Повідомлення в номер / Червоний терор на Ковельщині

29.08.2024

(Закінчення.

Початок в номері

від 8,15 і 22 серпня ц. р.).

Тим більше, що хтось, напевне, доніс, «куди треба», що до неї по хліб навідуються гості з лісу. «Бульбаші чи якась інша партизанка – біда їх розбере», – казала Олена Павлівна. Приходили по харчі не тільки до неї, і люди мусили давати все, що мали, боячись, що за відмову їх можуть вбити. Спочатку арештували обох – її і чоловіка, але згодом Карпа відпустили. Жінці відлягло від серця: він буде вдома і догляне дітей. Судили селянку 29 жовтня того ж року за зраду Батьківщині. Засідання «трійки», яка присудила «націоналістській посібниці» 25 років таборів і 5 років спецпо-селення, відбулося поспіхом, і молоду полісянку старий товарняк, напханий такими ж, як і вона, волинськими бранцями, повіз у далеку Воркуту.

Там, на Півночі, вона дійсно відбувала каторгу: валила ліс, дороги прокладала, залізничну колію чистила, камінь довбала, важкі мішки з рибою та крупами переносила. На перших початках було настільки нестерпно важко, що навіть просила, аби її розстріляли і позбавили таким чином мук.

З’явилася надія і впевненість після того, як за хорошу поведінку (а ще чоловік по інстанціях клопотав) їй «скинули» 15 років. Доля змилостивилася над жінкою: тих десяти років, що залишилися, Олена Павлівна не відсиділа (6 років, 10 місяців і 26 днів), бо, на щастя всіх засуджених, помер Йосип Сталін, і більшість в’язнів достроково звільнили. На початку серпня 1956 року поїхала до сім’ї у село Вербку і Олена Шадура.

А в 1996 році на підставі Закону України про реабілітацію жертв політичних репресій О. П. Шадура реабілітована.

Торкнулися репресії й інших сімей, понівечили долі багатьох ні в чому не винних селян, жорстоко обійшлися з ними, і лише через десятиліття, уже в часи незалежності України, прийшла, нарешті, така довгождана реабілітація. На жаль, дочекалися її не всі...

Лідія СИНЕНКО.

ВІД РЕДАКЦІЇ: свідчення очевидців, які навела наша землячка, уродженка села Дубового Лідія Йосипівна Синенко у книзі «Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки» і якій ми вдячні за дозвіл оприлюднити фактично документальні матеріали на шпальтах «Вістей Ковельщини», – ще одне яскраве підтвердження бандитської суті «руського міра», котрий впродовж десяти років намагаються відродити путін та його прихильники в Україні.

На прикладі подій того часу і трагедій часу нинішнього ми бачимо: московія та її проводирі – це банда головорізів і кровопивць, міжнародні терористи, що несуть із собою кров, насилля, руїни, справжні слуги сатани. Їм чужі і незрозумілі християнська мораль, якої вони нібито дотримуються з «благословення» очільника рпц кіріла, загальнолюдські цінності. Адже сповідують культ сили, ненависті до українців, як, зрештою, й інших націй та народностей, демонструють прагнення підкорити весь цивілізований світ, шовінізм і неприхований фашизм.

Маємо пам’ятати: Україна, її армія, мужні воїни-Герої, мабуть, першими в світовій історії не тільки повстали проти московії, а завдають їй дедалі дошкульніших ударів. У дні відзначення 33-ї річниці Незалежності нашої держави у нас є підстави для гордості, впевненості у Перемозі над зухвалим ворогом, цілковитого несприйняття ідеї «руського міра», яку сповідують і деякі доморощені колаборанти та окремі священнослужителі так званої «української православної церкви». Який той “мір”, ми ще раз побачили під час масованого обстрілу України минулого понеділка.

Червоний терор був вчора. Завтра він може повторитися в «руському мірі». Пам’ятаймо про це завжди і скрізь. Єднаймося в міцний кулак, який, дасть Бог, розчавить путінську повтору, знищить осередок зла. Принаймні, події на Курщині та в інших регіонах московії дають все більше і більше підстав вірити у нашу спільну Перемогу.

(Закінчення. Початок в номері від 8,15 і 22 серпня ц. р.).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 119

Повідомлення в номер / 19 серпня 1990 року в Ковелі підняли синьо-жовтий прапор

29.08.2024

Уперше в Ковелі сучасний синьо-жовтий прапор публічно з'явився 30 грудня 1989 року. Його привезли з Луцька члени Волинської організації Народного Руху України.

Після прямої конфронтації з місцевими компартійними активістами їх та ковельських прихильників було розігнано, а прапори пошматовано. 11 лютого 1990 р. на стадіоні "Локомотив" під час передвиборного мітингу (влада дала дозвіл на його проведення за умови, що не буде синьо-жовтих прапорів) під гаслом "Вся влада – радам!", який проходив з ініціативи міськрайонної ради НРУ за перебудову, ковельчани знову побачили синьо-жовті прапори.

Уперше національний прапор замайорів над Ковелем наприкінці весни 1990 року. За щоглу стала труба котельні, що знаходиться в районі ліцею №7" (колишня ЗОШ № 7) неподалік Ковельського ринку. З її висоти прапор гарно проглядався на велику відстань. Підняла його група юнаків: Леонід Приходько, Олександр Мєзєнцев й Анатолій Матвійчук. Наймолодший – Леонід міцно закріпив прапор на вершині.

У суботу, під ранок, біля котельні вже стояли відомчі машини. Зняти прапор було непросто. Лише в другій половині дня подертий та пошматований гаком стяг скинули. Кілька місяців шукали юнаків, щоб притягнути до кримінальної відповідальності.

