Повідомлення в номер / Працівники районної бібліотеки для дорослих

17.11.2016

Працівники районної бібліотеки для дорослих (директор – Заслужений працівник культури України Галина Божик) проводять велику роботу, спрямовану на виховання у читачів почуття патріотизму, любові до рідної Вітчизни. Тут часто проводяться цікаві масові заходи: презентації книг відомих українських письменників, поетів, журналістів, читацькі конференції, бібліографічні огляди тощо.

Велику увагу бібліотечні працівники приділяють пропаганді української національної ідеї, вихованню молоді на прикладах героїзму і мужності борців за волю й незалежність України, в тому числі учасників національно-визвольних змагань, Помаранчевої революції, Майдану Гідності, антитерористичної операції на Сході країни. Цій меті слугують, зокрема, тематичні виставки художньої й історико-краєзнавчої літератури.

НА ЗНІМКУ: під час огляду стенда, присвяченого Дню Гідності й Свободи і подвигу наших земляків – учасників АТО.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1014

Повідомлення в номер / Священним для ковельчан є Меморіал Слави

17.11.2016

Священним для ковельчан є Меморіал Слави, де увіковічено пам'ять Героїв, котрі віддали свої життя за Україну, її народ – воїнів Другої світової війни, визволителів Ковельщини від фашистських загарбників, учасників АТО. Тут завжди полум'яніють квіти вдячності і шани, відбуваються заходи, присвячені пам'ятним датам в житті нашої незалежної держави.

Так було цьогоріч у День Захисника України і Українського козацтва, так буде 21 листопада у День Гідності і Свободи. Адже ніхто не забутий, ніщо не забуто!

Фото

Мирослава ДАНИЛЮКА.

У сяйві зір – День Гідності й Свободи

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 756

Повідомлення в номер / Хай множаться успіхи, врожаїться нива

17.11.2016

Хай множаться успіхи, врожаїться нива!

20 листопада – День працівників сільського господарства

Традиційно кожного року у третю неділю листопада відзначається День працівників сільського господарства. Адже в цю пору практично закінчуються польові сільськогосподарські роботи, хоч цьогорічні жовтнево-листопадові щоденні дощі не дають змоги сільгоспвиробникам повністю завершити збирання таких пізніх культур, як зернова кукурудза та цукрові буряки.

Це свято сільських трударів – добра нагода підбити підсумки чергового сільськогосподарського року. Я впевнено можу сказати, що агропромисловий комплекс району має потужний потенціал. За обсягами виробництва продукції сільського господарства він займає гідні позиції в області.

Загалом в районі сільгоспвиробниками усіх форм власності зібрано 42 тисячі тонн ранніх зернових культур, що на 7 тисяч тонн більше минулорічного врожаю.

Найбільший валовий збір забезпечили сільськогосподарські товариства: ТзОВ "В. Прометей", СТзОВ ім. Лесі Українки. ТзОВ "Ратнівський Аграрій", СТзОВ "Зоря", СТзОВ "Дружба", ФГ "Фасти".

Середня урожайність колоскових культур по району склала 36,1, зерна кукурудзи – 70 центнерів з гектара. Найвищої урожайності досягли: ТзОВ "В. Прометей" – 50,2 ц/га; СТзОВ "Облапське" – 48,2 ц/га; ФГ "Фасти" – 48,1 ц/га; СТзОВ "Дружба" – 41,5 ц/га; СТзОВ ім. Лесі Українки – 41,7 ц/га.

За чисельністю поголів'я ВРХ та виробницву м'яса Ковельський район займає третє місце в області. Найбільше поголів'я у сільгосптовариствах "Зоря", "В. Прометей", "Заповіт", ім. Лесі Українки. Виробництво м'яса ВРХ в цьому році у цих господарствах також зросло в порівнянні з минулим роком на 120-180 відсотків.

По району ж воно зросло до минулого року на 110 відсотків і становить більше 7 тисяч центнерів, а виробництво свинини – на 225% (майже 29 тис. центнерів), яке сконцентроване у ТОВ "Віра-1" .

Найбільше виробляють молока і мають найвищі надої від корови у СТзОВ ім. Лесі Українки, "Дружба".

Цих здобутків вдалося досягнути завдяки наполегливій праці усіх, хто творить хліб і добро на нашій благодатній землі, – селянських родин, фермерів, керівників і спеціалістів агропідприємств різних форм господарювання.

Високим авторитетом у своїх колективах на теренах району і області користується чимало керівників сільськогосподарських підприємств. Це – Заслужені працівники сільського господарства України: Володимир Юхимович Потапчук – директор СТзОВ "Зоря"; кавалери Ордена княгині Ольги Поліна Іванівна Климчук – директор СТзОВ "Заповіт"і Валерія Адамівна Яромчук – директор СТзОВ "Дружба".

Вправними господарями здавна зарекомендували себе керівники сільськогосподарських підприємств: "Вежа" – Тетяна Василівна Зінчук, ім. Лесі Українки – Сергій Степанович Герез, "Турія" – Сергій Андрійович Поліщук, "Пісочне" – Ростислав Андрійович Оксенюк.

