До села  було ще кілометрів із п’ять. Поки сягало око, сріблом виблискував на Сонці засніжене поле. Два дні сильно хурделило. Дорогу трактор розчистив, але після короткої відлиги знову приморозило. Холодно не було, вдяглися добре. Але ж як слизько! 

Доводилося йти дуже повільно. Влітку за годину долали шлях до материної хати, а зараз минуло більш ніж пів години, а від станції не пройшли й кілометра. Андрусь почав хникати, що втомилися ніжки. Довелось узяти сина на руки. Та як його йти із ним по такій ковзанці?

«Чому я не дочекалась попутної машини? — сердилась на себе Ліна. — Про що думала? Якщо знову почне мести, що я робитиму серед степу з дитиною? Додам хворій матері клопоту, щоб шукала, хто б мене міг звідси забрати».

Вона була вкрай розтривожена і навіть не почула, як позаду їде машина. Позашляховик захисного кольору обігнав, за кілька метрів зупинився, водій вийшов і озвався до них.

— Жіночко, ви в Мирне? До села ще далеко. Сідайте, я підвезу.

Ліна опустила сина, підвела очі, прикривши їх долонею від яскравих сонячних променів, подивилася на водія й... завмерла. Перед нею був той, кого вона          не сподівалась і нізащо не хотіла бачити.  

Хотілося  втекти геть.   А Андрусь уже побіг до машини. Зрештою, заради малого вона готова на все. «До першої хати доїду і там вийду», — вирішила.

Він навіть не глянув на неї. Розмовляв із дитиною. Андрусь смішно розтягував слова, але відповідав охоче.

Не проїхали й кілометра, як небо почали затягувати хмари. За декілька хвилин потемніло, наче настали сутінки, а потім ніби хтось розчахнув небо навпіл: на землю посипав рясний сніг.

Андрусь тулився, наче шукав затишку й тепла, і скоро заснув.

—  Ліно, — порушив мовчанку він, — ти не забула мене? 

Вона не впізнала його голосу.  

Здригнулась. Та його слова збудили в серці теплу хвилю.

—  Ні, Андрію, не забула.

—  Так чому ж, чому?..

Зупинив машину. Здавалося, вони сидять у сніговій казці.

—  Ліно, ти стала ще гарнішою. Вислухай.

—   Навіщо? Що тепер зміниш?

Запала мовчанка.

—  Коли ти написала, що вирішила мене не чекати і їдеш сама вступати до університету, стало боляче. Я й написав: «Мабуть, краще буде, як забудеш мене». Та й то я так написав. З дурних гордощів. Того першого солдатського року ревнував тебе до Сонця, до квітів. Був злий, казав собі, що знайду кращу... Ніколи її не знайду. Та невже ти повірила тим моїм словам?

—  Ні. Знала, що любиш. Хотіла покарати, як нерозумного хлопчиська, за зухвалість, а вийшло інакше. Покарала сама себе.

—  Ти назвала сина моїм іменем...

—  Твоїм.

—  А я ж як?

—  Зустрінеш іншу.

—  Немає в мене нікого. Є тільки ти...

— Пізно, Андрію. 

Попросила:

— Їдь швидше, прокинеться дитина, захоче їсти...

Повільно рушила машина.

—  А де ж той Антон?

—  Не знаю. Ми розлучилися ще до народження сина.

Стиснув зуби. В’їхали в село. Ліна попросила:

— Зупини тут. Хай не бачить ніхто.

Та він її не послухав. Поїхав далі, різко загальмував біля воріт своєї хати.

— Усе. Приїхали. Далі не пущу. Думка про тебе допомагала вижити у пеклі...

У полі  ще мело. А в селі вже сяяло Сонце.

Любов ЦІСЕЛЬСЬКА.  

