Повідомлення в номер / Громадське обговорення триває

27.08.2015

dscn1603Громадське обговорення триває

З ініціативи громадськості міста Ковеля та відповідно до вимог Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборону пропаганди їх символіки" в сесійному залі Будинку рад відбулися громадські слухання щодо перейменування ряду міських вулиць. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 654
Читати далі

Повідомлення в номер / Багата талантами Ковельщина

27.08.2015

DSCN3622Багата  талантами  Ковельщина

Літо, як відомо, сприятлива  пора для різноманітних фестивалів як в Україні, так і за кордоном. І почасти фестивалі, що відбуваються в порівняно невеликих провінційних містечках, іноді  набагато "атмосферніші",  аніж  у мегаполісах. 
Як, наприклад,  V Міжнародний марафон молодіжної творчості "Літо-2015", що відбувся  14-16 серпня  у місті Кобрині (Білорусь), в якому взяли  участь творчі колективи з Бреста, Пінська, Берези, інших регіонів Білорусі, а також міст-побратимів – польських Мендзижеца-Подляського й Бялої Подляскі. Приїхала й  делегація з Ковельщини на чолі із головою Ковельської районної ради  Ігорем Верчуком, його заступником  Галиною Колядою. 
Нашу талановиту молодь на фестивалі представляли народний аматорський квартет "Оксамит" Ковельського районного будинку культури  у складі Андрія Мигулі, Віталія Бакуна, Василя Шевчука та Миколи Щесюка, солістка районного будинку культури  Світлана Рябчук, учениця Люблинецької школи мистецтв Катерина Богдан та ковельські паркурщики – стрітворкаутери Олександр Філон й Андрій Гнатюк.
А "золотий голос"  Ковельщини Андрій Мигуля не лише зчарував присутніх своїм співом, а й був учасником авторитетного журі фестивалю.   
Зустрівши нас  зі щирою  посмішкою та дружніми обіймами в приміщенні міського Будинку культури, господарі одразу ж запросили   на офіційне відкриття марафону "Літо-2015".
На два дні  білоруське місто Кобрин стало своєрідною "сценою" для концертів, творчих майстерень і екстремальних видів спорту. Яскраво були представлені сучасні найпопулярніші в Білорусі й близькому зарубіжжі стилі молодіжної творчості – від боді-арту та піскографії до вуличних танців і битви ді-джеїв. 
В одному із масштабних  виступів вокалістів віком від 14 до 31 року, що  виступали в кількох номінаціях на різних культурних майданчиках міста, взяла результативну участь й відома ковельська вокалістка Світлана Рябчук   (І місце у категорії "Солісти").  Квартет "Оксамит" також виборов ІІІ призове місце у категорії "Колективи".
Відзнаку й гарні враження від виступу на фестивальній сцені привезла додому  Катя Богдан, конкурсантка-вокалістка у віковій категорії 14-21 років: "Дуже сподобалось! Отримала море позитиву, прекрасних емоцій та велике бажання брати участь у подібних фестивалях ".