Подає надії молодий директор ТОВ "В. Прометей" Анатолій Васильович Радчук.

Авторитетом у людей користуються голови фермерських господарств: "Симфонія" – Василь Михайлович Римарчук;"Фасти" – Олександр Костянтинович Шайнюк; "Колос" – Володимир Степанович Шевчук; "Голобська Дарівка" – Володимир Федорович Смаль; "Бурко" – Андрій Васильович Бурко та інші.

Їм, а також трудовим колективам, які очолюють, сьогодні доводиться і непросто, і нелегко. Однак наші аграрники духом не падають, вони наполегливо працюють над вирішенням поставлених завдань, примноженням досягнутих успіхів.

Тож хай щастить славним трудівникам полів і ферм, а нива віддячує щедрим урожаєм, збільшується виробництво молока і м'яса!

Леонід ГРИЦЮК,

начальник управління агропромислового розвитку Ковельської райдержадміністрації.

Леонід ГРИЦЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 817

Повідомлення в номер / Миру, добра, благополуччя

17.11.2016

Миру, добра, благополуччя!

Шановні працівники та ветерани сільського господарства Ковельщини!

Вже стало доброю традицією у нашій державі щорічно у третю неділю листопада відзначати свято – День працівників сільського господарства.

Це не тільки професійне свято багаточисельних колективів трударів полів і ферм. Це – всенародне визнання тієї важливої ролі, яку відіграє сільськогосподарське виробництво у житті кожної людини, даючи їй життєво необхідні продукти харчування та сировину для промисловості.

Наше село споконвіку було зразком працьовитості, терпіння, непереможності. Від результатів роботи селян вирішальною мірою залежить соціально-економічне становище як України в цілому, так і нашого району.

Дякуємо всім аграріям, які працюють на землі та дотримуються наших українських традицій! Адже споконвіку земля була для українців найсвятішою.

Ми разом з Вами можемо по праву пишатися нашою славною Ковельщиною та її працьовитими людьми.

Щиро дякуємо всім хліборобам, рядовим механізаторам і тваринникам, фермерам, власникам особистих селянських господарств, колективам переробних, обслуговуючих підприємств та ветеранам за невтомну роботу, за хліб і до хліба, за Вашу життєву мудрість!

Низький уклін Вам, бо Ви – справжні господарі української землі. Колір золотого пшеничного поля гідно займає місце на українському прапорі. Тож плекаймо цю ниву, як найбільшу цінність нашої держави.

Бажаємо Вам та Вашим родинам довголіття, сімейного затишку та достатку! Нехай добром і щедрими врожаями повниться хліборобська нива Ковельщини.

Ми хочемо жити мирно, щоб назавжди зберегти недоторканними дорогі для нас рідні місця, звідки беруть витоки сила й духовність українського народу.

Нехай Бог береже нас і нашу Україну!

Шановні працівники та ветерани сільського господарства Ковельщини!

Вже стало доброю традицією у нашій державі щорічно у третю неділю листопада відзначати свято – День працівників сільського господарства. Це не тільки професійне свято багаточисельних колективів трударів полів і ферм. Це – всенародне визнання тієї важливої ролі, яку відіграє сільськогосподарське виробництво у житті кожної людини, даючи їй життєво необхідні продукти харчування та сировину для промисловості.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 809

Повідомлення в номер / Жінка, яка не підвладна рокам

17.11.2016

Жінка, яка не підвладна рокам

Є люди, які рокам не підвладні. Саме такою є ветеран праці Надія Леонтіївна Македон із села Уховецька. Хоч давно уже на заслуженому відпочинку, проте, зустрівшись і порозмовлявши із нею, ніколи не даси жінці стільки років, як написано у паспорті. Вона, як і раніше, жвава, рухлива, наче ртуть.

Можливо, взнаки дається спадковість, а, можливо, те, що все життя – у праці. Адже з дитинства допомагала мамі на фермі. Батько трудився механізатором, тож іще з малих років усвідомила: як працюватимеш, так і матимеш.

Коли після закінчення школи постало питання про вибір професії, Надія, довго не роздумуючи, подала документи у Рожищенський зооветеринарний технікум. Відчувала: турбота про тварин – то її покликання. Через деякий час здобула заочно вищу освіту в Білоцерківському зооветінституті.

На роботу у тодішній колгосп "Полісся" прийшла в 1967 році. Село Уховецьк відтоді стало рідним на все життя. Тут знайшла свою другу "половинку", створили сім'ю, народили дітей. Вселившись у будинок для молодих спеціалістів, який колгосп спорудив за власний кошт, обзавелися домашнім господарством.

Турбот вистачало, але найголовнішою з них для Надії Леонтіївни була праця. Ветеринарний лікар, особливо на селі, як відомо, не знає ні вихідних, ні свят. В будь-яку пору дня і ночі слід бути в "бойовій готовності", вміти надати невідкладну допомогу тваринам – як у колективних, так і в селянських господарствах.

