Відбулась п'ятдесят п'ята сесія міської ради. На початку її роботи міський голова Олег Кіндер та  секретар міської ради Віра Федосюк привітали працівників фармацевтичної галузі, які нещодавно відзначили професійне свято. За сумлінну працю, високий професіоналізм, вагомий внесок у фармацевтичну галузь, милосердя, гарне ставлення до людей та з нагоди Дня фармацевтичного працівника Подяками відзначено колектив фірми ТзОВ "Волинь-Фарм", провізора центральної районної аптеки № 12 Леоніда Федорука.

 Традиційно звучали вітання представникам депутатського корпусу, які відзначили свої дні народження у міжсесійний період.

Користуючись часом, відведеним для оголошення депутатських запитів та звернень, депутат Ірина Роїк (Партія "Блок Петра Порошенка "Солідарність") звернулась з проханням  встановити на стоянках, що знаходяться в районі Брестського ринку та супермаркету  "АТБ", фототаблички для громадян з особливими потребами з написом: "Ти справді хочеш бути на моєму місці?".

Далі Ірина Олексіївна озвучила ще одне звернення, що стосується  проведення капітального ремонту прибудинкових територій багатоквартирних будинків, прилеглих до Будинку Рад. Зокрема, рекомендувала включити дане питання в перелік вищезазначених об'єктів і передбачити кошти на виконання цих робіт.

Слово мала ковельська активістка Любов Волкова, яка вже не перший рік відстоює інтереси громадян, котрі мешкають в районі  Черняховського-Відродження та прилеглих до них вулиць. 

Як зазначила виступаюча, обіцяний ремонт доріг не проведено, грейдерування проводилось одноразово і неналежним чином. В зв'язку із таким станом доріг неможливо облаштувати автобусні зупинки біля греко-католицького храму та пожежної частини. Водночас пані Волкова подякувала міській владі за проведення вуличного освітлення по вулиці Відродження. 

Свій коментар з приводу виступу Л. Волкової висловив міський голова Олег Кіндер , який наголосив, що благоустрій міста – справа кожного його мешканця і лад потрібно навчати, починаючи з власного обійстя. Трохи згодом на продовження цієї ж теми  виступила ковельчанка Марія Здрок, котра поцікавилась, коли ж будуть проведені роботи по вулиці Чорновола, які включені у поточний ремонт доріг? Молода мама наголосила, що по вулиці проживає багато сімей з маленькими дітьми, яким щодня потрібно добиратись на роботу, школу та у дитячі садочки. Пані Марія звернулась з проханням не залишати поза увагою цю проблему.

Сергій Кошарук (Партія "Блок Петра Порошенка "Солідарність") подякував міській владі за оперативне виконання доручення щодо розробки Проекту положення "Про проведення капітальних ремонтів прибудинкових територій багатоквартирних житлових будинків". Депутат попросив надати інформацію  щодо проведення заходів з очистки р. Турії у 2015-2019 р.р. Другий запит Сергія Дмитровича стосувався організації з підготовки місцевої Програми підтримки проекту "Енергодім", який фінансується державним фондом енергоефективності, націлює на реалізацію проектів  та модернізацію житлових будинків об'єднаних власників багатоквартирних будинків. Він закликав провести роботу таким чином, щоби була можливість врахувати запит на фінансування під час складання бюджету міста на 2010 рік.

Депутат Андрій Далека (Українське об'єднання патріотів "Укроп") озвучив депутатський запит щодо розробки детального плану щодо розширення  прибережної зони р. Турії зі сторони вулиці 40 років Перемоги.

Депутат Наталія Сеник (Українське об'єднання патріотів "Укроп") оприлюднила звернення мешканців м. Ковеля, які проживають по вул. Сагайдачного, 15 та в районі привокзальної площі щодо  неналежного прибирання прилеглої території. Пані Наталія попросила звернути на це особливу увагу, адже дана територія – це "Ворота нашого міста".

Ігор Пініс (Українське об'єднання патріотів "Укроп") звернув увагу на соціальне насилля у сім'ях, на необхідність вирішення цієї проблеми  задля підтримки цієї категорії людей. Депутат звернувся до колег з проханням створити робочу групу із вивчення питання щодо створення Центру соціально-психологічної реабілітації допомоги жертвам соціального насилля, які вже успішно діють в багатьох містах України.

У ході сесійного засідання опрацьовано майже 70 питань. Більшість з них – земельні та містобудівні.

