Повідомлення в номер / Захисникам України – глибока шана і доземний уклін

21.10.2016 Ляшук Світлана Олександрівна

Захисникам України – глибока шана і доземний уклін

14 жовтня в Україні відзначено День Захисника України. З цієї нагоди у Народному домі «Просвіта» напередодні відбулися урочистості.

Хвилиною мовчання учасники зібрання вшанували пам’ять усіх Героїв, хто поклав власне життя, захищаючи Батьківщину.

Зі святом присутніх привітав міський голова Олег Кіндер. Він висловив вдячність ветеранам війни, військової служби, учасникам національно-визвольних змагань, воїнам-інтернаціоналістам. Особливі слова адресував військовослужбовцям, учасникам антитерористичної операції на Сході України, волонтерам.

Олег Кіндер вручив окремим ковельчанам Почесні грамоти Волинської облдержадміністрації. Подяками міського голови, зокрема, нагороджені капітан, начальник служби захисту інформації –помічник начальника штабу військової частини А2042 Олексій Бабич, завідувач Ковельського відділення екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Сергій Палайда, голова первинної ветеранської організації Асоціації ветеранів МВС України у м. Ковелі Олексій Будков, учасник бойових дій антитерористичної операції Роман Бузько, голова первинної ветеранської організації Ковельської виховної колонії Олександр Головей, боєць-доброволець Української добровольчої армії Микола Грицюк, старшина, учасник бойових дій антитерористичної операції Сергій Дубнюк, доброволець полку «Азов» Роман Зінчук, майор, старший офіцер відділення Ковельського об’єднаного міського військового комісаріату, учасник бойових дій антитерористичної операції Володимир Ярмощук, доброволець полку «Азов» Дмитро Коробов, рядовий, учасник бойових дій антитерористичної операції Ігор Плахутін та інші.

Вітаючи ковельчан з Днем Захисника України, військовий комісар Ковельського об’єднаного міського військового комісаріату Сергій Гладун теж вручив ряд нагород. Зокрема, Почесною відзнакою «Перемога за нами» нагороджений капітан Володимир Киян (посмертно). Нагороду вручено матері Героя, якій присутні аплодували стоячи.

Ковельські військовослужбовці отримали також відзнаки начальника Генерального штабу Збройних Сил України «Учасник АТО», орден «Єдність та воля», медалі «За оборону Щастя», знак народної пошани “За поранення”.

Щирі вітання від народного депутата України Степана Івахіва адресував захисникам України його помічник, директор благодійного фонду «Патріоти Волині» Денис П’ятигорець. Від фонду він презентував учасникам АТО посібник «Пільги учасникам АТО», який створено на прохання демобілізованих бійців та їхніх родин, і не тільки інформує про діючі пільги, але й містить покрокові інструкції для їх оформлення.

Справжнім святом національного духу став концерт ковельських митців. Свої таланти дарували глядачам хорова група народного аматорського ансамблю пісні й танцю «Лісова пісня», дитяча зразкова студія народного танцю «Дзвіночок», солістки студії естрадного співу «Зорепад» НВК № 13 Вікторія Тітчук, Анастасія Смаль, Віктор Мороз, Аня Валентюк, народний аматорський вокальний чоловічий ансамбль «Промінь», народний художній колектив ансамбль народного танцю «Барвінок», ансамбль скрипалів молодших класів школи мистецтв, народний аматорський ансамбль народної музики «Награш», народний аматорський хор медичних працівників Ковельського МТМО “Берегиня”, народний аматорський муніципальний естрадно-духовий оркестр, солісти Ольга Балюк та Ольга Середа.

Зміст творів, їх запальне виконання, потужна енергетика артистів сколихнули в душах бурю емоцій і додали нових сил для подальших звершень в ім’я України.

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: під час урочистостей з нагоди Дня Захисника України в Народному домі «Просвіта».

Фото Ольги СТЕБЛЕВЕЦЬ.

Світлана ЛЯШУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 976

Повідомлення в номер / На сторожі українського Слова

21.10.2016

На сторожі українського Слова

Любов до книги у багатьох сім'ях вихована з дитинства. І якщо вона міцна, то ніяка сучасна техніка книги не замінить.

Пригадую випадок із свого життя. Моя донечка Оля, учениця початкових класів, колись в один із останніх днів пішла в бібліотеку. Зачиталася так, що її там замкнули. Вечоріє. Нема дитини. Я – в біблітотеку. Двері зачинені. Добре, що тоді були старі вікна, і дитина додумалась вилізти через одне із них з оберемком книг і з сльозами розпачу й радості.

