11.05.2017

_DSC0875 Уклін – живим. Загиблим – слава

8 травня ц. р. біля пам'ятника жертвам Другої світової війни відбувся мітинг-реквієм "Уклін – живим. Загиблим – слава" з нагоди Дня пам'яті та примирення. Тут зібралося чимало людей: 
До присутніх звернувся міський голова Олег Кіндер. 
Свою життєву історію розповіла дитина війни, малолітній  в'язень концтабору Маутхаузен, Почесний ветеран України, секретар міської ради ветеранів Марія Батраченко. Вона закликала усіх берегти пам'ять про героїв Другої світової війни, шанувати ветеранів та знаходити примирення в своїх душах та прощення.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять усіх загиблих у Другій світовій війні та тих, хто віддав своє життя за Україну.
А далі учасники мітингу перейшли до Братської могили, що на кладовищі, де знайшли спочинок понад півтори тисячі солдат, котрі визволяли наше місто. 
Панахиду за загиблими при визволенні Ковеля, України, тими, хто віддав своє життя, захищаючи нашу країну сьогодні, відслужили представники духовенства УПЦ КП на чолі із благочинним Ковеля Анатолієм Александруком. 
Квіти вдячності і шани лягли до підніжжя пам'ятників. Їх поклали міський голова Олег Кіндер, секретар міської ради Віра Федосюк, заступник міського голови Ігор Прокопів, голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло, інші учасники мітингу-реквієму.
Вл. інф.
НА ЗНІМКУ: під час мітингу-реквієму у Ковелі.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.
8 травня ц. р. біля пам'ятника жертвам Другої світової війни відбувся мітинг-реквієм "Уклін – живим. Загиблим – слава" з нагоди Дня пам'яті та примирення. Тут зібралося чимало людей: 
До присутніх звернувся міський голова Олег Кіндер. 
Свою життєву історію розповіла дитина війни, малолітній  в'язень концтабору Маутхаузен, Почесний ветеран України, секретар міської ради ветеранів Марія Батраченко. Вона закликала усіх берегти пам'ять про героїв Другої світової війни, шанувати ветеранів та знаходити примирення в своїх душах та прощення.
Присутні хвилиною мовчання вшанували пам'ять усіх загиблих у Другій світовій війні та тих, хто віддав своє життя за Україну.
А далі учасники мітингу перейшли до Братської могили, що на кладовищі, де знайшли спочинок понад півтори тисячі солдат, котрі визволяли наше місто. 
Панахиду за загиблими при визволенні Ковеля, України, тими, хто віддав своє життя, захищаючи нашу країну сьогодні, відслужили представники духовенства УПЦ КП на чолі із благочинним Ковеля Анатолієм Александруком. 
Квіти вдячності і шани лягли до підніжжя пам'ятників. Їх поклали міський голова Олег Кіндер, секретар міської ради Віра Федосюк, заступник міського голови Ігор Прокопів, голова райдержадміністрації, депутат обласної ради Віктор Козак, голова районної ради Андрій Броїло, інші учасники мітингу-реквієму.
Вл. інф.
НА ЗНІМКУ: під час мітингу-реквієму у Ковелі.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 726
20.04.2017

_DSC0676  26  квітня  1986  року  сталася  аварія  на  ЧАЕС
Ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Петро Якимчук, Володимир Деревягін, Анатолій Яровий, Василь Борона, Володимир Ростун, а також вдови ліквідаторів Віра Ляшук, Люба Римарчук, Тетяна Шавлай з Ковеля.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Петро Якимчук, Володимир Деревягін, Анатолій Яровий, Василь Борона, Володимир Ростун, а також вдови ліквідаторів Віра Ляшук, Люба Римарчук, Тетяна Шавлай з Ковеля.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 649
20.04.2017

_DSC0676  26  квітня  1986  року  сталася  аварія  на  ЧАЕС
Ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Петро Якимчук, Володимир Деревягін, Анатолій Яровий, Василь Борона, Володимир Ростун, а також вдови ліквідаторів Віра Ляшук, Люба Римарчук, Тетяна Шавлай з Ковеля.
Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Ліквідатори наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Петро Якимчук, Володимир Деревягін, Анатолій Яровий, Василь Борона, Володимир Ростун, а також вдови ліквідаторів Віра Ляшук, Люба Римарчук, Тетяна Шавлай з Ковеля.