Крім того, депутати погодили зміни до міського бюджету. Ковель отримав 710, 6 тисяч гривень державної субвенції на будівництво мультифункціонального майданчика для занять ігровими видами спорту. Ці кошти, а також співфінансування з міського бюджету (така ж сума – 710,6 тисяч гривень) виділяються за цільовим призначенням головному розпоряднику коштів – управлінню освіти. Спортивний об'єкт облаштують біля НВК №13.

Гостра дискусія розгорнулась під час розгляду проєкту рішення, що стосується звіту про роботу тимчасової контрольної комісії міської ради з вивчення та вирішення питань діяльності Ковельської філії ДП "Укрветсанзавод". Після довготривалого обговорення обранці громади не підтримали звіт. Отже, комісія на наступне засідання має його доопрацювати.

На сесії затвердили інвестиційну програму Ковельського управління водопровідно-каналізаційного господарства "Ковельводоканал", надали дозвіл цьому ж підприємству на отримання кредитного ліміту.

Депутати взяли до відома інформацію про роботу управління соціального захисту населення. Внесено зміни до окремих місцевих програм – підтримки епізоотичного благополуччя, проведення лабораторно-діагностичних робіт у сфері ветеринарної медицини Ковельською міжрайонною державною лабораторією Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів у Ковелі та соціального захисту окремих категорій мешканців міста. 

Світлана ТРОЦЮК.

Відбулась п'ятдесят п'ята сесія міської ради. На початку її роботи міський голова Олег Кіндер та  секретар міської ради Віра Федосюк привітали працівників фармацевтичної галузі, які нещодавно відзначили професійне свято. За сумлінну працю, високий професіоналізм, вагомий внесок у фармацевтичну галузь, милосердя, гарне ставлення до людей та з нагоди Дня фармацевтичного працівника Подяками відзначено колектив фірми ТзОВ "Волинь-Фарм", провізора центральної районної аптеки № 12 Леоніда Федорука.

 Традиційно звучали вітання представникам депутатського корпусу, які відзначили свої дні народження у міжсесійний період.

Користуючись часом, відведеним для оголошення депутатських запитів та звернень, депутат Ірина Роїк (Партія "Блок Петра Порошенка "Солідарність") звернулась з проханням  встановити на стоянках, що знаходяться в районі Брестського ринку та супермаркету  "АТБ", фототаблички для громадян з особливими потребами з написом: 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 436

Доля освітньої реформи: 

чого чекати від нового міністерства

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 302

Не перестаю дивуватися креативності та активності педагогічного й учнівського колективів міської гімназії. До буденної роботи тут кожного разу додають щось нове. Ось і нещодавно,  довелось побувати на науково-мистецькому заході під назвою "З любов'ю до отчого краю", приуроченому до відкриття філії Центру канадознавства при СНУ імені Лесі Українки.

…Рояться думки. У повоєнні роки я, учень клевецької, а потому ковельської третьої шкіл, не міг навіть мріяти про якісь контакти з країнами Заходу. Мій дядько Миколай Семенюк емігрував із села до далекої Аргентини. Підкорював там прерії, вирощував  місцеві їстівні культури, розживався і не міг з нами спілкуватися. Листи перечитували в КДБ і не завжди вручали рідним. Посилки "випадково" губилися і не знаходили адресата. То була твердолоба, глухоніма стіна. Як і всі інші учні, я думав, що так треба. Нас навчали, що ми у нашій бідності найщасливіші в світі.

Цей відступ від теми  пишу, щоб ще раз  засвідчити, наскільки в незалежній країні ми ступили вперед до волі і демократії. Сьогодні українські канадці без усяких перешкод приїжджають до України. На жаль, не назавжди, а лише з візитом дружби і взаємодопомоги. Прикро, що не ми їм як велика держава руку подаємо, а вони нам. На чужій заокеанській землі українці, колишні трударі-бідняки досягли неабияких успіхів. Вони стали видатними особистостями, науковцями,  професорами, артистами, мільйонерами. Так сталося, що на 28 році Незалежності ми продовжуємо відкривати для себе той світ.

Першопрохідцем у цьому  сенсі є Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки, який у співпраці із ковельською міською гімназією створив Центр канадознавства (у Ковелі відкрито філію) і наповнив його відповідним змістом.

З чого все розпочалося?  Команда науковців факультету іноземної філології СНУ та Ковельська гімназія імені Олени Пчілки виграли науково-дослідницький грант від Канадського інституту українських студій Альбертського університету (м. Едмонтон, Канада). За підтримки меморіального фонду ім. Петра Чорного. Керівником проєкту стала доцент кафедри практики англійської мови Ірина Калиновська.

