік), дарувало неповторні миті. Ота незбагненна любов, що знайшла надійний притулок у їхніх серцях, єднала молодих, допомагала долати життєві труднощі.

…Спогади птахами виринають із пам’яті Олени Шилік і то наповнюють її душу якимось особливим відчуттям, то обпікають нестерпним болем…  Вони тісно переплітаються один з одним, давно ставши для молодої жінки невід’ємною частинкою її численних безсонних ночей, омитих гіркими сльозами. 

…Народження 6 січня 2001 року донечки Тетянки стало для подружжя ще одним дорогим подарунком небес. Як любив татко свою крихітку, точну копію мами, як леліяв її! І змалечку, і як підросла вже… І ще більшою ніжністю і любов’ю огортав свою кохану дружину.

l

Ніякі життєві випробування не могли зруйнувати їхнє щастя. Коли в 2005 році військову частину у Ковелі розформували і капітан Анатолій Шилік був звільнений у запас, молодий наполегливий чоловік, залишивши улюблену професію, не став нарікати на обставини, а почав шукати себе в мирній справі. 

А якщо вже він щось задумає – обов’язково досягне поставленої мети! Тож через короткий час став справжнім майстром лакувальної справи. Навіть після його загибелі на Сході, не знаючи про смерть Анатолія, люди телефонували, бажаючи зробити у нього замовлення.

А час ішов своїм одвічним шляхом. На сьомому небі від щастя був Анатолій, коли 23 жовтня 2012 року Альона народила синочка Артема, мов дві краплі води схожого на тата. Обоє несказанно тішилися дітками, дарували їм любов і тепло своїх сердець. Ні, ніколи й ні в кого не було такого чудового чоловіка, як в Оленки, і такого люблячого татка, як в Тетянки й Артемчика!

14 щасливих років прожили разом Олена та Анатолій. І не було жодного сімейного свята, щоб чоловік не подарував своїй коханій дружині квіти. Червоні троянди палахкотіли гарячими пелюстками, щоразу говорячи Оленці про справжню вічну любов Анатолія, споконвіку оспівану митцями. Навіть коли вже був в зоні АТО, зателефонував дочці, щоб на 14-ту річницю їхнього з Оленою весілля Тетянка купила для мами від тата величезний букет червоних троянд. Ніби знав, що сам вже ніколи їх не подарує... 

І власний дім почав будувати молодий батько – треба ж подбати про добробут сім’ї! Поспішав, хотів усе встигнути, ніби підсвідомо відчував, що недовго йому залишалося жити. Все сам планував, з любов’ю сам своїми руками зводив, у все вкладав часточку свого доброго серця… Про відпочинок лише мріяли. 

Жаль, о, як жаль, що лише трохи зміг пожити у новому домі! 

Все, все перекреслила ота клята війна на українському Сході! 

l

У квітні 2014 року синочкові Артемчику було лише 1,5 року, як Анатолій Шилік, отримавши повістку з військкомату, пішов у зону АТО. Він не міг залишатися вдома в той час, коли ворог топтав українську землю, коли гинули кращі сини українських матерів.

Олена навіть і не пробувала вмовляти чоловіка не йти у те пекло, бо знала, що будуть марними її слова.  Для неї почалися важкі дні і ночі переживань за коханого, час постійних молитов за нього. 

Анатолій телефонував дружині, як тільки випадала бодай найменша можливість. І, розпитуючи про дітей, заспокоював її, що все добре, що не варто непокоїтися. 

Та любляче серце не вміє не переживати за того, до кого прикипіла душа! Не вміє… 

Капітан Шилік, командуючи мінометною батареєю, став для своїх бійців не лише досвідченим командиром, а й турботливим батьком. Він спав і їв разом із захисниками, завжди піклувався про них, ніколи не ховався за їхні спини у найнебезпечніші моменти. 

Анатолій воював на Сході з 11 квітня по 24 серпня 2014 року. 

Полум’я війни нещадно нищило кращих синів України... 

Волею долі капітан Шилік зі своїми бійцями опинився біля Іловайська, в отому страшному котлі... Ще вдень 24 серпня він розмовляв з дружиною, вкотре заспокоюючи її, а ввечері – з рідним братом (молодший брат Анатолія Олександр після подій так званого «Іловайського котла» теж пішов в АТО – добровольцем), сказавши йому, що українські захисники опинилися в пастці. А вже о 22 годині у Альониному телефоні у відповідь на дзвінки лунали лише пронизливі гудки, відлунюючи в її серці глухим нестерпним болем…

Це вже пізніше рідним повідомлять, що тоді позиції українських військ знаходилися під прицільним артилерійським обстрілом російсько-терористичних військ. Від одного із пострілів загорівся тент машини з боєприпасами. Анатолій першим кинувся його гасити, а за ним – і його бійці. У цю мить від нових снарядів прогримів страшний вибух…

О доле! Чому ти така немилосердна і жорстока стала?! Чому невблаганна смерть забрала коханого чоловіка і любого татка?! Чому?! Чому?! Чому?!

