Раді вітати Вас!
  • Головна
  • Контакти
  • Реклама
Весь архів випусків
  • Головна
  • Категорії
    • Повідомлення в номер
    • Місцева влада
    • Репортаж
    • Політика
    • Погода
    • Редакційна пошта
    • Духовність
    • Закон і ми
    • Благодійність
    • Пам’ять
    • Спорт, природа і здоров’я
    • Всяка всячина
    • Реклама і оголошення
    • З неопублікованого
  • Галерея
  • Про нас
  • Відгуки читачів
  • Передплата
  • Контакти
  • Четвер, 26 червня 2025 року №27 (12983)

Пам’ять / У місті Щастя — вулиця і школа імені ковельчанина

17.09.2015

У місті Щастя — вулиця і школа імені ковельчанина

Володимир Киян — це патріот, у якого душа жила і боліла Україною. Сповістили дзвони у Києві, що Україна в небезпеці, і він полетів на Майдан. У перших рядах оборони став проти "Беркуту", "тітушок" і злочинного режиму Януковича. Бог милував — оминула ворожа снайперська куля. Завдяки таким, як він, Майдан переміг.
Загули гармати на Сході — без роздумів добровольцем пішов захищати Україну. Був переконаний: якщо не стати стіною там, на Донбасі, то станемо рабами тут, у Ковелі. 
"Якщо не я, то хто?" — стверджував він. 
Потрапив у пекло. З квітня 2014 року на передовій десятки побратимів загинули на його очах. Знав, як і кожен із вояків, — небезпека чатує на кожному кроці.
Останнє бойове завдання — охорона Луганської ТЕС. Здавалося б, буденне, нескладне завдання — провести розвідку на наявність ворога в зоні оборони. Ходжено-переходжено. Стежки знайомі. Розмірені обережні кроки.  
І раптом Володимир відчув — нога зачепила розтяжку. "Це все, кінець! Врятувати командира…", — блискавкою різонула думка. В якусь мить він зміщується вбік, закриває своїм тілом командира розвідгрупи. В цю фатальну мить лунає вибух! Зранене тіло Героя падає на землю. 
Плачте, мамо, Олю, сумуйте рідні і друзі. Схиліть голови у журбі, побратими. Героїчний подвиг — героїчна смерть! 
l
Розмовляю з командиром бригади Віктором НІКОЛЮКОМ. 
— Пане Вікторе, розкажіть, як воював наш земляк Володимир Киян? 
— Це справжній воїн-Герой. Бойовий офіцер, який досконало знав військову справу. Він воював на смертельно небезпечних ділянках фронту. Був одним із кращих мінометників на Сході. Його міни лягали точно в ціль і знищували ворога.
28 липня ми потрапили в оточення. Володя точним вогнем розтрощив ворожі порядки, і росіяни відійшли, а ми без втрат повернулися на свої бойові позиції. 
Ви не повірите, але на його рахунку — підбитий російський танк.
Ризикуючи життям, Володимир активно займався пошуком загиблих. Десятки тіл загиблих було повернуто рідним. Займався обміном полоненими. Як це йому вдавалося, я не знаю, але його операції були успішнішими, ніж проведені деякими бюрократами із штабу АТО.
Кращої оцінки, як наші вороги-"сєпари", — ніхто не дасть. Так от: за його голову вони були готові віддати 4 мільйони гривень.
Для ковельчан приємним буде почути, що у місті Щастя іменем Володимира Кияна буде названо вулицю і присвоєно його ім'я місцевій школі. 
— Володя був чудовою людиною. Для мене він — більше, аніж друг і брат. Його перебування на фронті — це справжній подвиг, — доповнює командира побратим В. Кияна Богдан ГАРКУША. 
— Олю, розкажіть про чоловіка, — звертаюся до дружини.
— Він захоплювався військовою справою. З Майдана пішов у зону АТО добровольцем батальйону "Шторм". Тривожилась, але знала і розуміла, що це правильно, і рішення свого не змінить. Він справами доказував свою правоту і любов до України. 
Ми прожили 3,5 роки, і я про свого чоловіка чула тільки добрі слова. 
l
Шановний ковельчанину! Цей міні-репортаж має на меті показати, що є у Ковелі Герої і справжні патріоти України. І коли сьогодні іде нікчемна полеміка, чи варто перейменовувати вулиці міста і якими іменами їх назвати, то було б доречно вулицю Ватутіна перейменувати на вулицю Героя АТО Володимира Кияна.
Зрештою, це не тільки моя пропозиція. Ряд громадських організацій Ковеля, багато патріотів нашого міста висловлюють таку саму думку. Чекаємо рішення влади. А поки — співчуття мамі, дружині і всій родині Володі Кияна. 
Хай святиться ім'я Героя!
l
Сім'я загиблого Героя АТО Володимира Кияна, особисто його дружина пані Ольга попросила подякувати в газеті "Вісті Ковельщини" усім добрим людям, котрі виявили щире співчуття у зв'язку з трагічною смертю нашого земляка, допомогли в організації похорону, морально і матеріально підтримали. 
В першу чергу, слова вдячності родина адресує керівництву міської ради, дирекції ЗОШ І-ІІІ ст. № 7, військовому комісаріату,  духовенству і прихожанам храму Святих Петра і Павла, Свято-Благовіщенського собору, голові Ковельської філії "Союзу Українок" Олені Місюрі, сусідам, волонтерам, громадським організаціям і всім небайдужим землякам, котрі розділили біль непоправної втрати.
Хай Господь подарує їм мир, добро, благополуччя, своє милосердя на довгії і благії літа!
Анатолій СЕМЕНЮК.
НА ЗНІМКАХ: вгорі —Володимир КИЯН; під час хрестин синочка Володимира Кияна Данилка у Свято-Благовіщенському соборі м. Ковеля; внизу — панахида по загиблому Герою АТО у цьому ж храмі.
Фото з домашнього архіву 
і Мирослава ДАНИЛЮКА.

