Кожен з нас до скону віку береже у своєму серці пам'ять про вчителів і наставників. І тих, що вчили письму й математиці у школі, й тих, хто допомагав здобувати вищу або спеціальну освіту у виші, й тих, хто навчав азам обраного фаху.

В моєму житті таких людей було десятки, якщо не сотні. Завдяки їм я став тим, ким став, завдячуючи всім кращим, що маю, педагогам в широкому розумінні цього слова. Приємно, що дехто з тих, хто мене навчав, стали згодом моїми щирими друзями, до яких я завше ставився з пієтетом і великою повагою.

Серед них – і Степан Дорофійович Сачук, багатолітній головний редактор незалежної громадсько-політичної газети "Волинь-нова", який гідно продовжив справу свого попередника Полікарпа Гервасійовича Шафети. 

Обох я вважаю своїми земляками, і дуже шкодую, що передчасно обірвалися їх життя. На те були різні причини, але, мабуть, найголовніша – титанічна праця на важкій і не завжди вдячній ниві журналістики, яка забирає здоров'я, сили, додає нервових стресів і невиліковних хвороб.

Але правильно кажуть, що людина живе доти, доки живе пам'ять про неї. Тому і Полікарп Шафета, і Степан Сачук досі з нами, їх колегами і друзями. Це ще раз підтвердило відзначення 13 червня 80-літнього ювілею Степана Дорофійовича, яке відбулося у Луцьку. Неможливо навіть перелічити відомих і шанованих на Волині людей, котрі зібралися у той день гуртом, щоб вшанувати пам'ять про видатного майстра Слова, одного з найблискучіших публіцистів України, вірного сина України, відважного воїна боротьби за правду і свободу.

Безперечно, головна заслуга у тому, що відбулася така знакова подія в суспільно-політичному житті нашого краю, – колективу редакції газети "Волинь-нова", їх очільників Олександра Згоранця, Василя Уліцького, Тамари Трофимчук. Вони виступили ініціаторами встановлення пам'ятної дошки на будинку, де мешкав Степан Сачук, як, зрештою, були фундаторами журналістської премії його імені (цьогоріч, до речі, премія присуджена посмертно міському голові Луцька Миколі Ярославовичу Романюку).

Відкриття дошки відбулося урочисто й хвилююче. На ній –барельєф ювіляра і його  професійне кредо, викарбуване поруч: "Найкраща політика – це чесна журналістика". Годі перелічити всіх, хто у той вітряно-бентежний день мовив добре слово про колегу, друга,  навчителя. Назву бодай декількох: Олександра Згоранця, Святослава Пирожка, Андрія Бондарчука, Людмилу Приходько, Петра Філюка, Євгена Хотимчука, Ольгу Куліш, Сергія Сафулька, Михайла Савчака, Володимира Карпука. Гадаю, читачам газети не потрібно їх представляти, бо на Волині добре знають усіх. 

Коротку промову виголосив і автор цих рядків, який ніколи не думав, що Степан Дорофійович, котрий відзначався козацьким здоров'ям і нескореним духом, не доживе до свого 80-річчя. Але що вдієш? Все – в руках Божих.

Щойно відкриту пам'ятну дошку освятили святі отці УПЦ Київського патріархату. По тому – колективна поїздка на кладовище, де похований Степан Сачук із дружиною, квіти до могил і хвилина мовчання.

Так, життя наше швидкоплинне. З бігом літ ми починаємо розуміти, що слід цінувати кожен день, кожну годину, кожну хвилину, подаровану нам Богом. І найбільша їх цінність тоді, коли поруч вас – друзі. Саме вони прийшли в гостину до  ювіляра у той вітряний червневий день, саме вони були завжди з ним поруч – і в будні, і в свята.

Тож нехай спокійно і затишно почувається душа Степана Дорофійовича у Царстві Небеснім. Ми його любимо, пам'ятаємо, шануємо. Вічна йому пам'ять!

Микола ВЕЛЬМА.

НА ЗНІМКАХ: під час відкриття пам'ятної дошки Степану Дорофійовичу Сачуку в Луцьку.

Фото з архіву автора.

Кожен з нас до скону віку береже у своєму серці пам'ять про вчителів і наставників. І тих, що вчили письму й математиці у школі, й тих, хто допомагав здобувати вищу або спеціальну освіту у виші, й тих, хто навчав азам обраного фаху.

