Дорогий мій читачу! Намагаючись пізнати хоч щось у цьому світі, запитую тебе, чи можна торкнутись співучого птаха, що парить в небі, коли крила твої не  сягають його висоти?

Квітка Цісик, співачка, україноамериканка,  є тією птахою, для якої ой як не просто знайти слова, щоб змалювати творчий портрет.

Уяви собі, мій читачу: посіялася зернина  на заокеанському пишному рослинному полі і на диво проросла, розквітла яскраво, як це буває в казці, перевтілилась у співучу горлицю. Злетіла високо і здивувала цей світ своїм голосом, барвистим та естетично витонченим співом. Їй не судилося за життя подарувати свій талант батьківській землі.  Імперська протиукраїнська система не дозволила. Проте її пісня  створила диво. Ясночола, красива, співуча, з сонячною усмішкою душа Квітки Цісик прилетіла в Україну  і торкнулася спраглих українських сердець. "Я Ваша, привітаймось!", – почувся голос.

І почули цей клич студенти Ковельського промислово-економічного коледжу. Вони сміливо торкнулися крил птахи,  і  гостину  теплу приготували – душевну, як для рідної. Щоб захід пройшов на високому мистецькому рівні, Неля Телючик, зав.бібліотекою, та Людмила Мелещук, керівник групи "Комп’ютерні науки",  не пошкодували  ні часу, ні енергії – словом,  з теплом і любов'ю підготували дійство.

...Зал бібліотеки  переповнений. Зібралися студенти, батьки, гості, викладачі. В очах організаторів переживання, адже для першокурсників це – творчий дебют. Видно, що хвилюються ведучі Яна Оніщук та Назар Гаврилейко, Вікторія Поліщук та Роман Ковальчук, Софія Веніславська та Роман Суднік.

Помандруймо і ми разом із ведучими   життєвим  шляхом  Кейсі-Квітки Цісик.

Батько Квітислави, вимушено  опинився в далекій від Галичини Америці. Не чекав райських кущів, а висаджував і ростив їх. Він, перша скрипка і концертмайстер Львівської опери, заснував у Нью-Йорку  Український музичний інститут. Працював викладачем.

У квітні 1953 року у Іванки та Володимира народилася друга донька Квітислава (Квітка, а потому – Кейсі).

Своїх  доньок із раннього дитинства батько спрямував на шлях прекрасного – тобто на служіння  її величності Музиці. І не помилився! Старша Марія стала відомою піаністкою, педагогом, а потому директором консерваторії у Сан-Франциско. Квітка уже в чотири роки опанувала скрипку. У сімнадцять – стала віртуозною скрипачкою. 

Та поряд із милозвучними струнами цариці музики формувався і розвивався її голос. Здається, що Янголам Господнім було потрібно, щоб вона співала. І вона заспівала кілька пісень у фільмі "Ти  світло мого життя". І… о, диво! Стала знаменитою і здобула "Золотий глобус" та "Оскар" – найпрестижніші в світі відзнаки Американської кіноакадемії. Вона стала співати, записувати платівки  і брати участь у створенні рекламних роликів. Де є талант, праця,  там не забариться слава. Її запрошують всесвітньо відомі компанії. 16 років (!) Квітка Цісик співпрацювала із корпорацією "Форд Моторс".

Та повернемося до наших рідних студентів. Театралізований образ Квітки Цісик гарно відтворила Євгенія Муха. Здавалося, що на сцену вийшла сама співачка.

Про рекламну діяльність співачки розповів Максим Царук. Присутні на екрані монітора побачили справжню американську рекламу з "живим" голосом Квітки.

Кожна творчість – це пошук маловідомого та дослідницька робота. І тішить, що до  цієї творчої години студенти та організатори  поставились дуже відповідально. Вони побували у Львові, де функціонує в одній із шкіл  музей Квітки Цісик,  і пізнали багато нового. Своїми враженнями від поїздки поділилися  Антон  Гоніч та Владислав Строчук. Цікаво! Співачка стала ще ближчою до нас.

Зворушив своєю безпосередністю дев'ятилітній Женя Мелещук, учень НВК "ЗОШ І-ІІІ ст. № 13-колегіум". Його "Гуцулка Ксеня" звучала дзвінко, радісно і душевно.

І знову – роздуми. Коли і як прокинувся ген українства у англомовної українки? Енергетичний код із батьківської землі перенесений до Америки батьком, передався доньці, щоб ще раз підтвердити пророцтво: "Наша Воля, наша Слава не вмруть, не загинуть". Це – невмирущість українства, нашого народу, мови та духу. Бо  як інакше пояснити, що, маючи вагомі дивіденди і славу від реклами, Квітка раптом вирішує заспівати українською, видати альбом  і віддати свої заощадження на цей завідомо збитковий у матеріальному сенсі проєкт?  Але вдумаймося, який він багатий для нас у духовному плані, адже  підтверджує, що ми, українці,   висококультурна,  творча,   інтелектуальна нація.

Не раз ми зазначаємо, що хтось прожив довго, скажімо 100 років. А що в тих літах?

Квітка Цісик у своє життя вкладала все: і голос, і талант, і пробуджене українство. Її зірка засяяла в 45! Але лишився слід незгасний у пам'яті. Її батько теж відійшов у засвіти із сцени. Треба було чути оте тужливе до болю "Кру-кру-кру… в чужині умру…". Сльозина скотилася по щоці,  і не тільки у мене. Не забули організатори презентувати спів львівської співачки, переможниці "Голосу країни" Оксани Мухи, яка популяризує пісні Квітки. Знову захоплюючі духовні хвилини!

Лунали поезії, присвячені співачці. Їх декламували Марійка Симонік та Катя Борисюк. Гарно  вписався у дійство вальс під пісню Квітки "Місто спить".

