Іноді кажуть: «Для того, щоб розпізнати людину, треба із нею пуд солі з’їсти». Не знаю. Особисто для мене вистачить побачити цю людину в дії, вирішенні конкретних питань, щоб скласти про неї певну уяву.

Володимира Івановича Догойду знаю не один десяток літ. Ціную як професіонала-медика, вмілого організатора і вихователя колективу ковельських стоматологів, про що розповім дещо нижче. Але найбільшою симпатією до нього пройнявся того разу, коли довелося звернутися за допомогою – не собі, а колезі. 

Суть проблеми була у тому, що колезі вкрай важливо було потрапити на консультацію з маленькою донечкою до відомого волинського фахівця стоматологічної служби, прізвища якого називати не буду, але до якого «достукатися» дуже й дуже не просто. Володимир Іванович, на щастя, з ним добре знайомий.

Почувши моє прохання, довго не роздумував. Сказав коротко.

– Нехай прийде. Подивимось. Зможу – допоможу.

Слова дотримав: допоміг. Але не просто зателефонував до фахівця, а на власному автомобілі маму з донькою завіз до Луцька. По дорозі детально розпитав про недугу, висловив свої поради й рекомендації. Коли повернулися в Ковель постійно цікавився станом здоров’я юної пацієнтки, та й, мабуть, і зараз цікавиться.

Згодом я подякував   Володимиру Івановичу за турботу, на що той відповів: 

– Не бачу в цьому нічого надзвичайного. Це – мій обов’язок.

Не став сперечатись із паном Володимиром. Лише подумав: «Обов’язок в кожного свій. В одного – професійний, який не дасть схибити і змушує вірою і правдою служити людям. В  другого – чисто матеріальний, в основі якого – особисте збагачення за будь-яку ціну. В третього – працювати за принципом: «Аби день до вечора».

l

Володимир Догойда належить до категорії тих, хто не уявляє свого життя без улюбленої роботи, постійного  пошуку  й ініціативи. Пам’ятаю його відтоді, як ковельська міська стоматполіклініка «переселилася» у приміщення на теперішній вулиці Олени Пчілки, 2, в якому до цього розташовувалася редакція міськрайонної газети, і куди мене прийняли на роботу в липні 1966 року. Пізніше ми перейшли у новозбудовану споруду по вулиці Грушевського, 2, а поліклініка ще довго залишалася у тому приміщенні. 

В колективі стоматологів тоді трудилося чимало висококласних фахівців, серед яких молодий та завзятий Догойда відзначався креативністю, неабиякою енергією і професійним вмінням. Сюди на роботу він прийшов 1976 року після закінчення стоматологічного факультету Львівського медінституту імені Данила Галицького. Швидко встиг завоювати довіру пацієнтів, повагу в адміністрації лікарні. Невипадково згодом йому запропонували посаду головного лікаря стоматологічної поліклініки.

Він погодився, хоч розумів: для того, щоб поліпшити якість стоматологічної допомоги ковельчанам і мешканцям району, потрібно зміцнити матеріально-технічну базу. Задум керівника підтримали в органах міської і  районної влади, адміністрації центральної райлікарні. Реалізації цього амбітного плану допомогло спорудження у Ковелі в центрі міста п’ятиповерхового житлового будинку управління магістральних газопроводів. Очолював його Станіслав Кирилович Ткачук, за участю якого в місті споруджено надзвичайно багато об’єктів соціально-культурного призначення. Шкода, що занадто рано пішов із життя, бо це була Людина із великої літери, гідна звання Почесного громадянина Ковеля.

Отож, за обопільною згодою всіх зацікавлених, як кажуть, сторін, перший поверх того будинку виділили для стоматологічної поліклініки. Обладнувати її розпочали в 1990 році, а відкрили 1992 року, коли Україна вже стала незалежною державою. Розрахована ця медична установа була на 500 відвідувачів у зміну.

Ось як про ті часи писав у газеті «Вісті Ковельщини» 24 листопада 2009 року  ветеран  журналістики Гнат  Ольхович  (на жаль, нині покійний): «Молодий  душею і по-справжньому амбітний Володимир Догойда доклав немалих старань, щоб новозбудовані приміщення мали необхідні зручності для роботи лікарів та прийому пацієнтів. Для того, щоб вони набрали ошатного вигляду, головний лікар за потрібним інструментом виїжджав у найвіддаленіші регіони країни.

Ковельська міська стоматполіклініка по праву вважається однією з кращих у Волинській області, відповідає високим європейським стандартам. Зайняті у ній фахівці надають населенню міста і району весь спектр стоматологічних послуг.  І не лише ковельчанам. За допомогою звертаються мешканці з багатьох міст і сіл області.

– Завдяки діяльності створеної при поліклініці благодійної каси, – розповів нам  Володимир Іванович, – ми змогли впродовж тривалого часу зібрати значну суму благодійних надходжень, найсучасніші матеріали.

За характером «трудоголік», Володимир Догойда понад усе цінує в людях працелюбність. Активно впроваджувати в клінічну практику сучасні досягнення науки і техніки допомагає головному лікарю В. Догойді та його колегам тісна співпраця з науковцями стоматологічного факультету Київського медуніверситету імені О. Богомольця. Володимир Іванович та його колеги постійно беруть участь у наукових симпозіумах, конференціях, вивчають досвід інших».

Про масштаби, без перебільшення, титанічної праці, якої довелося докласти керівнику до спорудження  нового приміщення поліклініки, організації її роботи, свідчать вітання пану Володимиру з нагоди 30-річчя його перебування на посаді головного лікаря, опубліковане  26 травня 2012 року в тій же газеті: 

«Хочеться подякувати Володимиру Івановичу за те, що в нелегкі часи зумів відстояти право на будівництво нової стоматологічної поліклініки у Ковелі, забезпечити лікарів новим сучасним устаткуванням, зберегти і згуртувати дружний колектив, де всі за одного, а один – за всіх.

