Повідомлення в номер / Про що свідчать факти

28.07.2016

Про що свідчать факти

Тема протистояння на Волині 1943-1944 років, попри значні зусилля попередньої влади України та Польщі у питаннях примирення, залишається однією з найбільш чутливих та дискусійних в історії двосторонніх стосунків. Значна частина небайдужих до цієї теми громадян, неурядових організацій по обидва боки кордону залишається при своїй оцінці причин та перебігу тих подій.

У польській історіографії волинські події досить часто трактують лише як антипольську акцію Української повстанської армії, в українській – наголошують на мотивах, що спонукали УПА до проведення такої акції, а також приділяють значну увагу "діям у відповідь", у тому числі й проти цивільного українського населення, загонів Армії Крайової (АК). А про що свідчать факти?

На момент початку Другої світової війни й нападу гітлерівської Німеччини на Польщу українське населення перебувало в пригнобленому стані. Шовіністична політика міжвоєнної Другої Речі Посполитої була спрямована на культурну, соціальну, економічну та релігійну дискримінацію українців і нагадувала апартеїд у Південній Африці. Тому під час німецько-польської війни українці не виявляли великої лояльності до Польської держави.

Попри те, що в лавах Війська Польського проти нацистів сумлінно воювало близько 120 тис. мобілізованих українських солдатів, Західну Україну охопили повстанські виступи, організовані ОУН. Майже 8 тис. членів ОУН за підтримки тисяч селян-симпатиків взяли участь у виступах у 183 населених пунктах. Тоді вперше в Другій світовій війні було проведено каральні акції проти українських сіл польськими військовими.

Після того, як Німеччина окупувала Україну, нацистська адміністрація проводила політику "поділяй і пануй". На жаль, це їй дуже часто вдавалося. У кожній окупаційній зоні загарбники по-своєму ставилися до різних етносів, які населяли ті землі. Так, на Волині, яка увійшла до складу райхскомісаріату "Україна", німці протегували полякам. Усе це лише сприяло взаємним підозрам і звинуваченням у "зраді" та "праці на ворогів".

Конфлікт почав набирати обертів на теренах Надсяння й Підляшшя (Генеральне губернаторство) восени 1942 року. У листопаді 1942 – лютому 1943 років нацисти виселили поляків із низки сіл, заселивши на їхні місця українців. Загони Армії Крайової розцінили це як "співпрацю українців з німцями проти поляків" і в березні 1943 року розпочали акції помсти, які вилилися масовим убивством українців.

Внаслідок кривавих розправ тисячі українців змушені були рятуватися втечею на Волинь. Так відомості про знищення поляками українців дісталися до райхскомісаріату "Україна".

Керівник місцевої окупаційної адміністрації Еріх Кох був відомий своєю українофобією і здійснював надзвичайно жорстоку окупаційну політику. "Нам треба домогтися, щоб поляк при зустрічі з українцем хотів його вбити, і щоб українець, побачивши поляка теж горів бажанням його вбити", – так висловив формулу своєї політики райхскомісар.

У райхскомісаріаті "Україна" на Волині чимало поляків служило в окупаційній адміністрації. Поряд із цим нацисти перекинули з Генерального губернаторства близько 6 тис. бійців поліцейських батальйонів, укомплектованих поляками. Саме на Волині навесні 1943 року відбулася ескалація міжетнічного конфлікту.

Польська поліція брала участь у німецьких каральних акціях проти українців (наприклад село Дермань, 30 травня 1943 року), польське підпілля АК готувало плани відновлення довоєнної польської влади в Західній Україні, а щойно створена Українська повстанська армія розпочала антинацистське повстання. Роз'ятрені чутками про антиукраїнські погроми на Холмщині й Підляшші, українські повстанці ліквідовували найактивніших колабораціоністів з числа поляків. Часто при цьому страждали їхні родини.

У квітні–травні 1943 року поляки стали створювати укріплені "самооборонні" бази (Пшебраже, Малинське, Верба, Купичів, Порицьк тощо), яким постачали зброю і матеріально підтримували німці. Ці загони (наприклад Людвіка Малиновського) дуже часто займалися не самообороною, а нападами на довколишні українські села. Крім того, частина польської меншини співпрацювала з радянськими партизанами, проти яких УПА також вела боротьбу.

Провід ОУН декілька разів ініціював перемовини з польським підпіллям про припинення боротьби, але кожного разу на заваді ставало небажання поляків зректися українських земель.

Багато українських істориків вважають, що значною мірою саме така позиція поляків, а не радикальний націоналізм ОУН(б) та керованої нею УПА, стала головною причиною проведення повстанцями збройних акцій проти польських колоній та сіл у 1943-1944 роках. Адже етнічні чистки поляків раніше не планувалися оунівцями, а стали прямим наслідком розвитку подій уже під час німецько-радянської війни.