Зараз моя дитина-пенсіонерка, але любов до книги, газети не зникла. Та й бібліотека уже не та. Гарне приміщення, затишно, спокійно, царство книг. Бібліотекарі В. Мельничук та Н. Журавська закохані у свою професію, а з ними і С. Клодчик працюють, як одне ціле. Заходиш, і тебе зустрічають привітні і компетентні люди. А скрізь заклики: "Твори добро…".

Бібліотечним працівникам Ковельщини є з кого брати приклад, як "горіти" в роботі. Це – Г. М. Божик, знавець своєї справи, патріот України, директор ЦБС, Заслужений працівник культури України.

Голобській бібліотеці – уже 70! До цієї дати її працівники готувались дуже сумлінно. Свято пройшло на славу. Все продумано до деталей. Навіть коли оголошували виступи священиків, то назвали їхні імена разом, нехай самі домовляються, кому виступати першим, хоча всіх слухали уважно, бо тут зібралися ті, хто любить книгу.

Пригадую драматичну поему І. Кочерги "Ярослав Мудрий". Метою його діяльності було високо піднести культуру руської землі. Ярослав Мудрий – високоосвічена людина, поборник освіти на Русі. Радів переписуванню книжок. Ще у той далекий час князь розумів, що корисних книг замало і говорив: "І добрій книзі більше радію, ніж золоту в коморі".

А герой твору Микита говорить: "Не те чеснота, лиш би книги чтить, а щоб од книг зерно добра й любові в своїй душі посіяти й зростить".

З великою пошаною були названі найактивніші читачі. А з якою шанобою тут зустріли корифеїв бібліотечної справи! Недочувають, недобачають, із знівеченими роками обличчями, вони були обціловані, обдаровані, щасливі, бо їх пам'ятають і цінують.

І якраз у цей день читаю щиру сповідь-вірш Людмили Сличко "Професійне свято для пенсіонерів". Вчителька-пенсіонерка з болем у душі зізнається на відсутність уваги до пенсіонера. Але взамін, шановна пані Людмило, до Вас усміхнувся талант до віршування, і Ви здобули щиру увагу до себе багатьох.

На жаль, ті, кому гроші усе затулили, мабуть, не прочитають Вашу поезію, бо газета для них не прибуток. Але не скрізь так. У Голобах вдячні випускники своїй вчительці покійній, яка не мала сім'ї, навіть пам'ятник поставили.

Отож, бажаю всім добрим людям мирного неба над головою, про яке ми всі мріємо. А буде мир – будемо щасливі й закохані у поетичне слово.

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

смт Голоби.

НА ЗНІМКУ: автор цих рядків разом із Заслуженим працівником культури України, директором централізованої бібліотечної системи Ковельщини Галиною БОЖИК.

Фото з архіву автора.

Любов до книги у багатьох сім'ях вихована з дитинства. І якщо вона міцна, то ніяка сучасна техніка книги не замінить. Пригадую випадок із свого життя. Моя донечка Оля, учениця початкових класів, колись в один із останніх днів пішла в бібліотеку. Зачиталася так, що її там замкнули. Вечоріє. Нема дитини. Я – в біблітотеку. Двері зачинені. Добре, що тоді були старі вікна, і дитина додумалась вилізти через одне із них з оберемком книг і з сльозами розпачу й радості.

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 724

Повідомлення в номер / Стислість – сестра таланту

21.10.2016

Стислість – сестра таланту

Шановні читачі

і дописувачі газети!

У зв'язку з різким подорожчанням вартості паперу й поліграфічних послуг, редакція "Вістей Ковельщини" змушена вдатися до не зовсім популярних заходів, які дозволять хоч частково посилити режим економії.

Серед таких заходів – скорочення кількості надрукованих матеріалів, які не мають важливого суспільно-політичного значення, а також зменшення обсягів дописів, які надходять від вас.

Це означає, що при написанні листа до газети ви повинні висловити свої думки коротко, вичерпно і зрозуміло, пам'ятаючи "золоте" правило: стислість – сестра таланту. Такі ж вимоги стосуються матеріалів, які надають установи, організації, офіційні особи.

Редакція залишає за собою право розміщувати не схвалені до друку в газеті інформації, статті, кореспонденції на сайті "Вістей Ковельщини" – vk.volyn.ua без попередження про це їх авторів.

На матеріали, які друкуватимуться на правах платної реклами, ці обмеження не поширюються.

Не виключено також, що в майбутньому газета "Вісті Ковельщини" виходитиме всього один раз на тиждень, як це практикує переважна більшість місцевих періодичних видань Волині.

