В районі жнивна кампанія вступила в активну фазу. Але  погодні умови поки що не сприяють хліборобам у зборі врожаю. Тому вкрай важливо ефективно використати усі погожі дні для збору врожаю. 

У 2017 році до збирання підлягають посіви зернових та зернобобових культур на площі 10,3 тис. га, з них: 7,1 тис. га – озимі та 3,2 тис. га – ярі зернові культури, ріпаку – 4,1 тис. га, сої – 2,5 тис. га, кукурудзи на зерно – 1,2 тис. га, соняшника – 3,06 тис. га.

Найбільші площі до збирання зернових у СТзОВ ім. Лесі Українки, ТзОВ «В. Прометей», СТзОВ «Зоря», СТзОВ «Облапське», СТзОВ «Дружба», ф/г «Голобська Дарівка» та інші.

Останні дощі з грозами та градом частково  пошкодили посіви ріпака, озимини, кукурудзи та сої. Уже відомо що грозою 21 липня 2017 року в СТзОВ «Облапське» знищено 32 га озимого ріпака, 22 га гороху, 6 га сої та частково пошкоджено 180 га озимої пшениці, 25 га ярої пшениці та 102 га кукурудзи на зерно.

В районі розпочато збирання озимого ріпака в СТзОВ «В. Прометей», «Ратнівський аграрій», «Зоря», «Заповіт» (обмолочено 1758 га, вал становить 5977 тонн при середній врожайності 34 ц/га); озимого ячменю у СТзОВ «Облапське», у фермерському господарстві «Перлина Турії» та ін. (обмолочено  178,5 га, намолочено 817 тонн, врожайність ячменю становить 45,8 ц/га). У СТзОВ «Ратнівський аграрій» обмолотили 155 га гороху, середня урожайність 26,3 ц/га. 

18 липня ц. р. під головуванням голови райдержадміністрації В. Т. Козака з аграріями району  проведено семінар-нараду, де було акцентовано увагу на основних завданнях, які стоять на даний час. «Відповідно до загального обсягу посівних площ, технічних і природно-кліматичних умов ми плануємо завершити жнива впродовж двох тижнів. За цей період має пройти основне збирання зернових», – відзначив Віктор Козак.

Щоб зберегти врожай та не допустити травматизму, необхідно дотримуватись вимог охорони праці та пожежної безпеки під час проведення жнив. Керівникам підприємств рекомендовано провести інструктажі з дотримання правил по охороні праці та пожежної безпеки при проведенні робіт по збору урожаю.

Наявна кількість техніки у великотоварних господарствах дозволить в оптимальні терміни, протягом 12-14 робочих днів, провести збирання ранніх зернових за сприятливих природних умов. 

У сільськогосподарських підприємствах району нараховується 67 зернозбиральних комбайнів, з них – 3 «Славутича», 25 – «John Deere», 21 – «Claas» та інші.

Для здешевлення вартості послуг по обмолоту зернових культур в господарствах населення між Департаментом агропромислового розвитку облдержадміністрації та ТзОВ «ВОГ ТРЕЙД» досягнуто домовленості про продаж з Луцької та Ковельської нафтобаз на період жнивної компанії дизельного пального (в кількості від 200 літрів) за оптовими цінами власникам особистих селянських господарств, які мають зернозбиральні комбайни та будуть надавати послуги із збирання урожаю. 

Крім того, в господарствах населення, де будуть надавати послуги по обмолоту,  наявні 133 зернозбиральні комбайни. Орієнтовна ціна обмолоту для населення  становитиме 18-20 гривень за 1 сотку. Ціна обмолоту буде змінюватися в залежності від ціни дизпалива та забур’яненості площі. На сьогодні відпускна оптова ціна  на дизпаливо становить 17,90 грн. за 1 літр. 

Для збору соломи в сільгосппідприємствах є 27 пресів, а також для заробляння пожнивних рештків у грунт – 63 дискові борони та 76 плугів.

Для очистки та сушіння зерна будуть задіяні 3 комплекси сушіння зерна (СФГ «Фасти», СТзОВ «Облапське» та “Ковельська реалбаза хлібопродуктів”).

В Департаменті та нацполіції в області відкрито «Гарячу лінію», що дасть можливість оперативно вирішувати питання жнивної кампанії. Телефони гарячої лінії: 4-94-36 (м. Луцьк Департамент агропромислового розвитку) та 102 (поліція).

На ринку зерна у поточному році працюють основні оператори – зерноприймальні підприємства: ДП «Луцький комбінат хлібопродуктів №2» - потужність 72,0 тис. тонн, філія ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація»,  «Володимир-Волинський комбінат хлібопродуктів», ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» – 280 тис. тонн, ТзОВ «Агротехніка» – 74,2 тис. тонн, які надають послуги в сушінні зернових та олійних культур нового врожаю та складського зберігання. Оператори пропонують різноманітні види співпраці щодо закупівлі та переробки зернових та олійних культур нового врожаю та складського зберігання (спотові закупівлі, прямі та контрактні закупівлі, а також схеми закупівлі на давальницьких умовах).      

Хлібоприймальні підприємства розпочали закупівлю зерна. ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» вже закупив 7000 тонн озимого ячменю та ріпака. Філії у Луцьку, Дерно, Звинячому та Млинові працюють цілодобово.

Володимир-Волинським КХП закуповується ріпак за ціною 12 тис. грн., ячмінь – 4 тис. грн. Закупили 2 тис. тонн. Гроші проплачуються на наступний день після здачі. Підприємство працює в дві зміни – з 8.00 до 24.00.

Середньозважені закупівельні ціни за одну тонну зерна в області наступні:

пшениця 3 класу – 4500 грн.; 

пшениця 4 класу – 4300 грн.;

жито групи А – 3500 грн.;

ячмінь 3 класу – 3800 грн.; 

ріпак – в межах 11,5 тис. грн. за тонну.

Враховуючи оперативну інформацію з південних областей про меншу урожайність, є прогнози про можливе підвищення ціни на зернові.

12 липня на засіданні Уряду було прийнято Постанову, якою внесено зміни у Порядок використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для фінансової підтримки заходів в агропромисловому комплексі шляхом здешевлення кредитів.

Дотепер часткова компенсація за кредитами становила 50% від облікової ставки НБУ. Внесені зміни збільшують таку компенсацію удвічі.

Так, визначено розмір компенсації для окремих позичальників: 100% від облікової ставки НБУ для малих та середніх агровиробників, які мають чистий дохід (виручку) від реалізації продукції до 10 млн. грн., і тих, хто вирощує та розводить ВРХ - у розмірі облікової ставки Національного банку (на сьогодні 12,5 %), та у розмірі 50 відсотків облікової ставки Національного банку (6,3%) – іншим позичальникам.