Таке припущення підтверджує, зокрема, відсутність фактів масового знищення поляків у Кам'янець-Подільській, Вінницькій, Житомирській областях, де у 1943-1944 роках загони УПА були доволі активними. Однак, як стверджується, у цьому регіоні поляки не становили загрози державницьким прагненням українців, оскільки не претендували на включення зазначених земель до складу повоєнної Польщі.

Поступово акції українських повстанців на Волині поширилися на польських селян, причому як на колоністів міжвоєнного періоду, так і на давніше польське населення. Із лютого 1943 року антипольські акції охопили східні повіти Волині (за тогочасним адміністративно-теріторіальним поділом) – Сарненський, Костопільський, Рівненський та Здолбунівський. В червні вбивства поляків поширилися на Дубнівський, Кременецький та Луцький повіти, в липні – на Горохівський, Володимир-Волинський та Ковельський, а наприкінці серпня – на останній волинський повіт – Любомльський.

11-13 липня 1943 року відбувся генеральний виступ проти місцевих поляків. Загони УПА майже одночасно атакували понад 100 польських поселень.

Після цього командування АК Волинського обшару (округу), щоб протидіяти загонам УПА, направило офіцерів і рядових бійців кадрового складу АК організовувати в польських поселеннях бази самооборони.

Переважна більшість осередків польського опору не витримали натиску загонів УПА й були знищені. Вистояти у боях проти українських збройних формувань вдалося тим польським базам самооборони, які були чисельними (по кілька тисяч осіб) та отримали солідну матеріальну підтримку з боку командування АК у вигляді зброї, амуніції й добре вишколених військових, а також тим, яким допомагали радянські партизани (переважно у лісистих східних та північних районах Волині).

Від середини літа й особливо восени 1943 року польські бази самооборони організовували напади на осередки й боївки УПА, а також походи на українські села задля поповнення свого продовольчого забезпечення. Зрозуміло, що від подібних дій страждало українське цивільне населення.

З початку 1944 року польсько-український конфлікт поширюється спершу у прикордонні з Волинню райони Галичини, а згодом і далі на південь. З наближенням німецько-радянського фронту підпілля АК активно готувалося до повстання з метою відновлення контролю над українськими землями, що входили до складу Польщі до війни (акція "Буря").

Це суперечило планам командування УПА, тому взаємна боротьба продовжилася з новою силою. Припинив польсько-українське протистояння в Західній Україні лише прихід радянських військ. Однак конфлікт продовжувався на т.зв. Закерзонні – Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині, українських етнічних землях у складі соціалістичної Польщі. За домовленостями між Польщею і УРСР з вересня 1944 року відбувався обмін населенням. Поляків із Західної України переселяли в Польщу, а українців із Польщі – в Україну. Щоб прискорити репатріацію українців, які робили це неохоче, з кінця 1945 року польський комуністичний уряд вдався до примусової депортації із застосуванням війська. Тепер загони УПА стали в обороні українських сіл від виселення.

28 квітня – 28 липня 1947 року польська комуністична влада провела операцію "Вісла". Було виселено вглиб Польщі понад 140 тис. українців, які ще залишалися на своїх корінних землях. Оскільки тепер українська територія Закерзоння була знелюднена, то подальша боротьба УПА втрачала сенс.

Акція "Вісла" поставила крапку в українсько-польському збройному протистоянні 1942–1947 роках. Крім депортованих в ході акції "Вісла", у 1945-1947 років польські комуністи примусово переселили в УРСР півмільйона українців, ще 10-12 тис. цивільних загинуло. У боях із польськими військами і їхніми чехословацькими союзниками полягло 2-3 тис. українських повстанців і членів ОУН.

За матеріалами

офіційних джерел підготував

Ярема Гоян.

За матеріалами офіційних джерел підготував

Ярема Гоян.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 765

Повідомлення в номер / Забуттю не підлягає

28.07.2016

Забуттю не підлягає

Ще Друга світова війна не дає про себе забути, а вже АТО забирає мужніх молодих захисників країни. А як же прикро, що колись проти фашистських загарбників росіяни і українці, а також представники інших національностей стояли разом і завдяки цьому перемогли. А тепер ворогами стали побратими і покликали найманців, щоб нажилися на чужому горі. Знову смерть, сльози, каліцтво, сироти, вдови, згорьовані матері і батьки.

