20 лютого минула 132-а річниця з дня народження талановитого західноукраїнського композитора, піаніста, диригента, музично-просвітницького та громадського діяча Василя Барвінського. Митець, який пройшов через випробування тоталітарного радянського режиму, залишився вірним своїй совісті та честі. 

Сьогодні ми повертаємо гідне ім’я людині, яка доклала багато зусиль до становлення українського мистецтва. Більше 30 років Василь Барвінський  стояв на чолі музичного життя Львова. Формував  музичну освіту в Західній Україні. 

Займаючи посаду директора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, а згодом Львівської консерваторії, сприяв розвитку музичного професіоналізму. Крім  педагогічної діяльності, досліджував та популяризував українську народну творчість, виступав з концертами як піаніст та хоровий диригент. Належав до плеяди композиторів-виконавців, які формували український музичний репертуар.  

Василь Барвінський народився у 1888 р. в Тернополі. Походив з давнього українського роду, серед представників якого було чимало відомих діячів української культури, науки та духовенства. Прадід композитора о. Мартин Барвінський був першим українським ректором Львівського університету. Дід о. Григорій був греко-католицьким священиком та етнографом. Стрий Володимир заснував у Львові найвпливовішу українську газету "Діло". 

Батько композитора Олександр Барвінський (1847-1926) – відомий в Галичині культурно-громадський діяч, історик, письменник, педагог, один із засновників Наукового Товариства ім. Т. Г. Шевченка, а також посол австрійського сейму, міністр освіти та віросповідань Західно-Української Народної Республіки, автор багатьох підручників з історії та літератури. Закінчив філософський факультет Львівського університету. 

Як посол вищої Палати Вельмож австрійського парламенту, захищав національні інтереси українців Галичини, запроваджував українську мову в середні та початкові школи, видавав українську періодику. Підтримував дружні стосунки з М. Лисенком, О. Нижанківським, П. Кулішем, К. Квіткою, М. Коцюбинським, Б. Лепким та іншими відомими діячами.  Після переїзду до Львова, в оселі Барвінських під Високим Замком не раз бували Андрій Шептицький, Іван Франко, Леся Українка.  

l

Якщо від батька Василь перейняв високі національні ідеали, то любов до музики йому прищепила мама Євгенія Барвінська (1854-1913). Походила з священицького роду Любовичів. Була однією з найпрогресивніших жінок свого часу. Закінчила учительський інститут у Львові. Навчалася грі на фортепіано в школі Кароля Мікулі – учня Ф. Шопена. Писала вірші, захоплювалася живописом. 

Талановита піаністка, Євгенія Барвінська мала чудовий голос. Співала та керувала жіночим хором в Тернополі, де першою розкрила талант Соломії Крушельницької і почала професійно навчати її музики. Згодом керувала хором товариства "Боян" у Львові.    

Професійну освіту В. Барвінський здобув у Львівській консерваторії, де навчався грі на фортепіано у відомого чеського педагога В. Курца. Після закінчення у 1906 р. вступає на юридичний факультет Львівського університету. Але за порадою В. Курца наступного 1907 року виїжджає до Праги, де вступає на філософський факультет Карлового університету. Продовжує музичну освіту в Празькій консерваторії, де студіює композицію та гру на фортепіано, слухає лекції відомих чеських музикантів. 

В. Барвінський став першим після М. Лисенка українським композитором, хто отримав професійну музичну освіту за кордоном. Молодий талановитий музикант активно включається в мистецьке життя Праги,  розпочинає концертну та викладацьку діяльність.  

Перші творчі спроби, майбутній композитор здійснив ще у Львові. Але лише під час навчання в Празі у професора В. Новака, учня А. Дворжака, він став на шлях активної творчої діяльності. Славнозвісний чеський педагог і композитор заохочував студента вивчати українські народні пісні, сприяв належному спрямуванню його поглядів. Усвідомлюючи необхідність формування українського музичного репертуару, В.Барвінський першим серед українських митців звертається до жанрів прелюдії, сонати, концерту, струнного секстету. Його називають засновником українського віолончельного репертуару.

У 1908 р., коли композитору було лише 20 років, він написав свій перший фортепіанний цикл, у 1910 – фортепіанну Сонату, у 1911 – "Українську рапсодію" для симфонічного оркестру, яка невдовзі була виконана у Відні. У 1914 р. з'являється  етнографічна композиція "Українське весілля", де композитор познайомив слухачів з українським обрядовим дійством. Згодом, у 1935 р. композитор відтворить в своїй музиці ще один обряд – Різдво.  

l

Говорячи про любов В. Барвінського до української пісні, важко не згадати його обробку лемківської "Колискової", яка  поряд з "Щедриком" М. Леонтовича стала візитною карткою Національної Української Капели О. Кошиця. Концертне турне Капели, здійснене за ініціативи С. Петлюри мало політичний статус. Музиканти презентували за кордоном інтереси української нації, яка боролась за свою державність. У 1922 р. європейська хвиля захоплень українською піснею продовжилась в Північній та Південній Америці, де українці розпочали свій концертний сезон в найпрестижнішій залі Нью-Йорка – "Карнегі-Холі". Далі були виступи в "Colosseum" Лас-Вегаса і "Президентському Театрі" Вашингтона. Виступи мали широкий резонанс, про що свідчать відгуки місцевої преси. 

О. Кошиць в своїй книзі "З піснею через світ" писав: "Оплески гриміли після кожного номера, а після виконання "Колискової" вони вибухнули з такою силою, що ніякими словами передати це неможливо.  "Колискова" з її чарівною наспівною мелодією і хоровим супроводом, заколихала слухачів до такої міри, що треба було чекати цілу хвилину, поки оплески розірвали тишу, що запанувала в залі після того, як голоси співаків завмерли. Це був єдиний незабутній концерт в житті".  "Колискова"  зробила велике враження на молодого Джорджа Ґершвіна, який згодом переосмислив її в опері "Поргі і Бесс", перетворивши на джазову "Summertime". В США, навіть, була випущена платівка з "Щедриком" М. Леонтовича та "Колисковою" В. Барвінського. 

l

У 1915 р. молодий музикант повертається до Львова, аби одразу зануритись в мистецьке життя міста. В. Барвінському пропонують очолити Вищий Музичний Інституту ім. М.  Лисенка, який в подальшому буде реорганізований у Львівську консерваторію. На керівній  посаді закладу  В. Барвінський перебуватиме 33 роки. Це найдовший період за всю історію Львівської Консерваторії, коли директором залишалась та сама людина. В. Барвінський сумлінно виконував свої обов`язки. Як стверджували колеги, працював від ранку до пізнього вечора. Викладав фортепіано та теоретичні предмети, займався науковою та музикознавчою діяльністю, досліджував історію української музики та її сучасні аспекти, виступав з публічними лекціями та писав статті у періодиці. Багато часу відводив концертній діяльності як піаніст та хоровий диригент товариства "Боян". 

