Повідомлення в номер / "Вони дивилися у небо

03.03.2017

Стежками історії

Нещодавно в ЗОШ І-ІІІ ступенів с. Тойкута відбувся виховний захід "Стежками історії", куди запросили воїнів-афганців та учасників АТО.

"Вони дивилися у небо"

В приміщені міської бібліотеки- філії № 3 для дітей м. Ковеля відбулась Година мужності "Вони дивилися у небо", присвячена Дню Героїв Небесної Сотні.

Хвилиною мовчання присутні вшанували світлу пам'ять тих, хто ціною власного життя відстоював право на достойне майбутнє нашої України.

Під час заходу учасники переглянули тематичні відеослайди, пригадавши трагічні події на Майдані Незалежності. Вдивляючись в обличчя новітніх Героїв, немовби проходили місцями звершення їхнього невмирущого подвигу.

Учні 8 класу ЗОШ №6 Вікторія Виндюк, Микола Деркач, Софія Корнелюк, Анастасія Метілка, Ангеліна Сидько, Іра Шайнюк, Ольга Халамай декламували патріотичні вірші.

Завідувачка філії Валентина Стеренчук ознайомила присутніх з літературою, представленою на тематичній поличці "Минуле в пам'яті живе, сьогоднішнє в душі палає", про Героїв духу, які заради майбутнього для оновленої кращої України виконали те, про що говорять рядки Гімну – своє тіло і своє життя віддали за нашу свободу.

Після тематичного заходу відбулось покладання квітів до Стели пам'яті загиблим землякам – учасникам АТО. Урочистою ходою вирушили до пам'ятника "Борцям за волю України" помолитись за Героїв і разом заспівати Державний Гімн України.

Оксана Боярчук,

бібліотекар бібліотеки-філії № 3 для дітей.

Фото автора.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 634

Повідомлення в номер / А життя продовжується

02.03.2017

А життя продовжується…

Пройшли роки, пройшли десятиріччя. Ми стали людьми поважного віку. Чим стаємо старші, тим частіше згадуємо своє дитинство, школу, юнацькі роки, підприємство, де працювали.

Ми, колишні працівники деревообробного комбінату, значну частину яких становлять жінки, з теплом в серці згадуємо наше підприємство, яке "народилося" в 1948 році з маленької артілі із виготовлення табуреток, кухонних столів, і переросло у чимале підприємство з виготовлення меблів, які користувалися великим попитом у населення. Виготовляли шафи для одягу, а потім меблеві стінки, столики, крісла, журнальні столи, дивани, полиці для книг.

Мали непогані зарплати. Могли поїхати в санаторії, будинки відпочинку, в туристичні поїздки.

Я працювала в ДОЦі з 1966 року. Директором тоді був у нас Григорій Ясногородський – грамотний, мудрий керівник, особлива людина. Часто бував у цеху. З ним можна було порадитись, якщо потрібно, то й попросити допомоги. Григорій Ізраїлович завжди вислуховував людину, давав слушні поради, допомагав.

Директор ніколи не піднімав голосу на працівників. На підприємстві панувала дисципліна, було все для того, щоб працівники спокійно виконували свої завдання.

На державні свята, на День лісу і деревообробної промисловості завжди проводились урочисті збори. Запрошували представників місцевої влади, ветеранів, які вже не працювали. Проходили дуже цікаво свята. Вручали грамоти, подяки, премії, організовували концерти. У нас був свій хор, духовий оркестр.

Ми пишалися тим, що працюємо на підприємстві, яке вважалося передовим не тільки в м. Ковелі, але і в усьому Волинському об'єднанні деревообробних підприємств.

Після смерті нашого директора Г. І. Ясногородського його місію керівника перейняв Василь Трач. Працівники темпів в роботі не зменшили. Життя на підприємстві продовжувалося.

І досі ми не можемо зрозуміти, кому було потрібно знищити передовий комбінат. Душа краялась, сльози наверталися на очі людей, коли побачили, як після закриття підприємства почали розбирати цехи, приміщення контори.

Надіятись нам не було на кого. Це були дуже важкі роки для нас. Однак працівники ДОКу вирішили жити за принципом: "ДОК знищили, але доківці не здадуться".

В 2007 році ми звернулися до голови міської ветеранської організації Віталія Подолянчука з проханням надати нам приміщення для проведення зборів працівників деревообробного комбінату. Віталій Семенович це дозволив.

Зал був переповнений. Вирішили наново організувати ветеранську організацію і допомагати один одному, чим тільки зможемо.

Звичайно, у нас коштів не було, але було і є бажання триматися разом. Ходимо в лікарні, коли дізнаємося, що хтось з наших захворів, поздоровляємо з днем народження, зідзвонюємось. Якщо хтось помирає, стараємось зібратися, аби провести в останню путь нашого товариша, підтримати сім'ю покійного.

А з вересня 2007 року на наше виробниче свято щороку організовуємо зустрічі.

У минулому році у нас відбулася просто надзвичайна зустріч. На свято приїхав священик з с. Грабова отець Миколай. В молоді роки о. Миколай працював на комбінаті. Був дуже працьовитим та ввічливим, старався завжди у всьому допомагати. Ми гордимося, що з нашого колективу вийшла людина, яка стала священиком і якого, за словами самих прихожан, в селі дуже поважають.