Фото Мирослава ДАНИЛЮКА.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 590
23.03.2017
Ковельщина 
попрощалася з Героєм 

IMG_30101Ковельщина попрощалася з Героєм

Немає таких слів, якими можна було б передати горе рідних, що втратили сина, чоловіка, батька,  невимовний пекучий біль односельчан, друзів,  побратимів, скорботу усієї Ковельщини, що попрощалась 20 березня зі своїм Героєм — Миколою Васильовичем ЯВОРСЬКИМ.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 723
Читати далі

Пам’ять / Дзвін пам'яті

10.02.2017

DSCN0193Дзвін   пам'яті

Війни. Скільки їх було в історії   людства! І завжди — це страждання, сльози, втрата найдорогоціннішого в житті, біль... Таким болем для багатьох громадян колишнього Радянського Союзу став Афганістан. Залишається цей біль і сьогодні,  відбиваючись  стогоном на Сході України. 
   Аби шкільне юнацтво добре знало  історію  держави, любило свою країну, пам'ятало про героїзм українців, які воювали  за межами Батьківщини, ніколи не забувало про загиблих на чужій землі воїнів-інтернаціоналістів, днями в загальноосвітній школі І-ІІІ ст. с. Дрозднів  відбувся тематичний захід "Біль моєї душі - Афганістан", організатором якого була служба у справах дітей Ковельської райдержадміністрації.
Захід відбувся для школярів старших класів за участю працівників цієї служби  (начальник Сергій Ілюшик, активіст Ковельської міськрайонної організації Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), а також  спеціалістів центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Тетяни Поремчук та Ніни Кондратюк, спеціаліста служби у справах дітей Миколи Левчука, в. о. директора Ковельського районного будинку культури Петра Журавля, офіцера Ковельського ОМВК,  учасника антитерористичної операції Олексія Шуміка та місцевого жителя села  Сергія Гузовського, учасника АТО.
  Спочатку учасники заходу вислухали хвилюючу розповідь про війну в Афганістані,  трагедію і звитягу сотень тисяч людей, їх мужність, доблесть і героїзм, біль, душевні страждання і втрати. Своїми спогадами про війну  в Афганістані поділився Сергій Ілюшик,  наголосивши, що час не владний викреслити з нашої пам'яті героїчні подвиги, приклади мужності і вірності військовому обов'язку, які продемонстрували тисячі відданих синів і дочок України. 
Олексій Шумік провів змістовне заняття з питань поведінки  при виявленні вибухонебезпечних і підозрілих предметів та ознайомив з окремими видами зброї,  їх будовою. Діти мали  можливість розібрати і зібрати автомат, пістолет, а також переглянути фільм про долю 4-ох воїнів-“афганців”, наших земляків, "Сини-синочки", що зачепив кожне серце своїм трагізмом  та пробудив небайдужість у  душах.
  Під кінець заходу відбулися змагання зі стрільби між командами учнів школи, вчителів та організаторами заходу, які продемонстрували  неабияку спритність та влучність. Переможці отримали грамоти та цінні призи. Перше місце у цих змаганнях виборола команда "Укроп", друге — "Сокіл",  третє —  команда дівчат "Патріотки". 
  Такі заходи досить важливі та актуальні у наш час, адже, на жаль, кожен з нас може зіткнутися з наслідками тих жахливих подій, що були в минулому та відбуваються сьогодні. Небезпека може чекати нас там, де, здавалося б, найбезпечніше, тому ми повинні бути готові стати на захист рідної землі. Як сказав Олексій Шумік, один з організаторів заходу: "Хай вбереже Бог кожного з вас від біди".
  …Летять, вiдлiтають у вічність роки… Але, скільки б їх не минуло, вони не зітруть у народній пам'ятi імена воїнiв-"афганців". Пам’ятаймо  ветеранів, виявляймо розуміння до тих, хто пройшов через війну,  і для кого вона триває й досі. У спогадах, снах, думках, діях.
Сергій ЛИСЮК, 
директор ЗОШ І-ІІІ ступенів села Дрозднів.
НА ЗНІМКУ: під час тематичного заходу.
Фото з архіву автора.

Війни. Скільки їх було в історії   людства! І завжди — це страждання, сльози, втрата найдорогоціннішого в житті, біль... Таким болем для багатьох громадян колишнього Радянського Союзу став Афганістан. Залишається цей біль і сьогодні,  відбиваючись  стогоном на Сході України. 

Сергій ЛИСЮК.