Недаремно ж Ковельську стоматологічну поліклініку визнано однією з кращих у нашій області. І не тільки. Ми горді, що маємо змогу працювати в такому колективі, з таким керівником».

Вітання підписали всі члени трудового колективу, яких Володимир Догойда зумів об’єднати спільною метою – працювати заради людей і для людей.

l

Життя не  стоїть на місці. Сьогодні колишня стоматологічна поліклініка реформована, на її базі функціонує стоматологічний кабінет. Окрім того, працюють приватні медики. А їх у Ковелі багато. Достатньо зазирнути в інтернет або соціальні мережі, щоб переконатися у цьому.

І все ж на прийом у стоматкабінет  прагнуть потрапити чимало людей. Очолює його стоматолог-терапевт першої категорії Наталія Богачевська. Тут постійно приймають хворих за визначеним графіком, є черговий кабінет, де надають невідкладну стоматологічну допомогу. Прийом веде і лікар-стоматолог-хірург вищої категорії Володимир Догойда. Його колеги Ярослава Наконечна, Раїса Новічевська, Світлана  Лисюк, Сніжана Віднік, Станіслав Віднік завжди готові прийти на поміч хворим.

У Володимира Догойди – широке коло знайомих і друзів, адже він –людина комунікабельна, товариська, щира. Із жалем  і болем у душі згадує тих, хто пішов у Вічність – Ростислава Хільчука, Ярослава Шкандрія, Олександра Сенюка, добрим словом відгукується нині сущих Юхима Коца, Гервасія Собчака, шанує свого земляка Анатолія Семенюка, який нещодавно відзначив 80-річчя від дня народження. До речі, живуть вони по сусідству, тож є можливість час від часу зустрітися, згадати минуле, поділитися наболілим.

 В пана Володимира гарна сім’я. Пишається сином Юрієм, який пішов слідами  батька, з гордістю розповідає про успіхи онуків – Анастасії та Михайла. Своє місце у самостійному житті знайшла донька Наталія, за спеціальністю юрист. Багато років життя віддала роботі у закладах освіти і дошкільного виховання дружина Валентина Іванівна. Батьки можуть пишатися дітьми й онуками, які гідно продовжують сімейні традиції родини Догойд.

l

Пишучи цю статтю, я не міг не поспілкуватися з людьми, які добре знають пана Володимира і про декого з яких я згадав вище. 

Першим в терапевтичному відділенні лікарні розшукав  ветерана охорони здоров’я Юхима Павловича Коца. Він – у гарній фізичній формі, бадьорий і невгамовний. Продовжує лікувати людей.

Побачивши мене і привітавшись, одразу заявив:

– А я і зараз передплачую «Вісті Ковельщини». І на 2025-й рік виписав.

– Дякую, Юхиме Павловичу! Отож у мене запитання до Вас як і до читача газети, і як до ветерана ковельської медицини: «Що б хотіли побажати своєму давньому другу і колезі Володимиру Івановичу Догойді?”.

– Нехай і надалі залишається таким, яким він є! Доброго йому здоров’я, родинного благополуччя, активного довголіття! Такі люди потрібні і сім’ї  і людям, і нашій українській медицині. Многая літа!

Пощастило сконтактувати із ще одним відомим ветераном медицини   на Ковельщині, колишнім завідувачем відділу охорони здоров’я міськвиконкому, лікарем-хірургом Анатолієм Миколайовичем Джигуном. Бадьорим голосом, який свідчить, що пану Анатолію вік не перепона, промовив:

– Володимир Догойда – один з ветеранів-патріархів медичної служби,   який і досі зберігає активний спосіб життя, не втомлюється допомагати людям, працюючи на одній з найскладніших ділянок охорони здоров’я. Він стояв біля витоків стоматологічної служби Ковельщини, віддав їй багато років життя, сил і знань. Енергія молодості зберігається у нього й досі,   а улюблена робота стимулює і надихає.

Знаю його як активну, небайдужу людину. Співали разом у хоровій капелі лікарів, якою керував Володимир Заворотинський. А Володимиру Івановичу побажаю здоров’я, здоров’я і ще раз здоров’я, яке нам усім дуже потрібне і яке потрібно берегти й шанувати.

Разом із дружиною виховали гарних дітей, гордяться онуками, тож нехай Господь посилає і ювіляру, і сім’ї своє благословення на многії і благії літа! Найголовніше – дожити до того часу, коли в Україні настане мир і спокій.

l

Добрі слова про Володимира Івановича Догойду мажуть сказати багато мешканців нашого краю. На жаль, обсяг газети не дозволяє «розтікатися мислію по древу». І хоч високих нагород пан Володимир багато не має, але пишається званням «Заслужений лікар України», яке йому присвоїли у свій час. Я б тільки додав: «Заслужений НАРОДНИЙ лікар». 

Вийшовши з народу, він залишився вірним йому на все своє трудове життя. А це – найвища відзнака, якої вартий справжній Лікар. Його народність – у самобутній говірці, вірності батьківським традиціям, почутті справжнього народного гумору, неприязні до хапуг, чинуш і казнокрадів.

Тож нехай ота «народність» допомагає йому і надалі впевнено крокувати  по життю, мужньо долати труднощі й негаразди, не втомлюватися робити людям добро.

З ювілеєм, Друже!

Микола ВЕЛЬМА.