В моєму житті таких людей було десятки, якщо не сотні. Завдяки їм я став тим, ким став, завдячуючи всім кращим, що маю, педагогам в широкому розумінні цього слова. Приємно, що дехто з тих, хто мене навчав, стали згодом моїми щирими друзями, до яких я завше ставився з пієтетом і великою повагою.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 723

В травневий погожий день  відбулося відкриття Пам'ятного знака полеглим мирним жителям Білашівської сільської ради під час Волинської трагедії (польсько-українського конфлікту 1943 -1944 р. р. на теренах нашого краю).  І постав він у високому Хресті на висипаному кургані в центрі села Білашева.

Поруч на трьох плитах перехожий може подумки пригадати та вшанувати пам'ять 158-ми, які пішли з життя, ставши жертвами лише через те, що були українцями. Доля цих людей була страшною, довелось пройти через велике знущання, гоніння та переслідування. Закликає Знак кожного бути справедливим в оцінці історичних подій, увіковічує пам'ять полеглих, застерігає проти недопущення повторення подібного в майбутньому.

В одній з настанов мати Тереза (настоятелька  Ордена милосердя) вчила: "Життя – це вмістилище лиха. Здолай усе!". А тому навчала, що кожна людина може і повинна робити добро, бо людина не може жити.

І християнський світ ніколи не повинен допускати кровних протиріч між католиками і православними. Слов'янська сім'я   має завжди об'єднувати нас. Люди всі на Землі не чужі, а рівні.

Спогади живуть про події 1943-1944 р. р. й тепер. Їх переповідають очевидці та їх діти. У кожній згадці є біль втрат, великих труднощів, невиліковний  страх побаченого і пережитого.  Забувалося кривдниками нагадування та пересторога розіп'ятого Ісуса: "Не відають, що творять", забувалася настанова "Пізнайте любов між собою".

Ідея встановлення  Знака веде свій відлік не один десяток літ. Багато страшних сторінок історії замовчувались. І лише з перемогою демократії в нашому житті багато тем дістали право на своє існування та утвердження справедливості.  Відчував  і я на собі заборону  порушувати питання про увіковічення пам'яті земляків як вчитель місцевої школи та як депутат. 

А тепер мені і багатьом небайдужим при підтримці влади,  благодійників, спонсорів спільними зусиллями вдалося завершити заповіді приречених: "Бережіть пам'ять. Бережіть мир. Цінуйте життя. Не повторюйте подібного". 

І постав Хрест біля перехрестя доріг у центрі села, як символ пам'яті.

На відкриття прибуло багато запрошених гостей. Серед них – голова райдержадміністрації В. Козак, голова райради А. Броїло, ветеран-фронтовик Я. Чуль, учасники АТО, депутати райради, благодійники, краєзнавці, жителі округи, їх діти та онуки.

Вітаючи усіх учасників зібрання, голова РДА Віктор Козак зазначив, що відкриття Пам'ятного знака   є знаковою подією в районі, подякував усім, хто доклав зусиль для  його будівництва.

Зворушливою була і промова Андрія Броїла, голови районної ради, зі словами щирої вдячності за пам'ять, шану і повагу тим, хто здобув мир.

Слово мали голова первинної ветеранської організації Валентина Чегус, від благодійного фонду  "Патріоти Волині" –  Клавдія Савчук.

Про історичні аспекти та передумови будівництва присутнім розповів автор цих рядків.  Всі роботи коригувалися попереднім сільським головою К. Юзинкевич та теперішнім – В. Денищуком.

Чин освячення цієї місцевої пам'ятки села здійснили представники духовенства УПЦ КП на чолі з благочинним Іоаном Бонисом.

Хвилиною мовчання вшанували пам'ять про своїх земляків. Завершилося дійство покладанням квітів та вінків до Пам'ятного знака, обеліска  Слави та Братської могили.

Незабутніми залишаються спогади Павла Гладишука (1925 р. н.).  Від 1943 р. мешканці села, як українці, стали потерпати від сусідства з польською колонією “Засмики”, на якій утворилася пляцувка, де невдовзі зібрано було професійних військовиків, утворено  озброєні групи. 

У серпні озброєна польська боївка без жодних підстав обстріляла і підпалила обійстя Івана Лозовицького і Каленика Журавського.  У вогні загинула літня Феодосія Журавська.  Наступного місяця, прийшовши із “Засмиків”, кривдники застрілили Євдокію Антонюк. 

Тоді ж, у вересні, нагрянувши ще раз, сокирою зарубали літнього Пилипа Смаля, через кілька днів у клуні за молотінням застали Володимира Корнелюка і Самсона Гладишука. Убили обох, а також Петра Луця.

17 жовтня 1943 року озброєні банди, прийшовши з пляцувок у Люблятині й “Засмиків”, спалили будівлі Білашева, вбили подружжя літніх Рибчуків, Мельників, Рибчуків, Боярчуків, Назарів, Міщуків із дітьми, а також Гладишуків.

