Пасажирське вагонне депо Ковель, яке очолює Олександр Стречен, було засноване в 1993 році і відтоді стало одним із провідних в «Укрзалізниці», адже забезпечує високу культуру обслуговування подорожуючих, успішно впроваджує передові технології ремонту та відновлення рухомого складу. А його працівники робили і роблять все настільки сумлінно та професійно, що не лишається жодних сумнівів: всі вони – від керівника до фахівця первинної ланки — на своєму місці.
Про те, як працюють наші залізничники під час війни, чим допомагають нашій країні та про головні пріоритети в роботі, розповів начальник пасажирського вагонного депо Ковель Олександр СТРЕЧЕН.
— Війна не могла не вплинути на роботу пасажирського вагонного депо Ковель, але, незважаючи на це, колектив робить все, щоб виконувати свої обов’язки безперебійно, — наголосив Олександр Іванович. – Якщо взяти планові цифри з ремонту та експлуатації вагонів, то вони сьогодні перевиконуються.
— Як це виглядає в реальності?
— Якщо взяти до прикладу пункт перестановки вагонів у Ягодині, то за травень там переставлено вагонів на 170 відсотків більше запланованої норми. Це пов’язано з тим, що зараз все ще залишається значним потік наших співвітчизників, які бажають виїхати за кордон.
Наразі відремонтували візки європейського стандарту 1435 мм на 30 вагонів. А це — два состави по 15 пасажирських купейних вагонів “Аммендорф” габариту 1-ВМ, які є зручнішими для пасажирів і завдяки яким зможемо перевозити більшу кількість людей. Сьогодні чекаємо дозволу на пропуск цих вагонів від польських колег.
Коли говорити про капітальний ремонт пасажирських вагонів, то за цим показником завдання перевиконано на 158 відсотків. А це великий «плюс», адже таким чином даємо більше вагонів для перевезення пасажирів та спецконтингенту.
— Які сьогодні в умовах воєнного стану окреслено головні пріоритети в роботі працівників очолюваного Вами залізничного підприємства?
—Безумовним пріоритетом є роботи, що пов’язані з пришвидшенням Перемоги. Працівники депо виконують всі види ремонту: деповський, капітальний ремонт 1-го та 2-го об’єму, капітально-відновлювальний ремонт вагонів. В цехах депо ми своїми силами виготовляємо понад 500 найменувань деталей та запчастин, необхідних вагонникам у роботі.
Зокрема, більше сотні пластмасових виробів, у подальшому використанні яких є значні переваги: пластмаса м’якша, не скрипить, вона довговічна. І навіть якщо пластмасова втулка виходить з ладу, то її пускають на переробку.
— Ваш колектив – один з кращих в «Укрзалізниці». Нагадайте нашим читачам про найвагоміші здобутки.
— Ми займаємо лідируючі позиції невипадково. І хоч у нас найстаріший парк в «Укрзалізниці», ми робимо те, що в інших депо зробити не можуть. Пасажирське вагонне депо Ковель – одне з найбільших підприємств не тільки місцевого залізничного вузла, а й області, яке цього року відзначило свій 30-річний ювілей. І хоч цей ювілей порівняно невеликий, але за нашим досвідом пішли «старожили»: і Синельникове, і Бахмач, і Гребінка.
Якщо вже згадувати основні здобутки, то у є у нашій колективній біографії визначні дати. Ось лише деякі з них: у 2000 році організували перший випуск вагонів після капітального відновлювального ремонту, у 2001 році започаткували співпрацю з Польщею, у 2004 році на рейки поставили вагони-автомобілевози для швидкісних поїздів. До речі, останній досвід жодне депо не спромоглося повторити. У 2009 році вперше в Україні розпочали капремонт купейних вагонів.
— А в чому секрет успіху очолюваного Вами підприємства?
— У великій самовідданості та любові до обраної справи. Мій колишній заступник Микола Панченко (на жаль, уже покійний) якось жартома сказав: «Обкопати канавою, залити водою, обгородити колючим дротом – а ми все-одно будемо працювати».
Сприяє успішній роботі й те, що ми – самі собі господарі і ні від кого не залежимо. Маємо власні маневрову бригаду і локомотиви, своїх складачів поїздів та машиністів. Окрім того, багато деталей для ремонту вагонів виготовляємо власними силами.
— Через важливість залізничних об’єктів багато хто вважає, що в цій галузі працювати у воєнний час небезпечно. Чи відчувається на підприємстві сьогодні кадровий «голод»?
— Проблема в кадрах є. Це стосується, в першу чергу, спеціальності «залізничник». До прикладу, з числа випускників Здолбунівського вищого професійного училища залізничного транспорту, серед яких – оглядачі, слюсарі, фрезерувальники та інші спеціалісти, до нас мало хто потрапляє на роботу. На цей процес значною мірою впливає й рівень заробітної плати, яка сьогодні на залізниці має бути значно вищою.
Водночас ми робимо все можливе для заохочення наших працівників. Зокрема, встановили гнучкий графік роботи, який дає можливість нашим працівникам, особливо зараз у літню пору, встигати поратись по господарству, а комусь десь і підзаробити.