Завдяки зусиллям В. Барвінського Вищий Інститут ім. М. Лисенка перетворився у поважний навчальний заклад, здобув визнання як в Галичині, так і в Польщі. Остаточно сформувалась структура Інституту, створена за зразком західноєвропейських консерваторій. Інститут  став справжнім осередком української культури, підіймаючи її престиж у світі. 

Твори В. Барвінського часто транслювались в радіопередачах Лондона, Відня, Берліна, Ляйпціга, Праги, Кракова, Варшави, Турина, Стокгольма, Нью-Йорка та ін. Він став першим українським композитором, чиї ноти почали видавати в Європі, США, навіть в Японії (видавництва "Рeters", "Universal Edition", "Nakamura"). Так, в 1931 р. японське видання "Nakamura" видрукувало "Український танок" В. Барвінського поряд з творами Р. Вагнера, Е. Ґріґа, К. Дебюссі, Ж. Бізе, Ф. Шуберта, Ф. Бузоні, Ф. Шопена. 

l

Як вже зазначалося, Василь Барвінський провадив активне громадське життя. Став одним з засновників Спілки українських професійних музик, сформованої в 1934 році. У 1937 р. заснував часопис "Українська музика", де часто друкував свої музикознавчі праці, зокрема "Огляд історії української музики", "Нова доба української музики", "Мої спогади про Миколу Лисенка", "Українська народна пісня і українські композитори" та ін. Загалом, В. Барвінський є автором близько 100 музикознавчих статтей.    

У воєнний період композитор зміг зберегти діяльність Музичного Інституту, скромно назвавши його школою. Коли нацисти зайняли приміщення консерваторії під свої потреби, він захистив цінну бібліотеку, інструменти та меблі від вивозу їх до Німеччини. Нотна бібліотека мала неабияку історичну цінність, адже там зберігались архіви Галицького Музичного Товариства та Музичного Товариства св. Цецилії, заснованого Францом-Ксавером Моцартом, молодшим сином видатного австрійського композитора. Ризикуючи свободою, В. Барвінський захищав життя студентів та викладачів від депортації до трудових таборів, влаштовуючи для них необхідні документи. У 1940 р. з ініціативи композитора, при консерваторії була створена спеціалізована дитяча музична школа, відома сьогодні, як "львівська десятирічка".

l

З поверненням радянської влади митець залишався на посаді директора консерваторії. Але наприкінці січня 1948 р. його заарештували, звинувативши у шпигунстві та антирадянській діяльності. Сталося це за тиждень до 60-літнього ювілею композитора. У великій залі консерваторії нинішньої Львівської філармонії готувався святковий концерт, де мали  звучати твори композитора. Натомість, урочистість перетворили на політичний осуд. На сцену виходили залякані колишні колеги, які під тиском радянського режиму засуджували діяльність В. Барвінського. Багато професорів мовчки сприйняли "судилище над композитором". Тільки двоє стали на його захист – Станіслав Людкевич та музикознавець Іларіон Гриневецький. 

Сам композитор на той момент вже був заарештований і перебував на допиті у Києві. Його змусять підписати документ, у якому він дозволить знищити всі свої рукописи. Хоча на той момент його твори вже були вилучені з усіх бібліотек і спалені на подвір`ї колишньої консерваторії. Саме так робили нацисти, влаштовуючи багаття з книжок, чиї автори не відповідали їх ідеологічним поглядам.  

Композитор згадував: "По жахливих допитах, котрі я переніс під час слідства, мене били і змушували підписувати якісь папери, а що було в них написано – і понині не знаю. Внаслідок цього я оглух на ліве вухо". Разом з музичними рукописами композитора були спалені архіви його дружини – піаністки Наталії Барвінської. Суд у справі Барвінських проводився за заздалегідь спланованим та відпрацьованим сценарієм, заочно, без права публічного захисту. Маніпулюючи доказами, "особый совет" звинуватив подружжя  у зраді Батьківщини і засудив їх до 10 років виправних колоній в Мордовії. До таборів були заслані також два брати композитора. В. Барвінський, який стояв на чолі музичного життя усієї Галичини, без перебільшення, був авторитетом української нації. А для радянської влади це було небезпечно.  

l

Нова влада таврувала композитора як "кадрового українського націоналіста, агента англійської та німецької розвідок, німецького спільника". Свої докази аргументувала фактами, що у воєнний період він ходив на концерти для німецьких офіцерів, позитивно відгукувався про ІХ Симфонію Л.ван Бетховена та оперу "Валькірія" Р. Вагнера; що його сини – Іван після закриття консерваторії у Львові певний час навчався в Берлінській консерваторії, а Мар'ян, який працював в Оперному театрі, був перекладачем в дивізії СС "Галичина"; що брат композитора Олександр був особистим лікарем А. Шептицького, а серед рідних – Головнокомандуючий УПА Роман Шухевич. Звинувачення  також стосувались  членів родини Наталії Барвінської, а саме її  братів  –  Ганса (Олександр, 1901-1984) та Ґеорґія (Юрій, 1906 р.н.), які були німцями зі сторони мами. Ганс був прийомним сином в родині.  17-літнім юнаком вступив до Січових стрільців.      

Дружина композитора, Наталія Пулюй була найстаршою донькою видатного українського фізика Івана Пулюя, який працював у Празі. Останній увійшов в історію як один з дослідників х-променя, відомого нині, як рентгенівський. Засвідчують, що саме І. Пулюй відкрив х-промінь, але не встиг запатентувати винахід. Свої дослідження він обговорював з А. Ейнштейном, з яким багато листувався. За його ініціативи А. Ейнштейн став почесним членом Львівського Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. Зберігся перший в світі рентгенівський знімок, зроблений І. Пулюєм у 1895 р., на якому відбито руку доньки Наталії із захованою під нею шпилькою. 