…Лев Кириченко народився в Богульші (біля Самари, Росія), за національністю – росіянин. 18-річним призвали в армію. Рік був воєнний, бої вже йшли в Україні. Ворога гнали назад, тому він був не менш жорстокий, адже бачив свою близьку поразку. Захищав Україну і росіянин Лев Кириченко, воював мужньо. В липні 1943 року здійснив подвиг, про що свідчать документ і медаль "За відвагу". Він був сержант і командир обслуги бойової гармати із 4 солдатів.

Селу Ялцівка Малинського району Житомирської області найбільше довелося зазнати горя. Фашисти ніяк не хотіли поступатися ні на крок. Деякі села по сусідству і не бачили ворога. А тут, як у пеклі, йшли жорстокі бої. І село те переходило кілька разів з рук у руки. У тій запеклій боротьбі за кожну грудочку землі 9 грудня 1943 року і загинув Лев Кириченко, а разом з ним і його побратими склали тут голови. Добрий чоловік захоронив у тимчасовій могилі, бо земля була мерзла. А як фронт пішов далі на Захід, перезахоронили всім селом у Братській могилі.

Коли рідні одержали похоронку, сестра Олена, (а вони були близнюки), пішла добровольцем на війну, закінчивши курси радисток, щоб відомстити ворогові за брата. Їх було шестеро сміливих дівчат. Йшли слідом за фронтом. Дорога була важка, спали на ходу та ще й рацію на собі несли.

До Берліна залишилось 70 кілометрів, як скінчилась для неї війна. Олену послали на курси підвищення кваліфікації. І це її врятувало, бо коли їхали через міст, а в ньому була закладена міна, всі загинули, підірвавшись. Ось така була доля дівчат і Олени.

Після Перемоги, закінчивши навчання, потрапили за розподілом на Волинь в Камінь-Каширський. Там і познайомилась із своїм майбутнім чоловіком Миколою Лук'янчуком. Згодом переїхали в Голоби, де працювала начальником радіовузла. Народились в них дві доньки. Дівчата після школи і вузів роз'їхалися. Валентина працювала і вийшла заміж аж в Сибіру, Антоніна лишилась у Голобах. Доглядала батьків. Мати рано пішла із життя – напевно, війна дала про себе знати, а батько прожив до 90 з лишком літ.

Ще як була жива Олена Федорівна, кілька разів прагнула через військкомат дізнатись, де загинув брат, щоб поїхати відвідати могилу. У відповідь повідомляли, що загинув смертю хоробрих і все. Мабуть, багатьом приходили такі повідомлення, бо героїв було мільйони, то хто там кого шукав і повідомляв рідним? І, помираючи, сестра просила дітей, щоб знайшли могилу брата.

Тож Антоніна не могла заспокоїтись. Коли комп'ютер став служити людині, вирішила виконати пошукову роботу за його допомогою. В інтернеті вона "знайшла" місце, де похований її дядько Лев Федорович.

Таким же шляхом зв'язалися з тамтешньою владою. Звідти прийшло запрошення відвідати Братську могилу.

Антоніна Миколаївна Байда з сином, невісткою і внучкою вирушили в дорогу. З собою взяли живі квіти із корінням і землею, щоб посадити на могилі. Зустріч була зворушлива. Віктор Григорович Мельник, сільський голова Любович, куди входить і Ялцівка, Алла Михайлівна Музика – завідуюча клубом села Ялцівка, Ольга Сергіївна Андрійчук і Олександр Сергійович Гончаренко – очевидці (були дітьми у воєнний час) та з іншими жителями хлібом-сіллю на вишитому рушнику зустріли гостей.

Волиняни зразу знайшли на Братській могилі прізвище "Лев Федорович Кириченко" і вклонились всім, хто загинув за село в Україні. Посадили квіти з волинською землею, а звідти житомирську привезли і вдома поклали на мамину могилу.

Так “обмінялись” брат із сестрою землею, ніби завітали одне до одного в гості, тільки вже в іншому світі.

Теплий прийом і спілкування з жителями Ялцівки назавжди збережуться в пам'яті рідних. Бо хіба можна таке забути? А з Сибіру збирається друга племінниця в подорож до дорогої могили.

Валентина ОСТАПЧУК.

НА ЗНІМКАХ: під час відвідин вічного місця спочинку своїх рідних.

Фото з домашнього архіву.

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1200

Повідомлення в номер / Все життя – в парі

28.07.2016

Все життя – в парі

У чарівну літню пору, коли все навколо буяє красою, від легенького подиху вітру погойдуються золотисті хліба, здіймається у небо ранкова жайворонкова пісня, зустрічає свій поважний ювілей люблячий чоловік, татусь, дідусь і прадідусь МУЗИКА Віктор Миколайович, житель с. Волошок.

20 липня, у 90-ий день народження, його прийшли привітати рідні, а їх у нього чимало – три доньки, зяті, семеро онуків з сім'ями, 12 правнуків, а також сусіди.

