Публікацією працівниці Музею історії Луцького братства з обласного центру Зінаїди Воробей. «Читають про Голодомор в далекому Форлі» редакція газети «Вісті Ковельщини» за підтримки відомого волинського журналіста і письменника, громадського діяча, народного депутата України першого демократичного скликання Андрія Бондарчука розпочинає реалізацію проекту «Ковельчани вдома і за кордоном».

Ідею цього проекту запропонував згаданий вище Андрій Бондарчук, добре знаний на Волині та Ковельщині, в Україні і за її межами. Мета – надрукувати серію матеріалів про наших земляків (не обов’язково тільки з Ковеля, адже Ковельський район тепер великий і охоплює значну територію області), які в умовах жорстокої російсько-української війни четвертий рік поспіль роблять посильний внесок у перемогу над ворогом. Не зажди при цьому залишаючись у рідному краї, але не забуваючи про тих, хто зі зброєю в руках захищає українську землю, турбується про підтримку і поширення української національної ідеї в зарубіжжі. Словом правди завдати нищівної поразки московським прес служникам кривавого путінського режиму.

Багато таких людей на Ковельщині, які, не зважаючи на всі труднощі і негаразди, беруть активну участь у волонтерському русі, піклуються про сім’ї вимушених переселених осіб з окупованих територій, залучаючи їх до громадського життя. Не стоять осторонь важливої справи працівники культурно-освітніх установ, духовенство, студентська і учнівська молодь, керівники підприємств різних форм власності.

Сьогодні українці переконалися у тому, що вони сильні, коли єдині, коли любов до України живе у серці, конкретних справах, а не лише у політичній тріскотні і пустовонстві.

Будемо раді, коли Ви підтримаєте наш спільний з шанованим Андрієм Івановичем Бондарчуком проект і виявили бажання взяти  у ньому участь, надіславши цікаві матеріали на тему: «Ковельчани вдома і за кордоном».

Микола ВЕЛЬМА. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 138

Громадська організація «ВРИТМІ» в березні цього року оголосила грантовий конкурс проєктів. Два банки ініціатив сформулювали тематику грантів у 2025 р. таким чином:

команда FiveTeam – профорієнтація молоді: створення заходів і можливостей, які допоможуть зрозуміти, куди вступати, яка професія підходить, і як спробувати себе в ній;

команда Impulse – доступність: створення заходів,  що допоможуть молодим людям та молоді з особливими освітніми потребами брати участь у заходах разом зі своїми однолітками. 

Саме завдяки підтримці Національної мережі розвитку локальної філантропії та RobertBoschStiftung реалізація даних проєктів стала можливою. 

Команда «Освіта, повага і рівність для всіх», яка сформувалася із активних учнів Ліцею №1, спланувала облаштування простору, який надаватиме індивідуальну підтримку дітям з ООП, ВПО, АТО та дітям, батьки яких віддали життя за мир і свободу, виконуючи свій громадянський обов’язок – захист України від російського агресора. 

Така ідея отримала підтримку в ГО «ВРИТМІ».  В межах її реалізації   проводили  заходи, спрямовані на розвиток та пізнання особистості, навчання технік боротьби зі стресом, покращення дрібної моторики та психоемоційного відновлення, надання домедичної допомоги.

У дітей з особливими освітніми потребами дуже часто страждає загальна і дрібна моторика: рухи не чіткі, наявне недостатнє відчуття ритму, координації та рівноваги. Чим більша рухова активність дитини, тим краще розвивається її мозкова й мовленнєва функція, регулювання та контроль власного тіла, рівновага та пластичність.

Спеціалісти з ІРЦ «Ковельський інклюзивно-ресурсний центр» навчили нас надавати першу домедичну допомогу. В умовах сьогодення це необхідність, яка вимагає діяти виважено і швидко, адже дуже часто під загрозою стає життя людини.

Заняття із асистентом учителя інклюзивного навчання  Юлією Мороз щодо оформлення писанок різними техніками, а саме  «солона карамель» та аплікація крупою, покликані сприянню психоемоційному відновленню дітей, розслабленню та рефлексії, активації та мотивації пізнавальної активності. А робота з балансувальною дошкою Більгоу нагадувала кумедну гру, однак її призначення – допомога в розвитку пам’яті, координації, концентрації уваги.

Практичний психолог Ліцею Людмила Катерна проводила заняття з елементами арттерапії. Метою заняття з психосоматики є розвиток навиків подолання бар’єрів у спілкуванні, створення можливості для самовираження, формування вміння висловлювати власні почуття. А під час заняття «Гіперактивна дитина» ми навчилися допомагати один одному, знаходити сильні сторони особистості та відчувати свою успішність. 

Наталія Прокопів, учитель образотворчого мистецтва, під час проведення арттерапевтичного заняття з елементами майстер-класу з писанкарства  створила  казкову атмосферу Великоднього свята. Писанкарство, як прадавня традиція наших предків, допомогло висловити певні почуття та емоції через символи, які важко передати словами. Адже арттерапія допомагає відновити психоемоційний стан людини, налаштувати її на спокійний ритм, розвивати дрібну моторику, навчити концентруватися на деталях.  