Ряд із них закатували – зокрема, Саву Козла – "зекономивши" кулю, його задушили путом, Василя Мельника, літніх Агафію Демчук і Саву Боця спалили живцем, 15 українців убили на хуторі Загора.

В ту пору аківське керівництво (Армії Крайової) пляцувок узялося виконувати запланований польським еміграційним урядом план "Буря" ("Бужа"), що мав проголосити незалежність Польщі до вступу радянських військ у Західну Україну з тим, щоб вона ввійшла до її складу. Здійснити це було задумано в сусідній колонії “Засмики”, тому Білашів і вся околиця стали "зоною розширення оперативних дій" 27-ої дивізії Армії Крайової. 

Збройне угрупування і мало  вчинити це проголошення на терені, що призвело до повального вигнання, пограбування та знищення українського населення. Втрати по селу – не менше 63 українців.

Зі спогадів І. П. Романюка (1931 р. н.) з с. Будища дізнаємось про важку долю його жителів, а також білашівців:

" …Поляки по них стріляли. Дівчинці сусідській куля попала в ногу. Вона впала, сказала батькові: "Мене не понесете, бо я тяжка. Я останусь, а ви тікайте". Батьки одбігли з півкілометра, оглядаються і бачать:  поляки добігли до дівчини і сокирою розрубали їй голову".

….А ще, як ми втікали з села, то я біг понад хатою сусіда, бо близько жив. Він побачив мене – собі втікати. Сім'я побігла, тільки остались в хаті дід, баба, їхня дочка. Хата загорілася. Дід з бабою сховалися в льох, а дочка дідова була в клуні. 

Коли клуня загорілася, то дочка стала бігти в льох. Але як бігла, поляки були близько, її перестріли і один – штиком у груди, другий – штиком у спину. Підняли її на штиках і кинули".

Такою ж страшною смертю помирав, за свідченням вищезгаданого очевидця, син білашівців, що втікав верхи. "При коні бігла молода лошиця. У полі прострілили нападники лошиці ногу. 

Вона заіржала, спинилася.  І кінь з хлопцем став, вернувся до неї. Хлопець опинився в оточенні. Й тут один йому – штиком в груди, другий – у спину. І підняли його. Мати, що втікала недалеко, побачила це – впала: серце розірвалося".

Картини подібного можна навести на прикладі багатьох навколишніх сіл – Рокитниці, Грушівки, Озерян й багатьох інших.

Підсумовуючи висловлене вище, скажу, що дивує позиція обласної комісії щодо затвердження змісту таблички на Хресті. Відчувається замовчування, угодництво, перекручення справедливої історії для майбутніх поколінь. 

По краплинці, по міліметру приходило прозріння. І Знак постав, хоч дорога до нього була довгою…

Микола ЧУЛЬ,

депутат районної ради. 

с. Білашів.

  

В травневий погожий день  відбулося відкриття Пам'ятного знака полеглим мирним жителям Білашівської сільської ради під час Волинської трагедії (польсько-українського конфлікту 1943 -1944 р. р. на теренах нашого краю).  І постав він у високому Хресті на висипаному кургані в центрі села Білашева.

Поруч на трьох плитах перехожий може подумки пригадати та вшанувати пам'ять 158-ми, які пішли з життя, ставши жертвами лише через те, що були українцями. Доля цих людей була страшною, довелось пройти через велике знущання, гоніння та переслідування. Закликає Знак кожного бути справедливим в оцінці історичних подій, увіковічує пам'ять полеглих, застерігає проти недопущення повторення подібного в майбутньому.

В одній з настанов мати Тереза (настоятелька  Ордена милосердя) вчила: "Життя – це вмістилище лиха. Здолай усе!". А тому навчала, що кожна людина може і повинна робити добро, бо людина не може жити.

Коментарів до новини: 4
Переглядів новини: 2068

В Голобах вулиця кол”Колгоспна” тепер носить назву легендарної людини, знаменитого нашого земляка, учасника УПА Олексія Романовича Громадюка.  І все це – завдяки патріоту Ковельщини Якову Яковичу Лавренку, який у "Вістях Ковельщини" зізнається: 

Скажу відверто й

щиро Вам, 

Яка істина до

вподоби мені:

Їсти, щоб жити, – так, 

Жити, щоб їсти, – ні!

І далі коментує: отак вірші мої трактуйте, щоб вам від них була користь. Неправда, якщо є, – спростуйте… 

Яку-то  силу волі треба мати, щоб стати на захист правдивої історії, її мужніх синів і дочок! Велике бажання у нього –відродити нашу бідолашну, сумну і горду історію, підняти на п'єдестал чистоти і правди потоптані й кинуті в небуття імена героїв, якими, сподіваюсь, будуть пишатися нащадки. 