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1099
Читати далі
09.02.2017

3_2222_01Людина, яка любила людей, а люди — її

Пішов із життя Микола Ярославович Романюк. Пішов передчасно, не доживши й до 60-ти. Важка хвороба виявилася сильнішою за цю сильну, цілеспрямовану, добру і чесну людину.
Доля подарувала Миколі Ярославовичу багато випробувань, серед яких, мабуть, чи не найскладнішим було випробування владою. Не всі його витримують, бо дехто вважає, що раз він у владі, то люди мають служити йому, а не він — людям.
На превелике щастя, наш земляк, народжений на Рівненщині, але вихований Волинню, таким не був. Яку б високу посаду не займав — чи то в обласному комітеті комсомолу, чи то в структурах Приватбанку, чи то в обласній державній адміністрації, чи то в Луцькій міській раді, завжди залишався інтелігентом в кращому розумінні цього слова. І те, що мешканці обласного центру обирали його міським головою двічі поспіль, яскраво підтверджує правильність цього твердження.
Микола Романюк був добрим, але принциповим, чуйним, але твердим у досягненні поставленої мети. Ним особисто, його командою зроблено дуже багато для Луцька і лучан, Волині і волинян. Він мало говорив гарних слів, але активно творив гарні справи. Про це написано останніми днями десятки статей у засобах масової інформації, сказано під час урочисто-траурного прощання з вірним сином Волині, яке відбулося минулої неділі, 5 лютого ц. р.
Микола Ярославович часто бував на Ковельщині, знав сотні мешканців Лесиного краю, мав тут щирих і вірних друзів, в тому числі — й серед журналістів. Їх працю високо цінував, робив усе можливе, аби волинська медіа-сфера розвивалася потужно і перспективно. Його змістовні інтерв’ю друкували й “Вісті Ковельщини”, працівників котрих шанував, як, зрештою, і всіх журналістів Волині.
Важко повірити, що ми вже ніколи не почуємо голосу Миколи Романюка, не побачимо його доброзичливої посмішки, не потиснемо при зустрічі руку.
Хай же Бог подарує його душі Царство Небесне, а волинсько-рівненська земля, яку він так любив, буде для нього м’яким пухом.
У цю важку хвилину ми розділяємо біль непоправної втрати з сім’єю, родиною покійного, його друзями, товаришами і колегами по роботі.
Журналісти 
“Вістей Ковельщини”. 

Пішов із життя Микола Ярославович Романюк. Пішов передчасно, не доживши й до 60-ти. Важка хвороба виявилася сильнішою за цю сильну, цілеспрямовану, добру і чесну людину. Доля подарувала Миколі Ярославовичу багато випробувань, серед яких, мабуть, чи не найскладнішим було випробування владою. Не всі його витримують, бо дехто вважає, що раз він у владі, то люди мають служити йому, а не він — людям.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 624
Читати далі
26.01.2017
Через  роки  і  лихоліття:  
двох  правд  не  буває

20161103_080020Через  роки  і  лихоліття:  двох  правд  не  буває

“Серце болить, а розказувать треба…”

Тарас Шевченко.

Шановна редакціє!

Надсилаючи цей матеріал, автором якого є Олександр Гладишук, учень ЗОШ І-ІІ ст. с. Білашева, а керівником  пошукової роботи я,  сподіваюся, що викладені у ньому факти допоможуть читачам газети глибше збагнути суть і причини Волинської трагедії 1943-1944 р.р. на конкретних прикладах доль моїх земляків, а заодно нагадають про необхідність схилити голови перед світлою пам'яттю тих, хто загинув мученицькою смертю на своїй українській землі, залишаючись до останніх хвилин життя  великими Українцями.

З повагою –

Микола ЧУЛЬ.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 801
Читати далі
19.01.2017