Також рішенням Уряду надано можливість позичальникам отримувати державну підтримку за кредитами, які залучаються у 2017 році без визначення граничної межі процентних ставок за користування кредитами. При цьому обмеження за кредитами, які залучались у 2015 та 2016 роках, залишаються незмінними.

Цього року на цю програму передбачено 300 мільйонів гривень.

Тетяна ШАВЛАЙ,

заступник начальника управління-начальник відділу агропромислового розвитку

регіонального розвитку Ковельської 

райдержадміністрації.

В районі жнивна кампанія вступила в активну фазу. Але  погодні умови поки що не сприяють хліборобам у зборі врожаю. Тому вкрай важливо ефективно використати усі погожі дні для збору врожаю. 

У 2017 році до збирання підлягають посіви зернових та зернобобових культур на площі 10,3 тис. га, з них: 7,1 тис. га – озимі та 3,2 тис. га – ярі зернові культури, ріпаку – 4,1 тис. га, сої – 2,5 тис. га, кукурудзи на зерно – 1,2 тис. га, соняшника – 3,06 тис. га.

Найбільші площі до збирання зернових у СТзОВ ім. Лесі Українки, ТзОВ «В. Прометей», СТзОВ «Зоря», СТзОВ «Облапське», СТзОВ «Дружба», ф/г «Голобська Дарівка» та інші.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 784

Все, все покинуть, до тебе    полинуть,

Мій ти єдиний, мій

 зламаний квіте!

Все, все покинуть, з тобою

 загинуть,

То було б щастя, мій

 згублений світе!

Стать над тобою і кликнуть

 до бою

Злую мару, що тебе забирає,

Взять тебе в бою чи вмерти

 з тобою,

З нами хай щастя і горе

 вмирає.

[16.11.1900]

На одній із фотографій Мержинського, подарованій Лесі Українці, напис: "Одинокие люди наказаны уже тем, что одиноки". Самотність Лесі Українки та Сергія Мержинського була викликана хворобою, і кожний із них шукав виходу із своєї самотності. 

Леся Українка – у творчості, вважаючи, що "література це єдине, що дає мені хліб і задоволення". Мержинський – у революційній боротьбі у лавах РСДРП (російська соціал-демократична робітнича партія). Для Лесі Українки, яка шукала своїх шляхів для боротьби поневоленої нації, він став ідеалом. 

Але над Мержинським постійно тяжів вирок злої долі. Оточений друзями по боротьбі, в своїй хворобі, в своєму згасанні, він залишився самотнім – друзі по партії швидко забули про нього, жоден партієць не відвідав, не відгукнувся листом. Це дуже ранило надмірно емоційну Лесю Українку. В листі до Ольги Кобилянської поетеса писала: "Скільки каміння кинуто оцим мовчанням і я ніколи не вчиню з ним так як вчинили його друзі". І коли Сергій Мержинський був прикутий до ліжка, потребував допомоги,  Леся Україна прийняла самостійне рішення – їхати до Мінська і доглядати свого хворого друга. 

Батька стали "на диби", адже цим порушувався етикет дворянської родини. Крім цього, вони дуже боялися, що їхня дочка може заразитися легеневим туберкульозом від Мержинського, адже хвороба стає заразно-небезпечною, особливо в останній стадії, найчастіше, коли переходить в гортань. І третій момент, найсуттєвіший, – Лесина жертовність, яка виникла на ґрунті власної хвороби. Через це поетеса співчувала всім хворим, всім, хто потребував допомоги. Сестер просила ніколи не брати прикладу з неї, а сама по іншому вчинити не могла. Свою жертовність називала фатумом, що постійно тяжів над нею: "я найбільш люблю приносити іменно такі жертви на алтар дружби, – в сьому логіки мало, признаю, але що робить, се факт. Це сумно, але це науково..." .

У Мінську Леся Українка переживає найтяжчі часи "Життя моє тут досить трагічне",  – писала на Буковину  Ользі Кобилянській: "Через те, я при ньому спокійна і сильна і навіть ніколи не зітхаю, інакше він би за мене боявся, а тепер він вірить, що я все витримати можу. Я не зруйную йому сеї віри в його остатнього друга. 

Може через те і він такий спокійний, дивно спокійний, коли говорить про свій кінець, хоч взагалі він дуже нервовий. Часом говорить про те, як багато для нього значить, що я з ним, і жалує, що я раніш не могла приїхати. Коли подумаю тільки, що я такого друга маю втратити!..".

На очах Лесі Українки, в тяжкій передсмертній агонії, згасало життя Сергія Мержинського. Яку ж треба мати силу волі, психологічну витримку та фізичне здоров'я, щоб все це витримати! А якщо ще взяти до уваги, що поети і художники – люди з особливою тонкою психікою, для яких надмірні почуття можуть викликати навіть смерть або, як порятунок, спонтанний вибух творчої енергії. 

Недаремно двома роками пізніше (13 січня 1903 року) в листі до Івана Франка Леся напише: "…Діло сьогодні пішло на щирість, то признаюся вам, що я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогеї. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: "J'en ai fait un drame…" [я з того зробила драму, фр.].

"Одержима" написана за одну ніч 18 січня 1901 року – 32 сторінки рукопису! Цей факт нечуваний в світовій літературі. Та про що цей твір? Про одержиму любов головної героїні Міріам до Месії (земне ім'я Ісуса Христа, що означає "Спаситель"), про зраду, смерть. Міріам – людина надзвичайної сили волі, яка ніколи не стане на шлях компромісу з совістю. Вона – палка послідовниця Месії, її любов до нього сильніша за смерть. Але "одержима" ніколи не прийме вчення Месії любити ворога.  

Він їм простив. Він їм усім

 простив..

Вони те чули і на віки вічні

Його слова потіхою їм

 будуть.

А тільки я не прощена

 зосталась,

Бо я не можу їм простить за

Нього.

Я всіх і все ненавиджу за

 Нього:

І ворогів, і друзів, і юрбу,

Отой народ безглуздий, що

 кричав:

"Розпни його, розпни!" - і

 той закон

Людський, що допустив

 невинно згинуть,

І той закон небесний, що за

 rpix

Безумних поколіннів

 вимагає

Страждання, крові й смерті

 соромної

Того, хто всіх любив і всім

 прощав.

Це дивовижне прочитання Біблії. За цими рядками стоїть Євангеліє від Луки: "Єрусалиме, Єрусалиме , що вбиваєш пророків і каменуєш посланих до тебе!".

У цьому творі – і розп'ятий Христос, і укаменована Міріам, і потайні прихильники, зрадливий натовп ворогів, фарисеї, саддукеї, римські вояки. Хіба це не Майдан 2014 року? Не вражаюча картина, характерна для всіх часів? В ній відбита суть багатьох ситуацій, знайомих і кожній сучасній людині. 

В "Одержимій" є і вищий вияв етичної позиції, коли Міріам вважає: якщо Месія прийняв муку за всі гріхи людства, то хтось повинен прийняти муку, пролити свою кров, "віддати своє життя за друга своя".

