Нещодавно до моїх рук потрапив номер ковельської газети, яка тоді мала назву «Прапор Леніна». Це примірник 1986 року видання зі спеціальним репортажем із Чорнобильської зони Петра Горщарука, який  побував там разом із журналістом Володимиром  Поварем, аби розповісти про ковельчан, що відважно вступили у боротьбу з ядерним монстром.

Прочитала матеріал, як-то кажуть, на одному диханні. Здавалось, що й сама побувала там, пережила емоції автора: радість від зустрічей і гордість за відвагу наших земляків, жах від побачених наслідків катастрофи.

«Проїжджаючи селами, наближеними до зони атомної АЕС, через сам Чорнобиль, мимоволі починаєш по-іншому дивитися на життя, глибше розуміти ціну блакитного мирного неба, людської взаємовиручки.

…Закутані в плівку колодязі, порожні оселі, безкінечні дозиметричні пости на дорогах, десятки людей у формах і масках – все це пропливає перед тобою, наче кадри якогось фантастичного фільму. Скільки лиха принесла аварія! Але ж відчуваєш у душі не розпач, не безнадію, а почуття впевненості, віри у силу людських можливостей… Центральна дорога до Прип’яті була безкінечно заповнена машинами, автобусами з усіх куточків радянського союзу» – писав журналіст.

Далі він розповів, що підрозділу, де служили ковельчани, доручили важливе завдання, з яким вони  справились за рекордні три з половиною дні, за що були відзначені.

l

Зі шпальт газети ніби оживають теплий прийом, смачна кухня, щире спілкування, а ще – радісна зустріч із земляками, аматорами сцени. Аби підтримати солдатів та мешканців селища, сюди завітав вокально-інструментальний ансамбль тодішнього міського будинку культури імені Щорса. У цей похмурий час тут по-особливому звучали пісні про сонячну Волинь, про рідну землю, яку потрібно берегти, про любов і вірність. З особливим піднесенням грали і співали Олег Корнелюк, Георгій Пастущук, Володимир Федорук, Юрій Чиханюк.

Та найбільше час перебування у зоні за тридцять кілометрів від Прип’яті запам’ятався обличчями молодих і відважних, тих, хто на передових рубежах, були щитом Чорнобиля. Автор називає такі імена: Л. Грицюк, В. Кучеренко, В. Мацюк, С. Вершинін, В. Лукашик, Ю. Сомський.

Нині це – вже історія, яка крізь роки відгукується болем у душі та тілі ліквідаторів, багато з яких вже давно відійшли у Вічність, борючись із наслідками опромінення.

По-іншому  сьогодні, в час нових випробувань, які випали на долю українського народу та й всього людства, сприймаються слова колишнього водія ПМК-6 Юрія Сомського: «Головне, щоб мирно було. Ми підтримуємо заяву про продовження мораторію на ядерні випробування. Кому, як не нам, тим, хто зіткнувся із силою атому, знати ціну мирного неба.» В ту мить Юрій Володимирович, певно згадавши свою чотирирічну доньку, додав: «Батько мій, Володимир Вікторович, пройшов дорогами війни, виборюючи мир. Тепер наш обов’язок – зберегти його».

l

Днями нам вдалось зустрітись із Юрієм СОМСЬКИМ (на світлині ліворуч). Саме він і приніс той номер газети. Зберіг на згадку про непрості часи, адже на фото є і він з товаришами. Відверто кажучи, наші герої не завжди охоче згадують про важкі сторінки свого життя, швидше «переключаючись» на розповіді про  дітей та онуків. 

Це зрозуміло, адже їх обов’язок  — захистити рідних був тоді рушійною силою, про наслідки не думали. Це вже згодом почали «сипатись» хвороби та болячки. А потім – постійні комісії та необхідність доказів про перебування у небезпечній зоні, боротьба за виплати належних компенсацій. 

Історія Юрія Володимировича розпочалась з екстриму і романтики водночас. На той час йому виповнилося 30 років, був одружений, працював у будівельній фірмі. І коли його терміново забрали з роботи у військову частину, не попрощатись з дружиною не міг. 

Відпрошувався у прапорщика, але той відмовив. Тож вночі був змушений втекти: «Навіть не знаю, як мені це вдалося, адже територія була огороджена колючим дротом. Вдома взяв необхідні речі, обійняв міцно кохану Галину, донечку Оксанку, якій на той час було лише чотири роки,  і повернувся в частину», – пригадує Юрій.

А далі – чотири з половиною місяці боротьби з невидимим ворогом. За що в результаті, пройшовши всі можливі комісії, в документах йому поставили відмітку: «Кількість днів перебування в зоні – відсутня, кількість доз опромінення – відсутня». Але він не здавався, боровся за своє право бути почутим. Нині має статус особи з інвалідністю як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. З болем у серці мовить:  «У мене відмовляли ноги. Де я тільки не був, але нічого не допомагало, всі розводили руками. Далі я з цим просто зжився».

Із радістю в очах пан Юрій пригадує зустрічі із тими, хто пройшов такий же шлях: «Ми часто бачились, підтримували  один одного і дружили сім’ями. Але, на жаль, багатьох вже немає (показує спільний архівний знімок – авт.) Ось вже три роки, як відійшов у Вічність Микола Омельчук, який нас  згуртовував та об’єднував. Він дуже постраждав від наслідків аварії на ЧАЕС, переніс багато операцій на серці, тож COVID і вразив його у саме болюче місце» (на світлині в центрі – перший ліворуч, а Юрій Сомський – шостий). 

l

– Юрію Володимировичу, розкажіть про службу в Чорнобильській зоні: що Вам доводилось робити, де жили, як облаштували побут?

– Основним завданням було  качати воду із річки для миття заражених машин (проклали трубопровід). Паралельно виконували й інші нагальні роботи, рили могильники для зараженої техніки.

Жили в палатках. Їжу привозили, готували смачно – з цим проблем не було. Обов’язкова гігієна: щодня лазня та чистий змінний одяг. 

У перші дні дуже боліла голова, тож декількох хлопців через це відразу комісували. Спочатку брали кров на аналіз, а потім припинили забір, і доз опромінення не ставили. 

Поряд з нами були люди різних національностей, але вони працювали так: місяць відслужили – заміна, а ми майже по пів року там були. Це «заслуга» нашого командира, протеже «великої» людини (на той час – начальника особливого відділу ленінградського воєнного округу, який був його батьком). Чинушу  не цікавило наше здоров’я, настрій, скарги, оскільки свою службу він просто формально відбував. Тож ми збунтувались, і лише після своєрідного «страйку» нам прислали заміну.

– Які ще спогади залишились з того часу? 

– Пам’ятаю, як ловили рибу та возили у село Поліське в районну лабораторію на перевірку. Сказали: «Їжте, але голову викидайте». Тоді меду багато було, залишених вуликів. Ну, це ж мертва зона – жодної людини. Якось набрали трилітрову банку і знов веземо в лабораторію. Кажуть: «Не їжте, бо він весь «світиться». Шкода було, але викинули. 

l

Сьогодні Юрій Сомський – щасливий дідусь чотирьох онуків від доньки Оксани та сина Богдана, який, дякуючи Богу, у 1988 році народився здоровим.

