Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 16 квітня 2026 року №16 (13025)

Повідомлення в номер / Воїни дякують ковельчанам

08.08.2024
Цими днями ковельчанка, колишня працівниця редакції газети «Вісті Ковельщини» Світлана Троцюк отримала листа такого змісту:
“Привіт всім ковельчанам, міському голові п. Ігорю Чайці, декану о. Василю Мичку, шановній редакції газети “Вісті Ковельщини” від 210-го ОСБ “Berlingo”, 4-ї спеціальної роти ”Варяги Булата”, яка в даний час активно і нещадно б’є ворогів в районі Невського. 
Наш бойовий шлях є доволі широким – напрямки Бахмута, Куп’янські ліси, степи і посадки Очеретино, Новобахмутівки, Солов’їного, Невського. На всіх напрямках ми гідно воюємо, штурмуємо, тримаємо оборону, знищуємо ворогів, не шкодуючи власного життя, тож моліться, земляки, і за полеглих воїнів! 
В “Berlingo” несе службу багато волинян, зокрема ковельчани о. Ігор Кузьмич, Артем Карась, Павло Самчук, тому просимо молитов і за наше здоров’я!  Завжди відчуваємо Ваші підтримку, і обов’язково повернемося в наше славне місто з Перемогою! 
Слава Україні!”.
Хочемо нагадати, що 210-й окремий спеціальний батальйон  “Berlingo” створений в березні 2022 року. Його  основу склали добровольці, які стали до лав Збройних Сил України в перші дні повномасштабного вторгнення. Про деяких із них, зокрема священника Православної Церкви України о. Ігоря Кузьмича, пані Світлана Троцюк у свій час розповідала на шпальтах «міськрайонки». Приємно, що мужні захисники України не забувають своїх земляків і дякують їм за підтримку.
До речі, в мережі Фейсбук Окремий спеціальний батальйон “Berlingo” має свою сторінку. З неї кожен бажаючий може дізнатися про бойові будні наших захисників, допомогу, яку вони отримують від волонтерів і благодійників, а також потреби в озброєнні, військовому обладнанні. Так, нещодавно від імені бійців  написав Костянтин Мамчур.
«Прошу Вашої допомоги зібрати 100 тисяч гривень на ремонт медичних автівок, купівлю запчастин та потрібних девайсів для медичних авто. На сході України, виконуючи бойові завдання, автомобілі медичної евакуації та речі, які забезпечують ефективну роботу медиків, за три місяці виходять з ладу. Просимо допомогти коштами та максимально поширити збір».
Далі автор посту перелічує, що терміново потрібно, і вказує номер платіжної картки у МоноБанку: 5375431220758846. Трохи раніше хлопці просили кошти на автомобіль та окопні РЕБи і системи живлення для побратимів, які боронять Україну на Куп’янському напрямку.
Проблеми українських військових ніколи не були байдужими ані владі міста, ані всій територіальній громаді. Про їх внесок у зміцнення обороноздатності країни постійно інформують «Вісті Ковельщини». Тому щиро зворушені подячним листом із фронту, пишаємося вкладом наших мужніх земляків у боротьбу з окупантами, наближення довгоочікуваної Перемоги над рашистськими головорізами.
На їх слова «Слава Україні!» одностайно відповідаємо: «Героям слава!».
Михайло КУЗЬМУК.

IMG_20240801_102030_476 Цими днями ковельчанка, колишня працівниця редакції газети «Вісті Ковельщини» Світлана Троцюк отримала листа такого змісту:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 261
Читати далі

Повідомлення в номер / Сестра милосердя

08.08.2024
У щастя людського два
 рівні є крила:
Троянди й виноград –
 красиве і корисне.
М. Рильський
Здавна естетична й етична оцінка людини не відділялися одна від одної.
З дитинства закохана в пісню Наталія Щур з нею крокує по життю. Ще будучи шестирічною дівчинкою, вже виступала на сцені в Голобах під час фестивалю разом з учасниками художньої самодіяльності с. Радошин.