Пам'ять. Доки вона жива, живуть і дорогі нам люди. У США засновано фонд підтримки музично обдарованих дітей,  на  пошанування знаменитої співачки Кейсі Цісик. У Львові одну із вулиць названо іменем Квітки Цісик, а на будинку, де жили її рідні, відкрито меморіальну дошку.

В Ковелі відбулись літературно-мистецькі зустрічі у центральній бібліотеці та промислово-економічному коледжі, про що написано вище.

Творча зустріч зворушила і надихнула на рядки  поетичної посвяти великій Українці  Квітці Цісик.

Повернення

Квітці Цісик присвячую

Клич  журавлиний, немов

 голосіння, 

З чужинського краю крізь море

 летить, 

Вкраїно, послухай ці ноти осінні, 

Тужливі... Довго розлукою

 серце болить.

Збирались в дорогу від рідної

 хати, 

Сльозину лишили, як докір,

 землі. 

Мої українці, хто ж нам буде

 співати, 

Хто ж нас буде любити у сірій

 імлі?

Любов не зів'яне,  і пісня не

 згине – 

Вона заспівала, здивувала

 весь світ. 

Колоритне сопрано до Господа

 лине, 

Розквітає калина – весни

 сонцецвіт.

Сонячні звуки, як сон,

 ніжнотонні, 

Чарують, милують. Ти чуєш, мій

 брате? 

На Київських горах проснулися

 дзвони, 

Нас пісня вкраїнська скликає

 на свято.

Ключ журавлиний вертається

 з вирію, 

З чужинського краю до рідного

 дому. 

Світла мелодія, окрилена

 мрією, 

Влітає у душу, як сонячний

 промінь.

О, Квітиславо, так рано зоря

 ясна  згасла,                     

А над Україною – пісня твоя,

  незбагненна й прекрасна!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Дорогий мій читачу! Намагаючись пізнати хоч щось у цьому світі, запитую тебе, чи можна торкнутись співучого птаха, що парить в небі, коли крила твої не  сягають його висоти?

Квітка Цісик, співачка, україноамериканка,  є тією птахою, для якої ой як не просто знайти слова, щоб змалювати творчий портрет.

Уяви собі, мій читачу: посіялася зернина  на заокеанському пишному рослинному полі і на диво проросла, розквітла яскраво, як це буває в казці, перевтілилась у співучу горлицю. Злетіла високо і здивувала цей світ своїм голосом, барвистим та естетично витонченим співом. Їй не судилося за життя подарувати свій талант батьківській землі.  Імперська протиукраїнська система не дозволила. Проте її пісня  створила диво. Ясночола, красива, співуча, з сонячною усмішкою душа Квітки Цісик прилетіла в Україну  і торкнулася спраглих українських сердець. "Я Ваша, привітаймось!", – почувся голос.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1059

Значущою для всього міста (та й не тільки) подією став творчий вечір Почесного громадянина Ковеля, поета, письменника, журналіста, краєзнавця, історика Анатолія Семенюка, який відбувся минулої п'ятниці, 15 листопада ц. р., в центральній районній бібліотеці.

Завдяки його організаторам, в першу чергу – працівникам установи (директор – Заслужений працівник культури України Галина Божик), районного відділу культури (начальник Тетяна Матяшук), аматорам сцени Ковельщини захід став по-справжньому родинним, щирим і зворушливим,  підтвердивши істину: світ таки врятує краса поезії, музики, пісні.

Більш, як дві години тривало дійство, але ніхто не втомився і не покинув зали, бо відчував тепло благодаті, яке, наче омофором, нагріло душі присутніх. Так сталося, мабуть, від того, що творчість пана Анатолія близька й зрозуміла людям, адже у ній – наше реальне життя, з його болями і смутками, радощами і злетами.

Про повагу до Анатолія Семенюка засвідчив повний зал шанувальників цієї непересічної особистості. Тут – представники міської і районної влади, громадськості, друзі, родичі, знайомі, священнослужителі Православної Церкви України о. Василь Мичко, о. Ростислав Дідух, о. Іван Оринчак, колеги-журналісти та інші.

Ведучі Ольга Бичковська і Олена Місюра вдало "скомпонували" сценарій заходу, в якому не було  пустослів'я, формалізму, казенщини. Художньо-мистецькими засобами їм вдалося передати і біографію ювіляра, і головні його здобутки у творчості, і плани на майбутнє.  Вдалим  доповненням до розказаного і показаного стала книжкова виставка "Іду по життю з любов’ю", де експонували праці Анатолія Семенюка – прозові, драматичні поетичні, документальні, яких налічувалося понад 20. А напередодні ювілею світ побачила нова збірка поезій "Клич сизокрилої чайки".  Воістину талант і творча енергія нашого земляка невичерпні!

Вітальні слова на адресу ювіляра виголосили міський голова Олег Кіндер, його заступник Ігор Прокопів, голова районної ради Андрій Броїло та його заступник Олександр Пасенковський, депутат обласної ради Віктор Козак, директор ТзОВ "Редакція газети "Вісті Ковельщини" Микола Вельма, директор Ковельського промислово-економічного коледжу Тетяна Селівончик, голова товариства "Творчий світ" Віра Семеній, начальник районного відділу культури Тетяна Матяшук, директор ЦБС Галина Божик, а також друзі Тетяна Заболотна, Василь Волинчук, Світлана  Омельчук, Олена Місюра та багато багато інших гарних і щирих людей.

Тож побажаємо йому нових звершень на життєвому шляху, активного довголіття, а найголовніше – козацького здоров'я, яке ніколи не буває зайвим!

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: під час творчого вечора Анатолія СЕМЕНЮКА в центральній районній бібліотеці. 

