Повідомлення в номер / 30 жовтня – День автомобіліста і дорожника

27.10.2016

30 жовтня – День автомобіліста і дорожника

Шановні працівники дорожньої галузі та автотранспорту Ковельщини!

Від імені районної державної адміністрації та районної ради прийміть найщиріші вітання з нагоди Вашого професійного свята – Дня автомобіліста і дорожника!

Ваша робота має виняткове значення задля забезпечення належного рівня функціонування усіх галузей народного господарства. Від стану доріг та злагодженої роботи перевізників залежить якість та своєчасність забезпечення потреб економіки, соціальної сфери, громадян.

Віримо, що дорожники та автомобілісти докладуть всіх зусиль для покращення пасажирських та вантажних перевезень, впроваджуватимуть нові послуги та маршрути.

Бажаємо всім, хто вірний професійному обов'язку, трудиться на автобусах, вантажному та легковому транспорті, міцного здоров'я, добробуту, нових трудових здобутків, подальшої успішної та безаварійної роботи!

Шановні працівники дорожньої галузі та автотранспорту Ковельщини!

З нагоди Дня автомобіліста щиро вітаю керівників, трудові колективи, ветеранів автотранспортних підприємств, приватних перевізників, що обслуговують жителів Ковеля, організацій, які забезпечують належне утримання і ремонт доріг, й усіх представників цієї дуже потрібної суспільству професії.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 899

Повідомлення в номер / Зеленого світла скрізь і завжди!

27.10.2016

Зеленого світла скрізь і завжди!

Коли рідні проводжають у рейс водія, як правило, кажуть: "Зеленого світла у дорозі!". Цього ж бажаємо і ми напередодні професійного свята автомобіліста. Адже в місті і районі тисячі людей займаються автоперевезеннями, "таксуванням", використовують автомобілі у приватних справах.

Однак є у Ковелі колектив, який, незважаючи на всі труднощі і негаразди, зумів зберегти свій потенціал, залишитися одним із найбільш потужних пасажирських автопарків. Це – Товариство з додатковою відповідальністю "АТП-10706" (генеральний директор Василь Васковець, директор Віктор Омелянюк). Його працівники перевозять пасажирів у різних напрямках, в тому числі й за кордон.

Щоб автобуси курсували справно, постійно турбуються автомеханіки підприємства. Вони добре знають: найменша несправність у дорозі може призвести до непередбачуваних випадків.

На ЗНІМКАХ: вгорі – водії міжміських і міжнародних рейсів ТДВ "АТП-10706" Володимир КРАВЧИК, Григорій БУРЧАК, Іван КОСТЮК, Анатолій ПИлЕНКО, Роман ОМЕЛЯНЮК, Микола ПАНАСЮК, Іван КОТ; група автомеханіків – Дмитро МАНЬЧУК, Руслан МАРТИНЮК, Володимир МЕШКАНЮК, Микола КУДАЦЬКИЙ, Віктор ДЯТЕЛ, Олександр ПАНАСЮК, Олександр БЕРЕГА, Григорій ПЛЮТИНСЬКИЙ.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1093

Повідомлення в номер / З увагою до пасажирів

27.10.2016

З увагою

до пасажирів

З увагою до пасажирів

Добрими справами на Волині славиться приватне акціонерне товариство "Волинське обласне об'єднання пасажирських автобусних станцій", яке очолює наш земляк Іван Потапчук.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 678

Повідомлення в номер / Осінь квапить хлібороба

27.10.2016

Наш співрозмовник – заступник начальника управління агропромислового розвитку Ковельської райдержадміністрації Тетяна ШАВЛАЙ.

– Тетяно Іванівно, завершується другий місяць осені. Окремі читачі нашої газети цікавляться справами на полях району. Їх інтерес можна зрозуміти: від праці хлібороба, по суті, залежить добробут кожної сім'ї - чи то в місті, чи то на селі.

– Відомо, що робота в агропромисловому комплексі перерв не знає. Нині, наприклад, аграрії району збирають урожай пізніх зернових і технічних культур. Із загальної площі посіву кукурудзи на зерно 1319 гектарів впорано 335 гектарів (25 відсотків). Намолочено 2782 тонни, середня врожайність становить 83 центнери з гектара.