Вирвався нелюдський крик із грудей жінки і завмер, застряг десь у глибині її невимовного страждання… 

l

Олена, немов у страшному сні, згадує ті чорні дні, коли вона їздила в Мелітополь, щоб забрати з моргу тіло свого чоловіка, як хоронили його 1 вересня у Ковелі… Яким печально-скорботним був той Першовересень! Та болючі сльози згорьованих матері, дружини, дітей не змогли підняти з могили Героя… 

Так, Героя. За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Шилік Анатолій Вікторович 4 червня 2015 року був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.

…Час невпинно мчить у вічність. Його не повернути. Як і не повернути тих, хто відійшов у засвіти назавжди. Як ніколи не загоїти сердечних ран…

Протягом двох скорботних років Олені щоночі снився її коханий чоловік. Щоночі!.. Снився, мабуть, тому, щоб хоч трохи полегшити біль тієї, котру він кохав до останнього подиху… А потім став снитися рідше… Та Олена свято береже в серці пам’ять про свого Толіка, час від часу вдивляючись у світлини, на яких вони всі ще щасливі.

Фотографій небагато, бо Анатолій не любив фотографуватися. Можливо, тому, що хотів залишитися вічно молодим у серцях найрідніших йому людей, за яких і віддав у жертву своє життя?

З розповіді Олени Шилік, дружини загиблого Героя Анатолія Шиліка, записала Олена Прадійчук.

Колись давно якийсь мудрий чоловік (напевно, невиправний романтик) порівняв людей із зорями. А й справді, люди – мов зорі… Деякі надзвичайно сліпуче засяють на життєвому небозводі, зблиснувши на коротку мить, і якось несподівано потьмяніють. Інші скромно світяться, даруючи своє ніжне світло і тепло всім довкола, нічого не чекаючи взамін. А коли настає відповідний час, заради ближніх падають на землю і гаснуть, описавши прощальну вогненну дугу і подарувавши комусь останню надію на щастя.  

Яскрава зірочка Анатолія Вікторовича Шиліка на безмежному небосхилі людських доль загорілася 16 вересня 1976 року у селі Запруддя Камінь-Каширського району Волинської області. Як тішилися його мама і тато маленьким синочком! Своєю несказанною радістю, дорогою надією, новою тендітною гілочкою їхнього великого роду… 

Молоді щасливі батьки тоді навіть і припустити не могли, що недовго сяятиме у космічних просторах зоря їхнього новонародженого сина. Сповнені оптимістичних планів на майбутнє, невдовзі після народження первістка вони переїхали у смт Нижні Сірогози Херсонської області. Батько, Віктор Михайлович, став працювати інспектором ДАІ, а мама, Ганна Іванівна, – вихователем у дитячому садочку. 

Саме там, на півдні України, огорнутий батьківською та материнською любов’ю і ласкою, зробив Толік свої перші кроки, почув перші розповіді про славних українських козаків і їхні бойові походи, пішов у школу. 

ххх

Тоді ж, ще будучи першокласником, уперше пережив і страшну непоправну втрату – смерть батька. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 409

Порівняно недавно відомий у нашому місті підприємець, благодійник і меценат Юрій Рахлінський (до речі, корінний ковельчанин) обладнав на території свого  підприємства тенісний корт.

Мету свого вчинку він пояснює так:

– Про любов до рідного міста ми повинні не тільки говорити, а й робити все, щоб воно гарнішало, розквітало і наближалося до європейських стандартів. Корт для великого тенісу у Ковелі – один з небагатьох на Волині. Тут ніколи не буває порожньо.  Люди, особливо молодшого віку, залюбки приходять сюди, тренеруються,  змагаються.

Завдяки Юрію Миколайовичу та його однодумцям декілька років поспіль на корті проводяться змагання, в яких їх учасники розігрують кубок «Інтарсіо». Його запровадив ще один місцевий патріот, директор однойменної меблевої фірми Ігор Узналі. Відбувся розіграш Кубка і цього річ, коли ковельчани та їх гості відзначали 75-річчя визволення міста від нацистів і День Ковеля. В ньому взяли участь 13 спортсменів.