До села  було ще кілометрів із п’ять. Поки сягало око, сріблом виблискував на Сонці засніжене поле. Два дні сильно хурделило. Дорогу трактор розчистив, але після короткої відлиги знову приморозило. Холодно не було, вдяглися добре. Але ж як слизько! 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 142

…Весною 1944 року фронт по Прип’яті наближався до Почап, що на Ратнівщині. Фашисти готувались до оборони. У ближніх північних від річки селах розбирали будівлі для укріплення, а жителів, які не встигли заховатись в лісах, вивозили в село Суличево, що за Дніпровсько-Бузьким каналом у Білорусі. Забирали всіх – від старого до малого. 

У навколишніх селах залишались лише одні німці. Тут вони самовільно займали хати, робили з них кухні, де варили їжу. М’яса вистачало. Адже люди худобу залишили, і вона бездоглядно тут випасалась. У Суличевому опинилась і сім’я Федора та Василини Головчуків із трьома малолітніми дітьми. Найстарша Таїсія мала сім років, Данилку виповнилося – п’ять, а найменшенькій Ганнусі було всього чотири місяці. 

Проживали вони в іншій сім’ї, а повернулись назад за чотири місяці, коли ворог вже покинув Волинь. У Почапах застали обгорілу хату, тож поселились у дядька Адама. У нього було четверо своїх малолітніх дітей, а напередодні померла жінка.  Василина стала господинею у хаті, а дітям замінила матір. Повернувшись із Білорусі, їсти не мали нічого. Деякі харчі та зерно доставили їм родичі із Щитиня. Щитинь знаходиться по інший бік Прип’яті. Звідти людей від фронту нікуди не вивозили, тож вони зберегли  худобу і господарювали на своїх полях. Війна мало зачепила Почапи. Його жителі вже жили мирним життям. Сім’я Головчуків планувала у дядька перезимувати, а навесні ремонтувати свою хату. Але далі життя склалось зовсім по-іншому. 

Коли німці  відступили, у селах почала діяти радянська влада, яка вела активну боротьбу з оунівцями. Через погане шляхове сполучення та болотисту місцевість оунівці обрали собі «столицею» Почапи. Після цього у Почапах розпочалась справжня війна. Протистояння тривало між прихильниками радянської влади та оунівцями. 

l

…Різдво 7 січня 1945 року для села стало кривавим. Стояла невелика морозна погода. Потрохи трусив сніг. Надворі розвиднялось. В цей час у село увірвалась група енкаведистів з метою захоплення повстанців. Деякі люди, побачивши невідомих озброєних чоловіків, почали втікати. Серед них були два Михайли, Іван та Кіндрат Кацевичі. Енкадевисти їх зразу ж розстріляли, прийнявши за бандерівців.

  — Наша хата стояла у центрі села, —  розповідає 85-річна Таїсія Філюк (Головчук). — Батько пішов до хліва порати худобу. Але зразу ж повернувся в хату, бо ще було темнувато. Ми, троє дітей, вже прокинулись і сиділи на ліжку. Батько дуже любив нас, тож вирішив  погратись з нами, доки розвидниться, присівши на ліжку. Ця гра для нас залишилась останньою. 

У вікно заглянув ранок. Батько знову пішов до худоби, в ту ж мить почув якісь постріли. Аж раптом неживого, повністю закривавленого батька, енкаведисти принесли нам додому. Ми всі почали плакати. Мати голосила. А вони, голодні, як собаки, шукали у хаті їжу. Знайшли сметану…

З ними була медичка. Вона стежила за тим, чи, бува,    у хаті немає хворого на тиф. Але тифом хворів дядьків хлопчик. Зляканий дядько лежав біля нього, прикинувшись хворим. У нього медичка поміряла пульс і «встановила» тиф. Мати убивць виганяла з хати кочергою. А що їм та кочерга, коли вони озброєні? Очевидно, злякались тифу.