10 листопада 2016 року на запрошення о. Миколая ми їздили на престольне свято в церкву с. Грабова. Церква маленька, але чистенько скрізь, пофарбовано, гарно все оформлено. Відчувається рука господаря. А який гарний іконостас, багато ікон. Я б не сказала, що Грабове є великим, але дуже сподобалось, що на святу службу прийшло багато людей, зокрема, жіночок з маленькими дітками до причастя. Одинадцять священиків з інших церков приїхали привітати о. Миколая та прихожан зі святом.

Ми раді за Вас, шановний о. Миколай. Хай Господь Вам дає здоров'я і довгі роки життя! Ми гордимося Вами. Ви потрібні людям.

Дякую нашим активістам, дякую усім працівникам деревообробного комбінату за їхні добрі серця, за їхню підтримку! А жіночу "половину" ковельських деревообробників вітаю з Міжнародним жіночим днем – 8 Березня і бажаю активного довголіття, миру, любові і благополуччя!

З повагою –

Людмила ПРИМАЧЕНКО.

P. S. Хто бажає до нас приєднатися, ласкаво просимо!

НА ЗНІМКАХ: учасники зустрічі колишніх працівників деревообробного комбінату; окраса колективу – представниці жіночої "частини" підприємства.

Фото з архіву автора.

Людмила ПРИМАЧЕНКО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 711

Повідомлення в номер / Даруємо один одному світло і тепло

02.03.2017

Даруємо один одному світло і тепло

Теплої посмішки, доброго слова, щирої підтримки не вистачає сьогодні дітям з особливими потребами. Вони такі ж, як і решта дітвори: безмежні мрійники, які вірять у справжнісінькі дива і казку з хорошим кінцем. Хоча вони таки особливі, бо потребують особливої уваги і підтримки.

…Коли у родині з'являється дитина з особливими потребами, дехто сприймає це так, неначе двері очікуваного щастя зачиняються. Але є інші двері. Як їх побачити та не проминути, добре знають вихователі ДНЗ № 4 "Ромашка", де віднедавна разом з іншими малюками вчаться пізнавати світ "сонячні діти".

Інтегрування дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітній простір України, як один із напрямів гуманізації системи освіти, відповідає пріоритетам державної політики та полягає в створенні рівних можливостей для дітей і молоді в здобутті якісної освіти.

Людина з обмеженими можливостями має такі ж самі права та привілеї, що й усі інші: право вчитися, працювати, жити у своєму домі, обирати друзів, бути повноцінним членом суспільства. Інклюзивне навчання, яке і є основою цього, передбачає створення освітнього середовища, що відповідає потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.

Активно включилися в процес запровадження інклюзивної освіти і в нашому місті. Коли ми, батьки "сонячних діток", звернулись до начальника управління освіти м. Ковеля Віктора Бичковського зі своїми болями, він виявив чуйність та розуміння у вирішенні цього питання. Його звернення до міського голови Олега Кіндера стало вирішальним.

Пропозиція щодо створення інклюзивних груп на базі дитсадка № 4 "Ромашка" отримала всебічну підтримку з боку міської влади. Ми були щасливі від першого успіху.

Познайомившись із завідувачем ДНЗ № 4 Вікторією Ткачук, ми відчули підтримку, розуміння та впевненість, що в цьому закладі наші малюки будуть оточені любов'ю і турботою, житимуть повноцінним життям разом з усіма дітками.

Вікторія Вікторівна запевнила нас, батьків, в тому, що колектив педагогів закладу здатен створити умови для успішної соціалізації малят з особливими потребами, а також у тому, що наші "сонячні діти" матимуть все найкраще: від догляду за ними до виховання та навчання.

З вересня 2016 року нашим діткам усміхнулась можливість відвідувати інклюзивні групи ДНЗ № 4 "Ромашка". Ми переконались, що перебування дітей з особливими потребами в цьому закладі, з одного боку, допомагає їм позбутися почуття ізольованості, відчуження, а з іншого – навчає дітей спілкуватись і працювати дружно, разом.

В інклюзивних групах ДНЗ № 4 завдяки злагодженій роботі керівника закладу Вікторії Ткачук та педагогів-вихователів Руслани Кондратюк, Катерини Йовик, Марії Склезь та Олени Кисіль створений емоційно сприятливий мікроклімат у групах.

Постійними є заняття з дефектологом Людмилою Ніколаєнко, яка своєчасно проводить діагностику і корекцію розвитку мови малят.

Незмінними нашими помічниками та друзями "сонячних діток" є асистенти вихователів.

Шанобливе ставлення до всіх дітей групи і є плодами виховання батьків однолітків, які відвідують ці групи. Це створює сприятливі умови для їхньої позитивної взаємодії, а також взаємодопомоги, співчуття в осередку дітей.

Навчання і виховання малюків здійснюється в рамках особистісно орієнтованого підходу, при якому враховуються рівень розумового розвитку та здібності, а також індивідуальні особливості кожної дитини.

Минуло кілька місяців перебування малюків в закладі, а вже відчутні помітні зміни на краще в їхній поведінці та розвитку. Вони з радістю та бажанням щодня поспішають до своєї другої домівки. Тож хочемо заспокоїти всіх батьків, в яких є такі особливі "сонячні діти": не слід боятися вносити зміни в своє життя і залишатися наодинці зі своєю проблемою.

Перебування дітей в інклюзивних групах ДНЗ № 4 "Ромашка" лише позитивно впливає на життя малят і нас, їхніх батьків. В нашому житті з'явилась можливість і надія, що діти, отримавши кваліфіковану допомогу педагогів, зможуть адаптуватись у складному прийдешньому житті.