Першими завершили обмолот кукурудзи на зерно у СТзОВ "В. Прометей" з урожайністю 88 центнерів з гектара.

Сою зібрали з площі 2305 гектарів (83%), намолочено 3359 тонн при урожайності 14,6 центнера на круг.

– Останнім часом на Ковельщині стали висівати соняшник. Це вигідно для господарств?

– Так. Швидко і якісно зібрали соняшник у СТзОВ "Облапське", СТзОВ "В. Прометей", фермерському господарстві "Фасти". Ця культура зарекомендувала себе як цілком рентабельна. Із площі 206 гектарів намолочено 624 тонни – по 30,3 ц/га.

– А яка ситуація з очищенням і сушінням врожаю пізніх культур?

– Для очищення і сушіння його агровиробники використовують власні потужності. Такими послугами можна скористатися і на Луцькому комбінаті хлібопродуктів №2, Володимир-Волинському КХП, "Волинь-зерно-продукт" і ТзОВ "Агротехніка".

До речі, ці підприємства проводять закупівлю зернових і технічних культур в необмеженій кількості.

– Раніше в Ковельському районі досить активно займалися вирощуванням цукрових буряків, досягаючи при цьому високої врожайності. Тепер ситуація докорінно змінилася. Хотілося б дізнатися, хто у нас сіє цукристі і який має результат?

– Нині цукрові буряки, в основному, вирощують в СТзОВ "Дружба" (найбільше), сіють їх і у фермерських господарствах "Колос", "Бурко", "Фасти". Всього ця культура займає 136 гектарів, з них на 70 сьогодні корені вже викопані.

На Голобський бурякопункт сільгосптовариства, одноосібники та фермери завезли понад 900 тонн цукрових буряків. Головним чином – із Кухарів, Велицька, Жмудчого, Брухович і Рожищенського району, а також від фермерських господарств "Бурко" та "Геркулес".

Щоправда, є проблема із вивезенням сировини на цукровий завод, бо майже увесь транспорт підприємства задіяний на транспортуванні буряків із крупнотоварних сільгосппідприємств Волині.

– А який стан справ із збиранням врожаю овочів і картоплі?

– Збирання практично завершено, хоч селянам подекуди важко реалізувати вирощене. Тому, вважаю, добре, що відновлюється робота сільськогосподарського ярмарку у центрі міста. Це, з одного боку, дає змогу сільським трудівникам швидше продати свою продукцію, а городянам – придбати її за помірними цінами, без посередників, будучи впевненими у належній якості та екологічній безпеці овочів і фруктів.

– Як проходить осіння посівна кампанія?

– Непросто. Через нестачу опадів та грунтову посуху у вересні виникла затримка із посівом озимих зернових культур. На даний час посіяно трохи більше 6 тисяч гектарів озимини, що на 2,5 тисячі менше торішнього рівня. Найбільше посіяно пшениці і тритікале (4,1 тис. га) і жита (1,6 тис. га).

А от з озимим ріпаком ситуація краще - його посіяно майже 4 тисячі гектарів, що на 2 тисячі більше, аніж в минулому році.

– Що ж, дякуємо за вичерпну інформацію і бажаємо щедрих ужинків у наступному році!

Розмову вів

Михайло КУЗЬМУК.

Осінь квапить хлібороба

Розмову вів Михайло КУЗЬМУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 887

Повідомлення в номер / Тринадцять років боротьби за справедливість

27.10.2016

Тринадцять років боротьби за справедливість

Волині правозахисниця Галина Артюшенко перед початком чергової сесії міської ради повідомила:

– Є важлива інформація: ковельчанин у Європейському суді виграв справу "Марчук проти України".

Сказане мене зацікавило, адже, коли не помиляюсь, подібного прецеденту в історії міської громади ще не було.

– А де можна ознайомитися з матеріалами справи? – запитав я.

– В інтернеті у моєму блозі, який так і називається: "Блог Галини Артюшенко". Вам знати про це слід неодмінно, адже "Вісті Ковельщини" про ту трагічну історію в сім'ї Марчуків писали 27 листопада 2003 року.