Нелегкою була життєва дорога В. М. Музики. Виріс ювіляр у багатодітній сім'ї, щоб вижити у ті часи, тяжко працював з малих років, а як підріс – то забрали в армію, де прослужив сім років, а як повернувся, то пішов на роботу в "Радошинський кар'єр" від Львівської залізниці. Майже щодня (працював позмінно) десь до 10 км потрібно було доїжджати на велосипеді на роботу.

Не раз згадує: "Було всяко", але найтяжче – зимою, коли повністю заметені снігом дороги, а попереду тільки "сліди зайчика". Він знав кожне деревце, кущик. Неодноразово бачив і лосів, і козуль, але страшнувато було, тільки коли чув виття вовків.

Але не нарікав на долю. Разом з дружиною виховували дітей, побудували будинок, посадили садочок – все, як і годиться у господаря. Однак час не стоїть на місці, діти здобули освіту, створили власні сім'ї. Але й досі той чарівний батьківський куточок манить всіх – хочеться отримати мудрі поради й настанови, але найбільше – то ще і ще раз почути голос рідних, відчути дотик теплих батьківських рук.

В Різдвяні свята наші батьки Віктор Миколайович і Євгенія Омелянівна відсвяткували 60 років спільного життя. Хочеться їм обом побажати міцного здоров'я, сил, наснаги, жити в парі стільки, скільки їм відміряв Господь, бо вони для нас все: і тиха мамина молитва, і добра батьківська порада, гарний приклад для наслідування нам, їхнім нащадкам.

Так хочеться, щоб щоразу, коли ми заходимо на подвір'я, нас радо зустрічали і проводжали наші батьки разом, і за це ми щиро дякуємо і дякуватимемо Всевишньому і Пречистій Матінці.

Низький уклін Вам, рідненькі, Божого Вам благословення!

Ми вклоняємось до ніг Вам

низенько,

За все те, що зробили для нас.

Ми Вас любим, цінуєм, рідненькі,

З нами будьте щодень,

повсякчас!

Діти, онуки і правнуки.

НА ЗНІМКАХ: Віктор Миколайович та Євгенія Омелянівна МУЗИКИ в колі родини.

Фото з домашнього архіву.

Діти, онуки і правнуки.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 823

Повідомлення в номер / Волинь для неї стала рідною

28.07.2016

Волинь для неї стала рідною

В народі кажуть: "Життя прожити – не поле перейти". В тому, що це так, кожен із нас переконується на власному прикладі. Але якщо в молоді роки над цією істиною ми замислюємось не надто часто, то чим більше нам літ, тим частіше згадуємо цю народну мудрість.

Згадує її, мабуть, і Ольга Петрівна Шалига, якій сьогодні виповнюється 90 років.

– І коли вони тільки пролетіли? – іноді каже в розмові. І тут же додає:

– Час біжить швидко, але пережитого і побаченого, коли згадаєш, вистачить на цілу книгу.

Справді. Народившись на Житомирщині, Ольга Петрівна змалечку була привчена до праці. Старалася, допомагала батькам, мріяла про гарне і щасливе майбутнє. Але всі мрії і плани обірвалися, коли на українську землю в 1941 році ступив кований фашистський чобіт. Ворог лютував, знущався над людьми, а молодь примусово вивозив до Німеччини.

Потрапила туди у шістнадцятирічному віці і юна Ольга. Багато випробувань випало на її долю. Але все витримала, все пережила і після закінчення війни повернулася у рідні краї. Тут згодом одружилася, вийшовши заміж за коханого Миколу.

– Дуже гарний чоловік був, – мовить Ольга Петрівна, а на очах виступають сльози. Бо недовгим було їх сімейне щастя – чоловік невдовзі помер. Залишилася жінка вдовою. І знову – важкі випробування, біди й негаразди. Але духом не падала. Слава Богу, що поруч була сестра Галина, то якось собі раду давали.

У 1986 році – нова біда: катастрофа на Чорнобильській АЕС. Село, в якому мешкали сестри, потрапило в зону радіаційного забруднення. Необхідно було виїжджати. Але куди? Племінник Володимир Ковальчук і його дружина Лідія, які мешкали у Ковелі, запросили сестер на Волинь.

Довго вагалися, зважували всі "за" і "проти", але врешті-таки поїхали. Придбали хату в селі Городищі, обзавелися таким-сяким хазяйством, познайомилися і подружилися із сусідами. Доки був живим племінник Володимир Трохимович, який, на жаль, передчасно пішов із життя, то частенько навідувався в село, допомагав, чим міг. Після його смерті доводиться важче, але рідні все одно не забувають.