Дослідницький проєкт на тему "Життєвий і творчий шлях Любові Василів-Базюк як символ незламності українського духу" мав на меті дослідити та показати, як жінка, народжена у маленькому волинському селі Видерта Камінь-Каширського району, змушена була покинути Україну в часи  полонізації та воєнного лихоліття Другої світової війни. Вона, попри всі випробування долі, подолавши тернисті перешкоди і труднощі, стала відомою у світі письменницею, науковцем, благодійницею і патріоткою України.

Проживає у м. Торонто (Канада), але зв'язків зі своєю батьківщиною не пориває. Сьогодні вона – професор Східноєвропейського національного університету. В її творчому доробку – вісім романів та наукові статті, присвячені трагічним сторінкам історії України, написані на основі спогадів очевидців та документальних матеріалів. Серед них – "Вони служили Церкві і українському народові: спогади про діда й батьків", "Крізь пекло на землі", "Дороги життя:  історичний роман", "П'ять колосків" та інші.

Дослідницька  робота про життєвий та творчий шлях Любові Базюк була непростою. Довелося побувати в рідних місцях письменниці, зокрема, у селі Видерта, провести зустрічі з односельчанами, віднайти місця, де стояв будинок сім'ї, вивчити діяльність Любові Базюк в Луцьку та Рівному, задокументувати все на фото та відео і попрацювати над архівними матеріалами. Залишається тільки подякувати відповідальним за проєкт доценту Ірині Калиновській, професорці Еліні Каляді, доценту Наталії Одарчук та Олені Вальчук за проведену титанічну роботу.

І ось фінальний "акорд" великої ораторії у Ковельській міській гімназії. Заклад славиться талановитими юними аматорами сцени, тому для гостей із Канади і присутніх у залі батьків, вчителів, громадських діячів міста подарували пісню від хорової групи "Первоцвіт".

Під цей заспів Олена Вальчук, директор гімназії, представила переможний грантовий проєкт. Вона розповіла про співпрацю з науковцями СНУ, про життєтворчі віхи героїні проєкту та зацікавленість учнів темою канадознавства і створенням філії Центру в гімназії.

Слово було надано й гостю із Канади Валерію  Полковському, доктору філології, президенту компанії "Східноєвропейські можливості, м. Сейнт-Альберт", директору Центру канадознавства національного університету "Острозька академія". Він є одним з активних представників діаспори, який об'єднує зусилля земляків задля підтримки освіти і науки                                                                                                                в Україні.

– Знати Канаду, яка входить в сімку кращих країн світу і підтримує Україну у всіх аспектах її розвитку, потрібно. Центр канадознавства має виконувати важливу місію посла, який зближує країни. Нам в Канаді теж нелегко. Нещодавно ми відправили 500 гуманітарних посилок в Україну. Ми не зважаємо на труднощі, які виникають у нашій співпраці, бо розуміємо, що країна знаходиться в стані розбудови. Буває, почуєш прикре: "А що нам з вас?". Потрібно зрозуміти, що пізнання народів, вивчення суспільства, обмін досвідом –це і є "інвестиції", спочатку в гуманітарну сферу, а потому і в економічну. Ваша країна потужна, має неабиякий потенціал, але щоб вона стала багатою і кожен міг отримати гідну зарплатню, потрібно багато працювати. Надія – на молодь. Мій син працює у дорожній компанії. Він встає о п'ятій ранку і повертається досить пізно ввечері. Є й такі, що заявляють:  Україна не перспективна країна. Але так говорить лише той, хто не хоче працювати – ні на себе, ні на державу, – наголосив гість із Канади.

Валерій Полковський відзначив плідну співпрацю із науковцями СНУ.

Присутні з особливою цікавістю слухали виступи науковців СНУ Еліни Коляди та Ірини Калиновської.

Пізнавальними і захоплюючими були розповіді Ольги Плєшкової, керівника філії Центру канадознавства і пані Галини із села Видерта.

На екрані присутні бачили село, де народилася Любов Базюк, місцеву святиню, в якій колись служив батько письменниці тощо.

В заході взяли участь Ігор Прокопів, заступник міського голови та Віктор Бичковський, начальник міського управління освіти.

– Сьогодні у мене сум і радість. Колись з Ігорем Коцаном ми мріяли відкрити в Ковелі філію університету, тоді не вдалося. Сьогодні є результат. Завдяки активній плідній співпраці, зростатимуть науковці – лідери нації, – підкреслив Ігор Прокопів.