 Ліна Костенко сказала: "Христос – це спокута за людські гріхи перед Богом. Міріам – це спокута за людські гріхи перед Христом. Якась неймовірна гуманістична етика підказала драматургу цей образ".

О Сине Божий!

Нехай в моїм житті все, все

 неправда,

Та вір мені, що я тебе

 любила.

Чи ти гадав, – я не зреклась

 себе?

Зреклась! я прокляла себе і

 душу,

Ту душу, що не хтів прийнять

 Месія

Собі на жертву. Де ж ще

 більше горе,

Як не могти віддать за друга

 душу?..

Марія Чашук, 

Тетяна Нерода.

[16.11.1900]

На одній із фотографій Мержинського, подарованій Лесі Українці, напис: "Одинокие люди наказаны уже тем, что одиноки". Самотність Лесі Українки та Сергія Мержинського була викликана хворобою, і кожний із них шукав виходу із своєї самотності. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 677

1 серпня – День пам’яті Лесі Українки. Поетеси, прозаїка, драматурга, літературного критика, публіциста, громадського діяча – борця за  долю і волю України, люблячої доньки, сестри, тітки, вірної подруги, людини, яка хотіла кохати і бути коханою. 

Спробуємо поринути у 120-річну давнину, коли у лютому 1897 року прекрасні почуття кохання, може й у передчутті зустрічі з людиною, яка докорінно змінить її життя, створеної тільки для неї, як сама напише у творі "Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами", ляжуть на папір словами "Романсу":

Не дивися на місяць

 весною, –

Ясний місяць наглядач

 цікавий,

Ясний місяць підслухач

 лукавий,

Бачив він тебе часто 

зі мною

І слова твої слухав колись.

Ти се радий забуть? 

Не дивись,

Не дивися на місяць

 весною.

Якою ж була 26-літня Леся Українка у цей час? Змалюємо частинку "її світу" з епістолярію письменниці. "Вчора я їздила до міста і одержала від Комарових "Perles de la po’sie" [Перлини поезії (франц.)]. Читаю їх сьогодні цілий день і насолоджуюсь! "Pauvres gens" [Бідні люди (франц.)] прочитала, постараюсь конечне їх перекласти. Дуже я була рада, коли знайшла-таки "Lucie" Alfred'a de Musset ["Люсі" Альфреда де Мюссе (франц.)], – ci вірші мені надто подобаються, більше всіх його віршів. Взагалі там єсть багато прехороших речей, і я дуже-дуже тобі вдячна за те, що ти мені швидко переслала сю книжку, бо я таки остатнього часу сиділа "на безкнижжі". 

"..Мені самій трудно пересуватися з місця на місце, я от не представляю ще собі зовсім ясно, як се я буду подорожувати по Криму сама з своею подлою ногою, дарма що та нога тепер ніби поправляється. Що вона поправляється, то так, але поки ще настільки поправиться, щоб мені не заважати в житті, то ще море чимало хвиль перекотить. 

О, якби мені не та нога, чого б я в світі натворила! Тепер в мені такий Drang und Sturm [натиск і буря] твориться, що, далебі, тісно жити на світі здається, а надто так жити, як мені тепер приходиться. Але бідкатись не маю чого, бо тепер все-таки не така я безнадійна, як була зимою, – од віденської подорожі моя доля починає ніби ласкавіше на мене поглядати. А тут саме Сонце та море своїм блеском та грою додає мені одваги і надії; якби тільки я не була тут сама-самісінька, то зовсім би мені було добре". 

"А врешті, хто його розбере тепер, куди ми посуваємось, коли більшість наших людей і сама того не знає, а так якось бреде навмання, куди Біг дасть. Одно лиш мене тішить, що вже наші люди зачинають більше думати про власну освіту, а не вдовольняються самою казенною наукою, як то було ще недавно. Тільки все ж казенна обмежованість науки та крайній клерикалізм кладуть видиме клеймо на молодих людей, то й не диво, бо 8 - 10 літ quasi-научної лямки кого не змучать! 

Не тямлю добре, від чого, тільки між нами всіма повстає думка, що такий стан речей, який тепер скрізь у нас панує, не може довго тривати, а мусить якось перепинитись, бо вже надто темно, тісно і глухо у нас на світі. Ну, та то "побачим, як там буде". 

"Угнетенное состояние духа [дядька Михайла Драгоманова] немало увеличивается от сознания печального положения дел на Украине. Пассивность укр[аинцев], отсутствие энергичных заявлений и активной работы со стороны укр[аинцев] (по крайней мере ничего другого не видно из укр[аинской] печати в Галиции) способно действительно приводить в отчаяние и не только больных людей". 

"Для неї [Лідії, дочки М. Драгоманова], по-моєму, велика шкода, що вона не пішла на ширшу дорогу, а зачинилась у сім'ї сливе виключно, – на дрібницях розтратить свою вдачу. Врешті, се, може, розумування старої дівчини in spe [в надії (лат.)], краще тих родинних справ не чіпати. Тільки не знаю, мені чогось шкода тих жінок, що приносять такі великі (і хто знає, наскільки потрібні) жертви. Я, здається, не могла б так офірувати себе, мого альтруїзму на се не стало б".

l

Відносно останньої цитати. Про сімейне життя так Леся Українка висловлювалася лише до того часу, поки до неї самої не прийшло справжнє кохання, якому й сама віддалася жертовно. 

Лесі Українці і Сергію Мержинському доля подарувала зустріч улітку 1897 р. в передмісті Ялти Чукурларі, де поетеса тоді лікувалася. Пропагандист марксизму, зокрема "Капіталу", молодий чоловік прийшов тоді до Лесі на прохання і за рекомендацією свого київського друга, соратника по революційній боротьбі Павла Тучапського. "Він був російської культури, але читав і розумів добре українську мову і до українства був дуже прихильний, – згадувала пізніше сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривинюк. –  Була це людина високої інтелігентності, освічена, культурна, мила, симпатична... Тонкою, лагідною вдачею вони буди подібні один до одного".

Як свідчить справа про дворянське походження роду Мержинських, Сергій народився 1 лютого 1870 р. в родині поручика 6-го Понтонного півбатальйону Костянтина Васильовича та його дружини Віри Вільямівни Мержинських у Києві. Мати Сергія була хвора на туберкульоз, і незабаром після народження сина померла. В одній з Метричних книг Київської Духовної Консисторії за 1870 р. є запис про її смерть на двадцять першому році життя від туберкульозу легенів і поховання на Байковому кладовищі м. Києва у вересні 1870 р. 