Ольгу Петрівну в селі знають як гарну, щиру і привітну жінку. Можливо, ці риси характеру від того, що все життя працювала на ниві охорони здоров'я, де якраз і потрібні доброта, милосердя. Щоправда, фізично працювати вже не може, бо вік дається взнаки, але дуже любить спілкуватися з сусідами, родичами, знайомими. Адже є що згадати, є про що розповісти і є над чим поміркувати, аналізуючи теперішні події в країні.

З нагоди поважного ювілею Ольгу Петрівну Шалигу щиросердечно вітають родина Ковальчуків, друзі, знайомі, бажають в добрі і благополуччі зустріти 100-літній ювілей, бути завжди здоровою, оптимістично налаштованою. Пам'ятайте: Вас люблять, шанують, а чого іще людині треба для щастя?

Тож нехай Господь подарує Вам многії і благії літа!

Михайло КУЗЬМУК.

НА ЗНІМКУ: Ольга Шалига (третя ліворуч) в родинному колі у молоді роки.

Фото з сімейного архіву.

Михайло КУЗЬМУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 492

Повідомлення в номер / Рецепти на всі смаки

28.07.2016 Романюк Аліна Петрівна

Рецепти на всі смаки

Капуста "по-мексиканськи"

Інгредієнти:

капуста - 1,5 - 2 кг;

морква - 1,5 - 2 штуки;

часник - 2 головки;

кінза - 1,5 - 2 пучка;

перець гіркий - 1 штука;

цукор-пісок - 0,5 склянки;

соняшникова олія - 0,5 склянки;

оцет 6-9% - 0,5 склянки;

сіль - 1- 1,5 столових ложки;

вода - 750 мл;

лавровий лист - 1 - 2 штуки.

Капусту нарізати великими пластинами. Моркву порізати тонкими кільцями або натерти на крупній тертці. Покласти все в каструлю. Дві головки часнику очистити і порізати кожен зубчик пластинами. Кінзу дрібно нарізати.

В 750 мл води висипати півсклянки цукру і 1 столову ложку солі, вилити півсклянки соняшникової олії, покласти порізаний гострий перець (разом з кісточками) і два лаврові листки. Поставити на вогонь і прокип'ятити. Киплячий розсіл зняти з вогню і влити в нього півсклянки оцту. Гарячим розсолом залити капусту з морквою і перемішати.

Коли вміст каструлі трохи охолоне, слід висипати туди кінзу з часником і добре перемішати.

Накрийте каструлю марлею. Через 10-12 годин перемішайте, переконайтеся, що вона повністю в розсолі. Через три дні готову капусту розкладіть в зручні ємності і зберігайте в холодильнику.

Овочева ікра

Інгредієнти:

зелені помідори - 3 кг;

перець болгарський - 500 г;

перець гострий - 50 г;

цибуля ріпчаста - 1 кг;

морква - 1 кг;

часник - 5 головок;

сіль - 3 ст. ложки;

олія соняшникова - 1 стакан.

Очищені овочі пропускаємо через м'ясорубку і обсмажуємо на рослинному маслі, солимо. Помідори і перець – соковиті овочі, тому тушкуємо всю цю перемелену масу 50-60 хвилин, не закриваючи кришкою, щоб зайва волога випарувалася.

Часник перемелюємо через м'ясорубку і додаємо до ікри разом з обсмаженою цибулею. Тушкуємо ще хвилин 20-25.

Банки стерилізуємо в духовці. Готову гарячу ікру розкладаємо в гарячі банки і закатуємо. Виходить 6 півлітрових баночок. Вкрити банки ковдрою і залишаємо до ранку.

Зберігати таку овочеву ікру можна як звичайну заготовку – в темному прохолодному місці. Ікра виходить гостренька, підходить до будь-якої страви або на бутерброд.

Огірки

по-корейськи

Інгредієнти:

5 кг огірків;

1 скл. цукру;

1 скл. 9% оцту;

1 скл. рослинного масла;

3 ст.л. солі;

1 ст.л. чорного меленого перцю;

2 ст.л. сухої гірчиці;

2 ст.л. товченого часнику.

Наріжте огірки-переростки поперек кружечками завтовшки 5 мм. Викладіть в миску, додайте всі спеції і дайте настоятися 2 години. Приготуйте маринад з оцту, рослинного масла, цукру, солі та гірчиці, закип'ятіть. Огірки розкладіть по стерилізованих банках, залийте киплячим маринадом і поставте стерилізуватися на 30 хвилин. Закатайте.

Огірки

в яблучному соці з сосновими гілочками

Інгредієнти на 3-літрову банку:

1 л свіжовичавленого яблучного соку;

1 ст.л. солі;

3 гілочки сосни по 10 см.