У червні 1990 року на засіданні Ковельської міськрайонної організації НРУ за перебудову було прийнято рішення про створення її дружини. Приходько, Матвійчук та Мєзєнцев увійшли до її складу. Наприкінці року організація вже налічувала до сотні членів. Це була молодь від 18 до 30 років.

У той час, коли синьо-жовтий прапор вже був вивішений в західних областях та майорів біля Київської міської ради, коли було прийнято Декларацію про державний суверенітет України, у Ковелі з великими труднощами депутати демократичного блоку продовжували добиватися від влади дозволу на встановлення синьо-жовтого прапора.

Вся підготовча й організаційна робота повністю була проведена активістами Руху – Володимиром Осіюком, Андрієм Мостиським, Григорієм Олійником, Іваном Сидоруком, Петром Кошелюком, Адамом Поляком.

19 серпня 1990 року в Ковелі біля кафе "Казка" відбувся велелюдний мітинг – освячення синьо-жовтого прапора священником із Червонограда.

Честь підняти прапор була надана сотнику УПА, в'язню сталінських концтаборів Костянтину Осіюку. Далі процесія на чолі з делегацією із Червонограда рушила на святкування Дня козацької слави на стадіон. Були театралізовані дійства з козаками на конях, показові виступи школи бойових мистецтв, виступи гурту "Соколи", Лілії Сандулесу та Іво Бобула. Свято вдалося на славу. Головою оргкомітету був Володимир Лотоцький.

Через ніч прапор пошматували. “Рухівці” організували нічне чергування, а потім просто відрізали тросик, аби провокатори його не дістали.

З 28 по 30 серпня проходила сесія міської Ради. Обговорювалося питання національної символіки. Три дні вирували пристрасті. Малочисельний демократичний блок разом з депутатами обласної Ради вели нерівну боротьбу із згуртованою прокомуністичною більшістю. З великими труднощами голові міської ради Миколі Вельмі таки вдалося включити в порядок денний питання про національну символіку.

Після “гарячих” дискусій, 30 серпня 1990 року було прийнято рішення про підняття над будинком Ковельської міської ради, поряд з державним, національного синьо-жовтого прапора. Над адмінбудівлею замайоріли два прапори: червоно-синій (на той час державний) та синьо-жовтий як виклик радянській системі. І лише через рік з проголошенням Незалежності України, над головною будівлею Ковеля замайорів як державний синьо-жовтий стяг.

За матеріалами Ковельського історичного музею підготував

Володимир ПЕТРУК.

НА СВІТЛИНАХ: Ковель 19 серпня 1990 року.

Фото з архіву.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 144

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП з 2 по 8 вересня

29.08.2024

ОВЕН. Бережiть i не розпилюйте свої дорогоцiннi сили на дурниці. Будьте упевненi в собi, зайва критика власних дiй буде нинi не зовсiм доречна. Шукайте у всьому свiтлi сторони.

ТЕЛЕЦЬ. У вас може з’явитися цiкава iдея, i ви швидко знайдете можливостi для її реалiзацiї. Вам необхiдно зiбратися з силами i ухвалити важливе рiшення, яке вплине на вашу подальшу долю.

БЛИЗНЮКИ. Зараз у вас з’явиться можливiсть виконати свою мрiю. Починається хороша творча смуга, яка принесе успiх i прибуток. Будуть сприятливi поїздки i подорожi.

РАК. Менше критики i негативних думок! П‘ятниця дозволить вам блиснути своїми талантами, все виходитиме.

ЛЕВ. Щоб тиждень пройшов плiдно i спокiйно, постарайтеся уникати розмов i суперечок з оточуючими, навiть якщо вони порушують питання вашої професiйної компетентностi.

ДIВА. Вас супроводжує успiх, але можуть бути незначнi труднощi. Допоможуть iнтуїцiя i вiдчуття мiри. Вчiться розпiзнавати людей i ситуацiю з першого погляду.

ТЕРЕЗИ. Тиждень в цiлому буде спокiйним i благополучним, але надмiрно теж розслаблятися не варто. Оточуючi пiдтримуватимуть вас, друзi складуть компанiю.

СКОРПIОН. Вас чекає професiйний i фiнансовий успiх. Ви без працi добиваєтеся цiлей. В особистому життi настають приємнi змiни.

СТРIЛЕЦЬ. На цьому тижнi просто зобов’язана пiдвищитися ваша упевненiсть в собi. Можлива несподiвана змiна мiсця проживання або роботи. Понедiлок – хороший день для спiлкування, навчання новому i вдалий для переговорiв з дiловими партнерами. Зараз буде важлива активнiсть i iнiцiатива з вашої сторони.

КОЗЕРIГ. Ось, нарештi, i прийшло довгождане благополуччя. Цей тиждень обiцяє пройти виключно вдало. Налагодяться вiдносини з новими партнерами. На роботi починають здiйснюватися давно задуманi плани.

ВОДОЛIЙ. Постарайтеся упокорити свою гординю i не вiдмовляйтеся вiд запропонованої допомоги, оскiльки шанси справитися з поставленими задачами поодинцi рiвнi нулю. У понедiлок головнi новини можуть чекати вас удома.

РИБИ. Зберiгайте душевну рiвновагу i вiрте в краще. Тоді позитивнi змiни не примусять себе довго чекати. I ви зрозумiєте: що не робиться, то все до кращого.

Підготував

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Бережiть i не розпилюйте свої дорогоцiннi сили на дурниці. Будьте упевненi в собi, зайва критика власних дiй буде нинi не зовсiм доречна. Шукайте у всьому свiтлi сторони.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 408

Повідомлення в номер / Індустріальний парк Ковель-Порто: БУДУЄМО МАЙБУТНЄ РАЗОМ

27.08.2024

21 грудня 2023 року в ексклюзивному інтерв'ю для газети "Вісті Ковельщини" один із провідних керівників групи компаній "Ковельсільмаш" Ілля Кошкін детально розповів про поточний стан та перспективи розвитку колишнього заводу "Ковельсільмаш".