Доньки старшої – Ангеліна і Христина – навчалися у військовому ліцеї. Далі Ангеліна закінчила Рівненський державний гуманітарний університет. Христина продовжила військову справу, вступила до Збройних Сил України, має звання лейтенанта, зараз несе службу  у Львові. В подальшому є пропозиція викладати в Національній академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного. 

Онуки від Богдана Роман та Злата – ще школярі. Усіх однаково сильно любить, за всіх у чоловіка, справжнього сім’янина, болить душа. Своїм обов’язком вважає допомогу рідним. Раніше часто їздив підтримати словом і ділом батьків у село Майдан. Зараз продовжує працювати на підприємстві, що спеціалізується в доставці напоїв у місті та області, аби підтримати дітей та онуків. 

Переживає за майбутнє, адже він – з тих оптимістів, які до останнього вірили у порозуміння України й росії після початку АТО, але події  2022-го переконали у підступності путінців. Тож тепер, попри непоправні втрати та руйнування, наш головний обов’язок – вірити в Перемогу і підтримувати захисників української землі.

Аліна РОМАНЮК.

Фото автора та з архіву Юрія Сомського. 

Нещодавно до моїх рук потрапив номер ковельської газети, яка тоді мала назву «Прапор Леніна». Це примірник 1986 року видання зі спеціальним репортажем із Чорнобильської зони Петра Горщарука, який  побував там разом із журналістом Володимиром  Поварем, аби розповісти про ковельчан, що відважно вступили у боротьбу з ядерним монстром.

Прочитала матеріал, як-то кажуть, на одному диханні. Здавалось, що й сама побувала там, пережила емоції автора: радість від зустрічей і гордість за відвагу наших земляків, жах від побачених наслідків катастрофи.

«Проїжджаючи селами, наближеними до зони атомної АЕС, через сам Чорнобиль, мимоволі починаєш по-іншому дивитися на життя, глибше розуміти ціну блакитного мирного неба, людської взаємовиручки.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 181

Катерина Грищук назвала також багатьох людей, які допомагали повстанцям та розповіла, на кому бачила одяг, пошитий із тканини яку боївка “Коса” забрала із видраницького магазину. 

Ці свідчення Катерина Грищук дала вже під час перебування у пересильному таборі. Її відвертість, очевидно, пояснюється бажанням уникнути відповідальності за допомогу повстанцям та образою на «Коса», який на питання, чи візьмуть її у підпілля, відповів, що у підпілля її візьмуть, але перебувати вона буде окремо від чоловіка. Цікаво, що раніше, у 1948-49 рр.,  у чекістів майже не було інформації про місце перебування «Коса» та його зв’язки, незважаючи на те, що він, як надрайонний провідник ОУН, діяв дуже активно на території кількох північних районів Волинської області. 

Згідно з довідкою  Ратнівського райвідділу МГБ повстанцями, які були підпорядковані «Косу», здійснено десятки терористичних актів. 

Зокрема, у селі Видраниця 30.01.1949 р. пограбований магазин сільпо на суму 22 тисячі карбованців. 

28.02.1949 р. р. роззброєні й порубані сокирою бійці групи охорони громадського порядку с. Видраниця Давидюк Степан, Жук Максим і Бобелюк Михайло.

21.04.1949 р., за завданням «Коса», “стрибки” с. Видраниця Ганіч Микола Іванович і Романюк Пилип Севаст’янович здійснили вбивство дільничного уповноваженого Ткаченка і «вступили в банду ОУН, у складі якої оперують до даного часу». 

У селі Лучичі 13.10.1948 р. –    за завданням «Коса»  спалений будинок і надвірні будівлі Ситчука Якима Івановича, який першим вступив у колгосп.

У селі Забріддя 16.06.1948 р. вбитий на квартирі директор Забрідської школи Мороз Макар Андрійович і важко поранена його дружина Мороз Катерина. 28.06.1948  р. вбитий агент заготівель по с. Забріддя Шура Трохим Васильович.

21.06.1949 р.  за завданням «Коса»  жителі села Якушів Маслєєв Василь і Остапук Пантелеймон здійснили вбивство голови Якушівської сільради – Шкуратівського Івана Васильовича і також приєдналися до повстанців. 

l

Посилення повстанської боротьби та її жорстокість пояснювалися, у першу чергу, розгортанням насильницької колективізації та репресіями сталінської влади проти всіх неугодних. Андрій Михалевич «Кос» був дуже сильним й авторитетним командиром, і йому постійно вдавалося залучати в ряди ОУН нових людей, у тому числі й тих, хто перебував на радянській службі. Все це викликало дуже велику стурбованість у керівників обласного управління МГБ. Тому восени 1949 року вони прийняли рішення для пошуку та ліквідації «Коса» створити спеціальну оперативну групу із числа досвідчених працівників обласного управління. Ця група працювала переважно в трьох районах: Старовижівському, Ратнівському і Заболоттівському.

У склад оперативної групи увійшли: начальник відділення відділу 2-Н Ізотов (керівник групи), старші оперативні уповноважені Кромський, Голотін і Жирко. Вони також активно використовували у своїх заходах оперативних працівників райвідділів МГБ згаданих районів. Місцем дислокації опергрупа вибрала Ратнівський район, оскільки тут було найбільше повстанських боївок. Свою агентурно-оперативну роботу почали з глибокого вивчення наявних матеріалів про «Коса», щоб приблизно визначити місця базування його «банди». 

l

Із агентурних даних чекістам було відомо, що батько і мати «Коса» втекли із спецпоселення та переховуються у надійних людей. Також було відомо, що «Кос» постійно про них турбується та надає матеріальну допомогу. Тому роботу агентури було спрямовано на виявлення схованки батьків «Коса» та наступного їх затримання. Вже 23 жовтня 1949 р.  батько «Коса»  – Михалевич Сергій Йосипович був арештований на хуторі Тулова Видраницької сільради і доставлений в оперативну групу. Але перші допити ніякого результату не дали. Він категорично заперечував свій зв’язок із сином й вперто заявляв, що бачив його останній раз ще в період німецької окупації. Чекісти в це, звичайно, не повірили. 

Щоб викрити Сергія Михалевича, було вирішено провести з ним агентурну комбінацію з участю спецагентів. Капітан  Ізотов зробив вигляд, що довіряє арештованому, і попросив його допомоги у пошуках «Коса». Сергій Йосипович негайно вхопився за цю ідею і погодився. Очевидно, він надіявся, що під час оперативних заходів зможе втекти. 

Таким чином контакт з ним було встановлено, і тепер для чекістів обманути його було лише справою техніки. Сергія Михалевича у супроводі оперативного працівника з міста Луцька повезли в Ратнівський район, тобто туди, «звідки він повинен розпочати виконувати завдання органів МГБ». 

Одночасно в лісовий масив за 12 км від міста Ковеля було відправлено групу спецагентів, у кількості 5 чоловік із завданням «обстрілу» і «захоплення» машини МГБ, яка буде їхати вночі з Михалевичем. Ця комбінація дала позитивні результати. Машина була «обстріляна», оперпрацівник «убитий», а шофер втік. Самого Михалевича спецагенти витягнули з машини і забрали із собою  як людину, очевидно, зв’язану із МГБ. 