  На цьому справи своєї убивці не закінчили. По дорозі   побачили ще двох чоловіків – Павла Понікарчука та Павла Кондратюка, обох забрали із собою й невідомо, де поділи. Ось так радянська влада показала себе на перших порах свого існування – сім невинних людей позбавила найдорогоціннішого – життя. Загинули молоді люди, яким ще б жити, будувати державу. Пізніше від боївки «Орлика» в Почапах загинуло ще шестеро людей, але їх імена занесені в «Книгу Пам’яті 1944-1951 роки». А про невинних сімох почапівців згадуємо вперше.

Після війни для боротьби з повстанцями у селах із молодих, дужих хлопців створювались загони так званих «істребків» (по-російськи «истребительный батальон»), які допомагали енкаведистам. Але у них теж не були всі святі. Окремі   вимагали у людей сало, ковбасу, горілку. Бували випадки, що й грабували людей. Те покоління добре їх пам’ятало. 

  …У піст тієї ж зими біда у сім’ю Головчуків прийшла вдруге. Через несправне пічне опалення загорілась дядькова хата. В паніці баба Степанида забрала двох менших дітей і вискочила надвір. А про старшу Таїсію забули з переляку. «Я не розгубилась, – розповідає тепер Таїсія Федорівна.  — Вхопила березове поліно, що лежало біля печі, розбила подвійне вікно і через нього вилізла з палаючої хати». Серед зими їм дали прихисток  сусіди. Важко було без батька. Весною розібрали свою обгорілу хату і перевезли в інше місце. Зимували вже в своєму будинку. А з чотирнадцяти років Таїсія їздила на сезонні роботи.

l

У 1946 році відбулися вибори до верховної ради срср. Щоб приховати свої злочини перед почапівцями та жителями  інших сіл,  в Почапи прибув редактор любешівської районної газети (село відносилось до Любешівського району) Іван Дусик. Газета «Радянська Волинь» від 10 лютого 1946 року подала таку його інформацію:

  «Сьогодні тут свято. Жителі Залухова обирають самі своїх депутатів у найвищий орган радянської влади. Є в селі найповажніша, літня селянка Степанида Василівна Головчук. 80 років прожила вона на білому світі. І вже, було, рішила з печі не злазити, та – ба, події, переживані селом, її, стару, зацікавили. Пробудилося старече серце Василівни. З полегкістю зітхнула вона, знов на люди показалася. Та неабияк. В передвиборні дні Степанида Василівна стала агітатором, якого все село поважає. Завжди в її хаті людно. Сюди збирається більше молодь. Хата на агітпункт перетворилася: лозунги, плакати, портрети вождів партії та уряду, кандидатів у депутати верховної ради срср Корнійця Л. Р. і Додя Ф. Л. Не читає Василівна газет своїм синам і внукам. Вона простими словами розповідає про тяжке минуле…

Ось тепер тільки щастя усміхнулося нашим селянам. Зовсім інший світ настав. Живу, і злиднів у хаті більше не бачу. Тримайте ж, дітки, це щастя міцно в своїх руках. Голосуйте за наших кандидатів у депутати тт. Корнійця і Додя, бо вони наші люди, з народу, за нас і дбати будуть. Славте батька нашого, спасителя, нашого Сталіна рідного, і як себе, оберігайте від деяких ворогів нашу владу радянську – нашу волю і життя щасливе».

У хаті Головчуків у цей час діяла початкова школа. Баба була неграмотною. Старість примушувала її весь час лежати на печі. Невдовзі вона померла. То ж чи могла людям щось пояснити? А чи могла б вона дякувати Сталіну за вбитого сина? Просто якась нісенітниця. 

  Почапи – село невелике. Із семи чоловіків, розстріляних у Різдво, вони комусь у селі родичі. Недаремно тут не любили радянську владу до кінця її існування.

   … А чи могли подумати, що знову матимемо біду від росії?

Микола Денисюк.

НА ФОТО: Таїсія Федорівна Філюк (Головчук) і досі не може забути криваву розправу з батьком.