В інтерв'ю було зазначено, що на території цього колись знаного підприємства зараз активно функціонує група українських компаній, які націлені на розширення свого бізнесу та створення нових робочих місць. Незважаючи на складну економічну ситуацію в країні, вони зберігають вірність принципам відповідального та чесного бізнесу.

Ілля Кошкін підкреслив, що, попри триваючу війну та економічні виклики, важливо мати сміливість думати про майбутнє і планувати розвиток. Він також поділився баченням своїм та команди проєкту "Індустріальний парк Ковель-Порто", зазначивши, що ключ до майбутнього зростання Ковеля – в розвитку його логістичної інфраструктури. Ковель як важливий залізничний вузол виконує стратегічну транспортну функцію, з'єднуючи Україну з багатьма європейськими країнами та маючи значне стратегічне значення для держави. Місто також є важливим транспортним хабом, що повністю підпадає під концепцію Тримор’я.

Можливість здійснювати багато логістичних операцій в тому числі пов'язаних з перевантаженням різноманітніх товарів з європейської колії 1435 на українську і навпаки, їх зберіганням, безумовно, буде сприяти збільшенню товарообігу з ЄС та покращенню єкспортних можливостей українських товаровиробників.

Інтерв'ю з Іллею Кошкіним відображало оптимістичні настрої та плани на розвиток підприємництва і інфраструктури в Ковелі навіть у ці важкі часи. Він наголошував на важливості стратегічного бачення розвитку бізнесу в Ковелі та його потенціалу для подальшого економічного зростання. Минуло пів року, і вже можна побачити конкретні результати зусиль підприємця та його команди.

По-перше, значним досягненням є офіційна реєстрація індустріального парку "Ковель Порто" в Ковелі Кабінетом Міністрів України (Джерело: https://www.kmu. gov.ua/news/v-ukraini-ziavylysia-try-novykh-industrialnykh-parky ). Це – важливий крок у створенні сприятливого середовища для розвитку промисловості в місті та залученні нових інвестицій. Таке рішення є визнанням потенціалу Ковеля як важливого індустріального центру, здатного реалізувати великі інвестиційні проєкти.

В перші місяці існування в ІП тривають перемовини з першим потенційним резидентом – відомим підприємством ТОВ "ТАС "Дніпровагонмаш", яке планує будувати в Ковелі залізничні вагони для європейського ринку. Це – приклад високого рівня зацікавленості з боку великих компаній у співпраці з Ковелем та встановлення партнерських відносин, спрямованих на спільний успіх. Це також відкриває нові можливості для розвитку транспортної інфраструктури та підвищення ефективності логістичних процесів.

Крім того, компанія – ініціатор ІП – звернулась до Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) щодо розвитку інфраструктури "Ковель-Порто". Це може відкрити нові можливості для отримання фінансової підтримки та технічної експертизи, що дозволить реалізувати важливі інфраструктурні проєкти на території колишнього заводу "Ковельсільмаш". Співпраця з міжнародними організаціями, такими, як USAID, та цільовими структурними фондами Європейського Союзу підвищує рівень довіри до проєкту та відкриває нові горизонти для розвитку власне Індустріального парку "КОВЕЛЬ ПОРТО", що функціонуватиме в місті Ковелі, так і для самого міста.

Іншим важливим напрямком є робота з потенційними приватними іноземними інвесторами. В умовах глобалізації та вільного руху капіталу залучення зовнішніх інвестицій стає ключовим фактором для забезпечення сталого економічного зростання як бізнесу, так і створення нових робочих місць. Залучення іноземних інвестицій дозволить Ковелю інтегруватися в міжнародні економічні процеси та загальноєвропейську мережу залізниць TEN-T, підвищивши таким чином конкурентоспроможність місцевого бізнесу.

Вже зараз розпочато роботи з реконструції залізничних шляхів, включаючи будівництво суміщеної колії. Представлено генеральний план, що передбачає розбудову контейнерного, зернового, олійного терміналів та терміналу для переливу світлих нафтопродуктів. Зерновий термінал вже працює, а щодо інших терміналів, то триває пошук: шукають потенційних інвесторів для їх будівництва. Ці проєкти спрямовані на покращення логістичної інфраструктури міста та збільшення товарообігу з європейськими країнами.

У підсумку, зазначені досягнення свідчать про позитивні результати ініціатив та зусиль Іллі Кошкіна та його команди в напрямку розвитку підприємництва та інфраструктури в Ковелі. Ці кроки сприяють створенню сприятливого бізнес-середовища, розбудові промислового-логістичного потенціалу та залученню нових можливостей для міста у контексті соціально-економічного зростання й розвитку. Завдяки стратегічному баченню та активній діяльності Ковель має всі шанси стати важливим логістичним та економічним центром регіону.

Наш кор.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 557

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 22–28 серпня

22.08.2024

Четвер. Мінлива хмарність. Температура 230С. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура 120С. Вітер південний слабкий.

П'ятниця. Мінлива хмарність. Температура 250С. Вітер південний помірний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура 120С. Вітер південно-східний слабкий.

Субота. Ясно. Температура 290С. Вітер південно-східний помірний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура 160С. Вітер східний помірний.

Неділя. Ясно. Температура 300С. Вітер східний помірно сильний.

В ніч на понеділок. Ясно. Температура 150С. Вітер південний слабкий.

Понеділок. Ясно. Температура 320С. Вітер південний з переходом на північний помірно сильний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура 180С. Вітер північний слабкий.