Як і годиться, гостям вручили Подяки від управління освіти та символічні подарунки.

Приємно, що благодатну  ауру під час проведення заходу створювали юні аматори сцени піснею і словом. Все вийшло змістовно, душевно, зворушливо.

В цей час у кабінеті англійської мови  відбувалася презентація англомовного фільму, теж  гостями із Канади. Цей фільм – частинка пізнання Канади. Словом, канадознавство – в дії!

 Анатолій СЕМЕНЮК.

Не перестаю дивуватися креативності та активності педагогічного й учнівського колективів міської гімназії. До буденної роботи тут кожного разу додають щось нове. Ось і нещодавно,  довелось побувати на науково-мистецькому заході під назвою "З любов'ю до отчого краю", приуроченому до відкриття філії Центру канадознавства при СНУ імені Лесі Українки.

…Рояться думки. У повоєнні роки я, учень клевецької, а потому ковельської третьої шкіл, не міг навіть мріяти про якісь контакти з країнами Заходу. Мій дядько Миколай Семенюк емігрував із села до далекої Аргентини. Підкорював там прерії, вирощував  місцеві їстівні культури, розживався і не міг з нами спілкуватися. Листи перечитували в КДБ і не завжди вручали рідним. Посилки "випадково" губилися і не знаходили адресата. То була твердолоба, глухоніма стіна. Як і всі інші учні, я думав, що так треба. Нас навчали, що ми у нашій бідності найщасливіші в світі.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 726

Жорстоке  вбивство  у  Ковелі

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 864

У не такому вже й далекому минулому я часто спілкувався з відомим в Україні головою колгоспу, який теж називався "Україна", Героєм Соціалістичної праці Миколою Івановичем Васюком. Очолюване ним господарство було рекордсменом не тільки на Ковельщині, але й Волині у вирощуванні зернових культур, овочів, виробництві продукції тваринництва. Сюди часто приїжджали гості з різних куточків колишнього Радянського Союзу, щоб навчитися мистецтву ефективного господарювання на досить бідних поліських грунтах.

Микола Іванович був не тільки вимогливим, принциповим керівником, а й великим… мрійником. Він дуже хотів, щоб наблизити умови життя односельчан до міських, створити їм комфортні умови для праці і відпочинку, про що можна писати великий нарис (до речі, майже все, що він планував - газифікацію, благоустрій, будівництво житла та інше, успішно здійснив). Але одну мрію, на жаль, втілити в життя не вдалося.

– Хочу в колгоспі обладнати іподром, – якось поділився потаємним. – Місце вже знайшов, кошти маємо, отож, буду запрошувати фахівців. А кінне стадо, як ви знаєте, у нас - одне з кращих на Волині.

Смерть перешкодила Миколі Васюку довести до завершення задуману справу. Але, на щастя, є на Ковельщині ентузіасти, які іподром таки обладнали. Це – керівник фермерського господарства "Фасти", відомий меценат і благодійник Олександр Шайнюк. Декілька років тому на місці колишнього підсобного господарства "Ковельсільмашу" він разом з однодумцями  створив своє приватне хазяйство. Тут – і гамірливе птаство, і свині, і вівці, й інша живність. Є й такі породи її, що викликають велике зацікавлення у тих, хто сюди заїжджає чи заходить (а найбільше в дітей). Це - павичі, декоративні кури, індійські качки.

Але, напевне, найвідоміше і найпопулярніше місце - іподром, обладнаний за усіма правилами. На його базі діє кінноспортивний клуб під однойменною назвою "Фасти". Тренером в клубі – Віра Цуканова. Ось як про неї розповіла в одному з номерів "Газета "Волинь":  "Віра Олександрівна родом із Обухова Київської області. Коней любила з дитинства. Каже, що дід по матері був ветеринаром і від нього цей інтерес до тварин. Тренуватися їздила до Києва, а це – за 50 кілометрів. Пізніше стала навчатися у Мирогощанському аграрному технікумі на Рівненщині. А вже звідти потрапила на Волинь, у "Фасти". Свого часу господар Олександр Шайнюк запросив її повчити їзді на конях. Вона приїхала і залишилася.

Люди по-різному сприймають свою роботу. Для когось – це  джерело доходів. Інший завдяки їй утверджується, ще комусь  це ніби захоплення. А є люди, для  яких робота – сенс життя. Віра так і каже: "Це не просто моя професія - це моє хобі, моє життя". Одного разу їй під час розрахунку з попереднього місця роботи зарплату видали гнідим.

