Шановний Миколо Григоровичу!
Нещодавно мені на очі натрапила Ваша книга "Життя безкінечне", видана 2018 року. З інтересом її ще раз перечитала. Особливу цікавість викликав заключний роздум під назвою "Інтерв'ю з самим собою".
Чи не могли б ви його передрукувати у "Вістях Ковельщини"? Мені здається, що там Ви висловили багато цікавих думок, які не втратили актуальності й сьогодні, коли Україна переживає один із найдраматичніших періодів своєї історії.
Думаю, це було б цікаво і для інших читачів газети, якій 4 жовтня виповниться 85 літ.
Ольга ЛІЩУК,
бібліотекар с. Мощеної.
l
Шановна пані Ольго!
Щиро втішений, що знайшли час прочитати "Життя безкінечне". Розумію, що далеко не всі мої земляки знайомі із книгою. Справді, "Інтерв'ю з самим собою" не зовсім звичайне, бо у ньому я зробив спробу передбачити наше українське майбутнє.
На жаль, цілий ряд моїх прогнозів збулися або збуваються. Зрештою, судіть самі, шановні читачі.
Інтерв'ю
з самим собою
Закінчити свою невеличку книгу хочу інтерв'ю із самим собою.
– Твоє життя – на фінішній прямій. Тобі не страшно?
– Не страшно. Мені прикро, що воно так швидко минає. Коли подумки озиралася назад, то зримо бачу події, які відбувалися і свідком яких був. Їх дуже багато. Погано, що промайнули майже блискавично.
Та що вдієш? Слава Богу, Який дав мені можливість все те пережити, і вижити у, здавалось би, безнадійних ситуаціях, дожити до цих "сивих" літ.
– Що ти вважаєш найголовнішим у земному житті не тільки для себе, а й для кожної людини?
– Любити все, що тебе оточує: людей, природу, рідних, знайомих, прощати і бажати добра. Водночас не миритися з підлістю, боротися з нею, хоч це не завжди вдячна справа.
– За чим і ким ти шкодуєш?
– За милим і безтурботним дитинством, яке хоч було і бідним, але духовно багатим завдяки моїм батькам, бабусі, вчителям, друзям.
Шкодую за людьми, яких уже немає в живих. Коли заходжу на кладовище і бачу могили тих, кого добре знав, відчуваю розпач і жаль, що їх більше ніколи не побачу. А ще хочеться про кожного написати бодай коротко, бо прикро, коли йдуть в небуття особистості, завдяки яким живемо ми і житимуть наші нащадки.
– Коли в тебе гарно на душі?
– Коли в країні і світі мир, спокій, лад. Коли все нормально в сім'ях (і у своїй, і в інших). Коли не підводить здоров'я і є велика жага до праці – чи то фізичної, чи то інтелектуальної.
– Ти віриш у потойбічне життя?
– Я вірю в те, що душа людини безсмертна. А такою вона буде тоді, коли на Землі людина творитиме добро, залишить після себе гарну пам'ять.
Про рай і пекло не знаю. Але не думаю, що вони виглядають так, як їх описують письменники, поети, богослови. Ніхто нічого не знає і знати не може – надто складно влаштований видимий і невидимий світ.
Але я вірю, що є Вища сила, яка визначає наш життєвий шлях, дає право вибору чи то окремій людині, чи то окремій країні та її керівникам. А яким буде той вибір, залежить від кожного з нас.
Бог – це Всесвіт, суть якого ми ніколи не зможемо осягнути. Ми – ніщо проти Всесвіту. В тому числі і президенти, і політики, і мільярдери, і церковнослужителі. Всі рівні перед Богом. Той, хто про це забуває, ніколи не буде щасливим.
– Що чекає нас попереду?
– Дуже важкі часи. XXI століття, на жаль, не зробило людство мудрішим. Ненависть, ворожнеча, неприязнь один до одного залишаються, деякі люди знову перетворюються у “первісні” особи, для яких найважливіше – зробити зло іншому, продемонструвати свою зверхність.
На телебаченні, в кіно, літературі, політиці панує культ сили, кровопролиття, війни замість культу миру, благодаті, милосердя. Схоже на те, що диявол править світом.
Чи можна його перемогти? Можна. Для цього багато не потрібно – просто жити за заповідями Божими і християнину, й іудею, й мусульманину, й буддисту, й усім іншим.
Але вони цього не хочуть – принаймні ті, у кого в руках влада. Власть імущі зомбують людей настільки вправно, що ті радіють масовим убивствам собі подібних, випробуванням нових видів зброї, безперервним війнам.
XX століття, здавалося, покладе край братовбивству, але уроки Першої і Другої світових воєн швидко забулися, бо відійшли у засвіти майже всі, хто пережив їх. Теперішні правителі та їх підлеглі перетворюються у звірів, котрим потрібно все більше й більше крові. І не лише на міжнародній арені, але й всередині держав (усіх без винятку!), де гору беруть авантюристи, популісти й демагоги.