 Володимир Киян — це патріот, у якого душа жила і боліла Україною. Сповістили дзвони у Києві, що Україна в небезпеці, і він полетів на Майдан. У перших рядах оборони став проти "Беркуту", "тітушок" і злочинного режиму Януковича. Бог милував — оминула ворожа снайперська куля. Завдяки таким, як він, Майдан переміг.

DSC_6254

Анатолій СЕМЕНЮК.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1101
Читати далі

Пам’ять / Пам'яті загиблих і померлих журналістів

15.09.2015
Пам'яті загиблих 
і померлих журналістів

скачанные файлы (1) Пам'яті загиблих і померлих журналістів

Як відомо, 16 вересня в Україні у День пам'яті загиблих журналістів, встановленого на честь убитого засновника першого незалежного інтернет-видання "Українська правда" Георгія Гонгадзе, проводяться Богослужіння за загиблими і померлими працівниками засобів масової інформації.
У Ковелі поминальна служба відбулася напередодні у Свято-Благовіщенському  соборі УПЦ КП. Її звершив настоятель храму о. Василь Мичко. На Богослужінні були присутні рідні покійних.
Вл. інф.
Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 615

Пам’ять / Його подвиг — навіки у наших серцях

04.09.2015

DSC02994

Його подвиг — навіки у наших серцях

30 серпня в с. Майдані відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь Павла Редьковича, який здійснив особливий подвиг — віддав своє життя, захищаючи Україну. Ця подія назавжди увійде в історію цієї територіальної громади та в історію цілого району.
На заході були присутні рідні загиблого воїна та його друзі, жителі територіальної громади, учасники антитерористичної операції, керівництво районної влади та громадськість Ковельщини.
З виконання Державного Гімну України було розпочато урочистий захід.
Право відкрити меморіальну дошку було надано голові райдержадміністрації Віктору Козаку, голові районної ради Ігорю Верчуку, координатору громадської організації "Майдан гідності" Катерині Кухаренко.
"В історії с. Майдана 31 серпня вписано чорним рядком. Цього дня, рік тому, в ході запеклих боїв, до останнього виконавши свій обов'язок, наш Павло віддав найцінніше — своє життя. Він був турботливим сином, братом, надійним, вірним другом, справжнім патріотом України. Павло зробив свій свідомий вибір, і ми повинні завжди його пам'ятати, опікуватись його родиною,  адже він віддав життя за усіх мешканців нашого району, нашої держави. 
Ми також повинні максимально підтримувати хлопців, які повернулися із зони АТО, які перебувають на Сході, кожен день ризикуючи своїм життям. З Майданської сільської ради це — Андрій Гринь, Сергій Остапчук, Іван Барбарук, Богдан Бурко, Леонід Гоголюк", — сказав Віктор Козак.
Голова райдержадміністрації вклонився матері Павла Ользі Георгіївні, подякував  за виховання сина — справжнього патріота та захисника Вітчизни і вручив державну нагороду — орден "За мужність" ІІІ ступеня, яким Павло Редькович  нагороджений  посмертно.  Також матері Павла  вручена Подяка голови облдержадміністрації. 