Вівторок. Мінлива хмарність. Температура 290С. Вітер північний помірно сильний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура: 160С. Вітер північний помірний.

Середа. Мінлива хмарність. Температура 310С. Вітер північно-східний помірно сильний.

Четвер. Мінлива хмарність. Температура 230С. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура 120С. Вітер південний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 179

Повідомлення в номер / Слідами козацької слави

22.08.2024

"Історія – це паспорт країни. Неповага до старовини, до свого минулого, до історії рідного народу є ознакою нікчемності", – так писав О. П. Довженко.

Тепер, коли наша держава розірвала пута тоталітарної системи, обрала європейський вектор розвитку, сторінки її літопису, на жаль, знову пишуться на фронтах кров'ю наших захисників та смертями невинно загиблих мирних людей. Ми повинні творити новітню історію України, пам'ятаючи патріотичне сьогодення, шануючи більш давні періоди становлення державності країни, краю, зрештою, свого села. Сучасний світ стрімко змінюється, відходять в небуття підручники історії, які писали на догоду компартії.

Такий був час, і ми в ньому жили, коли закривали церкви, а з пам'яті людей стирали нашу справжню історію, замовчуючи про все українське та національно-патріотичне.

Унікальне село Ружин відоме своєю історичною минувшиною. Це родове гніздо гетьманів Ружинських, звідси вийшло в світ 5 гетьманів України. До Ружинського роду належала і волинська княжна Софія Ружинська. В різні роки сюди приїжджали вклонитись землі ружинській жителі Нової Каховки, де загинув гетьман Богдан Ружинський, штурмуючи турецьку фортецію.

Ще раніше Ружин відвідували нащадки козацького роду із Запоріжжя, а декілька років тому тут побувала делегація з м. Ружина –житомирського містечка, яке в свій час заснував князь Кирик Ружинський. До нас в гості приїжджають, а ми показати практично, окрім села, нічого не можемо.

Нещодавно з ініціативи Ігоря Корнійчука, старости Ружинського старостинського округу, в селі відбулася зустріч працівників Ковельського історичного музею Маргарити Матвійчук – директорки, Мирослави Мороз – головної зберігачки фондів, Ірини Горблюк – заступниці начальника управління культури міськвиконкому з ініціативною групою (на світлині) в складі Г. Я. Гулька –Заслуженого краєзнавця України, Ю. М. Мазурика – археолога, Т. І. Редькович – директорки місцевої школи, Т. В. Родюк – вчителя. Зустріч мала консультативно-ознайомчий характер. Мета – оновлення музейної кімнати в місцевій школі.

Працівники музею розповіли, як вести музейну справу, облік, з чого починати. Ознайомилися з окремими експонатами, які вже є на стендах.

Після обміну думками та пропозиціями Г. Я. Гулько передав майбутньому музею свою колекцію знахідок доби козаччини з надією і вірою в те, що колись тут буде музей, пообіцявши подальшу допомогу. Звичайно, прикро, що історія не зберегла речових доказів маєтності та осідлості гетьманів Ружинських. Майже зруйнована двоповерхова будівля з глибоким підвальним приміщенням, численними склепіннями товщиною стін 90 см і більше.

Збудована вона неподалік непрохідних боліт з північної і західної сторін села. За переказами старожилів, урочища "Острівки" в цих болотах було єдиним порятунком від татаро-монгольської навали та під час Першої і Другої світових воєн. Прохід до островів знали тільки окремі люди. В урочищі "Ринка" в торфяниках знаходили укладені соснові колоди, скріплені дванадцятиметровими дубовими відбивними балками, що зв'язувались дерев'яними тиблями.

Із розмірів цегли можна зробити висновок, що другий поверх і вхід в підвальне приміщення добудовували. Очевидно, що згодом будівля використовувалася для виробничо-господарських потреб. На другому поверсі добудована мансарда для відпочинку та прийому гостей в святкові дні.

Відомо, що в ті далекі часи у Ружині займалися вирощуванням хмелю, садівництвом. Очевидно, тут перероблювали хміль, виробляли пиво, дріжджі та інші похідні продукти, а також займались переробкою фруктів. Звідси – назви будівлі "туралька", "броварня", "півніца". Функціонувало виробництво до 1939 року (за свідченням старожилів). Саме урочище має назву "Панський сад". Учасники зустрічі відвідали закинуту будівлю "туральки".

Ось так досліджується і передається з покоління в покоління пам'ять про місце історичної звитяги, сили та слави гетьманів Ружинських. Було б добре, якби хоч на цих забутих і зневажених пам'яттю місцях встановити меморіальні знаки, щоб теперішнє і майбутнє покоління українців усвідомлювало значимість національно-патріотичної боротьби своїх гетьманів.

Сергій ДАНИЛЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 157

Повідомлення в номер / Червоний терор на Ковельщині

22.08.2024

(Продовження.

Початок в номері

від 8 і 15 серпня ц. р.).

За те, що був у повстанцях Кузьма Климук, постраждала уся його сім’я (по-вуличному Зуї): вивезли батьків – Кіндрата Микитовича і Теклю Іларіонівну, їхніх дітей.

Зі спогадів Єви Іванівни ОЛЕКСЮК, 1932 р. н.:

— Як їхати з Бахова в Ковель, то з правого боку жили Столярчуки: Меркурій (Менкур на нього в селі казали), його жінка Ксеня. Мали синів Івана і Павла, дочку Зіньку. Ніхто з них ніде не був, але начебто щось десь на владу сказали, і «за язик» поплатилися. Менкура забрали в тюрму, звідти він вже не вернувся, але жінці написав, щоб Хаврощиним дітям (сестриним) дала корову. Вони тримали дві корови, то Ксеня так і зробила: нам дала одну.

