Тим, хто не встиг зміцнити свою імунну систему літніми вітамінами, доведеться нелегко восени в сезон загострень простудних захворювань. Сама по собі прохолодна погода не становить небезпеки. 

Однак сезонні її зміни, особливо різкі осінні похолодання, можуть бути небезпечними. Такі перепади атмосферного тиску і температури повітря негативно позначаються на роботі всіх органів. Восени рекомендується особливо ретельно прислухатися до свого організму і при перших же тривожних симптомах звертатися до лікаря.

Отже, яких хвороб потрібно остерігатися восени і що робити, щоб ними не захворіти?

Грип. Більшість серйозних епідемій грипу припадають саме на осінній період. Вірус грипу передається повітряно-крапельним шляхом, і щоб не заразитися, потрібно уникати великого скупчення людей, де найімовірніша присутність вірусу. Медики рекомендують загартовуватися, здійснювати піші прогулянки на свіжому повітрі не менше ЗО хвилин, дотримуватися особистої гігієни і, природно, зміцнювати імунітет. Для стимулювання імунітету включайте у свій раціон продукти, які містять вітамін С. І якщо ви таки заразилися грипом, – ні в якому разі не займайтеся самолікуванням – негайно звертайтеся до фахівця, інакше можуть бути ускладнення.

Застуда і лор-захворювання. Як би ми не старалися, але імунна система за три місяці спекотного літа відвикла від того, що потрібно захищати організм від холоду і підвищеного рівня вологості. В результаті нас починають турбувати різноманітні сезонні захворювання: ГРЗ, ангіна, фарингіт, бронхіт, ларингіт, трахеїт. Ви можете собі допомогти, якщо будете одягатися по погоді і вести активний, здоровий спосіб життя. Щоб поліпшити імунітет, додайте у свій раціон вітамінні чаї із шипшиною, обліпихою, імбиром і медом. Якщо у вас присутні хронічні захворювання лор-органів, не забувайте, що вони загострюються саме в осінній період.  

Цистит. За статистикою, саме в осінній період жінки хворіють на цистит у 3 рази більше, ніж в інші сезони. Перший фактор – це переохолодження, другий - восени йде зниження опірності організму. І третій - застійні явища в області малого тазу. Щоб уникнути цього захворювання, одягайтеся по погоді і своєчасно лікуйте наявні в організмі вогнища інфекції і стежте за сном, тому що недосип знижує захисні функції організму.

Виразкова хвороба. Це обумовлено тим, що людина з настанням холодів вживає більше жирної, «важкої», калорійної їжі. Щоб попередити загострення, дотримуйтесь дієти, намагайтеся уникати нервових потрясінь.

Нервові розлади. Восени буквально кожна друга людина перебуває у легкій депресії, відзначають фахівці. Тимчасова хандра пов’язана зі зміною пори року: людина недоотримує сонячного світла, на вулиці сиро і холодно і як наслідок – апатія, поганий настрій і нічого не хочеться робити. Ви в змозі уникнути депресивного настрою: спілкування з друзями та рідними, перегляд комедій, похід по магазинах тощо.

l

Ось декілька коротких порад, як уберегти себе від осіннього захворювання.

Дієвою профілактикою грипу є вакцинація. Найвдаліший час для цього – кінець вересня – жовтень.  

Щоб не заразитися в транспорті, на роботі або в школі, варто стежити за гігієною рук. Під час зростання простудних захворювань важливо мити руки частіше, ніж зазвичай. Не завадить антисептик в сумочці і вологі серветки.

Провітрюйте приміщення, в яких ви перебуваєте тривалий час. Свіже повітря загартовує організм і зміцнює імунітет.

Найчастіше застуда виникає через переохолодження в області ніг, тому важливо одягатися по погоді, щоб ноги, руки і голова були в теплі.

Свіже повітря загартує і позбавить від негативних емоцій, що накопичилися за день. А стреси, як відомо, пригнічують імунітет.

Спіть не менше 7-8 годин, тоді організм з легкістю розпізнає вірус і нейтралізує його. Інакше через хронічний недосип організм втрачає здатність що-небудь розрізняти, і людина починає хворіти.