Просимо із розумінням поставитися до подібних заходів з економії редакційних затрат, адже передплатну ціну ми до кінця 2016-го року не підвищуватимемо, розцінки на рекламу і оголошення не змінюватимемо, а, отже, додаткових прибутків не матимемо.

В разі поліпшення економічної й фінансової ситуації в державі, ці обмеження будуть скасовані, хоча, аналізуючи процеси, що відбуваються в Україні, у подібне вірити стає все важче.

Але як би там не було, "міськрайонка" виходить і виходитиме далі, інформуватиме читачів про найважливіші події, що відбуваються в країні, області, місті і районі.

Читайте і передплачуйте "Вісті Ковельщини" – газету для Вас і про Вас!

Редакція.

Шановні читачі і дописувачі газети!

Редакція.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 716

Повідомлення в номер / Не створюйте зайвих проблем

21.10.2016

Не створюйте зайвих проблем

В газеті "Вісті Ковельщини" оголошено виконкомом міської ради конкурси щодо призначення управителя багатоквартирних будинків.

Але в описі конкурсної документації щодо переліку складових послуги з управління багатоквартирним будинком, переліку і періодичністю робіт по якісному утриманню будинку і прибудинкової території немає навіть посилання на те, що перелік послуг по утриманню будинків і прибудинкової території повинен виконуватись в повному об'ємі у відповідності до Постанови КМУ від 1.06.2011 р., № 869, наказу Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 10 серпня 2004 р., № 150 "Про затвердження Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій й послуг з ремонту приміщень, будинків, споруд" із змінами і доповненнями.

Якщо все залишити без змін, то будемо постійно мати те, про що йдеться в статті "Хто відшкодує завдані нам збитки?" (див. "Вісті Ковельщини", № 68 від 15.09.16 р.).

Адже якби РЖКП-1 було дотримано типову форму договору про надання послуг з утримання будинків відповідно до Постанови КМУ від 20 травня 2009 р., № 529 (із змінами № 937 від 3.09.2009 р. та № 869 від 1.06.2011р.), то в п. 3 Договору повинно було б бути: "утримувати внутрішньо-будинкові мережі в належному технічному стані, здійснювати їх технічне обслуговування та ремонт…", а в п. 9 Договору відповідно: "Здійснювати контроль за техстаном інженерного обладнання житлових будинків, квартир, приміщень".

То, мабуть, вже всі затрати були б відшкодовані потерпілим з будинку № 86 по вул. Незалежності.

А відповідно до ст. 29 особливості укладання договорів у багатоквартирному будинку Закону України "Про житлово-комунальні послуги", мешканці багатоповерхівок взагалі не повинні укладати договори з енергетиками та газовиками. Підтвердженням цьому є і перелік послуг що оплачується РЖКП (див. квитанцію – рахунок за послуги з РЖКП, структура тарифу).

Крім того, є Закон України з дев'яностих років, яким визначено, що попередній власник, тобто РЖКП повинен виконати капітальний ремонт житла до його передачі, адже ми всі роками справно платили гроші.

Валентин Бідзюра.

м. Ковель.

В газеті "Вісті Ковельщини" оголошено виконкомом міської ради конкурси щодо призначення управителя багатоквартирних будинків. Але в описі конкурсної документації щодо переліку складових послуги з управління багатоквартирним будинком, переліку і періодичністю робіт по якісному утриманню будинку і прибудинкової території немає навіть посилання на те, що...

Валентин Бідзюра.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 622

Повідомлення в номер / Чи потрібно боятися народних традицій

21.10.2016

Чи потрібно боятися народних традицій?

Уже два роки, як я проводжу народні свята – Масляну, Івана Купала і Обжинки, які збирають 100 – 250 глядачів. І роблю оцінку святові: вдалось воно чи ні за кількістю присутніх дітей. Якщо їх 40 і більше – свято вдалося, менше – захід пройшов при малій аудиторії.

Але жодного разу менше 40 не було. На кількість дорослих не звертаю увагу. Чому? Вони – прихильники «руського миру», несуть радянську “закваску” і не мають майбутнього в новій Україні.

Таких людей Мойсей, виводячи синів Ізраїлевих із єгипетського рабства, наказав порубати мечами (Біблія, кн. Исход, Гл. 32, Ст. 26-28), як біосміття. А за дітлахами – майбутнє. За них еліта нашого суспільства віддає своє життя на Сході України.