Настоятель Свято-Покровської церкви УПЦ  отець Ігор відслужив заупокійну панахиду та освятив меморіальну дошку. Разом з ним молилися рідні, близькі, однокласники та бойові побратими. 
Під час заходу до присутніх звернулися голова районної ради Ігор Верчук, координатор громадської організації "Майдан гідності" Катерина Кухаренко, побратим Павла, який разом проходив військову службу, Степан Радчук.
На честь Героя учні школи читали вірші, а пізніше вшанували його пам'ять хвилиною мовчання. Присутні поклали квіти та запалені лампадки до меморіальної дошки.  
Завершився захід виконанням Державного Гімну України. 
Потому представники районної влади, громадськість села поклали квіти на могилу загиблого Героя.
Відділ інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації.

30 серпня в с. Майдані відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки на честь Павла Редьковича, який здійснив особливий подвиг — віддав своє життя, захищаючи Україну. Ця подія назавжди увійде в історію цієї територіальної громади та в історію цілого району.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1231
Читати далі

Пам’ять / Виставка на честь Героїв

04.09.2015
Виставка 
на  честь  Героїв

20150824_184322Виставка на  честь  Героїв

У День Незалежності України, 24 серпня, в Ковельському історичному музеї відбулось відкриття виставки "Героям Слава!". Побачити нові експонати та висловити свої думки прийшли міський голова Олег Кіндер, секретар міської ради Михайло Гетьман, представники політичних партій та громадських організацій, духовенство, учасники АТО та їх рідні.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 867
Читати далі

Пам’ять / Вічна йому пам’ять

01.09.2015
Вічна йому пам’ять!
2 вересня ц. р. минають роковини від дня передчасної смерті нашого земляка, колишнього дворазового голови Волинської облдержадміністрації, Надзвичайного і Повноважного посла України Бориса Петровича Клімчука. З цієї нагоди минулої неділі, 30 серпня, у храмі села Волі-Любитівської відбулася панахида, яку відправив Благочинний Свято-Введенської округи УПЦ о. Василь Сергійчук разом з настоятелем місцевої церкви Петра Могили о. Віталієм.
Віддати данину шани і поваги пам’яті Бориса Петровича прибуло багато людей — і односельців покійного, і членів його команди, і керівників органів влади міст і районів Волині, і представників громадськості.
Після панахиди відбулося освячення пам’ятника Борису Клімчуку, яке провів о. Василь Сергійчук. Пам’ятне слово виголосили голова Волинської облдержадміністрації Володимир Гунчик, інші присутні на церемонії. Всі вони підкреслювали ту величезну роль, яку відіграв наш земляк у соціально-економічному розвитку, духовному і національному відродженні Волинського краю.
До речі, могила Бориса Петровича і пам’ятник йому — поруч з могилами батьків. До їх підніжжя у той день лягли квіти.
Наш кор.
НА ЗНІМКУ: пам’ятник Б. П. Клімчуку на кладовищі у селі Волі-Любитівській.
Фото Михайла КУЗЬМУКА.  

Фото0153Вічна йому пам’ять!