Не злічити кілометрів, якими пройшла Надія Македон в окрузі. Адже до неї за допомогою зверталися не лише уховчани, а й мешканці довколишніх сіл. Так було колись, так є й тепер. Здавалось би, ветпрацівник – робота не лише відповідальна, але й прибуткова. Однак Надія Леонтіївна щиро зізнається, що ніколи не була ласою ані до грошей, ані до "могоричів".

– Я допомагаю людям, бо люблю тварин, – каже. – Мені соромно вимагати за це якусь винагороду. Головне, щоб корівці чи свинці стало легше. Отоді я спокійна, і совість не мучить.

Слухаючи цю гарну, щиру, умудрену життєвим досвідом жінку, думаєш: які все-таки морально чесні і благородні наші ветерани! Вони не розмінюють свої совість, честь на подачки, бо знають: вище моральних цінностей немає нічого. Їх розуміння свого професійного й чисто людського обов'язку – та й нашим би можновладцям, котрі за євро і доларами, землею і нерухомістю світу не бачать.

Порядність, чесність, відповідальність стали причиною того, що Надії Македон односельці багато років поспіль виявляють високе довір'я – обирають депутатом Уховецької сільської ради. Є вона ним і тепер. Незважаючи, що за віком – найстарша серед своїх колег, сільський голова Володимир Демидюк не нахвалиться жінкою.

– Активна, ділова, принципова, – дає коротку характеристику. – А найголовніше, що не байдужа до проблем сільської громади, намагається сприяти їх розв'язанню.

Можливо, приклад Надії Македон, її вболівання за інтереси земляків стали причиною того, що в сільській раді Уховецька з 12 депутатів – 7 представниць прекрасної половини людства. Це й педагоги, й держслужбовці, і медик. Працюють дружно, злагоджено, разом із чоловіками вболівають за подальший розвиток рідного села.

А нині у ньому відбуваються справді "революційні" перетворення: нещодавно урочисто відкрили оновлене приміщення місцевої пошти, де господарюють у комфортних умовах Ніна Парат і Ніна Самчук. Наближається до завершення капітальний ремонт дитячого садочка, який буде чи не найбільшим і найкомфортнішим на Ковельщині, тривають ремонтно-будівельні роботи на інших соціально значимих об'єктах села.

Зміни на краще, безумовно, тішать душу і гріють серце Надії Леонтіївни, яка так багато сил, знань, досвіду і уміння віддала великій уховецькій громаді і землякам довколишніх сіл. Нині вона проживає разом із сином, невісткою і двома онуками у будинку при в'їзді в Уховецьк. Спільно господарюють, утримують живність, цікавляться подіями в країні і світі. Дві доньки – у Ковелі.

Надія Македон – давня і віддана читачка "Вістей Ковельщини". Пишається, що про неї у свій час писали інші видання, дбайливо зберігає вирізки з газет, свої багаточисельні Почесні грамоти і Подяки від влади.

…Коли редакційний фотокор Мирослав Данилюк вирішував, де і як сфотографувати героїню нашої розповіді, то запропонував місце під кущем калини, яка росте у дворі, а також у колі улюблених онуків. Надія Леонтіївна охоче погодилася, бо розуміє: як без калини нема України, так і без дітей немає родини.

Микола ВЕЛЬМА.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1157

Повідомлення в номер / Зміни до бюджету – на розгляд міської ради

17.11.2016 Зінчук Вікторія Петрівна

Зміни до бюджету – на розгляд міської ради

Тож за сумлінну працю, відповідальність і компетентність при виконанні професійних обов’язків, активну громадянську позицію були відзначені працівники ПАТ "Ковельське ШБУ-63" Андрій Іллюх, Руслан Возняк та Віктор Мацюк.

Під час розгляду питання про внесення змін до рішення виконавчого комітету міської ради від 9.12.2015 р., № 409 "Про проект міського бюджету на 2016 рік" начальник фінансового управління міськвиконкому Валентина Романчук, зокрема, повідомила про те, що збільшення надходження доходів до міського бюджету становить 6 млн. 532 тис. 653 грн.

Сума видатків на виконавчий комітет міської ради складає 69 тис. грн. Окрім того, передбачено 90 тис. грн. на придбання сучасного човна для учасника дитячих Олімпійських ігор, "бронзового" призера чемпіонату Європи та світу з веслування серед молоді Богдана Чабана.

На управління освіти додатково виділяється 1 млн. 305 тис. грн., які будуть спрямовані на заробітну плату працівникам навчальних закладів. Також передбачено 145 тис. грн. на ремонт пральні ДНЗ № 3. До кінця бюджетного року на утримання професійно-технічних закладів буде спрямовано 366,6 тис. грн.

На заробітну плату медичним працівникам з міського бюджету буде виділено 1 млн. 300 тис. грн. До того ж, буде спрямовано 98,8 тис. грн. на завершення ремонту хірургічного відділення центральної райлікарні, 199 тис. грн. – на заміну вікон та дверей в пологовому будинку, 150 тис. грн. – на завершення ремонту коридору отоларингічного відділення ЦРЛ.

