"Секретна зброя" Української армії – капелани, військові священики
Уже не раз на різних історичних етапах доля підводила українців до такої межі, за якою – незалежність і самостійна держава. Проте завжди щось заважало: внутрішні міжусобиці, чвари, зради та бездуховність… Що нас чекає завтра? Вистоїмо, витримаємо, не зрадимо тих, хто не побоявся стояти під кулями на Майдані, чи, втомлені й роздратовані війною та іншими негараздами, здамося й знову опинимося в кабалі?..
Над цими та іншими питаннями розмірковуємо з о. Матвієм, настоятелем Свято-Пантелеймонівської парафії смт Люблинця, який повернувся з чергової поїздки на Схід.
– Отче Матвію, нещодавно з благословення керуючого Волинською єпархією УПЦ КП, митрополита Михаїла, була створена громадська організація "Військові капелани Волині", і Ви, наскільки нам відомо, є головою Ковельського осередку ГО "ВКВ". Розкажіть нам про це починання.
– Понад 20 священослужителів Волині, які неодноразово проходили ротації з капеланським служінням в зоні АТО, сьогодні є членами ГО "ВКВ", яку очолює о. Михайло Бучак із Княгининок (колишні Маяки). Крім мене, у наш осередок входить о. Олександр Добровольський, настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці с. Кричевич (який зараз поїхав у 15 ротацію в АТО, сектор "М", Широкіно) та о. Роман Скірак, настоятель Свято-Михайлівської парафії, смт Шацьк.
Війна на Сході визначила ще один напрямок діяльності священослужителів, яких ми називаємо "військові капелани", – духовна опіка. Наша мета – духовно підтримати не лише військових, але й мирне населення, яке постраждало під час війни. І така спілка поєднує в собі тих, хто служить, із тими, хто відслужив, аби координувати дії для допомоги нашій армії.
– Отче, після чергової поїздки на Схід які Ваші враження?
– Після мого повернення зі Сходу багато людей запитують: "Як там ситуація? Як хлопці? Напевно, все погано: стріляють, убивають, і буде все, як на "Титаніку" – піде на дно..." Дякувати Господу, це не так.
Наші захисники – це багатотисячне коло однодумців, патріотів, здорових духом, загартованих випробуваннями, незламних у своїх переконаннях і, найголовніше, віруючих у Бога людей.
Вони знають, де і для чого знаходяться. Потрапляєш у їхнє коло і стаєш їм другом. Хлопцям не важливо, з чим ти приїхав, чи маєш, що дати, бо ж самі можуть поділитись останнім. Для цих людей головне, що ти приїхав, цікавишся, піклуєшся, дивишся щиро і розумієш із півслова...
Там немає суму чи невпевненості – тільки думки про нашу перемогу! Тому "потоне" загарбник, тобто російський агресор, у якого все побудовано на імперських завойовницьких засадах, брехні й грошах. Звичайно, як і будь-де та будь-коли, і в Українському війську бувають випадкові люди, трапляються прикрі історії, але це, на щастя, поодинокі випадки.
– У цій поїздці Люблинецька школа і ще декілька громад підтримали всеукраїнську акцію "Ранець доброти" на підтримку дітей Донбасу. Як діти зустрічали Вас?
– Наша школа на чолі із директором Галиною Зейко, вчителі та учні зібрали надзвичайно велику кількість шкільного приладдя: 11 ранців, понад 500 зошитів, 270 ручок, 260 олівців, гумки, лінійки, обкладинки, альбоми, фарби, пенали, папки і багато іншого… Складаю слова подяки усім, хто підтримав цю акцію і допоміг дітям Донбасу продовжувати навчатися в умовах війни.