Чи не знаково? Бо вже після закінчення в Луцьку культосвітнього училища більше 20 років керує хором ветеранів війни і праці "Червона калина" в Голобах. А також – учасниця тріо "Чарівниці". Обидва колективи (на світлинах) мають звання народний аматорський. Щоразу під час огляду компетентної комісії підтверджують звання.
Жодне свято чи важлива подія в селищі не обходиться без їх виступів. Знають артистів і в селах Голобської територіальної громади. А до війни гастролювали в Ковелі, Луцьку, Тернополі, Польщі…
Пісні завжди підбираються по темі, яка відповідає подіям в Голобах і в країні. Коли хор "Червона калина" виходить на сцену, його зустрічають гучними оплесками, бо знають, що їхні пісні зачеплять найпотаємніші струни серця, найсокровенніше. Члени колективу – це люди поважного віку, об'єднані в один колектив любов'ю до пісні – душі народу.
А роки летять, а роки
 летять,
Їх навіть на крилах 
не можна догнати…
Хіба знайдеться хтось байдужий до цих слів?
Або ця пісня: 
Боже, Боже, поможи нам Ворога здолати, щоб не гинули синочки й не плакала мати.
Коли цю пісню виконують хористи під її керівництвом, очі завжди наповнюються слізьми, бо десь там, на передовій, воює її син, і вона щодня чекає почути від нього декілька слів: "Живий-здоровий". Єдине бажання у матерів і у всіх сьогодні, щоб закінчилась війна, яка ось уже  третій рік несе горе, сльози, каліцтво, сирітство, смерть, руйнування.
Скажете, а до чого тут заголовок "сестра милосердя"? Та вона, мабуть, вродилась нею. Справа в тому, що Наталія Сергіївна ще й працює в соцслужбі. Тут, можна сказати, у неї теж великий стаж. 
Під її опікою більше 10 людей і стареньких, і немічних: в Голобах, Нужелі і Бруховичах. По 2 рази у кожну домівку треба заглянути, щоб виконати їхнє прохання. У будь-яку погоду і непогоду її велосипед намотує до 100 кілометрів, щоб устигнути скрізь, де її чекають.
І вже так звикли до неї, що по телефону продовжують спілкуватися, якщо чогось не вирішили при зустрічі. Вона поділиться з ними секретами кулінарії, допоможе приготувати смакоту. Хоч інколи й не просять, щоб щось купила, хіба крім ліків, оплати комунальних послуг, сама запропонує їм, аби мали  люди задоволення. Бо вони так мало в житті приділяли собі увагу за тою роботою, дітками, онуками, домашнім господарством. Хай хоч нині мають те, що бажають, чого їм хочеться.
І обов'язково поділиться зі своїми підопічними новинами громади. А щоб підтримати їх духовно, заспіває навіть, бо ж вони за станом здоров'я не можуть відвідувати концерти. Завжди почитає газету, а коли не було мобільного зв'язку, писала листи до їх рідних. Хоч не все входить в її обов'язки, вона допоможе і їсти наварити, а з дому іноді й борщу чи вареників принесе. Бо ж як без гостинця?
І скрізь встигає, бо ще ж у неї репетиція хору. А сама розучує пісню в дорозі, коли їде в Нужель чи Бруховичі. Допомагає в цьому смартфон. Зупиниться, загляне в нього, почує мелодію, запам'ятає слова і далі їде. Зустрічний подумає, що жінці весело, а не здогадається, що то її робота.
У сім'ї, як у державі: то розквіт, то занепад. Були в неї і радість, і трагедії, і проблеми виникають, як у кожного. Все це долати допомагає їй пісня, а ще – оте спілкування з людьми, бо і їх треба підтримати, підбадьорити, щоб не падали духом. Дарує своїм підопічним частинку надії на майбутнє. 
Уже має великий досвід роботи, відповідальна за доручену їй справу, безмежно любить людей. А вони її називають сонечком, ластівочкою. "І плакати хочеться від задоволення, що ти комусь приносиш радість", – каже Наталія Сергіївна.
Ось така вона, сестра милосердя: і пісню дарує, і ласку, і тепло. І люди їй безмежно вдячні. Як добре, що є така  служба турботи про тих, хто без неї почувався б обділеним долею. 
Хай промінчик милосердя не згасає, світить скрізь, де його чекають. А Наталії Сергіївні – бути вічно молодою, бо їй нема коли старіти!
Валентина  Остапчук.