Вивезли потім і Ксеню з дітьми. Зінька кілька разів приїжджала в Бахів, Іван приїжджав, а Павло – ні. Вивезли Колодюків, по-вуличному Скопів, батька, матір, невістку з дітьми. Здається, у Брянській області вони жили, І Любка там. Баба їздила провідувати свою матір. Вона була дуже робочою: і перші огірки в неї, і всяка городина. Подружилася з мельником, баба йому помагала по господарству, а він за те муку давав. Так і вижили...

Знаю, що Климуків вивезли, по-вуличному їх звали Зуями. Хазяїна забрали, дочку Ганну в тюрму посадили, вони з братом були в бульбашах. Ганна вже не вернулася – в тюрмі вмерла.

Зі спогадів Лідії Семенівни СТОЛЯРЧУК (Ризванюк),1940 р. н.: – Вивезли сім’ю мого дядька Пилипа Колодюка, хоча Пилип був на фронті, воював. Дід Феодосій Артемович і баба Харитина Власівна постраждали за сина Василя, який був у бульбашах, а невістку їхню Ксеню Дмитрівну, дружину Пилипа, забрали з дітьми за чоловіка. А чому? Начебто за те, що не було від нього листів, поки воював. Голова сільради ховав листи. Так тітка казала. Потім дядько Пилип вернувся з фронту, їздив, питав, добивався, казали, що і в Москву звертався, але звідти приходили папери. Плюнув та й поїхав до своєї сім’ї у Брянську область. Там, у Росії, вони й жили, додому вже не вернулися. Приїжджали тільки в гості Маруся і Сергій, діти Пилипа, писали, слали свої фотокартки.

Я невеликою була, але в пам’яті засіло, як діда Федося й бабу Харитину забирали. Жили ми всі після війни в маленькій хатиночці, яку дід збудував: чотири сім’ї під одним дахом. Три його дочки під час війни зосталися вдовицями – загинули їхні чоловіки на фронті: Дмитро Кіптик, Юхим Столярчук, Семен Ризванюк. У Пистимки було двоє дітей, у Вляни – четверо і нас двоє в матері.

Як зараз бачу: у грубці горить вогонь, дід стоїть у кожухові і просить нас, малих: «Вступітеся, дітки, дайте, хай я хоч нагріюся перед дорогою...». І повезли їх підводами... Олександр Власович Столярчук після того, як Ковельщину визволили від німецько-фашистських загарбників, пішов на фронт воювати. Бахівчанину судилося вижити і повернутися додому, однак його бойових заслуг радянська влада не врахувала: приписала вчорашньому фронтовику зв’язки з УПА і запроторила на 25 літ «виправлятися» у холодні табори Сибіру. Правда, після смерті Сталіна термін чоловікові скоротили.

Трьох бахівських парубків – Юхима Бондаря, Олександра Столярчука і Олексія Музичука – забрали в один день, а ще разом з ними Петра Черняка з Дубової. Вони служили у воєнізованій охороні поблизу залізничного вокзалу в Ковелі. За однією версію, причиною арешту стало те, що хлопці співали українські патріотичні пісні, зокрема, «Знову хмари потемніли», за іншою – читали листівки, які хтось їм підкинув вночі. І засудили всіх на десять років виправно-трудових таборів.

З інформації Миколи Івановича МОРОЗА, 1964 р.н. (с. Дубова):

– Мій тесть Юхим Іванович Бондар не любив згадувати, як йому там, на засланні, жилося, а от Олексій Музичук розповів якось епізод, який добре мені запам’ятався. Везли їх довго поїздом, автомашинами, а потім ще кілька діб арештанти йшли пішки.

Йшли лісом, товстелезні дерева навколо, і на одному з них побачили дошку прибиту, а на ній напис: селище Цимерманівка. Питають у конвоїра, де ж те селище, де воно починається. А той їм відповів: «Оце і є селище Цимерманівка, і ви його побудуєте». Цілу ніч, розповідав дядько Олексій, багаття палили, щоб зігрітися, бо спати, звісно, ніхто не міг – мороз стояв до 50 градусів. То найперше збудували барак, щоб було де спати і від вітру сховатися, а потім почали потроху розбудовуватися. Батько відбув сім з половиною років, бо перевиконував норми, і термін заслання йому скоротили. А відбував він свою каторгу десь під китайським кордоном, у Хабаровському краї. У грудні 1991 року батько одержав лист, в якому повідомлялося, що справа Бондаря Юхима Івановича переглянута, і він реабілітований.

Відбував заслання і Федот Никандрович Семенюк, котрий у 30-х роках і під час війни старостував у селі Бахові. Якщо був старостою, вважала тодішня влада, то ти – злочинець, а злочинцям місце в тюрмі, хоча добросовісний і мудрий чоловік вірою і правдою служив людям, а не ворогам, проте ніхто не став розбиратися, винен чи не винен.

На початку 50-х років мешканцями Вербки стали Шадури, котрі перевезли сюди свою хату з села Личини Камінь-Каширського району. На нове місце перебралися колишній фронтовик Карпо Олексійович з сином Степаном та донькою Галиною, а господиня дому на той час відбувала незаслужене покарання у далекій Воркуті. Молоду жінку енкаведисти арештували 6 вересня 1949 року, виявивши на горищі їхнього дому «хлопців з лісу». І хоча запевняла, що не знала – не відала про посторонніх, ніхто до уваги її слів не взяв.

НА СВІТЛИНІ: один з епізодів терору проти мирного населення.

Фото з архіву.

(Продовження. Початок в номері від 8 і 15 серпня ц. р.).