Іноді кажуть: «Для того, щоб розпізнати людину, треба із нею пуд солі з’їсти». Не знаю. Особисто для мене вистачить побачити цю людину в дії, вирішенні конкретних питань, щоб скласти про неї певну уяву.

Володимира Івановича Догойду знаю не один десяток літ. Ціную як професіонала-медика, вмілого організатора і вихователя колективу ковельських стоматологів, про що розповім дещо нижче. Але найбільшою симпатією до нього пройнявся того разу, коли довелося звернутися за допомогою – не собі, а колезі. 

Суть проблеми була у тому, що колезі вкрай важливо було потрапити на консультацію з маленькою донечкою до відомого волинського фахівця стоматологічної служби, прізвища якого називати не буду, але до якого «достукатися» дуже й дуже не просто. Володимир Іванович, на щастя, з ним добре знайомий.

Почувши моє прохання, довго не роздумував. Сказав коротко.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 225

У САДУ

Проведіть санітарну обрізку дерев. Необхідно видалити всі пошкоджені, хворі, сухі й старі гілки, які не плодоносять. Разом з ними слід вирізати ті відростки, котрі ростуть всередину куща або травмують інші гілки. Саджанці першого року життя восени краще не обрізати, як і кісточкові рослини – вони погано переносять цю процедуру та можуть загинути. 

Щоб захистити місце зрізу від загнивання та шкідників, його обробляють розчином мідного купоросу. Для його приготування в 1 літрі води розчиняють 1 ч. л. препарату. Потім зріз можна захистити за допомогою спеціальних засобів – «БлагоСад», «РанНет» або їх аналогами. 

l

Вдалий час в листопаді (до морозів), аби заготувати живці для майбутніх щеплень. Оптимальна товщина живця становить близько 7 см, а довжина коливається в межах 30-40 см. 

Заготовлений матеріал до весни складають у місце з температурою близько нуля градусів. До процесу щеплення живці будуть у стані спокою. Вважайте, що третина з них може не пережити зиму, тому ріжте із запасом.  

l

Обробіть стовбури дерев вапняним розчином. Це захистить кору дерев від шкідників. А ще – вбереже від опіків, які можливі від активного сонячного проміння на початку весни. 

Для роботи використовують готові суміші  або роблять їх самостійно: вода (одне відро); вапно (2,5 кг); мідний купорос (300 г) – запобігає розвитку в деревині бактерій і грибків;  столярний клей (100 г) – для кращої фіксації суміші на стовбурі. 

До побілки стовбур зачищають від лишайників і моху, що легше робити після дощу. Для  самої побілки потрібна хороша погода. Щоб отримати потрібну товщину шару (від 2 мм), розчин доведеться наносити кілька разів. Кожен наступний шар наносять на повністю висохлий попередній.

l

Приберіть опале листя і уражені шкідниками та хворобами залишки плодів, щоб вони не стали середовищем для розмноження бактерій і грибків.

l

Приділіть особливу увагу газонам. Для зимівлі їх треба коротко підстригти (висота трави повинна залишитися на рівні 4-6 см).

l

Перекопайте ґрунт навколо дерев і кущів. Розпушуйте його біля стовбура на невелику глибину, а далі копайте глибше, перевертаючи великі грудки. Це необхідно для вимерзання шкідників і затримки вологи на майбутній сезон.

l

Рясно полийте рослини, особливо, якщо осінь видалася посушливою. Слід встигнути до настання морозів.

Користь такого поливу очевидна: 

- запас вологи, що утворюється в ґрунті, дозволяє деревам і чагарникам не страждати від посухи, а це суттєво підвищує їхню зимостійкість;

- суха земля промерзає сильніше зволоженої, тож, якщо зима видасться малосніжною, саме волога в ґрунті стане надійним захистом для коренів, та збереже їх від вимерзання;

- висока вологість ґрунту – чудовий засіб у боротьбі з садовими шкідниками, які зимують в землі.

Загальний об’єм води – на 1 м2 площі – приблизно 50 літрів. Воду ллють поступово, аби ґрунт встиг її ввібрати. Всі канавки після поливу засипають, щоб у них не накопичувалася зайва волога, через яку коріння може почати підгнивати. Завершують зрошення мульчуванням пристовбурних ділянок за допомогою торфу, перегною або сухого листя. 

l

Подбайте про захист від гризунів. Для цього нижню частину стовбура на висоту до 1,5 метра обв’язують ялиновим гіллям так, щоб голки дивилися вниз. Гілля вбереже рослини не тільки від обгризання кори, але й від морозів.  Також для обмотування використовують: сітку з невеликими осередками, руберойд, і, навіть, старі колготки. Якщо вийде, можна заглибити захист у землю, щоб гризун не зміг дістатися до кори через підкоп.  

Як отруйні приманки для непроханих гостей використовують препарати «Щуряча смерть», «Мишівон» або «Ратобор». Їх розміщують поряд з посадками в місцях, закритих від дощу.  Приманки можуть бути небезпечними й для домашніх тварин, тому застосовувати їх потрібно з обережністю. 

l

Не забувайте й про профілактичне обприскування саду проти шкідників. Саме зараз дерева невразливі для міцних концентрацій хімічних препаратів, але ці препарати згубні для зимуючих шкідників та спор хвороб.

У квітнику та

на городі

Важливо захистити від вимерзання квітучі рослини, але не допустити випрівання, яке більш небезпечне і підступне, ніж заморозки.

Якщо ви щасливий власник розарію, то основні роботи в саду у листопаді повинні бути спрямовані на укриття цих «аристократок». Це може бути повітряно-сухий метод, а також використання тирси, агроволокна, руберойду, ґрунту, листя та інших матеріалів. Орієнтуйтеся по погоді, щоб не підпарити рослини.

l

Обов’язково захистіть ягідники. Наприклад, полуниця у малосніжну зиму просто вимерзне. Укрити ягідну грядку можна після промерзання землі на глибину 5-8 см за допомогою мульчі. Якщо замульчувати до морозів, рослини можуть зіпріти.  