У нашій країні за роки будівництва комунізму і Перебудови проводився культурний злам людини. Робилося це з метою, щоб общинний дух пішов з нашого життя. Мовляв, люди – це всього лише маленькі, незначні гвинтики, і від них нічого не залежить в цьому житті. А після Перебудови взагалі стали переконувати, що у нас ганебна рабська історія, і ми живемо на території, де ніколи не було держави, тому що українець не здатний побудувати свою державу.

Це заявляє колишня колонія України Московія, спаливши в 1718 році бібліотеку Печерської лаври, вкравши назву країни, історію і культуру. Тепер видає українське за своє. В Україні ніколи грошей не було своїх, і мова українська надумана, і чого це вона займає друге місце в світі після італійської – незрозуміло декому. У нас страшне сьогодення і повністю відсутнє майбутнє. Тому нам треба йти «під крило старшого брата» і тоді все налагодиться!

І коли московіти встигли стати «старшим братом»? Від цього культурного зламу отримали Крим і війну на Сході, страждають дорослі й, в першу чергу, – діти. Через це відбуваються зрушення в психіці людей, багато дітей і дорослих знаходяться в прикордонному стані, тобто вони не хворі душевно, але при цьому у них є якісь невеликі відхилення.

Видатний швейцарський психоаналітик Карл Юнг відкрив наявність у людей так званого колективного несвідомого. Юнг так назвав глибинну пам'ять людини, в якій якимось загадковим чином закодовані основні моделі поведінки, світогляд, властиві тій чи іншій культурі, в якій живе людина і в якій жили її предки. Якщо в сім'ї порушуються фундаментальні норми культури, то психіка дитини від цього страждає.

Тому треба свідомо відкидати все чужорідне. Знищувати або розбавляти тисячолітні українські звичаї і традиції чужою культурою не можна. Українець завжди був схильним до соборності (колективності) і козацької вольності – це формувалося тисячоліттями саме у народних звичаях.

Такі язичницькі свята, як Масляна, Івана Купала, Обжинки, існують 5 000 років, і на них та інших святах виховувались слов’янські народи, які присвячували ці свята своїм Богам, яких у слов’ян було більше 40, а в грецькій міфології ще більше.

Але коли більше 2 000 літ тому справжній Бог прийняв людську подобу, спустився на землю,то він переміг цих міфічних Богів, і наступила ера християнства. Історично встановлено факт, що перші київські князі Аскольд і Дір зробили перше хрещення Русі в 860 році після походу на Візантію. Після нічної молитви візантійського патріарха Фотія й імператора Михайла ІІІ до Св. Миколая Чудотворця, з’явилось чудо: раптовим штормом були розбиті човни київської дружини.

А перед походом князі принесли жертву Перунові – зарізали бика, закололи вепра і зарубали червоного півня. А тут греки силою слова, молитви перемогли Богів. А в довершення, щоб показати силу Христову, ще й Євангеліє поклали в огонь – воно не горіло.

Тому до цих слов’янських язичницьких свят треба відноситись спокійно, сприймаючи їх як слов’янську культурну спадщину, яка за К. Юнгом, ще й дає психічне та фізичне здоров’я людям. І відмовлятися від них цілком було б нерозумно, тому що вони вже втратили своє «релігійне» значення і є національним здобутком нашого народу.

Навіть Свята Церква слов’янські Колядки чудово пристосувала під Різдвяні свята, а свято Купала перенесла з 21 червня на 6 липня, пристосувавши його до Різдва Чесного Славного Пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Іоанна. Ще й перейменували в Івана Купала! Тому ці язичницькі свята потрібно сприймати як народний фольклор, який має педагогічні, оздоровчі задатки, що несуть оздоровлення нашому суспільству.

На жаль, деякі священики з екрана телевізора закликають наш народ не ходити на ці свята, не розуміючи, що це – один із елементів культурного життя громади. Може, пора їм зайнятися справжніми існуючими проблемами суспільства? Потрібно рятувати православні душі, а не нищити культурну спадщину українців. В єдиній Україні повинна бути і віра єдина.

Чим не проблема – реклама алкоголю і тютюну на телебаченні? Діти з 14 років починають і курити, і пиво пити. А це вже загроза національній безпеці, яка призведе до виродження народу, смерті нації! Чи, може, прикладом сімейних цінностей є телепередача «Міняю жінку»? Мабуть, ці проблеми зараз більш актуальні, ніж боротьба з «вітряками».

Пора закінчувати з середньовічним мракобіссям і зайнятися сьогоденними проблемами, які впливають на майбутнє нашого народу і держави. А то незабаром докотимось до того, що буде заборонена драма-феєрія Лесі Українки «Лісова пісня».