IMG_4450 У щастя людського два рівні є крила:

Троянди й виноград – красиве і корисне.

М. Рильський

Здавна естетична й етична оцінка людини не відділялися одна від одної.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 182
Читати далі

Повідомлення в номер / Таня

08.08.2024
Ходить доля по широкому життєвому полю. Колоситься надіями і мріями. Зліва за руку її веде удача і радість, справа – благодать Господня, а позаду горе і біда смикають за поли. Як з цим жити? Кожному – своє.  Один впевнено прямує тією нивою, а сонце і зорі осявають його шлях.
Інший постійно бореться з негараздами і проблемами, спокою ні на мить не має. Кажуть, що все – у руках Божих. Схибив, відступив на крок – і біда життям верховодить. Повірив, що удачу можна гріховними вчинками здобути – горе тут, як тут.
У цій круговерті постає перед очима світлий образ жінки-матері. Вона дає життя і як янгол-охоронець веде людину через колючі терни від початку і до кінця.
l
Таня народилася і виховувалася в доброчесній сім’ї. Батько Степан Іванович та мама Раїса Андріївна, маючи відповідну освіту, працювали інспекторами митниці на польсько-українському кордоні, суворо дотримуючись норм закону і моралі.
Передбачаю, що у тебе, мій шановний читачу, виникають асоціації з теперішніми порядками на митниці, де окремі працівники за час роботи казково збагатилися. Але маємо розуміти, що в ті часи такої практики майже не існувало. Діяв тотальний жорсткий контроль буквально на кожному кроці. Невсипуще око КДБ не дрімало ані вдень, ані вночі. Припустився помилки – щонайменше звільнення з роботи. Ступив крок до незаконного збагачення – тебе чекало загратоване віконце у виховній колонії на довгий термін.
Тож доньку Таню батьки старались виховувати теж на засадах доброчинності, чесності, християнської любові.
Як і всі, дівчина навчалася в середній школі, а по закінченню вступила до Львівського медичного інституту, обравши фах лікаря-педіатра. Кажуть, що студентські роки – найщасливіші у житті. Не знаю. Можливо. Але у студентки Тетяни головним щастям було прагнення успішно вивчати інститутські дисципліни. Однокурсники не раз запрошували її на веселі вечірки, корпоративчики та інші розважальні заходи, але марно – дівчина дотримувалась своїх моральних принципів і відмовлялась. Вона була переконана, що найперше – це освіта та спеціальність, а потім буде час для веселощів. 
Так минули роки, і вже диплом прилетів золотою пташкою на поріг. Та, незважаючи на серйозність характеру, дівчина час від часу думала про потаємне – кохання, шлюб, не розмінюючись при цьому на короткочасні зустрічі, випадкові знайомства.
Якось подруга Ірина запросила в гості до батьків у Київ. Погодилась. Цікаво ж бо побувати у столиці. Прийняли доброзичливо, як рідну.
– Таню, сьогодні в мого брата день народження, нас запросили. – сказала одного дня Ірина. – Підеш? Годі вже аскеткою бути. Познайомлю. Хлопець хороший і розумний. Працює в університеті. Викладає математику. Дивись, ще й закохаєшся.
– Іринко, не люблю тих сватань, коли тебе до когось на мотузці ведуть. Але хай вже буде так. Підемо.
Але щось невидиме кольнуло в серце. Олександр справді виявився привабливим, толерантним і уважним хлопцем. Старався вгодити юній гості. Запропонував спільне дозвілля: театр, музеї, за тим кафе з морозивом. Словом, гостина наповнилась прекрасним і цікавим, залишила печать закоханості у юній душі Тетяни. І як буває, хтось невидимий повів за руку до зближення.
Так непередбачено і вийшло. Ірина й Олександр приїхали до знайомих у Львів на весілля. О, знак долі!  Там дружкою була Таня. Зустрілись. Радості не було меж. Серце виспівувало пісню кохання.
І це сталося. Метеликом затріпотів на губах перший найсолодший в світі поцілунок. Незбагненні, таємничі відчуття заполонили душу.
– Будь моєю! – шепотів Олександр.
– Навік твоя, – злетіло з вуст Тетяни.
І пролунало весільне «Гірко!». Тетяна відкрила браму щастя до подружнього життя.
l
Летить небесний пілігрим, показує закоханим їх шлях: «Ти, Олександре, ставай господарем сім’ї, а ти, Тетяно,  будеш роду берегинею. Не поруште споконвічний цей закон. Живіть у мирі, любові та добрі!».
І попливли спокійною рікою сімейні дні. Лелеки на крилах доньку Марійку й синочка Олега принесли. Стараннями Тетяни з’явилося житло.  Вона ж бо спокою не мала. Працювала та ще й підробляла – послуги медичні платні надавала. А час летів…
Незчулася Таня, як її коханий змінився. Став частіше з друзями бувати, випивати, пізніше додому приходити. А причин для застіль багато. Вони щодня є. І Олександр сім’ю став забувати. Ох, Олександре, схаменись! Спіткнувся – піднімись. Та ба! Не відчув, що біля щастя змією звивається велике горе.
Якось поїхав у батьківський дім, що пустував у ближньому селі. Від Бога і батьків мав для відпочинку дачу. Тож наглянути потрібно. Із собою випивку і закуску прихопив. Під вечір вирішив розвіяти самотність. Запросив хлопців. Випите на сон потягнуло. Сигарету закурив. Сон в руки брав свої. Цигарка випала із рота і впала на постіль. Задиміло в хаті. 
Він ніби очманів й приліг. Приснилася його маленька Таня. Він з нею грається: «Таню, Танечко не плач. Я куплю тобі калач…». Вже й постіль палає, а він не чує і співає: «…медом помажу, тобі покажу…». Не з’їсть Саша калач – дім догорає…
Ох, Тетяно Степанівно, горе ввірвалось в твою долю, залишило тебе сам на сам із дітьми і проблемами жорстокого буття.
Поплакала. Для заспокоєння до своїх батьків поїхала. Не полегшало. Стиснула зуби. Взяла себе в руки і поклялась: «Дітей виведу в люди! Дасть Бог, все інше налагодиться». Закон для сильних духом гласить: «Шлях подолає і переможе труднощі той, хто йде».
Вона йшла твердою ходою. Не звернула вбік – все для дітей. А час летів. Марійка закінчила університет, а потім курси менеджерів і влаштувалась на роботу у престижній польській фірмі. Вийшла заміж за британця (з елітної англійської сім’ї), обоє працюють у Вроцлаві. Ще й маму порадували – народили онука.
Олег закінчив школу. В Словаччині вивчив місцеву мову у спеціальному закладі для емігрантів. Працює в словацькій технічній фірмі. Тепер Тетяна заробила стаж за віком, вийшла на пенсію і переїхала до Вроцлава, де няньчить онука, а це і є частиночкою щастя, про яке Тетяна так мріяла.
Анатолій СЕМЕНЮК.