Для захисту ягідників краще використовувати листя лісових дерев або сухий торф. Затримати мульчу та сніг на грядці допомагають обрізки здорових гілок, які залишились на ділянці.  

Захисту від промерзання потребує й малинник. Особливо якщо нові рослини були посаджені цієї осені. З настанням морозів замульчуйте кущі, використовуючи для цього сухий торф. 

l

Після невеликого підморожування ґрунту в листопаді можна посіяти деякі однорічні квіти. Це можуть бути дельфініуми, іберіси, маки, матіола, чорнушка та інші.

Контролюйте температуру і вологість в приміщеннях, де зберігаються цибулини і бульби: жоржин, гладіолусів, кал. Розкладіть засоби боротьби з гризунами.

Підготовчі роботи 

до весни

Перевагами осіннього перекопування городу є економія часу навесні й можливість дати ґрунту «відпочити».  Обов’язково внесіть поживні елементи: гній, пташиний послід та інші органічні або мінеральні підживлення. Вони протягом зими розкладуться і наситять ґрунт, що дасть великий урожай наступного року. 

Не треба розбивати грудки ґрунту, бо в такому стані ґрунт краще промерзає і в ньому гинуть личинки багатьох шкідників. Великі шматки землі насичують ґрунт киснем і затримують вологу. 

Хороший весняний урожай зелені дають посіви, які роблять пізньої осені. Насіння, «кинуті» в землю перед зимою, проходять природні процеси: загартовування зимовими морозами, а навесні – рясне зволоження. До того ж,   зекономимо час навесні, коли й без цього багато робіт на городі. 

Щоб пробудження весни після зимового сну було яскравим та різнокольоровим,  посадіть цибулини квітів: тюльпанів, крокусів, нарцисів, мускарів, гіацинтів. Цибулинам перших весняних квітів корисна зимівля в ґрунті.

Що варто сіяти із зелені? Салати, редис, шпинат, петрушка, щавель. А ще раніше отримаєте весняний врожай, якщо грядку накриєте парником. А поки що посіви можна вкрити агротканиною.

Найкращий  час для такого посіву, коли земля промерзне на глибину декількох сантиметрів. Поливати підзимні посіви не потрібно.

l

У листопаді саме час заготувати поживну ґрунтосуміш для посадки кімнатних рослин та під розсаду. Це необхідно зробити до настання морозів, поки ґрунт не встиг замерзнути.

Наведіть лад у дворі, сараї, проведіть інвентаризацію інструментів до зимового зберігання. 

Вичистіть, змажте машинним маслом або солідолом садовий інвентар.

Скрутіть (без перегинань) та сховайте поливальні шланги, злийте воду і перекрийте крани. 

l

Тож нехай ваші сад і город благополучно перезимують і зустрінуть оновленими чергову, сподіваємось, мирну весну!

Підготувала 

Аліна РОМАНЮК.

Проведіть санітарну обрізку дерев. Необхідно видалити всі пошкоджені, хворі, сухі й старі гілки, які не плодоносять. Разом з ними слід вирізати ті відростки, котрі ростуть всередину куща або травмують інші гілки. Саджанці першого року життя восени краще не обрізати, як і кісточкові рослини – вони погано переносять цю процедуру та можуть загинути. 

Щоб захистити місце зрізу від загнивання та шкідників, його обробляють розчином мідного купоросу. Для його приготування в 1 літрі води розчиняють 1 ч. л. препарату. Потім зріз можна захистити за допомогою спеціальних засобів – «БлагоСад», «РанНет» або їх аналогами. 

ххх

Вдалий час в листопаді (до морозів), аби заготувати живці для майбутніх щеплень. Оптимальна товщина живця становить близько 7 см, а довжина коливається в межах 30-40 см. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 86

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 151

Після календарної реформи в Україні у християн східного обряду піст до Різдва розпочався 15 листопада та завершиться у Святвечір, надвечір’я народження Ісуса Христа 24 грудня.

Піст – це час, коли християни намагаються приділяти більше часу своїм думкам та молитві, обмежувати себе в їжі та розвагах. Їсти скоромне (непісну їжу) можна буде лише з 25 грудня, вже на саме Різдво.

Як з’явився піст перед Різдвом?

Кожен піст у християнстві має своє глибинне значення та історію. Різдвяний почався на межі ІV та V століть за папства Лева І.

Тоді постали Пости чотирьох пір року, як сказано у  проповіді Лева І: “які, згідно з наукою Святого Духа, розподіляються так протягом цілого року, щоб закон утримання міг бути перед нами завжди”. Саме на основі зимового посту пізніше постав різдвяний.

Нині у церквах західного та східного обрядів пости встановлені по-різному. У православних та греко-католиків дата початку фіксована. Вона припадає на наступний день після вшанування апостола Пилипа (14 листопада). Звідси й народні назви – «Пилипівка» або «Пилипів» піст, адже 14 листопада – це останній день перед постом, коли ще можна їсти непісну їжу.

У римо-католиків дата початку посту рухома. Піст у них називається «Адвентом», а віряни дотримуються встановлених обмежень чотири тижні до Різдва. Він починається у четверту неділю (обов’язково саме в неділю) до Різдва, у період з 27 листопада по 3 грудня.  Адвент  (Різдвяний піст у римо-католиків) 2024 починається у неділю 1 грудня.

Що можна і не можна їсти у піст перед Різдвом?