2 вересня ц. р. минають роковини від дня передчасної смерті нашого земляка, колишнього дворазового голови Волинської облдержадміністрації, Надзвичайного і Повноважного посла України Бориса Петровича Клімчука. З цієї нагоди минулої неділі, 30 серпня, у храмі села Волі-Любитівської відбулася панахида, яку відправив Благочинний Свято-Введенської округи УПЦ о. Василь Сергійчук разом з настоятелем місцевої церкви Петра Могили о. Віталієм.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 922
Читати далі

Пам’ять / З тобою друзі вірні

23.07.2015

ЧосікЗ тобою друзі вірні...

Ювілярка народилася в селі Ніцаха Сумської області. З теплотою у душі згадує про своє дитинство та юність, рідне село.
За нашим селом — баштан, — говорить Віра. А далі — пагорби, яри.
Важкими для батьків були післявоєнні роки. Адже виховували троє дітей. Не було елементарних умов для праці й відпочинку.
Швидко збігали літа. Росла, мужніла дівчина серед розкішної природи. У школі відзначалась наполегливістю в оволодінні знаннями, добротою, працьовитістю. Її любили за простоту, щирість.
 — Слово вчителя, — каже пані Віра, — було чимось особливим. Педагоги виховували нас в дусі гідності, порядності, високої культури, оточували увагою, зігрівали своєю добротою.
Дякуючи батькам, всі троє дітей отримали освіту, вийшли, як-то кажуть, в люди і зайняли гідне місце в суспільстві.
Доля закинула Віру Пиминівну на Волинь. Вийшла заміж за Чосіка Валерія Тимофійовича. Разом з чоловіком виховали двох синів, мають онуків. Відпрацювала в комунальній системі 30 років в ЖЕКу №1 і ЖЕКу №2.
Зарекомендувала себе працелюбною, дисциплінованою, відповідальною. Щоденна праця складалася з вирішення нагальних життєвих проблем жителів міста. З кожним роком зростала її майстерність, нагромаджувався досвід роботи. Найголовніше, що вміла налагодити контакт з людьми. Вона ніколи не буває злою. Зібраність, зовнішня скромність, уважність і чуйність, діловитість є прикладом для наслідування.
Сьогодні, хоч і на заслуженому відпочинку, не сидить на місці — активістка у громадському житті міста, учасниця хору ветеранів війни, праці й Збройних сил України, а також бере участь у роботі драматичного гуртка.
З нагоди ювілею шлемо Вірі найкращі зичення і вітання. Нехай Бог дарує довгі і щасливі роки життя, мир, благоплуччя!
Олександра Балюк, 
голова МГО 
"Захист дітей війни".
НА ЗНІМКУ: Віра Чосік в одній із сцен вистави драматичного гуртка.
Фото з архіву автора.

Ювілярка народилася в селі Ніцаха Сумської області. З теплотою у душі згадує про своє дитинство та юність, рідне село.

За нашим селом — баштан, — говорить Віра. А далі — пагорби, яри.

Олександра Балюк.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 812
Читати далі

Пам’ять / Не підлягає забуттю

07.07.2015
Не підлягає забуттю
У Ковельській виховній колонії управління ДПтС України у Волинській області відзначили день вшанування пам’яті жертв політичних репресій, депортацій мирного населення в часи радянського тоталітарного режиму.
Мільйони людей, які не вчинили жодного злочину, а лише мали свою думку про певні речі або сприймали політику Кремля критично, відразу ж каралися і каралися страшно: цілими сім’ями і навіть родинами. Людей заарештовували, катували, щоб добитися необхідних зізнань, а потім – в’язниця, ГУЛАГ, розстріл...
Чимало населення колишнього СРСР зазнало жахливих поневірянь – це, в першу чергу, народ України, населення Кавказу та Криму.
Про це та багато іншого йшлося під час заходу «Не підлягає забуттю» в загальноосвітній школі № 14 Ковельської виховної колонії, який відкрив директор школи В. Кавюк. Він, син репресованого за радянської системи батька, розповів про долю тисяч ні в чому не винних людей, які пройшли страшні сталінські концтабори. 
Продовжив тематичний захід вчитель української мови та літератури М. Скоклюк, який емоційно розповів про репресії проти інтелігенції в часи сталінізму, окремо зупинившись на долі українських письменників, митців. Виступ вчителя доповнювався фрагментами фільму «Тигролови» за романом І. Багряного. 
Детально про політичні репресії в країні рад та депортацію кримського населення у 40-х роках ХХ століття оповів вчитель історії Л. Никитюк.
На завершення тематичної акції присутні переглянули художній фільм режисера Ахтема Сеітаблаєва «Хайтарма», який зворушив своїм змістом і вихованців, і вчителів.
Юрій ФІЛАРЕТОВ,
заступник начальника Ковельської виховної 
колонії, майор внутрішньої служби.