Наші люди завжди любили разом працювати, разом радіти і сумувати разом. Українська народна культура спрямована на прищеплення людині ідеального: любити Вітчизну, любити ближніх, любити природу і всю красу Божого світу. Може, будувати соборну Україну потрібно з відродження українських традицій та звичаїв в селах і містах? Адже недарма кажуть: «Людина, яка не пам'ятає свого минулого, не має майбутнього!».

Петро Об’єдков,

голова правління ВОГО «Відродження культурної спадщини Волинського Полісся».

Петро Об’єдков.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 734

Повідомлення в номер / Свята неповторні миті

21.10.2016

Свята неповторні миті

14 жовтня разом з великим християнським святом Покрови Пресвятої Богородиці ми відзначаємо День Захисника України. У рамках святкової програми у Ковелі відбулось відкриття цікавої фотовиставки. В об'єктиві – міський конкурс "Нас об'єднала вишиванка", який проходив у день 25-річчя Незалежності України.

Вишиванка – національна святиня, бо символізує собою духовне багатство, високу мудрість і традиційний зв'язок багатьох поколінь, що не переривається віками. Вона є святковим національним вбранням українців.

Конкурс "Нас об'єднала вишиванка", що відбувся біля пам'ятника Тарасу Шевченку, зібрав чимало ковельчан. В цьому можна переконатись, оглянувши фото та відтворивши в пам'яті неповторні миті свята. Вражало різнобарв'я вишивки, кольорів національного вбрання.

Ковельчани та гості міста із задоволенням фотографувались. Вік учасників був досить різним. Прийшли на свято зі своїми батьками і зовсім маленькі мешканці міста, і люди старшого покоління. Усіх їх об'єднала любов до української культури.

Відзнаку "Найбільша родина" отримала сім'я Лідії Козулі із села Тойкута Ковельського району, 7 членів якої прийшли на свято у вишитих сорочках.

Переможцями у номінації "Найбільший колектив" стали освітяни. 40 педагогів у національних костюмах на чолі із своїм керівником Віктором Бичковським взяли участь у конкурсі.

"Найбільше коло друзів", яке зібралось в цей день у вишиванках, – це понад 40 представників Ковельської філії "Союзу Українок". Почесну грамоту та подарунок отримала керівник організації Олена Місюра.

Світлини переможців та учасників конкурсу ввійшли до представленої експозиції. Варто зазначити, що після її закриття герої світлин отримають у подарунок чудові знімки на згадку.

Василина Столярчук, науковий співробітник

Ковельського історичного музею.

НА ЗНІМКАХ: під час відкриття виставки; деякі з фоторобіт.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Василина Столярчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 664

Повідомлення в номер / Наша слава не вмре, не загине

21.10.2016 Романюк Аліна Петрівна

Наша слава не вмре, не загине!

Цей день, за Указом Президента, став не лише святковим, а й вихідним. Тож не дивно, що й у нашому місті, аби віддати данину пам'яті й вдячності всім, хто в різні роки відстоював мир на рідній землі й незалежність Української держави, та покласти квіти до місць, що символізують геройство і славу захисників, зібралось багато людей.

Так, у минулу п'ятницю, в Ковелі на меморіалі Слави відбулась панахида біля стели загиблим бійцям АТО та мітинг-реквієм біля пам'ятника Борцям за волю України.

На заходах були присутні представники міської та районної влади, правоохоронних органів, духовенства, громадських організацій, політичних партій, військові, рідні та близькі Героїв, жителі Ковельщини. Серед них – міський голова Олег Кіндер, голова райдержадміністрації Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло, перший заступник голови облдержадміністрації Сергій Кошарук та інші.

Поминальну панахиду на меморіалі Слави відслужив благочинний УПЦ КП Ковеля протоієрей Анатолій Александрук з духовенством. Присутні вшанували хвилиною мовчання всіх, хто боровся за вільну Україну, її щасливе і мирне майбутнє.

Про нерозривний зв'язок полінь та велике прагнення в усі нелегкі часи українського народу бути незалежним, свідчить подвиг українських бійців, які ціною власного життя й тепер відстоюють свою державу. Тому, за словами ведучої заходу Наталії Гончар, відзначення цього святкового дня для мешканців міста має розпочинатись із молитви в храмах та на меморіалі Слави, на цьому пам'ятному і символічному місці, що нагадує про відвагу серця і силу духу воїна.

Учасники зібрання поклали квіти до стели загиблим-землякам в зоні АТО, Вічного вогню та стели воїнам-інтернаціоналістам, після чого під супровід духового оркестру вирушили до пам'ятника Борцям за волю України, де відбувся мітинг.