Фото з архіву автора. 

…Весною 1944 року фронт по Прип’яті наближався до Почап, що на Ратнівщині. Фашисти готувались до оборони. У ближніх північних від річки селах розбирали будівлі для укріплення, а жителів, які не встигли заховатись в лісах, вивозили в село Суличево, що за Дніпровсько-Бузьким каналом у Білорусі. Забирали всіх – від старого до малого. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 107

Колись Національна спілка журналістів України відзначила Олену Іванівну Чабан Дипломом за участь у конкурсі «Творче довголіття». Мабуть, це був аванс на майбутнє.  

Ще не минуло й  року,  відколи вийшла її книга   «Милий мій світе», і ось нове видання – «На все, Господи, воля Твоя». На перший погляд це ніби продовження книги попередньої, бо епіграф про це говорить.

«Пливуть мої літа

У далі голубі,

Тому цю книгу я 

Присвячую… собі».

Але ні: уже перша сторінка – це біль за нашу Україну, людей, рідну землю. Бо все, що було в житті авторки, чого у ньому досягла, звіряла   з Божими  Заповідями. І от ніяк нині не зрозуміє: чому війна на нашій прекрасній землі, як посміли піти на нас «братовбивці» з кремля? Вже в першому вірші плаче серце поетеси, з болем звертається до Всевишнього:

Зупини, мій Господи, війну

І врятуй, помилуй наші душі.

Порятуй, мій Господи, дітей,

Що ідуть народ свій захищати,

Рідну землю, дорогих людей,

Хай не плаче Україна-мати.

Поезія Олени Чабан – це щира молитва, осмислення людського буття, аналіз прожитого і пережитого. Це  — її біль, її голос, її слово. Таким віршам нема ціни, бо вони дуже близькі, зрозумілі, написані з любов’ю та розумінням суті сьогоднішніх подій.

 Мов дикий звір, сирена

  завиває,

Вдень і вночі здригається

  душа…

Немов змія у серце заповзає

Той звук. Тривога, біль не

  полиша.

І знову ми з молитвою – до Бога:

О, Господи, врятуй нас від війни,

Змети у прірву з нашої дороги

Диявольське поріддя сатани.

«Старші люди, покоління авторки, пережили війну, знають її наслідки, але зберегли зерна віри, зберегли ту справжню Україну, на яку має рівнятись світ – говорить авторка. – Всі сили зла – і ті, що на нас напали, і ті, що є ще в нашій державі, згинуть. Євангелійське вчення говорить: «Те, що не можливо  людині, можливе Богу». І підтвердження цьому – слова вірша-молитви:

О, Боже Милостивий,

  Всемогутній,

На все в цім світі воленька

  Твоя:

Врятуй нас грішних,

  вбогих і  безпутніх –

Нехай Любов над нами

  возсія.

Ця тема звучить у віршах «Молімося щиро – Бог нас захистить», «Лину серцем до Тебе», «Заповітне бажання».

Книга Олени Чабан – це насолода, розрада. Вона притягує до себе, у ній кожен рядок читаєш з хвилюванням, хочеш вивчити напам’ять, як молитву. Тут – сльози і любов, тут реалії сьогоднішнього неспокійного нашого життя. До болю хвилюючий вірш «Освідчення воїну» (від нареченої):

Твоя любов – найкращий

  подарунок,

Моя любов – безмежне щастя,

  доля…

І не страшні їй шторми, урагани

Нехай  любов Господня з нами

     буде

Молю: не зрадь її із ворогами.

Життєва дорога не втомила Олену Іванівну – вона і нині наповнена життєдайною силою, глибокою думкою, до болю близьких світом почуттів. Кожна сторінка – це тривога і біль за тих, хто захищає нашу землю, мир:

Розцвіла калина – й

  похилилась…

Плачуть цвітом яблуні в саду…

Україна-мати зажурилась

Гублять її силу молоду.