У боротьбі з вірусами допоможе правильне харчування. Потрібно їсти якомога більше продуктів, що містять білки. І не забувайте про кисломолочні продукти, сезонні фрукти та овочі.

Тим, хто не встиг зміцнити свою імунну систему літніми вітамінами, доведеться нелегко восени в сезон загострень простудних захворювань. Сама по собі прохолодна погода не становить небезпеки. 

Однак сезонні її зміни, особливо різкі осінні похолодання, можуть бути небезпечними. Такі перепади атмосферного тиску і температури повітря негативно позначаються на роботі всіх органів. Восени рекомендується особливо ретельно прислухатися до свого організму і при перших же тривожних симптомах звертатися до лікаря.

Отже, яких хвороб потрібно остерігатися восени і що робити, щоб ними не захворіти?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 795

Їх було двоє. В школі про них говорили "нерозлийвода". Хоча дуже різні. Галина – швидка, рухлива, все в неї вдавалось легко, ні над чим не задумувалась, навчалась з легкістю, активна у всьому, учасниця художньої самодіяльності, різних гуртків. Олена – цілковита протилежність:  темно-руса, повільна, завжди задумана, тиха, лагідна, книжок з рук не випускала, за роботу бралася охоче. В школі називали її "зубрячкою".

Дівчата дружили, доповнювали одна одну. Та й жили поруч, хата з хатою, ходили разом до школи. Батьки підтримували таку дружбу, навіть одягали однаково, сприяли таким дружнім стосункам. Шкільні роки пролетіли швидко, і згодом  дзвоник сповістив про початок нового життя.

Куди піти далі, довго не думали, бо знали, що будуть вчителями української мови та літератури.  Успішно  (хоч на той час були великі конкурси) склали іспити до Луцького педінституту. Студентські роки пройшли швидко. Багато однокурсників створили власні сім'ї, а в подруг навіть хлопців не було. Траплялося  так, що Галину хтось покличе на побачення, а Олена залишалася вдома. Або ж навпаки: Олена збирається на зустріч, а Галина лишається одна. 

Отримавши дипломи, поїхали на роботу за направленнями. Олена – в сусідній район, бо батько – "інвалід війни", далеко не посилали, а Галина – в Полтавську область.

Невдовзі подруги облаштувались, стали працювати в школах, влились у колективи, їх захопив вир шкільного життя, наповнений турботами: діти, уроки, позакласна робота. Але  молодість брала своє. Невдовзі  і одна, і друга зустріли тих, хто запропонував їм руку і серце.

Спочатку Олена поїхала на Полтавщину на весілля Галини, а через місяць Олена зустрічала Галину на Волині уже на своєму весіллі.

І поніс їх вир сімейного життя  з новими клопотами. Додалось роботи. Галині ніби легше, бо чоловік – вчитель, працювали в одній  школі, на роботу і з роботи разом. Галинин чоловік – головний агроном радгоспу, зранку до вечора в полі, і все ж   дружні стосунки охоче підтримували.

Вже в Олени двоє донечок росте, кума з Полтавщини приїздить на кожні хрестини. Приїде,  пожуриться, що у  них з Григорієм дітей немає. Вже і лікарів всіх об'їхала, та жодне лікування результату не дало. Раділа подруга Олениному щастю, а в самої серце розривалося. Коли в Олени народилася третя донечка, Галина приїхала без запрошення прямо в лікарню. Стала на коліна, залилась слізьми:

"Ми все життя, як сестри. Згадай, Оленко:  ділились цукеркою, мінялись сукнями, туфлями, все на двох. Тож  віддай мені донечку. В нас достаток, я уже директор школи, Григорію доручили керувати великим  радгоспом. В нас – велика, простора хата, машина, одним словом,  твоїй донечці нічого не бракуватиме та й вам будемо допомагати. Ваш скромний вчительський заробіток на трійко дівчаток замалий, і  квартира скромна".

Підкосились ноги в Олени. Як віддати свою кровинку? Та і як вона житиме? Нізащо!

Але до болю шкода подругу. Як же жити без дітей? Та й Галина не раз жалілась, що в школі батьки косо дивились на директорку: мовляв, своїх нема, то як серце може боліти за чужих? Серце в доброї, чуйної Олени розривалося навпіл. Як допомогти Галині?