DSC01726Прощальне слово Гнату Ольховичу

У вівторок, 17 січня, у наш колектив чорним птахом прилетіла трагічна звістка: за обрій земного життя пішов 
Гнат Петрович
Ольхович. 
Доля відміряла нашому колезі 85 з лишком років. Його життєвий шлях розпочався в м. Рожищі, що на Волині, де народився 23 серпня 1931 року. Там минули дитинство і юність. 
Усе своє трудове життя він присвятив улюбленій справі — журналістиці. Спочатку працював в редакції Рожищенської  районної газети, на обласному радіо.  У січні 1959 року Гнат Ольхович очолив редакцію ковельської газети "Прапор Леніна", пізніше — міжрайонної газети "Комуністичним шляхом", яку редагував до грудня 1964 р. Свою трудову діяльність в нашій газеті продовжив з 1965 року і працював у ній понад півстоліття. 
Гнат Петрович — член Національної спілки журналістів України, за свою самовіддану працю удостоєний багатьох нагород та творчих відзнак, та найголовнішим свідченням його авторитету та визнання є щира прихильність і повага читачів. 
Перестало битися серце, та не перестали звучати слова талановитого журналіста, які навіки закарбувалися в його численних статтях, кореспонденціях, інтерв'ю.  Його влучне, мудре друковане слово торкалося найпотаємніших куточків людської душі. Багато ковельчан вдячні йому за увагу та підтримку, адже кожному старався допомогти. 
З Гнатом Петровичем наш колектив пов'язують найтепліші та найкращі спогади. Для усіх нас він був добрим колегою, вірним другом і порадником, людиною нестримної енергії та шляхетної вдачі. Ми любили і поважали його за гострий розум, мудрість, високий професіоналізм, комунікабельність, товариськість, активну громадянську позицію. Усе своє життя, до останньої миті, він був у русі, серед людей, ніколи не втрачав оптимізму і гарного настрою, у чому був прикладом для багатьох. 
Прощавайте, дорогий Гнате Петровичу. Світла пам'ять про Вас, Ваші добрі справи, людяність, щирість, любов до життя назавжди залишиться в наших серцях. 
Ми глибоко сумуємо з приводу непоправної втрати разом з сім'єю, для якої він був взірцем і надійною опорою, розділяємо горе з його родиною, друзями та близькими. Нехай душа Гната Ольховича знайде блаженний спокій у Царстві Небесному, а волинська земля, яку він так любив, буде йому легким пухом. Вічна йому пам'ять і шана!
З глибоким сумом — 
трудовий колектив редакції газети "Вісті Ковельщини", 
первинна журналістська організація.
l

У вівторок, 17 січня, у наш колектив чорним птахом прилетіла трагічна звістка: за обрій земного життя пішов 

Гнат Петрович Ольхович. 

Доля відміряла нашому колезі 85 з лишком років. Його життєвий шлях розпочався в м. Рожищі, що на Волині, де народився 23 серпня 1931 року. Там минули дитинство і юність. Усе своє трудове життя він присвятив улюбленій справі — журналістиці. 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1464
Читати далі
19.01.2017

DSC_2667Життя, присвячене добру

Сумує дуб, сумує ясен,
Палає свічка, мерехтить,
А на портреті — образ ясний,
У чорній стрічці… Так болить…
Боже наш милий, спаси і помилуй!..
Відкрий тайну: чому передчасно Ти забираєш на Небеса найдобріших, наймудріших, найталановитіших? Вони так потрібні нам на цій багатостраждальній українській землі.
Мовчать небеса…
Ще вчора ми спілкувалися, бачили лагідну усмішку, відчували дружню підтримку 
Петра Петровича
СМАЛЯ.
І ось — як грім у зимовий різдвяний ранок прилетіла звістка: нашого дорогого Петра Петровича немає. Хвиля суму і великих сердечних переживань заполонила наші душі.
Мов із туману сірого буття, виринають спогади. Він любив ліс, природу, свій колектив, найбільше — сім'ю і родину. У нього було багато друзів. Та похитнулося здоров'я…
Кажуть, що надірвав свої життєдайні та духовні сили, коли боровся за збереження статусу рідного колективу та успішного господарства під значущою назвою "Тур".
Справді: всілякі реформи та реорганізації не завжди ідуть на користь людям.
Петро Петрович як успішний господар,  як відповідальний керівник і, зрештою, як істинний патріот своєї країни, не шкодуючи ні сил, ні здоров'я, відстоював свою позицію не заради особистих інтересів, а в ім'я колективу і всієї Ковельщини.
Він був переможцем у цій боротьбі, тому що на його боці — правда.
Петро Смаль був напрочуд доброю людиною. Всім, чим міг, — ділився з ближніми, допомагав матеріально і морально. До того ж, був щирим другом газети "Вісті Ковельщини", і теж щороку старався допомогти в передплаті ветеранам війни і праці, "дітям війни", малозабезпеченим громадянам.
Для нього важливим було людське спілкування — в цьому вбачав сенс буття на цій землі. Це відчували колеги, друзі, рідні, які горнулися до нього.
...Кигиче  сумну пісню чайка над озером Сомин. В зажурі шумить довколишній ліс. Але не чує цієї мелодії природи Петро Петрович Смаль. Він залишився тільки у наших спогадах. Справжній господар лісу любив історію, поезію і був високоморальною й духовною людиною, вписав славну сторінку в життєпис Ковельщини.
Петро Смаль завжди був присутнім на святі "Лісової пісні" в Нечимному. Його поетична і разом з тим господарська душа була схожа на душу дядька Лева, який беріг первозданну природу від хижого нищення сучасним  черствим світом. 
Вслухайтеся в слова Лева: "… як буду я вмирати, то прийду до  ліса, — отут, під дубом, хай і поховають… Гей, дубоньку, чи будеш ти стояти, як сива голова моя  схитнеться?..".
Осиротіли сосна, вільха й дуб…
Осиротіла сім'я і вся родина…
Осиротіли й  ми, друзі і колеги  Ваші.
І дуб кучерявий переживає: "А хто ж нас буде захищати, ростити, оберігати?".
Ех, Петре Петровичу!  Непоправна втрата.
Сумуємо. Молимось за Ваше Царство Боже і Небесне з Раєм. У нашій пам'яті Ви залишитеся  вічно  зеленим, кучерявим дубом доти, доки стукають наші серця.
Ковельські журналісти, 
письменники і поети.