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Значущою для всього міста (та й не тільки) подією став творчий вечір Почесного громадянина Ковеля, поета, письменника, журналіста, краєзнавця, історика Анатолія Семенюка, який відбувся минулої п'ятниці, 15 листопада ц. р., в центральній районній бібліотеці.

Завдяки його організаторам, в першу чергу – працівникам установи (директор – Заслужений працівник культури України Галина Божик), районного відділу культури (начальник Тетяна Матяшук), аматорам сцени Ковельщини захід став по-справжньому родинним, щирим і зворушливим,  підтвердивши істину: світ таки врятує краса поезії, музики, пісні.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 431

З давніх-давен восени, коли землю вкриває жовте листя, коли зібрано врожай, ми відзначаємо День працівників сільського господарства. Саме з цієї нагоди минулої п’ятниці в читальній залі Ковельської центральної районної бібліотеки відбулися районній урочистості під  назвою  «Будь щаслива, наша доле, дзвінким співом та щедрим зерном».

Із слів вдячності хліборобам святковий концерт розпочали ведучі Андрій Полячук та Інна Вознюк, які, без перебільшення, з перших  рядків, що зазвучали з їхніх вуст, налаштували присутніх на  теплу, по-родинному душевну атмосферу. 

Буквально з перших хвилин  святкового дійства, відчувалось, що ось вони ці щасливі миті – такі  безцінні і піднесені! По-особливому сприймався кожен виступ чи то офіційної частини заходу, чи то мистецької. 

Важкою є праця хлібороба. Це і недоспані ночі, і напружені дні, і висушене сонцем обличчя людей. Серед присутніх – керівники сільгосппідприємств, невтомні працівники господарств. Бачимо – знайомі обличчя, котрі з року в рік трудяться в непростих умовах, не зраджуючи любові до рідної землі.  Для них нелегка праця була і залишається сенсом життя.

Найкращі і найтепліші побажання винуватцям свята адресували керівники районної влади – перший заступник голови райдержадміністрації Роман Кульцман, голова районної ради Андрій Броїло. На свято завітав гість з області  — заступник директора департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації Юрій Юрченко. 

Кожен з виступаючих висловив слова вдячності за невтомну працю й значний внесок у розвиток агропромислового комплексу працівникам сільськогосподарської галузі району.  Відбулась церемонія нагородження  відзнаками різних рівнів. Кожен вихід тих, хто цього дня отримував високі обласні та районні нагороди, супроводжувався дружними аплодисментами хліборобської родини Ковельщини.

Подякою голови Волинської обласної державної адміністрації за досягнуті успіхи у праці, високий професіоналізм, вагомий особистий внесок у розвиток агропромислового комплексу області та з нагоди професійного свята – Дня працівників сільського господарства нагороджено директора СТзОВ «В. Прометей» Віктора  Савенюка.

Почесною грамотою Департаменту агропромислового розвитку Волинської облдержадміністрації – інженера-технолога СТзОВ  ім. Лесі Українки Сергія  Бортнюка, Подякою директора департаменту агропромислового розвитку Волинської обласної державної адміністрації – тракториста СТзОВ  «Облапське» Сергія  Ліфанчука, головного агронома СТзОВ ім. Лесі Українки Миколу Лозовицького.

Почесними грамотами Ковельської районної державної адміністрації та Ковельської районної ради за досягнуті успіхи у виробництві сільськогосподарської продукції, високий професійний та управлінський рівень у веденні агробізнесу, вагомий особистий внесок у розвиток агропромислового комплексу Ковельщини, турботу про людей праці й відродження українського села та з нагоди Дня працівників сільського господарства відзначили керівників сільськогосптовариств:  Сергія Гереза (ім. Лесі Українки), Тетяну Зінчук («Вежа), Сергія  Поліщука («Турія»),  Володимира Потапчука («Зоря»),  Леоніда  Самчука («Облаське»), Валентина Чернецького («Ратнівський аграрій»), Олега Шкоропада («Агро Старт Волинь»),  Валерію  Яромчук («Дружба»); керівників селянських фермерських господарств: Олександра  Рудніка («Геркулес»), Олександра Шайнюка («Фасти»), Володимира Яренчука («Перлина Турії»), керуючого Ковельською дільницею сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Баффало» Миколу  Никитюка, 

Подяками голови Ковельської районної державної адміністрації та голови Ковельської районної ради за сумлінну високопрофесійну працю, вагомий особистий внесок у розвиток сільськогосподарського виробництва на Ковельщині та з нагоди Дня працівників сільського господарства відзначено: доярку СТзОВ «Дружба» Людмилу  Андросюк, заступника директора по виробництву сільськогосподарської СТзОВ «Волинська аграрна компанія» Володимира  Атонюка, механізатора СТзОВ ім. Лесі Українки Анатолія  Богдана, завідуючу фермою СТзОВ «Дружба» Ольгу  Войтюк, доглядача великої рогатої худоби СТзОВ «Зоря» Ольгу Воробей, власника особистого селянського господарства с. Гончий брід Анатолія Геліча, головного агронома СТзОВ «Дружба» Миколу Затерчука, тракториста-машиніста СТзОВ  «В. Прометей» Михайла Казмірчука, власника особистого селянського господарства с. Городище, депутата Ковельської районної ради Валерія  Миронюка, механізатора селянського (фермерського) господарства «Фасти» Івана Новосада, оператора машинного доїння СТзОВ  ім. Лесі Українки Галину Рибачок, доглядача великої рогатої худоби СТзОВ «Вежа» Надію  Рощук, тракториста-машиніста СТзОВ «В.Прометей» Петра Сліпчука, інженера СТзОВ «Васюти» Івана Турчина, комірника селянського (фермерського) господарства «Фасти» Тетяну  Чичирко, механізатора селянського (фермерського) господарства «Колос» Дмитра  Шпирука, водія СТзОВ «Облапське» Петра Шума. 