бабуся Ходить доля по широкому життєвому полю. Колоситься надіями і мріями. Зліва за руку її веде удача і радість, справа – благодать Господня, а позаду горе і біда смикають за поли. Як з цим жити? Кожному – своє.  Один впевнено прямує тією нивою, а сонце і зорі осявають його шлях.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 203
Читати далі

Повідомлення в номер / Троянди плакали беззвучно

08.08.2024
Війна. Таке коротке слово, а скільки в ньому болю, горя, сліз. Чому саме на нашій прекрасній землі гримлять вибухи? Чому ми, такі миролюбиві, плачемо на могилах воїнів, мирних жителів?
Кровоточить Схід України. Це – та наша земля, куди спрямовуємо свої думки всі ми. Нема байдужих, кожна трагедія сприймається дуже боляче.
…Владислав повільно зійшов на перон вокзалу рідного міста Харкова. Боліла голова, не слухалися ноги, ледве дійшов до лавочки. Господи, чому приїхав? Лікарі радили не їхати, бо ще рано. Але переконати не змогли, знали: в хворого дуже важка душевна рана. Владислав, відчувши сили, їхав побачити могили своїх найближчих рідних.
Треба купити квіти, а які? Важко переставляючи ноги, дійшов до привокзального ринку. Допомогли присісти. А які ж квіти? Когось запитати? Враз із пам'яті набігли роки юності, його рідна, дорога Лілія. 
Вона любила життя і квіти. Пригадалось: в день їхнього знайомства подарував чайні троянди – її улюблені. Пригадав, як вступав, до технічного місцевого вузу, де аж на 3-ому курсі шляхи перетнулися з чарівною студенткою першого курсу. Ім'я мала незвичне: "Лілія". Вона місцева, з сусідньої вулиці і навчались в одній школі. Доля так розпорядилася.
А далі… Далі в пам'яті виринає їхнє весілля. Якою чудовою була його наречена! І знову він купував чайні троянди, а друзі ще й спитали: "Чому не білі?".
Після навчання обоє працювали на заводі. Дружина – майстром. Було добре: на роботу і з роботи разом. Закрутив їх вир злагодженого сімейного життя. Радості додалось з народженням донечки-сонечка Даринки. Через 5 років доля подарувала Даринці сестричку Маринку.
Сльози самі затуманили Владиславу очі. Це скільки було б їм нині? Старшій – 18,  меншій 13. Це ж і їм треба купити квіти.
Болючі спомини не полишають. Старша вже на другому курсі того ж таки інституту. Його батьки також навчалися тут, тут і познайомилися, і все життя працювали на цім же заводі. Мама родом із Західної України, тато місцевий. Тож Владислав частенько бував у бабусі на мальовничому Закарпатті. Та й сім'ю туди не раз возив – полюбив цей край. Шкода, що батьки пішли в засвіти. Недовго тішились онуками.
І знову спогади… Чомусь згадалось і їхнє весілля. Вони вийшли тоді на гірську вершину, щоб подарувати молодій дружині весь  світ, скільки сягав зір. Все в пам'яті – і дружні жарти, і сміх, і плани на щасливе життя, якого ніби й було. Побудували великий і просторий будинок, щоб місця вистачало для всіх. Раділи батьки – підростали дівчатка. Це вони були б нареченими, і Владислав обіцяв їх возити в гори. В мирі, злагоді минали роки сімейного життя і здавалось, що так буде завжди.
Усе перекреслила війна. Його рідне місто Харків зазнало руйнування чи не першим. Бачили страшні й наслідки. Люди масово виїжджали. Його тримала робота. На заводі доводилось працювати в дві-три зміни, часто й під обстрілами. Не раз просив дружину: "Їдьте, це не надовго. Лілія в сльозах заперечувала: "Я тебе не  покину!". Але… покинула.
– Того дня ніщо не віщувало лиха. До вибухів звикли, якщо можна так сказати, – згадує Владислав. – На роботі ніби спокійно, але в другій половині дня вибухи стали частішими. В кожного працівника на душі ставало все неспокійніше. Години тягнулися довго. Не чекаючи кінця зміни, поїхав додому. Ранок розривали вибухи.
Коли повернув на свою вулицю, побачив страшне видовище. 
– Думав, – сумно згадує той час мій співрозмовник, – щось зі мною сталось. Втратив розум, коли побачив гору цегли, бетону замість хати, що була на тому місці. Нічого не міг зрозуміти. Це мій дім? В який вкладали кошти, душу, щоб було затишно? А де він?
Шукав очима рідних, просив відгукнутися Лілію, дочок-сонечок Даринку, Маринку. Його крики чулись, мабуть, на небі, а кругом була тиша.
Як? Чому? Не вірив, але щось підказувало: прийшла біда. Владислав розкидав каміння, плити, де були їх кімнати, не відчуваючи болю. Його руки кривавили, надзвичайно боліла спина. Люди прийшли на допомогу. Опам'ятався в лікарні. Його, майже безнадійного, лікарі довго виривали з лап смерті. Правда, Владислав і нині думає: "Для чого?".
…Серце крається сумними, надзвичайно важкими спогадами. Його привезли до його "хати", щоб попрощався із рідними. "З того, – каже Владислав, – я запам'ятав одне: стояло три труни… А далі знову забуття".
Нині чоловік убитий горем, майже немічний, знову приїхав в своє рідне місто, понівечене нелюдами.
"Приїхав до річниці трагедії. Треба покласти квіти, чайні троянди, а далі, можливо, тут і залишитися. Життя в мене скінчилось, є спогад "до і після". Час зупинився там, під уламками, – моє щасливе життя, якого більше немає…".
А на лавці поруч лежали чайні троянди… Здавалося, що вони беззвучно плачуть.
Валентина СІЧКАР.

мог1 Війна. Таке коротке слово, а скільки в ньому болю, горя, сліз. Чому саме на нашій прекрасній землі гримлять вибухи? Чому ми, такі миролюбиві, плачемо на могилах воїнів, мирних жителів?

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 198
Читати далі

Повідомлення в номер / Червоний терор на Ковельщині

08.08.2024
Нещодавно мені довелося спілкуватися із жінкою, молодшою від мене. Говорили на різні теми. Зайшла мова і про минувшину. Я з гіркотою відзначив той факт, що комуністична репресивна система зламала долі сотень і тисяч українців.
Жінка запротестувала:
– Не було такого! Все це – вигадки націоналістів. В моїй родині нікого не репресували.
Я не став сперечатися. Подумав: марно. Водночас згадав, як багато фактів про червоний терор на Волині і, зокрема, на Ковельщині містить книга відомої волинської журналістки і письменниці Лідії Синенко під заголовком "Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки", яка порівняно недавно видана у Чернівецькому "Видавничому домі "Букрен".
Був би дуже вдячний, якби редакція передрукувала деякі матеріали із розділу "Радянський період: від післявоєнного відродження до Незалежності”, які мають узагальнену назву "Під колесами радянської репресивної машини". На мою думку, такий передрук не був би зайвим напередодні 33-ї річниці Незалежності України, в час, коли українські захисники зі зброєю в руках захищають на Сході і Півдні рідну землю.
Сторінки недавньої історії варто нагадати тим, хто вперто каже: "Не було такого!". Було. Не дай, Боже, щоб подібне повторилося, про що мріє біснуватий путін разом зі своїм зомбованим "народом".
Яків ЛАВРЕНКО,
ветеран національно-демократичного руху на Ковельщині 1990-их років ветеран педагогічної праці, член Ліги українських письменників імені Павла Чубинського.
l
Шановний Якове Яковичу!
Виконуючи Ваше прохання, ми звернулися до автора книги, яку Ви згадали, нашої колеги Лідії Йосипівни Синенко і попросили дозволу передрукувати деякі матеріали з книги "Від Бахова до Вербки вздовж Турії-ріки". Вона люб'язно погодилася.
Отож, починаємо публікацію розділу "Під колесами радянської репресивної машини". Будемо вдячні читачам газети, які виявлять бажання відгукнутися на дослідження Лідії Синенко.

01 Нещодавно мені довелося спілкуватися із жінкою, молодшою від мене. Говорили на різні теми. Зайшла мова і про минувшину. Я з гіркотою відзначив той факт, що комуністична репресивна система зламала долі сотень і тисяч українців.