Слова Галини Олексіївни розбурхали спогади, і я вирішив переглянути підшивку міськрайонки за той рік. Швидко знайшов згаданий номер. На 4-й сторінці його було вміщено розлогу статтю відомої на Волині журналістки Валентини Блінової, яка у той час працювала у "Волинських губернських відомостях", під заголовком: "Дитина померла в лікарні. В її смерті медики звинувачують матір" (№ 43 від 23 жовтня 2003 року).

На прохання тодішнього міського голови Ярослава Шевчука, завідувача відділу охорони здоров'я міськвиконкому Анатолія Джигуна, батьків померлої дитини, за згодою автора, редакція передрукувала статтю з обласної газети, заодно подавши коментар Ковельського міжрайонного прокурора, старшого радника юстиції Сергія Масалова, який зазначив: "Ковельською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку, до якої було залучено спеціалістів управління охорони здоров'я Волинської облдержадміністрації, і встановлено, що внаслідок несвоєчасної і некваліфікованої медичної допомоги та неналежного виконання медичними працівниками Ковельської ЦРЛ професійних обов'язків, внаслідок несумлінного до них ставлення, спричинено смерть неповнолітньої Марчук Дарії Андріївни…".

Здавалося б, справа зрушила з місця, розслідування відбудеться швидко й без зволікань, а винних притягнуть до відповідальності. Однак сталося не так, як гадалося. Вміщуючи матеріал, ні я, ні мої колеги-журналісти навіть не уявляли, наскільки довго триватиме ця конфліктна ситуація. Тим часом драматизм її з бігом часу наростав.

Як пише у своєму блозі Галина Артюшенко: "Андрій Васильович роками оббивав пороги міліції, прокуратури, судів, бо вирішив добиватися справедливості, іти до кінця і, не зважаючи на те, що на досудовому слідстві з кримінальної справи зникли речові докази (зразки, відібрані з трупа дитини, результати аналізів, що два роки кримінальна справа ще "розгулювала" по судах), все ж таки згодом суд поставив крапку.

Вироком Турійського районного суду Волинської області від 26.10.2009 року було доведено винність лікаря-інфекціоніста у вчиненні злочину: "Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого", а після повторного розгляду справи вироком того ж суду від 30.06.2010 року було доведено аналогічні обставини смерті дитини: "...підсудна без поважних причин не почала негайно вживати до Марчук Д. А. реанімаційні заходи не лише при зупинці у хворої дихання та серцебиття, а й при різкому порушенні їх функцій з розвитком у неї дихальної і серцевої недостатності". 24 вересня 2010 року вирок набрав законної сили.

Цей обвинувальний вирок став підставою для звернення Марчука з цивільним позовом до суду про відшкодування завданої шкоди. І тут почалась нова тяганина – уже в цивільному процесі.

Майже протягом двох місяців після подання цивільного позову усі служителі ковельської Феміди, по черзі, як під копірку, писали заяви про самовідвід, вказуючи одну і ту ж причину - що кожен суддя і члени його сім'ї, постійно або періодично обслуговуються, лікуються, проходять медогляд або просто звертаються за медичною допомогою у Ковельську лікарню, яка є відповідачем у справі…

Цивільний позов Марчука А. В. до Ковельського МТМО в кінці-кінців розглянув Старовижівський районний суд, стягнувши на користь Марчука А. В. 20000,00 грн. моральної шкоди".

На цьому Андрій Марчук, однак, не зупинився і звернувся до Європейського суду з прав людини, який разом з іншими порушеннями встановив, що національні органи не здійснили оперативного розгляду цивільного позову Марчука А. В. до Ковельського МТМО про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням злочину.

З урахуванням обставин справи і в інтересах належного здійснення правосуддя, Президент секції Європейського суду надав право Артюшенко Г. О. представляти заявника відповідно до Правила 36 § 4 (а).

28 липня 2016 року Європейський суд з прав людини визнав заяву ковельчанина Марчука А. В. прийнятною і постановив, що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити Марчуку А. В. чотири тисячі євро відшкодування моральної шкоди.