З цікавістю сприймався тематичний фільм, із вдало підібраними кадрами про   будні сільгоспвиробників.

Плодами праці сільських жителів користується кожна людина в нашій країні. Всі, хто знаходився в ошатній залі бібліотеки (яку, до речі, з любов’ю прикрасили її працівники), незважаючи на всі примхи сьогодення, живуть і працюють, продовжують славні хліборобські традиції.

Зворушливими піснями радували вокалісти, веселими діалогами розважали гумористи. Солістів змінювали колективний спів, за широкими розлогими піснями звучали веселі та жваві. Артисти в яскравих народних костюмах, що  гармонійно поєднувалися з світлою атмосферою в залі.

Щира вдячність за змістовний святковий концерт –  аматорам сцени: директору районного будинку культури Петру Журавлю, солістам Ірині Михалевич, Мирославі Логвіновій, Вадиму Влащуку,  колективу «Колорит» (РБК),   народному аматорського хору працівників культури «Вишиванка», народному аматорському жіночому колективу «Лелія» Дубівського центру культури і дозвілля, Олені Місюрі – директору БК с. Доротище, Анастасії Гринь, солістці БК с. Доротища, Раїсі Рибчук, Тетяні Масловській – аматорам БК с. Білашів. 

Окремі слова вдячності – начальнику відділу культури Тетяні Матяшук та директору ЦБС, Заслуженому працівнику культури України Галині Божик за вдалу організацію  мистецьких заходів,що відбуваються на Ковельщині.

Світлана ТРОЦЮК.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

З давніх-давен восени, коли землю вкриває жовте листя, коли зібрано врожай, ми відзначаємо День працівників сільського господарства. Саме з цієї нагоди минулої п’ятниці в читальній залі Ковельської центральної районної бібліотеки відбулися районній урочистості під  назвою  «Будь щаслива, наша доле, дзвінким співом та щедрим зерном».

Із слів вдячності хліборобам святковий концерт розпочали ведучі Андрій Полячук та Інна Вознюк, які, без перебільшення, з перших  рядків, що зазвучали з їхніх вуст, налаштували присутніх на  теплу, по-родинному душевну атмосферу. 

Буквально з перших хвилин  святкового дійства, відчувалось, що ось вони ці щасливі миті – такі  безцінні і піднесені! По-особливому сприймався кожен виступ чи то офіційної частини заходу, чи то мистецької. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 690

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 428

"Бог дав тобі все для щастя" — це одна із духовних заповідей блаженного священномученика  Миколая Чарнецького.

Маємо дякувати Богу за щастя бути причетним до священної місії — відроджувати і розвивати віру Христову, а ще — брати участь у розбудові Церкви, що в кінцевому результаті приводить  нас до розквіту любові і добра.

Історія людини, храму, країни розпочинається із дня народження. Першу Божу зернину редемптористського руху на  ковельській  землі посіяв о. Миколай Чарнецький у 1927 році.

Незважаючи на те, що довкола пишно розростався римо-католицький духовний світ, тендітний паросток Вселенської (греко-католицької) Православної Церкви прижився і розцвів.

Леліяли, підживляли те духовне зерно такі титани духу, як Блаженні Василь Величковський, Володимир Стернюк та інші подвижники віри Христової. Виросло, розцвіло зело і… зламалося. Лиха рука війни спопелила храм, священнослужителів розкидала по світу, а потому  — по комуно-атеїстичних казематах. Та у Бога не буває поразок. На місці зруйнованої люцифером Церкви завжди постає новий, ще величніший Храм.

Першу повоєнну місійну розвідку до Ковеля здійснили редемптористи ієромонах о. Леонід Григоренко та о. Василь Опришко. Це був своєрідний пролог до відтворення Церкви.

Другу духовну місію до нашого міста очолив протоігумен  Михайло Волошин. З його благословення  і підтримки та за безпосередньої участі о. Леоніда уже в 2002 році затишна і гарна дерев'яна каплиця прийняла вірних на перше Боже служіння.

На початку 2003 року настоятелем монастиря і церкви в ім'я блаженного Миколая Чарнецького призначили Євгена Задорожного. Він став своєрідним генератором будівництва нового храму. До будівництва долучились небайдужі активні парафіяни, чоловіки і жінки.

І ось вона, перша радість і перемога, — 11 травня 2003 року Божого до Ковеля прибув із Парижа (Франція) Владика Михайло Гринчишин. Відбулася урочиста Архієрейська Божественна літургія і освячення місця будови та наріжного каменю.

Світило ясне Сонечко. Мирно голубіло небо, і весняним животворним струмком лилася молитва. Це  надихало на подальшу плідну працю. На освяченому місці із Божою поміччю  за короткий час виріс фундамент і цокольний поверх майбутнього храму.

Про хронологію будівництва розповідають парафіяни-будівничі Церкви:

- 2004 рік. Ми спільною громадою заготовляємо будівельні матеріали, і цеглинка до цеглинки вкладаємо в стіни. Над нами витає дивна благодатна сила, і ми не втомлюємося.

- Весна, 2006 рік. Збудовано високі стіни. Далі надважливе завдання — зведення підкупольної основи. Робота потребує підвищеної безпеки. Але коли є віра, перешкоди зникають. Перший етап подолано, і ми переходимо до зведення даху. Праця важка і відповідальна, але вона вселяє надію і радість у наші душі.

- 2007 рік. Ми покриваємо бані храму булатною золотою бляхою. Неймовірно щасливі хвилини бачити, як вона виблискує під променями Сонця! Вдумайтеся: наш храм — перший, що сяє позолотою. За нашим прикладом інші святині стали одягатися в позолоту. Але ми горді, бо започаткували золотоверхий Ковель!