По відділу культури міськвиконкому на поточні видатки додатково виділяються кошти в сумі 150 тис. грн. та 250 тис. грн. – на капітальні видатки.

Управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства додатково отримає 2 млн. 064 тис. грн., які разом із зекономленими будівельними та комунальними підприємствами коштами (984 тис. грн.) будуть спрямовані, зокрема, на реконструкцію вуличного освітлення по вул. Ватутіна, диспетчеризацію водозабору по вул. Геологів, будівництво житла по вул. Ватутіна, 70 б (ІІ секція), поточний ремонт автомобільних доріг та ін.

Заслухавши цю інформацію, виконком міської ради схвалив проект рішення міської ради "Про внесення змін до рішення міської ради від 24. 12. 2015 р., № 3/4 "Про міський бюджет на 2016 рік" і вирішив подати його на розгляд та затвердження сесії міської ради.

Члени міськвиконкому проаналізували підсумки виконання Програми економічного і соціального розвитку міста Ковеля за дев’ять місяців 2016 року.

Далі заслухано інформацію про функціонування комунального господарства в місті в зимовий період 2016–2017 років. Як зауважив заступник міського голови Андрій Товстига, в цьому плані добре попрацювали УВКГ "Ковельводоканал" та ПТМ "Ковельтепло", які сьогодні за результатами роботи займають лідируючі позиції серед інших комунальних підприємств області.

По кожному з обговорених питань прийнято відповідні рішення.

Було також взято до відома подані учасникам засідання інформації про організацію харчування хворих та забезпечення лікувальних закладів міста овочами на осінньо-зимовий період 2016-2017 років та стан виконання вимог в частині залучення коштів на розвиток інфраструктури міста, що їх підготували начальник відділу охорони здоров’я міськвиконкому Лідія Жолінська, начальник відділу містобудування та архітектури Людмила Мурай.

Членів виконкому було поінформовано про стан цивільного захисту на території м. Ковеля, роботу Ковельського МРВ Управління ДСНС України у Волинській області та стан готовності пожежно-рятувальних підрозділів до дій за призначенням.

Згідно з інформацією начальника Ковельського МРВ УДСНС України у Волинській області Олександра Капеця всього в місті протягом січня-жовтня 2016 року зареєстровано 38 пожеж (53 в 2015 році). У житловому секторі виникло 26 пожеж, прямий збиток від яких орієнтовно становить 321200 грн.

Основними причинами виникнення пожеж є необережне поводження з вогнем (17 випадків), коротке замикання (5 випадків), несправність пічного опалення (4 випадки). У результаті пожеж вогнем знищено або пошкоджено 26 будівель та споруд. За вказаний період внаслідок пожеж загиблих не виявлено.

На засіданні прийнято рішення про виділення матеріальної допомоги з міського бюджету, зокрема, на лікування хворих на муковісцидоз дітей, сім’ям мобілізованих та учасників АТО, особам, які прийняті на військову службу за контрактом в Збройні Сили України. Обговорено інші питання життєдіяльності міста.

Вікторія ЗІНЧУК.

На початку чергового засідання міськвиконкому, що відбулося 11листопада ц. р., міський голова Олег Кіндер вручив Подяки з нагоди Дня автомобіліста та дорожника кращим представникам цієї галузі міста. Тож за сумлінну працю, відповідальність і компетентність при виконанні професійних обов’язків, активну громадянську позицію були відзначені працівники ПАТ "Ковельське ШБУ-63" Андрій Іллюх, Руслан Возняк та Віктор Мацюк.

Вікторія ЗІНЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 762

Повідомлення в номер / Пройшли роки – лишились спогади…

17.11.2016

Пройшли роки – лишились спогади…

Коли Голобська селищна бібліотека відзначала свій ювілей – 70-річчя з часу заснування, серед ветеранів бібліотечної справи була і Ніна Степанівна Бондарук.

Приємно було чути її розповідь про те, як пройшло життя, бо працювала в цій галузі безперервно. Спочатку в Бруховичах, а згодом – в Голобах.

Народилася в мальовничому селі Калиновнику, яке потопає в розлогих вербах і калинах. Всього 30 хат, ніби великий хутір, бо ж нічого тут немає і не було: ні школи, ні бібліотеки… За всім “бігали” в Голоби. Ніби й недалеко, але все ж 3 кілометри – відстань.

І ніякого транспорту. Отак і живуть люди все життя, не нарікаючи ні на що і ні на кого. Оселились назавжди і знають лише працю.

Керівника їхнього господарства "Калина" Олександра Омельчука відзначають в районі за сумлінну працю. 7 пар близнюків колись народились тут.

Дитинство пройшло в Ніни Степанівни, як і в кожного після Другої світової війни. Знала, і що таке коксагиз, працюючи під час шкільних канікул на полі, і як доїти корів, помагаючи мамі на фермі, і на комбайні приходилось солому відбирати.

А як хотіли і любили вчитися тоді, щоб в люди вийти! До книжки не треба було заганяти, самі рвалися до неї.