Біля кобринського кінотеатру "Райдуга", де хлопці різних вікових категорій вміло демонстрували  свої навики в екстремальних видах спорту ( репери, біт-боксери, вуличні танцівники, тресери),  відзначились і наші  ковельські паркуристи Сашко Філон та Андрій Гнатюк.  Вони вже   не раз брали участь у подібних фестивалях, але білоруський фест їх щиро здивував. "Білорусь – країна братська. Нам тут все дуже подобається. Місто дуже гарне, люди привітні. Атлети – всі також  дуже привітні, за кілька годин вже встигли здружитися", – ділиться враженнями Сашко. Андрій доповнив: "Я був вражений, думав, що тут рівень трохи нижчий. В Україні цей вид спорту більше "розкручений", а тут, тихенько-тихенько. Аж ні – гідні суперники!".
Переможці в різних номінаціях взяли участь у грандіозному гала-концерті. А адміністація міста запропонувала нам, окрім фестивальних заходів, додаткову цікаву культурну програму: прогулянку-знайомство із містом, похід в аквапарк,  дискотеку. Отримали бажані нагороди і безліч приємних емоцій. Започаткували  нові знайомства й зустріли "старих" добрих  друзів. Галина Коляда,заступник голови Ковельської райради, подякувала білоруським сябрам за запрошення, гостинний прийом і висловила щирі сподівання на подальшу плідну співпрацю.
Організатор фестивалю Поліна Василюк розповідає: "Спочатку цей марафон був регіональним заходом, але за п'ять років набув статусу Міжнародного. Цьогоріч він вперше проходить в розширеному форматі : три країни, близько 200 учасників, 9 креативних майданчиків".    Організатори впевнені, що міжнародний формат стане  традицією.
Очільник Ковельської райради Ігор Верчук у вітальному слові  зауважив, що, попри зовсім незначний мовний бар'єр (адже всі ми діти Полісся), не було жодних проблем в спілкуванні, бо мова мистецтва й спорту зрозуміла усім і не потребує перекладу , то ж необхідно скористатись цим неодмінно для єднання молоді й розвитку таких цікавих молодіжних проектів. Він  запросив побратимів – білорусів і гостей з інших країн близького зарубіжжя на Ковельщину. А чому б і ні?!
Для активної молоді такий  фестиваль – не лише майданчик для змагань і гарна нагода  для нових знайомств і спілкування, а й можливість самореалізації в сучасному соціумі, наближення до формування та розвитку європейських цінностей та стандартів.
Бажаємо  змінити життя на краще – мусимо замінити неефективні та стереотипні норми життєвого стилю на більш сучасні. Гідність держави, зрештою, залежить від гідності особистостей, які її створюють,їх вмінь, талантів і соціальної активності. Головне тепер – не зійти з дистанції й усіляко  підтримувати подібні  молодіжні рухи й ініціативи.
Мілана ТХОРЖЕВСЬКА,
студентка І курсу Східноєвропейського Національного університету ім. Лесі Українки, Інститут філології та журналістики.
НА ЗНІМКАХ: під час Міжнародного марафону молодіжної творчості "Літо-2015" у білоруському місті Кобрині.
Фото автора.