І. Пулюй був високоосвіченою людиною. Навчався у Віденському університеті. Захоплювався перекладами релігійних праць із стародавніх мов. Разом з П. Кулішем та І. Нечуєм-Левицьким здійснив переклад  Біблії (Нового та Старого Завіту) на українську мову. Завжди пам'ятав про свою належність до українського народу, називаючи Україну "перлиною Європи". 

Після повернення із заслання у 1958 р. Василь Барвінський надалі залишався "ворогом народу". Йому було заборонено не тільки викладати, а навіть заходити до консерваторії. Лише у 1964 р., після смерті композитора завдяки багаторічним зусиллям львівських музикантів, особливо А. Кос-Анатольського, Василь Барвінський був реабілітований. Однак твори композитора, майже на чверть століття, були вилучені з концертного репертуару. Його ім'я було викреслено з історії української музики, в той час, коли європейські словники та енциклопедії називали митця прогресивним композитором. Навіть ювілейний концерт, присвячений 100-літтю композитора, що проходив у Львівській філармонії в 1988 р., не був анонсований. Так влада намагалась стерти пам'ять про композитора. Зміни сталися лише в незалежній Україні. 

За радянських часів не вийшло жодних нотних видань В. Барвінського, усі рукописи були спалені. Він сам називав себе композитором без нот. Решту життя присвятив відновленню власних творів з пам'яті. Без перебільшення, він відроджував свою музику з попелу. Багато творів, на жаль, лишились втраченими. Деякі були віднайдені за кордоном. 

l

В. Барвінський помер у 1863 р. За три дні до смерті композитор почав слабнути. Дивувався, що його відвідує так багато людей. Наталія Барвінська, сама немічна, зуміла приховати від чоловіка гірку правду. Поховали композитора у Львові на Личаківському цвинтарі в родинній гробниці, де невдовзі знайшла спочинок і  Наталія Барвінська, хоча її ім'я на пам'ятній плиті не зазначено. Труну з тілом композитора несли студенти Вищого Музичного інституту ім. М. Лисенка. Хор студентів співав уривки з "Реквієму" В. А. Моцарта та хорові обробки "Козака несуть" М. Леонтовича і "Чуєш, брате мій" М. Колесси.

Василь Барвінський є символом української культури, адже він доклав  стільки зусиль для її розвитку і популяризації. Усе життя наслідував слова митрополита Андрея Шептицького: "Творячи культуру – творимо націю". Ми маємо зберегти в пам'яті наступних поколінь ім'я видатного українця, відродити його творчість, яка не підлягає забуттю.    

Світлана Вавриш, 

музикознавець,

викладач Ковельської 

школи мистецтв.

20 лютого минула 132-а річниця з дня народження талановитого західноукраїнського композитора, піаніста, диригента, музично-просвітницького та громадського діяча Василя Барвінського. Митець, який пройшов через випробування тоталітарного радянського режиму, залишився вірним своїй совісті та честі. 

Сьогодні ми повертаємо гідне ім’я людині, яка доклала багато зусиль до становлення українського мистецтва. Більше 30 років Василь Барвінський  стояв на чолі музичного життя Львова. Формував  музичну освіту в Західній Україні. 

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 1721

Минуло вже багато літ,

Як у вашому житті цвіла

 весна

І скільки прожито, 

і пережито разом,

І скроні вкрила сивина.

У прекрасні лютневі дні на сімейному календарі подружжя  Миколи Кіндратовича та Софії Іванівни Вороб'їв із Нужеля "засвітилась" дуже гарна дата – 60 років спільного життя.

А тоді, шість десятків літ тому, була сніжна, морозна зима і було їх весілля. Вигравали музики, витанцьовувала молодь на розчищеній дорозі, а молоді серця Софії та Миколи зігрівала любов. Це їх перше почуття стало останнім, і вони змогли зберегти його на все своє життя. І сьогодні в колі родини відзначили славний “діамантовий” ювілей, з щирими вітаннями, музичними, пісенними віншуваннями. Це діти, онуки подбали, щоб у батьків було свято. Вони цього заслужили вмінням жити і працювати.

"Наші рідні, найдорожчі, найкращі батьки, ми завжди захоплювались вами, ви були і є для нас прикладом того, як  любити, поважати один одного, переборювати труднощі. Ми завжди відчували ваші підтримку, розуміння, допомогу. В нас  найкращі спогади дитинства, а нині наші любі дідусь і бабуся ділять свою любов ще на онуків та правнуків", – щиро вітала рідних донечка Зіна, сини Володимир, Віктор та їх родини.

Гордяться, тішаться батьки своїми дітьми, а в очах – і радість, і сум – коли ж вони виросли, коли зміцніли крила у їх дорогих орлят?

60 років відлетіли журавлями. А коли вони пролетіли над їхньою хатою? Ніби вчора почали будувати своє спільне життя, свою спільну долю. Це нині  нова хата, яку колись будували разом, повна достатком і радісним дитячим щебетом.  Тут народилося їхнє трійко дітей, звідси ішли в своє самостійне життя, створили сім'ї, аби дорогих людей радувати онуками. Їх у них – шестеро, ще й дев'ятеро правнучат. Радіє серце батьків.

"Діти, онуки, правнуки, – найбільше наше багатство, наше щастя, наше життя, – говорить Софія Іванівна, посміхається навздогін своїм спогадам. – Коли ж вони виросли? Ніби вчора бігали малими, то шкільні клопоти, то весілля справляли. Ось так у приємних буднях пройшли роки. Хотілось завжди, щоб діти жили в достатку, були гарними людьми. Ось і нині, дивлюсь, світ такий складний, неспокійний, але разом з тим і прекрасний, бо в ньому живе моя сім'я, родина, діти, яких ми завжди вчили любити і поважати людей, бути працьовитими, жити в злагоді з Божими заповідями. Бо людина без віри – як Земля без Сонця. Та й ми з чоловіком не мали того".

І ми   вже разом листаємо важкий спогад дитинства моїх ювілярів.