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 190

Повідомлення в номер / Важкі уроки Незалежності

22.08.2024 Семенюк Анатолій Володимирович

Світле свято Преображення Господнього по праву є предтечею Дня Незалежності. В той далекий від нас час зійшов Ісус на мальовничу гору Фавор з апостолами Яковом, Петром та Іваном, щоб помолитися перед важкими випробуваннями, що чекали на Нього в Єрусалимі.

Поки Він молився, притомлені учні заснули. І раптом, прокинувшись, вони побачили, як Ісус піднявся над горою, осяяний сліпучим світлом, а поруч Нього – янголи, пророки Мойсей та Ілля (Мтф. 17, 1-8). Вражений побаченим, апостол Петро вигукнув: "Господи, добре нам тут бути. Збудуємо намети для Тебе, Іллі та Мойсея". А з неба голос: "Це Син мій Улюблений!".

Чи не повторилося подібне диво у 1991 році? Тоді засяяло світло Незалежності. Підняло нас над Світом. І голос був Господній: "Це народ мій Улюблений!". Осяяна світлом свободи, більшість українців промовляла: "Добре нам бути в Україні, вольній, новій", над якою злетів дух омріяної волі і демократії. До нас поверталася Віра Христова із Любов'ю до ближнього. Ми немов прокинулися і відчули красу рідної мови, звичаїв і традицій. Нарешті, що є прекрасніше, аніж будувати нову народну державу і бути гідними її слави і честі?

До того світла і щастя вели Ковельську громаду її жертовні, поводирі. Вони були свого роду місцевими Мойсеями духа, що виводили українців із багатовікового рабства. Серед них – Ігор та Ольга Лучки, Володимир Осіюк, Геннадій Сарапін, Адам Поляк, Юрій Музичук, Богдан Бачук, Іван Сидорук, Віктор Стрижеус, Марія Хотинська, Ганна Гнатюк, Алла Полякова, Яків Лавренко, Андрій Мостиський, Гнат Марчук, Олександр Козак, Ніна Горик, Григорій Олійник, Микола Олексюк, Віктор Семенюк та багато інших. На жаль, чимало з них уже відійшли у Вічність.

Маємо розуміти, що будь-яка революція несе в собі дух руйнації, який ламає не тільки старий консервативний державно-суспільний устрій, але й спокійне благодатне буття, порушуючи його економічні основи. Гасло "будувати намети" відходить на другий план. Немов хижі хвилі цунамі, пронеслись над краєм, залишаючи за собою руїни деревообробного комбінату, крохмального заводу, льонзаводу, фабрики культпобутвиробів та інші.

Не витримала нових викликів часу економіка "Ковельсільмашу", переробних підприємств. Зникли з карти Волині військові частини Ковельського гарнізону. Місто надовго перетворилося на міжнародний центр стихійної дрібнотоварної торгівлі. Хаос у державотворенні, глибока фінансова криза привели багатющий край до занепаду економіки і бідності.

Та, попри всі об'єктивні і суб'єктивні причини, маємо пам'ятати, що над нами, немов фатум долі, висить дамоклів меч рашистської імперської московії, яка не пробачає непокори і не уявляє себе без невід'ємної частини – України. Віками пропагандисти кремля навіювали світу міф про нашу меншовартість, про доброго "старшого брата" (сестру), про "неспроможність" українців управляти країною тощо. І ми це, на жаль, сприймали, як належне, бо й самі були просякнуті тією пропагандою.

Коли на початку дев'яностих років ХХ століття в рамках "невинного" опитування нас тестували на вірність росії, запитуючи: "Якби росіяни йшли на нас війною, ви стріляли б у відповідь?", ми мовчали – як можна стріляти у "старшого брата"!? А тим часом, за сценарієм рашистської хунти, покірно позбулися ядерної зброї. Спокійно спостерігали за злочинними діями проросійської "п'ятої колони" у Верховній Раді. Споглядали, як масово ліквідовували вищезгадані військові частини.

Нерозслідуваними залишились терористичні акти із нищення кількох потужних складів боєприпасів. Силові та господарські структури країни були насичені агентами ФСБ та ГРУ. Рашистська росія за "меншоварту" Україну боролася день і ніч, а ми своєю безпекою нехтували й легковажили.

Легковажили, і коли обирали президентом В. Януковича, і тоді, коли він здавав Крим росії. Нехтували безпекою держави, коли війська рф стояли біля наших кордонів, заспокоюючи себе думкою про те, що путін не наважиться напасти. А відтак замість зміцнювати ЗСУ будували дороги.

Не треба бути пророком, щоб передбачити: такої легковажності путін не пробачить. І він розпочав ганебне і жахливе повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року, плануючи парад перемоги рашистських військ у Києві на Хрещатику в найближчі три дні.

Здавалось, що ніхто не зможе зупинити цю навалу "другої" армії світу, як її тоді називали. Та є неписані закони війни: хто, хоч раз, відчув подих Свободи і Волі, той стає незламним і непереможним.

Заспівала Україна "Червону калину". Добровольці разом із ЗСУ зупинили агресора на підступах до столиці. І тоді, і зараз б’ються хлопці, як леви, на Півдні, Сході і Півночі країни, захищаючи мирне життя тут, у нашому рідному Ковелі.

Б’ються і нападають… На їх місце стають інші незламні воїни. Ми згадували першопрохідців, борців за Незалежність у Ковелі. Сьогодні вся країна о дев'ятій годині ранку хвилиною мовчання вшановує пам'ять загиблих воїнів-Героїв, і кожен з нас, з вірою у Перемогу промовляє, як молитву: "Вернись живим!".

"А як же День Незалежності?" - запитаєте ви. Мовляв, не до свята, коли палає свята батьківська земля, коли день і ніч точаться запеклі бої з агресором, коли в постійних повітряних тривогах вся Україна.