За час реалізації проєкту ми всією ліцейною родиною вчилися допомагати та підтримувати дітей з особливими освітніми потребами, які часто знаходяться у складних життєвих обставинах, або ж стали свідками військових дій. Наше завдання було і є – допомогти їм адаптуватися в соціумі, зрозуміти, що КОЖНА ЛЮДИНА – УНІКАЛЬНА, АЛЕ ВСІ МИ РІВНІ У ПРАВАХ.

Я переконаний, що простір, який був створений командою «Освіта, повага та рівність для всіх!», стане улюбленим місцем спілкування та розвитку особливих діток.

Станіслав ШОСТАЦЬКИЙ, 

учень 6-А класу 

Ліцею №1.

P. S. Хочу висловити вдячність Аліні ДАНИЛЮК, Марії Дунай, засновницям ГО «ВРИТМІ», за підтримку та фінансування нашого проєкту, Оксані МЕЛЬНИК, директорці Ліцею №1 — за підтримку та організацію заходів у ліцеї; Ганні КУХТІ та Наталії СТРЕЧЕНЬ, заступникам директора Ліцею №1  — за ідейну підтримку та допомогу.

С. Ш. 

Громадська організація «ВРИТМІ» в березні цього року оголосила грантовий конкурс проєктів. Два банки ініціатив сформулювали тематику грантів у 2025 р. таким чином:

команда FiveTeam – профорієнтація молоді: створення заходів і можливостей, які допоможуть зрозуміти, куди вступати, яка професія підходить, і як спробувати себе в ній;

команда Impulse – доступність: створення заходів,  що допоможуть молодим людям та молоді з особливими освітніми потребами брати участь у заходах разом зі своїми однолітками. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 75

13 червня, п’ятниця

Схід Сонця – 05.05; захід – 21.37. 

Місяць – у Козерозі. 

Мц. Антоніни. Прп. Анни, Йоана.

14 червня, субота

Схід Сонця – 05.05; захід – 21.38.

Місяць – у Водолії. 

Всесвітній день донора крові.

Віддання П’ятд. Блгв. Мстислава Хороброго.

15 червня, неділя

Схід Сонця – 05.05; захід – 21.38.

Місяць – у Водолії. 

День батька (День тата).

Неділя 1 після П’ятд. Всіх святих. Свт. Михаїла Київського. 

Заговини на Петрів піст (Петрівку).

16 червня, понеділок

Схід Сонця – 05.05; захід – 21.39.

Місяць – у Рибах. 

Свт. Тихона Амафунтського. 

Початок Петрового посту.

17 червня, вівторок

Схід Сонця – 05.05; захід – 21.39.

Місяць – у Рибах. 

Всесвітній день боротьби з опустеленням і посухою. 

Мч. Мануїла.

18 червня, середа

Схід Сонця – 05.05; захід – 21.40.

Місяць – в Овні. 

День дільничного інспектора поліції України.

Прп. Леонтія Києво-Печер.

19 червня, четвер

Схід Сонця – 05.05; захід – 21.40.

Місяць – в Овні. 

День фермера в Україні.

Ап. Юди, брата Господнього. Прп. Йоана.

Місячні фази у червні

Спадаючий  Місяць – до 24 червня. 

Новий  Місяць – 25 червня.

Зростаючий Місяць – 26-30 червня.

Підготувала Аліна РОМАНЮК.

Схід Сонця – 05.05; захід – 21.37. 

Місяць – у Козерозі. 

Мц. Антоніни. Прп. Анни, Йоана.

Схід Сонця – 05.05; захід – 21.38.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 87

ОВЕН. Варто частiше вiдпочивати i не працювати наднормово. У вихiднi корисний пасивний вiдпочинок, що не вимагає особливих енергетичних витрат. Ситуацiя, яка непокоїла вас, проясниться.

ТЕЛЕЦЬ. Вiтер змiн дутиме у ваш бік і може понести раптовим поривом, помiнявши i мiсце, i спосiб життя. У такі днi добре починати щось з чистого аркуша. Найбезпечнiшим рiшенням буде вiдпустка, подорож.

БЛИЗНЮКИ. У життi настає новий етап. Вiрогiднi цiкавi зустрiчi, романтичнi побачення i пристрасна любов. Без зусиль  отримаєте те, про що давно мрiяли. Не забувайте дякувати тим, хто допомагав. 

РАК. Варто подвоїти ентузiазм на роботi, начальство це оцiнить i пiдвищить вам зарплату. Не нехтуйте перспективами, що вiдкриваються. У п’ятницю можете отримати важливу iнформацiю, вiдповiдi на багато запитань. 

ЛЕВ. Можливi непередбаченi зустрiчi i перевiрки, причому вiдповiдати доведеться не тiльки i не стiльки за себе, як за справи iнших. Втiм, можливо, що така ситуацiя приведе до фiнансового успiху. Тиждень сприятливий для нових справ.

ДIВА. Не варто ухвалювати спонтанних рiшень, уникайте конфлiктiв на роботi i в сiм‘ї. Опирайтеся на перевiрених i надiйних людей та власнi напрацювання.  Бажано не афiшувати намiри, тодi вони швидше здiйсняться. 