У Софії Іванівни і Миколи Кіндратовича батьки з діда-прадіда – хлібороби. Та й проживали в сусідніх селах. З теплотою дочка згадує свого батька (хоч і не рідного), але такого люблячого. "На таких ентузіастах, – згадує Софія Іванівна, – як мій батько, відбудовувалось повоєнне село. Він з раннього ранку до пізнього вечора, в будь-яку пору року завжди в  роботі. В селі говорили: "Так, як Іван Ніколайчук, не зробить ніхто. Робота якісна, добротна, відповідальна, любив у всьому порядок – і вдома, і на роботі, "золоті" руки мав.

А мама? Вічна, невтомна трудівниця. На руках її було і домашнє господарство, і нас – четверо дітей, і колгоспна, не завжди легка, праця. Але вона завжди терпляча, чуйна, добра, віддавала нам свої любов, турботу".

Микола Кіндратович втратив батька, коли виповнилося 6 років. То яким було його дитинство, коли мамі самій довелося ставити на ноги дітей і в роки війни, і в нелегкий повоєнний час?

"Наші батьки, – продовжує спогад Софія Іванівна, – прості люди, які чесно й сумлінно все життя трудилися. Жили правдою, і тому нас навчали. В усі часи вони любили і берегли свою родину, свою землю і все, що оточувало".

Скільки себе пам'ятає, Софія Іванівна завжди працювала. Довелось тільки 7 класів закінчити у школі в їхньому селі. А далі пішла на ферму – там і робота стабільна, і заробітки більші. Їй довірили доглядати свиней. Важка то була робота, не завжди жіноча, а тут для невисокої, худенької дівчини – нелегко було. Механізація прийшла на ферми багато пізніше. Спочатку все доводилось робити вручну. Але вона старалась, з ранку до пізнього вечора на роботі. Її старання оцінили. 

Першу грамоту за сумлінну працю та високі показники в роботі  дівчина одержала на районній нараді передовиків сільського господарства, коли їй було тільки 17. Злякалась, не повірила, що це їй така подяка за сумління. А потім ще були десятки різних подяк, грамот, свідоцтв, бо все життя до виходу на пенсію працювала на свинофермі.

Доля колись подарувала Софії Іванівні хорошого, доброго, розумного чоловіка Миколу. Їхні шляхи перетнулись у сільському клубі. Сподобались один одному. І поніс їх вир у сімейне життя, вплітаючи в нього різні кольори.

"Ніби й немало прожили, – з гордістю нині говорить ювілярка, – а я ні на хвилину не шкодую за прожитим. Змолоду і нині завжди працювали, ніякої роботи не цурались. Все разом, допомагали один одному".

Микола Кіндратович шоферував в колгоспі. І нині його пам'ятають як знаючого в техніці працівника, доброго товариша, який завжди приходив на допомогу. Він добрий господар, сім'янин. Іноді дивувався невтомності своєї дружини, бо обід завжди був вчасно приготовлений її дбайливими, вмілими руками. А головне – зігрівало відчуття теплого, спокійного, домашнього затишку, яке кликало з будь-яких доріг.

В житті – як у  житті: всього буває. Доля не раз випробовувала їх почуття, але вони мудро виходили з різних ситуацій, змогли вистояти у непростому вирі буття. Пам'ятає Софія Іванівна, як захворів син. Лікарі поставили невтішний діагноз – за ніч посивіла. Але знайшла сили і нині підтримує свою кровинку.

Дивлюсь на цих, не по роках моложавих, хороших людей, і бачу в кожному русі, погляді глибоку повагу, шану один до одного, а ще, як і колись, – любов. Тільки десь там вчувається мелодія слів: "а роки летять, а роки летять, їх навіть на крилах не можна догнать".

Колись Софію Іванівну знали в селі як добру, вмілу господиню. Жодне весілля не відбулось без її допомоги. А  смачні пахучі короваї – це її талант. І нині, хоч роки на осінь повернули, вона завжди турбується, щоб і в хаті, і на городі був порядок, а доброю опорою та допомогою є її улюблений Микола Кіндратович, люблячий батько, турботливий дідусь і просто хороший сім'янин.

І не дивно, що навколо їх оселі завжди порядок, осінню сад рясно плодоносить, посаджений і доглянутий господарем, і квіти навкруг милують перехожих – це вже господині рук справа.

У день їхнього ювілею найчутливіших струн їх серця торкались теплі, щирі вітання рідних.

"Наші батьки – найкращі, – навперебій казали люблячі діти. – Мама – це втілення доброти, мудрості, її лагідні теплі руки, люблячі очі, а татові розсудливість, поради, настанови… Де взяти слова вдячності? Вони з нами повсякчас – думкою, любов'ю, молитвою".

А вони і нині, як і колись, ідуть до місцевого храму, аби подякувати Богу, що, хоч і хворіли, а все-таки дожили до такої благородної дати, змогли в свій життєвий вінок вплести багато хороших і добрих справ.

І я приєднуюсь до усіх вітань. Нехай подальша доля родини Вороб'їв буде щедрою на добро, міцне здоров'я, а в родині панують затишок, любов і повага!

Валентина СІЧКАР.

У прекрасні лютневі дні на сімейному календарі подружжя  Миколи Кіндратовича та Софії Іванівни Вороб'їв із Нужеля "засвітилась" дуже гарна дата – 60 років спільного життя.

А тоді, шість десятків літ тому, була сніжна, морозна зима і було їх весілля. Вигравали музики, витанцьовувала молодь на розчищеній дорозі, а молоді серця Софії та Миколи зігрівала любов. Це їх перше почуття стало останнім, і вони змогли зберегти його на все своє життя. І сьогодні в колі родини відзначили славний “діамантовий” ювілей, з щирими вітаннями, музичними, пісенними віншуваннями. Це діти, онуки подбали, щоб у батьків було свято. Вони цього заслужили вмінням жити і працювати.

"Наші рідні, найдорожчі, найкращі батьки, ми завжди захоплювались вами, ви були і є для нас прикладом того, як  любити, поважати один одного, переборювати труднощі. Ми завжди відчували ваші підтримку, розуміння, допомогу. В нас  найкращі спогади дитинства, а нині наші любі дідусь і бабуся ділять свою любов ще на онуків та правнуків", – щиро вітала рідних донечка Зіна, сини Володимир, Віктор та їх родини.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 590

Щодо назви першого весняного місяця, то в сучасній українській літературній мові вживається слово "березень". Про походження цієї назви не важко здогадатися: походить вона, очевидно, від берези, назви дерева, яке цього місяця починає "вбиратися в сережки" –  цвісти. 