Згідно із церковним Уставом православної церкви у піст не споживають м’яса.

У понеділок, середу  та п’ятницю готують їжу без рослинної олії та не вживають рибу. У ці дні риба дозволяється тільки якщо звершується всенічне бдіння (наприклад, у престольне свято).

У вівторок та четвер можна вживати страви на рослинній олії. Якщо вони є ще й днями шанованих святих, дозволяється їсти рибу.

Риба також може бути в раціоні по суботах та  неділях та у день Введення Пресвятої Богородиці в Храм (21-го листопада);

У Свято-Преображенському соборі в Києві  зазначають: у Православній Церкві вже багато років існує лише монастирський Устав, який передусім стосується ченців. Вірянам радять обирати для себе обмеження, але такі, які не зашкодять здоров’ю.

У Канонах партикулярного права Української Греко-Католицької Церкви сказано, що під час усіх постів (окрім Великого посту, який має суворіші правила) у  середу  та п’ятницю треба утриматися від вживання м’ясних продуктів і страв. У  понеділок, вівторок та четвер можна не обмежувати себе у видах їжі.

Надвечір’я Різдва Христового – день обов’язкового посту для всіх вірян.

У всі дні посту ті, хто його дотримуються, мають утриматися від організації та участі в гучних забавах, весіллях, танцях, розвагах та інших подібних заходах.

Хто може не дотримуватися посту?

Можуть не дотримуватися посту:

l діти до 14 років та особи, яким виповнилося 60 років;

l важкохворі;

l вагітні;

l матері після пологів і ті, що годують груддю;

l ті, хто подорожує (якщо час подорожі перевищує вісім годин);

l ті, хто важко працює;

l ті, хто харчується зі столу інших;

l убогі, котрі живуть з милостині;

В окремих випадках звільняти від обов’язку постити може місцевий ієрарх, заохочуючи в цьому разі вірних до здійснення справ побожності та милосердя.

Підготувала

Людмила ПАНАСЮК.  

Після календарної реформи в Україні у християн східного обряду піст до Різдва розпочався 15 листопада та завершиться у Святвечір, надвечір’я народження Ісуса Христа 24 грудня.

Піст – це час, коли християни намагаються приділяти більше часу своїм думкам та молитві, обмежувати себе в їжі та розвагах. Їсти скоромне (непісну їжу) можна буде лише з 25 грудня, вже на саме Різдво.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 163

22 листопада, п’ятниця

Схід Сонця – 07.50; захід – 16.24. 

Місяць – у Леві. 

Післясвято Введення, Блгв. Ярополка Володимирського.

23 листопада, субота

Схід Сонця – 07.52; захід – 16.23.

Місяць – у Діві. 

Дeнь пам’яті жертв голодоморів.

Блгв. кн. Олександра.

24 листопада, неділя

Схід Сонця – 07.54; захід – 16.22.

Місяць – у Діві. 

Неділя 22 після П’ятд. Вмц. Катерини. 

25 листопада, понеділок

Схід Сонця – 07.55; захід – 16.21.

Місяць – у Терезах. 

Міжнародний день боротьби зa ліквідацію насильства відносно жінок.

Віддання Введення. Сщмч. Климента Римського. Прп. Петра, мовчальника. 

26 листопада, вівторок

Схід Сонця – 07.57; захід – 16.20.

Місяць – у Терезах. 

Мч. Данила Братковського.

27 листопада, середа

Схід Сонця – 07.58; захід – 16.19.

Місяць – у Терезах. 

Прп. Романа. Блгв. Всеволода.

28 листопада, четвер

Схід Сонця – 07.59; захід – 16.18.

Місяць – у Скорпіоні. 

День працівника фінансового моніторингу.

Мчч. Василія, Григорія, Йоана.

Місячні фази у листопаді

Повний Місяць – 15 листопада.

Спадаючий  Місяць – 16-30 листопада.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 07.50; захід – 16.24. 

Місяць – у Леві. 

Післясвято Введення, Блгв. Ярополка Володимирського.

Схід Сонця – 07.52; захід – 16.23.

Місяць – у Діві. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 133

ОВЕН. Ваш бізнес піде вгору, якщо не будете критикувати колег. Метушня навколо може викликати деяке роздратування. Постарайтеся розслабитися і жити із задоволенням. Думайте про перемоги та успіхи.

ТЕЛЕЦЬ. Інтуїція допоможе прийняти правильне рішення. Приваблива пропозиція може надійти від давнього знайомого. Не бійтеся брати на себе відповідальність. В середині тижня намагайтеся уникати конфліктів і змін в особистому житті. 

БЛИЗНЮКИ. Необхідно продумати стратегію майбутніх дій. Реальним є шанс втілення в життя важливої   для вас мрії. Успіх можливий, причому навіть не доведеться докладати особливих зусиль.  На роботі ваші позиції зміцняться. 

РАК. Випаде можливість знайти впливових знайомих, здатних внести приємні зміни у життя. Робота може поглинути більшу частину часу та уваги. Необхідно діяти активно, більше робити, ніж думати чи обговорювати. 

ЛЕВ. Понеділок  подарує романтичний настрій. Але, замріявшись, ризикуєте заглибитися в ілюзії, видати бажане за дійсне. У середу не варто випробовувати терпіння оточуючих, будьте стримані. 

ДІВА. Сприятливий тиждень для творчості.  У четвер можливий несподіваний поворот подій, які відкривають нові перспективи на роботі або в особистому житті. Для досягнення мети варто піти на компроміс. 

ТЕРЕЗИ. Більше відпочивайте та не завантажуйте свою голову думками про роботу. Спокійна низка подій може бути перервана яскравою або навіть надзвичайною подією. У середу порадують друзі.  