Сергій Йосипович дуже зрадів, що попав «до своїх», і ще по дорозі до бункера став розповідати, що він батько «Коса», зустрічається з ним і отримує від нього допомогу. Спецагенти привели Михалевича в бункер і допитали його від імені служби безпеки ОУН. Як і передбачалося, він детально почав розповідати про свої зв’язки із сином та назвав багатьох людей, які  за завданням «Коса»  його переховували, а також могли знати, де переховується його син. 

Серед названих була Шиманська Ликерія Олександрівна  – жителька села Заброди. За характеристикою Михалевича, вона була надійною зв’язковою «Коса» та надавала йому всіляку допомогу. 

Після того, як спецагенти отримали інформацію, що їх цікавила, Михалевич при «боєзіткненні» повстанців з опергрупою знову потрапив у руки МГБ. Сергій Йосипович навіть не зрозумів, кому він розповів про сина та його зв’язки. 

l

Ликерію Шиманську було таємно затримано для допиту, але вона вперто відмовлялася відповідати на будь-які запитання. Тому з нею також було проведено операцію зі спецагентами,  яка закінчилася успішно. Шиманська розповіла про свої зв’язки з «Косом» і назвала кількох його активних помічників. 

Отриману інформацію чекісти стали негайно використовувати, оскільки боялися, що повстанці, дізнавшись про затримання Шиманської, можуть перейти на інші бази. Серед названих Шиманською людей був житель села Лучичі Грищук Петро Єрмолаєвич, який надавав «Косу» велику допомогу. Як голова сільпо і “стрибок” він знаходився поза підозрою органів держбезпеки. 

Чекісти вирішили таємно затримати Грищука та завербувати його для оперативної роботи. Проведення операції полегшувалося тим, що Грищук у службових справах часто відлучався із села. Було зібрано матеріали про те, що Лучицьке сільпо є передовим у районі. До операції залучили голову райвиконкому, який викликав голову райспоживспілки і повідомив, що кращого голову сільпо потрібно відправити в Луцьк для обміну досвідом. 

Голова райспоживспілки рекомендував Грищука П. Є. У той же день він був викликаний у район, отримав відрядні документи, а наступного дня поїхав у Луцьк. 

Микола Михалевич,  завідувач Кортеліського історичного музею.

Катерина Грищук назвала також багатьох людей, які допомагали повстанцям та розповіла, на кому бачила одяг, пошитий із тканини яку боївка “Коса” забрала із видраницького магазину. 

Ці свідчення Катерина Грищук дала вже під час перебування у пересильному таборі. Її відвертість, очевидно, пояснюється бажанням уникнути відповідальності за допомогу повстанцям та образою на «Коса», який на питання, чи візьмуть її у підпілля, відповів, що у підпілля її візьмуть, але перебувати вона буде окремо від чоловіка. Цікаво, що раніше, у 1948-49 рр.,  у чекістів майже не було інформації про місце перебування «Коса» та його зв’язки, незважаючи на те, що він, як надрайонний провідник ОУН, діяв дуже активно на території кількох північних районів Волинської області. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 176

Рецепт 

класичної паски

Інгредієнти для приготування класичної паски.

Для опари: 0,5 л  молока, бажано 3.2%; 50 г «живих» дріжджів пресованого типу; 1 ст. л. цукру-піску; 100 г пшеничного борошна.

Для тіста: 4  яйця; 2 яєчних жовтки; 1 кг пшеничного борошна; дві дрібки солі; 200 г вершкового масла, бажано 82% жирності; 300 г цукру-піску; 2 пакетики ванільного цукру; 50 г сушених родзинок; 50 г різноколірних цукатів; натерта цедра з одного цитрусового.

Як готувати: приготувати опару. Для цього молоко прогріти до 35° C. Розкришені, можна руками, дріжджі додати в молоко, мішати їх до повного розчинення в молоці. Засипати в молоко 1 ст. л. цукру та 100 г просіяного борошна. Добре  перемішати  опару та залишити її на пів години в теплі. 

Коли опара збільшиться у 2-3 рази, додати решту борошна. Окремо змішати яйця, жовтки, цукор і сіль та акуратно ввести суміш яєць в підготовлену опару. Готове тісто повинно відстоятися мінімум 1 годину. 

Добре розм’якшити масло, можна підтопити його на водяній бані. Влити розтоплене масло в тісто.

Додати в тісто заздалегідь намочені та набряклі родзинки, ванільний пісок, промиті та просушені цукати, натерту цедру цитрусових.

Мішати тісто руками до тих пір, поки воно не стане м’яким, в’язким,  але не липким. 

Приготуйте заздалегідь місткість для тіста, промажте  паперовою серветкою, змоченою в олії. Покладіть тісто в миску і накрийте тонким рушником, щоб не обвітрювалося. Воно повинно стояти в теплі, за годину маса має вирости удвічі.

Коли тісто підніметься, знову треба його пом’яти. Змоченими олією долонями  відокремте від маси кулю, злегка скрутіть її в долонях і покладіть на денце форми. Поставте тісто ще на 40 хвилин в тепло.

В попередню розігріту до 170 градусів духовку поставити тісто випікатися протягом 30-50 хвилин. Час залежить від діаметру форми, в якій випікається паска. Її готовність перевіряється дерев’яною шпажкою.

Після охолодження прикрасити верхівку паски глазур’ю та кондитерською посипкою.

Заварна  

сирна паска

У сирній  пасці найважливіше — якісні свіжі молочні продукти. Найкраще брати жирний 9% кисломолочний сир і 20% сметану.

Інгредієнти: кисломолочний сир — 1 кг,  сметана — 200 г,   яйце — 4 шт., вершкове масло — 200 г,  цукор — 150 г, апельсин (цедра) — 1 шт.,  цукати — 300 г.

Як готувати: кисломолочний сир перетираємо через сито або подрібнюємо блендером. Цедру натираємо на дрібній тертці. Відокремлюємо жовтки від білків.

У чашу блендера кладемо перетертий сир, цедру, курячі жовтки, вершкове масло кімнатної температури, сметану і цукор. Також, за бажанням, в сир можна додати ванільний цукор. Подрібнюємо все до однорідної консистенції.

Перекладаємо подрібнену масу в  каструлю з товстим дном і ставимо на  невеликий вогонь. Помішуємо сирну масу близько 5 хв., не даючи їй закипіти.

Коли сирна суміш злегка охолоне, додаємо цукати і перемішуємо.

Форму для паски перевертаємо і застеляємо двома шарами марлі або полотняною серветкою. Ставимо форму на блюдо і викладаємо у форму сирну масу. Загортаємо краї марлі, зверху кладемо вантаж і відправляємо в  холодильник на добу.

Через 24 години дістаємо сирну паску з холодильника і акуратно перевертаємо на блюдо. Знімаємо марлю і за бажанням прикрашаємо цукатами.

М’ясо в духовці

Інгредієнти для приготування запеченого м’яса:

2 кг свинячої вирізки; 1 столова ложка солі; головка часнику середнього розміру; три  лаврових листочки;  найкраще, якщо є спеціальний набір спецій “Для м’яса”.

Як готувати: Вирізку бажано  сполоснути під холодною водою.

Чистимо часник. Частину його нарізаємо тонкими шматочками для шпигування, решту ріжемо дрібно для натирання м’яса зверху. 

Добре солимо м’ясо, що стекло. Робимо у ньому проколи глибше ніж до середини шматка і починаємо шпигувати шматочками часнику з лавровим листом.  