23 вересня у Мар'їнці, на запрошення директора районного центру дитячої та юнацької творчості А. В. Коссе, разом з усіма прибулими капеланами взяли участь у святі дитячої мрії. Розпочали захід із молитви за мир в Україні, з дітками проводили конкурси, малювали і спілкувались, підтримуючи їх духовно. Тяжко передати словами дитячі емоції, радість, адже третій рік війни не дає їм вповні відчути смак щасливого дитинства. Всі мрії, думки, малюнки на листівках і асфальті – про мирне українське небо…. І вже неважливо, що розмовляють діти російською мовою…
У кінці свята передали шкільне приладдя, дитячі іграшки та солодощі. Також відвідали з подарунками і канцтоварами школу у Красногорівці, де навчаються сироти та діти з малозабезпечених сімей. Мене особисто дуже вразило те, що, розмовляючи російською, діти малювали українську символіку.
– Відвідуючи зону війни із капеланською місією, Ви не могли везти із собою тільки священичі атрибути, а, напевно, і якусь допомогу?
– Так, справді, це була і волонтерська місія. Будемо говорити відверто. За третій рік неоголошеної війни волонтерський рух дуже зміцнів. Найцікавіше є те, що волонтерами став чи не кожен третій українець. Тобто в дуже великій мірі військо підтримують прості люди, які знають біду і можуть віддати останнє. З іншого боку, і держава дещо зробила для зміцнення нашої армії за два роки. Але до ідеального забезпечення всім потрібним ще далеко. Тому, плануючи поїздку, заздалегідь дізнаємось, чого найбільше потребує той чи інший підрозділ…
Цього разу було зібрано продукти харчування: цукор, олію, картоплю, капусту, цибулю, макарони, сухофрукти, солодощі, каву, чай, мінеральну воду, консервацію. З хімії: пральний порошок, мило, шампуні, миючі засоби, зубні пасти і щітки, вологі салфетки, станки і пінки для гоління, шкарпетки, каремати. З госптоварів: клейонка, сокири, плоскогубці, молотки, цвяхи, батарейки, дитячі іграшки і багато іншого. Загальною масою – більше 2 тонн.
– Скажіть, як Вам за такий короткий час вдалося стільки всього зібрати і хто Вам допомагав?
– Від імені ГО "ВКВ" дякую всім, хто допоміг зібрати допомогу на Схід. Вкотре переконуюсь, що найбільша довіра і прихильність у проведенні таких справ – це довіра до Церкви. Найперше – це парафіяльні священики зі своїми громадами району, які неодноразово брали участь у таких благодійних справах. Це хороші наші друзі-патріоти, миряни і підприємці, які неодноразово або навіть не один десяток разів допомагали армії та пораненим воїнам. Абсолютно щиро зробили свій внесок Н. Сіховська, К. Осійчук, С. Абрамчук, І. Буряк, І. Рубель, Є. Буднік, Н. Шворак. Усіх і при великому бажанні не згадати, але Господь знає старання і добре серце кожного, хто допомагає нашим захисникам і цим сприяє наближенню перемоги.
Усі почуття від побаченого тяжко втілити в слова... Переконаний, що в нас є світле МАЙБУТНЄ, бо ж маємо тих, хто береже наш спокій. Усім українським гуртом будемо підтримувати наших Воїнів! РАЗОМ – СИЛА!!! РАЗОМ – ДО ПЕРЕМОГИ!!!
Розмову вела
Ірина Терещук,
учитель недільної школи Свято-Пантелеймонівської парафії УПЦ КП.
На знімках: під час перебування на Сході країни.
Фото з архіву о. Матвія.
Уже не раз на різних історичних етапах доля підводила українців до такої межі, за якою – незалежність і самостійна держава. Проте завжди щось заважало: внутрішні міжусобиці, чвари, зради та бездуховність… Що нас чекає завтра? Вистоїмо, витримаємо, не зрадимо тих, хто не побоявся стояти під кулями на Майдані, чи, втомлені й роздратовані війною та іншими негараздами, здамося й знову опинимося в кабалі?..
Розмову вела Ірина Терещук.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1309
Туди, де сходить Сонце
"Секретна зброя" Української армії – капелани, військові священики
Загроза життю і здоров’ю
Хто вправніший і сильніший?
Їм вдячні люди
Від четверга до четверга
Ковельчани — найкращі
“Укрзалізниця” збільшить кількість місць для соціально вразливих груп
ГОРОСКОП (з 10 по 16 жовтня)