Адже безкорисливе серце Якова Лавренка  не могло заспокоїтися доти,  доки він не здійснив свою мрію: зібрати правдиві дані не з перекручених історичних джерел, а від живих людей і літопису УПА. 

Він не шукає слави, а має задоволення від того, що його праця увінчалася успіхом.  Це для нього не засіб для існування. Навпаки, доводиться шукати патріотів, які б сприяли здійсненню задумів. У цьому він бачить сенс свого життя. Мабуть, розповіді про мужніх і нескорених додають сили і наснаги самому автору, який випустив  книжку спогадів учасників визвольних змагань "Боротьба за незалежність української нації на Ковельщині".

В Голобах не знайшлося людини, яка б відшукала і показала громадськості особистість керівника організованого на Ковельщині куреня  "Голобенка" Олексія Громадюка. Завдяки наполегливості і старанням Якова Лавренка меморіальна дошка на зібрані від патріотів кошти красується на будинку нової вулиці. 

Голобчани щиро вдячні невтомному шукачу правди Якову Лавренку і бажають творчого довголіття у доброму здоров'ї!

Так, захід освячення меморіальної дошки пройшов хвилююче, але, на жаль, мало хто про це знав із голобчан.

Варто зазначити, що активну участь в цих урочистостях взяли парафіяни УПЦ Київського Патріархату Святих Петра і Павла на чолі із священиком Андрієм Сехом, який провів молебень і освятив  меморіальну дошку.

Лідія ГАРЛІНСЬКА.

НА ЗНІМКАХ: під час заходу в Голобах.

Фото з архіву автора.

В Голобах вулиця кол”Колгоспна” тепер носить назву легендарної людини, знаменитого нашого земляка, учасника УПА Олексія Романовича Громадюка.  І все це – завдяки патріоту Ковельщини Якову Яковичу Лавренку, який у "Вістях Ковельщини" зізнається: 

Скажу відверто й щиро Вам, 

Яка істина до вподоби мені:

Їсти, щоб жити, – так, 

Жити, щоб їсти, – ні!

І далі коментує: отак вірші мої трактуйте, щоб вам від них була користь. Неправда, якщо є, – спростуйте… 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 688

Цього року Ковельщина, як і вся Україна, відзначила 156-у річницю перепоховання Кобзаря на Чернечій горі в Каневі. 22 травня ц. р. у Ковелі біля пам'ятника Тарасу Шевченку відбулися урочистості з нагоди цього пам'ятного для всіх українців дня.

Вшанувати пам'ять українського поета, художника, громадського та політичного діяча і покласти квіти до його монумента прийшли представники міської та районної влади, громадські активісти, творча інтелігенція краю, духовенство, учнівська молодь.

– Його серце перестало битися на чужині. У петербурзькій землі Шевченко пролежав лише два місяці. Після отриманого дозволу домовина була викопана, перенесена через увесь Петербург до московського вокзалу і залізницею потрапила до Москви. Далі поштовим трактом через Тулу, Орел, Глухів, Батурин, Ніжин, Козелець, Бровари – до Києва. Труну поставили в церкві Різдва на Подолі. Попрощатися з Великою людиною приходили десятки тисяч киян. З Києва прах митця відбув до Канева, де в Успенському соборі відбулася багатолюдна панахида, після якої Тарас пішов своїм останнім шляхом на високу Чернечу гору, – розповіла присутнім про те, як була втоптана перша стежина до цього знакового для всіх нас місця, ведуча заходу, начальник міського відділу культури Вікторія Савлук.

Багато поетів страждало і гинуло, але небагато давали прихисток у слові цілій нації. Животворне слово Шевченка має лунати повсюди і якнайчастіше. Тож того дня біля підніжжя пам'ятника на його честь не виголошували пишних промов, а, вклоняючись у ноги рушниками, читали його вірші, як заклик до боротьби за волю і незалежність України. 

З вуст юнаків і дівчат у гарних українських вишиванках линуло пророче Шевченкове слово. І, ніби супроводжуючи натхненних юних читців, до підніжжя монумента "розпускались" промені вишитих візерунків на українських рушниках…

На завершення учасники заходу спільно читали "Заповіт" Шевченка.

l

У той день традиційна акція вшанування пам'яті Тараса Шевченка відбулася у селі Колодниці біля символічної могили Великого Кобзаря. Фоторепортаж про цю подію – у наступному номері "Вістей Ковельщини".

Вікторія ЗІНЧУК. 