Бланшуйте огірки протягом декількох секунд в киплячій воді. Додайте сіль в яблучний сік і закип'ятіть. Покладіть соснові гілочки на дно банок, покладіть огірки і залийте киплячою заливкою. Залиште на 2-3 хвилини, злийте, закип'ятіть, знову залийте і повторіть ще раз. Закатати, переверніть, закутайте.

Огірки з гострим кетчупом

Інгредієнти на 4 літрові банки:

1,5 л води;

100 г 70% оцту;

1 скл. цукру;

2 ст.л. солі;

250 г гострого кетчупу "Чилі”;

8 зубчиків часнику;

4 кг корнішонів;

зелень, перець горошком – за смаком.

Щільно вкладіть огірки в банки разом із зеленню, часником, перцем горошком. Розмішайте у воді цукор і сіль, доведіть до кипіння, влийте гострий кетчуп і прокип'ятіть 1 хвилину. Залийте заливкою огірки, прикрийте кришками і поставте стерилізуватися на 10 хвилин. Витягніть банки з води і налийте в кожну по 25 г оцту. Закатайте, переверніть, вкутайте.

Салат "Літній"

на зиму

1 кг помідорів, 700 г болгарського перцю, 500 г моркви, 500 г цибулі, 2-3 зубки часнику, 100 г соняшникової олії, 50 мл 9%-го оцту, 5 лаврових листів, 5 горошинок духмяного перцю, 2 ст. ложки цукру, 1 ст. ложка солі.

Із зазначених продуктів вийде 5 півлітрових баночок овочевого салату на зиму.

Всі овочі ретельно помийте. Помідори поріжте часточками. Якщо не любите в салаті помідори зі шкіркою, можете попередньо їх бланшувати 2 хвилини в окропі, а потім зняти шкірку.

Перець – соломкою. Цибулю – півкільцями. Моркву – терти на крупну тертку. Часник поріжте невеликими шматочками.

Овочі з'єднайте у великій каструлі, добре перемішайте, додайте сіль, цукор, оцет і соняшникову олію. Поставте каструлю на невеликий вогонь і прогрійте майже до кипіння овочів. Потім розкладіть в підготовлені стерилізовані банки. Також у кожну банку покладіть спеції: лавровий лист і духмяний перець.

Банки накрийте кришками і стерилізуйте 20 хвилин. Потім закатайте, переверніть, закутайте ковдрою і залиште до повного охолодження.

Гарбузове варення

Інгредієнти:

гарбуз - 0,5 гарбуза;

лимон - 1 шт.;

цукор в пропорції до нарізаного гарбуза 1/1;

вода - 0,5 ст.

Очищуємо гарбуз від шкірки та подрібнюємо на шматочки-кубики.

Лимон використовуємо разом з шкіркою, виймаємо тільки насіння, якщо вони є, та ріжемо на дрібні кубики.

Нарізаний гарбуз і лимон поміщаємо в посудину, в якій будемо варити варення. Засипаємо цукром у пропорції 1/1 (кільки чашок гарбуза подрібненого – стільки ж цукру). Додаємо півсклянки питної води. Як тільки варення закипить, вогонь зменшуємо. Варити 45 хвилин. Періодично помішуємо.

Варення дуже смачне, навіть чимось нагадує за смаком мед.

Заправка

для борщу

Інгредієнти:

1,5 кг буряків;

1 кг болгарського перцю;

1 кг моркви;

1 кг цибулі;

1,5 кг томатів;

1 гострий перець - чилі;

350 мл соняшникової олії;

100 г оцту;

0,5 склянки солі;

0,5 склянки цукру;

300 г квасолі;

1 л води;

1 ст. л. чорного меленого перцю;

свіжа зелень (кріп, петрушка).

Починаємо з завчасного замочування квасолі у воді на ніч. Вранці квасолю промиваємо й варимо у воді без солі до напівготовності. Очищаємо цибулю і промиваємо її.

Нарізаємо цибулю невеликими кубиками. У великій сковороді смажимо цибулю на рослинній олії (350 мл олії на всю цибулю). Моркву тремо на крупній тертці. У велику каструлю, миску або казанок закидаємо цибулю і моркву. Буряк натираємо на крупній тертці.

Болгарський перець очищаємо від плодоніжки і серединки, перекручуємо на м'ясорубці з дрібною сіткою. Томати і гострий перець промиваємо, томати нарізаємо на 2-4 частини і теж пропускаємо через м'ясорубку з дрібною сіткою.

Томатне пюре з гострим і болгарським перцем відправляємо в каструлю з овочами. Додаємо наполовину готову квасолю, сіль, цукор, чорний мелений перець і воду. Після закипання готуємо заправку 15 хвилин, після чого заливаємо оцет, додаємо рубану зелень і готуємо ще 1 годину.