Вона все життя з кіньми. Найдовше була без них 10 днів, коли їздила відпочивати на Закарпаття. А так щодня зі скакунами. Бо ж прогулювати їх треба регулярно".

Нещодавно і журналісти "Вістей Ковельщини" познайомилися з Вірою Цукановою. Але не за чашкою кави і щирою розмовою, а спостерігаючи за нею під час проведення захоплюючих кінних перегонів, на які нас запросили їх організатори.

Справа в тому, що у "Фастах" традиційними стали кінноспортивні змагання, в яких беруть участь наїзники з різних українських міст. Цьогоріч приїхали навіть з Білорусі. З приємністю і захопленням спостерігали за їхніми заїздами, бо видовище направду вражаюче. Спочатку у змаганнях з конкуру (подолання перешкод на конях) виступили юні вершники, а потім дорослі. Підсумки підбило спеціально створене журі, яке переможцями визнало чимало волинян, в тому числі – юних ковельчан.

До речі, у "Фастах" також приймають дітей із церебральним паралічем. Катання на конях допомагає їм поліпшити самопочуття, бо при ходьбі тварина масажує м'язи дитини і зігріває, адже температура тіла скакуна вища, ніж у людини.

Зрештою, пропонуємо вам  поглянути на ці світлини і переконатися: кінний спорт – це суперово!"

 Микола ВЕЛЬМА.

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

У не такому вже й далекому минулому я часто спілкувався з відомим в Україні головою колгоспу, який теж називався "Україна", Героєм Соціалістичної праці Миколою Івановичем Васюком. Очолюване ним господарство було рекордсменом не тільки на Ковельщині, але й Волині у вирощуванні зернових культур, овочів, виробництві продукції тваринництва. Сюди часто приїжджали гості з різних куточків колишнього Радянського Союзу, щоб навчитися мистецтву ефективного господарювання на досить бідних поліських грунтах.

Микола Іванович був не тільки вимогливим, принциповим керівником, а й великим… мрійником. Він дуже хотів, щоб наблизити умови життя односельчан до міських, створити їм комфортні умови для праці і відпочинку, про що можна писати великий нарис (до речі, майже все, що він планував - газифікацію, благоустрій, будівництво житла та інше, успішно здійснив). Але одну мрію, на жаль, втілити в життя не вдалося.

– Хочу в колгоспі обладнати іподром, – якось поділився потаємним. – Місце вже знайшов, кошти маємо, отож, буду запрошувати фахівців. А кінне стадо, як ви знаєте, у нас - одне з кращих на Волині.

Смерть перешкодила Миколі Васюку довести до завершення задуману справу. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 455

Брате чи сестро, поважного віку, юний чи зрілий мій друже, схильний чи ні до комп'ютерної мережі! Хочу звернути твою увагу на 80-літній ювілейний день живої, стійкої і такої необхідної людям газети, яка носить назву "Вісті Ковельщини". Сказати, що свято було наповнене доброчинним і радісним змістом – це не сказати нічого. Кожний святковий день – для душі радість. Адже солодкі вітання, квіти, подарунки, побажання – це все у наших традиціях.

А ось вшанування Почесною грамотою Ольги Яренчук, активіста і прес-секретаря благодійної організації "Добродія в дії", яка прибула в читальний зал бібліотеки на інвалідному візку, було дуже зворушливо. Ця грамота невипадкова – Оля одна з кращих дописувачів газети.

Сяйнули очі радісними іскринками. Пригорнув редактор Микола Вельма Олю, мов свою  донечку. Сльозинка зросила чоло. Здавалось, що там, без матеріального наповнення важить той синьо-жовтий аркуш? Ні: для дівчинки – то висока відзнака, свідоцтво привселюдного визнання її мужності, креативу, незламності.

У кожного своя доля та  горе і  щастя своє. Іскринки щастя в очах Олі – це найвища подяка для газети. Вона людська і непідкупна.

Біля кожного заможного є ті, які потребують отого віконця, через яке він наближається до повноцінного пізнання місцевого життя.

Знаємо ж бо, що окремі олігархи значні суми викидають "на вітер". Передплатіть газету ближньому  немічному, малорухомому, і вам трьома подяками воздасться: від того, хто буде читати, від редакції газети, від Бога та Пресвятої Богородиці.

А ти, Олечко, пиши, бо твоїм духом та стійкістю заряджається   багато дужих, які теж спотикаються на нерівній стежці життя.

Газета – це не тільки доброчинність і милосердя, але, насамперед, патріот землі української, рідного краю. Вона несе в собі національну ідею, формує проукраїнську ідентичність та возвеличує захисників Вітчизни.