SAM_0289Не підлягає забуттю

У Ковельській виховній колонії управління ДПтС України у Волинській області відзначили день вшанування пам’яті жертв політичних репресій, депортацій мирного населення в часи радянського тоталітарного режиму.

Юрій ФІЛАРЕТОВ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 779
Читати далі

Пам’ять / Меморіальний комплекс Голокосту

07.07.2015

DSC01978Меморіальний комплекс Голокосту

Декілька років тому Український центр вивчення історії Голокосту спільно з Міністерством освіти і науки України, Берлінським офісом Американського єврейського комітету за сприяння Міністерства закордонних справ Німеччини розпочав реалізацію міжнародного освітнього та меморіального проекту "Захист та меморалізація місць масових поховань євреїв України періоду Другої світової війни". 
Скорочена назва цього проекту – "Захистимо пам'ять" дуже влучно характеризує основну ідею – захистити як матеріальну, так і складові пам'яті про українських євреїв, убитих у роки Голокосту на українських теренах.
У п'яти західноукраїнських населених пунктах (Рава-Руська, Кисилин, Острожець, Прохід та Бахів), споруджено меморіали. Вони увічнюють пам'ять про історію життя єврейських громад, які загинули в цих місцях.
30 червня на Ковельщині, на території Дубівської сільської ради, в рамках проекту "Захистимо пам'ять"  відбулося відкриття меморіального комплексу Голокосту у роки Другої світової війни. 
Участь у відкритті меморіалу та вшануванні пам'яті безневинно убитих взяли  голова районної державної адміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Ігор Верчук, голова американсько-єврейського комітету Берлінського офісу Дейдре Бергер, посадові особи  посольств Німеччини, Америки, Ізраїлю, виконавчий директор Волинської релігійної громади прогресивного іудаїзму Сергій Швардовський, громадськість Ковельщини.
Саме на місці, де відбувся масовий розстріл, єврейська община спорудила меморіал та встановила пам'ятні стели.
Ведуча заходу Олена Оришкевич розповіла страшні сторінки історії. Вермахт окупував Ковель 28 червня 1941року. Майже відразу розпочалися розстріли євреїв  із Ковеля та його околиць. У травні 1942 року 10 тисяч євреїв примусили переселитися у гетто, що розташовувалося у Старому місті, а 3500 робітників з їх родинами зачинили в Новому місті. Починаючи з 3 червня, євреїв з більшого гетто відправляли залізницею у піщаний кар'єр, де напередодні викопали ями. Протягом трьох днів вбили понад 8 тисяч євреїв – чоловіків, дітей та жінок. Останній відомий розстріл відбувся 6 жовтня 1942 року.
Зі вступним словом до присутніх звернулася голова американсько-єврейського комітету Берлінського офісу Дейдре Бергер. Дубівський сільський голова Павло Безека подякував за збережену пам'ять та запевнив, що меморіальний комплекс не буде забутий.
Один із архітекторів цього меморіалу Антон Олійник розповів про історію створення комплексу, подякував будівельникам за вдало втілений проект.
Звернувся до учасників мітингу голова районної державної адміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак.
"Пройшовши через страхіття війни, українці, як ніхто інший, розуміють біль євреїв і бережуть пам’ять про Голокост. Ми маємо пізнати, осмислити нашу історію, як казав Тарас Шевченко  "від слова до слова", аби вберегти майбутні покоління від повторення таких трагедій. Від імені районної влади і особисто як громадянин сьогодні схиляю голову та віддаю данину  пам'яті  розстріляним нашим співвітчизникам", – наголосив керівник виконавчої влади району. Віктор Козак розповів про свою родину, яка в роки війни переховувала євреїв.
Про важливість збереження пам'яті вів розмову благочинний Голобського благочинного округу ієромонах Ніфонт, який висловив слова підтримки єврейському народу.
Директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський роз'яснив присутнім напис на пам'ятній дошці, зроблений трьома мовами: "У 1941-1944 роках єврейське життя у Ковелі та навколишніх містечках і селах було знищено німецькими окупантами та підлеглими їм місцевими службами. На цьому місці було вбито понад 8 тисяч євреїв. Нехай душі їхні будуть зав'язані у вузол вічного життя".
Головний Західної України  Бальд зачитав поминальну молитву Кадиш До підніжжя пам'ятника були поставлені лампадки, покладено каміння, як це прийнято у єврейського народу.
По завершенню відкриття меморіального комплексу  голова районної державної адміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак поспілкувався  із головою американсько-єврейського комітету Берлінського офісу Дейдре Бергер та представниками посольств Німеччини, Америки, Ізраїлю, виконавчим директором Волинської релігійної громади прогресивного іудаїзму Сергієм Швардовським.
Народ, осяяний історичною пам'яттю, – нездоланний. Той, хто пам'ятає, завжди сильніший, бо озброєний досвідом минулого.
Відділ інформаційної діяльності та комунікацій 
з громадськістю апарату райдержадміністрації.