Літо, як відомо, сприятлива  пора для різноманітних фестивалів як в Україні, так і за кордоном. І почасти фестивалі, що відбуваються в порівняно невеликих провінційних містечках, іноді  набагато "атмосферніші",  аніж  у мегаполісах. 

Мілана ТХОРЖЕВСЬКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 848
Читати далі

Повідомлення в номер / Золоті струни Людмили Кобченко

27.08.2015 Семенюк Анатолій Володимирович

кобченкоЗолоті струни Людмили Кобченко

"Щасливий той, хто в серці має пісенні струни золоті. Щасливий той, у кого грає оркестр високих почуттів", – так колись я написав в одному з віршів.
Аналізуючи  життя Людмили Кобченко, з впевненістю можу сказати, що її золоті струни виграють мелодію щастя. І ми слухаємо цю мелодію й щасливіємо самі.
Як би пафосно не звучали ці слова, вони мають під собою реальну основу. Погляньмо на особистість з  висоти  прожитих днів, вчинків та діянь. Немало людей бачить своє щастя із затьмареного клопотами вікна власної квартири.
Людмила Кобченко впевнено піднялася над буденною суєтою і несе людям духовне і вічне – музику.
l
Свій ювілей Людмила Іванівна зустріла на посаді директора школи мистецтв. Погодьтеся: "фірма". Навчальний заклад, колектив, як правило, завжди підіймаються або спускаються до рівня керівника.  Начувані про проблеми у відсталих, занедбаних колективах.
Ковельська школа мистецтв – це заклад, який має неофіційний статус школи обласного рівня.
Посудіть самі: на базі закладу проходять обласні семінари професійних музикантів та директорів шкіл області.
Мистецький заклад і його колективи та сольних виконавців знають у багатьох країнах Європи. Мало хто може похвалитися такою популярністю і професіоналізмом. Хіба що обласна філармонія та Торчинський народний хор "Колос".
Прищеплена учням любов до музики і пісні має позитивні наслідки – багато випускників школи стали відомими професійними музикантами та співаками. Серед них – Заслужена артистка України Світлана Мирвода, скрипаль-віртуоз В. Супрунюк та багато інших.
А ви уявляєте ковельське культурне життя без професіоналів-музикантів школи мистецтв – без "Награшу", "Квінти", оркестрів духових і народних інструментів? Це, образно кажучи, з'єдналося з нашим життям, як повітря, їжа, вода!
Батьки будь-якою ціною намагаються віддати своїх дітей на науку в школу музики і пісні. І не даремно: школа учить не тільки нотної грамоти, а й закладає у душі своїх учнів основи добра, працелюбності та високих моральних якостей.
Всі ці здобутки та досягнення не з неба впали, а завойовані колективом і, в першу чергу, його керівником Людмилою Кобченко. Ефективність управління колективом безпосередньо залежить від того, наскільки керівник знає проблеми "низів". Пані Людмила володіє цими знаннями сповна, адже у свій час сама займалася педагогічною діяльністю (клас баяна).
 Її учні не раз виходили переможцями обласних конкурсів.
l
Щоб відтворити повноформатний портрет ювілярки, іду в школу мистецтв.
– Яка вона, директор Людмила Іванівна Кобченко? – запитую у викладачів.
– Вона мудра. Її життєве кредо –допомагати іншим в роботі.
– Вона у нас, як мама – переживає і дбає про всіх і за всіх, прагне щоб усе було добре.
– Творча особистість і заряд творчості несе в колектив.
– Людмила Іванівна – добрий господарник. Погляньте: школа відремонтована, естетично виглядає, привабливо, не поступається європейським стандартам.
– Фахівець своєї справи. Має вагомий, професійний доробок у своїх учнях.
– Людяна, щира. Коли не звернешся, старається допомогти.
– Любить порядок, але при цьому доброзичлива у ставленні до кожного працівника колективу.
– Любить природу. Кохається в квітах. Вдома створила міні-парк з екзотичних рослин.
Що тут додати? Рідко де отримаєш таку характеристику на керівника.
l
Бачу: іде миловидна, русява пані. Зовнішність підказує, що вона – вся у роздумах і у "полоні" нагальних проблем.
– Людмило Іванівно, вітаю вас, – звертаюсь я.
І раптом диво – на мене сяйнуло Сонце. Доброзичлива усмішка випурхнула із її обличчя і поселилася у мою душу. За одну мить між нами виник тісний контакт довіри і толерантності. Розмовляти цікаво, а вирішувати нагальні проблеми легко.
Вона – дбайлива господиня, турботлива мама і вірна дружина. Безмежно любить свого сина Стаса і, як усі, переживає за його майбутнє. Переймається проблемами чоловіка Євгена, розділяє з ним успіхи і невдачі.
Сьогодні в ювілейний рік Людмили Іванівни багатоголосий та злагоджений інструментальний "хор" всієї школи мистецтв посилає в небеса молитву: "Дай, Боже, Людмилі, "Многії літа" в здоров'ї на нелегкій директорській посаді!".
Хай щастить!
Анатолій СЕМЕНЮК.

"Щасливий той, хто в серці має пісенні струни золоті. Щасливий той, у кого грає оркестр високих почуттів", – так колись я написав в одному з віршів. Аналізуючи  життя Людмили Кобченко, з впевненістю можу сказати, що її золоті струни виграють мелодію щастя. І ми слухаємо цю мелодію й щасливіємо самі.

Анатолій СЕМЕНЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1099
Читати далі

Повідомлення в номер / Життя заради людей

27.08.2015

КлимПам'ять

Життя  заради  людей

Коли на Волині відзначали 60-річний ювілей від дня народження  Бориса Петровича Клімчука, на урочистість був запрошений і я. Зібравши журналістський колектив, запитав у колег: "А що подаруємо нашому земляку? Адже він ніколи не залишався осторонь редакційних проблем, завжди намагався допомогти у їх розв'язанні. Наш обов'язок – його вшанувати, але не стандартно і трафаретно, а чисто по-журналістськи".