10 учасників в одиночному розряді були розподілені на 3 групи, в яких змагалися за круговою системою. Переможці двох груп – Валентин Січкар, Олександр Філіпчук, Ігор Приступа та Роман Багінський вийшли до півфіналу. Тут Олександр Філіпчук  обіграв Валентина Січкаря, а Ігор Приступа – Романа Багінського.

У боротьбі за третє місце Роман Багінький зумів подолати Валентина Січкаря. У грі за перше місце Ігор Приступа не залишив шансів Олександру Філіпчуку.

У змаганнях парного розряду найсильнішими були Юрій Міцура та Олександр Філіпчук, які у фіналі турніру перемогли ветеранів спорту Леоніда Веремейчука та Володимира Федорука. А у грі за третє місце Федір Ткачук та Василь Клімовець поступились Валентина Деменюку і Роману Багінському.

Відділ фізичної культури та спорту щиро вдячний меценату спорту, керівнику меблевої фірми Ігорю Узналі та власнику тенісного корту Юрію Рахлінському за допомогу в проведенні цікавих змагань!

Всі, хто взяв участь у тенісному турнірі, а також уболівальники, мали можливість насолодитися не тільки захоплюючими і видовищними поєдинками на тенісному корті, а й благоустроєним, гарним і затишним місцем, яке  Юрій Рахлінський разом із дружиною Тетяною Володимирівною зуміли благоустроїти в Ковелі на вулиці Володимира Кияна, 40.

Тут все милує око: і ставок з водоплавною птицею, і майданчик для дітей, і якась особлива, незбагненна аура, яка панує тільки там, де господарюють щирі, доброзичливі люди, які не шкодують ні сил, ні  вміння, ні здоров’я задля того, щоб подарувати своє милосердя, ласку і душевність землякам.

Тож нехай Господь віддячить і Юрію Миколайовичу, і його сім’ї своїм милосердям і любов’ю на многії і благії літа! А всіх бажаючих вони запрошують завітати до них у гості, поповнити ряди тих, хто любить  великий теніс – справді «королівську» гру.

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: Юрій РАХЛІНСЬКИЙ; учасники й переможці розіграшу Кубка «Інтарсіо».

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА і з архіву відділу фізичної культури і спорту міськвиконкому.

Порівняно недавно відомий у нашому місті підприємець, благодійник і меценат Юрій Рахлінський (до речі, корінний ковельчанин) обладнав на території свого  підприємства тенісний корт.

Мету свого вчинку він пояснює так:

– Про любов до рідного міста ми повинні не тільки говорити, а й робити все, щоб воно гарнішало, розквітало і наближалося до європейських стандартів. Корт для великого тенісу у Ковелі – один з небагатьох на Волині. Тут ніколи не буває порожньо.  Люди, особливо молодшого віку, залюбки приходять сюди, тренеруються,  змагаються.

Завдяки Юрію Миколайовичу та його однодумцям декілька років поспіль на корті проводяться змагання, в яких їх учасники розігрують кубок «Інтарсіо». Його запровадив ще один місцевий патріот, директор однойменної меблевої фірми Ігор Узналі. Відбувся розіграш Кубка і цього річ, коли ковельчани та їх гості відзначали 75-річчя визволення міста від нацистів і День Ковеля. В ньому взяли участь 13 спортсменів.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1507

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 259

Гороскоп

з 15 по 21 липня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 393

Погода в Ковелі  

4–10 липня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 386

Щороку на площі "Героїв Майдану"  ковельчан  збирає особлива подія – урочиста церемонія випускного вечора. Ось і надвечір'я 28 червня у Ковелі заясніло барвистим вінком розкішних вечірніх вбрань, засяяло щасливими посмішками випускників, їх батьків, вчителів, гостей свята.

Урочисту лінійку з нагоди випуску учнів шкіл міста 2019 року і нагородження їх медалями відкрив начальник управління освіти міськвиконкому Віктор Бичковський.

Випускники поклали квіти до Меморіалу Слави, стели пам'яті на честь наших земляків – загиблих учасників АТО, меморіальної стели "Хрест пам'яті жертв більшовицького терору", пам'ятників Борцям за волю України, Тарасу Шевченку та Лесі Українці.

З вітальними словами та щирими зиченнями до винуватців свята звернувся Ковельський міський голова Олег Кіндер. Далі Олег Кіндер та Віктор Бичковський вручили "золоті" та "срібні" медалі кращим учням міста. Цього року 52 відмінники навчання отримали почесні нагороди, з яких 38 "золотих" та 14 "срібних" медалей.