Бувало, в черзі стояли за цікавою літературою, щоб прочитати й собі, аби не відставати від ровесників. А після уроків в школі відразу бігли до бібліотеки. Телевізорів тоді не було, тож перше місце займала книга. Варто сказати, що читали без електрики, при гасовій лампі.

Воно й не дивно, що з такого невеличкого села вийшло аж 5 бібліотекарів. І Ніна Бондарук була серед них. Працювала після навчання спочатку в Бруховичах.

Цікава це робота. Бо як вчитель – серед дітей завжди і як агітатор – серед дорослого населення. Та не обмежувались лише бібліотекою, йшли на ферми, в поле. А з учнями проводили різні заходи: читацькі конференції, бібліотечні уроки, огляди літератури, конкурси малюнків, тижні дитячої книги, перегляди діафільмів та ін.

Приваблювало читачів і оформлення приміщення. В цьому допомагав чоловік зі столярною роботою. Тож тут завжди було людно. Її працю оцінили, присвоїли звання "Бібліотека відмінної роботи", а портрет Ніни Степанівни спочатку красувався на міськрайонній дошці Пошани, а згодом – і на обласній.

Коли ж в 1970 році у Голобах відкрили і дитячу бібліотеку, обласне управління культури призначило хорошого фахівця завідуючою. Темпів у роботі не збавляла, а, навпаки, старалась ще краще працювати, щоб виправдати довір'я. Використовували з колегою, крім уже знайомих форм роботи, і новинку — участь дітей у вікторинах, що проводила область.

І мали успіх: один учень був нагороджений навіть путівкою в Одеський табір "Молода гвардія", а завідуюча Ніна Степанівна одержала премію та бібліотечку.

Проводили також методичну роботу, в бібліотеці відбувались семінари працівників бібліотечної справи. А ще – самі їздили досвід переймати.

Ніна Степанівна в 1985 році була нагороджена медаллю "Ветеран праці", а бібліотеці присвоєно звання "Бібліотека відмінної роботи". І тут працю оцінили належно. Бо стимулом все життя була любов до неї, тому й віддавалась їй сповна. А ще й оточували хороші колеги, з якими приходилось співпрацювати. Це – Ніна Наконечна, Валентина Яремчук, Наталя Щибря, Анна Рильська та Надія Журавська.

Та й тут легше працювалось, не треба було з Калиновника долати відстань майже 5 кілометрів до Брухович щодня. Адже жила вже, одружившись, в Голобах. А ще – займалась громадською роботою. Була й депутатом місцевої ради. І так 37 щасливих літ, відданих улюбленій справі, підсумувала жінка.

Спокійної Вам старості, Ніно Степанівно, у дружбі з книгою!

Валентина ОСТАПЧУК.

Коли Голобська селищна бібліотека відзначала свій ювілей – 70-річчя з часу заснування, серед ветеранів бібліотечної справи була і Ніна Степанівна Бондарук. Приємно було чути її розповідь про те, як пройшло життя, бо працювала в цій галузі безперервно. Спочатку в Бруховичах, а згодом – в Голобах.

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 828

Повідомлення в номер / Надія в людей не зникає

17.11.2016

Надія в людей не зникає

Сьогодні українське село, як ніколи, беззахисне. Про нього майже не говорять з високих трибун очільники держави, про аграрні проблеми не дискутують у сесійній залі народні депутати, про підтримку аграрного сектора не ведуть мови урядовці. Іноді складається враження, що в Україні або нема селянства, або живе воно приспівуючи.

Та гірка реальність далека від уявлень можновладців, більшість з яких, мабуть, не знає, якою дорогою ціною дається сільському товаровиробнику кожен центнер зерна, картоплі, молока або м'яса. І як важко або майже неможливо збути за прийнятною ціною вирощене і вироблене.

Але селяни – люди, які пережили багато влад, багато експериментів і знущань над собою, тому й сьогодні духом не падають. Вони знають: як самі про себе не подбають, то ніхто їм не допоможе. Добре, що хоч місцева влада, в тому числі й на Ковельщині, в міру своїх сил і скромних можливостей в біді аграріїв не лишає. А успішним і підприємливим людям, котрих у нас з кожним роком більшає, якщо не надто не допомагає, то принаймні не заважає.

В цьому ми ще раз переконалися, побувавши нещодавно у віддаленому селі Ситовичах. Заможно тут не жили ніколи: інфраструктура по-належному розвинута не була, землі бідні й високою урожайністю не радували.

Однак колективне господарство в радянські часи жило і працювало. На полях і фермах трудилися сумлінні й порядні люди. Була своя тракторна бригада з набором різноманітної сільськогосподарської техніки, непогано родили фруктові дерева у колгоспному саду.

Нині, звичайно, про ті роки залишилися лише спогади. Тракторна бригада не тішить вухо гуркотом двигунів, а приміщення ферми відлякує пусткою. Зрештою, така картина не лише в Ситовичах.