...Боже наш милий, спаси і помилуй!..

Відкрий тайну: чому передчасно Ти забираєш на Небеса найдобріших, наймудріших, найталановитіших? Вони так потрібні нам на цій багатостраждальній українській землі. Мовчать небеса…

Ще вчора ми спілкувалися, бачили лагідну усмішку, відчували дружню підтримку 

Петра Петровича СМАЛЯ.

І ось — як грім у зимовий різдвяний ранок прилетіла звістка: нашого дорогого Петра Петровича немає. Хвиля суму і великих сердечних переживань заполонила наші душі. Мов із туману сірого буття, виринають спогади. Він любив ліс, природу, свій колектив, найбільше — сім'ю і родину. У нього було багато друзів. Та похитнулося здоров'я…

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 1412
Читати далі
19.01.2017

ЧАБАНЦвіт добра на стежках Анатолія Чабана

Не стало ще одного вірного сина країни — 
Анатолія Григоровича
ЧАБАНА.
Завершився славний земний шлях господаря, патріота держави.
Народившись на квітучій волинській землі, він все життя своє присвятив їй. Угли, Арсеновичі, Зелене — де б не ступала нога Трударя, там врожаїлась нива, вигодовувалась елітна худоба і найголовніше - поліпшувалися умови праці і відпочинку людей села, з якими постійно ділив і горе, і радість, а часом — й кусень хліба.
Дороги, газифікація, водогони, електрифікація і Божий храм — скрізь присутня благодійність і мудрість управлінця Анатолія Чабана. Плоди звитяжної праці бачила вся Україна на виставках досягнень в Києві.
Він не чекав милості ні від природи, ні від влади, бо розумів, що сіяти, як вирощувати, а ще більше — як тим багатством дбайливо розпоряджатися. "Стукайте, і вам відчинять", — навчав Учитель. Анатолій Григорович стукав у двері міністерських кабінетів, обласної адміністрації, своє районної — і йому відчиняли. Відповідна фінансова допомога йшла на Ковельщину.
Не злічити добрих справ і корисних діянь Анатолія Григоровича. Вони — в громаді села, господарстві і в простих людях, колегах по праці. До його чуйного серця тулилися і керівники, і прості люди, тому й друзів мав багато.
У той скорботний для Ковельщини день не зупинявся потік друзів, колег, знайомих і рідних. Квіти, вінки, корзини і живі квіти та співчуття рідним… Цвіте все навколо, а він, спокійний і нерухомий, приймав цю останню данину шани й подяки.
Держава нагородила Анатолія Чабана багатьма орденами, медалями, почесними грамотами та присвоїла звання "Заслужений працівник сільського господарства України", але оце людське пошанування  — найцінніше.
Прийде весна. Зійде ранкова зоря. А Сина Землі на полі нема. Не усміхнеться, а засумує зіронька Анатолія.
Такий жорстокий закон людського існування: Анатолій Чабан вичерпав із бездонної криниці  любові, виділеної Богом, все, без остатку, і пішов на Вічний спочинок.
Схилімо голови в журбі…
Помолімось за Царство Небесне його душі.
Запевнимо: Анатолію, друже, ти будеш жити у нашій пам'яті, допоки б'ються наші серця.
l
Анатолію Чабану —
посмертна присвята

Не стало ще одного вірного сина країни — 

Анатолія Григоровича ЧАБАНА.

Завершився славний земний шлях господаря, патріота держави. Народившись на квітучій волинській землі, він все життя своє присвятив їй. Угли, Арсеновичі, Зелене — де б не ступала нога Трударя, там врожаїлась нива, вигодовувалась елітна худоба і найголовніше - поліпшувалися умови праці і відпочинку людей села, з якими постійно ділив і горе, і радість, а часом — й кусень хліба.

 

Коментарів до новини: 0
Переглядів новини: 946
Читати далі