- 2008 рік. До нас вперше приїздить Екзарх новоутвореного Луцького екзархату владика Йосафат Говера і освячує надкупольні хрести. Встановлення хрестів над церквою — це наче вінець над нареченою. Господи, благослови наше чисте духовне "весілля"!

- 2009 рік. На особливому піднесенні, із всією церковною спільнотою, майстри укладають підлогу, прокладають тепло- та електромережі, фарбують стіни, встановлюють двері та вікна. На перепочинок не маємо права, адже світло щасливого звершення так близько.

- І ось 21 листопада на свято Архістратига Михаїла довгождана радісна подія — відбулося освячення рідного, такого очікуваного і благодатного храму блаженного Миколая Чарнецького.

Чин освячення звершив владика Йосафат Говера, екзарх Луцький. Краплина щастя впала у відкриті душі парафіян.

Вслухаєшся в сказане, перечитуєш цю духовну сповідь і переконуєшся, що тільки з Благословенням Божим може жити Україна, може бути чистим серце і наше щасливе майбуття.

Збудований храм виглядає велично та естетично витончено (на знімку). Але яким би не був він гарним, без душі і духу священиків та вірних — мертвий. Тішить, що святиня Миколая Чарнецького ні на мить не забуває цієї істини. Вона жива, життєдайна і високодуховна. Тут діє одна велика парафіяльна родина, в якій багато спільного, а саме: "Братство Матері Неустанної Помочі", "Матері в молитві", "Батьки в молитві", "Майстерня  святого Йосифа", молодіжна спільнота "Вісім блаженств".

Відправляють Святу Літургію для дітей, організовують оздоровчо-духовні табори влітку, проводять катехизацію дітей та дорослих.

Парафіяни є постійними паломниками на Святу Землю, до Меджугор'я (Боснія-Герцовина), Риму і по святих місцях України — Зарваниця, Львів та інші.

Церква є патріотичним осередком духовного українства Ковельщини і Волині.

Особлива місія редемптористської спільноти — це допомога убогим, немічним і хворим.

В цій діяльності особливе місце  займає духовна реабілітація воїнів АТО (ООС).

l

Розказане — це тільки невеличка частинка великої духовної місії. В цій новітній десятилітній історії відродження "з'єднаної" Церкви вагомий слід залишили отці  ієромонахи о. Леонід Григоренко, о. Євген Задорожний, о. Петро Мірчук, о. Михайло Іваняк. Сьогодні естафету впевнено перейняв о. Михайло Гасяк, ігумен монастиря.

Парафіяни дякують за духовну і моральну підтримку Владиці Йосафату. Більше того, вони  його люблять і завжди з нетерпінням чекають зустрічі з ним. Для них — це свято!

Не забуває спільнота і тих, хто допомагав у будівництві та становленні храму. Це —  виконавчий комітет міськради, який надав земельну ділянку під забудову, Олег Максимович Самчук, Володимир Бойко, Орест Гутка, Василь Волинчук,  Остап Цеханчук та багато інших.

Особливу роль відіграла в цьому братня допомога Йорктонської Провінції в особі о. протоігумена Івана Сіянчука ЧНІ.

10-літній ювілей храму дає нам можливість дякувати Господу за щасливу мить відродження. Довгі роки, нищена безбожним режимом свята єдність християн,  воскресла Благодаттю Божою. Вона надихає душпастирів та вірних  Церкви невтомно служити для Царства Небесного і ще більше серцем любити Бога, ближніх та Україну.

Анатолій СЕМЕНЮК.

"Бог дав тобі все для щастя" — це одна із духовних заповідей блаженного священномученика  Миколая Чарнецького.

Маємо дякувати Богу за щастя бути причетним до священної місії — відроджувати і розвивати віру Христову, а ще — брати участь у розбудові Церкви, що в кінцевому результаті приводить  нас до розквіту любові і добра.

Історія людини, храму, країни розпочинається із дня народження. Першу Божу зернину редемптористського руху на  ковельській  землі посіяв о. Миколай Чарнецький у 1927 році.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 609

Гороскоп

з 25 листопада по 1 грудня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 465

"На них тримається село", – хочеться сказати, дивлячись на цих мужніх, кремезних і по-справжньому хазяйновитих чоловіків. Вони не скаржаться на труднощі, яких сьогодні більше, аніж потрібно, а завзято працюють, примножують славні трудові традиції громади села Городища, яке нині належить до Дубівської ОТГ.

На фотосвітлині ви бачите в. о. сільського старости Петра ОЛЕКСЮКА, депутата районної ради Валерія МИРОНЮКА, їх побратимів по праці Олександра ЯРОЩУКА, Ярослава ФЕДОРУКА, Віктора КУЗМІНЦЯ, Анатолія МОРОЗА. Вони – справжні господарі рідної землі, яку хочуть бачити квітучою, щедрою на багаті врожаї, докладаючи для цього всі свої знання, досвід, уміння.

Тож із прийдешнім святом – Днем працівників сільського господарства, яке відзначатимемо наступної неділі, 17 листопада, шановні городищенці і всі аграрії Ковельщини! Нехай Господь обдаровує Вас своєю ласкою, дарує Вам гарну погоду, щоб врожаїлась хлібна нива, примножувався достаток у кожній сільській родині і в нашій славній Україні. 

Фото 

Мирослава  ДАНИЛЮКА.

"На них тримається село", – хочеться сказати, дивлячись на цих мужніх, кремезних і по-справжньому хазяйновитих чоловіків. Вони не скаржаться на труднощі, яких сьогодні більше, аніж потрібно, а завзято працюють, примножують славні трудові традиції громади села Городища, яке нині належить до Дубівської ОТГ.