СКОРПІОН. Можете змінити роботу, переїхати до іншого міста. І це буде початком великого успіху. Зараз важливо зуміти подивитися на себе з боку, більш-менш об’єктивна оцінка дозволить ухвалити правильні рішення. 

СТРІЛЕЦЬ. Доводячи свою перевагу, будьте мудрі, інакше збільшите кількість недоброзичливців. З вівторка спрямуйте надлишок енергії у творче русло. У п’ятницю бажано скласти план дій на найближче майбутнє.

КОЗЕРІГ.  У понеділок не варто сваритися із родичами – втратите час та сили. У вівторок можете встигнути багато, сприятливий день, щоб виявляти ініціативу. Наприкінці тижня ви зрозумієте, що удача на вашому боці.  

ВОДОЛІЙ. Зможете впливати на людей, тому продумуйте кожен крок. У вівторок постарайтеся не ризикувати. Ініціативу, виявлену   в середу, гідно оцінить начальство. Поїздки будуть вдалими ы результативними. 

РИБИ. Ділове спілкування та спільні проєкти з партнерами можуть зайняти  багато часу. Не варто забагато розповідати про себе. У середині тижня дзвінки, лавина інформації, переговори вимагатимуть чіткого плану дій.

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Ваш бізнес піде вгору, якщо не будете критикувати колег. Метушня навколо може викликати деяке роздратування. Постарайтеся розслабитися і жити із задоволенням. Думайте про перемоги та успіхи.

ТЕЛЕЦЬ. Інтуїція допоможе прийняти правильне рішення. Приваблива пропозиція може надійти від давнього знайомого. Не бійтеся брати на себе відповідальність. В середині тижня намагайтеся уникати конфліктів і змін в особистому житті. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 470

Четвер. Хмарно. Температура: 3оС. Вітер західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно.  Температура: 2оС. Вітер західний слабкий.

П’ятниця. Хмарно. Температура: 4оС. Вітер західний помірний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 2оС. Вітер південний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність. Температура: 7оС. Вітер південний помірний.

В ніч на неділю. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 2оС. Вітер південний помірний.  

Неділя. Мінлива хмарність.  Температура: 7оС. Вітер  південний помірний.

В ніч на понеділок. Хмарно. Температура: 3оС. Вітер південний слабкий.

Понеділок. Хмарно, можливий дощ. Температура: 10оС. Вітер  південний помірно сильний.

В ніч на вівторок. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 6оС. Вітер східний слабкий.

Вівторок. Хмарно, часом дощ. Температура: 9оС. Вітер східний  помірно сильний.

В ніч на середу. Хмарно, можливий дощ.   Температура: 8оС. Вітер південно-західний помірний. 

Середа. Хмарно, часом дощ.   Температура: 7оС. Вітер південно-західний  сильний.

Четвер. Хмарно. Температура: 3^оС. Вітер західний помірний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно.  Температура: 2^оС. Вітер західний слабкий.

П’ятниця. Хмарно. Температура: 4^оС. Вітер західний помірний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура: 2^оС. Вітер південний слабкий.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 163

В минулі часи у нас було чимало свят, від яких ми сьогодні відмовилися. Але є свято, котре, без усякого перебільшення, можна назвати одним з найголовніших і традиції котрого бережемо й будемо берегти постійно.

Це – День працівників сільського господарства, яке, за  традицією, відзначаємо у третю неділю останнього місяця осені, тобто 17 листопада. Звичайно, нині це свято омите сльозами матерів, дітей, батьків, зрошене кров’ю захисників рідної землі, які третій рік поспіль борються із клятим рашистським ворогом. В їх рядах – надзвичайно багато недавніх працівників сільського господарства, які змінили кермо автомобіля чи стерно комбайна на автомат, пульт управління безпілотником чи важіль танка.

В умовному тилу продовжують  нести трудову вахту їх рідні, друзі, знайомі. Вони усвідомлюють свою відповідальність перед державою, розуміють, що без хліба не буде Перемоги, тому продовжують орати і сіяти, виробляти молоко і м’ясо, вирощувати кормові і продовольчі культури. У теперішніх життєвих реаліях їм непросто і нелегко, але вони знають: на фронті ще важче і складніше.

Скрутна ситуація в аграрному секторі викликана багатьма причинами. Це і нестача працьовитих хліборобських рук, і фінансова нестабільність, і відсутність належної допомоги від держави. Але рук сільські трудівники, в тому числі й Ковельщини,  не опускають. Адже їх праця потрібна країні, Збройним силам України, від яких залежить подальша доля держави. Тому вони активно включилися у волонтерський рух, допомагають армії продовольством, грошима, всім, чим можуть.

Колись казали: буде хліб – буде пісня. А ще: хліб – усьому  голова. Так. Без хліба і Бога – ні до порога. Тільки, нагодувавши українську армію, забезпечивши її необхідним озброєнням, ми будемо впевнені у тому, що не доведеться годувати армію чужинську.

Тож цінуймо  і шануймо працю хлібороба, як, зрештою, механізатора, агронома, керівників господарств різних форм власності. Вони творять нам продовольчий достаток, виборюють перемогу на аграрному фронті, не менш важливому, аніж фронт воєнний.

Вклонімося селянину у прийдешню неділю, потиснімо руки, що пахнуть хлібом!  

В минулі часи у нас було чимало свят, від яких ми сьогодні відмовилися. Але є свято, котре, без усякого перебільшення, можна назвати одним з найголовніших і традиції котрого бережемо й будемо берегти постійно.