М’ясо натираємо подрібненим часником і щедро посипаємо його спеціями зверху. Посипати потрібно так, щоб м’ясо мало вигляд, як в паніруванні.

Перекладаємо м’ясо у форму для запікання. Закриваємо її харчовою плівкою і ставимо в холодне місце на 4 години.

Запікаємо м’ясо на нижньому рівні духовки за температури 180-200 градусів протягом 1,5-2 годин, звичайно без плівки.

Протикаємо м’ясо зубочисткою, щоб зрозуміти його готовність. Якщо витікає прозора рідина – воно готове, якщо м’ясо кровить – необхідно запікати далі.

Салат з печінкою 

та грибами

Інгредієнти для приготування салату з курячою печінкою та грибами:

300 курячої печінки; 300 г грибів; 3 картоплини;  3 яйця;  150 г твердого сиру; 1 цибулина; 1 морквина; сіль, перець до смаку; олія.

Як готувати: помиту картоплю та моркву відварити до готовності.  Відварити яйця. Цибулю порізати кільцями.  Шампіньйони порізати на шматочки. Обсмажити на олії шампіньйони з грибами. Обсмажити на олії курячу печінку.

Викласти інгредієнти салату такими шарами:

Перший шар – натерта на тертці відварена картопля з грибами та цибулею, перемащені майонезом;

Другий шар – натерта на тертці відварена морква, підсмажена печінка з цибулею, перемащені майонезом;

Третій шар – натертий сир із майонезом;

Зверху посипати натертими на тертці яйцями.

Крученики із чорносливом

Інгредієнти для приготування  кручеників із чорносливом: 

500 г свинини;  200 г чорносливу; 200 г  твердого сиру;  м’ясний бульйон;  сіль, перець на свій смак.

Як готувати: готуємо свинячі битки як зазвичай. Розмочений чорнослив нарізаємо  шматочками. Натираємо сир на тертці.

На приготовлений биток викладаємо чорнослив та сир. Завертаємо рулетики. Щоб вони не розгорталися, закріплюємо краї зубочистками. Складаємо крученики в каструлю, заливаємо їх бульйоном.

Ставимо місткість із кручениками  в духовку на 30-35 хвилин.

Лаваш 

із червоною рибою

Інгредієнти на 8 порцій:

сьомга 300 г, лаваш – 1 шт., сир вершковий 250 г,  кунжутне насіння – 20 г, петрушка – 1 пучок, лимон – 1 шт.

Як готувати: Можна використовувати слабосолену сьомгу або будь-яку іншу червону рибу. Філе риби нарізаємо на тонкі пластинки.

Лаваш розстилаємо на рівній поверхні, добре змащуємо його вершковим сиром, приділяємо увагу краям, це допоможе скріпити рулет. Зверху розкладаємо шматочки сьомги і посипаємо їх кунжутним насінням, завершуємо начинку листям петрушки. Щільно скручуємо рулет, замотуємо його в харчову плівку, кладемо в холодильник мінімум на 30-40 хвилин, щоб закуска охолола і просочилася.

Охолоджений рулет розрізаємо на шматки товщиною 2-3 сантиметри і викладаємо на плоску тарілку, для прикраси використовуємо часточки лимона і гілочки петрушки.

Підготувала Юлія ЛИТВИНЮК.

Інгредієнти для приготування класичної паски.

Для опари: 0,5 л  молока, бажано 3.2%; 50 г «живих» дріжджів пресованого типу; 1 ст. л. цукру-піску; 100 г пшеничного борошна.

Для тіста: 4  яйця; 2 яєчних жовтки; 1 кг пшеничного борошна; дві дрібки солі; 200 г вершкового масла, бажано 82% жирності; 300 г цукру-піску; 2 пакетики ванільного цукру; 50 г сушених родзинок; 50 г різноколірних цукатів; натерта цедра з одного цитрусового.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 475

26 квітня, п’ятниця

Схід Сонця – 06.03; захід – 20.36. 

Місяць – у Стрільці. 

Міжнародний день пам’яті Чорнобиля.  Міжнародний день пам’яті жeртв радіаційних аварій і катастроф. 

Сщмч. Василія Амасійського.

27 квітня, субота

Схід Сонця – 06.01; захід – 20.38.

Місяць – у Стрільці. 

Воскрешення прав. Лазаря. Прп. Стефана Володимирського.

28 квітня, неділя

Схід Сонця – 05.59; захід – 20.40.

Місяць – у Козерозі. 

Всесвітній день охорони праці. 

Всесвітній день поріднених міст.

Неділя 6 Вел. посту. ВХІД ГОСПОДНІЙ У ЄРУСАЛИМ (Вербниця). Мчч. Максима, Віталія.

29 квітня, понеділок

Схід Сонця – 05.57; захід – 20.41.

Місяць – у Козерозі. 

День пам’яті всіх жертв застосування хімічної зброї.

Міжнародний день танцю. 

Страсний тиждень. Вел. понеділок. Мч. Феодота (Богдана).

30 квітня, вівторок

Схід Сонця – 05.55; захід – 20.43.

Місяць – у Водолії. 

День прикордонника України.

Вел. вівторок. Ап. Якова Заведеєвого.

1 травня, середа

Схід Сонця – 05.53; захід – 20.44.

Місяць – у Водолії. 

День праці. 

Вел. середа. Сщмч. Макарія Київського. Блгв. Тамари Грузинської.

2 травня, четвер

Схід Сонця – 05.51; захід – 20.46.

Місяць – у Водолії. 

Вел. четвер. Спомин Тайної вечері. Свт. Афанасія Великого. Блгвв. кн. Бориса і Гліба. Мц. Зої.

Місячні фази у квітні-травні

Зростаючий Місяць – до 23 квітня.

Повний Місяць – 24 квітня.

Спадаючий  Місяць – 25 квітня-2 травня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 06.03; захід – 20.36. 

Місяць – у Стрільці. 

Міжнародний день пам’яті Чорнобиля.  Міжнародний день пам’яті жeртв радіаційних аварій і катастроф. 

Сщмч. Василія Амасійського.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 177

ОВЕН. Вас можуть спробувати обдурити або використати в своїх цiлях. Будьте напоготовi i не потрапляйте на гачок. Не уникайте важкої розмови з колегами і начальством.

ТЕЛЕЦЬ. Сприятливi змiни стосовно кар’єри. Вiрогiднi вдалi переговори i цiкавi подорожi. Але будьте уважні і не піддавайтеся на провокації.

БЛИЗНЮКИ. Зараз ваш час. Він сприяє розкриттю творчого потенцiалу, накопиченню сил i енергiї. Вiрогiднi поїздки, подорожi, зустрiчi, якi збагатять рiзноманiтними враженнями. 

РАК. Супроводитиме успiх у просуваннi iдей i оригiнальних розробок. Прихильна увага начальства i колег забезпечена. Постарайтеся менше сперечатися з начальством. 

ЛЕВ. Знадобляться уважнiсть, послiдовнiсть у дiях i розсудливiсть. У понедiлок новi справи краще не починати, краще розiбратися з незавершеними проєктами. 

ДIВА. У першiй половинi тижня не потрiбно будувати грандiозних планiв, займiться повсякденними справами. Не треба гнатися вiдразу за всiма зайцями. 