Сергійкові було тоді сім місяців. Хлопчик виховувався у бабусі по матері в Києві. 1889 року закінчив Київське реальне училище. Рівень викладання там був досить високим. Сучасниця В. Д. Александрова і сама Леся Українка говорили про велику обізнаність Сергія Костянтиновича з кращими здобутками вітчизняної та зарубіжної культури, його захоплення мистецтвом епохи Відродження. Навчання Сергія збіглося з часом, коли в царській Росії набули великого поширення соціал-демократичні ідеї. Молодий чоловік ознайомлюється в ці роки з марксистською літературою. А у 1891-1892 р.р. стає активним членом одного з перших марксистських гуртків у Києві – "Російської групи соціал-демократів". 

Товаришами Мержинського по гуртку були П. Тучапський, Д. Лаврентьєв, І. Чорба, Я. Ляховський та інші. С. К. Мержинський входив у керівне ядро гуртка. Київські соціал-демократи за прикладом Петербурга створюють "Союз боротьби за визволення робітничого класу". Він бере активну участь у цій роботі. Але ж якось сам мусив забезпечувати себе матеріально. Так, у 1895 р., одержавши місце служби в Мінську, Сергій Костянтинович переїжджає до Білорусі, де жили на той час і його родичі, продовжує революційну діяльність, керує гуртком польських робітників-залізничників, стає зв'язківцем між київським і мінським підпіллям.

 Поруч з Лесею Українкою була справді високоосвічена, талановита людина. Захоплювався творами Ібсена, Гауптмана, Мопассана, Бйорнсона, давав серйозні оцінки творам Достоєвського і Толстого, активно займався перекладами. У київській газеті "Жизнь и искусство" опубліковано переклад С. К. Мержинського з французького оповідання Сари Бернар "Різдвяна казка". Пробував свої сили в публіцистиці. Так, у газеті "Мінський листок" була видрукувана його стаття "Доброе дело", у якій він викриває жорстоку експлуатацію малолітніх учнів ремісників.

Знайомство Лариси Петрівни і Сергія Костянтиновича досить швидко й природно переросло у велику дружбу. Вони постійно листуються. 

Сергій Костянтинович проводив у Косачів свої відпустки у Гадячі й Зеленому Гаю на Полтавщині, у Києві. А тоді, у перші дні знайомства у Криму, і море для обох стало ще красивішим, і гори, і кипариси…

До кипариса магнолія

 пишная

Чолом заквітчаним ніжно

 схилилася,

Як молода до свого

 нареченого.

Білії квіти тремтять в темних

 кучерях,

Але серпанку немає на їх.

Щире кохання не вкрите

 серпанками…

(Леся Українка "Імпровізація").

На жаль, доля не поєднала цих людей шлюбом. Туберкульоз Сергія прогресував, і через неповні 4 роки після зустрічі з Лесею Українкою він у Мінську вже не підводився з ліжка, втратив голос, говорив мало і лише пошепки, втрачав останні сили, обличчя було бліде з жовтуватим відтінком, на ньому світилися лише великі сині очі, температура щодня 38-390С, часто горлом ішла кров. Поруч – друг-поет  Лариса Косач, яка стала для нього в ті дні й сестрою милосердя. 

До останньої миті свого спілкування ці люди зуміли зберегти красу і чистоту своїх стосунків, а у поетеси вони відбилися у чудовій інтимній ліриці:

To, може, станеться і друге

 диво

Євангельське? Прийду, 

як Магдалина,

Тобі віддать остатнюю

 послугу,

І саме в ту хвилину, як у тузі

Я буду гірко плакать, 

що навіки

Тебе втеряла, – раптом 

я побачу,

Що ти воскрес і просіяв від

 слави

Життя нового і нових надій.

Любов Мержвинська.

1 серпня – День пам’яті Лесі Українки. Поетеси, прозаїка, драматурга, літературного критика, публіциста, громадського діяча – борця за  долю і волю України, люблячої доньки, сестри, тітки, вірної подруги, людини, яка хотіла кохати і бути коханою. 

Спробуємо поринути у 120-річну давнину, коли у лютому 1897 року прекрасні почуття кохання, може й у передчутті зустрічі з людиною, яка докорінно змінить її життя, створеної тільки для неї, як сама напише у творі "Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами", ляжуть на папір словами "Романсу":

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 823

В ході проведення оперативних заходів працівниками Ковельського відділу поліції було викрито місцевого мешканця у ряді крадіжок.

Під час проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання чоловіка було виявлено   речі,  про  викрадення яких громадяни звертались у поліцію з початку цього року. Це  мотоблок, причеп – лавета, велосипед, батут, акумулятор та колеса до автомобіля, металеві рейси, цеп та стовпчики, а також деревця туй. Загалом спритник завдав збитків ковельчанам на суму   близько 70 тисяч гривень.

 34-річного чоловіка затримано. Судом обрано міру запобіжного заходу – тримання під вартою. До слова, молодик уже мав судимість за скоєння хуліганства та незаконного заволодіння автомобілем.

Відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч.2  та ч.3 ст. 185 (Крадіжка) Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до шести років. Триває слідство.

В ході проведення оперативних заходів працівниками Ковельського відділу поліції було викрито місцевого мешканця у ряді крадіжок.

Під час проведення санкціонованого обшуку за місцем проживання чоловіка було виявлено   речі,  про  викрадення яких громадяни звертались у поліцію з початку цього року. Це  мотоблок, причеп – лавета, велосипед, батут, акумулятор та колеса до автомобіля, металеві рейси, цеп та стовпчики, а також деревця туй. Загалом спритник завдав збитків ковельчанам на суму   близько 70 тисяч гривень.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 741

19 липня в смт Ратному відбувся ІV фізкультурно-оздоровчий фестиваль "Доброта без обмежень" серед людей з обмеженими фізичними можливостями. 

У заході взяли участь 60 учасників. Спортсмени прибули з Луцька, Ковеля, Маневич, Горохова, Володимира-Волинського, Рожищ, Ратного. Це інваліди І, ІІ та ІІІ груп. Саме для них є такі види змагань, як бочча  (гра з м'ячем, різновид боул-спорту), дартс, городки, кеглі, стрільба з лука і т. д. Ці види змагань важливі для соціальної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями, зміцнення їхньої впевненості у собі. Участь у змаганнях –це вже перемога. Своїм життям, успіхами та досягненнями учасники  довели, що сила духу долає будь-які негаразди.

Ковель представляли члени Ковельського міського осередку Всеукраїнської  організації  інвалідів "Союз організацій інвалідів України". Вже другий рік поспіль члени цієї організації активно беруть участь  у цих видах спорту. Завдяки спонсорам придбано інвентар для гри бочча, дартс, кеглі. В територіальному центрі соцобслуговування (відділення стаціонарного догляду для постійно проживаючих) м. Ковеля була створена база тренувань з даних видів спорту. Результати не забарились. Інваліди-візочники порадували земляків і привезли до Ковеля 4 золоті медалі. 