Дружними оплесками вітали присутні медалістів.  "Золоті"  нагороди отримали Назар Білуха, Вадим Фринас,  Юлія Шум  (ЗОШ № 1), Тетяна Бєлікова, Дмитро Кисляк, Марія Кондратович, Олеся Мазурок, Максим Наумчик, Владислава Цешинська, Владислава Парадуха, Павло Щур, Назар Янів, Анна Музичук, Юлія Вознюк, Василина Хмизовець (СШ № 3), Катерина Грушевська, Софія Козлова, Соломія Купрійчук, Анна Суріна, Дмитро Деркач, Дмитро Косенков, Андрій Коссак (міська гімназія), Ірина Бортнічук, Мар'яна Грицюк, Андрій Домашенко, Юлія Кудриль (ЗОШ № 7), Катерина Міщанчук, Маріанна Смородінова (ЗЗСО № 8), Сергій Дзеблюк, Тетяна Сичик (ЗОШ № 10), Михайло Гордун (НВК № 11), Оксана Макарусь, Юлія Свиридюк (ЗЗСО № 12), Софія Кропива, Олеся Лонюк, Олександра Москалик, Ангеліна Капітула, Вікторія Костюк (НВК № 13).

"Срібні" медалі отримали Роман Ігнатьєв, Анна Хлуд, Юлія Антонюк, Діана Турик, Анна Шматюк (СШ № 3), Ольга Савенко (ЗЗСО № 5), Анастасія Казмірчук (ЗОШ № 7), Антон Данилевич, Анна Дехтяр, Ольга Романюк, Марія Чала (ЗОШ № 10), Олександра Мизовець, Тетяна Шейка (НВК № 11), Анна Ющенко (НВК № 13).

Активісти учнівського самоврядування закладів освіти міста під час урочистості відзначені Подяками. 

Від батьків слово було надано батькові випускниці НВК № 13 Віталію Москалику. Зворушливо прозвучали привітання від класного керівника одинадцятого класу ЗОШ № 1 Світлани Дарчук.

Щиру подяку  вчителям і батькам висловила випускниця ЗОШ № 7 Вікторія Бруча. До випускників також звернувся декан Ковельського міського деканату ПЦУ, протоієрей Василь Мичко.

Прекрасні емоції присутнім подарували учасники сучасного танцювального гурту "Модерн" – випускниця СШ № 3 ім. Лесі Українки Анастасія Жук та Богдан Заславський, які виконали святковий вальс. Пісенний дарунок презентувала випускниця НВК № 13 Вікторія Тітчук.

Святкова програма завершилася. Але ковельчани не поспішали залишати центральну площу міста. Дружні розмови, квіти педагогам, фото на згадку, інтерв'ю журналістам були своєрідними пазлами до загальної картини випускного вечора в Ковелі.

А вранці вчорашні школярі традиційно зустріли схід Сонця і свій перший день дорослого життя.

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: під час урочистої лінійки, присвяченої випуску учнів шкіл міста 2019 року в Ковелі.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Щороку на площі "Героїв Майдану"  ковельчан  збирає особлива подія – урочиста церемонія випускного вечора. Ось і надвечір'я 28 червня у Ковелі заясніло барвистим вінком розкішних вечірніх вбрань, засяяло щасливими посмішками випускників, їх батьків, вчителів, гостей свята.

Урочисту лінійку з нагоди випуску учнів шкіл міста 2019 року і нагородження їх медалями відкрив начальник управління освіти міськвиконкому Віктор Бичковський.

Випускники поклали квіти до Меморіалу Слави, стели пам'яті на честь наших земляків – загиблих учасників АТО, меморіальної стели "Хрест пам'яті жертв більшовицького терору", пам'ятників Борцям за волю України, Тарасу Шевченку та Лесі Українці.

З вітальними словами та щирими зиченнями до винуватців свята звернувся Ковельський міський голова Олег Кіндер. Далі Олег Кіндер та Віктор Бичковський вручили "золоті" та "срібні" медалі кращим учням міста. Цього року 52 відмінники навчання отримали почесні нагороди, з яких 38 "золотих" та 14 "срібних" медалей.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1468

Відбулась п'ятдесят друга сесія міської ради. На початку засідання міський голова Олег Кіндер запросив до слова керуючого справами Володимира Бойка, аби той роз'яснив ситуацію щодо обмеження місць в сесійному залі. Він повідомив, що на звернення одного з депутатів проведено перевірку приміщення Ковельським міськрайонним відділом управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області. У результаті пожежники зобов'язали обмежити  перебування людей у залі до 50 осіб. За проєктом передбачалось – 70. 

 Перевіряючі передали справу до Волинського окружного адміністративного суду. Поки питання буде вирішуватись,   частину столів і стільців з приміщення винесли. 

Керівники міста попросили з розумінням поставитись до ситуації. Зокрема  зазначивши, що всі бажаючі можуть спостерігати за ходом сесії у фойє, де розміщено екран, на якому ведеться трансляція засідання.