Хто, де і коли вперше вжив цю назву – невідомо, але, оскільки ми знаємо, у фольклорних матеріалах слово "березень" вживається рідко та й то в найновіших записках, як ось: "Сухий березень, теплий квітень, мокрий май – буде хліба урожай", "Березень сухий, а мокрий май – буде каша й коровай". 

Значно частіше в українській народній творчості зустрічається назва "март" або "марець", як ось: "Буває март за всіх варт", "В марець ще змерзне старець", "Білий, як в марці сніг", "Згинув, як марцевий сніг". Якщо в березні часто міняється погода: то дощ, сніг, вітер, то знову Сонце і тихо – наші селяни кажуть, що це “мартові планети”. 

Проте слова "март" і "марець" зовсім не слов'янського походження: це латинський "Марс" – бог війни, якому цей місяць був присвячений. 

Весняне рівнодення, як відомо, припадає на 21 березня. Цілком імовірно, що саме з цієї причини аж до XV століття в Україні березень уважався першим місяцем громадського (нового) року. 

З цієї ж причини березень був особливим, священним у багатьох народів світу. Так, індійці на початку березня відзначали мале свято богині Дурги. А велике свято цієї богині індійці святкували в день осіннього рівнодення. У стародавньому Римі в березні було свято Кібели, на якому її жреці оплакували Аттіса – символ Сонця, що поверталося на весну. Наступного дня після оплакування Аттіса римляни зустрічали весняний поворот Сонця всенародним радісним святом. 

В Єгипті в березні згадували похорон Озіріса, який був для стародавніх єгиптян не чим іншим, як Сонцем, щобуло безсиле взимку, а навесні знову діставало свою потугу. Цього ж місяця відбувалася їзда на ослі. Верхи на осла, звичайно, сідав, на розвагу народові, місцевий баляндрасник. Подібний звичай був поширений і в країнах Західної Європи за середньовіччя. 

Як свідчить Плутарх, в Афінах теж у березні було свято "Вітконошення" – населення носило по майданах міста пальмове гілля. Цей звичай зберігся і понині в країнах Близького Сходу, але тепер він пов'язаний там із весільними обрядами.

У стародавніх юдеїв у березні починався новий святий рік, а у персів було свято новоліття. У чехів і частково у німців 1 березня вважалося початком весни і першим днем світобудови.

Щодо назви першого весняного місяця, то в сучасній українській літературній мові вживається слово "березень". Про походження цієї назви не важко здогадатися: походить вона, очевидно, від берези, назви дерева, яке цього місяця починає "вбиратися в сережки" –  цвісти. 

Хто, де і коли вперше вжив цю назву – невідомо, але, оскільки ми знаємо, у фольклорних матеріалах слово "березень" вживається рідко та й то в найновіших записках, як ось: "Сухий березень, теплий квітень, мокрий май – буде хліба урожай", "Березень сухий, а мокрий май – буде каша й коровай". 

Значно частіше в українській народній творчості зустрічається назва "март" або "марець", як ось: "Буває март за всіх варт", "В марець ще змерзне старець", "Білий, як в марці сніг", "Згинув, як марцевий сніг". Якщо в березні часто міняється погода: то дощ, сніг, вітер, то знову Сонце і тихо – наші селяни кажуть, що це “мартові планети”. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 3797

Незабаром — сезон березового соку: топ-8 цікавих рецептів

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 2237

Статистика невтішна: кожне п'яте подружжя в Україні безплідне. Однак є добра новина: вони можуть мати дітей!  Зробити диво допомагає ЕКЗ. Що це таке, кому рекомендоване і які шанси завагітніти, розповідає гінеколог-репродуктолог МЦ "Боголюби" Євгенія Щепко.

— Що таке ЕКЗ і кому лікарі рекомендують його зробити?

— ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення) у народі називають штучним заплідненням. До нього вдаються, коли пара не може завагітніти природнім шляхом. ЕКЗ — це процес, в ході якого яйцеклітини запліднюються спермою поза межами організму. Існує дуже багато видів ЕКЗ: із використанням донорської сперми, донорських яйцеклітин, донорських ембріонів тощо. Для кожної пари схема підбирається індивідуально і залежить від величезної кількості факторів. 

Покази для штучного запліднення може мати як жінка, так і чоловік. Абсолютним показом для ЕКЗ для жінки є відсутність або непрохідність маткових труб, ендометріоз та ендокринні процеси (які не піддаються лікуванню). Показом для проведення екстракорпорального запліднення є також непліддя нез'ясованого ґенезу. Іноді діагностика такого непліддя буває дуже дорогою і потребує багато часу, тому може бути дешевше і швидше зробити штучне запліднення. 

У деяких випадках необхідність проведення ЕКЗ зумовлена анатомічною будовою органів жінки. Це, наприклад, вади розвитку матки, відсутність або неповноцінність яйників, неповноцінність матки, які унеможливлюють природнє зачаття.  

ЕКЗ показане чоловікам, у яких є порушення якісних або кількісних показників сперми, повна відсутність сперматозоїдів.  

— Коли потрібно звертатися до лікаря?

— Якщо у молодої жінки регулярне статеве життя, але протягом року вона не вагітніє — треба звернутися до лікаря, для початку — до гінеколога, а потім (або й одразу) — до репродуктолога. Далі і жінка, і чоловік проходять комплексне обстеження. Дуже  часто причиною непліддя є комбінація кількох факторів, тобто є проблеми як у жінки, так і в чоловіка. Тому обстежуються і лікуються вони паралельно. 

У нашому закладі це відбувається комплексно: від повноцінного обстеження, чіткого встановлення діагнозу, за потреби — проведення гістероскопії, лапароскопії, до штучного запліднення. В інших клініках часто відсутній такий комплексний підхід, клініки штучного запліднення не проводять оперативних втручань, а скеровують для цього в інший медзаклад. А ми ведемо пацієнтку від гінекологічного крісла, операційної до настання вагітності. 

Дуже важливо знайти "свого" лікаря, якому Ви будете довіряти і спільно розв'язувати проблему. Тільки завдяки спільній праці команди — чоловіка, жінки і лікаря — можливий позитивний результат.

— Чому в Україні штучне запліднення не таке популярне, як, скажімо, в Європі? Чому люди бояться робити ЕКЗ?