ТЕРЕЗИ. Настає вiдповiдальний тиждень, який потребуватиме швидких рiшень. Зате потiм можна подумати про вiдпустку. Вiвторок i субота обiцяють бути вдалими в усiх аспектах. Дiти порадують досягненнями.

СКОРПIОН. Несподiванi звiстки можуть змiнити життя i плани. Не бiйтеся нового, давно пора знайти ліпшу роботу або переїхати в iнше мiсто. Проявiть себе досвiдченим дипломатом. Вас чекає успiх i пiдвищення по службi.

СТРIЛЕЦЬ. Незважаючи на активнiсть i працездатнiсть, може здолати нудьга. Варто понизити темп, зменшити обсяг роботи, вона нiкуди не подiнеться. Добре потішити себе чимось, що пiднiме настрiй. Стежте за мовою, щоб не образити довколишніх.

КОЗЕРIГ. Не соромтеся використовувати кориснi зв’язки, якщо такi є, у справах не зайве високе заступництво. У серединi тижня вдалими i приємними стануть зустрiчi iз старими друзями. Будете здатнi передбачати подiї. 

ВОДОЛIЙ. Робота не повинна займати весь час, не забувайте i про сiм’ю. Успішний та сприятливий час для укладення фiнансових договорiв i операцiй. 

РИБИ. Роботи буде багато, але не старайтеся виконати все i вiдразу. Можуть знадобитися творча iмпровiзацiя, пунктуальнiсть i зiбранiсть, що  гарантуватимуть успiх. 

Степан ЗОРЕПАД.

ОВЕН. Варто частiше вiдпочивати i не працювати наднормово. У вихiднi корисний пасивний вiдпочинок, що не вимагає особливих енергетичних витрат. Ситуацiя, яка непокоїла вас, проясниться.

ТЕЛЕЦЬ. Вiтер змiн дутиме у ваш бік і може понести раптовим поривом, помiнявши i мiсце, i спосiб життя. У такі днi добре починати щось з чистого аркуша. Найбезпечнiшим рiшенням буде вiдпустка, подорож.

БЛИЗНЮКИ. У життi настає новий етап. Вiрогiднi цiкавi зустрiчi, романтичнi побачення i пристрасна любов. Без зусиль  отримаєте те, про що давно мрiяли. Не забувайте дякувати тим, хто допомагав. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 91

Шановні читачі газети!

Якщо Ви передплатили “Вісті Ковельщини” лише на І півріччя 2025 року, НЕГАЙНО продовжіть передплату. Це можна зробити до 25 червня.

Передплатна ціна така:

1 місяць – 77  грн.;

3 місяці – 197 грн.;

6 місяців (до кінця року)  – 362 грн. 

На бажаючих чекає традиційна акція “Передплатіть і виграйте”.

Взявши у ній участь, зможете стати володарем оригінального приза.

Редакція. 

Шановні читачі газети!

Якщо Ви передплатили “Вісті Ковельщини” лише на І півріччя 2025 року, НЕГАЙНО продовжіть передплату. Це можна зробити до 25 червня.

Передплатна ціна така:

На бажаючих чекає традиційна акція “Передплатіть і виграйте”.

Взявши у ній участь, зможете стати володарем оригінального приза.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 83

Четвер. Ясно. Температура: 29оС. Вітер  західний  сильний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: 18оС. Вітер західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 27оС. Вітер західний помірний.

В ніч на суботу. Мінлива хмарність.  Температура: 18оС. Вітер південний слабкий.

Субота. Мінлива хмарність, часом дощ.   Температура: 28оС. Вітер південний помірно сильний.

В ніч на неділю. Мінлива хмарність. Температура: 19оС. Вітер південний слабкий.

Неділя. Переважно ясно.  Температура: 230С. Вітер південно-західний помірно сильний.

В ніч на понеділок. Мінлива хмарність, часом дощ.  Температура: 14оС. Вітер  північно-західний  помірний.

Понеділок. Мінлива хмарність, можливий дощ.   Температура: 18оС. Вітер західний сильний.

В ніч на вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 11оС. Вітер південно-західний  слабкий.

Вівторок. Мінлива хмарність.  Температура: 18оС. Вітер південно-західний помірно сильний.   

В ніч на середу. Хмарно, можливий дощ.  Температура: 12оС. Вітер південно-західний слабкий.

Середа. Мінлива хмарність, часом  дощ. Температура: 19оС. Вітер  західний   помірно сильний.

Четвер. Ясно. Температура: 29^оС. Вітер  західний  сильний.

В ніч на п’ятницю: Мінлива хмарність. Температура: 18^оС. Вітер західний слабкий.

П’ятниця. Мінлива хмарність. Температура: 27^оС. Вітер західний помірний.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 78

Завтра, 6 червня, в Україні, за традицією, відзначатимуть День журналіста. Чесно кажучи, не надто веселим буде свято. Російсько-українська війна триває, щодня на фронті гинуть люди, щоночі московити бомблять мирні міста і села.

Ситуація у галузі журналістики критична. Різко впали тиражі друкованих видань, багато редакцій припинили роботу, на окупованих територіях окупанти отруюють свідомість населення своїми брехливими газетками і такими ж радіо- і телепередачами. Держава практично самоусунулася від проблем медіа.