Аби допомогти іншим, перш за все, потрібно мати величезне бажання. І не варто зважати на труднощі та перші невдачі. Найголовніше – вірити у свою мету. Наші діти мають таких вихователів, котрі дарують їм шанс на повноцінне життя і щодня з радістю зустрічають малюків у цьому чудовому закладі, де панують любов і добро.

Божого благословення в нових починаннях. Здоров'я і успіху Вам, шановні мами-вихователі ДНЗ № 4 "Ромашка"!

З вдячністю та повагою –

Світлана ПАХОЛЬЧУК, Людмила СОЛОДУХА, Інна ГАЛАША,

батьки вихованців інклюзивних груп ДНЗ № 4.

З вдячністю та повагою –

Світлана ПАХОЛЬЧУК, Людмила СОЛОДУХА, Інна ГАЛАША,

батьки вихованців інклюзивних груп ДНЗ № 4.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 713

Повідомлення в номер / Ковельчани молодці

02.03.2017

Ковельчани молодці

19 лютого ц. р. у Ковелі відбувся Відкритий чемпіонат Західної України з пауерліфтингу. Змагання проходили в актовій залі навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. №13".

Захід провели з ініціативи Комітету пауерліфтингу України та спонсорської підтримки інтернет-магазинів "Yamada-Avto", "SpartaPharm", торгової марки "Power PRO", спортивного клубу "ArenaFitness" та фітнес-клубу "SportTime".

Участь у чемпіонаті взяли близько 90 спортсменів з Волинської, Львівської, Київської, Рівненської та Вінницької областей. Атлети змагалися в особистому і командному заліках. Загалом зареєструвалося 4 команди – "ArenaFitness" (м. Ковель), "Львівські леви" (м. Львів), Турійська ДЮСШ (смт Турійськ) та "BODY MASTER" (м. Ковель).

"Ми організовуємо такі заходи, насамперед, для того, щоб активно залучити молодь до занять спортом, зміцнити їх здоров'я. І загалом розвинути такий вид спорту як пауерліфтинг. До речі, ці змагання стали останнім етапом відбору спортсменів для участі в чемпіонаті України з пауерліфтингу", – зазначив голова організаційного комітету змагань Віталій Заєць.

У рамках змагань учасники мали змогу випробувати сили у двох категоріях – віковій (13-19 р.р., 20-23 р.р., 24-39 р.р., 40+ р.р.) та ваговій (жінки: до 56 кг і 56+ кг, чоловіки: до 60 кг, 67,5 кг, 75 кг, 82,5 кг, 90 кг, 100 кг і 100+ кг). Серед них були не тільки кандидати в майстри спорту, неодноразові чемпіони України, переможці міжнародних змагань. Хорошу фізичну підготовку, наполегливість, а також високу майстерність продемонстрували й спортсмени-аматори.

"Вже три роки поспіль я є членом федерації Ukrainian Powerlifting Committee. І попри свою хворобу, цукровий діабет, є кандидатом у майстри спорту з жиму лежачи. Я не залишаю спорт, а навпаки, хочу здобувати усе нові і нові перемоги. А в цьому мені допомагає тренер Віталій Заєць, за що йому дуже вдячний. Хочу відзначити, що чемпіонат Західної України пройшов на високому рівні. Сподобалася злагоджена робота суддів й асистентів, підтримка глядачів. Я отримав неабиякий досвід", – ділиться враженнями учасник змагань Андрій Слободяник.

Окремо було виділено час і на семінар від майстра спорту міжнародного класу з пауерліфтингу Юрія Костенка. Слухачі мали можливість детально розглянути технічні аспекти цього виду спорту, проаналізувати найпоширеніші помилки, а також поставити запитання.

Проходив чемпіонат у напруженій і цікавій боротьбі. Жоден атлет не хотів поступатися. Так, згідно з підсумками змагань переможців було 84!

Відрадно, що високі результати в різних вагових категоріях та вікових групах показали ковельські спортсмени. Серед них Михайло Вервега, Олег Ващук, Андрій Слободяник, Денис Пойда, Олеся Пекарчук, Іван Гуль, Олександр Балюрко, Ярослав Свінцицький, Ігор Панчук, Андрій Остапчук, Микола Калінчик, Микола Рубік, Поліна Найдюк, Максим Гавриш, Юрій Лукашук, Павло Макарусь, Тарас Клямар, Дмитро Шевченко, Дмитро Змієвський, Владислав Гаць, Андрій Власюк.

У загальнокомандному заліку І місце здобула "Arena Fitness", ІІ місце – "BODY MASTER", ІІІ – Турійська ДЮСШ.

По закінченню змагань призери були нагороджені кубками, медалями, сертифікатами та цінними призами від спонсорів.

Щиро вітаємо переможців та їх тренерів з успішним виступом, бажаємо натхнення та чемпіонських п'єдесталів у наступних змаганнях!

Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА,

студентка Тернопільського національного

педагогічного університету ім. В. Гнатюка.

НА ЗНІМКУ: під час Відкритого чемпіонату Західної України з пауерліфтингу в Ковелі.

Фото з архіву автора.

Олександра ПАЛЬЧИНСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 626

Повідомлення в номер / Найдорожча Людина у світі

02.03.2017 Мороз Оксана Леонідівна

Найдорожча Людина у світі

Так уже склалося, що коли у нас все добре, ми не завжди розуміємо справжню ціну найголовнішого, найціннішого, не звертаємо належної уваги на тих, хто нас оточує, не виявляємо їм поваги, якої вони заслуговують.