Власниками золотих медалей стали Віталій Клюнда (крокет), в парному виступі у виді спорту бочча перемогли Віталій  Клюнда та Валерій Яцунік, в одиночному виді спорту бочча переміг Василь Мельничук. Тож спортсменам-переможцям бажаємо міцного здоров'я, побільше перемог і здобутків, терпіння, натхнення, Божої  любові і благодаті, не зупинятись на досягнутому.

За посередництвом газети "Вісті Ковельщини" висловлюємо щиру вдячність водію-волонтеру Миколі Шафеті. 

Світлана ПЕЧЕНЮК,

голова Ковельського міського осередку Всеукраїнської організації інвалідів "Союз організацій інвалідів України".

НА ЗНІМКУ: Світлана ПЕЧЕНЮК разом з переможцями спортивних змагань.

Фото з архіву автора.

19 липня в смт Ратному відбувся ІV фізкультурно-оздоровчий фестиваль "Доброта без обмежень" серед людей з обмеженими фізичними можливостями. 

У заході взяли участь 60 учасників. Спортсмени прибули з Луцька, Ковеля, Маневич, Горохова, Володимира-Волинського, Рожищ, Ратного. Це інваліди І, ІІ та ІІІ груп. Саме для них є такі види змагань, як бочча  (гра з м'ячем, різновид боул-спорту), дартс, городки, кеглі, стрільба з лука і т. д. Ці види змагань важливі для соціальної реабілітації людей з обмеженими фізичними можливостями, зміцнення їхньої впевненості у собі. Участь у змаганнях –це вже перемога.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 626

Сумніших оповідей не

 знайдете,

Ніж про любов Ромео 

і Джульєтти.

      Вільям Шекспір. "Ромео і Джульєтта".

Вже навіть вченими доведено, що кохання – велика сила. Вона може підносити людину до вершин блаженства, а може кидати у вир чорних пристрастей і злих вчинків. Все залежить від того, хто стоїть за почуттями, які дехто називає невиліковною хворобою, – Бог чи диявол.

Якщо Бог, кохання приносить щастя, небувалий злет творчих сил і можливостей, наповнює кожен день закоханих радістю, миром і добром.

Якщо  ним або нею керує диявол, то рано чи пізно все закінчується дуже сумно і навіть смертю або одного із закоханих, або обох одразу. І найвідоміший приклад цього – історія любові Ромео і Джульєтти, відтворена в однойменній драмі Вільяма Шекспіра.

Звичайно, сьогодні бурхливі пристрасті і високі почуття не зовсім "в моді". Сучасна молодь більш прагматична і розкута. Здебільшого нею керують не емоції й переживання, а бажання мати гроші в кишені, гарно погуляти, або, як кажуть, "відірватися", не надто перейматися проблемами, а намагатися обійти їх "боком". Говорити про силу кохання не доводиться – її замінюють короткочасні зустрічі без взаємних зобов'язань або послуги сексуальної сфери (як для жінок, так і для чоловіків).

І все ж таки трапляються випадки справжнього кохання – навіть у зрілому віці, коли вчинками людини керує не розум, а пристрасть. Подібне можна засуджувати або  зневажати, критикувати або ігнорувати, та це нічого не змінює – люди божеволіють лише від однієї думки про коханого чи кохану, забувають про всі заборони і застереження, впадають у справжній екстаз.

Про одну з подібних історій, яка мала місце у наших краях, і хочу розповісти.

l

Борис Іванович працював на одному з великих промислових підприємств, мав гарну посаду і  непогану зарплатню, не дуже розкішну, але власну квартиру. Не мав він тільки особистого щастя.

З дружиною довелося розлучитися – любила гамірливі компанії, танці-шманці і, звичайно, спиртне. Бо як же без нього на вечірках чи  корпоративах, де забуваєш про всі проблеми, відчуваєш себе вільною і розкутою?

Спочатку Борис Іванович ставився до випивок дружини поблажливо. Ну, молода, ну, симпатична – хай погуляє. Але молода і симпатична стала не тільки гуляти, а й загулювати – частенька з'являлася вдома далеко за північ. Так тривало рік, два, але згодом у чоловіка терпець урвався. Подумав: а чому це я повинен марнувати життя з п'яничкою і гультяйкою?

Оскільки дітей у них не було, то процес розлучення відбувся швидко й  цивілізовано. Колишня дружина на квартиру не претендувала, а тому розрахувалася з роботи і поїхала до батьків у віддалене село. Там, кажуть, вийшла заміж за холостяка-фермера, змінила поведінку і навіть стала ходити в церкву.

Борис Іванович залишився сам. Особливо не нудьгував, бо займався спортом, не пив, не курив, але гарних друзів, які не дозволяли нудьгувати, мав. Досить часто гуртом виїжджали, як-то кажуть, на лоно природи: купалися, засмагали, грали у волейбол або футбол, смажили шашлики.

В один із таких виїздів наш герой познайомився із  жіночкою, яка мала приблизно стільки років, як і він. Правду кажучи, ініціатором знайомства була симпатична брюнетка, котра, як-то кажуть, за словом у кишеню не лізла, знала багато дотепних анекдотів і вміла так чарівно усміхатися, що аж мороз ішов поза шкірою.

– Звати мене Віра, – без зайвих передмов сказала, коли в якусь мить опинилися наодинці. – Чула про вас багато.

– Чули? Про мене? Багато? – здивувався Борис Іванович. – І що ж вам таке розповідали?

– Тільки хороше, – улесливо заглядаючи в очі, защебетала Віра. – Що ви гарний  спеціаліст, вас шанує керівництво заводу. І просто добра людина, яку зрадила дружина.

Чоловік зацікавлено подивився на співрозмовницю. Чому це її раптом так заінтригувала його доля?

Віра не розгубилася:

– Ви мені дуже симпатичні. Я давно за вами спостерігаю. Теж розлучена, без дітей. Може, нам варто подружитися ближче?

Таких "бурі і натиску" Борис Іванович не чекав. Але щось таємниче і незбагненне в очах жінки змусило його сказати покірно:

– Може, й варто…

З тих пір вони стали зустрічатися з Вірою майже щодня. Виявилося, що вона теж розлучена, живе на орендованій квартирі і не задоволена посадою комірниці, бо має багато роботи і малу зарплату.

Борис Іванович, як щира людина, запропонував перебиратися до нього на квартиру, де згодом ще й прописав. Допоміг з працевлаштуванням, вирішенням інших малих і великих проблем. Десь через півроку офіційно зареєстрували шлюб. І ось після цього почалося те, чого чоловік не чекав і чого аж ніяк не сподівався.

То одна, то друга сусідки почали нашіптувати Борису Івановичу, що його дружина не така вже й добропорядна людина, за яку себе видає. Виявляється, вже тривалий час вона "крутить роман" із начальником цеху, з яким працювала раніше.