Порадили, що є вихід – дитячий будинок.

Довго вмовляла Галина чоловіка взяти чужу дитину, хоча і сама боялася наважитися на цей крок. Григорій зранку до ночі на роботі, господарство велике, треба  всьому дати лад. Та й  у самої – школа, діти. Але бажання чути дитячий голос в порожній, хоч і небідній хаті, перемагало. 

Потайки, коли бувала в обласному центрі, забігала у дитячий будинок, придивлялася до діток. Увагу привернуло миле дівчатко з білими косичками п'яти років. При зустрічах обдаровувала дівчинку гостинцями. Подумки мріяла мати таку донечку. Безсонними ночами уявляла, як буде заплітати косички, вибирати платтячка,  за руку вести до школи.

Не раз заводила розмову з чоловіком про маленьку дівчинку, потай готувала документи. І тут нагода: вона разом з Григорієм – в обласному центрі. Вмовила, зайшли до дитячого будинку. Їм на зустріч вибігла симпатична дівчинка. Галина, як завжди, роздала дітям солодощі, іграшки. І враз один із хлопчиків закричав:

"Тато, це мій тато! Ти мене знайшов, я знав, що ти не на небі, ти приїдеш, ти живий!" – плакало дитя.

Підняв Григорій дитину на руки, обійняв, притулив до себе, витираючи сльози собі й Тарасику,  і вже не випускав з  рук. Так і поніс до машини. А через деякий час поїхала на Полтавщину Олена на гостину до Галини знайомитись із донечкою і сином.

Кажуть, Бог не залишає в біді, допомагає добрим, щирим, милосердним людям. Через рік на 15-ому році сімейного життя в Галини народилася двійня: синочок Григорій. Так, як і татка,  звуть,  та донечка, яку назвали Оленкою на честь подруги. Саме в той час в Олени на Волині народився син. Турбот в сім'ях побільшало. Але усіма радощами ділились подруги. Про те, як ростуть діти, про те, як пішли до школи, стали випускниками. А Галина та Олена живуть життям одна одної, діляться радощами і  прикрощами, радяться, адже в житті не буває усе гладко. 

Летіли роки, підростали діти, закінчили школу. Дітям Галини подобався волинський край, мамина мова, зелені ліси, родючі поля. Та й до бабусі ближче – приїхали навчатись до нас на Волинь.

Оленині  пішли шляхом батьків – усі вчителі. Настав час одружуватись. Дівчата заміж виходити почали, радіє серце батьків.  То полтавський коровай їде на Волинь, бо котрась із дочок Олени виходить заміж, то волинський везуть на Полтавщину. Радіють подруги – збільшуються їхні сім'ї.

Олена та Галина,  гортаючи сторінки прожитого у пам'яті, згадують:  ніби недавно бігали по берегу  Стиру, а вже паморозь впала на голови.

В подруг була не просто дружба – вони йшли по життю разом, ніби проживали його разом. Але десь в глибині душі жевріла іскорка надії, що могли б поріднитись. Адже такі гарні, добрі, чуйні, люблячі діти і в одній, і в другій родині.

Якось син Олени Віктор, котрий закінчував,  як і  мама, луцький виш (тільки тепер уже Волинський національний університет),  зателефонував, що їде із своєю нареченою знайомити. Зраділа ненька, адже найменший син стане на рушничок щастя. Хто вона? Кого обрав її син?

Пішла в роздумах відчиняти двері, а на порозі стояла Олена, донька Галини, з її Віктором.

Сльози радості скотилися по обличчю, коли пригорнула дочку Галини. А в думках промайнуло: "Ми – не лише подруги, а й одна сім’я".

Валентина СІЧКАР. 

Їх було двоє. В школі про них говорили "нерозлийвода". Хоча дуже різні. Галина – швидка, рухлива, все в неї вдавалось легко, ні над чим не задумувалась, навчалась з легкістю, активна у всьому, учасниця художньої самодіяльності, різних гуртків. Олена – цілковита протилежність:  темно-руса, повільна, завжди задумана, тиха, лагідна, книжок з рук не випускала, за роботу бралася охоче. В школі називали її "зубрячкою".