— Причин кілька. Перша — погана поінформованість населення щодо можливостей ЕКЗ. Друга —  тиск з боку знайомих, друзів, рідних. Це все пригнічує і бентежить. Коли пара потрапляє до репродуктолога, вона вже і фізично, і психологічно виснажена. Таких переважна більшість. Дуже мало звертається пар, які ставляться спокійно до того, що їм необхідне штучне запліднення.  Більшість потребує не тільки консультації репродуктолога, а й психолога. 

Про штучне запліднення ходить багато міфів. Зокрема, кажуть, що у результаті ЕКЗ часто народжуються діти із вадами розвитку. Це — неправда. У популяції вроджені вади діагностують у 2-3% дітей.  Натомість у дітей, народжених внаслідок ЕКЗ, цей показник становить 0,1%. Тому що під час різноманітних процедур ембріологи відсіюють хворі ембріони! Натомість при природній вагітності ці ембріони могли би прижитися, і в результаті народилися б діти із вадами. 

Також кажуть, що після штучного запліднення жінці обов'язково роблять кесарів розтин.  Це також міф. Штучне запліднення допомагає жінці завагітніти. А вона виношує вагітність, як звичайну. Тож народжувати може як самостійно, так і в результаті кесаревого розтину, якщо для цього є покази. 

— Пари часто відкладають штучне запліднення на “потім”. Чи є вікові обмеження для ЕКЗ?

— Так, вікові обмеження є. Вони встановлені Асоціацією репродуктологів України: до 45 років для ЕКЗ жінці можна використовувати свої яйцеклітини, після 45 — тільки донорські. Чим більший вік, тим менша ймовірність настання вагітності: якщо у молодому віці це 70-80%, то в 45 років вагітність зі своїми яйцеклітинами настає тільки у 3% випадків. 

Річ у тому, що жіночі яйники мають властивість з віком старіти і виснажуватися. Тому у віці 40 років 10% яйцеклітин, які можна отримати під час пункції яйників, будуть генетично браковані, у 43 роки — 20% і т. д. І це ще ідеальний варіант! На сьогоднішній день у зв'язку з поганою екологію, харчуванням, стресами, емоційним і фізичним виснаженням та іншими негативними факторами, в українок старіння яйників відбувається ще раніше. Окрім того, після 35 років зростає ризик вроджених вад плода. 

Та більшість жінок, які звертаються до нас на ЕКЗ, старші 37 років. Молоді люди, на жаль, звертаються значно рідше. І це дуже погано, бо вони втрачають час. ЕКЗ неплідній парі дає шанс стати батьками. Якщо ж пара нічого не робитиме, то шансів у неї не буде взагалі. Так, дуже рідко трапляються дива — і хтось може таки завагітніти. Однак, це можете бути не Ви. Тому краще не сподіватися на диво, а починати щось робити.

МЦ “БОГОЛЮБИ”: Луцький р-н, с. Тарасове, вул. Лісова, 1б, тел.: (0332) 20-07-02, (099) 44-55-404, (067) 851-79-38, e-mail:bogolubu@gmail.com, www.bogolybu.com.ua

Інна Семенюк.

Статистика невтішна: кожне п'яте подружжя в Україні безплідне. Однак є добра новина: вони можуть мати дітей!  Зробити диво допомагає ЕКЗ. Що це таке, кому рекомендоване і які шанси завагітніти, розповідає гінеколог-репродуктолог МЦ "Боголюби" Євгенія Щепко.

— Що таке ЕКЗ і кому лікарі рекомендують його зробити?

— ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення) у народі називають штучним заплідненням. До нього вдаються, коли пара не може завагітніти природнім шляхом. ЕКЗ — це процес, в ході якого яйцеклітини запліднюються спермою поза межами організму. Існує дуже багато видів ЕКЗ: із використанням донорської сперми, донорських яйцеклітин, донорських ембріонів тощо. Для кожної пари схема підбирається індивідуально і залежить від величезної кількості факторів. 

Покази для штучного запліднення може мати як жінка, так і чоловік. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 516

Шановні ковельчани!

У відповідності до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" (далі Закон), що набрав чинності 02.08.2017 р., Ковельським УВКГ "Ковельводоканал" продовжується робота із оснащення багатоквартирних будинків комерційними засобами обліку. Наразі, застосовуючи витримки із статтей Закону, Ковельське УВКГ "Ковельводоканал" доводить до відома споживачів юридично-правові та організаційні підстави щодо обов'язкового оснащення будівель вузлами комерційного обліку та здійснення розрахунків відповідно до їх показань.

Відповідно до ст. 2 Закону цей Закон регулює відносини щодо:

1) Комерційного обліку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води централізованого водопостачання (далі комунальні послуги).

2) Розподілу між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг.

3) Встановлення, обслуговування, заміну вузлів обліку.

4) Формування та подання споживачам рахунків на оплату комунальних послуг;

5) Забезпечення споживачів обліковою інформацією.

Відповідно до ст. 3 Закону оснащення будівель вузлами комерційного обліку та відповідна проєктна документація не потребують видачі технічних умов та інших вимог до встановлення вузла комерційного обліку, погодження з державними органами, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, операторами інженерних мереж, виконавцями комунальних послуг. Такими вузлами обліку оснащуються усі вводи зовнішніх інженерних мереж у будівлі.

Оператор зовнішніх інженерних мереж не менше, як за два місяці до встановлення вузлів комерційного обліку повідомляє власників (співвласників) будівлі про намір встановити такий вузол, вартість такого встановлення, розмір та порядок сплати внесків за встановлення вузла комерційного обліку.

У разі, якщо власник (співвласник) будівлі не дає згоди або створює перешкоди встановленню вузла комерційного обліку, оператор зовнішніх інженерних мереж, до яких приєднана будівля, може вимагати встановлення судом сервітуту щодо частини будівлі для встановлення та обслуговування такого вузла обліку.

У разі приєднання до зовнішніх інженерних мереж будівлі, яка не була приєднана до таких мереж, або відновлення приєднання після відключення, оснащення будівлі вузлами комерційного обліку здійснює власник такої будівлі за власний рахунок.

- Відповідно до ст.6 Закону оператор зовнішніх інженерних мереж, виконавець комунальної послуги зобов'язаний приймати вузли обліку, встановлені відповідно до цього Закону на абонентський облік протягом 14 днів, про що складається відповідний акт.