На щастя, журналісти належать до цієї категорії людей, які так просто не здаються, наполегливо продовжують нести українське Слово до читача, глядача, слухача. Багато з них зі зброєю в руках захищають рідну землю від ворога. Чимало подають інформацію безпосередньо з місця подій, знайомлять суспільство з тим, що реально відбувається.

Продовжує нести трудову вахту в умовах воєнного стану і колектив ТзОВ «Редакція газети «Вісті Ковельщини». Як не доводиться важко, вдається продовжувати випуск  «міськрайонки», знайомити мешканців краю з новинами життя в реаліях війни, розповідати про тих, хто наближає перемогу над рашистами і тим, хто допомагає Героям.

Сьогодні хочеться подякувати всім, хто допомагає журналістам вистояти, не впасти духом, продовжувати творити заради нашої спільної справи. В першу чергу – читачам, які передплачують видання або купують його вроздріб, працівникам поштового зв’язку, які організовують передплатні кампанії і доставляють пресу, тернопільським поліграфістам, які забезпечують своєчасний друк газети. 

Наша вдячність – діловим партнерам: рекламодавцям, спонсорам і благодійникам, завдяки яким «Вісті Ковельщини» безкоштовно отримують ветерани війни і праці, малозабезпечені категорії громадян. Шана і повага громадським дописувачам, завдяки яким газета постійно друкує цікаві матеріали на гострі й актуальні теми.

Напередодні свята найщиріші вітання і подяка за роки праці у редакції – ветеранам преси, які нині перебувають на заслуженому відпочинку. Честь Вам і слава! Вічна пам’ять журналістам, які пішли у засвіти.

З нагоди Дня журналіста – наш  традиційний  заклик: «Читайте і передплачуйте «Вісті Ковельщини» – газету для Вас і про Вас!». 

Завтра, 6 червня, в Україні, за традицією, відзначатимуть День журналіста. Чесно кажучи, не надто веселим буде свято. Російсько-українська війна триває, щодня на фронті гинуть люди, щоночі московити бомблять мирні міста і села.

Ситуація у галузі журналістики критична. Різко впали тиражі друкованих видань, багато редакцій припинили роботу, на окупованих територіях окупанти отруюють свідомість населення своїми брехливими газетками і такими ж радіо- і телепередачами. Держава практично самоусунулася від проблем медіа.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 82

Літо  –  це про дитинство, про безтурботну юність, про емоції, які залишають теплий спогад у серці на все життя. Це пора, коли природа квітне і виграє яскравими барвами, тішить першими стиглими плодами. Смак літа  – це соковиті ягоди і холодне морозиво. 

Ну і, звісно, літо  –  це канікули і відпустки, яких з нетерпінням чекають усі: і дорослі, і малі. Безперечно,  це – улюблена пора року дітвори, адже попереду незабутні пригоди, пізнавальні відпочинково-оздоровчі подорожі.

Радіють літечку і другокласниці, яких ви бачите на світлині (зліва навправо): Софія ВОРОБЕЙ, Анна РОМАНЮК, Валерія САГАЛЬ. Дівчатка старанні в навчанні, активні у позашкільному житті  – співають, танцюють, малюють у різних гуртках нашого міста. Успішно закінчивши навчальний рік, дітки найбільше очікують відпочинку з рідними на мальовничих берегах озер і річок Волинського краю.

Віримо, що так і станеться. Тож, попри тривоги, в яких наші дітки живуть і навчаються через клятого рашистського сусіда, даруймо найріднішим радість, позитивні емоції, організовуймо цікаве дозвілля. Адже дитинство таке ж швидкоплинне, як і тепле літечко.

Текст і  фото Аліни РОМАНЮК.

Літо  –  це про дитинство, про безтурботну юність, про емоції, які залишають теплий спогад у серці на все життя. Це пора, коли природа квітне і виграє яскравими барвами, тішить першими стиглими плодами. Смак літа  – це соковиті ягоди і холодне морозиво. 

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 55

“Людина, яка створила університет» — так  називається книга, яка нещодавно   вийшла з друку. Ще тепла, як теплий погляд проникливих, доброзичливих очей із лагідною посмішкою героя, що на портреті обкладинки, нашого земляка-голобчанина, випускника Голобської школи, ректора Луцького національного технічного університету, видатного науковця, освітянина, державного та громадського діяча. 

Та всіх звань і нагород, які він одержав за життя,   не перерахувати. Найголовніше, що є гордістю нашої школи, селища і всієї Волині та України. Це, мабуть, найбільше звання.

У книзі вміщено більше 130 відгуків, спогадів, біографічних  есе та світлин. Це людина-легенда, таких вдень з вогнем не знайти сьогодні, як пишуть про нього сучасники. 

У цьому році було б йому 80, але 10 років минуло, як він залишив цей світ у спогадах, справах, послідовниках його діяльності, дітях, онуках під прізвищем  Божидарнік.

Все здоров’я   поклав на вівтар науки. Автор семи навчальних підручників та  посібників, трьох монографій, понад 150 наукових праць, 45 запатентованих  винаходів. 38 років з часу заснування   очолював технічний університет.