На знімках: під час масового заходу 22 травня ц. р. біля пам'ятника Тарасу Шевченку в Ковелі.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Цього року Ковельщина, як і вся Україна, відзначила 156-у річницю перепоховання Кобзаря на Чернечій горі в Каневі. 22 травня ц. р. у Ковелі біля пам'ятника Тарасу Шевченку відбулися урочистості з нагоди цього пам'ятного для всіх українців дня.

Вшанувати пам'ять українського поета, художника, громадського та політичного діяча і покласти квіти до його монумента прийшли представники міської та районної влади, громадські активісти, творча інтелігенція краю, духовенство, учнівська молодь.

Коментарів до новини: 2
Переглядів новини: 1059

Пам'ять загиблих українських військових під Волновахою вшанували 22 травня ц. р. у Ковелі на меморіалі Слави. Біля стели пам'яті на честь наших земляків-загиблих учасників АТО зібралися їх рідні, представники міської та районної влади, військові побратими, молодь, громадськість міста, аби згадати тих, чиє життя так трагічно обірвалось на світанку 22 травня 2014 року.

– Загибель наших солдатів під Волновахою тоді вперше сколихнула українське суспільство. Чимало з нас усвідомило – розпочалася війна, – наголосила ведуча, методист Народного дому "Просвіта" Альона Малюга-Мельникова. – Як й інші куточки України, Волинський край зростив гідних синів, хоробрих воїнів, захисників своєї Вітчизни.

51-а окрема механізована бригада була однією з перших, бійці якої відправились на Схід України у буремну зону АТО…

Три роки тому на світанку двадцять другого травневого дня на місце тимчасової дислокації бригади, що знаходилась між селищами Ольгівка та Володимирівка, напали терористи. У результаті нерівного двобою полягло 18 наших земляків, які до кінця життя гордо несли свій обов'язок перед державою.

Для Ковеля рана, нанесена під Волновахою, є особливо болючою та гіркою, адже серед вісімнадцяти розстріляних і померлих від ран волинян був і 36-річний ковельчанин, командир відділення 51-ї ОМБР, старший сержант Олександр Артемук. 

Дорогою ціною заплатив наш земляк за мир і спокій України. Без батька осиротіли двоє синочків і маленька донечка, без чоловіка залишилась молода дружина, без сина – матір.

Указом Президента України від 4 червня 2015 року Олександр Артемук був нагороджений медаллю "Захисник Вітчизни" (посмертно).

Присутні вшанували пам'ять оборонців нашої землі хвилиною мовчання та поклали до пам'ятної стели квіти.

А потім подумки усі присутні помолились за душі тих, хто загинув у боротьбі за незалежність і свободу України. 

Поминальну панахиду провів благочинний Ковельського міського деканату УПЦ КП Анатолій Александрук.   

Наш кор.

Пам'ять загиблих українських військових під Волновахою вшанували 22 травня ц. р. у Ковелі на меморіалі Слави. Біля стели пам'яті на честь наших земляків-загиблих учасників АТО зібралися їх рідні, представники міської та районної влади, військові побратими, молодь, громадськість міста, аби згадати тих, чиє життя так трагічно обірвалось на світанку 22 травня 2014 року.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 729

У Ковелі керівники міста і району, представники духовенства і громадськості минулої неділі прийшли до меморіальної стели "Хрест пам'яті жертв більшовицького терору", аби покласти квіти та віддати данину шани тим, хто боровся за свободу і незалежність України, мільйонам наших співвітчизників, які стали жертвами тоталітарного режиму. 

Присутні вшанували їх пам'ять хвилиною мовчання.

В Україні репресії були спрямовані проти національної інтелігенції. Згодом під їх жорна потрапили представники органів влади, внутрішніх справ, військовослужбовці, керівники підприємств, установ та організацій, селяни різних прошарків – всі, у кому сталінський режим вбачав загрозу своєму існуванню. 

За останні роки в нашій країні зроблено немало: розсекречено архівні документи про український визвольний рух, політичні репресії та голодомори, в українських містах відкрито центри, де є доступ до копій документів комуністичного терору.

Ми мусимо пам'ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

Будемо сподіватись, що уроки історії допоможуть знайти нам шлях до порозуміння,  щоб спільно будувати нашу  країну, яка має розвиватися у гармонійний та мирний спосіб.

Поминальну панахиду за загиблими відслужив благочинний Ковельського міського деканату УПЦ КП Анатолій Александрук.

Учасники заходу поклали квіти до підніжжя пам'ятника.

Вл. інф.