Та, попри всі складнощі сучасного буття, маємо усвідомити, що найголовніше свято держави – це, насамперед, патріотичний акт задля підняття духу в битві за Волю і Долю.

Кожна наша найменша перемога чи то в країні, чи то на фронті, чи то на міжнародній арені (Олімпійська ігри – 2024) утверджує в думці: ми є, ми будемо завжди – незламні, непереможні і невмирущі. Наші Герої б'ються з ворогом, не шкодуючи свого життя, за таку країну, де словами апостола Петра, кожен із нас вголос, на весь світ промовлятиме: "Господи, добре тут, в Україні, бути!".

Не згасає віра в Перемогу, в майбутнє наше, де ми "збудуємо намети", а рашистська імперія розсиплеться в прах, і розвіється з вітром по всьому світу. Нехай збудеться пророцтво!

Зі святом душі і серця – з Днем Незалежності!

Анатолій Семенюк,

Ковельський міський голова

1991-1997 р. р.,

Почесний громадянин

міста Ковеля.

Першопрохідцям

Яка то радість – будувати нову

державу!

Тріпоче під вітрами синьо-жовтий

стяг.

Лунає громогласно: "Україні

слава!" –

То поклик предків до волі і звитяг.

Вони ішли і не шукали броду,

Ступали сміло у Дніпра холодні

води.

Їм так хотілось прислужитися

народу –

Леліяли із рабства вишити

Свободу.

Гей, народе, пригорнись

до вишивальників:

Там хрестики і нулики, і дерево

життя.

Там конституція – Закон законів

величальний,

І ейфорія благодатного у мріях

майбуття.

Та не усе гаразд у нашім українськім

домі

Свобода одягнулася в зрадливі

шати.

Корупція і бідність,

і пострадянський гомін,

І ця війна проклята, ці непомірні

втрати!..

За тих, що йдуть у бій, помолимося

Богу:

"Поверни їх, Господи, у рідний дім

живими!".

Бій не стихає – кривавиться дорога

Заради Незалежності, заради

неньки України.

Ця місія священна: будувати нову

державу,

Боротися і захищати синьо-жовтий

стяг

Над світом соколом злітає: "Україні

слава!" –

То предків поклик до волі і звитяг!

Анатолій Семенюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 195

Повідомлення в номер / “Жила, як сир у маслі...”

22.08.2024

– У мене все гаразд, – завжди відповідала на запитання про життя-буття Поліна.

– Правда?

– Правда!

Можна було й не питати. У Поліни завжди все було добре, чудово і найкраще. Кола під очима? Подумаєш, у багатьох є! На ногах чоботи, які відзначили свій другий "ювілей" ще кілька років тому? Якісні та улюблені, а не тому, що ви всі подумали! Пішки додому з роботи? Є 10 гривень на автобус, але пішки ходити – корисно, не знали? Тепер знайте!

Згодом від Поліни відчепилися всі. Добре все в людини, навіщо в душу лізти? Або треба було без дзвінка до неї приходити та намагатися "винюхати", що ж у Поліни не так?

На тлі цього благополуччя тим несподіваніше прозвучала звістка:

– Про Поліну чули? Дітей покинула, чоловіка покинула, з роботи звільнилася та поїхала! Куди? А дідько його знає! Телефон недоступний, сторінки в соцмережах видалені. Говорять, її чоловіка навіть поліція затримувала. То Поліна з'явилася, показала, що жива-здорова, і знову пропала, навіть дітей не побачила.

Поліну засудили усі. Казали:

– Жила, як сир у маслі каталася! Чого бракувало? Мабуть, хахаля знайшла, і до нього поїхала! Їй чоловік і дім збудував, і на Південь возив! Зажерлася Поліна!

"Їй чоловік дім збудував, і на Південь возив!" – не посперечаєшся. Хіба дещо уточнити можна.

Будинок. У побудованому будинку жили не лише Поліна з чоловіком та двома дітьми, а й уся рідня "будівничого". Якщо конкретно, то – мама, бабуся з дідусем та молодша сестра в компанії своїх вихованців – двох собак та трьох котів. Свої квартири безстрокові гості здали в оренду, насолоджуючись гостинністю сина та його дружини. А як інакше? Вони ж гості! А щоб у разі розлучення Поліна не обібрала нещасного трудягу-чоловіка, будинок був записаний на його маму.

Сніданки, обіди та вечері на всю ватагу готувала Поліна. У вільний від роботи, дітей та городу час. Причому готувала по кілька варіантів страв: у бабусі з дідусем відсутня частина зубів, і їм важко їсти щось тверде, а 24-річна сестра чоловіка не їла м'ясо, рибу та яйця. Ще Поліна варила кашу для собак.

Город – окрема тема. Невеликий клаптик землі, на якому, за задумом Поліни, мав розташовуватися квітник, старше покоління хором розбило на город. Але доглядати його мала господиня будинку. Кури та свині, які теж мали з'явитися ("свої яйця та м'ясо!"), не з'явилися завдяки 24-річній вегетаріанці:

– Ні! Ви з глузду з'їхали? Я не витримаю, щоб м'ясо їли при мені. Бачити свиней і курей, яких ви потім зжерете, я не бажаю!

Працювала Поліна комірником на продуктовій базі, весь день проводячи на ногах. Додому з роботи їй теж потрібно було йти пішки: зарплатною карткою жінки розпоряджався чоловік, визначаючи доцільність усіх витрат. І 40 гривень на день на проїзд він вважав непотрібною тратою: йти Поліні всього 4 кілометри в один бік! "Діди он по 15 км в один бік до школи ходили пішки, і нічого!" – любив говорити годувальник Поліни.