На фотосвітлині ви бачите в. о. сільського старости Петра ОЛЕКСЮКА, депутата районної ради Валерія МИРОНЮКА, їх побратимів по праці Олександра ЯРОЩУКА, Ярослава ФЕДОРУКА, Віктора КУЗМІНЦЯ, Анатолія МОРОЗА. Вони – справжні господарі рідної землі, яку хочуть бачити квітучою, щедрою на багаті врожаї, докладаючи для цього всі свої знання, досвід, уміння.

Тож із прийдешнім святом – Днем працівників сільського господарства, яке відзначатимемо наступної неділі, 17 листопада, шановні городищенці і всі аграрії Ковельщини! Нехай Господь обдаровує Вас своєю ласкою, дарує Вам гарну погоду, щоб врожаїлась хлібна нива, примножувався достаток у кожній сільській родині і в нашій славній Україні. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 474

Погода 

в Ковелі 

14 – 20 листопада

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 462

Сьогодні в бурхливому океані буття на українця чекають сотні професійних свят. Серед них є особливе, яке, хочете чи ні, але прирівнюється до свята Дня Незалежності. І по праву! Адже культура, мова, мистецтво – це реальна основа нації. В них сконцентровані етнічні засади, традиції, ментальність, душа і дух народу та, зрештою, кольорова світлина майбуття.

Культура є унікальним всенародним явищем. Працівник цієї галузі – це не професія, а стан творчої душі і справжній воїн світла.

Загляньмо за куліси ковельської районної (і не тільки) народної культури. В будень і свято, зрання і до вечора вони несуть людям радість.

За оцінками фахівців, Ковельщина займає особливе місце за кількістю аматорів сцени у різних жанрах, а ще більше – майстрів прикладного мистецтва. Біля керма цих вагомих здобутків стоїть невтомна, активна та креативна Тетяна Матяшук. Вона завжди у своїй  стихії. Посудіть самі: творчі колективи району беруть участь у багатьох обласних, всеукраїнських і районних фестивалях, звітах, конкурсах та літературно-мистецьких заходах. Ковельчани гордяться тими аматорськими колективами, які носять почесне звання "Народний". Вони є одними із кращих в області. А Тетяна Іванівна в цьому процесі є тим генератором, який заряджає енергією не тільки працівників культури, але й багатьох небайдужих ковельчан, спонукає  до дії, несе промінь світла на вирощену  на культурному полі любов.

Не помилюсь, коли скажу словами Галини Божик, директора централізованої бібліотечної системи, що всі вони, разом із "командиром",  "поціловані Богом в чоло". Немає тут перебільшення ні на йоту. Постав, мій шановний читачу,  перед собою уявні терези і на одну поклади всі сюжети телеканалів із беззмістовними  вбивчими серіалами, низькопробними гумористичними шоу та бурхливими політичними дискусіями, а на іншу – творчі здобутки культурологічної еліти Ковельщини. Немає потреби доказувати, яка шалька терезів схилиться до української душі. Звичайно, перемога буде на боці гвардії від мистецтва, поетичного слова і чаруючої пісні.

Ці нотатки, написані з нагоди урочистостей, приурочених до Дня працівників культури, я вношу у скарбницю вітань із побажаннями нести цей прапор духовності і  далі високо, на благо нашого народу. Радість свята разом із працівниками культури розділили  керівники районної влади. Роман Кульцман, перший заступник голови райдержадміністрації, подякував за плідну співпрацю. "Ковельщина пишається Вами. Будьте перед нами, і завжди з нами", – наголосив він. Свої вітання від імені депутатів та голови районної ради Андрія Броїла передав Олександр Пасинковський, заступник голови районної ради. Найкращим вручили  Почесні грамоти, Подяки та квіти.

"Культура – це єдина галузь, яка формує обличчя нації. Тут випадкових людей не буває", – підкреслила Тетяна Матяшук. Вона подякувала всім за розуміння, підтримку і співпрацю. Побажала творчого натхнення і неспокою. "Можна навчитися будувати, але таланту не навчишся – він народжується. І добре, що всі ми багато років ідемо плече-в-плече – це допомагає творити, діяти і перемагати",  – зазначила Галина Божик. 

Відзначимо і подякуймо працівникам бібліотеки за те, що до свята тут імпровізували сцену, гарно вбрали  в нові шати, естетично витончені і урочисто святкові. Сюди теж вкладено душу, талант і вміння.

Від профспілки подарунок – безпрограшна лотерея. Хто сидів на 25 та 81 місцях, той виграв приз. Зворушило, зацікавило і розвеселило! Ольга  Денисюк із Люблинецької ОТГ нагадала, що педагог на культурній ниві – це скульптор творчої дитини. Тішить, що ОТГ не відділилась від загальної важливої справи – нести культуру в маси.

Напутні слова і мудрі побажання виголошували Галина Йовик, Анатолій Семенюк, Микола Вельма, Іван Оринчак та інші. Щиро привітали організатори свята з ювілеєм присутню на урочистому засіданні начальника управління внутрішньої й інформаційної політики РДА Олену Олексюк.

Гарно в загальний творчий ряд вписалась хореографічна театральна сценка від білашівців.  Важливу  роль в тому, щоб все пройшло злагоджено, творчо і захоплююче, відіграли ведучі Степан Топольський і красуня Інна Вознюк. 

Після радісної, піднесеної теплої хвилі побажань на присутніх чекав ще один дарунок – концерт гурту "Оксамит" Турійського РБК.

Майже дві години ворожили, чарували, чаклували душі ковельчан артисти Турійщини. Шалені оплески, голосне "Браво!" летіло аж до неба. Фінальні пісні зал вітав стоячи. І все це диво –  українська пісня, українська мова і тонка  романтична українська душа.  Тож хай і надалі вони цвітуть на благо нашої держави!