До Бога звертаємось переважно лише тоді, коли хворіємо і нам важко морально. І завжди, в найважчі хвилини життя смуток та біль із нами розділяють найрідніші – батьки, кохані, друзі.

Та розкрити свою душу ми можемо лише тій, яка дала нам життя, – Матері. Бо саме вона по-справжньому може зрозуміти та почути нас, адже її серце багате на безкорисливу, щиру любов, котра може зцілити в час відчаю, полегшити наші страждання.

Тільки біля найріднішої людини в світі ми здатні відчути себе захищеними, адже Мама все розуміє і все вміє. Вона ж, якоюсь мірою, чарівниця…

Ще із дитячого віку ми звикли до того, що ця Людина завше із нами поряд (всі думаємо, що так буде завжди). Адже як ми без Неї?

На жаль, реалії життя суворіші. Бо гіршого немає, коли щось недобре трапляється із Нею, – завжди усміхненою, привітною, готовою прийти на поміч.

Тоді, здається, земля "втікає" з-під ніг. А ми, діти, ладні будь-що робити (можливе і навіть неможливе), аби з Нею все було гаразд, аби очі нашої рідненької не затьмарювали біда й горе, щоб посмішка не сходила із її лагідного обличчя, яке випромінює світло надії, дарує душевне тепло.

Саме в такі трагічні моменти в наших очах Мама стає маленькою дитиною, якою були ми раніше. І тільки тепер розумієш той нерозривний зв'язок із життєдайною енергетикою, який поєднує двох рідних людей.

На все, як кажуть, воля Божа. І те, що нам дається в цьому земному житті, ми мусимо пережити. Просто так має бути. Пам'ятаймо: віра у світле майбутнє, віра у свої сили, в себе самого, цілеспрямованість допомагають впевнено йти вперед, вдихати повітря на повні груди і радіти тому, що маємо тепер. А ще жити потрібно із твердою вірою в те, що все краще у нас – ще попереду.

Напередодні Міжнародного жіночого дня – 8 Березня кожен із нас хоче побажати найголовнішого – здоров'я нашим Матерям. А заодно сказати й дещо змінити одну відому фразу: "І щастя більшого немає в світі, коли здорові матері та їхні діти".

Мимоволі на думку також спадають слова із дитячої пісеньки: "Хай завжди буде небо, хай завжди буде Сонце, хай завжди буде мама, хай завжди буду я…".

Тож хай матері та їх діти щодня бачать тільки мирне небо, а доля буде прихильною до всіх у всьому! Хай сльози бувають тільки від радості, а серце приємно тривожиться лише від хороших подій!

А на завершення, в якості подарунка – ліричні рядки від душі Тобі, моя люба Ненько.

Зацілую, Мамо, я Твої долоні,

Упаду в обійми, серцем

притулюсь,

Ніжно я рукою проведу

по скронях

І сердечно в думці прошепчу:

"Молюсь!".

Я молюсь за Тебе, найрідніша

в світі,

І щоночі в Господа у снах прошу,

Щоб були здорові Ти і Твої

діти.

Це прохання серця я в душі

ношу.

Зацілую спрагло руки

найтепліші,

Найдобріші руки на усій Землі.

І загляну в очі, очі наймиліші,

А тоді промовлю: "До ста літ

живи!".

Бо з Тобою, Мамо, легко все

дається,

Навіть біль і горе не такі

страшні.

Нам тоді довкола наче світ

сміється,

Десь акорди грають, чути десь

пісні.

Боже, я благаю, збережи,

Матусю,

Аби бути поруч ще немало літ.

Я за Неї знову й знову

помолюся,

І Ви, святі небесні, Маму

бережіть!

Оксана МОРОЗ.

Оксана МОРОЗ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1263

Повідомлення в номер / Душі бентежної криниця

02.03.2017

Душі бентежної криниця

Саме під таким гаслом в НВК "ЗОШ №11-ліцей" м. Ковеля відбулося засідання літературного салону, на якому учні-старшокласники та педагоги закладу познайомилися з чарівною жінкою, чудовою ковельською поетесою Оленою Мокроусовою.

Так воно зазвичай буває: живуть серед нас особливі люди – поети. Ми з ними зустрічаємося в місті, ходимо одними вулицями, дихаємо одним повітрям – і не здогадуємося, яка в них особлива душа, сприйняття світу і нас з вами.

На зустрічі любителі поетичного слова змогли зазирнути в жіночу душу пані Олени, відчути її глибину, осмислити її громадянську позицію. Поетеса цікаво розповіла про свій шлях в літературу, читала власні вірші, виконувала власні романси.

Старшокласники познайомили присутніх із творчістю пані Олени. А тематика її віршів досить різноманітна: від філософських, патріотичних до щемливо-ліричних.

Олена Мокроусова досить відповідально ставиться до слова:

Тремчу над кожним словом,

Як над малим дитям,

Бо йду із ним на сповідь

У світ – величний храм.

Шукаю слово слушне,

Ясне, єдине з слів,

Щоб вилити ним душу,

Щоб кожен зрозумів.