28 вересня 2016 р. Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження при виконанні рішення Європейського суду з прав людини від 28. 07. 2016 року у справі "Марчук проти України", остаточне рішення виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Грошові кошти стягнуті з держави-боржника та перераховані стягувачу Марчуку Андрію Васильовичу платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 22. 09. 2016 року за № (…) 115846,80 грн. (еквівалент 4000 євро). Копія постанови надіслана сторонам.

Андрій Васильович каже, як пише Галина Артюшенко, "що для нього не надто важливо, яка сума відшкодування йому присуджена, бо його донечку Даринку йому не поверне ніхто, ніколи і ні за які кошти! Зараз їй уже виповнилося б 15 років...

Він наголошує, що пройшов через "м’ясорубку" українського правосуддя не для того, щоб здобути грошову вигоду, а боровся задля того до кінця, щоб доказати всім, що справедливість існує, що можна довести вину лікарів і закріпити її рішенням Європейського суду".

Волині правозахисниця Галина Артюшенко перед початком чергової сесії міської ради повідомила:

– Є важлива інформація: ковельчанин у Європейському суді виграв справу "Марчук проти України".

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 972

Повідомлення в номер / Коли душа просить покаяння

27.10.2016

Коли душа просить покаяння

І в мою душу стрілою колючою впивається думка: "Боже, скажи нам, грішним, чому ми з власної історії висновків не робимо і на чужій біді не вчимося?”.

У ХІХ столітті теж розбирали цей храм. Зламали кіот, а чудотворну ікону Божої Матері забрали, без благословення єпископа намагались винести із церкви. Глузливо казали: "Що то за ікона така, щоб я її не взяв?". Тоді, у 1840 році, на тих руйнівників теж кара Божа впала: одному відняло руки, інший осліп, а третій розум втратив. Більше того, із розібраних матеріалів у Луцькому повіті намагались змайструвати новий храм, але не вдалося. Ось і запереч, що Господньої кари не буває.

А Василь Іванович продовжує сповідь:

– Мама у мене на руках помирала. Я ще був дитиною (14 років), не розумів нічого. Забіг в іншу кімнату і щось осудливе говорив проти Бога. Мамі було всього 42 роки. Я був невіруючим. Навернення до Бога прийшло після другого інсульту. Став до церкви ходити. Сьогодні тільки молитвою і живемо.

Знову до розмови долучається о. Леонід:

– Є лежачі хворі, які не каються. Скаржаться, що Бог їх покинув. Звинувачують Господа у своїх бідах. Погляньмо на світ іншими очима. Інфаркти, інсульти та інші немочі – це не кара, а дар, який розкриває живу людську Євангелію. Хвороби застерігають від пекла і навертають до Бога. Сьогодні Василь Іванович більше робить, ніж здоровий. Не подумайте, що старість чи хворість – це тупик. Ні! Він муки на любов змінює. Молитва та навернення до віри, Христа – це і є ціна Царства Божого. Вони дають уникнути великого лиха. Брак застави веде до останньої ядерної війни, яка усе знищить.

Вдумайтеся: пан Василь, як міг, боровся із злочинністю, корупцією, несправедливістю і не продався за гріш. У цьому – його правда, честь і гідність людська, яка наближає його до Господа. Сьогодні, єднаючись серцем з Ісусом Христом, своєю вірою і правдою відкриває очі заблудлим та засліпленим.

Третій інсульт пана Василя – це світло Духа святого в його розумі, який проникає в серце. Саме тут проявляється сила Божа в немочі. Він – богатир, сильніший від невіруючих чемпіонів.

Бог ніколи не покидав його, а навпаки, оберігав для майбутньої стражденної, але святої місії. Як підтвердження, згадується випадок. У далекому безлюдному лісі стався інфаркт. Серце пана Василя зупинилося. Здавалося, все – кінець. Та раптом звідкілясь з'явилися машина і люди. Вони доставили Василя Івановича до лікарні, тим самим врятувавши від смерті.