Це – День працівників сільського господарства, яке, за  традицією, відзначаємо у третю неділю останнього місяця осені, тобто 17 листопада. Звичайно, нині це свято омите сльозами матерів, дітей, батьків, зрошене кров’ю захисників рідної землі, які третій рік поспіль борються із клятим рашистським ворогом.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 158

Ось і знову осінь золотим букетом падолисту нагадала: наближається свято працівників села, землі, сільського господарства. Хоча, як би ми його не назвали, тема села, землі, хліба – вічна і свята, як праця хлібороба, як наше життя.

Ой, моє ти село, – 

Ти колиско моя.

Ой, моє  ти село, ой,

            родино моя,

Ти – моє джерело до

        останнього дня.

Цьогоріч ми вирішили побувати в господарствах, які, не дивлячись на сьогоднішні негаразди, працюють стабільно, нарощують виробництво продукції.

Мальовничі краєвиди, дбайливо доглянуті поля, котрі нині уже вкриті зеленорутими сходами озимини, побачили ми в СТзОВ «Дружба». Тут господарює знаюча, ініціативна, творча, закохана в рідний край, землю, її трудівників Валерія Адамівна Яромчук, кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів. Відома далеко за межами Волині своїми здобутками, успіхами, талантом працювати і бачити перспективу. 

Навіть у такий складний час, як тепер, завдяки багаторічному досвіду в господарстві зберегли тваринництво, мають оновлений тракторний парк, доглянуті високоврожайні поля.

«Моя любов – це щедра

  нива,

Що колоситься на

  полях.

Моя любов – це добрі

  люди,

Що пестять стиглий колос у своїх руках», – так словами пісні можна висловити життєве кредо Валерії Адамівни. 

«Головиха», як її називають люди, нас зустріла в своєму кабінеті, де затишно, по-жіночому вміло вмебльовано, багато  квітів. Сама вона якраз аналізувала підсумки року господарювання.

Як виявилось, до свого професійного свята тут закінчили усі осінньо-польові роботи, хоча для керівника відпочинку нема. В господарстві велике поголів’я худоби, тож турбот вистачає і в холодну пору року. 

У той день заїхали ми і в СТзОВ «Вежа», яке багато років поспіль  очолює Тетяна Василівна Зінчук. Її хліборобська доля і життєва дорога десь «переплітаються» з долею колеги і подруги по життю  Валерії Яромчук. 

Попри усі труднощі й негаразди, нелегкі сільські будні, обидві – енергійні, життєрадісні, старанні господині, турботливі і люблячі матусі й бабусі. Їх об’єднує любов до землі, де пройшло дитинство, де цвіла щедрим весняним цвітом незабутня молодість, де минають  життєві будні, насичені  радощами і тривогами.

У житті кожної людини є момент, коли необхідно прийняти рішення й обрати справу до душі.  І Тетяна Василівна, і Валерія Адамівна колись не помилились, не злякались труднощів  не завжди жіночої роботи. Немає таких критеріїв, за якими можна оцінити працю керівниць-жінок, їх робочі дні чи відпустки, бо ж робота в селі – цілорічна.

Подумалось: мешканцям цих сіл пощастило, що дав Бог їм  таких хороших очільниць. Мають роботу і, звичайно, зарплату. Невирішених проблем у селі вистачає, і треба встигнути скрізь. Але люди не втрачають ентузіазму і віри у власні сили. У їх настрої відчуваються доброзичливість, терплячість, повага до оточуючих, бачення перспективи. А ще – біль сьогоднішнього дня, адже в країні – війна.

Гостинно зустріли нас і у Велицьку, де господарює Заслужений працівник сільського господарства України Володимир Потапчук, один з «творців» волинської м’ясної породи худоби. 

Трудівникам СТзОВ «Зоря» теж нелегко. У кожного з них були злети і падіння, розчарування, але їм сили додавала земля, яка вабила завжди: і весною, коли вкривалась дорідними сходами, і влітку, коли зачаровувала стиглим золотистим колоссям.

Володимира Потапчука ми зустріли на току, де люди очищали зерно кукурудзи. Роботи тут вистачає, бо тварини ще на випасах.  Треба і обіди відвезти, і прослідкувати за станом справ. Керівник охоче розповів про господарство, успіхи і проблеми.

l

Ось такі герої цієї невеличкої розповіді, які, попри усі труднощі, думають про те, як нагодувати людей, щоб були завжди хліб, картопля, молоко і м’ясо до столу. Вони за всіх господарських турбот не стоять осторонь громадського життя, їх хвилюють проблеми сучасного життя. Приємно знати, що згадані керівники – благодійники-волонтери. Нема меж добрим їх справам. Це – повсякденна, конкретна допомога воїнам ЗСУ технікою, паливом, продуктами. 

Вони – справжні господарі землі. Це довели своїм талантом, невтомною працею, за що мають високі державні нагороди, а головне  – шану й авторитет серед людей.

Валентина СІЧКАР,

голова районної ветеранської організації, громадський кореспондент газети “Вісті Ковельщини”.

На світлинах:   будні працівників сільськогосподарських товариств «Дружба»,  «Вежа», «Зоря» та їх керівників.

Фото автора і 

Сергія Данилюка.

    

Ось і знову осінь золотим букетом падолисту нагадала: наближається свято працівників села, землі, сільського господарства. Хоча, як би ми його не назвали, тема села, землі, хліба – вічна і свята, як праця хлібороба, як наше життя.

Цьогоріч ми вирішили побувати в господарствах, які, не дивлячись на сьогоднішні негаразди, працюють стабільно, нарощують виробництво продукції.