Дівчата дружили, доповнювали одна одну. Та й жили поруч, хата з хатою, ходили разом до школи. Батьки підтримували таку дружбу, навіть одягали однаково, сприяли таким дружнім стосункам. Шкільні роки пролетіли швидко, і згодом  дзвоник сповістив про початок нового життя.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 496

За традицією згадаємо: новем – дев'ять, новембер – дев'ятий місяць у давньоримському календарі. Звідти й російське – ноябрь. 

Одвічна слов'янська назва – грудень від груда, тобто шматки змерзлої землі, побита колія на дорозі і застигла у такому вигляді. Слово листопад теж має спільнослов'янську основу, і вживається у шести споріднених мовах. У ХХ столітті ця назва закріпилася за 11-им місяцем і в українській, хоча до того супроводжувала десятий.

Колись, та подекуди й зараз, за короткі дні й холоди називали його куцень, безлиста зима, листогній, напівзимник, зніми одяг, роздягальник, присмерки року тощо.

За традицією згадаємо: новем – дев'ять, новембер – дев'ятий місяць у давньоримському календарі. Звідти й російське – ноябрь. 

Одвічна слов'янська назва – грудень від груда, тобто шматки змерзлої землі, побита колія на дорозі і застигла у такому вигляді. Слово листопад теж має спільнослов'янську основу, і вживається у шести споріднених мовах. У ХХ столітті ця назва закріпилася за 11-им місяцем і в українській, хоча до того супроводжувала десятий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2201

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 423

45 РОКІВ ЗНАНЬ, ДОБРА та ЛЮБОВІ45 РОКІВ ЗНАНЬ, ДОБРА та ЛЮБОВІ

45 РОКІВ ЗНАНЬ, ДОБРА та ЛЮБОВІ

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 386

Гороскоп

з 4 по 10 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 381

У наступну неділю, 27 жовтня, в Україні відзначатимуть День автомобіліста і дорожника. Професійне свято з гарним настроєм зустрічають працівники Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідея". Вони вчасно і якісно виконують доведені їм завдання, роблять вагомий внесок в соціально-економічний розвиток Ковельщини, благоустрій доріг і шляхів, населених пунктів краю.

На фотосвітлині: трудівники ТзОВ "Ідея" під час проведення ремонтних робіт на вулиці Поліській села Зеленого.

Фото з архіву 

райдержадміністрації.

У наступну неділю, 27 жовтня, в Україні відзначатимуть День автомобіліста і дорожника. Професійне свято з гарним настроєм зустрічають працівники Товариства з обмеженою відповідальністю "Ідея". Вони вчасно і якісно виконують доведені їм завдання, роблять вагомий внесок в соціально-економічний розвиток Ковельщини, благоустрій доріг і шляхів, населених пунктів краю.

На фотосвітлині: трудівники ТзОВ "Ідея" під час проведення ремонтних робіт на вулиці Поліській села Зеленого.

Фото з архіву 

райдержадміністрації.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 510

Погода в Ковелі 

24 – 30 жовтня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 516

Не є секретом, що сьогодні українські друковані ЗМІ опинилися у вкрай скрутному становищі. Дехто взагалі прогнозує їм 2-3 роки існування. Тиражі газет і журналів падають, люди більше користуються інтернетом і телебаченням, аніж читають пресу. Є й інші причини, що викликали кризу в інформаційному просторі країни.

Одна з них – непродумана реформа "Укрпошти", яка призвела до скорочення її працівників, низьких заробітних плат листонош, закриття цілого ряду відділень зв'язку, несвоєчасної доставки поштових відправлень, в тому числі друкованих видань.

Виявляється, однак, що не все так безнадійно у наших колег-зв'язківців. Принаймні, до подібного висновку дійшли учасники зустрічі, котра нещодавно відбулася в офісі Волинського відділення   АТ "Укрпошта", яке віднедавна очолює молодий та енергійний Іван Люсак. Саме він підтримав ініціативу обласної організації НСЖУ, особисто її голови Михайла Савчака про зустріч з представниками волинських мас-медіа з тим, щоб по-діловому обговорити стан справ, який склався, визначити шляхи успішного проведення передплатної кампанії на 2020 рік, яка стартувала буквально цими днями.