Жінка запротестувала:

– Не було такого! Все це – вигадки націоналістів. В моїй родині нікого не репресували.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 188
Читати далі

Повідомлення в номер / ГОРОСКОП з 12 по 18 серпня

08.08.2024
ОВЕН. Зараз не час для демонстрацiї амбiцiй. Самовпевненiсть теж може виявитися зайвою. Постарайтеся зрозумiти близьких i їх запити. Нині не варто нічого обiцяти.
ТЕЛЕЦЬ. Сприятливий час для рiшучих дiй, змiн i планування майбутнiх подiй. Не бiйтеся ставити великi цiлi i прораховувати ситуацiю на декiлька крокiв вперед. У четвер вiрогiднi кориснi знайомства. 
БЛИЗНЮКИ. Тиждень досить вдалий в емоцiйному планi. Вiдчуєте радiсть i рiвновагу. Будьте легкi на пiдйом, подорожуйте, спiлкуйтеся, зустрiчайтеся. 
РАК. Почати варто з перемоги над лiнню. Результати цього тижня дозволять вiдчути задоволення. Почне докорінно налагоджуватися ситуацiя на роботi, зростуть доходи, поліпшиться особисте життя. 
ЛЕВ.  Новi iдеї i плани краще ретельно проаналiзувати, звернути увагу на недолiки i усунути їх. Тиждень буде насиченим, вiрогiднi знайомства, зустрiчi, поїздки. 
ДIВА. Тиждень може початися з приємних сюрпризiв. Використайте вiдпустку для змiни обстановки, відійдіть вiд справ, вони можуть почекати. Будете оточенi турботою i любов‘ю.
ТЕРЕЗИ. Потрiбно довести до завершення практично всi початi справи саме на цьому тижнi. Нiчого  не вiдкладайте. У особистому життi можливi глобальнi змiни. Бажання починають збуватися. 
СКОРПIОН. Необхiдно не вiдхилятися вiд намiченого курсу. Можете досягти блискучих результатiв на роботi, авторитет зросте, можна сподiватися на прибуток. Вас чекає кар’єрне зростання. 
СТРIЛЕЦЬ. Робота може потребувати додаткових зусиль, але не перевантажуйте себе. Не зосереджуйтеся на дрібницях, а займіться глобальнiшими питаннями. 
КОЗЕРIГ. Можуть здолати ревнощi i дратiвливiсть. Не намагайтеся розв’язати свої i чужi проблеми разом, iнакше до кiнця тижня вiдчуєте занепад сил. Допомагайте друзям i родичам в мiру можливостей, але залишайте сили i для себе коханого.
ВОДОЛIЙ. Забудьте, нарештi, про робочi проблеми. Вас чекає вiдпустка, а ви все ще по вуха в справах. Багато що з того, що побажаєте, може збутися, варто бути обережнiшими у бажаннях. Вчiться вiдкидати зайве. 
РИБИ. Поступово вирiшите всi справи, що накопичилися. Всi сюрпризи, приємнi i не дуже, будуть пов’язанi з роботою. Необхiдно зосередитися на найважливiшому. Приділіть увагу дiтям.
Степан ЗОРЕПАД. 

9216678b797546785b19077426ca780c ОВЕН. Зараз не час для демонстрацiї амбiцiй. Самовпевненiсть теж може виявитися зайвою. Постарайтеся зрозумiти близьких i їх запити. Нині не варто нічого обiцяти.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 291
Читати далі

Повідомлення в номер / Погода в Ковелі 1–7 серпня

01.08.2024
Четвер.  Мінлива хмарність. Температура 270С. Вітер південно-західний помірний.
В ніч на п'ятницю. Мінлива хмарність. Температура 160С. Вітер південно-західний слабкий.
П'ятниця. Мінлива хмарність. Температура 270С. Вітер північно-західний помірний. 
В ніч на суботу. Мінлива хмарність. Температура 160С.  Вітер північний слабкий.
Субота. Мінлива хмарність. Температура 260С. Вітер північний помірний.
В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура 160С. Вітер північно-західний слабкий.
Неділя. Мінлива хмарність. Температура 260С. Вітер північно-західний помірний. 
В ніч на понеділок. Мінлива хмарність. Температура 160С. Вітер західний слабкий.
Понеділок. Мінлива хмарність, можливий дощ. Температура 270С. Вітер західний помірний.
В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура 160С. Вітер північний слабкий.
Вівторок. Мінлива хмарність. Температура 290С. Вітер північний помірний.
В ніч на середу. Ясно. Температура: 170С. Вітер південно-східний слабкий.
Середа. Ясно. Температура 310С. Вітер південно-східний помірний. 

кавуни Четвер.  Мінлива хмарність. Температура 270С. Вітер південно-західний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 209
Читати далі

Повідомлення в номер / До випробувань холодом готові

01.08.2024 Романюк Аліна Петрівна
Непомітно спекотне літо повернуло на осінь. Вже котрий рік для українців воно не є безтурботним. Постійні тривоги та обстріли мирного населення, загострення ситуації на фронті, перебої з електропостачанням – все це змушує з острахом думати: "А що ж далі?". Якщо жити зі світлом "за графіком" ми звикаємо, то зиму без тепла в домівках уявити важко. 
Тому вже зараз на підприємстві теплових мереж "Ковельтепло" триває посилена підготовка до нового опалювального сезону. І хоч за останні роки на долю теплоенергетиків випало чимало випробувань – навіть в умовах воєнного стану колектив підприємства робить усе можливе, аби щоденно забезпечувати ковельчан гарячою водою та теплом взимку.
В цьому – велика заслуга колективу підприємства. Завдяки його  згуртованості і професіоналізму ПТМ "Ковельтепло" – одне з провідних у комунальній сфері міста. Це сучасне підприємство, яке постійно розвивається, вдосконалює і модернізує технологічні процеси, оновлює матеріально-технічну базу, аби надавати послуги для споживачів якісно та вчасно. Нещодавно ми побували там і дізналися, чим живе підприємство сьогодні. 
(Закінчення на 2-й стор.).