НА ЗНІМКАХ: під час вшанування пам’яті жертв політичних репресій у Ковелі.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

У Ковелі керівники міста і району, представники духовенства і громадськості минулої неділі прийшли до меморіальної стели "Хрест пам'яті жертв більшовицького терору", аби покласти квіти та віддати данину шани тим, хто боровся за свободу і незалежність України, мільйонам наших співвітчизників, які стали жертвами тоталітарного режиму. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 640

9 травня  з нагоди 72-ої річниці перемоги у Другій Світовій війні зібралися мешканці села Любитова, школярі, вчителі, учасники АТО, представники влади, гості та інші небайдужі громадяни, щоб віддати належну шану героям війни і всім тим, хто визволяв Україну.

Захід розпочався о 10 год. ранку шикуванням святкової колони учасників дійства біля сільського Будинку культури. Далі всі присутні рушили центральною вулицею Любитова до обеліска Слави, де учні школи поіменно згадали хоробрих солдатів, які  не повернулися з війни, поклали квіти та вінки. Пам'ять про загиблих вшанували хвилиною мовчання.

Потім  всі попрямували на кладовище, де біля Братської могили виступив сільський голова  Віктор Павлов. Він щиро привітав присутніх із  святом Перемоги, наголосивши на героїчних подвигах наших дідів та прадідів, без яких у нас могло  не бути майбутнього. На кінець побажав усім миру та благополуччя.

Біля цих двох священних місць – обеліска Слави та Братської могили – було проведено поминальні служби парафією Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ КП на чолі з настоятелем протеієрем Іваном Оринчаком.

Наступна частина урочистостей  вже розпочалася в актовій залі Любитівського Будинку культури, де зі сцени лунали  мелодії патріотичних пісень. Виконавцями  стали юні й талановиті діти нашого села:  Зоряна Гетьман,  Наталія Матвіюк, сестрички  Маріанна та Вікторія Лазарчук,  Олена Мілянчук,  Анна Шинкарук,  Анна Вовчик, Марія Морозюк, а також художній керівник БК  Сергій Поліщук. Озвучувати усі музичні номери допомагав  Олег Гетьман.

До слова також було запрошено протоієрея Івана Оринчака, який прочитав власний  вірш, що вражає глибиною свого змісту. А ще  у промові отець Іван наголосив на важливості  взаєморозуміння, єднання та примирення людей різних поглядів та віросповідувань.  

Чудово доповнювала тематику дня ілюстрована виставка літератури "І знов приходить свято Перемоги", на якій було представлено нові книжкові видання з історії України, а також зібрані матеріали та відомості про славних героїв-захисників, які захищали і продовжують боронити нашу Батьківщину.

Юлія ВОЙТЮК, 

бібліотекар с. Любитова.

НА ЗНІМКАХ: учасники АТО, протоієрей Іван Оринчак та юні учасники свята; учасники АТО, сільський голова Віктор Павлов та протоієрей Іван Оринчак під час поминальної служби на кладовищі.

Фото з архіву автора.

9 травня  з нагоди 72-ої річниці перемоги у Другій Світовій війні зібралися мешканці села Любитова, школярі, вчителі, учасники АТО, представники влади, гості та інші небайдужі громадяни, щоб віддати належну шану героям війни і всім тим, хто визволяв Україну.

Захід розпочався о 10 год. ранку шикуванням святкової колони учасників дійства біля сільського Будинку культури. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 986

8 травня в Україні відзначали День пам'яті та примирення, а 9 травня – 72-у річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Обидві дати в календарі дорогі і священні для кожного українця, адже майже кожну сім'ю обпік пекельний вогонь однієї з найкровопролитніших війн в історії людства. Мільйони людей  загинули на полях битв, тисячі поневірялися в концентраційних таборах і на примусових роботах в гітлерівській Німеччині, багато вмерли від голоду і холоду.

Та волелюбний дух народу не зміг скорити ненависний ворог. Українці мужньо боронили рідну землю, перебуваючи в лавах регулярних армійських частин, Української повстанської армії, партизанських загонах, беручи участь у підпільному русі. Всі жили єдиною метою: знищити фашизм, завоювати мир, вибороти щасливе майбутнє собі, своїм дітям та онукам.

З нагоди Дня пам'яті та примирення та 72-ої річниці Перемоги в Україні відбулися тематичні заходи, велелюдні мітинги і маніфестації. На жаль, не обійшлося без провокацій, громадянського протистояння. Не скрізь чітко і в правовому полі діяли органи правопорядку, з приводу чого Міністром внутрішніх справ прийняті кадрові рішення.

Очевидно, деяким політичним силам, незважаючи на війну на Сході країни, яка і далі триває, дуже хочеться підігріти "градус" напруги в суспільстві,  дні, які мають єднати суспільство, перетворити в дні ворожнечі і ненависті, цим самим підіграючи відвертим і замаскованим ворогам України, російським шовіністам і окупантам на чолі з їх поводирем В. Путіним.