В ході коротенької дискусії народилася ідея: підготувати за допомогою ковельських поліграфістів фотоальбом, в якому розмістити світлини, розповіді, поетичні рядки про ювіляра – в першу чергу ті, які стосуються спілкування і співпраці губернатора з мешканцями Ковельщини, краю, де він народився і виріс.
Фотоальбом вийшов гарно поліграфічно оформленим і змістовним, адже добрих справ Бориса Петровича важко було й перелічити. Назвали ми наше унікальне видання "Земне тяжіння". Як нам уявлялося тоді і як ми переконані сьогодні, в цій назві – вся суть єства Бориса Клімчука. Бо де б він не був, які б посади не обіймав, завжди відчував тяжіння землі волинської, яка дала йому життя, крила для злету і людям якої він вірою та правдою служив не один десяток літ.
У вітанні ювіляру ми написали: "Тут відтворено лише незначну частину Вашої біографії, бо для того, аби охопити всі етапи Вашого життєвого шляху, потрібен не один том. Сподіваємося, що в майбутньому з'явиться  книга про Бориса Клімчука, бо Ваші організаторський талант, вміння знаходити спільну мову з людьми, дипломатичний хист, величезний досвід педагогічної, державної, господарської роботи варті того, щоб бути проаналізованими, вивченими і рекомендованими для наслідування".
Ми тоді ніби у воду дивилися: книга про Бориса Петровича таки написана. Шкода лишень, що вже після його смерті. Передчасної, для багатьох несподіваної. Йому б  іще жити й жити, творити й творити, але сталося те, що сталося. З його відходом у Вічність навіть закляті "друзі" зрозуміли, якої  величини Людину  ми втратили. Та що вдієш, коли ми такі є: що маємо, не цінуємо, а втративши – плачемо?..
Розповідати про Бориса Петровича я міг би багато і довго. Адже знав його не один рік і навіть не одне десятиріччя. Бачив його сильним і розгубленим, впертим і жорстким, лірично налаштованим і готовим до чергового етапу боротьби. Він був мінливим, як наше життя, неспокійним, як неспокійна ртуть, твердим, як тверда криця, добрим, як добрий глава великої родини.
При всьому тому він ніколи не був підлим, підступним і лицемірним. Особливо у ставленні до журналістів, яких він шанував й усіляко підтримував. Ще й сьогодні деякі мої колеги згадують: "А от при Борисові Петровичу нам було таки добре!" або: "Більше таких губернаторів не буде".
Ні, він не загравав з "акулами пера". Переживав, коли його критикували (часто-густо несправедливо). Але при всьому тому не цурався живого спілкування з медійниками, систематично проводив для них прес-конференції (наприклад, у Ковелі він з нами зустрічався кожних півроку), відверто відповідав на "найколючіші" питання. Його було цікаво слухати під час виступів на телебаченні, перед сотнями й тисячами волинян на мітингах, вічах, зборах. Клімчук був неперевершеним  оратором, полемістом, правдорубом. Рівних за риторикою йому я не бачив і не бачу досі навіть на Печерських пагорбах у Києві.
Він не тільки переконливо говорив, але й не менш переконливо робив. Про це свідчать справи, які після нього залишилися на Волині. Почавши своє життя господарника "виконробом" на будівництві школи № 11 у м. Ковелі, колектив якої пізніше очолив, наш земляк виріс до "виконроба" всієї Волині, про що можуть багато розповісти його соратники, однодумці і ділові партнери. Разом із ними він будував, займався газифікацією, хоч ніколи не форсував її, бо пророчо казав: "Завжди так не буде, тому не розвалюйте грубки, хлопці", займався ремонтом шляхів і благоустроєм сіл, освітленням автомобільних трас – зрештою, хіба про все розповіси?
Хочу ще сказати про одну визначальну рису Бориса Клімчука: він ніколи не зраджував друзів, з батьківським теплом, але водночас вимогливо ставився до членів своєї команди, оцінював їх не за принципом особистої відданості, а лишень за діловими якостями. І коли їм було важко, він завжди приходив на допомогу. Шкода тільки, що коли важко було йому (а важко було дуже часто), далеко не всі з тих, кому він довіряв, приходили на допомогу йому – хоча б добрим словом…
…Мене він іноді чи то жартома, чи то всерйоз називав "хрещеним батьком". У цих словах частка правди є, бо я був в числі тих, хто "благословив" його на роботу в органах місцевого самоврядування. Будучи головою Ковельської міської ради на громадських засадах, ми з колегами-депутатами у 1990 році рішуче настояли на тому, щоб Бориса Петровича обрали заступником голови міськвиконкому. Він вагався, переживав, але в кінцевому підсумку погодився і прийняв на себе цю нелегку ношу в час, коли не виплачували вчасно пенсії і зарплати, коли у магазинах відчувався дефіцит найнеобхідніших товарів, коли Україна розпочала утверджуватися як незалежна держава.
Час підтвердив, що вибір тоді було зроблено правильно – і самим Борисом Клімчуком, і його соратниками. Сьогодні навіть важко уявити, що наша область, як, зрештою, вся Україна, могли б опинитися без такого рідкісного таланту організатора, філософа,  політика, як Борис Петрович Клімчук.
Честь його пам'яті!
Микола ВЕЛЬМА.