За досягнуті успіхи, плідну працю на благо громади, професіоналізм та ініціативність, активну громадянську позицію та з нагоди Дня Конституції України ряд ковельчан було відзначено Подяками міської ради. Серед нагороджених, зокрема, депутат Ковельської міської ради Андрій Мілінчук, голова громадської організації "Дитячий клуб туристів-рятувальників "Контур" Ірина Артемук, нотаріуси Наталія Заліська та Альона Кушнерук. Оплесками народні обранці привітали свого колегу Ігоря Пініса, який 23 червня відсвяткував день народження.

Після того, як було сформовано робочі органи сесії, був відведений час для оголошення депутатських запитань та запитів.

Першим із депутатським запитом до Ковельського міського голови звернувся Сергій Кошарук (фракція "Солідарність"). Він стосувався облаштування пішохідного тротуару по вул. Самчука. Згадана вулиця, довжина якої сягає приблизно 300 метрів,  перебуває в неналежному стані, а оскільки вона  знаходиться в районі пологового будинку,  нею щодня користуються чимало мешканців міста. 

Наталія Сеник (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП"), в свою чергу, озвучила звернення щодо облаштування паркомісць (так званих "кишень" для автомобільного транспорту)  поблизу дитячих садочків та освітніх закладів міста.

Депутатський запит Андрія Далеки (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП") стосувався внесення на наступний рік змін в роботу дошкільних навчальних закладів в контексті повноцінної роботи в літній період, оскільки на даний час влітку працюють лише два чергових садочки, які не забезпечують усіх бажаючих як територіально, так і кількісно, а тому вищезазначена проблема щороку залишається вкрай актуальною.

Богдан Солодуха (ПП "Об'єднання "Самопоміч") звернувся із запитом щодо необхідності покращення безпеки руху в районі набережної річки Турії, а саме – встановлення необхідних інформаційних табличок та дорожніх знаків як для пішоходів, так і автомобілістів.

Свої три хвилини, відведені на озвучення депутатських запитань та запитів, Володимир Косцьов'ят (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП") надав мешканцям вул. Драгоманова, які звернулися до очільників міської влади з проханням посприяти у вирішенні наболілої проблеми – нормального функціонування вуличної каналізації. Адже за два з половиною роки, впродовж яких люди звертаються до міської ради, її так і не було вирішено.

Юрій Міцура (Партія "Блок Петра Порошенка "Солідарність") звернувся до міського голови від імені  мешканців першого і другого під'їздів по вул. Володимирській,  97 з проханням посприяти у ліквідації двох сухих дерев на території згаданого будинку з метою вбереження його мешканців та випадкових перехожих від можливих неприємностей. В свою чергу, мешканці третього під'їзду цього ж будинку просять сприяння у вирішенні ще однієї не менш нагальної проблеми - протікання даху в період дощів, внаслідок чого потерпають від затоплень квартири та сходинкова площадка на верхніх поверхах. 

Галина Стасюк (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП") озвучила колективну заяву, з якою до неї звернулися мешканці будинку по вул. Лесі Українки, 11 щодо незаконного переобладнання підприємцями Райчуком і Шваєм квартир № 22,23 в їхньому  будинку під магазин та аптеку без згоди мешканців. Вони заперечують проти добудови, оскільки після попереднього переобладнання квартир у несучій стіні будинку утворилася тріщина, яка вже доходить до вікон другого поверху. Мешканці будинку стурбовані  тим, що міська рада проігнорувала їхню колективну думку та прийняла рішення про добудову зазначеного будинку. Галина Миколаївна звернулася із депутатським зверненням вжити невідкладних заходів для вирішення зазначеної проблеми. 

Свої депутатські запити і звернення озвучив Геннадій Кіндер (ПП “Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина"). Зокрема, він наголосив, що до нього, як до депутата, неодноразово зверталися мешканці вул. Кленової, Кришталевої та Квітневої, які хочуть за власні кошти облаштувати зелену зону для відпочинку для чого потрібно лишень затвердити детальний план території. Однак уже два місяці дане питання чомусь ніяк не вноситься на розгляд сесії. 

Депутатське звернення Андрія Мілінчука (ПП "Об'єднання "Самопоміч") стосувалося встановлення в місті камер зовнішнього спостереження із розміщенням центрального сервера і пульта в органах місцевого самоврядування та з доступом для всіх правоохоронних органів. Також Андрій Валерійович запропонував розглянути можливість забезпечення відкритого доступу до камер для всіх мешканців міста.