ТЕРЕЗИ. Не квапте подiї, не берiть додаткових зобов’язань. Бажано стримувати амбiцiї, бути розумним у витратах.

СКОРПIОН. Зорі сприятимуть вам щодо пiдвищення по службi i надбавки до зарплати. Авторитет у колег i начальства росте. Вам доручають все бiльш вiдповiдальнi завдання. 

СТРIЛЕЦЬ.  Багато часу доведеться присвятити розв’язанню поточних проблем, пов‘язаних з фiнансами. Вихiднi порадують, можливi зустрiчi з приємними людьми. 

КОЗЕРIГ. Цього дня може знадобитися допомога друзiв i колег, буде складно справитися з великим обсягом роботи. 

ВОДОЛIЙ. Постарайтеся не пiддаватися на спокуси i провокацiї. Краще наперед визначити лiнiю поведiнки i дотримуватися її. 

РИБИ. Чекайте круговерті подiй: листування з дiловими партнерами або новим кандидатом із сайту знайомств, зустрiчi, короткостроковi поїздки. 

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Вас можуть спробувати обдурити або використати в своїх цiлях. Будьте напоготовi i не потрапляйте на гачок. Не уникайте важкої розмови з колегами і начальством.

ТЕЛЕЦЬ. Сприятливi змiни стосовно кар’єри. Вiрогiднi вдалi переговори i цiкавi подорожi. Але будьте уважні і не піддавайтеся на провокації.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 202

Четвер. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 9оС. Вітер північний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, дощ. Температура:  5оС. Вітер північно-західний помірний.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 10оС. Вітер північно-західний  сильний.

В ніч на суботу. Ясно. Температура: 2оС. Вітер  південний  слабкий.

Субота. Ясно. Температура: 13оС. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на неділю. Ясно. Температура: 3оС. Вітер південно-східний  слабкий.

Неділя. Мінлива хмарність, часом дощ.   Температура: 14оС. Вітер північно-східний помірний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 20С. Вітер північно-західний слабкий.

Понеділок. Мінлива хмарність. Температура: 12оС. Вітер  північно-західний  помірно сильний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність, часом дощ. Температура: 4оС. Вітер південно-західний слабкий.

Вівторок. Хмарно, дощ. Температура: 12оС. Вітер західний помірно сильний.

В ніч на середу. Мінлива хмарність. Температура:  4оС. Вітер південно-західний  помірний.

Середа. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 11оС. Вітер південно-західний  помірно сильний.

Четвер. Хмарно, невеликий дощ. Температура: 9^оС. Вітер північний сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, дощ. Температура:  5^оС. Вітер північно-західний помірний.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 10^оС. Вітер північно-західний  сильний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 178

Напередодні Великодня підбито підсумки традиційної акції «Передплатіть і виграйте!» серед читачів газети, які передплатили «Вісті Ковельщини» на весь  2024-й рік і на 6 місяців ц. р.

Переможцями стали:

2024 рік 

1. Климчук С., с. Пісочне.

2. Бєліков В. Ю., с. Воля-Ковельська, вул. Зарічна, 6.

3. Богданович М. А., м. Ковель.

4. Баграновська Н., м. Ковель.

5. Капітула О. П., м. Ковель, вул. Шевченка, 9/25.

6. Ризванюк Н. Г., м. Ковель, вул. Незалежності, 47/10.

7. Чабанчук А. М., с. Новий Мосир.

8. Лихобицький В. П., м. Ковель, вул. Володимирська, 148/12.

9. Бондарук Є. М., с. Ситовичі.

10. Рудик С. В., с. Любитів, вул. Ковельська, 1.

11. Лавренко Я. Я., м. Ковель, вул. Театральна, 28/36.

12. Сидорук І. В., м. Ковель, вул. Володимирська, 99/34.

13. Наумчик В. В., смт Турійськ, пров. Паралельний, 17.

14. Федоришин П. Т., м. Ковель, вул. Володимира Кияна, 35А кв. 17.

15. Антонюк Анна, с. Кривлин.

16. Бойчук Є. Ф., м. Ковель, вул. Петлюри, 6.

17. Дудзінська Л. А., м. Ковель, вул. Івана Ющука, 2 кв. 58.

18. Чайковська Л. В., м. Ковель, пров. Володимира Кияна, 1 кв. 2.

19. Древко К. І., с. Мощена.

20. Філюк Н. В., м. Ковель.

6 місяців 

1. Степанюк А. П., м. Ковель, вул. Міцкевича, 3.

2. Зенкевіч Л. П., м. Ковель, вул. Івана Ющука, 1 кв. 27.

3. Томчук, с. Новий Мосир.

4. Стригун Г., с. Грив’ятки.

5. Мокейчук М., м. Ковель, вул. Грушевського, 27а/3.

6. Скрипець, м. Ковель, вул. Вітовського, 12-1.

7. Горох М. О., м. Ковель.

8. Івануха С. Г., м. Ковель, вул. Незалежності, 74 кв. 2.

9. Столярчук О. У., м. Ковель.

10. Скрипченко І. І., м. Ковель.

11. Вижовець І. С., с. Гредьки, вул. Незалежності, 5а.

Всі переможці стали володарями призів, які можна отримати, завітавши до редакції газети «Вісті Ковельщини», починаючи з вівторка, 23 квітня ц. р. Мешканцям сільських населених пунктів призи вручать працівники стаціонарних та пересувних відділень поштового зв’язку.

Редакція. 

Напередодні Великодня підбито підсумки традиційної акції «Передплатіть і виграйте!» серед читачів газети, які передплатили «Вісті Ковельщини» на весь  2024-й рік і на 6 місяців ц. р.

Переможцями стали:

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 180

Мудреці кажуть: «Коли сходить на небо нова зоря, то це комусь треба».

Зірка Дарії Іванівни Стус яскраво сяйнула на небі, віщуючи особливу місію для сенсу життя: навчати, виховувати і  формувати проукраїнський світогляд юного покоління.

15 квітня 1939 року у мальовничому селі Хоросне, що на Львівщині, народилося миле тендітне маля. Дівчинка виростала, навчалася  в школі і опановувала  знання в  Дрогобицькому державному педагогічному інституті ім. Івана Франка, де успішно закінчила музично-філологічний факультет. Збулася визначена Богом і мрією місія: стати вчителькою,  навчати дітей українській мові. 

Перші кроки, найбільш відповідальні в оволодінні професією, вона робила у школі, працюючи піонервожатою. Потому був сімейний переїзд до Ковеля, а згодом – праця  у Ковельській ЗОШ №1. Саме тут молода вчителька набувала педагогічного досвіду, здобувала авторитет і повагу  в колег та учнів. З часом до неї прийшли і авторитет, і високий професіоналізм.

Дарія Іванівна стала улюбленою вчителькою для багатьох своїх вихованців.

Поглянемо ж на особистість високофахової вчительки очима колег та учнів Дарії Іванівни. Сьогодні її вихованці не переживають за недовивчений урок, а проходять школу тернистого сучасного життя, працюючи у різних сферах економіки і соціальної сфери. Беззаперечно, що у їхньому успіхові присутня вагома частка праці улюбленої  вчительки Дарії Стус. Тішить, що вони не забувають її, шанують, дякують долі, що навчала їх.

Вслухаймося ж у їх слова.