Однак, порозмовлявши з тутешніми мешканцями, відвідавши деякі з обійсть, ми не відчули у їх словах безнадії і песимізму. Повільно село змінюється, про що неодноразово інформувала в дописах до "Вістей Ковельщини" голова місцевої ветеранської організації, в минулому – керівник тутешнього колективного господарства Олена Вавринюк.

Зрештою, в правдивості її слів ми переконалися на власні очі. Приміщення сільської ради виглядає досить пристойно, хоч двері не завадило б поміняти. Однак сільський голова Віталій Будь зауважує, що усі чекають об'єднання в територіальну громаду з центром у селі Поворську, вибори очільника і депутатів якої мають відбутися 11 грудня ц. р.

– Хочеться сподіватися, що об'єднання дасть позитивний результат, – каже Віталій Васильович. – Тоді легше буде вирішувати назрілі питання.

На це надіються й селяни, з якими мали у той день розмову. Правда, є й переживання і хвилювання.

– Це ж за найменшою довідкою доведеться їхати за декілька кілометрів до Поворська, – бідкалася при зустрічі одна з жінок.

– Все буде нормально, – заспокоювали її. – Адже у Ситовичах працюватиме староста. У нього ж, напевне, можна взяти будь-яку довідку.

Якщо в'їзд до села око не радував, то чим далі від сільради, тим приємніша картина. Гарний ремонт зроблено у приміщенні, де розмістилася школа, клуб і де не згасло виховне і мистецьке життя. Клубом завідує ініціативна й енергійна Ольга Стецюк, завдяки якій у селі відбуваються цікаві культурно-масові заходи: тематичні вечори, концерти, дискотеки. Пані Ользі вдається залучити до організації дозвілля молодь, учнів і Ситовичівської, і Підрізької шкіл. Ось і на знімку в центрі ви бачите завідуючу клубом Ольгу Стецюк разом з учасниками художньої самодіяльності Анастасією Петрук, Вікторією Головач, Марією Сенюк.

Селяни розуміють, що без важкої щоденної праці годі розраховувати на матеріальний достаток. Тому намагаються з максимальною користю для справи використати кожен клаптик землі, яка перебуває у власності, посіяти і вчасно зібрати урожай зернових і овочевих культур, картоплі.

Дбайливим господарем зарекомендував себе, зокрема, Олександр Дикун (на знімку вгорі). Він разом із дружиною Ольгою (до речі, депутатом сільської ради, начальником місцевого відділення поштового зв'язку), а також тестем і тещею хазяюють, як-то кажуть, не покладаючи рук. Мають живність, коней, певний набір техніки, а також пасіку. Смачним духмяним медом пані Ольга почастувала нас під час проведення Дня передплатника у Ситовичах.

– Працювати у селі нині непросто, – зізнається Олександр Дикун. – Потрібно мати і здоров'я, і силу, а найголовніше – бажання. Все це у нас є. Та біда в тому, що не завжди вдається вигідно продати вирощене. Однак духом не падаємо, сподіваємося на краще.

У той день на сільській вулиці зустріли і колишнього сільського голову Михайла Никитюка, який вправно кермував парою гнідих (на знімку внизу). Він очолював сільську громаду багато років поспіль. Тепер займається господаркою.

– Вивожу на поле гній, – привітавшись, пояснив Михайло Петрович. – Без щедрої "заправки" землі органікою на гарний урожай розраховувати важко.

Порозмовлявши декілька хвилин, ми не стали затримувати людину, розуміючи, що й осінній день буває на вагу золота. Лишень побажали йому доброго здоров'я і всіляких гараздів у житті, яке виповнене багатьма гарними справами.

Вулиця, на якій мешкають згадані вище ситовичівці, називається Лісовою. Вона виглядає доволі впорядкованою, а її жителі мають переважно добре облаштовані обійстя. Привертає увагу й новоспоруджуваний будинок, де, як нам пояснили, розміщуватиметься молитовний дім. Добре, що люди все більше навертаються до Бога, прагнуть жити за його заповідями. Про це свідчить і діяльність православної громади, де настоятелем о. Андрій.

…Коли ми після перебування у Ситовичах поверталися додому, на думку спали слова відомої пісні "Гріє душу село". Хочеться, аби воно гріло не лише душі місцевих жителів, а й душу кожного із нас. Бо відома істина: буде село – буде й Україна.

Микола ВЕЛЬМА.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Сьогодні українське село, як ніколи, беззахисне.

_DSC7651

Про нього майже не говорять з високих трибун очільники держави, про аграрні проблеми не дискутують у сесійній залі народні депутати, про підтримку аграрного сектора не ведуть мови урядовці. Іноді складається враження, що в Україні або нема селянства, або живе воно приспівуючи.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 881

Повідомлення в номер / Невгасимий вогонь творчості

17.11.2016

Невгасимий вогонь творчості

Чи задумувався ти, шановний читачу, в чому душа народу? Відповім: у його пісні.

Так, так! Саме у народній пісні. Вона, немов ріка – то тихоплинна і спокійна, а то, мов туман сизий, в'ється над луками і полями. Буває, затанцює веселою метелицею, а часом дощем хмурим заплаче.