Але автор вірить —  пройде час: 

Усміхнуться яблуні в садах,

Не забуде Україна-мати

Про синів-героїв у віках.

Так склалось життя, що пані Олена проживає сама, але про себе говорить: «Я сама не буваю – я з Богом. І це надихає. Він ніби водить моєю рукою, щоб записати думку. Ось так удвох творимо, а ще, в  міру можливості,  іду до церкви. Це – благодать, яку відчуваєш серцем, і легко думка лягає на папір. Чую добрі відгуки, подяки про моє «творіння», це є дуже важливі стимули в творчій подальшій роботі».

Правда, прочитати написане, виправити, можливо, помилки – то уже допомагають сусіди, друзі, бо має Олена Іванівна дуже  поганий зір.

Розділ книги «Сила молитви» присвячений митрополиту Ніфонту: «Поговоріть із нами, отче», «Лину серцем до Тебе», та багато поезій, прозових розповідей, які так люблять шанувальники духовного наставника Олени Іванівни.  Дуже зворушлива розповідь про волинського архіпастиря “Ідуть люди у Галину Волю”: “сюди несемо свої печалі й проблеми, просимо благословити на добрі діла, допомогти в скруті, зцілити від недуг, захистити від напасті, укріпити на нашій землі мир”.

Нове видання Олени Чабан – ще одна сходинка у творчому житті журналіста. Цікава, змістовна, дуже потрібна, і яка, хотілося б вірити, буде продовжена.  Залишилось побажати Олені Іванівні  здорового, щасливого довголіття, невмирущої енергії, нових творчих задумів!

Валентина СІЧКАР. 

Колись Національна спілка журналістів України відзначила Олену Іванівну Чабан Дипломом за участь у конкурсі «Творче довголіття». Мабуть, це був аванс на майбутнє.  

Ще не минуло й  року,  відколи вийшла її книга   «Милий мій світе», і ось нове видання – «На все, Господи, воля Твоя». На перший погляд це ніби продовження книги попередньої, бо епіграф про це говорить.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 145

Ріпчаста цибуля 

Щоденне вживання підвищує щільність кісток. Знижує рівень холестерину, покращує травлення та якість сну.

Багата антиоксидантами. Допомагає боротися зі шкідливими бактеріями та запобігати пошкодженню клітин організму.

Крім того, завдяки високому вмісту вітамінів A, C і E цибуля може стати вірним помічником у боротьбі з віковими змінами шкіри.

Щоденне вживання підвищує щільність кісток. Знижує рівень холестерину, покращує травлення та якість сну.

Багата антиоксидантами. Допомагає боротися зі шкідливими бактеріями та запобігати пошкодженню клітин організму.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 102

6 грудня у святкову, зимову днину, коли увесь православний  світ разом з Україною шанував Святого Миколая, наші маленькі артисти Ковельської школи мистецтв зі святково облаштованої сцени дарували свої перші, втім вагомі здобутки на інструментах (скрипка, віолончель) зацікавленому глядачеві –  батькам, бабусям, дідусям, гостям. 

Розпочався захід із зворушливого читання вірша-побажання наймолодшою учасницею  – Архіпчук Маргаритою “До Миколая” К. Рабчун-Мосійчук. Маленьке дитя просить у Миколая лише одного, щоб закінчилась війна, щоб усі захисники повернулися додому (в цей момент у слухачів сльози з’явилися на очах). Це – бажання всіх українців!

Учні грали для Перемоги і про Перемогу України, адже захід був благодійним – таку благородну акцію ми назвали «Зігрій захисників теплом сердець дитячих». Дітки зігрівали їх виконанням музичних творів, писали усі разом побажання, привітання, які обов’язково будуть передані для підняття бойового духу наших Героїв.

В залі були присутні двоє татусів-захисників, яким зал вдячно аплодував стоячи.