Валентин Наріжний, Заслужений вчитель України: «Як вчитель української мови і літератури,  Дарія Іванівна давала вихованцям глибокі знання  зі свого предмету, виховувала нестримний потяг до  знань рідної мови. Як наслідок, здобула любов  і повагу від сотень вдячних учнів та їх  батьків. Педагог  організувала і вела гурток з вивчення Правил  дорожнього руху під назвою «Юні інспектори руху». Команда школи постійно займала призові місця, захищала честь Волинської області на Всеукраїнських змаганнях (1987р. – ІІІ місце, 1990 – ІІ, 1991 – І).

А як не згадати «Українські вечорниці» та  інші шкільні заходи, душею яких була Дарія Іванівна?  Праця в Ковельській ЗОШ №1 була яскравим світлом у житті шанованої людини, педагога,творця ідей, планів Стус Дарії Іванівни».

l

У цей непростий, захмарений війною час, світлий промінь від зорі Дарії Іванівни сягає передової  лінії на фронті боротьби з ворогом і надихає бійців на мужність та героїзм. Ось що сказав Андрій Кулик, військовий ЗСУ:

«Спасибі, що Ви були не тільки педагогом, а й наставником, а іноді і співучасником наших життєвих доль. Ви були для нас суворі, але я точно знаю, що це було зумовлено лише добрими намірами».

l

Не раз почуєш, що талант і творчість – від Бога. Скажу суб’єктивно, що без наставника творчість глуха й німа. Дарія Іванівна вміла відкривати комірки душі своїх вихованців і, як наслідок, звідти, мов пташенята, вилітали поетичні рядки.

Валентина Куденчук (Ісюк), медикиня:

«Життя – незвідана нива,

  в ній не можна блукати,

Там потрібно іти чітко, і

  знати, куди повертати…

І як подолать перешкоди,

що трапляються по дорозі –

Навчала, навчила і навчає

  наша учителька досі».

l

«Віддаю серце дітям» — це теж про неї. Безсумнівно, що від цієї віддачі повинна бути суспільна користь. Ця користь наяву:  сотні вихованців несуть у собі  практичні настанови своєї вчительки.

Віктор  Радчук, підприємець, депутат Волинської обласної ради: 

«В усіх шкільних і позашкільних починаннях Дарія Іванівна була ведучою, прищеплюючи цю рису і нам.

Була вольовою та вимогливою, разом з тим – доброю для тих, хто старався. В цьому – суть її виховної педагогіки».

l

Немов з великого гірського водоспаду, розлітаються бризки спогадів вихованців. Через водограй характерних рис вимальовується привабливий образ учителя з великої літери – другої мами учнів.

Василь Волинчук, підприємець:

«Прийняла нас під своє крило,  як рідних дітей, бо під її керівництво прийшли ми з різних класів, — розгублені, не знайомі один з одним.  Дарія Іванівна згуртувала нас, як рідна мама. Низький уклін Вам за Ваше добро, чуйне серце, за любов до  всіх нас».

l

Мова – це генетичний код українства. На її основі формується суспільство і нація.

Андрій Семенюк, енергетик: 

«Дарія Іванівна боролася за чистоту української мови, навчала цьому нас. Вона була і є прихильницею проукраїнської Христової церкви. І сьогодні я радію, коли бачу її в храмі та згадую ті далекі змістовні і цікаві уроки.

Нехай благословить Бог її на здоров’я!».

l

Рука не втомлюється писати. Думки розливаються широкою весняною повінню. На жаль,  формат газети обмежений, і мусимо зупинитися. Зрештою, про яскраве творче життя Дарії Іванівни можна  писати широкоформатну книгу. Ще раз відзначимо, що її педагогічні і життєві кроки пошановані народом і визначені нагородами. Дарія Стус –  Відмінник освіти, Вчитель вищої категорії, нагороджена багатьма Подяками, Грамотами, Дипломами за успішну творчу педагогічну працю.

Творчий портрет Дарії Іванівни Стус буде не повним, якщо не згадати, що має чудовий голос і співала у тріо «Благовіст» разом із Іриною Гончар і Тетяною Шуляк (на світлині). А ще вона – віртуозна бандуристка. 

Тож Божого благословення Вам, ювілярко, на многії  і благії літа!

Анатолій СЕМЕНЮК.

Мудреці кажуть: «Коли сходить на небо нова зоря, то це комусь треба».

Зірка Дарії Іванівни Стус яскраво сяйнула на небі, віщуючи особливу місію для сенсу життя: навчати, виховувати і  формувати проукраїнський світогляд юного покоління.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 204

— Борисе Миколайовичу, те, що раніше здавалося не надто актуальним,  сьогодні набуло вкрай важливого значення. В Україні триває повномасштабна війна, всі верстви населення повинні бути готовими  до найгіршого розвитку подій і вміти в разі потреби захистити власне життя та життя оточуючих від небезпеки. Розкажіть, які функції покладені  на Ковельські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності?

— Територіальні курси цивільного захисту за своїм призначенням проводять функціональне навчання керівного складу та фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів з питань цивільного захисту, забезпечують методичний супровід суб’єктів господарювання, що проводять навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях  та в умовах терористичного акту.

Працівники Ковельських  територіальних  курсів, зокрема,  проводять  планові навчання з питань цивільного захисту не тільки у м. Ковелі, а й у громадах Ковельського та Камінь-Каширського районів. Нашими  слухачами є керівники, заступники керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та виду діяльності. Третій рік  освітній процес відбувається  в умовах воєнного стану, тому пріоритетні завдання цивільного захисту полягають у забезпеченні безпеки населення, територій, навколишнього середовища, майна і культурних цінностей  саме в особливий період, в умовах постійної загрози надзвичайних ситуацій воєнного характеру. 

Отож, нашою метою є навчання слухачів основам цивільного захисту, техногенної  та пожежної безпеки, вмінню застосовувати отримані знання та практичні навики при виникненні такої необхідності. Наше завдання – навчити, як запобігти  надзвичайним ситуаціям, діям в разі їх виникнення.

— Як Ви організовуєте процес навчання?

– У відповідності до Кодексу цивільного захисту України, окремих Постанов Кабінету Міністрів,  інших нормативних документів навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим і здійснюється в робочий час  за відповідними програмами, а також  під час проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту.

Слід відзначити, що посадові особи, яких приймають на роботу,  до початку виконання своїх обов’язків і періодично один раз на три роки мають проходити навчання з питань цивільного захисту та пожежної безпеки. За результатами навчання працівникові видається відповідне посвідчення.

Щодо організації самого процесу навчання, то  варто зазначити, що навчальний рік в нашій системі  розпочинається  з початком календарного року. Починаючи з серпня-вересня попереднього року, надсилаємо інформацію в органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання, щоб відповідальні особи визначили потребу в навчанні керівного складу та фахівців, які організовують і здійснюють заходи з питань цивільного захисту на місцях. Після того  формується відповідний план комплектування, який затверджується головою Волинської військової адміністрації.

— А як проходить саме навчання?

— Для цього є відповідні робочі навчальні програми з функціонального навчання для кожної окремої категорії, виходячи з яких слухачам надається достатня інформація щодо нормативних документів з питань організації цивільного захисту та пожежної безпеки. Крім того, зважаючи на те, що в Україні триває повномасштабна війна, значна увага приділяється питанням мінної та ракетної безпеки, засобам індивідуального захисту. Надаємо теоретично-практичну допомогу керівникам органів місцевого самоврядування, окремих установ, організацій щодо облаштування укриттів. 