Іншого разу він знову опинився на межі життя і смерті – тепер уже в лікарні. Не вдаємося в подробиці, але скажемо: якимось дивом залишився живим. Тоді лікар сказав: "Василю, у тебе сильний ангел-охоронець".

Все це невипадково, бо головним лікарем його був сам Господь, а сестрою милосердя – Матінка Божа, наша покровителька.

Життя багатьох людей нині переповнене наркотиками, алкоголем, розпустою, злодійством, хабарництвом. Василь Іванович своїми молитвами ніби застерігає молодих і здорових від непоправної біди. Він, лежачи, б'є у "дзвони", озвучуючи свою наставницьку, просвітительську місію. Він має на це право. Сьогоднішнім деяким поліцейським, прокурорам, суддям та чиновникам різних рангів нагадує, що честь, гідність і справедливість завжди вище від крадених чи награбованих мільйонів.

Проникніть у душу Василя Івановича. За болями й туманом сумнівів ви там знайдете велику Христову любов. Вона пульсує у його серці. На таких прикладах Бог перевіряє нас, змушує стати кращими, ближчими до Нього, очистити свою душу.

Про одну таку душу доречно розповісти. Один місіонер в Африці намагався навернути до віри Христової плем'я туземців. Зібралися аборигени на майдані – слухають. У всіх списи та ножі гострі і характери безкомпромісно жорстокі. Вислухали, не сперечалися, але сказали: "Ми віримо тобі, але це має підтвердити наш старійшина. Якщо ти набрехав, ми тебе, як велить наш закон, стратимо".

Старійшина, глава племені, сивий мудрець, сліпий і глухий та ще й неходячий, мав винести вердикт. Довго водив старець руками навколо голови, серця і всього тіла місіонера. Нарешті озвучив (до щастя, дар мови не втратив) вирок: "Цій людині можна вірити".

Василю Беркоші, з погляду на його життя і покаяння, можна довіряти і вірити.

У цій розмові мимоволі постала тема матері. Тому мушу сказати й про це.

Колись юним і нерозумним я сказав матері: "Якби не ви, я досяг би захмарних висот, і в Києві був би великим". Мамі тоді було шістдесят, а мені двадцять, і я вимушений був бути біля неї поряд. Прозріння настало пізніше, я теж каявся за сказане. До останнього подиху я опікувався мамою. Мама прожила 92 роки, і до сьогодні є моїм ангелом-охоронцем. Я завжди з гострим болем у серці переживаю чиєсь хамське, хоч, можливо, і не навмисне ставлення до мами.

Якось завітали до колеги на каву. Він, звертаючись до матері, що була поруч, сказав: "Мамо, ідіть в свою кімнату. Ви ж бачите, які поважні гості до мене прийшли".

Ми в один голос запротестували, але мама, яка була найповажнішою особою серед всіх нас, слухняно вийшла. Коли ж хворості вже немолодого сина кліщем впилися у тіло, тоді наступило прозріння. Якось при зустрічі він сказав: "Може, то кара за те, що я маму рідну не поважав?..".

Пишу не заради марнославства. Хочеться зерно прозріння і любові посіяти у черстві душі. Заодно ще один випадок згадую, який до сих пір не дає спокою.

Мій товариш юності виріс з простого селянина до посади майстра. Мама старенька, напівзігнута і виснажена працею, із села привозила сало, масло, сир, пироги, аби сину добре було та ситно.

Вражений гординею і зверхністю, син промовляв, точніше – наказував: "Мамо, не йдіть поряд. Мені соромно, що ви сільська. Хтось знайомий побачить…".

І мама по ковельських тротуарах ішла за своїм рідним сином на відстані двадцяти метрів. Помер він відносно молодим від якоїсь хвороби.

Випадковість? Але знову напрошується думка, що оті черствість, бездушність, гординя "з'їли" людське життя.

Це все – до сповіді Василя Беркоші. Переконаний, що той відчай, який він пережив біля помираючої матері, давно прощений. Хай святиться ім'я твоє, Мамо!

Папа Римський, святійший Отець Франциск для всіх віруючих і невіруючих людей планети проголосив 2016 рік Роком милосердя. В Україні шаленіє сатана. Посередництвом війни, бандитизму, злодійства, корупції та жорстокості диявол хоче знищити нас, переконати що він – головний, а не Бог.