«Є люди, як квіти – яскраві, ніжні, вишукані. Є люди, як ріки – повноводні, що течуть поміж берегами, або такі, що  стрімко летять з гір, щедро оббризкуючи прохолоду. Є люди, котрі немов з каменю викладені, — сильні, міцні, надійні. 

Є такі, як сонце, бо хочуть усіх зігріти. А є неначе зорі, які не згасають. А якщо і згасають, то залишається світлий слід на небі й в душах тих, хто їх ніколи не забуде. Є люди —  величні постаті, чий внесок в історію рідного краю вжився яскравими сторінками добрих справ. Таким був і є в наших спогадах і серцях Віктор Володимирович Божидарнік», — згадує про нього Петро Філюк, суддя Конституційного суду України. І продовжує: «Вслухайтеся лише у звучання цих слів: «Божий дар». І зразу стає зрозумілим, що ця людина уже покликана в світ, щоб зробити його кращим».

А Петро Бойчук, ректор Луцького педагогічного коледжу,  сказав про нього, що це — монументальна особистість, людина-титан, людина-епоха… «Віктор Володимирович пройшов усі етапи становлення і розвитку Луцького національного технічного університету – провідного закладу  України та гордості чарівної Волині», — згадує Іван Добрянський, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

«Він був передусім щирим патріотом України  і свого краю, нащадком давнього козацького роду. За його сприяння в очолюваному ним закладі був організований курінь Українського реєстрового Козацтва, розроблена програма духовного і патріотичного виховання молоді, основу якої складало повернення до духовних витоків українського народу», — згадує Петро Олешко, ректор Волинського інституту післядипломної освіти педагогів. 

Завдяки його невтомній праці у 1997 році  інститут отримав статус технічного університету. А спочатку був лише філіалом від Львівського. Дбайливий був господар, турботливий сім’янин. Його діти, Тарас і Зоряна,  пішли слідами батька і достойно продовжують його наукові традиції.

У нього слово ніколи не розходилось з ділом. Сказав – зробив. І  результат його  праці, його життя – перетворення, розбудова філії Львівського політехнічного інституту в Луцький національний технічний університет.  

«Думаю, що громадськість міста та області підтримала б пропозицію про присвоєння  ЛНТУ імені Віктора Божидарніка. Вірю, що це неодмінно буде», — наголошує Петро Семенюк, колишній директор Волинської філії КБ «ПриватБанк». Серед багатьох теплих слів про цю незвичайну людину є і спогади однокласниці Галини Шалапай, яка підкреслила,  що  він був мудрий  і мав щире та добре серце, аргументуючи думки прикладами із життя.

Кожен, хто поділився спогадами у цій книзі, підтримує пропозицію Петра Семенюка про присвоєння ЛНТУ імені Віктора Божидарніка. А я думаю, що він давно носить це звання, бо народ визнав.

– Де ти вчився?

– У  Божидарніка.

– Куди вступаєш?

– До Божидарніка.

– Де вчишся?

– У Божидарніка.

От вам і результат. Пригадую, хай мене вибачать читачі, коли  моя  учениця, що навчалась  в  Києві, привітала мене з Днем учителя через освітянську газету і назвала Заслуженою. Я,  коли  прочитала, злякалась, бо це ж неправда. Пишу в газету, щоб написали спростування, бо учениця не знала. І ось відповідь: «Шановна В. І. Остапчук, не хвилюйтесь, це ж  краще народне визнання, ніж на папері. І ми спростування не будемо давати».

Отож, раз народ визнав, залишається оформити лише  документально. 

Валентина ОСТАПЧУК.

P. S. Дякую нашій Голобській бібліотеці та бібліотекарям за те, що однією   із перших прочитала книгу. 

В. О. 

“Людина, яка створила університет» — так  називається книга, яка нещодавно   вийшла з друку. Ще тепла, як теплий погляд проникливих, доброзичливих очей із лагідною посмішкою героя, що на портреті обкладинки, нашого земляка-голобчанина, випускника Голобської школи, ректора Луцького національного технічного університету, видатного науковця, освітянина, державного та громадського діяча. 

Та всіх звань і нагород, які він одержав за життя,   не перерахувати. Найголовніше, що є гордістю нашої школи, селища і всієї Волині та України. Це, мабуть, найбільше звання.

У книзі вміщено більше 130 відгуків, спогадів, біографічних  есе та світлин. Це людина-легенда, таких вдень з вогнем не знайти сьогодні, як пишуть про нього сучасники. 

У цьому році було б йому 80, але 10 років минуло, як він залишив цей світ у спогадах, справах, послідовниках його діяльності, дітях, онуках під прізвищем  Божидарнік.

Все здоров’я   поклав на вівтар науки. Автор семи навчальних підручників та  посібників, трьох монографій, понад 150 наукових праць, 45 запатентованих  винаходів. 38 років з часу заснування   очолював технічний університет.

«Є люди, як квіти – яскраві, ніжні, вишукані. Є люди, як ріки – повноводні, що течуть поміж берегами, або такі, що  стрімко летять з гір, щедро оббризкуючи прохолоду. Є люди, котрі немов з каменю викладені, — сильні, міцні, надійні. 