Микола ВЕЛЬМА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 914
Читати далі

Повідомлення в номер / Життєва ріка Івана Федорка

27.08.2015

ФедоркоЖиттєва ріка Івана Федорка

14 серпня ц. р. колишньому прокурору Ковельщини Івану Дмитровичу Федорку виповнилося б сто років. Друзі, колеги та рідні хочуть згадати і відтворити в пам'яті  життя доброзичливої і чесної людини.
Народився Іван Дмитрович в селі Ляховці, що на Станіславщині (тепер – Івано-Франківщина). Дитинство, охрещене війною, спробувало на смак і поневіряння, і бідність, і нелегку працю. У 15 років лишився круглим сиротою. Виховувала малого Іванка рідна бабуся. Вихователем і школою була праця, але й грамоти навчався. Його найголовніший девіз для себе, для дітей та онуків незмінно пройшов через все життя: "Вчитись, вчитись, вчитись".
Саме це йому дозволило у 1940 році стати народним слідчим прокуратури, а згодом поступити на курси Київської юридичної школи.
Навчання перервала війна. У складі 2-го Українського фронту із запеклими боями пройшов Сталінград, Кавказ, Україну, Будапешт, Прагу. Нагороджений багатьма бойовими медалями та орденами.
Іван Дмитрович був фаталістом і часто стверджував: "Від долі не втечеш. Один на весь зріст під кулі стає і йому нічого, а іншого смерть в бліндажі знаходить".
Після війни, у 1946 році, Івана Федорка направляють на Волинь в обласну прокуратуру. В тому ж році він стає прокурором Оваднівського району.
То був драматичний час. Як розповідала дружина Івана Дмитровича, доводилося спати з гвинтівкою під боком із закритими матрацами  вікнами, а дітей ховати під ліжка. Повстанці засуджували на смерть партійних та комсомольських фанатів-активістів, але поміркованих і добрих не чіпали. Страх був, бо ж ішов на роботу і не знав, чи повернеться живим.
У 1953 році Івана Федорка призначили прокурором Ковельського району, а згодом – міста. У 1986 році пішов на заслужений відпочинок.
l
Кожен портрет має світло і тіні. І найкраще людину знають її близькі та рідні. Вслухайся, шановний читачу, у розповідь чарівної і люблячої онуки Олени:
"Наш дідусь – сонячна Людина. Він вмів веселитись і веселити інших, гарно співав і танцював, цікаво говорив. Мої подружки (а нам було по шістнадцять літ) часто просили: "Клич діда!".
Взагалі, до жінок у дідуся ставлення було особливе, джентльменське. Дружина для нього – це святе. Вона – і кохана, і друг, і порадниця, і берегиня роду. Домашня робота завжди ділилася порівну. Він міг куховарити, прати білизну, не говорячи, що був "домашнім" столяром, електриком чи сантехніком. Вмів ремонтувати взуття.
Дідусь завжди радився з бабусею. І хай вона не у всьому розумілась, але підтримувала: "Іване, зваж все і зроби, як вважаєш за потрібне". Так, рішення приймав він, але при цьому була повага до своєї супутниці життя. А нас любив безмежно. Бувало, прийде на обід і бавиться з нами. Взимку в парку на санках каталися, а влітку – на "чортовому" колесі або на річці.
Повірте: його зять, росіянин, який виховувався у дитячому будинку, вважав і називав діда батьком.
Своїми вчинками, всім життям вчив нас – і старших, і менших розуму. Щодня – зарядка, обливання водою. На роботу і з роботи завжди пішки.