Болючу тему стану річки Турія вкотре порушив на сесійному засіданні Ігор Пініс (ПП "Українське об'єднання патріотів "УКРОП"). Він озвучив депутатський запит до міського голови та голови житлово-комунальної комісії міськвиконкому з пропозицією звернутися до компетентних органів та інституцій, наукових закладів з метою встановлення причин та джерел забруднення річки Турія в межах міста Ковеля, а при потребі – й за його межами, також наголосив на необхідності депутатській комісії провести обстеження берегової лінії з метою виявлення або заперечення скидів до водойми будь-яких  стоків технічного антропогенного походження та встановлення відповідності забудови берега водойми до норм, передбачених законодавством України. Роботу комісії провести із залученням спеціалістів громадського активу, депутатського корпусу та представників засобів масової інформації. 

Депутати у ході роботи розглянули понад 100 питань. Половина з них стосуються врегулювання земельних відносин в місті. Також значна частина - розроблення, надання дозволу або ж затвердження детальних планів територій. 

Обранці громади погодили внесення змін до міського бюджету. За підсумками п'яти місяців головний кошторис позапланово отримав понад 10 мільйонів гривень. Вони будуть використані для забезпечення необхідних видатків, у яких виникла нагальна потреба. 

Зокрема, виділяються 850 тисяч гривень на капітальний ремонт розмежувальних конструкцій танцювальної зали НД "Просвіта". На сьогодні кількість дітей у гуртках збільшується. Тож для  занять їм будуть створені відповідні умови.   

Для реалізації субпроекту "Вдосконалення медичної допомоги хворим з хворобами системи кровообігу у Волинській області"  кошти отримає МТМО на придбання мобільної  рентгенсистеми типу С-дуги  для своєчасної діагностики, покращення якості лікування серцево-судинних та  судинно-мозкових захворювань. Також фінансові ресурси використають на окремі ремонтні роботи приміщень МТМО. 

Виділяються гроші на здійснення ремонтних робіт в ЗОШ №1 та придбання стільців для НВК №13.

1 мільйон 650 тисяч гривень надійде додатково для будівництва, реконструкції та ремонту об'єктів комунального господарства. Вони будуть використані на придбання контейнерів для збору ТПВ, демонтаж незаконно встановлених споруд, програму запобігання та захисту населення і територій міста від підтоплення грунтовими водами, роботи з електропостачання на вулицях Церковній, Макаренка та Князя Романа. 

Мільйон гривень буде спрямовано на переоснащення котельні по вул. Володимирській, 85. Це необхідно для забезпечення гарячою водою в літній період жителів вул.Володимирської та району "Сільмаш".

Ряд питань, які опрацьовувались, зумовлені реформою освіти. Йдеться про перейменування закладів, затвердження нових редакцій їхніх статутів, конкурсу на посаду керівника. 

Через два місяці закінчуються строкові трудові договори (контракти) директорів шкіл №1, №7, №11. Депутати затвердили на сесії  рішення про проведення конкурсів на посади керівників  цих закладів загальної середньої освіти.

Таке ж рішення прийнято щодо перейменування та затвердження нових редакцій статутів закладів загальної середньої освіти "ЛІЦЕЙ №1 м.КОВЕЛЯ", "ЛІЦЕЙ №7 м. КОВЕЛЯ",  "ЛІЦЕЙ №11 м. КОВЕЛЯ", ЗАКЛАДУ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ "ЦЕНТР РОЗВИТКУ ДИТИНИ №13 МІСТА КОВЕЛЯ", ЗАКЛАДУ ПОЗАШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ "СТАНЦІЯ  ЮНИХ НАТУРАЛІСТІВ МІСТА КОВЕЛЯ".

У ході роботи депутати внесли зміни до "Програми соціального захисту окремих категорій мешканців міста Ковеля на  2019 рік", які стосуються коригування сум видатків в межах передбачених коштів. Взято до відома інформацію про роботу відділу культури виконавчого комітету міської ради.

Депутати  проголосували за рішення про встановлення ставок земельного податку та податку на нерухоме майно. Підтримали  звернення до керівництва держави та "Укрзалізниці" з проханням відновити рух потяга "Здолбунів-Ковель-Холм". Його курсування було призупинено з 19 червня. Причиною такої ситуації стало неврегулювання окремих питань з митними органами Республіки Польща.  

В іншому зверненні обранці громади просять керівників країни  пришвидшити розгляд законопроектів щодо спрощення оподаткування транспортних засобів та встановлення пільгового періоду для розмитнення автомобілів на іноземній реєстрації (повні тексти звернень розміщені на сайті міської ради).

Галина ЦЮРА,

кор. газети "Вісті Ковельщини".

Відділ внутрішньої політики, організаційної роботи та зв'язків 

з громадськістю міськвиконкому.