Є такі, як сонце, бо хочуть усіх зігріти. А є неначе зорі, які не згасають. А якщо і згасають, то залишається світлий слід на небі й в душах тих, хто їх ніколи не забуде. Є люди —  величні постаті, чий внесок в історію рідного краю вжився яскравими сторінками добрих справ. Таким був і є в наших спогадах і серцях Віктор Володимирович Божидарнік», — згадує про нього Петро Філюк, суддя Конституційного суду України. І продовжує: «Вслухайтеся лише у звучання цих слів: «Божий дар». І зразу стає зрозумілим, що ця людина уже покликана в світ, щоб зробити його кращим».

А Петро Бойчук, ректор Луцького педагогічного коледжу,  сказав про нього, що це — монументальна особистість, людина-титан, людина-епоха… «Віктор Володимирович пройшов усі етапи становлення і розвитку Луцького національного технічного університету – провідного закладу  України та гордості чарівної Волині», — згадує Іван Добрянський, професор Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу.

«Він був передусім щирим патріотом України  і свого краю, нащадком давнього козацького роду. За його сприяння в очолюваному ним закладі був організований курінь Українського реєстрового Козацтва, розроблена програма духовного і патріотичного виховання молоді, основу якої складало повернення до духовних витоків українського народу», — згадує Петро Олешко, ректор Волинського інституту післядипломної освіти педагогів. 

Завдяки його невтомній праці у 1997 році  інститут отримав статус технічного університету. А спочатку був лише філіалом від Львівського. Дбайливий був господар, турботливий сім’янин. Його діти, Тарас і Зоряна,  пішли слідами батька і достойно продовжують його наукові традиції.

У нього слово ніколи не розходилось з ділом. Сказав – зробив. І  результат його  праці, його життя – перетворення, розбудова філії Львівського політехнічного інституту в Луцький національний технічний університет.  

«Думаю, що громадськість міста та області підтримала б пропозицію про присвоєння  ЛНТУ імені Віктора Божидарніка. Вірю, що це неодмінно буде», — наголошує Петро Семенюк, колишній директор Волинської філії КБ «ПриватБанк». Серед багатьох теплих слів про цю незвичайну людину є і спогади однокласниці Галини Шалапай, яка підкреслила,  що  він був мудрий  і мав щире та добре серце, аргументуючи думки прикладами із життя.

Кожен, хто поділився спогадами у цій книзі, підтримує пропозицію Петра Семенюка про присвоєння ЛНТУ імені Віктора Божидарніка. А я думаю, що він давно носить це звання, бо народ визнав.

– Де ти вчився?

– У  Божидарніка.

– Куди вступаєш?

– До Божидарніка.

– Де вчишся?

– У Божидарніка.

От вам і результат. Пригадую, хай мене вибачать читачі, коли  моя  учениця, що навчалась  в  Києві, привітала мене з Днем учителя через освітянську газету і назвала Заслуженою. Я,  коли  прочитала, злякалась, бо це ж неправда. Пишу в газету, щоб написали спростування, бо учениця не знала. І ось відповідь: «Шановна В. І. Остапчук, не хвилюйтесь, це ж  краще народне визнання, ніж на папері. І ми спростування не будемо давати».

Отож, раз народ визнав, залишається оформити лише  документально. 

P. S. Дякую нашій Голобській бібліотеці та бібліотекарям за те, що однією   із перших прочитала книгу. 

В. О. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 79

Боївка Сидора Антонюка – «Кузьменка» діяла на території Ратнівського району в 1949-1950 роках. Це був час, коли повстанський рух вже пішов на спад і радянські каральні органи досить впевнено контролювали обстановку. Те, що за таких умов молоді поліщуки готові були жертвувати своїм життям тільки, щоб не підкорятися комуністичній владі, показує в першу чергу, наскільки жорстокою та несправедливою була ця влада. 

Сидір Антонюк народився у 1927 році в селі Старостине Прохідської сільради поблизу Ратного, закінчив 5 класів місцевої школи, допомагав батькові по господарству. Після війни працював у Ратнівській заготконторі та створив підпільну групу ОУН. Був арештований органами МГБ восени 1948-го, але зумів утекти з-під варти і через деякий час приєднався до повстанської боївки «Зоренка». Вже 19 березня 1949 року брав участь у пограбуванні кооперації в селі Прохід, де повстанці забрали товарів на суму 13 300 крб. 

«Кузьменко» більшість часу проводив окремо від боївки, поблизу сіл Гірники, Прохід і Комарове. Влітку 1949-го він подружився із жителем с. Гірники Лещуком Адамом Тимофійовичем, який пішов у ліс, щоб уникнути арешту. За свій маленький зріст та міцну статуру отримав псевдо «Горобчик», був озброєний німецькою гвинтівкою. «Кузьменко» і «Горобчик» мали хороші відносини з місцевими жителями, які їх годували та переховували у своїх приміщеннях. На прохання селян хлопці вбили лісничого Бориса Бухаріна, який не дозволяв рубати ліс.

Восени 1949 року боївка «Зоренка» активізує свої дії і на території сусідньої Берестейщини вбила двох радянських активістів. У селі Броди Ратнівського району спалили автомашину з обладнанням, яка належала Малоритському ліспромгоспу, на суму 56 000 крб. У цьому ж селі пограбували фінагента та лісників, які отримали гроші на збір жолудів. 