Мені, як керівнику підприємства, важливо, щоб на підприємстві залишалися працівники з великим досвідом роботи, які досягли пенсійного віку.
Ситуація, пов’язана з війною, на мою думку, не вплинула на бажання чи небажання в нас працювати. Звісно, наші поїзні бригади їздять на Схід країни, і тут є певні ризики, але наші состави, Божою милістю, жодного разу не потрапляли під ворожі обстріли. Ми віримо в те, що все лихе й в подальшому нас омине.
Багато наших колег нині служать у Збройних Силах України. Серед них, на жаль, вже є захисники, які вважаються безвісти зниклими.
— А чи долучається колектив пасажирського вагонного депо Ковель до волонтерського руху?
— У перші місяці після широкомасштабного вторгнення росії в Україну нашими вагонами перевезено не одну тисячу тонн гуманітарної допомоги у різних напрямках країни. Один з двох автомобілів, які нещодавно були привезені з Німеччини, відремонтували працівники депо, і зараз він разом з іншим, якого довели до ладу спеціалісти ПТМ «Ковельтепло», слугує нашим бійцям на передовій.
— Які проєкти можуть бути втілені найближчими роками?
— Основний акцент ми робимо на зв’язки з Європою: перевезення вантажних і пасажирських вагонів. В процесі – будівництво вузької євроколії у напрямку з Любомля до станції Мацеїв.
У планах – реалізувати пропозицію польських колег стосовно запуску потягу від Варшави до Ковеля. З’явились перспективи прокладання вузької колії до Львова.
Головне – участь у наближенні Перемоги. Тому, скільки є ще сил спільно, разом з іншими колективами працюватимемо задля того, щоб кожен українець якнайшвидше дочекався цього дня.
Вікторія ЗІНЧУК.
НА СВІТЛИНАХ: начальник пасажирського вагонного депо Ковель Олександр СТРЕЧЕН; трудові будні вагонників.
Фото автора.
Пасажирське вагонне депо Ковель, яке очолює Олександр Стречен, було засноване в 1993 році і відтоді стало одним із провідних в «Укрзалізниці», адже забезпечує високу культуру обслуговування подорожуючих, успішно впроваджує передові технології ремонту та відновлення рухомого складу. А його працівники робили і роблять все настільки сумлінно та професійно, що не лишається жодних сумнівів: всі вони – від керівника до фахівця первинної ланки — на своєму місці.
Коментарів до новини: 1
Переглядів новини: 787
Четвер. Мінлива хмарність, дощ. Температура: 23оС. Вітер західний помірний.
Стадіон «Локомотив» — один з найважливіших і найстаріших об’єктів соціально-культурної сфери Ковеля. З ним пов’язане життя багатьох поколінь наших земляків, і не лише тих, хто захоплюється фізкультурою і спортом.
29 червня відбулося урочисте вручення дипломів студентам Ковельського фахового медичного коледжу спеціальностей 223 “Медсестринство” (освітньо-професійні програми “Лікувальна справа”, “Сестринська справа”) та 226 “Фармація, промислова фармація” (освітньо-професійна програма “Фармація”).
Нещодавно Зразковий аматорський ансамбль народного танцю “Дзвіночок” взяв участь у Міжнародному фестивалі-конкурсі танцю народів світу «Веселкова Терпсихора».
Пасажирське вагонне депо Ковель, яке очолює Олександр Стречен, було засноване в 1993 році і відтоді стало одним із провідних в «Укрзалізниці», адже забезпечує високу культуру обслуговування подорожуючих, успішно впроваджує передові технології ремонту та відновлення рухомого складу. А його працівники робили і роблять все настільки сумлінно та професійно, що не лишається жодних сумнівів: всі вони – від керівника до фахівця первинної ланки — на своєму місці.
Цю історію я почула від жінки з Київщини.
Невістку Галина Василівна незлюбила одразу. Славко, закінчуючи останній курс університету, приїхав з міста із дівчиною. Він друзів і раніше запрошував погостювати, а тут чутливе серце матері підказало: будь пильною, ця білявка не просто однокурсниця. А вони й не крились — обнімалися, змовницьки переглядались, щасливі очі виказували нестримні молоді почуття.
Чисте весняне небо чарувало насиченою блакиттю. Легкий вітерець грайливо ворушив тонкі гілочки дерев. Віктор повертався додому рейсовим автобусом з райцентру. Тут йому у військкоматі вручили повістку на службу в армію. Час був такий, що хлопці із задоволенням йшли служити. Бо з тих, кого не брали в армію, у селі сміялись. За таких дівчата навіть заміж не хотіли виходити. 
Сьогодні більшість населення планети перебуває далеко не в кращих умовах існування. Безліч людей зазнають нестатків, обмежень, відсоток тих, хто існує за межею бідності, стрімко зростає. 
З 1 липня медичні препарати за програмою “Доступні ліки” видають лише за електронним рецептом. Винятки роблять тільки для мешканців прифронтових та тимчасово окупованих територій. Що зміниться для пацієнтів та як отримати електронний рецепт, розбирався Центр громадського моніторингу та контролю.