Декілька років тому Український центр вивчення історії Голокосту спільно з Міністерством освіти і науки України, Берлінським офісом Американського єврейського комітету за сприяння Міністерства закордонних справ Німеччини розпочав реалізацію міжнародного освітнього та меморіального проекту "Захист та меморалізація місць масових поховань євреїв України періоду Другої світової війни". 

Відділ інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю апарату райдержадміністрації.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1655
Читати далі

Пам’ять / На спомин про маму

25.06.2015

родинаНа спомин про маму

Наймиліша, найдорожча людина  на Землі — це Мама. Скільки здоров'я та сили вона віддає своїм дітям, скільки недоспаних ночей та тривог лягає на її плечі! У неї завжди серце болить і рветься за своєю  дитиною, а коли їх п'ятеро, то це відповідно  збільшується у 5 разів.
Нас у мами Ірини Василівни Мазурик (Карасюк) із Лапнів  було саме п'ятеро, і вона завжди говорила: "Мої п'ять пальчиків", а я найменша була у неї, яку ненька називала "Мізинчиком".
Прожила мама хоч і важке, але щасливе життя. Коли їй виповнилося  4 роки, а сестрі Ганні — 2, померла їх мама Параска. Батько Василь Іванович Карасюк, маючи двох дітей від першого шлюбу Дарію і Лукаша, одружився втретє, взявши за дружину рідну сестру Параски Федору, яка народила йому іще двох синів — Якова та Івана.
Звичайно, Федора не дуже хотіла іти на четверо дітей, але за Параскою дали в придане "грунт", який по правилах залишався у Василя, а в її сім'ї була ще одна дочка — Катерина, так що "грунту" всім не вистачало.
До речі, у 1929 році Катерина (сестра Параски та Федори) виїхала в Аргентину разом з Лукашем, сином Василя, де вони й одружилися та народили двійнят Петра і Марусю. Ніхто із них не повернувся на Батьківщину. Так що наш прадід Каленик, маючи три дочки, віддав їх усіх у одну сім'ю. Дві — за батька, а третю — за його сина.
Баба Федора любила нас, онуків, всіх однаково. І ми її теж, й довгі роки навіть не здогадувалися, що вона нам не рідна.
В 1940 році одразу після свята Петра і Павла батьки одружилися, і  "посипалися" дітки. В 1941, одразу після початку війни, народилася Віра. Люба з'явилася на світ у 1943 році, коли якраз бомбили та палили наші села. Доводилось мамі з немовлям та дворічною дитиною втікати в ліс на "Соловецькі хутори" від німців. Діти плакали, люди, які були поруч, сердилися, бо облава йшла слідом і чула той дитячий плач. Але вижили, врятувалися. Правда, коли повернулися в село, то вже ні будівель, ні господарства не було. Годований кабан, який був схований у ямі, задихнувся від диму у згорілій клуні.
Жили в льоху, який був викопаний  та забетонований ще за царизму під згорілою коморою (він слугує ще й дотепер) і є дуже холодний. Саме тоді Віра захворіла на тиф і ледве вижила.
Коли пройшов фронт, почали відбудовувати хату. Ліс витягали із болота, яким мостили дороги для танків та техніки, і клали у стіни.
Галя народилася в 1945 році одразу після закінчення війни, Сергій — у 1947-ому і я — в 1952 роках, коли було голодно і холодно, голо і босо. В перший клас ходила в кирзових чобітках, а старші діти — в постолах із полотняними торбинами через плече замість портфелів.
Перші сандалі мені купили у третьому класі. Одяг я доношувала після старших сестер. Мама перелицьовувала вицвілі пальта, і я в них ходила. Найбільш соромно було за заштопані петлі. Перше пальто з каракулевим коміром мені купили, коли я була в 10 класі і мала уже 17 років.
Всі ми, діти, тяжко працювали, допомагаючи батькам. Старші пасли чужу худобу ціле літо з року в рік, але коли чужа корова вступила в ямку і зламала лапу, не вистачило тих грошей, щоб розрахуватися за неї. Ранньою весною і пізньою осінню, коли земля вкривалася холодною памороззю, гріли босі ноги у випорожненнях корів.
Я ж, найменша, пасла чужі гуси ціле літо за два рублі і кошик грушок. Як мені вранці не хотілося спати, але мама будила, бо вже о 7-ій годині на вулиці гелготали  чужі гуси. А вечорами ми носили в'язками сіно та траву, щоб було чим перезимувати  своїй худобі та ще й бичкові, якого давали в "навантаження" з колгоспу, бо там худоба здихала голодною смертю. Дійні корови були попідв'язувані до балок, бо як ляжуть, то вже не піднімуться. Крім того, тато носив корми в колгоспну конюшню, де стояли наші коні, яких забрали "під колективізацію" і які ледве ноги переставляли.