Наш кор.

НА ЗНІМКАХ: під час відзначення Дня працівників культури і аматорів народного мистецтва в Ковельській районній центральній бібліотеці.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Сьогодні в бурхливому океані буття на українця чекають сотні професійних свят. Серед них є особливе, яке, хочете чи ні, але прирівнюється до свята Дня Незалежності. І по праву! Адже культура, мова, мистецтво – це реальна основа нації. В них сконцентровані етнічні засади, традиції, ментальність, душа і дух народу та, зрештою, кольорова світлина майбуття.

Культура є унікальним всенародним явищем. Працівник цієї галузі – це не професія, а стан творчої душі і справжній воїн світла.

Загляньмо за куліси ковельської районної (і не тільки) народної культури. В будень і свято, зрання і до вечора вони несуть людям радість.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 442

Пішов у засвіти Володимир Іванович Блаженчук. Його біографія була й типова, і не зовсім типова для особи високого службового рангу.

Типова тому, що шлях до посадового крісла торував традиційно через комсомол, який у радянські  часи називався резервом компартії. І це було справді так, бо без комсомольського гарту нічого було сподіватися на подальшу кар'єру. Цей гарт, до речі, пройшли  нині відомі люди Волині – Зіновій Ковальчук, Микола Романюк, Петро  Саганюк, ковельський міський голова Роман Герасимов та інші. Багатьох із них уже немає в живих – Царство їм Небесне.

Нетиповість життєпису Володимира Блаженчука полягає у тому, що він зумів перебороти у собі риси консерватора-партократа, яким, здавалося, мав би бути в силу і виховання, і професійної діяльності. Але його гострий  розум, високий інтелект допомогли переоцінити колишні цінності, дозволили не протистояти національно-демократичним силам краю, а тісно співпрацювати з ними, що в кінцевому підсумку допомогло зберегти на Волині громадянське порозуміння, уникнути протистояння, хоч, звичайно, без окремих надзвичайних подій і не обійшлося. А сталося так тому, що, як висловився Володимир Іванович в одному з інтерв'ю газети "Волинь": "Я ніколи не боявся йти до людей".

Найближче я познайомився з Володимиром Блаженчуком, коли він змінив на посаді першого секретаря Ковельського міському КПУ Віталія Кривцуна (теж уже покійного). Володимир Іванович був людиною вимогливою, навіть суворою, любив дисципліну і порядок. Водночас  вмів працювати з людьми, прислухався до їх думок, хоч мусив виконувати вказівки "вищих" керівників, які не завжди  були, м'яко кажучи, розумними й далекозорими.

Ніколи не забуду, як у 80-их роках минулого століття в області, у тому числі на Ковельщині, розпочали безкомпромісну боротьбу з "приватновласницькими" настроями серед керівників різного штибу. І бюро обкому партії, і облвиконком, і їх перші керівники, отримавши команду з Києва, рішуче взялися викорінювати в підлеглих їм номенклатурних кадрів "нездоровий" потяг до дачного будівництва.  Це виглядало смішно: якими на той час були ті злощасні дачі? Хатинки на курячих ніжках – інакше не скажеш.

Але наказ є наказ: загін оперуповноважених роз'їхався по містах і райцентрах Волині, щоб перевірити, чи немає, бува, у всілякого роду начальників і начальників садово-городніх  ділянок і будиночків на них. Приїхали ревізори й до Ковеля. Стали з більшовицькою настирливістю шукати "компромат" на Іванів Івановичів та Петрів Петровичів, вимагати документи і копії платіжних документів на будматеріали, виконані роботи і т. д.,  і т. п.

Але й начальники були не ликом шиті: ті, хто мав сяку-таку халабуду, швиденько переписали її на родичів, знайомих, кумів, не розуміючи, чесно кажучи, що відбувається і в чому їх провина. Тим більше, що, знаючи суворість тогочасної партійної дисципліни, намагалися  будуватися чесно, щоб потім не червоніти перед людьми.

Я  "дачі" не мав, але, дивлячись на той "революційний терор", якось зайшов у службовий кабінет до Володимира Блаженчука і, дивлячись йому прямо в очі, сказав:

– Володимире Івановичу! Що ж це робиться? Кому потрібне оте "розкуркулення"? Невже керівник будь-якого рангу не людина і не може мати клаптик землі, не має право разом із сім'єю у вільний час подихати свіжим повітрям? Адже сьогодні він – начальник, а завтра – ніхто. У нас так часто буває. То нехай хоч якусь власність має.

Блаженчук пильно подивився на мене, сумно усміхнувся і сказав:

– В партії, Миколо, накази не обговорюють, а виконують. Є постанова бюро, от і мусимо її виконувати.

Мить помовчавши, додав:

– Я думаю, що ця кампанія скоро закінчиться. Надто вже вона суперечить здоровому глузду.

Так невдовзі і сталося – посади втратили перші керівники області, бо те, що вони творили, не вписувалося у законодавче  поле. Та й інші мали гріхи за собою…

Звичайно, Володимир Блаженчук лібералом не був, та й не міг ним бути – принципи так званого демократичного (а точніше компартійного) централізму цього не дозволяли. Але мислив він по-сучасному, багато зробив для соціально-економічного розвитку Ковельщини, серйозну увагу приділяв вихованню кадрів.

Цінував роботу журналістів, підтримував їх, але при тому особисто вичитував кожен номер газети, яка тоді називалася "Прапор Леніна". Зрештою, він був і моїм "хрещеним батьком" як редактора. У зв'язку з майбутнім виходом на заслужений відпочинок колишнього редактора Василя Бородчука за редакторську посаду у Ковелі, як пізніше я дізнався, розгорнулася боротьба не на жарт.