Дякуючи розумінню та щедрості усіх присутніх,  зібрали 2 тис. 212 гривень, які будуть додані до усіх зібраних коштів за весь навчальний рік нашим колективом та глядачами під час шкільних заходів і які будуть адресно спрямовані на потреби наших воїнів-захисників.

І звичайно, як без подарунків в таке свято? Кожен учень і учениця початкового класу отримали від Миколайчика сюрприз з іграшкою та цукерками.

А ще учні відділу подарували концерт, на якому продемонстрували свою майстерну гру на інструментах, зокрема учні викладачів Баласанян О.К., Сидляревич А.Ю., Корнєвої Л.В., Завірюхи А.В., Яцини В.А., Столярчук О.В., Олексюк О. Г., Сельвашук Є.С. 

Тож, дорогі наші скрипалі та віолончелісти, досягайте власних, бажаних творчих результатів під мирним небом!

Колектив «Камертон» у складі викладачів завершив програму, додавши слухачам настрою та позитиву. Дякуємо нашим концертмейстерам: Бигі І.В., Ярмольській О.Б., Зінковській Н.В, Ващук В.В. за підтримку наших наймолодших талантів, Овруцькому П. В.,  який стільки років є незамінним виконавцем  на струнно-смичковому інструменті «контрабас» у всіх ансамблях та оркестрах не тільки нашого закладу , а також міста. Особлива подяка – Сидляревич А. Ю., яка підготувала та провела цей захід, зробивши його святковим та незабутнім! 

Разом віримо та молимося за нашу Перемогу! Слава Богу, Україні та нашим Героям!

Аліна Сидляревич, 

в.о. директора,

 Алла Завірюха,

завідуюча 

струнно-скрипковим відділом.

6 грудня у святкову, зимову днину, коли увесь православний  світ разом з Україною шанував Святого Миколая, наші маленькі артисти Ковельської школи мистецтв зі святково облаштованої сцени дарували свої перші, втім вагомі здобутки на інструментах (скрипка, віолончель) зацікавленому глядачеві –  батькам, бабусям, дідусям, гостям. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 114

15 грудня 2023 року в спортивному залі КДЮСШ ім. Євгена Кондратовича відбувся відкритий чемпіонат Волинської області з футзалу серед дівчаток 2013-2014 років народження. 

У змаганнях взяли участь команди з Луцька – «Амазонки» та «Амазонки-2», м. Горохова, Колодяженської територіальної громади та господарі змагань – команда ДЮСШ № 1 імені П. Стуса з міста Ковеля.

Попередньо перемігши своїх суперниць, у грі за золоті нагороди зустрілися давні знайомі: футболістки з міста залізничників та обласного центру. Гра була цікава та напружена. Ковельчанки першими відкрили рахунок, але не зуміли його втримати до кінця гри. Фінальний свисток судді Олександра Вельми зафіксував остаточний результат гри 2:1 на користь команди «Амазонки-2».  «Срібло» завоювали вихованки ДЮСШ № 1 ім. Петра Стуса. «Бронза» – у команди «Амазонки». Переможці та призери змагань нагороджені кубками і медалями. 

Також головна суддівська колегія визнала кращих гравців. Ними стали Христина Дем’янчук (м. Ковель), Анастасія Бачко  (м. Горохів), Каріна Смалюк та Єва Остапович (м. Луцьк). 

Дякуємо Володимиру Чубарі та обласній федерації футболу за організацію змагань, які пройшли на високому рівні!

Володимир Олексюк, 

тренер-викладач ДЮСШ № 1 

ім. Петра Стуса.

На світлинах:  команда Ковельської ДЮСШ № 1 ім. П. Стуса.

15 грудня 2023 року в спортивному залі КДЮСШ ім. Євгена Кондратовича відбувся відкритий чемпіонат Волинської області з футзалу серед дівчаток 2013-2014 років народження. 