– А що буде в Україні?
– Те, що в усьому світі. Наші правителі абсолютно відірвані від життя народу, який довірив їм владу, ведуть аморальний спосіб життя, що в кінцевому підсумку згубить їх самих.
Держава, незалежність яку українцям милостиво подарував Бог, силами зовнішніх і внутрішніх ворогів нищиться. На арену виходять потворні персонажі, які самі не відають, що творять. Старші покоління вимирають через відсутність турботи про себе, молоді виїжджають за кордон, де їх зустрічають з широко розкритими обіймами.
Поступово Україна криміналізується, люмпенізується, знелюднюється, заростає чагарниками і бур'янами. Країна перетворюється на територію, на яку ласим оком позирають і зі Сходу, і з Заходу, і з Півночі, і з Півдня.
– Чи є надія?
– Надія завжди вмирає останньою, але, по-моєму, вона вже вмерла в багатьох. Її могли б "відродити" молоді українські інтелектуали – політики, науковці, економісти, підприємці, та біда в тому, що їх ніхто не допускає до реальної влади. Більшість населення такий стан справ не надто турбує. Ця більшість розбещена тотальною корупцією, підкупами на виборах, небажанням стати на захист своїх інтересів.
Війна на Сході, де загинула еліта української молоді, вигідна владі і морально, і матеріально, тому вона не збирається її закінчувати. Щоправда, влада це забуває, що душі тисяч загублених душ можуть страшно їй помститися.
– Можливо, порятунок – в Європі, США?
– Короткочасний – так, довгостроковий – ні. Ті, що туди виїжджають, почуваються там краще, затишніше, комфортніше. Але завжди так не буде: Євросоюз приречений в силу різних причин – і політичних, й економічних, й соціальних. Хто б і що не говорив – унія нагадує мертвонароджену дитину. Кризу поглиблюють навала вихідців із мусульманських країн і дедалі більше наростання екстремістських настроїв. В підсумку утворилася вибухова суміш, яка може рвонути в будь-який момент.
У США – свої проблеми. їм не до України, хоч на словах вони дуже "турбуються" про неї. Але цей інтерес доти, доки ми є щитом на шляху російської експансії на Захід. Ми їм не потрібні, як не потрібні й Європі, адже світом правлять не ідеї, а інтереси.
– Невже все так похмуро і страшно?
– Не все, але багато чого. Однак, аналізуючи події минулого, в тому числі і особисто мого, і минулого нашої родини, можу сказати впевнено і без пафосу: українська нація, її дух, культура невмирущі.
Згадаймо, як нищили наших прадідів, дідів, батьків вороги українства. Але вони вистояли, захистили українську національну ідею, зберегли мову, пісню, звичаї і обряди, релігію. Я переконаний, що українці вистоять і цього разу.
Так, буде дуже важко, неймовірно важко, але перемога все одно буде за нами. Бо, як життя безкінечне, так і Україна, її народ вічні й невмирущі.
Вірмо в Україну. Вірмо в себе. І все буде добре!
l
Нагадаю, що книга видана 2018 року. До початку бандитського нападу путінської росії залишалося чотири роки…
Микола ВЕЛЬМА.
Шановний Миколо Григоровичу!
Нещодавно мені на очі натрапила Ваша книга "Життя безкінечне", видана 2018 року. З інтересом її ще раз перечитала. Особливу цікавість викликав заключний роздум під назвою "Інтерв'ю з самим собою".
Чи не могли б ви його передрукувати у "Вістях Ковельщини"? Мені здається, що там Ви висловили багато цікавих думок, які не втратили актуальності й сьогодні, коли Україна переживає один із найдраматичніших періодів своєї історії.
Думаю, це було б цікаво і для інших читачів газети, якій 4 жовтня виповниться 85 літ.
Ольга ЛІЩУК, бібліотекар с. Мощеної.
Коментарів до новини: 22
Переглядів новини: 291
(Закінчення. Початок у № від 26 вересня ц. р.).
Вона прилетіла
Шановний Миколо Григоровичу!
Жартівливо, пустотливо, 
Віроломний напад путінської росії на Україну приніс горе і страждання на нашу землю. В критичній ситуації опинилися тисячі сімей, особливо переселені із зони бойових дій, а також діти, громадяни похилого віку, особи з інвалідністю, лежачі хворі тощо.
Шановна редакціє!
4 жовтня, п’ятниця
ОВЕН. Не вiдсиджуйтеся в кутку, проявiть активнiсть на роботi. I керiвництво постарається пiти вам назустрiч. У четвер будьте уважними з документацiєю, щоб не допустити помилок. Не ведіть безпредметних розмов.
Четвер. Мінлива хмарність. Температура 230С. Вітер південний помірно сильний.
Шановні ветерани Ковельщини, дорогі колеги!