Ковельський окружний провід ОУН призначив Сидора Антонюка командиром окремої кущової боївки. Основним місцем її базування стає ліс між Кортелісами і Сільцями – Гірницькими, де було збудовано декілька схронів. У цей час повстанці налагоджують зв’язки із жителями багатостраждальних кортеліських хуторів, які були спалені під час німецької окупації. Житель хутора  Рябине Улян Павлючик пізніше розповів, що група «Кузьменка» відвідувала його разів 15-17. При цьому «Кузьменко» читав багато листівок націоналістичного змісту, де були заклики до місцевого населення і особливо до молоді не вступати в колгоспи, не йти на службу в радянську армію, протидіяти всім заходам радянської влади у селах. Павлючик настільки подружився із повстанцями, що допоміг їм скоїти  напад на машину Малоритської кооперації, що їхала з ратнівського базару. Всього товарів і грошей було забрано на суму понад 25 000 крб.

l

У січні 1950-го боївка «Кузьменка» жила в лісі, поблизу хутора Рябине. Були сильні морози і часто йшов сніг, тому повстанці з лісу нікуди не виходили, щоб не робити слідів. Тим часом Ратнівський райвідділ МГБ завів на цю боївку ОУН агентурну справу № 356 під кодовою назвою «Приречені». У чекістів вже було достатньо інформації про вояків, які входили до складу групи. Вони знали, що під командування «Кузьменка», крім «Горобчика», перейшли також «Стьопа» і «Старий» та про їхнє озброєння. 

«Стьопа» – Микола Ганіч, житель с. Видраниця Ратнівського району, заступник командира, у квітні 1949 року разом із ще одним «стрибком»  – Пилипом Романюком за завданням «Коса» убив дільничного уповноваженого міліції і перейшов на нелегальне становище, вік 20-22 роки, зріст середній, міцної статури, озброєний німецькою гвинтівкою і пістолетом «ТТ».  

«Старий» – Михайло Ятчук, псевдо отримав за поважний, як для повстанця, 30-річний вік, житель с. Броди, член ОУН з 1944-го, озброєний російським карабіном та пістолетом.

До боївки приєднався також житель хутора  Рябине Григорій Трофімук (отримав псевдо «Мирон»). 2 лютого він мав іти на службу в радянську армію, але замість цього перейшов на нелегальне становище. 

На початку квітня 1950-го в боївку «Кузьменка» вступив житель хутора  Засвяття Самарівської сільради Петро Тарасюк, який був круглим сиротою. «Кузьменко» розповів новобранцю про мету  та завдання ОУН і присвоїв йому псевдо «Тополя». Хлопці з кортеліського лісу пішли до хутора  Липово Гірниківської сільради. Недалеко від озера їх зустрів господар Данилюк Улян Антонович на псевдо «Розгром». Повстанці кілька днів перебували на острівці біля озера, а Улян приносив їм їсти. Два дні тривало «політичне навчання». «Кузьменко» вголос читав націоналістичні брошури та листівки, розповідав, що незабаром розпочнеться війна між США і СРСР. Американці швидко переможуть завдяки атомній зброї, а потім допоможуть створити самостійну Україну.

l

За два дні до Пасхи боївку вступив чоловік сестри «Кузьменка» – Осіюк Петро Оніпатійович, який жив на хуторі біля Гірник. Він вже давно допомагав повстанцям і змушений був до них приєднатися, щоб уникнути арешту. Петро був озброєний російським карабіном без мушки і отримав псевдо «Хоменко». Увечері в суботу перед Великоднем хлопці назбирали на хуторах у жителів яєць та інших продуктів, пішли в ліс під село Кортеліси, де переховувався «Старий», і три дні святкували. Весною в «Старого» загострився туберкульоз і йому було важко ходити, тому більшість часу перебував сам у лісовій схованці. 

У ніч на 30 квітня повстанці пішли на хутір до батька «Мирона». Але потрапили в засідку. «Горобчик», який заходив у будинок першим, був убитий, а іншим вдалося втекти. Після цього офіцер МГБ Русняк наказав ні в чому не винному батькові «Мирона»  Федору Трофімуку йти в бік лісу та розстріляв його в спину з автомата. 15 травня боївка «Кузьменка» знову потрапила в засідку. Ось як про це згадував Павло Тарасюк: 

«За вказівкою «Кузьменка», ми пішли в с. Старостине до Адама Литвинця, який нібито був сексотом МГБ, щоб його пограбувати, поговорити з ним, побити і, якщо він не відмовиться від роботи на органи МГБ, то його розстріляти… Не доходячи до будинку Литвинця метрів до 30 нас обстріляли і ми розбіглися. Потім ми в болоті наткнулись на «Стьопу», який був поранений у ліву ногу і не міг іти. Ми його донесли на хутір, а потім верхом на коні повезли далі. Під час нічного обстрілу був також убитий Осіюк Петро – «Хоменко». «Стьопу»  Улян – «Розгром» взяв на плечі, приніс до берега озера і човном перевіз на другий берег, де він переховувався в кущах». 