У змаганнях взяли участь команди з Луцька – «Амазонки» та «Амазонки-2», м. Горохова, Колодяженської територіальної громади та господарі змагань – команда ДЮСШ № 1 імені П. Стуса з міста Ковеля.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 157

ОВЕН. На цьому тижнi важливi спокiй i врiвноваженiсть. Не варто пiддаватися емоцiям. 

ТЕЛЕЦЬ. Навiть не помiтите, як на цьому тижні легко справитеся зi всiма справами i обов‘язками. У другiй половинi тижня вiрогiднi  зустрiчi з цiкавими людьми.

БЛИЗНЮКИ. Все хороше  прийде до вас саме собою. Вам треба просто мрiяти i вiрити в краще й  не сумувати.

РАК. Вас чекає приплив сил i працездатностi. Зможете одержати непоганий дохiд. 

ЛЕВ. Бажано уникати зайвої активностi в справах. Не варто метушитися i давати поради. В середу розраховуйте тiльки на свої сили.

ДIВА. Може виникнути несподiвана i цiкава iдея,  зможете розраховувати на допомогу друзiв в її реалiзацiї.  

ТЕРЕЗИ. Вас чекають приємнi подiї, цiкавi подорожi, дружнi гуляння. Настає сприятливий час для змiн в особистому життi. Суботу варто присвятити вiдпочинку у сiмейному колi.

СКОРПIОН. Бажано не повторювати своїх помилок. Тяга до пригод i подорожей буде сильна, вам важко  складно всидiти на одному мiсцi. 

СТРIЛЕЦЬ. Слiд уважнiше придивлятися до того, з ким доводиться мати справу. Не варто дуже бути вiдвертим з тими, кого мало знаєте. 

КОЗЕРIГ. Поменше суєти i критики. Прислухайтеся до iнтуїцiї. Важливо вiдчути, що подiї, які вiдбуваються з вами, розвиваються в потрiбному напрямку. 

ВОДОЛIЙ. Щоб викликати до себе прихильнiсть людей, усмiхайтеся i будьте активнiшими. 

РИБИ. Може чекати творчий пiдйом i несподiвано вдале  розв’язання давнiх проблем. Важливо не упустити iнiцiативу з своїх рук.

Підготував 

Степан ЗОРЕПАД.  

ОВЕН. На цьому тижнi важливi спокiй i врiвноваженiсть. Не варто пiддаватися емоцiям. 

ТЕЛЕЦЬ. Навiть не помiтите, як на цьому тижні легко справитеся зi всiма справами i обов‘язками. У другiй половинi тижня вiрогiднi  зустрiчi з цiкавими людьми.

БЛИЗНЮКИ. Все хороше  прийде до вас саме собою. Вам треба просто мрiяти i вiрити в краще й  не сумувати.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 132

29 грудня, п’ятниця

Схід Сонця – 08.25; захід – 16.21. 

Місяць – у Леві. 

День інформаційно-медійних структур Міністерства оборони України та Збройних Сил України.

Прп. Іова Манявського. Прп. Йоана Печер.

30 грудня, субота

Схід Сонця – 08.25; захід – 16.22.

Місяць – у Леві.

Субота перед Богоявленням. Мц. Анисії. Прп. Феодори Кесарійської.

31 грудня, неділя

Схід Сонця – 08.25; захід – 16.22.

Місяць – у Діві.

Неділя 30 після П’ятд. після Різдва Христового. Віддання Різдва Христового. Прав. Йосифа Обручника, Давида, царя, і Якова, брата Господнього. Прп. Меланії Римлянки.

1 січня, понеділок

Схід Сонця – 08.25; захід – 16.23.

Місяць – у Діві.

Новорічне свято-2024.

Всесвітній день миру.

Обрізання Господнє. Св. Василія Великого. Прс. Амфілохія Почаївського.

2 січня, вівторок

Схід Сонця – 08.25; захід – 16.24.

Місяць – у Діві.