Там під звуки церковних дзвонів вітальним словом зустріла ковельську громаду ведуча заходу Вікторія Савлук. Вітаючи зі святами, вона зазначила, що бойові традиції протягом усієї історії України постійно розвивалися та наповнювались новим змістом і новим поколінням захисників Батьківщини. Незмінним лишалось їх прагнення до вільного життя. Вони зі зброєю в руках та молитвою в серці ставали на смертельний поєдинок з ворогом, й зараз мужньо тримають оборону країни. На підтвердження цих слів прозвучав Державний гімн України.

Після цього до присутніх звернувся міський голова Олег Кіндер, який зазначив, що в цей день ми вшановуємо Героїв, які були відважними і завжди готовими стати в бій за свою рідну землю. Це – й учасники визвольних змагань, й ветерани війни, й Герої сьогодення – учасники революції Гідності та бійці АТО. Олег Олексійович висловив співчуття родинам загиблих, подякував волонтерам та представникам громадськості за небайдужість та активну позицію.

"Нині Україні потрібні справжня козацька сила, патріотизм повстанців та щире прагнення миру нинішніх бійців, які захищають державу від ворога. Переконаний, нам вистачить мужності, взаєморозуміння та мудрості, аби зберегти Україну єдиною і незалежною", – сказав на завершення виступу Ковельський міський голова.

Від імені районної влади та депутатського корпусу до присутніх звернувся голова районної ради Андрій Броїло. Андрій Пертович привітав усіх зі святами та зазначив, що наші вояки, незважаючи ні на що, вірили в самостійну Україну та вели гідну боротьбу за становлення держави. Він закликав вклонитися усім Героям України, які віддали свої життя за її Незалежність.

Про сьогодення української армії, добровольчих батальйонів, їх боротьбу за Незалежність, державний суверенітет та територіальну цілісність країни розповів командир військової частини А2042 Вадим Осадчий.

Зворушливим був виступ ветерана ОУН-УПА, члена Ковельської філії "Союзу Українок" Катерини Бородюк, яку присутні зустріли оплесками. Катерина Іванівна закликала усіх бути мудрими і сильними, аби здолати ворога і знову повернути багатостраждальному народу України мир в державі.

Міський голова Олег Кіндер привітав пані Катерину зі святом, вручив їй Подяку за її безпосередню участь у національно-визвольних змаганнях, патріотизм, силу духу та побажав доброго здоров'я, родинного тепла, довголіття та Божої ласки.

Душевні, тривожні й щирі виконання композиції "Содат України" (Руслана Шацька у супроводі духового оркестру) та вірша "Молюсь за тебе, Україно" (Віра Семеній) зворушили присутніх.

У їх словах – істина: нам, українцям, є ким пишатися, є з кого брати приклад. Ті, кого ми вважаємо Героями, – звичайні люди, і вони серед нас.

На завершення мітингу-реквієму на знак шани і поваги до Героїв – захисників української землі до пам'ятника Борцям за волю України присутні поклали квіти.

Аліна Романюк.

На знімках: під час урочистих заходів у Ковелі 14 жовтня 2016 року.

Фото автора.

14 жовтня – святкова і значуща дата в українському календарі. Традиційно цього дня відзначали День Покрови Пресвятої Богородиці, День українського козацтва, а також річницю створення УПА, а з 2015 року – День Захисника України. Цей день, за Указом Президента, став не лише святковим, а й вихідним. Тож не дивно, що й у нашому місті, аби віддати данину пам'яті й вдячності всім, хто в різні роки відстоював мир на рідній землі й незалежність Української держави, та покласти квіти до місць, що символізують геройство і славу захисників, зібралось багато людей.

Аліна Романюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1053

Повідомлення в номер / Королева

21.10.2016

Королева

"Моя королева" – так люб'язно називає чоловік свою дружину. Її врода принесла душі страждання, біль і розчарування. І лише згодом – кохання. "Королевою" вона стала пізніше: коли перенесла образи, знущання та насмішки найближчих і найрідніших людей.

…Дівчата закінчували школу і мріяли про випускний вечір. Тож обидві, домовившись заздалегідь, ішли курною дорогою від села до траси, щоб попуткою заїхати в райцентр і купити тканину на плаття для випускного вечора. Вони не стали чекати рейсовий автобус, а зупинили першу вантажну машину, що їхала в район, і, зручно вмостившись у кабіні біля двох чоловіків, щебетали про свої мрії. Кабіна була вузенька, тож Валька сіла на руки одному з чоловіків, а Маруся посередині – коло шофера.