Борис Іванович спочатку не дуже вірив сусідам, не брав близько до серця поширювану ними інформацію, аж доки особисто не переконався у правдивості їх слів. Одного вечора, коли Віра затрималася, як вона вранці попередила, на дні народження подруги, чоловік вийшов на подвір'я будинку і сів на лавці в темному місці. Серце було не на місці, адже переживав за кохану, щоб, бува, чого не трапилося із нею поганого.

Чекав годин зо дві. І ось опівночі до під'їзду будинку підкотила біла "Волга", а з неї, похитуючись, вийшла Віра. Її запопадливо підхопив під руку високий мужчина, в якому Борис Іванович, незважаючи на темряву, розпізнав начальника цеху. Вони стали довго і  смачно цілуватися, не помічаючи нікого й нічого довкола…

Борис Іванович, у якого голова пішла обертом і серце загримотіло в грудях, піднявся з лави і мовчки пішов у квартиру. Не сказав він ні слова й тоді, коли Віра, розпашіла і щаслива, стала згодом тарахкотіти про те, як гарно, цікаво і змістовно провела день народження подруги.

В ту ніч Борис Іванович не заснув ані на хвильку. Йому хотілося до ранку померти, щоб ніколи більше не бачити жінки, якій повірив і яку по-справжньому покохав. Однак, коли на дворі почало світати, в голову чоловікові прийшла думка: він повинен їх убити! Не можуть жити на світі брехуни і лицеміри, розпусники і негідники. Смерть і тільки смерть!

О 6-й ранку він розбудив Віру, яка з перепою довго не могла прийти до тями, і рішуче сказав: "Через годину ти маєш бути на тому місці, де ми з тобою познайомилися!". Коли жінка стала заперечувати, він гаркнув: "Не сперечайся, бо заб'ю!". Та зрозуміла, що справи кепські, почала швиденько одягатися. Борис Іванович тим часом вибіг із квартири і попрямував до будинку, де мешкав любчик дружини. Він теж підняв його просто з постелі і наказав іти за ним.

Рівно за годину всі троє були  на місці, де почалася історія кохання Бориса Івановича. В голові у нього стугоніла  лише одна думка: "Вбити! Вбити! Вбити!". А те місце вибрав тому, що поруч текла річка, в яку збирався викинути трупи, після чого піти у міліцію з повинною.

На Віру і її невдаху-коханця було страшно дивитися. Вони тремтіли, наче осикове листя. Обличчя ставали то білими, як  стіна, то червоними, як кров.

– Поговоріть перед смертю, покайтесь перед Богом, а я почекаю, – наказав Борис Іванович, відійшовши убік і міцно стискуючи рукоятку ножа. Раптом в очах у нього потемніло, у вухах загуло і він, непритомний, впав на землю.

Скільки пролежав, не знає. Але коли прийшов до тями, не побачив ані дружини, ані начальника цеху. Вони, скориставшись  моментом, втекли.

Борис Іванович підвівся із землі. Голова ще трохи паморочилася, але серце заспокоїлося, і душа відчула неймовірне полегшення. Відчуття було таке, ніби важкий камінь упав з плеч. І тоді чоловік зрозумів, що його від важкого злочину вберегла Божа сила. Бо вбивство, якими б причинами його не виправдовувати, – це великий гріх, прощення якому нема і не може бути.

Заспокоєний і морально очищений, повертався Борис Іванович додому. У його непростому і складному житті розпочався новий етап. Чомусь на пам'ять спливли рядки Ліни Костенко:

"І все на світі треба

 пережити,

І кожен фініш – це, по суті,

 старт.

І наперед не треба

 ворожити,

І за минулим плакати 

не варт".

З тих пір Борис Іванович знову живе сам. Як і раніше, не нудьгує. Займається спортом, відпочиває з друзями, продовжує працювати. Рани, заподіяні двома попередніми дружинами, поступово зарубцювалися. Знайомитися з новими представницями прекрасної статі не поспішає, хоч в душі жевріє надія: справжнє кохання – ще попереду.

l

Вкрадена любов не пішла на користь  ані Вірі, ані її симпатії. Вона, як кажуть у народі, спилася і потрапила згодом у психлікарню. Він важко захворів, і після операції невдовзі помер.

Олекса ДОСВІТНІЙ.

      Вільям Шекспір. "Ромео і Джульєтта".

Вже навіть вченими доведено, що кохання – велика сила. Вона може підносити людину до вершин блаженства, а може кидати у вир чорних пристрастей і злих вчинків. Все залежить від того, хто стоїть за почуттями, які дехто називає невиліковною хворобою, – Бог чи диявол.

Якщо Бог, кохання приносить щастя, небувалий злет творчих сил і можливостей, наповнює кожен день закоханих радістю, миром і добром.

Якщо  ним або нею керує диявол, то рано чи пізно все закінчується дуже сумно і навіть смертю або одного із закоханих, або обох одразу. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1196

В пошуках істини

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 621

Полісся завжди славилося грибами. Про їх властивості знають не лише дорослі, а й малі діти. Використання дарів лісу у великій мірі сприяло здоров’ю людей. Уникати тяжких недуг й вживання лікарських грибів, про які сьогодні майже забуто.

Так, тоді не було Чорнобильської катастрофи, мало використовували хімію. Жили у ті часи бідно, переважно збирали ягоди, гриби, ходили в ліс, який годував і лікував. Застосовували й дикі трави. Але гриби в хаті ніколи не переводилися. Не лише, як їжа, а й від усіх хвороб. І ніколи ніхто не знав, що то за хвороба – рак.

Розмовляю з однією жінкою, яка прожила у поліському селі до глибокої старості.

– Перші ліки, які я запам’ятала з дитинства, були сирі лисички. Ці гриби ніколи не бувають червивими, бо містять, як кажуть, якісь особливі речовини. От і в народі вживали їх як протиглисний засіб.

Згадує жінка: влітку, коли була ще мала, бабуся давала їй вранці й увечері по два невеличкі грибочки, які були гіркуваті на смак. А на зиму заготовляли ліки із сушених лисичок.

Сушили їх зверху на теплій печі, щоб температура не було вищою тридцяти градусів. Потім гриби товкли, і їх треба було пити по чверті чайної ложки двічі на день. А дехто просто посипав страви.

– Завдяки лисичкам, — пригадує бабуся, — жоден  паразит в організмі людини не втримувався. Були випадки, коли так  позбавлялися від лямблій в печінці, інших паразитів.

Бабуся радить вживати сушені лисички, щоб, мовляв, було спокійно на серці. Хоча зізнається, що в її раціоні сирі гриби були змалку. Брала до лісу шматок хліба, сіль, замість м’яса чи сала йшли в хід молоденькі сирі сироїжки. Звичайно, зараз ніхто не наважиться вживати  такі гриби. В той час їх  не  лише їли, а вживали навіть, як ліки. Жінка стверджувала, що страви з грибів – найкраща профілактика раку.

Давайте згадаємо про гриба «веселку», який росте в наших лісах  і використовується в народній медицині. Він не належить до їстівних, але й не отруйний. Готують з нього ліки від багатьох недуг.