Затьмарилися вітальні, подячні слова символічним подарунком зі Сходу із передової воєнних дій. Отець Матвій, настоятель Свято-Пантелеймонівського храму ПЦУ селища Люблинця від імені організацій  волонтерів  Волині вручив редакції синьо-жовтий, насичений запахом війни і перемоги, стяг.

Згадалося історичне. На полі смертельного бою впав поранений кулею прапороносець. Схилилась голова, але стяг не випустив з  руки. Встромилось древко в землю святу, рідну. А полотнище тріпотіло на вітрові, кликало вояків до перемоги. "Прекрасна смерть!" – вигукнув генерал ворожої  армії. А ця смерть не було марною – вона надихнула вояків, які встали, пішли в атаку і…перемогли!

Не раз і не два ми бачимо пошматований, розстріляний прапор в зоні бойових дій. Але він незламний і непереможний – це святий символ народу.

Сьогодні над друкованими виданнями чорні хмари клубочаться. Окремі "генерали" від влади заявляють,  що ні преса, ні журналісти   їм не потрібні. Неправда, панове! Загляньте в очі фізично недужої, але духом  сильної Олі Яренчук. Може, тоді  Ангел прозріння вселиться у вашу викривлену  багатством і черствістю свідомість. 

Прапор для газети – це стимул. Став на коліна перед ним редактор Микола Вельма, поцілував дороге полотнище. І це схвилювало душі присутніх. Нагорода від волонтерів зобов'язує колектив "Вістей" іти крізь   непогоду, бурі й шторми, й перемагати у герці.

Не здивуюся, коли почую від  опонентів газети докір: хлопці наші гинуть, а журналісти святкують.

Відповім їм просто: газета – це частинка передової тієї війни.  І патріотичний дух в тилу не менш важливий. А щодо музики, пісень і вітань, то вони потрібні, щоб не потонути в песимізмі та зневір'ї, в занепаді духу.

Симфонія Шостаковича в голодному заблокованому Ленінграді допомагала вистояти, вижити і захистити місто. Вона вселяла дух патріотизму і любові в серця ленінградців і вояків. Вона була  важливіша за сотні  гармат.

Тож і нинішнє свято не просто розвага, а стимул до піднесення духу і газети, і землі ковельської.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Брате чи сестро, поважного віку, юний чи зрілий мій друже, схильний чи ні до комп'ютерної мережі! Хочу звернути твою увагу на 80-літній ювілейний день живої, стійкої і такої необхідної людям газети, яка носить назву "Вісті Ковельщини". Сказати, що свято було наповнене доброчинним і радісним змістом – це не сказати нічого. Кожний святковий день – для душі радість. Адже солодкі вітання, квіти, подарунки, побажання – це все у наших традиціях.

А ось вшанування Почесною грамотою Ольги Яренчук, активіста і прес-секретаря благодійної організації "Добродія в дії", яка прибула в читальний зал бібліотеки на інвалідному візку, було дуже зворушливо. Ця грамота невипадкова – Оля одна з кращих дописувачів газети.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 520

Читач і газета – це одне ціле. Без читача немає газети, і навпаки. Практика довготривалої  цієї єдності засвідчує, що тоді розквітає животворча душа видання, коли на сторінках його присутні дописи (нариси, статті, поезії) читачів. Ковельщина багата мудрими, розумними та творчими людьми.

Прилетіла ластівкою думка – запровадити в газеті рубрику "Ковельські бувальщини". Скільки-то цікавого у тісному людському спілкуванні почуєш! Одним душу зіграєш, другим серце звеселиш, третім двері в світ широкий відкриєш.

Чому б цю інформацію не запропонувати широкому загалу читачів?

Тож, наш шановний читачу, запрошуємо до співпраці! Пропонуємо для початку бувальщини, підготовлені громадським кореспондентом газети Анатолієм Семенюком.

Як Франко 

у Косачів раки ловив

Чи задумувалися ви над таємницею людських  стосунків? В одних завжди гостей в домі багато і є чим пригощати, а в інших – хата порожня і бідність по кутках сумну пісню деренчить.

Хочете чи ні, але перше – від доброти, а останнє – від скупості. Пам'ятаєте гоголівського Плюшкіна, де і в стодолі, і в коморі, і на подвір'ї сіті павутиння сплелись, а дворянство його сіре і бідне?