Серед надійних помічників повстанців були жителі с. Конище – Грицюк Григорій Іванович, псевдо «Залізняк», Харлампович Павло Семенович та його небіж  – Терещук Василь. Грицюк і Терещук були кваліфіковані в документах МГБ, як легальні бандити, оскільки мали зброю та брали участь в окремих повстанських акціях. Саме до них зумів втертися в довіру агент МГБ «Литвин». Цим агентом був комсомолець, житель с. Конище, який у квітні 1950 року демобілізувався із радянської армії. Він отримав завдання від органів держбезпеки використати проти повстанців нервово-паралітичний препарат «Нептун-47». Така можливість трапилася 29 травня, під час свята Трійці. 

Агент «Литвин» зустрів у будинку Павла Харламповича – «Кузьменка», «Мирона» і «Тополю». «Кузьменко» попросив його та Грицюка дістати десь самогону, щоб відзначити свято. Самогону дістали півтора літра.Коли Грицюк пішов додому, щоб взяти ще й хліба із салом, «Литвин» влив у його пляшку снодійне. Під час обіду поблизу садиби Павла Харламповича «Залізняк» першим почав розливати свою пляшку, а вже потім «Литвина». При цьому агент МГБ зробив помилку – випив до 200 г горілки, зокрема і 50 г з препаратом. Отрута справила сильний ефект,  і вже через 15 хвилин всі учасники застілля втратили притомність більше,  ніж на добу. «Литвин» залишився при свідомісті, але сильно захмелів,  і його не відпускали з двору господар із сусідом, які не пили. Лише на другу добу агенту вдалося через місцеву вчительку повідомити райвідділ про виконане завдання.

l

Оперативно-військова група прибула в Конище увечері 30 травня, але повстанців уже не застала. Виявилося, що першим прийшов до тями «Кузьменко» і відразу ж кинувся втікати. Через кілька годин проснувся «Мирон». Він забрав свої та «Кузьменкові» речі та зброю і також пішов у ліс. Оперативно-військова група негайно кинулася прочісувати прилегле урочище «Крушина» і затримала там наймолодшого повстанця «Тополю», який перебував у напівпритомному стані. Як розвивалися події далі, описано в документі МГБ:

Акт про знищення боївки «Кузьменка»

«31травня 1950 р.                                                                      м. Ратне.

…30 травня 1950 року в 20:00 в РО МГБ прийшло донесення про те, що в лісовому масиві під селом Конище Комарівської сільради знаходиться банда «Кузьменко» в кількості 3 чол. По цьому сигналу, до місця знаходження банди для її ліквідації був висланий військовий наряд в кількості 8 чол. на чолі з командиром взводу ст. лейтенантом Мєльніковим. Від РО МГБ виїхали офіцери Мінєєв, Блінов і Сімонов. Під час прочісування лісового масиву під с. Конище (урочище Крушино) оперативно-військовою групою був захоплений живим в 22:00 год. учасник банди «Кузьменко» бандит «Тополя» – Тарасюк П.О., який на допиті  повідомив, що 2 бандити – «Кузьменко» і «Мирон» пішли у невідомому напрямку, а два легальних бандити – Грицюк Григорій і Терещук Василь знаходяться в будинку бандпособника Харламповича Павла Семеновича… 

Також бандит «Тополя» повідомив, що в болоті за 200 м від х. Липово Гірниківської сільради переховується поранений бандит «Стьопа» – Ганіч Микола Іванович. На основі цих даних наша група вийшла до місцезнаходження пораненого бандита «Стьопа». В 10 год. ранку 31 травня 1950 р. оперативно-військовою групою було виявлено місцезнаходження «Стьопи». З ним разом виявився бандит «Мирон». На підході бандити обстріляли оперативно-військову групу і під час перестрілки обидва бандити «Стьопа» і «Мирон» були вбиті».

6 червня оперативна група виявила ще одного повстанця – «Старого», який відмовився здаватися і був убитий. У вбитих повстанців було вилучено зброю: три гвинтівки іноземного зразка, автомат, два пістолети, дві гранати і оунівські документи.

11 жовтня 1950 року, в с. Броди агент МГБ «Ільїн» застрелив Сидора Антонюка із пістолета, коли той прийшов до нього за продуктами.

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею.

На світлинах: Сидір Антонюк і Григорій Грицюк.

Фото з архіву автора. 

Боївка Сидора Антонюка – «Кузьменка» діяла на території Ратнівського району в 1949-1950 роках. Це був час, коли повстанський рух вже пішов на спад і радянські каральні органи досить впевнено контролювали обстановку. Те, що за таких умов молоді поліщуки готові були жертвувати своїм життям тільки, щоб не підкорятися комуністичній владі, показує в першу чергу, наскільки жорстокою та несправедливою була ця влада. 

Сидір Антонюк народився у 1927 році в селі Старостине Прохідської сільради поблизу Ратного, закінчив 5 класів місцевої школи, допомагав батькові по господарству. Після війни працював у Ратнівській заготконторі та створив підпільну групу ОУН. Був арештований органами МГБ восени 1948-го, але зумів утекти з-під варти і через деякий час приєднався до повстанської боївки «Зоренка». Вже 19 березня 1949 року брав участь у пограбуванні кооперації в селі Прохід, де повстанці забрали товарів на суму 13 300 крб. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 62