Аджика з помідорів і хріну

Інгредієнти:

помідори 3 кг;

хрін 300 г;

перець болгарський 1 кг;

перець пекучий в стручках 150 г;

часник 300 г;

оцет 300 г;

цукор 1 ст. ложка;

сіль 3 ст. ложки.

Овочі пропустіть через м'ясорубку з дрібною решіткою. Спочатку додайте гострий перець та хрін, потім сіль, цукор, перець і оцет. Залиште на ніч. Вранці утвориться рідина поверх овочевої маси, її потрібно злити.

Аджику розлийте по банках, закрий пластиковою кришкою і тримайте у холодильнику, інакше скисне.

Підготувала Аліна Романюк.

Капуста "по-мексиканськи"

Овочева ікра

Огірки по-корейськи

Огірки в яблучному соці з сосновими гілочками

Огірки з гострим кетчупом

Салат "Літній" на зиму

Гарбузове варення

Заправка для борщу

Аджика з помідорів і хріну

Підготувала Аліна Романюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 685

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП (з 1 по 7 серпня)

28.07.2016

ГОРОСКОП

(з 1 по 7 серпня)

ГОРОСКОП (з 1 по 7 серпня)

ОВЕН. На Вас чекає сприятливий період, події будуть розвиватися вдало для Вас. Намагайтеся правильно розподіляти сили: турбот буде достатньо і на роботі, і вдома. Бажано скоротити витрати, у жодному разі не слід брати гроші в борг.

ТЕЛЕЦЬ. Вам властива завищена самооцінка, що може стати причиною серйозних проблем у роботі й ділових відносинах. Якщо Ви не виявите поступливість, то ризикуєте залишитися без підтримки в найважливіший і складний момент.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 620

Повідомлення в номер / Ковельщина–Холмщина: п’ятнадцять років співпраці

26.07.2016

Ковельщина–Холмщина: п’ятнадцять років співпраці

Сьоме сесійне засідання Ковельської районної ради, яке відбулось, як і анонсувалось, 22 липня ц. р., мало дещо незвичний початок. Адже саме цього дня на Ковельщину прибули делегації Холмського повіту на чолі зі старостою Петром Денищуком та Замостьського повіту (староста Генріх Матей) Республіки Польща.

Причина візиту гостей із сусідньої держави – 15-та річниця підписання Угоди про міжнародну співпрацю у сферах соціально-економічного та культурно-освітнього співробітництва між Ковельським районом та Холмським повітом Республіки Польща і поновлення домовленостей міжнародного партнерства між двома народами.

Делегацію з-за Бугу, серед яких і депутати місцевих рад, як і годиться, за добрими українськими традиціями, зустріли запашним хлібом на вишитих українських рушниках. Депутатський корпус Ковельської районної ради, керівники територіальних громад, установ та організацій району оплесками вітали гостей.

Прозвучали Гімни обох держав, а далі звучали промови керівників району, гостей, які мають безпосереднє відношення до міжнародної Угоди.

Голова Ковельської районної ради Адрій Броїло щиро привітав польських колег на ковельській землі та зазначив, що основним здобутком Угоди про співпрацю, підписаної п'ятнадцять років тому, є те що за цей час зміцнилася співпраця між Ковельщиною і Холмщиною і є надія, що надалі вона буде ще більше розвиватися.

Поляки були разом з українцями і в щасливі, і в трагічні періоди нашої історії, і під час Помаранчевої революції, і Революції Гідності. Україна, в свою чергу, раділа за Польщу, коли вона стала членом Європейського Союзу.

"Хочу подякувати всім, хто працював над реалізацією Угоди. Ми працюємо всі разом заради народів наших держав. А таким дійством, яке відбувається сьогодні, підтверджуємо дружні стосунки між нашими країнами" – сказав голова Ковельської райдержадміністрації Віктор Козак.

Казімєж Стоцький, який нині обіймає посаду заступника директора центру зайнятості Люблінського воєводства, а на час підписання Угоди був старостою Холмського повіту, розповів про початок співпраці, подякував за гарний досвід і втілення в життя заходів підписаної Угоди колишньому голові райдержадміністрації Віталію Карпюку та Антоніні Комісарук, яка в ті часи займала посаду заступника голови РДА. Обом цим людям пан Казімєж вручив медалі "За заслуги".

На урочистостях виступили представники Ковельщини, Холмського і Замостьського повітів.

А далі відбулася урочиста церемонія підписання міжнародної Угоди між Ковельською районною державною адміністрацією та керівництвом Холмського повіту Люблінського воєводства про торговельно-економічне і культурне співробітництво.