Але є такі воїни світла, як Василь Іванович Беркоша, котрі борються з неміччю і злом своїм нескореним духом. Своєю жертовною молитвою вони творять милосердя. Він – вище хворостей, немочі. Як ми писали, пан Василь, як справжній духовний наставник слідчих, патрульних, прокурорів, вказує шлях в русло навернення до Бога та Його істин.

Все в руках Господніх: здоров'я, удача, слава, муки, терпіння.

Подякуймо Василю Івановичу, що він із свого стражденного хреста несе нам милосердя, любов, віру і надію.

Тримайся, наш друже!

Кріпись, наш товаришу!

Ми знаємо: хрест на

Голгофу

Нелегко нести.

Та в Бога Всевишнього

Немає страждаючих.

Бо їх – Царство Небесне

І світло святої мети.

Анатолій СЕМЕНЮК.

(Закінчення. Поч. у № 78 від 20 жовтня ц. р.).

І в мою душу стрілою колючою впивається думка: "Боже, скажи нам, грішним, чому ми з власної історії висновків не робимо і на чужій біді не вчимося?”. У ХІХ столітті теж розбирали цей храм. Зламали кіот, а чудотворну ікону Божої Матері забрали, без благословення єпископа намагались винести із церкви. Глузливо казали: "Що то за ікона така, щоб я її не взяв?".

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 847

Повідомлення в номер / В пам'яті нащадків – назавжди

27.10.2016

В пам'яті нащадків – назавжди

14 жовтня, коли вся Україна відзначала День Захисника України, у с. Тойкуті відбулося урочисте відкриття музею-філії ветеранів Афганістану та воїнів АТО.

Ідею створення музею-філії, запропоновану місцевим мешканцем, учасником бойових дій в Афганістані Сергієм Ілюшиком, односельчани підтримали відразу. Знайшла вона підтримку і в керівництва районної влади, за сприяння якої згодом було виділено певні кошти на облаштування майбутнього музею. Значна допомога в оформленні музею була надана й учасником антитерористичної операції на Сході України Андрієм Марчуком та ін.

Добру справу було зроблено. Занедбане, без опалення та освітлення приміщення контори колишнього колгоспу перетворилося на ошатний музей-філію, в якому проведено косметичний ремонт та замінено старі вікна на енергозберігаючі. Тут є окремі кімнати для воїнів АТО та «афганців», стенди із світлинами безпосередніх учасників цих подій.

На урочисте відкриття музею-філії, аби розділити цю приємну подію із мешканцями Тойкутської сільської ради, завітали голова районної ради Андрій Броїло, перший заступник голови райдержадміністрації Роман Кульцман, голова Ковельської міськрайонної організації Української спілки ветеранів Афганістану Микола Савосюк та його заступник Анатолій Заскальний, депутат обласної ради Галина Йовик. Усі вони в один голос зазначили, що відкриття музею є гарним фундаментом у справі патріотичного виховання підростаючого покоління.

Пам'ять полеглих Героїв присутні вшанували хвилиною мовчання.

Слово також мали воїн-афганець С. П. Кримчук, учасники антитерористичної операції Андрій Марчук, Сергій Місюра та Анатолій Ілюшик, мама учасника АТО Ольга Мазурик.

По завершенню урочистого відкриття присутні, серед яких було чимало молоді, із непідробною цікавістю оглянули представлені у музеї експонати.

Галина Ілюшик,

бібліотекар с. Тойкута.

НА ЗНІМКУ: під час відкриття музею-філії ветеранам Афганістану та воїнам АТО у с. Тойкуті.

Фото автора.

14 жовтня, коли вся Україна відзначала День Захисника України, у с. Тойкуті відбулося урочисте відкриття музею-філії ветеранів Афганістану та воїнів АТО. Ідею створення музею-філії, запропоновану місцевим мешканцем, учасником бойових дій в Афганістані Сергієм Ілюшиком, односельчани підтримали відразу.