Однак загалом свято відбулося, в тому числі й на Ковельщині, де, незважаючи на всі труднощі й негаразди сьогоднішнього життя, вдалося уникнути провокацій і проявів екстремізму. У них взяли участь ветерани Другої світової війни і "діти війни", учасники АТО, представники влади і громадськості, духовенства, молодь. Хвилиною мовчання було вшановано пам'ять тих, хто не повернувся з полів битв Другої світової війни, загинув смертю хоробрих в зоні АТО. 

Про заходи, які відбулися в місті і районі, ми розповідаємо в цьому номері газети. Однак оскільки їх було чимало, то продовження читайте в наступних випусках "Вістей Ковельщини".

Наш кор.

l

9 Травня особливий день для усіх ковельчан. Шану і повагу до подвигу фронтовиків старше покоління плекає й у своїх нащадків. У святкових заходах взяв участь ковельчанин Володимир Тоболін разом із 12-річною онучкою  Анастасією (на знімку).

Володимир Андрійович – кадровий військовий, підполковник запасу. З 1976 року живе у Ковелі. Має сина й доньку, тішиться онуками та правнуками. 

Військову справу батька продовжує його син Олексій Володимирович, який зараз служить в зоні АТО, охороняє мирне сьогодення своєї родини, своєї землі.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

8 травня в Україні відзначали День пам'яті та примирення, а 9 травня – 72-у річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Обидві дати в календарі дорогі і священні для кожного українця, адже майже кожну сім'ю обпік пекельний вогонь однієї з найкровопролитніших війн в історії людства. Мільйони людей  загинули на полях битв, тисячі поневірялися в концентраційних таборах і на примусових роботах в гітлерівській Німеччині, багато вмерли від голоду і холоду...

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 810

8 травня в культурно-просвітницькому центрі відкрилась тематична виставка фотощоденників бійців АТО "Бліндаж" під символічною назвою "Фронтовий альбом".  

Варто зазначити, що організатором заходу, метою якого є привернення уваги до подій на Сході,  виступила громадська організація "Храм Надії".

Серед авторів – Олександр Клименко, фронтовий кореспондент, Віталій Пясецький, боєць 81-ої бригади, захисник Донецького аеропорту та Микола Канівець – волонтер і організатор виставки.

Слід зауважити, що він за власні кошти та з допомогою небайдужих людей закупляли екіпіровку для солдат, одяг для бійців 51-ої бригади тощо.  Його волонтерська діяльність охоплювала Авдіївку, Піски, Водяне, Таранчук, Мар’їнку  і Широкіно.

Відвідувачі могли переглянути не тільки окремі епізоди із  "життя війни", які закарбувались в промовистих фотографіях, а й залишки розірваних мін, снарядів тощо.

Експозиції – різні. Так, для прикладу, одна із них із  такою підтекстівкою: "Солдати 2-го батальйону 30-ої бригади смажать картоплю на передовій лінії фронту поблизу Луганська".  На  цьому фото хлопці усміхнені, веселі.   А інша – із жорстокими реаліями  військових буднів, де вояки рятують свого побратима. 

На виставці ковельчани також мали змогу написати (в зошиті) побажання бійцям. Бажаючих було чимало. Тож один за одним на папері з'являлись  нові рядки: "Повертайтесь живими  – ми Вас любимо і чекаємо", "Бережіть себе і Україну", "Повертайтесь швидше додому, з Перемогою" та інші.

"Такий захід в Ковелі проводиться вперше.  І його основним завданням є не тільки привернення уваги громадськості до подій в зоні АТО, а й донесення  людям інформації про те, що допомога нашим бійцям потрібна повсякчас – як і тоді (в 2014 році ), так і тепер",  – наголосив  організатор виставки Микола Канівець.

До слова, під час тематичної виставки фотощоденників бійців АТО "Бліндаж" ковельчани мали змогу пожертвувати кошти на підтримку наших військовослужбовців.

l

Крім поважних гостей, серед яких – голова Ковельської районної ради Андрій Броїло, його заступник Олександр Пасенковський,  заступник міського голови Ігор Прокопів, на виставку завітали військовослужбовці із рідними та ті, для кого Ковельщина стала другою рідною домівкою (після вимушеного переїзду із Луганщини чи Донеччини).

Із деякими  з них нам вдалось поспілкуватись.

Світлана Храмоногих прийшла того дня із подругою. Жінка не приховувала своїх емоцій, адже самій довелось стати свідком тих страшних подій, які відображались в картинах майстрів тут, у Ковелі:

"Ще й досі не можемо забути того, що довелось побачити та пережити в Донецьку. Добре, що з родиною ми переїхали сюди, де знайшли спокій та підтримку. За це – щире людське спасибі небайдужим людям, які вміють робити добро.