Мій співрозмовник Андрій Мигуля погоджується із цією думкою і промовляє:

– Я живу в народній пісні – і тоді, коли співаю, і тоді, коли слухаю. Для моєї пісні не досить точної ноти чи витонченого професійного вокалу. Найголовніше в пісні – душа!

Справді, не пробіжать тілом оті "мурашки", не скотиться сльозина з очей, не спалахне пристрастю серце, коли в пісні і співака немає ширококрилої народної душі.

Андрій Дмитрович Мигуля на посаді директора Ковельської школи мистецтв працює трохи більше сорока днів. Чую позитивні відгуки від очільників культури з області, від друзів та знайомих про його повернення у лоно мистецтва та музики: "Це його призначення на цій Землі – співати і навчати співу та музиці юні таланти".

Що ж, порозмовляємо. Вслухаймося в сповідь життя.

– Андрію Дмитровичу, звідки з'явився поклик до музики і співу?

– А у нас село Колодниця співуче. І родина живе піснею та музикою. Але найбільша заслуга мами. Вона хотіла, щоб я навчився музики.

– Начуваний, як не просто було навчатися десятилітньому хлопцеві з Колодниці у міській школі мистецтв.

– По-різному було. Автобус до села приїздив рідко. Доводилося і пішки через поле йти, і велосипедом їхати. Бувало, на ніч у викладачів ночував, коли з концерту із далеких сіл приїжджали пізно. Я над цим не задумувався. Головна мета була навчитися музиці.

Перша зміна – музична школа, а друга – загальноосвітні предмети. Мабуть, це й формувало мій характер.

– Багато учнів школи не лишаються в музиці, а обирають інші професії.

– У мене такої думки не виникало. Якщо Ви цікавилися моєю біографією, то маєте знати, що я не змінював вектори свого шляху.

Освіта у мене гуманітарна. Немало попрацював в галузі культури, очолював районний відділ.

Я переконаний: якщо людина займається улюбленою справою, то вона не тільки щаслива, але й користі принесе більше людям.

– Ви нагадали про відділ культури району. Що вдалося зробити? Адже там і творчих, і господарських проблем вистачало.

– Признаюся, було непросто. Найбільша проблема – це фінансування галузі за залишковим принципом. У 2001 році фінансували 14,5 захищених ставок. Не хочу казати, яких зусиль довелося докласти, щоб змінити ситуацію на краще.

Коли мене переводили з посади начальника відділу, фінансували уже майже 60 захищених бюджетних ставок. Самі розумієте: за цим – і люди, і рівень культури району.

– А в творчому плані які успіхи?

– Я тішуся, що з моєї ініціативи було створено чудовий хор "Вишиванка", який сьогодні носить звання Народного аматорського. Гарно вписався у музичний простір Ковельщини гурт "Полісяни", де я керівником. Припав до душі глядачу квартет "Оксамит". Були й інші напрацювання.

– Маючи позитив у відділі культури, що Вас спонукало іти на посаду заступника голови райдержадміністрації?

– Запропонували, то й вирішив спробувати свої сили. З іншого боку, на новій посаді я теж опікувався культурною галуззю, а разом з тим співав і виступав на звітних концертах та фестивалях в області.

– Переживши окремі незручності в житті і знову піднявшись на вищу сходинку у районній раді, Ви раптом сіли у крісло директора школи мистецтв. Які мотиви?

– Повірте: це – поклик душі і серця. Любов до мистецтва, музики виявилася сильнішою за потяг до кар'єри. Колись після вишу я прийшов у школу мистецтв влаштовуватися на роботу викладачем. Тоді відмовили.

Сьогодні Людмила Іванівна Кобченко мені говорить: "Це доля. Є Бог на світі. Мигуля мав тут бути…". Тепер я там, де мав бути!

– Як почуваєтесь у новому колективі?

– Комфортно. Викладачі високопрофесійні. Серед них – "зірки" всеукраїнського масштабу. Є заслужені. Мене розуміють, і я до них дослухаюся.

– А плани на перспективу є?

– Плани реальні. Створимо нові фольклорні групи та ансамблі. Найголовніше – це віднайти, розкрити, підтримати юні таланти. Найближчий проект – підготуватися і відзначити 60-літній ювілей школи мистецтв. Маємо проаналізувати пройдений шлях. Видаємо книгу з історії закладу під назвою "Зустріч з прекрасним".

– А господарські проекти масштабні?

– Плануємо на 2017 рік ремонт другого поверху та господарських споруд.

– Очільники влади сприяють Вам?

– Керівники району поставилися із розумінням, і за це я їм щиро дякую. Відчуваю підтримку очільників міської влади як моральну, так і матеріальну для школи.

– Артист живе сценою, славою і любов'ю народною. Який творчий доробок вважаєте найкращим, "зірковим"?

– Виступ в Палаці культури "Україна" в Києві, сольний концерт в університеті, творчий вечір до Дня культури.

Але хіба можна визначити?

– Одна із найулюбленіших та знакових пісень?

– Повірите чи ні, але це – пісня на Ваші слова "Мамина алича". Там, справді, є душа. Люди її люблять, буває, плачуть. Є й інші пісні у моєму творчому доробку.