Мальовничі краєвиди, дбайливо доглянуті поля, котрі нині уже вкриті зеленорутими сходами озимини, побачили ми в СТзОВ «Дружба». Тут господарює знаюча, ініціативна, творча, закохана в рідний край, землю, її трудівників Валерія Адамівна Яромчук, кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ і ІІ ступенів. Відома далеко за межами Волині своїми здобутками, успіхами, талантом працювати і бачити перспективу. 

 

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 268

Іноді здається, що батьківська земля, на якій я вперше побачив цей незбагненний світ, має в собі диво-магніт. Коли ти на цій землі, він єднає тебе із Космосом. Якщо з тих чи інших причин відірвався від неї, мов осколок від сяючого астероїда, вона невидимою силою нагадує про себе. Почуття ностальгії відчуває кожен, хто покинув малу бАтьківщину. Де б ти не був, а корінь дерева життя лишається там, де народився, а ти в чужому краї – відірваний листок, який покружляє,  покружляє і зникає безслідно у Вічності. 

Так роздумував я нещодавно на сільському цвинтарі у Клевецьку, де спочивають моя мама, син улюблений та члени родини. Завітав не випадково, адже такого ж жовтневого дня 29 літ тому мама відійшла у засвіти. 

— Слава Богу! – чую раптом. Це літня жіночка, симпатична, статна, з манерами інтелігентності вітається зі мною.

— Я вас знаю. Коли ви працювали на державній службі, я працювала в Луцькій податковій поліції. Я з родини Федоруків. Пам’ятаєте? Вони тут недалеко поховані. І маму вашу знала – добра була людина. І хату під стріхою стареньку пам’ятаю, — мовить неголосно моя знайома незнайомка. А далі продовжує:

— Знаєте, пане Анатолію, щось є таємниче на цій нашій землі! Не відвідала рідних на провідну неділю в цьому році, і почуваюся винуватою. Вночі не спиться, вдень тривожно на душі. Знову й знову згадки про село, про найрідніших в «гості» приходять…

Мені приємно, що земляки, яких в юності і не знав, пам’ятають мою маму, хату під стріхою. Не забули й мене…

А я що? Як і всі, покинув село, і загубився в буденній людській суєті. В пошуках мріяв про країну Ельдорадо. А де та країна? Лихий кусав, хапав за поли, а янгол-охоронець зупиняв його, вів своїм шляхом до істини буття, правди і Бога.

Метушиться людина в пошуках скарбів, не має спокою і не знаходить  скарбів.  І не знайде, бо є чорне і біле, добре і зле, любов і ненависть. Не стихає ця вічна боротьба протилежностей.  Лиш  цвинтар заспокоює людські пристрасті, душевні муки, неспокій і  тривоги. Саме тут відбувається  твоя сповідь. Ось і ця мила односельчанка кається і намагається виправдати свою відсутність тут, біля вічного спочинку найдорожчих. Відчуває свою провину.

Коли я після довготривалих мандрів  по Волині повернувся до Ковеля, то найперше  завітав у цей тихий, забутий куточок і … жахнувся. Мене зустріли бур’яни на ледве видимих надгробках. 

Я виривав ті бур’яни з корінням, колов руки і … прозрівав – бур’яни ж не винні. Вони в душі заскорузливій, черствій, не омитій молитвою Господньою моїй. 

Сьогодні цвинтар прибраний, ошатний, із впорядкованими пам’ятниками. Не забувають клевечани цього вічного місця, не вивітрила їх пам’ять про святе. Тішить, що Ружинський сільський староста Ігор Корнійчук дбає про лад на кладовищі. Шана й подяка йому!

Між тим, моя співрозмовниця прощається: вона поспішає до тепер «свого» Луцька.  Щастя їй і добра!

х  х  х

Неподалік, на південний  захід від кладовища – урочище «Збища», на якому з часів польських у 20-30-их роках ХХ століття господарювали мої предки. Господарювали і боролися за вільну землю, за вільне життя, за право вільно дихати повітрям. За це не раз потрапляли до буцегарні. З тієї неспокійної родини залишилася тільки мама і бабуся Люба.

Та   більшовицьке «цунамі» згодом прийшло на цю батьківську землю. Колективізація, війна і знову колективізація в тенетах репресій. Мама пройшла все через це і вижила. 

Промайнув час. Здавалося, мир і спокій запанували на рідній землі.

Та ба! Сьогодні у Ковелі майже щотижня, а то й частіше звучать сирени автівок. Вони прорізають свідомість навпіл, ранять, немов гострим ножем, серця ковельчан. Це – останній поклик у вічную пам’ять від нас, живих. 

Надривається голос…   Плаче мати, дочка, дружина і сестра. Котиться сльоза по щоці батька, брата і сина. Цей сигнал – воїнам, Героям, що загинули в боях із ворогом. Цей клич – це крик зраненої Землі. Зрештою, це сигнал SOS до безумців, які стелять дорогу до пекла. Та вони не чують…

Щодня слухаю, дивлюсь і читаю. Здається, виходу немає. Лихий путін перед дияволом звітує: «Операція з  винищення  української нації проходить успішно». 

А ми незламні. Ми, як наші предки далекі і близькі, б’ємося на смерть за той диво-магніт  рідної землі, який єднає нас із Космосом.

…А цвинтар слухає мої думки й мовчить. 

Іноді здається, що батьківська земля, на якій я вперше побачив цей незбагненний світ, має в собі диво-магніт. Коли ти на цій землі, він єднає тебе із Космосом. Якщо з тих чи інших причин відірвався від неї, мов осколок від сяючого астероїда, вона невидимою силою нагадує про себе. Почуття ностальгії відчуває кожен, хто покинув малу бАтьківщину. Де б ти не був, а корінь дерева життя лишається там, де народився, а ти в чужому краї – відірваний листок, який покружляє,  покружляє і зникає безслідно у Вічності. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 164