Рудоволоса, з ластовинням щебетуха Валька одразу розказала, куди вони їдуть. Мовчазна і скромна Маруся мовчала. Її увагу привернув дядько-шофер, який раз-по-раз позирав на вродливу дівчину. Та й хто ж не зверне увагу на таку красуню? Одна коса чого варта! А чорні бровенята!... Вони дугами-коромислом застигли на високому чолі. Румянець на щоках грав молодим вином, кольором ранкової зорі. Вуста, мов стигла вишня, з якої от-от потече сік, – так і вабили до себе. Мабуть, солодкі-солодкі… Як же встоїш перед такою спокусою?

Раптом машина звернула в глиб лісу і зупинилась. Валька, заливаючись дзвінким сміхом, вистрибнула з кабіни і, смикнувши за руку мужчину, потягла його за собою в кущі.

– Ходімо, не будемо заважати людям спілкуватися, – з єхидною посмішкою процідила крізь зуби подруга.

Маруся лишилась в кабіні. Вона відразу здогадалась, що буде далі. Шофер рвучко шарпнув дівчину за ситцеву блузку. Гудзики горошинами посипались на землю. Маруся кинулась навтьоки. Та здоровань-шофер , гепнувши спересердя дверцятами кабіни, швидко наздогнав дівчину і звалив її на землю. Затуливши широкою долонею Марусі рота, зробив свою чорну гидку справу.

… На траві сиділа заплакана Маруся і обтирала листком лопуха закривавлені ноги. Сором виїдав їй очі. Вона ладна була провалитися крізь землю – аби не йти додому, бо знала: зла мачуха і строгий батько зживуть її зі світу. Була б жива Марусина мати – то все зрозуміла б і заступилася б за неї. А так, кому сиротинка пожаліється? Що буде з нею далі?

…Машина хутко рвонула з місця і зникла за густим сосняком. Кривдники реготали, і кожен хвалився, яка кому дівка дісталась. Перший казав, що товар був уже "у вжитку", а другий хвалився, що йому попалась чесна і незаймана – він був у неї першим. Дівчата в райцентр так і не доїхали, а пішки, через ліс, поверталися додому. Марусі здавалося, що кожен листочок на дереві шептав: збезчещена… збезчещена…

Валька втішала Марусю: "Ну, подумаєш? Що тут такого страшного сталося? Ну, мало б це колись статися: рано чи пізно, яка різниця з ким і коли? Зате ти уже будеш знати, що таке мужчина".

Дівчина не чула, що говорила подруга, вона думала, що скаже вдома батькові і що зробить їй мачуха, коли дізнається правду.

Галина Оліферчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 828

Повідомлення в номер / Балада про справжню любов

21.10.2016

Балада про справжню любов

«За мною, читачу! Хто сказав тобі, що немає на світі справжнього, вірного, вічного кохання?.. За мною, мій читачу, тільки за мною, і я покажу тобі таке кохання!».

Михайло Булгаков.

«Майстер і Маргарита».

Михайло Булгаков. «Майстер і Маргарита».

Триптих

На порозі Вічності

Осінні акорди

Зимова елегія

Олена Прадійчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 625

Повідомлення в номер / Коли душа просить покаяння

21.10.2016

Коли душа просить покаяння

Нотатки, які пропоную увазі читачів, — це "надводна" частина айсберга людського єства, де присутні каяття, переоцінка цінностей та навернення до віри Христової і Бога.

Він зустрічає нас міцним потиском руки. Прикутий до ліжка, не може встати і привітати обіймами. Після рукостискання його пальці згортаються у кулак. Вираз обличчя стає суворим і якимсь неприступним. Але — це зовні, і лишень на якусь хвилю, бо в очах, десь у глибині, випромінюються біль і… доброта.

Доки ми вмощуємось на стільцях, він знову стає отим Василем Беркошою, якого так поважали чесні люди і боялися ті, хто йшов шляхом неправди і злочинності.

Василь Іванович зацікавлено розглядає нас і, розуміючи деяку розгубленість стосовно того, з чого ж розпочати розмову, звертається до мене:

— Я книги ваші читаю. Найбільше сподобалась хресна дорога у книзі "Паломництво по Святій Землі". Написано доступно і легко, проникає в душу.