Галина Ілюшик.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 646

Повідомлення в номер / В Радошині – День села

27.10.2016

В Радошині – День села

Нещодавно в клубі с. Радошина відбулося змістовне і дуже цікаве дійство. Місцеві мешканці святкували День села під гаслом: "Хай пісня лунає від села до села", а також одночасно відзначали День Захисника України, День створення УПА і храмовий празник, який припадає на Покрову Пресвятої Богородиці.

Захід розпочався піснею "Молитва", яку хвилююче і урочисто виконала Оксана Ковальчук. Далі естафету підхопили школярики піснею "Хай живе вільна Україна", яку виконали на одному диханні з величезним оптимізмом С. Луцюк, Р. Гученко.

Особливої душевної теплоти, емоційності і святкового настрою дійству надала ведуча концерту – В. Міщук. В поетичних рядках звучала і ніжно-трепетна любов до рідного села, і високопатріотична – до України, а також належна шана Героям усіх часів, які боронили і зараз боронять свою Батьківщину.

Концерт продовжили інші виконавці. Задушевно прозвучали пісні "В нашому серці" і "Моє село" у виконанні Н. Стаднік. Л. Макарчук з великим піднесенням виконала "Мову єднання", а учні школи В. Мельничук, С. Максакова та І. Грисюк з дитячою веселістю – "Розквітай, Україно".

Вокальні групи з сіл Радошина і Битня заспівали ряд пісень: "Схід і Захід", "Ой, летять літа", "Ой, село", "Многая літа" та інші, за які глядачі з радістю аплодували.

На святі були відзначені мешканці села у різних номінаціях. Подружню пару Потапчуків Надію і Володимира привітали з 50-річчям спільного життя. Найстаршими жителями є Анастасія Виш і Єфросинія Гладун, багатодітною мамою – Тамара Маліновська. Були відзначені ті, хто цього року поєднав свої долі, а також новонароджені. Всім номінантам вручили пам'ятні сувеніри і присвятили номери художньої самодіяльності.

З особливою шаною, теплотою і зворушенням зустріли на святі учасників АТО. Їм були вручені грошові винагороди, а О. Солодуна військовий комісар Сергій Гладун нагородив Подякою Президента України. Для героїв свята наймолодша учасниця Олександра Кузнєцова подарувала пісню "Калина-малина".

Із знаменними датами мешканців села привітали сільський голова Дмитро Ковган, представник народного депутата С. Івахіва Павло Самолюк та директор школи М. Щесюк.

А від всіх присутніх поклали квіти до обеліска Слави.

Варто сказати, що дійство пройшло цікаво, змістовно і весело, а "родзинкою" номерів художньої самодіяльності стала гумористична сценка, яку талановито зіграли дві куми – В. Стасюк і Г. Стрижевська.

В кінці свята була розіграна лотерея.

Антоніна ГЛАДУН.

НА ЗНІМКАХ: під час Дня села та інших тематичних заходів.

Фото

з архіву автора.

Антоніна ГЛАДУН.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 651

Повідомлення в номер / Під омофором Богородиці

27.10.2016

Під омофором Богородиці

В день свята преподобного Сергiя, ігумена Радонезького, всiєї Русі чудотворця (1392), громада храму Різдва Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана міста Ковеля на чолі з автором цих рядків звершила паломницьку поїздку до чудотворної ікони Божої Матері Одигітрія, що знаходиться в селі Тростянець Ківерцівського району.

Ця унікальна святиня розташована у старовинному Свято-Троїцькому храмі. Церква була збудована у 1648 році, а чудотворний образ ще літ на двісті старший. Як він потрапив до Тростянця, достеменно не відомо. Меценати будівництва храму – знаменита князівська родина Гулевичів. І "Богородицю Одигітрію", найімовірніше, теж подарували ці фундатори.

Храм було збудовано як оборонну споруду у вигляді корабля вівтарем на схід. Товщина цегляних мурів подекуди сягає трьох метрів! Є тут і бійниці-отвори у вигляді перевернутої замкової щілини, у які колись виставляли пушки, й так трималася кругова оборона.

Для святині спеціально збудували окрему капличку на другому ярусі церкви. До неї можна дістатися лише крізь вузький хід у товщі стіни з середини храму. Не випадково це місце має ще одну назву – "Божа горка".