Діти. Гордість будь-якої мами, її відрада та надія на ситу старість. Діти Поліни швидко перейняли манеру спілкування старших родичів і швидко почали називати маму зверхнім "Гей, ти!". Поліні було заборонено ходити до школи на батьківські збори під приводом: "Мамо, вистачить нас ганьбити!". Але Поліна ходила, замість чоловіка: "Не чоловіче це діло!".

Поїздки на Південь. Так, були. Якщо судити з перерахованого вище, неважко здогадатися, в ролі кого саме їздила "відпочивати" Поліна: нагляд за бабусею і дідусем чоловіка був цілком і повністю на її плечах. Два тижні на морі, але навіть п'яточки в нього не занурити жодного разу?

…З моменту від'їзду (втечі?) Поліни минуло два роки. Через рік їй буде 40. Зараз Поліна на віддаленій роботі, орендує маленький будиночок біля моря і платить аліменти на дітей. Залишилося ще кілька років, і Поліна буде остаточно вільна.

Свою першу, за багато років, сукню Поліна купила, страждаючи докорами сумління: "Може, краще на дітей зайву гривню відправити?". Але дещиця егоїзму, що несподівано проклюнувся, перемогла, долучивши до сукні босоніжки.

– Знаєте, мені майже сорок. І я тільки-но почала жити. Коли я встигла перетворитися на тітку, – не помітила. Зате чудово пам'ятаю день, коли з цієї "тітки" знову перетворилася на жінку. На жінку, яка має все життя попереду: стоячи на вокзалі в очікуванні автобуса з невеликою сумкою, документами та стягнутими у колишнього чоловіка 40 тисячами гривень.

Я не шкодую, що кинула все та всіх. Шкода лишень, що раніше цього не зробила. Життя в мене одне, і я зрозуміла, що не хочу його присвятити ролі обслуги інших людей, – каже Поліна.

Що ж, кожен з нас обирає свій шлях у житті. Поліна обрала свій. Хай буде все якнайкраще!

Валентина САЧУК.

– У мене все гаразд, – завжди відповідала на запитання про життя-буття Поліна.

– Правда?

– Правда!

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 83

Повідомлення в номер / Квартира «червоних ліхтарів»

22.08.2024

Сумний перелік потворного й непорядного, безсовісного, підлого і корисливого, чого, на жаль, не бракує в нашому суспільному житті, поповнила подія на Дніпропетровщині. А сталося ось що. Як повідомляють “Сільські вісті”, у славному шахтарському місті Павлограді співробітники тамтешнього формування Нацгвардії та міського управління Держслужби з надзвичайних ситуацій (ДСНС) відкрили підпільний «заклад» із надання... інтимних послуг.

Ретельно вивчивши ймовірний попит на подібні таємні розваги і дійшовши оптимістичного висновку, що клієнтів завше не бракуватиме, отож «діло піде», орендували помешкання в одній із багатоповерхівок. Залишалося тільки забезпечити «кадровий потенціал», тобто спонукати достатню кількість жінок займатися проституцією. Тут довелося залучити вигадливість.

Насамперед обрали «цільову аудиторію» для вербування — дівчат і жінок, скривджених долею або які опинились у вельми скрутній життєвій чи матеріальній ситуації. Адже цих бідолах «підчепити» найлегше. Аби тільки отримати доступ до імен, налагодили контакти з працівниками соцслужб міста та навколишніх сільських громад. Бо саме туди звертається чимало людей, що потрапляють у складне становище.

Павлоградські звідники малювали жінкам ледве не єдиний реальний для них вихід із глухого кута. Гарантували хороші гроші та комфортні умови роботи: мовляв, працюватимуть під «патронатом» наділених владними повноваженнями і можливостями як у місті, так і у всьому районі осіб, а це не абищо. Спритники були настільки впевнені в собі, що навіть давали завуальовану рекламу «закладу» в Інтернеті.

І автори напрочуд сміливого «проєкту», вочевидь, не помилились. Бордель, як швидко нарекли в регіоні «комунальну квартиру з надання інтимних послуг», почав працювати в січні нинішнього року, а вже наприкінці липня домігся щомісячного «обігу» в пів мільйона гривень, що для територіально «обмеженого» регіону можна вважати пристойним «досягненням». Із клієнтів платню брали погодинно – від трьох тисяч гривень. Звісно, жінки не одержували всієї суми: грошима вони ділилися з організаторами бізнесу.

Втім, більше дивуватися доводиться зовсім з іншого прикрого приводу. В районі, де зазвичай інформація розлітається миттєво й таємницю втримати неможливо, підпільний «заклад» пропрацював аж сім місяців. Правоохоронні органи, очільники міста, навколишніх ОТГ – анічичирк.

Аби припинити протизаконні дії, знадобилося втручання аж із Києва. Співробітники Державного бюро розслідувань (ДБР) спільно з Нацполіцією викрили звідників і негайно закрили «заклад». Двом співробітникам ДСНС та нацгвардійцю, а також цивільній особі повідомлено підозру у створенні та утриманні місць розпусти з метою наживи і втягненні осіб у заняття проституцією з використанням вразливого стану (ч. 2 ст. 302, ч. 2 ст. 303 Кримінального кодексу). Також вирішується питання щодо одного правоохоронця.

Тепер усім спритникам загрожує до семи років позбавлення волі. Ознак каяття, принаймні станом на зараз, вони не виявили. Очевидно, думають, нібито за сучасними мірками це ніяка не надзвичайна ситуація, через яку варто соромитись... А можливо, геть забули, що покликання та обов’язок рятувальника, правоохоронця, нацгвардійця – захищати співвітчизників, із чиїх податків, до речі, бюджетники отримують платню, а не наживатися на тих, хто опинивсь у скрутних умовах. Тепер головне – щоб звідникам не зійшло це з рук, адже безкарність провокує нові злочини.

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 153