Група на першу Непомітно спекотне літо повернуло на осінь. Вже котрий рік для українців воно не є безтурботним. Постійні тривоги та обстріли мирного населення, загострення ситуації на фронті, перебої з електропостачанням – все це змушує з острахом думати: "А що ж далі?". Якщо жити зі світлом "за графіком" ми звикаємо, то зиму без тепла в домівках уявити важко. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 288
Читати далі

Повідомлення в номер / Навернення до українства

01.08.2024
Якось, переглядаючи поетичні твори власної бібліотеки, натрапив на життєпис Михайла Слабошпицького "Обов'язок сповнила до кінця" про Олену Телігу, поетесу. Захопився читанням цікавого сюжетного матеріалу. Виявляється, поетеса народилася 21 липня 1906 року.  Ніби не ювілей. Але з погляду на нашу сучасну дійсність нарис, як ніколи, актуальний сьогодні.
Гарячий день – і враз достигне
 жито,
І доп'яніють обважнілі грона.
Він ще не знаний, ще 
не пережитий,
Єдиний день – мого життя
 корона.
Чи, задумуючись над своїм життям, шановний читачу, ти визначав головний "коронний" день, у якому спресувались велике колосся мрій і надій, удач і радості, досягнення вершин і визначних перемог? Можливо, не знайшовши той день у буднях життя, ти переніс його на майбутні діяння?
Для Олени Теліги цей "не знаний" день готувався її вчинками позицією твердого і незламного характеру. Ось один з таких днів поетеси, який підкреслює слушність вищесказаного.
Олена Теліга веде нас цим шляхом і згадує: "Я була тоді в товаристві блискучих кавалерів. Невідомо хто і з якого приводу почав говорити про нашу мову, за всіма відомим "залізяку на пузяку", "собачий язик", "мордописне". Всі з того реготали. А я враз відчула в собі гострий протест. У мені дуже швидко виросло обурення. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу, вигукнула: "Ви хами! Та собача мова – то моя мова! Мова мого батька і мова моє матері, і я більше вас не хочу знати".
Олена Шовгенова, яка з дитинства не знала ні одного українського слова, виховувалась на основах російської мови та літератури, виросла в шовіністичному середовищі, не була ні революціонеркою, ні політикинею, але з Олімпу свого бачення вказує нам, сьогоднішнім, як потрібно захищати, відстоювати українство.
Тож повернімося до витоків цього унікального феномену. Трансформація людського слова вражає непередбачуваністю. І в цьому сенсі маємо звернутися до особистості Івана Шовгенова, батька Олени. Провідний вчений – інженер, відомий не тільки в росії, а й за її межами, зробив блискучу кар'єру, і за наукові досягнення в розвитку водного господарства неодноразово був відзначений орденами уряду росії. У 1918 році стає директором департаменту водного і шляхового господарства Української Народної Республіки і разом із тим – викладачем Київської політехніки. Згодом, з відомих нам причин, вимушений був емігрувати з урядом  УНР в Чехію. В Подєбрадах стає ректором Української господарської академії, створеної з ініціативи і фінансової підтримки уряду Чехії. Словом, для доньки став тим, хто йде попереду. 
Олена з матір'ю Уляною залишились в Києві, як думали, ненадовго. Те “ненадовго” вилилось в довгі 3 роки виживання у жахливій бідності і приниженні. Вона згадувала:
І чула я: мої дитячі дні 
Тікають швидко, як малі ягнята, 
Злітають в діл, ховаються на дні, 
А я не хочу бігти й доганяти.
Ось факт з того дитинства, яке вона не хоче "доганяти", схоже на сьогоднішнє селфі: "…мій зверхник ганяв мене у саму жахливу погоду в найдальші кінці Києва. В літі сапала і полола цілі довгі пекучі дні на комуністичних огородах, – маленька, ще і слабенька, і мені було тяжко "гнати рядки" наряду з бабами. Це було декілька верств від Києва, отже я ходила додому лиш в неділю, а цілий тиждень жила там, спала в сараях на соломі поміж баб.
Хліб для мене був мрією. Щоб дістати дрова на опал, їздили чи ходили в ліс, самі йшли і рубали, а потім тягнули на плечах. Так було до 1922 року поки ми не переїхали до Чехії".
В Подєбрадах юна Олена взялася за довершення середньої освіти. Тут вона опинилась в просторі щирого, істинного українства. Проте їй надзвичайно важко давалась українська мова. Їй намагалися допомагати. Опікуном і наставником став Леонід Мосендз, і не тільки у вивченні мови, але, головне, навертав дівчину у новий, їй не відомий, український світ. 
Олені допомагали й інші студенти. Вона вимивала своє російське в цілющих водах українства,  Юрій Драган, Євген Маланюк, Олег Ольжич, Леонід Мосендз, Галя Мазуренко, голос яких в майбутньому впевнено зазвучить в українській літературі. Саме під їх духовним впливом вона  вступила на факультет філології Українського педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. Беззаперечно, важливу роль у перевтіленні та формуванні її душі відіграв кубанець, бандурист, колишній вояка УНР і ад'ютант Симона Петлюри Михайло Теліга. 
В процесі її спілкування і дружби висвітлюються такі особистості, як Улас Самчук, Дмитро Донцов, батько українського націоналізму, Наталія Лівицька-Холодна, дочка президента УНР в екзилі, Марія Бачинська-Донцова та інші. Вони із російської невинної інтелігентки ліпили щиру українську патріотку. Але переселення українства у її душу відбувалась через непросту внутрішню боротьбу. Вона зізнається:
А ти її лови! Тримай! Тягни
 нагору!
Греби скоріше і пливи, пливи!
Повір: незнане щось у невідому
 пору
Тебе зустріне радісним: "Живи!"
Михайло Слабошпицький пише: "Раптом такий різкий злам. Олена Шовгенова зазвучала з принципу! – українською". Не випадково і не раптом! Щоб відбувся “коронований” день її життя, треба було пройти нелегким шляхом духовної боротьби. І вона пройшла його! Похідні та бойові групи ОУН ішли на Схід і в Центр України. Олена Теліга вже бачила себе в столиці. З нею – її чоловік Михайло Теліга (на світлині). Організовувала національний супротив фашистському режиму. Осередком цієї боротьби була Спілка письменників, журнал "Літаври" та інші. 
В лютневий день 1942 року вона мала йти на збори Спілки письменників. По столиці прокочувалися хвилі фашистського терору. Проводились арешти українських активістів. Її відмовляли: "Не йди!". Вона не погодилася Це не її позиція – боятися арешту. Не могла інакше. Ось справжня сутність її позиції, в якій палає свіча жертовності і патріотизму:
Не бійся днів, заплутаних
 вузлом,
Ночей безсонних, очманілих
 ранків.
Хай ріже час лице добром і злом!
Хай палять серце найдрібнійші
 ранки!
Ти в тінь не йди. Тривай 
в пекучій грі.
В сліпуче сяйво не лякайсь
 дивитися –
Лише по спеці гряне жданий грім
Із хмар сковзне – багнетом 
– блискавиця.
І вона пішла. З нею – її Михайло. Вона відчувала цей трагічний кінець. Її останній заповіт: "Коли я не повернусь, то не забувайте про мене. Коли я загину, то знайте, що свій обов'язок сповнила до кінця…".
Мені видається, що над нами в синіх небесах летить душа чарівної Олени Теліги і "альтовим" голосом пророчить:
Це буде так: в осінній день 
прозорий
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна 
перемоги.
Анатолій СЕМЕНЮК.