– Кому найбільша подяка за розуміння й підтримку?

– Звичайно, своїй сім'ї і особливо дружині. Разом з тим – колективу і директору Люблинецької музичної школи. Коли я залишився без роботи, мені запропонували місце викладача, "пожертвувавши" свої години. Приємно, коли у захмареному життєвому просторі раптом знаходиться тепла іскринка добра. Нарешті, завдячую своєму новому колективу, де я з перших днів роботи відчув розуміння й підтримку.

– А мрії, бажання, проекти?

– Школа має стати однією з кращих не тільки в області, але й в Україні.

– Що ж, задум гарний. Хай все вдасться – і Вам, і колективу!

Розмову вів

Анатолій СЕМЕНЮК.

НА ЗНІМКУ: директор школи мистецтв Андрій МИГУЛЯ.

Фото з архіву школи.

Чи задумувався ти, шановний читачу, в чому душа народу? Відповім: у його пісні. Так, так! Саме у народній пісні. Вона, немов ріка – то тихоплинна і спокійна, а то, мов туман сизий, в'ється над луками і полями. Буває, затанцює веселою метелицею, а часом дощем хмурим заплаче.

Мій співрозмовник Андрій Мигуля погоджується із цією думкою і промовляє:...

Розмову вів Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 812

Повідомлення в номер / Клуб сучасних мам

17.11.2016

Клуб сучасних мам

Діткам потрібно весь час щось купувати — це дорога аксіома стосовно фінансів та часу. Також досить часто лишаються речі, взуття, коляски та меблі в гарному або ж ідеальному станах, які варто десь прилаштувати. Дитина швидко виросла або обнови не підійшли, або досить часто придбаною якісною річчю бережно користувалися, і вона функціональна, має товарний вигляд, прослужить ще довго. Саме час віднести її до дитячого комісійного магазину.

Ідея комісійних магазинів повторного чи спільного використання речей широко переосмислена в суспільстві ХХІ століття. Наприклад, book-sharing (букшерінг) — вільний обмін книжками в місцях загального користування: кав'ярнях, бібліотеках, залах очікування. В скандинавських країнах широко розповсюджене спільне використання в одному багатоквартирному домі пральних машин, міксерів, фотоапаратів, будь-якої техніки та навіть автомобілів. А той факт, що нова річ, як тільки вона покинула магазин, втрачає в своїй вартості 30% ціни, змушує ощадливих європейців купувати якісні вживані предмети і не переплачувати.

Дитячий комісійний магазин в невеличкому містечку — це не просто місце, куди можна принести речі, продати їх, а на виручені гроші щось придбати. Це — місцевий клуб ощадливих та сучасних мам, де господині зустрічаються, спілкуються, продають та купують, лишають замовлення на певний товар (взуття певного розміру, ходунки тощо).

Приймаються до дитячого комісійного магазину речі, взуття, меблі, коляски лише в ідеальному стані, нові або майже нові. Тому тут можна "зловити" фірмові речі, надзвичайно високої якості, елітних брендів MotherCare, ECCO, LASSIE, які не по кишені в фірмових магазинах, або ж їх просто ніколи не буває в широко поширених "секонд-хендах".

Порівнюючи з магазинами "секонд-хенд", в дитячих комісійних є кілька переваг. По-перше, тут продають речі вищої якості. Кожен товар ретельно відбирають. В дитячому комісійному немає специфічного запаху хімічних дезінфекційних засобів, якими обробляють речі в "секондах".

Під час такого шопінгу не спостерігається натовпу, тут завжди можна спокійно з дитиною приміряти одяг чи взуття, навіть взяти додому на примірку. Можна залишити заявку на необхідну річ: взуття потрібного розміру, гойдалку тощо. Щойно необхідне надійде до продажу, вам передзвонять. На відміну від "секонд-хендів", речі в комісійному магазині можна не лише придбати, але й продати, звільнивши місце в шафі.

Окрему категорію в цих магазинах займають коляски, автокрісла та дитячі меблі. По-перше, ліпше придбати дорогу та якісну уживану коляску, ніж за ту ж ціну — нову і менш якісну. Дорога якісна річ прослужить краще, ви навіть не встигнете її використати до непридатного стану, бо дитина виросте. І тоді через рік-два-три ви знову в тому ж магазині її продасте за розумною ціною. Зовсім за іншою траєкторією буде йти життєпис нової коляски: вона втратить в ціні за рік використання вдвічі-втричі за умови, що не була в ремонті і в неї лишився товарний вигляд.

Поповнюється асортимент дитячого комісійного магазину щодня, навіть щогодини, тому це ніби лотерея: чим частіше навідуєшся, тим більше шансів "спіймати" першим гарну річ.

А підсумувати діяльність дитячих комісійних магазинів можна дещо зміненими словами мультиплікаційного кота Матроскіна: "Для того, щоб придбати щось якісне, потрібно продати щось якісне".

Іванна РОМАНОВА.

Іванна РОМАНОВА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 745