В розмові взяли участь редактори та їх заступники найпопулярніших періодичних видань Волині. Це очільники:  "Волинської газети" Володимир Данилюк, "Вісника і Ко" – Євген Хотимчук, "Твого вибору" – Тарас Хотимчук, заступник редактора "Газети "Волинь" Петро Рузак, директор ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини" Микола Вельма, власний кореспондент "Голосу України" Микола Якименко, колеги з "районок" "Наш край" (Рожище) Наталія Яковлєва, "Нове життя" (Любешів) Тамара Урядова, "Селянське життя" (Локачі) Ірина Романюк. Дирекцію Волинської пошти представляли Лариса Музичук і Галина Шваб'юк.

Що найбільше хвилює журналістів і поштових зв'язківців? Звичайно, проблеми, спільні для них. У їх ефективному розв'язанні зацікавлені, як-то кажуть, обидві сторони, адже преса сьогодні – це той самий бізнес, який повинен давати взаємну користь, а, отже, бути прибутковим. На жаль, до цього ще далеко, бо  пошта і  редакції газет ледве зводять кінці з кінцями. Держава самоусунулася від підтримки вкрай важливої для неї інформаційної галузі, не дбає про сучасний менеджмент ані мас-медіа, ані "Укрпошти".

Новопризначений директор Волинської обласної  дирекції Іван Люсак налаштований і в цих складних умовах серйозно поліпшити роботу очолюваного ним колективу. Його слова: "Передплата – це святе!" схвально сприйняли представники мас-медіа. Хочеться сподіватися, що це розуміють і на місцях, тобто в кожному міському і сільському відділеннях зв'язку.

В ході зустрічі свої думки і міркування щодо подальшої співпраці висловив директор ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини" Микола Вельма. Він відзначив високий рівень ділового партнерства між журналістами редагованого ним видання  і працівниками Центру поштового зв'язку № 4, очолюваного вмілим організатором виробництва Ларисою Філіпчук, а також порушив ряд питань, вирішення яких дозволить домогтися кращих результатів у спільній роботі. Іван Люсак підтримав пропозиції ковельчан і запевнив, що зробить все можливе, аби втілити їх у життя.

Розмова у Луцьку не була надто тривалою за часом, але конкретною. Тепер справа за тим, щоб втілити досягнуті домовленості в реальні справи. Принаймні журналісти "Вістей Ковельщини" це почали робити. Сподіваємося, що й ковельські поштовики не забаряться, адже час іде швидко, і до завершення передплати-2020 залишилося всього трохи більше двох місяців.

Наш кор.

НА ЗНІМКУ: учасники зустрічі у Волинській обласній дирекції  АТ "Укрпошта". П'ятий праворуч – Іван ЛЮСАК.

Фото Сергія ЦЮРИЦЯ.

Не є секретом, що сьогодні українські друковані ЗМІ опинилися у вкрай скрутному становищі. Дехто взагалі прогнозує їм 2-3 роки існування. Тиражі газет і журналів падають, люди більше користуються інтернетом і телебаченням, аніж читають пресу. Є й інші причини, що викликали кризу в інформаційному просторі країни.

Одна з них – непродумана реформа "Укрпошти", яка призвела до скорочення її працівників, низьких заробітних плат листонош, закриття цілого ряду відділень зв'язку, несвоєчасної доставки поштових відправлень, в тому числі друкованих видань.

Виявляється, однак, що не все так безнадійно у наших колег-зв'язківців. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 686

Останніми днями інформаційний простір України знову вирує пристрастями. На цей раз шквал емоцій викликав суботній випуск шоу "Вечірній квартал". І хоч мене особисто виступи "95-го кварталу" давно не  цікавлять в силу їх  примітивізму, безкультур'я і відвертого хамства, а тому я той балаган не дивлюся, є в країні люди, котрі полюбляють "гумор" нижче плінтуса. А деякі навіть купують квитки, які коштують недешево, щоб на власні очі і вуха переконатися у тому, як їх різного роду псевдо-артисти  мають за лохів. Бо реготати з недолугих хохм"кварталівців" – це не поважати себе. Бо як казав гоголівський "ревізор" Хлестаков: "Над ким смієтеся? Над собою смієтеся!".