Чудотворна ікона за свій вік багато пережила. Темніла, дивовижно оновлювалася, а у Другу світову війну, коли після підпалу дерев'яної дзвіниці пожежа перекинулася на храм й знищила там усе, що могла, лише єдина з ікон вціліла. Потліли навіть сходи, що до неї вели. Вогонь зупинився в ногах у Діви Марії…

Коли селяни зайшли до храму після пожежі, були вражені. Люди хотіли знести ікону вниз, аби біля неї молитися, поки храм вдасться відновити. Та образ, як не намагалися його хоч зрушити з місця, не давався. Він наче закам'янів. Так і залишився на "Божій горці". Пізніше, за "совєтів", хотіли його розпиляти надвоє і так знести, але поки пішли за інструментами, надворі розгулялася негода з блискавкою та громом. Після потужного удару на стіні з'явилася тріщина, й безбожники затію покинули.

З давніх часів всі, хто приходили до молитви біля святої ікони, неодмінно отримували зцілення, Богородиця творить чудеса, просто не кожен хоче афішувати те, що сталося. Але списані проханнями та подяками зошити, що лежать біля святині, свідчать, що на милість "Одигітрії" сподівається дуже багато людей.

Паломництво до чудотворного образа не припиняється. Аби люди могли вклонитися йому, священик щодня о 10-й годині ранку служить на "Божій гірці".

Разом з парафіянами було відслужено водосвятний молебень у храмі. Далі паломники змогли піднятись на поклоніння і звершення молитви перед чудотворною святинею, просячи в Богородиці миру, заступництва, добра і милості для всього українського народу і кожного зокрема.

Станіслав Беспалов,

священик, кандидат богословських наук, настоятель храму Різдва Іоана Хрестителя УПЦ КП м. Ковеля.

Станіслав Беспалов.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 635

Повідомлення в номер / Калейдоскоп новин: Що? Де? Коли?

27.10.2016

Привітали першокласників

До Всесвітнього Дня музики та Дня художника в Люблинецькій школі мистецтв відбулося традиційне музично-театралізоване дійство "Посвята в першокласники". У переповненій залі зібрались учні, викладачі, батьки, бабусі, дідусі, які прийшли розділити хвилювання і радість з учнями–першокласниками, яких цього року аж 35.

Розпочали захід ведучі Світлана Шкурупій та Марія Куцова, які щиро привітали всіх присутніх з чудовими святами. Під звуки фанфар та оплески глядачів на сцені з'явилися незвичайні гості: "Мажор" (Артур Сохацький) і "Мінор" (Анастасія Карпук-Сугак), які підготували для учнів-початківців ігри та забави.

Не обійшлося і без дебюту. У виконанні усіх першокласників прозвучала пісенька "Про ноту До", яку з дітками підготувала викладач Марина Гордієнко.

На святі звучали найкращі інструментальні, вокальні твори у виконанні учнів старших класів: Ангеліни Киричук (бандура), Таїсії Савош (флейта), Вікторії Чуль (акордеон), Діани Солом'янюк (спів).

Кульмінацією свята став виступ хору школи з піснею "Мрія моя" (керівник Наталія Никитюк).

Свято закінчилося, попереду – довгі й зовсім нелегкі кроки до пізнання світу музики та образотворчого мистецтва.

Ольга ОЛЕКСЮК,

викладач Люблинецької школи мистецтв.

НА ЗНІМКУ: під час посвяти в першокласники в Люблинецькій школі мистецтв.

Фото з архіву автора.

До Всесвітнього Дня музики та Дня художника в Люблинецькій школі мистецтв відбулося традиційне музично-театралізоване дійство "Посвята в першокласники".

Успішний виступ

З 21 по 23 жовтня на базі КЗ "КДЮСШ ім. Є. Кондратовича" проходив чемпіонат Волинської Шахової Федерації з класичних шахів серед юнаків та дівчат до 12 та до 14 років. В змаганнях взяли участь 43 найкращі спортсмени з Луцька, Ковеля та Володимира-Волинського.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 0