Кожна збірка поетеси – це Всесвіт, зібраний в тендітних жіночих долонях. Тут і освідчення в любові до рідного Волинського краю, до села, де народилася, до міста Ковеля, в якому живе тепер, до прекрасного світу природи, що оточує всіх нас і який вона тонко відчуває. З почуттям болю пише пані Олена про події на Сході України, про Донецьк, з яким пов'язано багато хорошого в недалекому, такому прекрасному минулому.

А як захоплено читали хлопці і дівчата щемливі поезії про кохання, невичерпне і вічне, як саме життя!

Виконані педагогами та учнями закладу пісні органічно доповнювали тематику прочитаних віршів та душевну атмосферу зустрічі. Романс на слова поетеси "Та ніч…" розчулив аудиторію до сліз.

Гості салону щиро дякували за цікаве знайомство прекрасній землячці – поетесі Олені Мокроусовій та господарям салону: учителю зарубіжної літератури, директору закладу Г. О. Сидорук, ведучим.

Поезія нашої землячки духовно збагатила і зміцнила всіх присутніх.

А для поетеси, як вона висловилася, це був чудовий подарунок до дня народження, який у пані Олени 23 лютого.

То ж, шановна, дай, Боже, Вам здоров'я, нехай щедра криниця Вашої душі ще довго тішить нас, Ваших шанувальників, високою поезією!

Анастасія Оласюк,

учениця 11-го класу.

Анастасія Оласюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 630

Повідомлення в номер / Казка про Федю та лісову фею

02.03.2017

Казка про Федю та лісову фею

Жив-був Федір. І все в нього складалось, як у всіх. Хороша родина, улюблена робота, хазяйські клопоти. Що ще треба для нормального життя?

В селі Федька поважали за його скромність, працелюбність. А ще він був хорошим сім'янином. Мав дружину Галю, змолоду з нею у парі. Дітей виростили, діждали онука.

І хоч люба Галочка у цьому році шостий десяток "розміняла", для Феді вона – як та лебідка юна. Ні на які гареми її не проміняв би. Недаремно ж сусід Микола, уздрівши Галину ще здаля, облизується, як кіт на сметану. А кум Василь на сімейних застіллях, як завжди підпивши, тягнеться до неї ласо. Не раз у Федька за це на нього руки "свербіли". Та знав свою "голубку". Вона ж на нього хіба що не молилася.

Не любив Федір літечка. Ну що в ньому хорошого? Нестерпна спека, роєм комарі, робота з ранку до ночі… Навіть не завжди є час на улюблене "хобі": подивитися телевізор. Особливо любив споглядати казкове життя багатіїв-олігархів. В уяві приміряв їхній "костюмчик" на себе. А ще слідкував за розіграшами "спортлото". Лотерейні білети у нього "не виходили". За це дружина не раз дорікала: "Краще б онуку цукерку купив, або якою квіткою мене коли побалував. А то лише гроші на вітер…". Федько ж завжди у відповідь: "Треба вірити у диво. Якщо віриш, то воно обов'язково колись збудеться".

Бідкалась, бідкалась Галя, та й перестала. Мовляв, хай собі тішиться. Все ж, хоч не п'є, бо он які Василь напідпитку своїм вдома "чудеса" витворяє.

…А ще Федя недолюблював літо через оті безкінечні походи до лісу. На ягоди дивитися уже не міг. Ледве дотягнувши додому повні відра того "солодкого щастя", спину не міг розігнути. Ну, не його це, не його. Не те, що Галина: за нею у лісі і не вженешся.

І от, як завжди, у неділю замість домашнього кіносеансу погнала жінка Федю за ягодами в ліс. Хоч як не "викручувався", піти таки довелося.

Блукав, блукав у ліскові, та якось не траплялась йому добра ягода. Насупився Федько: находишся до втрати пульсу, ще й жінка "пилятиме", що нічого не приніс.

А тут – о, диво! Галявина, вся всіяна ягодами. От чудеса і збуваються! І тільки взявся до роботи, аж чується позаду тонесенький голос: "Не зривай! За це здійсню будь-яке бажання".

У Феді від несподіванки аж волосся дибки стало. Обернувся: а тут краса неписана. "Мавка лісова чи що?" – лишень встиг собі подумати.

"Я – фея, – не давши йому й рота роззявити, мовила красуня. – Назбирай ягід, скільки завгодно. Й забудь сюди дорогу. За це виконаю одне твоє бажання".

Федько своїм очам не вірив, але не розгубився. Відразу випалив: "Хочу величезний палац, як по телевізору показують".

"Буде тобі палац", – сказала фея і щезла, ніби її й не було. Федір, забувши про втому, про всяк випадок ягід таки назбирав і щодуху помчав додому.

Ще здалеку побачив свої нові "хороми". Ну прямо Межигір'я! Басейни і спортзали, сквери і фонтани… Хіба лиш страусів немає.

Не життя, а рай у такому домі. Хіба треба іншого щастя? Але не спалося спокійно в розкішному ліжку Федькові. Все картався: "От бовдур! Бовкнув, не подумавши. Попросив би море грошей, то ще не такий будинок поставив би".

Ледве діждав ранку. І чкурнув до лісу. Дорогу до казкової галявини знайшов відразу. А тут і його "знайома" не забарилася.

– Ну, чого тобі ще потрібно? Я ж усе зробила, як сказав, – дорікнула йому.

– Дякую тобі за це. Але якби ще ти зробила так, щоб мені гроші з неба "впали", то вже точно забув би сюди дорогу, – побожився Федір.

– Ну гляди, – промовила чарівниця і зникла з очей.