Однак цього разу сміх виявився не таким безневинним, як дехто очікував: лисий комік Кошовий разом із частиною національного хору імені Вірьовки взяли на кпини пожежу в будинку екс-голови Національного банку України Валерії Гонтарєвої, за участю якої, до речі, було повернуто у власність держави ПриватБанк олігарха Коломойського, котрому належить телеканал  "1+1", де щосуботи гарцюють кошові та йому подібні паяци. І не просто взяли на кпини, а ще й використали для своєї гидоти українську народну пісню "Горіла сосна, палала…".

Сьогодні критики і прихильники виступу "95-го кварталу" головним чином дискутують з приводу того, чи етично насміхатися над чужим горем і злорадіти біді ближнього свого, якого Христос закликав любити, як самого себе. Погоджуюся: подібні жарти нагадують анекдот, голосно розказаний якимсь тупим і нікчемним хамом на похоронах чи під час поминок.

Але справа тут не тільки в цьому. Все набагато серйозніше. Адже автор цієї пародійної вистави насміявся не лише з пані Гонтарєвої, яку, незважаючи на всі її екстравагантні вчинки і витівки, шанує весь західний діловий світ. Саме вона удостоїлася честі викладати в одному з найпрестижніших вишів бізнес-класу Великобританії. Автор та його гоп-компанія замахнулися на святе: українську народну пісню зокрема і українську культуру загалом.

Відомо ж бо: "Горіла сосна, палала" – це весільна пісня, яку виконують кращі професійні і самодіяльні гурти нашої країни. Її співають на весіллях дружки, бо зміст цього високодуховного твору – переживання і хвилювання  нареченої, яка йде заміж і для якої закінчується безтурботний період її дівування. Я вже не кажу про щемливу мелодію пісні, яку нормальній людині не можна слухати без потаємного болю у серці (майже всі це переживали або переживають), без сліз на очах.

Та що до цього нахабам із "95-го кварталу"? За гроші вони й маму рідну обрегочуть, як обреготали рідну пісню-маму заробітчани із хору Вірьовки, котрим до кількох десятків мільйонів гривень, які щороку виділяє Державний бюджет на підтримку і матеріальне забезпечення, не вистачило  якихось ганебних 30 тисяч, або горезвісних 30 срібняків, які отримав Іуда за зраду Христа.

Відомі журналісти, політики, блореги і навіть урядовці засудили ганебний вчинок "кварталівців" і заробітчан-хористів. Щоправда, знайшлися й захисники їх, котрих, на щастя, виявилося менше. Сам Коломойський у властивій йому манері обізвав  критиків майже нецензурними словами, не забувши при цьому вилаяти пані Гонтарєву, до якої йому варто було виявити повагу хоча б тому, що вона – жінка. Але олігархам, судячи з усього, закони  і правила етики не писані. Дісталося на "горіхи" й деяким міністрам новоствореного уряду, яких було названо "ідіотами" і "дебілами".

Якщо справи і далі так підуть, то згодом ми перестанемо розуміти, хто в країні господар – Коломойський та іже з ним, чи всенародно обраний Президент. З приводу цього народний депутат України Ірина Геращенко зауважила: "Якщо  з Голодомору ржали, то спалена хата – то вже таке, "по мєлочі". Мені все зрозуміло з виконавцями, але от що це смішно мудрому українському народу… вселяє великий песимізм".

До цих слів від себе мені додати нічого. 

Охрім СВИТКА.

Останніми днями інформаційний простір України знову вирує пристрастями. На цей раз шквал емоцій викликав суботній випуск шоу "Вечірній квартал". І хоч мене особисто виступи "95-го кварталу" давно не  цікавлять в силу їх  примітивізму, безкультур'я і відвертого хамства, а тому я той балаган не дивлюся, є в країні люди, котрі полюбляють "гумор" нижче плінтуса. А деякі навіть купують квитки, які коштують недешево, щоб на власні очі і вуха переконатися у тому, як їх різного роду псевдо-артисти  мають за лохів. Бо реготати з недолугих хохм"кварталівців" – це не поважати себе. Бо як казав гоголівський "ревізор" Хлестаков: "Над ким смієтеся? Над собою смієтеся!".

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 481