Я дякую за похвалу і запитую про здоров'я, хоч й так все зрозуміло. У відповідь чуємо:

— Слава Богу. Ось уже третій рік я з ліжком "в дружбі". Є час для роздумів. Переніс інфаркт, три інсульти, а до того ще й ногу в стегні переламав, а вона зрослася неправильно. Мій теперішній стан не дозволяє робити повторної операції. Часом приходить думка, що то кара Господня за гріхи мої.

— Бачу біля вас "Молитовник"…

— Молитва — це моє спасіння. Порозмовляю з Богом, помолюся, і стає легше на душі.

— Ковельчани знають вас як добропорядного, чесного і принципового офіцера міліції. Сьогодні ставлення до служби змінилося?

— Офіцерська честь була, є і завжди буде. Я ніколи не терпів зрадників, підлабузників, п'яничок. Завжди висловлював свою точку зору на ті чи інші проблеми начальству. Можливо, через це мені не присвоїли чергове звання полковника. Знову ж таки до своєї честі — посад не випрошував, підвищень у генералів не викуповував.

— Міліція — це перевірка особистості на стійкість, сміливість, безкомпромісність і чесність. Людина, щоб уникнути покарання, готова або заплатити будь-які гроші, або стати на шлях погроз і залякувань.

— Над тим усім стоїть істина, до якої ти маєш іти. Якось я як старший слідчий в особливо важливих справах досліджував обставини автоаварії із смертельними наслідками. У автомобіля виявився несправний рульовий механізм, поломку якого водій не міг ні бачити, ні передбачити. Тобто не був винен. Проте експерт зажадав за позитивний висновок експертизи 10 тисяч гривень. Це мене обурило. Я відкинув пропозицію хабарника і довів справу до логічного кінця. Суд виправдав водія.

Є закономірність, про яку дехто забуває. Скільки б хабарник не крився, покарання все одно його наздожене. Так сталося, що невдовзі доля звела мене із тим самим технічним експертом зі Львова. В автоаварії загинули люди. Як на диво, і на цей раз водій був не винен, бо за всього свого бажання не міг попередити аварію. Але знову надійшла вимога в ультимативній формі заплатити кругленьку суму за позитивну експертизу. Це вже було занадто! З колегами за допомогою київських оперативників хабарника у Львові спіймали на "гарячому". Він отримав, як-то кажуть, по "заслугах". А таких підводних рифів у нашій службі ой, як багато.

— Робота в органах — це відповідальне і надзвичайно небезпечне покликання. Тут — постійне зіткнення зі злом. Ти доказуй, що це зло, а воно прикидається невинною овечкою. Ти бачиш явний злочин, а воно сичить страхає, ламає волю і мстить. Тільки люди з особливим стійким характером, до того й чесним, можуть витримувати цю боротьбу та перемагати, — мудро вплітає у вінок розмови своє філософське бачення ієромонах Леонід Григоренко.

— Мені здається, що є гріхи, які не прощені. І моє каліцтво — то кара за них, — хоче відкрити нам якусь таємницю пан Василь.

Існує тайна сповіді священику. Тут легше зізнатися у чомусь потаємному і гріховному. Він же хоче відкритої сповіді. На це потрібна неабияка сміливість. Бо ж твоє каяття приймає не тільки Бог, але й прості люди, душі яких далеко не безгрішні. Але для них відкрита сповідь — це теж своєрідна лікувальна терапія з наверненням до Бога. І Василь Беркоша трішки відчиняє "дверцята" своєї душі.

— Це було в часи войовничого атеїзму. Мені доручили забезпечити порядок при руйнуванні церкви у селі Погіньках. Люди просили партійних та комсомольських начальників, щоб ті відмінили наказ і не ламали будівлі. І з неба знак був — стріла крана раптом впала, коли баню з хрестом знімали. Не послухалися. А я старався виконати доручену мені справу. Я не задумувався, який гріх на душу беру…

— Може здатися, що Василь надумано прив'язує свій найтяжчий гріх до свого стану, у якому опинився, — підтримує розмову пані Віра, дружина. — Але через якийсь час тих, хто руйнували храм, Божа кара наздогнала. Компартієць втопився. У комсомольського ватажка сталася трагедія із сином. Відомо, що у найголовнішого партократа, який віддавав наказ, теж горе і біда впали на найближчих рідних...

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коли спостерігав по телевізору за Паралімпійськими іграми, проникався невичерпним духом, силою волі та милосердям чемпіонів. У немічному, зболілому, малорухливому тілі палає вогонь перемоги, який спопеляє підступні наміри сатани і возвеличує Бога. Нотатки, які пропоную увазі читачів, — це "надводна" частина айсберга людського єства, де присутні каяття, переоцінка цінностей та навернення до віри Христової і Бога.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 715