Відбулась п'ятдесят друга сесія міської ради. На початку засідання міський голова Олег Кіндер запросив до слова керуючого справами Володимира Бойка, аби той роз'яснив ситуацію щодо обмеження місць в сесійному залі. Він повідомив, що на звернення одного з депутатів проведено перевірку приміщення Ковельським міськрайонним відділом управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Волинській області. У результаті пожежники зобов'язали обмежити  перебування людей у залі до 50 осіб. За проєктом передбачалось – 70. 

 Перевіряючі передали справу до Волинського окружного адміністративного суду. Поки питання буде вирішуватись,   частину столів і стільців з приміщення винесли. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 491

Замість передмови

13 липня 1949 року газета "Радянська Волинь" повідомляла: "Велике радісне свято відбулося в неділю, 10 липня, в колгоспному селі Колодяжному. Навіть дощ, що протягом дня неодноразово щедро проривався з важких сірих хмар, не перешкодив торжеству з приводу відкриття пам'ятника великій українці, поетесі – відбудованого Лесиного "білого будинка".

Саме з того пам'ятного дня розпочинається історія  одного з кращих в Україні музеїв Лесі Українки. Нагадаємо, що спочатку він працював на громадських засадах, а обов'язки екскурсовода понад 10 років виконувала сільська бібліотекарка Ніна Кошелюк.

Вагомий внесок у становлення та розвиток музейної справи зробили М. П. Скрильникова, Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук. Музей розбудовувався і поступово набирав якостей науково-просвітницького закладу. Багато сил та енергії до цього доклала Віра Комзюк, Заслужений працівник культури України.

Із 1979 року беззмінно 38 літ перебувала на посту. Саме під її очільництвом було взято на облік та збереження всі музейні експонати. Вони постійно поповнюються, і сьогодні їх нараховується майже 7 тисяч. Серед того надбання найцінніше – меморіальні речі, котрі  належали родині Косачів, яких є 120.

Сьогодні естафету попередніх поколінь музейників впевнено перейняла Ольга Бойко, молода, енергійна, креативна. Діяльність її і колег по справі багатогранна. Це - дослідницька робота, участь у науково-практичних конференціях всеукраїнського значення, організація виставок відомих художників, виступи в пресі та на телебаченні, проведення літературних читань і конкурсів. І найголовніше – популяризація творчості Олени Пчілки, Лесі Українки та всієї родини Косачів. Вклонімося низенько та подякуймо всім працівникам музею, серед яких ветерани Любов Мержвинська – провідний науковий співробітник та Марія Чашук – старший науковий співробітник. У цей "вінок" науковців, дослідників гарно вплітається талановита Катерина Волох.

Маємо розуміти, що музей – це не набір експонатів, а воїн просвітництва, еліксир ідентичності українства та одвічний дух нашого національного надбання.

 Що ж, свято музею – це вже історія. Попереду нові завдання  – нові здобутки  в просторі  культури та духовності України.

Свято всеукраїнського значення

Так вже склалося, що ювілейні дати з життя Олени Пчілки та історії музею Лесі Українки ідуть, як-то кажуть, пліч-о-пліч, немов дві душі, благословенні Небесами.

У ці дні музейники, а з ними вся небайдужа інтелігенція Волині урочисто відзначають 70-ліття від  дня заснування закладу і разом із тим провели Всеукраїнську науково-практичну конференцію з нагоди 170-річчя від дня народження Великої українки Олени Пчілки. Назва заходу говорить сама про себе: "Олена Пчілка, Леся Українка і родина Косачів в історії української та світової культури".

До музею-садиби Косачів 26 червня ц. р. прибули поважні гості з  Києва, Львова, Луцька, міст Волині. Серед них – Ольга Чубара, начальник управління культури  Волинської облдержадміністрації; Оксана Важатко, директор Волинського краєзнавчого музею; Тетяна Матяшук, очільниця відділу культури Ковельської райдержадміністрації; Віталій Кашик, голова Колодяжненської ОТГ та інші.

Перед початком конференції гості та представники влади поклали квіти до підніжжя пам'ятника Лесі Українки.

Потому всі перейшли до музейної світлиці, де звучали вітальні, напутні та подячні слова музейникам і разом із тим зазначалось, що Олена Пчілка сьогодні сучасна, як ніколи. Вона – полум'яний борець за українську мову та українську національну ідентичність. Її етнографічні дослідження унікальні. Неоціненним є вклад Олени Пчілки у просвітництво.

Як і годиться, Ольга Бойко, завідувачка закладу, приймала не тільки вітальні слова, але й цінні дарунки для музею.