Повернувся Федя додому. Все як було, нічого не змінилося. "От клята чортиця – надурила!" – подумав собі. Аби заспокоїтись, увімкнув телевізор, а тут саме розіграш лотереї почався. Швиденько схопив свій квиток.

І – бац!!! У Феді – джекпот!

Ну, ніби, про що ще має мріяти Федько? Все є, навіть більше. Та тільки спокою немає. Ніяк йому не йметься. Як вовка, до лісу тягне. Таки не втримався і знову туди подався.

"Ху, думав, що забув сюди стежинку", – полегшено зітхнув Федько, опинившись на чудо-галявині.

– Ну, де ж ти, феє?! – гукнув нетерпляче.

– А, знову ти, – спурхнувши з гілки, звернулася до нього фея. – Чого тобі ще?

І Федя їй "промуркотів":

– Хочу жінку, як з обкладинки. А, головне, щоб була молодшою за мене десь на років… тридцять.

Вже й не чекав на відповідь Федя. Надто вже кортіло швидше дістатися додому "на оглядини". Так поспішав, що аж захекався…

А на світанку знову зазбирався до лісу. Та дарма ходив-блукав. Забув туди дорогу! Хіба ж ти все згадаєш – у вісімдесят?..

МОРАЛЬ. Цінуй те, що маєш.

Валентина ОЛІЩУК.

Валентина ОЛІЩУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1909

Повідомлення в номер / Пігмеї і колесо історії

02.03.2017

Пігмеї і колесо історії

Слідкувати за перебігом подій і виступами політиків Росії — заняття не для людей із слабкими нервами. Треба мати велику силу волі, мужність, терпіння, а деколи й почуття гумору, щоб у тебе не "поїхав дах" і щоб ти не втратив відчуття реальності.

Для переконаних путінців (а таких там, якщо вірити соціологам, не менше 90 відсотків) подібний стиль життя цілком нормальний і особливих запитань не викликає. Вони самовіддано вірять всьому, що кажуть у Кремлі і показують по телебаченню. Їх навіть не дивує, що вчора показували і говорили одне, сьогодні — друге, а завтра будуть показувати і говорити третє.

"Начальству видніше, — з філософським спокоєм розмірковують пересічні громадяни. — А ми люди маленькі, наше діло — слухати і підкорятися".

Іноді, коли спостерігаєш за тим, що діється за хутором Михайлівським, складається враження, що тамтешні вожді, які більше схожі на пігмеїв, та їх підопічні намагаються зупинити час, повернути колесо історії назад. І якщо головного вождя можна якоюсь мірою зрозуміти: все-таки служба в КГБ, навіть не на особливо високих посадах, дається взнаки в силу звички сповідувати застарілі догми, патякати про всесвітньо-історичну роль країни, громадяни котрої за 200 кілометрів від Петербурга чи Москви навіть уявлення не мають, як живе цивілізований світ, мріяти про відновлення СРСР, то важко або й неможливо зрозуміти так звану еліту російської нації, яка у 90-их роках минулого століття йшла в авангарді демократичних процесів на просторах 1/6 земної кулі.

Сьогодні вчорашня еліта перетворилася у слухняне стадо зомбі, котре, ніби за помахом палички злого чарівника, прямує до прірви, уявляючи при цьому себе носіями духовно-скріпної ідеології, яка завтра ощасливить людство. Звідси — незрозуміла агресивність тієї "еліти", яку уособлюють справді карикатурні персонажі типу Жіріновського, Зюганова, Міронова, Соловйова, Кісільова та іже з ними.

Нам, українцям, при всіх наших "плюсах" і "мінусах", стає, образно кажучи, дико, коли бачимо, як у ХХІ столітті, в епоху інтернету і наннотехнологій, найсучасніших космічних апаратів, новаторських філософських ідей росіяни сотворили собі ідола, якому сліпо поклоняються, вірячи у те, що повернення минулого можливе, що їх провідник все знає і все вміє, що рано чи пізно колишня імперія відновиться. Іноді важко зрозуміти, як люди високого інтелекту, які, мабуть,там збереглися, одночасно схвалюють "мудру політику партії" ("Єдиної Росії) і уряду (медведівського "розливу"), бояться сказати слово правди, когось покритикувати чи не дай, Боже, вступити у дискусію із земним "божеством".

Їй-право, в радянські часи хоча б робили видимість демократії: проводили партійні з'їзди, пленуми і конференції, закликали розвивати критику і самокритику, публікували гострі матеріали в пресі. Навіть долю партійних вождів вирішували колегіально, хоч не завжди відкрито, і ті вожді (Хрущов, Брежнєв, Горбачов) рахувалися з думкою мас і враховували її в роботі, побоювалися невдоволення членів підпорядкованої їм партії.

Не знаю, чи хоч іноді таке почуття оволодіває Владіміром Путіним, але той п'єдестал нерукотворний, на який він себе воздвиг за допомогою блюдолизів, швидше нагадує пам'ятник на кладовищі, куди рано чи пізно завезуть і його. Щоправда, на "рано" не схоже, бо в білокам'яній виношують план (наразі неофіційний) замість президентських виборів провести у 2018 році… референдум довіри до нині діючого глави держави. Мотив один: рейтинг Владіміра Владіміровича аж зашкалює, рівних йому за популярністю в країні нема, то для чого викидати гроші на вітер?