Хочеться, щоб нарешті настав мир в Україні”.  

Микола Григорович  гарно розмовляв українською. Проте відразу наголосив, що він – теж переселенець (родом із Горлівки).  Вже третій рік мешкає тут.

"Дуже змістовна й цікава виставка, за що подяка – її організаторам. Та дуже хочеться, аби все швидко закінчилося і на фотографіях були лише щасливі моменти із життя", – зауважив чоловік.

Тож щиро віримо, що Бог почує наші із вами молитви та пошле неньці-Україні довгоочікувані мир і спокій!

Оксана МОРОЗ.

НА ЗНІМКАХ: під час відкриття виставки. 

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

8 травня в культурно-просвітницькому центрі відкрилась тематична виставка фотощоденників бійців АТО "Бліндаж" під символічною назвою "Фронтовий альбом".  

Варто зазначити, що організатором заходу, метою якого є привернення уваги до подій на Сході,  виступила громадська організація "Храм Надії".

Серед авторів – Олександр Клименко, фронтовий кореспондент, Віталій Пясецький, боєць 81-ої бригади, захисник Донецького аеропорту та Микола Канівець – волонтер і організатор виставки.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 734

Багато ковельчан зібралося 9 травня біля Меморіалу Слави на мітинг, присвячений 72-й річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Розпочали урочистість ведучі Наталія Гончар та Леонід Никитюк.  

Хвилиною мовчання учасники мітингу вшанували світлу пам'ять про тих фронтовиків, хто відстояв мир на Землі.

До присутніх з вітальним словом звернувся Ковельський міський голова Олег Кіндер, який, зокрема, сказав:

– Дев'яте  травня  увійшло у нашу історію як день Великої Перемоги. Вона була здобута надлюдськими зусиллями. Скільки життів забрала та страшна війна! Скільки доль зруйнувала вона! Нема жодної родини в Україні, якої не торкнулась вона своїм темним крилом. 

Ми, українці, сьогодні як ніколи, знаємо високу ціну миру. Тому нас сповнюють почуття світлої радості, безмежної гордості за наш народ та гіркий сум водночас.

Найбільша шана й увага нині ветеранам. Cхиляємо голови  перед святою самопожертвою працівників тилу, солдатських вдів, перед "дітьми війни", у яких вона відібрала найкращу пору життя. Вклонімося доземно їхній сивині, їхнім нагородам і зраненим серцям!

Хвилюючим був виступ голови міської ради ветеранів війни, праці і Збройних Сил Віталія Подолянчука. Слово мали й військовий комісар Ковельського  об'єднаного міського військового комісаріату Сергій Гладун та ліцеїст 9-го класу Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні Олександр Жук.

Як вияв глибокої шани та щирої вдячності, школярі міста вручили сивочолим ветеранам букетики весняних квітів.

Гарний музичний дарунок підготували учасникам мітингу Олег та Ірина Корнелюки. Пісня "Над землею тумани" стала вдалим доповненням до програми заходу.

На знак поваги до усіх воїнів, які зі зброєю в руках в різні періоди воєн та збройних конфліктів відстоювали нашу землю, до Вічного вогню, стели пам'яті воїнам-інтернаціоналістам, пам'ятної стели загиблим землякам - учасникам АТО  ковельчани поклали квіти.

Ранок 9 травня у Ковелі видався холодним та похмурим. Та на завершення мітингу з-за хмар вийшло Сонечко і яскраво засяяло у блакитному небі. Наче символ того, що усі негаразди, як хмари, розійдуться, і гідне майбутнє народу України постане в короні ясних сонячних променів.      

l

9  травня у Ковелі відбувся ХІІ міжнародний легкоатлетичний пробіг вулицями міста (детальніше про це читайте в одному з наступних номерів газети).

Ввечері жителі та гості міста мали нагоду насолодитися виступом народного муніципального естрадно-духового оркестру під керівництвом Василя Марцинковського. 

Світлана ЛЯШУК.

НА ЗНІМКАХ: під час мітингу з нагоди 72-ї річниці Перемоги  над нацизмом  у Другій світовій війні у Ковелі.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Багато ковельчан зібралося 9 травня біля Меморіалу Слави на мітинг, присвячений 72-й річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Розпочали урочистість ведучі Наталія Гончар та Леонід Никитюк.  

Хвилиною мовчання учасники мітингу вшанували світлу пам'ять про тих фронтовиків, хто відстояв мир на Землі.

До присутніх з вітальним словом звернувся Ковельський міський голова Олег Кіндер, який, зокрема, сказав:

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1130