8 травня світ відзначив Міжнародний день Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. З цієї нагоди ми зустрілися з головою Ковельської міськрайонної організації Товариства, активною учасницею громадсько-політичного життя Ковельщини Людмилою Севастянівною СТАХОРСЬКОЮ і попросили відповісти на декілька запитань, які цікавлять читачів газети.
ххх
– Пані Людмило, сьогодні в Україні, коли постійно створюються різноманітні громадські організації, благодійні фонди і товариства, далеко не всі (особливо молодь) знають, що таке Червоний Хрест, не кажучи вже про Червоний Півмісяць. Чи не могли б Ви поінформувати про це докладніше?
– Історія міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця досить давня. Виник цей рух у 1919 році. До цього часу свою діяльність проводив міжнародний комітет Червоного Хреста, який заснував швейцарський підприємець Анрі Дюнан 1863 року (до речі, наше свято встановлено на честь його дня народження 8 травня).
Спочатку активісти Червоного Хреста організовували свою допомогу на полях тогочасних війн. У 1919 році представники Великої Британії, Франції, Італії, Японії, США вирішили розширити коло діяльності міжнародного комітету ЧХ, спрямувавши її на гуманітарну складову для надання допомоги тим, хто цього потребує, і в мирні дні. З метою залучення до руху якнайбільшої кількості країн, в т. ч. мусульманських, в якості захисного символу до Червоного Хреста додали Червоний Півмісяць. Це сталося на Женевській конференції у 1929 році.
– А відколи "червонохресний" рух розгорнуто в Україні?
– Український Червоний Хрест постав 15 квітня 1918 року з ініціативи Всеукраїнського з'їзду лікарів. Офіційно міжнародний комітет визнав Товариство Червоного Хреста незалежної України як 159-го члена міжнародного руху 20 вересня 1993 року. Таким чином нам забезпечено повноправну участь у співтоваристві національних рухів Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
– Дехто скептично оцінює результативність роботи Ваших активістів. Звідки така недовіра у людей?
– Причина – в їх необізнаності з діяльності Товариства. А діяльність ця багатогранна і різнопланова. Червоний Хрест активно працює в різних напрямах навчання сестер милосердя і осіб, що надають першу медичну долікарську допомогу, забезпечення допомоги жертвам збройних конфліктів, розповсюдження знань з міжнародного гуманітарного права. Особливу увагу приділяємо молоді, впровадженню у життя різноманітних соціальних та просвітницьких програм, організації допомоги потерпілим під час стихійних лих тощо.
Є ще й інша проблема: руйнація деякими популістами-політиками тих надбань, котрими пишалися члени Товариства впродовж багатьох років.
– Що Ви маєте на увазі?
– Хоча б, наприклад, знищення під виглядом "реформування" патронажної служби. Задіяні у ній медичні сестрички були помічниками й друзями в домівках самотніх, малозабезпечених або хворих старших людей. Нам дорікали, що ми буцімто дублювали роботу медиків та працівників соціальних служб. Але хочеться запитати подібних критиків: а хіба увага до такої категорії громадян може бути зайвою, хіба її можна назвати якимсь "дублюванням"? Адже чим більше турботи про хворих і немічних, та ще й безкоштовної, – тим краще!
А тепер зайдіть в домівки цих людей і ви побачите, як вони страждають через те, що від них забрали патронажну службу. Це – їх біль, сльози, розпач, на які ніхто не звертає уваги.
– Багато розмов в засобах масової інформації, інтернеті довкола питання матеріальної підтримки Товариства, членських внесків, розповсюдження марок тощо…
– Скажу відверто: очорненням цього напрямку діяльності Товариства Червоного Хреста займаються нечисті на руку і нечесні особи, які виконують замовлення певних політичних сил.
Так, у нашій роботі є недоліки, і їх потрібно виправляти. Однак ніяка робота неможлива без матеріальної і фінансової складової. Для того, що комусь допомогти (потерпілим у бойових діях, пожежах, землетрусах, повенях) потрібні кошти та ще й немалі.
Вижити за рахунок спонсорів неможливо, тим більше, що спонсорами хочуть ставати далеко не всі ті, хто має гроші. Вони купаються в розкошах, смітять "зеленими" направо й наліво, а подати руку помочі малоімущим не поспішають. А, проте, своє багатство вони нажили не чесною працею, а обманом, крутійством, шахрайством. В будь-якій цивілізованій державі їх місце було б у в'язниці, а в Україні вони часто-густо "засідають" в парламенті, уряді, інших "хлібних" місцях, звідки не видно ані бідних, ані хворих, ані старих.