Як мені здається, до подібного не додумалися б навіть наші президенти (колишні і сучасні), бо засади демократії вкоренилися не лише в нашій свідомості, але й у їхній теж І навряд, чи хтось ризикував би творити подібні дива. А в Росії — можна, бо там, бачте, влада і народ єдині.

Що "єдині", то "єдині". Наказала влада “покарати" Грузію — слухняно рухнули війська вперед. Задумали Путін в Ко відшматувати всупереч міжнародним договорам український Крим — відшматували. Задумав московський цар рятувати сирійського диктатора Асада — Шойгу дав команду на військове втручання. Захотілося старшому "брату" дошкулити Україні — запалив вогнище війни на Донбасі і Луганщині.

При цьому шовіністи всіх мастей, починаючи від горе-політиків і кінчаючи представниками воістину гнилої інтелігенції, до яких належать і вірнопіддані журналісти, захоплено плещуть у долоні і кричать: "Браво! Браво! Росія — понад усе!".

І було б усе добре, якби іноді не підводив дар чаклуна і провидця Владіміра Путіна. Що вже не робили, як не старалися його піддані, щоб на виборах у США переміг Дональд Трамп, як не торжествував з цього приводу з бокалом шампанського в руках московський клоун Жіріновський (та й не тільки він), а реалії життя дещо інші: новообраний господар Білого дому виявився не російським, як цього хотіли, а чистокровним американським. Довелося давати задній хід і забороняти на телебаченні надто активну "трампоманію".

А хіба лише тут "прокол"? Місця на газетній шпальті не вистачить, щоб перерахувати всі прорахунки московитів на міжнародній арені останнього часу. Ось і лютує цар всія Русі, зриває зло на підлеглих. Кажуть, що після "теплої" телефонної розмови із ним віддав Богові душу й пан Чуркін, котрий на засіданнях Ради Безпеки ООН із шкури пнувся, аби звинуватити Україну у всіх мислимих і немислимих гріхах, протиставити її світові. Не вдалося. Можливо, через те й отримав прочухана перед смертю від шефа.

Та не такий народ російський і його загартовані в боях проводирі, щоб когось чи чогось боятися. Вони й надалі погрожують примарою термоядерної війни, небезпекою бідним, добрим, духовно-скріпним, законопослушним і богобоязливим землякам від зовнішніх і внутрішніх ворогів, котрі навіть уві сні бачать, як бандерівці захопили Кремль і на ньому вивісили синьо-жовтий український прапор.

А щоб росіянці не розслаблялися, в країні активно озброюють армію і флот, створюють інформаційні війська, посилюють мілітаристське виховання молоді, в якому доходять до абсурду. Так, виступаючи нещодавно перед депутатами Держдуми і розповідаючи, яку вони мають сильну й боєздатну армію, міністр оборони Сергій Шойгу, за яким плаче лава підсудних у Гаазі, похвалився, що у Підмосков'ї обладнали молодіжний табір військової підготовки "Патріот". А щоб майбутні вояки непереможної і легендарної знали, на кого і на що нападати, там збудували макет… німецького Рейхстагу.

Не знаю, як цю новину сприйняла колега Владіміра Путіна Ангела Меркель, з якою він дружить ще з часів свого завідування військовим клубом у Дрездені, але те, що меж для буйної фантазії у путінців нема, то це точно. Як, зрештою, меж в кордонів Росії. Адже лиховісно "пожартував" одного разу московський диктатор: "Кордони Росії не закінчуються ніде".

Як кажуть, було б смішно, якби не так трагічно. Хоча, коли подивитися у недалеке минуле, то про безмежні кордони мріяли і Наполеон, і Гітлер, і Сталін, і чимало інших історичних персонажів-пігмеїв. Де вони тепер — думаю, знає кожен…

Ярема ГОЯН.

Ярема ГОЯН.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 603

Повідомлення в номер / Зізнання на Біблії

02.03.2017

Зізнання на Біблії

Три роки на функціональному ліжку в положенні літери Z (зет).

Три роки в роздумах: "За що мені це?".

Три роки надії: "Встану і піду!..".

Три роки довколишній світ бачити винятково через екран телевізора.

Попри все, він зустрічає нас невичерпним запасом бадьорості. За "фасадом" цієї бадьорості нічні напади нестерпного болю.

Незважаючи ні на що, хоче бути корисним суспільству, громаді і просто окремій людині порадою, своїм багатющим досвідом.

То ж, шановний читачу, наповнений еліксиром здоров'я, світлом радісних світанків, запитай у пана Василя Беркоші, в минулому підполковника міліції, чесного і морально стійкого:

— А хто стимулює таке непросте, можна сказати, страдницьке і разом з тим героїчне життя?

— Бог, молитва і людське милосердя, — відповідає.

— Ви — офіцер міліції, за яким давно закріпилась людська позитивна оцінка, де головне — честь, гідність і справедливість. Звідки ці риси у Вас?

— Від батька. Він категорично не хотів, щоб я працював у міліції. Це тривало роками. Якось тато із Снятина приїхав до Ковеля і зайшов до начальника відділу міліції. Не знаю, про що вони довго розмовляли, але батько по завершенню діалогу сказав примирливо: "Я тобі роботи не вибирав. Але якщо подобається, — працюй, тільки прошу запам'ятай: будь чесним. Не спокушайся на чужі гроші. Ними ти не розбагатієш, тільки честь родини заплямуєш".

Завжди розуміла мене і дружина Віра, яка ніколи за наш матеріальний стан не дорікала.