Теліги Якось, переглядаючи поетичні твори власної бібліотеки, натрапив на життєпис Михайла Слабошпицького "Обов'язок сповнила до кінця" про Олену Телігу, поетесу. Захопився читанням цікавого сюжетного матеріалу. Виявляється, поетеса народилася 21 липня 1906 року.  Ніби не ювілей. Але з погляду на нашу сучасну дійсність нарис, як ніколи, актуальний сьогодні.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 206
Читати далі

Повідомлення в номер / До випробувань холодом готові

01.08.2024 Романюк Аліна Петрівна

Наш співрозмовник – директор ПТМ “Ковельтепло” Володимир БОЙКО

– Володимире Івановичу, сьогодні немало чути заяв про те, що наступна зима буде найскладнішою в історії незалежної України. Ви згодні з цим та чи готові до нових випробувань холодом? 
– Зима – це завжди непросто. А в умовах сьогодення, підготуватися до неї – наше основне завдання. Тим паче, коли маємо такі обмеження в споживанні електроенергії, які стосуються і наших об'єктів. Тому в кожній котельні поставили генератори, які автоматично вмикаються, коли відключають світло, і автоматично вимикаються при подачі електроенергії. Це допоможе підтримати функціональність котелень певний час. 
Великий обсяг роботи виконано у котельні по вул. Сагайдачного. Там ми встановили ще одну когенераційну  установку потужністю 0,5 мВт, провели роботи із прокладання високовольтних кабелів до інших котелень, поставили комплектні трансформаторні підстанціі (КТП). 
Таким чином, енергію, яку виробляє ця котельня, ми передаємо по наших мережах. Відповідно 12   котелень забезпечені електроенергією власного виробництва без використання місцевих розподільчих електромереж. Варто зауважити, що ця енергія виробляється на газопоршневих двигунах, що використовують у своїй роботі газ (сподіваємось, з ним перебоїв не буде). 
Подібне обладнання від провідної європейської компанії "Viessmann" встановлено по вул. Заводській, яке забезпечує електроживлення даної котельні, теплові пункти на селищі "Сільмаш" та додатково забезпечує електроенергією ще котельню по вул. Володимирській. Відповідно 14 котелень нашого міста забезпечені власною електрикою.
– Як налагоджена співпраця з міською владою, чи відчуваєте її допомогу? 
– Ми неодноразово зверталися за допомогою, і щиро вдячні за розуміння наших потреб та підтримку міській владі: виконавчому і депутатському корпусу. В цьому році отримала 6 млн. грн. з міського  бюджету саме для встановлення когенераційної установки та прокладання електромереж до котелень. 
Так, на сьогоднішній день за кошти міського бюджету придбано 5 КТП (комплектних трансформаторних підстанцій) та прокладено більше 6 км кабельних ліній, однак для підключення ще однієї нашої котельні по вул. Вітовського, 22 до власних мереж електропостачання, для якої придбано КТП, необхідно ще 1 700 тис. грн. на придбання кабелю, відновлення асфальтного покриття, влаштування проколів. 
Усі монтажні роботи, аби зекономити кошти, виконуємо власними силами, не залучаючи підрядників, за винятком влаштування проколів під дорогами. Хоч це і дороговартісний процес, але у ньому  багато переваг: не порушується асфальтне покриття, яке необхідно було б відновлювати, не перекривається рух транспорту. Що відповідно пришвидшує процес і не потребує додаткових витрат.
Також у минулому році ми встановили 5 твердопаливних котлів, кошти на які виділені з міського бюджету. Таким чином, роботу майже всіх котелень на підприємстві за необхідності можемо забезпечити альтернативними видами палива. Хоча не на всіх котельнях забезпечено 100% необхідної потужності на альтернативних видах, але маємо можливість у випадках крайньої потреби підтримати тимчасово систему, аби не допустити виходу її із ладу (не допустити розмерзання) при найгірших сценаріях які можливі в умовах постійних ракетних обстрілів.
– Як в час воєнного стану ковельчани оплачують послуги Вашого підприємства? Чи велика заборгованість? Які заходи вживаєте  до злісних боржників і чи багато їх у Ковельській громаді? 
– В основному,  населення веде розрахунки вчасно, за що я щиро вдячний кожному в цей нелегкий час. Але є й такі, а це близько 10 абонентів, які боргують 100-200  тис. грн. Врегулюванням цих питань завдячуємо роботі виконавчої служби. 
Так, за минулий рік на початок опалювального сезону ми зменшили показник заборгованості на 3 млн. грн. Цьогоріч плануємо зменшити ще на 2 млн. грн. З розумінням ставимось до кожного, адже є випадки, коли людина не може погасити борг за складних життєвих обставин. В такому разі пропонуємо споживачу укласти із підприємством договір реструктуризації, що дає можливість отримувати пільги та субсидії від держави та уникнути судових справ по стягуванню боргу.
– На Вашу думку, чи загрожує Ковелю блекаут?
– Ніхто не може нічого гарантувати, але, якщо таке й станеться, то впевнений, що боятись нічого, адже підприємства та організації вже мають досвід і добре підготувались до роботи в складних умовах.
Згадаймо початок повномасштабної війни і наслідки ракетних атак. Води нема, світла нема, тепла нема, зв'язку нема. Але тепер ми себе впевненіше почуваємо, бо забезпечили підприємство всім необхідним на випадок надзвичайної ситуації. 