В родині Косачів завжди панувала доброта. У глави сім'ї Петра Косача душа завжди широко "відкрита". Ми чомусь мало про нього згадуємо. Так буває, коли діти зірками  сяють,   то їх  батьки у тіні їхньої слави перебувають. Але це так, до слова.

Отож, Петро Косач –  це доброта, розум, толерантність. Працював у Ковелі на високій посаді голови  мирових посередників. Мешкав у селі Колодяжному. Задумав для доньок Лариси (Лесі) та Ольги затишний палац збудувати. Зібрав столярів із Любитова та Колодяжного, на своє подвір'я поставив відро горілки і сказав: "Хлопці, сьогодні гуляйте, випивайте, веселіться, а завтра – до роботи. Змайструйте "домик" так, щоб у ньому весело жилося. І не розслабляйтеся - спитаю…".

"Хлопці" оцінили доброту Петра Антоновича і взялися до роботи. Душу вкладали в  новобудову. У встановлений термін "квітка" над дахом сповістила колодяжненців, що "палац" готовий – така традиція.

– Приймай, господарю, роботу. Славно змайстровано. Як ти до нас – так і ми до тебе. Поглянь: ми ще й солярій для Лесі прибудували. Хай сонячні ванни приймає і здоров'я прибавляє.

А й справді: будинок вийшов, як лялечка. І від батьківського дому неподалік. "Косачівна" з усмішкою промовила: "Є куди в гості ходити: обідаємо у нашій хаті, а на вечерю – до дочок  чаювати".

Так і було. Ввечері після чаювання фортепіано не вмовкало, а потім звучала поезія. Як гості були поважні, то так захоплювалися, що й ранок заставав…

Взагалі-то Петро Косач творцем у душі був. За садом доглядав. Тополю сріблясту посадив, щоб листом пісні шелестіла. Із семи каштанів бесідку для відпочинку обладнав. Так висаджував, щоб гілки перепліталися - такий собі природний дах. А клумби  мали форму небесних світил - Місяця, Сонця і зірок.

За батьківським будинком - копанки. Ще й до сьогодні одна залишилася. Коли Іван Франко приїжджав  сюди  на відпочинок, то найулюбленішим заняттям для нього було ловити  в'юнів та раків. Тут вправність неабияка потрібна. Прогавив  – і рак тебе клешнями за палець схопить. Не забудеш – боляче! А в'юн - слизький, верткий, як вужик, і піскотливий… Спробуй спіймати і втримати. По секрету скажу: пізніше це давало Франку велику наснагу до писання своїх поетичних і прозових шедеврів.

А ще Петро Косач, добра душа, для мешканців Колодяжного заохочення запровадив. Народиться в тої чи іншої селянки хлопчик - банку меду цілющого в нагороду, а коли дівчинка - запашне варення солодке.

Справедливий був і бідноті співчував. Було, що якийсь чоловік з Любитова три мішки картоплі вкрав. Оштрафував злодія Косач на 2 рублі в користь місцевої школи. А коли Леся розповіла, що в чоловіка діти голодні, то  відпустив  злодюжку, сказавши: "Іди, тільки більше не кради".

Бувають події або наші вчинки, на перший погляд, незначні, буденні. Проходить час, і вони стають майже священними. Вирішив якось Петро Антонович криницю викопати. Завирувала цілюща вода із джерела. Щоб воду діставати, "журавля" високого змайстрував. Тепер цей колодязь Лесиним кадубом називається. Їдуть  сюди закохані пари і ті, що одружуються, фотографуються і вірять, що, доторкнувшись до священного місця, на них благодать небесна від самої Лесі спаде і життя ощасливиться.

І це правда. Садиба Косачів - справді благодатне місце. Тут наповнюєшся творчим духом, добром і любов'ю.

Суддя, золото 

і Кирило

Цей випадок мав місце в Ковелі ще за часів панської Польщі. Історію цю розповів відомий у місті адвокат. Не вірити йому немає підстав, бо і нині такі випадки трапляються. А було все так.

Молодий безробітний Кирило вирішив розбагатіти і пожити, як кажуть, на "широку ногу". Переконаний був, що чесним трудом багатства не здобудеш. А якщо вкрасти "вміло", то, дивись, і заживеш по-панськи. Кажуть, такий закон сатана ще здавна запровадив.

Ковельчани ще після закінчення Першої світової війни подейкували, що в єврея Абрамовича золота - не міряно. Не оминула ця чутка й Кирила.

Задумано - зроблено! Вистежив, коли господаря не було вдома, та й пробрався в дім. Там поцупив з тайника добрий мішечок жовтого металу. Шанована в Ковелі людина, єврей Абрамович наробив лементу і подав заяву до поліції. Поліцейські швидко вирахували злодія і запроторили в "кутузку".