Передсв. Боговялення. Св. Сильвестра Печер.

3 січня, середа

Схід Сонця – 08.25; захід – 16.26.

Місяць – у Терезах.

Прор. Малахії. Мч. Гордія.

4 січня, четвер

Схід Сонця – 08.25; захід – 16.27.

Місяць – у Терезах.

Собор 70-ти апп. Прс. Ахили, дияк. Печер.

Місячні фази у грудні-січні

Спадаючий  Місяць – 28-31 грудня, 1-10 січня.

Новий  Місяць –11 січня. 

Зростаючий Місяць – 12-24 січня.

Повний Місяць – 25 січня.

Спадаючий  Місяць – 26-31 січня.

Народні прикмети

u Якщо в перший день Нового року сильний мороз і малий сніжок, то добре вродить хліб. Якщо ж тепло й безсніжно, то навпаки.

u У січні – березень, то бійся в березні січня.

u Місяць яскравий – до ясної погоди, а блідий, покритий туманцем, – до снігу.

u Сорока під стріху лізе – на хуртовину.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 08.25; захід – 16.21. 

Місяць – у Леві. 

День інформаційно-медійних структур Міністерства оборони України та Збройних Сил України.

Прп. Іова Манявського. Прп. Йоана Печер.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 148

Четвер. Мінлива хмарність,    сніг з дощем. Температура: 30С. Вітер південно-західний  помірно сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, сніг з дощем. Температура:  30С. Вітер південно-західний помірно сильний.  

П’ятниця. Хмарно, сніг з дощем.  Температура: 30С.  Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на суботу. Хмарно, сніг з дощем. Температура: 20С. Вітер західний помірно сильний.

Субота. Мінлива хмарність, сніг з дощем.  Температура: 00С.  Вітер західний помірно сильний.

В  ніч на неділю.  Хмарно, сніг з дощем. Температура: -10С. Вітер  західний помірно сильний.

Неділя. Мінлива хмарність, сніг з дощем.  Температура: 20С.  Вітер  західний помірний.

В ніч на понеділок. Хмарно, часом дощ. Температура: 50С. Вітер західний  помірно сильний.

Понеділок. Мінлива хмарність,   дощ. Температура: 70С.  Вітер  західний  сильний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність. Температура: 50С.  Вітер  західний  сильний.  

Вівторок. Мінлива хмарність. Температура:  50С.  Вітер  західний сильний.

В ніч на середу. Хмарно, сніг з дощем. Температура: 30С.  Вітер західний  помірний. 

Середа. Хмарно.  Температура: 30С. Вітер  західний  помірний.

Четвер. Мінлива хмарність,    сніг з дощем. Температура: 3⁰С. Вітер південно-західний  помірно сильний.

В ніч на п’ятницю. Хмарно, сніг з дощем. Температура:  3⁰С. Вітер південно-західний помірно сильний.  

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 213

У зв’язку з наближенням Різдвяно-Новорічних свят повідомляємо, що міські ринки працюватимуть у звичайному режимі, без додаткових вихідних.

Як відомо, у Ковелі функціонують два ринки, підпорядковані ТзОВ «Ковельський  госпрозрахунковий  ринок». Режим їх роботи – з 7.00 до 16.00 год.

Вихідні дні:

Центральний ринок (вул. Брестська,2) – понеділок.

Привокзальний ринок (бульвар  Лесі Українки, 43) —  вівторок.

Адміністрація ТзОВ  

«Ковельський  

госпрозрахунковий ринок».

У зв’язку з наближенням Різдвяно-Новорічних свят повідомляємо, що міські ринки працюватимуть у звичайному режимі, без додаткових вихідних.

Як відомо, у Ковелі функціонують два ринки, підпорядковані ТзОВ «Ковельський  госпрозрахунковий  ринок». Режим їх роботи – з 7.00 до 16.00 год.

Вихідні дні:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 202