— Василю Івановичу, сьогоднішні майже "космічні" зарплати високих чинів поліції стримають від зловживань та корупції?

— Переконаний, що ні. Людина, яка ступила на шлях збагачення, не має міри. Отримує 5 тисяч доларів зарплати, але захоче 10, 100, а то й більше, не зважаючи ні на мораль, ні на честь. Диявол спокушує.

— Виходить замкнене коло: злочинець дає хабара слідчому і судді, а ті його виправдовують. Всім добре?

— Не добре! Це біда суспільства, яке ступило в гнилу, брудну помийну яму.

— А як із неї вийти?

— Вихід є: це навернення до Бога і Його істин, але ті, що служать сатані, хіба почують?

У моїй слідчій практиці був випадок, коли водій, порушивши правила, збив мотоцикліста на смерть, а пасажира — травмував. Вина була доведена, але раптом на суді водій змінив свої свідчення. Суддя повернув кримінальну справу на дорозслідування.

Тоді я викликав чоловіка на повторний допит, перед цим взявши "Біблію" в церкві. Дивлячись в очі, сказав: "Клади руку на Святе письмо і кажи правду. Якщо збрешеш, то і ти, і твої діти в майбутньому будуть покарані".

Це вплинуло. На основі чистосердечного зізнання водій отримав справедливу міру покарання.

— А кримінальні справи, пов'язані із церковними громадами, у вас були?

— Пам'ятаю, у 1979 році, коли атеїстична пропаганда досягла апогею, в Любомлі у селі Вишнів хтось обікрав храми. Пішов поголос, що то зробили комуністи разом із міліцією, бо хочуть "зірвати" святкування Великодня. Розслідувати цю справу було справою професійної честі. Зловмисників виявили аж у Луцьку. Речові докази баграми виймали з глибокої ями.

Виявилось, що злочин скоїли раніше судимі мешканці Любомля і згаданого села. Так ми доказали, що ані міліція, ані влада на чолі із першим секретарем райкому партії Миколою Мілінчуком не були причетні до акту вандалізму. Хтось, може, дорікне за служіння режиму, але при будь-якій владі, навіть тисячу літ назад, мораль, честь і гідність були основою держави й моралі людини.

Ось сьогодні дехто каже, що міністр внутрішніх справ Арсен Аваков служив Януковичу. Найперш він служив державі, як і сьогодні — не президенту Петру Порошенку, а, повторюю, — державі.

— Не все так просто. Ви бачили, як на Майдані зразка 2017 року окремі активісти, в тому числі й народні депутати України, чинили опір правоохоронцям, зривали з них каски, намагалися вдарити і т. д., і т. п.

— Пояснити ганебну акцію можна хіба тим, що це — провідники політики Кремля або агенти впливу від ФСБ. А, можливо, просто піарники, які не розуміють, що розхитують і так слабку державу. Поліцейські захищають правопорядок і спокій. За що їх бити, коли вони стримують насилля?

— Але ж і в поліції не всі святі.

— Так, є й не святі. Але моя думка така: будь чесним сам і рівняйся на гідність та мораль інших. Згадайте полковника Федора Литвинюка, який став на захист сусідської сім'ї і загинув від кулі бандита. Саме про таких героїв народ збереже пам'ять довіку, і вони будуть прикладом для нового покоління.

— Ви — один із тих, хто все життя йшов прямим шляхом, не звертаючи "вбік", де були посади, спокуси, кар'єра і т. д.

— Мені пропонували працювати в органах КДБ, але я відмовився, віддавши перевагу улюбленій справі — слідству.

— Війна на Сході закінчиться?

— Якщо деякі горе-політики будуть здавати Крим або Донбас в оренду, то й України не буде на карті світу.

Колись чехи повірили Гітлеру і опинилися в окупації. Відмова від територій — шлях в нікуди. Скільки б не продовжувалась війна, Україну мусимо захищати.

— Звідки у Вас сила волі, натхнення і найбільша підтримка?

— Найперше — від священиків храму Миколая Чарнецького: отця Леоніда, о. Євгена, о. Михайла. Вони і сповідають, і причащають, і оздоровчі молитви до Бога посилають. А ще у мене "дияконеса" (усміхається) — моя вірна, терпляча і добра дружина Віра.

В спілкуванні час летить швидко. Але і за цю мить я набираюся сили духу і стаю стійкішим до зовнішніх негативних впливів, і за це п. Василю — теж подяка.

Життя Василя Івановича — це приклад для інших того, як можна навіть у безвиході піднятися над буденним, сірим і освітлювати шлях іншим.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Три роки на функціональному ліжку в положенні літери Z (зет).

Три роки в роздумах: "За що мені це?".

Три роки надії: "Встану і піду!..".

Три роки довколишній світ бачити винятково через екран телевізора.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 742

Повідомлення в номер / Коли сіяти на розсаду?

02.03.2017

Коли сіяти

на розсаду?

Коли сіяти на розсаду?

Настав час починати вираховувати оптимальні строки для висівання на розсаду насіння овочевих і квіткових культур. Завдання це нескладне, найголовніше при цьому – правильно визначити дату передбачуваного висадження рослин на постійне місце. Як правило, розсада для відкритого ґрунту має бути готова до 10-20 травня.

Улюблениця з квітника

Петунія — одна з найпопулярніших квітів для клумб та вазонів. Славиться тривалим цвітінням, яскравістю кольорів, ароматом.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1