Ось чому, залучаючи до членства в Товаристві бажаючих, пропонуємо добровільно долучитися до руху за милосердя. Ціна питання – стати учасником "червонохресного" руху, один раз в рік заплатити 5-10 гривень за марку – підтвердження цього членства. Далі ці кошти йдуть в національний, а потім – міжнародний комітети ТЧХ, що дає можливість простягнути руку допомоги, образно кажучи, босим і голим, хворим і недужим, потерпілим у війнах і стихійних лихах.
Зрештою, не забуваймо, що в Україні майже 80 відсотків населення перебуває за межею бідності. Хіба не справа нашої честі – допомогти їм вижити, не дати померти від холоду чи хвороб?
– Цікаво, а як в інших країнах розв'язують цю нелегку проблему?
– Знаю, що в багатьох країнах світу національні товариства благодійного спрямування виживають за рахунок одновідсоткового податку "на бідність" з кожного, хто працює. Із зібраних коштів фінансують різноманітні програми, навчання, оренду приміщень, плату за комунальні послуги та інші важливі речі, від яких залежить життєдіяльність товариств.
Можливо, подібне колись запровадять і в нашій державі, де взято курс на євроінтеграцію. Тоді відпаде потреба у марках "Членські внески", зборі коштів, виконанні планів збільшення кількості членів Товариства і т. п. Своєрідний "Благодійний квиток" буде символом честі і гідності громадян, свідченням їх патріотизму і готовності прийти на поміч іншому.
– Яка ситуація у міськрайонній організації Товариства Червоного Хреста нині?
– На жаль, все краще – в минулому. Ще зовсім недавно у штаті організації було 9 медсестер, які працювали в місті і районі (селище Голоби), існувало державне фінансування. Медико-соціальний центр надавав медичну, соціальну, гуманітарну допомогу, забезпечував тих, хто цього потребував, функціональними ліжками, інвалідними візками, туалетними кріслами, "ходунками" та ін.
Наші активісти брали участь у реалізації програми "Скажи СНІДУ – ні!", "Зупинимо туберкульоз в Україні", "Здорова нація – здоровий спосіб життя", "Дослухайся до свого серця" та т. п. Велася просвітницька робота в школах, навчальних закладах, установах, на підприємствах. Сприяли у розвитку волонтерського руху, допомагали і допомагаємо бійцям АТО, працюємо з переселенцями тощо.
У даний час медико-соціальний центр діє, але залишилася там одна я. Однак разом з волонтерами ми, як-то кажуть, не здаємося і готові далі працювати на благо людей. Образливо тільки, що турботи наші не дуже цікавлять можновладців у Києві, які не стільки втілюють реформи в життя, скільки їх імітують. От і виходять замість реформ псевдореформи.
– Ви критикуєте київську владу. А місцева Вам допомагає?
– Так. Особливо хочу відзначити постійну увагу до життя нашого осередку міської ради, особисто голови Олега Кіндера. Зрештою, вся його команда (Михайло Гетьман, Ігор Прокопів, Софія Сагаль, депутат Геннадій Кіндер) активна. Нам надали приміщення під медико-соціальний центр, звільнили від орендної плати, виділили кошти на статутну діяльність, допомогли із придбанням меблів.
– Вище Ви сказали, що, по суті, залишилися нині в ролі одинокого воїна на полі "бою". Але ж, напевно, маєте й помічників-активістів. Кого могли б відзначити?
– Справді, наша організація зберігає свою боєздатність великою мірою завдяки безкорисливій допомозі активістів волонтерського руху, частину з яких бачите на знімку. Це, зокрема, Інна Третяк і студенти медичного коледжу, Наталія Вакулюк, Руслана Кузнецова, Владислава Канівець, Ілля Кузнецов, Данило Кузнецов – представники молодіжного клубу при церкві "Ковчег спасіння". Не можу не згадати медичних сестер Товариства, які потрапили під скорочення, але продовжують працювати на громадських засадах, – Марину Козакову, Руслану Голобчук, Тетяну Ковалюк, Валентину Канашкову. Дай, Боже, їм здоров'я, миру, добра й благополуччя!
– Що ж, дякую за відверту розмову. Сподіваюся, що "червонохресний" рух на Ковельщині не загасне, що на зміну псевдореформам, про які Ви згадували, прийдуть справжні реформи.
– І я в це вірю. А так станеться тоді, коли можновладці повернуться обличчям до людей, стануть, як казала одна моя знайома, "менше "тирити", а більше думати про державу і свій народ".
Розмову вів Микола ВЕЛЬМА.
"Червонохресні" не здаються, незважаючи на провокації псевдореформаторів
1 червня – свято для дітей "Місто професій"
Профілактика крадіжок з гаражів
Оновлена програма житлових субсидій діятиме з 1 травня ц. р.
Акція "Передплатіть і виграйте!"
Промінчик Воскресіння
Підтримуємо українських воїнів
В полоні творчих захоплень
Великий день Христового Воскресіння
Диво писанкове