В одній застільній бесіді я почула слова: "От працював ваш дід 40 літ прокурором, а що заробив? Ні будинку, ні машини, ні грошей". Що скажеш тому самовпевненому чоловіку? Він не розуміє, що людина, особистість вимірюється не багатством, а гідністю і чесністю, добропорядністю і скромністю.
Бувало, вдома хтось необережно висловлювався: "Ще б до цього столу ікорки чорної та й на закусочку!".
Дідусь сердито перечив: "Маєте хліб і до хліба, то й дякуйте Богові".
Про скромність і невибагливість – особливе слово.
Колись на юридичних курсах над ним насміхалися через просту, поношену, "блаженну" одежу.
Він на це не звертав уваги. Сідав на першу лаву і записував лекції професури. Таку ж пораду мені дідусь давав, і не раз. Бабуся згадувала: "Як приїхали до Ковеля, то в прокуратурі довгий час жили. Я спала на дивані, а Іван на столі накривався шинелею й нікому не скаржився".
Ви думаєте, що він не бачив недоліків тієї системи? Реально бачив і нерідко обурювався, а часом підсміювався над торішніми чинушами. Казав: "Так, і те  погано, і це не так, але жити потрібно" або: "Знаєш, Таїсо, партбюро вимагає у мене, прокурора, відповіді, чому кури погано несуться в районі! Сміх та біда".
Зрештою, яка б не була система, але в роботі ти маєш бути чесним, порядним та відповідальним. Згадую, як на похоронах дідуся одна жіночка цілувала руки бабусі і казала: "Спасибі посмертне вашому чоловікові, він врятував мого сина".
Дідусь – це вітер непосидющий. Пішов на відпочинок – відпочивай! Е, ні – не та натура.  Працював на підміні у Волинській прокуратурі. Виступав з лекціями від товариства "Знання" з питань запобігання злочинності. Його хотіли бачити, запрошували і слухали.
Дім, дача, сад – це його хобі. Завжди старався бути із своєю Таїсою – і в гостях, і на дачі, і на ринку. Так на ходу і пішов до Царства Небесного.
Прийшов з ринку і впав на ліжко. Й полетіла душа в Небеса. На похоронах було багато людей, а це – свідчення того, що його шанували, сумували за ним”. 
l
Розпитую про Івана Федорка у колег, які з ним працювали або були добре знайомі, й теж чую  добрі слова. Щоб довершити портрет, загляньмо за світлі маяки  і послухаймо його сповідь:
"Волинь стала для мене другою батьківщиною. Тут народилися і виросли мої діти. Радію тим змінам, які відбулися після війни на Волині. Пригадую, як я приїхав в лютому 1946 року в Ковель. Місто було у руїнах, люди жили в землянках. Скрізь – бездоріжжя, не було електрики, працювали при каганцях з артилерійських гільз. Школи, клуби зруйновані, але народ активно взявся за відбудову.
Зараз Волинь, Ковельщина – невпізнані. Всюди дороги, суцільна електрифікація. Хто мріяв, що в місті Ковелі будуть 9-поверхові будинки, заводи? Немає чого гріха таїти, траплялися випадки,  і непоодинокі, коли окремі відповідальні працівники втручалися у розслідування і судовий розгляд справ.
Працівники прокуратури мають бути взірцем беззастережного додержання правопорядку, надійно захищати інтереси громадян і разом з тим рішуче класти край будь-яким правопорушенням, вести непримиренну боротьбу зі злочинністю".
l
Я не фаталіст. Вважаю, що людина сама спрямовує долю у те чи інше русло життєвої ріки. Життєва ріка Івана Федорка, хай із порогами, вирами, бурхливою течією, але з чистою і прозорою водою. Дай, Боже, кожному теперішньому працівнику прокуратури будь-якого рівня мати подібну "ріку" і добру пам'ять про себе.
Анатолій ВОЛОДИМИРЕЦЬ.