- Відповідно до ст. 9 Закону комерційний облік здійснюється вузлом комерційного обліку відповідної комунальної послуги, що забезпечує загальний облік її споживання згідно з показаннями засобів вимірювальної техніки.

- Відповідно до ст. 10 Закону у разі, якщо частина приміщень у будівлі оснащена вузлами розподільного обліку (квартирними лічильниками), а частина не оснащена, обсяг відповідної комунальної послуги спожитий споживачами у приміщеннях, оснащений вузлами розподільного обліку (квартирними лічильниками) встановлюється у розмірі визначеному такими лічильниками, а загальний обсяг різниці спожитої у будівлі питної води (крім обсягу, витраченого на загальнобудинкові потреби та споживачами у приміщеннях оснащених вузлами розподільного обліку) розподіляється між споживачами, приміщення яких  не оснащені вузлами розподільного обліку, пропорційно до кількості осіб, які фактично користуються такими послугами.

У разі виявлення у будівлі витоків питної води із внутрішньобудинкових мереж протягом періоду, за який здійснюється розрахунок, споживачі мають право вимагати від особи з вини якої стався такий витік, відшкодування їм вартості завданих збитків.

Закон  є загальнообов'язковим для надавачів  комунальних  послуг та споживачів цих послуг.

- Відповідно до ст. 14 Закону за порушення законодавства у сфері забезпечення оснащення будівель вузлами обліку питної води на суб'єктів господарювання, операторів зовнішніх інженерних мереж накладаються штрафи.

Законом покладається відповідальність на споживачів комунальних послуг, власників (співвласників) будівель у випадку створення ними перешкод у проведенні роботи з оснащення будівель засобами комерційного обліку.

Публікації повного змісту Закону та “Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг" Ви зможете знайти на сторінках преси (“Урядовий кур'єр”), в Інтернеті, на сайтах  Верховної Ради, Міністерства юстиції або ін.

Аналізуючи зміст статтей Закону, необхідно зробити наступні висновки та вжити таких заходів:

- усвідомити та прийняти до неухильного виконання вимоги Закону;

- забезпечити стовідсоткове встановлення у будівлі розподільних (квартирних) приладів обліку комунальних послуг (питної води) та загальнобудинкових комерційних засобів обліку;

-  створити об'єднання, кооперативи, спілки співвласників багатоквартирних будинків з метою постійного моніторингу стану внутрішньобудинкових мереж, виявлення несанкціонованого відбору та втрат води, заміни або ремонту зношених мереж.

З повагою —

адміністрація 

УВКГ "Ковельводоканал".

Шановні ковельчани!

У відповідності до вимог Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" (далі Закон), що набрав чинності 02.08.2017 р., Ковельським УВКГ "Ковельводоканал" продовжується робота із оснащення багатоквартирних будинків комерційними засобами обліку. Наразі, застосовуючи витримки із статтей Закону, Ковельське УВКГ "Ковельводоканал" доводить до відома споживачів юридично-правові та організаційні підстави щодо обов'язкового оснащення будівель вузлами комерційного обліку та здійснення розрахунків відповідно до їх показань.

Відповідно до ст. 2 Закону цей Закон регулює відносини щодо:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 589

На календарі – весна! А це означає, що вимушений період спокою для городників і садівників прийшов до свого логічного завершення, і починається сезон. Час, коли праця на землі дає натхнення жити, коли втома від роботи в саду чи на городі приносить задоволення, а рослини, які першими прокидаються після зими, вводять в стан ейфорії… Березень в саду може бути, правда, і не дуже багатим на роботу, все залежить від температурних режимів, які встановляться в цей час. Але навіть зі снігом і морозом березень – це весна, бо її дихання вже відчувається в повітрі. І найбільше весну відчувають рослини, про які в цей час турботливому городнику варто гарно подбати. Які роботи треба обов'язково виконати у березні, розкаже наш календар робіт в саду і на городі.

Оцінюємо наслідки зими для саду

Роботи в саду в березні починаються з аналізу того, як плодові та декоративні дерева і кущі пережили зиму. І це варто робити не з точки зору планування майбутніх врожаїв, а з метою допомогти тим рослинам, які того потребують.

Щоб виявити ступінь пошкодження морозами дерева, треба зрізати з нього кілька молоденьких гілочок і поставити у воду. Через кілька днів лезом чи гострим ножем надрізаємо у вертикальному напрямку бруньку і оглядаємо зріз. Якщо він зелений – все в порядку. Якщо має нездоровий коричневий відтінок – рослина підморожена.

Візьміть секатор і пройдіться по всьому саду, зрізаючи гілки двох-трьохрічного віку, і проаналізуйте стан поверхні зрізу. Якщо вона зелена, все добре. Якщо світло-коричнева, дерево трохи підмерзло, але йому можна допомогти. Якщо деревина темно-коричнева або чорна, на жаль, рослину вже не можна врятувати.

Проводимо обрізку плодових

Календар робіт в саду на березень радить проводити обрізку плодових саме в цьому місяці, бо це треба робити до того, як розпустяться бруньки. Але це не стосується підморожених дерев. Якщо ви оцінили рослину як підморожену, дочекайтеся, коли на ній розпустяться бруньки, і відріжте всі гілки, які не прокинулися. Як правило, це трапляється не раніше квітня.

Але і обрізку здорових плодових дерев, і кущів варто проводити в березні лише тоді, коли встановиться стала нульова температура. 

Сонцезахисні заходи

Календар робіт в саду в березні неможливо уявити без робіт, спрямованих на захист саду від Сонця. Сонячні опіки рослина може отримати внаслідок весняних стрибків температур: вдень на Сонці кора дерев дуже нагрівається, а вночі піддається мінусовим температурам. Клітинам кори це, звичайно, не подобається, і вони відмирають, залишаючи частину стовбура чи гілки голою, а значить – не захищеною. Такі "рани" стають джерелом грибкових захворювань, через них порушується рух соку дерева, знижується врожайність і т. д. 

Щоб цього не сталося, просто закривайте від прямих сонячних променів (з південного боку) дерева і кущі якимись підручними засобами. Особливо це стосується молодих саджанців.