Сидить Кирило і переживає: "Посадять, золото відберуть". Ні тобі багатства, ні життя панського. Гірко на душі…

Але той сатанинський закон про легке збагачення не тільки на крадіїв розповсюджується. Спокуса дамокловим  мечем висить і над головами деяких вершителів правосуддя. Хто втримається від легкої наживи?

Отож, і місцевий суддя, забувши, якому Богу служить, попався на гачок лихого.

Викликав підсудного на досудове розслідування та й запропонував поділитися золотом, а відтак і від в'язниці врятуватися.

– Згоден, – погодився Кирило. - А що маю зробити?

–  Все просто. На суді, хто б і що  тебе не питав, свищи. Подумають, що ти несповна розуму і відпустять. Який з тебе такого зиск?

Настав судний день.

– Як звати? – запитує суддя.

– Фі-ю-ю-ть! – свиснув Кирило.

– Ти знаєш, де живе цей пан? – вказав суддя на єврея.

– Фі-ю-ють! - знову свиснув той.

– Ти вкрав золото?

– Фі-ю-ю-ть!

– Бачите, добрі люди і шановні присяжні, він же пришелепкуватий. Такий не ладен вкрасти.

Порадилися, і відпустили…

Через деякий час покликав суддя Кирила і поставив вимогу:

– Я тебе від в'язниці врятував, тож віддавай обіцяну половину золота.

А той, як на суді:

–  Фі-ю-ю-ть! Фі-ю-ю-ть!

Так і залишився суддя ні з чим. А Кирило втік із Ковеля. Та на краденому в рай не заїдеш. Просвистів золото Кирило і залишився знову бідним.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Читач і газета – це одне ціле. Без читача немає газети, і навпаки. Практика довготривалої  цієї єдності засвідчує, що тоді розквітає животворча душа видання, коли на сторінках його присутні дописи (нариси, статті, поезії) читачів. Ковельщина багата мудрими, розумними та творчими людьми.

Прилетіла ластівкою думка – запровадити в газеті рубрику "Ковельські бувальщини". Скільки-то цікавого у тісному людському спілкуванні почуєш! Одним душу зіграєш, другим серце звеселиш, третім двері в світ широкий відкриєш.

Чому б цю інформацію не запропонувати широкому загалу читачів?

Тож, наш шановний читачу, запрошуємо до співпраці! Пропонуємо для початку бувальщини, підготовлені громадським кореспондентом газети Анатолієм Семенюком.

Чи задумувалися ви над таємницею людських  стосунків? В одних завжди гостей в домі багато і є чим пригощати, а в інших – хата порожня і бідність по кутках сумну пісню деренчить.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 543

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 557

Гороскоп

з 14 по 20 жовтня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 412

Два роки тому на Ковельщині було створено гурт "Колорит". За цей порівняно короткий проміжок часу аматори сцени завоювали заслужений авторитет у глядачів. Кожен їх виступ відзначається неабияким артистизмом, злагодженим і  довершеним  звучанням молодих голосів, різноманітністю пісенного репертуару.

"Колорит" – бажаний гість на різноманітних масових заходах. Як подяка самодіяльним артистам – гарячі аплодисменти їх земляків.

НА СВІТЛИНІ – члени гурту "Колорит"  Петро ЖУРАВЕЛЬ, Ірина МИХАЛЕВИЧ, Ольга БАЛЮК, Мирослава ЛОГВІНОВА, Вадим ВАЩУК, Юрій ЛЕВЧУК, Ірина СИМОНОВИЧ.

 Фото 

Мирослава ДАНИЛЮКА.

Два роки тому на Ковельщині було створено гурт "Колорит". За цей порівняно короткий проміжок часу аматори сцени завоювали заслужений авторитет у глядачів. Кожен їх виступ відзначається неабияким артистизмом, злагодженим і  довершеним  звучанням молодих голосів, різноманітністю пісенного репертуару.

"Колорит" – бажаний гість на різноманітних масових заходах. Як подяка самодіяльним артистам – гарячі аплодисменти їх земляків.

НА СВІТЛИНІ – члени гурту "Колорит"  Петро ЖУРАВЕЛЬ, Ірина МИХАЛЕВИЧ, Ольга БАЛЮК, Мирослава ЛОГВІНОВА, Вадим ВАЩУК, Юрій ЛЕВЧУК, Ірина СИМОНОВИЧ.

 Фото  Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 386