Окрім цього, були підписані документи про реалізацію партнерських угод між сільськими радами нашого краю та польськими гмінами.

У ході перебування польської делегації на Ковельщині гості відвідали Свято-Благовіщенський собор УПЦ, римо-католицький костел святої Анни, ознайомилися з роботою окремих виробничих підприємств району, Голобської територіальної громади, Люблинецької селищної та Зеленської сільської рад, Ковельського міськрайонного центру зайнятості, а також оглянули експозицію Колодяжненського літературно-меморіального музею-садиби Лесі Українки.

Виконавчий апарат

Ковельської районної ради.

На знімках: під час урочистостей в центральній районній бібліотеці, присвячених 15-річчю підписання Угоди про співпрацю між Ковельським районом і Холмським повітом Республіки Польща.

Фото Аліни Романюк.

Виконавчий апарат Ковельської районної ради.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 793

Повідомлення в номер / Коротко про важливе

26.07.2016

Коротко

про важливе

Коротко про важливе

Внаслідок атаки Повітряно-космічних сил (ПКС) Росії на житлові поселення і лікарню у підконтрольному опозиції районі Етаріб на заході сирійської провінції Алеппо, загинули 10 осіб і десятки отримали поранення.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 606

Повідомлення в номер / Настав час громаді діяти, щоб зупинити подальше зубожіння народу

26.07.2016

Настав час громаді діяти,

щоб зупинити подальше зубожіння народу

Настав час громаді діяти, щоб зупинити подальше зубожіння народу

Коли сьогодні слідкуєш за діями нашої «нової влади», то іноді грішним ділом думаєш, що вона нітрохи не ліпша від «старої», а в дечому навіть перевершує її за негативними наслідками своєї діяльності, чи точніше – бездіяльності. Судіть самі: заробітні плати і пенсії в країні фактично заморожені, промисловість і сільське господарство перебувають якщо не у стадії стагнації, то аж ніяк не в стадії зростання. При цьому урядовці при потуранні народних депутатів постійно збільшують тарифи на комунальні послуги, бадьоро запевняючи, що надійний соціальний захист простого люду забезпечено. Мовляв, субсидії порятують всіх і кожного.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 996

Повідомлення в номер / Хліб проситься в комору

26.07.2016

Хліб проситься в комору

Важко жнивується цьогоріч на Волині. Часті дощі, а подекуди й град суттєво перешкоджають хліборобам у збиранні хлібів. І хоч багато з них вийшли в поле набагато раніше, ніж минулого року, вести роботи в темпі й при високій якості не завжди вдається.

Не виняток і Ковельщина, де погожі дні теж часто змінює негода. Однак жниварі рук не опускають, бо розуміють: не той хліб, що в полі, а той, що в коморі.

Ось і нещодавно, коли ми побували у фермерському господарстві Віталія Кашика із села Волошок, небокрай часто затягали чорні хмари, які час від часу посилали на землю щедрі краплі вологи.

– Важко доводиться нинішнього літа, – зізнається Віталій Леонтійович. – Дощі дошкуляють. Але, незважаючи ні на що, жнивуємо. Посіви озимого ячменю вже скосили й обмолотили.

– І яка урожайність? – цікавимось.

– В середньому з гектара центнерів сорок буде.

– А що ще слід зібрати?

– Пшеницю. Хай би тільки Бог погоду нормальну дав.

У своєму "володінні" Віталій Кашик має 150 гектарів землі. Щоб дати лад посівним площам, треба багато й важко працювати. Допомагає син Вадим, який працює на комбайні разом із Миколою Семенюком.

Хлопці трудяться завзято, дорожать кожною годиною літнього часу. Зараз допомагають в обмолоті хлібів ще й односельцям у Волошках і мешканцям Колодяжного.

Завзято жнивують і в інших сільськогосподарських і фермерських господарствах району. Станом на 25 липня ц. р. в сільгосппідприємствах ранні зернові зібрані на площі понад 2000 гектарів, що становить 15,4 відсотки від збиральної площі. Краще інших ведуть ці роботи ТОВ “В. “Прометей”, СТзОВ ім. Лесі Українки, СТзОВ “Ратнівський аграрій”, СТзОВ “Дружба”, ФГ “Фасти” та ін.

Будемо сподіватися, що труднощі негоди не перешкодять хліборобам успішно провести збиральну кампанію й одержати той намолот, на який вони сподіваються.

Тож Бог у поміч жниварям!

Володимир ПЕТРУК.

НА ЗНІМКУ: жнивні роботи у фермерському господарстві Віталія КАШИКА з Волошок.

Фото Сергія ДАНИЛЮКА.

Володимир ПЕТРУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 907