14 серпня ц. р. колишньому прокурору Ковельщини Івану Дмитровичу Федорку виповнилося б сто років. Друзі, колеги та рідні хочуть згадати і відтворити в пам'яті  життя доброзичливої і чесної людини.

Анатолій ВОЛОДИМИРЕЦЬ.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 924
Читати далі

Повідомлення в номер / Теща і зять

27.08.2015

images (2)Теща  і  зять

Микола з Поліною були з багатодітних сімей. Коли побрались, на спадщину не надіялись, все починали з нуля. Винаймали одну кімнату і працювали обоє, стараючись на свою домівку. Це було їхньою найбільшою мрією – переступити поріг власного будинку. Він у шахту спускався щодня, вона в приміському колгоспі на землі – вирощувала буряки. 
Як згадає, сльози на очі навертаються. Все ж вручну робилося. Після війни техніки ніякої. Літом в спеку гнули спину, а восени мокли  на дощі і мерзли згодом на  морозі, доки копали й вивозили буряки на цукрові заводи. То й не диво, що ті пальці на руках і ногах повикручував  поліартрит.
Потроху почали будуватися і звели дім, надвірні будівлі. Коли перебрались у свою хату, вважали себе найщасливішою сім’єю. Народились діти – спочатку син, через 10 років дочка. Тож прийшлось синові, коли одружився, помагати будуватись, бо згодом і донька заведе сім’ю, то вже буде коло них жити. Подбали разом із сватами, і син теж став жити в своєму домі. Доньчин чоловік був з іншої області, дав згоду жити з батьками дружини. То й добре.
Прийшов на все готове. Ні за що не треба думати. Тільки шануйся і живи. Батьки, хоч і на пенсії вже були, ще здужали утримувати велике господарство. Поки не було онуків, зять у всьому допомагав: і сіно косив для корови, і в городі разом з усіма працював, в ремонті будівель брав участь. Одним словом, завойовував авторитет. А як народились діти, чоловіка ніби хто підмінив: ні за холодну воду не брався, бо більше став заробляти, одержавши вищу посаду. То й запанів.
Микола вже не здужав господарювати, бо захворів. Продали корову. А після смерті його і Поліна подалась, скосив її поліартрит. Добре, що хоч за онуками бабця Поля пильнувала, і тепер не їй донька помагала, а вона доньці і тоді, як дозволяло здоров’я. Зятеві байдуже було, що хтось там хворів, що комусь треба допомогти по господарству. Як начальник, дозволяв собі «затримуватись» на роботі, іноді «під градусом» приходити. Поводився грубо з дружиною, тещею.
Жінки терпіли – мати, щоб не нашкодити дочці, а дочка, щоб ще гірше не було. Зарплату приносив, не пропивав. Захворіли діти, і він же таки добився, аби їх відправити в санаторій. На південь повезла дочка.
А другого дня, коли зять уже вдягався на роботу, до хати зайшли його старенька мати і сестра.
– О, а це яким вітром? – здивувався.
– А таким, що хай мати ще трохи в тебе поживе, братику, бо я вже втомилась.
– А чому?
– От поживе в тебе, то побачиш, чому.
– Як мати вже стара і її треба доглядати, то ти мені привезла, а як заповіт на спадщину, то вона на тебе оформила?
– Але ж це тимчасово, братику. А де твоє більше сімейство?
– Повезла дружина дітей на море.
– От-от, і я на море поїду. Я теж хочу відпочити.
– Ну й відпочивай собі на морі, і від мами, – обізвалась теща. – А як відпочинеш, привези зимовий мамин одяг, бо я вже сваху не відпущу. Житиме зі мною в моїй кімнаті. Місця вистачить. Будемо разом з нею старість коротати. Веселіше буде і їй, і мені. А то всі порозходяться по роботах, по науках, а ти сиди, як пень, цілий день, хоч вовком вий. А ввечері поприбігають: хто уроки вчить, хто біля телевізора сидить, ні до кого й обізватися. А тепер ми хоч наговоримось. Правда,свахо?
Занімів зять, уважно слухав тещину тираду і дивувався, скільки в цієї жінки доброти і милосердя – сама ж нездорова, а підтримує немічну сваху. А мати, по всьому видно, дала згоду залишитися.
Сестра не забарилась поспішити назад в дорогу, пообіцявши, що привезе все необхідне. Навіть снідати не згодилась, щоб, може, не передумала невістчина мати. Брат провів сестру.
Зять приїхав на обід згодом і привіз усякої смакоти. А свахи за цей час і борщу наварили, і улюблені вареники його.
Мати якось ніби ожила, повеселішала, а по приїзді була дуже скромна. Увечері зустрів дружину на вокзалі і похвалився новиною, що в них тепер дві мами. Вона не здивувалась, відчувала, що так вчинить його сестра, бо колись натякала на те, щоб і невістка погляділа свекруху.
– А як же тепер будемо до них звертатись? Коли я кликатиму – моя озиватиметься, а як ти – твоя? – звернувся чоловік.
– Мамо Полю і мамо Ганю будемо кликати, тоді точно не переплутаємо, – відповіла і подумала, як один випадок в житті може змінити людину. Слава Богу, що в кращий бік.
Валентина ОСТАПЧУК.

Микола з Поліною були з багатодітних сімей. Коли побрались, на спадщину не надіялись, все починали з нуля. Винаймали одну кімнату і працювали обоє, стараючись на свою домівку. Це було їхньою найбільшою мрією – переступити поріг власного будинку. Він у шахту спускався щодня, вона в приміському колгоспі на землі – вирощувала буряки. 