Як правило, аудиторні заняття проводимо на базі територіальних курсів. Якщо групи формуються за межами Ковеля, то за запитом керівництва віддалених громад організовуємо виїзні  навчання на місцях. Колектив у нас невеликий. Окрім мене, це — майстри виробничого навчання Володимир Ващук і Сергій Куришев, які працюють на курсах вже тривалий час, тому мають досить великий досвід роботи  та  відповідний  багаж знань.

— Борисе Миколайовичу, підкажіть, яким чином може отримати інформацію з вище згаданих питань пересічний громадянин, пенсіонер?

 — Зазвичай, кожен бажаючий може отримати вичерпну інформацію з питань пожежної безпеки чи цивільного захисту в консультаційних пунктах, які мають створюватись на базі органів місцевого самоврядування —  наприклад, при ЦНАПах, РЖКП. Ми, в свою чергу, надаємо допомогу в цьому.

— Наскільки нам відомо, Ваша «команда» долучається до проведення відповідних тематичних заходів?

 — Так, беремо участь в облаштуванні «Класів безпеки», організації та проведенні «Днів цивільного захисту», «Тижня безпеки» в навчальних закладах. Вже стає традицією проведення практичних навчань щодо дій у разі виникнення пожежі, уміння застосовувати первинні засоби пожежогасіння, зокрема користуватись вогнегасником.

— Чи практикуєте професійні лекції з надання первинної медичної допомоги, адже в умовах сьогоднішніх реалій ці знання можуть врятувати життя?

— Ми, як правило, до цього  процесу залучаємо досвідчених фахівців. Щиро вдячні за співпрацю керівництву Ковельського фахового медичного коледжу, представникам міськрайонного Товариства Червоного Хреста України, які з розумінням ставляться   до надання допомоги в цьому питанні.

 — Чи є безпечними укриття в навчальних закладах?

— З початком бойових дій надзвичайно актуальним стало облаштування укриттів. Ви пам’ятаєте, що сталось в драмтеатрі у Маріуполі. Коли на об’єкт ворог скидає надпотужний бойовий заряд, то ніхто не може надати гарантій безпеки. Тому до таких ситуацій потрібно бути готовими.

Укриття, які у нас є, виконують свою функцію настільки, наскільки це можливо. Ми бачимо, наприклад, як на Сході України часто виникає потреба в укриттях (на жаль, систематично). Люди спускаються в звичайні підвали, живуть там, знаходячи свій захист, бо не мають іншого виходу.

Треба віддати  належне місцевій владі, адже завдяки їхній ініціативі на території Ковельського району обладнано чи не найбільше укриттів на Волині. Практично в усіх  навчальних закладах проводиться змішана форма навчання, а це свідчить, що керівництво подбало про захист дітей.

— Що б Ви хотіли сказати на закінчення нашої розмови?

– В першу чергу, дякую керівникам органів місцевого самоврядування, комунальних установ та організацій за співпрацю, за розуміння щодо необхідності навчання з питань цивільного захисту та пожежної безпеки. Запрошую усіх бажаючих відвідати  територіальні курси з цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Тут ви зможете отримати усю необхідну  допомогу щодо цих питань. Це життєво необхідно для кожного мешканця краю. Адже наша безпека – в наших руках.   

Наші територіальні курси ЦЗ та БЖД знаходяться за адресою: м. Ковель, вул. Федора  Одрача, 1  (3-й поверх, колишнє приміщення МАУП). Контактні тел.:  067-3611962, 097-7493055. 

Розмову вела 

Світлана ТРОЦЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 227

Вже давно визрівала думка написати в газеті про Анатолія Мироновича Понікарчука. Все якось не вистачало часу. Аж тут трапилася нагода – 10 квітня йому виповнилось «ювілейних» 65 років. Як стриматися, коли рука сама тягнеться до пера?

Знаємося давно. І не тільки як люди, обтяжені відповідальними службовими обов’язками, а й як земляки-волиняни, котрим дорогий рідний край, його люди, де пройшли наші дитинство, юність, а тепер минає зрілість. Минає швидко, майже блискавично, але тут уже нічого не вдієш: життя, як не крути, – це мить.

Зустрічаємося не так часто, як хотілося б, але завжди перебуваємо «на зв’язку» один з одним. Пан Анатолій шанує нашу газету, моїх колег-журналістів, я ціную його працю, високі організаторські здібності, вміння тримати «удари» і не коритися долі. Іноді дискутуємо, сперечаємося, але я завжди прислухаюся до його мудрих думок та цікавих ідей.

У книзі «Ковельщини славні імена» відомий волинський краєзнавець-історик Дмитро Корнелюк (на жаль, покійний) так мальовничо описує дитинство Анатолія Понікарчука: «Народився серед гарної волинської природи поліської «глибинки» в селі Щедрогір Ратнівського району 10 квітня 1959 року. Дитинство і юність минули в краї зелених дібров, синьооких озер, які чарували дитячу душу, будили невгасну любов до землі, багатих душею людей».

Вчився в рідному селі, там і закінчив школу. Як і в кожного, згодом постало питання: що далі? Оскільки мав особливий нахил до математики і фізики, то вирішив вступати до Львівської політехніки.  Екзамени склав успішно, а відтак невдовзі став студентом. До навчання ставився серйозно й відповідально, тож незабаром почав отримувати підвищену стипендію. Не був байдужим до громадської роботи, спорту, але головним вважав оволодіння знаннями. Брав участь у студентських наукових гуртках, чотири роки працював лаборантом на кафедрі зварювання. Заодно поглиблено вивчав німецьку мову.

1981 року на «відмінно» захистив дипломну роботу і   отримав кваліфікацію інженера-технолога зварювального виробництва. Далі його життєва стежка знову повернула на рідну Волинь. Як добре підготовлений фахівець, розпочав свою трудову «кар’єру» на Ковельському заводі сільськогосподарських машин. Спочатку – інженером-технологом, начальником лабораторії у відділі головного зварника, головним зварювальником, начальником технічного управління, технічним директором ВАТ «Ковельсільмаш».

Навіть з переліку посад видно, що Анатолій Миронович постійно знаходився, образно кажучи, на передових позиціях виробничого процесу, був там, де і непросто, і нелегко. Знання плюс набутий досвід дали належний результат: його цінували, з ним рахувалися, йому довіряли. Як результат, у червні 1997 року кандидатуру Анатолія Понікарчука підтримали учасники загальних зборів акціонерів Товариства й обрали Генеральним директором на альтернативній основі. Розпочався новий життєвий етап в біографії нашого земляка.

l

Але бути очільником такого складного господарського комплексу, як «Ковельсільмаш» було не тільки почесно, але й відповідально. До того ж, надзвичайно важко. В складних фінансових й економічних умовах, у яких у ті часи перебував флагман сільськогосподарського машинобудування Волині, потрібні були постійні пошук, ініціатива і навіть ризик. Генеральному вдалось сформувати команду однодумців, які працювали енергійно, завзято,  бо розуміли: манни небесної в умовах ринку, часто стихійного, чекати марно. Треба діяти, боротися за місце під Сонцем.