Вирішили питання з електроенергією, збільшили запас дров (заготували 10 тис. м3 дров і 868 т твердопаливних тирсобрикетів, облаштувавши для їх зберігання спеціальну бетонну площадку).  А для надійності та безпеки роботи котелень на кожній з них пробурили свердловини. Тож у разі форс-мажорних обставин будемо готові забезпечити водою підживлення системи теплопостачання. 
– А що думаєте про будівництво мініелектростанцій в Україні, про які дедалі частіше говорять урядовці? 
– Результат і вигода однозначно будуть. Їх отримають ті, у кого така електростанція буде, хто зуміє це реалізувати в короткий термін. Адже децентралізація генеруючих потужностей, будівництво невеликих електростанцій по всій країні – вдалий шлях до убезпечення енергосистеми від масованого терору ворога. 
– Безперечно, це зменшить нашу вразливість перед агресором, а в майбутньому дозволить ще й отримати вигоду, однак головною вигодою є саме надійність та безперебійність роботи системи.
– Які труднощі виникають у роботі підприємства та які питання потребують нагального вирішення?
– На жаль, в цьому році ми мало коштів вклали в модернізацію, оскільки не було потрібних ресурсів. Для порівняння, у попередні роки ми близько 10 млн. грн. власних коштів вкладали у розвиток виробництва. Амортизаційні відрахування є, але зараз багато працюємо над погашенням кредиту, кошти якого було залучено на придбання когенераційної установки для котельні. 
Але найбільшою проблемою сьогодні є несплачена різниця в тарифах, яку мають відшкодувати з Держбюджету. Станом на кінець третього кварталу сума складатиме 100 млн. гривень! Адже, враховуючи вимоги постанови Кабінету Міністрів України, тарифи ПТМ "Ковельтепло" на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для потреб населення встановлені на рівні тарифів, які діяли станом на 24 лютого 2022 року. 
На жаль, така важка ситуація не лише у нашому місті, а й по всій Україні, адже ми стали заручниками ситуації, коли і тарифи не піднімаються, і компенсація не повертається. Тому у зв’язку із таким фінансовим станом змушені були з 1 червня перевести наше підприємство на 4-денний робочий тиждень.
Також вимагає вирішення питання подачі гарячої води, що є збитковим для підприємства, але потрібним для населення. У "Водоканалу" ми купуємо воду як промислове підприємство, а продаємо за ціною як "для населення". 
– "Ковельтепло" багато допомагає ЗСУ. Яка ситуація сьогодні? Чи позначився на роботі процес мобілізації? Чи вистачає кадрів? 
– Сьогодні багато коштів міська влада виділяє на допомогу військовим, в тому числі – й наше підприємство. Всі працівники від початку повномасштабного вторгнення свій одноденний заробіток щомісяця перераховують Збройним силам.  В загальному це вже більше 5 млн. гривень.
У нас сформований колектив, який відповідально тримає свій “фронт”, працюючи на благо людей і нашого міста. Так, щодня на підприємстві трудиться 220 чоловік, взимку дещо більше – 270-280 людей.
Через статус критично важливого підприємства 65 військовозобов'язаних наших спеціалістів "заброньовані". Звісно, є й серед наших працівників такі, що несуть службу в лавах ЗСУ. Є й втрати. На фронті героїчно загинули наші працівники Сергій Жук, Максим Хатін та  Петро Мелех. Пам'ять про них та їх подвиг ми закарбували на меморіальних дошках, які розміщені на першому поверсі підприємства.
– Що б хотіли сказати читачам газети, багатьох з яких хвилюють питання підготовки до зими? 
– Поточний ремонт котелень та теплових мереж виконуємо відповідно до затвердженого графіка без відставання, а то й з випередженням. Більшість теплових мереж вже пройшли гідравлічні випробування. Відремонтовано половину котелень. От, власне, сьогодні ми зробили багато дуже важливих та необхідних реконструкцій та будівництв і приємно сказати, що нині маємо усе своє для забезпечення безперебійної роботи підприємства на благо міста і людей, за умов, що внаслідок ворожої агресії об'єкти підприємства не зазнають руйнувань.
Готуючись до чергових випробувань, розуміємо, що найважливіше, аби закінчилась війна, щоб живими повернулись додому наші захисники, щоб економіка і країна розвивалась. Віримо, що так і буде, адже, працюючи на місцях, робимо для цього усе можливе.
– Дякую за розмову!
Розмовляла 
Аліна РОМАНЮК.
l
НА СВІТЛИНАХ: директор ПТМ "Ковельтепло" Володимир БОЙКО; працівники підприємства (зліва направо): Петро Волчук, старший майстер дільниці №4; Анатолій  Глущук, слюсар-сантехнік; Олександр Зінов’єв, слюсар з ремонту устаткування котельних  та  пилопідготовчих цехів; Геннадій  Мазур, машиніст (кочегар)-оператор котельні; Віктор Каменчук, слюсар з  ремонту устаткування котельних  та  пилопідготовчих цехів. 
Фото автора.

на 4-ту3 – Володимире Івановичу, сьогодні немало чути заяв про те, що наступна зима буде найскладнішою в історії незалежної України. Ви згодні з цим та чи готові до нових випробувань холодом? 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 243
Читати далі
  • 66
  • 67
  • 68
  • 69
  • 70
  • 71
  • 72
  • 73
  • 74
  • 75
  • 76

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2026