Щоб не було морозобоїн

Що робити в березні в саду з морозобоїнами? Морозобоїни – це пошкодження кори дерева аж до серцевини стовбура, до яких приводять ті самі перепади температур. Треба було потурбуватися ще з осені, щоб вони не виникали. Але якщо ви про це забули і не побілили свої дерева гашеним вапном, то це можна зробити і в березні. Допоможуть і ті методи, які використовують проти сонячних опіків – прикриття стовбура з південного боку підручними засобами. Забирати цей "щит" можна буде тільки в квітні, коли мине загроза повернення морозів.

Якщо профілактика не допомогла, і морозобоїни все-таки виникли, їх треба обробити садовим варом і обмотати широкими стрічками, щоб запобігти відшаруванню кори по краям рани.

 "Зустрічаємо" гостей

Роботи в саду і на городі в березні мають включати в себе і "турботу" про непроханих гостей. Гризуни ще поки не мають достатньо їжі, щоб відмовитися поласувати корою ваших молодих саджанців в саду. Знімати захисні "футляри" зі стовбурів ще зарано. А якщо виявили, що кора саджанця пошкоджена гризунами, не поспішайте “оплакувати” його. Обробіть рану садовим варом, попередньо зачистивши пошкоджену деревину і межі кори гострим ножем.

Профілактика хвороб і шкідників

Березень в саду – оптимальний час, щоб провести профілактичні заходи із запобігання хвороб і шкідників саду. Для цього, по-перше, треба зібрати всі гнізда шовкопряду, златогузки, бояришниці і знищити всі їхні муміфіковані плоди. До того, як набухли бруньки, на стовбурах дерев потрібно закріпити ремені-бар'єри для жука-довгоносика та його друзів.

Як би ви не ставилися до хімічних засобів в саду, березень – це той час, коли їх потрібно використати. Всі плодові дерева варто обприскати розчином мідного купоросу чи 1-2% бордоською рідиною. Попередити паршу допоможе обробка яблунь розчином сечовини чи Фундазолом. Останній препарат – ще й гарний засіб для попередження сірої гнилі і грибкових захворювань саду.

Кущі смородини і агрусу треба перевірити на наявність личинок брунькового кліща. Якщо на гілках є надуті блідо-жовтого кольору бруньки, їх треба зібрати і знищити. Якщо їх дуже багато, кущ зрізають під корінь, залишаючи лише частину нижніх гілок, які присипають грунтом. Під землею кліщ загине, а кущ пустить нові пагони.

В період набухання бруньок багато садівників радять проводити гаряче обливання (+65°C) для смородини і агрусу. Таку ж профілактичну функцію проти антракноза, септориоза і несправжньої борошнистої роси має і препарат Топаз.

Сіємо насіння 

у відкритий грунт

В кінці березня вже можна сіяти насіння багатьох декоративних квітів у відкритий грунт – чорнобривці, тютюн, настурцію. Влітку вони не тільки прикрасять ваш сад і город, а й захистять його від шкідників.

На городі в березні вже можна посіяти насіння редису і зелені, витривалої до низьких температур. В кінці місяця вже доцільно також  посіяти деякі сидерати.

Вирощуємо розсаду

На початку місяця, як правило, висівають на розсаду насіння помідорів, перцю і баклажанів, якщо планується їх подальше вирощування у теплиці. Якщо ж ви думаєте висаджувати розсаду одразу на город, то почати її вирощування краще у третій декаді березня. Якщо маєте теплицю, в березні вже можна висаджувати розсаду капусти, посадити в теплицю цибулю, посіяти кріп і будь-яку іншу зелень. Озиму цибулю і часник на городі в березні варто прикрити плівкою чи агроволокном, щоб прискорити прогрівання землі. Але як тільки земля достатньо прогріється, таку мульчу обов'язково треба зняти, щоб овочі під нею не запарилися і не вимокли.

Посів холодостійких 

і теплолюбних овочів

Сіяти моркву, петрушку, кріп, саджати цибулю можна, як тільки зійде сніг. Через тиждень-два висівають ранній буряк Зепо, пізній Пабло. Новий сорт моркви Абака – дуже соковитий. Із сортів кропу подобається Супердукат. Цибуля Штутгартен, Ред барон, Шекспір, Радар (до 350 г цибулина) порадують урожаєм.

Редиску сіють негусто, на відстані не менш 5 см, щоб потім не проріджувати. Вирощуйте сучасні сорти – Ірен, 18 днів, Мондіаль, Ролекс, Сора. Коренеплоди щільні, вирівняні, не схильні до утворення пустот та розтріскування. Вони добре адаптовані до стресових умов вирощування та значних перепадів температури. У них менше гіркоти і вони стійкі до стрілкування.

Висійте помідори, перець і баклажани в касети або адсорбуючі таблетки. Посів варто проводити після 8 березня, якщо у вас немає теплиці. Інакше ви одержите перерослі рослини. Із помідорів практикуйте низькорослі та детермінантні або надранні, щоб дозріли до появи фітофтори.

Посійте ранні, середні й пізні сорти капусти. З появою сходів температуру знижують, щоб сіянці не витягнулися.

Підготувала 

Наталія РОМАНОВСЬКА.

На календарі – весна! А це означає, що вимушений період спокою для городників і садівників прийшов до свого логічного завершення, і починається сезон. Час, коли праця на землі дає натхнення жити, коли втома від роботи в саду чи на городі приносить задоволення, а рослини, які першими прокидаються після зими, вводять в стан ейфорії… Березень в саду може бути, правда, і не дуже багатим на роботу, все залежить від температурних режимів, які встановляться в цей час. Але навіть зі снігом і морозом березень – це весна, бо її дихання вже відчувається в повітрі. І найбільше весну відчувають рослини, про які в цей час турботливому городнику варто гарно подбати. Які роботи треба обов'язково виконати у березні, розкаже наш календар робіт в саду і на городі.

Роботи в саду в березні починаються з аналізу того, як плодові та декоративні дерева і кущі пережили зиму. І це варто робити не з точки зору планування майбутніх врожаїв, а з метою допомогти тим рослинам, які того потребують.

Щоб виявити ступінь пошкодження морозами дерева, треба зрізати з нього кілька молоденьких гілочок і поставити у воду. Через кілька днів лезом чи гострим ножем надрізаємо у вертикальному напрямку бруньку і оглядаємо зріз. Якщо він зелений – все в порядку. Якщо має нездоровий коричневий відтінок – рослина підморожена.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1094

Від  четверга 

до  четверга

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 518

Феєричний виступ 

нашої землячки

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 530

Гороскоп

з 9 по 15 березня

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 555