Мені вдалося познайомитися із сім’єю з віддаленого села, яка відкрила таїнство приготування  лікарського засобу з цього гриба як знак Божої милості.  Якось одній жінці приснився сон, з вуст якої й довідалася про чудо-гриб, що став першими ліками у їхній сім’ї, порятунком від хвороб, які  все більше дають про себе знати.

Я, звичайно, здивувався, коли побачив гриба, якого раніше оминав у лісі, вважаючи його отруйним.

– Оце і є  «веселка», – зрадів я, коли мені показали гриб.  Сприйняв це, як зустріч з чимось рідним і близьким, бо гриб був поселенцем лісу, який я добре знав.

Банка з настоянкою, яку побачив, теж здивувала не менше. Адже в ній була таємниця, якою відвертають недуги. «Яйця» гриба – найцінніші. Хто не знає, що це таке, той їх і не помітить. Хіба, коли оболонка яйця лопає і з нього буквально «вистрілює» гриб. Тоді вашу увагу обов’язково приверне специфічний запах.

Сам гриб схожий на фалос, через  що його й називають «соромітником».

У поліських хатах стояли бутлі, наповнені цим грибом. На ньому настоювали горілку, але не міцну – від 20 до 40 градусів. Це були найкращі ліки від шлунково-кишкових розладів. Настоянку використовували і для компресів при артритах, інших захворюваннях суглобів, прикладали, коли десь з’явиться, не дай Боже,  пухлина, допікала рожа чи трофічна виразка.

Хто не міг вживати настоянку на горілці, той пив з водою суху потовчену веселку. Гриб, як відомо, має протиракову дію.

Цей гриб був надзвичайно популярним у європейських знахарів ХІХ століття. Ним лікували  незагоювані рани, шлунково-кишковий тракт, запалення нирок і печінки.

Саме цей гриб доставляли в Англію, де з нього готували настоянки й лікували подагру в монахів. Відомий письменник Оноре де Бальзак вилікував такою настоянкою виразку, а російський поет Олександр Пушкін завдяки «веселці» позбувся тромбофлебіту. Та найважливіше, що цим грибом європейські знахарі успішно лікували рак на різних стадіях.

Мазь із гриба «веселка» застосовується для  розсмоктування доброякісних та злоякісних пухлин. Зокрема, кісти яєчників, раку легень, матки, фіброми. Для повного одужання треба до літри мазі. Її варто втирати в шкіру, а у випадках кісти та фіброми – у нижню частину живота.

Народні цілителі рекомендують використовувати також горілчану настоянку гриба. Для цього беруть із соком (слизом) очищають від землі, наповнюють ними половину скляної банки. Банку закривають щільно і закопують у землю на 30–40 діб, заливши доверху 40-градусною горілкою.

Потім рідину зливають і зберігають у пляшках коричневого кольору в темному місці. А ту масу, що залишилася, використовують свіжою для зовнішніх і внутрішніх потреб.

Настоянку вживають по 1 столовій ложці за 20 хвилин до приймання страви раз на день. 

Вживати місяць, потім зробити перерву на два тижні і знову повторити. І так до цілковитого одужання. Тільки перерву з кожним циклом збільшувати на тиждень.

Степан СКОКЛЮК.

Полісся завжди славилося грибами. Про їх властивості знають не лише дорослі, а й малі діти. Використання дарів лісу у великій мірі сприяло здоров’ю людей. Уникати тяжких недуг й вживання лікарських грибів, про які сьогодні майже забуто.

Так, тоді не було Чорнобильської катастрофи, мало використовували хімію. Жили у ті часи бідно, переважно збирали ягоди, гриби, ходили в ліс, який годував і лікував. Застосовували й дикі трави. Але гриби в хаті ніколи не переводилися. Не лише, як їжа, а й від усіх хвороб. І ніколи ніхто не знав, що то за хвороба – рак.

Розмовляю з однією жінкою, яка прожила у поліському селі до глибокої старості.

– Перші ліки, які я запам’ятала з дитинства, були сирі лисички. Ці гриби ніколи не бувають червивими, бо містять, як кажуть, якісь особливі речовини. От і в народі вживали їх як протиглисний засіб.

Згадує жінка: влітку, коли була ще мала, бабуся давала їй вранці й увечері по два невеличкі грибочки, які були гіркуваті на смак. А на зиму заготовляли ліки із сушених лисичок.

Сушили їх зверху на теплій печі, щоб температура не було вищою тридцяти градусів. Потім гриби товкли, і їх треба було пити по чверті чайної ложки двічі на день. А дехто просто посипав страви.

– Завдяки лисичкам, — пригадує бабуся, — жоден  паразит в організмі людини не втримувався. Були випадки, коли так  позбавлялися від лямблій в печінці, інших паразитів.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 4282

Збереження корисної флори і фауни, недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля засобами захисту рослин повинні бути одним з пріоритетних елементів безпечного поводження із засобами захисту рослин. У практиці зустрічаються випадки нехтування цими вимогами, що призводить до важких наслідків: забруднення навколишнього середовища та загибелі бджіл.

Кожне використання засобів захисту рослин повинно бути обґрунтованим та доцільним. Асортимент пестицидів, час застосування та кратність обробок має відповідати «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Працівники, які працюють з пестицидами та агрохімікатами, зобов’язані пройти медичний огляд і мати допуск і посвідчення на право роботи з даними речовинами.

Взаємовідносини між суб’єктами господарювання та власниками бджіл регламентуються Законом України „Про бджільництво”,Інструкцією щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, Державними санітарними правилами “Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві” ДCанПіН 8.8.1.2.001-98, іншими нормативно-правовими документами. Відповідно до чинного законодавства забороняється проводити оранку та будь-яким іншим чином руйнувати медоносні угіддя, застосовувати засоби захисту рослин, стимулятори росту, мінеральні добрива, інші препарати та здійснювати будь-які роботи, що можуть призвести до фізичного знищення бджіл під час медозбору.

Юридичні та фізичні особи, які застосовують засоби захисту рослин, зобов’язані дотримуватися діючих нормативно-правових актів, що передбачають охорону бджіл від отруєнь. Слід  не пізніше, ніж за три доби до початку обробки попередити про це пасічників, пасіки яких знаходяться на відстані до 10 км від оброблених площ, письмовим повідомленням, а також через місцеві ЗМІ, розмістити в місцях масового скупчення людей (біля магазинів, зупинок транспорту тощо) на дошках об’яв відповідні оголошення, в яких необхідно повідомити точну дату обробки, територію і культури, що будуть оброблюватися, назву препарату, форми і методи його застосування, ступінь і строки дії токсичності препарату та вказівку щодо строку ізолювання бджіл.