Валентина ОСТАПЧУК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 872
Читати далі

Повідомлення в номер / Статистика

27.08.2015
Експорт та імпорт послуг  підприємствами міста 
Господарюючі суб’єкти міста за  січень-червень 2015 року  експортували послуг на 594,4 тис. дол. США, що на 38,9% менше до обсягів січня-червня 2014 року. Імпорт послуг зменшився на 39,3% і склав 234,6 тис. дол. США. Перевищення обсягів експорту над імпортом дало позитивний результат зовнішньої торгівлі послугами в сумі 359,8 тис. дол. США.
Питома вага міста в загальнообласних показниках експорту та імпорту послуг за січень-червень 2015 року  складає, відповідно, 2,2 % та 3,5% .
Управління статистики
 у Ковельському районі.

скачанные файлы (2) 
Експорт та імпорт послуг  підприємствами міста 


Заробітна плата в січні–червні 2015 року


Зовнішня торгівля послугами в районі







    
                

                
               

                    Коментарів до новини: 0

                    Переглядів новини: 643
               
Читати далі

                

        









        

                
Повідомлення в номер / Субсидії — через “Укрпошту”
    

        

        

                27.08.2015 
        

        

                
    
скачанные файлы (1)Субсидії — через “Укрпошту”


Якщо Вам необхідно оформити житлову субсидію, і Ви не маєте бажання і часу стояти в чергах, то “Укрпошта” стане для Вас надійним партнером у вирішенні даного питання. 


Звернувшись до будь-якого відділення “Укрпошти”, Ви маєте можливість отримати кваліфіковану консультацію та необхідну інформацію про дану послугу, а також реєстрованим поштовим відправленням направити документи на отримання необхідної послуги на адресу суб’єкта її надання.


Удосконалений механізм надання населенню житлових субсидій, що пов’язаний із реформуванням системи адресного надання соціальної допомоги створює новий підхід до оформлення пільг та субсидій.


«Перевагами нового порядку надання субсидій є спрощений механізм подачі документів до управління соціального захисту населення. Для того, щоб подати документи для призначення субсидії (заява про призначення житлової субсидії та декларація про доходи і витрати), людині потрібно звернутися до будь-якого відділення поштового зв’язку “Укрпошти”, — зазначив в. о. генерального директора УДППЗ «Укрпошта» Ігор Ткачук.


Укрпошта забезпечить швидку та гарантовану доставку документів. Таким чином, завітавши один раз до поштового відділення, Ви не тільки можете відправити документи на оформлення субсидії, а й скористатися іншими послугами “Укрпошти”.


Світлана МОКІЙЧУК,


заступник начальника Центру поштового зв’язку №4 Волинської дирекції УДППЗ «Укрпошта».


Якщо Вам необхідно оформити житлову субсидію, і Ви не маєте бажання і часу стояти в чергах, то “Укрпошта” стане для Вас надійним партнером у вирішенні даного питання. 


Світлана МОКІЙЧУК.

    
                

                
               

                    Коментарів до новини: 0

                    Переглядів новини: 817
               
Читати далі

                

        









        

                
Повідомлення в номер / Військова служба —  за контрактом
    

        

        

                27.08.2015 
        

        

                
    
Військова служба — 


за контрактом


5Військова служба — за контрактом


Ковельський об’єднаний міський військовий комісаріат запрошує на військову службу за контрактом офіцерів запасу, солдат та сержантів запасу, а також інших військовозобов’язаних міста Ковеля та Ковельського району віком від 18 до 40 років, які не мають судимості та придатні за станом здоров’я.


Сергій ГЛАДУН.

    
                

                
               

                    Коментарів до новини: 0

                    Переглядів новини: 1102
               
Читати далі

                

        









        
        

                27.08.2015 
        

        

                
    
Як заощадити на тарифах 


і допомогти енергетикам?


лампочкаЯк заощадити на тарифах і допомогти енергетикам?


Добовий графік навантаження об'єднаної енергетичної системи України має значну нерівномірність. Він характеризується піком навантаження в години вечірнього максимуму, провалом навантаження в години нічної зони доби і майже рівномірним споживанням електричної потужності протягом годин ранкового та денного часу доби.


Микола Євдокимов.

    
                

                
               

                    Коментарів до новини: 0

                    Переглядів новини: 948
               
Читати далі