Але Блаженчук свій вибір зупинив на мені. Можливо, тому, що я марив журналістикою з дитинства, непогано володів пером, а, можливо, з якихось інших причин. Зрештою,  він сам багато читав – і газет та журналів, і книг – як художніх, так і документальних.

Згодом пішов на роботу в Луцьк, де його призначили спочатку завідуючим організаційним відділом обкому КПУ, а пізніше обрали другим секретарем. Він і мене хотів "перетягнути" на роботу в обком партії, але я відповів категоричною відмовою – вважав, що журналіст має працювати за фахом і покликанням.

Хоча я не дуже вникав у таємниці обкомівського  “білого дому", знав, що стосунки Володимира Блаженчука з першим секретарем Леонідом Павленком, якого на Волинь прислав особисто Володимир Щербицький, були не найкращими. Це відчув особисто в 1989 році, коли розпочалася підготовка до перших демократичних виборів Верховної Ради УРСР. Павленкові з подачі вірнопідданих служок хтось подав дурнувату ідею, щоб Вельму висунути кандидатом у нардепи.

Причин на те було кілька. Обком і особисто перший дуже не хотіли, щоб депутатом став головний редактор газети "Волинь" Полікарп Шафета – людина талановита, неперевершений публіцист і прихильник демократичних змін в партії. Кандидатом його висунули саме в Ковелі. Моя ж кандидатура "підходила" тому, що очолювана мною газета користувалася  великою популярністю у читачів, тираж її сягав майже 20 тисяч примірників. Отож, обкомівці і вирішили використати ковельського редактора в боротьбі з непокірним Шафетою.

Я, звичайно, не міг піти на такий підлий  вчинок, адже  перед тим пообіцяв Полікарпу Гервасійовичу свою підтримку і навіть дав згоду бути його довіреною особою. Про це, до речі, знав і Володимир Блаженчук. Тому, коли на мене стали "тиснути" з усіх боків – і з Луцька, і з ковельського  "білого будинку",  я зателефонував до Володимира Івановича і попросив, щоб  підлеглі Павленка залишили мене в спокої.

– Роби, як знаєш. Раз ти підтримуєш Шафету,  то йти йому наперекір негарно, – сказав він. – Я схвалюю твоє рішення. Більше до тебе не дзвонитимуть.

Так і сталося. Щоправда, на тих виборах не переміг  ані Полікарп Шафета, ані жоден з кандидатів-висуванців компартії. Нардепом став молодий "рухівець" Андрій Мостиський.

Революційні події 1990-их років не оминули й Володимир Блаженчука – він підтримав волинських  демократів і словом, і ділом.  Найбільш яскраво це проявилося під час виборів голови Волинської обласної ради. На засіданні бюро обкому КПУ прийняли рішення, що компартійна більшість новообраної ради повинна підтримати все того ж Леоніда Павленка, який не мав авторитету ані серед комуністів, ані серед безпартійних. Розуміючи ситуацію, яка склалася в області і яка могла перерости у відкрите громадянське протистояння у випадку обрання замшілого партократа Павленка головою, Володимир Блаженчук не зняв своєї кандидатури, коли її назвали тверезо мислячі  депутати. І не тільки не зняв, а й переміг з переконливим "рахунком".

Мушу визнати, що у тій перемозі є заслуга й ковельської депутації – Адама Поляка, Ігнатія Марчука, Олега Селеверстова та інших, з котрими я перед сесією мав довірливу розмову і котрі, як показав час, у своєму виборі не помилилися: Володимир Блаженчук вірою і правдою служив людям свого рідного Волинського краю.

Пізніше Володимир Блаженчук відійшов від партійних справ і зосередився на роботі в обласній раді, одночасно очолюючи її виконавчий комітет. З березня 1992 року по квітень 1994-го працював першим представником Президента України Леоніда Кравчука у Волинській області. У квітні 1994 року призначений Генеральним консулом України в місті Гданську (Республіка Польща). З листопада 1998-го – радник посольства України в Грузії. Далі займався захистом прав споживачів у Волинській області, брав активну участь в громадсько-політичному житті краю.

При зустрічах із ним ми завжди приязно віталися, згадували прожите і пережите. Шкода, що доля відміряла йому порівняно  недовгого віку – він помер на 75-му році життя.

Вічна пам'ять Вам, Володимире Івановичу, і щира подяка за добро, щирість та  людяність. Просимо Бога, щоб подарував Вашій душі Царство Небесне!

Микола ВЕЛЬМА.

Пішов у засвіти Володимир Іванович Блаженчук. Його біографія була й типова, і не зовсім типова для особи високого службового рангу.

Типова тому, що шлях до посадового крісла торував традиційно через комсомол, який у радянські  часи називався резервом компартії. І це було справді так, бо без комсомольського гарту нічого було сподіватися на подальшу кар'єру. Цей гарт, до речі, пройшли  нині відомі люди Волині – Зіновій Ковальчук, Микола Романюк, Петро  Саганюк, ковельський міський голова Роман Герасимов та інші. Багатьох із них уже немає в живих – Царство їм Небесне.

Нетиповість життєпису Володимира Блаженчука полягає у тому, що він зумів перебороти у собі риси консерватора-партократа, яким, здавалося, мав би бути в силу і виховання, і професійної діяльності. Але його гострий  розум, високий інтелект допомогли переоцінити колишні цінності, дозволили не протистояти національно-демократичним силам краю, а тісно співпрацювати з ними, що в кінцевому підсумку допомогло зберегти на Волині громадянське порозуміння, уникнути протистояння, хоч, звичайно, без окремих надзвичайних подій і не обійшлося. А сталося так тому, що, як висловився Володимир Іванович в одному з інтерв'ю газети "Волинь": "Я ніколи не боявся йти до людей".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 416