І вони діяли. Ось як про той період пише вже згадуваний вище Дмитро Корнелюк: «Підприємство постійно нарощує обсяги виробництва і реалізації продукції, що позитивно впливає на кінцевий фінансовий результат: значно підвищилась рентабельність виробництва, зросла заробітна платня працівників». В цьому, безперечно, головна заслуга була Анатолія Понікарчука, його команди. Генеральний директор був тим «двигуном», який рухав уперед багатотисячний «корабель» машинобудівників.

На жаль, руйнівні процеси, які набрали особливого прискорення в Україні тих часів, не оминули й «Ковельсільмаш». Про ситуацію, яка там склалася, «Вісті Ковельщини» писали неодноразово, тому повторюватися не буду. 

Скажу лишень, що в силу обставин, які склалися, Анатолій Миронович полишив «Ковельсільмаш», вирішивши на свій страх і ризик розпочати власний бізнес. Але не за принципом «купи-продай», а на засадах використання передового європейського досвіду у галузі близького йому машинобудування, без якого не уявляв свого подальшого життя.

Допоміг словом і ділом пану Анатолію  теж наш земляк. Ось як про це написала журналістка «Волинської газети» Оксана Бубенщикова: «Вперше побачивши твердопаливні котли в країнах Балтії, тодішній посол України  в Литві Борис Клімчук не міг не привести на Волинь передовий європейський досвід. Саме він, між іншим, виступив перед литовцями гарантом того, що інвестувати гроші у Волинь, – це вигідно. І не помилився».

Так, не помилився, бо взявся за перспективну справу кваліфікований, досвідчений, ініціативний фахівець Анатолій Миронович Понікарчук. Це був 2006 рік.

l

Я і мої колеги не раз бували на «Волинь-Кальвісі». Брали участь у різноманітних заходах, зборах, днях депутата, готували статті й інтерв’ю, і завжди Анатолій Миронович привітно зустрічав журналістів, охоче ділився з ними своїми думками, планами, проєктами. Як правило, ці задуми згодом обов’язково втілював в життя. Бо єдність слова і діла –  одна з визначальних рис характеру цієї цілеспрямованої у досягненні поставленої мети людини.

У жовтні 2020 року інтернет-видання «Ковельpost» написало: «З 2008 року Анатолій  Понікарчук – директор і співвласник підприємства європейського типу ТОВ «Волинь-Кальвіс», яке спеціалізується на випуску високоякісних енергоефективних побутових та промислових твердопаливних котлів. 

На підприємстві створено проєктну та монтажно-налагоджувальну групи із встановлення таких котлів. ТОВ активно співпрацює з науковими організаціями України, а його очільник неодноразово ставав переможцем в конкурсі «Людина року Волинського краю» в номінації «Кращий товаровиробник року промислового комплексу».

Анатолій Понікарчук – автор семи винаходів. Він є співзасновником благодійного фонду «Волинь-2014», головою роботодавців підприємств машинобудівної та металургійної промисловості Волинської області, головою роботодавців міста Ковеля, нагороджений орденом Федерації роботодавців України».

Пам’ятною подією в житті Анатолія  Мироновича, всього колективу «Волинь-Кальвіса» стало присудження йому звання лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки за 2020 рік. Я поцікавився, за що ж конкретно удостоївся такої честі наш земляк?

Виявилося, що він – в числі поважних авторів важливої і актуальної на часі роботи «Технологія та обладнання для виробництва і споживання альтернативних видів палива». Як бачимо, багатий виробничий досвід плюс досконале знання теорії дали відмінний результат.

Мене також зацікавило, автором яких винаходів був пан Анатолій. В «Базі патентів України» віднайшов декілька їх назв: «Пристрій для термообробки круглокільцевих ланцюгів» (2012 р.), «Спосіб та пристрій для термообробки круглокільцевих ланцюгів» (2013 р.) та ін. Наведені назви свідчать про постійний науково-технічний пошук автора, його нестримне бажання постійно йти вперед, добиватися більшого. Таким Анатолій Понікарчук був раніше, таким залишається й нині.

В одній з останніх публікацій в газеті «Вісті Ковельщини», присвяченій минулорічному Дню машинобудівника, Анатолій Понікарчук зазначив: «Свій значущий внесок у спільну справу завзято робить сьогодні високоактивний колектив підприємства «Волинь-Кальвіс» («кальвіс» – це литовською «коваль»). Ми не втомлюємося працювати на благо нашого споживача, на енергетичну незалежність нашої держави, на потреби наших героїчних захисників-воїнів ЗСУ, та на нашу омріяну і таку бажану Перемогу».

Важко щось додати до цих мудрих і проникливих слів. Хіба одне: так сказати може лише людина, яка все своє життя присвятила сумлінній праці на благо суспільства, рідної України, її славних людей. Сьогодні, в час війни, це особливо потрібно.

l

Про життя і трудову діяльність Анатолія Мироновича можна писати багато – така це справді феноменальна людина, фанатик професії в кращому розумінні цього слова. Але моя розповідь була б далеко не повною, коли б я не згадав про сім’ю ювіляра. Це – справжній «тил» для нього, допомога у нелегких  трудових буднях, підтримка у скрутних ситуаціях, в яких опинявся в силу різних причин пан Анатолій.

Так от,  спільно з дружиною Марією Василівною, яка працює економістом у «Волинь-Кальвісі», вони виховали двох гарних дітей – сина Ігоря і доньку Ірину. Обоє одружені, а, отже, старші Понікарчуки – щасливі дідусь і бабуся, мають вже четверо онуків.

Із 2020 року Анатолій Миронович передав директорську «естафету» сину Ігорю. Сам обійняв посаду голови наглядової ради. Рішення закономірне: молодь має прийти на зміну старшому поколінню. Дай, Боже, щоб батьківські традиції пошуку, ентузіазму, любові до людей, патріотизму Ігор Анатолійович продовжив гідно. 

На завершення своїх нотаток хочу від себе особисто, всього трудового колективу редакції газети «Вісті Ковельщини», її читачів привітати Анатолія Понікарчука з ювілейним днем народження, побажати активного довголіття, Господнього благословення на кожен прийдешній день, родинного благополуччя, здійснення всіх планів і задумів! А найголовніше – омріяної Перемоги над ворогом, у наближенні якої є вагома частка праці героя нашої розповіді, всього славного колективу «Волинь-Кальвісу».

Як писала наша землячка, відома волинська поетеса Олена Чабан:

Від Бога Вам – міцне

  здоров’я,

Повагу й шану – від

    людей.

Наснаги, щастя Вам,

  дерзання,

Незгасних мрій, палких

  ідей!

Микола ВЕЛЬМА.

НА СВІТЛИНАХ: Анатолій Понікарчук; в колі найрідніших і найближчих людей; робочі будні “Волинь-Кальвісу”.

Фото із сімейного архіву та Олега Слюсаря.

Вже давно визрівала думка написати в газеті про Анатолія Мироновича Понікарчука. Все якось не вистачало часу. Аж тут трапилася нагода – 10 квітня йому виповнилось «ювілейних» 65 років. Як стриматися, коли рука сама тягнеться до пера?

Знаємося давно. І не тільки як люди, обтяжені відповідальними службовими обов’язками, а й як земляки-волиняни, котрим дорогий рідний край, його люди, де пройшли наші дитинство, юність, а тепер минає зрілість.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 248