Тішить позиція  голови Колодяжненської ОТГ Віталія Кашика, який наголосив, що музей – це не тільки наша гордість, а,  перш за все, джерело високої духовності, осередок українства.

На урочистостях був присутній настоятель Свято-Миколаївського храму с. Колодяжного отець Іван Оринчак, який до вітальних слів долучив власні поезії,  приурочені до свята. Особливо уважно учасники науково-літературного форуму дослухалися до слів нової очільниці Волинського краєзнавчого музею Оксани Важатко. Вона наголосила, що Колодяжненський літературно-меморіальний комплекс є одним із кращих у мережі музеїв Волині.

– Тут присутній дух українства і любові до рідної землі. Виконую почесну місію - передаю вітання від Йосипа Струцюка, одного із засновників музею, Почесного  громадянина Луцька, відомого українського поета. 17 липня ц. р. йому виповнюється 85 років. Побажаймо  ювіляру здоров'я і творчих успіхів, – наголосила виступаюча.

Щирі зичення  лунали  від Маргарити Матвійчук, завідувачки Ковельського історичного музею. Мав слово і автор цих рядків.

З науковими доповідями виступили: Алла Диба, науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (м. Київ); Людмила Стасюк, директор обласної наукової бібліотеки ім. Олени Пчілки, Заслужений працівник культури України (м. Луцьк); Роксолана Козак, завідувачка художньо-меморіального музею Івана Труша (м. Львів); Оксана Біла, заступник генерального директора Національного музею ім. Андрея Шептицького (м. Львів); Марія Чашук, старший науковий співробітник Колодяжненського музею Лесі Українки та інші.

Гості ознайомилися із експозиційними виставками літературно-меморіального музею Лесі Українки. І як вінець, аматори художньої самодіяльності із Білина, Скулина, Уховецька подарували змістовний концерт для всіх учасників форуму.

Цінним подарунком для науковців та краєзнавців став збірник  наукових праць,  куди увійшли статті, які висвітлюють  маловідомі сторінки життєпису родини Косачів.

…Не стихає невмирущий  дух творчості Олени Пчілки та Лесі Українки. Мати і дочка й сьогодні серед нас, є символом безсмертя роду і славного українського народу. І до загальної мови – моє поетичне слово.

Шлях 

до вічності

Олені Пчілці – до 170-річчя від дня народження

"Я в серці маю те, що не

 вмирає", –

Летять слова крилаті понад

 світом.

Буває, легковажим і себе 

не питаєм,

З якого серця до нас пульсує

 Вічність.

Вона вкладала все – і душу,

 і думки.

Леліяла, навчала і в

 строгості вела.

Терпіла хворості доньки: 

не дні – роки:

З одного зболеного серця –

 два крила.

Талант і праця, 

і… самопожертва –

Корони не буває без

 тернового вінця.

Ольго Петрівно, це – любов. 

Її не стерти.

Це шлях до вічності: початок

 є – нема кінця…

Я бачив дивний сон. 

Маєток. Гості.

Франко і Лисенко,

 Старицький і Модест.

Розмова йде про мову –

не чути тостів.

Серед Великих - Вона. У неї

 свій пріоритет.

"Укази заборонні царські

 відмінити.

Книговидання вкраїнське

 без обмежень.

Не  діалект, а мова.  Цар має

 зрозуміти,

А ми повинні будувати мовні

  вежі".

І раптом бачу, як на новий

 Закон

    Потвори злі  сичать.

Кусають, не  вгавають…

    І знов встає Вона.

 Утверджує канон!

"Мова,  яка живе у серці

 вічно, не вмирає".

Анатолій СЕМЕНЮК,

голова міськрайонної організації Національної спілки краєзнавців України.

13 липня 1949 року газета "Радянська Волинь" повідомляла: "Велике радісне свято відбулося в неділю, 10 липня, в колгоспному селі Колодяжному. Навіть дощ, що протягом дня неодноразово щедро проривався з важких сірих хмар, не перешкодив торжеству з приводу відкриття пам'ятника великій українці, поетесі – відбудованого Лесиного "білого будинка".

Саме з того пам'ятного дня розпочинається історія  одного з кращих в Україні музеїв Лесі Українки. Нагадаємо, що спочатку він працював на громадських засадах, а обов'язки екскурсовода понад 10 років виконувала сільська бібліотекарка Ніна Кошелюк.

Вагомий внесок у становлення та розвиток музейної справи зробили М. П. Скрильникова, Й. Г. Струцюк, А. К. Парфенюк, О. М. Ковальчук. Музей розбудовувався і поступово набирав якостей науково-просвітницького закладу. Багато сил та енергії до цього доклала Віра Комзюк, Заслужений працівник культури України.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 593