В польську школу мама ходила лише дві зими, тому, що в безсніжну пору пасла худобу та доїла і приносила молоко з хутора в село. Бідончики були трохи легші за неї. Але  листи вона нам писала сама, правда  без заголовних літер та розділових знаків, але які вони були дорогі для нас!
Працювала в колгоспі: 12 років дояркою, 2 — телятницею і до пенсії — на різних польових роботах. Водила нас за собою і на льон, і на буряки, і на картоплю, і на кукурудзу, і на моркву, і на сіно. Мочили льон та коноплі в озері, а з першим льодком мама витягала їх із води і завжди мала порізані льодом ноги й стегна. Але коли вийшла на пенсію, то плакала, що її ланкова більше не кличе на роботу.
Не було такого, чого вона не вміла робити. Пряла, ткала рядна і рушники, половики і полотно, сама придумувала узори та способи ткання, вибілювала та визолювала полотно, шила одяг та вишивала для себе і на замовлення.  Шила пухові, ватні  та вовняні ковдри, готувала на весіллях, а по неділях, раз у тиждень, замішувала діжу та пекла житній хліб, закладала його на полицю під саму стелю, де він добряче висихав і використовувався економно. Пироги з пшоняної каші та маку, коржі із сушеною  чорницею, локшина та "мазурики" на Великдень, холодець у великих мисках, вареники з сиром, вишнею та чорницею — це "фірмові" страви нашої мами,  неповторний смак яких пам'ятають діти та онуки.
Коли почали виходити заміж дочки, та не всі вдало, від хвилювання та сліз у мами погіршився зір і побіліло волосся. Розлучилася з чоловіком одна донька, а друга заявила про такі ж наміри, мама зробила все, щоб не допустити цього. І недаремно. У минулому році вони відзначили "золоте" весілля, живуть гарно, спокійно, шанують одне одного, тішаться дітьми, онуками та правнуком. Зяті і досі вважають, що вона краща за нас і більше їх любила.
Була наша мама розумна, жартівлива, гарна, за словом у кишеню не лізла, знала, що сказати і коли сказати, мала високий зріст і гарну поставу. Онуків їй підкидали поодинці і "пачками", й усім вона давала раду.
Щастя мала в дітях, які виросли, всі здобули освіту, працювали  на відповідальних роботах.
З татом була завжди разом в купочці — чи то в гості, чи на гуляння, чи до роботи. Тато наш закінчив 4 класи польської школи, а це майже — як інститут, і все життя працював на хороших роботах, цілими ночами клацав на рахівниці, виводячи дебет, кредит та сальдо, допомагав нам розв'язувати задачі з математики. Він пережив маму лише на 5 років.
29 червня виповнюється 20 років, як наша мама пішла за межу життя, залишивши нам біль і смуток від непоправної втрати. Було їй всього 75 років. Коли ми всі з'їхалися напередодні того чорного дня до неї, обступили ліжко і почали плакати, мама яка уже тиждень не реагувала ні на що, відкрила очі, оглянула нас, підняла  руку догори, подивилася на свої розчепірені п'ять пальців (ніби кажучи, що всі її п'ять "пальчиків" з нею), посміхнулася і знову поринула в небуття. На другий день її не стало.
28 червня ми зберемося знову всі разом (дасть Бог, не востаннє) на місці вічного спочинку наших батьків, відправимо панахиду у церкві, в яку мама завжди ходила і в якій я досі очима шукаю найвищу жінку, сподіваючись в ній побачити мою маму, відвідаємо батьківську хату, де пройшло наше босоноге дитинство.
Тепер нас не лише п'ятеро, а ще є 15 онуків, 25 правнуків і 6 праправнуків та 26 зятів та невісток. Так що недаремно прожили наші батьки життя і тепер з небес пишаються нами та оберігають від біди й горя.
Нехай буде вічна пам'ять нашій  мамі і вічний спокій родині, яка уже пішла у Вічність, а тим, хто тут, всім нам та людям на Землі, нехай Бог дарує мир, спокій, щастя, здоров'я,  справжню незалежність і процвітання нашій неньці-Україні, яку наша сім'я так любить.
Лідія КОЗУЛЯ.
НА ЗНІМКАХ: 1 — вся сім’я; 2 — мама з правнуками; 3 — мама Ірина Василівна МАЗУРИК; 4 — в польській школі (мама у нижньому першому ряду праворуч).
Фото з сімейного архіву.