Власники пасік, в свою чергу, повинні обов’язково зареєструватись в сільській раді, на території якої вони знаходяться, своєчасно інформувати сільські ради, сусідні господарства про місця перебування своїх пасік. Під час реєстрації пасік проводиться їх обстеження спеціалістами державної ветеринарної медицини та видається ветеринарно-санітарний паспорт пасіки. Паспорт пред’являється при продажі і обміні воскосировини, купівлі вощини і є підставою для видачі ветеринарних документів при вивозі (продажу) бджіл і продуктів бджільництва відповідно до правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов’язковому ветеринарному контролю.

Після отримання повідомлення про майбутню хімічну обробку, бджоляр повинен до її початку вивезти пасіку в безпечне місце або забезпечити ізоляцію бджіл у вуликах на відповідний термін токсичної дії конкретного пестициду.

Обробку сільськогосподарських угідь проводять у період відсутності льоту бджіл у ранкові та вечірні години.

Порушення законодавства України в галузі бджільництва тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Особлива небезпека для бджіл виникає під час цвітіння ріпаку, соняшника на полях та окремих видів дерев у садах та лісових насадженнях (акації, липи та ін.). В цей час активно використовують пестициди, особливо за допомогою авіації. Нехтування інтересами бджолярів, і, водночас, нехтування попередженнями господарників про проведення захисних заходів на сільськогосподарських угіддях може призвести до вкрай негативних наслідків: загибелі бджіл, погіршення якості меду, конфліктів, судів, адміністративної та кримінальної відповідальності.

Пам’ятайте: взаємоповага господарника до інтересів бджоляра та бджоляра – до інтересів господарника  є найкращою гарантією унеможливлення пошкодження медоносних бджіл та отримання великого та якісного врожаю сільськогосподарських культур.

Микола КОРОЛЬ,

начальник Ковельського міськрайонного управління Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області.

Збереження корисної флори і фауни, недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля засобами захисту рослин повинні бути одним з пріоритетних елементів безпечного поводження із засобами захисту рослин. У практиці зустрічаються випадки нехтування цими вимогами, що призводить до важких наслідків: забруднення навколишнього середовища та загибелі бджіл.

Кожне використання засобів захисту рослин повинно бути обґрунтованим та доцільним. Асортимент пестицидів, час застосування та кратність обробок має відповідати «Переліку пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні». Працівники, які працюють з пестицидами та агрохімікатами, зобов’язані пройти медичний огляд і мати допуск і посвідчення на право роботи з даними речовинами.

Взаємовідносини між суб’єктами господарювання та власниками бджіл регламентуються Законом України „Про бджільництво”,Інструкцією щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, Державними санітарними правилами “Транспортування, зберігання та застосування пестицидів у народному господарстві” ДCанПіН 8.8.1.2.001-98, іншими нормативно-правовими документами. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 620

Помідори не тільки смачні й низько калорійні, вони дуже корисні для здоров’я. Червоні плоди є багатим джерелом сильного антиоксиданту лікопену, який допомагає боротися з раковими пухлинами. 

Суперечка щодо того, овочем чи фруктом є помідор, усе ще не вирішена. Ботаніки переконані, що за всіма параметрами помідори все ж є фруктами. А смак і кулінарні властивості цих червоних плодів дозволяють віднести їх до овочевих культур. Та в одному обидва табори згідні: помідори корисні для здоров’я. І ось чому.

1. Підтримують здоров’я кісток.

Одна чашка помідорів містить майже 18% рекомендованої денної дози вітаміну К, який сприяє здоров’ю кісток. Вітамін К є жиро розчинником і має важливе значення для процесу мінералізації кісток.

2. Запобігають утворенню тромбів.

Помідори сприяють зниженню щільності крові, а це, у свою чергу, ускладнює утворенню тромбів. В організмі вітамін К зберігається тільки у невеликих кількостях, і без регулярного щоденного споживання швидко вичерпується. Нестача вітаміну К зазвичай проявляється синцями, кровотечами з носа і ясен і навіть кров’ю в сечі та фекаліях.

Якщо помідори не ваші улюблені овочі, то є й інші хороші джерела цього вітаміну: шпинат, капуста, броколі, соя, буряк, петрушка.

3. Сприяють зниженню кров’яного тиску.

Як джерело калію, помідори допомагають знизити кров’яний тиск, підтримують правильне функціонування нервової та м’язової систем і відіграють важливу роль у серцевій діяльності.

Нестача калію провокує головний біль, сонливість, м’язові спазми і навіть аритмію. Одна чашка помідорів містить до 11,4% рекомендованої добової дози калію. Таким чином, помідори – простий спосіб боротьби з високим кров’яним тиском без ліків. Інші продукти, збагачені калієм, – це банани, цитрусові, лосось, тунець, шпинат, картопля, йогурт і м’ясо птиці.

4. Знижують рівень холестерину.

Рослинний пігмент лікопен, який дає червоний колір помідорам, належить до групи каротиноїдів, які відомі своїми антиоксидантними властивостями. Лікопен також допомагає знизити рівень шкідливого холестерину LDL і, навпаки, збільшити вміст хорошого холестерину HDL, хоч учені досі не знають точний механізм цього явища.

Великою перевагою є те, що помідори, порівняно з іншими овочами, зберігають деякі важливі фіторечовини і після приготування їжі. Тому оброблені помідори навіть поживніші, ніж свіжі, оскільки після термічної обробки ще більша кількість лікопену стає активною. Томатний соус і кетчуп, якщо вони без консервантів і цукру, можна зарахувати до здорової дієти.

5. Підтримують здоров’я очей.

Помідори багаті корисними для зору вітамінами та мінералами. Якщо ви хочете знизити ризик захворювань очей, таких, як катаракта, то включіть помідори у ваш раціон.

6. Рятують від прищів.

Речовини, що містяться в стиглих помідорах, активно знімають запалення на шкірі, включаючи вугровий висип. Особливо корисна томатна м’якоть для жирної шкіри. Спробуйте скористатися помідорами, перш ніж витрачати гроші на косметолога.

Користь помідорів для здоров’я людини очевидна. Споживайте їх і будьте здорові!

Ігор ВИЖОВЕЦЬ.

Помідори не тільки смачні й низько калорійні, вони дуже корисні для здоров’я. Червоні плоди є багатим джерелом сильного антиоксиданту лікопену, який допомагає боротися з раковими пухлинами. 

Суперечка щодо того, овочем чи фруктом є помідор, усе ще не вирішена. Ботаніки переконані, що за всіма параметрами помідори все ж є фруктами. А смак і кулінарні властивості цих червоних плодів дозволяють віднести їх до овочевих культур. Та в одному обидва табори згідні: помідори корисні для здоров’я. І ось чому.

1. Підтримують здоров’я кісток.

Одна чашка помідорів містить майже 18% рекомендованої денної дози вітаміну К, який сприяє здоров’ю кісток. Вітамін К є жиро розчинником і має важливе значення для процесу мінералізації кісток.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1