Наймиліша, найдорожча людина  на Землі — це Мама. Скільки здоров'я та сили вона віддає своїм дітям, скільки недоспаних ночей та тривог лягає на її плечі! У неї завжди серце болить і рветься за своєю  дитиною, а коли їх п'ятеро, то це відповідно  збільшується у 5 разів.

Лідія КОЗУЛЯ.

 

Коментарів до новини: 3
Переглядів новини: 1574
Читати далі

Пам’ять / Володимир Гунчик: "Пільги необхідно зберегти!"

11.06.2015
Володимир Гунчик: 
"Пільги необхідно зберегти!"

0155065624c8479a1acc29623007c542.i750x563x543Володимир Гунчик: "Пільги необхідно зберегти!"

46 державних нагород посмертно присвоєно волинським Героям. Імена всіх зачитав голова облдержадміністрації Володимир Гунчик, розпочинаючи 8 червня 2015 року оперативну нараду.

Відділ інформаційної політики облдержадміністрації.


Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 987
Читати далі
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
  • 11
  • 12
  • 13

ВІСТІ КОВЕЛЬЩИНИ

  • Редактор
    Вельма Микола Григорович
  • Перший заступник редактора
    Ляшук Світлана Олександрівна
  • Головний бухгалтер
    Шостацька Ірина Іванівна

Громадсько-політична газета "Вісті Ковельщини" 2012-2025